Ковальчук Лілія Анатоліївна Поетика весільного фольклору Західного Поліс­ся (регіональна специфіка)

Краткое описание

Ковальчук Лілія Анатоліївна, старший лаборант кафедри культурології та менеджменту соціокультурної діяльності Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки: «Поетика весільного фольклору Західного Поліс­ся (регіональна специфіка)» (10.01.07 - фольклористика). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
УДК 392.5(447.82)(043.3)
Ковальчук Лілія Анатоліївна
ПОЕТИКА ВЕСІЛЬНОГО ФОЛЬКЛОРУ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ
(РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА)

Спеціальність 10.01.07 – фольклористика
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Давидюк Віктор Феодосійович
Луцьк – 2017
ЗМІСТ
2
ВСТУП................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ЗАХІДНОПОЛІСЬКИЙ ВЕСІЛЬНИЙ ФОЛЬКЛОР У
ГЕНЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ………………………………………............9
1.1. Наукові інтенції Західного Полісся ...………..……………………….9
1.2. Дослідження весільного фольклору Західного Полісся та його
актуальні проблеми …………………………………………………….24
1.3. Гетерогенність весільних текстів Західного Полісся .………………31
РОЗДІЛ 2. ПОЕТИКА ЗАХІДНОПОЛІСЬКОГО ВЕСІЛЬНОГО
ФОЛЬКЛОРУ……………………………………………………………….47
2.1. Семантика терміну «поетика» у філологічних студіях........................47
2.2. Західнополіські весільні пісні та їх обрядовий контекст………….....53
2.2.1. Інваріант та варіанти західнополіського весільного обряду ..54
2.2.2. Сватання (розвідини, домовини)…………........…....................57
2.2.3. Запоїни (заручини, злюбини) ……………………….................68
2.2.4. «Коровай»…………………………………..………….. ………77
2.2.5. «Вінки» ………….…………………… ………………………..83
2.2.6. «Спомаганнє» у молодого……………………………………..99
2.2.7. Початок весілля в молодої. Розплітання коси. Викуп
вінків……………………………………………………………….....107
2.2.8. «Вінчаннє»……………………….…………….………………126
2.2.9. Посад (обід) у молодої……..………….………………………132
2.2.10. Дорога до молодого………………..…….………………......145
2.2.11. Приїзд молодих до дому молодого..…………………..……147
2.2.12. Весілля в молодого…...……………………………...............151
2.2.13. «Пироги»……………………………………………………..159
2.3. Символіка весільнопісенних образів ……………………….………..161
2.4. Пісенна сакралізація обрядового простору ……..…….…........……..172
2.5. Поетико-виражальні засоби пісенних текстів.....................................180
ВИСНОВКИ...................................................................................................199
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...............................................204
3
ВСТУП
Актуальність дослідження. Із початком третього тисячоліття інтерес до
національної культури в Україні дедалі зростає, оскільки, одночасно із
визріванням почуття етнічної самоідентифікації в суспільстві, очевидним
фактом постає проблема неминучості втрати автентичної спадщини у її
первозданному вигляді. Утратив свої позиції й один з найконсервативніших
народних обрядів – весільний. Інформація про його особливості на нинішній
день збереглася переважно в пасивній пам’яті респондентів. Та й така форма
інформації цілком самодостатня, щоб на її основі провадити наукові
дослідження. Найзбереженішою його частиною виступають пісенні тексти, ці
часто неперевершені зразки народної поезії, які свідчать про високий рівень
естетизації народними верствами інституту сім’ї, шлюбу та родинних
цінностей. Пісенна творчість весільного обряду значною мірою складається
імпровізовано, тому тексти дуже часто оновлюються. Та все ж незмінними
залишаються ті поетичні образи, фігури, символи, які вироблялися упродовж
століть. Про це свідчать перші записи весільних пісень, виконані Зоріаном
Доленгою-Ходаковським, Вацлавом з Олеська, Йосипом Лозинським майже два
століття тому. Вони містять ті самі епітети, паралелізми, тавтологічні
утворення, що й недавно записані тексти.
Внаслідок консервативності основних поетичних засобів весільний
фольклор зберігає національну однорідність у межах усієї України, а деякі його
елементи й у межах всього слов’янського чи й загалом індоєвропейського
субетнічного масиву. Найбільше спільного в українському весільному обряді
дослідники знаходять із сербським.
І все ж у межах кожного регіону існують свої особливості, які відрізняють
весільний фольклор краю внаслідок входження в його тексти діалектизмів, які
часто-густо створюють нові можливості в римуванні. Внаслідок відмінності
кліматичних умов, особливостей рослинного та тваринного світу певні
відмінності існують і в регіональній символіці, способах утворення текстових
паралелізмів тощо.
4
Розвинена творчість весільного циклу в усіх етніконах України
якнайкраще сприяла здійсненню наукових студій. Дослідницький інтерес
викликаний не тільки унікальною можливістю проведення аналітичних
порівнянь у широких просторових і часових масштабах, а й необхідністю
увічнити ці набутки для наступних поколінь. Весільний фольклор українців
знайшов своє відображення в працях Гійома де Боплана, Зоріана ДоленгиХодаковського, Миколи Костомарова, Оскара Кольберга, Павла Чубинського,
Хведора Вовка, Йосипа Лозинського, Миколи Сумцова, Володимира
Охримовича, Філарета Колесси, Галини Сухобрус, Марії Шубравської,
Олександра Правдюка, Гната Танцюри, Івана Денисюка. Весільному
фольклору, зокрема й подачі записаних весільних обрядів, повністю
присвячений 8-ий випуск «Фольклористичних зошитів» (2005).
У наші дні дослідженням весільних обрядів та пісенності займалися
Неоніла Здоровега (національна специфіка українського весілля), Валентина
Борисенко (регіональна специфіка українського весільного обряду), Зоряна
Марчук (генеалогія українського весільного обряду). Регіональним
особливостям присвячені дисертації та статті Олени Гром-Цвид (символіка
західнополіських весільних пісень), Валентини Телеуці (весільний фольклор
українського Придунав’я), Тетяни Саварин (лемківський весільний фольклор),
Віктора Давидюка (регіональна специфіка волинського весільного обряду та
