СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В ІДІОСТИЛІ ЄВГЕНА ГУЦАЛА на матеріалі художньої прози

Краткое описание

Київський міський педагогічний університет імені Б.Д.Грінченка

На правах рукопису

Морозова Наталя Володимирівна
УДК 811.161.2’367

СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ
В ІДІОСТИЛІ ЄВГЕНА ГУЦАЛА
(на матеріалі художньої прози)

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Караман Станіслав Олександрович
доктор педагогічних наук, професор

Київ - 2006

ЗМІСТ

Вступ 3-10
РОЗДІЛ 1
Проблеми складного речення в теоретичному мовознавстві
1.1. Аспекти дослідження речення 11-18
1.1.1. Сучасні підходи до вивчення речення 11-13
1.1.2. Поняття складне речення” у лінгвістичній науці 14-18
1.2. Формально-граматична організація складного речення 18-58
1.2.1. Формально-синтаксичні ознаки складного речення 18-24
1.2.2. Проблема розмежування типів сполучникових і безсполучникових конструкцій у сучасному мовознавстві 25-32
1.2.3. Особливості структурної організації сполучникових і безсполучникових речень 32-48
1.2.4. Видо-часова організація складних конструкцій 48-58
1.3. Семантико-синтаксична організація складного речення 58-66
1.3.1. Аспекти дослідження синтаксичної семантики 58-63
1.3.2. Основні поняття семантичної структури складного речення 63-66
Висновки до розділу І 67-68

РОЗДІЛ ІІ

Структурна організація та семантика складносурядних, безсполучникових складносурядних речень, конструкцій із недиференційованим синтаксичним зв’язком у художніх творах Євгена Гуцала
2.1. Індивідуальний стиль письменника як цілісна система експресивно-мовленнєвих засобів відображення дійсності 69-76
2.2. Реалізація категорії сурядності в складних реченнях художньої прози Євгена Гуцала 76-79
2.3. Співвідношення складносурядних речень відкритої та закритої структури. Засоби вираження сурядного зв’язку та семантико-синтаксичних відношень 79-91
2.4. Видо-часова організація складносурядних конструкцій у прозі Євгена Гуцала 91-101
2.5. Формально-синтаксична і семантико-синтаксична специфіка авторського творення конструкцій із недиференційованим синтаксичним зв’язком, безсполучникових складних речень 101-107
2.6. Особливості видо-часової організації безсполучникових речень у художній прозі Євгена Гуцала 107-116
Висновки до розділу ІІ 117-118
РОЗДІЛ ІІІ
Потенціал складнопідрядних речень у прозових творах Євгена Гуцала
3.1. Формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні особливості складнопідрядних конструкцій 119-124
3.2. Структурно-семантична специфіка складнопідрядних речень із прислівними та детермінантними підрядними частинами 124-151
3.2.1. Складнопідрядні речення з підрядними детермінантними частинами як домінанта в системі синтаксичних конструкцій у прозовому тексті Євгена Гуцала 124-129
3.2.2. Формально-синтаксична і семантико-синтаксична організація складнопідрядних конструкцій означального типу 129-137
3.2.3. Визначальні структурні та семантичні ознаки складнопідрядних речень зі з’ясувальною підрядною частиною 137-145
3.2.4. Займенниково-співвідносний тип речень, особливості побудови і семантики 146-151
3.3. Специфіка видо-часової організації складнопідрядних конструкцій у творах Євгена Гуцала 151-160
Висновки до розділу ІІІ 161-162
Висновки 163-169
Список використаних джерел 170-171
Список використаної літератури 172-195

ВСТУП

Антропологічна концепція сучасної лінгвістики, звернення до мовної особистості зумовило виникнення проблем, пов’язаних із дослідженням внутрішньо-структурних та функціональних можливостей мови.
Розвиток і реалізація людського мислення, наявність невідкладної потреби охопити ширші та суттєвіші зв’язки предмета і його властивостей, потреба передати їх у процесі спілкування зумовлюють еволюційний розвиток мовних, зокрема синтаксичних, одиниць.
