ІНТОНАЦІЯ ПЕРЕКОНУВАННЯ В ПУБЛІЧНОМУ МОВЛЕННІ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

ВЕРБИЧ Наталія Сергіївна

УДК 811.161.2:81’342.9

ІНТОНАЦІЯ ПЕРЕКОНУВАННЯ В ПУБЛІЧНОМУ МОВЛЕННІ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
А.Й.Багмут

Київ 2007
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

стор. 3

ВСТУП

стор. 4

РОЗДІЛ І. ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Функціональне спрямування усного публічного мовлення

стор. 11

1.2. Переконування як основний фактор впливу на аудиторію

стор. 22

1.3. Основні напрями дослідження інтонації усного тексту

стор. 33

Висновки до розділу І

cтор. 43

РОЗДІЛ ІІ. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТОНАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО МОВЛЕННЯ

2.1. Методика та процедура експериментально-фонетичного аналізу текстів публічних виступів

стор. 46

2.2. Матеріал дослідження

стор. 61

Висновки до розділу ІІ

стор. 73

РОЗДІЛ ІІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТОНАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ ВИСТУПІВ

3.1. Результати аналізу інтонації публічного виступу (на рівні сприйняття)

стор. 75

3.2. Часова організація текстів публічного виступу

стор. 106

3.3. Частотні характеристики публічного мовлення

стор. 127

Висновки до розділу ІІІ

стор. 149

ВИСНОВКИ

стор. 155

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

стор. 162

ДОДАТОК А

стор. 181

ДОДАТОК Б

стор. 186

ДОДАТОК В

стор. 188

ДОДАТОК Г

стор. 192

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
в.о. відносна одиниця
МакТЄ макротематична єдність
МакТЄ І типу МакТЄ, що реалізує функцію інформування
МакТЄ ІІ типу МакТЄ, що реалізує функцію переконування
НД наукова доповідь
ПВ політичний виступ
ЧОТ частота основного тону