хронометрія весільних пісенних текстів, записаних на Волині), Світлани
Подолюк (поведінкова характеристика жіночих образів в українському
весільному фольклорі). Свої регіональні особливості, принаймні на рівні
пісенних текстів, має й західнополіське весілля.
Перші згадки про шлюбні стосунки на території України подають
«Повість минулих літ», Гійом де Боплан в «Описі України». Системне
дослідження українських весільних обрядів почалося з ХІХ ст. Переважна
більшість цих праць етнографічного спрямування, тому питання поетики в них
не порушувалися. Лише в 90-х рр. ХХ ст. з’явилися дослідження вербального
весільного фольклору. Українські фольклористи (Михайло Грицай, Віктор
Давидюк, Олексій Дей, Іван Денисюк, Лідія Дунаєвська, Володимир Качкан,
5
Роман Кирчів, Олекса Мишанич, Федір Погребеник, Наталя Шумада та ін.)
частково описали й проаналізували фольклорні тексти, дослідили принципи і
методи поетики, проаналізували окремі образи на загальноукраїнському та
регіональному рівнях, підготувавши цим ґрунтовну основу для нових
досліджень. Та все ж монографічного дослідження поетики весільних пісень ні
на загальноукраїнському рівні, ні на західнополіському досі не існує. Про
наявність таких студій в Україні можемо лише здогадуватися на основі
авторефератів кандидатських дисертацій Олени Гром (2000 р.), Тетяни Саварин
(2004 р.), Валентини Телеуці (2006 р.). Дослідження поетики фольклорних
творів різних жанрів торкаються Оксана Марчун, Світлана Маховська, Ольга
Соляр, Світлана Щербак та ін. Принагідно скористаємося і їхніми висновками.
Що ж до дослідження Олени Гром, яке найбільше стосується нашої теми, то в
ньому студіювання весільної пісенності Західного Полісся проводилося
переважно в контексті або загальноукраїнських, або загальнополіських
розвідок, а тому чимало аспектів залишилися до сьогодні малоз’ясованими, а то
й зовсім обійдені увагою. До таких належать питання символіки основних
весільних обрядів та атрибутів, особливостей творення символічних образів
західнополіських весільних пісень, специфіки зображально-виражальної
системи пісенного масиву обраного регіону.
Зацікавленість багатьох дослідників обрядовим фольклором пояснюється
не тільки його високохудожнім рівнем та досконалістю багатьох творів, а й
пізнавальним потенціалом у сфері побуту, свідомості, історії українського
народу, високими можливостями практичного застосування для формування
національної свідомості сучасного покоління молоді в умовах національної
консолідації українського етносу, значною мірою враженого, а частково й
утраченого, умовами колоніального існування. Одним із чинників, який
дозволяє осягнути рівень традиційної основи весільних пісень, є їхня поетика.
Вона розкриває творчий потенціал народу, розкриває зміст та естетику творів
завдяки їх поетичним засобам.
Мета роботи. Послуговуючись власними записами та матеріалами
попередників (у тому числі і рукописними) з’ясувати особливості побутування
6
весільних пісень Західного Полісся, проаналізувати їх поетику та символіку як
унікальну складову української духовної спадщини.
Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання таких
завдань:
– окреслити межі досліджуваного фольклорно-етнографічного
регіону;
– висвітлити історію вивчення західнополіських весільних пісень;
– на основі лінгвістичних особливостей текстів установити генетичні
компоненти західнополіського весільнопісенного масиву;
– у зв’язку з відсутністю усталеного поняття «фольклорна поетика»
обґрунтувати вибір найприйнятнішого його варіанту для
дослідження весільного фольклору;
– реконструювати зміст та динаміку еволюції західнополіського
весільного обряду на основі пісенних текстів;
– розкрити символіку основних весільних обрядодійств та атрибутів;
– з’ясувати способи вираження символіки та семантики образів
західнополіських весільних пісень;
– узагальнити специфіку творення образів-символів у піснях;
– визначити основні зображально-виражальні засоби досліджуваного
обрядового пісенного матеріалу.
Предметом дослідження обрана поетика західнополіських весільних
пісень.
Об’єктом пропонованої роботи є специфіка образно-символічної
системи весільної пісенності та художня специфіка текстів.
Джерельну базу роботи становлять тексти з фондів Полісько-Волинського
народознавчого центру (з 2005 року – Інститут культурної антропології), а
також зі збірників регіонального та загальноукраїнського плану, публікації
весільних обрядів у науково достовірних методичних збірниках. Основний
акцент у виборі текстів зроблено на рукописні фонди, оскільки друковані часто
подають їх у спотвореному вигляді, позбавляючи цим і деяких художніх
7
якостей тексту, особливо кінцевих та внутрішніх рим, які витримуються в
діалектному тексті, але втрачаються в олітературеному.
Теоретичною основою дисертації послужили праці українських
фольклористів та етнографів: Валентини Борисенко, Хведора Вовка, Олени
Гром, Михайла Грушевського, Віктора Давидюка, Івана Денисюка, Неоніли
Здоровеги, Миколи Костомарова, Зоряни Марчук, Олександра Потебні, Марії
Шубравської та ін.
Наукова новизна дослідження полягає у комплексному вивченні
поетичної системи весільних пісень Західного Полісся, зокрема поясненні
семантики обрядодій, весільної атрибутики, символіки пісенних образів,
з’ясуванні художньої специфіки пісенних текстів обраного регіону.
Методи дослідження – філологічний, порівняльно-типологічний,
порівняльно-історичний.
Практичне значення роботи. Результати наукової праці можуть бути
використані при розробці навчальних курсів фольклористики, народознавства,
фольклористичного краєзнавства у вищих навчальних закладах, знадобляться
для глибших теоретичних опрацювань художньої специфіки західнополіських
весільних пісень, для фольклористичного вивчення Західного Полісся та
сусідніх регіонів.
Структура зумовлена основною метою і завданнями дослідження.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної
літератури та джерел. Обсяг тексту дисертації – 226 сторінок, із яких 203
сторінки основного тексту.

