ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДІЄСЛІВ ВІД ЛАТИНСЬКИХ ESSE TA STARE У КОНСТРУКЦІЯХ З ПРИКМЕТНИКАМИ У СУЧАСНИХ ІСПАНСЬКІЙ ТА ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВАХ

Краткое описание

­КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КУРЧЕНКО Олена Олександрівна

УДК 811.134.2’81’42

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДІЄСЛІВ ВІД ЛАТИНСЬКИХ ESSE TA STARE У КОНСТРУКЦІЯХ З ПРИКМЕТНИКАМИ У СУЧАСНИХ ІСПАНСЬКІЙ ТА ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВАХ

Спеціальність 10.02.05 романські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Корбозерова Ніна Миколаївна,
доктор філологічних наук,
професор

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................ 5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДІЄСЛІВ ВІД ЛАТИНСЬКИХ ESSE ТА STARE У КОНСТРУКЦІЯХ З ПРИКМЕТНИКАМИ В ІСПАНСЬКІЙ ТА ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВАХ............................................................................. 14
1.1. Засади контрастивної лінгвістики дослідження.................................... 15
1.2. Лінгвокультурологічні основи дослідження......................................... 18
1.3. Дослідження систем класифікаторів...................................................... 28
1.4. Прикметники як результат пізнавальних подій.................................... 34
1.4.1. Межа між прикметником та іменником: дескрипція versus категоризація 36
1.4.2. Семантично та синтаксично нетипові іменники................................. 38
1.4.3. Типово ад’єктивні концепти............................................................... 40
1.4.4. Межа між прикметником та дієсловом............................................... 40
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1........................................................................ 41

РОЗДІЛ 2. ДІЄСЛОВА SER ТА ESTAR ЯК КЛАСИФІКАТОРИ
ПРИКМЕТНИКІВ В ІСПАНСЬКІЙ МОВІ............................................. 45
2.1. Загальна характеристика дієслів SER та ESTAR в іспанській мові...... 46
2.2. Дієслова SER та ESTAR як система класифікаторів ознак в іспанській мові 50
2.2.1. Якості, за якими дієслова SER та ESTAR класифікують прикметники 51
2.2.2. Клас А. Прикметники, що у типових випадках сполучаються з дієсловом-зв’язкою ESTAR або здебільшого з ESTAR................................................................. 54
2.2.3. Клас Б. Прикметники, що сполучаються у типових випадках з дієсловом-зв’язкою SER або здебільшого з SER.......................................................................... 60
2.2.4. Клас В. Прикметники, вживані як з дієсловом-зв’язкою SER, так і з дієсловом-зв’язкою ESTAR............................................................................................ 71
2.3. Принципи класифікації прикметників в іспанській мові....................... 77
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2........................................................................ 80

РОЗДІЛ 3. ДІЄСЛОВА ESSERE ТА STARE ЯК КЛАСИФІКАТОРИ ПРИКМЕТНИКІВ В ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВІ............................................ 85
3.1. Загальна характеристика дієслів ESSERE / STARE в італійській мові 86
3.2. Лінгвокогнітивний аналіз вживання дієслів ESSERE / STARE з прикметниками в італійській мові.............................................................................................. 90
3.2.1. Якості, за якими дієслова ESSERE та STARE класифікують прикметники 91
3.2.2. Клас А. Прикметники, що у типових випадках сполучаються з дієсловом-зв’язкою STARE............................................................................................................ 93
3.2.3. Клас Б. Прикметники, що у типових випадках вживаються з дієсловом-зв’язкою ESSERE.......................................................................................................... 94
3.2.4. Клас В. Прикметники, вживані як з дієсловом-зв’язкою ESSERE, так і з дієсловом-зв’язкою STARE.......................................................................................... 101
3.3. Принципи класифікації прикметників в італійській мові.................... 108
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3...................................................................... 109

РОЗДІЛ 4. ПОРІВНЯННЯ СИСТЕМ ДІЄСЛІВ-КЛАСИФІКАТОРІВ ПРИКМЕТНИКІВ В ІСПАНСЬКІЙ ТА ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВАХ..... 114
4.1. Огляд історичної еволюції опозиції дієслів, похідних від латинських ESSE та STARE в іспанській та італійській мовах................................................................ 114
