СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ ІСПАНІЇ (за пам’ятками писемності хіі – першої чверті хviі ст.)

Краткое описание

Київський національний лінгвістичний університет

На правах рукопису

Данилич Валентина Стефанівна

УДК 801.314.4 (806.0)

СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ ІСПАНІЇ
(за пам’ятками писемності хіі першої чверті хviі ст.)

Спеціальність 10.02.05 романські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант доктор філологічних наук, професор Р.В.Болдирєв

Київ - 2006

ЗМІСТ

вступ...........................................................................................................
розділ 1. СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ НАРОДНИХ мов на території західної романії ...........................
1.1. Народні мови в контексті науки про мову в Середні віки
та в епоху Відродження......................................................................
1.2. Лінгвістичні концепції періоду Середньовіччя і Раннього
Відродження в Західній Романії...........................................................
1.3. Мовна ситуація доби створення перших писемних пам’яток
іспано-кастильської мови......................................................................
1.4. Кастильський діалект в ракурсі іберо-романської диглосії...............
1.5. Національний контекст стильових традицій розвитку писемних
пам’яток іспано-кастильської мови......................................................
Висновки до розділу 1 ...........................
РОЗДІЛ 2. КЛЮЧОВІ КОНЦЕПТИ ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТОК
ІСПАНО-КАСТИЛЬСЬКОЇ МОВИ............................................................
2.1. Текст як мовна картина світу................................................................
2.2. Поняттєвий простір змісту ключових концептів іспано-кастильських пам’яток..........................................................
2.2.1. Концепт castillo...........................................................................
2.2.2. Концепт casa................................................................................
2.2.3. Концепт tierra..............................................................................
2.2.4. Концепт ganancia........................................................................
2.2.5. Концепт trabajar..........................................................................
2.3. Позамовна реальність в іспаномовній картині світу:
атрибути природи і життя....................................................................
2.3.1. Художньо-стилістичний контекст образу природи.................
2.3.2. Семантична парадигма концепту natura у поетиці
Середньовіної Романії.........................................................................
2.3.3. Християнська етика і мова середньовічного іспанського епосу...........................................................................................
Висновки до розділу 2..........
РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СИСТЕМНий АСПЕКТ СЕМАНТИКИ СЛОВА ІСПАНО-КАСТИЛЬСЬКОЇ МОВИ в ракурсі її становлення.....................................................................
3.1. Усно-розмовна база формування національної мови Іспанії.............
3.2. Парадигми фонетичного варіювання слова в розмовному
мовленні.................................................................................................
3.3. Тенденції динамізму артикуляційної бази мови.................................
3.4. Мовні традиції декорування тексту.................................................
3.5. Мовні формули і соціально-семантичний контекст...........................
3.5.1. Семантика соціально-політичних термінів................................
3.5.2. Алітерація номінацій спільної семантики..................................
3.5.3. Стилістичне варіювання соціально-політичної термінологічної лексики..............................................................................
3.5.3.1. Відапелятивні утворення..................................................
3.5.3.2. Антропонімічні мовні формули.......................................
Висновки до розділу 3.................................................................................
Загальні ВИСНОВКи .....
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .....................
СПИСОК ДОВІДКОВИХ ДЖЕРЕЛ ..............................
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ...............