ВСТУП

Публічне мовлення один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідний за своєю природою, якісними характеристиками, місцем серед інших видів мовлення. Увага лінгвістів до публічного мовлення зумовлена тим значенням, якого воно набуває насамперед завдяки своїй багатофункціональності та виконанню функції передачі актуальної інформації.
У сучасному мовознавстві усне публічне мовлення привертає увагу вчених у багатьох аспектах. Зокрема, питання розвитку різних видів і жанрів виступів та їхніх структурних характеристик представлено в роботах В.В.Молдована [138], С.Д.Абрамовича [2], І.П.Чепіги [201], Г.М.Сагач [171], В.М.Радченка [169] тощо. Функціонування та оптимальне використання різних мовних засобів і композиційно-стилістичних структур для ефективного вираження думки проаналізовано у студіях Л.П.Жаркової [76], А.Й.Багмут [25], Д.Х.Баранника [26], М.І.Скуленка [179; 180], А.М.Шейка [209], Є.В.Клюєва [99] та ін. Усні виступи у сфері співвідношення їхнього змісту з намірами промовця були предметом досліджень Л.Ю.Куліш [113], М.І.Лауфера [119], О.О.Леонтьєва [121; 123], В.І.Здоровеги [79].
Увага до публічного мовлення має на меті не лише визначення мовних особливостей, але й сприяння розвиткові особистості в найширшому значенні цього слова розвиткові активності, ініціативи, здатності ефективно відстоювати власні інтереси за допомогою усного слова. Конкретні тексти публічних виступів промовець створює і використовує відповідно до своїх цілей, ураховуючи предмет комунікації (тему), соціальну ситуацію та знання про типові для цієї ситуації моделі продукування тексту.
Уміння говорити перед аудиторією вважають одним із провідних різновидів людської діяльності, від якого багато в чому залежить успіх чи неуспіх індивіда в різних життєвих ситуаціях [190; 15; 79]. Це насамперед пов’язано з функціональним навантаженням текстів публічних виступів. Кожний публічний виступ виконує три основні функції: 1)повідомляє про об’єктивні явища; 2)переконує та спонукає слухача до дії; 3)передає суб’єктивне ставлення, почуття мовця. Кожна з цих функцій реалізується за допомогою характерного комплексу засобів мовлення.
Важливе місце в лінгвістичних дослідженнях, зокрема, в роботах А.А.Мецлера [132], М.І.Скуленка [180], Ф.С.Бацевича [30], С.Д.Абрамовича [2] відведено прагматичному аспектові усних текстів, засобам досягнення ефекту впливу. Найважливішим результатом впливу публічного виступу є зміни у свідомості слухачів або перехід від певного знання до переконання, тому публічне мовлення вимагає ефективного вираження думки, змісту. Ефективність виступу визначає або безпосередня зміна поведінки суб’єктів (реципієнтів) впливу, або зміна їхнього емоційного стану, або зміна їхнього ставлення до певних подій і реалій цього світу. Ефективність публічного мовлення зумовлює низка чинників. Композиційно-стилістичну стрункість публічного виступу промовець створює відносно чітким членуванням його структури на тематично завершені, логічно цілісні частини (макротематичні єдності), які утворюють логічну послідовність у викладі матеріалу. Проте характер публічного виступу залежить не лише від дібраних і відповідним чином висвітлених фактів, але й від самої мовленнєвої форми їхнього викладу. Провідна роль у цьому процесі належить просодичним засобам мови, у яких виразно виявляються особливості публічного мовлення. Інтонація мовлення це важливий складник усного тексту, його структурний компонент, носій семантичних значень та засіб вияву емоційно-експресивного характеру висловлювання [23; 148; 217].
Дослідження з культури мовлення, риторики, паралінгвістики, експериментальної фонетики, психолінгвістики на матеріалі іноземних мов (здебільшого англійської) засвідчили, що дієвість і впливовість мовленнєвої інформації багато в чому залежать від таких її параметрів, як темп, тембр, паузація, тональні зміни, що стають не лише зовнішніми елементами оформлення публічного виступу, але й відіграють значну семантико-прагматичну роль у спілкуванні промовця з аудиторією.
У лінгвістичній літературі існує думка про те, що певна функція мови створює особливий комплекс одиниць різних рівнів, а функціонування комплексу допомагає слухачеві вирізнити ту чи ту функцію. Виокремлення прагмалінгвістичної функції усного тексту (напр., функції впливу, регулятивної функції) засвідчує існування певної просодичної одиниці, що бере участь у реалізації прагматики тексту. Ідею про інтонаційну одиницю, яка має певне значення, певні акустичні характеристики, що дають змогу відрізняти одну одиницю від іншої та одночасно одне значення від іншого, висловлюють фонетисти ще з початку XX ст. Таку одиницю називають по-різному: інтонаційний варіант, інтонаційна конструкція, просодема, інтонаційна модель тощо. Найпоширенішим з-поміж названих на сьогодні є поняття інтонеми. Однак, як зауважує А.Й.Багмут, „визначення і розуміння такої одиниці має значні розбіжності в працях з експериментальної фонетики” [23: 10]. Так, Л.К.Цеплітіс уважає, що інтонема це результат узагальнення інтонаційних якостей, так чи інакше пов’язаних зі значенням висловлювання [199: 161]. На думку І.А.Зимньої, інтонема це стереотипна синтаксична інтонаційна модель, пов’язана з предметно-логічним планом вираження [81: 127]. Т.М.Ніколаєва розуміє інтонему як тип відносин між звуковими одиницями синтагмами, тобто вона є зв’язаним пучком значень окремих просодичних величин [147: 53]. Спільне для всіх визначень те, що інтонему переважно витлумачують як певну модель звучання.
Отже, функцію переконування відбиває просодична одиниця, яка є семіологічно релевантною та для якої характерні певні частотні, динамічні й темпоральні модифікації. Інтонема, співвіднесена з функцією переконування, локалізується на ядерному мовленнєвому сегменті, який у процесі мовлення набуває прагматичного спрямування за допомогою відповідного просодичного оформлення.
Актуальність роботи зумовлена насамперед потребою дослідити засоби впливу на фонетичному рівні та виявити текстові функції просодії. Слід зазначити, що, незважаючи на значний інтерес лінгвістів до засобів мовленнєвого впливу, на матеріалі української мови текст публічного виступу та його основної функції вивчено недостатньо. Зокрема, на сьогодні в лінгвоукраїністиці немає експериментально-фонетичних праць з аналізу функції переконування та її реалізації в публічних виступах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з планом науково-дослідної роботи Інституту української мови НАН України та виконане в межах планової теми відділу граматики та фонетики української мови „Сегментно-просодична характеристика українського мовлення” НДР №0203U000999.
