ОРФОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОМОНІМІВ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЛАБЕНКО Ольга Андріївна

УДК 81’35’373.423=133.1

ОРФОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОМОНІМІВ
СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.05 романські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Крючков Георгій Георгійович
доктор філологічних наук,
професор

Київ - 2003

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ОМОНІМІЇ ТА ПИСЬМА
У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ ..................................................................12
1.1. Явище омонімії у системі мови..........................................................................12
1.1.1. Основні ознаки та види омонімії.............12
1.1.2. Шляхи виникнення омонімії.........19
1.1.3. Омонімія та полісемія...............23
1.1.4. Критерії розмежування омонімії та полісемії........26
1.2. Письмо та звукова мова......................................................................................30
1.2.1. Співвідношення писемної та усної мови.....................30
1.2.2. Фонемно-графемні кореспонденції..............36
1.2.3. Диференційна функція французької орфографії.........40
Висновки до першого розділу....................45

РОЗДІЛ 2. ОРФОГРАФІЧНІ ЗАСОБИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ОМОНІМІВ .................47
2. 1. Принципи класифікації омофонів..........................................47
2.1.1. Орфографічні особливості ініціалей омофонів..............50
2.1.2. Орфографічні особливості фіналей омофонів............58
2.1.3. Диференціація омофонів в ініціальних та фінальних
частинах слів..............................................................................................65
2.2. Нелітерні графічні засоби диференціації омофонів..........76
2.3. Орфографічні особливості омофонів-онімів .............................................84
2.4. Семантична функція французьких орфографічних засобів......................96
2.5. Диференціація омографів французької мови на фонетичному рівні.........102
Висновки до другого розділу.................108

РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРНІ ТИПИ ОМОФОНІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ
ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ.........................................................................111
3.1. Структура омофонічного ряду...........................................................................111
3.1.1. Об’єм гомотаксичних омофонічних рядів.............................................112
3.1. 2. Об’єм та структура гетеротаксичних омофонічних рядів.................116
3.2. Орфографічна варіативність та омофонія......................................................126
3.3. Особливості функціонування омофонів..........................................................137
3.3.1. Явище омофонії у процесі комунікації..................................................137
3.3.2. Прагматичний аспект функціонування омофонів................................141
Висновки до третього розділу..................................................................................153
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..........................................................................................156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................................161
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ .......................................173
ДОДАТКИ.....................................................................................................................174

ВСТУП

Проблема омонімії здавна цікавила дослідників, але послідовне її вивчення почалося лише у XX cт. Протягом XIX ст. цій проблемі не приділялося достатньої уваги, філологи ставилися до омонімії здебільша як до випадкового, необов’язкового в мові явища. Та у ХХ ст. ставлення до омонімії змінюється, дослідники вже починають розглядати її як особливу лінгвістичну категорію.
Грунтовні теоретичні розробки питань омонімії пов’язуються із формуванням системного підходу до вивчення мовних явищ. Омонімію досліджували відомі вітчизняні та зарубіжні вчені В.І. Абаєв [1], Л.А. Булаховський [22; 23], Р.Н. Будагов [21], В.В. Виноградов [27; 28], О.І. Смирницький [117], І.С.Тишлер [127; 128], Ш. Баллі [9], Р. Годель [159], Ш. Мюллер [172]. У працях дослідників найчастіше розглядаються загальні питання омонімії. Приміром, у статтях Л.О. Булаховського [23] та Б. Трнки [127] подано загальний огляд омонімії. Проблему відображення омонімів у словниках висвітлюють статті В.І. Абаєва [1] та В.В. Виноградова [28]. P. Годель присвячує статтю Homonymie et identité” [159] визначенню місця омонімії в лінгвістичній системі мови. У працях Ш. Баллі [9], Р.Н. Будагова [21], Б. Трнки [127] виділяються основні типи омонімів та простежуються шляхи виникнення омонімії у мові.
Про омонімію йдеться також в також окремих розділах праць із загального мовознавства та лексикології, де висвітлюються лише такі питання:
- визначення омонімії та виділення основних її ознак у змістовому та виражальному аспектах [9, с. 189; 44, с. 81; 175, с. 69; 136, с.77];
- класифікаційний поділ омонімів [9, с.189; 44, c. 82; 83, с. 220-227; 89, с. 130-135; 117, с.159-167];
- виникнення омонімічних слів у мовах [89, с. 130-135; 104; 136, с.79; 172, с.34-38].
Примітна кількість робіт у сучасній лінгвістиці присвячується розмежуванню омонімії та полісемії. Ця проблема досліджується у роботах М.Т. Арсеньєвої [6], М.І. Задорожного [46], С.Д. Кацнельсона [54], В.В.Левицького [81], А.В. Мамрак [87], М.П. Муравицької [95]. Докладний критичний огляд критеріїв розмежування омонімії та полісемії подається у статті М.П. Кочергана [65] та у монографії О.Д. Огуя [105].
Окремі аспекти омонімії розробляються у працях вузькоспеціального характеру. Так, про лексичну та граматичну омонімію йдеться у монографії Л.В. Малаховського Теорія лексичної та граматичної омонімії” [85] та Ф.І. Маулера Граматична омонімія у сучасній англійській мові” [91]. Проблема словотвірної омонімії досліджується у дисертації Т.І. Драбовської [45].
Дисертаційне дослідження О.М. Демської Лексична та лексико-граматична омонімія сучасної української мови” присвячується аналізу семантико-граматичних особливостей омонімів [42]. На матеріалі омонімів англійської мови простежуються та аналізуються структурно-семантичні особливості лексичної омонімії [109]. Омонімія службових слів досліджується у роботі О.П. Кушлик Омонімія незмінних класів слів” [ 76].
Не полишається поза увагою дослідників і така проблема, як омонімія фразеологічних зворотів [63; 123] та синтаксичних конструкцій [59; 66].
