ВИСЛОВЛЕННЯ ЗВИНУВАЧЕННЯ ТА ВИПРАВДАННЯ У ВЕРБАЛЬНИХ ІНТЕРАКЦІЯХ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ)

Краткое описание

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

СНЄЖИК ОЛЕНА ПЕТРІВНА

УДК: 811.133.1’06’42’372’272

ВИСЛОВЛЕННЯ ЗВИНУВАЧЕННЯ ТА ВИПРАВДАННЯ
У ВЕРБАЛЬНИХ ІНТЕРАКЦІЯХ
(НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ)

Спеціальність 10.02.05. романські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Ласка Ігор Васильович
кандидат філологічних наук, доцент

Запоріжжя 2007

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................................
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСЛОВЛЕНЬ ЗВИНУВАЧЕННЯ ТА ВИПРАВДАННЯ В СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ.
1.1. Когнітивно-семантичний аспект дослідження висловлень звинувачення та виправдання...........................................................................................................
1.1.1. Рівень ментальних репрезентацій у структурі дискурсу.............................
1.1.2. Структури репрезентації знань та їхня роль у семантиці висловлення.....
1.2. Комунікативно-інтерактивний аспект дослідження висловлень звинувачення та виправдання...................................................................................
1.2.1. Семантико-прагматичний аспект висловлень звинувачення та виправдання у світлі теорії мовленнєвих актів..............................................
1.2.2. Інтеракційний аналіз у сучасній науці..........................................................
1.2.3. Вербальна інтеракція та її типи..............................................................
1.3. Операції з ментальними репрезентаціями у вербальних інтеракціях...........
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1....................................................................................
РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИКА ПРЕДИКАТІВ ЗВИНУВАЧЕННЯ ТА ВИПРАВДАННЯ...........................................................................................................
2.1. Семантика предикатів звинувачення. Концепт ACCUSATION........
2.1.1. Прототипова концептуально-праксеологічна модель ACCUSATION (на прикладі аналізу дієслова accuser)...........................................................................
2.1.2. Аналіз дієслів зі значенням звинувачення....................................................
2.2. Семантика предикатів виправдання. Концепт JUSTIFICATION...........
2.2.1. Прототипова концептуально-праксеологічна модель JUSTIFICATION (на прикладі аналізу дієслова justifier)....................................................................
2.2.2. Аналіз дієслів зі значенням виправдання......................................................
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2....................................................................................
РОЗДІЛ 3. ПРАГМАСЕМАНТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВИСЛОВЛЕНЬ ЗВИНУВАЧЕННЯ ТА ВИПРАВДАННЯ.................................................................
3.1. Прагматика й семантика прямих висловлень звинувачення та виправдання...
3.1.1. Асертив і констатив як базові іллокуції прямих висловлень звинувачення та виправдання...................................................................................
3.1.2. Прагмасемантичні характеристики прямих висловлень звинувачення.....
3.1.3. Прагмасемантичні характеристики прямих висловлень виправдання.......
3.2. Прагматика й семантика непрямих висловлень звинувачення
та виправдання...........................................................................................................
3.2.1. Інтеррогативні висловлення звинувачення та виправдання .......................
3.2.2. Директивні висловлення звинувачення та виправдання.............................
3.2.3. Експресивні висловлення звинувачення та виправдання............................
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3....................................................................................
РОЗДІЛ 4. ІНТЕРАКЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВИСЛОВЛЕНЬ ЗВИНУВАЧЕННЯ ТА ВИПРАВДАННЯ.................................................................
4.1. Вербальна інтеракція "звинувачення-виправдання".......................................
4.1.1. Комунікативний формат вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання"..............................................................................................................
4.1.2. Структурний і динамічний аспекти вербальної інтеракції "звинувачення- виправдання"...................................................................................
4.1.3. Ментальні репрезентації у вербальній інтеракції "звинувачення-виправдання"..............................................................................................................
4.1.4. Інтеракційні стратегії і тактики у вербальній інтеракції "звинувачення-виправдання"..............................................................................................................
4.2. Реалізація вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання" у різних дискурсивних жанрах................................................................................................
4.2.1. Сімейна розмова..............................................................................................
4.2.2. Ділове листування...........................................................................................
4.2.3. Політичне інтерв'ю..........................................................................................
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4....................................................................................
ВИСНОВКИ...................................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ...................................
ДОДАТКИ......................................................................................................................

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

A Accusation (Звинувачення)
ADJ прикметник
Aé Accusé (Звинувачуваний)
Ar Accusateur (Звинувачувач)
At Acte (Вчинок)
B Bénéficiaire (Той, заради кого Aé виконав вчинок)
Bf Bien-fondé (Обґрунтованість)
CDI complément d'objet indirect, непрямий додаток
COD complément d'objet direct, прямий додаток
Cq Conséquences (Наслідки)
Cr Comparaison (Порівняння)
D Destinataire (Адресат)
E Évaluation, E (+/-) (Етична оцінка), Ev/f/i (Істиннісна оцінка: vrai/faux/incertain (істинне / хибне / невизначене))
ÉAé État psychique et émotionnel de Aé (Психологічний та емоційний стан Aé)
ÉAr État psychique et émotionnel de Ar (Психологічний та емоційний стан Ar)
Éch État de choses (Cтан речей)
F Fait (Факт)
INF інфінітив, INFprésent / passé інфінітив теперішнього / минулого часу
INT Intensité (Інтенсивність)
J Justification (Виправдання)
M Le caractère momentané (Моментальність дії)
MAé Motivation de l'Accusé (Мотивація Звинувачуваного)
MAr Motivation de l'Accusateur (Мотивація Звинувачувача)
N іменник, Nabstrait іменник, що виражає абстрактне поняття
NÉG Négation (Заперечення)
Nrm Norme (Норма)
NrmC Norme Collective (Колективна Норма)
NrmI Norme Individuelle (Індивідуальна Норма)
O Opposition (Протилежність)
P займенник, Ppers. Pronom personnel, особовий займенник
Pbl Public (Публіка)
Pr Propriété (Характеристика)
R Responsabilité (Відповідальність)
RT Réalité (Реальність)
S Situation (Ситуація)
SN = GN група імені, SV група дієслова
T1 Temps 1 (Час негативної дії)
T2 Temps 2 (Час дії звинувачення)
T3 Temps 3 (Час дії виправдання)
V дієслово, Vc дієслово-зв'язка
Vm Victime (Жертва)
Крім того, у роботі використовуються скорочення, які спеціально пояснюються в тексті.

