АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Жила Тетяна Іванівна

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Науковий керівник
доктор філологічних
наук, професор
Франчук Віра Юріївна

Умань 2006

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ НАЗВ ДЕРЖАВИ ЯК ЦІЛІСНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УТВОРЕННЯ ТА ЛАНОК ПОДІЛУ В ЇЇ МЕЖАХ.. 20
1.1. Лексика на позначення держави як цілісного територіального утворення. 20
1.2. Найменування макроодиниць територіального поділу в межах держави. 57
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТЕМАТИЧНОЇ ГРУПИ НАЗВ ПОСЕЛЕНЬ. 96
2.1. Назви поселень міського типу. 96
2.2. Адміністративні центри. 121
2.3. Назви поселень сільського типу. 131
2.4. Найменування одиниць адміністративного поділу в межах населених пунктів 145
РОЗДІЛ 3. СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛЕКСИКИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 168
ВИСНОВКИ.. 197
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ПРАЦЬ. 202
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ДЖЕРЕЛ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 205
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 215
СЛОВОПОКАЖЧИК.. 234

ВСТУП

Вивчення історії формування словникового складу мови є актуальним у сучасній мовознавчій науці. Нині лінгвістичними студіями охоплено широке коло лексики, яка відображає різноманітні сторони життя і діяльності людей. Українська лексика в історії її формування представлена в академічному виданні Історія української мови. Лексика і фразеологія” [71]. Проте в одному томі неможливо вичерпно з’ясувати історію всіх макро- і мікросистем, показати долю десятків тисяч лексем [110, 6]. Створенню названої праці передувало багато розвідок у галузі історичної лексикології (монографій, статей, дисертацій), чимало їх з’явилося і згодом. Мовознавці досліджували як історію формування різних тематичних груп, так і лексику окремих писемних пам’яток: Ф.П.Філін на матеріалі літописів дослідив лексику києворуського періоду [181]; А.С.Львов присвятив монографію лексиці Повісті временних літ” [91]; Київський літопис став об’єктом наукових студій В.Ю.Франчук [184; 185]; А.І.Генсьорський вивчав лексику і фразеологію Галицько-Волинського літопису [25]; Хлєбниківський список цього літопису досліджувала В.Ю.Франчук [186].
Багато тематичних груп лексики на матеріалі Львівського Ставропігійного братства виокремлює М.Л.Худаш, серед них суспільно-політичну й адміністративно-юридичну лексику [187, 85130]. Великий лексико-семантичний арсенал мови описано в монографії В.В.Німчука Давньоруська спадщина в лексиці української мови”. Автор поставив своїм завданням дослідити давньоруську спадщину української мови, пов’язану з буттям, простором, часом, навколишнім середовищем і людиною як частиною живої природи [110, 7]. Проте адміністративно-територіальна лексика не стала об’єктом аналізу в цих працях.
На різних хронологічних зрізах досліджена абстрактна лексика (Л.М.Полюга), медична (Г.М.Дидик-Меуш, Т.В.Олещук), друкарська (Е.І.Огар), назви одиниць виміру і ваги (В.О.Винник), назви понять часу (М.П.Кочерган),наукова лексика у творах Г.Сковороди (Л.П.Гнатюк), назви осіб (О.В.Кровицька), педагогічна лексика (О.Ю.Зелінська), назви понять, пов’язаних із музичним мистецтвом (С.З.Булик-Верхола) та ін. Динаміку лексичних норм української літературної мови ХХ століття описала Л.В.Струганець [160]. Зміни в лексичному складі сучасної української мови на матеріалі ЗМІ стали об’єктом наукових студій О.А.Стишова [157; 158].
Досі залишилася недослідженою історія формування адміністративно-територіальної лексики української мови.
Відзначимо, що в українському мовознавстві існують праці, присвячені лексиці на позначення територіальних одиниць. Ґрунтовний мовознавчий аналіз лексеми селота її похідних зроблено В.В.Богачуком у розвідці Село і його похідні в російській та українській писемності ХІVХV ст.” [10, 3238]. На підставі багатьох наукових досліджень автор з’ясовує етимологію слова село, докладно описує його семантичну структуру, особливості функціонування цієї назви та її похідних. В.В.Богачук окреслив собі завдання проаналізувати загальні назви на позначення населених пунктів у російських пам’ятках ХІVХV ст. і виклав результати свого дослідження в дисертаційній роботі Нарицательные наименования населенных пунктов и их частей в памятниках русской народности ХІVХVвв.” [9].
Л.Л.Гумецька у статті З історичної стилістики української мови” відзначала, що в грамотах ХІVХVст. на позначення держави функціонували синоніми панствоі держава [37, 9091], а в статті З історичної лексикології української мови” [36, 3944] мовознавець аналізує історію слова селоі похідного селище.
Л.І.Батюк, досліджуючи лексико-фразеологічні особливості літопису Самовидця, відзначає, що літописець, розповідаючи про зв’язки України з різними державами та про події всередині країни, вживає цілий ряд слів на позначення адміністративно-територіальних одиниць: держава, паралельно полонізм панство; повhт, волость, а також назви різних населених пунктів: городъ, городокъ і паралельно мhсто, мhстечко; село, слободи, пригородки. Головне містов державі, як зазначає дослідниця, в літописі називається столицяабо городъ столечны [7, 30].
