Мовна ситуація на Буковині в кінці XIX – на початку XX століття і розвиток української літературної мови

Краткое описание

Національна академія наук України
Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні

На правах рукопису

Ткач Людмила Олександрівна

УДК [81’246+811.161.2] (477.85) „188/191”

Мовна ситуація на Буковині
в кінці XIX на початку XX століття
і розвиток української літературної мови
Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Русанівський Віталій Макарович†,
доктор філологічних наук, професор,
академік НАН України

Київ 2007

ЗМІСТ
Умовні позначення
назв текстових та лексикографічних джерел ............................. 6
Вступ .............................................................................................................. 19
Розділ1. Суспільно-політичні чинники функціонування
і розвитку української літературної мови
кінця ХІХ початку ХХст. ................................................................... 37
§1.1. Соціальна база, соціальний статус та комунікативні сфери
української мови на західноукраїнських землях в другій
половині ХІХ на початку ХХ ст. ......................................................... 37
§1.2. Соціальна репрезентація мови та її вплив на формування
літературного зразка................................................................................ 48
§1.3. Проблема „галичанізмів” у мовних дискусіях
кінця ХІХ початку XXст. та в оцінці українських мовознавців..... 72
§1.4. Мовно-комунікативне середовище Буковини
кінця ХІХ початку XXст. ...................................................................79
§1.5. Багатомовне тло літературно-мовного процесу на західно-
українських землях в кінці ХІХ на початку ХХст.
і галицько-буковинське койне............................................................... 95
Висновки до розділу............................................................................... 109
Розділ2. Лексична спадщина староукраїнської доби
в буковинських текстах кінця ХІХ початку ХХст. ....................... 111
§2.1. Соціально-історичні та культурні передумови
формування західноукраїнського лексичного фонду......................... 114
§2.2. Церковнослов’янізми, їх значення та стилістична роль
у буковинських текстах другої половини ХІХ початку ХХст. ..... 121
2.2.1. Стилістичні характеристики церковнослов’янізмів .............. 122
2.2.2. Семантична характеристика церковнослов’янізмів
у буковинських текстах кінця ХІХ початку ХХст. ...............132
§2.3. Збереження лексичних шарів староукраїнської мови в буковин-
ських текстах кінця ХІХ початку ХХст.: світська традиція........... 154
Висновки до розділу................................................................................ 188
Розділ3. Явища міжмовної інтерференції, засвідчені
буковинськими текстами кінця ХІХ початку ХХст. ............. 191
§3.1. Міжмовна інтерференція та її дослідження
в сучасному українському мовознавстві ............................................ 192
§ 3.2. Рівні міжмовної інтерференції............................................................... 200
3.2.1. Фонетичний рівень..................................................................... 200
3.2.2. Лексико-стилістичний рівень.................................................... 203
3.2.3. Лексико-семантичний рівень.................................................... 236
3.2.4. Словотвірний рівень.................................................................. 258
3.2.5. Граматичний рівень................................................................... 273
Висновки до розділу............................................................................... 277
Розділ4. Лексичні особливості галицько-буковинської фразеології..... 280
§4.1. Лексичні запозичення у складі української діалектної фразеології... 283
§ 4.2. Міжмовні зв’язки галицько-буковинської діалектної фразеології..... 288
4.2.1. Українсько-польсько-німецькі паралелі у складі
діалектної фразеології ............................................................... 288
4.2.2.Українсько-польські паралелі у складі
діалектної фразеології ............................................................... 290
§4.3. Авторитет письменника як критерій належності фразеологізму
до народної мови.................................................................................... 303
§4.4. Міжмовні фразеологічні паралелі у складі галицько-буковин-
ського койне........................................................................................... 310
4.4.1. Українсько-польсько-німецькі паралелі
у мовленні галицько-буковинської інтелігенції..................... 311
4.4.2. Українсько-польські паралелі у фразеології
галицько-буковинського койне................................................ 321
4.4.3. Українсько-німецькі паралелі у фразеології
галицьких та буковинських джерел........................................ 341
Висновки до розділу.............................................................................. 342
Розділ5. Відбиття західноукраїнської лексичної специфіки
в українській лексикографії.......................................................... 348
§5.1. Особливості галицько-буковинського слововжитку
в „Українському стилістичному словнику” І.Огієнка
та в пізніших лексикографічних працях............................................. 350
5.1.1. Архаїчна лексика у складі західноукраїнського варіанта
літературної мови кінця ХІХ початку ХХст.
та її відображення в „Українському стилістичному
словнику” І.Огієнка................................................................. 351
5.1.2. Семантичні регіоналізми в українській літературній мові
кінця ХІХ початку ХХст. і в „Українському
стилістичному словнику” І.Огієнка....................................... 353
5.1.3. Лексичні синоніми як вияв регіональних ознак
української літературної мови кінця ХІХ початку ХХст.
та їх відображення в „Українському стилістичному
словнику” І.Огієнка ................................................................ 360
5.1.4. Галицько-буковинська лексика зі Словника Огієнка
в реєстрі „Словника української мови”.................................. 386
5.1.5. Синтагматичні особливості
галицько-буковинського слововжитку....................................... 390
§5.2. Лексика галицько-буковинського вжитку
в „Російсько-українському словнику” 1924-1933рр.
за редакцією А.Кримського і С.Єфремова та в „Словнику
української мови” 19701980рр. ....................................................... 391
5.2.1. Слова з позначкою галицьке в „Російсько-українському
словнику” та в „Словнику української мови”
19701980рр”... 391
5.2.1.1. Гніздо слів ґуст ґустовний густовно;
ґустовність неґустовність.................................................. 397
5.2.1.2. Іменник хосен та його словотвірне гніздо......................... 401
5.2.1.3. Дієслово шемрати (шемріти, шамрати)
та слова його гнізда.. 414
5.2.1.4. Словотвірне гніздо штубак, штубацький,
штубацтво, по-штубацьки.................................................... 417
5.2.2. Слова з позначкою західне в „Російсько-українському
словнику” та в „Словнику української мови”
19701980рр. ......................................................................... 419
5.2.2.1. Дієслово банувати та слова його гнізда............................ 420
5.2.2.2. Синонімічні дієслова похлібляти, підхлібляти,
підхліблюватися лестити; синонімічні
прикметники підхлібний лестний........................................ 422
5.2.2.3. Прикметник призвоїтий та слова його гнізда.................. 432
5.2.2.4. Іменник стрій, дієслово строїти та слова їх гнізда........ 437
5.2.2.5. Прикметник маркітний та спільнокореневі слова........... 448
Висновки до розділу............................................................................. 456
Висновки.................................................................................................. 460
Список використаної літератури..................................... 474

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ назв
текстових та лексикографічних ДЖЕРЕЛ
Аттіла Історія о Аттілі, королі угорськім // Українська література XIV XVI ст.: Апокрифи. Агіографія. Паломн.твори. Історіограф.твори. Полем.твори. Переклад.повісті. Поет.твори / Авт. вступ. ст. і ред. тому В.Л.Микитась; Упоряд. і приміт. В.П.Колосової та ін. К.: Наук.думка, 1988. С.396-441.
