ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ УХИЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ ІТАЛІЙСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ПОНОМАРЕНКО ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 811.131.1’81’42

ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ УХИЛЬНОСТІ
В СУЧАСНОМУ ІТАЛІЙСЬКОМУ
ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 10.02.05 романські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Корбозерова Н.М.

КИЇВ 2004

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.....4
ВСТУП.5
РОЗДІЛ 1. УХИЛЬНІСТЬ В ІТАЛІЙСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ...13
1.1. Дискурс як об’єкт міждисциплінарних досліджень....13
1.2. Загальна характеристика політичного дискурсу.18
1.2.1. Поняття дискурсу в лінгвістиці..18
1.2.2. Характерні риси сучасного політичного дискурсу....23
1.2.3. Особливості італійського політичного дискурсу...31
1.3. Ухильність як комунікативне явище....39
1.3.1. Сутність явища ухильності.40
1.3.2. Типові випадки реалізації ухильності....46
1.3.3. Ухильне vs неухильне мовлення......57
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1....66
РОЗДІЛ 2. ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ УХИЛЬНОСТІ В ІТАЛІЙСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ..69
2.1. Слова та їх сполучення у ролі засобів вираження ухильності..69
2.1.1. Іменники як засоби вираження ухильності.70
2.1.2. Прикметники як засоби вираження ухильності..81
2.1.3. Прислівники як засоби вираження ухильності...86
2.1.4. Числівники як засоби вираження ухильності.99
2.1.5. Займенники як засоби вираження ухильності..102
2.1.6. Дієслова як засоби вираження ухильності108
2.1.7. Артиклі як засоби вираження ухильності..112
2.2. Синтаксичні засоби вираження ухильності..115
2.2.1. Довільні словосполучення...115
2.2.2. Напівдовільні словосполучення..124
2.2.3. Сталі словосполучення...126
2.3. Риторико-стилістичні прийоми вираження ухильності..128
2.3.1. Евфемізми у ролі засобів вираження ухильності..131
2.3.2. Гіперболи у ролі засобів вираження ухильності...132
2.3.3. Метафори у ролі засобів вираження ухильності...134
2.3.4. Персоніфікація у ролі засобу вираження ухильності....137
2.3.5. Применшення у ролі засобу вираження ухильності.138
2.3.6. Літоти у ролі засобів вираження ухильності.139
2.4. Предикативні засоби вираження ухильності..140
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2.........144
РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКИ УХИЛЬНОСТІ В ІТАЛІЙСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ...149
3.1. Комунікативна стратегія149
3.2. Тактики мовленнєвого спілкування...151
3.2.1. Нечітке формулювання думки.....153
3.2.2. Уникання прямої відповіді........168
3.2.3. Апеляція до людських почуттів181
3.2.4. Уникання точної номінації......187
3.2.5. Дотримання етикету....192
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3195
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.......197
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....201
СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ..228
ДОДАТОК А. Результати кількісного аналізу засобів вираження ухильності....237
ДОДАТОК Б. Текст інтерв’ю з Роберто Менія...239

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЗМІ: Засоби масової інформації.
ЄС: Європейський союз.
МЗС: Міністерство закордонних справ.
FI: Forza Italia.
G7: Велика сімка” від Great (Grande) 7”: США, Японія, Китай, Німеччина, Франція, Англія, Італія.
G8: Велика вісімка” від Great (Grande) 8”: США, Японія, Китай, Німеччина, Франція, Англія, Італія та Росія.
OSCE: ОБСЄ” Організація з безпеки та співробітництва в Європі (від італійського Organizzazione per la Sicurezza e la Cooperazione in Europa”)
UE: ЄС Європейський союз (від італійського Unione europea”).

G:155: Газета чи журнал, з яких узято приклад (цифрою позначено відповідний номер у списку літератури).
W:56101: Інтернет-адреси джерел ілюстративного матеріалу (цифрою позначено відповідний номер у списку літератури).
La parole a été donnée à l’homme pour déguiser sa pensée”
Ch.M. de Talleyrand-Périgord, 1754-1838 [DCF, p. 548].
Мову було дано людині, щоб приховувати думки” (переклад наш. О.П.)

ВСТУП

Одна з головних причин зростання інтересу суспільства до ролі та значення мови інформаційний бум як наслідок розвитку найновіших технологій та їх взаємодії з різними сферами життя. Зазначений чинник обумовив потребу простого доступу до інформації та якнайшвидшого обміну нею. Пошук і надання релевантної інформації висунули на чільне місце проблему ефективності спілкування. Це безпосередньо стосується будь-якої мовної системи в цілому, а також кожного окремого виду дискурсу, політичного включно. Забезпечуючи взаєморозуміння на високих міждержавних рівнях, у своїй щоденній праці політики використовують ресурси мови. Тому очевидною є важливість досконалого володіння нею, системою її риторичних засобів для результативного впровадження ідей, стратегій та намірів.
Серед проблем, які перебувають у центрі уваги лінгвістів, особливе місце займає вивчення співвідношень і взаємного впливу мови та політики, а саме ролі та значення мови у політиці. Лінгвісти, як і діячі інших галузей політики, імідж-мейкери, фахівці зі зв’язків з громадськістю намагаються відшукати тактики, котрі б дозволили в найлегший спосіб привернути увагу слухача, вселити у нього довіру до програми, курсу, ідей промовця, вплинути на аудиторію, зрештою, найшвидше досягти власної комунікативної мети.