ВСТУП

У сучасному романському мовознавстві більш відомі загальні риси формування системи кожної західноєвропейської національної мови, ніж ті деталі їх історичного розвитку на початкових етапах формування національних мов, що привели у подальшому до системної організації структури цих мов на фонетичному, граматичному і лексичному рівнях.
Розвиток різних напрямів у сучасній науці про мову відзначається, насамперед, однією головною особливістю, а саме, прагненням охарактеризувати розвиток мови в її цілісності з урахуванням реального функціонування в суспільстві [3; 24; 75; 282; 411]. Функціональна інтерпретація системи мови спрямована на її дослідження у співвідношенні з позамовною дійсністю [78; 85; 102; 139; 249].
У сучасному теоретичному мовознавстві мова розглядається як феномен такої людської діяльності [218; 259; 282; 383; 441], результатом якої є системна реалізація комунікативних потреб суспільства в цілому і певних соціальних груп й професійних колективів та окремих людей за допомогою цілеспрямованого використання всіх компонентів мовної структури. У той же час сама мовна діяльність входить як один із компонентів у більш широкий контекст суспільної культури [65; 76; 108; 208; 554] в нерозривному зв’язку з усіма іншими сферами громадського життя [76; 212; 219; 245; 317; 321].
Когнітивний, культурологічний, лінгвістичний аспекти інтерпретації мовних явищ зорієнтовано на характеристику мови як певної системи знань, як виду розумової діяльності і в цілому як феномену культури.
В іспаністиці помітний внесок у розробку питань теорії й історії мови належить як вітчизняним (130; 145; 263; 298; 375; 467), так і зарубіжним дослідникам (7; 93; 124; 125; 152; 443; 507; 527; 533; 554; 575; 592; 597). Разом з тим, нерозв’язаною залишається низка питань, пов’язаних з закономірностями функціонування і розвитку іспанської мови на початковому етапі її становлення: ХІІ століття першої чверті ХVІІ століття.
Історія формування літературних мов романського ареалу порушує чимало проблем, актуальних як для дослідження універсальних законів виникнення і розвитку літературних мов, так і виявлення специфічних особливостей становлення окремих мовних систем, у першу чергу романських, де діахронічні процеси, які відбувалися в історії конкретних мов, описані далеко не повно.
Актуальність даного дисертаційного дослідження зумовлена сучасним спрямуванням лінгвістики на пізнання багатогранних взаємовідносин мови та суспільства, на розкриття динамізму мовних змін і розвитку мови, у тому числі через взаємодію внутрішньомовних та позамовних чинників. Функціонування народної (романської) мови (романсе) в епоху створення перших літературних пам’яток іберо-романського мовного ареалу зумовлює потребу всебічного аналізу її становлення і закономірностей розвитку. Писемні пам’ятки початкового (формативного) етапу становлення національної мови Іспанії не підлягали до цього часу лінгвістичній інтерпретації з позицій визначення національної мовної картини світу.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах комплексної науково-дослідної теми Функціонально-семантичний, комунікативний та соціокультурний аспекти іспанської мови в синхронії та діахронії” кафедри іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол №2 від 23 вересня 2004 року). Проблематика дисертації вписується в коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науково-дослідною темою №0102U002011 Міністерства освіти і науки України Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний і комунікативно-прагматичний аспекти (германські, романські й українська мови)” (тему затверджено вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол №6 від 31 січня 2000 року).
Метою дисертаційного дослідження є визначення шляхів становлення та напрямів розвитку іспанської мови в початковий період її історії через виявлення специфіки змісту ключових мовних концептів в синхронії та діахронії.
Досягнення поставленої в роботі мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) охарактеризувати особливості мовної ситуації Іберо-Романії в контексті взаємовідношення латинської і романських мов у середньовічній Західній Європі;
2) обґрунтувати необхідність виділення окремого середньовічного періоду диглосії в історії іспанської мови;
3) розкрити специфіку поетики і художньої творчості кастильського періоду національної мови і національної літератури Іспанії, своєрідність історико-соціальних умов іспанізації” запозичених сюжетів, тем і мотивів, розвитку національного змісту літературної спадщини;
4) виявити джерела формування системи світоглядних і естетичних цінностей носіїв іспанської мови, віддзеркалених у мовній системі писемних пам’яток Іспанії ХІІ першої чверті ХVІІ століття, тобто у власне мовному значенні слів;
5) виокремити ключові концепти іспано-кастильської мови ХІІ першої чверті ХVІІ століття та їх роль у становленні національної мовної картини світу;
6) простежити шляхи розвитку картини світу речей, природи, людини в мовній свідомості носіїв іспанської мови ХІІ першої чверті ХVІІ століття;
7) уточнити лінгвокультурологічну цінність різних форм мовних репрезентацій (слів, словосполучень, звуків, звукових комплексів у слові) у динаміці становлення національної мови Іспанії;
8) висвітлити своєрідність принципів і способів модифікації змістових структур мови у літературних пам’ятках писемності Іспанії ХІІ першої чверті ХVІІ століття.
Об’єкт дослідження національна мова Іспанії в ракурсі її становлення, етапи якого відбиті у писемних пам’ятках іспано-кастильської мови ХII першої чверті XVII століття.
Предмет дослідження еволюція іберо-кастильської мовної картини світу з погляду взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку.
Гіпотеза роботи ґрунтується на припущенні, що історичній реальності мови Іспанії початкового етапу її формування відповідає використання носіями місцевої, романської, а не латинської мови. Використання саме народної мови (romance) є свідченням процесів зародження національної свідомості, віддзеркалених безпосередньо й цілісно у творчості анонімних і відомих поетів-співців, авторів поетичних і прозових текстів народною мовою.
