СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ПРИЙНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ (ПРОБЛЕМИ, СТРУКТУРА, МОДЕЛІ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

Дмитрук Дмитро Анатолійович

УДК 316.334.3

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ПРИЙНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ (ПРОБЛЕМИ, СТРУКТУРА, МОДЕЛІ)

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Романенко Юрій Вікторович
доктор соціологічних наук, доцент

Київ 2009

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО РІШЕННЯ.. 11
1.1. Теоретична рефлексія політичного рішення в сучасній науковій соціологічній парадигмі 11
1.2. Політичне рішення як соціальна дія. 18
1.3. Політичне рішення в моделях функціонування політичної системи Д.Істона та Г. Алмонда. 23
1.4. Інтерпретація політичного рішення в теоріях конфлікту. 29
1.5. Теоретико-методологічні засади розгляду політичних рішень у соціологічній концепції П. Бурдьє. 33
1.6. Основні раціонально-емоційні моделі прийняття політичних рішень. 37
1.7. Суб’єкт-об’єктна структура політичного рішення як прояву політичної поведінки. 43
Висновки до першого розділу. 52
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО РІШЕННЯ.. 54
2.1. Механізм культурної детермінації процесів прийняття політичних рішень. 54
2.2. Соціокультурна складова в політичному виборі 73
2.3. Інституціоналізація соціокультурного впливу. 87
Висновки до другого розділу. 97
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ СКЛАДОВОЇ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ У СУЧАСНІЙ ДЕРЖАВНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ.. 100
3.1. Структура ситуації прийняття політичного рішення. 100
3.2. Проблеми політичного вибору в контексті соціокультурного потенціалу українського суспільства. 107
3.3. Межі впливу політичної еліти на прийняття політичних рішень. 120
3.4. Групи інтересів як виразники основних соціокультурних характеристик та вимог суспільства. 133
3.5. Політична культура як компонент процесу прийняття політичного рішення. 143
Висновки до третього розділу. 156
ВИСНОВКИ.. 159
Додаток А.. 168
Додаток Б.. 170
Додаток В.. 173
Додаток Д.. 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 179

ВСТУП

Актуальність теми. Суспільство прагне впорядкованості соціальних відносин та способу життя. Збереження та утвердження сталості і надійності політичної влади, зокрема стійкості й упорядкованості політичних відносин, раціональності та ефективності функціонування організаційних структур людського співбуття досягається на основі свідомо розроблюваних та послідовно реалізовуваних політичних рішень. За умов соціально-культурної нерівності та неоднорідності, очевидної політичної ірраціоналізації українського суспільства прийняття політичних рішень стає вирішальним фактором гармонійного функціонування політичної системи і суспільства в цілому.
Суспільно-політична нестабільність та непослідовність дій державної влади в українському суспільстві періоду його глибокої трансформації зумовили необхідність інтенсивного пошуку векторів суспільної стабілізації та інтерес до факторів впливу на процеси формування і реалізації політичних рішень. Прийняття значущих політичних рішень потребує володіння механізмами зворотного зв'язку із суспільством та достатності інформації для всебічного обґрунтування політичної дії. Тому актуальність дослідження процесу прийняття політичних рішень значною мірою обумовлена саме потребами практики. Сучасна соціологічна наука має надавати конкретні рекомендації державній владі, спрямовані на раціоналізацію політичного управління країною, вдосконалення системи ухвалення політичних рішень.
Актуалізація теми детермінації політичних рішень викликана не лише практичними потребами політичної дійсності України, вона є також наслідком теоретичного розвитку науки як такої. Теорія політичних рішень це один з найактуальніших напрямів сучасних наукових досліджень. Політичні рішення є багатоаспектним явищем, вони виступають квінтесенцією людського суспільного існування, справляють значний вплив на людські спільноти, суспільство, його еволюцію, структуру та його динаміку. Тому розгляд політичних рішень безпосередньо пов’язаний з усіма суспільними науками і є неможливим без системного застосування надбань політичної науки, економіки, історії, антропології та юриспруденції, поряд з управлінням, плануванням, філософією та психологією, що цілком відповідає сучасній тенденції до інтеграції всіх галузей наукового знання. Комплексний розгляд процесу прийняття та реалізації політичних рішень у рамках соціологічної науки уможливлює врахування специфічних рис суб’єктів політичних рішень, виявлення та всебічне комплексне дослідження чинників, що впливають на їх формування і прийняття.