4.2. Порівняння систем класифікації прикметників в іспанській та італійській мовах 120
4.2.1. Порівняння якостей, за якими дієслова SER / ESTAR та ESSERE / STARE класифікують прикметники......................................................................... 120
4.2.2. Порівняння класу А для іспанської мови з класом А для італійської мови 123
4.2.3. Порівняння класів Б в іспанській та італійській мовах.................... 124
4.2.4. Порівняння класів В в іспанській та італійській мовах................... 131
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4...................................................................... 134
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.......................................................................... 141
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... 148
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ....................................... 170
ДОДАТКИ................................................................................................... 174

ВСТУП

Інтенсивне поглиблення міжнародних зв’язків та міжнаціонального співробітництва на сучасному етапі зумовило зростання інтересу до мовних картин світу різних народів. Витоки ідей про кореляцію мови з картинами світу її носіїв зустрічаються ще у В.Гумбольдта та О.О.Потебні. Комплексним дослідженням мовних картин світу різних народів займається лінгвокультурологія, наука, що як автономна область лінгвістичних досліджень склалася у 70-х роках ХХ століття з метою забезпечення наукових засад презентації й активізації даних про країну та культуру народу мови, що вивчається. У своєму розвитку вона пройшла шлях спочатку від загальної до власне лінгвістичної культурології, а потім від нейтральної”, універсальної” до порівняльної лінгвокультурології [32] та міжкультурної прагматики (оскільки досліджує розуміння мови в умовах міжкультурної комунікації). У лінгвокультурології широко використовується когнітивний підхід, що полягає у дослідженні представлення знань мовними формами та вивченні концептуальної організації знань у процесах розуміння і породження мовних повідомлень [78] як відображення національної культури в мові, причому культура” означає певну сукупність знань загальнолюдського, регіонального та національного характеру, а національна” національно-специфічну організацію цих знань у свідомості носіїв цієї мови. За визначенням одного з її засновників, Ґ.Б.Палмера, лінгвокультурологія це наука, що є результатом синтезу когнітивної лінгвістики і трьох найважливіших традиційних підходів антропологічної лінгвістики: боасіанської лінгвістики, етносемантики та етнографії мовлення. Останні два напрями, як і когнітивна лінгвістика, виникли у другій половині ХХ століття; боасіанська лінгвістика була заснована на початку ХХ століття [248, c.25]. Лінгвокультурологічні дослідження проводять такі зарубіжні вчені, як А.Вежбицька, Ґ.Б.Пальмер, Х.Д.Луке Дуран, Д.Лі, Дж.Льюсі, Б.Берлін, Дж.Кліффорд, М.Масіот та інші, російські лінгвісти В.В.Воробйов, В.А.Маслова, Ю.О.Степанов, Н.Д.Арутюнова, В.М. Телія, В.М.Шаклєїн та інші науковці. В Україні лінгвокультурологічними студіями займалися і займаються Ю.О.Жлуктенко (на матеріалі англійської та української мов), К.М.Тищенко (на матеріалі індоєвропейських мов), Р.Кісь (на матеріалі чукотських мов), А.Д.Бєлова (на матеріалі англійської мови), Л.І.Сахарчук (на матеріалі німецької мови), О.І.Чередниченко (на матеріалі французької та української мов), Н.Ф.Клименко (на матеріалі новогрецької та української мов), В.С.Данилич (на матеріалі іспанської мови), Р.С.Помірко (на матеріалі романських мов) та інші вчені.
Одним із способів дослідження мовних картин світу є вивчення систем класифікаторів, оскільки вони показують, щó є суттєвим для носіїв досліджуваної мови, які категорії вони виділяють як критерії для класифікацій. Системи класифікаторів знаходяться у колі наукових студій таких учених, як А.Вежбицька [23-25, 279, 280], М.Уалш [275], Л.Крісуелл і Б.Брандрап [184], Валтц Н. і Валтц К. [276], Ґ. Б. Палмер [248], П. Рулон-Доко [259], Х.Д. Луке Дуран [225] та інші.
Дослідженнями дієслів SER / ESTAR в іспанській мові та ESSERE / STARE в італійській мові протягом останніх десяти років займалися такі вчені як Дж.Бертінетто [166], Дж.Бріанті [171], Х.А.де Моліна Редондо та Х.Ортеґа Оліварес [185], Ф.Діас Паділья [165], Б.Лака [216-218], Х.Д.Луке Дуран [103, 225], Н.Сіканова [224], К.Сенеліс [264].
Таким чином, проблема дієслів, похідних від латинських ESSE та STARE, в іспанській та італійській мовах неодноразово розглядалася у площині традиційної теоретичної граматики.