Слід завважити, що у всіх, названих вище працях, досліджуються переважно омофони-омографи слова, які мають тотожні графічні та фонетичні форми, але різні значення. Таким чином, основні дослідження лінгвістів спрямовувались на виявлення семантико-граматичних, словотвірних та інших особливостей омонімів тільки одного структурного різновиду омофонів-омографів. Тим часом два інші структурні різновиди омонімії омофони-гетерографи та омографи-гетерофони залишаються поза увагою дослідників.
Що ж до визначення лінгвістичного статусу та місця омонімії у системі мови, то в сучасній лінгвістиці сформувалися протилежні точки зору. Так, Л.В. Малаховський [85], Ф.І. Маулер [91] визначають омонімію як лінгвістичну універсалію поряд із полісемією, синонімією, антономією. М.А. Стерніна вважає, що таке твердження недостатньо аргументоване і наголошує, що омонімія, на відміну від полісемії, не може розглядатись як окрема лексико-семантична категорія [122].
Дехто ж із лінгвістів схильний вважати омонімію недоцільним і навіть шкідливим явищем у системі мови [46; 122]. М.І. Задорожний, наприклад, висловив думку про те, що омонімія це побічний продукт функціонування мови і її місце на периферії мовної системи [46]. C. Ульман зауважує, що мова без омонімів була б ефективнішим засобом спілкування, аніж мова з омонімами [183]. Втім, навряд чи загалом можлива мова без омонімів. Більшою чи меншою мірою омоніми є у всіх мовах, що підтверджується навіть поверхневим ознайомленням з їх лексичним складом [110]. Процес виникнення омонімічних слів відбувається незалежно від носіїв мови і не може бути ними стриманий. Явище омонімії об’єктивно наявне в кожній мові, тож постає необхідність виділення його в окрему лінгвосемантичну категорію.
У вирішенні питання системності омонімії також не бракує суперечливих суджень. Дехто з лінгвістів вважає, що висновки про системний характер омонімії дискусійні та навіть неправомірні [1; 122; 136]. В.І. Абаєв заперечує системність омонімії і твердить, що пізнавальний інтерес омонімії незначний зіставно із полісемією [1]. Вчені ж Ф.І. Маулер [91], Л.В. Малаховський [85],
С.І. Ожегов [104] відстоюють точку зору про системність явища омонімії та вважають, що вивчення омонімії річ важлива та доцільна.
У лінгвістичній літературі часто ставиться питання про позитивність / негативність омонімії. Але, оскільки омонімія явище закономірне, об’єктивно наявне в природних мовах, остільки, залежно від цього, не слід ставити питання про позитивність / негативність (корисність / шкідливість) омонімії, важливіш розглядати її як даність, що існує у мові [91]. Якщо ж залишаються невирішеними деякі питання, пов’язані з омонімією, то це означає, що цьому явищу приділялося недостатньо уваги.
Незважаючи на чимало напрацювань у сфері омонімії, у французькій мові ця проблема залишається однією з актуальних і недостатньо розроблених. У працях дослідників висвітлюються лише деякі аспекти омонімії французької мови. Так, про особливості відображення конверсійної омонімії у словниках пише Л.Д. Гусак [40]. У дисертаційному дослідженні Г.К. Осьмак Семантична та словотвірна структура омонімів у французькій мові” [106] аналізуються структурно-семантичні особливості омонімів. Явище словотвірної омонімії досліджує В.Г. Курак [75]. Проблемі омонімії фразеологічних одиниць присвячується дисертація Т.А. Строгої [123]. Одначе, до сьогодні не маємо комплексного аналізу проблеми орфографічної диференціації омонімів. Ця проблема не знайшла остаточного вирішення у сучасній лінгвістиці, хоча дослідники неодноразово висловлювали думку про роль написання, як важливого засобу диференціації слів [32; 142; 146; 181] і про вплив орфографічної реформи на долю омофонів [161].
Той факт, що орфографічній і фонетичній диференціації омонімів французької мови не приділялося належної уваги, напевно, пов’язаний з недостатньою розробленістю проблеми співвідношення писемної та усної форм мови. Та у зв’язку із дедалі глибшим усвідомленням системного характеру французької орфографії [32; 70; 146; 181] і встановленням інвентаря графічних засобів французької мови [70] постала необхідність дослідження проблеми орфографічної диференціації омонімів.
Таким чином, актуальність теми нашого дослідження зумовлюється зростанням інтересу лінгвістів до омонімії та необхідністю вивчення проблеми орфографічної диференціації омофонів і фонетичної диференціації омографів. Актуальність теми роботи визначається також браком класифікації омофонів і омографів та аналізу структурних та функціональних особливостей омофонії у сучасній французькій мові.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах наукової теми кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Графеміка та орфографіка сучасної французької мови”, яка є складовою теми, що розроблялася на факультеті іноземної філології Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Мета дослідження виявити та провести аналіз орфографічних особливостей омонімів (омофонів та омографів) французької мови, а також визначити особливості іх функціонування. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- узагальнити існуючі дефініції поняття омонімія”, виділити основні ознаки цього явища, визначити роль орфографії при диференціації значень слів;
- виявити та систематизувати всі орфографічні засоби французької мови (літерні та нелітерні), що забезпечують словам із однаковими фонетичними формами різне написання;
- розробити класифікацію омофонів та омографів французької мови на підставі аналізу їх орфографічних особливостей;
- дослідити структуру омофонічного ряду сучасної французької мови, класифікувати всі їх структурні типи;
- визначити структурні та орфографічні особливості омофонічних конструкцій, які вживаються в художній літературі.
Об’єктом дослідження є омоніми сучасної французької мови, які диференціюються орфографічно (омофони), та омоніми, які диференціюються фонетично (омографи), а також омофонічні конструкції, вжиті в текстах.
Предметом дослідження стали орфографічні особливості слів, які мають однакові фонетичні форми, різне написання і різні значення та слів, які мають однакові графічні форми, різні значення та різну вимову; лексико-граматичні особливості пар омофонів та омографів, а також структурні характеристики омонімічного ряду і особливості функціонування омофонів французької мови.
