СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА З’ЯСУВАЛЬНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

Олійник Еліна Вікторівна

УДК 811.161.2’367.335

СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА З’ЯСУВАЛЬНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Христіанінова Раїса Олександрівна
кандидат філологічних наук,
доцент

Харків 2007

ЗМІСТ

ВСТУП .. 4
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ З’ЯСУВАЛЬНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ ............................................................11
1.1. З’ясувальні складнопідрядні речення в системі складнопідрядного речення сучасної української мови ....................................................................11
1.2. Формальна організація з’ясувальних конструкцій.....................................28
1.3. Семантика і прагматика з’ясувальних складнопідрядних речень як об’єкт лінгвістичних досліджень ...............48
Висновки до першого розділу.............................................................................57
Розділ 2. СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ З’ЯСУВАЛЬНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ.60
2.1. Лексична семантика опорного слова та особливості лексико-семантичного наповнення предикативних частин з’ясувальних складнопідрядних конструкцій ..........................................................................61
2.2. Семантичні різновиди власне з’ясувальних складнопідрядних речень.....71
2.2.1. З’ясувальні речення інтелектуальної діяльності, що формуються опорними словами зі значенням мислення, судження; знання; висновку, рішення..................................................................................................................71
2.2.2. З’ясувальні речення психічної діяльності, що формуються опорними словами зі значенням відчуття, сприймання; сподівання, віри.........................................................................................................................81
2.2.3. З’ясувальні речення мовленнєвої діяльності.................................86
2.2.4. З’ясувальні речення буття та виявлення.........................................89
2.2.5. З’ясувальні речення волевиявлення................................................90
2.3. Явище синкретизму в системі з’ясувальних складнопідрядних речень.....92
2.4. Компонент модальної оцінки в семантичній структурі з’ясувальних складнопідрядних речень...................................................................................102
2.4.1. Модальність достовірності як основний вид модальності у з’ясувальних складнопідрядних реченнях з оцінним компонентом.......................................................................................................106
2.4.2. Оцінка як один із різновидів модальності.....................................107
2.4.3. Типологія з’ясувальних складнопідрядних речень з оцінним компонентом.......................................................................................................108
Висновки до другого розділу ..117
Розділ 3. СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ З’ЯСУВАЛЬНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ У МОВЛЕННІ ....................................................................120
3.1. Позиція мовця та адресата як складові мовленнєвого акту в з’ясувальному висловленні................................................................................122
3.2. Реалізація мовленнєвих актів різних типів через з’ясувальні висловлення.....128
3.2.1. З’ясувальні висловлення-репрезентативи ...................131
3.2.2. Мовленнєві акти директивного типу в з’ясувальних висловленнях...146
3.2.3. Вираження експресивних мовленнєвих актів через з’ясувальні висловлення.........................................................................................................158
3.2.4. З’ясувальні висловлення комісивного типу ...........................165
3.2.5. Місце з’ясувальних висловлень-запитань в актомовленнєвому контексті..............................................................................................................167
Висновки до третього розділу ..........................................................................170
ВИСНОВКИ........................................................................................................172
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................................................175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................194

ВСТУП

У сучасній синтаксичній науці пильну увагу дослідників зосереджено на вивченні речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці, яке незалежно від структури розглядається як складне, багаторівневе за своєю організацією явище. Насамперед наголошується на необхідності розмежування в ньому формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного й комунікативно-прагматичного аспектів. Такий комплексний підхід дозволяє розглядати речення в його цілісності, багатогранності, а також сприяє усвідомленню сутності явищ, що мали суперечливе тлумачення в історії синтаксису. Оскільки мова існує в реальності тільки у формі висловлень конкретних суб’єктів мовлення, то вивчення структури та семантики речення не буде повним без дослідження його комунікативних функцій. Це стосується і з’ясувальних складнопідрядних речень, які на формально-граматичному рівні мають детальні описи, але з позицій семантико-синтаксичної та комунікативної організації потребують ґрунтовного спеціального вивчення.