Основна мета роботи комплексно вивчити мовні засоби, які реалізують функцію переконування в усних текстах, експериментально дослідити акустичні характеристики публічного виступу. Окреслити засоби, що роблять мову промовця виразною, переконливою, дохідливою.
Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання:
1.Визначити способи та засоби переконування, яке є обов’язковим складником впливу промовця через текст публічного виступу на аудиторію.
2.Установити принципи відбору текстів, що реалізують функцію інформування, та текстів, які реалізують функцію переконування. Спираючись на теоретичні положення, визначити межі оптимального відрізка монологічного мовлення для дослідження інтонаційних особливостей переконувальних публічних виступів.
3.Розробити методику проведення слухового й інструментального видів аналізу, що дає змогу визначити характер варіювання акустичних характеристик у текстах публічних виступів, які реалізують різні функції (інформування та переконування).
4.Описати значущі інтонаційні ознаки, що забезпечують інтонаційну специфіку текстів різних жанрів (наукової доповіді та політичного виступу), та особливості функціонування кожної інтонаційної ознаки в досліджуваних жанрах.
5.Виявити спільні та диференційні риси часової й частотної організації текстів, що мають на меті інформувати аудиторію, і текстів, які реалізують функцію переконування.
6.Встановити спільні інтонаційні характеристики публічних виступів різних жанрів.
7.Визначити інтонаційну модель організації публічних виступів із функцією переконування.
8.Порівняти інтонацію виступів в авторській реалізації та текстів, начитаних дикторами радіо в студійних умовах.
Об’єктом дослідження стали макротематичні єдності, що реалізують функцію інформування, та макротематичні єдності, які реалізують функцію переконування у текстах публічних виступів.
Предметом аналізу є текстова інтонація, яку досліджуємо інструментально з позиції її участі в конкретному тексті публічного виступу, що має за мету переконати і спонукати до дії.
Матеріал дослідження тексти публічних виступів двох жанрів наукової доповіді та політичного виступу, виголошені в 19962005 рр. Експериментальний матеріал дібрано з виступів, виголошених в умовах безпосереднього спілкування промовця з аудиторією (доповіді та лекції викладачів, промови політиків, діячів культури та мистецтва, агітаційні виступи тощо). Для порівняння та встановлення точніших даних окремі тексти записано в студійних умовах від носіїв української літературної мови, які є професійними дикторами українського радіо. Для аналізу інтонаційних характеристик із таких текстів відібрано уривки, що реалізують функцію інформування, та уривки, які реалізують функцію переконування.
У роботі використано комплексний метод аналізу, який охоплює методи наукового спостереження, експериментальний, електроакустичний (комп’ютерний), прийоми математично-статистичної оброблення числових значень акустичних характеристик. Комплексний метод дослідження дав змогу виявити загальні тенденції та закономірності в структурно-просодичній реалізації досліджуваних текстів. Метод теоретичного аналізу дозволив визначити основні риси усних публічних виступів, що реалізують функцію інформування та функцію переконування, і відібрати матеріал для подальшого дослідження. Метод наукового спостереження (перцептивний або слуховий аналіз) уможливив на підставі даних анкет аудиторів і власних висновків визначити особливості сприйняття текстів, що реалізують як основну функцію інформування, та текстів, що реалізують переважно функцію переконування. За допомогою електроакустичного (комп’ютерного із застосуванням програм для опрацювання та аналізу звукових файлів Speech Analyzer та Sound Forge 5.0) дослідження отримано набір диференційних акустичних характеристик інтонем інформування та переконування. Використання математично-статистичних прийомів забезпечило достовірність представлення об’єктивно отриманих даних.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній на матеріалі української мови встановлено особливості інтонаційної організації публічного виступу. Уперше подано системний опис інтонаційних засобів вираження функції переконування в публічному виступі, зокрема частотних і темпоральних параметрів, які виявилися релевантними в реалізації досліджуваного звукового тексту. Доведено, що просодичні характеристики відбивають комунікативно-прагматичне навантаження структурних частин виступу, його жанрові особливості тощо.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що дисертація є конкретним комплексним дослідженням проблеми співвідношення просодичних засобів організації усного мовлення. Удосконалення методики аналізу інтонації публічного виступу має безпосереднє відношення як до питань теоретичної фонетики, так і до питань, пов’язаних із культурою мовлення. Доробок роботи може бути основою для опрацювання теоретичних положень про структуру й функціонування різних жанрів усного тексту, зокрема публічного мовлення як одного з провідних різновидів усної комунікації. Результати роботи сприятимуть подальшій розробці проблем інтонології, фоностилістики, теорії комунікації.
Практичне значення дослідження полягає у виробленні конкретних рекомендацій щодо інтонаційного оформлення публічних промов для політичних діячів, викладачів, пропагандистів, дикторів радіо й телебачення. Структура просодичної одиниці, що реалізує функцію переконування, може бути моделлю просодичної організації текстів, побудованих із метою ефективного впливу на свідомість і мислення людини, активізацію її діяльності. Результати дослідження можна використати у процесі викладання сучасної української мови у вищій школі, зокрема курсів теоретичної фонетики та фоностилістики, на практичних заняттях і семінарах із фонетики, у практиці викладання курсу риторики, під час оволодіння навичками українського мовлення.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України. Основні її положення викладено на міжнародних і регіональних конференціях: „Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 20-21 травня 2005р.), „Функционализм как основа лингвистических исследований” (Ялта, 3-7 жовтня 2005р.), „Київські лінгвістичні школи” (Київ, 11 листопада 2005р.), Лінгвізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 25 травня 2006р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в 6 статтях, 5 із яких опубліковано в журналах і збірниках наукових праць, визнаних ВАК України фаховими.