Лазер Тарас Васильович Вербалізація комічного у великій прозі Луїджі Піранделло

Краткое описание

Лазер Тарас Васильович, тимчасово не працює: «Вербалізація комічного у великій прозі Луїджі Піранделло» (10.02.05 - романські мови). Спецрада Д 26.001.11 у Ки­ївському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЛАЗЕР ТАРАС ВАСИЛЬОВИЧ
УДК 811.131.1 : 82-31
ДИСЕРТАЦІЯ
ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОМІЧНОГО У ВЕЛИКІЙ ПРОЗІ
ЛУЇДЖІ ПІРАНДЕЛЛО
Спеціальність 10.02.05 – романські мови
03 – Гуманітарні науки (035 – Філологія)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________ Т. В. Лазер
Науковий керівник Магушинець Іван Іванович, кандидат філологічних
наук, доцент, професор
Київ – 2016

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................... 14
РОЗДІЛ 1. ЛІНГВОФІЛОСОФСЬКА ПАРАДИГМА АКТУАЛІЗАЦІЇ
КОМІЧНОГО В РОМАНАХ ЛУЇДЖІ ПІРАНДЕЛЛО ................................... 21
1.1. Теоретичні засади дослідження категорії комічного ........................... 21
1.1.1. Теорії та підходи до визначення комічного............................. 21
1.1.2. Лінгвістичні тлумачення комічного ......................................... 28
1.1.3. Природа комічного ..................................................................... 31
1.1.4. Типи та форми комічного .......................................................... 33
1.1.5. Основні види комічних текстів ................................................. 38
1.2. Концепція комічного та еволюція філософії Луїджі Піранделло....... 39
1.2.1. Розвиток та формування поглядів Луїджі Піранделло ........... 40
1.2.1.1. Філософія Георга Зіммеля як основа світогляду
Луїджі Піранделло...................................................................... 46
1.2.1.2. Теорія сміху Анрі Бергсона як фактор формування
філософського сприйняття Луїджі Піранделло....................... 50
1.2.2. Обґрунтування та понятійна база «L’umorismo» .................... 52
1.2.2.1. Критичний підхід до концепції гумору Луїджі
Піранделло................................................................................... 54
1.2.2.2. Гумористична концепція Луїджі Піранделло в
інтерпретації Умберто Еко ........................................................ 56
1.3. Піранделлізм як узагальнена філософія Луїджі Піранделло............... 60
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ................................................................................ 68
РОЗДІЛ 2. МОВНІ ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМІЧНОГО У РОМАНАХ
ЛУЇДЖІ ПІРАНДЕЛЛО ........................................................................................ 72
2.1. Лексичні засоби вербалізації комічного................................................ 72
2.1.1. Лексико-семантичні особливості вербалізації комічного ...... 74
2.1.2. Лексико-стилістичні засоби реалізації комічного................... 84
2.2. Синтаксичні засоби вербалізації комічного.......................................... 96
13
2.2.1. Структурні та синтактико-стилістичні особливості реалізації
комічного ............................................................................................... 97
2.2.1.1. Структурно-синтаксичні засоби................................... 97
2.2.1.2. Стилістичні фігури і тропи......................................... 101
2.2.2. Синтактико-композиційні засоби об’єктивації комічного... 103
2.2.2.1. Позасценічні вигуки .................................................... 104
2.2.2.2. Авторські ремарки та описи персонажів................... 105
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 .............................................................................. 115
РОЗДІЛ 3. ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОМІЧНОГО У КОНЦЕПТОСФЕРІ
РОМАНІВ ЛУЇДЖІ ПІРАНДЕЛЛО.................................................................. 118
3.1. Концепт ТРАДИЦІЇ в основі комічного романів
Луїджі Піранделло ........................................................................................ 123
3.2. Семантичне поле реалізації концепту РЕЛІГІЯ ................................. 137
3.3. Концепт БЮРОКРАТІЯ в структурі комічного ................................. 149
3.4. Сатирична реалізація концепту МИСТЕЦТВО .................................. 158
3.5. Комічний аспект концепту НАУКА..................................................... 170
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 .............................................................................. 177
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ...................................................................................... 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................... 187
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ........................................... 203
ДОВІДКОВІ ВИДАННЯ, СЛОВНИКИ ............................................................ 204
ДОДАТОК............................................................................................................... 205
14
ВСТУП
Спроби визначити поняття комічного здійснювалися фахівцями з
різноманітних наукових сфер від часів античності. Учені намагалися пояснити
сутність, форми та ідею комічного, а також окреслити засоби його реалізації.