Дослідженню з’ясувальних складнопідрядних речень присвячено чимало наукових праць, проте на сьогодні немає монографічних описів, які об’єднували б усі рівні їх організації. Вагомий внесок у розробку питань, пов’язаних із вивченням з’ясувальних складнопідрядних речень, зробили такі українські та російські мовознавці: на формально-граматичному рівні Ф.І. Буслаєв, О.Є. Вержбицький, В.В. Виноградов, О.М. Пєшковський, І.Г. Чередниченко; на структурно-семантичному В.В. Бабайцева, С.П. Бевзенко, В.А. Бєлошапкова, Н.С. Валгіна, Н.С. Верниковська, І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, С.Г. Ільєнко, М.У. Каранська, М.Ф. Кобилянська, В.І. Кодухов, С.Є. Крючков, Л.Ю. Максимов, М.С. Поспєлов, Д.Е. Розенталь, Н.М. Сергєєва, І.І. Слинько, Н.Ю. Шведова, К.Ф. Шульжук. У дисертаціях, що з’явилися в останні роки, детально проаналізовано окремі аспекти з’ясувальних складнопідрядних речень (О.Л. Доценко, В.Г. Зарицька, В.А. Орєхов, А.Л. Савченко) або розглянуто їх серед складнопідрядних речень прислівного типу (Л.В. Пономарьова). У зазначених дослідженнях зроблено важливі спостереження, проте багато питань залишилися відкритими.
Насамперед відсутнє чітке окреслення зазначеного різновиду складнопідрядних речень. Існують суттєві розбіжності у визначенні меж складнопідрядних речень з підрядними з’ясувальними частинами, недостатньо вивчено їх семантику та особливості функціонування в мовленні. Залишаються дискусійними питання щодо віднесення до з’ясувальних речень структур, у яких підрядні частини поєднуються з опорним предикатним словом безсполучниковим зв’язком та використання у з’ясувальних реченнях указівних займенникових слів. Останні деякі вчені виділяють в окремий тип займенниково-співвідносні, що можуть поєднувати ознаки займенникових і з’ясувальних речень (В.А. Бєлошапкова, А.П. Загнітко, С.В. Ломакович та ін.), інші ж науковці відносять їх до з’ясувальних і в окремий тип не вичленовують (Н.С. Валгіна, М.У. Каранська, С.Є. Крючков, Б.М. Кулик, Л.Ю. Максимов, І.І. Слинько).
Центральним елементом структури досліджуваних речень є опорне дієслово з правобічною об’єктною валентністю, деякі предикативи, прикметники, дієприкметники, дієприслівники, девербативи, окремі іменники недієслівного походження, що мають здатність до керування, проте до сьогодні семантичні групи цих слів та їх уплив на структуру з’ясувального речення ще глибоко не вивчено.
Окремої уваги заслуговують конструкції, підрядна частина яких стоїть у позиції підмета. Речення цього типу мають різні класифікаційні описи. І.Р. Вихованець відзначає, що в таких реченнях частина з об’єктною функцією перемістилася в позицію підмета і набула додаткової суб’єктної валентності, а отже, має комплексну суб’єктно-об’єктну семантико-синтаксичну функцію, тому він називає їх складними реченнями із взаємозалежними частинами [41, с. 346]. Проте більшість лінгвістів ці конструкції розглядають серед з’ясувальних і в окремий тип не виділяють (Н.С. Валгіна, А.П. Загнітко, М.У. Каранська, Л.Ю. Максимов, І.І. Слинько, Н.Ю. Шведова, К.Ф. Шульжук).
Важливим об’єктом усебічного опису складнопідрядних речень є явище синкретизму. Аналіз наукових розвідок з означеної проблеми доводить, що це явище в системі з’ясувальних складнопідрядних речень потребує детального вивчення. Окремі зауваження про наявність додаткових відтінків значень у досліджуваних структурах подано у працях В.В. Бабайцевої, Л.А. Булаховського, Н.С. Валгіної, І.Р. Вихованця, В.І. Кодухова, Б.М. Кулика, В.М. Маркова, О.Д. Пономарева, І.І. Слинька, І.Г. Чередниченка, Н.Ю. Шведової. Більшою увагою до питання значеннєвого синкретизму з’ясувальних конструкцій позначені дослідження Л.В. Шитик та В.Г. Зарицької. Проте бракує системності у визначенні чинників, які зумовлюють синкретизм у складнопідрядному з’ясувальному реченні, а тому проблема залишається до кінця невирішеною.
