МОВА ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА У ЛІНҐВОКУЛЬТУРНОМУ АСПЕКТІ

Краткое описание

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІКИ

На правах рукопису

Білоус Віктор Борисович

УДК 811.161.2:821.161.2 Виннич.

Мова драматичних творів Володимира Винниченка у лінґвокультурному аспекті

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор
Семенюк Олег Анатолійович

Кіровоград 2007

ЗМІСТ
ВСТУП.. 5
РОЗДІЛ 1 ЛІНҐВОКУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ МОВОЗНАВСТВА: ҐЕНЕЗИС, ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ, АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ НАУКИ.. 11
1.1. Виникнення та становлення лінґвокультурології: історія питання. 11
1.2. Мовна особистість автора та картина світу. 13
1.3. Соціально-психологічні, історичні, етнокультурні чинники в мові епохи. 16
1.4. Текст як об¢єкт дослідження. 27
1.5. Методологія лінґвокультурного дослідження тексту. 32
1.6.Висновки до розділу. 34
РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА УКРАЇНСЬКА МОВА В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ.. 37
2.1. Соціально-економічні та політичні умови розвитку мови в 1900-1917 роках 37
2.2. Українська мова в період 1917- 1920-х рр. 41
2.3. Проблеми співіснування двох мов. 44
2.4. Віддзеркалення філософських поглядів доби в мові драматичних творів Володимира Винниченка. 48
2.5. Висновок до розділу. 54
РОЗДІЛ 3. БАГАТОГРАННІСТЬ МОВИ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ В. ВИННИЧЕНКА ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІСТОРИЧНОГО ПЕРІОДУ.. 56
3. 1. Мовна інтерференція як елемент мови доби. 56
3.2. Апелятивна лексика у номінації персонажів як відображення лінґвокультурної ситуації періоду. 64
3. 3. Антропоніміка у текстах п’єс В. Винниченка. 70
3.4. Відображення емоційності лінґвокультурної ситуації революційного періоду у драматичних творах В. Винниченка за допомогою мовних засобів. 75
3.5.1 Слова високого стилістичного тону в драматичних творах В.Винниченка 79
3.5.2. Слова зниженого стилістичного тону в драматичних творах В. Винниченка 86
3.5.3. Зміна стилістичного забарвлення нейтральної лексики. 90
3.6. Опозиція свій - чужийײ у мові драматичних творів Володимира Винниченка 92
3.7. Дієслівні конструкції у драматургії Володимира Винниченка як один з маркерів мови епохи. 97
3.8. Відображення деяких особливостей лінґвокультурної ситуації в синтаксисі драматургії В. Винниченка. 105
3.9. Метафоричність текстів драматичних творів В. Винниченка як одна з ознак мови революційної доби. 114
3.9.1. Метафора і символ. Деякі загальні риси метафори Винниченкових текстів 114
3.9.2. Світове дерево і хрест як основа оказіональних метафор у драмі В. Винниченка. 118
3.9.3. Метафори християнської етимології. 123
3.9.4. Онімічна метафора у драмах В. Винниченка. 126
3.9.5. Концепт торгівлі у системі метафор В. Винниченка. 129
3.10. Висновок до розділу. 130
РОЗДІЛ 4. відображення в мові п'єси ”Базар” ЛінҐвокультурної ситуації в Україні напередодні Першої світової війни та революції 1917 року 132
4.1. Екстралінґвістичні чинники формування лінґвокультурної ситуації 132
4.2. Лінґвістичні засоби відображення лінґвокультурної ситуації 138
4.3. Висновок до розділу. 161
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.. 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 171

ВСТУП
Творчість Володимира Кириловича Винниченка займає гідне місце у пантеоні відроджених імен українського красного письменства. Драматургія Винниченка явище не тільки українського, але і європейського масштабу завдяки своєму психологізму, спробам проникнення до внутрішнього світу людини, відчутному філософському спрямуванню. Сюжети та характери персонажів несуть відбиток власного життєвого, революційного, політичного досвіду автора, мають виразний присмак” епохи соціальних зрушень в Україні періоду першої чверті ХХ століття. Доробок В. Винниченка (зокрема драматичні твори) заслуговує на подальшу поглиблену увагу не тільки в напрямку відновлення незаслужено забутих сторінок нашої літератури, але й у плані аналізу особливостей мови тієї доби, вивчення специфіки засобів, використаних автором для створення мовного світу своїх персонажів. Суттєвим убачаємо виявлення та дослідження порядку, ступеню та результативності впливу на мовні процеси чинників екстралінґвістичного характеру. Ці чинники (соціальні, економічні, політичні, ситуативні тощо) пов`язані із суспільством людей та з роллю й долею людини у цьому суспільстві.