Однак у світовій науці досі не існує консенсусної думки щодо остаточної
дефініції і навіть класифікаційного означення комічного, яке розглядають і як
конкретне явище, і як універсальну естетичну категорію.
До аналізу та опису проблеми комічного та форм його вираження
зверталися вітчизняні та закордонні культурологи, літературознавці та фахівці з
естетики: М. Бахтін [5], Ю. Борев [9], А. Вуліс [15], У. Еко [91],
Р. Елліотт [118], А. Карасик [32], Л. Карасьов [31], П. Макґі [147],
E. Нокс [135], С. Походня [62], В. Пропп [65], Ф. Робінсон [172],
М. Рюміна [69], Р. Семків [74], Л. Фейнберг [120], М. Чарні [111],
А. Щербина [89] та інші.
Спроби віднайти філософське вирішення питання відображено в окремих
ідеях та концепціях Аристотеля [2], А. Бергсона [6], Г. Гегеля [16], І. Канта [30],
Ф. Ніцше [57], А. Шопенгауера [85] та інших.
У сучасній українській науці останнім часом регулярно здійснюються
лінгвістичні розвідки щодо природи комічного в художніх творах. Проблемі
приділяють увагу А. Болдирева [7], О. Калита [28], К. Кісьміна [39],
О. Підгрушна [59], Т. Русановська [67], В. Самохіна [71], О. Харченко [80],
О. Шонь [84], Т. Шульга [86], О. Шумейко [87] та інші.
Творчий доробок Л. Піранделло охоплює дуже широке коло жанрів та
стилів. Аналізові його робіт присвячено чимало досліджень, у яких практично
щоразу науковцям вдається відкрити нові грані таланту письменника. З різних
позицій розглядають його поетичний спадок, новели, драматургію та романи.
Важливим компонентом для глибшого розуміння особистості Л. Піранделло,
його світобачення та авторської картини світу є теоретичні напрацювання
письменника, а також щоденники, листи, інтерв’ю та інші
документальні свідчення.
15
У вітчизняному мовознавстві та літературознавстві прозові твори
італійського письменника, як і реалізація в них комічного аспекту, досі не були
предметом окремого дослідження. Варто, однак, згадати працю І. Зуккер [27],
присвячену драматургії автора, у якій частково розглянуто концепцію
гумору Л. Піранделло.
Натомість, значно більшу увагу приділяли творчості Л. Піранделло
зарубіжні дослідники. Так, Ґ. Джудіче [128], М. Полакко [164], І. Пупо [168] та
Дж. Ферроні [122] здійснюють ґрунтовний загальний аналіз життя та творчості
письменника; літературну та художню еволюцію автора досліджено у працях
К. Вічентіні [184] та А. Пупіно [167]; окремої уваги заслуговують спогади та
коментарі сина письменника, укладені А. Піранделло [160].
Дослідженням саме романів займалися У. Артіолі [95], Г. Балді [99],
М. Ґанері [123], Дж. Дебенедетті [115], Ф. Джов’яле [127], Р. Луперіні [141],
Л. Мартінеллі [144], Дж. Маццакураті [146], Дж. Ніколетті [154],
А. Пупіно [166] та Б. Стазі [179].
У переважній більшості робіт, присвячених аналізу комічного аспекту
творів Л. Піранделло, дослідникам не вдається уникнути впливу положень та
ідей, викладених в авторській теоретичній праці про гумор «L’umorismo». У
зв’язку з цим, теоретизування, зокрема, Г. Балді [98], П. Казелли [109],
П. Мілоне [148], Ф. Нарді [152] та Дж. Патріці [159] часто зосереджуються
лише на цій формі вираження комічного, тоді як із поля аналізу випадають
іронія, сатира та сарказм. Натомість, спробу відійти від концепції гумору
Л. Піранделло та розглянути прояви комічного (у ширшому сенсі) з
літературознавчих позицій здійснила М. Кантельмо [107].
