ТАЩЕНКО АННА ЮРІЇВНА. КУЛЬТУРНІ КОДИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ У ПОВСЯКДЕННИХ ПРАКТИКАХ

Краткое описание

ТАЩЕНКО АННА ЮРІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "КУЛЬТУРНІ КОДИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ У ПОВСЯКДЕННИХ ПРАКТИКАХ"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
ТАЩЕНКО АННА ЮРІЇВНА
УДК 316.7
КУЛЬТУРНІ КОДИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
У ПОВСЯКДЕННИХ ПРАКТИКАХ
22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук
Науковий керівник:
Ніколаєнко Леонід Григорович,
кандидат філософських наук, доцент
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. Аналітичний огляд соціологічних досліджень культурних кодів
у повсякденних практиках………………………………………………………16
1.1. Специфіка соціологічного дослідження повсякденних практик……..…….16
1.2. Систематизація соціологічних уявлень про культурні коди………………...25
1.2.1. Макросоціологічний підхід до вивчення культурних кодів у
повсякденних практиках………………………………………………………...27
1.2.2. Мікросоціологічний підхід до вивчення культурних кодів у
повсякденних практиках………………………………………………………...36
1.2.3. Інтегративний підхід до вивчення культурних кодів у повсякденних
практиках………………………………………………………………………....43
Висновок до першого розділу………………………………................................52
РОЗДІЛ 2. Формування і використання культурних кодів як соціальноідентифікаційних засобів у повсякденних практиках……………………..…55
2.1. Культурні коди, центральна зона культури, ядро культури: умови
співпадіння………………………………………………………………………….55
2.2. Обґрунтування культурних кодів у статусі соціально-ідентифікаційних
засобів…………………………………………………………………………….…66
2.3. Стратегії емпіричних досліджень застосування культурних кодів у
повсякденних практиках…………………………………………………...………96
Висновок до другого розділу…………………...…………………………….....119
РОЗДІЛ 3. Емпіричне дослідження культурних кодів у повсякденній
соціальній ідентифікації на прикладі населення Києва……………………122
3.1. Тенденції соціального формування нормативно-оціночних кодів у
повсякденних практиках (на матеріалі авторського дослідження)………….…122
3.1.1. Загальний портрет досліджуваних: соціодемографічний вимір та
ієрархія цінностей……………………………………………………………...123
3.1.2. Ідентифікація соціальних суб’єктів згідно із ставленням до
прихильників різних домінуючих цінностей…………………………………141
3
3.2. Повсякденні практики «свого покоління»: поколінські культурні коди у
суб’єктивному сприйнятті (на матеріалі авторського дослідження)…….…….174
3.2.1. Соціальні відмінності у відображенні найзнаковіших складових
«особистого фасаду»…………………………………………………………...177
3.2.2. Соціальні відмінності у відображенні найзнаковіших «декорацій»….193
3.2.3. Соціальні відмінності у відображенні найзнаковіших складових
«соціального фасаду»…………………………………………………………..199
Висновок до третього розділу…………………...……………………………...208
ВИСНОВКИ……………........................................................................................212
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...............217
ДОДАТКИ……………………………………………….………...........................234
ДОДАТОК А. Рисунки та таблиці до Розділу 3……………………………234
ДОДАТОК Б. Результати дослідження «Повсякденне життя м. Київ»,
ціннісний блок…………………………………………………………………249
ДОДАТОК В. Результати дослідження «Повсякденне життя м. Київ»,
ставлення до носіїв різних домінуючих цінностей………………………..259
ДОДАТОК Г. Результати дослідження «Повсякденне життя м. Київ»,
ставлення до носіїв різних домінуючих цінностей, портрети за
кластерами………………………………………………………………….….289
ДОДАТОК Ґ. Результати дослідження «Повсякденне життя м. Київ»,
загальний поколінський і віково-поколінський блок……………………301
ДОДАТОК Д. Результати дослідження «Повсякденне життя м. Київ»,
соціальна ідентифікація в презентації культурних кодів «свого
покоління»……………………………………………………………………..333
ДОДАТОК Е. Програма соціологічного дослідження на тему
«Повсякденне життя м. Київ»……………………………………………….382
ДОДАТОК Є. Анкета соціологічного опитування на тему «Повсякденне
життя м. Київ»……………………………………………………………….389
4
ВСТУП
Актуальність теми. Культурні коди є об'єктом дослідження багатьох
зарубіжних та українських вчених – уявлення про них включене як у
культурознавчі студії у соціології, так і у дотичні до соціології культури
