ОНОМАСТИКОН ХУДОЖНІХ ТВОРІВ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

Краткое описание

Донецький національний університет

На правах рукопису

Усова Оксана Олегівна

УДК 811.161.2’373.2:821.161.2(0,43.3)

ОНОМАСТИКОН
ХУДОЖНІХ ТВОРІВ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Отін Євген Степанович
доктор філологічних наук, професор

Донецьк 2006

ЗМІСТ

Вступ 5
Розділ І. Імена персонажів у художній прозі М.Хвильового 13
1.1 Одночленні іменування 14
1.1.1 Способи вживання та функції власних імен 15
1.1.2 Прізвищна номінація 25
1.1.3 Засоби використання множинних форм ВН 35
1.2 Двочленні іменування 36
1.3 Прізвиська як форма іменування персонажів 46
1.4 Тричленні іменування 51
1.5 Принципи номінації персонажів 55
1.6 Висновки з І розділу 64
Розділ П. Топонімний простір творів М.Хвильового 67
2.1 Парадигматика топонімів М.Хвильового 71
2.2 Синтагматична організація теренових онімів
М.Хвильового 90
2.3 Стилістичний потенціал топоназв М.Хвильового 97
2.4 Висновки з П розділу 101
Розділ Ш. Фонові оніми: склад, завдання, функції 105
3.1 Імена історичних осіб 111
3.2 Теоніми та їх різновиди 123
3.3 Космоніми 125
3.4 Зооніми 127
3.5 Темпоральний фон ХТ М.Хвильового 129
3.6 Культурний фон прози М.Хвильового 132
3.7 Прагматоніми 140
3.8 Конотативна варіативність онімної лексики
М.Хвильового 143
3.9 Образно-семантична прагматика заголовків 149
3.10 Висновки з Ш розділу 156
Висновки 158
Список використаних джерел 166
Список творів М.Хвильового 190
Додатки 191

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

СГ - Словарь української мови. Зібрала редакція журн. «Киевская старина». Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. К. 1907 1909. Т. 1 4.
СКСИ - Отин Е.С. Словарь коннотативных собственных имен. Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2004. 412с.
Хв. І - Хвильовий М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т.1: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті / Упоряд. М.Г.Жулинського, П.І.Майдаченка; Передм. М.Г.Жулинського. 650с.
Хв. П - Хвильовий М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 2.: Повість. Оповідання. Незакінчені твори. Нариси. Памфлети. Листи / Упоряд. М.Г.Жулинського, П.І.Майдаченка. 925с.

ВСТУП

„У наш час поетика власних імен - не тільки напрям дослідження з великим майбутнім, але й модна дисципліна на стику кількох наук, що вивчають художню літературу у зв’язку з єдиним способом її матеріалізації мовою” [Калінкін]. Власні назви становлять універсальну лексичну категорію тексту, яка бере участь у реалізації авторської концепції світобачення, у побудові художнього образу, зображенні його дій у локальнотемпоральному континуумі. Ономастична лексика обслуговує всі сфери художнього твору: номінацію системи персонажів головних, другорядних і згадуваних, іменування географічного терену та обставин дії; створює культурний, побутовий, історичний фон текстових ситуацій; огортає текст асоціаціями та конотаціями, які декодуються в залежності від читацького досвіду. Власні назви (ВН) забезпечують конкретність, реалістичність опису. Тому літературна (поетична) ономастика як напрям ономастичного дослідження становить одну з актуальних проблем сучасної ономастики.
Термін «літературна ономастика» все ширше стає на заміну більш ранньому поетична ономастика, що був пов’язаний з описом мови поезії і пізніше поширений на всі художні тексти. Пропонувалися також терміни стилістична ономастика, ономастилістика, ономапоетика. В українському зарубіжному мовознавстві вживається термін літературне назовництво, або назвознавство”, запропонований і використаний у працях І.Ґерус-Тарнавецької, М.Симчишина, П.Зайцева, М.Боровського та ін., який позначає окрему галузь загальномовного назовництва, що досліджує власні назви в літературних творах” [Ґерус-Тарнавецька, 16].
У сучасному українському мовознавстві ще небагато фундаментальних досліджень з літературної ономастики, які б спирались на матеріали творів національної літератури, хоча робота в цьому напрямку вже активно ведеться. За останні десятиліття вивчення ономастичної майстерності письменників значно просунулося вперед. Розроблено важливі теоретичні питання, з’явилися фундаментальні праці В.М.Калінкіна, Ю.О.Карпенка, Л.О.Белея. Фундаментально проаналізовані літературні антропоніми, фрагментарно аналізувались топоніми, міфоніми, космоніми. До того ж коло авторів, твори яких підлягають ономастичним дослідженням, розширюється: Т.Шевченко, І.Квітка-Основ’яненко, Леся Українка, О.Гончар, В.Винниченко, Ліна Костенко, Ю.Яновський та інші. Ономастикон жодного з митців не досліджений у повному обсязі, а без детального аналізу всього онімічного простору його творів неможливо визначити основні характеристики ономастичних одиниць художнього тексту (ХТ). Потребу в розробці питань літературної ономастики відчувають і мовознавці, і літературознавці. Дослідження функціонування ономастичної лексики в мові художньої літератури об’ємна й складна тема. Констатовано, що без аналізу власних імен, цих центральних вузлів” художнього твору, справжнє розуміння тексту, його глибинних, підтекстових змістових шарів просто неможливе” (О.Ю.Карпенко). Аналіз онімів ХТ дає можливість розглянути теоретичні питання даного розділу ономастики, наприклад: 1) принципи номінації персонажів, 2) взаємозв’язок власних назв (ВН) з текстом та системою образів, 3) функції зоонімів, прагматонімів, теонімів тощо. Аналіз поетонімів (літературних онімів) сприяє повному вияву специфіки мовної майстерності письменника. З позицій поетичної ономастики зовсім не розглядалась мова тих письменників, знайомства з творчістю яких довгий час був позбавлений український читач. У першу чергу це стосується творів Миколи Хвильового, ніжного і сором’язливого, химерника і характерника, залюбленого у слово, у форму, мрійника”, як називає його Володимир Коряк. За наявністю літературознавчих студій, присвячених творчості митця, лінгвістичних досліджень мови письменника небагато. Що стосується дослідження ономастики письменника, то існує лише невелика розвідка М.Зубова Спроба ономастичного мікроаналізу оповідання М.Хвильового Життя”” (1995) й аналіз окремих антропонімів М.Хвильового в узагальнених праях Л.О.Белея (1995, 2002).