ВСТУП

Принципи антропоцентричної орієнтації та всебічного вивчення функціонування мови в суспільстві, на яких базується сучасне мовознавство, зумовили необхідність дослідження процесу комунікації із залученням широкого позалінгвістичного контексту [34; 70; 97; 108; 157; 160; 164; 185; 217; 306 та ін.], через призму інтересів, потреб, компетенції та індивідуальних правил спілкування учасників вербальних інтеракцій [22; 9; 15; 214; 239]. У зв'язку з розвитком комунікативно-когнітивної парадигми наукового знання, у фокусі якої перебуває вивчення характеру взаємодії мови та мислення, дослідження способів реалізації звинувачення / виправдання у висловленнях і вербальних інтеракціях набуває особливої актуальності. Методичний апарат когнітивної семантики [200; 204; 250; 251; 195; 72; 99; 100 та ін.], прагма-лінгвістики [106; 253; 254; 280; 304 та ін.], аналізу дискурсу [61; 63; 111; 186; 257; 268 та ін.] й аналізу вербальних інтеракцій [293; 238240; 255 та ін.] дозволяє виявити лінгвокогнітивні моделі утворення висловлень звинувачення та виправдання й розкрити прагматико-інтеракційні особливості їхнього функціонування, зокрема в таких мовленнєвих жанрах, як: сімейна розмова, ділове листування та політичне інтерв'ю.
Говорячи про висловлення, ми маємо на увазі мовленнєву одиницю (білате-ральну єдність плану змісту та плану вираження), що розглядається як представлення певної ситуації в тому чи іншому відношенні до ситуації мовлення. Обсяг ви-словлення дорівнює реченню або складному синтаксичному цілому (можливо, і комплексові надфразових єдностей, що характеризуються смисловою цілісністю). Дане трактування обсягу висловлення є, на нашу думку, виправданим (пор. співвідношення понять "висловлення" й "текст / дискурс").
Таке розуміння висловлення, що спирається на лінгвістичну традицію, відповідає широко розповсюдженому тлумаченню даного терміну. Зробимо посилання, зокрема, на визначення В.Г.Гака: "Висловлення визначається як мовленнєва одиниця, яка може дорівнювати реченню, але розглядатися в мовленні у безпосередній співвіднесеності із ситуацією" [ЛЭС, с. 90]. І далі: "Висловленню притаманна ситуативність (співвіднесеність з конкретною ситуацією, відомою для співрозмовників...)". Далі говориться про те, що висловлення "створюється для позначення даного відрізку ситуації, в даних умовах мовлення і в даний момент" [ЛЭС, с. 90]. Зазначимо, що дане тлумачення ситуативності висловлення охоплює, за справедливим твердженням О.В.Бондарка, не тільки усне, але й письмове мовлення [30, с. 4].
Ще Л.В. Щерба виділяв висловлення різних типів: розповідь, питання, емоційні висловлення, а також висловлення, якими "виражається та чи інша наша аперцепція дійсності в момент мовлення" [151, с. 44] (пор. актуальну проблематику перцептивності). В.В.Виноградов, розглядаючи співвідношення понять речення і висловлення, припускав можливість "виводити деякі типи мовленнєвих висловлень за межі категорій речення і судження" [39, с.53]. Важливу роль у формуванні лінгвістичної інтерпретації поняття висловлення, пов'язаної з моделюванням мисленнєво-мовленнєвої діяльності учасників мовленнєвого акту, зіграли міркування В.Матезіуса (див. [262, с. 1013]), який розрізняв елементарне висловлення, співвідносне з поняттям речення, і висловлення поширене, співвідносне з двома і більше реченнями [Там само, с. 8990].
Два типи висловлень: цілісні й елементарні, виділяє В.Г.Адмоні [1, с. 4]. Цілісними висловленнями є будь-який діалог, поліфонічна єдність, що розглядаються як ціле. Елементарні висловлення трактуються як "найдрібніші складові частини цільної єдності, що утворюють структурні єдності" (зокрема, репліка діалогу, єдність "питання / відповідь", надфразова єдність, абзац).
У подальшому викладі, говорячи про висловлення, ми маємо на увазі те, що В.Г. Адмоні називає елементарним висловленням.
Висловлення звинувачення (далі ВЗ) визначаються нами як мовленнєві одиниці, якими звинувачувач вказує співбесідникові на відповідальність звинувачуваного за певну діяльність, вчинки, дії, факти, стан речей, які призвели (могли призвести) до негативних наслідків, негативно оцінюються мовцем і трактуються ним як порушення законів чи норм, встановлених суспільством.
Висловлення виправдання (далі ВВ) ми розглядаємо як мовленнєві одиниці, якими звинувачуваний спростовує свою відповідальність за ту чи іншу діяльність, вчинки, дії, оцінювані звинувачувачем як негативні, або доводить їх позитивну оцінку, і виносить тим самим позитивну самооцінку власної особистості.
До цього часу ВЗ та ВВ не були об'єктом спеціального вивчення ні у вітчизняній, ні в зарубіжній романістиці. На ґрунті вітчизняного й зарубіжного мовознавства на матеріалі англійської та російської мов були досліджені лише окремі аспекти мовних механізмів виправдання [НОСС; 84; 77, с. 270280] та звинувачення [200; 187; 159; 284; 33; 20; 149, с. 136146; 99; 77, с. 7989, 97100], на матеріалі фран-цузької мови вивчалися тільки дієслова із загальною семою звинувачення [310; 311; 208] та соціолінгвістичний аспект ВВ у [173].
Предметом лінгвістичного дослідження були близькі до змісту звинувачення значення агресії, докору, осуду, підозри, скарги, критики, образи, погрози [92; 172; 200; 310; 217; 170; 116; 122; 6; 7 та ін.] та близькі до змісту виправдання значення, незгоди, несхвалення, заперечення, захисту, вибачення, каяття [21; 51; 75; 107; 162; 171; 190; 209; 217; 240; 264; 267 та ін.].
