Бірюкова Марина Василівна. Суб’єктно-праксиологічна концепція соціального проектування

Краткое описание

Бірюкова Марина Василівна. Назва дисертаційної роботи: "Суб’єктно-праксиологічна концепція соціального проектування"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
На правах рукопису
БІРЮКОВА МАРИНА ВАСИЛІВНА
УДК 304.44 (043)+316.42
СУБ'ЄКТНО-ПРАКСИОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО
ПРОЕКТУВАННЯ
22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук
Науковий консультант доктор
соціологічних наук, професор
Подшивалкіна Валентина Іванівна
Харків - 2017
2
ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО
ПРОЕКТУВАННЯ ЯК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
15
1.1. Праксиологічні засади соціологічної діяльності 15
1.2. Соціальне проектування як предмет теоретико-методологічного
соціологічного дослідження 50
Висновки до розділу 88
Розділ 2. СОЦІАЛЬНЕ ПРОЕКТУВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІОЛОГІЧНИХ
ПРАКТИК
93
2.1. Соціальне проектуванні в управлінському вимірі 93
2.2. Інженерні складові соціального проектування 109
2.3. Соціальні технології та соціальне проектування в соціологічній практиці 124
Висновки до розділу 140
Розділ 3. КОНЦЕПЦІЯ СУБ'ЄКТНО-ПРАКСИОЛОГІЧНОГО
СОЦІАЛЬНОГО ПРОЕКТУВАННЯ
144
3.1. Цілепокладання як основа соціального проектування 145
3.2. Особливості суб'єктів соціального проектування 165
3.3. Виді та типи об'єктів соціального проектування 180
3.4. Технолого-методичні складові соціального проектування як виду
соціологічної діяльності
192
3.5. Контекстність як умова ініціювання та здійснення соціального проектування 211
Висновки до розділу 256
Розділ 4. СУБ'ЄКТНО-ПРАКСИОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОСВІТНІХ
СОЦІАЛЬНИХ ПРОЕКТІВ
263
4.1. Соціальні проекти розвитку освіти як системи: методологічні та методичні
проблеми
263
4.2. Кластерний регіоналізм проєктування системи освіти 311
Висновки до розділу 355
ВИСНОВКИ 359
Список використаної літератури 364
3
ВСТУП
Актуальність теми. Стрімка динаміка розвитку сучасного соціуму, що
характеризується складністю, нелінійністю та варіативністю соціальних процесів
вимагає не тільки пошуку адекватних інноваційних стратегій ефективного
управління ними, але й розроблення продуктивних технологій пізнання
соціальної реальності з метою її подальшого якісного перетворення. Натомість
неоднозначність і непередбачуваність перебігу соціальних процесів, істотно
ускладнює швидкість і адекватність реакції суб'єктів соціального управління в
процесі ухвалення важливих для суспільства управлінських рішень, а також
серйозно гальмує розроблення необхідних соціальних проектів, спрямованих на
розв’язання нагальних і перспективних проблем сучасного суспільства. Це
зумовлено насамперед тим, що традиційні технології соціального управління,
опрацьовані в межах класичних і некласичних парадигм, все частіше виказують
свою неефективність в умовах непередбачуваних викликів з боку мінливого
зовнішнього середовища, а також продукують дезорганізаційні тенденції
суспільного поступу, спотворюючи тим самим усталені зв’язки індивідів і
соціальних груп.
З огляду на це особливої актуальності набуває необхідність соціологічної
концептуалізації соціального проектування як ключового фактора управління
сучасною суспільною системою, побудованого на постнекласичних теоретикометодологічних засадах, опрацювання його структури та змістових елементів,
визначення його взаємозв’язків із соціальним управлінням, соціальною
інженерією та соціальними технологіями,а також виявлення специфіки цілепокладання в процесі вироблення, впровадження та реалізації соціальних
проектів.
Оцінюючи ступінь наукової опрацьованості теми дисертаційної роботи
в цілому, слід зазначити, що вона є недостатньо вивченою з боку соціологічної
науки. Водночас окремі концептуальні аспекти соціального проектування
4
досліджувались як зарубіжними, так і вітчизняними представниками різних
наукових напрямів. У роботах В. Барклі, К. Дьюбойс, Р. Лап’єра, Р. Мертона,
Р. Парка, Т. Парсонса, Е. Росс, П. Селфа, Г. Тарда, Е. Тоффлера, Е. Фромма,
Ю. Хабермаса та інших було висвітлено загальнофілософські основи соціальнопроективної діяльності, які разом із соціоінженерною діяльністю та соціальним
прогнозуванням розвивалися у межах класичної парадигми. Подальші наукові
розвідки в даному контексті знайшли відображення у працях І. Бестужева-Лади,
С. Бетяєва, А. Гриневича, П. Гуревича, В. Лисичкіна тощо.
