МОВНА ТВОРЧІСТЬ ТРОХИМА ЗІНЬКІВСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ТВОРЕННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ НОРМ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ШКОЛА Галина Миколаївна

УДК 811.161.2 18” Зіньківський

МОВНА ТВОРЧІСТЬ ТРОХИМА ЗІНЬКІВСЬКОГО
В КОНТЕКСТІ ТВОРЕННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ НОРМ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
СТИШОВ Олександр Анатолійович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..........................................................

4

ВСТУП...............................................................................................................

5

РОЗДІЛ 1. ПРЕСКРИПТИВНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ МОВНИХ ЯВИЩ

1.1. Позамовні й внутрішньомовні чинники регулювання літературної норми...............................................................................................................

10

1.2. Мовознавчі погляди Трохима Зіньківського...........................................

22

1.3. Роль Трохима Зіньківського в мовній полеміці кінця ХІХ ст...........

31

Висновки до розділу 1.......................................................................................

39

РОЗДІЛ 2. ВІДОБРАЖЕННЯ ФОНЕТИКО-ГРАФІЧНИХ ПРАВОПИСНИХ СИСТЕМ української мови ХІХ СТОЛІТТЯ В РУКОПИСАХ ТРОХИМА ЗІНЬКІВСЬКОГО

2.1. Типологія українських правописів ХІХ ст..........

41

2.2. Фонетичний принцип як основа правописної системи Трохима Зіньківського.

549

2.3. Графічна практика Трохима Зіньківського.

73

Висновки до розділу 2......................................................................................

77

РОЗДІЛ 3. ВІДОБРАЖЕННЯ ЛЕКСИЧНИХ НОРМ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ В ХУДОЖНІЙ ТА ЕПІСТОЛЯРНІЙ СПАДЩИНІ ТРОХИМА ЗІНЬКІВСЬКОГО............................................

79

3.1. Особливості використання спеціальної лексики............................

81

3.2. Стилістична й темпоральна класифікація пасивної лексики.........

86

3.3. Стилістична класифікація маркованої лексики..............................

98

3.4. Стилістична класифікація фразеологічних одиниць .....................

104

Висновки до розділу 3.......................................................................................

115

РОЗДІЛ 4. ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ УНОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНИХ ЯВИЩ У МОВНІЙ ТВОРЧОСТІ ТРОХИМА ЗІНЬКІВСЬКОГО

4.1. Шляхи унормування частиномовних граматичних категорій і форм...........

117

4.2. Характерні особливості синтаксичних норм у мовній практиці Трохима Зіньківського......................................................................................

131

Висновки до розділу 4.....................................................................................

144

ВИСНОВКИ......................................................................................................

146

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....

152

СПИСОК АРХІВНИХ МАТЕРІАЛІВ..........................................................

171

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Б-Н СУМ Білецький-Носенко П. Словник української мови / Підгот. до вид. В.В.Німчук. К.: Наук. думка, 1966. 422 с.
ВТС Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К. Ірпінь: ВТФ Перун”, 2005. 1728 с.
СГ Словарь української мови / Упоряд. з додатком власного матеріалу Б.Грінченко: В 4 т. К.: Наук. думка, 1996. Т. 1. 496 с.; Т. 2. 588 с.; Т. 3. 516 с.; 1997. Т. 4. 616 с.
СУМ Словник української мови: В 11 т. К.: Наук. думка, 19701980. Т. 111.
СУС Уманець М., Спілка А. Словарь російсько-український: В 4 т. Л., 18931898. Т. 14.
ФСУМ Фразеологічний словник української мови: В 2 кн. / Укл.: В.М.Білоноженко та ін. К.: Наук. думка, 1993. Кн. 12. 984 с.

Архівні джерела шифруються за допомогою спеціальних цифрових позначок, у яких римська цифра І позначає матеріал з архіву Інституту рукопису Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського НАН України, цифра ІІ відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України, арабська цифра, яка пишеться через слеш, позначає номер джерела.