Матеріалом дослідження були 1500 пар омонімів, відібраних методом суцільної вибірки зі словників (Petit Robert, Larousse, A. Lerond, Le Maxidico etc.) та художніх творів французьких авторів XX століття. Загальний обсяг проаналізованих лексем становить 70000, систематизованих близько 3000.
Методи дослідження. Застосовано метод лінгвістичного спостереження та опису, зіставного аналізу з наступним узагальненням результатів дослідження, метод функціонального аналізу та класифікації орфографічних явищ, метод лінгвістичних підрахунків. У роботі використовувалися також елементи лінгвостилістичного методу для виявлення особливостей функціонування омофонів у художній літературі.
Наукова новизна. Уперше на матеріалі сучасної французької мови: грунтовно досліджено орфографічні особливості омофонів, проведено зіставний аналіз орфографічних форм омографів; виявлено та систематизовано всі орфографічні засоби французької мови, які виконують смислорозрізнювальну функцію; розроблено класифікацію омофонів та омографів французької мови, досліджено структуру омофонічного ряду. Вперше досліджено явище омофонії в ономастичній системі мови. Виявлено та описано також особливості функціонування омофонів у художній літературі.
Теоретичне значення дослідження. Висновки та одержані результати дослідження збагачують загальну теорію орфографії французької мови, доповнюють теоретичні розробки у сфері омонімії: здійснена класифікація омофонів та омографів є уточненням і продовженням класифікації омонімів французької мови, що існує у сучасній лінгвістиці.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що матеріали та результати дослідження можуть бути використані у лекційному курсі з лексикології, у спецкурсі з орфографії, у практиці викладання французької мови як іноземної, при укладанні навчальних посібників та словників. Запропонована класифікація омофонів та омографів може використовуватися при написанні курсових та дипломних робіт за тематикою з омонімії й багатозначності.
Положення, які виносяться на захист:
1. При встановленні семантичного змісту омофонів першочергове значення належить орфографії. Орфографічна форма слова, насамперед, визначає його зміст і сприяє диференціації омофонічних слів застосовуючи такі орфографічні засоби, як пари фонограм, пари фіналей, афонограми та ілетрограми.
2. У сучасній французькій мові значення найбільшої кількості омофонічних слів визначається за допомогою однієї пари орфографічних засобів. Більшість омофонів-апелятивів розрізняється завдяки парі фонограм або парі фіналей, а серед омофонів-онімів переважає диференціація фіналями.
3. Переважна більшість омографів за однакового написання має різний кількісно-якісний склад орфографічних форм, оскільки літери, які входять до складу графічних комплексів слів-омографів, утворюють різні орфограми зі своїми фонетичними відповідниками.
4. Явище омофонії у французькій мові однаково поширене серед пар слів, які належать до однієї частини мови, і серед пар, які утворюються словами різної частиномовної належності. Омофонія більшою мірою властива іменникам, а пари омографів утворюються переважно іменником та дієсловом.
5. У французькій мові існує зворотно пропорційна залежність між довжиною слова та об’ємом омофонічного ряду: зі збільшенням кількості компонентів оморяду збільшується кількість односкладових слів, а кількість слів, які вміщують більше одного складу відповідно зменшується.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології, заслуховувались на наукових конференціях викладачів та аспірантів факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1999; Київ, 2001), на науковій конференції Наукова спадщина професора Євгенії Литвиненко та завдання сучасної романістики” (Київ, 2002), на міжнародній науковій конференції молодих учених: Мовно-культурна комунікація: напрями і перспективи дослідження” (Київ, 2003). Результати дослідження відображено також у п’яти публікаціях.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків (дві таблиці та список омофонів-онімів). Загальний обсяг дисертації становить 182 сторінки друкованого тексту, обсяг тексту дисертації складає 160 сторінок.
У вступі обгрунтовується вибір теми, актуальність роботи, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення дисертації, описується її структура.
У першому розділі розглядаються існуючі дефініції поняття омонімія”, виділяються основні ознаки цього явища, досліджуються фонемно-графемні кореспонденції у французькій мові, з’ясовуються причини асиметрії графічної системи та визначається роль орфографії при диференціації омофонів.
У другому розділі описуються критерії класифікації омофонів та омографів французької мови, виділяються їх структурні типи та підтипи, проводиться аналіз орфографічних особливостей омонімів кожного структурного типу, досліджується явище омофонії в ономастичній системі мови.
Третій розділ присвячується аналізові структури омофонічного ряду у французькій мові, виявленню специфіки функціонування омофонів та орфографічним особливостям омофонічних конструкцій, вжитих текстах.
У висновках викладено теоретичні та практичні результати проведеного дослідження.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Досліджуючи графічний масив сучасної французької мови, ми виявили 790 рядів омофонів, до яких входять від двох до десяти компонентів. Всі оморяди було поділено на пари омофонів, чим забезпечувалась зручність аналізу орфографічних особливостей омофонів. Таким чином, ми отримали 1104 пари слів, які стали об’єктом детального вивчення.
1. Дослідження показало, що омофони можуть диференціюватися за допомогою літерних та нелітерних графічних знаків. Це визначило доцільність розподілу всіх пар омофонів на дві групи. До першої ввійшли пари слів, які різняться лише літерними графічними засобами, а до другої пари омофонів, засобом семантичної диференціації яких є ілетрограми. Пари омофонів першої групи утворюються лише простими словами, а омофонічні пари другої групи формуються простими та складними словами, словосполученнями, зворотами.
