ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА КОМПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА ФРАНЦУЗЬКОЇ ПОЛІТИЧНОÏ ПРОМОВИ (НА МАТЕРІАЛІ ВИСТУПІВ ШАРЛЯ ДЕ ГОЛЛЯ І ЖАКА ШИРАКА)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ГУЛЕЙ Марина Дмитрівна

УДК 811.133.1’42

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ТА КОМПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА
ФРАНЦУЗЬКОЇ ПОЛІТИЧНОÏ ПРОМОВИ
(на матеріалі виступів Шарля де Голля і Жака Ширака)

Спеціальність: 10.02.05 романські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
ЛЕМЕШКО Людмила Сергіївна

Київ 2004

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

4

ВСТУП.

5

РОЗДІЛ 1. АНТРОПОЦЕНТРИЧНИЙ ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ ПРОМОВИ В КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНОМУ ВИМІРІ

1.1.

Антропоцентричні засади політичної комунікації

12

1.2.

Політична промова в сучасних наукових парадигмах..

19

1.2.1.

Політична промова в політологічних та соціологічних дослідженнях

19

1.2.2.

Політична промова в контексті загальної теорії дискурсу

24

1.3.

Політична промова в аспекті впливу технологій мас-медіа...

32

1.4.

Аргументація як чинник комунікативно-прагматичної спрямованості політичної промови.

38

1.5.

Типологія політичних промов.

43

Висновки до розділу 1

51

РОЗДІЛ 2. КОМПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА ТЕКСТІВ ПОЛІТИЧНИХ ПРОМОВ ПРЕЗИДЕНТІВ ФРАНЦІЇ

2.1.

Трихотомічна структура текстів політичних промов Президентів Франції.

54

2.1.1.

Вступний комунікативний блок..

57

2.1.2.

Основний комунікативний блок..

72

2.1.3.

Заключний комунікативний блок

85

2.2.

Текстові делімітатори політичних промов Президентів Франції...

93

2.2.1.

Засоби прямої і непрямої делімітації комунікативних блоків.

93

2.2.2

Структурно-семантичні характеристики інферативних речень
як текстових делімітаторів...

98

Висновки до розділу 2.

104

РОЗДІЛ 3. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВПЛИВУ В ПОЛІТИЧНИХ ПРОМОВАХ ПРЕЗИДЕНТІВ ФРАНЦІЇ

3.1.

Загальновживана лексика як засіб впливу в політичних промовах Президентів Франції...

106

3.2.

Стилістично маркована лексика в політичних промовах Президентів Франції.

123

3.3.

Граматичні засоби впливу в політичних промовах Президентів Франції.

138

3.3.1.

Роль займенників у створенні комунікативної ситуації...

138

3.3.2.

Дієслово як виразник суб'єктно-об'єктних відносин

143

3.4.

Синтаксичні засоби впливу в політичних промовах Президентів Франції.

149

Висновки до розділу 3.

154

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.

157

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

162

СПИСОК ПРОМОВ ШАРЛЯ ДЕ ГОЛЛЯ І ЖАКА ШИРАКА...

185

СПИСОК ДОВІДНИКІВ.