ВСТУП

У сучасній соціолінгвістиці активізувались дослідження, пов’язані з розглядом процесів мовного розвитку й планування (О.Радченко, Г.Яворська), аналізом літературних норм (С.Єрмоленко, Т.Коць, О.Пономарів, В.Статєєва, Л.Струганець, Р.Трифонов), виробленням оптимальних критеріїв унормування в галузі термінології (А.Бурячок, Т.Кияк, Т.Михайленко, Н.Непийвода, Т.Панько, Л.Симоненко) та правопису (С.Єрмоленко, В.Німчук, В.Русанівський, Ю.Шевельов) тощо. Ці важливі проблеми пов’язані з історією української літературної мови, процесами її кодифікації та стандартизації.
Становлення нової української літературної мови припадає на ХІХ ст., проте в умовах бездержавності нації, існування її в кордонах двох імперій повноцінне багатогранне функціонування мови не було забезпечене. Царські укази та діяльність цензурного відділу спрямовувалися на утиски й заборону українського слова, унаслідок яких східноукраїнські діячі культури змушені були друкувати свої твори поза межами Російської імперії, у Галичині. Ці чинники перешкоджали унормуванню української літературної мови.
Проблеми нормалізації мови в зазначений період розглядали Б.Грінченко, П.Житецький, Т.Зіньківський, А.Кримський, П.Куліш, В.Науменко, І.Нечуй-Левицький, О.Огоновський, І.Франко та інші культурні діячі. Зокрема, Трохим Зіньківський був одним з ініціаторів мовної дискусії 18911892 рр., у процесі якої обговорювалися правописні, лексичні та граматичні стандарти мовної практики наддніпрянських і наддністрянських українців. Мовнореформаторська діяльність Трохима Зіньківського привертала увагу таких дослідників, як Б.Грінченко (В.Чайченко), С.Єфремов, О.Кониський, О.Огоновський, В.Самійленко (Сивенький), М.Сумцов, М.Уманець та ін. Художню спадщину письменника досліджували літературознавці В.Древлянський, О.Засенко, С.Кіраль, Л.Костецька, В.Скрипка, П.Соколов, В.Шевчук та ін.
До творчого спадку митця зверталися й мовознавці А.Поповський, Ю.Шевельов. Так, А.Поповський, досліджуючи нормативні тенденції в мові письменників Південної України ХІХ початку ХХ ст., розглядав творчість Трохима Зіньківського як важливе джерело для з’ясування процесів нормування української мови [152, с. 68]. Ю.Шевельов, вивчаючи нормотворчий процес кінця ХІХ ст., назвав Трохима Зіньківського одним із перших будівничих української літературної мови” [222, с. 35]. Утім і до сьогодні дослідники остаточно не визначили ступінь впливу колись несправедливо забутих культурних діячів на розвиток мовної політики в ХІХ ст. загалом та процесів унормування української мови зокрема.
Актуальність дисертаційної роботи зумовлена необхідністю дослідити мовну практику Трохима Зіньківського як представника українського письменства ХІХ ст., простеживши шляхи формування й становлення мовних норм фонетичних, лексичних і граматичних з урахуванням історичних закономірностей розвитку мови, зв’язку процесів нормалізації та кодифікації літературних норм з соціолінгвальними й суспільно-історичними умовами.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в межах планової теми кафедри фонетики і граматики слов’янських мов Київського національного лінгвістичного університету Структурно-семантичні й компаративно-типологічні дослідження слов’янських мов”. Тему затверджено вченою радою КНЛУ (протокол № 4 від 11 листопада 2004 р.), а також фаховою координаційною радою Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (протокол № 3 засідання бюро Наукової ради Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” від 16 червня 2005 р.).
Мета дослідження схарактеризувати мовну творчість Трохима Зіньківського в контексті творення літературних норм української мови другої половини ХІХ ст.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
розкрити сутність прескриптивного підходу до вивчення мовних явищ;
визначити позамовні й внутрішньомовні чинники регулювання літературних норм, а також роль культурних діячів ХІХ ст. у їх становленні;
проаналізувати мовну практику Трохима Зіньківського в контексті творення літературних норм української мови другої половини ХІХ ст.;
простежити відображення фонетико-графічних особливостей різних правописних систем ХІХ ст. у рукописах Трохима Зіньківського;
дослідити характер лексичних норм другої половини ХІХ ст. у художній, публіцистичній та епістолярній спадщині Трохима Зіньківського;
виявити загальні тенденції унормування граматичних явищ у мовній творчості Трохима Зіньківського.
