ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПОЛІФОНІЇ У СУЧАСНОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

СОБОЛЬ ОЛЬГА ЮРІЇВНА

УДК 81'42: 811.133.1: 82-92

ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПОЛІФОНІЇ У СУЧАСНОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 10.02.05 романські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник:
Бурбело В.Б., доктор
філологічних наук,
професор

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................................

4

РОЗДІЛ 1.ПОЛІФОНІЧНІСТЬ СУЧАСНОГО ФРАНЦУЗЬКОГО МЕДІЙНОГО ДИСКУРСУ У ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІЙ ПЛОЩИНІ.................................................................................................................

11

1.1.Лінгвопрагматичне та семантичне спрямування сучасних мовознавчих досліджень...................................................................................................................

11

1.2.Розвиток теорій поліфонії у сучасній філології...............................................

15

1.2.1.Літературознавчі концепції поліфонії............................................................

16

1.2.2.Мовознавчі концепції поліфонії......................................................................

27

1.3.Явище поліфонії у дискурсивному вимірі........................................................

34

1.3.1.Дискурсивні засади поліфонічності медійного дискурсу.............................

34

1.3.2.Поліфонічна організація медійної аналітики у системі жанрів сучасного французького дискурсу преси...................................................................................

38

1.3.3.Інтердискурсивна природа явища поліфонії..................................................

42

1.4.Концептуальні засади єдиної теорії поліфонії..................................................

51

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1..................................................................................

70

РОЗДІЛ 2.ФОРМИ КОМУНІКАТИВНОЇ ПРИСУТНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ АКТОРІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МЕДІЙНІЙ АНАЛІТИЦІ....

72

2.1.Соціо-дискурсивні основи поліфонії та типологія соціальних акторів
в аналітичних жанрах французької преси................................................................

72

2.2.Проблема переданої мови як способу вираження поліфонії...........................

88

2.2.1.Комунікативно-функціональні особливості репрезентації висловлення
у формі прямої мови...................................................................................................

94

2.2.2.Специфіка поліфонічної структури непрямої мови......................................

113

2.2.3.Сегмент прямого висловлення як форма поліфонізації дискурсу преси....

122

2.2.4.Форми атрибуції висловлювання типу selon X..............................................

132

2.2.5.Змішані форми репрезентації висловлення іншого.......................................

134

2.2.6.Особливості вживання невласне прямої мови у французькій медійній аналітиці......................................................................................................................

143

2.2.7.Тематизація комунікативного акту соціального актора...............................

149

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2..................................................................................

152

РОЗДІЛ 3.ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ ПОЛІФОНІЗАЦІЇ
ФРАНЦУЗЬКОГО ДИСКУРСУ ПРЕСИ.............................................................

154

3.1.Структурно-синтаксичні засоби побудови поліфонічної структури..............

154

3.1.1.Поліфонічна структура заперечення...............................................................

154

3.1.2.Поліфонічна структура питання......................................................................

160

3.2.Структурно-семантичні засоби вираження поліфонії......................................

166

3.2.1.Прагматичні конектори як структурно-семантичний засіб
поліфонізації...............................................................................................................

166

3.2.2.Структурно-семантичні засоби модального та логічного
структурування...........................................................................................................

178

3.3.Лексико-семантичні засоби вираження поліфонії...........................................

180

3.3.1.Експліцитні засоби репрезентації погляду іншого........................................

181

3.3.2.Імпліцитні засоби репрезентації погляду іншого..........................................

186

3.3.3.Інтердискурсивний та інтертекстуальний типи поліфонії...........................

190

3.4.Типи поліфонічної організації аналітичних жанрів французької преси та функції поліфонії у медійному дискурсі..................................................................

201

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3..................................................................................

213

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.........................................................................................

215

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................

220

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ...............................................

247

ДОДАТКИ..................................................................................................................