Просте речення як визначальна одиниця синтаксису забезпечує безпосереднє спілкування людей, формування і вираження думки, відображення дійсності, є реченнєтвірною величиною у формуванні ієрархічно вищої синтаксичної конструкції складного речення.
Проблема статусу, природи і особливостей складного речення, на позначення якого використовувались різні терміни: стягнене речення” (О.Х.Востоков), складне ціле” (О.М.Пєшковський), складне речення” (М.С.Поспєлов), була предметом вивчення зарубіжних (О.Х.Востоков, М.І.Греч, В.В.Виноградов, М.М.Петерсон, О.М.Пєшковський, П.Ф.Фортунатов, Ф.І.Буслаєв, О.О.Шахматов, В.В.Бабайцева, В.А.Бєлошапкова, Н.Д.Арутюнова, Г.О.Золотова, Н.Ю.Шведова, Л.Ю.Максимов, Г.П.Уханов, В.Г.Адмоні, І.П.Распопов, В.Матезіус, Л.Блумфілд, Бодуен де Куртене, Д.С.Уорт, Л.Теньєр, Ч.Філлмор, Ф. Данеш та ін.) [5; 19-21; 24; 33-35; 38; 41; 49; 59-60; 82; 98; 107; 141-145; 212-213; 215; 230-232; 274; 277-278; 282; 284; 299; 300; 302; 320-322] й українських (О.О.Потебня, С.П.Бевзенко, І.Г.Чередниченко, О.С.Мельничук, К.Ф.Шульжук, І.Р.Вихованець, А.П.Грищенко, С.І.Дорошенко, М.У.Каранська, І.І.Слинько, А.П.Загнітко, О.Кульбабська та ін.) [32; 66-78; 98-102; 111-114; 130-133; 153; 177; 191-195; 225; 247; 291-292; 309-313] мовознавців.
Так, у дослідженнях логіко-граматистів (М.І.Греч, О.Х.Востоков, О.О.Шахматов, П.Ф.Фортунатов тощо) складне речення витлумачено як сукупність двох чи більше простих речень, для утворення якої необхідне уявлення окремих понять та їхнє співвідношення із мисленням [82; 98; 284; 299].
Як цілісну формально закінчену синтаксичну одиницю, що має предикативну та інтонаційну завершеність, дефіновано складну конструкцію у працях О.О.Потебні, М.М.Петерсона, В.В.Виноградова, М.С.Поспєлова, Л.Теньєра, Л.Блумфілда та ін. мовознавців [38; 58-63; 213-214; 222-224; 225; 267].
Предметом дослідження наукових розвідок Н.Д.Арутюнової, Г.О.Золотової, Н.Ю.Шведової, І.Г.Чередниченка, О.Н.Савченка та ін. стало абстрактне мовне значення, створене семантикою структурної схеми і лексичним наповненням слів. На цих засадах складне речення витлумачено як суму значень простих речень, що входять до його складу [18-21; 141-146; 239; 291-292; 300-302].
Подальше вивчення формально-граматичної природи складної синтаксичної одиниці зумовило потребу дослідити її функціональний аспект. У працях С.П.Бевзенка, В.В.Бабайцевої, В.А.Бєлошапкової, Н.Ю.Шведової, Л.Ю.Максимова та ін. відзначено комунікативну спрямованість складного речення як одну з визначальних його ознак, що стоїть поряд із бі-, поліпредикативністю. Складну конструкцію схарактеризовано як граматично оформлене поєднання речень, повідомлення про дві чи більше ситуації та про відношення між ними [24; 32; 33-36; 300-302].
Дисертаційне дослідження ґрунтується на підході до витлумачення складного речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці, у складі якої виокремлюють формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний рівні організації. Вони однаковою мірою важливі як для простого, так і для складного речення, діють в органічній єдності, стосуються сфери мови (структурний і семантичний рівні) і сфери мовлення (комунікативний рівень). Структурний і семантичний аспекти виступають як властивості, неподільні у процесі функціонування мови, оскільки в її системі переважає тенденція до симетрії між формально-синтаксичною і семантико-синтаксичною структурами речення” [57, 57].