Об’єктом дисертаційної роботи є художні, публіцистичні тексти та епістолярна спадщина Трохима Зіньківського, що засвідчують мовознавчі погляди автора та їх практичну реалізацію в контексті творення літературних норм української мови другої половини ХІХ ст.
Предмет дослідження становлять правописні, лексичні й граматичні особливості мови творів Трохима Зіньківського, зафіксовані в досліджуваних текстах.
Методи дослідження. Розв’язанню поставлених завдань сприяли застосовані в дисертації методи: порівняльно-історичний, за допомогою якого в роботі описано процеси нормалізації української мови на фонетичному й морфологічному рівнях у діахронії та синхронії; прийом лексико-стилістичного аналізу для встановлення груп спеціальної, пасивної та стилістично маркованої лексики в мовній практиці Трохима Зіньківського; елементи трансформаційного аналізу фразеологічних одиниць, зафіксованих у текстах письменника, а також синтаксичного моделювання для визначення загальних тенденцій унормування синтаксичних явищ у художній та епістолярній спадщині Трохима Зіньківського. Для підтвердження достовірності здобутих результатів використано кількісний аналіз.
Матеріалом роботи є архівні джерела Інституту рукописів Національної бібліотеки ім. В.Вернадського НАН України (Ф. І. Од. зб. 3344233451; Ф. ІІІ. Од. зб. 3817638234 а, 4518245270, 4048740833; Ф. 112. Од. зб. 46, 182; Ф. 170. Од. зб. 542555); відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України (фонди О.Барвінського. Од. зб. 4756, 4778 П. 306, Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Од. зб. 499/1); твори Трохима Зіньківського, уміщені у двотомному виданні 1893, 1896 рр., статті з журналів Правда”, Зоря” за 1885, 18891891 рр.
Наукова новизна одержаних у дисертації результатів полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві висвітлено роль мовної особистості Трохима Зіньківського як науковця, письменника, громадського діяча в контексті мовної полеміки кінця ХІХ ст. та уніфікації літературних норм на всіх рівнях української мови другої половини ХІХ ст. Новим у дисертаційній праці є виявлення фонетичних та граматичних варіантів мовних одиниць, основні з яких стали кодифікованими в сучасній українській мові, а також еволюційних змін у словниковому складі української мови кінця ХІХ ст.
Теоретичне значення роботи пов’язане з розширенням відомостей про функціонування української літературної мови наприкінці ХІХ ст. та залежність її стандартизованих, кодифікованих норм від суспільної мовної практики; з поглибленням теоретичних положень щодо становлення правописної системи української мови в аспекті переваги фонетичного правопису над етимологічним; з уточненням характеру еволюційних процесів у складі архаїчної та історичної лексики.
Практичне значення дослідження визначається можливістю застосування його результатів у курсах Історії української літературної мови”, Історичної граматики української мови”, Стилістики”, Орфографії”, а також під час викладання спецкурсів і спецсемінарів з історичної фонетики, морфології та синтаксису української мови.
Особистий внесок здобувача. Усі матеріали й результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації обговорено на засіданні кафедри фонетики і граматики слов’янських мов Київського національного лінгвістичного університету. Головні теоретичні й практичні здобутки наукової праці було висвітлено в доповідях на міжнародних конференціях: Питання сучасної ономастики” (Дніпропетровськ, 1997), Суспільствознавчі науки і відродження нації” (Луцьк, 1997), Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної комунікативної компетенції” (Київ, 2006), Слово та речення в слов’янських мовах” (Вроцлав, Польща, 2006), всеукраїнських: Актуальні питання слов’янської філології” (Бердянськ, 2002, 2004, 2005), а також на щорічних науково-практичних конференціях Київського національного лінгвістичного університету: Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004), Лінгвістична наука й освіта в європейському вимірі” (Київ, 2005) та Бердянського державного педагогічного університету (Бердянськ, 19992006).
Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження викладено у дев’яти статтях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах трьох наукових конференцій.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (266 найменувань), списку архівних матеріалів (23 позиції). Повний обсяг дисертації 172 сторінки, текстову частину викладено на 151 сторінці.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Прескриптивно-лінгвальні засади українського правопису ХІХ ст. полягають в унормовуванні мови (правопис, лексика), створенні нових граматик, у яких поєднано описовість і нормативність на основі аксіологічного ставлення людини до мови. Складовими регулювання літературної норми є позамовні (зовнішні, екстралінгвальні) і внутрішньомовні (внутрішні, інтралінгвальні) чинники. Позамовні пов’язані з функціонуванням мови в певному суспільстві, до внутрішньомовних належить специфіка системи й структури самої мови. Тобто нормативний підхід до системи мови може реалізуватися як з позицій теоретичного мовознавства, так і з позицій учасника мовного процесу.
2. Історично в Україні процес мовного унормування становив важливу складову частину боротьби за національну незалежність, за збереження етнічної ідентичності. Виробленню мовних норм своєю художньою й науковою творчістю сприяло чимало культурних діячів, важливе місце серед яких посідав Трохим Зіньківський письменник, перекладач, публіцист, етнограф, мовознавець, лексикограф, військовий юрист.
3. Мовнобудівнича діяльність Трохима Зіньківського спрямовувалася на укладання словників, граматик, довідників з української мови. Критеріями, якими керувався вчений у своїй нормалізаторській практиці, були: культурно-історичний, авторитетності письменника, національний, мовної традиції та ін. Відстоюючи право української мови на повноцінне функціонування, Трохим Зіньківський вів мовну полеміку з українофобами. Дискусії з українськими письменниками були спрямовані на вироблення й закріплення лексичних, граматичних, орфографічних норм. Цьому сприяла й мовна полеміка кінця ХІХ ст. на сторінках журналів Зоря” і Правда”, ініціатором якої разом з Б.Грінченком був Трохим Зіньківський.
4. У період становлення й кодифікації норм української мови функціонували різні типи правописів. Протягом ХІХ ст. на землях Наддніпрянщини й Наддністрянщини змінювалися та одночасно існували правописні системи, засновані на двох відмінних засадах: 1) етимологічному принципі (правопис М.Максимовича, ярижка”) і 2) фонетичному принципі (правопис О.Павловського, видавців альманаху Русалка Дністрова”, кулішівка”, ”желехівка”, драгоманівка”). Правописна система Трохима Зіньківського свідчить про його пошуки способів передачі живого мовлення на письмі й указує на те, що він надавав перевагу фонетичному принципу правопису. Особливістю правописної системи Трохима Зіньківського є той факт, що його епістолярій, художні, публіцистичні твори, окремі мовознавчі екскурси послідовно демонструють тенденцію до унормування тих явищ мови, які в ХІХ ст. були предметом постійних дискусій. Так, актуалізація питань про позначення на письмі сполучень [йа], [йу], [йе], [йі], звуків [шч], уживання літер п, х, к у давнозапозичених іменах грецького походження та графеми ф у запозиченнях-термінах свідчить не тільки про обґрунтованість мовознавчих уподобань Трохима Зіньківського та залучення ним значного матеріалу для аналізу явищ мови, а й про вплив цих суджень письменника на мовну практику кінця ХІХ ст., що спричинило до унормованого вживання силабограм я, ю, є та літери ф.
5. Друковані твори Трохима Зіньківського, а також його епістолярій нерідко містять приклади використання графічних знаків, пропонованих авторами тогочасних правописних систем, що свідчить про вплив позамовних чинників на письменника як учасника мовного процесу, проте ці випадки демонструють водночас і пошуки Трохима Зіньківського в галузі української графіки. Так, з трьох графем для позначення /и/ письменник у листах 18891890 рр. обирає букву и, якою послідовно передає фонему /и/, що відповідає сучасним нормам.
Випробувавши різні способи позначення /і/, Трохим Зіньківський з 1889 р. і на початку 90-х р. ХІХ ст. послуговується графемою і для позначення [і] різного походження: [*ě] (бідняком), [*о] (здебільш).
6. Обстоюючи принципи фонетичного правопису, Трохим Зіньківський, як і Я.Головацький, О.Павловський, П.Куліш та ін., пропонує графічні знаки, здатні передати звуки, утворювані внаслідок асимілятивних чи дисимілятивних змін приголосних. Так, в епістолярію Трохима Зіньківського багатьма прикладами засвідчене позначення двома однаковими буквами історичного подовження зубних як наслідку прогресивної асиміляції (піклування, порівняння), що й успадковано сучасним українським правописом.
