Бокало Ірина Михайлівна Українські народні пісні про кохання: морально-етичні виміри

Краткое описание

Бокало Ірина Михайлівна, викладач Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ірпінський економічний коледж». Назва дисертації: «Українські народні пісні про кохання: морально-етичні виміри». Шифр та назва спеціальності - 10.01.07 фольклористика. Спецрада Д26.227.01 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т.РИЛЬСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
БОКАЛО ІРИНА МИХАЙЛІВНА
УДК 398,838(=161.2)
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ПІСНІ ПРО КОХАННЯ: МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ВИМІРИ
10.01.07 - фольклористика
Подано на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело І.М.Бокало
Науковий керівник: Сокіл Ганна Петрівна, доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка
Київ - 2019

ЗМІСТ
ВСТУП 14
Розділ I. УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ПІСНІ ПРО КОХАННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТИКИ Й МОРАЛІ 21
1.1. Історіографія та джерельна база 21
1.2. Осмислення проблеми в наукових студіях 26
Розділ II. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ КРИТЕРІЇ ВИБОРУ ПАРИ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСНЯХ ПРО КОХАННЯ 43
2.1. Народна пісенність про вікову норму одруження 44
2.1.1. Традиційна вікова норма. Ранні vs пізні шлюби 44
2.1.2. Мотиви вікової нерівності у любовних піснях 56
2.2. Етноконстанти зовнішньої краси молоді 60
2.2.1. Поетичне змалювання дівочої вроди 60
2.2.2. Народнопоетичний ідеал парубка 68
2.2.3. Естетичне і символічне значення та функції одягу й аксесуарів молоді 71
2.3. Репрезентація працелюбності як визначального критерію 75
2.4. Фольклорна парадигма уявлень про кмітливість, володіння мистецькими талантами 84
2.5. Мотиви соціального статусу родини - маркера шлюбного вибору 88
РОЗДІЛ III. ЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОДЕЛЮВАННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ЗУСТРІЧЕЙ ЗАКОХАНИХ КРІЗЬ ПРИЗМУ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ ПРО КОХАННЯ 101
3.1. Поняття етнічних стереотипів поведінки, соціальної норми та особливостей їх змалювання у народних піснях про кохання 101
3.2. Відображення специфіки національного «залицяльного» етикету 105
3.3. Візія традиційних побачень 109
3.3.1. Привітання закоханих як вияв традиційної ввічливості 109
3.3.2. Часопростір побачень 110
3.3.3. Гармонія стосунків закоханих - найвищий вияв морально-етичного, естетичного та художнього потенціалу народних пісень про кохання 118
3.4. Мотиви вручення подарунків як ознаки утвореної пари закоханих 127
3.5. Проектування заручин, весілля і майбутнього подружнього життя 134

12
РОЗДІЛ IV. УСНОПОЕТИЧНІ ВИМІРИ ПОРУШЕНЬ ТРАДИЦІЙНИХ МОРАЛЬНИХ НОРМ 140
4.1. Мотиви самотності як недотримання норми продовження роду 140
4.2. Мотиви чарування в українських народних любовних піснях 146
4.3. Символіка розлуки закоханих 154
4.4. Зрада в коханні - один із найбільших моральних злочинів 162
4.5. Мотиви втручання роду і громади у стосунки закоханих 169
4.6. Символіка дівочої коси у любовних піснях 180
4.7. Мотиви втрати вінка 185
ВИСНОВКИ 202
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ 210
ДОДАТКИ. Список публікацій здобувача за темою дисертації 227

13

Список литературы

ВИСНОВКИ
Вивчення морально-етичного аспекту любовної лірики належить до актуальних проблем сучасної фольклористики, оскільки пісенність абсорбувала норми людського співжиття і громадського контролю за їх дотриманням, відомості про основні аспекти сімейної етики і моралі українського селянина XVIII - ХІХ століть. Усна народна творчість сприяє формуванню морально-ціннісних орієнтацій української молоді. Народні пісні про кохання були і залишаються одним із популярних фольклорних жанрів.
Пропонована дисертація - це синтетична праця про особливості мотивно-образного фонду, художньо-стилістичних засобів, за допомогою яких втілювався морально-етичний ідеал поведінки українців, що відповідав звичаєвому праву, часто був його негласним поширенням чи тлумаченням. Залучення до дисертації напрацювань з етнології, етнопсихології, етнолінгвістики та інших наук дозволило повніше розкрити досліджувану проблему. З’ясовано, що в піснях про кохання моральна оцінка вчинків і явищ органічно пов’язана з людськими емоціями, які у творах відображаються певними художніми засобами. Простежено також, що закони і норми етики та моралі вписувалися у рамки звичаєвого права. Основними джерелами, що формували свідомість українця, було сімейне та громадське виховання, адже сім’я закладала підвалини розуміння етичності, формувала моральні пріоритети під контролем громади.
Історіографічний огляд джерельної бази засвідчив активне побутування народних пісень про кохання на всій території України. Процес фіксації спостерігаємо з часу появи перших фольклорних збірників аж до сьогодення. Ґрунтовне зацікавлення жанром активізувалося, коли розгорнули свою діяльність М. Максимович, М. Костомаров, П. Чубинський та інші дослідники народної словесності у ХІХ ст. Щодо теоретичного осмислення жанру, то на морально-етичний аспект у піснях про кохання дослідники