У багатьох наукових працях вивчалася мовленнєва поведінка комунікантів у спірних ситуаціях [294], досліджувалися тактики і стратегії розгортання полемічних інтеракцій і типи дискурсів, ними породжувані [126; 157; 221; 240; 268], а також вплив екстралінгвістичних чинників на характер протікання діалогів в умовах кон-флікту [178; 312]. Увага дослідників приділялася проблемам соціальної взаємодії комунікантів [176; 260; 225; 170; 242]; питанням аргументативного мовлення [25; 52; 158; 156; 189; 269; 275]; ролі оцінних і модальних компонентів у формуванні загальної цілі висловлення [41; 116; 235; 259; 301].
АКТУАЛЬНІСТЬ теми дисертації зумовлена загальною спрямованістю сучасної лінгвістики на розгляд мовних феноменів у перспективі синтезу їхніх когнітивних характеристик і дискурсивних параметрів. Дослідження звертається до вивчення реалізації в дискурсі загально важливих концептів етики і розгляду мовленнєвої поведінки комунікантів у конфліктній моделі спілкування, в якій функціонують ВЗ та ВВ, у межах антропоцентричної парадигми сучасної гуманітарної науки.
ЗВ'ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ, ТЕМАМИ. Дисертація виконана в межах наукової теми, що розробляється колективом факультету іноземної філології Запорізького національного університету "Когнітивно-дискурсивні аспекти функціонування мовних одиниць", затвердженої Міністерством освіти і науки України (код 0103U002181).
МЕТА дисертації виявити й дослідити концептуальні, прагмасемантичні та інтеракційні особливості ВЗ та ВВ у вербальних інтеракціях у сучасній французькій мові зумовила КОНКРЕТНІ ЗАВДАННЯ дослідження:
· визначити основні семантико-синтаксичні особливості та мовні засоби реалізації ВЗ та ВВ;
· побудувати концептуально-праксеологічні моделі ACCUSATION / JUSTIFICATION та описати типове семантичне наповнення їхніх складових;
· виявити чинники модифікації концептуально-праксеологічних моделей ACCUSATION / JUSTIFICATION у вербальних інтеракціях та типи фокалізації їхніх компонентів;
· уточнити основні прагмасемантичні характеристики ВЗ і ВВ, визначити іллокуції прямих та непрямих ВЗ і ВВ, з'ясувати їх роль у досягненні прагматичних цілей звинувачення / виправдання;
· установити структурні та динамічні особливості вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання";
· з'ясувати природу операцій із ментальними репрезентаціями у вербальних інтеракціях "звинувачення-виправдання";
· розкрити специфіку функціонування ВЗ та ВВ у таких дискурсивних жанрах вербальних інтеракцій, як сімейна розмова, ділове листування та політичне інтерв'ю.
ОБ'ЄКТОМ дослідження є висловлення звинувачення та виправдання, що функціонують у різних типах вербальних інтеракцій у сучасній французькій мові.
ПРЕДМЕТОМ дослідження є прагмасемантичні та інтеракційні особливості висловлень звинувачення та виправдання як мовленнєвих дій.
МАТЕРІАЛОМ дослідження були: дані франкомовних (тлумачних і синоні-мічних) словників (2512 одиниць); франкомовні матеріали мережі Інтернет та друкованих публіцистичних видань загальним обсягом 15 000 сторінок (5000 фрагментів із ВЗ та ВВ); 4 000 фрагментів вербальних інтеракцій "звинувачення-виправдання" з: 41 художнього твору загальним обсягом 17 160 сторінок; електрон-ного корпусу сучасної франкомовної художньої літератури Corpus Lemeac (Канада) обсягом 200 000 КБ; 5 кінофільмів; записів автентичного розмовного мовлення, зроблених автором та наданих інформантами, для яких французька мова є рідною; 100 ділових листів із друкованих та електронних джерел (СD-ROM).
Мета, завдання роботи та зібраний фактичний матеріал зумовили вибір кон-кретних МЕТОДІВ дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи: метод концептуального моделювання (фреймовий, праксеограмний і прототиповий аналіз), спрямований, з одного боку, на визначення мовного вираження концептів ACCUSATION / JUSTIFICATION, а з другого на реконструк-цію концептуально-праксеологічних моделей ACCUSATION / JUSTIFICATION); метод структурно-семантичного та контекстуально-інтерпретаційного аналізу (з подальшим теоретичним узагальненням одержаних результатів), який застосовано з метою виокремлення семантичних і прагматико-функціональних особливостей прямих і непрямих ВЗ та ВВ; метод інтеракційного аналізу, використаний для опису особливостей взаємодії ВЗ та ВВ у дискурсі.
НАУКОВА НОВИЗНА дисертації полягає в тому, що в ній вперше проведено комплексний аналіз ВЗ та ВВ на концептуально-праксеологічному, прагмасемантич-ному та інтеракційному рівнях сучасного французького дискурсу. Новим є розрізнення концептуальних та праксеологічних ментальних репрезентацій соціальних явищ звинувачення / виправдання та побудова на цій основі концептуально-праксеологічних моделей, що реалізуються у вербальних інтеракціях.
Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена у таких ОСНОВНИХ ПОЛОЖЕННЯХ, що виносяться на захист:
1. При інтеракційному підході дослідження ВЗ та ВВ повинно мати три рівні, що відповідають трьом рівням ментальних репрезентацій учасників вербальних інтеракцій: прототипові концептуально-праксеологічні моделі ментальні репрезентації, спільні для всіх членів соціуму (рівень А); індивідуальні репрезентації (рівень В); ментальні репрезентації, утворені спільними зусиллями комунікантів (рівень С).
2. ВЗ та ВВ можна описати за допомогою статичних (фреймових) і динамічних (праксеологічних) ментальних структур, що є складовими концептуально-праксеологічних моделей ACCUSATION / JUSTIFICATION. Дані моделі з'єднуються контрадикторним зв'язком, що відбиває три смислові способи вираження інтенції виправдання: заперечувальний, адверсативний і пояснювальний. Прототипові концептуально-праксеологічні моделі відтворюють спільні ментальні репрезентації комунікантів, а модифікації цих моделей їхні індивідуальні ментальні репрезентації. У ході вербальної інтеракції прототипові та індивідуальні репрезентації її учасників узгоджуються і взаємодоповнюються з метою остаточної репрезентації предмета дискурсу.