дослідження з боку культурології, філософії, політології, економічної науки,
психології, антропології тощо. Це комбінації таких знаків і символів у
широкому сенсі цих слів (тобто, взагалі знакових і символічних елементів
культури), орієнтація на які спонукає до особливого соціально визначеного
способу поведінки. Зокрема, Т. Парсонс, Р. Мертон, Н. Луман, К. Леві-Стросс,
М. Фуко, Р. Барт, А. О. Касьянова, Ю. В. Романенко, Е. В. Чепкіна тощо
розглядали культурні коди як різновид структурно-системних ознак, які
утворюють суспільство як ціле і визначають спосіб життя людей протягом
тривалого часу. А. Шютц, І. Гофман, У. Еко, Т. Б. Щепанська, В. С. Вахштайн,
С.Вірді, К. Киріакідес, Т. Модуд тощо розглядали культурні коди як складову
мотивів та орієнтацій, що визначають міжособистісну взаємодію між людьми у
порівняно невеликих соціальних групах. Дж. Александер, Ю. Габермас,
Ж.Дерріда, Ж. Бодрійяр, Е. Гідденс, М. Кастельс, П. Бурдьо тощо розглядали
культурні коди як результат компромісу між активними та рефлексивними
соціальними суб'єктами і найбільш загальними культурними та соціальними
факторами. Культурні коди осмислюють у зв’язку і з суспільною пам’яттю
(П.Коннертон), і з функціонуванням соціальних інститутів (Т. Веблен, Д. Норт,
Б. Біб), і з економікою (Л. Тевено, О. Е. Бессонова), і з наукою (М. К. Петров), і
з мовою (Б. Бернштейн, Дж. Гамперц, С. М. Ервін-Тріпп, Є. В. Перехвальська,
Д. Х. Хаймс, Е. Хауген, В. М. Онищук), і з життям міст (Х. У. Зорбо), і з
масовою комунікацією (Н. В. Костенко, Л. Г. Скокова), і з суб’єктивною
реальністю (І. О. Мартинюк, Н. І. Соболєва), і з центральною зоною культури та
ядром культури (Е. Шилз, Ш. Ейзенштадт, М. Р. Деметрадзе, С. В. Лур’є,
Л.Г.Гороховська, Є. І. Нестерова, О. В. Сопов, К. В. Настояща, А. І. Ракітов,
Д.В.Пивоваров, В. В. Красних, Т. П. Берсенєва, С. А. Ляушева, І. В. Матвєєва,
Н. М. Мухамеджанова). Проте далеко не завжди наукові уявлення про культурні
5
коди співмірні реальному різноманіттю та протистоянню культур, за яким
криються й аналогічні процеси щодо соціальних спільностей різного рівня
організації.
Відомо, що кожна окрема культура не зводиться до невидимих норм,
оцінок, цінностей, смислів тощо, які об’єктивно задані минулим досвідом
спілкування людей у соціумі та мають «спонукальну» силу, а виявляє себе ще й
у комплексах соціально орієнтованих практик, які виникають на перетині
суб'єктивних знаково-символічних реальностей і забезпечують відтворення
старих та формування нових соціальних ідентичностей. При цьому механізми
соціальної ідентифікації утворюються у зв'язку з глибинними відмінностями у
культурі поводження і презентації себе іншим, які залишаються досить
стійкими за будь-яких суспільних змін та водночас не до кінця проясненими.
Слід відзначити, що розкриття глибинних засад культури повсякденних практик
і донесення результатів цього розкриття до широкого загалу надає можливості
як для самовдосконалення, так і для соціальної інтеграції. Досвід популяризації
подібних наукових результатів вже є (найвідомішим і найгучнішим на сьогодні є
відповідний досвід К. Рапая), так само, як і зворотна реакція та запит на
продовження подібної популяризації, оскільки люди прагнуть не лише
впорядковувати своє життя, а й орієнтуватися у складових культурного
фундаменту цього процесу. Проте і нині існують складнощі, пов’язані як
мінімум із необхідністю розмежовувати культурні коди на ті, що встановлені
офіційно та потенційно можуть впливати на повсякденне життя, і на ті, що
формуються незалежно від волі окремих індивідів та груп і реально задіяні у
ординарних справах. Н. Луман пов’язував ці складнощі із повсякденними
«правилами ухилу» від інституціоналізованих універсальних операцій щодо
диференціації світу як прояву неформальної, зворотної влади.
Відповідно, проблема дослідження полягає у тому, що наявне знання про
існування культурних кодів не є достатньо повним для того, щоб відображати
багатомірність культури, способи її формування та функціонування культурних
кодів у повсякденних практиках і, зокрема, те, яким чином культурні коди
6
можуть слугувати засобом соціальної ідентифікації за умов зміни одномірного
культурного детермінізму багатомірним «неокультурним» або
«посткультурним» (Ж. Бодрійяр, З. Бауман, В. О. Бєляєв) детермінізмом.