Під складним реченням” розуміємо складну (двокомпонентну) з формально-синтаксичного погляду конструкцію, що складається з двох предикативних частин, між якими встановлюються певні семантико-синтаксичні відношення.
Своєрідність, стабільність і визначеність складної синтаксичної одиниці відбивають її структурні та семантичні ознаки. Формально-синтаксичну автономність і самодостатність складної конструкції характеризують дві (і більше) предикативні частини, синтаксичний зв’язок між структурними предикативними компонентами, наявність / відсутність сполучних засобів. Семантико-синтаксична організація визначається на основі семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами сполучникових і безсполучникових синтаксичних одиниць.
Проблема організації та співвідношення структурного і семантичного аспектів складного речення знайшла своє відображення у працях А.П.Грищенка, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Загнітка, Н.Л.Іваницької, М.В.Мірченка, К.Ф.Шульжука та ін. українських дослідників [66-72; 89; 94-95; 102-103; 130-133; 147; 196-201; 309-313].
Проте, незважаючи на значну кількість спеціальних лінгвістичних розвідок з теорії складного речення, в українському мовознавстві дотепер недостатньо уваги приділялося проблемі структурної і семантичної організації складної синтаксичної одиниці в художньому тексті. Оскільки складні речення становлять органічну ланку в загальній системі стилістично виражальних засобів мовлення, в художньому стилі регулярно використовуються їхні типові структурні схеми з ізоморфними формально-синтаксичними і семантико-синтаксичними структурами, різні семантичні варіанти з порушеною симетрією між формою і змістом [261, 384]. Будова складних синтаксичних одиниць має ряд специфічних особливостей, що стосуються загальної типології, внутрішньої структури, центральності й периферійності типів складних речень, їх стилістичного функціонування в художній прозі [313, 8]. Вивчення цих аспектів потребує глибокого й ґрунтовного дослідження. У більшості ж наукових розвідок складні конструкції, дібрані з творів різних авторів і стилів, слугують лише ілюстративним матеріалом для вивчення їх формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної структури. Не з’ясованими залишаються питання взаємодії, співвідношення і реалізації структури та семантики складного речення в ідіостилі конкретного автора, як це, наприклад, зроблено в дисертаційній роботі зі стилістики Л.М.Малковською на матеріалі художньої прози В.Підмогильного [187]. Наявні дослідження з синтаксису Н.І.Тоцької [270], С.Д.Єрмакової [121] не дозволяють повною мірою розв’язати зазначені вище проблеми сучасного синтаксису.
Ґрунтовного вивчення вимагає і реалізація різних типів складних конструкції в ідіостилі українських письменників, постаті й художні тексти яких до сьогодні зазнавали тільки літературознавчих студій.
Розвиток великого письменника процес надзвичайно важливий і складний. Випадки, коли з перших проб пера уже визначається магістральний шлях майбутнього новатора, достатньо рідкісні. Значно частіше молодий письменник поступово відшліфовує” індивідуальну манеру письма. До них, власне, і належить Євген Гуцало, що вийшов у 50-60-х роках ХХ століття з надр поезії, малої прози і піднявся у 80-х до висот великої літератури химерної прози.
В основі мовотворчості кожного митця, зазначає Н.М.Сологуб, лежить загальнонародна мова, її система та структура, що є відображенням епохи, зокрема її мовних тенденцій [252 ,23]. Дослідження ідіостилів майстрів українського слова, на думку Л.І.Мацько, є актуальним у кількох планах: для історії української літературної мови вони показують роль письменників у нормуванні і розвитку літературної мови, для лінгвостилістики реалізацію можливостей художнього стилю відповідно до стилістичних задумів автора, для мистецтва слова розкривають естетичні потенції мовних одиниць, конкретизують їх в окремішній мовній практиці [190, 164].