Останнім часом у багатьох роботах, присвячених питанням соціального
проектування, розглядаються можливості реалізації соціальних проектів у різних
сферах суспільного життя, зокрема: у педагогічній сфері – роботи М. Бобилєва,
О. Грабчака, М. Сімонова, О. Чащина, В. Юдіна; в економічній сфері – роботи
В. Захарова; у сфері соціальної роботи та соціальної політики –роботи
Н. Геращенко, О. Кузнєцова, Т. Стеніна; у сфері громадських ініціатив – роботи
О. Сухушина; в освітній сфері – роботи О. Кравець, О. Кравченко,І. Федорова.
Поряд із цим у працях В. Глазичева, П. Левка, О. Автономова, Н. Хананашвілі
досліджуються понятійний апарат і методи соціального проектування як
специфічного виду соціальної практики, а в роботах В. Лукова розкриваються
новітні аспекти соціального проектування в контексті посилення суб’єктного
впливу при ініціації та реалізації соціальних проектів.
Окремі питання класичної й некласичної концепції соціального
проектування розглянуто в роботах І. Бажина, О. Генисаретського, В. Курбатова,
Ю. Крючкова, Е. Райта, Е. Самбурова, В. Фігуровської, О. Шаповалової та інших.
Предметне поле теорії соціального проектування відображається в технологічних
моделях Н. Віга, Д. Гранта і С. Булгакова, в межах «автономної» технології
Ж. Еллюля та «інтелектуальної» технології Д. Белла, а також у концепції
постструктуралізму М. Постера. В Україні соціальне проектування
досліджувалося головним чином у межах соціально-інженерної та соціально-
5
технологічної наукової школи завдяки роботам В. Подшивалкіної, О. Скидіна,
Є. Суїменко, Ю. Сурміна, М. Туленкова, Л. Хижняк тощо. Однак розгляд даного
феномену в якості особливої конкретно-соціологічної діяльності й досі не
знайшов відповідної наукової інтерпретації та соціологічної концептуалізації.
Однак розгляд даного феномену в якості особливої конкретносоціологічної діяльності й досі не знайшов відповідної наукової інтерпретації та
соціологічної концептуалізації. Більше того, сучасні дискусії серед провідних
учених засвідчують, що суб’єктні, організаційні та практикоориєнтовані основи
соціального проектування також не отримали належного соціологічного
осмислення як з боку методологічних, так i з боку методичних позицій. Це
істотним чином гальмує процес застосування соціального проектування як
специфічного виду конкретно-соціологічної діяльності, хоча значущість
опрацювання даної проблематики не викликає у фахівців жодних сумнівів. І
дотепер немають наукового висвітлення шляхи опрацювання цілої низки
гносеологічних та онтологічних суперечностей між рівнем накопичених у
соціології знань про різноманітні суспільні явища та готовністю соціологічного
знання оперативно виконувати свою проективну функцію шляхом розроблення
адекватних проектів соціально-перетворювальної діяльності людей, спрямованої
на оптимізацію соціальних відносин у суспільстві.
Таким чином, можна констатувати наявність важливої наукової проблеми,
пов’язаної з невідповідністю між нагальними потребами сучасної соціальноуправлінської практики в підвищенні суб’єктно-праксиологічного рівня
соціального проектування складних суспільних явищ, відносин і процесів та
досягнутим рівнем соціологічного знання про сутність, принципи і механізми
формування, відтворення та реалізації суб’єктно-праксиологічного потенціалу
соціального проектування як ключового чинника соціального управління та
специфічного виду прикладної соціологічної діяльності. Зазначене фактично й
6
зумовило доцільність вибору теми дисертаційного дослідження та його
актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям
дисертаційного дослідження пов'язаний з темою науково-дослідної роботи
Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»
«Розвиток сучасного українського суспільства: соціологічний та політологічний
виміри» (номер державної реєстрації 0115U00604),у рамках якої здобувач брала
участь як відповідальний виконавець розроблення концепції соціального
проектування.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є
розроблення теоретичних і методологічних засад суб’єктно-праксиологічної
концепції соціального проектування як специфічного виду конкретносоціологічної діяльності та апробація її при проектуванні освітніх систем регіону.
