Стрельник Олена Олександрівна Материнство як соціальна практика: структурно-діяльнісна концепція

Краткое описание

Стрельник Олена Олександрівна, докторант кафедри соціальних структур та соціальних відносин факультету соціології Київського національного уні­верситету імені Тараса Шевченка: «Материнство як соціальна практика: структурно-діяльнісна концепція» (22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології). Спецра­да Д 26.001.30 у Київському національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
СТРЕЛЬНИК ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 316.356.2: 347.156
ДИСЕРТАЦІЯ
МАТЕРИНСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА ПРАКТИКА:
СТРУКТУРНО-ДІЯЛЬНІСНА КОНЦЕПЦІЯ
22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології
Подається на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________О.О. Стрельник
Науковий консультант: Куценко Ольга Дмитрівна, доктор соціологічних наук,
професор
Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………. 25
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ
МАТЕРИНСТВА: ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ ТА
ОБМЕЖЕННЯ……………………………………………………………. 42
1.1. Материнство як соціальна роль: функціонально-рольовий підхід до
концептуалізації материнства……………………………………… 42
1.2. Соціально-конструктивістський підхід до концептуалізації
материнства…………………………………………………………… 52
1.3. Феміністські концепції материнства: структурні та діяльнісні
аспекти………………………………………………………………… 64
1.4. Турбота як соціологічна категорія: соціально-політичні, етичні та
діяльнісні виміри концептуалізації…………………………………. 78
1.5. Актуалізація додаткових пізнавальних можливостей теорій
модерну та постмодерну для виявлення чинників змін сучасних
практик материнства………………………………………………….. 90
Висновки до розділу 1……………………………………………………….. 108
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-ДІЯЛЬНІСНА КОНЦЕПЦІЯ
МАТЕРИНСТВА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА
ПОНЯТТЯ …………………………………………………………………. 111
2.1. Вихідні принципи та положення концепції. Обґрунтування методів
дослідження…………………………………………………………
2.2. Материнство як рольова практика……………………………………..
112
117
2.3. Структури та структурування практик материнства………………… 123
Висновки до розділу 2…………………………………………………….... 137
РОЗДІЛ 3. МАКРОРІВЕНЬ СТРУКТУРУВАННЯ ПРАКТИК
МАТЕРИНСТВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ…………………………… 139
3.1. Соціокультурні аспекти структурування практик материнства……... 139
3.1.1. Соціально-історичний та соціокультурний характер
23
материнства та турботи про дітей як суспільно-регульованої
практики……………………………………………………………….. 140
3.1.2. Макросуб’єктивні виміри ґендерних відносин, материнства
та турботи про дітей в сучасному українському суспільстві………. 156
3.2. Соціально-демографічні характеристики сучасного материнства та
їх чинники……………………………………………………………… 171
3.3. Державна соціальна політика як макроструктурна умова практик
материнства…………………………………………………………… 204
3.3.1. Суперечності державної політики підтримки материнства в
контексті соціально-демографічних та соціокультурних змін
материнських практик………………………………………………… 204
3.3.2. Батьківські відпустки та державні послуги догляду за дітьми
як ресурси практик материнства……………………………………… 219
3.4. Ринок праці та сім’я як інституційні середовища практик
материнства: дуальний зв'язок продуктивної та репродуктивної
праці……………………………………………………………………. 229
Висновки до розділу 3………………………………………………………..
РОЗДІЛ 4. МІКРОРІВЕНЬ СТРУКТУРУВАННЯ ПРАКТИК
МАТЕРИНСТВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ……………………………..
242
245
Дизайн емпіричного дослідження…………………………………… 245
4.1. Позиція матері на ринку праці як умова структурування практик
материнства………………………………………………………… 253
4.1.1. Повернення матерів до роботи після народження дитини:
умови структурування………………………………………………… 253
4.1.2. Ресурси робочого місця в структуруванні материнських
практик………………………………………………………………… 262
4.2. Інституційні послуги догляду за дітьми, їх освіти та розвитку як
ресурс практик материнства: нерівність у доступі та напруження
повсякденних практик піклування про дітей………………………… 273
24
4.2.1. Залучення інституційних послуг до догляду за дітьми та
напруження повсякденних практик піклування про дітей………….. 273
4.2.2. Повсякденність в умовах обмеженого доступу до
інституційних ресурсів підтримки: матері дітей з інвалідністю…… 280
4.3. Ресурси сім’ї в структуруванні практик материнства……………….. 285
4.3.1. Ресурси розширеної та нуклеарної сім’ї. Ґендерний розподіл
праці як умова структурування практик піклування про дітей…….. 285
4.3.2. Повсякденні практики материнства в умовах обмеженого
доступу до сімейних ресурсів підтримки: матері, які самостійно
виховують дітей……………………………………………………… 296
4.4. Час та простір як структури материнських практик………………… 301
Висновки до розділу 4……………………………………………………….. 320
РОЗДІЛ 5. ДІЯЛЬНІСНІ ТА СТРУКТУРНІ МЕХАНІЗМИ ЗМІН
ПРАКТИК МАТЕРИНСТВА………………………………………… 323
5.1. Практики материнства, що трансформують структуру традиційного
ґендерного розподілу праці у піклуванні про дітей………………… 323
5.2. Інституційні зміни структурних умов практик материнства:
огляд ключових механізмів та рекомендації………………………… 331
Висновки до розділу 5……………………………………………………… 339
ВИСНОВКИ………………………………………………………………… 341
ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………… 348
ДОДАТОК А………………………………………………………………… 410
ДОДАТОК Б………………………………………………………………… 420
ДОДАТОК В………………………………………………………………… 429
25
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Актуальність дослідження випливає
з трьох основних проблемних ситуацій. Перша проблемна ситуація
пов’язана з процесами індивідуалізації та раціоналізації, ризиками та
непевностями сучасності (З. Бауман, У. Бек, Е. Ґіденс, Д. Лаптон), що мають
різне значення для жінок та чоловіків. Можливості вільного вибору життєвих
траєкторій та можливості самореалізації, що є відкритими у сучасних
суспільствах, спричиняють появу нових конфліктів, суперечностей та проявів
ґендерної нерівності. Прикладом таких суперечностей є те, що активне
залучення жінок у сферу зайнятості та актуалізація цінностей професійної
самореалізації в їх життєвих стратегіях не супроводжується когерентними
змінами ґендерного розподілу праці у сфері приватного, надто у практиках
піклування про дітей. У той час як життєві та професійні траєкторії чоловіків
не зазнають суттєвих змін у зв’язку з батьківством, жінки, залучаючись у
піклування про дітей, можуть обмежувати своє професійне зростання й так
відмовляються від економічної самостійності (У. Бек, Е. Бек-Гернсгайм), що
може мати негативні наслідки для їх позицій на ринку праці. На тлі
соціально-економічної нестабільності, високого рівня розлучуваності,
ґендерної нерівності на ринку праці та бідності материнських сімей,
материнство в сучасному українському суспільстві перетворюється на
фактор ризику, вплив якого не здатні компенсувати наявні інструменти
сімейної політики.