2. Омофони першої групи поділяються на такі підгрупи: 1) омофони, які мають тотожні фіналі та різняться лише в ініціалях; 2) омофони з тотожними ініціальними, але різними фінальними частинами; 3) омофони, що делімітуються в ініціальних та фінальних частинах. Аналіз засвідчив, що омофони кожної підгрупи мають різні орфографічні особливості. Так, орфографічна диференціація омофонів першої підгрупи відбувається за допомогою того, що: 1) одна фонема спільного звукового комплексу позначається за допомогою різних фонограм; 2) один із омофонів включає афонограму, яка відсутня в іншому слові омопари; 3) деякі слова містять афонограму та пару фонограм, які передають один звук. Установлено, що переважає розрізнення за допомогою однієї пари фонограм, зокрема монограми та диграми.
Семантичний зміст омофонів другої підгрупи встановлюється завдяки невимовним літерам у кінці слів. У фінальних частинах слова диференціюються за допомогою таких пар фіналей: 1) нульова однолітерна фіналь; 2) нульова дволітерна фіналь; 3) однолітерна однолітерна фіналі; 4) однолітерна дволітерна фіналі; 5) дволітерна дволітерна фіналі. Переважає розрізнення за допомогою нульвої та однолітерної фіналі е.
Орфографічні особливості омофонів, які увійшли до третьої підгрупи визначаються тим, що всі слова різняться парою фонограм в ініціалях слів та парою фіналей. Існують пари омофонів, орфографічні форми яких, в ініціальних частинах, диференціюються за допомогою двох або трьох пар фонограм. Характерною особливістю омофонів цієї підгрупи є наявність нульової та однолітерної або двох однолітерних фіналей у словах.
3. Пари омофонів, які увійшли до другої групи, делімітуються за допомогою нелітерних графічних знаків: дефіса, інтервалу та апострофа. Виявлено, що ілетрограми можуть бути єдиним засобом диференціації омофонів або визначати семантику слів у поєднанні з парами фонограм ініціалей та фіналями. Серед ілетрограм найбільша кількість слів вирізняється за допомогою апострофа. Нелітерні графічні знаки виступають засобом семантико-граматичної диференціації пар омофонів один із компонентів яких є словосполученням, складним словом, зворотом або групою слів, другим компонентом омопари виступає або повнозначне слово, або група слів, що утворюється службовими та повнозначними словами.
4. У процесі дослідження орфографічних особливостей омофонів було виділено два різновиди орфографічної диференціації слів: складна та проста диференціація. Виявлено всі можливі реалізації простої та складної диференціації у французькій орфографіці. Проста диференціація може бути представлена парою фонограм або парою фіналей; афонограмою або ілетрограмою, що входять до складу одного із компонентів омопари. Складна диференціація відбувається за допомогою: двох пар фонограм, афонограми та пари фонограм, пари фіналей та пари фонограм, ілетрограми та пари фонограм або фіналей. У французькій мові проста диференціація поширеніша, ніж складна. Семантичний зміст найбільшої кількості омофонів встановлюється за допомогою однієї пари орфографічних засобів (фонограм чи фіналей).
5. Омографія є іншим різновидом асиметрії графічного знака, при якій однаковим письмовим формам позначених відповідають різні фонетичні форми. На відміну від омофонів, які диференціюються за допомогою орфографії, смислова диференціація омографів відбувається на фонетичному рівні. У результаті проведеного аналізу було виявлено, що переважна більшість омографів при тотожному написанні має різний кількісно-якісний склад орфографічних форм, оскільки однакові літери, що входять до складу графічних форм омографів, формують різні орфограми із фонемами, що ім відповідають. Таким чином, орфографічний склад слова повністю залежить від його вимови.
6. За змістом всі проаналізовані пари слів (омофони та омографи) було поділено на пари гомотаксичних та гетеротаксичних омонімів. Загальна кількість гомотаксичних омофонів 550 пар, а гетеротаксичних відповідно 554. Аналіз засвідчує, що гомотаксичні та гетеротаксичні омофони існують серед усіх структурних типів омофонів. Виявлено, що в ініціалях слів за допомогою фонограм диференціюються переважно пари гомотаксичних омофонів, які формуються іменниками, дієсловами, або прикметниками. Майже однакова кількість гомотаксичних та гетеротаксичних омофонів розрізняється у фіналях слів. Серед пар омофонів, які різняться ініціалями та фіналями, переважають гетеротаксичні омофони. Встановлено, що омофони, які диференціюються за допомогою двох нелітерних знаків апострофа та інтервалу, формують лише пари гетеротаксичних омофонів, а дефіс різнить пари гомотаксичних та гетеротаксичних омофонів. Серед пар омографів переважають гетеротаксичні омофони, які формуються іменником та дієсловом.
7. Кількість омонімів, які розрізняються орфографічно значно перевищує кількість омонімів, які делімітуються фонетично, це свідчить про те, що орфографічна диференціація омонімів у французькій мові є більш поширеною ніж фонетична.
8. Явище омофонії у французькій мові може виникати не лише серед слів, що формують апелятивну лексику мови, а також серед слів, що входять до складу ономастичної системи мови. У французькій ономастиці нами було виявлено 257 рядів омофонів-онімів, які утворюють 305 омофонічних пар. Аналіз орфографічних особливостей омофонів-онімів, відповідно до розроблених критеріїв аналізу омофонів-апелятивів, засвідчує, що серед омофонів-онімів також переважає диференціація за допомогою однієї пари орфографічних засобів. При встановленні семантики омофонів-онімів суттєву роль відіграють графічні фіналі, які розрізняють майже 50% пар слів. З-поміж нелітерних графічних знаків лише інтервал використовується для делімітації значень слів.
9. У результаті аналізу орфографічних особливостей омофонів було виявлено та систематизовано всі орфографічні засоби французької мови, що виконують семантико-розрізнювальну функцію. Проведене дослідження показало, що із 48 монограм французької мови семантичну функцію виконують 30, із 64 диграм 34, із 17 триграм 6. Орфографічні форми слів не диференціюються за допомогою тетраграм та пентаграм. Семантико-розрізнювальну функцію виконують також 11 однолітерних та 10 дволітерних фіналей французької мови.