Дана мета зумовила необхідність розв’язання таких дослідницьких завдань:
 узагальнити теоретичні підходи до соціологічного аналізу суб’єктнопраксиологічних засад соціального проектування як виду конкретної
соціологічної діяльності в сучасному суспільстві;
 окреслити праксиологічні принципи соціального проектування як виду
соціального пізнання, соціологічної діяльності та інструменту соціального
управління в сучасному суспільстві;
 дослідити ґенезу виникнення та концептуальну еволюцію розвитку
соціального проектування у сучасному суспільстві;
 оцінити суб’єктно-праксиологічний потенціал соціального проектування
як ключового елемента соціального управління, соціальної інженерії та
соціальних технологій;
 виявити сутність, особливості та ролі цілепокладання як основи
соціального проектування суспільних відносин, процесів і явищ;
7
 уточнити характер ролей і зміст поведінкових стратегій суб’єктів
створення соціальних проектів суспільних явищ і процесів у контексті суб’єктнопраксиологічної концепції соціального проектування;
 обґрунтувати механізми формування, відтворення та реалізації суб’єктнопраксиологічного потенціалу соціального проектування як чинника соціального
управління та специфічного виду конкретно-соціологічної діяльності;
 виокремити видову різноманітність об’єктів соціального проектування в
контексті суб’єктно-праксиологічної концепції соціально-проективної діяльності
для визначення їх проектних особливостей;
 з’ясувати специфіку складових технології соціального проектування як
чинника соціального управління та конкретного виду соціологічної діяльності;
 здійснити оцінювання ступінь залежності ефективності суб’єктнопраксиологічного проектування від контексту середовища його ініціювання та
реалізації;
 виявити сучасний стан, умови і потенційні ресурсні можливості
розроблення соціальних проектів розвитку системи освіти на регіональному
рівні;
 розробити на основі суб’єктно-праксиологічної концепції соціального
проектування соціальний проект розвитку освітньої системи на регіональному
рівні;
 обґрунтувати критерії оцінювання ефективності соціальних проектів та
запропонувати науково-методичні рекомендації щодо їх впровадження в системах
соціального управління різних рівнів.
Об’єктом дослідження є соціальне проектування як специфічний вид
соціальної практики, соціологічної діяльності та ключовий фактор соціального
управління у сучасному суспільстві.
8
Предметом дослідження є суб’єктно-праксиологічний потенціал
соціального проектування як інструмент самоорганізації та саморозвитку
сучасного суспільства.
Методи дослідження. З метою досягнення визначеної мети в роботі було
використано комплекс як загальнонаукових, так і спеціальних методів наукового
пізнання соціальних явищ і процесів, які сприяли забезпеченню комплексності та
системності дисертаційного дослідження. За допомогою методів логічного
аналізу з’ясовано сутність та здійснено теоретичну інтерпретацію змісту поняття
«соціальне проектування» в соціогуманітарних науках. Застосування
загальнонаукових методів дозволило таке: метод дедукції – конкретизувати
сутність праксиології як бази соціологічної діяльності; метод синтезу – розробити
концепцію суб’єктно-праксиологічного проектування, а також визначити
особливості суб’єктів та об’єктів, мети та технологій соціального проектування;
методу загальнення – виявити особливості таких процесів суб’єктнопраксиологічного проектування, як цілепокладання, обрання об’єкта й суб’єкта,
врахування контекстності та розроблення технологій.
У процесі дослідження було застосовано також історичний метод, який
надав можливість конкретизувати та диференціювати соціоінженерні,
управлінські та технологічні складові суб’єктно-праксиологічної концепції
соціального проектування. Використання методу компаративного аналізу дало
змогу здійснити порівняння та обґрунтування сучасного стану технологій
розроблення соціальних проектів у сфері освіти. В роботі також використано
метод моделювання як ефективний спосіб проектування освітніх систем на
регіональному рівні.
При розробці соціального проекту реструктуризації системи освіти регіону
використовувалися специфічні соціологічні методи, а саме вторинний аналіз
даних, спостереження, аналіз документів щодо функціонування системи освіти
Харківського регіону протягом останніх 20 років.