Ані в вітчизняній, ані в зарубіжній лінгвістиці, незважаючи на великий
інтерес науковців до творчості Л. Піранделло, досі не було проведено
комплексного дослідження особливостей вербалізації комічного у великій прозі
автора. Потребують ретельного аналізу та систематизації засоби створення
комічного ефекту на всіх мовних рівнях. Важливою є реалізація комічного
аспекту в концептосфері романів Л. Піранделло. Саме необхідність ґрунтовного
16
та універсального дослідження, у якому були б враховані світоглядні та
філософські позиції письменника, а також критично переосмислена авторська
теорія гумору, зумовлює актуальність дисертаційної роботи.
Зв’язок з науковими програмами, планами та темами. Вибір напрямку
дослідження безпосередньо пов’язаний з науково-дослідною темою Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Мови
та літератури народів світу: взаємодія та самобутність» (№ 11 БФ 044-01),
затвердженою наказом ректора № 02–32 від 03.01.2011 р. Тему дисертації
затверджено Вченою радою Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (протокол № 6 від 30.01.2013 року).
Уточнену тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої
ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка (протокол № 2 від 15.09.2016 року).
Мета роботи полягає в комплексному дослідженні мовних засобів
об’єктивації комічного та аналізі його реалізації у концептосфері романів
Л. Піранделло.
Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:
 окреслити сутність комічного та показати механізми його реалізації у
ранній великій прозі Л. Піранделло;
 з’ясувати та проаналізувати філософські й естетичні основи розуміння
комічного автором;
 охарактеризувати та класифікувати засоби вербалізації комічного на
фонетичному, морфологічному, лексичному та синтаксичному рівнях, а
також у стилістиці романів письменника;
 розглянути діатопний та діастратний аспекти комічного та визначити
професійні, соціальні, гендерні й інші площини його актуалізації у
великій прозі письменника;
 дослідити та описати структуру базових елементів концептосфери
великої прози автора;
17
 розкрити зміст та встановити комічну сутність дихотомій, закладених у
концептах;
 виокремити основних референтів комічного у концептосфері романів
Л. Піранделло.
Об’єктом дослідження є комічне у ранній великій прозі Л. Піранделло.
Предметом дослідження є особливості вербалізації комічного у текстах
ранніх романів Л. Піранделло.
Основним джерелом фактичного матеріалу слугувала рання велика
проза письменника (романи «L’Esclusa», «Il Turno», «Il Fu Mattia Pascal», «Suo
Marito»). Проаналізовано вербалізатори комічного (фонетичні, морфологічні,
лексичні, синтаксичні та стилістичні), вилучені методом суцільної вибірки, а
також елементи концептосфери творів. Для дослідження було обрано саме
ранні романи Л. Піранделло, оскільки у них яскраво представлено базові
аспекти тлумачення комічного письменником та відображено процес еволюції
поглядів автора.
Для розв’язання поставлених у роботі завдань і досягнення основної мети
використано комплекс традиційних і новітніх методів: метод узагальнення та
систематизації мовних явищ застосовувався для дослідження фактологічного
матеріалу; функціональний метод сприяв виявленню змін семантики мовних
одиниць при створенні комічного ефекту; метод інтерпретаційно-текстового
аналізу дав змогу повніше та ширше зрозуміти комічне навантаження у великих
текстових фрагментах; за допомогою порівняльно-стилістичного методу було
виокремлено та класифіковано стилістичні засоби вербалізації комічного;
метод семантико-когнітивного моделювання концептів дав можливість
виявити комічні інтенції Л. Піранделло та визначити засоби вербалізації
концептів; метод лінгвокультурологічного аналізу дозволив окреслити
етноспецифічні особливості тлумачення письменником базових концептів;
контекстуально-інтерпретаційний аналіз використовувався для дослідження
специфіки смислів, закладених автором в елементах концептосфери романів.
18
Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній вперше у
вітчизняній лінгвістиці було системно досліджено романи Л. Піранделло;
вперше здійснено критичний огляд теорії гумору письменника з урахуванням
розвитку авторського розуміння комічного загалом та гумору зокрема; вперше
здійснено аналіз та класифікацію засобів вербалізації комічного на матеріалі
ранньої великої прози Л. Піранделло; вперше досліджено концептосферу
романів письменника та проаналізовано реалізацію комічного в межах її
елементів. Отримало подальший розвиток вирішення проблеми визначення
змісту і структури комічного, його основних типів та форм, особливостей його
реалізації в художніх текстах.