Характер і особливості спілкування у сфері політики не були сталими впродовж своєї еволюції. Якщо за часів Арістотеля головним правилом для ораторів були ясність, точність, лаконічність, то зараз від політичних діячів можна почути дедалі більше ухильних, неконкретних, неоднозначних висловлень. Досвідчені політики здатні використовувати мову не лише з метою поінформувати об’єктивно чи безсторонньо, а й уникнути компрометуючих тем або викривити факти; не тільки для того, щоб привернути увагу широкого загалу, а й заради того, щоб відвернути чи послабити її.
Відтак, важливим напрямком аналізу комунікативно-прагматичних аспектів мови й мовлення є виявлення засобів вираження ухильності, котрі розкривають істинну суть сказаного і передають різні відтінки неконкретної номінації, неточності значень, уникань прямих відповідей, зниженої категоричності тощо. Особливо цікавим є дослідження зазначених аспектів у тих видах мовлення, котрі традиційно асоціюють із точністю, логічністю, до яких, у певній мірі, належить і політичний дискурс.
Актуальність дослідження сучасного італійського політичного дискурсу та, зокрема, використання засобів вираження ухильності в ньому, зумовлена недостатнім вивченням цих явищ, а також загальним інтересом у лінгвістиці до:
l моделювання комунікативного процесу з урахуванням фактору адресата, культурних, етнічних і соціальних особливостей аудиторії;
l вивчення правил кодування інформації засобами мови з метою досягнути певну комунікативну ціль, шляхів декодування повідомлень, забезпечення ефективності спілкування, корекції ментального простору реципієнта у бажаному напрямку;
l використання мовцем різних засобів вираження ухильності в процесі комунікації для збереження позитивного іміджу (власного чи/та реципієнта);
l аналізу позамовних факторів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на процес спілкування політиків;
l пошуку алгоритмів ведення комунікації в політичному дискурсі.
Дисертація має зв’язок із темами досліджень, які розробляє Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема з науковою темою Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), затвердженою Міністерством освіти і науки України.
Мета роботи дослідити лінгвопрагматичні засоби вираження ухильності в сучасному італійському політичному дискурсі зумовила необхідність вирішити коло завдань, які зводяться до викладеного нижче:
l виділити критерії, за якими певне висловлення політика може бути кваліфіковане як реалізація ухильності;
l проаналізувати фрагменти італійського політичного дискурсу;
l виявити, дослідити, класифікувати типові випадки прояву ухильності в монологічному та діалогічному мовленні італійських політиків;
l установити взаємозв’язок, сполучуваність і порядок використання засобів вираження ухильності у різних комунікативних ситуаціях;
l визначити, які лексичні одиниці, граматичні конструкції, риторико-стилістичні засоби вживають політики при реалізації комунікативного наміру уникнути чіткого й однозначного викладу думки;
l з'ясувати роль, причину, важливість вибору, раціональність і доцільність використання італійськими політиками мовних засобів ухильності;
l виділити тактики ухильності, за допомогою яких мовець утілює власні комунікативні інтенції, здійснюючи вплив на адресата політичного дискурсу; визначити найуживаніші з цих тактик.
Об’єкт дослідження явище ухильності, властиве італійському політичному дискурсу, сформованому під впливом низки мовних і позамовних факторів.
Предметом цього дослідження є одиниці різних мовних рівнів, об’єднані на основі їх спільної прагматичної функції в єдину систему засобів вираження ухильності; а також різні граматичні категорії, синтаксичні конструкції, стилістичні засоби та риторичні прийоми зі схожим лінгвопрагматичним навантаженням.
Методи та прийоми, використані при дослідженні італійського політичного дискурсу, полягають у прагматичному, семантико-синтаксичному, контекстуально-інтерпретаційному, дистрибутивному, кількісному, трансформаційному аналізах відібраного матеріалу з застосуванням положень теорії аргументації. Зокрема,
l прагматичний аналіз дозволив розкрити значення окремого фрагменту італійського політичного дискурсу, зважаючи не лише на зовнішню форму висловлення, а й на глибинний зміст, роль мовних і позамовних факторів;
l семантико-синтаксичний аналіз засвідчив існування слів з ухильним значенням і здатність точних або знеточнених елементів виступати засобами вираження ухильності у поєднаннях між собою чи з іншими одиницями;
l контекстуально-інтерпретаційний аналіз застосовано для врахування впливу оточення певного слова, сполучення чи й цілого речення на остаточне тлумачення, розуміння та сприйняття сказаного мовцем;
l дистрибутивний аналіз дозволив виявити поєднуваність засобів вираження ухильності з іншими точними чи деконкретизованими елементами мови;
l кількісний аналіз забезпечив статистичну достовірність дослідження, продемонстрував відчутну присутність засобів ухильності у мовленні італійських політиків; відсоток уживання певних частин мови в ролі засобів ухильності й випадків бажаного/небажаного застосування тактик ухильності;
l трансформаційний аналіз використано для подання прикладів неухильного мовлення та унаочнення ухильності політика (де це доцільно та можливо).
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній:
l уперше здійснено комплексне вивчення різнорівневих засобів вираження ухильності в мовленні італійських політиків;
l запроваджено термін ухильність” для позначення комплексу явищ неточності, неоднозначності, багатозначності, деконкретизації тощо;
l уперше проаналізовано прагматичний потенціал засобів ухильності італійської мови, їх уживання при свідомому впливі на масову аудиторію;
l уперше досліджено використання італійської мови у політиці для реалізації комунікативного наміру мовця ухилитися;
l уточнено особливості сучасного політичного дискурсу Італії.