Б. газета „Буковина”, виходила в Чернівцях у 18851910 рр. [наступними цифрами після скороченої назви позначено рік, число, сторінку].
Белей Белей Л., Белей О. Старослов’янсько-український словник. Львів: Свічадо, 2001. 332с.
Боберський Боберський Іван. Щоденник, 1918-1919рр. / Упорядн. Ю.А.Мицик. К.: Вид. дім „КМ Академія”, 2003. 260с.
Борд. Бордуляк Т. Твори / Упоряд., підготовка текстів, приміт. та критико-біограф. нарис О.Засенка К.: Державне видавництво художньої літератури, 1958. 480с.
ВГнДМ Володимир Гнатюк. Документи і матеріали (18711989). Львів, 1998. 468с.
Вирг., Пилин. Вирган І.О., Пилинська М.М. Російсько-український словник сталих виразів. Х.: Прапор, 2000. 864с.
Вишен. Вишенський Іван. Книжка. Послання до Домнікії. Послання Іову Княгиницькому // Українська література XIV XVI ст.: Апокрифи. Агіографія. Паломн. твори. Історіограф. твори. Полем. твори. Переклад. повісті. Поет. твори / Авт. вступ. ст. і ред. тому В.Л.Микитась; Упоряд. і приміт. В.П.Колосової та ін. К.: Наук.думка, 1988. С.306-376.
Вільде Вільде Ірина. Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти: Повісті. Дрогобич: Видавнича фірма „Відродження”, 2007. 488с.
Вісник1854 Вhстникъ краєвого Правительства для Воєводства Буковины. І Часть. Отдhлъ І. Выдано и розослано дня 30. Жолтня 1854 / Landes Regierungsblatt für das Herzogthum Bukowina. I. Stück. Erste Abteilung. Ausgegeben und versendet am 30. Oktober 1854. 477c.
ВТССУМ Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. 1440с.
Г.-Арт. Петро Гулак-Артемовський. Поетичні твори. Євген Гребінка. Поетичні твори, повісті та оповідання. К.: Наук. думка, 1984. 608с.
Г.См. Герасим Смотрицький. Ключъ царства небесного / Підготували до видання В.М.Мойсієнко, В.В.Німчук. Житомир, 2005 124с. [Пам’ятки української мови XVI ст. Серія публіцистичної та полемічної літератури].
Галіп Галіп Т. Перші зорі. Чернівці, 1895. 123с.
Галіп, Думки та пісні Галіп Т. Думки та пісні. Чернівці, 1901. 36с.
Галіп, Спомини Галіп Теодот. З моїх споминів // Буковинський журнал: громадсько-політичний, літературно-мистецький і науково-освітній часопис. 1994. Ч.1-2. С.152-179; Ч.3-4. С.71-100.
Горбач бук. Горбач О. Південно-буковинська гуцульська говірка і діялектний словник с.Бродина, пов[іт] Радівці (Румунія) // Горбач О. Зібрані статті VIII. Історія мови. Діялектологія. Лексикологія. Мюнхен, 1997. С.123-274. [Словник С.136-238].
Горбач мар. Горбач О. Мармороська говірка і діялектний словник села Поляни над р.Русковою (Румунія) // Горбач О. Зібрані статті VIII. Історія мови. Діялектологія. Лексикологія. Мюнхен, 1997. С.276-322. [Словник С.279-321].
Грінч. Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської // Б.Грінченко М.Драгоманов. Діалоги про українську національну справу. Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні 19 поч.20ст. Вип.l. К., 1994. С.37-145.
Громада Смаль-Стоцький С. Громада, або який лад і порядок має бути в громаді, які права має громада, громадянин, старшина і рада громад­ска, як вибирає ся раду громадску і старшину / Для руских громад на науку. Чернівці: Накладом тов.„Руска Рада”, 1900. 44с.
Даль Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.IIV. М.: Русский язык, 19891991.
ДБХм. Документи Богдана Хмельницького / Упоряд. І.П.Крип’якевича та І.Л.Бутича. К., 1961. 740с.
Драг. Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну // Б.Грінченко М.Драгоманов. Діалоги про українську національну справу. Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні 19 поч.20ст. Вип.l. К., 1994. С.149-271.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови. У семи томах. Т.1: АГ. К.: Наук.думка, 1982. 632с.; Т.2: ДКопці. 1985. 572с.; Т.3: КораМ. 1989 552с.; Т.4: НП. 2003. 656с.
Євшан Євшан Микола. Критика; Літературознавство; Естетика / Упоряд. Н.Шумило. К.: Основи, 1998. 658с.
Єр. Книга пророка Єремії // Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Мовою русько-українською. У Відні: Виданнє британського і заграничнього біблійного товариства. 1903 [Перевидано: К.: Рада, 2000] С. 656-712.
Єфр. Єфремов С.О. Щоденники, 19231929. К.: „Рада”, 1997. 848с. (Серія „Мемуари”).
Желех. Желехівський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар. Т.І: АО; Т.ІІ: ПЯ. Львів, 1886. 1117с.
Звідомл. Звідомленє з діяльности Виділу „Товариства православних священників на Буковині” за час від 19 червня (2 липня) 1906 р. до 1 (14) мая 1914 р. Чернівці, 1914. 68 с.
Зн.арх.Л.Укр. Листи так довго йдуть... Знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі / Упорядкування, передмова та примітки Світлани Кочерги, післямова Оксани Сліпушко. Нью-Йорк, 2002. 308с.
Ів.Ог. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєврейської і грецької на українську наново перекладена: 988-1988, ювілейне видання з нагоди тисячоліття християнства. 1524с. з карт.
Іс. Книга пророка Ісаїї // Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Мовою русько-українською. У Відні: Виданнє британського і заграничнього біблійного товариства. 1903. [Перевидано К.: Рада, 2000] С.605-655.
Йов. Книга Йова // Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Мовою русько-українською. У Відні: Виданнє британського і заграничнього біблій­ного товариства. 1903. [Перевидано К.: Рада, 2000] С.449-506.
Канюк1906 Канюк С. Про нову спілку господарску „Стоваришенє для випасу худоби”. Чернівці, 1906. 42 с.
Канюк1911 Канюк С. Дидактика, доповнена „Основами льоґіки”. Чернівці, 1911. 118с.
Клен Клен Ю. Вибране / Упоряд., авт. передм. та приміт. Ю.Ковалів. К.: Дніпро, 1991. 461с.