Методи дослідження. Характер поставлених завдань вимагає застосування комплексної методики лінгвокультурологічного аналізу, яка поєднує досягнення соціолінгвістики, етнопсихолінгвістики, лінгвопрагматики та стилістики. Методика лігвокультурологічного аналізу визначила напрям дослідження: від загальної характеристики мовної реальності та літературної спадщини Іспанії у формативний період становлення національної мови до специфіки змісту варіювання мовних форм у пам’ятках літератури. Були використані традиційні методи та прийоми безпосереднього спостереження й опису мовних фактів, такі як компонентний аналіз, що слугував для визначення відповідності структури мовної одиниці її змісту; контекстуальний аналіз, який дозволив виявити реальні риси вживання мовних одиниць; метод дистрибутивного аналізу, який застосовувався для доказовості факту мовного динамізму та виявлення впливу фактів мовлення; метод семантичної інтерпретації мовних одиниць, необхідність якого зумовлена впливом позамовних чинників на формування системи мови.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в романській філології здійснена спроба лінгвістичної інтерпретації ключових концептів писемних пам’яток іспано-кастильської мови ХII першої чверті XVII століття з урахуванням теоретичних і практичних надбань сучасної лінгвістики. Щодо ретроспективного вивчення мови писемних пам’яток середньовічної Іспанії уперше був використаний принцип антропоцентризму в двох його проявах іманентності і трансцендентності, що дозволяє показати Людину як творця і як носія мови одночасно. Новим у дослідженні мовних пам’яток початкового етапу формування національної мови і національної літератури Іспанії став міждисциплінарний підхід, який сприяв розкриттю залежності активного функціонування в мовному колективі тих чи інших фрагментів лексичної системи мови від еволюції мовної свідомості в історії суспільства, а також виявленню культурно-історичних умов становлення національної мови Іспанії в діахронії.
Теоретичне значення дослідження характеризується тим, що воно є внеском у систематизацію наукових знань про умови зародження і становлення національної мови Іспанії. Розкриття специфічних умов функціонування народних (романських) мов у Середні віки та в епоху Відродження на прикладі народної мови іберо-іспанського (кастильського) ареалу зумовлює подальші розробки в цьому напрямку за такими загальними і окремими проблемами теорії мови, як співвідношення мови і мовлення, мови і мислення, усної і письмової форм мови, пізнавальної сутності мови. Результати дослідження будуть сприяти поглибленню та розширенню знань із таких проблем, як функціонування народних мов в історії суспільства, мова і світ людини, становлення норми в умовах формування національної писемної літературної мови, функціонально-комунікативна динаміка внутрішньої структури мови, історична неперервність плану змісту мовних одиниць.
Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані в результаті дослідження дані можуть стати як теоретичним, так і практичним матеріалом при розробці розділів історичної еволюції звукової матерії мови в курсах історії іспанської мови і романського мовознавства (розділи Становлення фонетичної системи національної мови”, Системний характер фонетичних змін”, Джерела зміни фонетичного обрису слова”), при читанні спецкурсів із проблем мовного динамізму (розділи Тенденції розвитку і характерні особливості романських мов”, Становлення літературної норми”), синхронії і діахронії в мові та мовленні і зафіксованої у мові картини світу. Результати і висновки проведеного дослідження дозволяють розвинути методику філологічного читання текстів літературних пам’яток і можуть бути безпосередньо включені до курсу стилістики й інтерпретації художнього тексту відповідно до програм філологічних факультетів спеціальних вищих навчальних закладів.
Матеріалом для дослідження слугували тексти іспанської літератури ХII-XVII століть різної жанрової спрямованості: епічні поеми, лірична та романсова поезія, хроніки, художня проза (загальним обсягом 5575 сторінок), а також дані словників різних типів: спеціалізованих, енциклопедичних, ідеографічних, тематичних, етимологічних, історичних, словників синонімів, двомовних та багатомовних словників. Оскільки в роботі використано оригінальні тексти, які не мають перекладів українською мовою, приклади супроводжуються авторським перекладом дисертантки.
Методологічною основою дослідження є теоретичні положення загального та романського мовознавства, розроблені в працях відомих вітчизняних і зарубіжних учених. Передусім це положення про системність лексики у мові та мовленні, роль слова у створенні художнього образу, необхідність вивчення художнього тексту з широких філологічних позицій.
Особистий внесок дисертанта полягає: 1) у систематизації знань про розвиток лінгвістичних теорій Середньовіччя, які сприяли становленню романської науки про мову; 2) в застосуванні комплексного підходу в історичному дослідженні іберо-іспанського (кастильського) мовного ареалу; 3) у виявленні особливостей історико-соціальних умов іспанізації” запозичених сюжетів, тем і мотивів літературної спадщини початкового етапу становлення національної мови і національної літератури Іспанії; 4) у запропонованій філологічній інтерпретації реальних рис слововживання, зумовленого хронологічно та соціально; 5) у поясненні феномену динамічних процесів варіювання мовних форм в поетичних та прозових текстах досліджуваної епохи.
Основні положення, що виносяться на захист:
1. Питання про положення народних мов західноєвропейського мовного ареалу в їхньому відношенні до лінгвальної ситуації диглосії з особливою гостротою встає в Середні віки у зв’язку з постановкою такої нової за своїм типом для науки про мову теми, як захист народної мови та її прославлення, що в епоху Відродження набуває стійкого характеру.
2. Свідченням процесів зародження національної самосвідомості, що відбилися безпосередньо й цілісно в епосі перших літературних пам’яток народної мови, є використання в мовній діяльності місцевої, романської, а не латинської мови. Пам’ятки мови та літератури стають у такому разі скарбницею об’єктивних фактів, які належать до певного періоду розвитку словесності народною мовою і мають значну історичну цінність.