Актуальність роботи визначається тенденціями розвитку сучасної лінгвістики, а саме зростанням інтересу до мовних картин світу різних народів, і зумовлена цілісним підходом до проблеми вживання дієслів-зв’язок SER / ESTAR в іспанській мові та ESSERE / STARE в італійській з прикметниками та відсутністю у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці робіт, в яких би ці дієслова розглядалися як класифікатори прикметників з лінгвокультурологічної точки зору.
Пропонована дисертація присвячена вивченню іспанських дієслів SER та ESTAR та італійських ESSERE і STARE в якості дієслів-зв’язок як класифікаторів прикметників у цих мовах. Наявність двох відповідників дієслова бути” є особливістю обох мов, але незважаючи на їх спорідненість, вживання цих дієслів з прикметниками в них значно відрізняється. За принципом мовної відносності Б.Уорфа, люди, що користуються різними граматиками, спрямовуються ними до різних спостережень і оцінок зовні подібних речей, таким чином вони не є однаковими спостерігачами, а навпаки приходять до різних бачень світу [278]. Ми аналізуємо різницю цих бачень та пояснюємо й обґрунтовуємо їх, виходячи з відмінностей у мовних картинах світу іспанців та італійців, які, у свою чергу зумовлюються мовними відмінностями (за схемою мовна картина світу мова мовна картина світу). Емпіричні дані про засоби вираження поняття ознаки сьогодні важливо дослідити у новому ракурсі, з’ясувати з нових позицій, яку саме когнітивну інтерпретацію їм можна надати. Хоча екзистенційні дієслова-класифікатори іменників неодноразово розглядалися різними вченими у досить великій кількості мов (такі африканські мови, як банда, занде, йакома, санґо, ґбайа, тупурі [259], йоруба [202], мови Нової Гвінеї, наприклад, енґа [225]), на відміну від екзистенційних дієслів-класифікаторів прикметників. Крім того, в європейських мовах дієслова взагалі, а екзистенційні дієслова зокрема, ще не розглядалися як класифікатори. Сукупність цих факторів визначає наукову новизну дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах теми, що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому вперше встановлюється та системно описується й порівнюється класифікація іспанських та італійських прикметників дієсловами, похідними від латинських ESSE тa STARE. Результати проведеного дослідження є внеском до лінгвокультурології, контрастивної лінгвістики та міжкультурної прагматики.
Мета дослідження полягає в осмисленні дієслів, похідних від латинських ESSE та STARE, в іспанській та італійській мовах як таких, що у той чи інший спосіб класифікують ознаки, і порівнянні цих способів класифікації в обох мовах.
Поставлена мета передбачає вирішення таких конкретних завдань:
виявити критерії класифікації прикметників за допомогою дієслів-зв’язок SER / ESTAR в іспанській та ESSERE / STARE в італійській мовах;
з’ясувати, які структури свідомості активізують та які асоціації викликають дієслова SER / ESTAR та ESSERE / STARE, вжиті як дієслова-зв’язки з прикметниками у носіїв іспанської та італійської мов відповідно;
порівняти між собою ті складові мовних картин світу носіїв іспанської та італійської мов, які асоційовані з вживанням дієслів, похідних від латинських ESSE та STARE з прикметниками.
Об’єктом вивчення є прикметники сучасних іспанської та італійської мов та відповідні дієслова-зв’язки SER / ESTAR та ESSERE / STARE у складі синтаксичної одиниці складеного іменного присудка, а предметом класифікаційні функції дієслів, похідних від латинських ESSE та STARE, у конструкціях з прикметниками у названих мовах.
Методологічну основу дослідження становить лінгвокогнітивний принцип аналізу, що полягає у постійному співвіднесенні мовних даних із іншими досвідними даними на широкому культурологічному, соціологічному і психологічному тлі (праці О.С.Кубрякової, А.Вежбицької, Дж.Лакоффа, Р.В.Ланґакра, Р.Джекендоффа, Ч.Філлмора, Е.Рош).