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури й додатка. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, із них 159 сторінок основного тексту. Робота містить 12 таблиць, 9 діаграм, 14 графіків. Список використаної літератури налічує 221 позицію. У додатку (24 сторінки) представлено зразки текстів публічних виступів, структурні таблиці та інтонограми.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Переорієнтація сучасної лінгвістики з проблем дослідження системи мови на дослідження особливостей її функціонування в процесі комунікації спонукала до розв’язання завдань власне комунікативних дій. Лінгвістика тексту визначає текст як засіб, як текстуальну реалізацію комунікації. Одним із різновидів усної текстової комунікації є публічний виступ.
Проведений у дисертації аналіз стану проблеми дослідження, теоретичне обґрунтування, яке зумовлене особливостями комунікативного підходу до експериментального вивчення просодичних засобів публічного виступу, та експериментально-фонетичне дослідження з притаманними йому перцептивним і акустичним аналізами, результати яких було узагальнено в процесі лінгвістичної інтерпретації, дають змогу зробити певні висновки.
Огляд літератури виявив, що, поряд із досягненнями в галузі досліджень публічного мовлення як специфічного різновиду мовленнєвої діяльності, є багато проблем, які вимагають детальнішого розгляду. Зокрема, дотепер не було чітко з’ясовано питання про те, що становить публічний виступ як форма спілкування. Ще менше визначеності у сфері встановлення функціонального аспекту досліджуваних текстів. Немає ґрунтовних робіт, присвячених комплексному вивченню просодичних характеристик українського публічного мовлення.
Публічний виступ це різновид усної мовленнєвої діяльності, монологічний за своїм характером, побудований з урахуванням мовно-стилістичних особливостей та комунікативних норм спілкування для інформування слухачів і впливу на них для отримання бажаного ефекту (зацікавити, переконати, спонукати до дії тощо).
Функціональний характер публічного мовлення полягає в тому, що в умовах безпосереднього спілкування з аудиторією, поряд із констатацією необхідної інформації, потрібно зуміти логічно й емоційно переконати слухачів у правильності оцінки фактів дійсності, висунутих положень, а також змінити переконання аудиторії, мобілізувати її для розв’язання певних завдань, закликати до дії.
У межах публічного виступу взаємодіють три типи структур: раціонально-логічні (інформативність тексту, обґрунтованість, доведеність положень, новизна інформації, відсутність суперечностей у роздумах, послідовність переходу від однієї думки до іншої, фактичність та аргументованість матеріалу), емоційно-образні (форма викладу, відповідність змісту виступу почуттям та інтересам слухачів, емоційність та експресивність мовлення, позитивне ставлення мовця до теми виступу) і психологічні (характеристика аудиторії, психічний стан слухачів, зв’язок тексту з актуальними проблемами й інтересами аудиторії, авторитет промовця).
Переконати аудиторію значить досягти (за допомогою логічного обґрунтування запропонованих суджень та емоційного впливу) згоди слухачів з певною позицією, тобто таких змін у свідомості, щоб реципієнти були готові захищати цю позицію й діяти відповідно до неї.
Процес переконування відбувається через констатацію або ствердження (описуючи та характеризуючи при цьому певні події, факти, явища), пояснення й доведення до переконування. Переконувальне публічне мовлення ґрунтується на використанні логічних доказів, переконливих фактів та аргументів. Лише впевненість породжує таке мовлення, що переконує, з використанням аргументації, яка ґрунтується на знанні предмета.
Дослідження структури просодики одиниці, яка репрезентує функцію переконування, підтвердило думку про існування певної програми, закладеної в людській пам’яті, що складається із сукупності просодичних засобів, які служать для творення та сприйняття текстів із переконувальним спрямуванням.
Унаслідок експериментально-фонетичного дослідження було виявлено ознаки просодичної одиниці, що реалізує функцію переконування. Співвіднесена з досліджуваною функцією, вона локалізується на ядерному мовленнєвому сегменті (ключові фрази), який у процесі мовлення набуває прагматичного спрямування за допомогою певного просодичного оформлення, тобто реалізації частотних і темпоральних характеристик. Для встановлення особливостей інтонації переконування доцільно розглядати акустичні характеристики як ключових фраз, так і всієї МакТЄ, оскільки виявлено, що сприйняття переконувальної інтонації ґрунтується на принципі протиставлення, контрасті просодичних характеристик різних сегментів тексту.
Спільними ознаками, які характеризують публічні виступи, є перевага нормальної гучності (до 60% випадків), синтагм із двох-чотирьох слів, логічного та емоційного наголошення (до 60%), середнього темпу (до 58%), пауз середньої тривалості (до 55%), висхідно-спадних контурів у некінцевих синтагмах та спадних у кінцевих. Спостерігаємо в текстах варіювання середньоскладової тривалості сусідніх фраз; подовження передпаузальних складів; наявність усіх видів пауз щодо їхньої тривалості (від дуже короткої до дуже довгої); середній та широкий діапазон фраз; частотний пік характеризує 1-й наголошений склад фрази (51%) або ядерний склад (49%). Спільними ознаками досліджуваних МакТЄ були змінність темпу, уповільнення часу звучання значущої, з погляду мовця, інформації, підвищення частотного рівня й збільшення гучності логічно виділених слів або синтагм.
Унаслідок дослідження виявлено, що такі жанри усного публічного мовлення, як політичний виступ і наукова доповідь, окрім спільних характеристик, мають свої просодичні особливості.
Зокрема, основні риси інтонації наукової доповіді:
на рівні сприйняття:
-середній ступінь гучності з послідовним посиленням гучності на інформативно важливих моментах тексту;
-чергування в тексті різних синтаксичних типів: складнопідрядних (44%), складних синтаксичних конструкцій (37%) і простих (часто ускладнених) речень (18%);
-перевага коротких (44%) і середніх (40%) синтагм;
-повторюваність однотипних синтагм у межах фрази;