Друга проблемна ситуація обумовлена зіткненням між, з одного боку,
вимогами ринку праці, процесами індивідуалізації, що спричиняють активне
залучення матерів у сферу зайнятості, надто у країнах з культурною
легітимацією ґендерного контракту «матері, яка працює» (Є. Здравомислова,
А. Тьомкіна та А. Роткірх) та, з іншого боку, поширенням практик
«інтенсивного», відповідального, дитиноцентричного материнства в сучасній
батьківській культурі (Ш. Гейз, A. Шадріна). На тлі тиску ринку праці,
26
«культури поспіху» (К. Дейлі) та інтенсифікації часу оплачуваної зайнятості,
сучасні практики материнства стають більш інтенсивними у сенсі часу, уваги
та зусиль, що їх матері приділяють піклуванню про своїх дітей. У
пострадянських суспільствах упродовж 1990-2000-х років у суспільних
очікуваннях та уявленнях батьків поступово формується стійка позиція:
хороші батьки «займаються» своїми дітьми. Культура «нового батьківства»
формується навколо уявлення про благополуччя дитини, що містить не
тільки фізичні та матеріальні аспекти, але й якість взаємин батьків та дітей,
побудованих на основі емпатії, довіри та партнерства (Є. Асонова,
М. Майофіс та І. Кукулін; Л. Шпаковская та Ж. Чернова). Оскільки у межах
ґендерного розподілу праці жінки є відповідальними за сферу приватного, ці
соціокультурні зміни впливають передусім на практики материнства.
«Інтенсивне материнство» характеризується низкою проявів: материнство
набуває характеру особливої діяльності, що вимагає не тільки любові до
дитини, а також особливих знань, умінь та компетенцій; турбота про дітей
перетворюється на особливий тип «емоційної роботи» (Ш. Гейз,
Е. Гохшильд); піклування про дітей вже не є виключно «природним»
процесом скерованим любов’ю до дитини чи традиціями виховання, а
вимагає рефлексії та прийняття рішень тощо.
Третя проблемна ситуація обумовлена зіткненням між пануванням
есенціалістичного та натуралізованого погляду на турботу про дітей як
«природну жіночу роль» та завданням досягнення ґендерної рівності. Попри
чималий поступ у ґендерно-демократичних перетвореннях і ухвалення
Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»
2005 року, трактування жінки як єдиного (та незамінного) суб’єкту
піклування про дітей як у державному дискурсі материнства, так і в
суспільних установках відносно ґендерних відносин та батьківських ролей,
виступає засобом легітимації ґендерної нерівності в Україні (Т. Злобіна).
Означені суперечності, що впливають на характер материнства в
сучасних суспільствах, потребують досліджень із застосуванням
27
комплексних інструментів соціологічного пізнання. Соціальний характер
практик материнства залишається на марґінесі наукових студій та
суспільного обговорення. Одна з причин академічної невидимості
материнства – це зведення тематики турботи про дітей до сфери приватного
та натуралізованого. Натуралізований та есенціальний підхід до материнства
призводить до ігнорування його (материнства) соціальних аспектів,
складного характеру сучасних материнських практик піклування про дітей, а
також напружень і суперечностей, що супроводжують ці практики.
Материнство як самостійний об’єкт комплексних наукових (україно- та
російськомовних) соціальних студій у пострадянських країнах представлене
здебільшого працями психолого-педагогічного, соціально-філософського та
культурологічного спрямування. У переважній більшості цих праць робиться
наголос на функціональності функціональності материнської турботи для
розвитку дитини та для особистості жінки (Ґ. Філіпова), для реалізації
функцій біологічного та соціального відтворення, а також трансляції
культурних цінностей (Ю. Крістєва, В. Раміх, Н. Рудова, Л. Троніна,
Є. Шамаріна та інші). Цей підхід віднайшов своє втілення в дослідженнях
«відповідального батьківства» та «культури материнства» (праці І. Братусь,
Л. Буніної, О. Лещенко, Н. Максимовської, Н. Шевченко); у дослідженнях
готовності до материнства (Н. Даниленко, Н. Дармострук, Є. Міронова,
О. Тіунова), адаптації до ролі матері (І. Зємзюліна, О. Подобіна, Л. Рудіна) та
дисфункціональної (девіантної) материнської поведінки (А. Брутман,
А. Варга, Т. Гущіна, О. Копил, М. Радіонова, І. Хамітова та інші).
Пізнавальними обмеженнями означених підходів є опора на біологічний
детермінізм, есенціалізація материнства як «жіночого призначення» та
найвищої форми жіночої самореалізації та ігнорування контексту соціальної
нерівності, в якому розгортаються практики материнства. Бáтьківські та
материнські ролі у межах функціонально-рольового підходу
характеризуються як різні, але рівнозначні. Отже, ігнорується ґендерований
28
характер інституту та практик батьківства, а також включення материнства
до ґендерного порядку та системи ґендерного розподілу праці.