Кміц.1908 Кміцикевич В. Мудрець із народа Григорій Савич Сковорода // Товариш: Народний календар на рік звичайний 1909. Чернівці, 1908. С.59-67.
Коб.1928 Кобилянська О. Про себе саму (Автобіографія в листах до проф. д-ра Степана Смаль-Стоцького) // Ольга Кобилянська: Альманах в пам’ятку її сороклітньої письменницької діяльности (1887-1927) / Зладив др.Лев Когут. Чернівці, 1928. С.41-65.
Коб.1962 Кобилянська О.Ю. Твори в п’яти томах. Т.1. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1962. 492с.
Коб.1963 Кобилянська О.Ю. Твори в п’яти томах. Т.5. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963. 768с.
Коб.1977 Кобилянська О.Ю. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1977. 686с. [Банк рустикальний, Битва, Вовчиха, Жебрачка, За готар, Земля, Некультурна, Огрівай, сонце..., Природа, Impromtu phantasie, Valse melancolique та ін.].
Коб.1982 Кобилянська О.Ю. Слова зворушеного серця: Щоденники; Автобіографії; Листи; Статті та спогади / Упоряд., передм. Ф.П.Погребенника. К.: Дніпро, 1982. 359с.
Кобзар1972 Тарас Шевченко. Кобзар. К.: Дніпро, 1972. 584с.
Кобр. Кобринська Н.І. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1980. 446с.
Кордуба Кордуба М. Ілюстрована історія Буковини. Чернівці, 1906. 318с.
Костенко Ліна Костенко. Вибране. К.: Дніпро, 1989. 559с.
Котл. Котляревський І.П. Енеїда. К.: „Україна”, 1994. 432с.
Кочерга Кочерга І. Драматичні твори / Упоряд.: В.С.Брюховецький, М.М.Острик; Вступ.ст. В.С.Брюховецького. К.: Наук.думка, 1989. 736с.
Кравч. Кравченко У. Вибрані твори / Вступна стаття, упоряд., підготовка текстів та прим. А.А.Каспрука. К.: Державне вид-во художньої літератури, 1958. 499с.
Кримський Кримський А.Ю. Твори в п’яти томах. Том 1: Поетичні твори. Оповідання. К.: Наук.думка, 1972. 632с.
Кузеля 1910 Кузеля. Ціль і значінє студентських (кружкових) бібліотек / Відбитка з ІІ числа „Молодої України” з 1910р. Львів, 1910. 9 с.
Куліш 1 Куліш П.О. Твори: В 2 т. 2-ге видання. К.: Наук.думка, 1998. Т.1. Прозові твори. Поетичні твори. Переспіви та переклади / Вступна стаття, упоряд. і приміт. Є.К.Нахліка; Ред. тому М.Д.Бернштейн. 752с. (Б-ка укр.літ. Укр.нова літ.).
Куліш 2 Куліш П.О. Твори: В 2 т. 2-ге видання. К.: Наук.думка, 1998. Т.2. Поеми. Драматичні твори / Упоряд. і приміт. В.М.Івашкова 768с. (Б-ка укр.літ. Укр.нова літ.).
Л.Укр. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. Т.3: Драматичні твори (18961906). К.: Наук.думка, 1976. 400с.; Т.5: Драматичні твори (19091911). К.: Наук.думка, 1976. 336с.; Т.6: Драматичні твори (19111913). Переклади драматичних творів. К.: Наук.думка, 1977. 416с.; Т.7: Прозові твори. Перекладна проза. К.: Наук.думка, 1976. 568с.; Т.8: Літературно-критичні та публіци­стичні статті. К.: Наук.думка, 1977. 320с.; Т.10: Листи (18761897). К.: Наук.думка, 1978. 544с.; Т.11: Листи (18981902) К.: Наук.думка, 1978. 480с.; Т.12: Листи (19031913). К.: Наук.думка, 1979. 696с.
ЛБ Беринда П. Лексикон словенороський. К., 1627 (Надрук. з київського видання 1627р. фотомех. способом / Підгот. тексту і вступ. ст. В.В.Німчука). К.: Наук.думка, 1961. 272с.
Лепк. Журавлі повертаються...: З епістолярної спадщини Богдана Лепкого / Упоряд., авт. передм., прим. і комент. В.Качкан. Львів, 2001. 920с.
Липин. Листування В.Липинського / Редактори Я.Пеленський, Р.Залуцький, Х.Пеленська та ін. Т.1. К.: Смолоскип, 2003. 960с. („Архів”).
Листи до М.К. І. Листи до Михайла Коцюбинського. Том І: Айхельбергер Гнатюк. К.: Українські пропілеї, 2002. 368с.
Листи до М.К.ІІ. Листи до Михайла Коцюбинського. Том ІІ: Горошовський Іткін. Ніжин, 2002. 344с.
Листи до М.К.ІІІ. Листи до Михайла Коцюбинського. Том ІІІ: Карманський Мочульський. Ніжин, 2002. 480с.
Листи до Шевч. Листи до Т.Г.Шевченка. 18401861. К.: Вид-во Академії Наук Української РСР, 1962. 332с.
ЛСам Літопис Самовидця / 2-ге виправл. стереотип. вид. / Підготував Я.І.Дзира. К.: Наук.думка, 1971. 208с.
Лукаш Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / Уклали О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. К.: Довіра, 2002. 735с.
Мак. Листи О.Маковея до В.Щурата // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Том CCXXX1V: Праці Філологічної секції. Львів, 1997. С.543-565. (Публікація Петра Баб’яка).
Март. Мартович Л. Твори. К.: Дніпро, 1976. 428с.
Менц. Модест Менцинський: Спогади. Матеріали. Листування / Авт.-упоряд. М.Головащенко. К.: Рада, 1995. 462с.
Міцк. Міцкевич А. Пан Тадеуш, або Останній наїзд на Литві / Пер. з пол. М.Рильського; Передм. Г.Вервеса. К., 1998. 639с. (Перлини світової класики) Пол., укр.
МСБ Ткач Л.О. Українська літературна мова на Буковині в кінці ХІХ на початку XX століття. Частина 1: Матеріали до словника. Чернівці: Рута, 2000. 408с.
МСГГ Піпаш Ю.О., Галас Б.К. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Рахівського району Закарпатської області). Ужгород, 2005. 266 с.
НУС Німецько-український, українсько-німецький словник / Укладачі: З.О.Басанець, В.Н.Бублик, О.В.Двухжилов та ін. За ред. Е.І.Ли­сенко. К.: Феміна, 1994. 736с.
ОЗ К Забужко О.С. Казка про калинову сопілку. К.: Факт, 2000. 84с.