Антропоцентричний підхід до аналізу мовних явищ, методологія дослідження мов з урахуванням упливу на них екстралінґвістичних чинників набувають сьогодні значного поширення в світі, про що переконливо свідчать праці В. Костомарова, Л. Крисіна, В. Шаклеїна, У. Лабова, У Ламберта, Дж. Фішмана, Дж. Ґамперца, Е. Хойґена та ін. Особливості розвитку та функціонування української мови доби соціальних зрушень, її подальше становлення стали предметом дослідження для багатьох лінґвістів, з яких як найбільш відомих слід назвати І. Огієнка, Р. Смаль-Стоцького, О. Горбача, Ю. Шевельова, В. Русанівського, О. Тараненка, О. Ткаченка, Д. Баранника, М. Кочергана, Л. Ставицьку, Л. Масенко та інших.
Науковці доводять, що мова періодів соціальних змін (а саме такий період, перша чверть ХХ століття, обраний нами для аналізу) характеризується певними лінґвістичними явищами. Так, динамічно розширюється словниковий склад мови суспільства взагалі і індивідуальний лексикон мовної особистості; відбувається ідеологізація-деідеологізація певних лексичних та фразеологічних одиниць, що зумовлює їх активне використання для мовного маніпулювання та програмування. У мовних одиниць виникають нові семантичні та оцінно-стилістичних відтінки, мають місце активна неологізація та засвоєння варваризмів. Жаргонна лексика виходить за межі кола традиційних її носіїв (криміналітет, молодь, студенти, військові та под.), поширюється вживання арготизмів у літературній мові.
Тексти драматичних творів Володимира Винниченка періоду першої чверті ХХ ст. є виразним віддзеркаленням суперечливої доби в історії українського народу та його мови, яку можна назвати новим середньовіччям” (М. Бердяєв), епохою юрби” (Г. Лебон), бунту мас” (Х. Ортега-і-Ґасет), дії і відповідальності, а також сваволі й галасу, занепаду і замішання” (Гайдеґґер), вони несуть на собі відбиток авторської концепції чесності з собою” та його філософії щастя” (див. [ 206, 110]).
Володимир Винниченко народився, жив і формувався як письменник в умовах півдня та центру України. Характерним для цього регіону явищем було і є органічне співіснування і взаємовплив української та російської мов в умовах тиску ідентичних екстралінґвістичних чинників. Ці мови тривалий час перебувають у єдиному економічному, культурному, ідеологічному просторі, але зміни, що в них відбуваються, виявляють не тотожність, а подібність. Реакція носіїв мов на нові мовні факти, як бачимо в дискурсі драматургії Володимира Винниченка, має виразні інтегральні та диференційні риси.
Творчість Володимира Кириловича Винниченка, талановитого митця, політика, який посів належне йому місце в списку відроджених імен українських майстрів слова, стала об¢єктом численних літературознавчих та лінґвістичних розвідок. У них детально досліджені життя, діяльність, творчий шлях Володимира Винниченка (М. Жулинський, В. Панченко, О. Гнідан, Л. Дем¢янівська), особливості його прозових та драматичних творів (Л. Мороз, В. Марко, С. Михида), власне мова творів Володимира Винниченка (І. Франко, В. Русанівський, Т. Гундорова тощо).
У пошуках власної ніші в сучасному просторі винниченкознавства в нашому дослідженні проаналізовано деякі мовні явища періоду соціальних зрушень. Увагу було зосереджено передусім на створюваному мовною особистістю дискурсі (текстах) та реакції суспільства носіїв мови на новації в лексиці та фразеології; на зміні мовних преференцій під впливом чинників виразно екстралінґвістичного характеру. Подібний аналіз з урахуванням світоглядних засад автора, специфіки його мовної особистості, з використанням методик лінґвокультурології допоможе краще висвітлити не тільки мовні особливості доби, але й картину сприйняття мовних змін представниками різних прошарків тогочасного українського суспільства.
Драма Володимира Винниченка зручний матеріал для лінґвокультурологічного дослідження, оскільки характерними особливостями сюжетів є певна гіперболізація життєвих явищ, соціальних подій; створення для мовних особистостей критичних, межових ситуацій. Ці обставини проявляються в мові її текстів, надаючи для аналізу широку палітру лінгвістичного матеріалу у вигляді лексичних одиниць, граматичних конструкцій, тропів (метафор зокрема). Усе вище зазначене зумовило вибір як об′єкта дослідження, так і цілі та завдання, які потребують розв′язання.
Актуальність теми зумовлена необхідністю вивчення лінґвокультурних особливостей текстів періоду 20-х років ХХ ст.; наукового аналізу рис лінґвокультурної ситуації періоду, який був важливим для формування української мови та українського суспільства; подальшої розробки засад та методів лінґвокультурологічного дослідження тексту.