9
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні
теоретичних і методологічних основ соціологічної суб’єктно-праксиологічної
концепції соціального проектування. Найбільш вагомими результатами, які
характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження,є такі:
вперше:
1. введено до наукового обігу поняття «суб’єктно-праксиологічний
потенціал соціального проектування», сутність якого полягає у раціональному
використанні суб’єктом соціального управління наявних сил, можливостей,
засобів і здатностей, що не тільки забезпечує успішність виконання соціальнопроективної діяльності, але й дає змогу істотно поглибити рівень соціологічного
пізнання технологічних засад проектування складних соціальних об’єктів, явищ і
процесів у транзитивному суспільстві;
2. обґрунтовано суб’єктно-праксиологічні чинники соціального
проектування, що ідентифікують останнє як конкретно-соціологічну діяльність в
основі якої лежать такі специфічні принципи, як телеологічноі детермінаціі,
полісуб’єктної визначеності та глокальності, що в сукупності забезпечують
поєднання пізнавально-проективних методів і групових практик соціального
проектування, спрямованих на гармонізацію взаємодії соціальних суб’єктів і
соціальних об’єктів;
3. визначено методологічні контури суб’єктно-праксиологічного підходу
до соціального проектування, які не тільки припускають поєднання
функціонального, футурологічного та методико-практичного аспектів, але й
спрямовують соціально-проективну діяльність на активну реалізацію проективної
функції шляхом технологічної операціоналізації проективних практик,
оперативного розроблення та впровадження соціальних проектів бажаного
майбутнього на всіх рівнях соціальної організації суспільної системи;
4. ідентифіковано соціальне проектування як дуалістичну соціальну
технологію, яка, з одного боку, позиціонується як інтелектуальна технологія, що
10
забезпечує цілепокладання, осмислення результату і можливих засобів
впровадження, а, з другого, – виступає як організаційна технологія, що
ґрунтуючись на принципах кластерної локалізації, мережевого партнерства,
полісуб’єктності соціальних акторів та дисипативності соціальних об’єктів,
забезпечує розроблення чіткого алгоритму здійснення та впровадження будьякого соціального проекту в сучасному суспільстві;
удосконалено:
5. соціологічну інтерпретацію управлінських ролей соціального
проектування, яка полягає у тлумаченні останнього як управлінської діяльності,
де об’єктом управління й основним змінним параметром є суб’єктно визначене
бажане майбутнє, яке й стає ключовим критерієм раціонального вибору у
повсякденних науково-пошукових і соціально-перетворювальних практиках;
6. систему критеріїв оцінювання результативності соціального
проектування, яку доповнено такими компоненти як контекстуальність,
інваріантність, середовище відтворення, глокальність, полісуб’єктність,
використання яких мають імовірнісний характер і відображує особливості
сучасного соціуму;
7. соціологічне тлумачення поняття «соціальний суб’єкт проектування», в
якому на відміну від попередніх інтерпретацій, основна увага акцентується на
тому, що даний суб’єкт є носієм полісуб’єктності, тобто композиційно змішаних і
складно ідентифікованих статусів і ролей, що дозволяє йому
в сучасному суспільстві одночасно виступати ініціатором, розробником,
організатором і споживачем результатів соціально-проектної діяльності;
дістало подальшого розвитку:
8. дослідження поняття соціального капіталу в контексті суб’єктнопраксиологічного підходу, до структури якого, на відміну від попередніх
досліджень, було введено технологічний капітал, що, з одного боку, є
інтегрованим критерієм, котрий характеризує рівень розвитку економічного,
11
соціального, символічного та культурного капіталу, а з іншого, – є самостійним
видом соціального капіталу, який фіксує наявність у соціального об’єкта
відповідних ресурсних можливостей і науково-технологічних здатностей щодо
обгрунтування перспективних цілей соціального розвитку та забезпечення їх
успішної реалізації шляхом впровадження інноваційних соціальних проектів;
9. наукове визначення сутності й змісту поняття контекстності соціального
проектування, в якому, на відміну від попередніх дослідників зосереджено увагу
на регіональному соціумі, який презентує регіональну мережу соціальних
суб’єктів, що здійснюють реальні проектні практики, а системотворчою метою їх
функціонування виступає необхідність проектування та гармонізації особливого
соціального середовища, яке сприяє формуванню стійких соціальних мереж і
заохочує розвиток самоврядних форм регіонального управління;
10. наукове тлумачення ключових процедур соціальних проектів
регіональної освіти, серед яких головними є такі, як ініціація, розробка,
організація та здійснення цілеспрямованого проектного процесу, заснованого на
партнерській взаємодії усіх суб’єктів освіти регіону, що передбачає їх
нерозривний взаємозв'язок із середовищем та формування єдиного освітнього
простору, який забезпечує необхідні умови для надання високоефективних
освітніх послуг, що відповідають потребам усіх верств і груп населення, а також
перетворює систему регіональної освіти на самоврядний інноваційний центр,
здатний забезпечити гармонійний розвиток і виховання особистості з
урахуванням загальнолюдських і національно-культурних цінностей;
11. системне розуміння методів соціального проектування, до структури
яких додатково введено шляхом обґрунтування такий праксиологічний метод
соціологічної практики, як метод кластерізації, що забезпечує здійснення
соціально-проектної діяльності в пізнавальному, конструктивістському,
перетворювальному та організаційному контекстах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх
12
використанні для вдосконалення практики проектування, передусім, соціологами,
що набуває особливої уваги в транзитивному суспільстві. Основні положення і
висновки дисертації не тільки розширюють соціологічні знання про принципи й
технології соціального проектування, а й стали базою для розробки заходів щодо
реструктуризації системи освіти Харківського регіону, а саме створення
Харківського освітнього консорціуму.