202

ВСТУП

Проблема мова і комунікація” у сучасних лінгвістичних парадигмах розглядається у вимірах теорії комунікативних відносин [156], власне прагматики [65, 236] й теорії аргументації [223, 254, 255, 256], що засвідчує її транспарадигмальний характер. Взаємодія лінгвістики тексту з такими науками, як психологія, логіка, риторика дозволяє з нових позицій розглянути мовні явища й коректніше зрозуміти закони внутрішньої будови мови та її функціонування, зокрема на матеріалі текстів політичних промов.
Вивчення політичної промови як особливого типу тексту й водночас як особливого типу політичної комунікації ґрунтується на антропоцентричних та комунікативно-прагматичних засадах [2, 23, 26, 27, 70, 80 та ін.] і останнім часом привертає дедалі більшу увагу дослідників різних сфер знання. Так, дослідженням політичної комунікації в аспекті іміджелогії займався Г.Г.Почепцов (мол.) [157, 158, 159, 160], досліджувалися також різні аспекти українського політичного дискурсу [185, 186]. У Росії дослідженню комунікації в сфері політики присвячено праці Ю.М.Караулова, О.М.Баранова [91, 14, 15, 16, 17]. Здебільшого в цих розвідках увага приділялася найефективнішим і найпоширенішим стилістичним та риторичним прийомам, що застосовувались у промовах політиків, а також аналізу їхнього індивідуального стилю.
Актуальність дисертаційної праці зумовлюється загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на інтеграцію антропоцентричного, семіотичного та функціонального підходів до вивчення мови в цілому і пов'язаних з цим особливостей будови окремих типів текстів, зокрема політичних. Дисертаційна робота є також актуальною в плані орієнтації сучасних розвідок на дослідження аргументації як чинника комунікативно-прагматичної спрямованості політичного дискурсу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках колективної теми кафедри французької філології Київського національного лінгвістичного університету Дослідження когнітивних та комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови”. Проблематика розглянутої дисертаційної праці вписується в коло питань, досліджуваних у рамках держбюджетної наукової теми Міністерства освіти та науки України Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний та комунікативно-прагматичний аспекти (германські, романські й українська мови)” (тему затверджено вченою радою КНЛУ, протокол № 5 від 20 січня 2000 року).
Метою дослідження є виявлення особливостей реалізації текстів французької політичної промови шляхом встановлення специфіки їхньої композиційної побудови та функціонування лексико-граматичних засобів у виступах Шарля де Голля і Жака Ширака.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
Ÿ визначити антропоцентричні засади політичної комунікації;
Ÿ розглянути дефініції політичної промови в сучасних наукових парадигмах, а також у контексті загальної теорії дискурсу;
Ÿ дати визначення політичної промови як типу політичної комунікації;
Ÿ охарактеризувати аргументативний вектор комунікативно-прагматичного механізму побудови політичної промови;
Ÿ виявити та проаналізувати основні закономірності композиційної структури текстів політичних промов Шарля де Голля і Жака Ширака;
Ÿ класифікувати лексико-граматичні засоби в текстах політичних промов Шарля де Голля і Жака Ширака.
Об’єктом дослідження є французькі президентські політичні промови, що дотепер не підлягали системному лінгвістичному аналізу.
Предметом вивчення є композиційна структура та лексико-граматичні особливості текстів політичної промови Шарля де Голля і Жака Ширака.
Матеріалом для дослідження слугували 198 текстів виступів французьких Президентів П’ятої Республіки Шарля де Голля і Жака Ширака (кількість функціонально значущих текстових елементів становить 29 тисяч одиниць), взятих з офіційного сайту Єлисейського палацу мережі Інтернет та зі збірок їх виступів, що знаходяться в бібліотеці французького культурного центру в місті Києві. До кола функціонально значущих текстових елементів входять мовні та мовленнєві явища (від окремих лексичних одиниць до висловлень, фрагментів тексту й далі до цілого тексту), які характеризуються здатністю відбивати специфіку структури комунікативної ситуації текстів політичної промови.