252

ВСТУП

Комунікативно-дискурсивна парадигма розвитку сучасної філологічної науки, її спрямованість на вивчення суб’єктивної площини мовлення визначають постійне підвищення уваги дослідників до проблеми формування дискурсу, його структури та процесу функціонування. Ці нові підходи зумовили значний інтерес до явища поліфонії, особливо протягом двох останніх десятиліть. Дана проблема набуває важливого значення в контексті загальної теорії дискурсу та водночас характеризується певною невизначеністю, що зумовлює появу різних теорій поліфонії.
Беручи свої витоки в роботах М.Бахтіна як літературний феномен, поліфонія привертає увагу багатьох учених (Є.О.Гончарова, О.І.Домашнєв, Л.І.Єрьоміна, В.О.Кухаренко, В.В.Одинцов, Т.Ф.Плеханова, Б.О.Успенський, А.П.Чудаков), а також стає об’єктом дисертаційних досліджень (С.В.Амвросова, О.О.Дьоміна, Г.Ю.Полякова). Подальший розвиток літературної теорії поліфонії зумовлює виникнення теорії поліфонії смислів (О.І.Валентинова). З іншого боку, відбувається усвідомлення лінгвістичної сутності цього явища, що висвітлюється в лінгвістичній теорії поліфонії О.Дюкро. Поглиблення розуміння сутності поліфонії та її дискурсивного характеру виявляється у розробці теорії поліфонії групою скандинавських дослідників (Х.Нольке, К.Норен, М.Ольсен, К.Соренсен Равн Йоргенсен, К.Флоттум), які мають за мету об’єднати літературну та лінгвістичну концепції поліфонії на основі формально-структурного підходу до аналізу даного явища. Досліджуються типологічні, дискурсивні, семантичні особливості поліфонії у різних типах дискурсу (Ж.Брес, Р.Віон, Р.Деламот-Легран, Ж.Отьє-Ревю, Л.Перрен, А.Рабатель, К.Рюбаттель), розкриваються інтердискурсивні механізми її утворення (Ф.Дюфур, А.Кріг, С.Муаран, Ф.Сітрі). Проблема поліфонічної структури дискурсу розробляється у теорії модульної організації дискурсу (Х.Нольке, Е.Руле). Але, незважаючи на досить численні розвідки в цій галузі, явище поліфонії залишається недостатньо визначеним, лінгвістичні засоби вираження поліфонії лише частково систематизованими. Переважна більшість досліджень, присвячених поліфонії, відокремлено розглядають лінгвістичні та дискурсивні одиниці різних рівнів. Це спричиняє розмивання поняття поліфонії, робить його псевдоуніверсальним, що призводить інколи до втрати цим поняттям своєї первісної сутності.
Актуальність теми зумовлено необхідністю системного, комплексного дослідження лінгвопрагматичних засобів вираження поліфонії в різних типах дискурсу. Особливо актуальним дослідження поліфонії постає у дискурсі преси, для якого поліфонічність є однією з основних типологічних ознак, проте як цілісне уявлення про поліфонію медійного дискурсу, так і конкретні засоби вираження поліфонії ще не отримали належного висвітлення. Необхідність розробки даного поняття та відповідного термінологічного апарату у вітчизняному мовознавстві також зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах наукової теми кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Типологія дискурсів сучасної французької мови”, що є складовою теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації (№ 06 БФ 044-01)”.
Метою дослідження є визначення явища поліфонії, дослідження та типологізація лінгвопрагматичних засобів її вираження у сучасному французькому медійному дискурсі. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
1)систематизувати підходи до вивчення поліфонії на основі критичного аналізу сучасних мовознавчих теорій та концепцій поліфонії;
2)виявити основні структурні та функціональні типи поліфонії у французькому дискурсі преси;
3)дослідити поліфонічну сутність аналітичних медійних жанрів та виявити функціональні особливості їх поліфонічної організації;
4)визначити структурні, комунікативні та лексико-семантичні засоби вираження поліфонії;
5)розробити типологію критеріїв розмежування голосів та класифікацію основних типів мовців-учасників;
6)виділити основні функції поліфонії у дискурсі преси.
Об’єктом дослідження є поліфонія сучасного французького дискурсу преси.
Предметом дослідження є лінгвопрагматичні засоби вираження поліфонії в аналітичних жанрах французького дискурсу преси.
Матеріалом дослідження стали 960 аналітичних статей з французьких щоденних та щотижневих видань „Le Monde”, „Le Figaro”, „Le Point”, „Le Nouvel Observateur”, „L’Express” за 2001-2007 роки.
Методи дослідження. У роботі застосовано метод лінгвістичного спостереження для виділення засобів вираження поліфонії та їх особливостей, дескриптивний метод для опису досліджуваних лінгвопрагматичних засобів, структурно-функціональний метод для визначення функціонування поліфонічних структур, метод дискурсивного аналізу для визначення дискурсивних особливостей поліфонії у французькому медійному дискурсу.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено комплексний аналіз засобів вираження поліфонії у дискурсі преси та запропоновано соціо-дискурсивну концепцію поліфонії, а також запропоновано визначення поліфонії як функціонально-семантичної категорії. Розроблено власну типологію лінгвопрагматичних критеріїв розмежування голосів та класифікацію функцій поліфонії у дискурсі преси в залежності від засобів її вираження. Введено нові поняття та терміни до термінологічного та понятійного апарату теорії поліфонії.