3. Концепти ACCUSATION та JUSTIFICATION вербалізовані в сучасній французькій мові особливим комплексом предикатів. Дієслова зі значенням звинувачення та виправдання є неоднорідними категоріями, ієрархічно організованими довколо прототипних дієслів accuser та justifier відповідно. Підставою для ієрархії в межах категорій є різний розподіл між асерцією та пропозицією дієслів, що пояснюється дією когнітивного механізму фокалізації.
4. Прямі ВЗ та ВВ є висловленнями з іллокуціями асертиву і констативу. Серед прямих ВЗ виділяємо: прямі диктумні, прямі модусні й перформативні ВЗ, представлені розповідними реченнями з акцентом на твердженні про відповідальність звинувачуваного за негативну ситуацію. Прямі ВВ є висловленнями з експліцитним та імпліцитним змістом заперечення. Непрямі ВЗ та ВВ висловлення з іллокуціями інтеррогативу, директиву та експресиву.
5. Лінгвістичний аналіз такого складного об'єкта, як висловлення звинувачення та виправдання, що функціонують у вербальних інтеракціях, передбачає більш широке охоплення кола теоретичних питань та мовного матеріалу із залученням даних, понять та принципів, розроблених у межах інтеракціонізму.
6. Мінімальними одиницями прототипової структури вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання" є ВЗ, що функціонує в статусі ініціативної репліки, ВВ як репліка-реакція на ВЗ та реакція звинувачувача на виправдання, що становлять мінімальний трискладовий вербальний обмін. Дана структура ускладнюється в разі виникнення непорозумінь і ведення учасниками інтеракції переговорів щодо ідентифікації предмету дискурсу чи реконструкції спільних ментальних репрезентацій.
7. Під час вербальних інтеракцій "звинувачення-виправдання" відповідно до дискурсивних жанрів підтримуються глобальні інтерактивні цілі, вибудовуються соціально-рольові стосунки, визначаються права на чергування реплік, конструюються смисли, підтримується або змінюється тематичний простір, проходить відбір необхідних дискурсивних форм, установлюються настанови на характер майбутніх взаємодій.
ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ проведеного дослідження полягає в отриманні нових знань про особливості когнітивної природи мовленнєвих феноменів звинувачення / виправдання та закономірності їхнього функціонування; в одержанні нових даних про тип вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання", про конфліктогенеруючі властивості ВЗ і ВВ та їхній потенціал прагмасемантичних змістів, що є подальшою розроб­кою теоретичних аспектів інтеракційної лінгвістики, теорії мовленнєвих актів, прагмааргументації, синтаксичної семантики.
ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ роботи визначається можливістю застосування її результатів у курсах ВНЗ з лексикології (розділ "Лексична семантика") , теоретичної граматики (розділ "Синтаксис висловлення"), спецкурсах з когнітивної семантики, аналізу дискурсу, стилістики, риторики мовлення і конфліктології, а також для укладання навчальних посібників та методичних розробок.
АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Основні положення і результати дослідження обговорено на Міжнародних науково-практичних конференціях: "Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва" (Київ, 2001), "Іноземні мови та методика їх викладання" (Харків, 2001), "Проблеми державного будівництва в умовах європейського шляху розвитку незалежної України" (Київ, 2001), "Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть" (Ялта, 2001), "Шляхи євроінтеграції України" (Київ, 2004); на другій Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми менталінгвістики" (Черкаси, 2001); на науково-методичних семінарах і засіданнях кафедр романської філології Запорізького державного університету (1998, 1999, 2000, 2001) та Київського міжнародного університету (20022007).
ПУБЛІКАЦІЇ. Основні положення і висновки викладено в 7 статтях, опублікованих у фахових виданнях, та 5 тезах наукових конференцій.
СТРУКТУРА І ОБСЯГ РОБОТИ. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до них, загальних висновків, списку використаних джерел (316 найменувань), списку лексикографічних джерел (22 позиції), списку джерел ілюстративного матеріалу (89 позицій) та 4 додатків. Загальний обсяг дисертації 308 сторінок; основний текст роботи складає 207 сторінок.
У ВСТУПІ визначаються актуальність, об'єкт та предмет дослідження; окреслюються мета й завдання роботи; розкриваються її новизна, теоретична цінність і практичне значення; наведено інформацію про апробацію роботи та публікації; структуру й обсяг роботи; вказано джерела фактичного матеріалу.
У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ "Теоретичні засади дослідження висловлень звинувачення та виправдання" виявлено точки зіткнення інтересів когнітивної та комунікативно-інтеракційної лінгвістики; визначається роль інтеракційного аналізу в сучасній науці, досліджуються наявні типології вербальних інтеракцій та місце в них вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання"; розглянуто поняття ментальні репрезентації, концепт, фрейм, праксеограма, категорія та прототип, концепту-ально-праксеологічна модель; прямий та непрямий мовленнєвий акт, вербальна інтеракція.
У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ "Семантика предикатів звинувачення / виправдання" з метою дослідження ментальних репрезентацій, спільних для всіх членів певного соціуму, на матеріалі словникових дефініцій та контекстів, у яких функціонують дієслова зі значенням