Результати дисертаційного дослідження використані в навчальному процесі
вищої школи при розроблені програм та викладанні нормативних і спеціальних
курсів із соціального проектування й технологій.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати
дисертаційного дослідження оприлюднено на: ХІІ конференції Європейської
соціологічної асоціації «Відмінності, нерівності та соціологічна уява» (Прага,
Чехія, 2015); II Конгресі соціологічної асоціації України «Соціологія та
суспільство: взаємодія в умовах кризи» (Харків, 2013); ХІІ Міжнародній науковопрактичній конференції «Якубінська наукова сесія» (Харків, 2015); V
Міжнародній науковій конференції «Соціалізація особистості у сучасних
соціокультурних контекстах» (Харків, 2014); XV Міжнародній теоретикометодологічній конференції «Інтелігенція: природничі, соціальні та гуманітарні
знання на шляху інтеграції» (Москва, Росія, 2014); Міжнародній науковопрактичній конференції «Людина, суб’єкт, особистість в сучасній психології»
(Москва, 2013); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми
соціально-економічного розвитку підприємств» (Харків, 2013); Міжнародній
науково-практичній конференції «Соціологічні читання» (Харків, 2002, 2006);
Міжнародній науково-практичній конференції «Управління сучасним вищим
навчальним закладом» (Харків, 2002); Міжнародній науково-практичній
конференції «Неперервна професійна освіта: теорія і практика» (Київ, 2001); VІ
Львівському соціологічному форумі «Дискретність чи неперервність:
(ре)інституціоналізація соціології в Україні» (Львів, 2012); наукових студіях
13
Львівського соціологічного форуму «Багатовимірні простори сучасних
соціальних змін» (Львів, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Проблеми розвитку соціологічної теорії» (Київ, 2013, 2015, 2016);
Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Формування
управлінської компетентності керівних кадрів у системі післядипломної
педагогічної освіти» (Харків, 2014); Всеукраїнській соціологічній конференції
«Проблеми розвитку соціологічної теорії» (Київ, 2001); Всеукраїнській науковометодичній конференції «Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та
перспективи» (Київ, 2000); І Всеукраїнській соціологічній конференції
«Проблеми розвитку соціологічної теорії»(Київ, 2000).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлено
у 64 публікаціях, зокрема: одна одноосібна монографія, шість розділів у
колективних монографіях, 26 статтях у наукових фахових виданнях України,
чотири статті в зарубіжних виданнях та 25 тез у збірниках матеріалів
конференцій.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною
науковою роботою здобувача. Основні результати дослідження та положення
наукової новизни одержано одноосібно. Переважну більшість статей написано
без співавторів.