У соціології пострадянських країн материнство концептуалізується
переважно в контексті ширшого інституту та практик батьківства. Більша
частина цих розробок представлена функціонально-рольовим та
інституційним підходами. В їх центрі – батьківські ролі та специфічні
функції батьківства (материнства), пов’язані з задоволенням суспільних
потреб у відтворенні населення (Л. Гріцай, Е. Лущенко, Л. Сологуб,
А. Шрайбер та інші). Ці підходи мають спільну методологію: в їх фокусі –
процеси, що сприяють цілісності та стабільності суспільних відносин. Отже,
різноманітні практики материнства перебувають поза фокусом дослідження
або характеризуються як дисфункціональні (наприклад, малодітність, «пізнє»
материнство, раннє повернення матері до оплачуваної праці після
народження дитини тощо). Концептуалізація материнства як соціального
інституту нерідко спирається на консервативно-кризову парадигму розвитку
сім’ї та на риторику «відродження традиційних цінностей», відновлення
«культу матері», «престижу материнства», «свідомого материнства
традиційно-ціннісного типу» (А. Антонов, Л. Гріцай, Л. Сологуб та інші).
Плідні соціологічні розробки представлені у концептах «батьківського
потенціалу» (О. Бєзрукова) та «батьківських стратегій» (М. Давітян), однак у
цих розробках увага фокусується на аксіологічних, ідеальних та
нормативних, а не на діяльнісних вимірах батьківства (материнства). Окремі
емпіричні розвідки, що базуються на поєднанні рольового та діяльнісного
підходів, реалізовано В. Володько, С. Одинець та А. Толстокоровою на
прикладі «дистантного» («транснаціонального») материнства жінок-трудових
мігранток в сучасній Україні.
Чільне місце в концептуалізації материнства посідають соціальноконструктивістський та феміністські підходи, що спираються на критику
біологічного детермінізму та есенціалізму. Основним здобутком обох
підходів є включення концептів влади та нерівності до схем концептуалізації
29
материнства. У межах соціально-конструктивістського підходу значення
материнства розглядаються як соціально-сконструйовані, у тому числі
експертними дискурсами, що виступають одним із механізмів інституційної
регуляції материнства. Низка досліджень продемонстрували історичний та
сконструйований характер «сучасного» («свідомого», «відповідального»)
материнства (А. Бєлова, Н. Міцюк, Н. Чєрняєва), вікових норм материнства
(Т. Ґрєчєнкова), «неповнолітнього материнства» (Т. Арчакова, Є. Сіроткіна).
Завдяки феміністським англомовним студіям тематика материнства
позбавилася статусу марґінальної в наукових студіях (праці Е. Оклі
(A. Oakley), С. Радик (S. Ruddick), А. О’Райлі (A. O'Reilly), Е. Рич (A. Rich),
С. Файрстоун (S. Firestone), Б. Фрідан (B. Friedan), Н. Чодороу (N. Chodorow),
Ш. Гейз (Sh. Hays) та інших). Феміністські концепції окреслили
концептуальне розрізнення інституційного та діяльнісного вимірів
материнства та приділяли особливу увагу структурним умовам жіночого
пригнічення, що спираються на патріархатну ідеологію материнства. У
пострадянських соціальних дослідженнях феміністську епістемологію,
методологію соціального конструктивізму та ґендерних студій
використовують у дослідженнях окремих аспектів материнства,
репродуктивних практик та турботи про дітей Є. Бороздіна, О. Брєднікова,
П. Власенко, Є. Здравомислова, О. Ісупова, Л. Малес, Н. Нартова,
Н. Русанова, О. Савінская, А. Смірнова, О. Ткач, А. Тьомкіна, А. Шадріна та
інші.
Окремим питанням гендерних відносин, а також зв’язку репродуктивної
та оплачуваної праці в сучасному українському суспільстві присвячено праці
С. Аксьонової, І. Вергуленко, О. Горошко, К. Гумен, Т. Злобіної, О. Купець,
Н. Лавриненко, Л. Малес, І. Майданік, О. Тимець, О. Ткаліч, Т. Марценюк,
О. Ярош та інших. Трансформації інституту та практик батьківства, актуальні
питання сімейної, демографічної та ґендерної політик у пострадянських
країнах як макроструктури практик материнства досліджують С. Айвазова,
С. Аксьонова, С. Вакуленко, Є. Вовк, С. Голод, Ю. Градскова, Н. Грек,
30
Т. Гурко, О. Дікова-Фаворська, В. Думанська, Т. Журженко, С. Захаров,
О. Ісупова, О. Кайлова, І. Калабіхіна, О. Коломієць, Б. Крімер, І. Курило,
Н. Ловцова, Е. Лібанова, Т. Марценюк, Л. Мельничук, Н. Панкратова,
П. Романов, А. Роткірх, О. Сінявская, А. Сухова, А. Тьомкіна, Т. Хавлін,
Ж. Чернова, Л. Шпаковская, Т. Щурко, Є. Ярская-Смірнова та інші. Означені
праці створюють як концептуальну, так і емпіричну базу для аналізу
макроструктурних умов практик материнства, представлених складною
конфігурацією взаємозв’язків державної політики, ринку праці та сім’ї.
Праці А. Абрамової, Є. Асонової, М. Майофіс та І. Кукуліна,
С. Майорової-Щеглової, О. Свєшнікової, А. Шадріної та інших дозволяють
уточнити соціокультурні передумови змін практик материнства у
пострадянських суспільствах. Ці пізнавальні можливості доповнюються
розвідками, присвяченими соціально-історичним та соціокультурним
аспектам регуляції материнства та піклування про дітей (праці С. Адоньєвої,
А. Бєлової, О. Боряк, Є. Бєлоусової, М. Гримич, М. Грушевського, Р. Зідера,
І. Кона, О. Кісь, О. Лабащук, І. Сердюка, В. Маслійчука, Н. Міцюк,
Н. Пушкарьової, Т. Щепанської та інших).