Головне наукове завдання даної кандидатської дисертації полягає у здійсненні
соціологічної рефлексії щодо культурних кодів та їхнього використання у
соціальній ідентифікації в умовах «радикального модерну», якому і супутня
поява неокультури та посткультури. «Радикальний модерн» синонімічний
«постмодерну», «пізньому модерну», «високому модерну», «рефлексивному
модерну» тощо. Згідно із Е. Гідденсом, саме так можна назвати сучасний стан
соціокультурної динаміки, який характеризують крайнім динамізмом,
зростанням швидкості змін усіх процесів у суспільстві, глобалізацією простору
цих змін, порушенням структурно-функціональних цілісностей тощо.
Зв'язку роботи з науковими програмами, планами, темами установи,
де виконана дисертація, немає.
Мета і завдання дослідження. В роботі поставлена мета по розробці
концептуальної схеми соціальної ідентифікації індивідуальних та колективних
акторів у повсякденних практиках за допомогою культурних кодів.
Завдання:
1) окреслити специфіку соціологічного дослідження повсякденних
практик;
2) систематизувати соціологічні уявлення про культурні коди;
3) з'ясувати спільні і відмінні риси культурних кодів, центральної зони
культури та ядра культури;
4) обґрунтувати взаємозв’язок культурних кодів та соціальної
ідентифікації у взаємодії між соціальними акторами;
5) охарактеризувати основні стратегії емпіричного дослідження
культурних кодів у повсякденних практиках;
6) встановити тенденції ідентифікації соціальних суб’єктів згідно із
ставленням до прихильників різних домінуючих цінностей;
7) перевірити узгодженість об’єктивних та суб’єктивних культурних
7
кодів у повсякденній соціальній ідентифікації на прикладі поколінського виміру.
Об'єкт дослідження – культурні коди.
Предмет дослідження – придатність культурних кодів бути засобом
соціальної ідентифікації у повсякденних практиках.
Методи дослідження обрано відповідно до змісту розв’язання кожного
окремого завдання:
1. теоретичні методи:
– аналіз та синтез застосовані для виявлення критеріїв розрізнення
повсякденних і не-повсякденних практик; до розгляду масиву джерел,
присвячених дослідженням культурних кодів у повсякденних практиках; до
пошуку спільних і відмінних рис між культурними кодами, центральною зоною
культури та ядром культури;
– індукція застосована для обґрунтування культурних кодів як соціальноідентифікаційних засобів;
– систематизація застосована для узагальнення соціологічних уявлень про
культурні коди; для узагальнення досвіду емпіричних досліджень культурних
кодів у повсякденних практиках;
– концептуалізація застосована в перебігу формування концептуальної
схеми соціальної ідентифікації у повсякденних практиках на основі культурних
кодів;
2. емпіричні методи:
– аналіз документів застосований в перебігу з’ясування статистичних
характеристик населення м. Києва як генеральної сукупності та наступного
обрання способу формування вибірки;
– опитування (напівформалізоване анкетування) застосоване для
здійснення авторського дослідження «Повсякденне життя м. Київ», січеньпочаток березня 2016 р.)»;
– методи статистичної обробки даних застосовані до отриманого
емпіричного матеріалу за наслідками опитування;
– порівняння застосоване для виявлення типів соціальних суб’єктів згідно
8
із їхнім ставленням до носіїв різних домінуючих цінностей відповідно до
критеріїв «інтуїтивної етики»; для перевірки узгодженості об’єктивної та
суб’єктивної складової соціальної ідентифікації на прикладі презентацій
культурних кодів у повсякденних практиках «свого покоління».
Вказаний вибір методів дослідження сприяв забезпеченню достовірності
отриманих результатів і висновків.
Емпірична база авторського дослідження – результати опитування методом
напівформалізованого анкетування 409 осіб із дорослого населення м. Київ від
20 до 79 років, що було проведено в один етап (січень-початок березня 2016 р.).
Вибірка була сформована з огляду на розвідувальний характер дослідження
способом доступних випадків1
, квотна за віком, статтю та освітою.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертації отримано
результати, з яких найбільш суттєвими, що характеризують новизну
дослідження і особистий внесок автора, є такі:
вперше:
– створено концептуальну схему соціальної ідентифікації індивідуальних
та колективних акторів, що відбувається у повсякденних практиках із
застосуванням культурних кодів, яка розбудована на основі уявлень про основні
види культурних кодів (нормативно-оціночні, ціннісно-смислові,
інструментально-практичні) і основні ступені соціальної ідентифікації, що
різняться між собою у мірі солідарності акторів з різними соціальними
спільностями. Застосування даної схеми в дослідженні дозволяє віддзеркалити
розмаїття сучасних точок зору як на культурні коди в їх нормативному та
інтерпретативному аспектах, так і на соціальну ідентифікацію індивідуальних
та колективних акторів, що відбувається у повсякденних практиках із
застосуванням культурних кодів, та враховувати спільні засади цього розмаїття;
– здійснено систематизацію дослідницького досвіду соціологічного

1 Різновид спрямованого (також – цільового, невипадкового) відбору, що характеризується залученням
досліджуваних-добровольців для отримання інформаційно багатих випадків для подальшого глибокого і
багатостороннього вивчення в тому разі, коли реалізація випадкової вибірки практично нездійсненна або
економічно неефективна, тобто витрати на побудову і дотримання вибірки перевищують цінність одержуваної в
результаті дослідження інформації.