Незважаючи на багатоманітність робіт, присвячених дослідженню різних аспектів політичного рішення (напр., В.Д.Бакуменко, А.С.Васильєв, Б.Г.Литвак, Н.Л.Карданська, В.Є.Князєв, Г.Алмонд, Д.Істон, Д.Л.Веймер, Е.Р.Вайнінг, Л.А.Пал, М.Єрух, І.Харченко, Н.Луман, Г.Саймон, Г.Лассуел, Ф.Хантер, Р.Даль, Д. Ноук, П. Річардсон, Дж. Андерсон, Б. Дженкінс), у межах власне соціології політики існує проблема з виявленням найбільш вагомих факторів впливу на поведінку суб’єктів політичної дії та побудовою на цій основі багатопланової причинно-наслідкової моделі детермінації політичного рішення. В той час як адекватне пояснення різнопланових та неузгоджених політичних рішень, що приймаються у сучасному українському політикуумі, вимагає їх глибокого наукового обґрунтування. І, хоча для сучасної соціології залучення до аналізу важливих соціальних та культурних характеристик для пояснення різних явищ суспільного буття вже стало традиційним (С.С.Бабенко, Л. Г. Іонін, О.С.Резнік, П. А. Сорокін, Л. Г. Сокурянська, Г.Тернборн, В. В. Щербина), до дослідження політичних рішень інтегрований соціокультурний підхід ще не застосовувався.
Метою даної роботи є розробка комплексної моделі впливу соціокультурних чинників на прийняття рішень у суспільстві періоду трансформації. У відповідності до мети дослідження в роботі сформульовані такі дослідницькі завдання:
· висвітлити основні теоретико-методологічні підходи до вивчення змісту політичних рішень та їх зв’язку із суспільно-політичними процесами;
· розкрити сутність політичного рішення у контексті сучасної структурно-діяльнісної соціологічної парадигми, визначити складові його цілісної структури;
· описати та проаналізувати соціокультурні чинники, що детермінують прийняття політичних рішень, розбудувати причинно-наслідкову модель впливу соціокультруних чинників на прийняття політичних рішень;
· виявити та дослідити емпіричні характеристики компонентів моделі соціокультурної детермінації політичних рішень у сучасній державній політиці України.
Об’єктом дослідження є процес прийняття політичного рішення в суспільстві, що трансформується.
Відповідно до цього предметом є соціокультурні чинники прийняття політичних рішень.
Методи дослідження. У дисертації застосовано такі загальнонаукові методи наукового дослідження: методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстрагування, функціонально-системний та діяльнісно-структурний підходи, елементи творчо-критичного та аналітичного методів, що сприяли з’ясуванню й урахування множинності інтерпретацій політичного рішення, виявленню його істотних характеристик.
Були використані також конкретнонаукові методи аналізу суспільного буття. Зокрема, кількісні та якісні методи збору та обробки соціологічної інформації: опитування (анкетування, інтерв’ювання), порівняння результатів масових соціологічних опитувань.
Емпіричною базою дисертації стали результати досліджень, у проведенні яких автор брав безпосередню участь. Це, зокрема, дослідження, проведені у 20032007 рр. Київським міжнародним інститутом соціології, компанією СОЦІС, Українським інститутом соціальних досліджень/Центром «Соціальний моніторинг» та Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Одним із завдань цих досліджень було вивчення оцінки громадянами України сучасної політичної ситуації (визначення ставлення громадян до окремих політиків, оцінка сучасного політичного курсу держави, конкретних політичних рішень та можливості впливу населення на прийняття політичних рішень).
Наукова новизна дослідження полягає в розробці комплексної причинно-наслідкової моделі впливу соціокультурних чинників на процеси формування та прийняття політичних рішень. Виходячи із методологічних проблем сучасної науки, в роботі політичне рішення вперше розглядається з позицій структурно-діяльнісного підходу в широкому соціокультурному контексті. На відміну від попередніх досліджень, які при поясненні процесів розробки та прийняття політичних рішень виходили із наявності лише одного значущого фактору впливу (наприклад, біхевіористська модель, модель «всеосяжної раціональності», інкременталістська модель тощо) і стосувалися традиційних суспільств, обґрунтування в даній роботі обумовленості процесів прийняття політичних рішень впливом цілого комплексу соціокультурних чинників уможливило виявлення інтегрованих взаємовпливів різних соціокультурних груп при прийнятті рішень із урахуванням контексту та особливостей політичного процесу у суспільстві, що трансформується.