Теоретично плідними є концептуальні розробки турботи (піклування) як
соціологічної категорії. Турбота концептуалізується як особлива етика та
особливий тип взаємин (у працях C. Севенгюсен (S. Sevenhuijsen),
Дж. Тронто (J. Tronto), В. Гелд (V. Held); як категорія соціальної політики та
соціального громадянства (Є. Бороздіна, М. Дейлі (M. Daly), Дж.Льюіс
(J. Lewis), Ж. Чернова); як особливий тип емоційної та фізичної роботи
(С. Радик (S. Ruddick), Е. Гохшильд (A. Hochschild) та інші). Суперечності
між структурним та діяльнісним вимірами турботи дозволяють подолати
концепти «ландшафт піклування» (англ. landscape of care,
carescape/caringscape) (С. Боулбі (S. Bowlby), C. Ґреґорі (S. Gregory), Л. МакКі
(L. McKie), І. МакФерсон (I. Macpherson), К. Мілліґан (C. Milligan) та
«інфраструктура повсякденного життя» (Г. Ярвіс (H. Jarvis), а дослідження
ґендерованого характеру часу, простору та повсякденної мобільності, у т.ч. у
31
зв’язку з практиками піклування, реалізовано у працях В. Брайсон
(V. Bryson), К. Дейлі (K. Daly), Л. МакДоуел (L. McDowell), Ґ. Роуз (G. Rose)
та інших.
Додаткові пізнавальні можливості для концептуалізації материнства
надають концепти раціоналізації, індивідуалізації та ризиків, що пояснюють
вплив суспільств модерну та постмодерну на інститут шлюбу, репродуктивну
поведінку, сімейні взаємини та практики батьківства (Ф. Арьєс (Ph. Ariès),
У. Бек (U. Beck), Е. Бек-Гернсгайм (E. Beck-Gernsheim), Е. Ґіденс
(A. Giddens), Д. ван де Каа (D. van de Kaa), Д. Лаптон (D. Lupton), Р. Лестег
(R. Lesthaeghe) та інші). Ці концепти дозволяють виявити глибинні
соціально-історичні передумови сучасних практик материнства, спричинені
модернізацією, а також суперечності між приватним та публічним, між
індивідуалізацією та турботою про інших у постмодерних суспільствах, що
впливають на «життєві біографії» жінок, надто у зв’язку з материнством
(У. Бек (U.Beck), Е. Бек-Гернсгайм (Е. Beck-Gernsheim), К. Ґетрел (С. Gatrell),
Е. Гохшидьд (A. Hochschild), Ш. Гейз (Sh. Hays) та інші).
Попри високий евристичний потенціал означених підходів, жоден з них
не забезпечує цілісної концептуалізації материнства як соціальної практики,
характер якої визначається взаємозв’язками макро- та мікрорівнів
суспільства, а також взаємозв’язками структури, культури та дії. Наукова
проблема полягає в гносеологічній суперечності між наявними
теоретичними підходами, які фрагментовано відображають материнство, не
враховують системний характер сучасних практик материнства та
відповідних соціальних проблем. Дана суперечність актуалізує застосування
комплексних інструментів соціологічного пізнання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження відповідає науково-дослідному напряму
«Тенденції й механізми структурування соціальних відносин в
пострадянському українському суспільстві» кафедри соціальних структур та
32
соціальних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, де виконувалась робота.
Мета та завдання дослідження. Дисертаційне дослідження
здійснювалось з метою розробки соціологічної концепції, яка пояснює
сучасні соціальні практики материнства, та емпіричної апробації її елементів
на прикладі сучасного українського суспільства. Розроблена на основі
структурно-діяльнісного підходу концепція надає можливість комплексного
аналізу материнства з врахуванням його структурних, культурних,
діяльнісних параметрів та їх взаємообумовленості. Визначена мета зумовила
необхідність розв’язання низки завдань, а саме:
 систематизувати концептуальні підходи до вивчення материнства,
розкрити пізнавальні можливості та обмеження цих підходів;
 сформулювати концептуальні положення та базові концепти
структурно-діяльнісного підходу в дослідженні материнства;
 розкрити глибинні соціально-демографічні чинники сучасного стану
материнства та практик піклування про дітей;
 виявити особливості макрорівня структурування практик материнства в
сучасному українському суспільстві, тобто умов макросоціального
характеру, представлених зв’язками між політикою, економікою, сім’єю
та культурою, що створюють систему можливостей та обмежень
практик материнства;
 розкрити умови структурування практик материнства на мікрорівні
суспільних відносин на прикладі поєднання матерями оплачуваної праці
та піклування про дитину в сучасному українському суспільстві;
 типологізувати моделі батьківства на основі критерія ґендерного
розподілу відповідальності за піклування про дітей;
 виявити діяльнісні (на рівні практик) та структурні (інституційні)
механізми змін материнських практик.
33
Об’єкт дослідження – материнство як соціальна практика. Предмет
дослідження – структурні та діяльнісні аспекти материнства як особливого
виду соціальних практик.
Теоретичну основу концепції складають: 1) теорії, що дозволяють
уникнути дуалізму макро- та мікрорівнів, дії та структури, об’єктивного та
суб’єктивного в концептуалізації материнства (структуралістський
конструктивізм П. Бурдьє, теорія структурації Е. Ґіденса, інтегрована
соціологічна теорія Дж. Рітцера та інші); 2) об’єднувальні підходи до аналізу
ґендерних відносин (Є. Здравомислова, Р. Конел, Б. Пфау-Еффінґер, Д. Сміт,
А. Тьомкіна, І. Хірдман), що поєднують макро- (структурні) та мікро-
(діяльнісні) аспекти в концептуалізації цих відносин; 3) праці феміністського
спрямування, що сприяли розрізненню інституційного (англ. motherhood) та
діяльнісного (mothering) аспектів материнства, актуалізували тему
макроструктур ґендерної нерівності, представлених патріархатом та
відповідною ідеологією материнства (Е. Н. Ґлен, П.Г. Колінз, Е. Оклі,
С. Радик, А. О’Райлі, Е. Рич, С. Файрстоун, Б. Фрідан, Ш. Гейз та інші);
4) теоретичні розробки з концептуалізації турботи (піклування) як
особливого типу соціальних відносин та практик (С. Радик, C. Севенгюсен,
Дж. Тронто, В. Гелд, Е. Гохшильд); 5) дослідження ґендерованого характеру
часу, простору та повсякденної мобільності (В. Брайсон, К. Дейлі,
Л. МакДоуел, Ґ. Роуз та інші), темпорально-просторових вимірів сімейної
повсякденності та піклування (С. Боулбі, C. Ґреґорі, І. Мак-Ферсон,
К. Мілліґан, Д. Созертон, Г. Ярвіс та інші).