Д.Г.Гринчишин у статті Іменникова синонімія в українських пам’ятках ХІVХV ст.” на матеріалі пам’яток ділової писемності аналізує як синоніми іменники городъ мhсто, а також ряд на позначення поселень сільського типу. Автор вказує, які одиниці синонімічного ряду були більше поширеними у пам’ятках писемності, а які менше [34, 6781].
Л.І.Колоколова у статті Словотвірна структура топонімів адресного функціонування (назви вулиць міста Києва)” на матеріалі списків київських вулиць ХІХ і ХХ ст., історико-географічних описів Києва, карт, планів міста ХХІV ст. проаналізувала словотвірну структуру власних назв київських вулиць, провулків, бульварів [74, 8794].
Побіжно торкається проблем розвитку адміністративно-територіальної лексики Л.С.Паламарчук. Мовознавець проаналізував номінацію міст, сіл та інших територіальних одиниць у пожовтневу добу, навів велику кількість ілюстративного матеріалу, який засвідчує функціонування в системі територіальної лексики слів площа, майдан, бульвар, алея, проспект[118, 133].
Докладний аналіз розвитку семантики в російській мові слів районта округазроблено Є.В.Урисон [177, 7982]. В українській мові в семантиці аналізованих слів відбулися аналогічні зміни.
Н.Й.Коцюба у дисертаційній праці Українська термінологія державного управління (становлення та розвиток)” дослідила формування вказаної тематичної групи як галузевої терміносистеми. У роботі проаналізовано найменування державних посад, державних органів влади, нормативно-правових актів, слова, що позначають поняття державного управління та місцевого самоврядування. До термінології державного управління автор відносить окремі найменування територіальних одиниць (держава, волость, князівство, область), які є полісемами і з відповідним значенням входять до різних тематичних підгруп [81].
У сучасному мовознавстві є ряд праць, у яких проаналізовано особливості стилістичного використання окремих лексем на позначення територіальних одиниць у художніх текстах. Серед них монографія Л.Ставицької Естетика слова в українській поезії. 1030 рр. ХХ ст.”, в одному з розділів якої автор визначає словесно-образні мотиви міста, емотивні параметри урбаністичної тематики, засоби створення словесно-метонімічного простору міста [155, 117122].
Мовні засоби створення образу простору в поезіях М.Семенка і В.Поліщука проаналізовано в дисертаційній праці Т.В.Скорбач [148].
У дисертації Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970 поч. 2000-х років)” І.І.Брага описала найбільш актуалізовані мовні засоби, що беруть участь у створенні публіцистичного образу держави, а також прийоми їх використання [12, 47].
Проблем найменування одиниць територіального поділу торкаються не тільки мовознавці. Цінні відомості є в дослідженнях істориків, які вивчали адміністративно-територіальний устрій українських земель, оскільки поява чи зникнення того або іншого слова в лексичній системі може збігатися з появою чи зникненням територіальної одиниці, для номінації якої воно вживається. У 30-х роках ХХст. постала проблема найменування нових адміністративно-територіальних одиниць, що створювалися в радянській Україні. Думки з цього приводу висловив акад. Д.І.Багалій у статті Термінологія колишнього територіального адміністративного розподілу України” (1930 р.). Автор виступає проти поділу на губернії, впровадженого Катериною ІІ, і відповідно проти назви цієї одиниці. Його праця має загалом історичне спрямування, тому він подає лише короткі лінгвістичні відомості про походження давніх назв волость, повhт, уезд [6, 124126].
Узагальнений виклад історії адміністративно-територіального устрою України подає М.С.Дністрянський [47]. У спеціальних працях міститься докладніша, ніж у тлумачних словниках, інформація про територіальну одиницю, названу певним терміном. Наприклад, А.С.Івченко в довідниках Міста України” та Містечка України” подає докладну інформацію про те, які поселення іменують містами, містечками, селищами міського типу [67; 68]. П.Ткачук розкриває суть термінів на позначення одиниць різного рівня територіального поділу (місто, район, область, сільрада) [168, 141151].
Докладний аналіз адміністративно-територіального устрою українських земель і відповідних найменувань у ХІХ на початку ХХ ст. зробила історик М.Ф.Дмитрієнко [46, 105125]. Адміністративно-територіальним змінам в УРСР присвятив своє дослідження О.В.Андрощук [3].
Характеристика сучасного адміністративно-територіального поділу України подана в Енциклопедії сучасної України”. Тут названо територіальні одиниці, що утворюють систему адміністративного поділу нашої держави, та класифіковано їх за рівнями [17, 193195].
Найновішим фундаментальним історичним дослідженням є Енциклопедія історії України” (вийшло 2 томи). У ній уміщено спеціальну статтю Адміністративно-територіальний устрій українських земель” (автор Я.В.Верменич), де відзначено, що від часів Київської Русі основними одиницями адміністративно-територіального поділу були волості, воєводства, повіти, сотні, жупи, губернії,