Наведені фактори, а саме: недостатність ономастичних досліджень з української літературної ономастики, зокрема загальних праць, присвячених розглядові всього ономастикону ХТ і робіт на основі українських творів, необхідність висвітлення системи поетонімів і ономастичного письма митця, як однієї з ознак його ідіостилю, зростання уваги до творчості М.Хвильового та відсутність комплексного дослідження з літературної ономастики творчої спадщини цього видатного українського письменника ХХ ст. зумовили актуальність обраної теми. Творчий доробок письменника-митця великий і неординарний: поезія, новелістика, повісті та оповідання, роман, публіцистика.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає науковій темі кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету „Актуальні проблеми сучасної лексикології та ономастичної лексикографії” (№ ДР 0100 005079) і „Лексикографічні аспекти вивчення ономастики” (№ ДР 0196 WO 10133). Тему дослідження затверджено Вченою радою філологічного факультету Донецького національного університету.
Мета дослідження аналіз поетонімії художніх творів М.Хвильового, їх функціонального навантаження, участі у створенні художнього цілого, особливостей використання власних назв. Досягнення мети дисертації передбачає розв’язання таких завдань:
1. Виявити всі власні назви всіх ономастичних розрядів, використані М.Хвильовим у художніх творах;
2. Виділити та проаналізувати основні стилістичні функції, які виконують різні розряди поетонімів;
3. З’ясувати особливості побудови ономастичного простору, роль поетонімів кожного ономастичного класу в системі художнього тексту;
4. Проаналізувати специфіку ідіостилю М.Хвильового в поетонімосфері власних імен літературних персонажів.
5. Дослідити смислову навантаженість, функції, граматичне оформлення заголовків;
6. Висвітлити особливості вживання поетонімів у творах митця.
Об’єктом дослідження є мова всіх прозових творів М.Хвильового, а саме: новел, оповідань, повістей, незакінчених творів, нарисів.
Предмет аналізу складають власні назви зазначених творів М.Хвильового, де нами зафіксовано та проаналізовано 984 ономастичні одиниці у 10 075 ономавжитках.
Матеріалом для нашої роботи стали прозові твори М.Хвильового, зокрема новели 1921-1923 рр.: Вступна новела”, На озера”, Свиня”, Дорога й ластівка”, Арабески”, Я(Романтика); оповіданя 1921-1923 рр.: ”Життя”, Колонії, вілли...”, Редактор Карк”, Кіт у чоботях”, Юрко”, На глухім шляху”, Солонський Яр”, Силуети”, Шляхетне гніздо”, Синій листопад”, Чумаківська комуна”, Бараки, що за містом”, Кімната ч. 2”, Легенда”, Заулок”, Елегія”, Пудель”, Лілюлі”; оповідання 1924-1927 рр.: Із Вариної біографії”, Наречений”, Бандити”, Злочин”, Мати”, Мисливські оповідання добродія Степчука”; повісті та оповідання 1923 1931рр.: Санаторійна зона” (1924), Сентиментальна історія” (1928), Іван Іванович” (1929), Ревізор” (1929), Оповідання про Степана Трохимовича” (1931); незакінчені твори: Прелюдія” (1922), Зав’язка” (1925), Вальдшнепи” (1927), З лабораторії” (1931); нариси 1930-1933 рр.: Щасливий секретар”, Останній день”, Майбутні шахтарі”, Бригадир шостої”, Про любов”, Із життєпису попелястої корови”, Оповідання схвильованої Ганки”, По Барвінківському району” у виданні Хвильовий М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1990. Для виявлення онімічних змін, здійснених письменником (або упорядниками), залучалися попередні видання.
Методи дослідження зумовлені специфікою онімного матеріалу, який передусім потребує системного підходу й традиційного описового методу, що уможливлює розгорнуто та деталізовано проаналізувати всі власні назви прозових творів М.Хвильового, водночас належним чином систематизувати ці назви. Стилістично-контекстологічний підхід дає змогу встановити й конкретно сформулювати емоційно-експресивний зміст онімів у складі кожного твору. Використано також порівняльно-зіставний метод, за допомогою якого з’ясовується спільність і відмінність, подібність і розбіжність уживання онімів у художніх текстах. Оніми виокремлювались з художнього тексту шляхом суцільної вибірки, тобто точної фіксації всіх онімів і всіх їх ужитків. Для вивчення структури й змісту цих онімів використано відповідно фонетичний, словотвірний і семантичний аналіз.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ній уперше здійснено повний комплексний опис ономастичних одиниць різних класів усього онімічного простору художніх творів М.Хвильового, ономастична складова яких дотепер залишилася нерозкритою. Доведено, що онімія творів письменника становить істотний художньо-виражальний лексичний шар, є індикатором неповторного стилю письменника-новатора. Власні назви створюють онімний простір художнього тексту творів письменника, детермінують специфіку його мистецького світогляду, сприяють розкриттю підтексту творів і авторської концепції. Подано повний індекс усіх власних назв (їх форм, частотність) художніх творів письменника, що дає змогу простежити тенденцію використання все більшої кількості онімів, неухильну їх динаміку від романтичної налаштованості до народної реалістичної узвичаєності. Використання тих чи інших онімних одиниць, які є активними елементами в мовленнєвій тканині творів М.Хвильового, зумовлюється тематикою та сюжетом творів письменника. Також досить помітною прикметою „онімного письма” М.Хвильового є вживання в більшості творів іншомовних онімів. Пропонується новий підхід до розгляду імен історичних осіб з урахуванням ієрархічної структури художнього ономастикону, поданий опис класу персонімів.