Методи дослідження обумовлені дослідницькими завданнями. Серед
теоретичних методів використано дедуктивний, критичний, аналітичний,
порівняльний, конкретно-історичний методи та метод типологізації. Загальна
стратегія дослідження спирається на дедуктивний метод, що передбачає рух
від концептуальних (теоретичних) положень до їх емпіричної перевірки.
Критичний та аналітичний методи використано для систематизації
теоретичних підходів до вивчення материнства та виявлення їх пізнавальних
34
можливостей та обмежень. Застосування порівняльного методу дозволило
вирішити завдання виявлення особливостей соціально-демографічних
характеристик материнства в сучасному українському суспільстві в контексті
європейських тенденцій соціальних змін та особливостей основних
інструментів державної політики підтримки материнства в Україні.
Конкретно-історичний метод дозволив виявити історичні передумови
сучасного материнства як суспільно-регульованої діяльності, варіативний та
соціокультурно обумовлений характер турботи про дітей, а також урахувати
конкретні умови часу та простору, в яких розгортаються практики
материнства. Метод типологізації було використано для уточнення типів
ресурсів піклування про дітей, материнських стратегій, а також механізмів
змін материнських практик піклування про дітей на основі зв’язку цих змін зі
структурами, у межах яких вони виникли.
Дизайн емпіричного дослідження спирався на застосування змішаної
методики, тобто комбінування кількісних та якісних методів, вибір яких
визначається рівнем аналізу та завданнями дослідження. Кількісні методи
(аналіз даних статистики, вторинний аналіз даних досліджень, анкетне
опитування) застосовано для аналізу соціально-демографічних характеристик
сучасного материнства, макроструктурних умов материнських практик в
сучасному українському суспільстві, а саме позицій матерів на ринку праці,
кількісних характеристик доступності державних сервісів догляду за дітьми,
а також макросуб’єктивних вимірів ґендерної культури та панівних в оцінках
українського суспільства ідеальних та нормативних уявлень відносно
материнства. Для вивчення мікросуб’єктивних аспектів «культури
материнства», а також розгортання повсякденних практик піклування про
дітей застосовано якісні методи дослідження (напівструктуроване інтерв’ю).
Враховуючи ґендерно чутливий характер теми дослідження, його дизайн
спрямований не тільки дослідницькими завданнями, а також принципами
феміністської епістемології. У межах феміністської епістемології
стверджується, що жіночий досвід є марґіналізованим в соціологічному
35
мейнстрімному дискурсі. Цей дискурс відображає чоловічий досвід, оскільки
саме чоловіки посідали(ють) ключові позиції в публічній сфері. У межах
феміністської соціології створюються гносеологічні передумови осмислення
особливих жіночих досвідів та практик, приватної сфери та включення в
сферу досліджень відносин турботи (Є. Здравомислова, А. Тьомкіна). Відтак
соціологічна концепція материнства, презентована у дисертації, на
гносеологічному рівні включає жіночий досвід до соціального знання. У
межах феміністської епістемології надається відчутна перевага якісним
(«м’яким») методам дослідження: стверджується, що ці методи якнайповніше
відповідають меті та етичним принципам феміністського дослідження,
спрямованого на озвучування ґендерно чутливих тем, жіночих голосів та
суб’єктивних досвідів, а також для їх контекстуалізації. Попри критику
позитивістської епістемології та методології, а також кількісних методів
дослідження теоретиками фемінізму, я розглядаю кількісні методи як такі,
що не суперечать принципам феміністської епістемології, адже їх
застосування дозволяє виявити структурні розбіжності становища жінок та
чоловіків. Методи емпіричного дослідження було використано у єдності з
методикою співставлення з власним життєвим досвідом та методом
«інсайдінга» (емпатії, співпереживання інформанткам), що були теоретично
обґрунтовані та емпірично задіяні у низці праці (Е. Оклі, Д. Сміт), у т.ч. для
вивчення материнства (Н. Міцюк).
Емпіричну базу дослідження складають: дані досліджень Інституту
демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України (2008-
2012 рр.), у т.ч. «Сім’я і сімейні відносини» (2009 рік) та «Дослідження
участі жінок у складі робочої сили в Україні» (у співпраці з Українським
центром соціальних реформ, 2012 р.); обстеження та дані Державної служби
статистики «Економічна активність населення України» (2013 р.), «Праця в
Україні» (2013 р.); «Дошкільна освіта в Україні» (2010-2014 рр.); «Населення
України за 2015 рік»; дані міжнародних досліджень «Європейське
дослідження цінностей», «Європейське соціальне дослідження»,
36
«Європейське дослідження якості життя» 2007-2012 рр.; дані Організації
економічного співробітництва та розвитку про рівень економічної активності
матерів та рівень охоплення дітей дошкільного віку центрами денного
догляду в країнах Європи (2010-2014 рр.); документи законодавства та
державних програм демографічного розвитку, підтримки сім’ї та
материнства в Україні; авторське (кількісне, n=373; та якісне, n=27)
дослідження практик поєднання оплачуваної праці та піклування про дітей
матерями-найманими працівницями, мешканками великих міст (на прикладі
м. Полтава та м. Київ, грудень 2014-вересень 2015 рр.). У якості додаткового
джерела емпіричної інформації було використано повідомлення учасниць
Інтернет-форумів на релевантні предмету дослідження теми.
Наукова новизна полягає у тому, що в роботі вперше у соціології
розроблено цілісну концепцію материнства, яка враховує сучасні зміни в
соціальних практиках материнства та пояснює їх структурування у взаємодії
макро- та мікро процесів. Найбільш важливими результатами, що
характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження, є наступні.