Теоретичне значення роботи полягає у висвітлені на матеріалі стандартного варіанта італійської мови характерних рис, специфіки функціонування та особливостей творення, реалізації, сприйняття ухильності в політичному дискурсі; виокремленні та класифікації засобів вираження ухильності; визначення ролі цього явища в комунікативному просторі; уточненні визначень дискурсу та політичного дискурсу; запровадженні терміну ухильність”.
Практична цінність дисертаційного дослідження зводиться до того, що його матеріали та результати можна використати в теоретичних курсах зі стилістики, лексикології та в розділі загального теоретичного курсу соціолінгвістиці; у спецкурсах з риторики, теорії дискурсу, теорії комунікації, теорії аргументації, лінгвістики тексту, когнітивної лінгвістики. Міркування, висловлені в роботі, можуть бути враховані при моделюванні політичної комунікації в цілому, а також різного роду промов, розрахованих на велику аудиторію, при спробах спланувати реакцію масового адресата чи формувати імідж політика. Результати аналізу політичного дискурсу можуть бути частково застосовані в суміжних гуманітарних науках, наприклад у політології, психології, соціології, іміджелогії, зв’язках із громадськістю.
Фактичний матеріал склали тексти промов, виступів, інтерв’ю, дискусій, обговорень, дебатів, розміщені переважно в урядових газетах Італії Corriere della Sera”, Il Mattino”, La Repubblica”, La Stampa”, а також тексти, отримані в результаті декодування аудіо- та відеозаписів політичного спрямування, відібрані методом суцільної вибірки. Загальна кількість опрацьованих сторінок текстів у друкованому вигляді п’ятнадцять тисяч. Використання ресурсів мережі Інтернет забезпечило доступ як до найновіших політичних документів, так і до архівних матеріалів (1997-2004 роки), що дозволило порівняти попередні висловлення політиків з їх подальшою корекцією.
Апробація роботи. Положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри іспанської та італійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2001-2004 роках, на наукових конференціях: Мова, освіта і культура у сучасному світі” (КНЛУ, 20 грудня 2001 року), молодих учених Інституту філології КНУ (18 квітня 2002 року), Мова і культура” (IX Міжнародній науковій конференції імені професора Сергія Бураго: КНУ, 24-28 червня 2002 року), Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Міжнародна наукова конференція за участю молодих учених: КНУ, 09 квітня 2003 року), Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (КНУ, 23-24 жовтня 2003 року).
Публікації. Основні положення дисертації, результати й висновки проведеного аналізу викладено у дванадцяти наукових статтях, написаних одноосібно та опублікованих у фахових виданнях України.
Положення, винесені на захист:
1. Ухильність це ємне комунікативне явище, яке охоплює різноманітні випадки переважно свідомого неоднозначного, невідвертого висловлення думки та переконань; нечіткого, неточного іменування явища, особи чи предмета обговорення заради досягнення певної ілокутивної мети і здійснення впливу на реципієнта.
2. Основними критеріями кваліфікації висловлення як ухильного є порушення політиком одного чи водночас кількох законів логіки, максим ефективної комунікації, а також розкриття сутності предмету розмови наближено, неточно, через тонкий натяк, шляхом приховання власної думки чи залишанням сумнівів щодо вірогідності сприйняття інформації.
3. Явище ухильності одна з характерних рис сучасного італійського політичного дискурсу зафіксоване в різних комунікативних ситуаціях: у монологічному та діалогічному мовленні. Ухильність реалізується за допомогою низки окремих засобів або їх поєднань, які дозволяють мовцю втілити власний комунікативний намір. Існування маркерів ухильності на всіх мовних рівнях, а також амбівалентність цього явища (його бажаність або небажаність для обох сторін комунікації) свідчать про широке використання ухильності італійськими політиками.
4. Різнорівневі засоби вираження ухильності вживаються в італійському політичному дискурсі самостійно та у поєднанні з іншими мовними одиницями, у результаті чого неточне значення висловлень посилюється, послаблюється чи нейтралізується. Випадки самостійного та комбінованого вживання засобів вираження ухильності кількісно врівноважені. Вибір таких засобів зумовлений нормою, узусом, особистими уподобаннями мовця.
5. Уживання різноманітних засобів вираження ухильності дозволяє італійським політикам застосувати одну чи водночас декілька мовленнєвих тактик для досягнення певної комунікативної мети. Виділено п’ять основних тактик ухильності: Нечітке формулювання думки”, Уникання прямої відповіді”, Апеляція до людських почуттів”, Уникання точної номінації”, Дотримання етикету”.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури, двох додатків. Загальний обсяг дисертації 245 сторінок, із них основного тексту 200 сторінок.
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, об’єкт, предмет, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність роботи, зазначено використаний фактичний матеріал і вказано положення, винесені на захист.
У першому розділі (Ухильність в італійському політичному дискурсі”) визначені основні теоретичні поняття дисертаційного дослідження. Насамперед відзначено комплексний характер вивчення дискурсу в контексті інших дисциплін і з урахуванням позамовних факторів упливу (пункт 1.1). Установлено, що реалізація ухильності можлива лише в межах дискурсу, зокрема політичного. Це зумовило необхідність проаналізувати еволюцію понять дискурс”, політичний дискурс” і уточнення їх для цього дослідження (пункт 1.2.1). Визначено характерні риси сучасного політичного дискурсу (пункт 1.2.2) та особливості політичного дискурсу Італії (пункт 1.2.3). Оскільки робота присвячена всебічному вивченню ємного явища ухильності, для якого досі не існувало єдиної дефініції, то було обґрунтовано потребу використання відповідного терміна для позначення всіх випадків прояву неточності, неконкретності, неоднозначності тощо в мові й мовленні (пункт 1.3.1). Досліджено сутність цього явища, комунікативні ситуації, в яких політики вдаються до ухильності (пункт 1.3.2), а також критерії класифікації висловлень мовців як ухильних (пункт 1.3.3). У роботі систематизовано результати існуючого доробку в зазначеному напрямку та, на основі власних спостережень, описано явище ухильності.