Теоретичне значення дослідження визначається тим, що його результати систематизують та розвивають положення теорії поліфонії, доповнюють її категоріально-понятійний апарат, систематизують засоби вираження поліфонії, її типи і форми. Отримані теоретичні результати даного дисертаційного дослідження можуть бути використані для створення єдиної теорії поліфонії.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріали та результати дослідження можуть бути застосовані в лекційних курсах зі стилістики французької мови, спецкурсах з дискурсології та дискурсивного аналізу, у практиці викладання французької мови як іноземної, а також у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів.
Положення, які виносяться на захист:
1.Зважаючи на полемічний характер сучасного дискурсу преси, поліфонія є однією з основних його ознак. Поліфонія виступає функціонально-семантичною категорією дискурсу преси і визначається як дискурсивно виражена присутність кількох голосів чи поглядів у межах комунікативно-мовленнєвої єдності.
2.Специфіка поліфонії в медійному дискурсі визначається типом мовця як комунікативної особистості, способом представлення іншої інстанції висловлювання, типом вираження чужого голосу та фокусу взаємодії голосів.
3.Соціо-дискурсивна типологія мовців у французькому медійному дискурсі детермінується характеристиками мовця як мовленнєвої особистості, як носія певних компетенцій і ролей, як соціального актора, що має відповідальність різного ступеню, визначається у категоріях колективного/індивідуального, узагальненого/конкретного та характеризується прямим, непрямим або імпліцитним способом введення голосу і певним маркером позначення присутності іншого.
4.Аналітична стаття вибудовується як комунікативна сцена, поліфонічність якої виявляється через експліцитне чи імпліцитне уведення іншого комунікативного актора, комунікативного акту та його складових, представлення висловлювання та висловлення іншого або його погляду. Локалізація поліфонії в одній з цих складових визначається як фокус взаємодії голосів. Фокус взаємодії голосів переміщується в комунікативній структурі статті, утворюючи різні типи взаємодії голосів.
5.Присутність голосу іншого виражається маркерами формального, структурного, комунікативного, дискурсивного, лексико-семантичного планів.
6.Поліфонія розглядається як один з основних вимірів інтердискурсивної природи дискурсу преси. Інтердискурсивний характер поліфонії визначається присутністю фрагментів або слідів інших дискурсів в авторському дискурсі. В основу інтертекстуальності медійної поліфонії покладено механізм прихованої цитації. Характерним для французької аналітичної статті є низький ступінь інтертекстуальності.
7.Основними функціями поліфонії у французькому дискурсі преси можна вважати наступні: текстотвірні, прагмакомунікативні, семантичні. Кожна з цих функцій має специфічні функції, які визначаються типом поліфонії та природою її маркерів. Загалом до текстотвірних функцій належать функція власне поліфонізації, наративна та дескриптивна функції. У групі прагмакомунікативних функцій виділяються наступні: аргументативна функція, функції полемізації, дискурсивної портретизації, функція ілюстрації, інформативна функція, сугестивна функція. До семантичних відносяться функції аспектуалізації, аксіологізації та модалізації.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження заслуховувалися на Міжнародній конференції „Langue et culture françaises dans le contexte contemporain” (кафедра французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 22 березня 2005 року), на Міжнародній науковій конференції „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 12 квітня 2005 року), на XIV Міжнародній конференції ім. проф. Сергія Бураго „Мова і культура” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 20-24 червня 2005 року), на Міжнародній науковій конференції „Етнокультурні цінності та сучасна філологія” (Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету, 24-25 травня 2006 року), на І Міжнародній науково-практичній конференції „Новітні обрії розвитку германської та романської філології” (Запорізький національний університет, 11-12 квітня 2007 року), а також на засіданнях кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основний зміст роботи відображено у 8 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України ([100-107]). Всі публікації виконано одноосібно.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, джерел ілюстративного матеріалу та додатків.