3. Динаміка становлення національної своєрідності зображуваного світу, національної специфіки картини світу визначається не фактом наслідування чужої культури, а етнічною самосвідомістю народу. Виникаючи в природних умовах буття і переборюючи своєрідний фільтр історичної дистанції, народний епос заявляє про яскраву самобутність цілої естетичної епохи відносин між людиною та історією.
Тут особливо важливим є багатоаспектне вивчення у лінгвістичному відношенні літературно-художньої спадщини історичної Західної Романії, органічно пов’язаної з художніми традиціями інших культур іберо-романського мовного ареалу ХІІ першої чверті ХVII століття.
4. Мова літературних пам’яток епохи становлення національної мови і національної літератури Іспанії містить об’єктивні дані для філологічної інтерпретації і лінгвістичного аналізу реальних рис слововживання, зумовленого хронологічно та соціально, що поза сумнівом свідчить про тісну взаємодію мови, мислення та дійсності, історії мови й історії культури.
5. У контексті концепції текст продукт мовної діяльності людини” активізується реакція мови на ті чи інші об’єкти реального світу, номінативна роль слова, акцентується його окремність, його власні внутрішні властивості. У мові завжди присутній системний показник, за яким можна певною мірою інтерпретувати так звану початкову системну локалізацію мовної одиниці, визначати критерії відповідності її структури і змісту.
6. Лінгвальний аспект осягнення світу речей видається важливим у поясненні природи взаємодії системи мови і картини світу. Цінні у когнітивному плані дані про картину дійсності, які випливають з досвіду діяльності людей, зі співвідношення людини з дійсністю, певною мірою зафіксовані в мові, мають пояснювальну силу категоризації світу в мові.
7. У динаміці становлення мовної системи епохи перших пам’яток іспанської літератури мовленнєва діяльність багато в чому відповідальна за формування варіабельних сегментів у мовній структурі певного історичного періоду існування Іберо-Романії. У поезію і художню літературу Середньовіччя й епохи Відродження вільно проникають і легко утримуються в них зрозумілі для носіїв мови варіантні форми слова, які на фонетичному рівні, з одного боку, відбивають асимілятивну гармонізацію позиційно суміжних звуків у слові, а з іншого боку представляють традиційну форму індивідуального мовлення.
8. Система внутрішньомовних кореспонденцій варіантних слів з урахуванням їх фонетичної структури, контактного або дистантного позиційного функціонування зумовлена живими вимовними навичками носіїв мови і цілком відповідає історичній реальності мови початкового етапу її формування.
9. Різні форми вираження власного імені у літературній спадщині Іспанії ранніх епох не можна визнати випадковістю, як не можна визнати випадковим зіткнення мовної традиції і мовного вживання в далеко ще не відпрацьованому механізмі перекодування усного мовлення в письмове. Сутнісну потребу мовлення для автора першої літературної пам’ятки Пісня про мого Сіда” складає модифікація звукової оболонки власного імені, забезпечуючи такою індивідуальною волею” можливість розшифрувати” і прочитати” весь обсяг інформації і даних про особу, що має своє ім’я. А сам спосіб модифікації не стільки виявляє емоційне ставлення автора до звуків мови, скільки є ключем до розуміння прихованої за модифікованою формою слова авторської думки.
Апробація результатів дослідження здійснювалася на дев’яти міжнародних наукових конференціях і семінарах: Іспанська мова і культура в сучасному світі” (К., 1994 р.), Лінгвометодичні концепції навчання мови для спеціальних цілей” (К., 1995 р.), Дослідження і вивчення романських мов і літератур у контексті національних культур” (К., 1996 р.), На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур до культури миру, злагоди і співпраці” (К., 2000 р.), Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження германських, романських і слов’янських мов. Семантика і словотвір” (Донецьк, 2001 р.), Соціальні, стилістичні та риторичні аспекти дослідження і викладання фонетики германських і романських мов” (К., 2001 р.), Мова. Культура. Бізнес” (К., 2002 р.), Мови і культури національних меншин у контексті процесів демократизації й глобалізації” (К., 2002 р.), Філологія в Київському університеті: історія та сучасність” (К., 2004 р.); на трьох Всеукраїнських наукових філологічних конференціях: Проблеми сучасної світової літератури і лінгвістики” (Черкаси, 2001 р.), Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002 р.), Першому Всеукраїнському конгресі іспаністів (К., 2002 р.); на міжвузівській конференції Наукова спадщина професора Євгенії Литвиненко та завдання сучасної романістики” (К., 2002 р.), на щорічних науково-практичних конференціях викладачів, аспірантів і студентів Київського національного лінгвістичного університету 1999-2006 р.р.: 20-22 квітня 1999 р., 25-28 квітня 2000 р., Мова освіта культура: наукові парадигми і сучасний світ” (К., 2001 р.), Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (К., 2002 р.), Сучасна іспаністика в культурологічному контексті” (К., 2003 р.), Мови і культури у сучасному світі” (К., 2003 р.), Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (К., 2004 р.), Мовна освіта в контексті Болонських реалій” (К., 2005 р.), Лінгвістична наука і освіта в європейському вимірі” (К., 2005 р.), 60 років ЮНЕСКО: погляд у майбутнє” (К., 2006 р.), Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції” (К., 2006 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в монографії Феномен людини в системі мови і картині світу (за пам’ятками епохи становлення національної мови і національної літератури Іспанії)” (13,65 др. арк.), у 31 статті, із них 22 статті опублікованo у фахових виданнях ВАК України (14,94 др. арк.), матеріалах наукових конференцій та тезах. Загальний обсяг публікацій 28,59 др. арк.
Поставлені мета і завдання визначають структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної літератури, довідкових джерел, джерел ілюстративного матеріалу. Обсяг тексту дисертації становить 377 сторінок. Загальний обсяг роботи 436 сторінок.
У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, актуальність обраної теми, визначено наукову новизну дослідження, його об’єкт і предмет, теоретичне і практичне значення, сформульовано мету, завдання й основні положення, що виносяться на захист, описано основні прийоми і методи аналізу, вказано на можливі сфери заст