До положень, які містять елементи новизни, можна віднести такі:
- доведено, що соціокультурна детермінація в контексті прийняття політичних рішень визначає вектори та межі формування можливих суспільних змін з найбільш вірогідним ефектом та результатом цілеспрямованого політичного впливу, окреслено межі та конкретизовано можливості впливу основних складових соціокультурної детермінації на процеси формування та прийняття політичних рішень;
- на основі виділення в структурі політичного рішення низки взаємопов’язаних системних утворень: (1) суб’єктів прийняття політичного рішення (окремих особистостей, груп та об’єднань людей, суспільних інституцій), (2) культури як сукупності цінностей, норм і значень та (3) сукупності соціальних взаємовідносин (соцієтальних стосунків) розроблено трикомпонентну модель соціокультурної детермінації політичного рішення, що включає культуру, яка позиціонує та ідентифікує суб’єкта політичного рішення з відповідними цінностями, нормами, що засвоюються ним у процесі соціалізації, та соціальну структуру, включення в яку відбувається через процеси комунікації;
- у рамках запропонованої моделі розкрито структуру взаємовпливу політичного рішення та культури, що реалізується через такі елементи: 1)підсистема інформаційного забезпечення; 2)підсистема загальної орієнтації, що спрямовує поведінку суб’єкта, який приймає політичні рішення, в часі і просторі, враховуючи також соціокультурний простір; 3) підсистема мотивації; 4)підсистема цілепокладання та вольового рішення; 5) технологічна підсистема; 6)поведінкова, або предметно-результативна, підсистема; 7)рефлексивна підсистема;
- визначено, що процеси підготовки та прийняття політичних рішень включають низку емерджентних характеристик соціальної структури: образи та цілі, культурні та соціальні зразки, соціальні ролі та ресурси;
- встановлено та доведено на основі аналізу соціологічних опитувань, що поточні впливи політичної культури та система групових цінностей і норм, які визначають правила прийняття та спрямованість прийнятих рішень, закріплюються як іманентні характеристики політичних рішень і як структурні елементи ієрархії ціннісних складових системи політичних рішень. При прийнятті конкретних політичних рішень інституціоналізація соціокультурних впливів здійснюється через виділення соціокультурних груп, що характеризуються наявністю спільної політико-психологічної та ціннісної основи, яка дозволяє членам групи сприймати та оцінювати довколишню політичну реальність в одній системі координат, розуміти один одного та діяти у відповідності з визначеними нормами та зразками;
- показано та проаналізовано специфіку проявлення виділених компонентів моделі соціокультурної детермінації при прийнятті конкретних політичних рішень в українському суспільстві, яке характеризується відсутністю історичної культурної довгострокової пам’яті та недосформованістю механізмів впливу інших, окрім правлячих, політичних соціокультурних груп на процеси прийняття рішень;
- розширено уявлення про особливості суб’єктів прийняття політичних рішень в Україні. Підтверджено, що основою стабільного функціонування суб'єкта прийняття рішень є легітимність його політичних рішень як характеристика суспільної оцінки його політичної діяльності. Через врахування впливу конкретних політичних процесів поглиблено розуміння правлячих політичних кіл, що розглядаються як соціокультурна група (так звана правляча меншість), обʼєднана спільними цінностями. Серед них перше місце займає влада, навколо якої групуються всі інші цінності. Ця група є суб’єктом підготовки та прийняття найважливіших стратегічних рішень у політичній сфері і має необхідний для цього ресурсний потенціал;
- отримало подальший розвиток положення про те, що групи інтересів та тиску концентрують у собі прояви цінностей громадянського суспільства, які артикулюються в суспільному середовищі виступають у вигляді вимог, що спричиняють певні структурні зміни в різних сферах суспільства, виконуючи важливі функції у процесі прийняття політичних рішень: функцію легітимації та управління; функцію формування суспільних норм і цінностей, які трансформуються в конкретні атрактори політичних рішень, та функцію соціально-політичної стабілізації суспільства через адаптацію політичного процесу до вимог суспільства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що його основні положення та висновки можуть бути використані в теоретичних курсах із соціології, а також враховані суб’єктами прийняття політичних рішень (органами виконавчої та законодавчої влади) в процесі оптимізації заходів соціальної діагностики ставлення суспільства до здійснюваної ними політичної діяльності.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були представлені та обговорені на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції з нагоди 290-річчя прийняття першої в світі Конституції Пилипа Орлика «Україна: поступ у майбутнє» (Академія праці і соціальних відносин, 5 квітня 2000 р., м. Київ), IX міжнародна наукова конференція «Харківські соціологічні читання» (1213 листопада 2003 р., м. Харків), IV науково-практичній конференції Харківського відділення Соціологічної асоціації України «Якубинська наукова сесія» (13 квітня 2007 р., м.Харків).

Публікації. Зміст і результати дисертаційного дослідження викладені у 6 статтях, опублікованих у фахових виданнях із соціології, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволили зробити такі найбільш важливі висновки, що характеризують наукову новизну та актуальність даної дисертаційної роботи.
В основу дослідження процесів формування та прийняття політичних рішень закладені такі теоретичні моделі: теорія «соціальної дії» Т. Парсонса, системний аналіз політики Д. Істона, модель політичної системи Г. Алмонда, окремі положення теорій конфлікту (Р. Дарендорф, Л. Козер, М. Манн), соціологічна концепція П. Бурдьє, біхевіористську модель прийняття політичних рішень Г.Лассуелла, модель «обмеженої раціональності» Г. Саймона, модель «всеосяжної раціональності» (К. Ерроу, Дж. Б’юкенена, Г. Беккера, Е. Даунса), інкременталістська модель Ч. Ліндблома, змішано-скануючий метод А. Етціоні та комплексна теорія політичних рішень О.О. Дегтярьова.
Здійснений огляд теорій та підходів до розгляду політичного рішення дозволяє стверджувати, що коректне виявлення та всебічний комплексний аналіз впливу соціально-культурних чинників на прийняття політих рішень з позицій сучасної соціології можливий лише у рамках структурно-діяльносної концепції. Використання саме цієї діади для розбудови моделі соціокультурної детермінації політичного рішення уможливлює врахування діяльнісного та структурного аспектів розуміння політичного рішення, через які воно може конструюватися відповідно як специфічний різновид поведінки та як особлива форма взаємодії суб’єктів.