Для досягнення поставленої мети й розв'язання конкретних завдань роботи застосовано такі методи: традиційний лінгвостилістичний аналіз В.В.Виноградова й І.Р.Гальперіна, який базується на спостереженні, аналізі й подальшому синтезі досліджуваних явищ. Крім того, в дослідженні використовується метод прагматичної інтерпретації текстів. Аналіз лексичних дефініцій здійснюється за допомогою словників Dictionnaire des mots contemporains (1991), Dictionnaire étymologique et historique du français (1993), Encyclopédie Théma (2000), Le Grand Larousse en 5 volumes (1990), Le Grand Robert de la langue française (2001), Nouvelle Encyclopédie Bordas (1989). Висновки про типовість тих чи інших мовних засобів, які використовуються в текстах політичних промов, ґрунтуються на даних кількісного аналізу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше за об’єкт лінгвістичного спостереження обрано політичні промови Президентів П’ятої Республіки Шарля де Голля і Жака Ширака. Вперше системно й комплексно виявлено й описано основні закономірності композиційної структури французької політичної промови. Проаналізовано лексичні та граматичні особливості політичної промови з позицій антропоцентричного підходу. В ракурсі комунікативно-прагматичного підходу до проблем мовної номінації класифіковано лексичні одиниці політичної промови й основні граматичні засоби мови, які відбивають специфіку структури комунікативної ситуації текстів політичних промов.
Теоретичне значення дисертації визначається тим, що вона є внеском у дослідження з теорії комунікації, лінгвопрагматику, стилістику сучасної французької мови, зокрема в подальше обґрунтування теоретичних положень про категоріальні ознаки тексту політичної промови. Поглиблюються й розширюються вже усталені знання про комунікативну ситуацію, формується наукове уявлення про композиційну структуру політичної промови, визначається лінгвістичний статус політичної промови як особливого типу тексту.
Практичне значення здобутих результатів полягає в можливості використання основних положень і висновків дисертації в теоретичних курсах стилістики (розділи Стилістична класифікація словникового складу французької мови”, Жанри та стилі”), теоретичної граматики французької мови (розділи Займенник”, Дієслово”, Синтаксис”), у спецкурсах з проблем лінгвістики тексту, теорії комунікації, прагмалінгвістики у вищих навчальних закладах України, а також у науково-дослідницькій роботі студентів та аспірантів.
Апробація дослідження. Результати роботи висвітлювались у доповідях на Міжнародній науковій конференції Мова, освіта і культура у сучасному світі” (Київ, 2001), Всеукраїнській науковій філологічній конференції Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції Дискурс у комунікаційних системах” (Київ, 2004), а також на щорічних науково-практичних конференціях Київського національного лінгвістичного університету (Київ, 2000, 2001, 2002).
Публікації. Основні положення й результати дослідження відображено у 3 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях ВАК України, та 1 тезах.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та списку промов Шарля де Голля й Жака Ширака, списку довідників. Загальний обсяг дисертації 202 стор.
У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначаються мета й завдання роботи, її наукова новизна, теоретичне й практичне значення, формулюються положення, що виносяться на захист.
У першому розділі Антропоцентричний фактор політичної промови в комунікативно-прагматичному вимірі” з’ясовуються антропоцентричні засади політичної комунікації, розглядаються термінологічні дефініції політичної промови в сучасних наукових парадигмах, а також у контексті загальної теорії дискурсу, визначається лінгвістичний статус політичної промови як особливого типу політичної комунікації та як результату впливу технологій мас-медіа, докладно характеризується аргументативний фактор комунікативно-прагматичного механізму створення політичної промови.
У другому розділі Композиційна структура тексту французької політичної промови” досліджується трихотомічна структура політичної промови, яка складається з вступного, основного та заключного комунікативних блоків. При цьому значна увага приділяється аналізу текстових делімітаторів і засобів виділення комунікативних блоків у тексті французької політичної промови.
У третьому розділі Лексико-граматичні засоби впливу на аудиторію у тексті французької політичної промови” докладно охарактеризовано загальновживану лексику в текстах політичних промов, виявлено ЛСГ стилістично маркованої лексики в текстах політичних промов. У цьому ж розділі продемонстровано, яку роль у цих текстах відіграють граматичні засоби, зокрема займенники та дієслова як виразники суб'єктно-об'єктних відносин, а також розкрито специфіку синтаксичної організації текстів політичних промов.
У загальних висновках подано результати дослідження.
На захист виносяться такі положення:
1. Президентська політична промова це усний політичний текст, який проголошується Президентом перед масовою аудиторією, ставить назрілі завдання у тій чи іншій сфері громадського життя, дає рекомендації щодо здійснення поставлених завдань. Вона виконує функції переконання, агітації, вітання, має заздалегідь створений сценарій, який залежить від комунікативної ситуації. Кількість учасників у цій комунікативній ситуації точно не визначена, оскільки йдеться про масову комунікацію, де основна частина мовленнєвої дії (промови) відводиться промовцю.