10. Дослідження структури оморяду показало, що за кількісним складом у французькій мові існують дво-, три-, чотири-, п’яти-, та шестикомпонентні ряди, було виявлено один ряд, що складається з десяти омофонів. Найчислену групу склали дво- та трикомпонентні ряди. Переважна більшість виявлених оморядів формується одно- та двоскладовими словами. Зі збільшенням кількості компонентів омоугруповання зменшується кількість слів, що вклачають більше одного складу. За якісною структурою у французькій омонімії переважають ряди, які формуються словами різної частиномовної належності. Іменник є складовим компонентом кожного багатокомпонентного оморяду. У результаті прведеного дослідження було виявлено та класифіковано всі структурні типи омофонічних рядів французької мови. Як засвідчує аналіз, виявлені структурні типи оморядів характеризуються великою різноманітністю. Загальна кількість різних структурних типів, за даними нашого дослідження, складає 71, 14 структурних типів є досить частотними, а 35 унікальними.
11. Явище омофонії є поширеним у французькій мові не лише на лексичному рівні. Особливості просодики французької мови спричиняють виникнення численних синтаксичних омофонів, які іноді використовуються у художній літературі зі стилістичною метою. Вживання омофонів у тексті виділяє іх та зосереджує на них увагу читача. Тотожність звукових форм слів сприяє ототожненню змісту та показує, що цим словам у тексті надається найбільше значення. Правильному декодуванню імпліцитного змісту, закладеному у цих словах, сприяє їх орфографія. Омофонічні пари, які обігруються у тексті, формуються лексичними та синтаксичними омофонами, які зіставляються імпліцитно та експліцитно. Аналіз орфографічних особливостей пар синтаксичних омофонів засвідчив, що орфографічна диференціація таких омофонів відбувається за допомогою загальних засобів диференціації омофонічних слів французької мови, але особливе значення належить ілетрограмам. Усі пари синтаксичних омофонів диференціюються за допомогою нелітерних графічних знаків, що зумовлюється особливостями їх структури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абаев В.И. О подаче омонимов в словаре // ВЯ. - 1957. - № 3. - С.31-43.
2. Амирова Т.А. К истории и теории графемики. - М.: Наука, 1977. - 191 с.
3. Амирова Т. А. Функциональная взаимосвязь письменного и звукового языка. - М.: Наука, 1985. - 286 с.
4. Апресян Ю.Д. Интегральное описание языка и системная лексикография. - М.: Школа Языки русс. культуры”, 1995. - 766 с.
5. Аракин В.Д. Омонимы в английском языке // Иностранные языки в школе. - 1958. - №4. - С. 3-11.
6. Арсеньева М.Т. Многозначность и омонимия. - Л.: Ленингр. ун-т, 1966. -131 с.
7. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. - М.: Учпедгиз, 1957. - 294 с.
8. Багдасарян М.А. Прагматический аспект функционирования фразеоло-гических единиц в газетном тексте сатирической направленности // Прагматические аспекты лексикологии и стилистики. М.: Моск. пед. инстит. иностр. языков, 1987. - Вып. 22. - С. 21-30.
9. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. - М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. - 415 с.
10. Балинская В.И. Графика современного английского языка. - М.: Высшая школа, 1964.- 354 с.
11. Балинская В.И. Орфография современного английского языка. - М.: Высшая школа, 1967. - 327с.
12. Баранова Л.Л. Онтология английской письменной речи. - М.: Диалог, 1998. - 246 с.
13. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. - Львов: Світ, 1997. - 390 с.
14. Беляевская Е.Г. Семантика слова. - М.: Высшая школа, 1987. - 127 с.
15. Бенвенист Э. Общая лингвистика. - М.: Прогресс, 1974. - 447 с.
16. Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. - М.: Просвещение, 1987. - 416 с.
17. Благовещенский О.В. Заметки об омонимах и их подаче в словаре // Вопросы языкознания. - 1973. - № 6. - С. 120-126.
18. Блумфилд Л. Язык. - М.: Прогресс, 1968. - 607с.
19. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. - М.: АНСССР, 1963. - Т.1. - 384 с.
20. Будагов Р.А. Закон многозначности слова // Человек и его язык. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. - С.236-252.
21. Будагов Р.А. Язык, история, современность. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. - 299 с.
22. Булаховский Л.А. Введение в языкознание, ч. 2. - М.: Учпедгиз, 1954. - 174 с.
23. Булаховский Л.А. Из жизни омонимов // Русская речь. - М., 1978. - Вып. 3. - С. 47-60.
24.Вавилов И.А. Некоторые принципы классификации омографов // Грамматические и лексико-семантические исследования. - Калинин, 1977.-С. 20-25.
25. Валгина Н.С., Светлышева В.Н. Орфография и пунктуация. М.: Высшая школа, 1996. - 336 с.
26. Веденина Л.Г. Пунктуация французского языка. - М.: Высшая школа, 1975. - 168 с.
27. Виноградов В.В. Об омонимии и смежных явлениях // Вопросы языкознания. - 1960. - №5. - С. 3-17.
28. Виноградов В.В. Об омонимии в русской лексикографической традиции // Избранные труды. Лексикология и лексикография. - М.: Наука, 1977. - С. 288-294.
29. Волков А.А. Грамматология. Семиотика письменной речи. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 175 с.
30. Волков А.А. Письмо и звучащая речь // Вопросы языкознания. - 1983. - №1. - С. 83-90.
31. Гак В.Г. Орфография в свете структурного анализа // Проблемы структурной лингвистики. - М., 1962. - С. 207-221.
32. Гак В.Г. Французская орфография. - М.: Просвещение, 1985. - 240 с.
33. Гак В.Г. Сравнительная типология французского и русского языков. - М.: Просвещение, 1989. - 288 с.
34. Галкина Федорук Е. М. К вопросу об омонимии в русском языке // Русский язык в школе. - 1954. - № 3. - С.14-19.
35. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. - 360с.