Політичне рішення із цих позицій розглядається як конкретний прояв соціальної дії та політичної поведінки. Воно формується з урахуванням не лише політичних взаємовідносин у системі влади та з приводу влади, а й з урахуванням особливостей соціального та культурного середовища, сукупності іманентних характеристик соціальних суб’єктів, які здійснюють політичну поведінку. У такому розумінні функціональні особливості та суспільна специфіка політичних рішень визначається всією множиною чинників культурного та соціального характеру.
Концептуальний аналіз сутності політичного рішення дає підстави визначати його як сформульовані суб'єктом завдання і спосіб діяльності, поведінки, яку має здійснити об'єкт управління.
Суттєвим аспектом політичного рішення є те, що воно є одним із різновидів соціальної дії, результатом соціокультурної взаємодії людей та взаємопов’язаних між собою універсальних системних утворень: суб’єктів прийняття політичного рішення (окремих особистостей, груп та об’єднань людей, суспільних інституцій), культури як сукупності цінностей, норм та значень (сенсів) та системи наявних соціальних взаємовідносин (соцієтальних стосунків) в соціокультурному середовищі на всіх рівнях.
Аналіз механізму соціокультурної детермінації політичних рішень заснований на ціннісно-культурних концептах. Це дозволяє розглядати політичне рішення як цілераціональний, так і цінніснораціональний вид діяльності. З одного боку цілераціональність цього виду політичної діяльності передбачає свідому постановку і реалізацію цілей, заснованість на оптимальному з точки зору суб'єкта співвідношенні цих цілей і засобів їх досягнення. З іншого здійснюючи аналіз суб’єктів прийняття політичних рішень, необхідно враховувати культурне середовище та його впливи. Явища культури пронизують політичні рішення, і їх можна осягнути лише шляхом глибокого і всебічного аналізу цієї діяльності. Формальними підставами для структурного аналізу культурної системи в рамках нашої роботи виступають компоненти політичного рішення і необхідність їх системного забезпечення.
Сутність культурного компонента механізму соціокультурної детермінації полягає в універсальній здатності культури відтворювати колишню або конструювати нову діяльність через структурні компоненти і підсистеми, що обслуговують визначені ланки та сторони процесу прийняття рішень:
- на когнітивно-символічному рівні культура впливає на інформацією і її сенс;
- на соціорегулюючому рівні структурної організації політичного рішення культура складається не тільки з норм, цінностей, значень вона включає також способи роботи з ними або з іншими компонентами діяльності;
- на рівні конструювання в культуру входять такі способи проектування діяльності, як культурні матриці, штампи, фільтри та еталони;
- на організаційно-технологічному рівні культура включає різні способи технологізації політичних рішень (процедури, технології, операції, засоби);
- на предметно-організаційному рівні культура містить як компоненти різні форми об’єктивації, моделі поведінки (традиції й інновації, звичаї і ритуали) і типові ситуації вибору;
- на рефлексивному рівні організації через культуру утворюють різні способи рефлексивної роботи (саморефлексія, взаєморефлексія, подвійна рефлексія тощо).
Оскільки місцеположення в соціальній структурі диференціює раціональні інтереси суб’єктів у конкретних обставинах визначених культурних меж, вплив соціальної організації суспільства, що виникає та функціонує у контексті культури, розглядається через виділення базових сфер соціальної взаємодії, що включають основні види діяльності, пов’язані з процесами формування та прийняття політичних рішень:
- перцептивна сфера (моделі, образи, взірці та цілі суб'єктів, що уможливлюють існування конвенційної основи взаєморозуміння всіх учасників взаємодії);
- стратегічна сфера (вироблення рішень і постановка конкретних цілей, що обумовлюється спроможністю до спільного цілепокладання і ціледосягнення);
- ціннісно-нормативна сфера (обмін ціннісними орієнтаціями і очікуваннями);
- сфера інформаційного обміну (обмін значущою інформацією між суб'єктами прийняття політичних рішень)
- рольова (статусно-рольовоа) сфера (обмін соціальними ролями і рольовими експектаціями між суб'єктами);
- ресурсно-забезпечувальна сфера (включає матеріальні і символічні об'єкти, засоби діяльності, що опосередковують та забезпечують процес взаємодії людей).
Виділені нами одиниці аналізу політичного рішення для кожної з охарактеризованих сфер соціальної взаємодії дозволяють сформулювати власний ряд емерджентних якостей соціальної структури, що включаються у процеси формування та прийняття політичних рішень: образи і цілі; культурні зразки (норми, цінності, ідеї, стереотипи тощо); соціальні зразки; соціальні ролі; ресурси (як зовнішні, так внутрішні).
Визначаючи основні особливості механізму соціокультурної детермінації політичних рішень, ми можемо стверджувати, що політичне рішення як прояв політичної поведінки утворюється під впливом культури, яка, у свою чергу, формує ідентифікацію індивіда з відповідними цінностями, нормами, котрі засвоюються в процесі соціалізації. В культурному континуумі через комунікацію реалізується функція взаємодії індивіда з іншими соціальними суб’єктами (індивідами, спільнотами). Через цю взаємодію задовольняються потреби людської інтеракції та відбувається включення особистості в статусно-рольову диференціацію, а через неї в соціальну структуру суспільства в цілому. Усі ці функції при формуванні та прийнятті політичного рішення взаємопов’язані та обумовлюють реалізацію політичного вибору владного суб’єкта.