Вперше:
 розроблено концептуальне положення про багаторівневий характер
структурування практик материнства на різних рівнях суспільства та у
різних його полях, що дозволяє подолати суперечності між макро-та
мікро підходами до концептуалізації материнства. Виділено макро-,
мезо- та мікрорівні структурування практик материнства. На основі
об’єднувальних підходів до аналізу ґендерних відносин аналітично
виділено поля структурування практик материнства, представлені
державною політикою, економікою (ринком праці), сім’єю та
культурою;
 розроблено понятійний апарат досліджень материнства як соціальної
практики, представлений концептами материнства, турботи
(піклування) про дитину, структур материнських практик та ресурсів
піклування про дітей. Поняття структур материнства застосовано для
37
позначення сукупності суспільних нормативних та ідеальних вимірів
материнства та ресурсів піклування про дітей, що утворює систему
можливостей та обмежень соціальних практик материнства;
 за результатами комплексного аналізу макрорівня структурування
практик материнства в сучасному українському суспільстві визначено
систему можливостей та обмежень цих практик, представлену
зв’язками між політикою, економікою, сім’єю та культурою. На основі
положення про ґендерований характер практик материнства
обґрунтовано висновок про те, що в сучасному українському
суспільстві ця система можливостей та обмежень (макроструктурних
умов) продукує ґендерний порядок, тобто систему соціальних
відносин, у межах якої за жінками закріплюється відповідальність за
сферу приватного та турботу про дітей;
 продемонстровано пізнавальні можливості структурно-діяльнісної
концепції для вивчення повсякденного розгортання материнських
практик та мікрорівня їх структурування в сучасному українському
суспільстві. Виявлено основні осі такого структурування, які мають
часові та просторові характеристики та пов’язані з позицією матері на
ринку праці, доступом до ресурсів піклування про дітей, складом сім’ї,
ґендерним розподілом праці у сім’ї, материнськими стратегіями.
Емпірично виявлено темпорально-просторові напруження
материнського повсякдення;
 сформульовано концептуальне положення про дуальну роль аґентів та
структур в змінах практик материнства, яке конкретизовано у типології
практик піклування про дітей, що відтворюють або трансформують
наявний ґендерний порядок. На основі критерію ґендерного розподілу
відповідальності за турботу про дітей визначено моделі
«ексклюзивного материнства» та «розділеного батьківства», що
диференційовані за низкою структурних, культурних та діяльнісних
характеристик.
38
Удосконалено та уточнено:
 систематизацію підходів до концептуалізації турботи (піклування) як
соціологічного поняття через виокремлення соціально-політичних,
етичних та діяльнісних вимірів турботи;
 визначення материнських стратегій як обумовлених вибором матір’ю
ціннісних орієнтирів та способів поведінки, пов’язаної з материнськодитячими взаєминами. Розширено типологію материнських стратегій,
що дало можливість теоретично та емпірично ідентифікувати стратегії,
сфокусовані на оплачуваній праці та на піклуванні про дитину, а також
їх співвідношенні; а також окреслити стратегії, пов’язані з
доглядовими, виховними та освітніми практиками.
Дістало подальшого розвитку:
 теоретичне обґрунтування та емпіричні дослідження діяльнісних
аспектів турботи (піклування) про дитину з використанням
інструментів соціологічного пізнання;
 виявлення суперечностей державної сімейної, демографічної політики
в сучасному українському суспільстві та некогерентності цієї політики
соціально-демографічним та соціокультурним змінам практик сімейних
відносин та батьківства;
 соціологічне знання про соціальні практики поєднання матерями
оплачуваної праці та піклування про дітей в сучасному українському
суспільстві, про прояви рольових конфліктів між професійними та
сімейними обов’язками у повсякденні, про ґендерований характер
практик піклування про дітей; про дуальний зв’язок продуктивної та
репродуктивної праці у відтворенні ґендерного порядку.
Практичне значення. Дисертаційні положення використані: 1) в
розробці «Програми з реалізації молодіжної політики, підтримки сім’ї,
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2015-2019
роки в Полтавській області» та програми навчального семінару для
керівників районних державних адміністрацій, виконкомів міських рад з
39
питань реалізації політики забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків (Довідка № 961/02-15 від 05.10/2016); 2) у соціальному проекті
«Пазл життя»: відповідальне бáтьківство» у Полтавському національному
технічному університеті імені Юрія Кондратюка спільно з Посольством
Швеції в Україні та за підтримки Шведського інституту (Полтава, грудень
2013 р.), де здобувачка виконувала функції координаторки проекту;
3) соціального проекту «Місто очима жінок» за ініціативи ГО
«Демократичний альянс жінок» (Полтава, червень-вересень 2016 р.), де
здобувачка виконувала функції координаторки та аналітика проекту.
Результати дисертаційного дослідження було також популяризовано у низці
авторських (науково-популярних) публікацій, програм та інтерв’ю для
всеукраїнських та регіональних медій (проект «Суспільний університет»
Першого Національного каналу, «Ранок на Лтаві» Полтавської ОДТРК
«Лтава», видання «Фокус.UA», «Українська Правда. Життя», «Країна»,
«Коло.News. Новини Полтави», «Повага. Кампанія проти сексизму у політиці
та ЗМІ», радіо «Промінь», «Громадське радіо» та інші), а також у низці
публічних лекцій та презентацій монографії, у тому числі для працівниць
кадрових служб у межах проекту «Тиждень жіночої солідарності» (Харків,
березень 2017 р.). Результати дослідження було використано в розробці
магістерської програми з ґендерних студій факультету соціології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка.
Його результати можуть стати підґрунтям розробки державних,
обласних та міських програм із забезпечення ґендерної рівності та підтримки
сім’ї, корпоративних програм із підтримки працівниць(ків) із сімейними
обов’язками, стратегій розвитку міст, а також для розробки та викладання
навчальних курсів із соціології сім’ї, ґендерних студій, сімейної політики
тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною
науковою працею. Наукові результати і висновки, що містяться в дисертації,
40
отримані автором особисто. Усі публікації, в яких висвітлено основні
результати дослідження, є одноосібними.