Список литературы

ВИСНОВКИ

Адміністративно-територіальна лексика української мови формувалася протягом багатьох століть і становить собою систему.
Лексика на позначення одиниць адміністративно-територіального устрою має офіційну та неофіційну сфери використання, між якими немає чіткої межі. Офіційна сфера послуговується лексемами загальномовного шару лексики, які в системі адміністративно-територіального устрою позначають виокремлену за певними критеріями територіальну одиницю чи категорію поселення.
У пам’ятках писемності досліджувана лексика здебільшого представлена в текстах ділового стилю, хоча її виявлено і в поетичних творах, проповідях, передмовах, присвятах, кодифікується вона й лексикографічними пам’ятками.
У сучасній українській мові офіційно-діловий стиль залишається основною сферою функціонування адміністративно-територіальної лексики. Але офіційна сфера послуговується невеликою кількістю лексем на позначення територіальних одиниць. Згідно з Конституцією України, до них належать республіка, область, район, місто, село, селище, столиця. За кожною офіційною назвою закріплена чітко окреслена територія, що має свої межі та власну назву. В інших сферах мовлення (засобах масової інформації, художній літературі, публіцистиці, розмовній мові) для позначення як адміністративних одиниць, так і тих, що виділяються за якоюсь іншою ознакою, використовується ширший арсенал лексики.
Особливою сферою функціонування адміністративно-територіальної лексики є наукові історичні праці, де на позначення історичних реалій часто використовуються лексеми, сучасне значення яких не збігається із семантичним наповненням у науковому тексті (пор.: місто на позначення поселення києворуського періоду і дефініцію лексеми у Словнику української мови”).
В аналізованій групі лексики виділяємо кілька підгруп: лексика на позначення держави як цілісного територіального утворення (держава, земля, країна та ін.) та макроодиниць поділу в межах держави (область, повіт, район та ін.), назви поселень у складі цієї групи виділяємо назви поселень міського (містечко, місто та ін.) і сільського типу (село, селище, хутір та ін.) та адміністративні центри (райцентр, столиця), а також найменування одиниць поділу в межах населених пунктів (вулиця, мікрорайон, площа та ін.).
Склад територіальної лексики різний за походженням. Її ядром є питомі слова, утворені від праслов’янських коренів (вулиця, держава, земля, країна, село, столиця та ін.). Протягом усіх періодів розвитку досліджувана лексика поповнювалася запозиченнями з інших мов: польської (воєводство, панство, повіт), латинської (імперія, республіка, центр), французької (бульвар, район, шосе) та ін. Кількісний склад розширювався також за рахунок деривації від власномовних (селище, сільце) та запозичених (мікрорайон, райцентр) основ; виникнення аналітичних найменувань (місто обласного підпорядкування, обласний центр, селище міського типу).
Значну кількість похідних становлять демінутивні утворення (бульварчик, країнонька, сторононька, хутірок, вулонькаі под.), які не вживаються офіційній сфері.
Адміністративно-територіальна лексика як система має свою специфіку. Насамперед це виявляється в особливостях сполучуваності: апелятиви функціонують у сполуках із власними назвами, з ад’єктонімами, напр.: містоУмань; для позначення точного місця розташування населеного пункту (адреси) в одному контексті одночасно вживаються назви ланок різного рівня адміністративно-територіального поділу (селоДмитрушки Уманського району Черкаської області).
Специфічним для цієї групи лексики є перенесення загальних назв територіальних одиниць на адміністративні центри цих одиниць, а також на позначення їх населення, напр.: повітланка поділу” повіт повітове місто; адміністративний центр повіту” повіт населення повіту”; районланка поділу” район райцентр” район населення району”.
У цій групі лексики спостерігається перехід апелятивів у власні назви: 1)ойконімізація лексем у формі однини чи множини (селище с.Селище, хутір с.Хутори, городище м.Городище, городок м.Городок); 2)адміністративно-територіальна лексика стає основою для творення ойконімів (с.Старосілля, с.Майданівка, с.Майданецьке); 3)фонетичні варіанти град, город стали частиною ойконімів композитного та складеного типу (Івангород, Кіровоград, Новгород-Сіверський, Райгород, Червоноград).