Список литературы

ВИСНОВКИ

Комунікативний підхід до вивчення становлення й функціонування мовної системи зумовив зростання інтересу вчених до ролі людського фактору в мовленнєвій комунікації й відкрив нові напрямки в лінгвістичних дослідженнях когнітивну семантику, теорію дискурсу та аналіз вербальних інтеракцій складного мовного феномену, що вивчається як з лінгвістичних позицій, так і з позицій цілого комплексу супутніх позамовних факторів когнітивних, психологічних, прагматичних, соціокультурних, інтеракційних та ін. Надзвичайно складний, комплексний характер дискурсу та вербальних інтеракцій потребує інтегративного підходу до аналізу його складових, до характеристики його статичних і динамічних властивостей.
Виявлення особливостей висловлень звинувачення та виправдання у вербальних інтеракціях в роботі проводилося на трьох рівнях аналізу.
У дослідженні відстоювалася думка про необхідність дослідження психо-когнітивних репрезентацій, пов'язаних з референтною спрямованістю дискурсу, в інтеракціоністській перспективі. Особливість дискурсу полягає в тому, що породження та сприйняття висловлень дискурсу передбачають стратегічне оперування моделями, співвідносячи дискурсну інформацію зі структурами ментальних просторів цих моделей.
На першому рівні лінгвістичного аналізу було досліджено ментальні репрезентації феноменів ACCUSATION / JUSTIFICATION, спільні для всіх членів сучасного франкомовного соціуму, незалежно від конкретних вербальних інтеракцій. Для дослідження таких репрезентацій, що формують "колективний когнітивний простір", було здійснено реконструкцію прототипових концептуально-праксеологічних моделей ACCUSATION / JUSTIFICATION, представлених фреймовими і праксеологічними структурами.
Реконструкція названих моделей підтвердила висунуту гіпотезу стосовно того, що Звинувачувач та Звинувачуваний мають у своїй свідомості порівняно однакову спільну ментальну репрезентацію концептів ACCUSATION / JUSTIFICATION та їх складових. Без такої спільної бази ані висловлення звинувачення, ані висловлення виправдання не сприймалися б комунікантами як такі, й взагалі відповідна вербальна інтеракція не мала б місця.
Фреймові структури концептуально-праксеологічних моделей ACCUSATION / JUSTIFICATION дали змогу розглянути вербальну інтеракцію "звинувачення-виправдання" у статиці: визначити склад та основні характеристики учасників; складові ситуації, яка спричинює звинувачення; морально-етичні та логічні категорії, що виступають підґрунтям породження висловлень звинувачення та виправдання. Праксеологічні структури концептуально-праксеологічних моделей ACCUSATION / JUSTIFICATION дали змогу відтворити динаміку прототипової мовленнєво-мисленнєвої взаємодії звинувачення-виправдання, що протікає, зазвичай, у такому порядку: реалізація певної дії, вчинку або бездіяльності (Ситуація) → етична та істиннісна оцінка цієї Ситуації Звинувачувачем на основі порівняння її з Нормою → оцінювання Звинувачувачем Ситуації як негативної → встановлення Звинувачувачем Звинувачуваного як особи, причетної до негативної Ситуації → мовленнєвий акт звинувачення, ідентифікація особи, причетної до негативної Ситуації, Звинувачуваного → мовленнєвий акт виправдання, що базується на відношеннях протилежності, які відбивають три смислові способи вираження виправдовувальної інтенції заперечувальний, адверсативний і пояснювальний, представлені в таких стратегіях виправдання, як: заперечення реальності ситуації, заперечення негативної оцінки ситуації шляхом її "перекваліфікації" на позитивну, посиланням на пом'якшуючі обставини чи добрі наміри, заперечення причетності до негативної ситуації, що мала місце, контр-звинувачення → оцінювання Звинувачувачем виправдань Звинувачуваного (ратифікація).
Залучення до дослідження когнітивного механізму фокалізації уможливило відокремлення висловлення звинувачення від суміжних із ним висловлень критики, а висловлення виправдання дало змогу схарактеризувати як такі, якими Звинувачуваним встановлюється позитивна оцінка індивідуально значимих ситуацій, вчинків та поведінки, засуджуваних протилежною стороною, і винесення тим самим позитивної самооцінки власній особистості, та висловлень, якими заперечується відпові-дальність за негативну ситуацію. Підставою для цього став різний розподіл між асерцією та пропозицією, активною та тіньовою зоною висловлень.
Дією фокалізації пояснюємо й виявлені модифікації прототипових ментальних репрезентацій, що належать вже індивідуальним уявленням комунікантів (другий рівень дослідження, рівень індивідуальних ментальних репрезентацій комунікантів). Було встановлено, що зміни можуть відбуватися на двох рівнях: на рівні самих актантів, а також на контекстуальному рівні.
При дослідженні прагмасемантичних характеристик висловлень звинувачення та виправдання підтвердилось припущення щодо розміщення акцентів (активної чи тіньової зони): у ВЗ акцент робиться на асерції висловлення, тобто на твердженні про відповідальність Звинувачуваного за негативну ситуацію, тоді як оцінювання ситуації як негативної виступає фоном, чи знаходиться в пресупозиції. У ВВ увага може акцентуватися як на позитивній оцінці Ситуації, у причетності до якої його звинувачують (заперечення пресупозиції звинувачення), так і на запереченні власної відповідальності за негативну Ситуацію (заперечення асерції звинувачення).
Асертивні іллокуції реалізують визначені узуальні смисли інтенції звинувачення: Tu as fait / С'est toi qui as fait / Tu es responsable de quelque chose de mauvais та виправдання: Je ne l'ai pas fait, Je l'ai fait, mais... та Je l'ai fait parce que...
Основні види ВЗ, що реалізують прямі МА, було визначено як прямі диктумні та модусні ВЗ. Окремо було виділено перформативні ВЗ. Було встановлено, що прямі диктумні ВЗ можуть бути реченнями з виділеними елементами комунікативної структури та не розчленованими в логічному плані реченнями, що встановлюють зв'язок між Звинувачуваним та негативною Ситуацією, мінімальною моделлю яких є: N + V. Модусні прямі ВЗ, що поєднують домінуюче значення ідентифікації винного з емоційно-експресивними моментами поза зміною функціонально-домінуючої модальності представлені ВЗ із перцептивним модусом, ментальним модусом (думки, сумніву й припущення, істиннісної оцінки, знання й незнання, негативної оцінки), емотивним модусом та модусом волітивного плану, які зменшують асертивну силу прямих ВЗ.
Відповідно до способу представлення змісту заперечення у ВВ і залежно від породжуваного запереченням змісту виправдання було виділено прямі ВВ з експліцитним запереченням та прототипним і периферійним змістом виправдання, а також ВВ з імпліцитним змістом заперечення та непрямим і оказіональним змістом ви-правдання.
Дослідження непрямих ВЗ та ВВ підтвердило положення про залежність прагматичних змістів ВЗ та ВВ від фактору ситуації й комунікантів.
Інтеррогативні ВЗ виникають для пом'якшення конфліктно напруженого характеру ситуації звинувачення, для реалізації "розвідки", підтвердження власних пі-дозр, зняття з себе відповідальності за висунуті звинувачення, певне "дистанціювання". Інтеррогативні ВВ були визначені як дії зустрічного опору, які можуть актуалізовувати зміст абсурдності чи безпідставності ВЗ, з експресивним забарвленням. Спрямоване на "мінімізацію" негативного лиця Звинувачувача, інтеррогативне ВВ з експресивним забарвленням виконує апелятивну функцію.