203
звертали увагу спорадично. Окремі штрихи належать таким ученим, як М.Костомаров, М. Сумцов, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Колесса, М. Гайдай, С. Мишанич. Із сучасних фольклористів це питання порушили у своїх студіях Л.Копаниця, О.Івановська Я.Г арасим та інші.
У дисертації висвітлено жанрову специфіку народних пісень про кохання, розглянуто питання визначення й побутування синонімічного терміна «любовна пісня». Як показав досліджуваний матеріал, в українських народних піснях про кохання відображені національні ідеали наречених, зокрема визначено критерії обрання пари, врахування таких категорій, як вік, зовнішність, ставлення до праці, розум, кмітливість, таланти, соціальний статус родини. Одним із важливих чинників у виборі шлюбної пари був вік. Частково це пов’язане із здатністю народити і виховати у шлюбі дітей. Вікова готовність до шлюбу хлопців і дівчат визначалася по-різному, проте найважливішими умовами все ж залишалися біологічні і соціокультурні маркери. У народній пісенності українців здебільшого акцентовано на досягненні шлюбного віку дівчини, означуючи цей час різними поетичними засобами, серед яких найпоширенішими є метафори бути на відході, бути на порозі, чесати русу косу; порівняння пори жнив із порою одруження; епітети зелений і стиглий (щодо занадто молодого чи відповідного шлюбного віку) тощо. За текстами пісень виявлено, що до ранніх шлюбів ставилися більш лояльно, ніж до пізніх. Шлюбів із значною віковою різницею не схвалювали. В українській пісенності також трапляються мотиви вікової нерівності подружжя: переважно наречений (іноді вдівець) набагато старший від нареченої. У таких текстах наявні символічні епітети білий, сивий на противагу епітетам червоний, чорнобровий, які позначають бінарну опозицію старість - молодість. З огляду на значну кількість пісень із мотивами, що стосується віку обранців, можна стверджувати про надзвичайну актуальність цього критерію вибору.
Важливою для молоді була зовнішність. Аналіз пісень дав можливість встановити закономірності у змалюванні героїв - естетика зовнішнього

204
вигляду відповідала національному ідеалу краси. У народній пісенності максимально застосовано художні засоби для зображення молоді, що є етноконстантою краси: сталі епітети карі очі, чорні брови, біле/рум’яне личко, руса коса, біле тіло тощо; часто вживаними є загальнофольклорні порівняння дівчини з калиною, рожею, тополею, а парубка - з явором, дубом. Підкреслена символічна семантика коси і вінка в образі дівчини: заплетена/розплетена коса була маркером готовності/неготовності до шлюбу, вінок на голові дівчини позначав її незайманість. У народних піснях про кохання згадано також про одяг молоді, прикраси дівчат, проте ці речі є штрихами до портрета: вони цінувалися не за вартістю, хоча іноді слугували соціальним маркером родини. Зазначено, що у народних піснях про кохання зрідка йдеться про зовнішність парубків, здебільшого акцентовано на його одязі (жупан, свита, сорочка).
Проаналізовані тексти народних творів дають підстави дійти висновків про вагомий критерій вибору шлюбної пари - працелюбність. Наголошено, що саме ця риса обумовлювала соціальне майбутнє пари. У піснях про кохання маємо чимало згадок про різноманітні види занять, що їх виконували молоді люди у домі і поза ним. Ледарство як рису характеру народна пісенність «посилює» іншими вадами: некрасиві зовні, невиховані. Часто до цього додана й соціальна характеристика - багатство. Протиставлення багата ледача - бідна працьовита набуває у цьому жанрі особливого звучання: надмірне багатство асоціюється як негативна риса. Найвдалішими були шлюби рівних за соціальним статусом наречених. З’ясовано, що не залишилися поза увагою молоді й такі риси, як кмітливість, розум, вміння підтримати розмову, вміння співати і танцювати; дівчат приваблювала і гра хлопців на музичних інструментах. Усе це засвідчує тісний зв’язок морально- етичних норм з естетичними уподобаннями, бо мораль була невіддільною від краси душевної й краси в побуті, у стосунках з людьми.
Найбільш драматичними, за текстами українських народних пісень про кохання, були ситуації, коли закохані належали до різних соціальних груп.