До сьогодні мало досліджувалися з’ясувальні складнопідрядні речення у прагматичному аспекті. Не з’ясовано, які типи висловлень можуть реалізуватися через з’ясувальні складнопідрядні речення. Недостатньо висвітленими з цієї позиції залишаються особливості мовленнєвої поведінки комунікантів у різних ситуаціях, а також прагматичні чинники, які зумовлюють відбір і комбінацію мовних засобів у процесі комунікації.
Отже, без ґрунтовного комплексного аналізу складнопідрядних з’ясувальних речень та поглибленого вивчення окреслених вище проблем не можна осягнути всієї специфіки досліджуваних конструкцій.

Актуальність дослідження визначається потребою в узагальненні й систематизації наявного наукового досвіду вивчення з’ясувальних складнопідрядних речень та комплексному описі мовних одиниць на різних рівнях їх організації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Закономірності розвитку і функціонування української мови”, що передбачає вивчення питань синтаксису сучасної української мови.
Об’єктом дослідження є складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними частинами в сучасній українській літературній мові.
Предметом наукового аналізу є семантична організація з’ясувальних складнопідрядних речень та специфіка їх функціонування в мовленні.
Матеріал дослідження. Фактичний матеріал, проаналізований у дисертації, добирався з художніх та літературно-критичних творів письменників другої половини ХХ початку ХХІ століть, публіцистики, наукових текстів. Усього проаналізовано близько 5 000 з’ясувальних складнопідрядних речень.
Метою дисертаційної роботи є системний аналіз семантичної організації складнопідрядних речень з підрядною з’ясувальною частиною та їх функціонування в мовленнєвих актах різних типів.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) окреслити межі з’ясувальних складнопідрядних речень і визначити їх місце в системі складнопідрядних речень української мови;
2) з’ясувати вплив семантики опорного слова головної частини та синтаксичних засобів зв’язку частин на формування семантики складнопідрядних з’ясувальних речень;
3) схарактеризувати особливості семантичної структури з’ясувальних конструкцій, визначити їх семантичні види та різновиди;
4) дослідити функціонування з’ясувальних висловлень у різних мовленнєвих актах;
5) виявити прагматичні типи висловлень, які передаються з’ясувальними складнопідрядними реченнями.
Методи дослідження мотивуються метою й конкретними завданнями, які поставлено в роботі. Основним обрано метод лінгвістичного опису з його універсальними прийомами спостереження й інтерпретації мовних фактів. Для розв’язання окремих завдань залучалися методи компонентного, трансформаційного та дистрибутивного аналізу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на широкому фактичному матеріалі здійснено системний аналіз складнопідрядних з’ясувальних речень з урахуванням їх структурно-граматичних, лексико-семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей, окреслено межі досліджуваних конструкцій у системі складнопідрядних речень української мови, виявлено визначальні чинники їх смислової організації, проаналізовано функціонування з’ясувальних висловлень у різних мовленнєвих актах і на підставі цього встановлено їх прагматичні типи.
Теоретичне значення отриманих результатів полягає в істотному розширенні уявлень про семантико-функціональні особливості з’ясувальних складнопідрядних речень. Важливим з теоретичного погляду є з’ясування ролі сполучних засобів у формуванні семантики досліджуваних конструкцій. Висновки й узагальнення, обґрунтовані аналізом фактичного матеріалу, можуть бути використані в подальшому опрацюванні загальних та часткових проблем теорії функціонального синтаксису української мови.
Практичне значення. Отримані результати можуть бути використані в навчальному процесі вищих та загальноосвітніх закладів у практиці викладання курсу синтаксису сучасної української мови, для розробки спецкурсів та спецсемінарів із синтаксису складного речення, синтаксичної семантики й прагматики, а також при написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників з синтаксису, у наукових дослідженнях студентів та школярів.