Теоретичне значення дослідження виявляється в тому, що його результати сприяють повнішому й глибшому розумінню не лише стилю та мови творів М.Хвильового, але й змісту й творчому задуму письменника. Дослідження допомагає з’ясувати співвідношення ономастиної лексики з художнім цілим, розкриває роль онімів у створенні художнього цілого, що становить певний внесок у загальну теорію стилістичної ономастики, уточнює та поглиблює теоретичні засади літературної ономастики.
Практична цінність одержаних результатів дослідження визначається можливістю використання його матеріалів у працях з літературної ономастики та історії української літературної мови, в літературознавчих розвідках творчості М.Хвильового, при укладанні коментарів до видання творів письменника та лексикографічної праці Словник української поетичної ономастики ХІХ ХХ ст.ст.”, у курсах лінгвістичного аналізу тексту, стилістики, спецкурсах і спецсемінарах, присвячених питанням літературної онімії. Матеріал є цінним і в практичній роботі вчителів, журналістів і всіх, кого цікавлять проблеми розвитку української літератури й традицій національного іменування. Робота стане в нагоді при написанні курсових і дипломних творів з літературної ономастики.
Апробація роботи. Матеріали та основні положення дисертації доповідались на ІХ Всеукраїнській ономастичній конференції Ретроспекція і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), Перших Свято- гірських ономастичних читаннях (Святогірськ 2005), ХІ Міжнародній ономастичній конференції „Традиційне і нове у вивченні власних імен” (Донецьк, 2006), на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету та Макіївського економіко-гуманітарного інституту.
Основні положення дисертації викладено в шести одноосібних публікаціях, із яких п’ять надруковані у наукових фахових виданнях:
1. Структура та функціонування антропонімів у новелах М.Хвильового (1921 1923рр.) // Восточно-украинский лингвистический сборник: Сборник научных трудов. Донецк: Изд-во Донеччина, 1999. Выпуск пятый. С. 120-127.
2. Поетоніми в оповіданні М.Хвильового Лілюлі” // Вісник Донецького університету. Серія Б: гуманітарні науки. Донецьк, 2000. Вип. 2. С. 95-98.
3. Фонові оніми малої прози М.Хвильового // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. Випуск 37. С. 226-229.
4. Вживання та функції одночленних власних імен у творах М.Хвильового // Вісник Донецького університету. Серія Б: гуманітарні науки. Донецьк, 2003. Вип. 1. - С. 72-76.
5. Фонові оніми прози М.Хвильового // Традиційне і нове у вивченні власних імен: Тези доповідей Міжнародної ономастичної конференції 13-16 жовтня 2005 р. Донецьк Горлівка Святогірськ. С. 206-208.
6. Образно-семантична прагматика заголовків творів М.Хвильового // Вісник Донецького університету. Серія Б: гуманітарні науки. - Донецьк, 2005. Вип. 2. С. 31-34.
Власні назви в художньому тексті явище складне й багатоаспектне. Воно несе в собі найрізноманітніші показники. Літературний онім відповідає жанровій своєрідності твору, авторським індивідуальним особливостям, часові написання, літературному напрямку й методу. Ономастичний простір у цілому, починаючи з першого знака заголовка та закінчуючи фоновими, епізодичними онімами, - це своєрідна лексична система із власними універсаліями, яка характеризує індивідуально-стилістичні особливості ідіостилю письменника.

Функціональна насиченість ВН у літературному творі зумовлена художньою мотивованістю онімів і, враховуючи взаємозв’язок комунікативно-номінативного, характерологічного, часового, локального та культурно-історичного факторів, містить досить виразне соціальне забарвлення. Стрижневою фігурою розгортання основного конфлікту є персонаж, тому ВН реалізується насамперед як ім’я персонажа.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Власні назви у творах М.Хвильового репрезентують індивідуальний, неповторний стиль письменника, виступають яскравими та активними показниками специфіки його „онімного письма”, створюють барвистий онімний простір творів. Проведений аналіз доводить, що вживання тих чи інших онімів передусім залежить від змісту та тематики кожного твору автора, що й зумовлює функціонування певної ономастичної лексики, організацію особливостей онімного простору, який притаманний тільки даному твору. Проаналізувавши всі твори М.Хвильового, ми дійшли таких висновків:
1.Ономастична майстерність письменників останні десятиліття все більше притягує увагу вчених-ономастів. У фундаментальних працях провідних дослідників висвітлюються теоретичні проблеми поетики власних назв, визначається місце поетики оніма серед інших дисциплін, роль власних назв у художньому творі [М.Калінкін, Ю.Карпенко]. Комплексно досліджено українську літературно-художню антропонімію кінця ХУІІІ ХХ ст.ст. у монографії Л.Белея, де, крім інших задач, розв’язується проблема визначення специфічних ознак літературно-художнього антропоніма. Дослідження з української літературної топонімії торкаються проблем встановлення функції географічних поетонімів, визначення відмінностей уживання топонімів у прозі та поезії, вияву особливостей онімного значення літературних топоназв [В.Ващенко, К.Галас, М.Желєзняк, Ю.Карпенко, Г.Лукаш, Т.Немировська, М.Фененко, П.Чучка, С.Яковець та ін.]. Але більшість праць, присвячених описові літературних топонімів, подають топонімічний коментар до творів, де встановлюється зв’язок літературних поетонімів з їх реальними відповідниками. Фонові поетоніми досліджені мало й фрагментарно, найчастіше це дослідження онімного простору творів певного автора. Визначення статусу деяких фонових онімів і досі викликає суперечки.
2. Поетоніми прози М.Хвильового це антропоніми (ядро ономастичної лексики), топоніми та фонові оніми (периферія). Їх розташування залежить від ідейно-тематичної концепції, жанрових особливостей твору, індивідуального стилю, вони інформативні, поліфункціональні, виступають незамінними засобами когезії, пов’язуючи текст творів, посідають своє чітке місце в онімній ієрархії кожного твору.