Зв′язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов′язане з науковою держбюджетною темою Європейські мовні картини світу в етнолінґвістиці та лінґвокультурології” (0105U001846), що виконується Кіровоградським державним педагогічним університетом. Тему кандидатської дисертації затверджено на засіданні наукової координаційної ради Українська мова” Інституту української мови Національної Академії наук України (протокол № 25 від 15 лютого 2005 року).
Об׳єкт дослідження лінґвокультурна ситуація першої чверті ХХ століття, яка відображена в драматичних творах Володимира Винниченка (практично всі вони написані саме в цей період соціальних зрушень).
Предмет дослідження мова драматичних творів Володимира Винниченка як відображення впливу екстралінґвістичних чинників періоду першої чверті ХХ ст., типові для тієї доби лексичні та фразеологічні одиниці, тропи, інші мовні засоби відтворення сучасної авторові картини світу.
Мета дисертації - дослідити взаємозв¢язки соціальних та лінґвістичних явищ першої чверті ХХ сторіччя та їх відображення в індивідуальному мовленні в текстах драматичних творів Володимира Винниченка.
Мета зумовила вибір методів дослідження: лінґвістичного аналізу тексту, описовий, художньої інтерпретації.
Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до мови як цілісної системи, що перебуває в постійній динаміці; розуміння мови як об`єктивної реальності. Засадничими для дисертаційного дослідження є ідеї вітчизняних та зарубіжних лінґвістів, філософів, психологів, істориків, літературознавців В. Агєєвої, Р. Барта, Р. Бендлера, М. Бахтіна, О. Білецького, Т. Гундорової, Д. Гусар-Струка, В. Дончика, М. Жулинського, Г. Клочека, В. Марка, С. Михиди, Л. Мороз, В. Панченка, В. Солдатенка, І. Огієнка, Р. Смаль-Стоцького, Ю. Шевельова, О. Семенюка, Т. Свербілової, Г. Сиваченко та ін.
Мета дослідження визначає необхідність розв׳язання таких завдань:
1) дослідити лінґвокультурну ситуацію першої чверті ХХ століття в Україні;
2) визначити та проаналізувати основні аспекти й результати взаємодії соціальних, культурних і лінґвістичних чинників, відображених у мові драматичних творів Володимира Винниченка;
3) розглянути особливості відображення лінґвістичних рис епохи в текстах драматичних

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Новітня епоха ознаменована зосередженістю більшості наук на проблемах суспільства та особистості. Не стала винятком і лінґвокультурологія, нова галузь філології, яка набуває все більшої популярності. Наукові розвідки останнього часу глибше розкрили роль соціокультурних чинників у складному процесі мовотворення, відкрили шлях до обґрунтування принципів розробки методології лінґвокультурологічного аналізу тесту, на основі якого стає можливим визначення історичного періоду зображуваних у художньому творі подій за певними особливостями його лексикону та синтаксису, характерними тропами. Авторські тексти репрезентують стан літературної мови епохи, розкривають її експресивний потенціал. Водночас вони ставлять питання необхідності вивчення впливу екстралінґвістичних чинників (соціального, культурного, економічного, політичного, ситуативного характеру тощо) на використані автором мовні засоби, на формування його ідіостилю.
Реалізація завдань, поставлених на початку нашого дослідження, дозволяє зробити такі висновки:
1. Виникнення тексту спричинюється лінґвокультурною ситуацією певної історичної епохи. Лінґвокультурна ситуація ж, яка спричинює створення тексту, характеризується часовим (вона і перманентний хвилеподібний процес змін, і статичний синхронний зріз) та контамінаційним (часто одна мова обслуговує декілька культур та субкультур зі своїми власними етнічними мовами) чинниками. Об`єктом дослідження обрано лінґвокультурну ситуацію (ЛКС) періоду першої чверті ХХ ст., яка відображена в драматичних творах Володимира Винниченка, написаних саме в цей час та присвячених опису доленосних для нашої країни подій. Широта лінґвістичного матеріалу за рахунок актуальності тематики п`єс, гіперболізації явищ особистого та соціального характеру, зображення типової мовної особистості доби у критичні моменти прийняття непростого рішення роблять такий вибір виправданим.
ЛКС першої чверті ХХ ст. в Україні характеризується подіями та процесами, важливими для відродження та подальшого становлення української мови, поширення сфер її застосування. Визнання інтелігенції творцем та головним споживачем літературної мови, відмова від принципів орієнтації на мову села, послаблення зв`язків літературної мови з діалектами, непрості взаємини між центрально-українським та львівським койне спричинили дискусію про мову, верх у якій взяли прибічники наддіалектної синтетичної мови. Володимир Винниченко не сприймає визначення української мови як мужицької, але не сприймає він і гіпертрофованого мовного патріотизму” [185, сс. 177-179], наділяючи персонажі резонерського плану літературною мовою.