Виваженою є також позиція Трохима Зіньківського щодо позначення на письмі префікса й прийменника з- (з): він обстоював думку про те, що цей префікс (прийменник) перед к, п, т, ф, х, с звучить як [с], що якість [з] змінюється також і перед [ц], [ч].
7. Зафіксовані у творчості Трохима Зіньківського різні форми передачі сполучення -ться в дієслівних формах (-цця, -ця, -ться) були типовими для ХІХ ст.: непослідовність щодо написання етимологічного -ться виявляється і в правописі О.Павловського, П.Куліша, в альманасі Русалка Дністрова”, у правописі Є.Желехівського тощо. Однак позиція вченого про доцільність написання -ться в цих формах, незважаючи на вимову [ц′ц′] (возицьця), свідчить про свідомий підхід письменника в запровадженні фонетичного принципу правопису та широку мовну ерудицію.
8. Художні твори Трохима Зіньківського та його епістолярій можна розглядати як писемні пам’ятки доби, у яку вони були створені: зафіксовані письменником явища живого народного мовлення (асиміляцію передньоязикового [j] губним [м] мняч, мнякий, пом’якшення шиплячих у дієслівних формах ІІІ особи множини дієслів ІІ дієвідміни та в іменниках ІV відміни біжять, тужять, вовчя, курчя; вимова м’якого [р] у кінці слова та складу господарь, царь, Харьків та ін.) дозволяють віднести творчу спадщину Трохима Зіньківського до тих джерел, які можна використати при вивченні окремих діалектних особливостей української мови в їх ретроспективі.
9. Словниковий склад творів Трохима Зіньківського позначений особливостями, які в цілому характеризують лексику кінця ХІХ ст.: абстрактизація лексики художніх та публіцистичних творів виявилася в збільшенні кількості іменників на позначення абстрактних понять, опредметнених дій з суфіксом -нн(я) (занедбання, лагирування, витання); розвиток наукового та публіцистичного стилів зумовив потребу в українській науковій термінології й суспільно-політичних найменуваннях, використанні професійної лексики; інтелектуалізація мовлення стала поштовхом до подання деяких запозичень в автентичному їх написанні, уживанні книжних фразеологізмів (з античних джерел, літературних творів, Біблії).
Так, з проаналізованих 340 лексем в досліджуваному матеріалі виявлено лексику спеціального вживання (98 лексем 29%), зокрема наукову термінологію (74 лексеми 76%) (мовознавчу (13 19%), серед якої 9 (69%) термінопозначень зафіксовано в Словнику лінгвістичних термінів”, літературознавчу (31 41%), з якої 26 (84%) термінів наявні в Літературознавчому словнику-довіднику”. Зафіксовано терміни в автентичному написанні, зокрема латинському (27 36%) та російському (3 4%). Лексикон автора демонструє тенденцію до нормативності, адже наукова термінологія, уживана письменником, переважно відображена в сучасних термінологічних словниках. Зафіксовано суспільно-політичну (15 15%) та професійну (9 9%), зокрема з військової сфери, лексику, а також виявлено дві групи історизмів та архаїзмів (141 42%): стилістичні (50 36%) й темпоральні (91 64%).
З-поміж стилістичних архаїзмів й історизмів виокремлено шість тематичних груп на позначення маркованих старослов’янізмів, топонімів, хрононімів, теонімів, міронімів, назв грошових одиниць та обрядових реалій.
Характерно, що 93 (27%) лексеми, широко вживані в ХІХ ст. (у творах Трохима Зіньківського, у Словнику української мови” П.Білецького-Носенка, Словарі російсько-українському” М.Уманця і А.Спілки, Словарі української мови” за редакцією Б.Грінченка), збережені сучасною українською літературною мовою й набули стилістичного забарвлення: у СУМі вони подані з ремарками: розмовне” (39 42%), рідковживане” (23 25%), діалектне” (31 33%). Також відзначаємо, що 8 (2%) лексем, уживаних Трохимом Зіньківським, аутувалися (вони наявні в словниках ХІХ ст., проте відсутні в Словнику української мови” в 11-ти томах, Великому тлумачному словнику сучасної української мови”).
Здійснена в дисертації класифікація лексем з художніх та епістолярних текстів Трохима Зіньківського дозволила системно уявити факти історії й культури мови.
10. У художніх і публіцистичних творах та епістолярію Трохима Зіньківського виявлено 81 фразеологічну одиницю, серед яких 39 (48%) книжних і 42 (52%) усно-розмовних фразем, що відображають процеси структурно-семантичної трансформації, зокрема лексичну заміну компонентів словами вільного вжитку, поширення та звуження фразеологізму, контамінацію фразеологічних одиниць. Крім лексичної трансформації, спостерігається також компонентна варіативність, особливістю якої є синонімічна заміна складників фразеологічних одиниць.