-середня довжина синтагми 2,9 слова або 8,3 складу;
-значна перевага пауз, відповідних пунктуації (71%);
-змінність різних за тривалістю пауз (коротких, середніх і довгих) у межах фрази;
-значний відсоток довгих пауз (17%);
-перевага одновершинних мелодичних контурів;
на рівнікомп’ютерного аналізу
часове оформлення текстів:
-найбільше протиставлення тривалості наголошеного / ненаголошеного складів (1,31 в.о. 0,95 в.о.);
-найтривалішими у фразі є наголошений склад акцентно виділеного слова, передпаузальний і 1-й наголошений склад фрази;
-загальний відсоток пауз у науковій доповіді більший, ніж у політичному виступі;
-переважають середні та довгі міжфразові й міжсинтагмові паузи;
-значний відсоток пауз усередині синтагми;
на рівні частотної організації виступу:
-змінність напрямів руху ЧОТ у межах фрази;
-відсутність фраз, зреалізованих у вузькому частотному діапазоні;
-чергування фраз із різним діапазоном;
-переважно середній діапазон синтагм;
-спадний або висхідно-спадний рух тону в корпусі;
-максимальні значення ЧОТ у МакТЄ у сусідніх фразах можуть повторюватись.
Особливості інтонації політичного виступу:
на рівні сприйняття:
-середній ступінь гучності, але дещо вищий ніж у науковій доповіді;
-перевага простих речень (41%);
-найбільша кількість середніх (47%) і найменша коротких (28%) синтагм;
-середня довжина синтагми більша за такий показник у текстах наукової доповіді 3,2 слова або 9,2 складу;
-перевага середнього темпу вимови текстів відсутність фраз, вимовлених уповільнено;
-повторюваність однакових за тривалістю пауз у межах фрази;
-наявність у фразах дво- і багатовершинних мелодичних контурів.
на рівні часового оформлення текстів:
-протиставлення наголошеного / ненаголошеного складів менш виразне;
-найтривалішими у фразі є передпаузальний і 1-й наголошений склад фрази;
-перевага середніх міжфразових і коротких міжсинтагмових пауз;
-відсутність довгих пауз;
на рівні частотної організації:
-повторюваність синтагм із однаковими тональними контурами;
-повторюваність фраз, вимовлених з однаковим діапазоном;
-реалізація синтагм у вузькому (55%) і середньому (30%) діапазонах;
-зміна ЧОТ у корпусі зазвичай спадна або рівна;
-максимальні значення ЧОТ різних фраз можуть суттєво відрізнятися за рівнем.
Проведене інструментальне дослідження публічного мовлення дало змогу визначити роль компонентів просодії у вираженні функції переконування. Установлено наявність інтонеми переконування в публічних виступах різних жанрів. Виявлено, що, незалежно від жанру тексту, така інтонаційна одиниця має виразні особливості як на рівні сприйняття, так і на рівні акустичного вираження.
Результати акустичного аналізу частотних характеристик засвідчили:
•частотний діапазон публічного мовлення широкий;
•у текстах зафіксовано обмеженіший набір тональних контурів, на відміну від МакТЄ, що реалізує функцію інформування, однак зі змінністю при цьому контурів у сусідніх синтагмах;
•досліджувані висловлювання мають складну конфігурацію тонів; контури значну зламаність кривої частоти основного тону;
•частотний рівень початку фраз визначено як високий; частотний рівень завершення цих же фраз представлений низькою та середньою реалізаціями;
•різнорівнева вимова перед’ядерних і ядерних частин окремого висловлювання;
•рух тону в ядрі (найчастіше спадний або висхідно-спадний) повторюється в кількох сусідніх снтагмах;
•розподіл максимумів ЧОТ зумовлений семантичною значущістю елементів висловлювання. Максимум ЧОТ реалізується переважно на складах акцентно виділеного слова.
Результати аналізу темпоральних ознак показали:
•для МакТЄ, які репрезентують функцію переконування, властивий пришвидшений темп; відсутність фраз, вимовлених повільно;
•темп вимови МакТЄ стабільний із суттєвим протиставленням середньоскладової тривалості ключових і фонових фраз;
•зафіксовано збільшення темпу вимови синтагм із менш важливою інформацією при вповільненні темпу семантично вагомих (першої або середньої синтагм фрази) та кінцевих синтагм;
•зменшення середньоскладової тривалості наголошеного і, особливо, ненаголошеного складів;
•найбільша тривалість наголошеного складу семантично виділеного слова;
•наявність міжсинтагмових пауз на стиках, зумовлених синтаксично та семантично, збільшення кількості психологічних пауз;
•перевага коротких (до 300 мс) і середніх (300900 мс) міжсинтагмових і середніх міжфразових пауз;
•більшість акцентно виділених слів виокремлено за допомогою пауз;
•характерною ознакою переконувального мовлення є перевага коротких синтагм (1-2 слова) та наявність пауз різної тривалості.
Найактивнішими акустичними ознаками інтонаційного виділення семантичних центрів є збільшення частотного діапазону в ядерному складі семантичного центру; локалізація максимуму ЧОТ на наголошеному або переднаголошеному складах виділеного слова та збільшення тривалості звучання.
Одержані в результаті інструментального аналізу об’єктивні фізичні показники просодичної організації МакТЄ, які реалізують функцію переконування, узгоджуються з результатами аудиторського аналізу.
Слуховий та інструментальний аналіз мовлення дикторів підтвердив нашу гіпотезу про недостатність використання студійних записів для дослідження інтонації публічних виступів. Інтонаційні характеристики дикторського мовлення зазвичай ближчі до інтонації МакТЄ, що реалізують функцію інформування. Така особливість інтонаційного оформлення текстів у вимові дикторів зумовлена іншою ситуацією мовлення та типом мовлення (реалізація чужого тексту). Отже, дослідження усних публічних виступів вимагає широкого залучення текстів, виголошених у безпосередніх умовах авторського спілкування з аудиторією.
Лінгвістична інтерпретація результатів дослідження дає підстави вважати встановлені акустичні характеристики МакТЄ, які реалізують функцію переконування, релевантними для публічних виступів. Коректний вибір комбінації просодичних характеристик як норми презентації публічного виступу та його варіантних реалізацій сприятиме оптимізації впливу на аудиторію. На підставі результатів експериментально-фонетичного дослідження можна викласти рекомендації щодо просодичних характеристик публічного мовлення. Подальша наукова розробка усного тексту, встановлення характеру взаємодії просодичних компонентів у різних фоностилях і репрезентованість у них тих або інших мовних функцій буде доцільною для різних галузей мовознавства, зокрема для стилістики, інтонології та синтаксису.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Абаимова Е.В. Семантико-синтаксические и интонационные особенности монолога в диалогической речи английской художественной прозы: Дис. ...канд.филол.наук: 10.02.04. Одесса, 1997. 174с.