Другий розділ (Лінгвопрагматичні засоби ухильності в італійському політичному дискурсі”) містить аналіз різнорівневих лінгвопрагматичних засобів вираження ухильності. Зокрема, вивчено реалізацію ухильності за допомогою окремих лексичних елементів (пункт 2.1), які впливають на загальне значення висловлень. Результати цього дослідження представлено у класифікації засобів ухильності за їх належністю до відповідних частин мови (пункти 2.1.1 2.1.7 і Додаток А). Установлено, що найпоширенішими з них є прислівники. Артиклі це єдина службова частина мови, котра може виконувати роль повноправного засобу вираження ухильності. Також вивчено створені за допомогою відповідних конективних засобів словосполучення, що їх використовують італійські політики для оформлення повідомлень ухильного змісту (пункт 2.2). Досліджено три типи таких словосполучень: довільні, створені за моделлю (зразком) напівдовільні, сталі (пункти 2.2.1 2.2.3); до останніх можна зарахувати фразеологізми та ідіоми, риторико-стилістичні засоби (пункт 2.3.1 2.3.6). Найпопулярнішими з них є метафори, евфемізми, гіперболи, применшення. У випадках реалізації ухильності предикативними засобами основну роль відіграють дієслова, зокрема, у формі умовного способу та майбутнього часу (пункт 2.4).
Третій розділ (Стратегія і тактики ухильності в італійському політичному дискурсі”) присвячено аналізу способів вираження ухильності у мовленні італійських політиків. Аналіз речення в цілому дозволив виокремити тактики ухильності (складові однойменної стратегії), які політики часто застосовують у своїх виступах. Усього виокремлено п’ять основних тактик (пункти 3.1 3.5), кожна з яких може бути втілена у процесі спілкування через один або низку прийомів, способів, методів.
Результати комплексного вивчення ухилень у мовленні підтвердили висунуту тезу про важливість явища ухильності, властивого італійському політичному дискурсу.
Підсумки досліджень наведено у висновках після кожного розділу.
У загальних висновках сформульовано результати комплексного аналізу явища ухильності в сучасному італійському політичному дискурсі, функції окремих засобів вираження ухильності, їх поєднань, класифікації тактик ухильності.
Перелік використаної літератури включає 305 найменувань праць вітчизняних і зарубіжних авторів, 20 лексикографічних джерел, 101 джерело ілюстративного матеріалу.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

З огляду на сучасні пріоритети лінгвістики, особливе значення має пошук і вивчення явищ, які втілюються в процесі спілкування відповідно до ілокутивної мети мовців. Існує необхідність у поясненні цих явищ, установленні їх алгоритмів і закономірностей для досягнення ефективної комунікації. Одним із таких малодосліджених мовленнєвих феноменів є ухильність, і зокрема, її реалізація в італійському політичному дискурсі.
На сучасному етапі лінгвістичних студій дискурс є об’єктом міждисциплінарних досліджень. Відповідно, при його аналізі необхідно враховувати мовні та позамовні фактори впливу. Серед останніх особливе значення мають соціальний чинник, індивідуальні риси комунікантів, уплив ЗМІ.
Установлено, що ухильність реалізується в межах дискурсу, визначаючись комунікативною метою мовця, втіленою за допомогою відповідних засобів у певному контексті. В роботі окреслено типові випадки використання мовцями ухильності. Потреба в дослідженні явища ухильності на матеріалі політичного дискурсу зумовлена важливістю ролі політиків у житті суспільства та їхнього впливу на громадськість. Дискурс визначено як складне соціолінгвальне явище (матеріальним результатом реалізації якого є зв’язний текст в усній чи писемній формі), котре сформувалося та функціонує під впливом суто мовних чинників і низки позамовних (прагматичних, когнітивних, психологічних, соціокультурних, історичних) факторів, сукупність яких дозволяє декодувати глибинний зміст (що може не відповідати зовнішній формі), з’ясувати позиції всіх учасників комунікації та їхню ілокутивну мету. Політичний дискурс визначено як комплексне комунікативне явище, яке реалізується в усній і писемній формі згідно з існуючими риторико-стилістичними нормами й історичними традиціями та об’єднує всі мовленнєві акти професійних політиків. Характерними рисами політичного дискурсу є зверненість до аудиторії, прагнення досягнути певної комунікативної мети, жорсткі часові рамки, врахування типу комунікації та ролі ЗМІ. Досліджено лінгвістичні особливості сучасного італійського політичного дискурсу. Ними є:
l використання італійськими політиками запозичень із французького та англійського політичного дискурсу;
l наявність лексичних одиниць, утворених за допомогою суфіксів -ismo”, -ista”, суфікса й закінчення -izzare”, префіксів anti-”, co-”, re-”, contro-”, extra-”, cripto-”, pseudo-”, super-”, ultra-”; флексій -(i)tà”, -(z)ione”, -(e)nza”;
l уживання прикметників, утворених від власних імен;
l присутність термінів, понять, ключових слів з інших дискурсів, галузей знань;
l нестабільність конотацій політичної лексики та термінології; їх залежність від ідеологічної ситуації та особистості мовця;
l значне використання абстрактних іменників і риторико-стилістичних засобів.