Для аналізованої групи лексики характерним є явище синонімії, яке виразно простежується в тематичній групі на позначення держави як цілісного територіального утворення (країна, держава, земля, край, сторона, королівство, князівство, царство, імперіятощо). У пам’ятках одним із джерел синонімії є українські та старослов’янські форми (город град, сторона страна); запозичення з інших мов (панство земля держава); вживання однослівних та фразових номінацій (столиця стольний град столичне місто головне місто). Частина цих синонімів продовжують функціонувати і в новій українській літературній мові. Антонімія в досліджуваній групі виражена слабко. У сучасній українській мові в контекстах антонімічних відношень можуть набувати лексеми центр регіон, центр на місцях, столиця провінція, місто село.
Для лексем на позначення одиниць адміністративно-територіального поділу властива полісемія, яка найвиразніше проявляється у власномовних назвах (земля, держава). У назвах держави спостерігаємо синкретизацію кількох значень, напр. республікаформа правління” і держава з такою формою правління”, держава апарат політичної влади” і країна з таким апаратом політичної влади”, подібно імперія.
Специфічним для досліджуваної групи є її високий ступінь залежності від позамовних чинників, зокрема політико-адміністративних. Не завжди зникнення якоїсь лексеми, перехід її до пасивного шару лексики чи, навпаки, поява нової номінації зумовлені внутрішньомовними факторами. В аналізованій тематичній групі має місце штучне введення нових найменувань (губернія, селище міського типу) та виведення назв (волость, містечко, повіт) не за законами мови, а згідно з урядовими законами та політичними обставинами. Позамовними чинниками зумовлені не тільки поява та зникнення окремих лексем, а й зміни в їх семантиці, напр. у зв’язку із запланованою адміністративно-територіальною реформою семантичні зрушення прогнозуються у значеннях слів громада, містечко, район, регіон.
У досліджуваній групі лексики спостерігається синкретизація апелятивного і власного найменування у семантичній структурі лексем на позначення новоутворених населених пунктів (на хронологічному відрізку з часу утворення СРСР до 60-х років ХХ ст.). Із таким значенням засвідчено слова селище, хутір та сполуку населений пункт.
У системі лексики на позначення одиниць територіального устрою вирізняються назви, які містять у своїй семантичній структурі етнокультурний компонент значення, вони відображають специфічну для українського народу систему територіального поділу (полк, сотня, полкове містечко, сотенне містечко, містечко, хутір).
На матеріалі досліджуваної групи простежується спадкоємність старої і нової української мови на лексичному рівні. Базові лексеми, якими позначені адміністративно-територіальні одиниці сучасного устрою України, фіксуються найдавнішими писемними текстами та пам’ятками староукраїнської мови (держава, область, країна, місто, столиця, село).
Лексика на позначення територіальних одиниць відзначається великим стилістичним потенціалом. Стилістичні функції територіальної лексики реалізуються у творенні мовностилістичного образу Батьківщини, вираженні ідеї державності, відтворенні історичного колориту описуваної епохи, відображенні історичних реалій. Крім прямого значення, територіальна лексика може набувати додаткових смислових відтінків, уживатися в переносному значенні, набувати оцінних позитивних чи негативних значень. Активним засобом реалізації образного потенціалу досліджуваної лексики виступає введення її в систему тропів. Посилення суб’єктивної оцінності та емоційної насиченості досягається шляхом уведення територіальної лексики у структуру перифраз, речень зі звертанням, градаційних конструкцій.
Вважаємо, що термінологія адміністративно-територіального поділу повинна формуватися на національній основі. Здійснюючи реформу адміністративно-територіального поділу в Україні, треба забезпечити для номінації територіальних одиниць такої термінологічної лексики, яка б не нівелювала специфічних особливостей історичного розвитку української нації. У разі залучення у сферу номінації чужомовної лексики, використовувати тільки такі назви, які відзначаються високим ступенем освоєння на українському мовному ґрунті, не суперечать природі рідної мови та законам її функціонування на різних рівнях.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ПРАЦЬ

