ФОНОГРАФІЧНІ ТА ОРФОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКРОНІМІВ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЦЮПА Марія Андріївна
УДК 811.133’35+033.083

ФОНОГРАФІЧНІ ТА ОРФОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКРОНІМІВ
СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.05 романські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Доктор філологічних наук, професор
Крючков Г.Г.

Київ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП .5
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..13
РОЗДІЛ 1. Проблема абревіації та письма у сучасній лінгвістиці...................14
1.1. Абревіація у системі мови....14
1.1.1. Поняття абревіації, її види......14
1.1.2. Причини появи і поширення абревіатур...31
1.1.3. Визначення терміна акронім”...37
1.1.4. Робоча термінологія....42
1.2. Письмо та його ознаки..44
1.2.1. Визначення поняття письмо”...44
1.2.2. Рівні організації системи письма. Алфавіт, графіка, орфографія...50
1.2.3. Графема та орфограма. Орфографіка55
Висновки до першого розділу.61
РОЗДІЛ 2. Лексичні особливості акронімів та їх зв'язок з орфографією.64
2.1. Структурні особливості акронімів...64
2.1.1. Фонетична структура акронімів....64
2.1.2. Звуження та розширення акронімів..76
2.1.2.1. Традиційні акроніми..77
2.1.2.2. Звужені акроніми...79
2.1.2.3. Розширені акроніми...80
2.1.2.4. Комбінаторні акроніми.....84
2.2. Проблема визначення абревіатури як слова та лексикалізація акронімів.....86
2.3. Акроніми усічені одиниці як вид акронімів.......110
2.4. Орфографічні особливості акронімів-омонімів.........116
Висновки до другого розділу133
РОЗДІЛ 3. Особливості фонографії та орфографії акронімів...136
3.1. Фонографічний склад акронімів ...136
3.1.1. Монограми.136
3.1.1.1. Прості монограми ...137
3.1.1.1.1. Монограми, які відповідають голосним фонемам137
3.1.1.1.2. Монограми, які відповідають приголосним фонемам140
3.1.1.2. Монограми з діакритикою .........146
3.1.2. Диграми..147
3.1.2.1. Диграми, які відповідають назальному звуку...147
3.1.2.2. Диграми, які відповідають голосному звуку149
3.1.2.3. Диграми з двох однакових монограм, які відповідають приголосному...151
3.1.2.4. Диграми, які мають звуковий еквівалент приголосний звук153
3.1.2.5. Диграми, які складаються з монограм, що мають звуковий еквівалент голосну та приголосну..155
3.1.3. Триграми. Тетраграми. Пентаграми155
3.1.4. Афонограми...156
3.2. Диференціація акронімів за допомогою літерних знаків157
3.2.1. Велика літера при написанні акронімів......159
3.2.2. Змішаний тип написання акронімів: велика та мала літери161
3.2.2.1. Класичне написання акронімів...161
3.2.2.2. Нехарактерне написання акронімів.......163
3.2.3. Роль малої літери в орфографії акронімів..167
3.2.4. Особливості використання літерних знаків в акронімах у французькій періодиці170
3.3. Диференціація акронімів за допомогою нелітерних знаків175
3.3.1. Діакритичні знаки в акронімах176
3.3.2. Місце ілетрограм в орфографічному представленні акронімів...182
3.3.3. Пунктуаційні знаки, представлені в акронімах..185
3.3.3.1. Крапка...186
3.3.3.2. Інші нелітерні знаки, які використовуються для оформлення акронімів....194
3.3.4. Цифри та спеціальні наукові символи в акронімах...198
Висновки до третього розділу201
ВИСНОВКИ.........................204
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ209
СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ...235
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ..238
ДОДАТОК А СЛОВНИК АКРОНІМІВ........247
ДОДАТОК Б РЕТРО-АКРОНІМИ295

ВСТУП

Проблема акронімії існує давно і привертає до себе увагу лінгвістів, проте її більш поглибленим вивченням почали займатися лише у ХХ на початку ХХІ століття. Така зацікавленість пов’язана з періодом розквіту абревіації в цілому, що припадає саме на цей час.
Багато вітчизняних і зарубіжних учених займалися вивченням абревіації загалом та акронімії зокрема: Ю.В.Горшунов [63; 64], О.Г.Косарева [81], Ю.А.Лазарева [96], К.М.Редозубов [131], Л.Ф.Сахібгареєва [135], П.Цумтор [260], О.П.Шаповалова [176-180] та інші.