2.Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 472 с.
3.Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка. Л.: Наука, 1975. 276 с.
4.Адамов Е.А. Пропагандисту об ораторском искусстве. М.: Московский рабочий, 1983. 160 с.
5.Аксенов В.Н. Искусство художественного слова. М.: Искусство, 1954. 164 с.
6.Аксенова Г.Н. К проблеме временной организации единиц речи // Просодия устного текста: Сб.науч.трудов. М.: МГПИИЯ им. М.Тореза, 1987. Вып. 298. С. 1419.
7.Азаревич Л.В. Взаимодействие компонентов интонации в повествовательном предложении (На материале амер. варианта англ. яз.): Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.19 / Ленинград. гос. ун-т им.А.А.Жданова. Л., 1974. 21 с.
8.Анощенкова А.М. Интонационные характеристики спонтанной речи и чтения диалогического текста: Сб.науч.трудов. М.: МГПИИЯ им. М.Тореза, 1977. Вып. 108. С. 1425.
9.Антипова А.М. Ритмическая система английской речи. М.: Высшая школа, 1984. 119 с.
10.Антипова А.М. Система английской речевой интонации. М.: Высшая школа, 1979. 131 с.
11.АнтиповаА.М.Направление исследований по интонации в лингвистике // Вопросы языкознания. М., 1986. № 1. С. 122132.
12.Антипова А.М. О взаимодействии вербальных и невербальных средств общения в спонтанной разговорной речи: Сб. науч. трудов. М.: МГПИИЯ им. М.Тореза, 1986. Вып. 332. С. 6175.
13.Античные риторики. М.: Изд-во МГУ, 1978. 352 с.
14.Анусас П.П. Фонетические характеристики односторонней и многосторонней устной речи (Эксперим.-фонет. исслед. на материале совр. англ. яз.): Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.04 / Мин. гос. пед. ин-т иностр. яз. Мн., 1979. 22 с.
15.Апресян Г.З. Ораторское искусство. М.: Изд-во Москов. у-та, 1972. 256 с.
16.Апухтин В.Б. Психологический метод анализа смысловой структуры языка: Дис. канд.филол.наук: 10.02.19. М., 1978. 178 с.
17.Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: (Стилистика декодирования). М.: Просвещение, 1990. 300 с.
18.Артемов В.А. Очерк психологии. М.: Учпедгиз, 1954. 216 с.
19.Артемов В.А. Экспериментальная фонетика. М.: Изд-во лит. на иностр. языках, 1956. 228 с.
20.Афонин Н.С. Эффективность лекционной пропаганды. М.: Знание, 1975. 128 с.
21.Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 608 с.
22.Багмут А.Й. Семантика і інтонація в українській мові. К.: Наук. думка, 1991. 168 с.
23.Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонація як засіб мовної комунікації. К.: Наука, 1980. 244 с.
24.Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонація спонтанного мовлення. К.: Наук. думка, 1985. 214 с.
25.Багмут А.Й. та ін. Інтонаційна виразність звукового мовлення засобів масової комунікації. К.: Наук. думка, 1994. 192 с.
26.Баранник Д.Х. Устный монолог. Днепропетровск: Изд-во Днепропетр. у-та, 1969. 142 с.
27.Бардина Н.В. Синтагма в русской спонтанной монологической речи (эксп.-фонет. исслед.): Автореф. дис. ...канд.филол.наук: 10.02.01 / Одесский гос. ун-т им. И.И.Мечникова. Одесса, 1984. 17с.
28.Барышникова К.К. Фразовое ударение как воспринимаемый и акустический компонент интонации // Сб. Лаборатории устной речи филолог. факультета МГУ / Под ред. Г.Г.Егорова. М.: Изд-во Москов. у-та, 1968. С.4748.
29.Баталин С.В. Роль просодической характеристики в формировании темпа речи // Проблема спонтанной разговорной речи: Сб. науч. трудов. М.: МГПИИЯ им. М.Тореза, 1989. Вып. 332. С. 8594.
30.Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. 344 с.
31.Беличенко Л.Г. Роль и место просодии в системе средств речевого воздействия (эксп.-фонет. исслед. на материале англ. публіцист. текстов политического характера): Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.01 / МГПИ иностр. яз. им. М.Тореза. М., 1990. 16 с.
32.Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: КГУ, 1997. 310 с.
33.Бельский А.В. Побудительная речь // Экспериментальная фонетика и психология речи: Ученые записки МГПИИЯ им. М.Тореза. М., 1953. Т. 6. С. 81149.
34.Бендер Н.А. Художественное чтение. М.: Наука, 1963. 79 с.
35.Бернштейн С.И. Устная публичная речь и проблема ораторской радиопередачи // Речевое воздействие. Проблемы прикладной лингвистики. М.: Наука, 1972. С. 107113.
36.Блохина Л.П., Потапова Р.К. Методика анализа просодических характеристик М.: Учпедгиз, 1954. 183 с.
37.Бондарко Л.В. Фонетическое описание языка и фонологический анализ речи. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1981. 199 с.
38.Бондарская Ю.А. Прагматические характеристики категории адресата в современном публицистическом тексте (к постановке проблемы) // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. Х., 2000. № 3-4 (17). С. 1214.
39.Борисюк І.В. Форми і функції інтонації українського спонтанного мовлення. К.: Наук. думка, 1990. 204 с.
40.Боровой Л.С. Речевая характеристика героя // Вопросы языкознания. 1951. № 11. С. 5465.
41.Брандес М.П. Стилистический анализ (на материале немецкого языка). М.: Высшая школа, 1971. 192 с.
42.Бровченко Т.О. Інтонаційні особливості мовлення радіо і телебачення на матеріалі суспільно-політичного тексту // Багмут А.Й., Бровченко Т.О., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонаційна виразність звукового мовлення засобів масової комунікації. К.: Наук. думка , 1994. С. 747.
43.Бровченко Т.А., Волошин В.Г. Методические указания по математической обработке и анализу результатов фонетического эксперимента. Одесса: Изд-во Одес. у-та, 1986. 48 с.
44.Бровченко Т.А. О просодике коммуникативных единиц монологической речи // Интонация / И.Г.Торсуева и др. К.: Вища школа, 1978. С. 88103.
45.Брызгунова Е.А. Звуки и интонация русской речи. М.: Наука, 1983. 239с.
46.Булаховский Л.А. Введение в языкознание. М.: Наука, 1953. 178 с.
47.Бурая Е.А. Роль просодии в формировании ритма спонтанной диалогической речи: Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.01 / Моск. гос. пед. ин-т им. В.И.Ленина. М., 1983. 17 с.
48.Бурвикова Н.Д. Типология текста для аудиторной и внеаудиторной работы. М.: Рус. язык, 1988. 116 с.
49.Василевич В.П. Качество устного научного сообщения: факторы и опыт их исследования // Оптимизация речевого воздействия / Под ред. Р.Г.Котова. М.: Наука, 1990. С. 113120.
50.Виноградов В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания. М., 1955. № 1. С 6087.