Із цих позицій на часі є простеження співвіднесеності типів складних речень художньої прози Євгена Гуцала з синтаксичними нормами літературної мови, виявлення ідіостилю письменника. Для окреслення особливостей розвитку реченнєтвірного таланту митця використаний у дисертації матеріал дослідження класифіковано на умовні періоди творчості письменника: тексти 60-х, 70-х і 80-х років.
Актуальність обраної теми дисертаційної роботи зумовлена відсутністю в українському мовознавстві праць, в яких би спеціально досліджувалися структурні та семантичні особливості організації складного речення в художньому прозовому тексті, зумовлені індивідуальною творчою манерою письменника, володінням словом як засобом образно-художнього відображення дійсності. Тому на часі є простеження співвіднесеності типів складних речень художньої прози Євгена Гуцала з синтаксичними нормами літературної мови, виявлення ідіостилю письменника.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в руслі наукової проблеми кафедри теорії та методики української мови і літератури Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка Проблеми функціонування мовних одиниць і граматичних категорій у різних стилях української мови” (протокол № 1 від 18.06.2003 року).
Тему дисертації затверджено Вченою радою Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка (протокол №1 від 24.06.2004 року) та узгоджено з Науковою радою Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол №21 від 06.07. 2004 року).
Метою дисертаційного дослідження є з’ясування структурних і семантичних особливостей складних (двокомпонентних) речень в ідіостилі Євгена Гуцала на матеріалі художньої прози.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
Ø охарактеризувати напрями дослідження складного речення та аспекти його вивчення;
Ø окреслити поняття індивідуальний стиль письменника” у лінгвістичному аспекті як принцип відбору засобів мови і мовленнєвих побудов;
Ø виявити специфічні риси формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної організації складносурядних синтаксичних одиниць;
Ø встановити чинники, які зумовили авторський відбір безсполучникових речень;
Ø з’ясувати функціональні параметри складнопідрядних речень;
Ø визначити домінантні моделі складних речень і периферійні вживання окремих структурних типів;
Ø виявити особливості структурування прозового тексту з погляду стилістичного потенціалу синтаксичних побудов складних речень в ідіостилі Євгена Гуцала.
Об’єктом дослідження є складні (двокомпонентні) складносурядні, складнопідрядні та безсполучникові речення художньої прози Євгена Гуцала.
Предмет дослідження структурна і семантична організація складних (двокомпонентних) речень та їх використання у прозових художніх творах письменника.
Матеріалом дослідження стали 11116 складних речень. Фактичний матеріал дібраний методом суцільної вибірки з прозових художніх творів автора, вміщених у 5-томному виданні. Збірки оповідань, подані у першому томі, опрацьовано у повному варіанті.
Методи дисертаційного дослідження. Аналіз та інтерпретацію теоретичного і фактичного матеріалу проведено із застосуванням описового і структурного методів, прийомів кількісного і статистичного аналізу мовного матеріалу.
Наукова новизна роботи. Уперше в україністиці на широкому фактичному матеріалі здійснено комплексний аналіз структурної та семантичної організації складного (двокомпонентного) речення на матеріалі художньої прози Євгена Гуцала. Складні синтаксичні одиниці розглянуто в єдності їхньої формально-граматичної і семантико-синтаксичної структур; встановлено ієрархію їх типів; визначено домінантні моделі кожного типу; схарактеризовано процес авторського реченнєтворення.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що запропонований комплексний аналіз структури і семантики складного (двокомпонентного) речення в ідіостилі Євгена Гуцала (на матеріалі художньої прози) поглиблює теорію складних синтаксичних одиниць та функціонування їх у художньому тексті.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що спостереження і висновки можуть бути використані на лекційних і практичних заняттях з курсу сучасної української мови, проведенні спецкурсів і спецсемінарів для студентів філологічних спеціальностей, написанні підручників, навчальних посібників із синтаксису, стилістики, культури української мови.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Окремі розділи та дисертація загалом обговорювались на засіданнях кафедри теорії та методики української мови і літератури Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка. Деякі положення дисертаційної роботи були апробовані автором на регіональній науково-практичній конференції ”Особливості навчання державної мови в південно-східному регіоні” в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка (3-4 квітня 2003 р.), Всеукраїнських ”Граматичних читаннях (ІІ)” у Донецькому державному університеті (23-25 жовтня 2002 р.), семінарах, виступах, звітних науково-практичних конференціях викладачів у Київському міському педагогічному університеті імені Б.Д.Грінченка (2003-2005 рр.), Херсонському державному університеті (2003-2005 рр.).