2. Україна періоду першої чверті ХХ ст. зазнала впливу багатьох політичних, економічних, соціальних, культурних чинників, характер та дія яких зумовлювались статусом країни у новому державному утворенні, яке, хоча б позірно, замінило Російську імперію. Диґлосна двомовність, що супроводжується функціональною нерівністю мов, проіснувала в Україні приблизно протягом 350 років. Мовна політика нової влади Росії передбачала рівноправну” двомовність, де російська була більш рівноправною” і, таким чином, ширше вживаною, особливо у сфері управління.
До гальмівних чинників для розвитку української слід віднести зверхнє ставлення до української як до сільської говірки, перевагу росіян над українцями в лавах ВКП(б) та центральних органах влади, мала кількість українських засобів друкованої інформації, контраст в освіті (більшість нижчих шкіл українські, вищі школи, військові навчальні заклади російські), мімікрія або еміграція письменників з дореволюційним стажем.
Українська розвивалась за внутрішніми законами розвитку мови як системи, однак запозичення, зникнення та поява лексичних одиниць, зміни у синтаксисі та фонетиці значною мірою залежали від суспільних чинників. Зокрема, словниковий склад мови поповнили політичні та адміністративні совєтізми”, запозичені через російську наукові та промислові терміни. Класичний ієрархічний синтаксис поступився місцем синтаксису актуалізую- чому. Фонетичні відмінності у мовленні представників різних верств населення, різних регіонів зменшились за рахунок значного за розмахом перемішування” населення країни.
За умов браку належної державної підтримки українська не змогла стати мовою партії, мовою повсякденного спілкування робітників, військових, науковців технічного профілю тощо. Незважаючи на це, українська літературна мова першої чверті ХХ ст. вже була високорозвиненою мовою, вона перетворювалась на основний спосіб спілкування та самовираження суспільства, що змінювалось.
3. Основною лінґвістичною рисою досліджуваного періоду є співіснування в умовах спільного територіального, економічного, політичного, психологічного простору двох близькоспоріднених мов української та російської. Ця обставина виявляється у наділенні автором персонажів п`єс обома мовами, у показі зверхнього ставлення до української представників вищих прошарків тогочасного суспільства, у використанні російської як мови спілкування революціонерів різних національностей, у суржику та макаронічному мовленні представників люмпенізованої частини суспільства тощо (Базар”, Дизгармонія”, Гріх”, Між двох сил”).
Серед важливих лінґвістичних рис характерна лексика доби, використання автором прецедентних імен та текстів, певних концептів, виразна номінативна опозиція свій-чужий”, насиченість текстів поліморфними метафорами тощо. Притаманна періоду перетворень атмосфера політичних баталій та диспутів зумовила поширення явища ораторства, революційного фразерства”.
У текстах Винниченкової драми бачимо лексичні маркери доби”: стачка, страйк, комітет, погром, гурток, есдек тощо; прецедентні імена Жанна д`Арк, Каїн, Шерлок Гольмс; використання концептів революція, воля; опозитні пари робітники буржуї, революціонери юнкера, товаришка панночка, ми вони; складні метафори на основі антропо- та зооморфізму, метафори та алюзії біблійної етимології.
Явище революційного фразерства” сполучає в собі пристрасність людських почуттів та ситуацію відносно обмеженого набору ідей. Ця складова частина мови революції призвела до спрощення синтаксису, тематичного звуження лексикону з одночасним поширеним вживанням емотивної, оцінної лексики. Подібні явища мають відносно короткий термін активного існування в мові, оскільки психоемоційний підйом, зумовлений соціальними змінами або їх очікуванням, є історично нетривалим. Надмірна патетичність, гіперболізація, невиправдане ораторство уже в кінці 20-х років стали об`єктом сатири в творах того ж В. Винниченка.
4. Результати впливу основних екстралінґвістичних (соціальних, етнічних, культурних) чинників на розвиток та використання української мови знаходимо в текстах драматичних творів В. Винниченка цього періоду. Особливості відображення зумовлені не в останню чергу специфікою мовної особистості автора, яка формувалась в умовах Півдня України з його високим рівнем взаємопроникнення та взаємовпливу культур, мов, звичаїв, стереотипів. Непростий життєвий шлях В. Винниченка, особистий досвід революціонера, в`язня, політика, емігранта, палкого коханця ми теж відносимо до розряду чинників екстралінґвістичних.
5. Період початку сторіччя охарактеризовано швидким розповсюдженням територією Російської імперії революційних ідей перебудови існуючого суспільного ладу. Ці ідеї у вигляді друкованої продукції та усної пропаганди за умов панівного статусу російської розповсюджувались саме цією мовою, саме нею спілкувались між собою революціонери національних утворень на території держави, що не могло не відбитись на мовній особистості автора, активного учасника революційного руху в Україні, і, відповідно, на мовних характеристиках персонажів його драми досліджуваного періоду.