Список литературы

Загальні виСНОВКи

Предметом нашої уваги й осмислення є функціонально-динамічний аспект мови винятково важливого і цікавого періоду формування, становлення і розвитку національної мови іберо-романського ареалу як продукту соціокультурної та лінгвістичної реальності, іменованого в науковій літературі за цілком об’єктивними критеріями лінгвального і позалінгвального змісту кастильським. Багатовікова драматична історія народів Пірeнейського півострова на певному етапі їх соціально-економічного і політичного розвитку поставила Кастилію в домінуюче положення серед етнополітичних об’єднань цього регіону Європи, що значною мірою зумовило обставини, за якими кастильська мова закріплюється в усіх царинах внутрішньодержавного спілкування, передусім в Кастилії, поступово витісняючи тут місцеві різновиди народної латини.
Дане дослідження базується на конкретному мовному матеріалі літературних пам’яток епохи становлення національної мови Іспанії і визначається мовною реальністю, атестованою у творах цього періоду, а також зафіксованою в працях граматиків і істориків мови. Очевидно, можна визнати, що іспанська література (іберо-романська) на ранніх етапах свого становлення була лише однією зі складових частин більш широкого духовного гуманістичного феномену народної західноєвропейської літератури, що звичайно не зменшує інтересу до розвитку самостійної національної літератури в процесі історичної еволюції суспільства і його мови, історичного зв’язку з іншими культурами, які мають той чи інший вплив на загальний процес художньо-літературної творчості. Історичний взаємозв’язок мови і літератури виражає одну з суттєвих закономірностей розвитку самобутньої художньої культури народу, живлющі сили якої історія, звички, бажання, мета, віра, почуття, пісні, казки тощо сприяють динаміці історико-літературного процесу, динаміці удосконалювання мовних форм думки, мовних процесів у мовленнєвій діяльності.
Те, що ми називаємо кастильським періодом мовної історії іберо-романського ареалу, є великим хронологічним відрізком майже у шість століть (XII перша чверть XVIІ ст.ст.), далеко не однорідному у своїх окремих фазах, але який має одну суттєву особливість: він складає період, упродовж якого здійснюється становлення і розвиток національної мови Іспанії. Хоча корені цієї мови сягають стародавньої пори, хоча основа її структури локалізується в перехідному періоді народної романської мови (VI IX-X ст.ст.), стовбур її розвивається саме в XII-XVI століттях, щоб набути певної форми в наступні за кастильським періодом епохи XVII століття і до сьогоднішнього дня.
Аналіз мовної ситуації епохи створення перших літературних пам’яток середньовічної Іспанії переконливо свідчить про те, що мова як культурно-історичне явище соціальної взаємодії на якому б етапі свого розвитку не знаходилася, до якої б епохи не належала, цілком забезпечує потреби носіїв мови, віддзеркалюючи і закріплюючи у своїх формах динаміку багатогранного життя, звичаїв, почуттів, настроїв, вірувань і віри усього, що належить до матеріальної і духовної сфери буття народу.
Кожен історичний етап функціонування мови не лише слугує перехідною ланкою до наступного етапу, але має також самодостатню цінність. У своїй самодостатній цінності нами розглядаються опрацьовані форми народної (романської) мови літературних пам’яток Іспанії XII-XVIІ століть, створюваних у складному лінгвістичному контексті диглосії тривалого періоду синхронного співіснування і взаємодії двох самостійних мовних систем, двох різних форм мовної і культурної традиції латинської і романської, що розрізняються спектром функцій (сфер застосування).
Чималу значущість в загальному контексті ідейних цінностей середньовічної культури, яка формувалась упродовж тисячоліття, якщо вести відлік від епохи краху античного світу до повного тріумфу культури Ренесансу, мають оригінальні спроби мислителів вирішувати питання мови як теоретичного змісту, так і практичного характеру.
В утворених у ХІІ-ХІІІ століттях численних учбових центрах університетського типу зі студентським складом з різних європейських країн незабаром було усвідомлено, як суттєво різниться середньовічна латина як міжнародний засіб живого спілкування в культурному світі Європи від норм класичної латинської мови в усіх царинах: вимові, слововжитку, в граматиці. Ці зміни в суспільно-мовній практиці відбилися і на теорії мови. Граматика Присціана Institutiones grammaticae” - найвагоміший за змістом трактат з латинської мови (18 книг) починає отримувати коментарі, уточнення, поправки до мовної норми, сформульованої у свій час автором Граматики. У мовній теорії, відбиваючи дух часу, впевнено зазвучала логістична термінологія, замінюючи в деяких місцях власну граматичну термінологію Присціана, успадковану від греко-римської граматичної традиції.
Для повного розуміння явищ мови, на думку середньовічних вчених, необхідно звернутися до процесів пізнання, а також до світу реальної дійсності, бо будова мови відбиває структуру матеріального світу. В історії лінгвістичних теорій Пізнього Середньовіччя граматичні концепції модистів демонструють по суті нові можливості інтерпретації граматичного і логічного аналізу з метою найбільш повного і глибокого пояснення природи мови у напрямку створення загальної теорії граматики за алгоритмом коректних на той час логіко-граматичних кореспонденцій, зокрема, на базі логістичних парадигм Петра Іспанського.
Три значних мовних події відрізняють досліджуваний період становлення національної мови Іспанії: 1) розвиток поетики народною мовою, якій крім основної комунікативної функції в мовленнєвій діяльності носіїв мови притаманна була також естетична функція; 2) становлення народної (вульгарної) прози, що сприяло збільшенню престижу самої народної мови і розширенню літературної діяльності; 3) рух захисту і прославляння” народних мов.