Біл.-Нос.

Білецький-Носенко П.П. Словник української мови / Підг. до вид. В.В.Німчука. К.: Наукова думка, 1966. 423 с.

Грінч.

Словарь української мови / За ред. Б.Грінченка. К.: Наукова думка, 1996. Т.14.

Дворецьк.

Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. М.: Русский язык, 1996. 845 с.

ЕСРМ

Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. К.: Радянська школа, 1989. 511 с.

ЕСУМ

Етимологічний словник української мови: В 7 т. / За ред. О.С.Мельничука. К.: Наукова думка, 19822003. Т.14.

Желех.

Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар. Львів, 1886. Т.ІІІ.

ЛБ

Лексикон словенороський Памви Беринди / Підг. тексту і вступна стаття В.В.Німчука. К.: Наукова думка, 1961. 272с.

ЛЗ

Лексис сирhчъ Реченї#, Въкратцh събранны. И из слове(н)скаго «зыка, напросты Рuскій Ді#ле(к)тъ Истолкованы. Л.Z. // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма Славеноросская / Підгот. до вид. В.В.Німчук. К.: Наукова думка, 1964. С.2393.

ЛК

Лексикон словено-латинський Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського // Лексикон латинський Є.Славинецького. Лексикон латинський Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського / Підгот. до вид. В.В.Німчук. К.: Наукова думка, 1973. С.421540.

ЛПТФ

Лексика поетичних творів Івана Франка / Упор. І.І.Ковалик, І.Й.Ощипко, Л.М.Полюга. Львів: ЛДУ, 1990. 264с.

ЛС

Лексикон латинський Є.Славинецького. Лексикон латинський Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського / Підгот. до вид. В.В.Німчук. К.: Наукова думка, 1973. 541 с.

РУС

Російсько-український словник / І.О.Анніна, Г.Н.Горюшина, І.С.Гнатюк та ін.; за ред. В.В.Жайворонка. К.: Абрис, 2003.

СЕ

Словник епітетів української мови / За ред. Л.О.Пустовіт. К.: Довіра, 1998. 431 с.

Син.

Синонїма славеноросска# // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Підгот. до вид. В.В.Німчук. К.: Наукова думка, 1964. С.93172.

СІС

Словник іншомовних слів / Уклад. Л.І.Пустовіт та ін. К.: Довіра, 2000. 1018 с.

СМКв.-Осн.

Словник мови творів Г.Квітки-Основ’яненка. Х.: Харк. держ. ун-т ім.О.М.Горького, 19781979. Т.13.

СМШ

Словник мови Шевченка. К.: Наукова думка, 1964. Т.12.

СРЯ

Ожегов С.И. Словарь русского языка. М.: Советская энциклопедия”, 1972.

СРЯ XVIII

Словарь русского языка XVIII века. Л.: Наука, 19841989. Вып.115.

ССн

Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін. К.: Наукова думка, 19992000.

ССУМ

Словник староукраїнської мови ХІVХV ст. К.: Наукова думка, 19771978. Т.12.

ССРЛЯ

Словарь современного русского литературного языка. М.Л., 19481965. Т.117.

Срезн.

Материалы для словаря древнерусского языка. СПб., 18951912. Т.ІІІІ.

СУМ

Словник української мови / За ред. І.К.Білодіда. К.: Наукова думка, 19701980. Т.111.