2. Тексти політичних промов Шарля де Голля і Жака Ширака будуються за трихотомічною схемою: вступний комунікативний блок (слугує для встановлення контакту з адресатом), основний комунікативний блок (призначений для доведення тези промови) і заключний комунікативний блок (слугує для підведення підсумків промови). Слідування античним традиціям при побудові політичної промови є основним принципом аргументації, який полегшує сприйняття промови аудиторією.
3. Лексико-семантичний рівень текстів політичних промов Президентів Франції представлений загальновживаною лексикою, що становить основу будь-якого тексту промови, і політичною лексикою, що відображає ідеологію певного класу, вводить в ужиток набір ідей, політичних суджень і міркувань, систему символів, ідеологічних настанов і цінностей. Окремі слова з політичної лексики стають ключовими та словами-гаслами, які безпосередньо впливають на адресата завдяки оцінно-емоційному потенціалу, стислості, простоті, влучності й точності.
4. Серед граматичних засобів у текстах політичних промов Шарля де Голля і Жака Ширака важливу роль відіграють займенники і дієслова. При вживанні займенників у ролі звертань, промовець залежно від своїх намірів встановлює зв'язки в рамках групової свідомості, створює відчуття єдності, ідентифікує уряд, країну й себе з адресатом, що дозволяє вважати ці засоби найважливішими показниками структури комунікативної ситуації текстів політичних промов. Вживання дієслів, які виражають суб'єктно-об'єктні відносини, готує свідомість адресата для сприйняття інформації й сигналізує про наміри промовця.
5. Особливістю синтаксису текстів політичних промов є розгорнутість синтаксичних конструкцій. Превалюють складнопідрядні та складносурядні речення; інфінітивні й дієприкметникові звороти, які дозволяють уникнути нагромадження підрядних речень, не обмежуючи в прагматичному плані можливості промовця висловлювати особисту думку.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Мовна організація текстів політичних промов розглядається як результат дії продуцента тексту в зв'язку з функцією впливу тексту й намірами промовця. Комунікативно-прагматичні фактори такі, як цільова настанова й інтенції автора, умови й місце реалізації тексту, посада, яку посідає промовець, і належність його до певної політичної партії є визначальними у виборі й співвідношенні мовних засобів в текстах промов, а формування структури взаємопов'язаних елементів зумовлено функціонально.
В основі будови текстів політичних промов лежить комунікативно-генеративна стратегія, що визначається комунікативною метою й в особливості засобами її досягнення. Головною метою такого типу текстів є підтвердження позиції промовця, для досягнення якої останній використовує арсенал дійсних або прихованих стратегій і обирає певну схему або зразок.
Системне дослідження текстів політичних промов підтверджує положення про те, що політична промова це явище типологічного характеру, й дозволяє виділити сталу модель комунікації.
Політична промова виконує функції переконання, агітації, привітання й т.п., що надає цьому типу тексту агітуючого, переконувального й регулятивного характеру.
Політична промова ідеологічно детермінована: її об'єктом є політика; політична промова є одним із типів інформативно-переконувальних політичних текстів, що створюються специфічною групою людей (в нашому випадку Президентами Франції). Промовець під час промови набуває особливого статусу, який викликає в адресата особливі очікування. Позиція промовця ідентифікується з певним політичним інститутом/групою.
Політична промова реалізується в певних діяльнісних контекстах, має ритуальний характер і заздалегідь створений сценарій, який залежить від комунікативної ситуації. Комунікативна ситуація реалізації промови становить усні безпосередньо створені політичні промови, де між промовцем і адресатом не існує локальних і часових бар'єрів, промовець добре підготовлений і має письмовий варіант промови. Кількість учасників комунікації точно не визначена, адже йдеться про масову політичну комунікацію, де основна частина мовленнєвої дії (промови) відводиться промовцю, тобто здійснюється несиметрична комунікація.
Тексти промов призводять до певних наслідків і результатів (дострокові парламентські або президентські вибори, зміна Конституції й т.п.). Хоча переконувальний характер промови ще не є свідченням того, що промовець має досягти своєї мети тільки після однієї промови це одна з частин складного мультімедійного процесу.
Політичні промови є завершеними текстами, які частково змінюються під час презентації, що спричиняє розглядати їх як такі, що містять у собі елементи усної й письмової комунікації. У зв'язку з цим тексти промов становлять змішаний тип комунікації, оскільки усна презентація є проміжною ланкою між підготованим манускриптом промови та її письмовим відображенням у пресі. Опозиція усний/письмовий текст залежить від ступеня готовності промовця.