Відсутність єдиної дефініції для позначення різних проявів неточності, неконкретності тощо в мові та мовленні зумовила запровадження терміна ухильність” (evasione”), який охоплює широкий спектр схожих явищ. Установлено, що політики висловлюються ухильно в монологічних виступах, а також в ініціативних і реактивних репліках діалогічного мовлення. Залежно від мети, ухильність може бути як бажаною, так і небажаною для однієї зі сторін комунікації чи водночас для обох, залишаючись невіддільною складовою мови та мовлення, їх властивим елементом.
Виділено основні критерії кваліфікації висловлень як ухильних або неухильних. При цьому неухильне висловлення є відвертим, буквальним, таким, що відповідає дійсності, правильним, безсумнівним, безпосереднім. Навпаки, ухильне висловлення є неточним, дипломатичним, невідвертим, нерозбірливим, неоднозначним, лицемірним. Інакше кажучи, точне висловлення у політичному дискурсі має задовольняти умови чіткого мовлення політиків, виписані Арістотелем, засади ефективної комунікації, визначені Ґ.П. Ґрайсом у Максимах, а також постулати логіки. Навмисне чи необачне порушення хоча б одного з цих критеріїв дає підстави кваліфікувати відповідний фрагмент політичного дискурсу як ухилення мовця.
Явище ухильності в сучасному італійському політичному дискурсі реалізується через низку окремих і комбінованих засобів, які дозволяють політикові здійснити власний комунікативний намір. Вибір одного чи кількох таких елементів визначає особиста лінгвістична компетенція кожного мовця, особливості сприйняття явищ світу, відповідної манери кодування повідомлень тощо, а також шляхи декодування почутого реципієнтами.
Аналіз різнорівневих мовних засобів вираження ухильності засвідчив, що всі рівні мови задіяні при оформленні ухильних висловлень. Зокрема, серед засобів досягнення ухильності досліджено окремі лексичні елементи, їх сполучення, риторико-стилістичні прийоми та предикативні засоби. Де це доречно і можливо, для цих елементів було виділено підгрупи, вибудувані з них ряди від неконкретного до точного. У всіх ситуаціях досліджувані одиниці виражали ухильність не лише при окремому їх уживанні, але й у сполученнях з іншими (не обов’язково деконкретизованими засобами). Результатом таких поєднань було посилення (рідше послаблення чи, в окремих випадках, нейтралізація) значення ухильності. Констатовано існування закономірностей комбінаторики засобів вираження ухильності, а також їх використання у ряді комунікативних ситуацій.
Установлено, що однією з визначних рис італійського політичного дискурсу є стратегія ухильності загальна лінія вмотивованої мовленнєвої поведінки політиків, особливістю якої є здебільшого навмисне використання ними сукупності однойменних комунікативних тактик, націлених на неточний виклад думки, відхід від чіткої номінації та захист іміджу (власного чи реципієнта). Політики реалізують стратегію ухильності у мовленні шляхом вибору однієї з відповідних тактик. Тактика ухильності визначена як конкретна мовленнєва дія, під час якої в ході комунікації політики практично здійснюють свій стратегічний намір уникнути чіткого викладу думки за допомогою одного чи декількох вербальних і/або невербальних (метакомунікативних) прийомів, способів, методів (складових явища ухильності), котрі полягають, зокрема, у використанні окремих засобів вираження ухильності або їх поєднань. Виділено п’ять основних тактик ухильності: 1) Нечітке формулювання думки”; 2) Уникання прямої відповіді”; 3) Апеляція до людських почуттів”; 4) Уникання точної номінації”; 5) Дотримання етикету”. Найуживанішими є тактики Нечітке формулювання думки”, Уникання прямої відповіді”, Уникання точної номінації”. Кожна з цих тактик має свої підвиди, вибір яких залежить від мовної компетенції політика, риторичних навичок, красномовства, комунікативної ситуації, фонових знань адресата й ілокутивної мети мовця. За допомогою тактик ухильності політики також здійснюють свій комунікативний намір у мовленні, передають більший чи менший ступінь упевненості, ймовірності, вірогідності, сумніву, недовіри, свідому (рідше ненавмисну) приблизність тощо.
Численні приклади ухильності свідчать про амбівалентність цього явища, котре може виникати не лише як продумана тактика чи спланований ефект мовлення, але й, в окремих випадках, спонтанно. Явище ухильності не слід асоціювати лише з недбалим мовленням або зумисно негативним уживанням мовних засобів. Проведене дослідження показало, що ухильність може виникнути не тільки через бажання мовця. Найчастіше, у такому разі, політик охоче розтлумачує сказане на прохання співрозмовника. Іншим позитивним випадком реалізації ухильності є її використання оратором заради лаконічності, при вияві ввічливості чи для уникнення образ. Отже, без ухилень нормальне спілкування не є повноцінним, тобто в мові існує діалектична необхідність ухильності.
У дисертації комплексно проаналізовано прояви, функціонування та різноманітність елементів ухильності, їхню здатність поєднуватися між собою, а також бути використаними при творенні тактик ухильності складових однойменної стратегії. Подальші дослідження, враховуючи значну кількість випадків відсутності конкретики у мовленні політиків, можуть бути зосереджені на вивченні шляхів інтерпретації політичного дискурсу, щоб адекватно розуміти і реагувати на почуте; усування можливих проблем, які виникають у результаті невідповідного сприйняття неточної чи розмитої” інформації; аналізі ідіостилів італійських політиків; діахронічному порівнянні мовлення політичних діячів; регіональних і діалектних особливостей політичного дискурсу Італії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алєксєєва І.О. Евфемізми як відображення соціальних змін: від позначення табу до етикетних форм та політичної коректності // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2002. №7. С. 1-10.