Багатоаспектність роботи зумовила комплексний характер методики дослідження. Дескриптивний метод слугував для встановлення формальних, семантичних та функціональних характеристик об’єкта. Контекстуальний метод забезпечив пояснення взаємозв’язку вживання дієслів SER / ESTAR та ESSERE / STARE з прикметниками сучасних іспанської та італійської мов і конкретних ситуацій, які вони описують. Окрім того, застосовуються елементи компонентного аналізу задля розкладання значень, що їх можуть надавати прикметникам класифікатори, на мінімальні семантичні складові, дистрибутивний аналіз з метою виявлення рівня поєднуваності певного прикметника з тим чи іншим дієсловом-зв’язкою та квантитативний аналіз для досягнення статистичної достовірності результатів дослідження. Для дослідження подібностей і відмінностей у системах класифікаторів прикметників SER / ESTAR в іспанській та ESSERE / STARE в італійській мовах застосовуються контрастивний, синхронно-порівняльний методи та елементи історично-порівняльного методу.
Матеріалом дисертаційного дослідження слугувало більше 26 тисяч прикладів з дієсловами-зв’язками (SER / ESTAR та ESSERE / STARE) у складі складеного іменного присудка з іменною частиною-прикметником, відібрані з іспанських та італійських оригінальних прозових текстів художньої літератури (середина ХХ ст. сучасний період) методом суцільної вибірки.
Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його результатів у практичних курсах іспанської та італійської мов, а також у викладанні лексикології цих мов та спецкурсах з лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики і контрастивної лінгвістики, в лекційних курсах з теоретичної, практичної та порівняльної граматик іспанської та італійської мов, при створенні навчальних посібників, у науково-дослідній роботі.
Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені у книзі SER та ESTAR: останній ключ до іспанської без помилок” у співавторстві з професором Луке Дураном Х.Д. [103] та у семи наукових статтях [80-84, 104, 105]. До дисертації включено тільки результати, одержані здобувачкою самостійно. Положення дисертації обговорювалися на:
- засіданнях кафедри іспанської та італійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2001, 2002, 2003 роках;
- наукових конференціях студентів та аспірантів Київського національного 

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження показали, що як в іспанській, так і в італійській мовах дієслова-зв’язки SER / ESTAR та ESSERE / STARE відповідно у складі складеного іменного присудка з іменною частиною прикметником утворюють систему класифікаторів прикметників, тобто зв’язок прикметника та дієслова-зв’язки є взаємоспрямованим, а дієслова-класифікатори впливають на семантику прикметника.
1. Дієслова SER і ESTAR та ESSERE і STARE класифікують прикметники за певними якостями, які, на нашу думку, зводяться до постійності тимчасовості в іспанській і до нейтральності інтенсивності в італійській мовах. Тобто в залежності від того, яке дієслово SER чи ESTAR або ESSERE чи STARE виступає в ролі дієслова-зв’язки у складі іменного присудка, така якість постійність або тимчасовість чи нейтральність або інтенсивність відповідно приписується ознаці, що передається іменною частиною присудка. При цьому прикметник може бути потенційно здатним містити відповідну сему, і тоді йтиметься про типові випадки вживання; або потенційно нездатним її містити, і тоді йтиметься про нетипові випадки вживання, саме це робить можливим стратегічне вживання дієслів-класифікаторів з метою підкреслити, до якого типу відноситься ознака.
2. Критерії, за якими дієслова SER / ESTAR в іспанській та ESSERE / STARE в італійській мовах класифікують прикметники, є різними. В італійській мові класифікація прикметників відносно дієслів ESSERE / STARE суттєво відрізняється від класифікації прикметників відносно SER / ESTAR в іспанській. Дієслово-зв’язка STARE в італійській мові вживається набагато більш обмежено, ніж дієслово ESSERE і тому не являє собою такої великої проблеми, як ESTAR в іспанській мові, оскільки коло його вжитку в якості дієслова-зв’язки на відміну від ESTAR є досить обмеженим.
3. Позиція дієслова ESTAR в іспанській мові є набагато більш усталеною, ніж позиція дієслова STARE в італійській. В іспанській мові спектр сем, які може надавати прикметнику дієслово-зв’язка ESTAR, є набагато ширшим.
Так, дієслово-класифікатор ESSERE має в італійській мові окрім значень, які має його еквівалент SER в іспанській мові (сема постійної притаманності ознаки, сема буття, сема узагальнення (нейтральної інформативності, об’єктивності, віднесення підмета до класу речей з ознакою, що її передає іменна частина присудка (прикметник)), сема незмінюваності), усі ті значення, що в іспанській належать еквівалентові STARE ESTAR: сема тимчасовості, сема розташування, сема суб’єктивного сприйняття (інтенсивності, емоційної маркованості, афективності), сема змінюваності.