Специфічної ознакою текстів промов є їх колективний характер. По-перше, в них відбито інтереси не лише одного політика, а цілої групи/партії/уряду й т.д., репрезентантом яких є промовець через власну промову. По-друге, майже завжди тексти політичних промов створюються за участі інших авторів (референтів, спічрайтерів). Отже, у промові ланцюжок мовленнєвого акту подовжується, оскільки адресант представлений двома фігурами: спіч-райтер автор тексту, який лишається анонімним для адресата, й промовець, якому приписується авторство.
Усі тексти політичних промов будуються за трихотомічною схемою: вступ, який слугує для встановлення контакту з адресатом і представленням теми промови, основна частина, в якій доводиться теза промови, і заключна частина, в якій підводяться підсумки, робляться висновки і міститься заклик.
Лексико-семантична організація текстів промов репрезентована двома основними шарами: 1) загальновживана лексика, що становить основу будь-якого тексту промови і 2) політична лексика, що відображає ідеологію певного класу, вводить в ужиток набір ідей, політичних суджень і міркувань, систему символів, ідеологічних настанов і цінностей. Політична лексика актуалізується в політичному й ідеологічному контекстах слів для формування теорій, позицій, доктрин і т.п.
Завдяки своїй семантиці й активізації, окремі слова з політичної лексики стають ключовими й словами-гаслами, які становлять типову своєрідність тексту політичної промови безпосередньо впливають на адресата завдяки оцінно-емоційному потенціалу, стислості, простоті, влучності й точності. Слова-гасла стають базисом промови, визначають характер описуваного явища, включаючи його в певні поняттєві рамки. Вони є універсальними класифікаторами, оскільки імпліцитно формують стратегію поведінки.
Головною функцією текстів промов є вплив на адресата й дістати згоди з позицією промовця, яка зумовлює вживання стилістично забарвленої лексики: неологізмів, евфемізмів, метафор, розмовна лексики й слів іншомовного походження. Такі ілокутивні наміри промовця дозволяють позитивно вплинути на адресата, викликати в нього емоції, імпонувати йому в мовленнєвому плані, імплікувати певні факти, уникати табу, передавати оцінку, економити мовленнєві зусилля й час, налагоджувати контакт з адресатом, а загалом, досягти перлокутивного ефекту.
Феномен проголошення промови стимулюється певною зовнішньою подією, яка відноситься до сфери екстралінгвістичних факторів, що сприяють оптимальній структурно-композиційній і стилістичній організації текстів.
Структурно-композиційна модель текстів політичних промов складається з трьох комунікативних блоків вступного комунікативного блоку (ВКБ), основного комунікативного блоку (ОКБ) і заключного комунікативного блоку (ЗКБ), що значною мірою полегшує як процес створення нових текстів, так і процес їх декодування.
Основою для розгортання проспективних синтагматичних відносин в тексті промови є ВКБ, в якому здійснюється встановлення контакту між промовцем і аудиторією.
В ОКБ, який вважається головним етапом аргументації в тексті політичної промови, відбувається проголошення і доведення тези.
У ЗКБ здійснюється узагальнення змісту ОКБ. ЗКБ має ретроспективну проекцію.
Аргументативна манера викладу в текстах політичних промов свідчить про слідування класичним риторичним традиціям, а апелятивні моменти в текстах промови підпорядковуються логіці синтагматичного розвитку, що підсилюється імплікативними зв’язками з суміжними блоками текстів, завдяки чому поєднуються фактори переконання і впливу.
Специфіка структурно-композиційної та стилістичної організації текстів промов міститься в бажанні промовця забезпечити найефективнішу форму сприйняття інформації й програмуванні процесу сприйняття даної інформації адресатом.
Широке використання займенників, і передусім форм першої особи множини й однини, є однією з важливих особливостей текстів французьких політичних промов. Використовуючи форму займенника першої особи множини, промовець звертається до різних верств населення, встановлює зв'язки в рамках групової свідомості залежно від своїх намірів, створює почуття спільності, ідентифікує уряд, країну й себе з адресатом/виборцем, що дозволяє назвати вживання певного займенника одним з найнеобхідніших складників структури текстів політичної промови.
Синтаксична структура текстів промов орієнтується на нормованість. Тексти промов монологічної будови їх дотримуються. До них належать: повні речення, експлікативність предикативної групи і зв'язків у реченні, зрозумілість для широкого кола.
Подальше дослідження політичних промов Президентів Франції Шарля де Голля і Жака Ширака може бути зосереждене на маніпулятивних стратегіях і тактиках, еволюції комунікативних стратегій, трансформації політичних промов під впливом комунікативних технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции // Языки русской культуры. М.: Высш. школа ", 1996. - 448 с.