У працях дослідників вивчаються як більш-менш загальні питання абревіації на прикладі однієї (Є.А.Дюжикова [68], О.П.Шаповалова [179]) або декількох мов (М.В.Гяч [65], Л.Ф.Сахібгареєва [135]), так і окремі її аспекти (Ю.В.Горшунов [63; 64], О.Г.Косарева [81], М.А.Ярмашевич [190; 191]). Є.А.Дюжикова та О.П.Шаповалова детально вивчають абревіацію в англійській та відповідно французькій мовах. Проблеми абревіації у різноструктурних мовах з акцентом на дериваційно-номінативних аспектах є предметом уваги лінгвіста Л.Ф.Сахібгареєвої. М.А.Ярмашевич проводить аналіз утворення та функціонування абревіатур англійської та російської мов у різних стилях та жанрах мовлення. Ю.В.Горшунов досліджує функціонування абревіатур з точки зору прагматики. Питанням абревіації у мові сучасної преси (на матеріалі французької, англійської та російської мов) займається О.Г.Косарева. А.С.Муричева [115] зосереджує увагу на структурно-функціональних особливостях конфронтуючих абревіатур на матеріалі англо-американської періодики.
Лінгвістами окремо вивчаються різні види абревіатур. Так, дослідники Л.О.Лазарева [96], В.П.Артамонов [15; 16], Г.Д.Маслова [112; 113], М.О.Смахтін [143], детально зупинялися на розгляді усічених одиниць. І.Б.Воронцова [51], Є.А.Дюжикова [68], А.Менда [241], займалися проблематикою телескопних слів.
Найчастіше питання акронімії розкривається лише поверхнево під час загального огляду абревіації або вивчення певної проблеми, пов’язаної зі скороченням слів. Іноді при цьому терміни «акронім» або «акронімія» навіть не використовуються (Є.Г.Баранчеєв та ін. [262], М.І.Берлін та ін. [263], Дж.Гемблі [230], А.Міттеран [242], Ж.Пікош [245], Ж.-К.Шевальє та ін. [210]).
Окремі розділи праць із загального мовознавства, лінгвістичні та загальні словники, словники скорочених одиниць, граматики тощо, також висвітлюють певні питання, пов’язані з акронімією, серед яких можна назвати такі, як: визначення лексичної одиниці «акронім», місце акроніма серед інших скорочених одиниць під час класифікації (О.С.Ахманова [261], М.Гревіс [224], А.Рей та Ж.Рей-Дебов [288], М.Рігель та ін. [250], Р.Л.Траск [289] тощо).
Більш докладно акронімія у французькій мові вивчалася К.М.Редозубовим [131] та О.П.Шаповаловою [179]. Дисертаційне дослідження К.М.Редозубова, присвячене абревіації як новому способу словотворення у французькій мові, розкриває питання утворення акронімів, їх словотворчих можливостей та моделюючих властивостей. О.П.Шаповалова велику увагу приділяє акронімам: причинам їх появи, структурним, фонетичним та орфографічним особливостям.
Багато лінгвістів намагалися знайти відповідь на питання щодо того, чи варто вважати акронім словом або лише варіантом останнього, займаючись вивченням місця акроніма у теорії слова та процесу лексикалізації акронімів (Г.Г.Арзуманов [13], О.П.Шаповалова [179], І.Ю.Цимбалістий [157; 158], Л.Жільбер [227] тощо).
Не залишається поза увагою дослідників й питання омонімії серед акронімів (О.Г.Косарева [81], К.М.Редозубов [131], Л.Ф.Сахібгареєва [135] тощо). Наприклад, у дисертаційному дослідженні Л.Ф.Сахібгареєвої згадується таке явище, як «омоакронімія» [135, с. 61], у результаті якої утворюються «омоакроніми» [135]. О.П.Шаповалова скорочені одиниці, які стають омонімами вже існуючих слів, називає «акронімами-омонімами» [179, с. 191].
У лінгвістичній літературі іноді розглядається питання орфографічної форми скорочених одиниць в цілому та акронімів зокрема (Є.Г.Баранчеєв та ін. [262], О.П.Шаповалова [179]). Часто такі спостереження мають лише поверхневий характер (М.Гревіс, А.Гус [227], А.Жует [283], Н.Каташ [208], М.Юшон [229]). Так, М.Гревіс та А.Гус досліджують питання розміру літер акронімів [227], а Н.Каташ зауважує на різному графічному зображенні абревіатур [208, p. 90].
Інтерес дослідників привертає до себе питання орфографії, особливо з позицій нового напряму лінгвістики орфографіки. Вивченням орфографічного складу слів, у тому числі абревіатур та акронімів, займалися такі дослідники, як: Н.В.Бабченко [18-24], В.Г.Гак [52; 54; 56], Л.Ю.Єрмоленко [70], Г.Г.Крючков [83-89], О.А.Лабенко [91-95], В.М.Мазниченко [101; 102], І.В.Ситдикова [139-142], О.В.Станіслав [147-150], О.Д.Федченко [152] та ін..