36. Гвоздев А.Н. Вопросы современной орфографии и методика ее преподавания. - М.: Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1950. - 20 с.
37. Гвоздев А.И. Избранные работы по орфографии и фонетике. - М.: Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1963. - 284 с.
38. Гельб И. Опыт изучения письма. - М.: Высшая школа, 1982. - 366 с.
39. Головин Б.Н. Введение в языкознание. - М.: Высшая школа, 1977. - 310 с.
40. Гусак Л.Д. Лексико-грамматическая омонимия в свете современной
французской лексикографии: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.05 / АНСССР Ин-т языкознания. - М., 1977. - 20с.
41. Гусак Л.Д. Об отражении функциональной омонимии во французскй лексикографии // Вопросы французской филологии. - М., 1975. - С. 4-28.
42. Демська О. М. Лексична та лексико-граматична омонімія сучасної української мови. Дис... канд. філол. наук: 10.02.01. - К., 1996. 173с.
43. Дерибас В.М. О словообразовательной омонимии // Актуальные проблемы русского словообразования. - 1976. - №174. - С. 206-208.
44. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. - Київ: Вища школа, 1987. - 350 с.
45. Драбовская Т.И. Омонимия аффиксальных образований в современном английском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. Гос. пед.
ин-т иностр. яз. М., 1977. - 21 с.
46. Задорожний М.И. О границах полисемии и омонимии. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 70 с.
47. Звегинцев В.А. Очерки по общему языкознанию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1962. - 394 с.
48. Зиндер Л.Р. Очерк общей теории письма. - Л.: Наука, 1987. - 109 с.
49. Иванова В.Ф. Принципы русской орфографии. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. - 230 с.
50. Иванова В.Ф., Ветлицкий В.Г. Современное русское письмо. - М.: Просвещение, 1974. - 144 с.
51. Иванова И.П. Об историческом рассмотрении омонимии // Проблемы сравнительной филологии. - М.-Л.: Наука, 1964. - С. 250-259.
52. Ивлева Г.Г. Вариативность слова и терминологическая омонимия // Вестник
Московского ун-та. - 1984. - №4. - с. 76-79.
53. Истрин В.А. Возникновение и развитие письма. - М.: Наука, 1965. - 599 с.
54. Кацнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. - М.-Л.: Наука, 1965. - 112 с.
55. Кацнельсон С.Д. Языковая типология и языковое мышление. - Л.: Наука, 1976. - 216 с.
56. Ким О.М. Отраженная омонимия словообразовательных гнезд // Актуальные проблемы русского словообразования. - Ташкент, 1976. - С. 245-252.
57. Ким О.М. Транспозиция на уровне частей речи и явление омонимии в современном русском языке. - Ташкент: ФАН, 1978. -227 с.
58. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вид-во Київськ. ун-ту, 1967. - 398 с.
59. Колесников Н.П. Культура письменной речи: устранение омонимии в предложении. - Ростов н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1987. - 100 с.
60. Колесников Н.П. Синтаксическая омонимия в простом предложении. - Ростов н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1981. - 144 с.
61. Конецкая В.П. Аксиомы, закономерности и гипотезы в лексикологии // Вопросы языкознания. - 1998. - №2. - С. 22-37.
62. Кононенко В.І. Омоніміка синтаксичних конструкцій // Мовознавство. - 1971. - № 2. - С. 28-33.
63. Кононенко В.І. Омоніміка фразеологічних зворотів і вільних словосполучень // Українська мова і література в школі. - 1974. - №3. - С. 35-42.
64. Котелова Э.В. Значение слова и его сочетаемость. Л.: Наука, 1975. 164с.
65. Кочерган М.П. Лексическая сочетаемость омонимов и лингвистический статус омонимии // Филологические науки. - 1981. - №5. - С. 47-54.
66. Красикова Т.И. Историческое развитие омонимии в простом предложении. - Владивосток: Дальневост. ун-т, 1984. - 136 с.
67. Критенко А.П. Тематичні групи і омонімія // Cлов’янське мовознавство. - 1982. - Вип.4 - С. 198-211.
68. Крючков Г.Г. Езотеричність французької графіки // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2001. - Вип. 5. - С. 107-109.
69. Крючков Г.Г. Полифония и полиграфия как две стороны системы французской орфографии // Вестн. Киев. ун-та. Сер. романо-герм. филология. - 1982. - Вып. 16. - С. 71-73.
70. Крючков Г.Г. Современная орфография французского языка. - К.: Вища школа, 1987. - 183 с.
71. Крючков Г.Г., Лабенко О.А. Формальні ознаки омонімів французької мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 1999. - Вип. 2. - С. 91 - 95.
72. Кузьменко Г.І. Омонімія: аспектологія, проблематика. Філологічна розвідка з лексикології та стилістики. - К.: Київський ун-т, 2001. - 35 с.
73. Кузьменко Н.А. Выделение омонимов из семантической структуры английских многозначных слов: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. Гос. пед. ин-т. - М., 1980. - 16 с.
74. Кузьмина С.М. Теория русской орфографии. - М.: Наука, 1981. - 265 с.
75.Курак Г.В. Словообразовательная омонимия и квазиомонимия в современном
французском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.05 / МОПИ им. Крупской. - М., 1988. - 16 с.
76. Кушлик О.П. Омонімія незмінних класів слів: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01. - Дрогобич, 2000. - 223 с.
77. Лабенко О.А. Орфографічні засоби диференціації омофонів у французькій мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2001. - Вип. 5. - С. 116 - 120.
78. Лабенко О.А. Принципи класифікації омонімів французької мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2001. - Вип. 6. - С. 136 - 141.
79. Лабенко О.А. Проблема делімітації омонімії та полісемії у французькій мові // Вісн. Київ. нац. у-ту. Сер. Іноземна філологія. - 2000. - Вип. 28. - С. 53 - 56.
80. Левит З.Н. Лексикология французского языка. - М.: , 1960. - 160 с.