ОЗ П Забужко О.С. Польові дослідження з українського сексу: Роман. К.: Згода, 1996. 142с.
ОЗ Р Забужко О.С. Репортаж із 2000-го року: Зб.статей. К.: Факт, 2001. 96с.
ОЗФ Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. К.: Основи, 1993. 126с.
ОЗ Хроніки Забужко О.С. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. 340с.
ОЗ 2006 Оксана Забужко. В Україні панує невігласократія [в основі публікації тези до виступу на перших президентських слуханнях „Виклики, породжені свободою”, які відбулися в Києві 28 листопада 2005р.] // Урок української. 2006. №1-2. с.3-4.
Онишк. Онышкевич М.О. Польские элементы в диалекте бойков // Исследования по польскому языку. М., 1969. С.238-252.
ПавликІІ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (18761895) / Зладив М.Павлик. Т.ІІ (18761878). Чернівці, 1910. 318с.
ПавликІІІ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (18761895) / Зладив М.Павлик. Т.ІІІ (1879-1881). Чернівці, 1910. 519+ХІс.
Пачовський Пачовський В. Становище й наука українсько-руської мови як викладової в наших ґімназіях // Наша школа: науково-педагогічнийжурнал. Річник ІІ. Львів, 1910. С.33-54.
Плач. Книга плач Єремії // Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Мовою русько-українською. У Відні: Виданнє британського і заграничнього біблійного товариства. 1903. [Перевидано К.: Рада, 2000] С.712-717.
Поезія ХVII Українська поезія. Середина XVII ст. / Упорядники В.І.Крекотень, М.М.Сулима. К.: Наук.думка, 1992. 680с. [Пам’ятки давньої української літератури].
Порадник Смаль-Стоцький С. Порадник, як закладати каси пожичкові і щадничі (райфайзенскі) / Для руских громад на Буковині. Чернівці, 1900. 52с.
Прокопенко1972 Прокопенко В.А. Областной словарь буковинских говоров // Карпатская диалектология и ономастика. М., 1972 С.411-477.
Пр. Книга приповісток Соломонових // Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Мовою русько-українською. У Відні: Виданнє британського і заграничнього біблійного товариства. 1903. [Перевидано К.: Рада, 2000] С. 570-601.
Пс. Псалтир // Пулюй І. Збірник праць. К., 1997. Т.3: Молитовник. Псалтир / За загальн. ред. проф. В.Шендеровського. К.: Рада, 1997. 275с.
РРС Румынско-русский словарь /Dicţionar român-rus. М.: „Русский язык”; Bucureşti: Editura ştiinţificâ şi enciclopedicâ, 1980. 1592с.
РУС Русско-украинский словарь: В 3-х т. (Редкол.: И.К.Белодед и др.). 3-е изд. К.: Глав.ред.УСЭ, 1987. Т.1: А-М, 848с.; 1988 Т.2: Н-приять, 924с.; 1988 Т.3: про-Я, 832с.
РУСКр. Російсько-український словник. Т.І (А-Ж) / Головний редактор А.Кримський. К., 1924; Т.ІІІ (О-П) / Головний редактор С.Єфремов. К., 19271928; Т.ІІ (З-Н) / Головний редактор А.Кримський. К., 19291933.
Свидн. Свидницький А. Роман. Оповідання. Нариси / Упоряд. і прим. Р.С.Міщука. К.: Наук.думка, 1985. 574с. („Бібліотека української літератури”).
СІнС Словник іншомовних слів / За ред. академіка О.С.Мельничука. Вид.2-ге, виправлене і доповнене. К.: Головна редакція УРЕ, 1985. 968с.
СлБГ Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н.В.Гуйванюк. Чернівці: Рута, 2005. 688с.
Сл.Гр. Грінченко Б.Д. Словарь української мови. Т.14. К., 19071909 (Перевидано фотоспо

Список литературы

висновки
Суспільно-політичні обставини розвитку й функціонування української мови в кінці ХІХ на початку ХХ ст. визначили цей період як один із найбільш цікавих, найбільш продуктивних і найбільш контроверсійних. Саме на цей історичний відтинок припали й поява великих літературних талантів, і найвищі досягнення української літератури, і вироблення основних стилів літературної мови, і драматичні непорозуміння й ідеологічні розходження між українськими діячами, й суспільне артикулювання проблем національно-культурної ідентичності, й усвідомлення тих рис, у яких оприявнилася певна мовна й культурно-світоглядна відмінність між українцями, що жили під пануванням різних держав Росії та Австро-Угорщини.
В умовах бездержавності українського народу й тих заборон, які діяли в кордонах Російської імперії щодо українського друкованого слова й прилюд­ного використання української мови, осередки української культури форму­валися насамперед там, де для цього існували сприятливіші умови легальні можливості й суспільна запотребованість. Забезпечення таких умов стало одним зі здобутків національно-демократичних рухів народів, що населяли Австро-Угорщину, в тому числі й українців-русинів Галичини й Буковини. Від середини ХІХст. вони долучилися до процесів демократизації життя й розвитку парламентаризму в країнах Європи, а надання українській мові статусу однієї з краєвих (офіційних) мов Галичини й Буковини позитивно вплинуло на її становлення як мови освіти, періодичних видань, літератури, театру, як мови політиків і журналістів, священиків і учителів, письменників і науковців, урядовців, промисловців тощо.
У кінці ХІХ на початку ХХст. соціальна репрезентація української мо­ви в Галичині й на Буковині мала всі складові, необхідні для її функціональ­но-стильового розвитку. Соціальна структура українськомовного континууму на східно- та західноукраїнських землях була неоднаковою. Це впливало на кількісні і якісні параметри соціалеми української мови й об’єктивно створю­вало культурний тиск з боку Галичини і Буковини, оскільки в цих краях українська мова увійшла практично до кожної сфери життя, в тому числі й до таких, які характеризують побут міста і міську культуру.
Політика, громадська діяльність, прилюдні святкові зібрання і віча, торгівля, майстерні, реклама, періодичні видання, наука, шкільна і вища освіта (як державна, так і приватна), медицина, банківські, поштові, судові та нотаріальні установи, адвокатура, офіційна документація і протоколювання, транспорт та багато інших в усіх цих сферах українці становили де менш, а де більш упливовий елемент і своєю чисельністю й присутністю здобували дедалі більший простір для своєї мови, використовуючи ті легальні можливості для її розвитку, які існували в тогочасній Австро-Угорщині. Та найважливішими для функціонування й розвитку української мови були три обставини. По-перше, та, що в умовах Галичини і Буковини забезпечувалася відтворюваність соціалеми української літературної мови тобто формувався безперервний ланцюжок мовної спадкоємності, коли наступне покоління не міняє мови своїх батьків на іншу більш престижну й перспективну з погляду кар’єрного зростання й досягнення матеріального добробуту. По-друге, українці Галичини й Буковини змогли виділити зі свого загалу фахову філологічну верству, яка дбала про практичні потреби й культуру української літературної мови під кутом педагогічним, національно-об’єднавчим та під кутом її відносин до співтериторіальних мов і мов культурної орієнтації. І по-третє, національно свідома українська інтелігенція Галичини і Буковини культурно, мовно й етнічно ідентифікувала себе як частину єдиного українсько­го народу, чиї землі волею історії опинилися в кордонах різних держав Австро-Угорщини і Росії, а через ці кордони поділеним виявився і сам народ. Свою діяльність галицько-буковинська інтелігенція спрямовувала на розвиток освіти і зміцнення єдиної національної свідомості всіх верств суспільства, починаючи від селянства на той час основного носія мови і традиційної культури.