Однак, дієслово STARE поділяє з ESTAR сему тимчасовості, хоча у суто часовому” розумінні. Поняття тимчасовості в італійській мові не таке ємне, як в іспанській, і стосується певного конкретного періоду, тривалість якого можна окреслити доволі чітко. На сьогоднішній день поняття тимчасовості звузилося саме до часового” його розуміння, а не локативного”, позиційного”, результативного” тощо. Отже, у мовній картині світу італійців тимчасовість це окреме (інтенсивне) виявлення (у певному періоді часу) постійної ознаки, оскільки тимчасове” виділяється якимось чином на загальному тлі часової тривалості.
4. Класу А в іспанській мові включає досить велику кількість прикметників, тоді як за результатами нашого дослідження з усіх прикметників італійської мови лише zitto може вживатися тільки зі STARE, тобто прикметник zitto є центральним членом класу А в італійській мові. Його відповідник callado в іспанській мові відноситься до класу В, оскільки може вживатися як з SER, так і з ESTAR, тобто класифікуватися як тимчасова і як постійна характеристика.
Виключне вживання дієслова STARE з прикметником zitto надає йому значення тимчасовості, що пояснюється особливостями італійського менталітету (відсутністю такої постійної характеристики як мовчання).
Оскільки поняття тимчасовості в італійській мові набагато вужче, ніж в іспанській, і коло прикметників, які в основному вживаються з італійським дієсловом-зв’язкою STARE, дуже обмежене, можна припустити, що для італійців тимчасовість це окреме (інтенсивне) виявлення (у певному періоді часу) постійної ознаки. Єдиною зафіксованою нами ознакою, яка не може бути постійною, є zitto.
5. Усі відповідники прикметників, що входять до класу Б в іспанській мові, належать в італійській також до класу Б. Сюди входять усі ті прикметники, які не здатні приймати ознаку тимчасовості, причому кількість таких прикметників в італійській мові набагато більша, ніж в іспанській. Це дозволяє зробити висновок про більшу постійність італійців, і, можливо, про те, що вони не надають такого великого значення часовому параметру, як носії іспанської мови.
Так, багато італійських відповідників прикметників класу В в іспанській мові (тобто таких, що вживаються як з SER, так і з ESTAR, а отже, можуть виступати на позначення як постійної, так і тимчасової ознаки) в італійській мові відносяться до класу Б, тобто вживаються тільки з дієсловом-зв’язкою ESSERE, що класифікує їх як нейтральні (постійні) ознаки.
Значна кількість італійських відповідників прикметників класу А іспанської мови (тобто таких, що у типових випадках вживаються з дієсловом-класифікатором ESTAR і класифікуються як тимчасові ознаки) в італійській мові належить до класу Б (вживаються тільки з дієсловом-зв’язкою ESSERE і класифікуються як постійні ознаки). В іспанській мові прикметники на позначення хвороби, емоційного стану тощо відносяться до тимчасових ознак і належать до класу А, а в італійській мові до нейтральних (постійних) ознак, а тому майже завжди до класу Б.
Використання дієслова-зв’язки, похідного від латинського ESSE, у категоризуючих реченнях є типовим для всіх романських мов, у тому числі для італійської та іспанської. Усі відповідники прикметників, що входять до класу Б в іспанській мові (прикметники, що класифікують підмет, тобто відносять його до множини суб’єктів з якістю, яку позначає прикметник), входять в італійській мові також до класу Б, тобто вживаються лише з ESSERE.
Оскільки і дієслово-зв’язка SER, і дієслово-зв’язка ESSERE відносять елемент до множини елементів з такими ознаками, багато прикметників в іспанській та італійській мовах можуть вживатися з неозначеним артиклем un / un(o) за схемами:
підмет + SER + un + прикметник (іспанська мова)
підмет + ESSERE + un(o) + прикметник (італійська мова)
Субстантивація відбувається з прикметниками, в основному пов’язаними з характеристиками людей.
І в іспанській, і в італійській мовах іменник та прикметник як частини мови мають область максимального контакту у вживанні з дієсловами-зв’язками SER /ESSERE, оскільки фігуруючи в одній і тій самій структурі майже без жодної відмінності, іменник може бути прийнятим за його ознаку, а деякі прикметники можуть бути сприйняті не як якість, а як втілення якості. Іменники також нерідко вживаються в якості прикметників.
Наявність або відсутність реалії, типіфікованої суспільством, в обох мовах визначає, субстантивується чи ні дана ознака, тобто чи є вона чимось конкретним і постійним у житті даного суспільства.