81. Левицкий В.В. Экспериментальное разграничение лексической полисемии и омонимии // Психолингвистические исследования. Лексика. Фонетика. - Калинин: Изд-во Калинин. ун-та, 1985. - С.4-14.
82. Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - 682с.
83. Лопатникова Н.Н., Мовшович Н.А. Лексикология современного французского языка. - М.: Высшая школа, 1982. - 255 с.
84. Макарова Р. В. Понятие графики и графемы // Система и уровни языка. - М.: Высшая школа, 1969. - C. 78-89.
85. Малаховский Л.В. Теория лексической и грамматической омонимии. - М.: Наука, 1990. - 222 с.
86. Малов В. Н. Происхождение современного письма / Палеография французских документов к. XV XVIII в. М., Наука 1975. - 198 с.
87. Мамрак А.В. Проблеми словотвірної омонімії // Мовознавство. - 1992. - №3. - С.35-39.
88. Мартине А. Принцип экономии в фонетических изменениях. - М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1960. - 260 с.
89. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. - М.: Высшая школа, 1975. - 326 с.
90. Маслов Ю.С. Омонимия в словарях и омонимия в языке // Вопросы теории и истории языка. - Л.: ЛГУ, 1963. - С. 198-102.
91. Маулер Ф.И. Грамматическая омонимия в современном английском языке. -
Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1983. - 136 с.
92. Мейеров В.Ф. Типология буквенных орфограмм. - Иркутск: Издв-во Иркут.
ун-та, 1988. - 279 с.
93. Моисеев А.И. Письмо и язык // Вопросы языкознания. - 1983. - № 6. - С. 68-72.
94. Мукан Г.М. Багатозначність і омонімія // Українська мова і література в школі. - 1970. - №8. - С. 32-35.
95. Муравицкая М.П. Психолингвистический анализ лексической омонимии в украинском языке // Вопросы языкознания. - 1991. - № 1. - С.116-124.
96. Надточій О.Д. Структурний аналіз сучасних орфографічних систем української та російської мов. - К.: Логос, 1998. - 237 с.
97. Наер В.Л. Прагматика текста и ее составляющие // Прагматика и стилистика. - М., 1985. - Вып.245. - с. 4-13.
98. Назарова Т.Б. Омонимия и паронимия в звучащей речи // Фонетика и психология речи. - Иваново, 1984. - С.106-118.
99. Назарова Т.Б. Омонимия и квази-омонимия в разных функциональных стилях речи: Дис... канд. Филол. наук: 10.02.04. - М., 1984. - 182 с.
100. Новиков Л.А. Об одном из способов разграничения полисемии и омонимии // Русский язык в школе. - 1960. - №3. - С. 10-14.
101. Новосад Г. К. Засоби диференціації омонімів у сучасній французькій мові //
Іноземна філологія. - Львів: Вища школа, 1977. - Вип. 46. - С. 81-87.
102. Новосад Г. К. До питання про класифікацію омонімів у французькій мові //
Іноземна філологія. - Л.: Вища школа, 1978. - Вип. 30. - С. 116-121.
103. Новосад Г. К. Омонімія в системі афіксів в сучасній французькій мові //
Іноземна філологія. - Л.: Вища школа, 1976. - Вип. 42. - С. 89-96.
104. Ожегов С.И. Лексикология. Лексикография. Культура речи. - М. Высшая школа, 1974. - 352 с.
105. Огуй O. Д. Полісемія в синхронії, діахронії та панхронії. Системно-квантитативні аспекти полісемії в німецькій мові та мовах Європи. - Чернівці: Золоті ворота, 1998. - 369 с.
106. Осьмак Г.К. Семантическая и словообразовательная структура омонимов во
французском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.05 / Киевск. Гос. ун-т. - К., 1980. - 21с.
107. Патрушев В. А. Структурно-семантические различия письменной и устной речи: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.19 / МГУ - М., 1978. - 25 с.
108. Петренко М.Г. Явление омографии в современном русском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01 / Одесск. гос. ун-т. - О., 1987. - 16 с.
109. Петрова Т.И. Структурно-семантическая характеристика лексической омонимии в современном английском языке: Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. - Ростов н/Д, 1983. - 177 с.
110. Пузанова Н.А. Омонимия и смежные явления в истории языка: Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. - М., 1996. - 160 с.
111. Роднєва І.В. Про деякі особливості явищ омонімії в рос. та франц. мовах.
Мовознавство. 1989. - №5. - С. 61-63.
112. Роднева И.В. Психолингвистические особенности восприятия явлений омонимии в разносистемных языках. Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.19 / КГУ им. Шевченко. - К.1989. - 22 с.
113. Селезнева Л.Б. Орфограмма в системе русского современного письма. Автореф. дис... д-ра филол. наук: 10.02.01 / Ленингр. Гос. ун-т. - Л., 1985. - 31 с.
114. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. - К.: Вища школа, 1988. - 327 с.
115. Ситдикова И.В. Орфографічні особливості неонімів мови французької реклами. Автореф дис... канд. филол. наук 10.02.05 / Київськ. нац. ун-т. - К., 1998. - 16 с.
116. Ситдикова И.В. Проблема письма у сучасній лінгвістиці // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2002. - Вип. 8. - С. 305-309.
117. Смирницкий А.И. Лексикология английского языка. - М.: Из-во лит-ры на иностр. яз., 1956. - 259 с.
118. Соболева П.А. Словообразовательная полисемия и омонимия. - М.: Наука, 1980. - 294 с.
119. Соколов Н.Н. Письмо вчера, сегодня, завтра. - М.: Просвещение, 1989. -141 с.
120. Солнцев В. М. Язык и письмо // Вместо предисловия // Функциональная взаимосвязь письменного и звукового языка. - М.: Наука, 1985. - С. 3-17.
121. Сосюр Ф. Курс загальної лінгвістики. - Київ: Основи, 1998. - 324 с.
122. Стернина М.А. Лексико-грамматическая полисемия в системе языка. - Воронеж: Истоки, 1999. - 159 с.