Положення, що виносяться на захист:
1. Комічне – це естетичне явище, що здатне викликати імпліцитну чи
експліцитну сміхову реакцію. У структурі комічного ранньої великої прози
Л. Піранделло виокремлюються власне комічні тексти, оповідь у яких
спрямована на провокування перманентної сміхової реакції, та тексти, у яких
лише окремі елементи містять ознаки комічного.
2. Теоретична праця Л. Піранделло «L’umorismo» є лише проміжним
етапом становлення авторського розуміння поняття комічного. Подальша
еволюція та остаточне формування філософських поглядів письменника
здійснювалися під впливом ідей А. Бергсона та Г. Зіммеля, а також
інтерпретацій творів письменника, запропонованих А. Тільгером.
3. Вербалізація комічного у текстах великої прози Л. Піранделло
відбувається на всіх мовних рівнях через використання фонетичних,
морфологічних, лексичних (лексико-семантичних і лексико-стилістичних) та
синтаксичних (структурних, синтактико-стилістичних та
синтактико-композиційних) засобів. Найчастіше автор використовує лексичні
та синтаксичні засоби для створення комічного ефекту; використання
фонетичних та морфологічних засобів не має системного характеру.
4. Об’єктивація комічного у романах Л. Піранделло відбувається у
діатопному аспекті при перенесенні місця дії з міст до провінційних містечок та
19
у діастратному – при зображенні різних прошарків суспільства. Реалізація
комічного задуму здійснюється також у гендерному, віковому, професійному та
соціальному аспектах.
5. У концептосфері романів автора комічне реалізовано у п’яти базових
концептах, які перебувають у взаємодії і мають визначену структуру:
ТРАДИЦІЇ (мікроконцепти СУСПІЛЬСТВО та СІМ’Я), РЕЛІГІЯ
(мікроконцепти БОГ та СВЯТИЙ), БЮРОКРАТІЯ (мікроконцепти ВЛАДА і
ЗАКОН), МИСТЕЦТВО (мікроконцепт ПИСЬМЕННИК) та НАУКА
(мікроконцепт ЗНАННЯ).
6. Реалізація комічного в межах базових концептів здійснюється через
суперечності, засновані на дихотоміях: у концепті ТРАДИЦІЇ – дихотомія
дійсності консервативного соціуму та індивідуальних почуттів; у концепті
РЕЛІГІЯ – опозиція між десакралізованим розумінням віри та щирим
звертанням до Бога; у концепті БЮРОКРАТІЯ – конфлікт між закритою
системою управління та логічним упорядкуванням соціального ладу; у концепті
МИСТЕЦТВО – несумісність меркантильного розуміння літератури з
художньою творчістю; у концепті НАУКА – дихотомія теоретичного знання та
практичної діяльності.
7. У концептосфері всіх романів Л. Піранделло присутні повторювані
референти комічного: люди старшого віку, священики, віряни, чиновники,
політики, адвокати, феміністки, письменники, літературні критики, журналісти,
вчителі, викладачі та науковці.
Теоретичне значення дисертації визначається внеском у розвиток нових
лінгвофілософських та лінгвопоетичних підходів до дослідження художньої
творчості Л. Піранделло: систематизація мовних засобів об’єктивації комічного
в текстах романів письменника дозволить поглибити розуміння його ідіостилю,
а аналіз концептосфери допоможе розширити методологію дослідження усього
доробку автора.
Практичне значення дисертаційної роботи визначається можливістю
використання основних положень і висновків у викладанні нормативних курсів
20
«Італійська мова», «Теорія та практика перекладу з італійської мови»,
«Італійська література» тощо. Матеріали та результати дослідження можуть
бути використані у межах таких дисциплін, як лінгвокраїнознавство,
стилістика, когнітивістика, лінгвокультурологія, філософія, естетика.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані
дисертантом самостійно.
Апробація результатів дослідження. Результати та окремі положення
роботи було представлено на таких наукових конференціях: Всеукраїнська
наукова конференція за участю молодих учених «Мова, свідомість, художня
творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (Київ, 2013),
Всеукраїнська наукова конференція пам’яті доктора філологічних наук,
професора Д. І. Квеселевича (1935-2003) «Сучасний стан і перспективи
лінгвістичних досліджень та проблеми перекладу» (Житомир, 2015),
Всеукраїнські наукові читання за участі молодих учених «Дух нового часу у
дзеркалі слова і тексту» (Київ, 2015), IX Міжнародна науково-практична
конференція «Міжкультурна комунікація: Мова – Культура – Особистість»
(Острог, 2015), Міжнародна наукова конференція «Пріоритети мовознавчої
науки у контексті глобалізаційних процесів» (Київ, 2015).
Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 6 наукових
статтях, з яких 5 надруковано у фахових виданнях, затверджених МОН
України, 1 публікація – у закордонному періодичному виданні (Італія). Усі
публікації одноосібні. Загальний обсяг публікацій – 3,16 умовних друкованих
аркушів.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з анотацій, вступу,
трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку
літератури (203 найменування, із них іноземними мовами – 103) та додатку.
Загальний обсяг роботи становить 206 сторінок, з них основного тексту –
173 сторінки.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Дослідження філософських та світоглядних орієнтирів Л. Піранделло, а
також вивчення авторського розуміння поняття комічного дало підстави для
систематизації мовних засобів його реалізації у концептосфері романів
письменника. Проведений аналіз дозволив зробити наступні висновки
та узагальнення.
1. Історія дослідження комічного сягає ще часів античності, однак і до
сьогодні немає чіткого та вичерпного визначення цього поняття та пояснення
його природи. У переважній більшості теорій постулюється думка про те, що
комічне явище виникає через контраст, суперечність, невідповідність одного
елемента іншому. На основі аналізу наукової літератури з проблематики
тлумачення комічного та його природи у нашому дослідженні було
сформульовано таке робоче визначення: комічне – це естетичне явище, що
здатне викликати імпліцитну чи експліцитну сміхову реакцію.
2. З огляду на те, що дослідники виокремлюють власне комічні тексти, у
яких комічний ефект створюється по всій структурі оповіді, та тексти, у яких
лише окремі елементи покликані створити комічний ефект, у нашому
дослідженні авторські ремарки та описи персонажів великої прози
Л. Піранделло розглядаються як власне комічний аксіологічний текст з
особливою структурою.
3. Одним із визначних факторів, який вплинув на остаточне розуміння
Л. Піранделло поняття та суті комічного (що відобразилось, звичайно, і на його
творчості), стало критичне сприйняття авторської концепції гумору, викладеної
у праці «L’umorismo». Зокрема, Б. Кроче вказував на помилковість трактування
гумору як вищого за все мистецтво явища. Пізніше найбільш повну та
аргументовану критику гумористичної концепції Л. Піранделло здійснив
У. Еко, доводячи відсутність чіткого об’єкта дослідження у автора та
акцентуючи увагу на логічних розходженнях та суперечностях у його
висновках.
182
4. Як засвідчило наше дослідження, концепція гумору Л. Піранделло є
лише проміжним етапом у розумінні комічного автором. Остаточна думка
письменника про комічне та його втілення у художній творчості склалася під
впливом представників «філософії життя» та праць Г. Зіммеля і (значно
меншою мірою) А. Бергсона та В. Дільтея.
5. У дослідженні проаналізовано запропоноване А. Тільгером визначення
псевдофілософського явища піранделлізму, яке було розроблено науковцем на
основі загального аналізу базових концептів, актуалізованих у творах
письменника. Окремі теоретичні положення та висновки А. Тільгера були
використані нами при аналізі концептосфери романів Л. Піранделло з тим,
однак, застереженням, що деякі міркування дослідника, на нашу думку, є
хибними через суттєвий відхід критика від вивчення художньої цінності творів
і значний акцент на їхньому соціально-філософському аспекті.
6. Вербалізація комічного у великій прозі Л. Піранделло відбувається на
всіх мовних рівнях. Детальний аналіз текстів дозволив виокремити лексичні
засоби (лексико-семантичні та лексико-стилістичні). Серед основних лексикосемантичних засобів вербалізації комічного найчастотнішими є лексичні
повтори; аксіологічні лексеми; енантіосемія; контекстні синоніми та антоніми;
зооніми; пейоративи; інвективи; антропоніми (прізвиська персонажів та
апеляції до прізвищ відомих науковців).
Серед лексико-стилістичних засобів нами було виокремлено поєднання
елементів різних стилів на лексичному рівні (використання лексичних одиниць
із релігійним компонентом у побутовому мовленні; інвектив – в офіційноділовому мовленні; елементів книжного стилю – в розмовному мовленні).