В обох мовах наявність неозначеного артикля un(o) може підкреслювати негативне значення деяких прикметників. Вживання un(o) з прикметником як в іспанській, так і в італійській мові стало формулою надання прикметнику негативної конотації.
Це вказує на те, що для носіїв обох порівнюваних мов існує необхідність типіфікувати негативні якості людини як щось втілене і реально існуюче, тоді як з позитивними характеристиками це відбувається набагато рідше. Ця тенденція виявляється і в тому, що прикметник, який звичайно не вживається з неозначеним артиклем, у цій конструкції автоматично набуває негативного значення в цих мовах.
6. В іспанській мові до класу В належать прикметники, які, в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються SER чи ESTAR утворюють опозицію узагальнення (нейтральна інформативність, об’єктивність, віднесення підмета до класу речей з ознакою, що її передає іменна частина присудка прикметник) суб’єктивне сприйняття (характеристика конкретного об’єкта). Межа між членами цієї опозиції є часто дуже нечіткою, тому що віднесення елемента, позначеного підметом, до множини об’єктів з ознакою, що її передає прикметник (дієслово-зв’язка SER), є нічим іншим як його характеристикою (дієслово-зв’язка ESTAR). Тому в іспанській мові часто постає проблема вибору між двома дієсловами-класифікаторами у вживанні з прикметниками класу В.
В італійській мові, на відміну від іспанської, до класу В відносяться прикметники, які в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються ESSERE чи STARE утворюють опозицію нейтральність інтенсивність, причому інтенсивність це розуміння тимчасовості в італійській мові у тому плані, що тимчасове” виділяється на загальному тлі часової тривалості. Отже, в італійській мові до класу В належать прикметники, потенційно здатні приймати сему інтенсивності (тимчасовості у суто часовому її розумінні). Вживання більшості цих прикметників зі STARE є факультативним і вносить лише стилістичні, а не смислові зміни, а здебільшого вони вживаються з дієсловом-зв’язкою ESSERE, тоді як в іспанській мові у більшості випадків вживання прикметника-члена класу В з дієсловом-зв’язкою ESTAR та з дієсловом-зв’язкою SER надає цьому прикметнику різного (відмінного між собою) значення.
В іспанській мові клас В включає більшість прикметників, а переважна кількість їх італійських відповідників входить до класу Б. В італійській мові до класу В відноситься досить обмежена кількість прикметників. Відповідники в іспанській мові прикметників класу В італійської мови також належать до класу В.
Тоді як механізми, що визначають вибір між дієсловами-класифікаторами SER та ESTAR у певному контексті в іспанській мові, є численними і різноманітними, і заміна одного дієслова іншим передбачає утворення ряду опозицій, в італійській мові для більшості прикметників класу В вживання зі STARE є факультативним і вносить лише стилістичні, а не смислові зміни, а у більшості випадків вони вживаються з дієсловом-зв’язкою ESSERE.
7. Дослідження показало, що носії мови не засвоюють приналежність кожного прикметника до класу, взятого окремо, а керуються рядом загальних принципів, спільних для класифікацій прикметників за допомогою дієслів-зв’язок, похідних від латинських ESSE та STARE, в обох порівнюваних мовах. Цими загальними принципами є:
· центральність;
· ланцюговий зв’язок;
· сфери досвіду;
· ідеальні моделі;
· специфічні знання;
· відсутність загальних характеристик;
· мотивація.
8. Суттєві відмінності класифікацій прикметників за допомогою дієслів-зв’язок, похідних від латинських ESSE та STARE, у складі складеного іменного присудка у таких споріднених мовах, як іспанська та італійська пояснюються відмінностями у мовних картинах світу цих народів.
Можливі дві версії пояснення розбіжностей у класифікаціях прикметників в іспанській та італійській мовах:
1) Якщо обидві мови виражають одні і ті самі поняття різними дієсловами, то очевидно, що дієслово-зв’язка ESSERE в італійській мові є менш статичним, ніж дієслово-зв’язка SER в іспанській мові, оскільки може вживатися на позначення тимчасових характеристик, місцезнаходження і т.п., тобто виконувати роль, відведену в іспанській мові дієслову ESTAR. Дієслово ж STARE, у свою чергу, є ще більш динамічним за ESTAR.