3. Твори письменника суттєво різняться сюжетом, тематикою та змістом, що вимагає від автора істотно різного добору антропонімів та їх формул (Додаток 2), релевантного топосу (Додаток 3) згідно з розгортанням сюжету. Художній ономастикон, складаючись з окремих онімічних класів, становить єдину цілісність. Загальні закони, яким підкоряється побудова онімів у художнього тексту, диктують необхідність онімним полям вишикуватись залежно від їх семантичних функцій в універсаліях художнього тексту „персонаж подія місце дії час”, тобто і текст, і оніми прагнуть відповісти на питання: „хто? що? де? коли?". Лексико-семантичну структуру художнього тексту, у склад якої входить система власних назв, визначає специфіка тематики суб’єктів і предикатів, яка відбиває зміст твору, лексичні та стилістичні шари, тематичні групи лексичних засобів, своєрідність та особливість їх взаємодії, взаємозалежності та взаємообумовленість суб’єктних та предикатних сфер. Онімічні поля беруть участь у формуванні лексико-семантичного поля номінації персонажів, головних і другорядних, служать для утворення понятійних зв’язків системи ономастикону в локально-темпоральному континуумі. Кожен із класів, виявляючи свої ономастичні особливості, підпорядковує їх вимогам художнього тексту.
Спільні ознаки використання онімних лексем, встановлені при дослідженні, підкреслюють цілісність ономастичного простору. Оніми багатьох розрядів обслуговують явища різного порядку: називають денотата та об’єкт дії, виявляючи при цьому нерегламентованість кількості номінацій, їх моделей, формул, засобів вираження плана змісту і плана форми, фіксують індивідуальну приналежність імені одному об’єктові, відбивають наявність емоційно-експресивної забарвленості у ставленні автора до персонажів, сприяють достовірності опису дії, підкреслюють асоціативність сприймання подій, їх обмеження та тривалість у часі й т. ін.
3. Яскраво проявляють себе такі функції:
а) текстоутворювальна розташовуючись залежно від ідейно-тематичної концепції, жанрових особливостей твору та індивідуального стилю автора, поетоніми є поліфункціональними, несуть інформацію й виступають засобами когезії;
б) функція створення небуденності насамперед виявляється в повісті Санаторійна зона”; новелах Я(Романтика)”, Арабески”; оповіданні Редактор Карк”, де оніми стають виразниками теми твору і ключовими словами;
в) характеризуюча функція, яка представлена в етимології (Анарх, Мамочка, Пупишкін, Степаніда, Марія,Хлоня) та в екзотичності імені (Карк, Карно, Тагабат, Хлоня, Унікум). Також письменник широко використовує загальновідомі власні назви з певним конототивним значенням, що викликають яскраві образні асоціації: Мазепа, Карло ХП, Дон Квізадо, Марія Кочубей; Голгофа, Сибір, Америка, Париж;
г) хронотопічна функція вказує на час і місце описуваних подій (Полтава, Диканька, Дамаївка, Комарівка), а також на національну належність носія імені в творі (Іванов, Сруль, Земмель, Андрій, Богдан);
ґ) експресивно-виразова функція. М.Хвильовий добирає яскраві та насичені власні назви ( Тагабат, Карк, Карно, Хлоня, Майя; Сонгород, Не-Париж, Замалайський район, Глухайська вулиця, Голубині гори, Голгофа); деякі розряди власних назв суцільно метафоризовані (Велика Французька революція, Марс, Сатурн). Усі компоненти ономастикону М.Хвильового становлять конотативні одиниці. Їх конотативність засвідчується, по-перше, самою приналежністю до художнього тексту, що в семемній структурі виражено семою літературний онім”; по-друге, актуалізацією контекстом однієї або кількох конотативних сем, закладених в семемному онімному потенціалі поряд із денотативними семами.
5. Творячи свою прозу, М.Хвильовий дбав про оптимальне її онімічне забезпечення, яке ми й розглянули в нашій роботі. Завдяки високій активності і своєрідним ознакам власні назви становлять важливий елемент ідіостилю письменника, його мовної палітри і виявляють при цьому специфічну манеру ономастичного письма автора. У М.Хвильового це виявляється в таких позиціях:
а) письменник має тенданцію до вживання антропо- і топоформ, властивих Слобожанщині його батьківщині;
б) він часто вдається до поетонімів, побудованих за моделлю реальних онімів, що посилює достовірність оповіді. Подаючи їх в ролі детермінантів, уточнень, відокремлень, митець за їх допомогою, а надто у ролі згадуваних деталей, вносить у текст граничну точність;
в) у разі відсутності онімізованих деталей письменник поширює опис безонімних об’єктів;
г) у межах одного класу існують улюблені письменником оніми, які вживаються в кількох творах;
ґ) один із засобів забезпечення логічної послідовності викладу когезія, створювана контактним повтором підхопленням, цитатним повтором власних назв, яке скріплює дві форми розповіді мову персонажа та мову автора, а також контактним і дистактним співположенням власних назв і співзвучних апелятивів.
Дослідження антропонімної лексики прозових творів М.Хвильового показало, що письменник свідомо спирається на українську традицію іменування осіб. Використання одно- та двочленних антропонімів (переважно типу ім’я та прізвище” та ім’я та по батькові”), називання дійових осіб властивими Слобожанщині прізвищами на енко, -к-, -ук, -ик, -ок, -ун, тісна взаємодія форм українських та російських антропонімів, засвоєння художнім текстом прізвиськ, подібних прізвищам, свідчать про орієнтацію митця на реальний антропонімікон сходу України початку ХХ ст.
Топонімний простір прози Хвильвого характеризується широкою парадигматичною організацією (Додаток 3). У його творах функціонують назви мікро- і макрооб’єктів: комоніми, астіоніми, еклезіоніми, годоніми, урбаноніми, хороніми та ін. Літературні топоніми становлять систему, яка визначається життєвим географічним досвідом письменника, часом написання твору, його темою та жанром, орієнтується на традиції народномовленнєвого топосу і мовну специфіку топоніма. Чітка синтагматика топоназв М.Хвильового дозволяє звернути увагу на лінійний топонімічний малюнок його творів, виявити закономірності у побудові ситуацій персонаж місце дії”, простежити багатий стилістичний потенціал літературних топонімів. Літературні топоніми Хвильового посилюють ефект життєвості і правдивості зображуваних подій, початок яких закладено у вживанні антропонімів, подібних реальним. Позначаючи конкретне місце дії, локалізуючи район її протікання, літературні топоніми переконують читача в реальності того, що відбувається. При цьому актуалізується власний географічний досвід читача, його знання. Функції інших онімів підпорядковано меті якнайповніше передати авторський задум, подати образ, картину, подію у відповідних деталях.