СУМ ХVІХVІІ

Словник української мови ХVІ першої половини ХVІІ ст. / НАНУ. Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. Львів, 19942005. Вип.112.

Тимч.

Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови ХVХVІІІ ст.: У 2 кн. / Німчук В.В. (відп. ред.) та ін. К. Нью-Йорк, 2002. Кн.1. 512с.; 2003. Кн.2. 512с.

Фасмер

Фасмер М.Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и доп. О.Н.Трубачева. М.: Прогресс, 19641973. Т.14.

ФСУМ

Фразеологічний словник української мови / Уклад.: В.М.Білоноженко та ін. К.: Наукова думка, 1999. 984с.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ДЖЕРЕЛ ДОСЛІДЖЕННЯ

АКЖМУ Актова книга Житомирського міського уряду кінця ХVІст. (15821588 рр.) / Підгот. до видання М.К.Бойчук. К.: Наукова думка, 1965. 191с.
Акт продажу Акт продажу козаком Йосифом Путивцем двору з будівлями у Києві друкареві Тимофієві Вербицькому // Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні: Збірник документів. К.: Наукова думка, 1995. С.146.
АрхЮЗР Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденной при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. К., 1863. Ч. 3, т.1; К., 1869. Ч. 3, т. 4; К., 1883. Ч. 1, т. 4.
АТП-1946 Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1вересня 1946 року. К.: Вид-во політ. л-ри, 1947. 1064с.
АТП-1960 Адміністративно-територіальний поділ Сталінської області на 1липня 1960 р. Сталіно, 1960. 199с.
АТП-1962 Адміністративно-територіальний поділ Української РСР на 1січня 1962 р. К.: Держ. вид-во політ. л-ри, 1962. 420с.
АТУП Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність: Монографія / Олуйко В.М., Слободянюк П.Я., Баюк М.І. Хмельницький, 2005. 400с.
АТУУ Адміністративно-територіальний устрій України: Довідник / А.І.Жежера та ін. К., 2005. 789с.
Афанасьєв-Чужбинський Афанасьєв-Чужбинський О. Українські поезії // Українська література XVIII ст. К.: Наукова думка, 1983. С.225245.
Багалій Багалій Д.І. Історія Слобідської України / Передмова, коментар В.В.Кравченка. Х.: Основа, 1991. 256с.
Бажан Бажан М. Твори: В 4 т. Т. 1: Поезії та поеми. К.: Дніпро, 1984. 638 с.
Бес. о восп. Ижє въ святыхъ Оц̃а нашєго Іωанна Златоuстаго. Бєсhда избранна# ω въспитанїи чадъ // Науменко Ф.І. Педагог-гуманіст і просвітитель І.М.Борецький: Лекції з історії педагогіки для студентів університету. Львів, 1963. 116с.
Боровиковський Боровиковський Л. Українські поезії // Українська література XVIII ст. К.: Наукова думка, 1983. С.3877.
БЦ газета Без цензури”.
ВГ Волинські грамоти ХVІ ст. / Упоряд. В.Б.Задорожний, А.М.Матвієнко. К.: Наукова думка, 1995. 246с.
Величковський Величковський І. Твори / Вст. ст. С.І.Маслова, В.П.Колосової, В.І.Крекотня; Підгот. тексту та комент. В.П.Колосової, В.І.Крекотня; Відп. ред. Л.Є.Махновець. К.: Наукова думка, 1972. 191с.
Верм. Верменич Я. Історична регіоналістика в Україні: спроба концептуального аналізу. К., 2001. 231с.
Винниченко Винниченко В. Рабині Справжнього // Український Декамерон / Упоряд. Р.Піхманець. К.: Довіра, 1993. Кн. І: Дияволиця. Новели. Повість / Післямова І.Денисюка. С.231246.
Вишня Вишня О. Вишневі усмішки. К.: Держлітвидав, 1962. 478с.
Вишня, Чухраїнці Вишня О. Чухраїнці // Воловець Л.І., Дунаєва О.М. Українська література: Підручник для 11 класу. Львів: Світ, 1994. С.462466.
ВМ Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 15691673 / Передмова Кеннеді Ґрімстед. К., 2002. 989с.
Галят., Ключ Галятовський I. Ключъ разумhнi# // Іоаникій Галятовський. Ключ розуміння / Підг. до вид. І.П.Чепіги. К.: Наукова думка, 1985. С.53210.
Галят., Наука Галятовський I.Наука албо