Багатонаціональність домінуючий чинник лінґвокультурної ситуації в Росії того часу. Висунутий прихильниками ортодоксального марксизму принцип єднання за класовими ознаками мав на меті створення наднаціональної революційної армії. Мовою агітації та команд в цій армії мала стати російська. Персонажі драми В. Винниченка українці, росіяни, євреї при обговоренні питань теорії та практики революції спілкуються російською, і тільки у періоди високого емоційного напруження, у межових станах проявляється їх національність (Лія у Дизгармонї”, Арон у Кол-Нідре”, Софія у Між двох сил”).
Християнська релігія була важливою складовою державності Російської імперії (Вера, Царь, Отечество”). Революційна ідея заперечувала релігійність (ні бог, ні цар, і ні герой”), хоча окремі відомі особистості російської революції (Горький, Луначарський) намагались поєднати революційність з християнством у своїй практиці богошукання. Спілкуючись з названими особами на еміграції, Володимир Винниченко не міг не знати про подібні точки зору, не обов`язково поділяючи їх. Відображення впливу християнства знаходимо у метафорах чаші, хреста, Гефсиманії (Гріх”, Брехня”, Пригвождені”, Memento”), у прецедентних іменах (Каїн), архетипічних образах сатани, чорта.
Дослідження шляхів та засобів впливу екстралінґвістичних чинників на особистість мовця того періоду буде неповним без короткого переліку основних наукових відкриттів та аналізу найбільш поширених філософських та психологічних поглядів епохи. Аероплан, автомобіль, динаміт, електрика не просто неологізми доби, це символи кардинальних змін у науці, промисловості, військовій справі, які не могли не вплинути на особистість епохи, роблячи її мобільною, впевненою, рішуче налаштованою.
Результати досліджень З. Фройда, К.-Ґ. Юнга у царині підсвідомого, поширення системи філософських поглядів Ф.Ніцше, А. Шопенґауера, О. Шпенґлера на роль людської особистості у творенні історії збагатили тезаурус епохи іншомовною лексикою на позначення психічних станів, абстрактних понять, суспільних процесів і явищ тощо.
Зазначене вище та аналіз драматичних творів Володимира Винниченка періоду першої чверті ХХ ст. дають змогу на прикладі мовлення персонажів виокремити основні риси лінґвокультурного дискурсу в Україні тієї пори. Серед його особливостей відзначаємо високий рівень еклектичності ідей та поглядів (Грицько, Мартин, Лія Дизгармонія”; Зінько, Остап Великий Молох”; Родіон Пригвождені”), намагання поєднати Господні заповіти з атеїзмом та запереченням моралі (Марія Гріх”; Наталя Павлівна Брехня”; Інна, Панас Закон”), визнання зловісної привабливості революційних ідеалів (Катря, Зінько Великий Молох”; Маруся, Леонід, Трохим Базар”; Софія, Тихон Між двох сил”), протиставлення національного та інтернаціонального (Панас, Софія, Грінберг, Подкопаєв, Сємянніков Між двох сил”; Мартин, Лія Дизгармонія”, Арон, Ната Кол-Нідре”), готовність до самопожертви заради вищих цілей (Маруся Базар”; Оля, Ковальчук Дочка жандарма”), прагнення до яскравого вчинку з одночасним розумінням загальної ситуації безвиходу (Зінько Великий Молох”, Арон Кол-Нідре”, Марія Гріх”) тощо.
Важливою стороною тогочасного дискурсу є ґендерна проблема, яка займає значне місце в драмі В. Винниченка досліджуваного періоду. Тексти проаналізованх нами п`єс дають всі підстави стверджувати, що автор свідомо звеличує образи жіночих персонажів ( Рита Чорна Пантера...”; Марія Гріх”; Людмила Закон”), іноді навіть сакралізуючи їх (Маруся Базар”). На наш погляд, така ситуація є віддзеркаленням розростання феміністичного руху в світ, зміни систем поглядів на суспільну роль жіноцтва та свідчить про початок сприйняття Україною передових соціальних парадигм того часу.

Своїм основним завданням у цьому дослідженні ми вважали аналіз мови обраних у якості прикладу п`єс з метою проникнення у світ автора, його ужилість”; з`ясування рівню глибини відтворення мовними засобами особливостей складної епохи соціальних зрушень.
Стверджуючи непросте за насиченістю існування автора людини і мовної особистості під час величних і багато в чому трагічних перетворень періоду початку ХХ сторіччя, п`єси В. Винниченка фіксують події й виносять їм свій вирок, віщують спасіння шляхом піднесення особистості.