Призначення фонових літературних онімів служити реальним тлом для опису, невеликою конкретизуючою деталлю, вдалим штрихом для характеристики діючих осіб. Фонові оніми втілюють загальну універсалію літературної онімії називати, характеризуючи. Митець передає через космоніми, теоніми, імена історчних осіб і літературних героїв, прагматоніми, ергоніми тощо інформацію про інтелектуальний рівень персонажа, його вподобання, почуття, мислення, спосіб життя, увиразнює відомими читачеві онімними лініями риси зовнішності, вдачі, дух описуваної епохи. Особливо яскравим розрядом фонових онімів М.Хвильового є онімізовані лексеми. Функціонування фонових онімів у прозі М.Хвильового детермінується тематичною своєрідністю досліджуваних творів. Відсоткова динаміка в них така: імена історичний осіб 29%, ергоніми 19%, бібліоніми 12%, імена літературних персонажів 8%, артіоніми 7%, теоніми 5%, зооніми та гемероніми по 3%, космоніми та прагматоніми по 2%, фалероніми 1% . Отже, таке використання всього розмаїття власних назв свідчить про прагнення письменника вичерпно, об’ємно й детально зобразити події у творах.
6. У семантичній структурі літературної онімії, крім денотативної семи, або сем, реалізується конотативно-ситуативна сема ‘літературний онім’. Явище конотації виявлено у різних онімних одиницях і втілюється через побутування в художньому тексті конотативних варіантів різного характеру. У результаті дослідження виявлено 5 типів формального варіювання відповідно до різних мовних рівнів. Найяскравіші серед них лексичні конотоніми. До них належать смислові конденсати узагальненості” топонімисимволи, онімитипізатори, прізвиська, варіанти назв за семантичною аналогією. Саме вони найчастіше здатні посилювати емоційну напругу твору, збагачуючи номінацію персонажа смисловими паралелями, вступаючи у відношення кореферентності з номінаторами.
7. Особливість онімного письма М.Хвильового широке використання загальновідомих імен історичних осіб, що містять величезну пізнавальну інформацію і без яких не обходиться жоден твір. У письменника історичні антропоніми беруть участь у формуванні сюжету, тематики твору, вони наповнені тим художньо-зображальним змістом, якого потребує авторський задум, створюють специфічну ауру, притаманну описуваному часові: прізвища діячів культури і науки України, Росії та світу; прізвища видатних військових діячів, політиків, які змінювали хід історії ХХ ст., іменування ватажків банд і угруповань, прізвища радянських військових діячів, що стали онімами-маркерами, характерними для часів революції та становлення нової держави.
8. Універсалія художнього тексту підпорядковує увесь ономастикон твору від антропонімів до фонових онімів, від напівонімної лексики до заголовків, які виявляють образно-семантичну прагматику творів. Заголовки художнього твору передають пряму, суб’єктну, об’єктну, предикатну і переносну образно-підтекстову інформацію. Заголовкизвичайні знаки” прямо сприяють процесові розкриття теми твору. Заголовкиускладнені знаки” навантажені дещо ускладненою семантикою, своєрідною слабкою метафоризацією”, де лінія між прямим і переносним значенням дуже нечітка. Натомість заголовкиобразні знаки” несуть найсильнішу змістово-підтекстову спрямованість.
Отже, розгляд робіт М.Хвильового надає можливість визначити загальні риси літературних онімів ономастикону прозових творів, засоби їх вираження, функції різних онімних класів в художньому тексті, особливості семемної структури літературних онімів, подати опис парадигматичної та синтагматичної організації на прикладі класу онімів художнього тексту, в якому ця будова виявляється найчіткіше, визначити місце і значення заголовків як одиниць ономастикону, складових компонентів художнього тексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аксенов С.С. Проблема семантичной организации русских прозвищ (на материалах советской художественной прозы 60-80-х гг.): Автореф. дисс канд.филол.наук: 10.02.02 / ОГУ Одесса, 1988. 16 с.
2. Альтман М.С. Из истории имен, фамилий и прозвищ // Прометей: Историко-биографический альманах. М.: Молодая гвардия, 1967. Т. 2.- С. 328-332.
3. Андрієнко О.Ю., Карпенко Ю.О. Нотатки про ономастику Миколи Куліша // Мова та стиль І.О.Буніна, М.Г.Куліша, Ю.І.Яновського. - К., 1984. - С. 81-94.
4. Аспекты и приемы анализа текста художественного произведения: Межвуз.сб.научн.трудов. Л.: ЛГУ, 1993. 114с.
5. Бакастова Т.В. Имя собственное в художественном тексте // Русская ономастика: Сб.научн.труд. Одесса: ОГУ, 1984. С. 157-160.
6. Бевзенко С.П. Із спостережень над мовою українських творів Г. Квітки-Основ’яненка: Збірн. тез допов. і повід. респ. наук. конф., присв. 200-річчю з дня народження класика укр. літер. Г. Квітки-Основ’яненка. - Харків, 1978.- С. 76-78.
7. Белей Л.О. Назви осіб у драмах І.Франка // Культура слова. - 1986. - Вип. 31.- С. 20-23.
8. Белей Л.О. Офіційні і розмовні варіанти // Укр. мова і літ. в шк. - 1986. - №6.- С. 63-64.
9. Белей Л.О. Стилістичні функції антропонімів-історизмів у творчості Т.Г.Шевченка: Тези допов. наук.-практ. конф., присвяченої 175-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка. - Ужгород, 1989.- 36 с.
10. Белей Л.О. Антропоніми як один із характеристики персонажів М. Коцюбинського // Обласна наук.-практ. конф., присвячена 125-річчю з дня народження М.М. Коцюбинського. - Ч. ІІ.- Чернігів, 1989.- С. 52-54.