9
вивчення застосування культурних кодів у повсякденних практиках на підставі
розрізнення основних соціологічних підходів на макро-, мікро- та
інтегративний, що відображає функціонування культурних кодів а) у контексті
загальної інституційної обумовленості повсякденних практик; б) у контексті
міжособистісних взаємодій; в) у контексті повсякденного взаємовпливу і
взаємозв'язку структур та діяльності акторів;
– запропоновано емпіричну типізацію оцінок щодо носіїв різних
домінуючих цінностей шляхом кластерного аналізу, згідно з якою виокремлено
три соціальні типи з відмінними нормативно-оціночними та ціннісними
культурними кодами і різними обсягами адміністративного, економічного,
фізичного, людського та культурного капіталу: 1) «впевнений» соціальний тип
із статусно орієнтованим гармонійним культурним кодом, згідно із яким вибір
власних домінуючих цінностей співпадає з позитивним ставленням до людей із
аналогічними домінуючими цінностями і з володінням значними обсягами
майже всіх капіталів; 2) «ущемлений» соціальний тип із конкурентно
орієнтованим суперечливим культурним кодом, згідно із яким вибір власних
домінуючих цінностей поєднується з негативним ставленням до людей з
аналогічними домінуючими цінностями та з володінням низькими обсягами
адміністративного і культурного капіталів; 3) «толерантний» соціальний тип із
позакомпромісно орієнтованим оптимістичним культурним кодом, згідно із
яким вибір власних домінуючих цінностей поєднується з лояльністю та
поміркованістю щодо людей із будь-якими домінуючими цінностями та
володінням значним обсягом культурного капіталу;
дістало подальшого розвитку:
– обґрунтування культурних кодів у статусі соціально-ідентифікаційних
засобів, що призводить до синтезу раніше автономних уявлень про культурні
коди як важливі теоретичні інструменти встановлення соціальних відмінностей;
– уявлення про спільне та відмінне в традиціях дослідження культурних
кодів, центральної зони культури та ядра культури, що у порівнянні з
попередніми уявленнями прояснює умови, за яких дані явища можна розглядати
10
як тотожні, а за яких – ні. На відміну від етнонаціональної акцентуації,
характерної для напрацювань щодо центроутворюючих культурних програм,
напрацювання щодо культурних кодів відійшли від першопочаткового тяжіння
до опису і пояснення культури «суспільства в цілому» з вираженим
етнонаціональним акцентом у бік осмислення найрізноманітніших колективних
культур на всіх рівнях суспільної життєдіяльності, в тому числі і тих, що
знаходяться на периферії культури;
– відображення багатовимірних відмінностей у культурних
самопрезентаціях соціальних акторів, що зумовлені домінуючими цінностями в
різних сферах повсякденних практик (коло близьких осіб, неформальне
професійне середовище, власне дозвілля, громадське життя) порівняно з тими
ціннісними портретами, в яких не враховуються відмінності, породжені
посферним поділом повсякденної діяльності;
– уявлення про «суб’єктивну» (ту, що ґрунтується на індивідуальному
сприйнятті та оцінках) складову в повсякденних соціальних ідентифікаціях
представників різних поколінь порівняно з попередніми результатами,
здобутими в межах поколінського аналізу, в яких більшою мірою увага була
звернена на «об’єктивні» (конвенційно встановлені за результатами наукових
досліджень) відмінності у досвіді та цінностях поколінь;
удосконалено:
– визначення культурних кодів, яким пропонуємо позначати знакові і
символічні елементи культур, що вказують на смислову сутність тієї чи іншої
культури, домінують у ній як загальноприйняті та найважливіші для
впорядковування життя й спонукають до соціально визначеного способу
поведінки. Порівняно з попередніми визначеннями введено багатовимірну
конфігурацію культурних кодів, а саме: нормативно-оціночні коди, ціннісносмислові коди, інструментально-практичні коди;
– уявлення про основні стратегії емпіричного дослідження культурних
кодів в повсякденних практиках, яке на відміну від попередніх уявлень
представляє ці стратегії як такі, що утворюються внаслідок 1) проблематизації
11
нормативних або реальних повсякденних практик та 2) проблематизації
переконань про те, що конкретно є культурними кодами, у дослідника або у
самих досліджуваних. Відповідно, вибір релевантного об'єкта емпіричного
дослідження здійснюється серед: 1) офіційних текстів, 2) експертної думки з
приводу офіційних текстів, 3) обраних дослідником різновидів практик або 4)
громадської думки.