Найяскравіше це виявилося у творчості найбільших літературних талантів Буковини Ю.Федьковича й О.Кобилянської. Селяни стали головними героями їхніх творів. І в цих творах українська громада побачила новий, до того не знаний світ Карпат красу природи і звичаєвості, непохитність людських характерів і прикипілу до землі душу. Коли в 1876р. М.Драгоманов видав у Києві повісті Ю.Федьковича, зі своїм вступним словом про галицько-руське письменство, Гуцульщина була ще terra incognita. І лише наприкінці ХІХ на початку ХХст. гуцульська самобутність в українській літературі забуяла в творах О.Кобилянської, Г.Хоткевича, Марка Черемшини, М.Коцюбинського.
Отже, саме Ю.Федьковича можна вважати першим українським письменником, хто силою свого таланту ввів до літературної мови не лише гуцульську тематику, а й гуцульську й буковинську лексику і фразеологію. Творчість його наступників лише зміцнила поетичну стилістику гуцульських і буковинських діалектизмів і наш сучасний лексикон, особливо в царині власних назв, уже неможливо уявити без таких слів, як ватра, ґердан, косиця, плай, полонина.
Світоглядне й духовне братерство буковинців і галичан з українськими культурно-громадськими діячами з підросійської частини України, їх особисті та творчі взаємини стали в кінці ХІХ на початку ХХст. головним рушієм творення української літературної мови як соборної, єдиної національної мови українського народу по обидва боки Збруча.
Міцною підвалиною мовноінтеграційних процесів кінця ХІХ початку ХХст. виступала давня культурно-писемна традиція і спільна мовно-літературна спадщина, що належала українцям і східних, і західних теренів. Дослідження чималого ряду фактів уживання окремих слів, форм, зворотів та фразеологізмів у художніх творах та листах Ю.Федьковича, О.Кобилянської підтверджує збереження нащадками української шляхти й українського духівництва як на Наддніпрянщині, так і в Галичині й Буковині спільного традиційного шару офіційно-ділової лексики і формульних зворотів писем­них зразків староукраїнської доби, а також проникнення цих одиниць в говір­кове, народнорозмовне середовище. З найбільшою виразністю цей зв’язок засвідчують іменники, прикметники та дієслова спільного фонду української та польської мов, що етимологічно належать до латинізмів, германізмів, полонізмів, галліцизмів. Їх входження до лексичного фонду української мови пов’язане з давніми періодами її розвитку насамперед у XIV першій половині XVIIст., коли українська мова функціонувала в багатомовному середовищі Речі Посполитої, а рівень освіти й практична діяльність представників української політичної і культурної еліти характеризувалися знанням і застосуванням не лише української мови, а й церковносло­в’янської, грецької, польської, латинської, німецької мов. Чимало слів іншомовного походження увійшло до соціолекту тодішньої шляхетсько-козацької верстви. В окремих словах української та польської мов розвинулися такі значення, що їх можна кваліфікувати як кальки з німецької мови. Активізації таких слів і значень у загальномовному вжитку сприяло утвердження в суспільстві етики військово-шляхетської верстви. А завдяки рухливості цієї верстви такі слова згодом перейшли до фольклорного койне. Окремі соціолектизми, що за своїм лексичним значенням і предметно-поняттєвими зв’язкам могли бути пристосовані до побутово-звичаєвих форм селянського життя й запотребовані в селянському середовищі, „осідали” й зберігалися в складі діалектної лексики. В разі ж, коли лексичне значення соціалектизму не давало достатніх підстав для актуалізації слова в нових історичних умовах, слово зникало.
Вивчення лексичної семантики, синтагматики та морфологічно-словотвірних особливостей дієслів, що становили специфіку західноукраїн­ського мовлення і поступово підносилися до рівня загальноукраїнського інтелігентного мовлення початку XXст., виявляє надзвичайно глибокі й багаті живильні горизонти української літературно-писемної традиції, які й уможливили успішну діяльність української інтелігенції у створенні високо­го зразка національної літературної мови. Адже в ХІХст. вживання таких слів представлене як творами східноукраїнських письменників, так і творами західноукраїнських письменників. Сучасні здобутки історичної лексикогра­фії української мови, підкріплені свідченнями лексикографічних пам’яток, дозволяють окреслити ряд напрямів, за якими проблему галицизмів-полонізмів, що становили особливості західноукраїнського слововжитку кінця XIX початку XX ст., можна розглядати насамперед як проблему загальної української літературно-писемної традиції.
Дослідження буковинських текстів у зіставленні з текстами староукраїн­ської доби та творами українських письменників ХІХ початку ХХст. дозволило виявити те, що і для східноукраїнського, і для західноукраїнського варіантів літературної мови кінця ХІХ початку ХХст. це була спільна мовна спадщина, що підтверджено тлумачною частиною „Лексикону...” П.Беринди, реєстровою частиною „Словника української мови XVI першої половини XVII ст.”, текстами гетьманських універсалів (Б.Хмельницького, І.Мазепи), мовою творів І.Франка, матеріалами до словника української літературної мови на Буковині в кінці XIX на початку XX ст. Принаймні кілька сотень слів та словосполученнь можна вважати такими, які з XVIст. передавалися від покоління до покоління завдяки родинному спілкуванню та домашній (початково церковній) освіті в середовищі православного та греко-католицького духівництва Галичини й Буковини, учительства, козац­тва, малої та середньої шляхти як із західних, так і з наддніпрянських земель.
У творах та листах галицьких та буковинських письменників (І.Франка, Ю.Федьковича, Уляни Кравченко, В.Стефаника, Т.Бордуляка, О.Кобилян­ської, Т.Галіпа), а також в інших галицько-буковинських текстах кінця ХІХ початку ХХст. засвідчено такі лексичні одиниці спільного польсько-україн­ського фонду, які співвідносяться з побутово-звичаєвою сферою і називають предмети щоденного вжитку, якісні ознаки людини, що характеризують її поведінку, стосунки, сприйняття життя, стиль мовлення тощо. За походжен­ням такі слова належать не лише до полонізмів, а й до слів, запозичених з інших мов.