Особистий внесок здобувача. Увесь відбір фактичного мовного матеріалу, його систематизація, аналіз, опис та висновки здійснено автором дисертації особисто. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації було представлено в доповідях на міжнародних наукових конференціях Діалог культур в поліетнічному світі” (Сімферополь, 2004), Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” (Харків, 2004), Функционализм как основа лингвистических исследований” (Ялта, 2005), всеукраїнських наукових конференціях Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005), Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку” (Запоріжжя, 2006) та щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Бердянського державного педагогічного університету (2003-2007). Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедр української мови та українознавства Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С. Сковороди, де виконувалася робота, а також кафедри української мови Бердянського державного педагогічного університету.
Публікації. Теоретичні і практичні результати дослідження висвітлено в семи одноосібних наукових статтях, шість із яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (220 позицій) та списку джерел фактичного матеріалу. Повний обсяг роботи 198 сторінок, із них 174 сторінки основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження з’ясувальних складнопідрядних речень сучасної української мови дозволило зробити такі висновки.
1. З’ясувальне складнопідрядне речення, як і будь-яке інше речення, є багатоаспектною синтаксичною одиницею, у якій наявні три рівні організації: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний.
2. Аналіз з’ясувальних складнопідрядних речень на формальному рівні доводить, що в них наявний прислівний підрядний зв’язок, зумовлений семантикою активно валентних синтаксем. Він є передбачуваним і обов’язковим. Важливим засобом зв’язку предикативних частин з’ясувального речення виступають сполучники підрядності та сполучні слова. Вони окреслюють семантико-граматичну залежність підрядної частини від головної та зумовлюють специфіку підпорядкування однієї з частин складного речення іншій. Типовими для з’ясувальних конструкцій є сполучники що, як, чи, щоб (аби, хай, нехай), наче, неначе, ніби, мов, немов, начебто, нібито. Сполучники та сполучні слова (окрім сполучника що, який є асемантичним) асемантизуються, оскільки вони вносять відповідні їх семантиці відтінки значень.
3. Центральним елементом структури аналізованих речень виступає опорне дієслово з правобічною об’єктною валентністю, деякі предикативні слова, прикметники, дієприкметники, дієприслівники, іменники-девербативи або іменники, які мають здатність до керування.
4. Спостереження за семантичними особливостями досліджуваних конструкцій показало: визначальною особливістю з’ясувальних складнопідрядних речень є те, що наявність підрядної частини чітко окреслена семантикою опорного слова. З’ясувальні речення об’єднуються в один структурно-семантичний тип на основі незаміщеності в головній частині граматичної позиції, обумовленої валентними властивостями опорних слів, що потребують з’ясування та доповнення їх структурно-змістової недостатності. У залежності від семантичного типу опорного валентнозумовлювального дієслівного предиката та його комунікативної спрямованості серед складнопідрядних з’ясувальних речень виділено такі види та різновиди: 1) власне з’ясувальні складнопідрядні речення (інтелектуальної діяльності, психічної діяльності, мовленнєвої діяльності, буття та виявлення, мовленнєвої діяльності, волевиявлення) та 2) синкретичні з’ясувальні складнопідрядні речення (з’ясувально-атрибутивні та з’ясувально-причинові речення).
5. Помічено, що причиною виникнення синкретичних з’ясувальних конструкцій є морфологічна природа опорного слова девербативного компонента, який зберігає як здатність до керування об’єктним поширювачем, так і можливість узгоджуватися з підрядною частиною (з’ясувально-атрибутивні речення) та наявність специфічної головної частини (з’ясувально-причинові речення).
6. Аналіз установив, що в більшості з’ясувальних складнопідрядних речень наявний компонент раціональної, якісної та емоційної оцінки. Підґрунтям для створення типології складнопідрядних з’ясувальних речень з оцінним компонентом стало врахування взаємозв’язку функціонально-семантичного поля достовірності з категорією оцінки, що дозволило розділити загальне семантичне значення впевненості в достовірності викладеної інформації на три типи: раціональну оцінку (власне модальну), якісну та емоційну (як периферійні модальності).
7. Прагматичний аналіз з’ясувальних висловлень довів, що вони є одним із виразних засобів мовної комунікації. Напрям передання повідомлення, фактор адресата та мовця визначають особливості реалізації різних типів мовленнєвих актів через з’ясувальні висловлення, а також виступають чинниками творення їх прагматичного потенціалу та впливають на формування способів їх реалізації.