Практичне значення роботи полягає в тому, що:
1) Розроблено методичні рекомендації щодо проведення емпіричних
досліджень ціннісного базису українських споживачів, що забезпечує вивчення
чинників формування їхньої повсякденної поведінки.
2) Результати дисертації можуть бути використані за виконання
досліджень та підготовки консалтингових проектів на замовлення компаній.
3) Дослідницькі засоби для соціальної ідентифікації повсякдення на
основі культурних кодів можуть бути зручним методичним інструментом
вивчення механізмів відтворення культури та існуючих соціальних структур
засобами повсякденних практик, що суттєво доповнює висновки загальних
опитувань громадської думки.
4) Результати є доречними для використання в практиках
стратегічного планування соціально-економічного розвитку міст і регіонів,
укріплення різного роду соціальних зв’язків, ефективної реалізації
прогресивних змін різними підсистемами держадміністрації міста задля його
соціально-економічного розвитку.
5) Результати дисертації можуть бути використані для проведення
соціологічних досліджень прикладного спрямування, бо можуть слугувати
когнітивним інструментом для експертів у процесі розробки програм
удосконалення місцевого чи регіонального планування та розвитку
громадянського суспільства в Україні.
Основні результати дисертаційної роботи та пропозиції, що надані до
компанії «Бізнес формат», згідно із довідкою №07/04-1 від 4 липня 2016 р.,
мають прикладне значення, бо стали корисними для більш адекватного
12
розуміння ціннісного базису українських споживачів, чинників формування їх
поведінки, що слід ідентифікувати через культурні коди. Окремі матеріали
роботи було використано компанією при виконанні досліджень та підготовці
консалтингових проектів на замовлення фармацевтичних і харчових компаній.
Комунальна науково-дослідна установа «Науково-дослідний інститут
соціально-економічного розвитку міста» надала довідку № 190-223 від 05.-7-
2016, згідно котрої використовувала матеріали дисертації у процесі розробки
програм удосконалення місцевого екологічного планування та розвитку
екологічного громадянського суспільства в Україні, а також реалізації
міжнародного проекту «Культура державного службовця в умовах демократії».
У навчальному процесі матеріали дисертації вже використано у проведенні
занять на факультеті соціології з таких дисциплін: «соціологія культури»,
«соціологія мови».
Публікації та особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно
виконаною науковою працею, а її висновки та результати, зокрема ті, що
розкривають наукову новизну, отримані автором самостійно. Зміст та результати
дисертаційного дослідження знайшли відображення у 27 наукових публікаціях,
з яких 2 монографії, 1 розділ у монографії, 9 наукових статей у фахових
українських та 2 у іноземних виданнях; 12 – тези конференцій, 1 – стаття в
інших наукових виданнях. Серед 27 публікацій є ті, що написані здобувачем із
співавторами, а саме: Тащенко А.Ю. Візуалізації тілесності у комп’ютерних
іграх як індикатори етнічних ідентичностей та засоби їх конструювання / А.Ю.
Тащенко, Ю.В. Романенко // Етнічні ідентичності в дзеркалі тілесності та
практик харчування. – Монографія 5-и авторів. – К.: Вид-во ДУТ, 2015. – С. 92-
194. 5,0 д.а. Здобувачеві належить обґрунтування індикаторів етнічних
ідентичностей та засоби їх конструювання (2,5 д.а.).; стаття Тащенко А.Ю.
Становлення соціології коду: передумови та перспективи / А.Ю. Тащенко, А.К.
Яковенко // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка,
менеджмент: Зб. наукових праць. – Вип. 11. – К. : Вид-во НПУ імені М.П.
Драгоманова, 2012. – С. 20-34. 0,6 д.а. Здобувачеві належить окреслення
13
передумов становлення соціології коду (0,3 д.а.); стаття Тащенко А.Ю. Характер
напрямків досліджень сучасних представників соціології мови / А.Ю. Тащенко,
Ю.І. Яковенко // Соціальні технології: Зб. наук. праць. Вип. 56. – Запоріжжя:
Вид-во КПУ, 2012. – С. 39-60. (0,9 д.а.). Здобувачеві належить пояснення
характеру сучасних напрямків досліджень представників соціології мови (0,45
д.а.); стаття Тащенко А.Ю. Змішування цінностей в історико-культурних
регіонах: спільні та унікальні риси / А.Ю. Тащенко, А.К. Яковенко // Соціальні
технології: Зб. наук. праць. Вип. 62. – Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2014. – С. 208-
219. 0,83 д.а. Здобувачеві належить визначення спільних та унікальних рис
цінностей в історико-культурних регіонах (0,4 д.а.); стаття Тащенко А.Ю.