Власне виходячи зі специфіки реально існуючих зв’язків і взаємозалежності мови і суспільства, зі специфіки поступового розширення сфери функціонування народних мов, вчені і мислителі Західної Європи, які стояли біля витоків формування романського мовознавства, прийшли до усвідомленої і цілеспрямованої практичної діяльності на захист народних мов.
Можна констатувати, що процес розвитку наукових знань про мову у Середні віки та в епоху Відродження відбиває специфіку фактів мовної синхронії, причому, не відриваючи мову від її соціально-культурної основи. У науковій картині світу ця специфіка виявляється як у відстоюванні прав народної мови, так і в прагненні удосконалювати латинь.
З цілого ряду об’єктивних причин деякі ідеї учених Середніх віків та епохи Відродження не відразу одержали те поширення і розвиток, яких вони заслуговують. Але з повною підставою можна стверджувати, що багато з них були згодом наче відкриті і переосмислені заново вченими наступних епох. І теоретичні, і практичні цілі, поставлені вченими XIII-XVI століть, зіграли важливу роль у розвитку наукової думки, у народженні нових гіпотез і теорій у науці про мову, в утвердженні концепцій суспільного характеру людини і мови.
Розвиток ідеї, що мова явище соціальне, для сучасної науки тривіальність. Але не слід забувати, що ця ідея поступово утверджується в науці, а оцінювати її треба за мірками того часу, коли вона висловлювалася.
Не зменшується з віковим розвитком наукового знання ідея зв’язку мови і суспільства, мови і людини, більш того, вона генетично пов’язана з живими ученнями історичного розвитку мови і суспільства нашого часу.
Створення національної літературної мови, до якої прагнули письменники, учені, філософи європейського Середньовіччя (Альфонс Х Мудрий, Данте Алігьєрі, Рамон Льюль), співвідноситься з застосуванням народної мови, тобто живої мови, яка активно функціонує в соціальному середовищі її носіїв. Тому з позицій динамічного підходу до вивчення мови розглянутої епохи ми маємо можливість досить коректно оцінити як науковий, так і прикладний характер тих цілей, що ставили перед собою вчені минулого. Саме вони певним чином і прокладають шлях до сучасної комплексної проблеми вивчення людини в її ставленні до мови, шлях вербальної поведінки людини.
Специфіка мовного матеріалу і художнього змісту пам’яток літератури Іспанії XII-XVI століть свідчить про те, що лише повним непорозумінням може бути переконання в тому, що Іспанія не мала свого національного епосу.
У такому разі страждає репутація не лише окремого твору, в якому наполегливо намагаються знайти сліди впливу” чи наслідування” іншій культурі. Мимоволі страждає разом із цим репутація епохи створення справді народних творів художньої природи і художньої сутності, репутація самої народної мови чудова сторінка історичного буття в загальному розвитку національної мови, національної культури, її художніх закономірностей і естетичних ідеалів.
Історія визначила долю кастильського діалекту, і навряд чи викликають заперечення в будь-кого із сучасних представників мовознавства і літературознавства його зв’язок з живою мовою народу, що складав свої пісні, билини, думи, сказання, прислів’я, приказки. Кожен народ здавна має свою мову, свою граматику, свій словник, свою поетику, відбиту в зразках усної словесності, у цілому ряді творів стародавньої літератури.
З максимальною силою дух епохи і сила народної мови відбилися в епічних пам’ятках літератури Середніх віків. Написана невідомим автором іспано-кастильською мовою Пісня про мого Сіда” (1140) народна епопея, перший засвідчений твір художньої літератури й опрацьованої літературної мови, що відбив роль Кастилії в іспанському суспільстві, яке стояло перед лицем випробування долею. У вигіднішому положенні, ніж інші землі Іберо-Романії, усієї Західної Європи в Середні віки, де споруджувалися замки, собори, фортеці й інші оборонні об’єкти як історичний імператив захисту людського життя, як мова свідомості”, виявилася шляхетна” земля Кастилії. Не фактом кількості фортець, замків, соборів і навіть не фактом перейменування країни Бардулія (до VIII ст.) у країну Кастилія (у другій половині IX ст.) звеличена ця земля, а етнічною самосвідомістю народу, названого castellanos. Закономірність асоціацій castillo Castilla castellano виявлена в самій логіці найменувань країни, народу, мови.
Факти мовної системи Пісні про мого Сіда” свідчать на користь кастильської мови, а описувана цією мовою дійсність належить народу, етнічна самосвідомість якого спроектована на змісті тривожних сигналів часу Реконкісті. Виникаючи в природних умовах буття і переборюючи своєрідний фільтр історичної дистанції, народний епос заявляє про яскраву самобутність цілої естетичної епохи відносин між людиною й історією.
Прославив анонімний співець Кастилію, опоетизував автор Пісні” всю Іспанію, доблесть, стійкість, силу, дух народу. У межах мови усний за своєю природою жанр Пісні” являв собою для раннього періоду розвитку літературної іспанської мови ту контактну зону, де найсильніше виявлялася взаємодія усно-розмовної бази народної мови і мови фольклору, народної поезії, вранішніх літературних традицій, що сприяли появі цього унікального у мовному і культурно-історичному відношенні шедевра іспанської середньовічної літератури.