Щиро сподіваємось, що результати нашої роботи зможуть розширити межі розуміння мови того часу, зробити певний позитивний внесок до створення основ порівняльного аналізу розвитку та становлення сучасної української, подовжити життя авторського висловлювання, надати можливість невідомим чи позабутим голосам тієї далекої пори зазвучати поруч з нами.
Друга світова війна, активізація соціальних та національно-визвольних процесів, науково-технічна революція, бурхливий розвиток засобів масової інформації та комунікації в другій половині ХХ сторіччя актуалізували проблему взаємозв¢язку мови та суспільства. Радянське мовознавство визнавало соціальну зумовленість мови, дуалістичність природи мовних змін: з одного боку, мова розвивається за своїми внутрішніми законами, іманентними можливостями змін; з другого - реалізуються не всі можливі зміни, оскільки та чи інша їх реалізація зумовлюється соціальними чинниками, пов¢язаними з функціями мови у суспільстві. Праці сучасних українських лінґвістів повністю підтверджують цей висновок. Американські соціолінґвісти прямо закликають до визначення системи основних принципів відношення мови до суспільства, розуміючи під терміном суспільство” широкий спектр явищ раси, національності, більш обмежених регіональних, соціальних та політичних груп та взаємовідносини між особистостями в групах.
Усе вищесказане стимулює подальше вивчення спадщини В. Винниченка та окреслення лінґвокультурної ситуації початку ХХ століття. Таке завдання є складовою дослідження особливостей української мови доби початку ХХ століття та особливостей авторського стилю Володимира Винниченка-драматурга, вивчення європейських мовних картин світу.
Цей період привертає увагу дослідників і специфічно соціально-історичних процесів, і лінґвістичних явищ, що їх супроводжували, оскільки мова / мовлення епохи є виразником глибинних змін у парадигмі життя суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Англо-український філософський словник. Поліщук Н.П., Лісовий В.С. К.: Либідь, 1996. 272 с.
2. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо (і як треба говорити). Третє видання, поправлене і доп. Нью-Йорк, Філадельфія, 1980. 287 с.
3. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 251 с.
4. Атаева Е. В. Языковая динамика и проблемы формирования речевой культуры в постсоветском обществе // Динамизм социальных процессов в постсоветском обществе. Вып.2. Ч.1: Филологические науки / Луган. гос. пед. ун-т им. Т. Шевченко / Отв. ред. Л. Н. Синельникова, Л. Ф. Компанцева, Г. А Петровская. Луганск: Знание, 2001. 370 с.
5. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. 2001. №3, С.40-47.
6. Баранник Д.Х. Українська мова на порозі ХХІ століття // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Т.2. Зб. наук. праць. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. С.6 15.
7. Барт Ролан. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
8. Барт Ролан. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIІІ. Лингвистика текста. М.: Прогресс, 1978. С.442 - 449.
9. Барт Ролан. Нулевая степень письма // Семиотика. М.: Наука, 1983. С. 315 326.
10. Басовская Е.Н. Художественный вымысел Оруэла и реальный советский язык // Русская речь. 1995. - № 4. С.34 43.
11. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. - М.: Наука, 1986. - 544с.
12. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. - М.: Худ. лит-ра, 1979.- 318 с.
13. Бендлер Ричард, Лавалль Джон. Искусство убеждать. Пер. с англ. К.: София”; М.: ИД Гелиос”, 2002. 224с.
14. Бетко І. Рецепція Біблії в українській поезії кінця ХІХ початку ХХ століття. // Слово і час. 1993. №9, С.16-22.
15. Бишук Г.В. Семантично-просодична кореляція в ритмічній організації тексту оповідання // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету ім Т. Шевченка. 2004. Вип.5. Серія Філологічні науки”. Т.2, С.47-57.
16. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. М.: Видання Московського Патріархату, 1988. 1534 с.
17. Білецький А. О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол.. спец. вищ. навч. закладів. К.: АртЕк”, 1997. 224 с.
18. Білоус В. Б. Опозиція свій чужий” у мові драматичних творів Володимира Винниченка: лексичний аспект // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Вип. 5 . Т. 2. Серія Філологічні науки”: Зб. наук. праць [Поліетнічне середовище: культура, політика, освіта] / Луган. нац. пед.ун-т ім. Тараса Шевченка. Луганськ: Альма-матер”, 2004. С.267-272.
19. Білоус В. Б. Володимир Винниченко та Отто Вейнінгер: художньо-етичні аспекти єврейського питання // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип.. 14. / Редкол.: А. Козлов (відп. ред.) та ін. К.: Твім інтер, 2002. С.400-413.
20. Білоус В. Б. Герменевтичний аналіз драматичних творів В. Винниченка як один з методів розкриття витоків ментальності українства початку ХХ сторіччя // Духовність українства ХХІ століття: Збірник наукових праць: Випуск десятий / Ред. кол. О. М. Барно, Ю. М. Білодід та ін. Кіровоград, 2006. С.57-59.