51.Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
52.Винокур Г.О. «Горе от ума» как памятник русской художественной речи // Учен. записки МГУ. Вып. 128. Кн. 1. М., 1948. С. 3569.
53.Вишневская Р.М. Экспериментально-фонетическое исследование некоторых функций низкой мелодической шкалы в современном английском языке // Экспериментально-фонетические исследования английской интонации. Сб. трудов. Под ред. В.Д. Аракина. М., 1973. с. 1429.
54.Власова Л.М. Интонация и семантика в выражении образности фольклорного текста: Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.01 / МГПИ иностр. яз. им. М.Тореза. М., 1986. 25 с.
55.Волик А.И. Интонационная организация логико-коммуникативного аспекта повествования-сообщения в спонтанной английской диалогической речи (Эксп.-фонет. исслед.): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.663 / АН УССР. Отд-ние лит-ры, языка и искусствоведения. К., 1970. 24 с.
56.Волик А.И. Предтерминальная мелодическая организация повествования в английском и украинском языках // Вестник Киевского университета: Романо-германская филология. К., 1980. № 14. С. 1922.
57.Волошин В.Г. Интонационная структура инструкции в английском и русском язиках (На материале технических инструкций): Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.20 / Одесский гос. ун-т им. И.И.Мечникова. Одесса, 1988. 17 с.
58.Гальперин И.Р. О понятии „текст” // Вопросы языкознания. М., 1974. № 6. С. 6877.
59.Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
60.Гельгардт Р.Р. Рассуждения о диалогах и монологах / К общей теории высказывания // Сб. докладов и сообщений лингвист. общества. Калинин, 1971. Вып. 1. С. 28153.
61.Гиндин С.Н. Внутренняя организация текста (Элементы теории и семантический анализ): Автореф. дис. канд.филол.наук: 681 / МГПИ иностр. яз. им. М.Тореза. М., 1972. 23 с.
62.Гиршман М.М. Ритм художественной прозы и целостность прозаического литературного произведения: Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.01.08 / Ин-т мировой литературы АН СССР им. А.М.Горького. М., 1977. 37 с.
63.Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. М.: Наука, 1980. 104 с.
64.Горохов В.М. Закономерности публичного творчества: Пресса и публицистика. М.: Мысль, 1975. 190 с.
65.Градобык Н.С. Просодические характеритсики собственно публицистического монолога (На материале англ. яз.): Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.04 / Мин. гос. пед. ин-т иностр. яз. Мн., 1974. 24 с.
66.Графова Л.Л. Характер мелодического завершения синтагм в текстах различной стилевой направленности // Вопросы фоностилистики: Сб. науч. трудов. М.: МГПИИЯ им. М.Тореза, 1980. С. 209215.
67.Григорян Н.Р. Степени завершенности высказывания и их интонационное выражение в спонтанной речи (Эксп.-фонет. исслед.): Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.04 / Одесский гос. ун-т им. И.И.Мечникова. Одесса, 1987. 16 с.
68.Дворжецкая М.П. Единство смыслового и коммуникативно-функционального анализа просодии связного текста // Изучение динамического аспекта сегментных и суперсегментных единиц звучащего текста: Сб.научных трудов. / редкол.: М.П. Дворжецкая /отв.ред./ и др. К., 1988. С. 511.
69.Дворжецкая М.П. и др. Методы экспериментально-фонетического исследования звучащей речи: Учебное пособие по теоретической фонетике иностранных языков. Сб.научн.тр. К.: КГПИИЯ, 1991. 76 с.
70.Доблаев Л.П. Логико-семантический анализ текста. Саратов: Изд-во Саратов. у-та, 1969. 172 с.
71.Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре коммуникации. М.: Наука, 1984. 286 с.
72.Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. М.: Высшая школа, 1980. 224 с.
73.Дубовский Ю.А. Анализ интонации устного текста и его составляющих. Мн.: Высшая школа, 1978. 137 с.
74.Ермолаева Л.М. О методах типологии текстов научно-технической литературы / Актуальные вопросы обучения иноязычной речевой деятельности: Сб. трудов. М.: МГПИИЯ, 1974. Ч. 12. С. 255268.
75.Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: (Стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с.
76.Жаркова Л.П. Майстерність публічного виступу. К.: Вид-во політ. літератури України, 1982. 136 с.
77.Зарецкая Е.Н. Риторика: теория и практика речевой коммуникации. М.: Дело, 1998. 480 с.
78.Здоровова Б.Б. Модификация просодических элементов американской речи под влиянием изменений ее темпа: Сб. науч. трудов. М.: МГПИИЯ им. М.Тореза, 1982. Вып. 196. С. 113125.
79.Здоровега В.І. Пошуки істини, утвердження переконань. Львів: Вища школа, 1975. 176 с.
80.Земская Е.А., Ширяев Е.Н. Устная публичная речь: разговорная или кодифицированная // Вопросы языкознания. М., 1980. № 2. С. 6172.
81.Зимняя И.А. Проблема управления речевой интонацией // Новые исследования в педагогических науках. VI. М.: «Просвещение», 1966. С.126131.
82.Зимняя И.А. Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке. М.: Просвещение, 1985. 160 с.
83.Зимняя И.А. Психология выступления лектора // Вопросы лекционной пропаганды. Вып. 1. М.: Знание, 1973. С. 6688.
84.Зиндер Л.Р. Общая фонетика: Учеб. пособие. М.: Высшая школа, 1979. 312 с.
85.Зиндер Л.Р., Бондарко Л.В. Проблемы и методы экспериментально-фонетического анализа речи. Л.: Изд-во ЛГУ, 1980. 151 с.
86.Златоустова Л.В., Потапова Р.К., Трунин-Донской В.Н. Общая и прикладная фонетика: Учеб. пособие. М.: Изд-во МГУ, 1986. 304 с.
87.Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
88.Иванова-Лукьянова Г.Н. Культура устной речи: Интонация, паузирование, логическое ударение, темп, ритм: Учеб.пособие. М.: Флинта, Наука, 2000. 200 с.
89.Икрамова У.М. Соотношение интонации и лексико-грамматических средств при выражении содержательно-концептуальной информации описательного текста: Дис. ... канд.филол.наук: 10.02.01. М., 1987. 180 с.
90.Інтонація як мовний засіб вираження думки. К.: Наук. думка, 1975. 173 с.
91.Интонация / И.Г.Торсуева и др. К.: Вища школа, 1978. 240 с.
92.Калита А.А. Фонетичні засоби актуалізації смислу англійського емоційного висловлювання. К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. 351 с.
93.КальченкоГ. Лінгвопрагматичні особливості сучасного політичного дискурсу // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць Вип. ІІ. Кн. 1. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. С. 165169.
94.Кандинский Б.С. Экспериментальный анализ коммуникативной организации текста // Оптимизация речевого воздействия / Под ред. Р.Г.Котова. М.: Наука, 1990. С. 210221.