З кінця XIII століття жанр героїчного епосу починає поступово втрачати свої позиції. Але про іспано-кастильську мову Пісні про мого Сіда” цього сказати не можна. Ми зобов’язані визнати мову Пісні” живою і відкритою у майбутнє системою, корені якої сягають досить глибоко в ґрунт народної мови. Образна ємність думки великого гуманіста XV століття Антоніо де Небріхи, який доводить рівноправність стародавніх мов єврейської, грецької, латинської і кастильської, дитинство якої припадає на часи правління суддів і королів Кастилії чи Леона і яка почала виявляти свою силу в епоху короля Дона Альфонса Мудрого, заснована не на гіперболічному перебільшенні якостей кастильської мови XV століття, а безпосередньо бере свій початок від ідеї розвитку й удосконалювання мови в процесі її історичного формування.
Три лінії дослідження, яких ми дотримувалися в даній роботі з огляду на власне функціональний аспект мови, можуть бути визначені як (1) методологічна, зумовлена осмисленням актуальності точок зору на мову вчених і мислителів минулих епох у розвитку ідеї взаємодії механізмів життя і мови; (­­2) лінгвістична і лінгвопоетична, що співвідноситься з духовною діяльністю людини, світом ідей і світом слів; (3) естетична й аксіологічна, пов’язана з безпосереднім сприйняттям і оцінкою описуваних категоріями мови багатосторонніх відносин людей, речей і слів.
Такий підхід у сутності дозволив вивчати мову Середньовіччя й епохи Відродження не як деяку пам’ятку” епохи, чи напрямку художньої творчості окремих людей, а як приналежний Людині феномен, знаряддя думки і засобу спілкування. Використаний у даній роботі принцип антропоцентризму в двох його проявах іманентності і трансцендентності не данина моді, а спосіб представлення людини і як творця, і як носія мови одночасно.
Подальші наукові розвідки з даної проблематики можуть бути спрямовані на аналіз розвитку літературної мови Іспанії пізніших часів, починаючи з другої чверті XVII століття, коли іспанська мова утверджується в усіх царинах суспільно-політичного, культурного-освітнього життя народів Іберійського півострову та Латинської Америки. Актуальним залишається проведення системного аналізу в синхронії та діахронії мовної картини світу та опис з позицій концепції мовного динамізму сфери концептів національної мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверинцев С.С. Символ // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А.А.Сурков. М.: Советская энциклопедия, 1974. Т. 6. Стб. 827-828.
2. Аверинцев С.С. Христианство в истории европейской культуры // Проблемы эпохи Средневековья. Культурологические штудии / Уч. зап. Московск. культурологического лицея №1310. Серия: Теория, история и философия культуры. М.: Изд-во Московск. культурологического лицея. 1998. Вып. 3. №1-2(98). С. 95-119.
3. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка. К вопросу о предмете социолингвистики. Л.: Наука, 1975. 275 с.
4. Агафонова Н.В. Прогресс и традиции в науке. М.: Изд-во Московск. ун-та, 1991. 128 с.
5. Адорно Т. В. Проблемы философии морали: Пер. с нем. М.Л.Хорькова. М.: Республика, 2000. 236 с.
6. Алексеев М.П. Испанистика в свете истории испано-русских культурных связей // Вопросы испанской филологии. Серия Древняя и Новая Романия”. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та. 1974. Вып. 1. С. 10-25.
7. Алексеев М.П. Многоязычие и литературный процесс // Многоязычие и литературное творчество. Л.: Наука, 1981. С. 7-17.
8. Алисова Т.Б., Репина Т.А., Таривердиева М.А. Введение в романскую филологию. М.: Высшая школа, 1982. 343 с.
9. Алпатов В.М. О двух подходах к выделению основных единиц языка // Вопросы языкознания. 1982. №6. С. 66-73.
10. Альтамира-и-Кревеа Р. История Испании: В 2-х т. Сокр. пер. с исп. / Под ред. С.Д.Сказкина и Я.М.Света. М.: Издательство иностранной литературы, 1951. Т. 1. 519 с.
11. Амирова Т.А. Функциональная взаимосвязь письменного и звукового языка. М.: Просвещение, 1985. 286 с.
12. Амирова Т.А., Ольховиков Б.А., Рождественский Ю.В. Очерки по истории лингвистики. М.: Наука, 1975. 560 с.
13. Андриевская А.А. Семантика семиология семиотика // Романо-германская филология. Вестник Киевского университета. К.: Изд-во при Киевск. гос. ун-те издат. объединения Вища школа”. 1981. Вып. 15. С. 60-63.
14. Античная древность и средние века. Проблемы идеологии и культуры: Сб. науч. тр. Свердловск: Уральский гос. ун-т, 1987. 152 с.
15. Античность в контексте современности: Сб. памяти А.Ф.Лосева / Под ред. А.А.Тахо-Годи, И.М.Нахова. М.: Изд-во МГУ, 1990. 250 с.
16. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. 1995. №1. С. 37-67.
17. Аристотель и античная литература / Отв. ред. М.Л.Гаспаров М.: Наука, 1978. 231 с.
18. Арнольд И.В. Вариативность как фактор процесса адаптации лексической системы // Романо-германская филология. Вестник Киевского университета. К.: Изд-во при Киевск. гос. ун-те издат. объединения Вища школа”. 1985. №19. С. 11-15.
19. Артемова Л.В. Розвиток і становлення романських мов // Проблеми семантики слова, речення та тексту: 3б. наук. ст. К.: КДЛУ. 2000. Вип. 3. С. 12-15.
20. Арутюнова Н.Д. Очерки по словообразованию в современном испанском языке. М.: Наука, 1961. 151 с.
21. Арутюнова Н.Д. Специфика языкового знака (в связи с закономерностями развития языка) // Общее языкознание. Формы существования, функции, история языка. М.: Наука, 1970. С. 170-196.
22. Арутюнова Н.Д. Аксиология в механизме жизни и языка // Проблемы структурной лингвистики 1982. М.: Наука, 1984. С. 5-23.
23. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 339 с.
24. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 806 с.
25. Аскольдов С.А. Концепт и слово // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста М.: Academia, 1997. С. 267-279.
26. Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики: Сб. ст. М.: Искусство, 1968. 654 с.