205
Часто такі пари не одружувалися через осуд батьків. Проте особисті почуття молодь цінувала набагато вище, ніж будь-який інший інтерес. Статус та авторитет родини обранців, матеріальний достаток не були визначальними у виборі пари. Внутрішня свобода була тим показником, який демонстрував почуття власної гідності. Саме такі герої народних пісень про кохання з’являються у мотивах із позитивними конотаціями: їх наділено найкращими характеристиками, герої ідеалізовані. Подібні стосунки свідчать про дотримання норм етики і моралі українців, згідно з якими засуджувалися хлопці і дівчата, які обирали шлюбних партнерів, виходячи із меркантильних інтересів, власних чи родинних.
Обґрунтовано, що у народних піснях про кохання втілено стереотипи дошлюбної поведінки української молоді. Окремі мотиви цього жанру акумулювали в собі низку сценаріїв поведінки хлопців і дівчат на різних етапах дошлюбних стосунків: залицяння, побачення, освідчення,
моделювання майбутніх сімейних ситуацій тощо. Детальний аналіз текстів показав наявність двох видів стереотипів: одні відповідають морально- етичним нормам, інші змальовують їх порушення. У дисертації встановлено, що, виходячи з народної моралі, етики, народних звичаїв, у піснях ці норми поведінки переливаються у вже готові фольклорні поетичні форми, мотиви й образи. Схарактеризовано відповідні показники так званого «залицяльного» етикету: норми і правила, якими послуговувалась молодь для вияву особистих симпатій (чи рідше антипатій); засоби приваблення партнера: спів, танці, жарти, частування тощо. У публічному залицянні ініціатива належала хлопцям, проте дівчата також володіли «схваленим» арсеналом приваблення. Цей етап вияву першої симпатії був визначальним і найбільш знаковим, адже існували як форми вияву прихильності, так і форми відмови, а для уникнення висміювання чи осуду ці «знаки» треба було вміти «прочитати». Українські народні пісні про кохання містять чимало відомостей про такі форми знакової поведінки, які за різними текстами допомагають «прочитати» кодекс поведінки молоді.

206
У дисертації акцентовано на особливостях традиційних побачень молоді. За народними піснями про кохання чітко простежується означений час (переважно вечір до півночі) і місце (здебільшого наодинці, біля дому, у саду тощо). Характерними були і привітання закоханих, які відрізнялися залежно від часу, місця чи оточення. Недотримання соціальних норм щодо часу і місця проведення побачення маркується народною лірикою в низці «негативних» тропів: найчастіше епітетів, рідше - порівнянь чи паралелізмів. Знаковими виявляються ситуації обміну подарунками, які мали символічне наповнення: були спрямовані на публічне афішування стосунків, означали присягу вірності чи пропозицію одруження. Дівчата дарували переважно власноруч виготовлені подарунки: кисет, хустку, сорочку тощо; хлопці пригощали солодощами чи горішками, дарували куповані речі: коралі, сережки, персні, рідше - черевички. За умов дотримання норм етики, моралі і взаємоповаги, обговорювали одруження на самоті, і лише згодом відбувалося сватання. Хлопець і дівчина наперед узгоджували усі можливі конфліктні ситуації, які могли виникнути у процесі сватання.
Згруповано й проаналізовано мотиви порушення морально-етичних норм дошлюбної поведінки молоді, парадигма яких зведена до таких ситуацій: самотність, чарування, розлука, зрада, втручання роду і громади, втрата вінка. Самотність у піснях досліджуваного жанру визначена як порушення не тільки норм етики і моралі: це призводило до неповноти триєдиного циклу існування людини (народження, одруження, смерть). Дівчата і хлопці з надією зверталися до Бога з просьбами знайти обранців. Мотив самотності пов'язаний із архетипом долі, адже одне із визначень долі - це подружжя. З метою уникнення самотності молодь, особливо дівчата, вдавалися до чарування. У роботі виділено основні форми мотивів чарування за допомогою зілля, приворотного напою, сліду. З’ясовано, що чарування було порушенням морально-етичних норм, адже завдяки цьому вибір шлюбного партнера був визначеним іншою особою, а не самостійним і добровільним.