Список литературы

Висновки
На основі проведеного у роботі аналізу можна стверджувати, що Західне
Полісся – один із тих регіонів, де весільний фольклор збережений найповніше,
а його пісенний супровід, як складова частина народної культури, містить у
собі архаїчні елементи первісного мислення наших предків.
На сьогодні існує дві тенденції у визначенні етноісторичних меж Полісся.
Одна з них збігається з фізико-географічними характеристиками і подає
Полісся в межах ландшафтно-морфологічної зони, тобто охоплюючи всю
лісисту місцевість – майже всю Білорусь, частину України, Литви,
Смоленщини, Брянщини тощо. Інша визначає його межі поширенням етноніма
«поліщуки» чи його фонетичних модифікацій. Така парадигма вже має суто
етнографічний зміст. За цим критерієм до складу Полісся входять тільки ті
території, які звуться Поліссям з давніх давен. До таких належить басейн
Прип’яті. Поза сумнівом ці землі були осереддям формування поліської
культури. Це «поліське ядро» охоплює й частину земель, які за сучасними
критеріями належать до Західного Полісся.
Проаналізувавши різні підходи учених до вирішення питання
етнографічного районування західнополіського регіону, визначено межі
проведення досліджень. Умовно їх можна позначити ізоглосою північніше від
умовної лінії Устилуг – Володимир-Волинський – Луцьк до р.Горинь з
південного боку. Зі східного по р.Горинь в напрямку з півдня на північ до
Давид-Городка. Потім по р.Прип’яті в західному напрямку, охоплюючи
південні райони сучасної Берестейщини. На заході – по р.Західний Буг зі
вклиненням по р.Нарві на територію історичного Підляшшя, яке в
етнографічному плані мало чим відрізняється від решти Західного Полісся.