8. Засвідчено, що з’ясувальні висловлення функціонують у мовленні як репрезентативи (повідомлення, констатація, міркування, зізнання, виправдання, ствердження, нагадування, припущення, заява, завірення), директиви (накази, настійні вимоги, прохання, поради, висловлення бажання, застереження, пропозиції), експресиви (вдячність, схвалення, вибачення, шкодування, докір, нарікання, осуд), комісиви (обіцяння, клятви) та запитання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Алисова Т.Б. Дополнительные отношения модуса и диктума // Вопросы языкознания. 1971. № 1. С. 5464.
2.Апресян Ю.Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании // Единицы разных уровней строя языка и их взаимодействие. Доклады симпозиума 18-22 апр. 1967 г. М.: Наука, 1969. С. 302306.
3.Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. М.: Наука, 1973. Т. 32. №1. С. 89.
4.Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 383 с.
5.Арутюнова Н.Д. Сокровенная связка (К проблеме предикативного отношения) // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. М.: Наука, 1980. Т. 39. № 4. С. 347358.
6.Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 340 с.
7.Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Т.40. № 4. С. 356367.
8.Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
9.Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 342.
10. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 608 с.
11. Бабайцева В.В. Переходные конструкции в синтаксисе. Воронеж: Центральночерноземное книжное изд-во, 1967. 392 с.
12. Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматическом строе русского языка. М.: Дрофа, 2000. 640 с.
13. Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Современный русский язык. М.: Наука, 1981. Ч.3. 225 с.
14. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
15. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Видавничий центр «Академія», 2004. 344 с.
16. Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. К.: КДПІ, 1987. 80 с.
17. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336 с.
18. Белошапкова В.А. Анафорические элементы в составе сложных предложений // Памяти акад. В.В. Виноградова: Сб. статей. М.: Изд-во Московского ун-та, 1971. С. 3443.
19. Белошапкова В.А. О понятии формула предложения” на уровне синтаксиса сложного предложения // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С. 206216.
20. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
21. Белошапкова В.А., Губина Р.И. Смысловые отношения в сложноподчиненном предложении открытой структуры и коммуникативная организация их частей // Синтаксические отношения в сложном предложении: Сб. науч. трудов. Калинин: КГУ, 1989. 156 с.
22. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке (Некоторые вопросы теории). М.: Просвещение, 1967. 160 с.
23. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
24. Бережан Л.В. Категорiя спонукальностi в сучаснiй українськiй мовi: Автореф. дис. ... канд. фiлол. наук: 10.02.01 / Прикарпат. держ. ун-т ім. В.Стефаника. Івано-Франківськ, 1997. 16 c.
25. Бережан Л.В. Структура і семантика спонукальних конструкцій // Структура і семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Збірник наукових праць. Чернівці, 1996. С.117126.
26. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. 88 с.
27. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. М., Л.: Соцэкгиз, 1935. 354 с.
28. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 209 с.
29. Булаховський Л.А. Українська мова // Вибранi працi: В 5 т. К.: Наукова думка, 1977. Т.2: Синтаксис. 631 с.
30. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: АН СССР, 1959. 623 с.
31. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высшая школа, 1991. 432 с.
32. Валгина Н.С. Сложноподчиненные предложения в русском языке. М.: Высшая школа, 1971. 85 с.
33. Валгина Н.С. Современный русский язык. М.: Высшая школа 1961. 452 с.
34. Ващенко В.С. Українська мова. Харків: ХДУ ім. О.М.Горького, 1959. 349 с.
35. Вежбицкая А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып.16. С. 251275.
36. Вендлер З. Иллокутивное самоубийство // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып.16. С. 238250.
37. Виноградов В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания. 1955. № 1. С. 6087.
38. Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 560 с.
39. Вихованець I.Р. Частини мови у семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
40. Вихованець I.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1982. 219 с.
41. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
42. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 221 с.
43. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Університетське видавництво Пульсари”, 2004. 398 с.
44. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища школа, 1976. С. 334337.
45. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228с.
46. Вопросы синтаксиса современного русского языка / Под ред. В.В.Виноградова. М.: Учпедгиз, 1950. 410 с.
47. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1972. С. 349372.