11. Белей Л.О. Особливості функціонального розвитку іменника словаків та українців // Науково-технічна революція і сучасні процеси розвитку лексики української народно-розмовної мови: Тези допов. республ. конф.- Ужгород, 1989.- С. 11-13.
12. Белей Л.О. Словотворче варіювання власного імені людини // Семасіологія і словотвір. К.: Наукова думка, 1989. С. 56-59.
13. Белей Л.О. Про соціальне в українській антропонімії // Укр. мова і літ. в шк. 1990. - №10. С. 49-51.
14. Белей Л.О. Особливості вживання антропонімів у творах Ф. Потушняка: Тези народознавчої наук.-практ. конф., присвяченої 160-річчю від дня народження Т. Легоцького . Мукачево, 1990. С. 119-121.
15. Белей Л.О. Відображення соціально-політичних змін в українській літературно-художній антропонімії 20-х років ХХ ст. // Шоста респ. ономастична конф. 4-6 грудня 1990: Тези допов. і повід. Одеса, 1990. Ч.І. С. 102-109.
16. Белей Л.О. Характеристичний потенціал словотворчих ракурсів української літературно-художноьї антропонімії // Методичні читання „Словотвірна та семантична структура української лексики”, присвячені пам’яті засновника дериватологічної школи в Україні проф. Івана Ковалика: Тези допов. - Львів, 1991. С. 25-26.
17. Белей Л.О. Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника українців // Мовознавство. 1993. - №3. С. 35-40.
18. Белей Л.О. Українська літературно-художня антропонімія як засіб характеристики персонажів // Укр. мова і літ. в шк. 1993. - №7. С. 31-35.
19. Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ-ХХ ст. Ужгород, 1995. - 120 с.
20. Белей Л.О. Нова українська літературно-художня антропонімія: проблеми теорії та історії. Ужгород, 2002. 176 с.
21. Бешкарева О.А. Варьирование собственных имен в художественном тексте // Проблемы языкового варьирования и нормирования. М.: Просвещение, 1988. С.13-18.
22. Бєліцька Є.М. Конотонімізація онімів як лексико-семантичний процес: Автореф.дисканд.філол.наук: 10.02.15 / Горлівськ.держ.пед.ін-т ін.мов. Донецьк, 2000. 23с.
23. Бєліцька Є.М. Синтаксичні та номінативні моделі конотативних онімів // Восточноукраинский лингвистический сборник: Сборник научных трудов. Донецк: Донеччина, 2002. Вып. 8. - С. 103-113.
24. Білодід І.К. Мова творів Олександра Довженка (Збірник „Зачарована Десна”). К., 1959. 93 с.
25. Боєва Е.В. Антропонімія повістей М.В. Гоголя: Автореф. дис...канд. філол. наук: 10.02.01/ ОДУ. Одеса, 1993. 16 с.
26. Бондалетов В.Д. Русская ономастика. Москва, 1983. 223 с.
27. Бондалетов В.Д. Проблематика современной советской антропонимики // Шоста респ. конф.: Тези допов. і повід. Одеса, 1990. Ч. І. - С. 3-5.
28. Ботвина Н.В. Коннотативные антропонимы в русской художественной речи (на матер.сатир.произв.послевоенного периода): Автореф.диссканд.филол.наук: 10.02.02 / Киевский гос. ун-т К., 1988, - 16с.
29. Ботвина Н.В. Оценочно-характеристические фамилии как средство создания сатирического образа // Структура і функціонування мови. К.: Наукова думка, 1982. С. 100-107.
30. Ботвина Н.В. Стилистические функции антропонимов в русской советской сатире (на материале фамилий) // Исследования по лексикологии русского языка. К.: Наукова думка, 1980. С. 21-25.
31. Бурмистрова Н.С. К семантичной технологии художественных прозаических текстов: Автореф.дисканд.филол.наук: 10.02.02 / ОГУ. Одесса, 1988. 18с.
32. Буштян Л.М. К проблеме фонетической коннотации собственных имен в поэзии // Русская ономастика. Одесса, 1984. С. 118-124.
33. Вакалюк Л.Ю. Лексико-семантична організація власних імен у творах В.Стефаника // Шоста респ. ономастична конф.: Тези допов. і повід. Одеса, 1990. Ч.І. С. 106-107.
34. Вовк А. Творення безликої людини в УРСР // Культура слова. К.: Наукова думка, 1994. - Вип.45. С. 95-101.
35. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. 18с.
36. Волкова Л.П. Особенности антропонимии драматического произведения // Тези допов. ХХІ наукової сесії: секція філол. наук. Чернівці, 1965. - С. 180-183.
37. Волкова Л.П. Антропонимия комедий Н.В.Гоголя // Тези допов ХХІ наук. сесії: секція філол. наук. Чернівці, 1965. С. 184-187.
38. Галас В.М. Назва як мовна одиниця (на матеріалі української мови). - Ужгород, 1985. 46 с.
39. Галич В.М. Перехід апелятивної лексики у власну як засіб естетизації дійсності у творчості О.Гончара // Шоста респ. ономастична конф.: Тези допов. і повід. Одеса, 1990. Ч. І. С. 109-110.
40. Галич В.М. Антропонімія О.Гончара: природа, еволюція, стилістика: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Київський держ. ун-т. К., 1993. 24 с.
41. Галич В.М. „Я не дозволяю собі творчості без постійних художніх шукань” (Як О. Гончар добирав імена в романі „ Прапороносці ”) // Культура слова. К.: Наукова думка, 1996. Вип. 46-47. С. 52 57.
42. Галич В.М. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика. -Луганськ: Знання, 2002. 212с.
43. Горбаневский М.В. Ономастика в художественной литературе: Филологические этюды. М., 1988. 88с.
44. Гальперин И.С. Текст как объект лингвинистического исследования. М.: Наука, 1985. 137с.
45. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
46. Ґерус-Тарнавецька І. Назовництво в поетичному творі. Мюнхен-Вінніпег, 1986. 144с.
47. Гиляревский Л.С., Старостин Б.А. Иностранные имена и названия в русском тексте. Справочник. Москва, 1985. 304 с.