Поєднуючи визначення політичного рішення з позицій структурно-діяльнісного підходу з виявленими та описаними елементами механізму соціокультурної детермінації процесу прийняття політичного рішення, спираючись на виділення в його структурі трьох названих вище універсальних утворень, у модель соціокультурної детермінації політичного рішення включаються три базові компоненти: (1) культура, яка позиціонує та ідентифікує (2) суб’єкт політичного рішення з відповідними цінностями, нормами, що засвоюються ним у процесі соціалізації, та (3) соціальна структура, включення в яку відбувається через процеси комунікації.
Компоненти запропонованової моделі можна конкретизувати застосовуючи для аналізу процесів прийняття політичних рішень у кокретних умовах місця і часу, зокрема досліджуючи політичний процес в Україні. При прийнятті конкретних політичних рішень інституціоналізація соціокультурних впливів здійснюється через виділення соціокультурних груп, що характеризуються наявністю спільної політико-психологічної та ціннісної основи, яка дозволяє членам групи сприймати та оцінювати довколишню політичну реальність в одній системі координат, розуміти один одного та діяти у відповідності з визначеними нормами та зразками.
У дисертації соціокультурні чинники пропонується розглядати не через замкнену систему «суспільство»/«група» з визначеними конкретними межами, а як сукупність діючих індивідів. У такому разі місцеположення та статус суб’єкта, який приймає політичні рішення в соціальному просторі, визначається по відношенню до більш чи менш стабільно розподілених ресурсів та обмежень в сукупності інших суб’єктів
Беручи до уваги низьку активність пересічних громадян щодо процесів пливу на прийняття політичних рішень (про що свідчать наведені дані) та природну закритість для аналізу груп тиску та лобіювання інтересів (про що також свідчить проведений аналіз впливу груп інтересів та тиску на конкретне політичне рішення), в умовах делегативної демократії соціокультурний контекст стає тлом, на якому через політичні рішення відбувається інтерналізація інтересів у політичні цінності, через які виявлені інтереси намагаються бути представленні суспільству.
Установлення вищевикладеного ряду теоретичних положень дозволило нам здійснити аналіз характеристик суб’єктів, задіяних у процесі прийняття політичних рішень в Україні, умовно розподіливши їх відповідно на три основні рівні політичного аналізу, а саме індивідуальний, груповий та рівень великих соціальних та економічних угруповань. Такий аналіз уможливив виявлення пов’язаних із суб’єктами формування та прийняття політичних рішень соціокультурних детермінант (а в більш загальному плані характеристику соціокультурного контексту у єдності соціального, культурного та діяльнісного компонентів), що впливають на прийняття політичних рішень у конкретних умовах місця і часу.
Дослідження суб’єктів прийняття політичних рішень об’єктивно ускладнено рядом факторів. По-перше, носії політичної влади не завжди є явними, а по-друге, у прийнятті політичного рішення завжди іманентно присутня особистість як підсистема, що його формує. У політичному рішенні відбивається єдність пізнання, результатом якого є система знань особистості, що утворюють ядро, спосіб існування свідомості; переживання, що формує ставлення особистості до різних сторін об’єктивного світу, до людей та їх взаємовідносин. Важливим є і такий компонент суб’єктивного світу як особистісні орієнтири, що визначені як диспозиційні конструкти.
Традиційно, основним суб’єктом прийняття політичних рішень вважається владна еліта, правлячі політичні кола. Враховуючи вплив конкретного політичного процесу та структурних соціальних характеристик (статусу), що визначаються функціональними характеристиками, доцільно розглядати правлячі політичні кола як носіїв спільних цінностей, серед яких перше місце займає влада, навколо якої групуються всі інші цінності. Таким чином, ми говоримо про певну соціокультурну групу (так звану правлячу меншість), що є суб’єктом підготовки та прийняття найважливіших стратегічних рішень у політичній сфері та має необхідний для цього ресурсний потенціал.
Ситуація легітимації правлячих політичних кіл в Україні на сьогодні супроводжується негативними оцінками населення, і одним з найважливіших моментів є проблема низького рівня довіри (як основного показника легітимності влади) населення до суб’єктів прийняття політичних рішень. Проведений аналіз конкретного емпіричного матеріалу (результати соціологічних опитувань) дозволив зробити декілька важливих узагальнень. По-перше, довіра населення носить персональний характер і залежить від ефективності політичної діяльності певного представника правлячих кіл. По-друге, процес прийняття політичних рішень (і всієї політичної діяльності) владними суб’єктами є взаємопов’язаним та взаємообумовленим з рівнем їх легітимації, а політичне рішення може виступати засобом діагностики дійсного або майбутнього рівня визнання влади певного суб’єкта політичної діяльності.