У вирішенні питання доцільності вживання акцентів над великими літерами акронімів існують суцільно протилежні точки зору. Так, одні лінгвісти вважають за можливе уникнення використання акцентів [294], тоді як інші не допускають навіть думки про написання великої літери без того чи іншого необхідного діакритичного знака [244, p. 194].
Таким чином, актуальність теми нашого дослідження зумовлюється зростанням інтересу лінгвістів до акронімії, відсутністю її ґрунтовного опису, а також необхідністю комплексного аналізу французьких акронімів. Проблема фонографічного та графематичного складу акронімів потребує детального та системного вивчення. Актуальність теми роботи визначається також браком теоретичних розробок з питань орфографічних форм, особливостей написання акронімів, що залишаються майже невивченими і вимагають відповідної уваги з боку дослідників.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах наукової теми кафедри французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Графеміка та орфографіка сучасної французької мови”, яка є складовою теми Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації” № 06 БФ 044-01.
Мета дослідження виявити і провести аналіз фонографічних та орфографічних особливостей акронімів у французькій мові, а також визначити деякі лексичні особливості акронімів. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
ü узагальнити наявні дефініції терміна акронім, виокремити основні ознаки цього виду скорочених одиниць, визначити їх роль, а також шляхи створення, розвитку та поширення у французькій мові;
ü розглянути структурні особливості акронімів, дослідити лексикалізацію акронімів;
ü провести аналіз явища омонімії, притаманне акронімам, класифікувати типи акронімів-омонімів, описати їх орфографічні особливості;
ü виявити графічні засоби, що складають систему літерних і нелітерних знаків орфографії акронімів французької мови, класифікувати та систематизувати досліджувані одиниці;
ü вивчити засоби графічного та звукового оформлення акронімів у французькій мові;
ü розробити класифікацію акронімів на підставі аналізу їх орфографічних особливостей.
Об’єктом дослідження є акроніми у сучасній французькій мові.
Предметом дослідження є фонографічні та орфографічні особливості акронімів у сучасній французькій мові.
Матеріалом дослідження слугували 1625 французьких та запозичених акронімів, дібраних із сучасних періодичних французьких видань за 20042008рр. ("Le Monde", "Le Figaro", "L'Express international", "Le Nouvel Observateur", "Paris Match", "Le Monde de l'éducation", "Politique étrangère", "Politique Іnternationale", "Libération", "Marie Claire", "Elle", "Ça m'intéresse", "Livres de France", "National Geographic. France", "Courrier international"), інтернет-сайтів, художніх творів французьких письменників ХХХXІст. та наукової літератури. Загальний обсяг практичного матеріалу складає понад 10000 сторінок.
Методи дослідження. У роботі застосовано такі методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження й аналізу, який дозволив виявити та класифікувати графічні знаки, що використовуються орфографією акронімів французької мови; метод функціонального дослідження, застосований для вивчення прагматичних властивостей графічного оформлення акронімів; дескриптивний метод та метод порівняльного аналізу, які слугували виявленню відмінностей між орфографією акронімів і звичайних слів; метод суцільної вибірки акронімів із лексикографічних джерел і текстових фрагментів; кількісний метод підрахунків лексичних одиниць, що використовувалися під час аналізу.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше на матеріалі сучасної французької мови було ґрунтовно розглянуто орфографічні особливості акронімів і лексичних одиниць, які утворюються за допомогою акронімів. Уперше здійснено системний фонографічний та графематичний аналіз акронімів у французькій мові. У дисертації вперше розроблено класифікацію акронімів-омонімів французької мови, а також виявлено інші лексичні особливості акронімів (структурний склад, лексикалізація).
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що досліджуваний матеріал розглядається з позицій нової лінгвістичної науки орфографіки. Висновки та одержані результати дослідження збагачують загальну теорію орфографії французької мови та є внеском до лексикології французької мови.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання її матеріалів, основних положень і висновків у теоретичних лекційних курсах Теорфонетика” (розділ Графіка, орфографія”), Лексикологія французької мови” (розділ Словотворення”), у практиці викладання французької мови, а також на семінарах і спецкурсах Теорія французької орфографії”, Графеміка та орфографіка французької мови”. Результати дисертації також можуть бути використані у перекладацькій практиці та лексикографічній роботі при укладанні словників і посібників, у науково-дослідницькій роботі аспірантів та студентів.
Положення, які виносяться на захист:
1. У сучасній французькій мові спостерігається кількісне зростання абревіатур, серед яких важливе місце займають акроніми. До акронімів належать сиглі, які вимовляються як повнозначні слова, телескопні слова лексичні одиниці, що створені завдяки поєднанню двох елементів словосполучення і читаються як слова, та усічені одиниці.