Така кількісно-якісна характеристика лексичного й фразеологічного матеріалу продемонструвала еволюційні зміни в словниковому складі української мови кінця ХІХ ст. та особливості його унормування.
11. Аналіз мови творчої спадщини Трохима Зіньківського на морфологічному рівні засвідчує, що в ній наявні ті самі граматичні форми, які властиві й сучасній українській літературній мові.
Разом з тим серед іменникових форм зафіксовані такі, що зазнали перегрупування за родовою ознакою в сучасній українській мові, серед прикметникових граматичних форм, порівняно з сучасною українською літературною мовою, зафіксовано відхилення у вживанні: 1) коротких форм прикметників; 2) нестягнених форм; 3) прикметників твердої групи, що відмінюються за зразком м’якої; 4) форм ступенів порівняння, зокрема найвищого.
У граматичних категоріях і формах дієслова зареєстровано випадки вживання усно-розмовних словоформ:
з відсутнім чергуванням приголосних [д] [дж], [т] [ч], [зд] [ждж], [с] [ш] у дієсловах ІІ дієвідміни І особи однини перед закінченням;
з усіченим закінченням (коха, вимага);
із закінченням -е у формах ІІІ особи однини ІІ дієвідміни в теперішньому часі.
Виявлені архаїчні граматичні форми вживаються як морфологічні паралелі до основних форм, що в сучасній українській мові є кодифікованими.
12. Синтаксичні особливості художньої прози Трохима Зіньківського відображають процес демократизації синтаксичних літературних норм, оскільки наприкінці ХІХ ст. граматична будова української мови була переважно стабільною, а майстри слова прагнули до винайдення нових, більш досконалих, зразків будови словосполучень і речень. Проаналізовані конструкції засвідчують, що більшість з них уже в ХІХ ст. були активними, окремі в сучасній українській літературній мові є застарілими, зокрема:
підмет у структурі дієприслівникового звороту;
поєднання дієслова-присудка й дієприслівника єднальними сполучниками і, й, та.
У творах письменника вони функціонують паралельно з тими, що пізніше усталилися як нормативні.
13. Мовознавчі погляди Трохима Зіньківського, висловлені ним в українській граматиці, у рецензіях на відомі мовознавчі праці щодо конкретних питань правопису та вживання форм, не завжди повністю узгоджуються з практикою вживання їх у художніх творах, епістолярію, проте лінгвістичне обґрунтування нерідко демонструє виважену позицію письменника при з’ясуванні питань, які активно обговорювалися під час дискусії кінця ХІХ ст.
14. Мовнореформаторська діяльність Трохима Зіньківського засвідчує поєднання в одній особі лінгвіста та нормалізатора, що зумовило, з одного боку, застосування дескриптивного й прескриптивного підходів до вивчення мовних явищ, а з іншого прочитання творчої спадщини Трохима Зіньківського як пам’ятки своєї доби.
Дослідження мовної практики Трохима Зіньківського відкриває перспективу вивчення внеску письменників Півдня України в усталення української літературної мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. Х.: Вища шк., 1988. 134 с.
2. Авксентьєв Л.Г., Ужченко В.Д. Індивідуально-авторські видозміни у сфері фразеології // Укр. мовознавство. 1979. № 18. С. 5560.
3. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни та словотвору. Ужгород: Закарпат. обл. вид-во, 1960. 416 с.
4. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства: Історія вивчення української мови. К.: Вища шк., 1991. 230 с.
5. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища шк., 1980. 246 с.
6. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. Фонетика. Одеса, 1974. 51 с.
7. Безпалько О.П. З історичних коментарів до деяких синтаксичних явищ // Укр. мова в шк. 1959. № 2. С. 714.
8. Безпалько О.П. Нариси з історичного синтаксису української мови: Посібник для фак-тів мови і літ. пед. ін-тів. К.: Рад. шк., 1960. 236 с.
9. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, 1989. 153 с.
10. Борисюк І. Явище синонімії в термінології // Дивослово. 2000. № 4. С. 2728.
11. Брицина О.І. Питання українського правопису у висвітленні П.Г.Житецького // Укр. мова в шк. 1958. № 6. С. 1519.
12. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства // Вибрані праці: В 5 т. К.: Наук. думка, 1975. Т. 1. С. 51320.
13. Булаховський Л. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За ред. І.К.Білодіда. К.: Наук. думка, 1973. 589 с.