Існує також низка важливих чинників впливу на формування та прийняття політичних рішень, що виходять за межі особливостей власне владних суб’єктів і перебувають під впливом інших соціокультурних груп. Як важливий фактор впливу нами також розглядався тиск, здійснюваний «групами інтересів та групами тиску», що є соціокультурними ланками, в яких фокусуються діяльністні аспекти нової соціальної диференціації. Групи інтересів та групи тиску в українській реальності є достатньо репрезентативними” для процесу прийняття політичних рішень. Їх існування та процедурні практики детерміновані соціокультурними реаліями.
Групи інтересів та групи тиску повторюють структури соціальних утворень; дані політичні інституції, як правило, (а) характеризуються стійкими зв’язками між членами групи, (б) мають відчуття колективної солідарності, (в) їм притаманна спільність інтересів та цілей. Групи інтересів та групи тиску інституціонально та процесуально пов’язані із соціокультурним простором, оскільки використовують традиційні зразки та засоби для досягнення власних цілей, прямуючи до ключових структур опонентів.
Оптимізація процесу прийняття політичних рішень в Україні безпосередньо пов’язана із формуванням та розвитком реальних механізмів участі груп інтересів та тиску у процесах формування та прийняття політичних рішень. У процесі прийняття політичних рішень групи інтересів та тиску виконують ряд важливих функцій, зокрема функцію легітимації та управління; функцію формування суспільних норм і цінностей, які трансформуються у конкретні атрактори політичних рішень, та функцію соціально-політичної стабілізації суспільства через адаптацію політичного процесу до вимог, що висуваються незадоволеними.
Факт існування груп інтересів та груп тиску є інституціоналізованим фактором допомоги збалансованому існуванню суспільства.
Процес відображення у свідомості людей соціальних відносин, що склалися, формування схеми сприйняття, оцінки людьми свого становища в соціумі, у тому числі і участі у прийнятті політичних рішень, є суттєвим елементом політичної культури. Безпосередній вплив політичної культури на прийняття політичних рішень можна розглядати через структурні компоненти та емпіричні прояви ідеологій.
Розуміння ідеології як систематизованої сукупності поглядів, відмітною рисою якої є функціональний зв'язок з інтересами і прагненнями соціокультурної групи викриває її співвіднесеність із політичною ментальністю, що є загальною для членів соціокультурної групи політико-психологічною основою, яка дозволяє сприймати та оцінювати довколишню політичну реальність в одній системі координат, розуміти один одного та діяти у відповідності з визначеними нормами та зразками суспільства. Національна політична ментальність є інтегруючим чинником, що обумовлює можливість розглядати населення (народ), громадян України, як соціокультурну групу, що є окремим суб’єктом прийняття політичних рішень в країні.
Системи, які складають політичні переконання звичайних людей, найчастіше виявляються не повністю взаємозалежними одна з одною. Результати досліджень доводять, що навіть стосовно меншості людей, що володіють добре артикульованими і стабільними політичними поглядами, логічний зв'язок настанов виявляється доволі слабким, по-друге, поширена мінливість політичних настанов (підтримка пропонованих рішень з тих або інших питань може мінятися в часі досить стрімко, в залежності від ходу політичних процесів, особливостей соціально-економічної ситуації й інших обставин), що викликає індивідуальні розходження в концептуалізації політичного вибору.

Отже, соціокультурна детермінація в контексті прийняття політичних рішень визначає вектори та межі формування можливих суспільних змін з найбільш вірогідним ефектом та результатом цілеспрямованого політичного впливу. Діалектику соціокультурної детермінації можна представити як вплив на соціальну структуру (інституціональну, групову та ціннісну) та на діючих агентів (акторів, суб’єктів), які, у свою чергу, через формальні та неформальні прояви й життєві та соціальні стратегії впливають на соціокультурний потенціал суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аберкромби Н. Социологический словарь / Н.Аберкромби, Ст.Хилл, Б.С.Тернер ; пер. с англ. под ред. С.А. Ерофеева. К.: Казанский ун-т, 1997. 420 с.
2. Абизов В.Є. Політичне рішення: механізми прийняття [Електронний ресурс] / В.Є.Абизов, В.Г.Кремень. 1995. Режим доступу : http:// www.niss.gov.ua/book/Abizob/index.htm.
3. Американская социологическая мысль : тексты / Под ред. В.И.Добренькова. М.: Изд-во МГУ, 1994. 496с.
4. Аспекты социальной теории современного общества. М.: Ин-т социологии РАН, 2000. 178 с.
5. Афонін Е. А. Соціально-психологічний чинник трансформаційних змін соціальної структури українського суспільства : наук. доп. і повідомл. II всеукр. соціол. конф. «Проблеми розвитку соціол. теорії. Теоретичні проб­леми змін соціальної структури укр. сусп-ва» / Е.А.Афонін, А.Ю.Мартинов, М.О.Шульга (наук. ред.) та ін. ; Соціол. асоціація України, Ін-т со­ціології НАН України. К., 2002. С. 95104.
6. Ачкасов В. А. Сравнительная политология : курс лекций / В.А.Ачкасов. СПб.: Социол. об-во им. М. М. Ковалевского, 2002. 184 с.