48. Гладкий М. Мова сучасного українського письменства. Харків Київ: Держ.вид-во України, 1930. 24с.
49. Гореликова М.И. Функционально-типологический анализ именных повторов обозначений лиц в авторской речевой структуре художественного текста: Автореф.диссканд.филол.наук: 10.02.02 / МГУ. М., 1980. 27с.
50. Григорук О.П. Антропонімія художніх творів Л.Мартовича // Питання сучасної ономастики К.: Наукова думка, 1976. С. 159-162.
51. Григорьев В.П. Ономастика Велемира Хлебникова (индивидуальная поэтическая норма) // Ономастика и норма. Москва: Наука, 1976. С. 181-200.
52. Грінченко Б. Словарь української мови: В 4 т. К., 1907-1909.
53. Грицюк Л. Назва твору як об’єкт ономастики // Повідомлення української ономастичної комісії, 1975. Вип.13. С.8.
54. Демчук М.О. Слов’янські автохтонні особові назви у побуті українців ХІV-ХVІІІ ст. К.: Наукова думка, 1988. 172 с.
55. Дроздовский В.П. Стилистика индивидуально-художественной речи (на материале произведений М.М.Коцюбинского и др. украинских писателей конца ХІХ первой пол. ХХ в.): Автореф. дис д-ра филол. наук: 10.02.01 / Ужгород, 1984. 31 с.
56. Єфіменко І.В. Українські прізвищеві назви ХУІст. на енк(о) (етимологічна інтерпретація) // Восточноукраинский лингвистический сборник: Сборник научных трудов. Донецк: Донеччина, 2000. Вып. 6. С. 66-70.
57. Жулинський М. Талант, що прагнув до зір / Передмова до вид. Хвильовий М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 1: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті / Упоряд. М.Г.Жулинського, П.І.Майдаченка. С. 5-43.
58. Загнітко А.П. Відродження пам’яті: Про творчість українських письменників В.Винниченка, М.Хвильового, Г.Михайличенка та ін. // Донбас. 1989. - №4. С. 100-106.
59. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. / Твори: В 2-х т. Т.2. К., 1990. С. 4-589.
60. Зинин С.И., Степанова А.Т. Имена персонажей в художественной литературе и фольклоре // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С. 62-65.
61. Зубов Н.И. Ономастическое травестирование как стилистический приём: к вопросу о значимости имени собственного в художественной литературе // Шоста респ. ономастична конф.: Тези допов. і повід. Одеса, 1990. Ч.І. С. 115-116.
62. Зубов М.І. Ім’я персонажа як елемент мовленнєво-образної структури художнього твору // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки.: Збірник наукових праць. К., 1992. С. 4-14.
63. Зубов М.І. Спроба ономастичного мікроаналізу оповідання М.Хвильового Життя”// Щорічні записки з українського мовознавства. Одесса. Друкарський двір, 1995. Вип. 2. - С. 61 69.
64. Ильев С.П. Имена-символы в романе «Петербург» Андрея Белого // Шоста респ. ономастична конф.: Тези доп. і повід. Одеса, 1990. Ч. І. С. 116-118.
65. Іванова Н.І. Стилістика конотативних антропонімів у художній прозі В.Аксьонова: Автореф.дис...канд.філол.наук: 10.02.02 / Дніпропетровський держ.ун-т. Дніпропетровськ, 2000. 21с.
66. Калинкин В.М. Фонетическое значение собственных имен в произведениях А.С.Грина. Рукоп.деп.в ИНИОН АН СССР. Донецк, 1980. - № 6033. 25с.
67. Калинкин В.М. Поэтика собственных имен в произведениях романтического направления. АКД. Одесса, 1988. 16с. (ОГУ им. И.Мечникова).
68. Калинкин В.М. Психолингвистические аспекты семантики собственных имен художественных произведений (коннотации поэтонимов) / Семантика в преподавании русского языка как иностранного. Вып.3. Ч.1. Общие вопросы. Лексикология. Семантика частей речи и других номинативных классов. Харьков, 1989. С. 154-156.
69. Калинкин В.М. Выразительные возможности окказионального словообразования поэтонимов // Ономастика і апелятиви. Дніпропетровськ, 1990. С.129-134.
70. Калінкін В.М. Мовні засоби ономапоетики // Структура і функції ономастичних одиниць. Донецьк: ДонДУ, 1992. С. 48-57.
71. Калинкин В.М. Несколько предварительных замечаний к теории поэтонима // Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: Філологічні науки. Донецьк: ДонДУ, 1997. С. 114-116.
72. Калинкин В.М. Функции и взаимодействие поэтонимов и перифраз в романе А.С.Пушкина «Евгений Онегин» // Литературное произведение: слово и бытие.: Сб. научных трудов к шестидесятилетию М.М.Гиршмана. Донецк: ДонГУ, 1997. С. 307-324.
73. Калинкин В.М. Проблемы лексикографирования поэтики онимов в языке Пушкина // А.С.Пушкин: филологические и культурологические проблемы изучения: Материалы международной научной конференции 28-31 октября 1998 г. Донецк, 1998. С. 192-194.
74. Калінкін В.М. Проблеми лексикографування функцій пропріальних одиниць художніх текстів у словнику поетики онімів // Семантика і прагматика граматичних структур: Збірник наукових праць. Донецьк: ДонДУ, ІЗМН, 1998. С. 93-107.
75. Калинкин В.М. Общая теория поэтонима. Предпосылки и перспективы разработки // Kieleckie Studia Rusycystyczne. Т.8. 1998. S. 119-131.
76. Калинкин В.М. Ономастическая перифраза как проблема поэтики собственных имен (на материале творчества А.С.Пушкина) // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск четвертый.: Сборник научных трудов. Донецк: Изд-во «Донеччина», 1998. С. 107-129.
77. Калинкин В.М. К вопросу о метаязыке поэтики онима (Статья первая: специальная терминология) // Вісник Донецького університету. Серія Б: гуманітарні науки. 1998. Вип.. І. С. 131-138.