14. Бурячок А.А. Про концепцію нової (остаточної) редакції українського правопису // Мовознавство. 1995. № 1. С. 1619.
15. Бурячок А.А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. 248 с.
16. Винник В.О. Назви одиниць виміру і ваги в українській мові. К.: Наук. думка, 1966. 152 с.
17. Винокур Т.Г. К вопросу о норме в художественной речи // Синтаксис и норма. М.: Наука, 1974. С. 267282.
18. ...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком / Вступ. ст., археограф. передм., упоряд., комент., приміт., підгот. текстів, покажчики, додатки, добір ілюстр. матеріалу С.С.Кіраля. К. Нью-Йорк. 2004. 520 с.
19. Гавранек Б. Задачи литературного языка и его культура // Пражский лингвистический кружок: Сб. ст.: Пер. с чешского. М.: Прогресс, 1967. С. 338377.
20. Гавриш М.М. Особливості формальних змін фразеологізмів при контамінаційному фразеотворенні // Мовознавство. 1988. № 4. С. 4550.
21. Ганцов В.І. Проблеми нашої літературної мови // Мовознавство. 1990. № 3. С. 6972.
22. Гладкий М. Мова сучасного українського письменства. К. Х.: Держ. вид-во України, 1930. Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача. Мюнхен, 1992. 160 с.
23. Гладкий М. Наша газетна мова. Х. К.: Держ. вид-во України, 1928. Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача. Мюнхен, 1992. 175 с.
24. Гладкий М. Новий український правопис. К.: Б-ка газети Пролетарська правда”, 1929. 63 с.
25. Гладкий М. Проблема культури українського слова // Життя й революція. 1927. № 2. С. 200203.
26. Гладкий М. Стан української мови // Життя й революція. 1924. № 4. С. 7078.
27. Глуховцева К.Д. Динаміка українських слобожанських говірок: Монографія. Луганськ: Альма-матер, 2005. 592 с.
28. Гнатюк І.С. Явище подвійної актуалізації фразеологізму // Мовознавство. 1981. № 1. С. 7578.
29. Горбач О. Засади періодизації історії української літературної мови й етапи її розвитку // Горбач О. Зібрані статті. Мюнхен: Укр. вільний ун-т, 1993. С. 4552.
30. Горбач О. Малорусько-німецький словар” Є.Желехівського й С.Недільського // Горбач О. Зібрані статті. Мюнхен: Укр. вільний ун-т, 1993. С. 110114.
31. Горбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма: На материале современного русского языка. Л.: Наука, 1978. 238 с.
32. Гординський Я. Кулішеві переклади драм Шекспіра // Записки наук. тов-ва ім. Т.Шевченка. Л., 1928. Т. VІІІ. С. 3339.
33. Горецький Я. Динамічність і динаміка в мові // Мовознавство. 1988. № 6. С. 710.
34. Горецький Я., Шаля І. Українська мова. Практично-теоретичний курс. Х.: Книгоспілка, 1926. 71 с.
35. Грінченко Б. (Чайченко В). Кілька слів про нашу літературну мову // Зоря. 1892. Ч. 15/16. С. 314.
36. Грінченко Б. Три питання нашого правопису: З додатком проф. А.Кримського. К.: Електрична друкарня К.Милевського і Ко, 1908. 38 с.
37. Грінченко Б. Українська грамматика. До науки читання й писання. К., 1917. 14 с.
38. Гузар О. Правописна концепція НТШ і питання уніфікації єдиного українського правопису на зламі XIX та XX століть // Мовознавство. 1996. № 5. С. 115 120.
39. Древлянський В. Що являє собою українська інтелігенція? // Берегиня. 1993 1994. № 23. С. 46.
40. Дубова О.А. Діахронічна типологія української мови: Навч. посібник. К.: Міленіум, 2006. 302 с.
41. Дудик П.С. Видозміни у структурі розмовних фразеологізмів // Укр. мовознавство. 1973. № 1. С. 6371.
42. Дудик П.С. Розмовний стиль сучасної української літературної мови // Мовознавство. 1971. № 5. С. 312.
43. Єрмоленко С.Я., Дзюбашина-Мельник Н. Нові тенденції у загальнолітературній нормі української мови // Języki słowiańskie wobec wspolczenych przemian w krajach Europy srodkowej s wschjdniej: Mat. Konf. z 2325. ІХ. 1992 r. Opole, 1993. S. 199204.
44. Єрмоленко С. Динаміка літературних норм // Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Українська мова / Red. nauk. S. Jermolenko. Opole : Unt Opolski, 1999. S. 221227.
45. Єрмоленко С.Я. Зміни закономірні, поступові, але не революційні // Український правопис: так і ні. К.: Рід. мова, 1997. С. 4447.
46. Єрмоленко С.С. Лінгвістичні аспекти взаємодії церковного та народного календарів і міфологічна концепція О.О.Потебні // Мовознавство. 1995. № 1. С. 4554.
47. Єрмоленко С. Норма мовна // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К.: Укр. енцикл., 2000. С. 420421.
48. Єрмоленко С. Просторова і часова глибина літературної норми // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т.Шевченка. 2001. № 3. C. 2934.