7. Ашкеров А. Ю. Бурдье и его чувство практики [Електронний ресурс] / А.Ю.Ашкеров // Социол. журнал. 2003. № 1. Режим доступу : http://knowledge.isras.ru/sj/sj/sj1-03.html.
8. Бабенко С. С. Между структурой и агентом : социокультурный потенциал постсоветского общества : наук. доп. і повідомл. II всеукр. соціол. конф. «Проблеми розвитку соціол. теорії. Теоретичні проб­леми змін соціальної структури укр. сусп-ва» / С.С.Бабенко, М. О. Шульга (наук. ред.) та ін. ; Соціол. асоціація України, Ін-т со­ціології НАН України. К., 2002. С. 363370.
9. Бакиров В. С. Какая идеология у нас возможна?/ В. C.Бакиров // Обществ. науки и современность. 1991. № 6. С. 6067.
10. Бакіров В. С. Сучасна соціокультурна динаміка і завдання соціогуманітарної освіти // Методологія, теорія та практика соціол. аналізу сучасного укр. сусп-ва : зб. наук. пр. / В.С.Бакіров. Х. : Видав. центр Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна, 2000. С. 34.
11. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень : проблеми теорії, методології, практики : моногр. / В.Д.Бакуменко. К.: Вид-во УАДА, 2000. 328 с.
12. Балл Г. О. Феномен вибору в контексті соціальної поведінки / Г.О.Балл // Соціальна психологія : укр. наук. журн. К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2005. № 1 (9). С. 314.
13. Бевзенко Л. Помаранчева революція як соціальна біфуркація // Укр. суспільство 19942005 : динаміка соціальних змін / Л.Бевзенко ; за ред. д.ек. н. В.Ворони, д. соц. н. М. Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 2005. С. 2232.
14. Бергер П. Приглашение в социологию : Гуманист. Перспектива/П.Бергер. М., 1996. 168 с.
15. Бергер П. Социальное конструирование реальности : Трактат по социологии знания/П.Бергер, Т.Лукман. М.: «Медиум», 1995. 323 с.
16. Береза А. В. Теория структурации Э. Гиденнса : социальный анализ конституирования социальных систем : наук. доп. і повідомл. II всеукр. соціол. конф. «Проблеми розвитку соціол. теорії. Теоретичні проб­леми змін соціальної структури укр. сусп-ва» / А.В.Береза, М. О. Шульга (наук. ред.) та ін. ; Соціол. асоціація України, Ін-т со­ціології НАН України. К., 2002. С.129132.
17. Білий О. Дискурс влади і типи еліт / О.Білий // Політ. думка. 1994. № 2. С.2530.
18. Бурдье П. Практический смысл / П.Бурдье. М., СПб.: Алетейя, 2001. 562 с.
19. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть [Електронний ресурс] / П.Бурдье. М., 1994. Режим доступу: http://www.soc.pu.ru/publications/jssa/1998/2/4bourd.html.
20. Бурдье П. Социология политики : пер. с фр. / П.Бурдье ; сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шмато. М.: Socio-Logos, 1993. 336 с.
21. Бурдье П. Структура. Габитус. Практика / П.Бурдье // Журнал социологии и социальной антропологии. 1998. Вып. 2. Т. 1. С. 181207.
22. Валевський О. Л. Державна політика в Україні : методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження : моногр. / О.Л.Валевський. К. : НІСД, 2001. 242 с.
23. Валевський О. Л. Соціологічний вимір деяких макрополітичних тенденцій у громадській думці та аналіз їхнього впливу на політичну ситуацію / О.Л.Валевський // Стратег. панор. 1999. № 1/2. С. 6976.
24. Василюк Ф. Е. Психотехника выбора // Психология с человеческим лицом : гуманист. перспектива в постсоветской психологии / Ф.Е.Василюк ; под. ред Д.А. Леонтьева, В. Г. Щур. М.: Смысл, 1997. С. 284314.
25. Васильєв А. С. Підготовка і прийняття управлінських рішень : організаційно-правові проблеми /А.С.Васильєв. Одеса: АО БАХВА, 1997. 160 с.
26. Вебер М. Основные понятия стратификации/ М.Вебер // Социол. исслед. 1994. № 5. С.147156.
27. Вебер М. Основные социологические понятия // Избр. произведения / М.Вебер М.: «Прогресс», 1990. С. 514629.
28. Веймер Д. Л. Аналіз політики: концепції і практика / Д.Л.Веймер, Е.Р.Вайнінг ; наук. ред. О. Кілієвич К.: 1998. 654 с.
29. Вятр Е. Социология политических отношений : пер. с польск. / Е.Вятр. М.: Прогресс, 1979. 464 с.
30. Гаєвський Б. А. Політичне управління : навч. посіб. / Б.А.Гаєвський, В.А.Ребкало, М.В. Туленков. Укр. академія держ. управління при Президентові України. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 160 с.
31. Герасіна Л. М. Ренессанс парадигми елітизму в соціополітичних дослідженнях кінця ХХ ст. // Методологія теорія та практика соціол. аналізу сучасного укр. сусп-ва : зб. наук. пр. / Л.М.Герасіна. Х.: Видав. центр Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна, 2000. С. 7578.