48. Гак В.Г. Категория модуса предложения // Предложение и текст в семантическом аспекте. Калинин: КГУ, 1978. С. 1926.
49. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык: Синтаксис. М.: Просвещение, 1968. Ч.2. 344 с.
50. Гладров В. Функциональный анализ сложноподчиненного предложения // Коммуникативно-смысловые параметры грамматики и текста. М.: Эдиториал УРСС, 2002. С. 254267.
51. Глазова С.М. Пояснювально-ототожнювальні конструкції в українській мові: семантика, граматика, прагматика: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / ХНПУ ім. Г.С.Сковороди. Х., 2005. 219 с.
52. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып.16. С. 276302.
53. Грабовская С.В. Семантико-синтаксическая структура сложноподчиненных предложений с придаточными изъяснительными в современном литературном украинском языке: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Киевский ун-т им. Т.Шевченка. К., 1987. 207 с.
54. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып.16. С. 217237.
55. Грамматика русского языка / Под. ред. акад. В.В.Виноградова. М.: Изд. АН СССР, 1954. Т.2: Синтаксис. 720 с.
56. Грамматика русского языка / Под. ред. акад. В.В.Виноградова. М.: Издат. АН СССР, 1960. Т.2: Синтаксис. 440 с.
57. Грамматика русского языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой. М.: Наука, 1980. Т.2: Синтаксис. 725 с.
58. Грамматика современного русского литературного языка. М.: Наука, 1970. 767 с.
59. Греб М.М. Семантико-граматичні чинники формування зіставного відношення в складних конструкціях сучасної української мови: Дис. канд. філол. наук: 10. 02. 01 / ХНПУ ім. Г.С.Сковороди. Х., 2005. 188 с.
60. Грепл М. О сущности модальности // Языкознание в Чехословакии: Сб. статей. / Под ред. А.Г.Широковой. М.: Прогресс, 1978. 464 с.
61. Гулыга Е.В. Модальность сложноподчиненного предложения // Уч. зап. МГПИ. 1959. Т. 141. Вып. 1. С. 4351.
62. Гулыга Е.В. О семантике предложения // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Л.: Наука, 1975. С. 2129.
63. Гусліста Л.О. Негативна етична оцінка у контекстах осуду (на матер. сучасної публіцистики): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ Харківський нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. Х., 2002. 18 с.
64. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
65. Гуйванюк Н.В., Гнатчук О.С., Нечипорук М.В. Семантична структура тексту. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
66. Данеш Ф., Гаузенблас К. К семантике основных синтаксических формаций // Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. М.: Наука, 1974. С. 90-97.
67. Дейк Т.А. ван. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып.16. С. 259336.
68. Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. / Под ред. В.И. Герасимова. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
69. Демьянков В.З. «Теория речевых актов» в контексте современной зарубежной лингвистической литературы // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 17. С. 223235.
70. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. К.: Вища школа, 1987. 351 с.
71. Дорошенко С.І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові. Харків: Вища школа, 1980. 151 с.
72. Доценко О.Л. Модальність у вираженні об’єктно-з’ясувальних відношень: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / НПУ ім. М.П.Драгоманова. К., 2000. 235 с.
73. Доценко О.Л. Семантико-прагматичний синтаксис: особливості вираження модальності: Монографія. К.: Міленіум, 2006. 226 с.
74. Ефимова Т.Г. Изменения в структуре и семантике сложноподчиненных предложений изъяснительного типа в языке русской художественной прозы с 20 30-х годов 19 века до 80-х годов 20 века: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Воронеж. Гос. ун-т им. Ленинского комсомола. Воронеж, 1984. 23 с.
75. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. К.: Вища школа, 1980. 318 с.
76. Загнiтко А.П. Принципи формальної і смислової організації складного речення // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Горлівка: ГДППМ, 1997. Вип. 3. С. 239247.
77. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
78. Загнітко А.П. Український синтаксис: науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс: У 2-х ч. Ч. 2. К.: ІЗМН, 1996. 240 с.
79. Загнітко А.П. Сучасні лінгвістичні теорії: Монографія. Вид. 2-ге, випр. і доп. Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2007. 219 с.