Основные теоретические подходы к определению культурных кодов в
социологии / А.Ю. Тащенко, Ю.И. Яковенко, Т.Л. Багаева // Вестник РУДН,
серия «Социология». – М., 2015. – Том 15, №3. – С. 19-33. 0,8 д.а. Здобувачеві
належить пояснення специфіки визначення «культурний код» в різних
теоретичних контекстах (0,3 д.а.); стаття Тащенко А.Ю. Трактовка социального
маркирования в социологических подходах / А.Ю. Тащенко, Ю.И. Яковенко,
А.П. Шаповал // Analele Institutului National de Cercetari Economice. – Chisinau,
2016: Editia a V-a / Nr. 1. "C" Praedicamento. – S. 55-64. [Кишинёв, 2016. – Том 5.
– №1. – С. 55-64. 0,5 д.а.]. Здобувачеві належить пояснення відмінностей
тлумачення соціального маркування при застосуванні різних соціологічних
підходів (0,3 д.а.); тези Тащенко А.Ю. Актуальні аспекти розвитку брендів у
стратегіях маркетингу / А.Ю. Тащенко, І.Д. Папуша // Реформування економіки
України: стан та перспективи: Збірка матеріалів ІV Міжнар. наук.-практ. конф.,
26-27 листоп. 2009 р., м. Київ. – К.: МІБО КНЕУ, 2009. – С. 184-185. 0,1 д.а.
Здобувачеві належить пояснення розвитку брендів у стратегіях маркетингу (0,05
д.а.); тези Тащенко А.Ю. Методичні особливості узагальнення результатів
маркетингових досліджень поведінки споживачів / А.Ю. Тащенко, І.Д. Папуша
// Підприємницька діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання: зб.
мат. ІV Міжнар. наук.-практ. конф., 27-28 травня 2010 р., м. Київ. – К.: МІБО
КНЕУ, 2010. – С. 201-203. 0,15 д.а. Здобувачеві належить пояснення методичні
14
особливості соціологічних методів досліджень поведінки споживачів (0,1 д.а.);
тези Тащенко А.Ю. Публічна соціологія та «опір повсякденності»: суперечність
між можливим та реальним / А.Ю. Тащенко, А.К. Яковенко // Вплив суспільних
наук на процес розвитку суспільства: можливе та реальне: Матеріали
міжнародної наук.-практ. конференції (м. Київ, 6-7 березня 2015 р.). – Київ: ГО
«Київська наукова суспільствознавча організація», 2015. – С. 48-51. 0,2 д.а.
Здобувачеві належить пояснення ролі публічної соціології для опору
повсякденності (0,1 д.а.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної
роботи були апробовані на 17 наукових конференціях: ІІ Міжнародна
конференція студентів та молодих науковців «Соціологія і сучасні соціальні
трансформації» (22-23 жовтня 2009 р., м. Київ); ІV Міжнародна науковопрактична конференція «Реформування економіки України: стан та
перспективи» (26-27 листопада 2009 р., м. Київ); Міжнародна
міждисциплінарна науково-практична конференція студентів, аспірантів та
молодих вчених «Шевченківська весна» (22-26 березня 2010 р., м. Київ); ІV
Міжнародна науково-практична конференція «Підприємницька діяльність в
Україні: проблеми розвитку та регулювання» (27-28 травня 2010 р., м. Київ);
Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція студентів,
аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (19-23 березня 2012 р., м.
Київ); Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція
студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (18-22 березня
2013 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні
питання та проблеми розвитку сучасної цивілізації: історичні, соціологічні,
політологічні аспекти» (18-19 квітня 2014 р., м. Херсон); ІІІ Міжнародна
науково-практична конференція молодих учених і студентів «Теоретичні,
методичні і практичні проблеми соціології управління» (28 квітня 2014 р., м.
Донецьк); Міжнародна наукова конференція «Теоретичні та практичні аспекти
наукових досліджень-2014» (5 травня 2014 р., м. Київ); науково-практична
конференція «Візуальна аналітика та соціологія візуального символізму в
15
дослідженнях ідентичності» (30 травня 2014 р.м. Київ); науково-практична
конференція «Візуальна аналітика та соціологія візуального символізму в
екології інформаційного простору та масових комунікаціях» (18 жовтня 2014 р.,
м. Київ); VI Міжнародна науково-практична конференція «Соціологія праці та
зайнятості: шляхи інституціоналізації і перспективи розвитку» (30 жовтня 2014
р., м. Київ); VII Міжнародна конференція студентів та молодих науковців
«Соціологія і соціальні трансформації» (13-14 листопада 2014 р., м. Київ);
науково-практична конференція «Візуальний символізм етнічних ідентичностей
в соціальних комунікаціях та смислоутворенні» (29 листопада 2014 р., м. Київ);
науково-практична конференція «Етнічні ідентичності в комунікаційному
просторі» (27 грудня 2014 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична
конференція «Вплив суспільних наук на процес розвитку суспільства: можливе
та реальне» (6-7 березня 2015 р., м. Київ); науково-практична конференція
«Соціологія культурних кодів: проблеми та перспективи» (21 жовтня 2016 р., м.