Загальний обсяг дисертації становить 257 сторінок друкованого тексту, обсяг основного тексту дисертації 216 сторінок.
У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, актуальність проблеми, визначаються мета і завдання дослідження, його предмет і об’єкт, описано методи дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію роботу, публікації, структуру дисертації.
У першому розділі „Поліфонічність сучасного французького медійного дискурсу у теоретико-методологічній площині” представлено теоретичну основу дослідження, здійснено критичний аналіз наукової літератури, розглянуто розвиток основних підходів до вивчення явища поліфонії. З’ясовується інтердискурсивна природа поліфонії та фундаментальна поліфонічність дискурсу преси. Визначається інформаційно-аналітична та комунікативна організація жанру аналітичної статті. Окреслюються основні концептуальні положення підходу, що застосовується у даному дослідженні, вводиться і обґрунтовується поняття „фокус взаємодії голосів”, надається визначення поняття „поліфонія” стосовно обраної концепції, обґрунтовується сутність поліфонії як функціонально-семантичної категорії.
У другому розділі „Форми комунікативної присутності соціальних акторів у французькій медійній аналітиці” розглядаються соціо-дискурсивні основи поліфонії, представлено типологію мовців. Досліджується поліфонічна сутність та поліфонічне функціонування таких форм переданої мови, як пряма мова, непряма мова, невласне пряма мова, сегментоване пряме висловлення, безпосередня атрибуція висловлювання, наратизована мова, змішані форми, виділяються моделі семантичної інтерпретації та функції переданої мови як способу створення поліфонії.
У третьому розділі „Лінгвопрагматичні засоби поліфонізації французького дискурсу преси” досліджено структурно-синтаксичні, структурно-семантичні та лексико-семантичні експліцитні та імпліцитні засоби вираження поліфонії, розроблено типологію семантичних критеріїв розмежування голосів. Досліджуються інтердискурсивний та інтертекстуальний типи поліфонії, розглядаються особливості їх присутності у французькому дискурсі преси. Виділяються типи поліфонічної організації аналітичної статті, представлено класифікацію функцій поліфонії у медійному дискурсі.
У загальних висновках підсумовуються і узагальнюються результати проведеного дослідження, викладено отримані теоретичні та практичні результати. Окреслюються перспективи подальшої наукової роботи в цьому напрямку.
Список використаних джерел нараховує 259 позицій, з них 139 іноземними мовами.
Список джерел ілюстративного матеріалу містить 96 позиції.
Додатки включають 6 сторінок фрагментів медійних текстів.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Поліфонічність сучасного французького дискурсу преси постає його онтологічною ознакою. Внаслідок цього поліфонія розглядається нами як функціонально-семантична дискурсивна категорія. Дану категорію представлено у сукупності її форм і значень, які мають польову структуру з центральними та периферійними елементами.
Центральними елементами цієї польової структури є ті, які відзначаються більшим ступенем злиття голосів, а отже, більшим ступенем „поліфонічності”. До таких форм відносяться: 1)серед форм переданої мови невласне пряма мова; 2)серед способів представлення точки зору імпліцитне представлення погляду за допомогою відповідних лексико-семантичних та семантичних засобів; 3)інтердискурсивний та інтертекстуальний різновиди поліфонії. Характерним для цетральних елементів є одночасна дискурсивна присутність голосів журналіста і соціального актора у певному фрагменті дискурсу та їх вираженість однаковими дискурсивними засобами.
Більш віддаленими від центру є форми, в яких злиття голосів є частковим, неповним. Це непряма мова, наративізована мова, а також форми, поліфонічна структура яких утворюється структурно-синтаксичними та структурно-семантичними засобами (заперечення, питальна конструкція, прагматичні конектори, модальні прислівники, звороти, частки тощо). Форми даної групи утворюють поліфонічні структури, де кожен голос можна виділити, але синтаксично і семантично вони є залежними один від одного і їх не можна розділити на окремі дискурсивні фрагменти.
На периферії знаходяться форми вираження поліфонії, в яких співіснування голосів є формальним і їх злиття не відбувається. Ці форми є найменш „поліфонічними”. До них належать пряма мова, сегментована пряма мова, форми безпосередньої атрибуції висловлювання, змішані форми переданої мови, а також експліцитний репрезентований погляд. Для даних елементів периферійної структури є характерним чітке розмежування голосів або поглядів журналіста і соціального актора по різних дискурсивних фрагментах, де кожний голос має власні засоби свого вираження.