2. Аллен Дж.Ф., Перро Р. Выявление коммуникативного намерения, содержащегося в высказывании: Пер. с англ. Т.С. Зевахиной / Сост. и вступ. ст. И.М. Кобозевой и В.З. Демьянкова. Общ. ред. Б.Ю. Городецкого // Новое в зарубежной лингвистике. Теория речевых актов: Сборник. М.: Прогресс, 1986. Вып. 17. С. 322-363.
3. Алпатов В.М. 150 языков и политика. 1917-1997. М.: ИВ РАН, 1997. 191 с.
4. Анохіна Т.О. Пауза як поліфункціональний феномен полікодового тексту // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2002. №7. С. 10-15.
5. Анощенкова А.Н. Роль явлений хезитации в процессе речепроизводства // Просодия текста. Тезисы докладов научно-методической конференции. М., 1982. С. 54-56.
6. Аристотель. Риторика. Поэтика. М.: Лабиринт, 2000. 224 с.
7. Арнольд И.В. Импликация как прием построения текста и предмет филологического исследования. М.: ВШ, 1982. №4. С. 83-91.
8. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования): Учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец. Иностр. яз.”. 3-е изд. М.: Просвещение, 1990. 300 с.
9. Арyтюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 136-137.
10. Арyтюнова Н.Д. От редактора // Логический анализ языка. Истинность в культуре и языке. М.: Наука, 1995. С. 3-6.
11. Арутюнова Н.Д. Прагматика // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 411-412.
12. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М., 1988. 341 с.
13. Арyтюнова Н.Д. Речь // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 414.
14. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изд-во. АН СССР. Отд-ние лит. и яз. Т. 40. М., 1981. С. 356-367.
15. Арутюнова Н.Д., Булыгина Т.В. Человеческий фактор в языке. Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. С. 110-153.
16. Атаева Б.К., Хатамова Р.К. Общие индикаторы имплицитного выражения отрицания в английском языке // Тезисы Междунар. научно-практической конф. Молодежь и наука будущее человечества”. Ашхабад: Туркменский госуниверситет имени Магтымгулы, 1997. С. 99.
17. Бабич Б.В. Роль прагматичного контексту для зняття синтаксичної омонімії // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 1998. С. 25-31.
18. Бажанов Б. Суть власти насилие // Психология господства и подчинения. Мн.: Харвест, 1998. С. 14-17.
19. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с третьего французского издания. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 416 с.
20. Баранов А.Н. Лингвистическая теория аргументации (когнитивный подход): Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.02.01; 10.02.19. М., 1990. 18 с.
21. Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора: материалы к словарю. М.: Ин-т рус. яз. АН СССР, 1991. 193 с.
22. Баранов А.Н. Политическая аргументация и ценностные структуры общественного сознания // Язык и социальное познание. М., 1990. С. 166- 177.
23. Баранов А.Н. Что нас убеждает? Речевое воздействие и общественное сознание. М.: Знание, 1990. 64 с.
24. Баранов А.Н., Казакевич Е.Г. Парламентские дебаты: традиции и новации. М.: Знание, 1991. 64 с.
25. Бахтин М.М. Висловлення як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. Львів: Літопис, 1996. С. 308-317.
26. Бацевич Ф.С. Когнітивне і лінгвальне в процесах вербалізації (на матеріалі аномальних висловлювань). Мовознавство, 1997. №6. С. 30-36.
27. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: Видавництво Львівського національного університету імені Івана Франка, 2000. 236 с.
28. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр Академія”, 2004. 344 с.
29. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации (на материале современного английского языка): Дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.04 / Киевский университет имени Тараса Шевченко. К., 1998. 368 с.
30. Бєлова А.Д. Нові тенденції у вивченні мов та комунікації // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 1999. С. 98-103.
31. Бєлова А.Д. Поняття стиль”, жанр”, дискурс”, текст” у сучасній лінгвістиці // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іноземна філологія”. К.: ВПЦ Київський університет, 2002. Вип. 32. С. 11-14.
32. Белова А.Д., Жуковець Г.Л. Сучасний лейбористський дискурс в Великобританії (на матеріалі промов прем’єра Тоні Блера) // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 1998. С. 3-16.
33. Белл Р.Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы. М.: Междунар. отношения, 1980. 320 с.
34. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., Прогресс, 1975. 446 с.
35. Березенко В.М. Вплив екстралінгвістичних факторів на вірогідність повідомлення // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КДЛУ. 2001. №6. С. 11-15.
36. Бессонова О.Л. Семантичні типи абстрактних оцінних імен // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. К.: ВПЦ Київський університет, 2003. Вип. 2. С. 27-31.
37. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. С. 88-125.
38. Блэк М. Метафора // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 153-172.
39. Богушевич Д.Г., Горлатов А.М. и др. Методология исследований политического дискурса: актуальные проблемы содержательного анализа общественно-политических текстов. Мн.: Изд-во БГУ, 1988. С. 52-60.
40. Бубнова Г.И. Речевая хезитация // Грамматические явления в ракурсе семантики и прагматики (на материале французского языка). М.: МГПИИЯ имени М. Тореза, 1988. Вып. 341. С. 120-127.