Представлення ВЗ директивними МА засвідчує пріоритет позиції і права Звинувачувача вимагати від Звинувачуваного підтвердження висунутих ним звинувачень. Директивні ВВ підтверджують пріоритет позиції і права Звинувачуваного на імперативний спосіб реагування на звинувачення. Директивні ВЗ та ВВ ставлять адресата в залежне, підлегле становище, що зумовлює використання таких агресивних тактик, як: погроза, образа, відмова від продовження розмови тощо. Було встановлено, що інтеррогативні і особливо директивні ВЗ та ВВ можуть супроводжуватися експресивами. За принципом провідної іллокутивної сили і пропозиційного змісту були виділити такі семантико-прагматичні різновиди експресивних ВЗ та ВВ, як: горе, страждання, сум, здивування, страх, відраза, гнів та іронія.
При дослідженні інтеракційних характеристик ВЗ та ВВ, що функціонують у вербальній інтеракції "звинувачення-виправдання", яка є складним феноменом соціальної природи, враховувалися такі критерії, як: критерій суб'єктів інтеракції, критерії простору та часу, тематичний критерій (зокрема, склад учасників, їхні статуси та ролі, а також співвідношення статусів та ролей, просторово-часові межі, тривалість, мета, "формальність", індивідуально-психологічний параметр), а також зов-нішні фактори, які впливають на протікання інтеракцій (право на мовлення та чергування реплік).
Вивчення загальної структури вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання", характерної для вербальної інтеракції конфліктного типу з будь-якої сфери людської діяльності, уможливило наділення ВЗ змістом ініціативної репліки, а ВВ змістом одиниці діалогового реагування, детермінованої змістом репліки звинувачення. Була відзначена залежність змісту репліки виправдання від іллокуції й комунікативного змісту репліки звинувачення. Було встановлено, що ініціативна репліка ВЗ та реактивна репліка ВВ є складовими мінімального тричленного вер-бального обміну, спрямованого на відновлення ситуації. Третім його членом виступає, зазвичай, оцінювальна репліка Звинувачувача, якою або приймаються, або не приймаються виправдання Звинувачуваного. Саме від цієї репліки залежить кінцевий результат вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання" та розвиток по-дальшої "конверсаційної історії" її учасників: її відновлення й "залагодження" чи її припинення. Мінімальна структура вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання" може ускладнюватися й набувати циклічного характеру за рахунок збільшення кількості підпорядкованих обмінів "ініціативна репліка звинувачення реактивна репліка виправдання", яких може нараховуватися від одного до 10 і більше, до фінальної оцінювальної репліки Звинувачувача залежно від: типу інтеракції, характеру стосунків між учасниками, кількості учасників інтеракції, ступеня провини Звинувачуваного, значущості доказів тощо.
Стосовно кількості учасників вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання" підтвердилися наші припущення щодо її двохагентних, трьохагентних чи поліагентних типів. Прототиповою можна вважати двохагентну модель, в якій за мовцем закріплюється комунікативний статус Звинувачувача, а за адресатом Звинувачуваного. У трьохагентній моделі була з'ясована можливість третьої особи набувати статусу сторони, що підтримує Звинувачувача чи Звинувачуваного, або просто спостерігає за інтеракцією. При поліагентній моделі учасники можуть набувати всі перелічені ролі. Було встановлено, що кількісний агентивний характер вербальної інтеракції безпосередньо впливає на тривалість інтеракції, складність її структури. Чим більше учасників має вербальна інтеракція, тим складнішою є її структура.
Мінімальна структура вербальної інтеракції може ускладнюватися в разі ви-никнення непорозумінь і ведення учасниками переговорів з метою ідентифікації предмета дискурсу, чи реконструкції спільних ментальних репрезентацій. Різні ментальні репрезентації учасників вербальної інтеракції "звинувачення-виправдання" приводять до роботи зі спільної реконструкції предмета дискурсу (третій рівень лінгвістичного аналізу, проведеного в дослідженні), яка часто більш-менш експліцитно виражається в переговорах щодо таких елементів: автор негативного вчинку, характер оцінки вчинку, норма, реальність вчинку, мотиви дії Звинувачуваного, характер аргументів тощо. На цьому рівні дослідження ми мали змогу спостерігати за протіканням процесів корекції, зміни вихідних прототипових та індивідуальних ментальних репрезентацій комунікантів, чи їх збереження з урахуванням індивідуальних ментальних репрезентацій співрозмовника; а також спільне конструювання ними смислу дискурсів звинувачення / виправдання в ході вербальної інтеракції.
Функціонуючи в складній соціальній інтеракції конфліктного типу, ВЗ та ВВ, характеризують будь-яку сферу людського життя. Будучи обмеженими рамками дослідження, ми розглянули функціонування ВВ та ВЗ тільки в сімейній розмові, діловому листуванні та політичному інтерв'ю. Це дало нам змогу встановити, що під час вербальних інтеракцій "звинувачення-виправдання" відповідно до дискурсивних жанрів підтримуються глобальні інтерактивні цілі, вибудовуються соціально-рольові стосунки, визначаються права на чергування реплік, конструюються смисли, підтримується або змінюється тематичний простір, проходить відбір необхідних дискурсивних форм, установлюються настанови на характер майбутніх взаємодій.
Проведене дослідження не претендує на всеосяжне та вичерпне рішення порушених в ньому проблем. У ньому описані лише основні прагмасемантичні та ін-теракційні особливості висловлень звинувачення та виправдання у сучасній французькій мові.
Подальший розвиток когнітивно-семантичного дослідження ВЗ та ВВ ми вбачаємо в розширенні запропонованих концептуально-праксеологічних моделей ACCUSATION та JUSTIFICATION за рахунок реконструювання асоціативних фреймових структур, що можливе, наприклад, на матеріалі іменників accusation та justification у контекстах з дієсловами типу: rejeter, démanteler, repousser, se laver de; les accusations qui pèsent sur..., sentir le poids d'accusations. Такий аналіз значно розширить уявлення про комунікативні феномени звинувачення та виправдання.
Плідним внеском у розвиток новітніх полісемантичних досліджень став би аналіз усіх інших значень розглянутих в дослідженні дієслів зі значенням звинувачення / виправдання.
Перспективним, на нашу думку, може стати й реконструкція концептуально-праксеологічних моделей інших негативних, а також позитивних, концептів етики, а також будь-яких концептів дій.
Вивчення гендерних особливостей інтеракції "звинувачення-виправдання", її дослідження з точки зору почуттів та емоцій, що виявляються її учасниками, розроб-ка інвентарю невербальних засобів, розширення дослідження за рахунок залучення інших сфер функціонування (насамперед, судова сфера, сфера комерції, трудова сфера, сфера відношень "держава громадянин", сфера освіти, спорт, світ моди та репортажі світської хроніки, молодіжний дискурс тощо) суттєво поповнять загальний фонд знань про вербальні інтеракції і, ширше про надзвичайно складний і багатогранний феномен людського спілкування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания. Спб.: Наука, 1994. 153с.
2. Алексеев А.П. Аргументация. Познание. Общение. М.: МГУ, 1991. 150 с.