21. Білоус В. Б. Дієслово у Винниченка (багатогранність дієслівних конструкцій у драматургії Володимира Винниченка як один з маркерів мови епохи) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип.. 16 / Редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. К.: Твім інтер, 2003. С.475-484.
22. Білоус В. Б. Мова драматургії В. Винниченка як відображення філософських поглядів митця // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 18. Ч. 2: Питання менталітету в українській літературі / Редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. К.: Акцент, 2004. С.472- 480.
23. Білоус В. Б. Текст п`єси В. Винниченка Базар” як дзеркало мови епохи // Наукові записки. Випуск 53. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім.. В. Винниченка , 2004. С.189-196.
24. Білоус В. Б. Фантастичний елемент як жанровий фактор художнього твору (роман В. Винниченка Сонячна машина” та трилогія Дж. Р. Р. Толкієна Володар Перснів”) // Наукові записки. Випуск 27. Серія: Філологічні науки (українське літературознавство) Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.. В. Винниченка, 2000. С. 79-84.
25. Блумер Г. Коллективное поведение // Психология масс. Хрестоматия. - Самара: Издательский Дом БАХРАХ”, 1998. - С.535 - 588.
26. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком, сс. 117-123; (хрестом.); Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов/Сост. В.В.Мироненко; Под ред. А.В.Петровского,- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1987.- 447 с.
27. Бок Ф.К. Структура общества и структура языка // Новое в лингвистике. Вып. VII. Социолингвистика / Под. ред. Н.С.Чемоданова. М.: Прогресс, 1975. С. 382 396.
28. Будагов Р.А. История слов в истории общества. М.: Просвещение, 1971. 270 с.
29. Будагов Р.А. Развитие французской политической терминологии в ХVIII в. Л., 1940. 110 с.
30. Будагов Р.А. Филология и культура. М.: Изд-во МГУ, 1980. 304 с.
31. Будагов Р.А. Человек и его язык. М.: Изд-во МГУ, 1976. 429 с.
32. Будагов Р.А. Что такое развитие и совершенствование языка? М.: Наука, 1977. 264 с.
33. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства // Булаховський Л. А. Вибрані твори в 5-ти томах. Т.1. К.:Наукова думка, 1975. 495 с.
34. Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю. Пер. с фр. М.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1937. 410 с.
35. Вейнингер О. Пол и характер. М.: Терра, 1992. 480 с.
36. Винниченко В. Великий Молох (п`єса на три дії). Київ: Трест Київ-Друк”, 1929. 106 с.
37. Винниченко В. Пісня Ізраїля (Кол-Нідре). Харків, 1930 . 183 с.
38. Винниченко В. Твори.-К.: Рух,1929.-Т.9:Дизгармонія. Щаблі життя.-191 с.;
39. Винниченко В.К. Вибрані п`єси / Упоряд. Жулинський 1991: М.Г.Жулинський, В.А.Бурбела; Авт. вступ. ст. М.Г.Жулинський.- К.: Мистецтво,1991. 605 с.
40. Винниченко В.К. Твори в двох томах: Том перший.- К.: Дніпро, 2000.-584 с.
41. Винниченко Володимир. Анотована бібліографія / Упор. В. Стельмашенко. Едмонтон: УВАН у США, 1989. 760 с.
42. Виноградов В. В. О поэзии Анны Ахматовой //Виноградов В. В. Поэтика русской литературы. М.: Наука, 1976.
43. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови. Академ. граматика укр. мови. К.: Дніпро, 2004.400 с.
44. Военный энциклопедический словарь / Пред. Гл. ред. Комиссии С. Ф. Ахромеев. М.: Воениздат, 1986. 863 с. с ил., 30 л. ил.
45. Воронина Т.Е. Региональные аспекты отношений украинского и русского языков (де-факто и де-юре). // Динамизм социальных процессов в постсоветском обществе ¤ Отв. ред. Л.Н.Синельникова, Л.Ф. Компанцева, Г.А. Петровская. Луганск: Луганский государственный педагогический университет имени Тараса Шевченко. 2000. С.274-279.
46. Воронін Д.І. Ми і вони: від моделі простору до моделювання соціокультурної взаємодії (на матеріалі російської мови). // Мовознавство. 2003. №5. С.50-55.
47. Всероссийское Учредительное Собрание. Стенографический отче. Репринтное воспроизведение издания 1918 года. Киев, Абрис. 1991. Совместно с редакцией ж. Философская и социологическая мысль
48. Гальченко С. Повернення малярської спадщини В.Винниченка // Слово і час. 2000. №7, 2000. С. 58.
49. Ґамперц Джон Дж. Типы языковых обществ // Новое в лингвистике. Вып. VII. Социолингвистика / Под. ред. Н.С.Чемоданова. М.: Прогресс, 1975. С. 182 198.