80. Зарицька В.Г. Синкретичні типи підрядності в системі складного речення: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетровський національний ун-т. Дніпропетровськ, 2005. 20 с.
81. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 307 с.
82. Зильберт Б.А. Система знаков языка, их значение и мотивированность. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. С. 76.
83. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
84. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
85. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища школа, 1988. 167 с.
86. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1965. 504 с.
87. Ильенко С.Г. Сложное предложение в современном русском языке. Типология сложноподчинённого предложения. Л.: ЛГПИ, 1976. 32 с.
88. Історія української мови. Синтаксис / За ред. Арполенко Г.П., Грищенка А.П., НімчукаВ.В., Русанівського В.М., Щербатюк Г.Х. К.: Наукова думка, 1982. 503 с.
89. Каранська М.У. Сполучники що і щоб і граматичні конструкції з ними в сучасній українській літературній мові. К.: Вид-во Акад. наук УССР, 1962. 136 с.
90. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. К.: НМК ВО, 1992. 400 с.
91. Кацнельсон С.Д. О категории субъекта предложения // Универсалии и типологические исслдования. М.: Наука, 1974. С. 104124.
92. Кацнельсон С.Д. О грамматической категории // Вестник Ленингад. гос. ун-та. 1948. № 2. С. 132.
93. Кодухов В.И. Объектные отношения в сложноподчиненных предложениях // Ученые записки ЛГПИ. 1968. № 281. С. 192.
94. Колосова Т.А. К вопросу о семантике сложных предложений // Сложные предложения в языках разных систем: Сб. науч. трудов. Новосибирск, 1977. С. 2935.
95. Колосова Т.А. О диктуме и модусе в сложном предложении // Науч. доклады высшей школы. Филологические науки. 1979. № 2. С. 4753.
96. Колосова Т.А. Семантические отношения в сложном предложении // Науч. доклады высшей школы. Филологические науки. 1972. № 5. С. 6172.
97. Колосова Т.А., Черемисина М.И. Заметки по понятиям сочинение” и подчинение” в их соотношении друг с другом // Синтаксические отношения в сложном предложении: Сб. науч. трудов. Калинин: КГУ, 1989. С. 2839.
98. Колосова Т.А., Черемисина М.И. Очерки по теории сложного предложения. Новосибирск: Наука, 1987. 197 с.
99. Колшанский Г.В. Комуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 175 с.
100. Комина Н.А. Систематика комуникативно-прагматических типов высказывания // Прагматические аспекты функционирования языка. Барнаул: Алтайский гос. ун-т, 1983. С. 93101.
101. Кубик М. Изъяснительные конструкции и способы их порождения // Проблемы современной лингвистики. Praha: Изд-во Universiteta Karlova, 1967. C. 79117.
102. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Синтаксис. К.: Радянська школа, 1965. Ч.2. 284 с.
103. Куликова В.Г. Структура спонукальних мовленнєвих актів сучасної французької мови (комунікативно-прагматичний аспект): Автореф. дис. канд. філ. наук: 10.02.05 / Київський національний лінгвістичний ун-т. К., 2001. 17 с.
104. Крючков С.Е., Максимов Л.Ю. Современный русский язык. Синтаксис сложного предложения. М.: Просвещение, 1977. 192 с.
105. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис / За ред. Л.А.Булаховського. К.: Рад. школа, 1951. Ч.2. 406 с.
106. Лакофф Дж. Прагматика в естественной логике // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып.16. С. 439470.
107. Леонтьев А.А. Высказывание как предмет лингвистики, психолингвистики и теории коммуникации // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 1836.
108. Лингвистический энциклопедический словарь / Ин-т языкознания АН СССР / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Советская энциклопедия, 1990. 685 с.
109. Ломакович С.В. Займенниково-співвідносні речення в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.01 / Київський ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1993. 52 с.
110. Ломакович С.В. Семантична організація займенниково-співвідносних речень у сучасній українській мові. К.: НМК ВО, 1993. 73 с.
111. Ломтев Т.П. Предмет и смысл языковых выражений / Исследования по современному русскому языку: Сб. статей. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. С. 132141.
112. Ляпон М.В. К вопросу о языковой специфике модальности // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. 1971. № 3. С. 67.
113.&nb