3. Антипенко Л.А. Формирование концептов непредметных сущностей: потенциальные схемы и социальное регулирование // Материалы V Междунар. конф. "Язык и культура". Ч. 2.: Культурологический компонент языка. К.: Collegium, 1997. С. 78.
4. Апресян Ю.Д. Избранные труды. Т.1. Лексическая семантика: 2-е изд. М.: Школа "Языки русской культуры", 1995. 472 с.
5. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. 1995. № 1. С.3767.
6. Апресян Ю.Д., Гловинская М.Я. Юбилейные заметки о неюбилейных словах: "ругать" и его синонимы // Московский лингвистический журнал. Т.2. М.: РГГУ, 1996. С. 1126.
7. Апресян Ю.Д., Гловинская М.Я. Словарная статья Ругать 1 // Новый объяснительный словарь синонимов русского языка. М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. С. 345351.
8. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1973. Т. 32, № 1. С. 8489.
9. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. Т. 40, № 4. С. 356367.
10. Арутюнова Н.Д. Стратегия и тактика речевого поведения // Прагматические аспекты изучения предложения и текста. К.: Изд-во КГПИИЯ, 1983. С. 412.
11. Арутюнова Н.Д. Аномалии и язык: К проблеме языковой картины мира // Вопросы языкознания. 1987. № 3. С. 319.
12. Арутюнова Н.Д. Пропозиция, факт, событие // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1987. Т. 46, № 6. С. 529547.
13. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 338 с.
14. Арутюнова Н.Д. Феномен второй реплики или о пользе спора // Логический анализ языка: Противоречивость и аномальность текста. М.: Наука, 1990. С. 175189.
15. Арутюнова Н.Д. и др. Человеческий фактор в языке: Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. 281 с.
16. Арутюнова Н.Д. Перформатив // Языкознание. БЭС. / Гл. ред. В.Н. Ярцева. 2-е изд. М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. С. 372373.
17. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд., испр. М.: "Языки русской культуры", 1999. I-XV, 896 с.
18. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд. иностр. лит., 1955. 416 с.
19. Баранов А.Н., Сергеев В.М. Лингвопрагматические аспекты аргументации // Рациональность, рассуждение, коммуникация. К.: Наук. думка, 1987. С. 2240.
20. Барба Л.В. Лінгвокогнітивні особливості текстової ситуації "злочин-відповідальність" у різних функціональних стилях сучасної англійської мови: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04 / Одеськ. держ. ун-т ім. І.І. Мечникова. Одеса, 1999. 17 с.
21. Баскова М.Е. Прагмалингвистические и интеракциональные характеристики высказываний несогласия (На материале совр. англ. диалога): Дис. канд. филол. наук: 10.02.04. СПб., 1992. 179 с.
22. Бахтин М.М. (Волошинов В.Н.) Марксизм и философия языка. Основные проблемы социологического метода в науке о языке. Ленинград: Прибой, 1929. 188с.
23. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советский писатель, 1963. 363 с.
24. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Видавничий центр "Академія", 2004. 344 с.
25. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Астрея, 1997. 311 с.
26. Бенвенист Э. О субъективности в языке // Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. С. 292300.
27. Бергман П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. М.: Медиум, 1995. 333 с.
28. Бодалев А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. 271 с.
29. Бондаренко В.Н. Отрицание как логико-грамматическая категория. М.: Наука, 1983. 212 с.
30. Бондарко А.В. Предисловие // Проблемы функциональной грамматики. Спб.: Наука, 2000. С. 335.
31. Брутян Г.А. Аргументация. Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1984. 105 с.
32. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Диалогические функции некоторых типов вопросительных предложений // Изв. АН СССР. Сер. лит и яз. 1982. Т. 41, № 4. С. 314324.
33. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Оценочные речевые акты извне и изнутри // Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. С. 405416.
34. Бурбело В.Б. Культурна складова дискурсивної компетенції мовця // Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва: Зб. наук. праць. К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2001. С. 5760.
35. Вандервекен Д. Небуквальные речевые акты // Концептуализация и смысл. Новосибирск: Наука, 1990. С. 3161.
36. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Языки русской культуры, 1999. 776 с.
37. Вендлер З. Причинные отношения // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XVIII: Логический анализ естественного языка. М.: Прогресс, 1986. С. 264277.
38. Вендлер З. Факты в языке // Философия, логика, язык. М.: Прогресс, 1987. С. 293318.
39. Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 559 с.
40. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика. Волгоград: Перемена, 1997. 139 с.
41. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228 с.
42. Выготский Л.С. История развития высших психических функций // Собр. соч. в 6 т. Т. 3. Проблемы развития психики. М.: Педагогика, 1983. 367с.
43. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1973. С. 349372.
44. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа "Языки русской культуры", 1998. 768 с.
45. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
46. Давыденко Л.Г. Роль аргументации в конфликтных ситуациях // Дискурс и аргументация. Пятигорск: Изд-во Пятигор. гос. пед. ин-та иностр. яз., 1992. С.132134.
47. Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
48. Дейк Т.А. ван., Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XXIII: Когнитивные аспекты языка. М.: Прогресс, 1988. С. 153211.
49. Демьянков В.З. Теория прототипов в семантике и прагматике языка // Структура представления знаний в языке: Сборник научно-аналитических обзоров. М.: ИНИОН, РАН, 1994. С. 3286.
50. Демьянков В.З. Доминирующие лингвистические теории в конце XX в. // Язык и наука конца 20 века. М.: Рос. гуманит. ун-т, 1995. С. 239320.
51. Дорда С.В. Комунікаційно-прагматичні особистості висловлювань, що передають каяття: Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. К., 1996. 167 с.
52. Еемерен Ф.Х. ван, Гроотендорст Р. Речевые акты в аргументативных дискурсах. СПб.: Лань, 1994. 238 с.
53. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Чер-каського ун-ту. Сер. Філолог. науки. Черкаси, 1999. Вип. 11. С. 1225.
54. Залевская А.А. Психолингвистический подход к проблеме концепта // Методологические проблемы когнитивной лингвистики. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 2001. С. 3644.
55. Зернецкий П.В. Лингвистические аспекты теории речевой деятельности // Языковое общение: процессы и единицы. Калинин: Изд-во Калинин. гос. ун-та, 1988. С. 3641.
56. Ивин А.А. Основания логики оценок. М.: Изд-во МГУ, 1970. 230 с.
57. Ивин А.А. Основы теории аргументации. М.: Издательский центр ВЛАДОС, 1997. 352 с.
58. Изард К.Э. Психология эмоций. Спб.: Изд.-во "Питер", 2000. 464с.
59. Карабан В.И. Сложные речевые единицы. Прагматика английских асиндетических полипредикативных образований. К.: Вища школа, 1989. 130с.
60. Карасик В.И. Язык социального статуса. М.: ИТДК "Гнозис", 2002. 333с.
61. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. М.: Гнозис, 2004. 390 с.
62. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216с.
63. Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса: Пер. с фр. и португ. / Общ. ред. и вступ. ст. П. Серио; предислов. Ю.С. Степанова. М.: ОАО ИТ "Прогресс", 1999. 416 с.