2) Якщо дієслова мають одне й те саме значення, то постійність-тимчасовість ознак сприймається, а отже, і передається носіями іспанської та італійської мов різним чином (наприклад, іспанці гостріше сприймають тимчасовість явища і підкреслюють це шляхом вживання дієслова-зв’язки ESTAR, італійці ж не надають великого значення факторові часу, і вживаючи дієслово STARE, хочуть підкреслити не так тимчасовість, як інтенсивність явища. Інакше кажучи, для іспанців, найрелевантнішою семою дієслова ESTAR є тимчасовість, а для італійців у STARE інтенсивність.).
Обидві версії взаємопов’язані у першу чергу тим, що саме мова формує поняття, а сприйняття світу зумовлює вибір лексики (мова поняття мова). Отже, комбінуючи ці дві версії, тобто враховуючи і дещо різні еволюційні шляхи дієслів ESSERE / SER та STARE / ESTAR в обох мовах і певні розбіжності у поглядах на буття, сформованих у італійців та іспаномовних народів, ми отримуємо переконливе пояснення цього неординарного явища.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврасина Т.Ю. Абсолютное употребление как способ реализации узуального значения переходных глаголов // Лексическая семантика и части речи: Межвуз. сб. научн. тр. Л.: ЛГПИ, 1986. С. 3-9.
2. Алисова Т.Б., Репина Т.А., Таривердиева М.А. Введение в романскую филологию. М.: Высшая школа, 1982. 344 с.
3. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові у зіставленні з українською. К.: Наукова думка, 1987. 191 с.
4. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
5. Апресян Ю.Д. Формальная модель языка и представление лексикографических знаний. Вопросы языкознания. 1990. № 5. С. 123- 139.
6. Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков. Л.: Просвещение, 1979. 260 с.
7. Аринштейн В.М. Лексическая семантика глагола и способ представления ситуации (сцены”) // Лексическая семантика и части речи: Межвуз. сб. научн. тр. Л.: ЛГПИ, 1986. С. 15-23.
8. Аристов С.А., Сусов И.П. Коммуникативно-когнитивная лингвистика и разговорный дискурс // Лингвистический вестник. Ижевск, 1999. Вып. 1. С. 123-145.
9. Арутюнова Н.Д. Логический анализ языка. Образ человека в культуре и языке. М.: Индрик, 1999. 422 с.
10. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
11. Бабушкин А.П. Типы лексико-фразеологических концептов в семантике языка. Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1996. 103 с.
12. Басилая Н.А. Категория признаковости в языке. Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1988. 303 с.
13. Бацевич Ф.С. Атмосфера спілкування: спроба психолінгвістичного дослідження // Мовознавство. 2002. № 4-5. С. 26-32.
14. Бейтс Э. Интенции, конвенции и символы // Психолингвистика. М.: Прогресс, 1984. С. 50-102.
15. Бережной А.В. Инфинитивная и герундиальная конструкции с глаголом estar в португальском языке Португалии и Бразилии: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.05/ КГУ им. Т.Г. Шевченко. К., 1989. 20 с.
16. Бєлова А.Д. Лінгвістичні аспекти аргументації (на матеріалі сучасної англійської мови): Автореф. дис докт. філол. наук: 10.02.04/ Київський ун-т імені Тараса Шевченка. К., 1998. 30 с.
17. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика. Тамбов: Изд-во ТГУ, 2000. 124 с.
18. Болдырев Н.Н. Концептуальные структуры и языковые значения. Тамбов: Изд-во ТГУ, 1999. Ч. 3. 228 с.
19. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. М.: Учпедгиз, 1958. 435 с.
20. Васильев С.А. Философский анализ гипотезы лингвистической относительности. К.: Наукова думка, 1974. 136 с.
21. Васильева-Шведе О.К., Степанов Г.В. Теоретическая грамматика испанского языка (морфология и синтаксис частей речи). М.: Высшая школа, 1990. 336 с.
22. Васильева-Шведе О.К., Степанов Г.В. Теоретическая грамматика испанского языка (синтаксис предложения). М.: Высшая школа, 1981. 304 с.
23. Вежбицкая А. Семантические примитивы // http://kant.narod.ru/anna_w.htm
24. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с.
25. Вежбицкая А.Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1997. 411 с.
26. Викулова Л.Г. Avoire и être с предложным инфинитивом в старофранцузском языке: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.05/ ЛГПИ. Л., 1981. 20 с.
27. Виноград Т. К. К процессуальному пониманию семантики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1983. Вып. XII. С. 123-170.
28. Виноградов В.С. Грамматика испанского языка. М.: Высшая школа, 1990. 431 с.