41. Булатецька Л. Контекст у контексті // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2002. №7. С. 60-74.
42. Бурбело В.Б. Сучасні концепції дискурсу та лінгвопрагматичні засади дискурсології // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іноземна філологія”. К.: ВПЦ Київський університет, 2002. Вип. 33. С. 79-84.
43. Бурбело В.Б. Типологія дискурсів у просторі мовленнєвої діяльності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іноземна філологія”. К.: ВПЦ Київський університет, 2000. Вип. 28. С. 6-9.
44. Быбина З.И. Категория диминуитивности в современном немецком языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Мн., 1978. С. 19.
45. Ваинрих Х. Лингвистика лжи // Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Наука, 1987. C. 11-12.
46. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. / Отв. ред. М.А. Кронгауз; вступит. ст. Е.В. Падучевой. М.: Русские словари, 1996. С. 30-38.
47. Верещагин Е. М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Русск. яз., 1980. 320 с.
48. Весна Т.В. Ідеологічний та національно-культурні компоненти в семантичній структурі лексики політичного дискурсу. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К.: Логос, 1998. 26 с.
49. Весна Т.В. Прагматическая синонимия и антонимия в политическом дискурсе // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. Одеса: Астропринт, 2001. №5-6. С. 20-24.
50. Весна Т.В. Язык и власть: идеологическая детерминированность функционирования политического термина // Материалы VIII Междунар. конф. Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть” (Ялта, 1-6 октября 2001). Симферополь: СLС, 2001. С. 38-39.
51. Винокур Т.Г. К характеристике говорящего: интенция и реакция // Язык и личность: Сб. статей. М.: Наука, 1981. С. 11-23.
52. Вихованець І. Комунікативні категорії речення // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. Донецьк, 2002. Вип. 9. С. 43.
53. Войцеховская Э.А., Весна Т.В. Политический дискурс и задачи современной лексикографии // Тези доповідей V Міжнар. конф. Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1998. Т. 2, Ч. 1. С. 17-18.
54. Войцеховская Э.А., Весна Т.В. Функционирование социальной лексики во французском политическом языке // Материалы VI Междунар. конф. Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество” (Ялта, 4-8 октября 1999). Симферополь: СLС, 1999. С. 21-23.
55. Воробева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: ВШ, 1993. 200 с.
56. Вязьмітіна Н.В. Апроксиматори як лексичні засоби зниження категоричності висловлювання // Синтаксис, семантика і прагматика мовних одиниць: Зб. наук. пр. К.: НМК ВО, 1992. С. 28-34.
57. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистических исследований. М.: Наука, 1981. 140 с.
58. Гетьман З.О. Тлумачення контексту як необхідні умови мовленнєвої комунікації в іспаністиці // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іноземна філологія”. К.: ВПЦ Київський університет, 2002. Вип. 32. С. 17-20.
59. Гетьман З.О., Архипович Т.П. Текст як інформаційна мовленнєва одиниця // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. пр. К.: КДЛУ, 1999. №2. С. 38-41.
60. Гийом Ж., Мальдидье Д. О новых приёмах интерпретации, или проблема смысла с точки зрения анализа дискурса // Квадратура смысла. М., 1999. С. 124-136.
61. Гирська Т.Б. Категория уточнения в свете теории антропоцентризма // Коммуни-кативные стратегии языковой коммуникации: Докл. междунар. науч. конф. Симферополь: Изд-во Таврического экологического института, 1998. С. 79-80.
62. Гирская Т.Б., Чернышова Т.Г. Категория уточнения и проблема универсалий (на материале русского и английского языков) // Совершенствование методики обучения и управления учебно-воспитательным процессом в Крымском государственном аграрном университете: Учебн.-науч.-метод. конф: Сб. статей. Симферополь: Изд-во Крымского госуд. аграрного ун-та, 1998. С. 101-103.
63. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Психология власти // Психология господства и подчинения: Хрестоматия. Мн.: Харвест, 1998. С. 17-93.
64. Головченко Л.В. До питання про імпліцитну номінацію в тексті наукової прози // Синтаксис, семантика і прагматика мовних одиниць: Зб. наук. пр. К.: НМК ВО, 1992. С. 39-43.
65. Головченко Н.Ю. До питання про імпліцитне заперечення в сучасній англійській мові // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка Іноземна філологія”. К.: ВПЦ Київський університет, 1995. Вип. 25. С. 29-34.
66. Грайс Г.П. Логика или речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 217-237.
67. Грибан Л.П. До питання про конотативний аспект фразеологічного значення // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КДЛУ, 1997. Bип. 5. С. 51-59.
68. Грищенко Ж.М., Дорин А.В. Общественное мнение и политика // Вестник Беларус. ун-та. Мн., 1992. №1. C. 34-38.
69. Гулей М.Д. Особливості структурно-композиційної організації тексту політичної публічної промови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. №6. С. 54-58.
70. Гулей М.Д. Системний підхід до вивчення тексту політичної публічної промови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. №7. С. 61-65.
71. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М., 1984. 400 с.
72. Дейк Т.А. ван. Язык, познание, коммуникация: Пер. с англ. // Сб. работ / Сост. В.В. Петров. Под ред. В.И. Герасимовича. Вступит. ст. Ю.Н. Караулова, В.В. Петрова. М.: Прогресс, 1989. 312 c.
73. Демьянков В.З. Функционализм в зарубежной лингвистике конца ХХ века // Дискурс, речь, речевая деятельность: функциональный и структурный аспекты: Сб. обзоров. М.: ИНИОН РАН, 2000. С. 26-137.