Наявність відповідних лексичних одиниць у мові письменників з Наддніпрянщини Лесі Українки, М.Коцюбинського, Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького, В.Самійленка та ін. засвідчує збереження типових одиниць мовлення української шляхетсько-козацької верстви тобто тієї соціальної гілки, що відігравала вирішальну роль в історичному формуванні української національної спільноти. Попередні дослідження лексики, вживаної у творах і листах згаданих письменників, виявляють глибоке історичне тло функціонування значного числа лексичних одиниць, що сягає далеко вглиб від межі галицько-буковинських та наддніпрянських культурних відносин кінця ХІХ початку ХХст. При такому підході чимало слів, які в свідомості тогочасної української наддніпрянської інтелігенції асоціювалися насамперед з мовленням галичан, насправді належали до традиційного шару лексики, успадкованого зі староукраїнського періоду розвитку мови і лише збереженого, а не створеного в західноукраїн­ському мовному середовищі.
Замулене невиразною й відірваною від природного ґрунту мовною орієнтацією галицької інтелігенції середини і другої половини XIX ст. на витворення штучної книжної мови „язичія”, це мовне русло лише в кінці XIX на початку XX ст., з перемогою в Галичині й Буковині демократичних поглядів щодо розвитку української літературної мови на розмовній основі (не лише селянського діалекту, а й міського койне), знову повертається до текстів різних стилів і в нових історичних умовах переходить через нову соціальну апробацію.
Проте дискусії щодо узвичаєння в загальнолітературному вжитку слів і форм, типових для західноукраїнського зразка літературної мови кінця ХІХ на початку ХХст., виявили, що в середовищі східноукраїнської інтелігенції усвідомлення такого зв’язку послабилося через історичні й почасти особисті обставини. Послаблення зв’язку із культурно-писемною традицією та відірваність від тієї розмовної (західноукраїнської) стихії, в якій у латентному стані, у соціально звуженому руслі ця традиція все ж тривала, призвели до психологічно-емоційного відсторонення частини східноукраїн­ської інтелігенції від елементів староукраїнської мови і різкого їх несприйня­ття як чужомовних (насправді ж давно засвоєних і адаптованих до звукових, морфолого-словотвірних і граматичних законів української мови).
У процесі фактично неперервних для західноукраїнського середовища (і ширше для Правобережної України) історичних міжетнічних політико-культурних і мовних контактів українців із представниками західнослов’ян­ського континууму сформувалися відповідні соціальні верстви, які стали провідниками міжмовних впливів. Особливо це стосувалося впливу польсь­кої мови, почасти чеської. У щоденній практиці різних соціальних верств в умовах українсько-польської двомовності вироблявся спільний лексичний та фразеологічний фонд, успадкований згодом польською та українською літературними мовами.
Уживання церковнослов’янізмів у буковинських текстах кінця ХІХ початку ХХст. свідчить про збереження культурно-писемних традицій української мови, пов’язаних із православною культурою та церковносло­в’янською мовою як її виразником і знаряддям. Стилістичні функції церковнослов’янізмів у текстах періодики, публіцистики, белетристики та популярної літератури випливали з особливостей їх функціонування у творах давньої полемічної літератури. Спадкоємність галицько-буковинських текстів кінця ХІХ початку ХХст. у відтворенні піднесено-урочистої стилістики староукраїнської мови виявилася й у збагаченні словотвірних гнізд окремих церковнослов’янізмів. Пов’язана з книжною культурою традиція метафоричного вживання іменників-церковнослов’янізмів актуалі­зувалася в кінці ХІХ на початку ХХст. реаліями суспільного життя й боротьби українців за національне визволення. Церковнослов’янізми, засвідчені ще в пам’ятках XVIXVIIст., зберегли свої колишні значення й виявилися запотребованими й у нових тематичних діапазонах захисті національних прав українців, популяризації нових форм культурного життя (читалень, селянських кас тощо), й у тому патетично-патріотичному стилі, який у кінці ХІХ на початку ХХст. був панівним у суспільному обговоренні цих проблем.
Розвиток семантики і словотвірної структури лексики церковносло­в’янського походження відбувався в умовах складної взаємодії позамовних чинників опозитивних настанов галицької та буковинської інтелігенції до польської мови й орієнтацій на російську мову. Проте в тих випадках, коли церковнослов’янізм був відомий і польській мові й використовувався при цьому в текстах офіційно-ділового стилю, українсько-польська двомовність галицько-буковинського середовища виступала сприятливим тлом для його вживання. Польська мова могла виступати й зовнішнім чинником семантич­них перетворень церковнослов’янізмів в українській мові.
Багатоетнічне та багатокультурне середовище Буковини кінця ХІХ початку ХХст. загалом і Чернівців як головного міста краю зокрема, значна питома частка мовців із місцевого населення, які володіли двома, рідше трьома мовами (українською та німецькою, українською та польською, українською та румунською або ж якимись трьома з них), офіційний статус української мови як однієї з краєвих мов виробили той своєрідний лексикон буковинських текстів, у яких на питому українську мовну основу нашарову­валися запозичені лексичні одиниці, роль яких у процесі розвитку українсь­кої літературної мови та її стилів ставала предметом фахового обговорення й оцінки. Лексичні запозичення з латинської, французької, італійської мов через посередництво польської та німецької, а також безпосередні запозичення з польської, німецької, румунської мов виступали в українській мові необхідними для того часу назвами понять у таких комунікативних сферах, як державна служба, урядування, судочинство; військова служба; етикет державно-офіційного життя; державно-політичне життя (парламента­ризм, виборча система); вибори і виборча термінологія; юридично-ділова сфера й судочинство; урядування громадських товариств; промислові та фінансово-економічні відносини; періодика, публіцистика, висвітлення державно-політичного та громадського життя; журналістика; освіта і наука; мистецтво; студентське життя і мовлення студентів; медицина; торгівля, реклама; транспорт, пошта; побутова сфера. Репертуар лексичних запозичень у діалектному живому мовленні й у соціолекті інтелігенції (політиків, публіцистів, письменників) мав певні відмінності, а „Словар чужих слів” З.Кузелі та М.Чайковського свідчить про свідомі настанови упорядників у відборі й нормуванні лексики літературної мови, внаслідок чого запозичення-діалектизми, які в тогочасній літературній мові мали більш уживані й відомі синоніми, утворені на питомій слов’янській основі, залишилися за межами реєстру цього словника. Виняток становили лише запозичення з румунської, угорської, німецької мов, що вживалися в гуцульських говірках і не мали відповідників у літературній мові.