Результати дисертаційного дослідження впроваджені у навчальний процес факультету української філології (ІІІ- V курси) Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка №1/22 від 10 січня 2006 року), Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка (довідка №220 від 28 червня 2005 року).
Публікації. Аспекти досліджуваної проблеми відображено у восьми публікаціях, вміщених у фахових виданнях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, що нараховує 324 позиції. Загальний обсяг дисертації 195 сторінок, із них основного тексту 169 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз зібраного матеріалу дозволяє зробити висновки.
В українському синтаксисі поширеним є підхід, згідно з яким складне речення витлумачують як багатоаспектну одиницю, що має, зокрема, формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну організацію. Формально-синтаксичними ознаками складної конструкції є категорії предикативності, сурядності, підрядності й недиференційованого синтаксичного зв’язку. В основу розмежування сполучникових і безсполучникових (двокомпонентних) речень покладено їх формально-синтаксичні ознаки. Вивчення значеннєвого аспекту складного речення спирається на поняття семантико-синтаксичної структури речення та семантико-синтаксичних відношень. Визначальними ознаками семантико-синтаксичної організації є категорії предикативності, предикації, предикатності, модальності й часу.
Дослідження структури складних речень в ідіостилі письменника спрямовано на з’ясування синтаксичної семантики цих конструкцій і зумовленості їх використання у художньому тексті. Останній, як продукт діяльності письменника, вибудовується на наявних у мові засобах, але з урахуванням особливостей використання їх потенціалу в індивідуальному стилі митця. Текст може бути розчленований на складові елементи для пізнання їх семантики, функцій та стилістичних особливостей. Оскільки знакова система мови загалом ізоморфна з формами, умовами людської діяльності та об’єктивними відношеннями предметів і явищ реальної дійсності, то відбір мовних засобів та їх використання ґрунтується на нормі літературної мови і своєрідності національно-специфічної форми її вираження у житті і діяльності народу та атмосфери” епохи в художньому тексті. Основними об’єктами дослідження складних речень є їх семантичні і статистичні характеристики.
Для складного (двокомпонентного) реченнєтворення Євгена Гуцала характерними є конструкції складнопідрядних (52%) та складносурядних (27,2%) сполучникових речень, безсполучникові складні речення становлять 20,8%. Підрахунки використаних конструкцій засвідчують про дотримання письменником норм української мови щодо функціонування і поширеності складних речень мінімальної структури.
Протягом умовних періодів творчості виявлено динаміку розвитку досліджуваних складних (двокомпонентних) конструкцій.
У використанні складносурядних речень митець надавав перевагу конструкціям із єднальними (13,7%), протиставними (10,5%) й зіставними (2,2%) семантико-синтаксичними відношеннями. В художній прозі Євгена Гуцала переважають складносурядні речення відкритої структури, використання яких протягом умовних періодів творчості характеризується поступовим розвитком. Переважають конструкції єднального типу, в яких виражаються семантико-синтаксичні відношення одночасності й послідовності дій.
Домінанту вираження цих відношень становлять єднальний сполучник і, протиставний а, зіставний а, що створюють особливу симетричність художньої оповіді, легкість, прозорість і витонченість викладу думки. Меншою мірою використано розділовий парний сполучник чичи, приєднувальний та й, градаційний не тількиа й. В аналізованих текстах не виявлено конструкцій із сурядними сполучниками пояснювально-уточнюючого типу.