Засобом створення комічного ефекту на лексичному рівні є також вкраплення у
канву тексту діалектного мовлення та іншомовних слів, які деформують
репліки до рівня макаронічної мови.
7. Синтаксичні засоби вербалізації комічного зафіксовано у структурних
особливостях (вживання незакінчених речень, епаналепсису, складних
поширених речень для комічного наслідування офіційно-ділового стилю); на
183
рівні синтаксичної стилістики (пейоративні епітети, метонімія, прозопопея,
риторичні запитання, риторичні звертання та ампліфікація); в особливостях
композиції (позасценічні вигуки та авторські ремарки).
Описи персонажів розглядаються нами як власне комічний текст.
Досягнення автором комічного ефекту відбувається через акцентуацію
фізіологічних чи поведінкових вад персонажів.
8. Значно меншою мірою Л. Піранделло застосовує засоби вербалізації
комічного на фонетичному (звуконаслідування, некоректне відтворення
іноземцем фонетики італійських слів, макаронічне поєднання фонетичних
особливостей різних мов) та морфологічному рівнях (некоректне використання
дієслівних форм та вживання суперлативних і компаративних форм; у
словотворі – афікси, притаманні побутовому мовленню; аугментативні та
демінутивні суфікси).
9. Вербалізація комічного у романах Л. Піранделло відбувається у
діатопному аспекті при перенесенні місця дії. Найбільшою мірою комічне
виявляється через використання місцевими мешканцями чи вихідцями із
провінційних містечок діалектів. У діастратному аспекті комічне реалізовано у
підкреслено претензійній мові представників вищого прошарку суспільства, а
також у вульгаризованій мові робітників.
10. Об’єктом висміювання у переважній більшості випадків є люди
старшого віку, при зображенні яких комічний ефект підсилюється акцентуацією
на їхньому провінційному походженні (мешканці містечка Аґрідженто в романі
«L’Esclusa», Маркантоніо Раві в романі «Il Turno», Сильвія Рончелла та
Джустіно Боджоло у романі «Suo Marito»). Важливим аспектом комічного в
романах письменника є гендерний – автор висміює фемінізм загалом та
феміністичну літературу як явище культури зокрема. Жінки-літератори є
незмінними елементами структури комічного для Л. Піранделло; вони
зображені в іронічному та сатиричному модусах (Сильвія Рончелла, Дора
Барміс та інші персонажі роману «Suo Marito»). Гендерний аспект комічного
яскраво проілюстровано використаним Л. Піранделло прийомом найменування
184
чоловіка прізвищем дружини у чоловічому роді (Джустіно Боджоло в романі
«Suo Marito»). Серед представників різних професій комічний модус особливо
чітко простежується в авторському описі науковців та викладачів.
11. У концептосфері романів письменника було виокремлено п’ять
базових концептів, у яких реалізується комічне: ТРАДИЦІЇ, РЕЛІГІЯ,
БЮРОКРАТІЯ, МИСТЕЦТВО та НАУКА.
У структурі кожного з них виокремлено мікроконцепти з комічною
конотацією: у концепті ТРАДИЦІЇ це – СУСПІЛЬСТВО та СІМ’Я; у концепті
РЕЛІГІЯ – БОГ, СВЯТИЙ; у концепті БЮРОКРАТІЯ – ВЛАДА і ЗАКОН; у
структурі концепту МИСТЕЦТВО зафіксовано мікроконцепт ПИСЬМЕННИК;
для концепту НАУКА характерним структурним елементом є ЗНАННЯ. Ці
ментальні утворення концептосфери не існують ізольовано, а перебувають у
відношеннях взаємодії. Так, у романах виявлено тісний зв’язок концептів
ТРАДИЦІЇ та РЕЛІГІЯ, які в деяких випадках сполучаються також із
концептом БЮРОКРАТІЯ; концепт МИСТЕЦТВО дотичний до концепту
НАУКА через структурний елемент ЗНАННЯ, а також перетинається з
концептом БЮРОКРАТІЯ у романі «Suo Marito».
12. Концепт ТРАДИЦІЇ найчіткіше актуалізовано в романі «L’Esclusa».