Київ).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підводячи підсумки проведеного дослідження, необхідно підкреслити, що
загальні уявлення про ступінь досягнення мети дисертації та успішності
розв'язання в роботі поставлених завдань можна отримати на підставі таких
висновків.
1. Окреслено специфіку соціологічного дослідження повсякденних
практик, яка полягає у тому, що за практиками вбачається особлива латентна
соціальна функція, за якою їх відрізняють від їхнього антиподу, тобто практик
не-повсякденних. Зазначене розрізнення має стосунок, по-перше, до способів
діяльності конкретних соціальних осередків (буржуазії, високопосадовців,
вузьких фахівців тощо на противагу «широким масам»); по-друге, до
перебування у певних просторово-часових зонах (приватній чи публічній,
робочій чи позаробочій) чи по-третє, до знаходження у різних психічних станах
(емоційно-піднесеному, рефлексивному, творчому тощо), що з соціологічної
точки зору не уявляється продуктивним. Повсякденними практиками у
соціологічному розумінні є такі узвичнені, ординарні дії, що здійснюються
людьми між подіями спільното-установчого характеру різної частоти і розмаху.
Соціальна функція неординарних, суспільно-установчих подій та відповідних
їм практик – демонстрація насамперед позитивної сторони об’єднуючого
досвіду певної соціальної спільності з метою підтримки заохочення бути і далі
частиною саме цієї спільності. В той час як соціальна функція ординарних дій –
відтворення орієнтирів, встановлених певним співтовариством як необхідних
для безпосереднього відчуття спільності. Таке розмежування дозволило
включити до розгляду повсякденних практик узвичнені взаємодії у
різнопланових спільностях та враховувати відмінності у мірі їхньої
формалізованості, раціоналізованості та активності перебігу.
2. Здійснено систематизацію соціологічних уявлень про культурні коди на
підставі «макро-/мікро-» виміру аналізу соціального життя, згідно із яким
соціологічні підходи поділяють на макропідхід, мікропідхід та інтегративний
підхід. Це дозволило не виводити уявлення про культурні коди із уявлення про
213
культуру загалом, розглянуту в рамках того чи іншого підходу (онтологічного,
гносеологічного, аксіологічного, антропологічного, діяльнісного, інформаційносеміотичного тощо), оскільки загальні визначення культури зазвичай не містять
даних про характер соціальних суб’єктів, посередництвом яких у повсякденні
практики впроваджуються різні варіанти контрольно-впорядковуючих систем
культури. Встановлено, що прихильники макросоціологічного вивчення
розкривають функціонування культурних кодів в контексті загальної
інституційної обумовленості повсякденних практик, і головними суб’єктами
цього процесу постають, відповідно, неуособлені соціальні інститути, що
конституюють первинні та вторинні регулятивні патерни, і колективне
несвідоме, що спонукає їх прийняти або відхилити. Прихильники
мікросоціологічного вивчення розкривають аналогічне в контексті
міжособистісних взаємодій, тож творцями більш конкретизованих первинних та
вторинних регулятивних патернів у них постають безпосередньо представники
різних соціальних груп, спільнот та категорій. Прихильники інтегративного
вивчення розкривають аналогічне в контексті повсякденного взаємовпливу і
взаємозв'язку структур та діяльності акторів, тож головними творцями і
відтворювачами культурних кодів як певних «структур із пам’яттю» або
«структур із історією» постають представники співіснуючих у одному і тому ж
суспільстві темпосвітів.
3. З'ясовано спільні і відмінні риси культурних кодів, центральної зони
культури та ядра культури. Це дозволило не ототожнювати усі можливі
культурні коди, напрацювання щодо яких стосуються осмислення
найрізноманітніших колективних культур на всіх рівнях суспільної
життєдіяльності, лише з тими, що знаходяться у центральній зоні і ядрі
культури національної чи етнічної. Виявлено, що в ідеї центральної зони
культури ототожнювались «центр культури» і «центр суспільства», вони ж тісно
спліталися у концептуальній розбудові із діями деяких окремих «еліт», а отже,
формувалося підґрунтя для пошуку, хто і що має право називатися
«центральним». З огляду і на кількість, і на правовий статус мова перейшла до
214
обговорення внеску представників титульних націй і домінуючих етносів. Ідея
ядра культури, по-перше, була похідною від ідеї центральної зони культури, подруге, була ідеєю непорушного «центру центра», тож спровокувала роздуми
навколо умов свого порушення через протистояння одних «принципових»
етносів і націй іншим «принциповим» етносам і націям. На противагу цьому,
ідея культурного коду хоча і також першопочатково передбачала уявлення про
самобутність деякого «соціального організму» (за аналогією до ДНК у
конкретному людському тілі, операційної системи у конкретній машині,
граматики у конкретній мові тощо), однак в її розробці відбувся зсув «від
культури до культур», що дозволяє розробляти уявлення про культурні коди
навіть у тій умоглядній площині, яка названа «периферією культури» в
етнонаціональному сенсі.