2. Важливим чинником створення акроніма є його довжина, а також розміщення, сполучення і кількість комбінацій літер, які відповідають голосним і приголосним, у структурі акроніма; традиція прочитання акроніма. Акроніми формуються як стандартними, так і новими шляхами творення абревіатур. З метою створення акроніма структура теоретично можливої скороченої одиниці може змінюватися, при цьому утворюються: традиційні, звужені, розширені та комбінаторні акроніми.
3. Акроніми поступово долають стадії входження у корпус лексичних одиниць французької мови, чому невпинно сприяють процеси лексикалізації. Лексикалізація, що має чотири аспекти (фонетичний, орфографічний, граматичний та лексико-семантичний), посідає важливе місце у процесі становлення акронімів та набуття ними статусу слова. Акронімізація, яка певною мірою вміщує у собі два аспекти лексикалізації фонетичний та орфографічний, проходить такі етапи: графемічний, орфографічний, орфограмічний та фонографічний.
4. Акроніми є наслідком лінгвокреативної діяльності і не можуть вважатися абсолютно позасистемними утвореннями, про що свідчить їх формування за встановленими правилами. Високий ступінь омонімічності існуючим словам або іншим акронімам не лише із французької мови, який притаманний акронімам, вказує на те, що акроніми можуть утворюватися на основі готових зразків і відображають прагнення мовця узагальнити в лексичній формі певні типові ознаки об'єктів, предметів, понять.
5. На фонографічному рівні було встановлено, що акронім є ідеальним втіленням фонетичного принципу французької орфографії. Це пояснюється тим, що у більшості випадків одній монограмі, яка входить до складу акроніма, відповідає один звук. З іншого боку, орфографія акроніма віддзеркалює діалектику розвитку французької орфографії: акронім може зазнавати як спрощення написання акроніма малими літерами без використання крапок, так і ускладнення: використанням акцентів, змішане написання акроніма із застосуванням і великих і малих літер, уживання графематичних елементів графічне зображення акроніма з крапками тощо.
6. При встановленні семантичного змісту акроніма велику роль відіграє орфографія. Незважаючи на те, що графічна форма акронімів може бути лише тимчасовим утворенням, вона часто визначає значення останніх, сприяє диференціації акронімів й омонімічних їм загальновживаних слів або інших акронімів, застосовуючи графематичні засоби: літерні (розмір літер) та нелітерні знаки (використання крапки, акцентів).
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології, заслуховувалися на XV та XVI Міжнародних наукових конференціях імені професора Сергія Бураго «Мова і культура» (К., 2006; К., 2007), на Міжнародній науково-практичній конференції «Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної компетенції» (Київ, 2006), на Наукових читаннях, присвячених 130-річчю від дня народження професора І.В.Шаровольського (К., 2006), на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених (К., 2007), на Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень та дидактичні особливості викладання іноземних мов професійного спілкування у вищій школі» (Львів, 2007), на Міжнародній науковій конференції «Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики» (К., 2007), на Всеукраїнській конференції молодих науковців Актуальні проблеми романської філології” (Горлівка, 2007), на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (К., 2008). Основний зміст роботи відображено в дванадцяти виконаних одноосібно наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 296 позицій. Список джерел ілюстративного матеріалу нараховує 116 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 302 сторінки друкованого тексту, обсяг основного тексту дисертації 204 сторінки.
У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, актуальність проблеми, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, визначаються її мета і завдання, формулюються основні положення, що виносяться на захист, описується структура дисертації.
У першому розділі аналізуються основні дефініції поняття «абревіація», виокремлюються важливі ознаки цього явища, основні причини появи і розповсюдження абревіатур, розглядаються запропоновані лінгвістами класифікації скорочених одиниць, дається визначення терміна «акронім», надаються дефініції поняття «письмо» зі з’ясуванням ознак цього явища, досліджуються рівні організації системи письма.
У другому розділі вивчаються лексичні особливості та деякі аспекти орфографії акронімів, досліджується питання місця скорочених одиниць у теорії слова, акронімізації та лексикалізації акронімів, особлива увага приділяється розгляду особливостей написання лексичних одиниць, утворених за допомогою акронімів, проводиться аналіз структурних особливостей акронімів, розробляється класифікація акронімів-омонімів та вивчаються орфографічні особливості останніх.
Третій розділ присвячено аналізу фонографічного складу акронімів, розглядається питання диференціації акронімів за допомогою літерних та нелітерних знаків.
У висновках викладено теоретичні та практичні результати проведеного дослідження.
Додатки включають 48 сторінок словника акронімів та 8 сторінок списку ретро-акронімів.