95.Каспранов Р.Р. О перспективах развития спектрального анализа в лингвистике // Сб. трудов Лаборатории акустики речи: Ученые записки Горьковского ГПИИЯ им. Н.А.Добролюбова. Горький, 1974. Вып. 46. с. 516.
96.Каспранский Р.Г. Реализация фонологической системы в речи: Автореф. дис. докт.филол.наук: 10.02.19 / АН СССР. Ин-т языкознания. М., 1980. 40 с.
97.Келарева Л.А. К вопросу о композиционно-просодической организации литературных текстов // Сб. науч. трудов. М.: МГПИИЯ им.М.Тореза, 1982. Вып. 196. С. 134156.
98.Киселева Л.А. Проблемы исследования русского языка как средства воздействия: Автореф. дис. докт.филол.наук: 10.02.01 / Ленинград. гос. ун-т им. А.А.Жданова. Л., 1979. 46 с.
99.Клюев Е.В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция): Учеб. пособие для вузов. М.: Изд-во ПРИОР, 1999. 272 с.
100.Кнебель М.О. Слово в творчестве актера. М.: Искусство, 1954. 151 с.
101.Ковалевська Т.Ю. Психолінгвістичні особливості політичного дискурсу // Вісник Харківського національного університету. № 520. Серія „Філологія”. Вип. 33. „Філологічні аспекти дослідження дискурсу”. Харків, 2001. С. 237242.
102.Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища школа, 1987. 352 с.
103.Кодзасов С.В., Кривнова О.Ф. Общая фонетика. М.: Изд-во МГУ, 2001. 548 с.
104.Кожин А.Н., Крылова О.А., Одинцов В.В. Функциональные типы русской речи: учебное пособие. М.: Высша