2. Агаян П.У. Новая риторика” Х.Перельмана (критический анализ) // Философские проблемы аргументации. Ереван: АН СССР, 1986. .С. 463-474.
3. Акимова Н.Г. Новое в синтаксисе современного русского языка: Учебн.пособие. М.: Высш. школа, 1990. 168 с.
4. Александрова О.В. Проблема дискурса в современной лингвистике // Когнитивно-прагматические аспекты лингвистических исследований: Сб. науч. трудов. Калининград: Изд-во Калинингр. ун-та, 1999. С. 9-13.
5. Анохин М.Г., Павлютенкова М.Ю. Информационно-коммуникационные технологии в политике // Вестник Российского университета Дружбы народов. Серия политология. 1999. № 1 (сетевая версия) http://www.stepanov01.narod.ru/library/journal01/article05.htm .
6. Аристотель. Риторика // Античные риторики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. С. 15-164.
7. Арутюнова Н.Д. Время: модели и метафоры // Логический анализ языка. Язык и время. М.: Индрик, 1997. С. 51-61.
8. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Большой энциклопедический словарь Языкознание”. М.: Больш. российская энциклопедия, 1998. С. 136-137.
9. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст // Языковая номинация (Виды наименований). М.: Наука, 1977. С. 304-357.
10. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека.- М.: Индрик, 1999. 896 с.
11. Бакеркина В.В., Шестакова Л.Л. Политический язык как часть русского литературного языка // Общество, язык и личность: Материалы Всероссийской научной конференции. Пенза: Изд-во Пензенск. ун-та, 1996. Вып.1. С. 46-47.
12. Бакумова Е.В. Образ политика в языке // Языковая личность: системы, нормы, стиль // Тезисы докладов научной конференции. Волгоград: Перемена, 1998. С. 12-13.
13. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1961. 394 с.
14. Баранов А.Н. Аргументация как языковой и когнитивный феномен // Речевое воздействие в сфере массовой коммуникации. М: Прогресс, 1990. С. 40-52.
15. Баранов А.Н. Политическая аргументация и ценностные структуры общественного сознания // Язык и социальное познание. М. Знание, 1990. С. 19-33.
16. Баранов А.Н. Что нас убеждает? М.: Знание, 1990. 63 с.
17. Баранов А.Н., Казакевич Е.Г. Парламентские дебаты: традиции и новации: М.: Прогресс, 1991. 129 с.
18. Баркова Л.А. Влияние фактора адресата на окказиональное использование фразеологических единиц // Фразеологическая семантика в коммуникативном аспекте. Сб.науч. трудов. М.: Изд-во Московск. ун-та, 1985. С. 3-15.
19. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент: Монографія. К.: МАУП, 1996. 144 с.
20. Безменова Н.А. Массовая коммуникация в свете отраженной” риторики // Роль языка в средствах массовой информации. М.: Знание, 1986. С. 82-99
21. Бекетова О.В. Фігури повтору як лінгвістичні засоби аргументації // Взаємодія одиниць різних рівнів германських та романських мов: Вісник КДЛУ, 1997. Вип. 3 . С.3-7.
22. Белова А.Д. Аргументация и речь политика // Філологія і культура: Зб. наук. праць. К.: Київськ. ун-т імені Тараса Шевченка, 1996. С. 53-62.
23. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Київськ. ун-т імені Тараса Шевченка, 1997. 300 с.
24. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 444 с.
25. Береза Л.П. О коммуникативно-прагматических нормах английского информационно-описательного текста // Высказывание и дискурс в прагмалингвистическом аспекте. Сб. науч. трудов. К.: КГПИИЯ, 1989. С. 9-14.
26. Бєлова А.Д. Класифікуючі конектори в англійському тексті // Іноземна філологія. Український науковий збірник. Львів: Львівськ. націон. ун-тет ім. І. Франка. 1999. Вип. 111. С. 103-108.
27. Бєлова А.Д. Нові тенденції у вивченні мов і комунікації // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Київськ. ун-т ім. Тараса Шевченка, 1999. С. 98-103.
28. Бєлова А.Д., Жуковець Г.Л. Сучасний лейбористський дискурс у Великобританії (на матеріалі промов прем¢єр-міністра Тоні Блера) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Логос, 1998. С. 3-16.
29. Бобырева Е.В. Текст в структуре единиц коммуникации // Тезисы докладов научной конференции "Языковая личность: системы, нормы, стиль". Волгоград: Перемена, 1998. - С. 14-16.
30. Болдырева С.И., Болдырева М.В. Политически корректный язык. // Когнитивно-прагматические аспекты лингвистических исследований: Сб. науч. трудов. Калининград: Калинингр. ун-т, 1999. С. 35-40.
31. Болкова Н.А. Структура концепта власти в идеографическом словаре // Тезисы докладов научной конференции "Языковая личность: системы, нормы, стиль". Волгоград: Перемена, 1998. С.18-19.
32. Бондалетов В.Д. Социальная лингвистика. - М.: Просвещение, 1987. 157 с.
33. Бордукова М.В. Синтаксические стилистические приемы и типы выдвижения в публицистическом тексте // Индивидуальное и социальное в текстообразовании. Сб. науч. трудов. М.: Изд-во Моск. ун-та. 1991. Вып. 376. С. 72-82.
34. Борзенок Н.В. Прагматика отрицания в речи языковой личности // Единицы языка и их функционирование. Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1998. С. 23-24.