Тим не менш, незважаючи на різний ступінь злиття голосів та різну поліфонічну структуру, всі ці форми є формами вираження однієї категорії. Віднесення певних форм до центральних або периферійних зумовлюється не їх структурою, а задатністю виражати зміст, сутність даної категорії. Ті форми, які найбільш адекватним способом представляють зміст категорії поліфонії, відносяться до центральних, ядерних. Сутністю категорії поліфонії є одночасна присутність кількох голосів або поглядів у межах комунікативно-мовленнєвої єдності. Це інваріант значення поліфонії. Його представлено у різних варіантах, які тим чи іншим чином виражають інваріантне значення. Спосіб позначення інваріантного значення зумовлюються формою вираження присутності голосів. Основним його показником є фокус взаємодії голосів, який зосереджується на одній чи кількох складових комунікативної організації аналітичної статті та переміщується в комунікативній сцені в залежності від обраного способу вираження присутності голосу іншого. Фокус взаємодії голосів фіксується і визначається певними лінгвопрагматичними засобами, що виражають поліфонію у різного роду конструкціях. Ми виділили наступні типи фокусу взаємодії голосів журналіста і соціального актора: розмежування, підпорядковане розмежування, сегментоване розмежування, перетинання, розмежоване перетинання, поглинання, взаємонакладання, взаємопроникнення. Дані типи визначають зміст кожної форми категорії поліфонії. Центральними з них є взаємонакладання і взаємопроникнення. Далі від центру розташовані перетинання і поглинання, а на периферії знаходяться розмежування, підпорядковане розмежування, сегментоване розмежування, розмежоване перетинання.
Специфіка категорії поліфонії у дискурсі преси визначається типом мовців, способом представлення іншої інстанції висловлювання, типом вираження чужого голосу та фокусом взаємодії голосів мовців-соціальних акторів, мовця-журналіста та суб’єктів висловлювання. Різне співвідношення даних параметрів зумовлює різні типи поліфонічних структур.
Аналітична стаття є трирівневим утворенням, в якому поліфонія виявляється на всіх трьох рівнях: 1)структурно-композиційному; 2)семантичному; 3)комунікативному, виходячи з комунікативного. Поліфонізація медійного дискурсу відбувається за допомогою певних маркерів позначення комунікативного акту, комунікативної присутності, висловлення або точки зору соціального актора.
Одним із визначальних чинників поліфонії є тип мовця. Соціо-дискурсивну типологію мовців у французькому дискурсі преси зумовлено характеристиками мовця як джерела мовлення іншого, як носія певних компетенцій і ролей, як соціального актора, що бере на себе відповідальність різного ступеню, визначається у категоріях колективного/індивідуального, узагальненого/конкретного та характеризується прямим, непрямим або імпліцитним способом уведення голосу і певним маркером позначення присутності соціального актора. Специфікою поліфонії медійного дискурсу є присутність у дискурсі голосів саме соціальних акторів, тому даний різновид поліфонії є соціо-дискурсивним.
Поряд з мовцями-соціальними акторами у дискурсі преси присутні віртуальні мовці, які не завжди відповідають конкретному соціальному актору, адже вони є дискурсивними сутностями, що створюються журналістом. Віртуальний мовець постає носієм певної точки зору, яка є необхідною журналісту для висвітлення власної позиції. Засобами введення віртуального мовця та вираження віртуального погляду є власне мовні засоби, а саме питальна та заперечна конструкції, конектори, модалізатори тощо.
Засобами представлення комунікативного акту, висловлювання або висловлення іншого постають форми переданої мови. Представлення комунікативної ситуації може бути описане в термінах теорії мовленнєвих актів з виділенням відповідної домінанти: локутивної, ілокутивної або перлокутивної. Визначення домінантного аспекту зумовлюється семантикою оператора вводу первісного висловлення.
У французькій медійній аналітиці представлено такі лінгвопрагматичні засоби поліфонізації:
1)структурно-композиційні: форми переданої мови;
2)структурно-синтаксичні: питальна та заперечна конструкції;
3)структурно-семантичні: конектори, модалізатори, прислівники, звороти тощо;
4)лексико-семантичні: контекстуально зумовлені засоби. До них відносяться соціо-дискурсивні, індивідуально-дискурсивні та іншомовні засоби;
5) семантичні: моделі семантичної інтерпретації, які актуалізуються в контексті.
Читач має змогу інтерпретувати співвідношення голосів журналіста і соціального актора завдяки моделям семантичної інтерпретації, що задаються журналістом і дозволяють встановити присутність голосу іншого. Основними моделями семантичної інтерпретації у дискурсі преси є модалізація, аксіологізація, аспектуалізація, позиціонування, аргументування, перформативність.