32. Гидденс Э. Социология / Э.Гидденс ; при участии К. Бердсолл : пер. с англ. Изд.2‑е, полностью перераб. и доп. М.: Эдиториал УРСС, 2005. 632 с.
33. Гіденс Е. Соціологія / Е.Гіденс ; пер. з англ. В. Шовкун, А.Олійник ; наук. ред. О.Іващенко. К.: Основи, 1999. 726 с.
34. Головаха Е. Трансформирующееся общество : опыт социологического мониторинга в Украине / Е.Головаха. К. : Ин-т социологии НАН Украины, 1996. 143 с.
35. Головаха Є. Особливості політичної свідомості : амбівалентність суспільства та особистості / Є.Головаха // Політолог. читання. 1992. № 1. С. 2439.
36. Групи інтересів щодо зони вільної торгівлі та ЄС. Хто за? Хто проти? (Дослідж. Україна та європейська політика сусідства : забезпечення вільного руху товарів і послуг”), 23 січ. 2006 р. : інформ. бюл. міжнар. центру перспект. досліджень. Чис. 2 (306). 2 с.
37. Давыдов Ю. Н. Макс Вебер и современная теоретическая социология : актуальные проблемы веберовского социол. учения /Ю.Н.Давыдов. М. : Мартис, 1998. 510 с.
38. Девятко И. Ф. Инструментальная рациональность, полезность и обмен в теориях социального действия // Новое и старое в теорет. социологии : кн. 1 / И.Ф.Девятко ; под. ред. Ю. Н. Давыдова. М.: Ин-т социологии РАН, 1999. С. 86144.
39. Дегтярев А. А. Методологические подходы и концептуальные модели в интерпритации политических решений [Електронний ресурс] / А.А.Дегтярев // Полис. 2003. № 1, 2, 3. Режим доступу : http://www.politstudies.ru/arch/authors/172.htm.
40. Дегтярев А. А. Принятие политических решений : учебн. пособие / А.А.Дегтярев. М. : КДУ, 2004. 416 с.
41. Демидов А. И. Ценностное измерение власти [Електронний ресурс] /А.И.Демидов // Полис. 1996. № 3. Режим доступу : http://www.politstudies.ru/fulltext/1996/3/10.htm.
42. Денисенко В. Концептуально-методологічний аналіз легітимації влади у контексті політ.комунікації [Електронний ресурс] /В.Денисенко ; О.Макух // Соціогуманіт. проблеми людини. 2005. № 1. Режим доступу: http://znc.com.ua/ukr/publ/periodic/shpp/2005/1/p048.php.
43. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми / за ред. В. М. Князєва. К.: Нац. акад. держ. управління при Президентові України, 2003. 320 с.
44. Дмитрук Д. А. Групи інтересів та тиску як носії соціокультурних характеристик та вимог суспільствава у політичному просторі / Д. А. Дмитрук // Методологія теорія та практика соціол. аналізу сучасного укр. сусп-ва : зб. наук. пр. Х. : Видавн. центр Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна, 2003. С. 312315.
45. Дмитрук Д. А. Суспільний менталітет та його вплив на суб'єктів прийняття політ. рішень / Д.А.Дмитрук // Укр. соціум. К., 2006. № 34 (1415). С. 3342.
46. Дмитрук Д. Соціокультурна детермінація політичної дії / Д.Дмитрук // Політ. менеджмент. 2004. № 2 (5). С. 153162.
47. Донченко О. Адаптаційний невроз соціуму як наслідок управлінської кризи / О.Донченко, А.Овчаров // Соціологія : теорія, методи, маркетинг, 1999. № 1. С.173191.
48. Дюркгейм Э. Справочное пособие по истории немарксистской западной социологии / Э.Дюркгейм ; отв. ред. д. ф. н. Давыдов Ю. Н., д. ф. н. Осипов Г. В. М. : «Наука», 1986. С. 104107.
49. Ерасов Б. С. Социальная культурология : учеб. пособие /Б.С.Ерасов. М., 1996. 591 с.
50. Єрух М. Рішення в державному управлінні /М.Єрух, І.Харченко // Актуальні проблеми держ. управління : матеріали щоріч. наук.-практ. конф. наук.-пед. персоналу, слухачів, аспірантів, докторантів Академії. К., 1997. С.2021.
51. Заславская Т. И. Социетальная трансформация российского общества: Деятельностно-структурная концепция / Т. И. Заславская. М. : ДЕЛО, 2002. 568 с.
52. Здравомыслов А. Г. Рациональность и властные отношения /А.Г.Здравомыслов // Вопросы социологии. 1996. Вып. 6. С. 347.
53. Зливков В. Проблема соціальної самоідентифікації української еліти /В.Зливков // Соціальна психологія. 2004. № 6 (8). С. 317.
54. Злобіна О. Особистість як суб’єкт соціальних змін /О.Злобіна. К.: Ін-т соціології НАН України, 2004. 400 с.
55. Ионин Л. Г. От моностилистической к полистилистической культуре. Современное развитие России /Л.Г.Ионин // Социодинамика культуры. Вып. 2 : Социокультурная дифференциация. М.