У публікації № 4 особистий внесок здобувача полягає в дослідженні
праксиологічного потенціалу в сучасній українській соціології та відпрацюванні
полісуб’єктності сучасного суб’єкта. У публікації № 6 списку літератури
особистий внесок автора – це комплексний аналіз структурних елементів
праксиології, що уможливлює віднести її до метазасад сучасної соціології. У
публікації № 13 списку літератури особисто автору належить аналіз технологій
щодо розв’язання актуальних проблем освіти та розробка рекомендацій. У
публікації № 37 особистий внесок автора полягає у визначенні в структурі
соціального капіталу – технологічної складової, ау публікації № 38– у визначенні
14
складових digital society, які застосовуються у ВНЗ.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу,
чотирьох розділів,12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
Основна частина дисертації (обсяг – 364 сторінки) містить три рисунки. Список
використаних джерел складається з 465 найменувань (в тому числі 76 іноземною
мовою) і представлений на 45 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В роботі з метою пошуку відповідей на виклики сучасності та
удосконалення соціологічної практики нами розроблено суб’єктнопраксиологічну концепцію соціального проектування і обґрунтовано особливості
його методології та методів. Створивши й обґрунтувавши концепцію суб’єктнопраксиологічного соціального проектуваннями виходили з таких методологічних
засад.
По-перше, зафіксовано принципову зміну як соціальної реальності, так і
онтології, що її відображує.
По-друге, зафіксовано загострення кризи соціології, для мінімізації якої у
роботі запропоновано використовувати праксиологію, у рамках якої практична
діяльність є одночасно об'єктом і методом дослідження. Доведено, що
праксиологія, її пізнавальний потенціал розвивають трансдисциплінарність
сучасних наук; проявляє методологічний потенціал в проектуванні.
По-третє, трансформації в уявленнях про майбутнє (від визнання його
існування та неможливості його пізнання до практики побудови майбутнього)
стимулюють вироблення конструктивістської проектної культури сучасних
досліджень.
Такі пізнавальні зміни дозволили висунути ідею про появу суб’єктнопраксиологічної концепції соціального проектування.
Обґрунтування суб’єктно-праксиологічного підходу й концепції
соціального проектування розглянуто за декількома напрямками: 1) траєкторії
розвитку; 2) види діяльності; 3) структурні елементи; 4) практики застосування.
Така ідентифікація концепції соціального проектування дозволила вибудувати
новий методологічний підхід до проектування як діяльності, забезпечити
комплексність висновків і цілісну логічну спрямованість, послідовність та
360
завершеність, а також чітко визначити сферу її (концепції) ефективного
застосування.
Так, уперше обґрунтовано, що сучасне проектування відокремлюється в
специфічну соціологічну діяльність та існує як соціальна практика.
Детально дослідивши траєкторії розвитку соціального проектування,
доходимо висновку про появу його суб'єктно-праксиологічного підходу, який
відображує особливий методологічний підхід, заснований на постнекласичних
принципах, припускає здійснення соціологічної діяльності в телеологічній
стратегії, використовує праксиологічні методи, враховує полісуб’єктність
соціальних практик.
Як нами виявлено, що згідно суб'єктно-праксиологічного підходу,
проектування має поліфонічну природу і існує як функція соціології,
соціологічна діяльність (пізнавальна, конструктивістська і організаційна) та
соціальна практика.
В той же час вперше зафіксовано, що проектування – це динамічний процес
і когнітивна система, а результатом від проектування стає проект, який
практикоорієнтован і контекстен.
За результатами роботи виявлено, що суб'єктно-праксиологічна концепція
соціального проектування припускає врахування принципів глокальності,
нетотальності, фрагментарності, суб'єктності, прагматичності при здійсненні
діяльності, у тому числі і соціологічної. Праксиологічний підхід до соціального
проектування дозволив конкретизувати роль і місце людини в об’єктивній
реальності, трактувати соціального суб’єкта як носія полісуб’єктності, тобто поля
композиційно змішаних, невиразних та складно ідентифікованих статусів і ролей,
яке дає можливість сучасному суб’єкту одночасно бути ініціатором,
розробником, організатором і споживачем дій.
На основі нового підходу до соціального проектування нами
361
запропоновано новий контекст низки соціологічних категорій. А саме, доведено,
що:
«проектування» як функція соціології полягає у формуванні проектного
мислення і наданні суспільству інформації, знань про поле перспективних
можливостей і вірогідності вибору при просуванні до бажаного;
оптимальність, раціональність і ефективність – відбивають принципи
праксиології, а саме глокальність, контекстність, суб'єктність і прагматичність,
носять відносний характер і включають гармонію, соціальний капітал, успіх як
змістовні компоненти;
соціологічний праксис – діяльність, яка інтегрує пізнавальну і
перетворюючу діяльність;
майбутнє – як предмет усвідомленого вибору як соціолога в ході
здійснення пізнавальної і перетворчої, управлінської, організаційної та ін. видів
діяльності, так і соціального суб'єкта в ході повсякденних практик;
соціальний капітал – в структуру якого включений технологічний капітал,
як можливість і наявність ресурсів і знань для здійснення діяльності ;
полісуб’єктність – це композиція соціальних властивостей сучасного
соціального суб'єкта й визначається середовищем, нормами і характерами
взаємодій, що реалізуються в цьому середовищі, і силою власної дії на це
середовище;
кластерізація – один з методів здійснення соціально-проектної діяльності
(праксису) в пізнавальному, конструктивістському, перетворюючому і
організаційному контекстах.