Структурно подібну, однак менш яскраву його реалізацію здійснено в романі
«Il Turno». В інших аналізованих творах Л. Піранделло («Il Fu Mattia Pascal» та
«Suo Marito») означені елементи об’єктивації концепту ТРАДИЦІЇ не
видаються релевантними.
У концептосфері творів письменника РЕЛІГІЯ є одним із ключових
концептів усіх романів. Найяскравіший прояв комічних інтенцій Л. Піранделло
зафіксовано у тих творах, де зазначений концепт взаємопов’язаний із
концептом ТРАДИЦІЇ (найвиразніше це зроблено у романі «L’Esclusa»).
Концепт БЮРОКРАТІЯ актуалізовано у романах «L’Esclusa», «Il Turno»
та «Il Fu Mattia Pascal». Найяскравіше його комічний аспект реалізований в
останньому, де авторські акценти розставлено на смислових конфліктах
структурних елементів концепту. У романі «Suo Marito» цей концепт практично
185
не засвідчений і функціонує лише у взаємодії з концептом МИСТЕЦТВО,
релевантні елементи якого зафіксовано лише в цьому творі.
Засоби вербалізації сміхових аспектів концепту НАУКА присутні в усіх
проаналізованих романах (у «L’Esclusa» – через сатиричні образи вчителів; у
«Il Turno» – через персонажа старого чоловіка, який у занижених побутових
контекстах спілкується цитатами з латини). У романі «Il Fu Mattia Pascal»
комічне в науковому контексті об’єктивується через уведення імен та
відкриттів визначних учених у побутові ситуації. Як і в романі «L’Esclusa», тут
референтом комічного є персонаж учителя. У творі «Suo Marito» акцент
робиться на безпорадності викладачів, які володіють енциклопедичними
знаннями, однак у побутових ситуаціях цінність цих знань нульова.
13. Комічне реалізується в межах концептів завдяки авторським акцентам
на суперечностях, які виникають через відповідні дихотомії. У концепті
ТРАДИЦІЇ це боротьба між нав’язаною консервативним соціумом дійсністю та
глибинними індивідуальними почуттями; у концепті РЕЛІГІЯ – конфлікт між
буквальним, десакралізованим, механічним сприйняттям релігії та щирим
звертанням до Бога; у концепті БЮРОКРАТІЯ – опозиція між закритою
самоорієнтованою системою управління та логічним гармонійним
впорядкуванням соціального ладу; у концепті МИСТЕЦТВО – несумісність
меркантильного претензійного розуміння літератури, заснованого на
егоцентризмі, та справжньої ціннісної художньої творчості; для концепту
НАУКА характерним є протиставлення теоретичного наукового пізнання та
буденних життєвих ситуацій.
14. Серед засобів вербалізації концепту РЕЛІГІЯ зафіксовано велику
кількість повторюваних чи семантично споріднених лексичних елементів, що
дозволило означити семантичне поле його актуалізації. У центрі виявлено
лексему «Dio» та її похідні; у приядерній зоні визначено синонімічні та
антонімічні до основної лексико-семантичної одиниці елементи: «Cristo»,
«Gesù», «Signore», «Gesumaria», «Signore Iddio», «Padreterno», «Nosgnour»,
«Madonna», «santo figliuolo», «Padre», «Spirito Santo», «diavolo». У
186
периферійній зоні зосереджено переважно назви предметів, символів, обрядів
чи ритуалів, пов’язаних із католицизмом, а також антропоніми, зокрема, імена
святих та похідні від власних назв десакралізовані елементи.
15. Характерною особливістю концептосфери романів Л. Піранделло є
спільні референти комічного: люди старшого віку, священики, віряни,
чиновники, політики, адвокати, феміністки, письменники, літературні критики,
журналісти, вчителі, викладачі, науковці.
Отже, завдяки проведеному дослідженню вперше здійснено
систематизацію мовних засобів реалізації комічного, а також означено основні
характеристики концептосфери романів Л. Піранделло. Відхід від звичної
інтерпретації робіт письменника, заснованої на авторській теорії гумору,
дозволив глибше осягнути та ширше окреслити як естетичну і мовну цінність
творів, так і філософські й світоглядні орієнтири автора. Використані в
дослідженні підходи та методи у подальшому можуть бути застосовані для
аналізу інших прозових творів письменника, а також для вивчення
драматургічного та поетичного спадку Л. Піранделло