Сурядних речень закритої структури виявлено меншу кількість, їхня реалізація протягом умовних періодів творчості нерівномірна; переважають конструкції з протиставними семантико-синтаксичними відношеннями.
У цілому використання автором сполучникових складносурядних речень характеризується поступовим зростанням їхньої кількості. Найбільшу кількість аналізованих конструкцій виявлено у текстах 80-х років, найменшу у текстах 60-х років. Спостерігається поступове збільшення кількості складносурядних речень з єднальними, зіставними та розділовими відношеннями. Градаційні конструкції, загалом маловживані й у інших стилях мови, майже не реалізовано в художній прозі Євгена Гуцала. Щодо приєднувальних конструкції, то письменник досить часто послуговується синонімічними реченнями з однорідними членами, з яких останній виконує приєднувальну функцію.
Специфікою видо-часової організації складносурядних синтаксичних одиниць Євгена Гуцала є переважання речень із семантикою одночасного розгортання дії. Крім типових конструкцій із формами залежного таксису використано також речення, ускладнені з дієприслівниковими зворотами зі значенням теперішнього часу. Автор надав перевагу складносурядним реченням із аспектуальним значенням тривалого перебігу дії, з її поступовим розгортанням у момент мовлення.
За специфікою видо-часової організації складносурядних конструкцій реченнєтворення письменника протягом умовних періодів творчості характеризується неоднорідним розвитком із кількісною домінантою розглядуваних синтаксичних одиниць у текстах 80-х років.
Кількість зафіксованих безсполучникових конструкцій (20,8%) свідчить про використання автором засобів розмовного стилю, оскільки експресивність і динамізм безсполучникових синтаксичних одиниць дозволяє відтворювати багатоманітні зв’язки й залежності між явищами реального світу. У безсполучникових реченнях переважають конструкції з недиференційованим синтаксичним зв’язком (9,5%). Євген Гуцало надав перевагу безсполучниковим конструкціям із семантико-синтаксичним відношеннями наслідку й причини; меншою мірою представлено речення з протиставними відношеннями.
Безсполучникові складносурядні речення становлять 9,3% від загальної кількості уживаних безсполучникових конструкцій.
Безсполучникових речень, співвіднесених зі сполучниковими складнопідрядними конструкціями з’ясувального типу, виявлено мало 2%.
Використання письменником зазначених типів безсполучникових речень вносить в художню оповідь динамізм і експресивність розмовного мовлення.
Видо-часова організація безсполучникових речень має таку специфіку: визначальними є конструкції з таксисними відношеннями одночасного розгортання дії між предикативними. Форми залежного таксису реалізовано в незначній кількості безсполучникових речень; типовою формою другорядної предикації є дієприслівникові звороти теперішнього часу.
Перевагу становлять синтаксичні одиниці з аспектуальною семантикою тривалого розгортання дії, перебіг якої збігається з моментом мовлення. Значну кількість виявлено речень з аспектуальним значенням фактичного, завершеного в минулому, розгортання дії.
Загальний процес творення письменником безсполучникових конструкцій характеризується неоднорідним розвитком з яскраво вираженою домінантою у текстах 80-х років.
У художній прозі Євгена Гуцала складнопідрядних речень зафіксовано найбільшу кількість 52%. Ці конструкції чітко розмежовують, диференціюють висловлені думки, урізноманітнюють художнє мовлення, відвертають двозначність і насиченість, забезпечують високу культуру вислову.
За характером співвідношення підрядної і головної частини виявлено 30% конструкцій прислівного і 22% детермінантного типу. В межах прислівних речень більшість приіменниково-означальні 18%, синтаксичних одиниць з’ясувального типу 11,5%, займенниково-співвідносних речень 2,2%.