Характерною особливістю галицько-буковинського мовного середовища кінця ХІХ початку ХХст. були активність процесів міжмовної інтерферен­ції накладання систем різних мов (української, польської, німецької, румунської, російської мов) у свідомості того самого мовця, що впливало на форму і зміст одиниць рідної української мови. Наслідки міжмовної інтерфе­ренції виявлялися на фонетичному, лексико-стилістичному, лексико-семан­тичному, словотвірному та граматичному рівнях. Польсько-німецько-україн­ська міжмовна інтерференція спричиняла появу численних семантичних та словотвірних кальок, активізацію певних словотвірних типів імен­ників, прикметників, дієслів.
Інтелігентна, освічена верства, з високим рівнем компетенції в кількох мовах, мала вирішальний вплив на формування західноукраїнського варіанта літературної мови кінця ХІХ початку ХХст. Двомовні особи, для яких українська мова була рідною, переносили на українські мовні одиниці ті властивості, які були характерні для співвідносних утворень чи то в польській, чи то в німецькій, чи то в російській мовах. Ці впливи й зміни апробувалися в практиці щоденного спілкування і використання мови. Вплив живого контактування носіїв української мови з носіями німецької, польсь­кої, румунської мов у галицько-буковинському середовищі згаданого періоду припав на такий час, коли норми української літературної мови перебували на стадії формування, фахового обговорення й суспільної оцінки, а тому міжмовна інтерференція спричиняла не стільки відхилення від норми (адже кодифікованих норм іще не було), скільки відігравала роль каталізатора нормотворчих процесів, провокувала активну реакцію української інтелігенції на наслідки чужомовного впливу, спонукала до їх осмислення і до селективної праці.
Галицько-буковинське койне кінця ХІХ початку ХХст. стало важливим етапом у розвитку літературної мови на західно­українських землях. Воно становило собою таке наддіалектне мовне утворення, в якому поєдналися традиції мовлення української освіченої верстви, що формувалися від кінця XVIст., народнорозмовне мовлення у його різноманітних діалектних виявах, а також елементи новоутворюваних соціолектів, що відображали професійне розгалуження соціалеми української мови. Феномен галицько-буковинського койне та галичанізмів має, отже, ознаки комплексної соціолінгвістичної проблеми, і подальше його дослідже­ння потребує принципового розмежування мовних фактів, що належать до різних періодів становлення і формування української мови як засобу культурно-етнічної ідентифікації певних соціальних верств української спільноти в межах різних державних утворень.
Західноукраїнський зразок (варіант) літературної мови кінця ХІХ початку ХХст., сформований на основі галицько-буковинського койне, був нічим іншим, як історично вмотиваною стадією розвитку української літературної мови нового періоду і необхідною ланкою у відновленні цілісності культуротворчих процесів на всьому українському етномовному просторі. Аналіз мови творів українських письменників другої половини ХІХ початку ХХст. виявляє своєрідний функціонально-територіальний розподіл староукраїнського лексичного фонду. У творчості східноукраїн­ських актуалізувалися насамперед такі лексичні шари, які передавали історичний колорит козацької доби. У драматичних творах і перекладах П.Куліша, М.Старицького, Лесі Українки, Людмили Старицької-Черняхів­ської представлено такий ряд слів, що їх можна вважати універсальним репертуаром історично конотованих полонізмів, богемізмів, латинізмів та германізмів староукраїнської мови, відновлених у функції стилістичних маркерів в українській літературній мові нової доби. У творах західноукраїн­ських письменників щільніше представлено такі слова староукраїнського фонду, які співвідносилася насамперед зі сферою щоденного побутовою життя й не набули спеціальної стилістичної функції в українській літератур­ній мові нового періоду. Отже, творчість західноукраїнських та східноукраїн­ських письменників другої половини ХІХ початку ХХст. забезпечила відновлення в українській літературній мові нового періоду таких тематичних шарів лексики, які відтворювали дух і побут козацької доби й виявляли давні міжмовні зв’язки української мови.
Фразеологізми, що побутували у складі галицько-буковинського койне, становили його типологічну ознаку, оскільки безпосередньо походили з місцевого (діалектного) народнорозмовного джерела або ж витворилися як спільне мовне надбання галицьких та буковинських міст і містечок, підживлюване активними міжетнічними взаєминами.
Доволі повно відображаючи локально-діалектні мовні особливості, буковинська фразеологія відкриває можливості не лише для суто практичних досліджень, а й для теоретичного опрацювання проблем міжмовних взаємин на фразеологічному рівні, адже саме на етнічному порубіжжі контактування між носіями різних мов створює ґрунт для формування спільного для двох (чи кількох) мов фонду лексики і фразеології. Подальше вивчення діалектної фразеології української мови, а також фразеології західноукраїнського варіанта літературної мови кінця ХІХ початку ХХст. сприятиме виробленню чітких критеріїв, за якими можна було б послідовно розмежува­ти, з одного боку, фразеологічні запозичення, а з іншого фразеологічні міжмовні паралелі. Адже поки що розмежування фразеологізмів на питомі та запозичені може бути лише відносним, оскільки навіть у свідченнях реальних суб’єктів мовного контактування воно часто залежало від суто особистого досвіду й від тих конкретних суспільних обставин, які характеризували перебіг міжмовних стосунків у той чи інший історичний період на тих чи інших українських етнічних землях.
Зіставлення української фразеології, засвідченої буковинськими джере­лами кінця ХІХ початку ХХст., із фразеологією, вживаною у творах І.Франка та інших письменників, біографічно пов’язаних із галицько-буковинськими говірками, дозволяє виявити одиниці загального фонду, що побутували в західноукраїнському мовному середовищі зазначеного періоду. У текстах, що вийшли з-під пера видатних знавців народного слова, Ю.Федьковича, І.Франка, В.Стефаника, О.Кобилянської, Л.Мартовича, Т.Бордуляка, Н.Кобринської та ін., фразеологія галицько-буковинського мовного середовища постає в розмаїтті тематичної співвіднесеності, соціальних джерел її зародження й побутування, в багатстві міжмовних зв’язків.
Галицько-буковинське культурне середовище сприяло збагаченню тематичного діапазону української мови й виробленню фразеології писемних зразків соціально-публіцистичного та публіцистично-літературознавчого підстилів, а також розмовного зразка товарисько-салонового, інтелігентного мовлення. У реалізації нових комунікативних завдань, які постали перед українською мовою, редактори українських видань, письменники, публіцис­ти, організатори культурно-освітньої роботи та громадсько-політичного життя, представники тих україномовних соціальних верств, які тільки-но формувалися (гімназійна молодь і студентство), спиралися на власний мовний досвід, набутий у родині та в тому соціальному середовищі, яке відповідало їхнім професійним та культурним запитам. Українсько-польська двомовність виступала при цьому і як традиційна характеристика мовної компетенції галицької інтелігенції, і як один із засобів задоволення потреби в інформації культурного та громадсько-політичного змісту, і як порівняльне тло, що ставало предметом соціальної рефлексії в інтелігентних колах і сприяло утвердженню української мовної свідомості.