74. Дискурс іноземномовної комунікації / Ред. К.Я. Кусько. Львів: Видавництво Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. 495 с.
75. Діденко М.О. Особливості вживання політичної мови в тоталітарному суспільстві на прикладі Німеччини // Записки з романо-германської філології: Зб. наук. пр. ф-ту романо-германської філології ОДУ. Одеса: Латстар, 1999. Вип. 5. С. 63-70.
76. Діденко М.О. Політичний виступ у системі політичної комунікації (до питання про типологію) // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. Чернівці: Рута, 2001. Вип. 115. С. 105-111.
77. Дмитрук О.В. Маніпулятивні прийоми у сучасних англомовних ЗМІ // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2002. №7. С. 143-150.
78. Доценко Е.Л. Психология манипуляции. М.: Прогресс, 1996. 268 с.
79. Дребет В. Багатозначність та морфологічний статус іменника // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. Чернівці: Рута, 2001. Вип. 114. С. 7-11.
80. Дубовик Ю.А. Уровни косвенного побуждения в политическом выступлении // Вестник Киевского университета. Романо-германская филология. К., 1988. №22. С. 73-75.
81. Дудник М.М. Стилістичні фігури як засоби вираження конотативної інформації та їхнє відтворення при перекладі (на матеріалі текстів публіцистичного стилю) // Вісник Київського національного університету Іноземна філологія”. К.: ВПЦ Київський університет, 2001. Вип. 31. С. 65-69.
82. Егорова-Гатман Е., Плешаков К. Политическая реклама. М.: Центр политического консультирования Никколо М”, 1999. 237 с.
83. Жуковець Г.Л. Елементи категоричності в ідіостилі прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера (на матеріалі промов з 1996 по 2001 роки) // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. Вип. 8. С. 115-120.
84. Жуковець Г.Л. Лінгвориторичні особливості сучасного лейбористського дискурсу Великої Британії // Дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К.: КНУ, 2001. 207 с.
85. Жуковець Г.Л. Маніфести лейбористської партії Великої Британії як різновид політичного тексту // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 1999. С. 113-125.
86. Жуковець Г.Л. Метафора у сучасному дискурсі лейбористів Великої Британії // Linguistics and Verbal Communication in the 21-th Сentury. Tendencies and Рrospects. К.: Логос, 2000. С. 46-47.
87. Жуковець Г.Л. Риторичні прийоми повтору та протиставлення в сучасному політичному дискурсі та принципи їх засвоєння // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іноземна філологія”. К.: ВПЦ Київський університет, 2000. Вип. 30. С. 76-78.
88. Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. М.: Дело, 1999. 480 с.
89. Иванова Л.П. Методы лингвистических исследований. К.: ІСДО, 1995. 88 с.
90. Ильин М В. Слова и смысл. Опыт описания ключевых политических понятий. М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1997. 432 с.
91. Ільченко О.М. Засоби вираження некатегоричного заперечення в аспекті етикетизації англомовного наукового дискурсу // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. №6. С. 87-93.
92. Ільченко О.М. Хеджінг в аспекті етикетизації // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2000. С. 147-155.
93. Иссерс О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. М.: Эдиториал УССС, 2002. 284 с.
94. Иссерс О.С. Речевое воздействие в аспекте когнитивных категорий // Вестник ОмГУ. Омск, 1999. Вып. 1. С. 74-79.
95. Кагановська О.М. Текстові концепти художнього твору як засіб втілення акціонального коду // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2003. Вип. 9. С. 108-115.
96. Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романістики ХХ сторіччя). К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. 290 с.
97. Кацнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. М., Л.: Наука, 1965. 110 с.
98. Каменская О.Л. Текст и коммуникация. М.: ВШ, 1990. 152 с.
99. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. 833 с.
100. Карабан В.І. Прагмалогіка у мовознавстві // Синтаксис, семантика і прагматика мовних одиниць: Зб. наук. пр. К.: НМК ВО, 1992. С. 64-69.
101. Карасик В.И. О типах дискурса // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс: Сб. наук. тр. Волгоград: Перемена, 2000. С. 5-20.
102. Караулов Ю.Н., Петров В.В. От грамматики текста к когнитивной теории дискурса // Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. С. 5-11.
103. Карпенко Т.С., Чернуха И.А. К вопросу об импликации в английском сложном предложении // Вестник Киевского университета. Романого-германская филология. К.: Изд-во КГУ, 1981. №15. С. 12-14.
104. Каспарова Г.С. Стратегии речевого поведения автора делового текста // Вестник МГУ: Лингвистика и межкультурная коммуникация. М.: Изд-во МГУ, 2002. Сер. 19, №4. С. 87-89.
105. Категория определённости-неопределённости в славянских и балканских языках / Отв. ред. Т.М. Николаева. М.: Наука, 1979. 364 с.
106. Кифер Ф. О роли прагматики в лингвистическом описании // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 333-348.
107. Кікало А.В. Категоричність/некатегоричність як прагматична категорія тексту (на матеріалі французької преси) // Проблеми романо-германської філології: Зб. наук. пр. Ужгород, 1998. С. 109-113.
108. Кларк Г.Г., Карлсон Т.Б. Слушающий и речевой акт: Пер. с англ. Н. И. Лауфер // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 17. Теория речевых актов: Сборник / Сост. и вступ. ст. И. М. Городецкого. М.: Прогресс, 1986. С. 195-223.
109. Клименко Н.Л Лексико-фразеологические средства выражения неопределённо большого количества в современных русском и англи