Окрім соціо-дискурсивного та комунікативного, французький дискурс преси характеризується інтердискурсивним та інтертекстуальним вимірами поліфонії. Інтердискурсивність є однією з визначальних рис аналітичних жанрів сучасного французького дискурсу преси. Інтердискурсивність поліфонії у вузькому розумінні утворюється внаслідок взаємодії різних дискурсивних формацій.
Інтертекстуальна поліфонія розглядається як прихована цитація прецедентних текстів та висловлень і не є характерною для аналітичних жанрів французької преси.
Поліфонія виконує в аналітичних статтях такі функції:
1)текстотвірні функції: власне поліфонізації, наративна, дескриптивна;
2)прагмакомунікативні функції: аргументативна, полемізації, інформативна, сугестивна, ілюстрації, дискурсивної портретизації;
3)семантичні функції: аспектуалізації, аксіологізації, модалізації.
Французькі аналітичні жанри визначаються різним типом поліфонічної організації, основними критеріями якої є ступінь поліфонізації та ступінь поліфонічної експліцитності/імпліцитності. Ми розрізняємо чотири типи поліфонічної організації аналітичних статей:
1)поліфонічна організація, що характеризується високим ступенем поліфонізації та середнім ступенем поліфонічної експліцитності;
2)поліфонічна організація з низьким ступенем поліфонізації та високим ступенем поліфонічної імпліцитності;
3)поліфонічна організація, що визначається високим ступенем поліфонізації та низьким ступенем поліфонічної імпліцитності;
4)поліфонічна організація з високим ступенем поліфонізації і перемінним ступенем поліфонічної імпліцитності фрагментарно кожна стаття характеризується як високим, так і низьким ступенем імпліцитності.
Таким чином, поліфонія як одна з основних функціонально-семантичних категорій дискурсу преси визначає всі аспекти даного типу дискурсу: його структуру, функціонування, семантичну та прагмакомунікативну орієнтацію.
Подальшими перспективами дослідження даної проблеми є вивчення поліфонічної сутності інших жанрів французького дискурсу преси, а також інших різновидів медійного дискурсу. Необхідним видається більш глибоке дослідження поліфонії як функціонально-семантичної категорії та більш детальний розгляд форм її вираження та значень, а також розробка детальної моделі польової структури даної категорії і визначення конкретного місця різних засобів вираження поліфонії в її польовій структурі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алещанова И.В. Цитация в газетном тексте (на материале современной английской и российской прессы): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Волгоград, 2000. 22 с.
2. Амвросова С.В. Языковые средства полифонии в художественном тексте (на материале английских романов 20 века): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1984. 25 с.
3. Андреева С.Л. Интертекстуальность как способ объективации концептов//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г. Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.45-53.
4. Андриевская А.А. Несобственно-прямая речь в художественной прозе Луи Арагона. К.: Издательствово Киевского университета, 1967. 172с.
5. Арнольд И.В. Интертекстуальность поэтика чужого слова//Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сборник статей/Науч. редактор П.Е. Бухаркин. СПб.: Издательство С.-Петерб. университета, 1999. С.350-362.
6. Арнольд И.В. Поэтика интертекстуальности//Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сборник статей/Науч. редактор П.Е.Бухаркин. СПб.: Издательство С.-Петерб. университета, 1999. С.363-371.
7. Арутюнова Н.Д. Диалогическая цитация (К проблеме чужой речи)//Вопросы языкознания. 1986. № 1. С.50-64.
8. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики//Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 16. Лингвистическая прагматика. М.: Прогресс, 1985. С.3-42.
9. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Издательство иностранной литературы, 1955. 416 с.
10. Балыкова Г.Ф. Феномен интертекста в публицистике: приёмы текстообразования и функции//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г. Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.388-393.
11. Барт Р. S/Z/Пер. с фр. 2-е изд., испр. Под ред. Г.К. Косикова. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 232 с.
12. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности//Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества/Сост. С.Г. Бочаров; Текст подгот. Г.С.Берштейн и Л.В. Дерюгина; Примеч. С.С. Аверинцева и С.Г.Бочарова. М.: Искусство, 1986. С.9-191.
13. Бахтин М.М. Из предыстории романного слова//Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С.353-391.
14. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров//Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С.428-472.
15. Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт философского анализа//Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С.473-500.
16. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Художественная литература, 1972. 470 с.
17. Бахтин М. Слово в романе//Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. С.72-233.
18. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики: Монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. 281 с.
19. Бєлова А.Д. Поняття „стиль”, „жанр”, „дискурс”, „текст” у сучасній лінгвістиці//Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Сер. Іноземна філологія. 2002. Вип. 32. С.11-14.
20. Бирвиш М. Семантика//Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 10. Лингвистическая семантика. М.: Прогресс, 1981. С.177-199.
21. Бурбело В.Б. Модель дискурсу в парадигмальному вимірі//Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Сер. Іноземна філологія. 2004. Вип. 38. С.81-85.
22. Бурбело В.Б. Сучасні концепції дискурсу та лінгвопрагматичні засади дискурсології//Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Сер. Іноземна філологія. 2002. Вип. 33. С.79-84.
23. Валентинова О.И. Эстетика и лингвистика полифонии: Монография. М.: Изд-во РУДН, 2001. 141 с.
24. Васильева А.Н. Газетно-публицистический стиль. Курс лекций по стилистике русского языка для филологов. М.: Русский язык, 1982. 198 с.
25. Вейнрейх У. Опыт семантической теории//Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 10. Лингвистическая семантика. М.: Прогресс, 1981. С.50-176.
26. Виноградов В.В. О художественной прозе//Виноградов В.В. О языке художественной прозы: Избранные труды. М.: Наука, 1980. С.55-175.
27. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гос. издательство художественной литературы, 1959. 653 с.
28. Виноградов В.В. Проблема образа автора в художественной литературе//Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. С.105-211.
29. Винокур Г.О. Об изучении языка литературных произведений//ВинокурГ.О. О языке художественной литературы: Учеб. пособие для филол. спец. вузов/Сост. Т.Г. Винокур; Предисл. В.П. Григорьева. М.: Высшая школа, 1991. С.32-63.
30. Вовчок Д.П. Стилистика газетных жанров: Учебное пособие. Свердловск: Уральский государственный университет, 1979. 72 с.
31. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник/За наук. ред. О.Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
32. Гетьман З.О. Тлумачення контексту як необхідної умови мовленнєвої комунікації в іспаністиці//Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Сер. Іноземна філологія. 2002. Вип. 32. С.17-20.
33. Гончарова Е.А. Научная коммуникация дискурс интердискурсивность//Текст и дискурс. Проблемы экономического дискурса: Сб. науч. ст. СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2001. С.59-68.
34. Гончарова Е.А. Пути лингвостилистического выражения категорий автор персонаж в художественном тексте. Томск: Изд-во Томского университета, 1984. 150 с.
35. Григораш А.М. специфика цитирования в современной публицистике (реальность как цитата и цитата как реальность)//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г. Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.379-383.
36. Данилова Н.К. Знаки субъекта” в дискурсе. Самара: Издательство Самарский университет”, 2001. 228 с.
37. Дейк Т.А. ван. Вопросы прагматики текста//Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 8. Лингвистика текста. М.: Прогресс, 1978. С.259-336.
38. Дёмина Е.А. Специфика организации темпорального пространства полифонического текста (на материале английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук. Барнаул, 2003. 19 с.
39. Дискурс іноземномовної комунікації (колективна монографія). Львів: Видавництво Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. 495 с.
40. Дмитрук Г.В. Об одной интертекстуальной функции предложного целевого новообразования в поисках в текстах массовой коммуникации//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г. Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.411-414.
41. Долинин К.А. О внутренних признаках несобственно-прямой речи//Иностранные языки в школе. 1980. - № 1. С.22-26.
42. Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация художественного текста: Нем. яз.: Учеб. пособие. М.: Просвещение, 1989. 208 с.
43. Євсєєв Ф.Т. Культура і дискурс: специфіка функціонування архаїчних ментальних структур//Вісник Харківського національного університету. Сер. Філологія. 2001. № 520. Вип. 33. С.39-44.
44. Ерёмина Л.И. О языке художественной прозы Н.В. Гоголя: (Искусство повествования). М.: Наука, 1987. 176 с.
45. Ерёмина Л.И. Рождение образа (О языке художественной прозы Льва Толстого). М.: Наука, 1983. 191 с.
46. Звегинцев В. Зарубежная лингвистическая семантика последних десятилетий//Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 10. Лингвистическая семантика. М.: Прогресс, 1981. С.5-32.