50. Гладкий Микола. Наша газетна мова, Київ 1928, Мова сучасного українського письменства, Київ - Харків, 1930; Фотопередрук з післямовом Олекси Горбача, Мюнхен, 1992, 172 с.
51. Гнідан О.Д., Дем`янівська Л.С. Володимир Винниченко: Життя. Діяльність. Творчість. (Навч. посіб. для студ.-філол.). К.: Четверта хвиля, 1996. 256 с..
52. Голубовська І.О. Душа і серце в національнально-мовних картинах світу (на матеріалі української, російської та китайської мов) // Мовознавство. 2002. №4-5. С.40-47.
53. Горбач Олекса. Арґо українських вояків. Мюнхен, 1963. 38 с.
54. Горбач Олекса. Арґо українських школярів і студентів. Мюнхен, 1966. 55 с.
55. Горбач Олекса. Вулично-тюремні арґотизми у Франковій прозі // Записки наукового товариства ім. Шевченка. Том CLXXVII. Ню-Йорк Париж Сідней Торонто, 1963. С.197 206.
56. Горелов А.А. Культурология : Учеб. пособие.- М.: Юрайт-М, 2002.- 400 с.
57. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Наука, 1984. 396 с.
58. Гундорова Т. Модернізм як еротика нового” (В.Винниченко і С.Пшибишевський) // Слово і час. 2000. №7. С.17-25.
59. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація.-Львів.: Літопис, 1997. 297с.
60. Гусар-Струк Д. Винниченкова моральна лябораторія // Сучасність. 1980. №7-8.
61. Дейч Т.А. и Кинч В. Стратегия понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХХІІІ. Когнитивные аспекты языка: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1988. С.153-211.
62. Демьяненко В.З. Теория языка и динамика американской лингвистики на страницах журнала «LANGUAGE» // Вопросы языкознания. 1989. - №4. С.128 148.
63. Державин К.Н. Борьба классов и партий в языке Великой Французской революции // История советского языкознания: Хрестоматия / Сост. Ф.М.Березин. М.: Высшая школа, 1988. С.117 127.
64. Дешериев Ю.Д. Закономерности развития литературных языков народов СССР в советскую эпоху (Развитие общественных функций литературных языков). М.: Наука, 1976. 432 с.
65. Дешериев Ю.Д. Социальная лингвистика (К основам общей теории). М.: Наука, 1977. 382 с.
66. Дільтей В. Виникнення герменевтики // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія. Київ: Ваклер, 1996. С.33 60.
67. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. М.: Высш. школа, 1980. 224 с.
68. Дружин Г.В. Изменчивые и противоречивые результаты билингвизма // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. 2004. Вип.5. Серія ² Філологічні науки² Т.2. - С.102-108.
69. Єрмоленко С.Я. Мова і держава // Вітчизна. 1998. № 12. С.118 121.
70. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наукова думка, 1982. 210 с.
71. Жаворонок О.А. Про мовний і логічний аспекти предикації (на матеріалі англійської мови) // Мовознавство. 2000. №1. С.69-74.
72. Жайворонок В.В. Про структуру політичної термінології в лексичній системі української мови // Мовознавство. 1989. - № 4. С.10 18.
73. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. 2001. № 5. С.48-63.
74. Жинкин Н.И. Взаимоотношение двух звеньев механизма речи - составления слова из звуков и сообщения из слов // Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Сост. В.В.Мироненко; Под ред. А.В.Петровского,- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1987.- 447 с.; с.124-133.
75. Жирмунский В.М. Проблема социальной дифференциации языков // Язык и общество. М.: Наука, 1968. С. 22 38.
76. Життя етносу: соціокультурні нариси: Навч. посібник / Б.Попов (керівник авт. колективу), В. Ігнатов, М. Степико та ін. - Київ: Либідь, 1997.- 240 с.
77. Жовтобрюх М.А. Основні тенденції розвитку сучасної української літературної мови // Мова. Людина. Суспільство. К.: Наукова думка, 1977. С.14 23.
78. Залізняк Г., Масенко Л. Мовна ситуація Києва: день нинішній та прийдешній.-К., 2002.- 32 с.
79. Зеленько А.С. До питання про українсько-російську культурну і мовну взаємодію (Сучасний стан і перспектива) // Динамизм социальных процессов в постсоветском обществе. Вып.2. Ч.1: Филологические науки ¤ Луган. гос. пед. ун-т им Т. Шевченко; Отв. ред.: Л.Н. Синельникова, Л.Ф. Компанцева, Г.А. Петровская. Луганск: Знание, 2001. С.338-344.
80. Іжакевич Г.П. Українсько-російські мовні зв’язки радянського часу. К.: Наукова думка, 1969. 304 с.