У складнопідрядних реченнях із детермінантними підрядними частинами домінують семантико-синтаксичні відношення причини (6,07%), часу (5%), умови (3%). Найуживанішими сполучними засобами є сполучник причини бо, сполучник і сполучне слово на позначення часу коли, сполучник реальної умови коли. Меншою мірою вжито складнопідрядні конструкції мети (2,6%), порівняльні (1,95%), для яких типові сполучники мети щоб, і порівняльний наче. Незначну кількість становлять речення, які виражають семантико-синтаксичні відношення допустовості (1%) й наслідку (0,05%). Названі типи речень оформлені, переважно, підрядними сполучниками хоч (хоча), так що відповідно. У складнопідрядних (двокомпонентних) реченнях письменника не виявлено конструкцій із семантико-синтаксичними відношеннями місця й супровідності.
У структурній організації складнопідрядних приіменниково-означальних речень автор надав перевагу сполучним словам який, що, котрий, меншою мірою чий. сполучнику що.
Семантичною специфікою цих речень є домінування в них опорних іменників з узагальненим значенням (17% речень), назвою істоти (18%). Речень, в яких опорним словом виступає іменник з конкретним значенням, (15) представлено меншою мірою.
Аналіз структурно-семантичної організації складнопідрядних речень з’ясувального типу в прозових художніх творах Євгена Гуцала дав змогу встановити, що визначальним сполучним засобом є асемантичний сполучник що, меншою мірою вжито сполучники як і щоб. Асемантичні сполучні слова нетипові засоби для таких речень.
Семантичною специфікою з’ясувальних складнопідрядних синтаксичних одиниць автора є домінування в них опорних дієслів-предикатів на позначення мислення (2,62%), мовлення (2,2%) і внутрішнього стану особи (2,1%). Ці семантичні типи вносять у текст елементи психологізму, зумовлюють його глибоку інформативну насиченість. Конструкції з опорними словами, що виражають семантику руху в просторі, сприймання та відчуття, виявлено меншу кількість.
Спостерігається в незначній кількості 2% конструкцій заміна складнопідрядних речень з’ясувального типу співвіднесеними з ними безсполучниковими складнопідрядними реченнями з різнотипними частинами. Їхня стилістична вага зумовлена більш виразною інтонацією, що дозволяє передати емоційно-експресивні смисли висловлення.
Вивчення структурно-семантичної організації складнопідрядних речень займенниково-співвідносного типу в художній прозі письменника дало змогу зробити висновок, що вони є досить продуктивним типом 2,2%. Визначальні в межах таких речень є речення несиметричної структури (1,35%) з адвербіальною семантикою (1,33%), оформлені поєднанням співвідносного і сполучного слів так ... що, стільки ... що, так ... наче визначальний тип, так ... мовби, так ...щоб використано обмежено. Семантика співвідносного слова так передбачає формування в підрядній частині якісної характеристики способу дії, міри або ступеня її вияву.
Меншу кількість становлять займенниково-співвідносні речення симетричної структури (0,85%). Домінантними є конструкції з адвербіальною семантикою (0,47%), частини яких поєднуються скріпою так... як (0,4%).
Речень субстанціального типу на позначення особи чи живої істоти в конструкціях симетричної будови реалізовано меншою мірою (0,3%), типовою сполучною скріпою є той (та, те, ті) ... хто.
Складнопідрядних речень займенниково-співвідносного типу з означальною семантикою в художній прозі Євгена Гуцала виявлено мало (0,13%).
Видо-часовій семантиці складнопідрядних речень притаманне вираження одночасності виконуваних дій з поступовим її розгортанням, відсутність чіткої межі завершеності процесу.
Письменник обмежено використав складні конструкції з формами залежного таксису, основними формами вираження якого є дієприслівникові звороти теперішнього часу.
Загальне видо-часове реченнєтворення автора характеризується кількісним зростанням складнопідрядних конструкцій одночасно з аспектуально-таксисними особливостями їх вираження у творах 80-х років, що зумовлено, насамперед, зверненням до ширшої тематики, яка вимагає урізноманітнення таких формальних синтаксичних засобів, як складне речення.