4. Обґрунтовано, що культурні коди є соціально-ідентифікаційними
засобами різноманітних індивідуальних та колективних акторів, в результаті
чого стало можливим створити концептуальну схему соціальної ідентифікації,
що відбувається у повсякденних практиках за допомогою культурних кодів.
Результати обґрунтування наявності асоціативних зв'язків між приналежністю
до певних соціальних спільностей та домінуючими знаковими і символічними
проявами у поведінці представників цих спільностей з огляду на залучення до
розгляду широкого спектру явищ культурного підкреслення як соціальної
нерівності (позицій у вертикальному поділі суспільства), так і соціальної
несхожості (позиції у горизонтальному поділі суспільства), дозволили за
створення концептуальної схеми не зосереджуватися на якихось конкретних
соціальних формах, які можуть приймати результати ідентифікації. Натомість
було враховано універсальні змістовні тонкощі переходу від менш солідарних
до більш солідарних станів. Останні були представлені у концептуальній схемі
узгодженими з основними видами культурних кодів, встановленими за
результатами систематизації соціологічних уявлень про них, а саме з
нормативно-оціночними, ціннісно-смисловими та інструментальнопрактичними кодами.
215
5. Охарактеризовано основні стратегії емпіричних досліджень
застосування культурних кодів у повсякденних практиках, що спираються на
чотири різні типи аналізу. Усі емпіричні наближення до культурних кодів у
повсякденних практиках було представлено як такі, що утворюються на
перетині 1) проблематизації нормативних або реальних практик та 2)
проблематизації вихідних переконань дослідника про те, що конкретно є
культурними кодами, або думки досліджуваних з приводу окремих знаковосимволічних складових культури повсякдення, які вони вважають найбільш
важливими. Відповідно, емпіричному дослідженню могли б підлягати або 1)
нормативні документи, словники, включені до освітніх програм літературні
твори, наукові статті тощо, або 2) експертна думка з приводу нормативних
документів, словників, включених до освітніх програм літературних творів,
наукових статей тощо, або 3) обрані дослідником різновиди практик, або 4)
громадська думка (установки, стереотипи, суспільні настрої тощо) з приводу
культурних складових повсякденних практик, найбільш знакових з точки зору
певної суб’єктності.
6. Встановлено тенденції ідентифікації соціальних суб’єктів згідно із
нормативно-оціночними культурними кодами, які пов’язані з інтуїтивною
етикою повсякденних практик. Це дозволило просунутися, зокрема, у справі
дослідження соціально обумовленого формування ціннісних прихильностей, що
нині є малодослідженою областю соціального, та підтвердження того, що якщо
про соціальну позицію людини свідчать її власні домінуючі цінності, яких вона
дотримується у рутинних справах, то про неї мають свідчити і ті ціннісні
прихильності, що стосуються її суджень про домінуючі цінності інших людей.
Запропоновано вести мову про як мінімум три відмінні схеми вираження
ціннісної прихильності: 1) статусно орієнтовану гармонійну, 2) конкурентно
орієнтовану суперечливу та 3) позакомпромісно орієнтовану оптимістичну, що,
відповідно, притаманні трьом різним соціальним типам – «впевненому»,
«ущемленому» та «толерантному». Суперечності, що можуть виникати за
визначення власних ціннісних кодів та вираження ставлення до ціннісних кодів
216
інших людей, постали пов’язаними з непропорційністю обсягів різних капіталів
(адміністративного, економічного, фізичного, людського та культурного).
7. Перевірено узгодженість об’єктивних та суб’єктивних культурних кодів
у повсякденній соціальній ідентифікації на прикладі поколінського виміру, що
дозволило підтвердити необов’язковість співпадіння об’єктивно встановлених
офіційних висновків про нормативно-оціночні та ціннісно-смислові коди з
суб’єктивним сприйняттям інструментально-практичних кодів, які мали б їм
відповідати. Було віднайдено суб’єктивно найбільш значущі предмети
повсякденного досвіду з точок зору представників різних поколінь, які
належали до соціальних категорій, відмінних за престижем, статусністю та
активністю, після чого було з’ясовано, що різниця у об’єктивних соціальноекономічних умовах спричинює різницю у тенденціях суб’єктивного
відображення найбільш знакових складових побуту, проте ця взаємозалежність
стосується більшою мірою особистого та соціального фасаду. В той же час
суб’єктивно найбільш знакові «декорації» приватного життєвого простору у
всіх постають як сконцентровані навколо задоволення потреб у фізичному
поновленні, безпеці, захисті, комфорті (однаково сильно виражено у і більш, і у
менш престижних, статусних та активних соціальних категорій), а також у
приналежності, любові, самоповазі (більш виражено у менш престижних,
статусних та активних соціальних категорій).