27. Бабенко О.І. Особливості символіки образної системи вірша // Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики / Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції. Черкаси: ЧІТІ, 2001. С. 3-4.
28. Бабич Н.Д. Основи культурного мовлення. Львів: Світ, 1990. 232 с.
29. Базилевський В. Поезія як мислення // Українське слово. Кн. З. К.: Рось, 1994. С. 182-197.
30. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Издательство иностранной литературы, 1955. 416 с.
31. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. VІІІ: Лингвистика текста. С. 442-449.
32. Баткин Л.М. Данте и его время. Поэт и политика. М.: Наука, 1965. 198 с.
33. Батник Л.М. Итальянские гуманисты: стиль жизни и стиль мышления. М.: Наука, 1978. 199 с.
34. Батник Л.М. Петрарка на острие собственного пера: Авторское самосознание в письмах поэта. М.: Российский гуманитарный ун-т, 1995. 184 с.
35. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 504 с.
36. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. 4-е изд. М.: Советская Россия, 1979. 318 с.
37. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. 2-е изд. М.: Художественная литература, 1990. 543 с.
38. Бахтин М.М. Человек в мире слов. М.: Российский открытый ун-т, 1995. 140 с.
39. Бацевич Ф.С. Когнітивне і лінгвальне в процесі вербалізації (на матеріалі аномальних висловлень) // Мовознавство. 1997. №6. С. 30-36.
40. Белл Р.Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы. М.: Международные отношения, 1980. 320 с.
41. Белоконь С.И. О состоянии и задачах литературоведческого источниковедения // Вестник Московского университета. Филология. 1978. №1. Серия IX. С. 3-12.
42. Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: Изд-во Московск. ун-та, 1988. 128 с.
43. Бембо П. Рассуждения в прозе о народном языке // Литературные манифесты западноевропейских классицистов. М.: Изд-во Московск. ун-та, 1980. С. 33-49.
44. Бенвенист Э. Классификация языков // Новое в лингвистике. М.: Изд-во иностранной литературы, 1963. Вып. III. С. 36-59.
45. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. 2-е изд. стереотип. / Под ред. Ю.С.Степанова. М.: УРСС, 2002. 448 с.
46. Бибихин В.В. За социальное искусство // Маццини Дж. Эстетика и критика. М.: Искусство, 1976. С. 7-37.
47. Бибихин В.В. Слово Петрарки // Франческо Петрарка. Эстетические фрагменты. М.: Искусство, 1982. С. 7-37.
48. Библер В.С. Культура как диалог культур // Проблемы эпохи Средневековья. Культурологические штудии / Уч. зап. Московск. культурологического лицея №1310. Серия: Теория, история и философия культуры. М.: Изд-во Московск. культурологического лицея. 1998. Вып. 3. №1-2 (98). С. 15-45.
49. Біблія або Книга святого письма Старого й Нового Заповіту / Перша Книга Мойсеєва: Буття / Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. К.: Українське Біблійне Товариство, 2002. С. 9-20.
50. Бистрова Л.В., Левицький В.В. Ще раз про символічні значення деяких голосних та приголосних // Іноземна філологія. Львів: Видавниче об’єднання Вища школа”. 1976. Вип. 42. С. 3-10.
51. Бобырева М.М., Зушинская Л.Н. Смысловые связи группы слов, выражающих понятие земля” в старофранцузском языке (ХІ-ХІV вв.) // Проблема значения языкового знака. К.: КГПИИЯ. 1982. С. 7-11.
52. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2-х т. М.: АН СССР, 1963. Т. 1. 384 с.
53. Бодуэн де Куртенэ И.А. Некоторые общие замечания о языковедении и языке // Звегинцев В.А. История языкознания XIX-XX веков в очерках и извлечениях. 3-е изд. дополнен. Ч. 1. М.: Просвещение, 1964. С. 263-283.
54. Бойко К.А. Арабская историческая литература в Испании (VIII первая треть ХI в.). М.: Наука, 1977. 299 с.
55. Болдирєв Р.В. Слов’яно-італіко-германські міжмовні зв’язки у просторі і часі // Суспільствознавчі науки та відродження нації. Кн. ІІІ. Луцьк: Волинський Академічний Дім, 1997. С. 14-17.
56. Болдирєв Р.В. Італіко-германіка і Палеославія у координатах індоєвропейського лінгвоетногенезу // Наук. вісник кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного ун-ту. Вип. 1. К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. С. 227-237.
57. Болдирєв Р.В. Лексична греко-італіко-германо-романо-славіка у координатах індоєвропейської етимології // Наук. вісник кафедри ЮНЕСКО. Лінгвапакс-VIII. Мова, освіта, культура: наукові парадигми і сучасний світ. Вип. 6. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. С. 75-79.
58. Болинджер Д. Атомизация значения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1981. Вып. Х: Лингвистическая семантика. С. 200-235.
59. Болотов В.И. Эмоциональность текста в аспектах языковой и неязыковой вариативности (основы эмотивной стилистики текста). Ташкент: ФАН, 1981. 116 с.
60. Бондарко Л.В. О фонетическом сходстве // Теория языка и методы его исследования и преподавания / К 100-летию со дня рождения Л.В.Щербы. Л.: Наука, Ленинградск. отд-ние, 1981. С. 44-47.
61. Бородина М.А. Лингвистическая география в Романии: Учеб.-метод. пособие. Кишинев: Изд-во Кишиневск. гос. ун-та, 1966. 77 с.
62. Бородина М.А. Сравнительно-сопоставительная грамматика романских языков. Ретороманская подгруппа (энгадинские варианты). Л.: Наука, Ленинградск. отд-ние, 1973. 124 с.
63. Бородина М.А., Гак В.Г. К типологии и методике историко-семантических исследований (На материале лексики французского языка). Л.: Наука, 1979. 232 с.
64. Боткин В.П. Письма об Испании. Л.: Наука. Ленинградск. отд-ние, 1976. 343 с.
65. Брагина А.А. Лексика языка и культура страны: Изучение лексики в лингвострановедческом аспекте. М.: Русский язык, 1981. 176 с.
66. Брагина А.А. История слов в жизни народов: Книга для чтения со словарем и комментариями. М.: Русский