Варіантні відношення між західно- та східноукраїнським зразками літературної мови кінця ХІХ початку ХХст. вперше описано в „Українському стилістичному словнику” І.Огієнка. І.Огієнкові вдалося представити їх фактично в повному обсязі тих рівнів, на яких ці варіантні відношення виявлялися, прокоментувавши або ж схарактеризувавши при цьому особливості західноукраїнського слововжитку. У сучасній літератур­ній мові переважна більшість цих слів занепала вочевидь, через те, що вони належали до соціолекту галицько-буковинської інтелігенції, тяглість якого була перервана з початком 1930-их рр. І хоч „Словник української мови” в 11-ти томах маркує їх чи то як діалектні, чи то як застарілі, проте історія цих слів в українській мові пов’язана не стільки з її територіально-діалектним розшаруванням, скільки з тими соціолектами, які формувалися в українській мові впродовж багатьох сотень років, у міру розвитку й соціального розгалуження суспільства.
Значна частина західноукраїнської лексики, що в другій половині ХІХ на початку ХХст. здобула певне місце й у творах П.Куліша, М.Стариць­кого, Лесі Українки, М.Коцюбинського, А.Кримського, була включена до академічного „Російсько-українського словника” за редакцією А.Кримського і С.Єфремова, чим започатковано етап її нормування та кодифікації в сучасній українській літературній мові. Початковий, свого роду експериментальний характер цієї фази виявлявся в тому, що в багатьох випадках західноукраїнські синоніми мали при собі відповідне маркування: гал. („галицкое слово”), зап. („западное украинское слово”), зах. („західнє”); гуц. („гуцульское слово”), диал. („диалектизм”). Значна кількість таких слів виступала й без жодних позначок, які б указували на їх регіональний чи локальний статус. Подальша доля таких слів склалася по-різному, хоч усі вони підпали під дію тієї самої загальної тенденції зниження функціонального статусу західноукраїнських слів та зворотів у літературній мові радянської доби. Зіставлення відповідних списків слів у „Російсько-українському словнику” 19241933рр. та в „Словнику української мови” виразно підтверджує саме таку тенденцію.
Проте західноукраїнські слова та гнізда похідних слів, які від них утворилися або до яких вони входили, виявляють такі важливі факти: 1)зв’язки західноукраїнського варіанта літературної мови кінця ХІХ початку ХХст. з діалектною основою; 2) збереження в діалектному мовленні та в мовленні інтелігентної верстви таких одиниць, що ввійшли до лексичних складу української мови внаслідок давніх міжетнічних та міжмовних взаємин; 3) системні семантичні відношення в структурі синонімічних гнізд та спеціалізованість значення синонімів; 4) словотвірно-граматичну адаптованість давніх запозичень української мови та їх запотребованість у літературній мові нового періоду.
Різностильові україномовні тексти, створені в культурних осередках Галичини і Буковини працею інтелігентної освіченої верстви, зберігають статус цінного джерела для дослідження українсько-польських, українсько-німецьких та українсько-польсько-німецьких зв’язків у лексиці й фразеології. Зв’язок цих текстів із літературно-писемною традицією й водночас інтенсивне їх підживлення народнорозмовними елементами, що досягло свого насичення в кінці XIX на початку XXст. з розвитком і усталенням стильових різновидів літературознавчої, публіцистично-політичної полеміки та красного письменства, їх функціонування й соціальна апробація у двомовному (і навіть у тримовному) середовищі забезпечують таким текстам високу наукову вартість.
Лексичне багатство творів Ю.Федьковича, О.Кобилянської та інших буковинських письменників заслуговує на вичерпний опис в сучасній українській лексикографії й у тлумачних словниках, у словниках іншомовних слів, у спеціальних словниках мови західноукраїнських письменників. Буковинські джерела української літературної мови кінця ХІХ початку ХХст. і дотепер зберігають свій потенціал для впливу на подальший розвиток української літературної мови.

Список використаної ЛІТЕРАТУРи
1. Ажнюк Б.М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна / Національна академія наук України. Інститут української мови. К.: Рідна мова, 1999. 452с. Бібліогр. в підрядк. примітк.
2. Акуленко В.В. Німецький вплив на розвиток української мови // Мовознавство. 1997. №1. С.12-19.
3. Антошин Н.С. Система гласных фонем в языке молдавских грамот XIVXVвв. // Наукові записки Ужгородського державного ун-ту. Т.XXXV: Філологічний збірник (мовознавство), присвячений IV Міжнародному з’їзду славістів. Ужгород, 1958. С.109-134.
4. Антошин Н.С. Стиль молдавських грамот XIV XVвв. // Доповіді та повідомлення Ужгородського університету. Серія історико-філологіч­на. Вип.1. Ужгород, 1957. С.65-69.
5. Аркушин Г. Нове дослідження полонізмів в українській мові (BudniakD. Adaptacja wyrazów polskich we współczesnym ukraińskim języku literackim) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Х.: Око, 1995. Т.4. С.196-199.
6. Аркушин Г. Сказав, як два зв’язав: Народні вислови та загадки із Захід­ного Полісся і західної частини Волині / Університет Марії Кюрі-Склодовської, Заклад української філології. Волинський державний університет імені Лесі Українки, Кафедра історії та культури української мови. Польське товариство народознавства в Любліні. ЛюблінЛуцьк, 2003. 178с. Бібліогр.: с.173-174.
7. Бабай Н.Г. Проблема иноязычных заимствований в общественных дискуссиях о языке // Литературная норма в лексике и фразеологии. М., 1983. С.88-103.
8. Бабич Н. Гнат Онишкевич „муж науки і правдивого патріотизму” // Буковинський журнал. 2006. Ч.1. С.131-137.
9. Бабич Н. Особисто причетний до ідейного і культурного розвою Буковини: Зенон Кузеля. До 95-річчя початку праці у Чернівцях // Буковинський журнал. 2005. Ч.1. С.84-95.
10. Бабич Н. Українсько-польські фразеологічні паралелі (на матеріалі буковинських говірок польського розмовного мовлення) // Bukowina. Wspólnota kultur i języków / Praca zbiorowa pod redakcją Kazimierza Feleszki i Jerzego Molasa. Warszawa, 1992. С.47-52.
11. Бабич Н.Д. Культура ділового мовлення початку ХХст. (за „Підручни­ком у справах шкільних” Івана Герасимовича) // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип.93: Слов’янська філологія. Чернівці: Рута, 2000. С.163-171.
12. Бабич Н.Д. Лексич