64. Кларк Г.Г., Карлсон Т.Б. Слушающие и речевой акт // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XVII: Теория речевых актов. М.: Прогресс. 1986. С. 270321.
65. Кобозева И.М., Ким Гон Сук. Сложное предложение как форма сложного речевого акта // Сложное предложение. М.: РУЦ, 2000. С. 95105.
66. Колесов В.В. Концепт культури: образ понятие символ // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 2. 1992. Вып. 3, № 16. С. 3040.
67. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации. М.: ИТДГК "Гнозис", 2001. 270 с.
68. Краткий словарь когнитивных терминов / Е.С. Кубрякова, В.З.Демьянков, Ю.Г. Панкрац, Л.Г. Лузина / Под общ. ред. Е.С. Кубряковой М.: Изд-во МГУ, 1996. 245 с.
69. Кривоносов А.Т. Отрицание в предложении и отрицание в умозаключении (Опыт семантического анализа отрицаний в тексте) // Вопросы языкознания. 1986. № 1. С.3549.
70. Кубрякова Е.С. Введение // Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи. М.: Наука, 1991. С. 420.
71. Кубрякова Е.С. Особенности речевой деятельности и проблемы внутреннего лексикона // Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи. М.: Наука, 1991. С. 8290.
72. Кубрякова Е.С. Глаголы действия через их когнитивные характеристики // Логический анализ языка. Модели действия. М.: Наука, 1992. С. 8490.
73. Кустова Г.И., Падучева Е.В. Словарь как лексическая база данных // Вопросы языкознания. 1994. № 4. С. 96106.
74. Лакан Ж. Функция речи и поле речи и языка в психоанализе. М.: Гнозис, 1995. 192 с.
75. Ларина Т.А. Средства выражения и механизма функционирования имплицитного отрицания в современном французском языке: Дис. канд. филол. наук: 10.02.05. К., 1996. 165 с.
76. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Политиздат, 1977. 304 с.
77. Логический анализ языка: Языки этики. М.: Языки русской культуры, 2000. 448 с.
78. Лурия А.Р. Основные проблемы нейролингвистики. М.: Изд-во Московского ун-та, 1975. 253 с.
79. Мартемьянов Ю.С. Заметки о строении ситуации и форме ее описания // Машинный перевод и прикладная лингвистика. Вып. 8. М.: МГПИИЯ им. М.Тореза, 1964. С. 125148.
80. Маслов Ю.С. Очерки по аспектологии. Л.: Изд.-во ЛГУ, 1984. 263 с.
81. Мельчук И.А. Русский язык в модели "Смысл Текст". М.: Школа "Языки русской культуры", Вена: Венский славистический альманах, 1995. 682 с.
82. Мельчук И.А., Холодович А.А. К теории грамматического залога // Народы Азии и Африки. 1970. № 4. С. 111124.
83. Минский М. Фреймы для представления знаний: Пер. с англ. М: Энергия, 1979. 152 с.
84. Мирончук Т.А. Семантичні та прагматичні особливості висловлювань виправдання в сучасній англійській мові: Дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Київ, 1998. 194 с.
85. Михайлов В.А. Генезис антонимических оппозиций, антонимия и отрицание. Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1987. 79 с.
86. Москальская О.И. Проблемы системного описания синтаксиса (на материале немецкого языка). М.: Высш. школа, 1981. 175с.
87. Московичи С. От коллективных представлений к социальным // Вопросы социологии. 1992. Т. 1. № 2. С. 8396.
88. Никитин М.В. Курс лингвистической семантики. С.-Петербург: Научный центр проблем диалога, 1996. 760 с.
89. Николаева М.А. Использование понятия пресуппозиции в лингвистическом анализе // Сб. научн. тр. / МГПИИЯ им. М. Тореза. Семантические и стилисти-ческие проблемы текста. 1983. Вып. 218. С. 7692.
90. Николаева М.Н. О соотношении семантического и прагматического аспектов отрицания. Дис. канд. филол. наук. М., 1995. 182 с.
91. Николаева Т.М. Функции частиц в высказывании. М.: Наука, 1985. 169с.
92. Остин Дж. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XVII: Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С. 22129.
93. Павилёнис Р.И. Связь логического и онтологического в некоторых современных теориях естественного языка // Логика и онтология. М.: Наука, 1978. С.5373.
94. Павилёнис Р.И. Проблема смысла. М.: Мысль, 1983. 285 с.
95. Падучева Е.В. О семантике синтаксиса (материалы к трансформационной грамматике русского языка). М.: Наука, 1974. 292 с.
96. Падучева Е.В. Понятие пресуппозиции в лингвистической семантике // Семиотика и информатика. М.: Всес. ин-т науч. и техн. информации, 1977. Вып. 8. С. 91124.
97. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью. М.: Наука, 1985. 271 с.
98. Падучева Е.В. Пресуппозиция // Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. 2-е изд. М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. С. 396.
99. Падучева Е.В. Семантика вины и смещение акцентов в толковании лексемы // Логический анализ языка: Языки этики. М.: Языки русской культуры, 2000. С. 149166.
100. Падучева Е.В. Динамические модели в семантике лексики. М.: Языки славянской культуры, 2004. 608 с.
101. Панкрац Ю.Г. Пропозициональная форма представления знаний // Язык и структуры представления знаний: Сб. науч.-аналит. обзоров. / Ред. Ф.М. Березин, Е.С. Кубрякова. М.: ИНИОН, 1992. С. 7897.
102. Панфилов В.З. Категория модальности и ее роль в конституировании структуры предложения // Вопросы языкознания. 1977. № 4. С. 3548.
103. Панфилов В.З. Отрицание и его роль в конституировании структуры простого предложения и суждения // Вопр. языкознания. 1982. № 2. С. 3650.
104. Почепцов Г.Г. "Положительность"/"отрицательность" как семантический фактор в синтаксисе // Вопр. романо-германской филологии. Вып. 112: Синтаксическая семантика. М.: Изд-во МГПИИЯ, 1977. С. 8288.
105. Почепцов Г.Г. Предложение // Теоретическая грамматика современного английского языка. М.: Высш. шк., 1981. С. 164282.
106. Почепцов О.Г. Основы прагматического описания предложения. К.: Ви-ща школа, 1986. 116 с.
107. Ратмайр Р. Прагматика извинения: Сравнительное исследование на мате-риале русского языка и русской культуры / Пер. Е.Араловой. М.: Языки славянской культуры, 2003. 272 с.
108. Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира. М.: Наука, 1988. 216 с.
109. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология (монография). К.: Изд-во украинского фитосоциологического центра, 2000. 248 с.
110. Семантика и категоризация / Ин-т яз-я. Отв. ред. Ю.А. Шрейдер. М.: Наука, 1991. 168 с.
111. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоника, варіативність. (На матеріалах сучасної газетної публіцистики): Монографія / В. Різун. К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2002. 392 с.
112. Серль Дж. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVII: Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С. 170194.
113. Серль Дж. Косвенные речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVII: Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С. 195222.
114. Скрэгг Г. Семантические сети как модели памяти // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XII: Прикладная лингвистика. М.: Радуга, 1983. С. 228271.
115. Слобин Д., Грин Дж. Психолингвистика. М.: Прогресс, 1976. 350 с.
116.Смирнова Є.С. Висловлювання-ображення: комунікативно-функціональний аспект. Автореф. дис... канд. філол. наук. К., 1993. 16 с.
117. Смущинська І.В. Референція художнього тексту: теоретичні проблеми // Мовні та концептуальні картини світу. Вип. 10. К., 2004. С. 558563.
118. Степанов Ю.С. К универсальной классификации предикатов // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1980. Т.39, № 4. &ndash