47. Иванова Е.А. Коммуникативный статус текста в дискурсе художественном, виртуальном, сакральном//Вісник Харківського національного університету. Сер. Філологія. 2001. № 520. Вип. 33. С.22-27.
48. Илия Л.И. Синтаксис современного французского языка: Теоретический курс. М.: Издательство литературы на иностранных языках, 1962. 384 с.
49. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 256 с.
50. Карасик В.И. О типах дискурса//Языковая личность: институциональный и персональный дискурс: Сб. науч. тр. Волгоград: Перемена, 2000. С.5-20.
51. Карпенко В.О. Жанри журналістики як форми масової комунікації: Текст лекцій для студентів Інституту журналістики з курсу „Основи професійної комунікації”. К.: КНУТШ, Інститут журналістики, 2002. 30 с.
52. Катц Дж. Семантическая теория//Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 10. Лингвистическая семантика. М.: Прогресс, 1981. С.33-49.
53. Ковсан М. Един в трёх лицах: автор, повествователь, рассказчик//Литературная учёба. 1987. № 2. С.149-155.
54. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. М.: Наука, 1980. 149 с.
55. Кораблёва Н.В. Интертекст в системе философско-эстетических координат//Вісник Донецького університету. Сер. Б: Гуманітарні науки. 1999. Вип. 1. С.134-143.
56. Корман Б.О. Изучение текста художественного произведения. М.: Просвещение, 1972. 112 с.
57. Косиков Г.К. Идеология. Коннотация. Текст // Барт Р. S/Z/Пер. с фр. 2-е изд., испр. Под ред. Г.К. Косикова. М.: Эдиториал УРСС, 2001. С.8-29.
58. Красных В.В. «Свой» среди «чужих»: миф или реальность?. М.: ИТДГК «Гнозис», 2003. 375 с.
59. Крістева Ю. Про суб’єкт у лінґвістиці//Крістева Ю. Полілог. К.: Юніверс, 2004. С.253-283.
60. Крістева Ю. Суб’єкт у процесі//Крістева Ю. Полілог. К.: Юніверс, 2004. С.45-91.
61. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман//Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 1995. № 1. С.97-124.
62. Кудрина Н.А. некоторые тенденции в развитии интертекстуальности публицистического текста//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г. Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.374-378.
63. Кузнецова Н.Н. Интертекст и языковая игра//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г.Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.406-411.
64. Кузьмина Н.А. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического языка: Монография. Екатеринбург: Издательство Уральского университета Омск: Омский государственный университет, 1999. 268 с.
65. Куртин Ж.-Ж. Шапка Клементиса (заметки о памяти и забвении в политическом дискурсе)//Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса: Пер. с фр. и португ./Общ. ред. и вступ. ст. П.Серио; Предисл. Ю.С. Степанова. М.: ОАО ИГ «Прогресс», 1999. С.95-104.
66. Кусько К. Текст, дискурс та інтердискурс: функціональна сфера, сутність, прагматика//Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. Вип. 14. Книга 1. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С.230-234.
67. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Л.: Просвещение, 1978. 327 с.
68. Липатов А.Т. Омонимия как семантическое средство создания интертекстем в публицистическом дискурсе//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г.Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.397-406.
69. Лихачёв Д.С. «Летописное время » у Достоевского//Лихачёв Д.С. Литература реальность литература: Статьи. Л.: Советский писатель, 1984. С.80-95.
70. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 384 с.
71. Мельничук О.А. Типология повествования от первого лица в художественных произведениях//Вестник МГУ. Сер. 19. Лингвистика и межкультурная коммуникация. 2003. № 2. С.88-98.
72. Мешкова И.Н. Структурно-семантические и прагматические характеристики передовой газетной статьи (на материале передовых статей газеты «Юманите»): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1987. 25 с.
73. Милосердова Е.В. Языковая личность в зеркале постсоветских СМИ, или об особенностях национальной интертекстуальности//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г.Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.384-388.
74. Мокиенко В.М. Интертекстемы и текст в славянских языках//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г. Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.4-27.
75. Одинцов В.В. О языке художественной прозы. Повествование и диалог. М.: Наука, 1973. 104 с.
76. Одинцов В.В. Стилистика текста. М.: Наука, 1980. 264 с.
77. Олянич А.В. Презентационная функция интертекстуальности в массово-информационном дискурсе//Интертекст в художественном и публицистическом дискурсе: Сб. докл. междунар. науч. конф. (Магнитогорск, 12-14 ноября 2003 года)/Ред.-сост. С.Г. Шулежкова. Магнитогорск: Изд-во МаГУ, 2003. С.434-439.
78. Отье-Ревю Ж.