Апробація результатів дисертації відбувалась під час обговорення на
20 наукових конференціях у 2009 – 2017 рр. в Україні, Німеччині, Австрії,
Швеції, США. Зокрема, це Всеукраїнська науково-практична конференція
«Інновації в освіті, науці та виробництві» (Полтава, 2009 р.), XV Міжнародна
наукова конференція «Харківські соціологічні

Список литературы

ВИСНОВКИ
Розроблена структурно-діяльнісна концепція материнства пояснює
сучасні соціальні практики материнства та надала можливість комплексного
аналізу феномену з врахуванням його діяльнісних, структурних, культурних
параметрів та їх взаємообумовленості. У результаті дослідження одержано
наступні результати.
1. Систематизовано концептуальні підходи до вивчення материнства:
виокремлено функціонально-рольовий, інституційний, соціальноконструктивістській та феміністський підходи до концептуалізації
материнства. Розкрито пізнавальні можливості та обмеження означених
підходів, доведено, що використання окремих із них може призвести до
фрагментованості знання про материнство. Так, у функціонально-рольовому
та інституційному підходах діяльнісний вимір материнства
концептуалізується як успішне (неуспішне) виконання соціальної ролі матері,
відтак, не враховується динамічний, мінливий характер практик материнства
та їх інституційних умов. «Материнська роль» есенціалізується та описується
у категоріях «жіночого призначення» та найвищої форми жіночої
самореалізації, поза фокусом залишаються варіативні практики материнства.
Соціально-конструктивістський підхід створює альтернативу біологічному
детермінізму, характерному для функціонально-рольових концепцій
материнства, актуалізує питання активної ролі соціальних акторів у творенні
знань про материнство, у відтворенні та зміні існуючого ґендерного порядку.
Поряд з цим, поза фокусом залишаються структури та структурні умови, що
забезпечують сталий характер суспільного відтворення материнства.
Феміністські підходи до концептуалізації материнства надають важливий
пізнавальний інструмент передусім завдяки концептуалізації структурних
вимірів материнства, представлених патріархатом та відповідній ньому
ідеології материнства. Особливим значенням соціально-
342
конструктивістського та феміністського підходів є включення вимірів влади
та нерівності в дослідження материнства як інституту та практик. Розкрито
додаткові пізнавальні можливості концептуалізації материнства, що їх
надають соціологічні концепти турботи, зокрема, ті з них, що дозволяють
подолати дуалізм структури та дії, а також низка концептів теорій модерну та
постмодерну. Останні надали можливість уточнення проблемної ситуації
дослідження, пов’язаної з глибинними онтологічними суперечностями між
процесами індивідуалізації, раціоналізації, ризиками та материнством.
2. Обґрунтувано концептуальні положення структурно-діяльнісного
підходу в дослідженні материнства, що дозволяють подолати суперечності
між макро- та мікропідходами, між структурою та дією, між статикою та
динамікою у концептуалізації материнства. Положення про діяльнісний
характер материнства дозволило уточнити концепт материнства як
соціальної практики. Положення про багаторівневий характер
структурування практик дозволило подолати суперечності між макро-та
мікрорівнями аналізу. Положення про дуальність структури як
взаємозалежності структури та дії дозволило подолати суперечності між
індивідом та суспільством у концептуалізації материнства. Положення
про динамічний характер материнства та дуальну роль агентів та структур в
змінах практик материнства дозволило подолати суперечності між статикою
та динамікою в концептуалізації материнства. Означені положення
доповнено положенням про ґендерований характер материнства, що дозволяє
врахувати виміри нерівності у концептуалізації материнства. На основі
означених концептуальних положень було сформульовано базові концепти
материнства як рольової практики, структур, ресурсів та структурування
материнства, а також встановлено зв’язки між різними рівнями та полями
структурування практик материнства.
3. Розкрито глибинні соціально-історичні, соціально-демографічні та
соціокультурні чинники сучасного стану материнства та практик піклування
про дітей, спричинені процесами модернізації суспільства та «другим
343
демографічним переходом». Звернення до соціально-історичних аспектів
материнства дозволило сформувати уявлення про материнські практики як
такі, що мають історичний, соціокультурний та мінливий характер. Увагу
було сфокусовано на тому історичному періоді, під час якого зародилися ідеї
так званого «нового» («свідомого» чи «відповідального» материнства»), що
утворюють нормативну рамку сучасних соціокультурних уявлень про
материнство та суспільних експектацій відносно турботи про дітей. З-поміж
тенденцій, що характеризують соціально-демографічні зміни материнства в
сучасних європейських, у т.ч. в українському, суспільствах, були
виокремлені наступні: 1) імперативне, нерефлексоване та неплановане
батьківство / материнство змінюється на неімперативне, рефлексивне та
плановане; 2) дедалі відбувається автономізація шлюбної та репродуктивної
поведінки, внаслідок чого батьківство, а надто материнство, відокремлюється
від інституту шлюбу; 3) відбувається плюралізація моделей та форм сім’ї,
розділення єдності біологічного та соціального в материнстві, зокрема,
завдяки допоміжним репродуктивним технологіям. Важливість соціальноісторичного та соціально-демографічного екскурсу для дослідження
сучасних материнських практик пов’язана не тільки з актуалізацією
соціокультурного та історичного характеру материнства, але й також з
завданням виявлення суперечностей державної політики підтримки сім’ї та
материнства в сучасному українському суспільстві, яка нерідко опирається
на неотрадиціоналістичну риторику, що супроводжується закликом
повернення до «традиційних цінностей» та універсалізацією моделі сім’ї та
батьківства.
4. Здійснено комплексний аналіз макрорівня структурування практик
материнства в сучасному українському суспільстві, тобто умов
макросоціального характеру, представлених зв’язками між політикою,
економікою, сім’єю та культурою, що створюють структуру (систему
можливостей та обмежень) практик материнства. На основі положення про
ґендерований характер практик материнства та турботи про дітей, доведено,
344
що ці макроструктурні умови в сучасному українському суспільстві
створюють ґендерний порядок (систему), тобто модель соціальних відносин,
у межах якої за жінками закріплюється відповідальність за сферу приватного
та турботу про дітей. У полі державної політики ця система підтримується
суперечливими законодавчими нормами та інструментами, що відтворюють
відповідальність жінок за сферу приватного (поряд із нормами забезпечення
ґендерної рівності); неотрадиціоналістичною державною риторикою з
апеляцією до «традиційних цінностей», універсалізацією моделі сім’ї та
батьківства, що суперечить соціально-демографічним та соціокультурним
процесами деінституціалізації сімейних відносин та батьківства, активному
залученню жінок до сфери зайнятості, процесам індивідуалізації, потребам
досягнення ґендерної рівності.