29. Вітгенштайн Л. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження. К.: Основи, 1996. 311 с.
30. Вовченко А.М. Ієрархія елементів вербальної та візуальної комунікації // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. К.: Логос, 2000. С. 76-81.
31. Волошина О.В. Когнітивний аспект використання лексики чуттєвого сприйняття у творі У.Голдінга Повелитель мух” // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. К.: Логос, 2000. С. 81-84.
32. Воробьев В.В. Лингвокультурология: теория и методы. М.: Изд-во Российского университета дружбы народов, 1997. 331 с.
33. Гак В.Г. Сравнительная типология французского и русского языков. М.: Просвещение, 1983. 287 с.
34. Гак В.Г. Сопоставительная лексикология. М.: Международные отношения, 1977. 264 с.
35. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
36. Герасимов В.И., Петров В.В. На пути к когнитивной модели языка // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вып. ХХІІІ. С. 5-11.
37. Германова Н.Н. Национальный менталитет в призме речевого этикета // Россия и Запад: диалог культур. Материалы 2-й международной конференции 28-30 ноября 1995 г. М., 1996. С. 398-404.
38. Гилярова К.А. Базовые категории формы физических объектов в языках мира: семантический анализ классификаторов. М.: МГУ, 2001 // http://www.dialog-21.ru/archive_article.asp
39. Голубовська І.О. Душа і серце в національно-мовних картинах світу // Мовознавство 2002. № 4-5. С. 40-48.
40. Горелов И.Н. Избранные труды по психолингвистике. М.: Лабиринт, 2003. 320 с.
41. Городецкий Б.Ю. Основы концептуального аппарата лингвистической типологии // Лингвистическая типология. М.: Наука, 1985. С. 64-73.
42. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 400 с.
43. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 451 с.
44. Гурычева М.С., Катагорщина Н.А. Сравнительно-сопоставительная грамматика романских языков. Галло-романская подгруппа. М.: Наука, 1964. 262 с.
45. Демьянков В.З. Когнитивизм, когниция, язык и лингвистическая теория // Язык и структура представления знаний. М.: ИНИОН РАН, 1992. С. 39-77.
46. Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // http://www.infolex.ru/Cogni.html
47. Дискурс іноземномовної комунікації (колективна монографія). Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2002. 495 с.
48. Дубенко О.Ю. Гендерні характеристики персоніфікованого об’єкту в перекладі поетичного тексту // Проблеми семантики слова, речення та тексту. 2001. Вип. 7. С. 79-85.
49. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти. К.: Видавництво Київського університету, 1966. 136 с.
50. Жоль К.К. Язык как практическое сознание (философский анализ). К.: Вища школа, 1990. 238 с.
51. Журавлев В.К. Внешние и внутренние факторы языковой эволюции. М.: Наука, 1982. 328 с.
52. Залевская А.А. Введение в психолингвистику. М.: Российский государственный гуманитарный университет, 2000. 382 с.
53. Залевская А.А. Слово в лексиконе человека: психолингвистическое исследование. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. 208 с.
54. Зачесова И.А., Подклетнова И.М. О структуре словесной памяти // Психологические и психофизиологические исследования речи. М.: Наука, 1985. С. 95-109.
55. Зіставне дослідження української, чеської та російської мов (зб. Наукових праць під редакцією В.М. Русанівського). К.: Наукова думка, 1987. 184 с.
56. Зубова Т.Е. Сопоставительный анализ глаголов, восходящих к латинскому habere” во французском и испанском языках: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.05/ Минск, 1970. 32 с.
57. Иванов А.В. Сознание и мышление. М.: Издательство МГУ, 1994. 129 с.
58. Исакова Л.Д. Функциональный стиль типологического преломления. М.: Московский государственный лингвистический университет, 1999. 157 с.
59. Кагановська О.М. Проблема спрямованості інтертекстуальних зв’язків при реконструкції текстових концептів // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. К.: Логос, 2000. С. 155-164.
60. Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози: когнітивна та комунікативна динаміка: Автореф. дис докт. філол. наук: 10.02.05/ КНЛУ. К., 2003. 32 с.
61. Катагорщина Н.А., Вольф Е.М. Сравнительно-сопоставительная грамматика романских языков. Иберо-романская подгруппа. М.: Наука, 1968. 240 с.
62. Кашкин Б.Б. Функциональная типология (неопределенный артикль). Воронеж, 2001 // http://kachkine.narod.ru/IndefAr