207
Одним із випробувань для закоханих була розлука, яка часто ставала фатальною: закохані розлучалися, одружувалися з іншими тощо. Символами розлуки у народних піснях про кохання є роз’єднана пара голубів, чорна хмара, брудна вода (чи маніпуляції з нею). Розлука змальована через образи руйнування, розщеплення, зникнення тощо. Втрату почуттів між закоханими засвідчує, крім іншого, і мотив повернення подарунків. Розлука була виявом порушення морально-етичних норм, оскільки, як зрозуміло із народних пісень про кохання, у таких ситуаціях один із пари залишався нещасним, покинутим, самотнім.
Зрада в коханні вважалася великим злочином, за який було передбачене покарання у середовищі молодіжних громад. У текстах пісень досліджуваного жанру появляються деструктивні образи і символи: уже згадувана каламутна, брудна вода, роз’єднані парні предмети. Зраджені вдавалися до проклять і всяких негативних побажань. За зраду передбачене також покарання від Бога, зрадників уникали як дошлюбних партнерів.
Виявлено, що нерідко в народних піснях про кохання порушниками морально-етичних норм поведінки виступали батьки (рід), їхні дії реалізовувалися як заборони на одруження закоханих, їх розлучення, інколи - як схиляння до шлюбу із нелюбом. Етнографічні відомості, як і народні пісні про кохання, свідчать про те, що без згоди наречених ні шлюб, ні весілля не відбувалися. Порушувати моральний канон - самостійно обирати, з ким одружуватися - батьки могли тільки у вкрай складних життєвих ситуаціях. Протест виражався по-різному: закохані могли таємно одружитися або скоритися волі батьків, що в піснях порівнюється зі смертю. З’ясовано, що зруйнувати дошлюбну пару могло і надмірне публічне пліткування чи обговорення цих стосунків. Так званий поговір був неминучим в українському традиційному суспільстві, виконував передусім функцію контролю. Важливість громадської думки про хлопців і дівчат підтверджувалась під час сватання, адже формувала думку батьків про обранців.

208
Узагальнено й проаналізовано одне з найбільших порушень морально - етичних норм поведінки молоді - «втрату вінка» - дошлюбні стосунки, які приводили до позбавлення дівочої цнотливості. В українському суспільстві ХІХ - початку ХХ століття надзвичайно високо цінувалася дівоча незайманість; із цим пов’язано чимало народних вірувань і традицій. У піснях про кохання значного символічного наповнення набуває образ вінка: його наявність чи відсутність на голові дівчини - показник цнотливості. Змалювати персонаж дівчини-порушниці допомагають образи-символи засміченого жита, розпущеної коси, втраченого вінка, а також відповідні евфемізми. Підкреслено, що весілля із такою дівчиною (якщо воно відбувалося) мало інший сценарій: батьків соромили за вчинок дочки, зникала пошанувальна риторика щодо молодої та її роду. Покритки відбували покарання до кінця життя: їх цуралися, усували від виконання будь-яких обрядодій, соціально ізолювали. Попри осуд і зневагу зведених дівчат у народних піснях про кохання часто звучать мотиви співчуття героїням, адже тягар відповідальності звалювався тільки на них.
У дисертації підсумовано, що народні пісні про кохання акумулювали в собі відомості про всі аспекти сімейної етики і моралі українського селянина ХІХ - початку ХХ століття. Категорії етики і моралі, сформовані впродовж значного часу, відповідали загальнонаціональному кодексу українців. Молодь здебільшого дотримувалася узвичаєних норм і правил, які іноді могли суперечити особистим почуттям. Народні пісні про кохання ставали наочними прикладами ідеальних стосунків і стосунків, побудованих на порушеннях норм поведінки. Дотримання чи порушення норм етики і моралі мали визначені параметри: у народній пісенності спроектовано ті чи інші ймовірні ситуації, вийти за межі яких не вписувалося у загальні правила традицій. Наголошено, що в піснях про кохання міститься цінний досвід поколінь, у них відтворено узагальнені образи героїв, морально-етичні норми їхньої поведінки, які є неодмінною характеристикою нації, адже саме ці правила визначають рівень національної культури, стан духовності та

209
гуманності, вказують подальший вектор її розвитку. Основні принципи, категорії народної моралі, які закріпилися в піснях, невіддільні не лише від етичної, але й естетичної вартості, що виявилося в органічній єдності моральності й краси власних вчинків молоді, у стосунках з іншими людьми, ставленні до природи тощо. Тому дослідження аспектів проблеми морально- ціннісних орієнтирів молоді в українському фольклорі залишається перспективним, таким, що сприятиме моральному оздоровленню нації.