регіон – насичене поле проективних, управлінських практик.
Соціальне проектування розглянуто як інтелектуальну технологію, що дає
змогу обґрунтувати доцільність використання таких характеристик суб’єктнопраксиологічної концепції соціального проектування, як технологічність,
362
багатовекторність та дрібносерійність.
В структурі концепції соціального проектування встановлено, що його мета
– гармонізація соціального об’єкта; а завдання полягає у збільшенні соціального
капіталу як чинника розвитку потенціалу об’єкта. При цьому соціальну гармонію
представлено як результат пристосованих дій людей, досягнення рівноваги їхніх
інтересів, а також компромісів у діях соціальних груп та інститутів. У такому
контексті призначення соціального проектування проявляється в розробці
гармонійно налаштованих образів майбутнього, спрямованих на успіх.
В рамках суб’єктно-праксиологічної концепції обґрунтовано, що об’єкти
соціального проектування мають дуалістичну природу: об’єктом проектування як
перетворчої дії виступають реальні та потенційні соціальні об’єкти, а об’єктом
проектування як інтелектуальної технології – майбутнє як об’єктивна
необхідність, суб’єктивна потреба і дієвий чинник розвитку; предмет являє собою
зміст впливу на соціальні процеси. Таким чином, показано, що принципово
новою предметною областю соціального проектування є вивчення взаємозв’язку
діяльності та соціального контексту – соціального простору і часу, що багато в
чому визначає суть проектів, спрямованих не лише на дослідження, а й на
перетворення соціальних об’єктів з урахуванням специфіки соціального простору
і часу.
Доведено, що критерії оцінки ефективності та результативності
соціального проектування носять імовірнісний характер і містять такі
компоненти: детермінацію, контекстуальність, інваріантність, середовище
відтворення, глокальність, інноваційність, полісуб’єктність.
Розроблена концепція суб’єктно-праксиологічного проектування припускає
використання спеціальних технологій: інтелектуальних технологій
цілепокладання, осмислення результату й використання засобів і технологій
розробки алгоритму впровадження та здійснення проекту. Оскільки однією з
363
характеристик сучасного проектування є його багатопроектність, то технології
також є динамічним алгоритмом досягнення мети, що розвивається, і залежать
від активності, настанов, цінностей суб’єкта проектування, міри дисипативності,
когнітивності та самоорганізації об’єкта проектування і якостей середовища
впровадження проекту. В роботі запропонована одна з технологій, яка здатна
враховувати все вищезазначене, мінімізувати ризики і проблеми соціального
проектування, – технологія соціального партнерства.
Згідно з принципом контекстності суб’єктно-праксиологічна проектна
діяльність має враховувати середовище впровадження, за який у дисертації
обрано регіон. Обґрунтовано, що регіон – це суб’єктно насичене поле реальних і
проектних практик, яке визначає специфіку процесів, структуру соціальних
мереж суб’єктів, які входять до його складу, величину соціального й людського
потенціалу і капіталу, сконцентрованого на цьому соціальному просторі. У
рамках нашої концепції системоутворюючою метою регіону виступає
необхідність створення та гармонізації особливого середовища, що сприяє
формуванню стійких соціальних мереж і розвитку середовища відтворювальних
переваг регіону, має високий рівень людського і соціального капіталу,
функціонує на принципах соціального партнерства; заохочує самоорганізуючі
засади в її управлінні тощо.
Дослідивши базові праксиси розвитку регіону (формування привабливості
й цілісності образу регіону, реструктуризація, нарощування інтелектуального
ресурсу, потенціалу і капіталу), обґрунтовано використання «кластерного
регіоналізму».
На прикладі системи освіти регіону розроблено й описано проект
кластерного регіоналізму освіти.