Обгрунтовано, що ринок праці та сім’я як інституційні середовища
практик материнства, перебуваючи у дуальній залежності, слугують
закріпленню наявного ґендерного порядку: відповідальність жінок за
репродуктивну сферу обмежує їх шанси на ринку праці (через
дискримінаційні практики та концентрацію у низькооплачуваних галузях
економіки), а обмежені шанси на ринку праці сприяють закріпленню жіночої
відповідальності за сферу приватного. Державна політика є регулятором
відносин між сім’єю та ринком, а одним із найважливіших ресурсів
підтримки ґендерного контракту «матері-працівниці» є державні послуги
догляду за дітьми та батьківські відпустки. Втім, недосконалість означених
механізмів, сприяє відтворенню наявного ґендерного порядку: система
тривалих батьківських (а де-факто материнських) відпусток, нерівність у
доступі до державних послуг догляду за дітьми слугують закріпленню за
жінками функцій піклування про дітей. Соціокультурні уявлення про ґендерні
ролі та турботу про дітей є вагомим механізмом структурування материнства.
Соціокультурні смисли батьківства, а саме його ціннісні, нормативні та
ідеальні виміри, є ґендерованими. Уявлення про «природні жіночі ролі», а
надто в їх зв’язку з материнством виступають засобом легітимації ґендерної
345
нерівності. Обгрунтовано, що сучасні практики материнства обумовлені як
особливостями «ґендерної культури», так і впливом соціокультурних змін
статусу дитинства та батьківської культури. Характеристиками сучасної
(панівної) батьківської культури є «центрований на дитині» стиль батьківства
та «інтенсивне материнство», що загострює онтологічні суперечності між
оплачуваною працею та турботою про дітей.
5. Продемонстровано пізнавальні можливості концепції для виявлення
мікрорівня структурування практик материнства на прикладі поєднання
матерями оплачуваної праці та піклування про дитину в сучасному
українському суспільстві. Результати емпіричного дослідження дозволили
виявити основні умови структурування практик материнства. На
індивідуальному рівні умовою структурування є життєві стратегії матерів,
пов’язані зі співвідношенням оплачуваної та репродуктивної праці, що, у
свою чергу, структуровані освітою та позицією на ринку праці. Так,
працівниці високооплачуваних груп керівників та менеджерів після
народження дитини повертаються до роботи раніше порівняно з іншими
групами працівниць. Позиція матері на ринку праці, пов’язана зокрема з
зайнятістю в державному та приватному секторі зайнятості, а також з
доступністю ресурсів робочого місця, що дозволяють поєднувати оплачувану
працю та повсякденну турботу про дитину, є ще однією умовою
структурування практик материнства. Третьою умовою структурування
практик материнства є доступ до інституційних ресурсів, зокрема, до
державних послуг догляду за дітьми як одного із найважливіших ресурсів
поєднання оплачуваної праці та материнства. Було продемонстровано, що
нерівність у доступі до таких послуг (наприклад, у випадку матерів дітей з
інвалідністю) спричиняє серйозні зміни у життєвих траєкторіях жінок та їх
повсякденності. Четвертою умовою структурування є доступ до
неінституційних (зокрема сімейних) ресурсів, що у свою чергу
структурований складом сім’ї та ґендерним розподілом праці в повсякденних
практиках піклування. Нарешті, це час та фізичний простір, що виступають
346
як найважливіші структури практик материнства. Однією з найважливіших
структур повсякденних практик працюючих матерів є робочий час. На
прикладі послуг із догляду за дітьми, їх освіти та розвитку було
продемонстровано як «множині темпоральні структури» та, зокрема,
темпоральні конфлікти між робочим часом матерів та наданням цих послуг
впливають на повсякденні практики піклування про дитину. Отже, емпіричне
дослідження фокусувалося на досвідах матерів, які перебувають у спільній
позиції у соціальному просторі (працюють за наймом, проживають у великих
містах), відтак його результати не дали змоги диференціювати практики
материнства залежно від інших позицій матерів (ті, які працюють не за
наймом, багатодітні матері, матері, які проживають у сільській місцевості,
матері – представниці середнього та вищого класів тощо). Так,
перспективним напрямком досліджень є практики піклування про дітей
матерів-представниць різних класових позицій та роль цих практик у
відтворенні класу через формування соціальних та культурних капіталів,
зокрема через споживання послуг додаткової освіти для дітей.
6. Здійснено типологію моделей батьківства на основі критерію
ґендерного розподілу відповідальності за турботу про дітей. Відповідні
моделі диференційовано за низкою структурних, культурних та діяльнісних
характеристик, а саме: за типом ґендерної культури та соціокультурними
ідеалами материнства, за спрямуванням державних інструментів підтримки
батьківства, за панівними типами ґендерних контрактів та материнських
стратегій, а також за розподілом повсякденних функцій піклування про дітей.
Відповідно, модель «ексклюзивного материнства» характеризує переважно
(або виключно) материнську відповідальність за турботу про дітей, натомість
модель «розділеного батьківства» ‒ розподілення функцій піклування між
матір’ю та батьком, між державою, ринком та сім’єю.
7. Продемонстровано пізнавальні можливості концепції для виявлення
механізмів змін практик материнства на основі положення про дуальний
зв'язок агентів та структур. Цей зв'язок конкретизовано у типології типів
347
практик піклування про дітей на основі критерію зв’язку цих практик зі
структурами, у межах яких вони виникли. Виділено практики, що
відтворюють або трансформують систему ґендерних відносин, у межах якої
жінки є відповідальними за турботу про дітей.