123. Строгая Т.А. Проблема омонимии фразеологических единиц в современном французском языке: Автореф. дис... канд. филол наук: 10.02.05 / Ленингр. Гос. ун-т. - Л., 1988. - 16 с.
124. Тараненко О.О. Полісемічний паралелізм і явище семантичної аналогії. - К.: Наукова думка, 1980. - 115 с.
125. Тихонов А.Н. Словообразовательная омонимия в русском языке // Русский язык в школе. - 1971. - №1. - С. 88-93.
126. Трнка Б. Замечания об омонимии // Пражский лингвистический кружок. - М., 1967. - с. 272-276.
127. Тышлер И.С. Графическая дифференциация омонимов // Вопросы романо-германского языкознания. - Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1977. - С. 3-14.
128. Тышлер И.С. Омонимия в современном английском языке. - Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1988. - 230 с.
129. Уфимцева А.А. Лексика // Общее языкознание. Внутренняя структура языка.- М.: Наука, 1972. - С. 394-455.
130. Уфимцева А.А. Типы словесных знаков. - М.: Наука, 1974. - 206 с.
131. Фалькович М.М. К вопросу об омоними и полисемии // Вопросы языкознания. - 1960. - № 5 - С. 85-88.
132. Хлебникова И.Б. Морфологическая омонимия как структурная особенность английского языка // Филологические науки. - 1962. - № 1. - С. 55-69.
133. Хмелевская Е.С., Козырева Т.Г. Современный русский язык: Графика. Орфография. - Минск: Вышэйш. школа, 1981. - 175 с.
134. Шашурина А.Ю. Роль игры слов в формировании смысла текста // Прагматические аспекты лексикологии и стилистики французского языка. - М., 1987. - Вып. 292. - С. 136-143.
135. Шигаревская Н.А. Графика и орфография // Теоретическая фонетика французского языка. - М.: Высшая школа, 1982. - С. 234-239.
136. Шмелев Д.Н. Современный русский язык. Лексика. - М.: Просвещение, 1977. - 334 с.
137. Щерба Л.В. Правила алфавита и орфография // Фонетика французского языка. - М.: Изд-во лит-ры на иностр. языках, 1953. - С. 135-164.
138. Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. - Л.: Наука, 1974. - 369 с.
139. Anis J. Le signifiant graphique. - Paris: Larousse, 1983. - 127 p.
140. Baylon Ch., Fabre P. Initiation à la linguistique. - Paris: Nathan, 1990. - 235 p.
141. Baylon Ch., Mignot X. Sémantique du langage. Initiation. - Paris: Nathan, 1995. - 255 p.
142. Blanche-Benveniste Cl., Chervel A. L’orthographe. - Paris: Maspéro, 1969.-236p.
143. Brun J., Doppagne A. La ponctuation et l’art d’écrire. - Paris-Bruxelles: Baude, 1957. - 240 p.
144. Burney P. L’orthographe. - Paris: Press. univ. de France, 1967. - 126 p.
145. Castellani J.-P., Liber C. Orthographe. - Paris: Nathan, 1989. - 239 p.
146. Catach N. L’orthographe. Paris: Press. univ. de France, 1978. - 127p.
147. Catach N. Orthographe et lexicographie. - Paris: Nathan, 1981. - 350 p.
148. Catach N. Orthographe et enseignement du français // L’Ecole et la Nation. 1971. - № 199. - P. 89 - 95.
149. Catach N. L’orthographe française. Traité théorique et pratique. - Paris: Nathan, 1986. - 334 p.
150. Chevrot J.-P., Malderez I. L’effet Buben: de la linguistique diachronique à l’approche cognitive// Langue française. - 1999. - № 142. - P. 104-122.
151. Claret J. Le choix des mots. - Paris: Press. univ. de France, 1976. - 125 p.
152. Cordey E. Homonymes personnels et communs groupés par E. Cordey. - Lausanne: Cordey, 1956. - 48 p.
153. Derrida J. De la grammatologie. - Paris: Les éditions de minuit, 1967. - 445 p.
154. Dictionnaire de linguistique et des sciences du language. - Larousse, 1994.-514 p.
155. Ducrot O., Todorov T. Dictionnaire encyclopédique des sciences du language. - Paris: Seuil, 1972. - 470 c.
156. Falinski E. Psyco-pédagogie du langage écrit. - Paris: Hermann, 1964. - 98 p.
157. Fayol M., Jaffré J.-P. L’orthographe: approches linguistiques et psycholinguistiques // Langue française. - 1992. - № 95. - p. 3 - 5.
158. Georgin R. Jeux de mots. De l’orthographe au style. - Paris: Bonne, 1957. -369 p.
159. Godel R. Homonymie et identité // Cahiers Ferdinand de Saussure. - 1948. - № 7. - P. 5-15.
160. Gougenheim G. Etudes de grammaire et de vocabulaire français. - Paris: Picard, 1970. - 432 p.
161. Guion J. L’institution orthographe. A quoi sert l’orthographe? A quoi sert son enseignement? - Paris: Le Centurion, 1974. - 203 p.
162. Haas W. Phono-graphic translation. Manchester: Manchester univ. press, 1970. - 94 p.
163. Jaffré J.-P. Le traitement élémentaire de l’orthographe: les procédures graphiques // Langue française. - 1992. - № 95. - P. 27-48.
164. Le Bidois R. Les mots trompeurs ou le délire verbale. - Paris: Hachette, 1970. - 286 p.
165. Leconte J., Cibois Ph. Que vive l’orthographe! - Paris: Seuil, 1989. - 184 p.
166. Lehrer A. Homonymy and Polysemy: measuring Similarity of meaning // Language sciences. - 1974. - № 32. - P. 33-38.
167. Lyons J. Linguistique générale. - P.: Larousse, 1970. - 382 p.
168. Martinet A. Eléments de linguistique générale. - Paris: Armand Colin, 1995. - 221p.
&nb