78. Калинкин В.М. К вопросу о метаязыке поэтики онима: поэтика онима и контекст (на материале творчества А.С.Пушкина) // Восточноукраинский лингвистический сборник: Сборник научных трудов. Донецк: Донеччина, 1999. Вып. 5. С. 10-22.
79. Калинкин В.М. Голос имени // Слово и мысль. Вестник Донецкого отделения Петровской Академии Наук и Искусств (г. Санкт-Петербург, Россия; г. Донецк, Украина): Сборник научных трудов. Гуманитарные науки. Донецк, 1999. Вып. І. С. 78-98.
80. Калінкін В.М. Функціонально-граматичні аспекти поетики онімів // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип. 5. - С. 187-191.
81. Калинкин В.М. Теория и практика лексикографии поэтонимов (на материале творчества А.С.Пушкина). Донецк: Юго-Восток, 1999. 247с.
82. Калинкин В.М. Поэтика онима. Донецк, 1999. 409 с.
83. Калинкин В.М. Феноменология поэтонима свозь призму «философии имени» А.Ф.Лосева // Восточноукраинский лингвистический сборник: Сборник научных трудов. Донецк: Донеччина, 2000. Вып. 6. С. 11-29.
84. Калинкин В.М. «Тайный смысл их царственных имен» // Восточноукраинский лингвистический сборник: Сборник научных трудов. Донецк: Донеччина, 2002. Вып. 89. С. 3-20.
85. Карпенко М.В. Русская антропонимика. Конспект лекций спецкурса.-Одесса, 1970. 41с.
86. Карпенко М.В. Ономастика в художественной литературе // Ономастика: Проблемы и методы: Сборник обзоров. М., 1978. С. 169-188.
87. Карпенко М.В. Ономастика в художественном произведении // Ономастика. Проблемы и методы: Материалы к ХШ Международному ономастическому конгрессу. М.: АН СССР, 1978. С. 169-188.
88. Карпенко Ю.А. Стилистические возможности топонимических названий // Питання стилістики української мови в її взаємозв’язку з іншими слов’янськими мовами.: Тези доп. міжвуз. наук. конф. Чернівці, 1963. С. 17-20.
89. Карпенко Ю.О. Функції топонімічних назв у творах О.Ю.Кобилянської: До питання про топонімічну стилістику // Творчість Ольги Кобилянської.: Тези доп. респ. наук. конф., присвяченої сторіччю з дня народження письменниці. Чернівці, 1963. С. 59-60.
90. Карпенко Ю.О. Топоніміка художнього тексту: На матеріалі повісті О.Ю.Кобилянської В неділю рано зілля копала...” // Тези доп. наук. сесії Чернівецького ун-ту. Секція філол. наук. Чернівці, 1964. С. 73-77.
91. Карпенко Ю.О. Назва твору як об’єкт ономастики // Повідомлення української ономастичної комісії. К., 1975. Вип.13. С. 3-10.
92. Карпенко Ю.А. Пушкинский ономастикон «Повести Белкина» // Русское языкознание. 1981. - № 2. С. 80-83.
93. Карпенко Ю.А. Наиболее употребительные мужские имена русского населения юга Украины // Мовознавство. 1981. - № 3. С. 42-44.
94. Карпенко Ю.А. Названия звездного неба. 2-е изд. - М.: Наука, 1985. 181с.
95. Карпенко Ю.А. Специфика имени собственного в художественной литературе // Onomastica. 1986. Т. 31. S. 5-22.
96. Карпенко Ю.А. Имя собственное в художественной литературе // Научн.докл.высш.шк.: Филологические науки. М. 1986. - № 4. С. 34-40.
97. Карпенко Ю.О. Символічна функція власних назв у поезіях Т.Шевченка // Т.Г.Шевченко і загальнолюдські ідеали. Тези допов. і повідомл.на обласн.міжвуз.науково-теор.конф., присвяченої 175-річчю від дня народ.Т.Г.Шевченка 19-21 квітня 1989р. Одеса: ОДУ, 1989. С. 18-20.
98. Карпенко Ю.О. Про назви творів Ліни Костенко // Культура слова. К.: Наук. думка, 1991. Вип. 41. С. 13-22.
99. Карпенко Ю.А. Проблемы типологии литературной ономастики: Имена собственные в поэзии Бэллы Ахмадулиной и Лины Костенко // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки: Зб. нук. пр. К.: НМК ВО, 1992. С. 92-102.
100. Карпенко Ю.О. Передмова // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки: Зб. наук. пр. К.: НМК ВО, 1992. С. 3-4.
101. Карпенко Ю.О. Типологія поетичної онімії: М.Бажан, Б.Пастернак, П.Тичина // Шляхи посилення ефективності практичного курсу української мови та виховання читацької майстерності: Матеріали обл. міжвуз.наук.-метод.конф. Одеса, 1992. С. 19.
102. Карпенко Ю.О. Питання типології літературної ономастики // Проблеми контрастивної лінгвістики: Тези міжвуз. наук.конф. Кіровоград, 1993. - С. 102-103.
103. Карпенко Ю.О. Реєстри Війська Запорізького і проблема постання українських прізвищ // Питання історичної ономастики України. К.: Наук.думка, 1994. С. 182-201.
104. Карпенко Ю.О. Походження назви Україна загальної і власної // Ономастика та етимологія: Зб.наук.праць на честь 65-річчя І.М.Желєзняк. К., 1997. С. 81-89.
105. Карпенко Ю.О. Поліські гідроніми на іnа // Ономастика України та етногенез східних слов’ян. К., 1998. С. 140-156.
106. Карпенко Ю.О. Прагматична спрямованість власних назв у художньому тексті. Методичні вказівки до спецкурсу. Одеса, 1998. 24с.
107. Карпенко Ю.О. Головна форма слов’янського язичництва // Слов’янський збірник. Одеса: Астропринт, 1999. Вип.6. С. 146-152.
108. Карпенко Ю.О. Етюд про Долю // Мовознавство. 1999. - №4-5. С. 9-14.
109. Карпенко Ю.О. Мова топонімів мова землі: онімізація тексту як художній засіб у романі Ліни Костенко Берестечко” // Історико-літературний журнал. Одеса, 2000. - № 5. С. 75-80.