35. Браун Л. Имидж путь к успеху. СПб: Питер Пресс, 1996. - 288 с.
36. Брандес М.П. Языковой стиль художественного повествования (на метериале немецкой художественной прозы): Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.02.04 / Киевск. ун-т им. Т.Шевченко, 1989. 36 с.
37. Брутян Г.А. Аргументация. Ереван: АН СССР, 1984. 106 с.
38. Будагов Р.А. Сходства и несходства между родственными языками. М: Прогресс, 1985. 237 с.
39. Буданцев Ю.П. Очерки по неокоммуникации (Массовая коммуникация в ноосфере). М.: МНЭПУ, 1995. 180 с.
40. Василевич А.П. Публичная речь как объект исследования: обзор научной литературы США // Оптимизация речевого воздействия. М.: Наука, 1990. С. 120-127.
41. Введенская Л. А., Павлова Л. Г. Культура и искусство речи. Современная риторика : Для высших и средних учеб. заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. 576 с.
42. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. / Отв. ред. М.А. Кронгауз; вступ. ст. Е.В. Падучевой. М.: Русские словари, 1996. 416 с.
43. Вендина Т.И. Этнолингвистика, аксиология и словообразование // Слово и культура памяти Н.И. Толстого. М.: Индрик, 1998. С. 39-47.
44. Винник С.В. Социолингвистическая интерпретация политических неологизмов американского происхождения // Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04/ БГУ им. В.И. Ленина. Минск, 1986. 18 с.
45. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Госполитиздат, 1959. 654 с.
46. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий (Варианты речевого поведения). - М.: Наука, 1993. 172 с.
47. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. К.: Наукова думка, 1986. 140 с.
48. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика. Волгоград: Перемена, 1997. 139 с.
49. Воїнов В. Соціально-оцінні номінації у контексті культури США. К.: Либідь, 1994. 143 с.
50. Воїнов В.В., Васильченко О.Ю. Різновиди американського індивідуалізму та їх мовна маніфестація // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Логос, 2000. С. 84-91.
51. Волков А.А. Концепции публичной речи и единицы языка // Роль языка в средствах массовой информации. М.: Прогресс, 1986. С. 46-81
52. Воробьёв В.В. Национальная личность в парадигмах языка и культуры // V Міжнародна конференція Мова i культура”. К.: Київськ. ун-тет. 1997. Т. 1 Философія мови та культури”. С. 36-43
53. Воробьёва О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища школа, 1993. 199 с.
54. Ворожбитова А.А. Синергетика текста в лингвориторическом освещении // Общество, язык и личность. Материалы Всероссийской научной конференции. Пенза: Изд-во Пензенск. ун-та. 1996. Вып. 1. С.74-76.
55. Гальперин И.Р. Информативность единиц текста. М.: Высш. школа, 1974. 175С.
56. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка. М.: Добросвет, 2000. 832 с.
57. Горелов И.Н. Коммуникация // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 233.
58. Городецька О.В. Національний менталітет, система цінностей британського суспільства та їх відображення в мові // Науковий Вісник Чернівецького університету. Чернівці: ЧДУ. 1999. Вип. 60. С. 128-135.
59. Греймас А.Ж., Курте Ж. Семиотика. Объяснительный словарь теории языка // Семиотика. М.: Радуга, 1983. 337 с..
60. Гулей М.Д. Особливості структурно-композиційної організації тексту політичної публічної промови (на матеріалі виступів Президентів П’ятої Республіки Шарля де Голля і Жака Ширака) ⁄⁄ Проблеми семантики слова, речення та тексту. К.: видавничий центр КДЛУ. Вип. 6. 2001. С. 54-58.
61. Гулей М.Д. Системний підхід до вивчення тексту політичної публічної промови ⁄⁄ Проблеми семантики слова, речення та тексту. К.: КНЛУ. Вип. 7. 2001. С. 61-65.
62. Гулей М.Д. Структурно-композиційна організація тексту політичної публічної промови ⁄⁄ Тези всеукраїнської наукової філологічної конференції Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”. Черкаси: ЧІТІ. 2001. С. 64-65.
63. Гулей М.Д. Тематична характеристика загальновживаної і стилістично маркованої лексики в текстах політичних публічних промов (на матеріалі виступів французьких Президентів П’ятої Республіки Жака Ширака і Шарля де Голля) ⁄⁄ Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія”. К.: КНЛУ. 2002. Т. 7, № 2. С. 93-103.
64. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
65. Дейк Т.А. Язык Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
66. Демьянков В.З. Англо-русские термины по прикладной лингвистике и автоматической переработке текста. // Методы анализа текста //. М.: Всесоюзный центр переводов. 1989. Вып. 2. с. 123-138.
67. Демьянков В.З. Семантические роли и образы языка // Язык о языке. М.: Языки русской культуры, 2000. С. 193-270.
68. Дешериев Ю.Д. Теоретические аспекты изучения социальной обусловленности языка // Влияние социальных факторов на функционирование и развитие языка . М.: Наука, 1988. С. 5-40.