49. Єрмоленко С. Стиль індивідуальний // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К.: Укр. енцикл., 2000. С. 653.
50. Єрмоленко С. Сучасні проблеми дослідження літературної мови // Актуальні проблеми української лінгвістики: Зб. наук. пр. Вип. ІV: Теорія і практика. К.: Вид.-полігр. центр Київський ун-т”, 2001. С. 312.
51. Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 246 с.
52. Єрмоленко С.С., Харитонова Т.А., Ткаченко О.Б. Мова в культурі народу (план-проспект) // Мовознавство. 1998. № 45. С. 317.
53. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 688 с.
54. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В.В.Німчук, В.М.Русанівський, І.П.Чепіга та ін.; Відп. ред. С.Я.Єрмоленко; АН УРСР Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. К.: Наук. думка, 1989. 288 с.
55. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. К.: Рад. шк., 1955. 316 с.
56. Жовтобрюх М.А. Нарис історії українського радянського мовознавства (19181941). К.: Наук. думка, 1991. 260 с.
57. Жовтобрюх М.А. Давні традиції в новій українській літературній мові // Мовознавство. 1979. № 2. С. 2740.
58. Жовтобрюх М.А. Мова української преси (до середини 90-х років XIX ст.). К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 416 с.
59. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець XIX початок XX ст.). К.: Наук. думка, 1970. 303 с.
60. Жовтобрюх М.А. Норма в літературному побутовому мовленні // Респ. наук. конф., присв. вивченню українського усного літературного побутового мовлення: Тези доп. К.: Рад. шк., 1968. С. 7983.
61. Жовтобрюх М.А. Проблеми взаємодії української літературної мови й територіальних діалектів // Мовознавство. 1973. № 1. С. 35.
62. Жовтобрюх М.А. Про один теоретичний аспект культури української мови // Мовознавство. 1967. № 3. С. 5564.
63. Жовтобрюх М.А. Уніфікація норм української літературної мови і діалекти // Мовознавство. 1979. № 5. С. 315.
64. Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови: Фонетика. К.: Наук. думка, 1979. 367 с.
65. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. К.: Основи, 1993. 126 с.
66. Загнітко А. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
67. Засенко О.Є Зіньківський Трохим Аврамович // Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / Редкол. І.О.Дзеверін (відп. ред.) та ін. К.:Укр. рад. енцикл.” ім. М.П.Бажана, 1990. Т. 2. С. 270.
68. Зіньківський Трохим // Українська загальна енциклопедія (книга знання) / Видано під гол. ред. І.Чаковського: В 3 т. Л. Станіслав Коломия, 1931. Т. 2. С. 59.
69. Історична граматика української мови / О.П.Безпалько, М.К.Бойчук, М.А.Жовтобрюх та ін. К.: Рад. шк., 1962. 510 с.
70. Історія української мови: Лексика і фразеологія / Відп. ред. В.М.Русанівський. К.: Наук. думка, 1983. 744 с.
71. Історія української мови: Морфологія / С.П.Бевзенко, А.П.Грищенко, Т.Б.Лукінова та ін. К.: Наук. думка, 1978. 540 с.
72. Історія української мови: Синтаксис / А.П.Грищенко, В.В.Німчук, В.М.Русанівський та ін. К.: Наук. думка, 1983. 503 с.
73. Ицкович В.А. Норма и ее кодификация // Актуальные проблемы культуры речи. М.: Наука, 1970. С. 939.
74. Їжакевич Г.П. Стилістична класифікація фразеологізмів // Укр. мова і л-ра в шк. 1971. № 10. С. 1321.
75. Кияк Т.Р. Мотивированность лексических единиц (количественные и качественные характеристики). Львов: Вища шк., 1988. 161 с.
76. Кіраль С.С. Апостол Молодої України”: Трохим Зіньківський у контексті доби: Монографія. К.: КИТ, 2002. 322 с.
77. Кіраль С.С. Поліконтекстовість загальнодемократичного та національно-українського самоутвердження Трохима Зіньківського // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. пр. К., 2001. Вип. 6. С. 4964.
78. Кіраль С.С. Трохим Зіньківський // Історія української літератури 7090-х рр. ХІХ ст. / За ред. О.Гнідан. К.: Логос, 1999. С. 357372.
79. Кіраль С.С. Трохим Зіньківський публіцист: Навч. посібник. К.: ТОВ Міжнар. фін. агенція”, 1997. 80 с.
80. Кіраль С.С. Трохим Зіньківський (18611891) // Укр. мова та л-ра. 1998. Ч. 18. С. 45.
81. Кобилянський Б.В. Фонетико-орфоепічні норми. Л.: Вид-во ЛДУ ім. І.Франка, 1971. 91 с.
82. Кодухов В.И. Общее языкознание: Учебник. М.: Высш. шк., 1974. 304 с.
83. Кониський О. Пам’яти Трохима Зіньківського-Певного // Зоря. 1891. Ч. 14. С. 273274.
84. Кониський О. Трохим Аврамович Зїньківський-Певний (некрольоґ) // Правда. 1891. Т. ІІІ. Вип. 7. С. 7172.
85. Косериу Э. Синхрония, диа