69. Джонсон-Лэрд Ф. Процедурная семантика и психология значения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вып. ХХІІІ. С. 234-257.
70. Діденко М. О. Політичний виступ як тип тексту (на матеріалі виступів німецьких політичних діячів кінця 20 століття): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. О., 2001. 19 с.
71. Дмитриева О.А. Место концепта в лингвокультурологии // Языковая личность: системы, нормы, стиль. Тезисы докладов научной конференции. Волгоград: Перемена,1998. С. 31.
72. Домашнев А.М. Язык и идеология в их взаимоотношении // Онтология языка как общественного явления. М.: Наука, 1983. С. 143-171.
73. Дуличенко А.Д. О перспективе лингвистики ХХІ века. //Вестник МГУ. Серия "Философия". 1996. № 5 . С. 124-131.
74. Дурст-Андерсен П.В. Ментальная грамматика и лингвистические супертипы // Вопросы языкознания. - 1995. №6. М.: Наука С. 30-42.
75. Дьякова М.П. Прагматическая направленность текстов публичных выступлений (на материале обращений американских президентов к Конгрессу): Автореф. дис. ... канд.филол. наук: 10.02.04 / Моск. лингв. ун-т. М., 1993. 24 с.
76. Ейгер Г.В., Рапопорт И.А. Язык и личность. Харьков, 1991. 79 с.
77. Єнікєєва С.М. Формування та фукціонування нових словотворчих елементів англійської мови: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04/ Харківський держ. ун-т. Харків, 1999. 17 с.
78. Желтухина М.Р. Метафора в политическом дискурсе как средство создания комического эффекта // Тезисы докладов научной конференции. Волгоград: Перемена, 1998. С.36-37.
79. Желтухина М.Р. Реализация комического в жанре политического интервью // Языковая личность: Жанровая речевая деятельность. Тезисы докладов науч. конф. Волгоград: Перемена, 1998. С. 37-39.
80. Жуковець Г.Л. Риторичні прийоми протиставлення та повтору в сучасному політичному дискурсі та принципи їх засвоєння // Вісник "Іноземна філологія".. - К.: Видавничий центр Київський університет”, 2000. Вип.30. С. 76- 78.
81. Жюль К.К. Мысль. Слово. Метафора. К.: Наукова думка, 1984. 296 с.
82. Зарецкая Е. Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. М.: Дело, 1998. 480 с.
83. Зацний Ю.А. Неологізми англійської мови 80-90-х років ХХ століття. Запоріжжя: РА Тандем-У”, 1997. 396 с.
84. Земская Е.А. Активные процессы современного словообразования // Русский язык конца ХХ столетия (1985-1995). М.: Языки русской культуры, 1996. С. 90-141.
85. Земская Е.А. Клише новояза и цитация в языке постсоветского общества // Вопросы языкознания. 1996. - №3. С. 23-31.
86. Злобин Н. С. Становление информационного общества и перспективы личности // Цивилизация, культура, личность. М. : Эдиториал, 1999. С. 61-81.
87. Ильин А.Л., Кадацкий В.Ф., Никифоров К.В., Пихоя Л.Г. Отзвук слова: Из опыта спичрайтеров первого президента Росси. М.: Изд-во ИМА-пресс, 1999. 144 с.
88. Калініна Н.В. Лексико-синтаксичні та синтаксичні засоби виразу негативної оцінки в сучасній англійській мові // Вісник Київського університету. Серія "Історико-філологічні науки. К.: Либідь, 1992. Вип.5. С. 73-77.
89. Каменская О.Л. Текст и коммуникация. М.: Высш. школа, 1990. 147 с.
90. Караулов Ю.Н. Вступительная статья // Язык и личность. М.: Наука, 1989. С. 3-8.
91. Караулов Ю.Н. Петров В.В. От грамматики текста к когнитивной теории дискурса // Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. С. 5-11.
92. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: 1987. 261 с.
93. Квадратура смысла. Французская школа анализа дискурса. М.: Прогресс, 1999. 257 с.
94. Келле В.Ж. Типы цивилизационного развития // Цивилизация, культура, личность. М. : Эдиториал УРСС, 1999. С. 45-60.
95. Керда І.В. Деякі особливості англійських морфологічних неологізмів у різних сферах людської діяльності // Проблеми романо-германської філології: Зб. наук. праць. Ужгород: Ужгородск. ун-т, 1998. С. 62-67.
96. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. М.: Юрист. 1997. 256 с.
97. Киселева Т.В. Коммуникативная корректность в языковой картине мира // Языковая семантика и образ мира. М., 1997. - Ч.1. С. 115-117.
98. Клемперер В. LTI. Язык Третьего рейха. М.: Прогресс, 1998. 384 с.
99. Кнорина Л.В. Грамматика. Семантика. Стилистика. М.: Ин-т языкознания им. В.В. Виноградова РАН, 1996. 239 с.
100. Кожина М.Н. О языковой и речевой экспрессии и ее экстралингвистическом обосновании // Проблемы экспрессивной стилистики. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовск.гос.ун-та, 1987. С.8-17.
101. Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. Одесса: Изд-во ОГУ им. М.И. Мечникова, 1991. 120 с.
102. Кони С. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности. М., 1979. 250 с.
103. Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 350 с.
104. Кохтев Н. Н. Основы ораторской речи. - М., 1992. 240 с.
105. Кочеткова Т.В. Языковая личность в лекционном контексте. - Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1998. 216 с.
106.