Євген Гуцало за своєю мистецькою палітрою відомий як художник соціально-побутових полотен. У його побутописанні знайшли відображення соціально-побутові картини з життя села і словесно-акварельний живопис природи у дусі кращих художніх традицій І.Нечуя-Левицького, М.Коцюбинського, М.Стельмаха, Г.Тютюнника та ін. українських митців слова. Індивідуальна мовностилістична тональність художньої прози Євгена Гуцала характеризується невимушеною розповіддю про звичайні події, людські стосунки, які сприймаються через призму світобачення і відчуття автора. Його мовотворчості властивий ретельний відбір мовленнєвих форм для відображення певних конкретних ситуацій та способу їх використання в описах, розповіді, діалозі. Суспільно вироблені форми спілкування з використанням мовних засобів в авторському осмисленні подій, фактів, стосунків між людьми тощо набувають індивідуальних рис.

Стандартизовані (нормативні) схеми сполучникових складносурядних, складнопідрядних речень і безсполучникових речень у художній прозі Євгена Гуцала дістали незначну трансформацію за рахунок уведення уснорозмовних елементів (сполучників, часток, модальних слів). Використання кількісних характеристик складних сполучникових і безсполучникових речень у художній прозі Євгена Гуцала дозволило уточнити своєрідність відбору конструкцій, які відображають індивідуальний стиль письменника. Висока частотність одних синтаксичних одиниць і низька інших зумовлюється різними чинниками: літературно-нормативними правилами, жанровою специфікою тексту, тематикою творів, мовновиразовими уподобаннями письменника та ін. Спроба аналізу структурних характеристик тексту, доповненого кількісними даними, дозволяє виявити загальну картину функціональних особливостей синтаксичних побудов в ідіостилі митця слова Євгена Гуцала, що в перспективі може дістати продовження на основі дослідження мовних засобів інших письменників-прозаїків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АбакумовС.И. О придаточных предложениях // Русский язык в школе. 1938. №2. С.85-95.
2. АбашинаВ.М. О.С.Мельничук як синтаксист // Мовознавство. 2001. №6. С. 8-11.
3. АбрамовичИ.М. Сложноподчинённые предложения в Путешествиии из Петербурга” А.Н.Радищева. Л.: АКД, 1953.
4. АдамецП. Актуальное членение, глубинные структуры и перифразы. // Рapers of functional sentence perspective / Ed by Daneš. Praque: Academia. 1974. p. 189-195.
5. АдмониВ.Г. Введение в синтаксис современного немецкого языка: Изд. лит. на ин. яз., М., 1955. 392с.
6. АдмониВ.Г. Грамматика и текст // Вопросы языкознания. 1985. №1. С.63-69.
7. АдмониВ.Г. Двучленные фразы в трактовке Л.В.Щербы и проблема предикативности // Филологические науки. 1960. №1. С.37.
8. АдмониВ.Г. Основы теории грамматики. М., Л.: Наука, 1964. 105с.
9. АдмониВ.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. М., 1968. С.3.
10. АдмониВ.Г. Формы, факторы и функции порядка слов // Грамматические описания славянских языков. Концепции и методы. М., 1974. С.199-208.
11. АзароваЛ.Є. Дієприслівники в українській мові: статус, функціонування / Л.Є.Азарова, Є.С.Сошнович; Вінницький національний технічний університет. Вінниця: УНІВЕРСУМ Вінниця, 2005. 126с.
12. АндреевН.Д., ЗиндерЛ.Р. О понятиях речевого акта, речевой вероятности и языка // Вопросы языкознания. 1963. №3. С.74-77.
13. АлисоваТ.Б. Дополнительные отношения модуса и диктума. // Вопросы языкознания. 1971. №1. С.54-64.
14. АлисоваТ.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопросы языкознания. 1970. №2. С.2-8.
15. АндершЙ.Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. 1983. №1. С.11-18.
16. АпресянЮ.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики / Краткий очерк. М.: Просвещение, 1996. 302с.
17. АрватН.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища школа, 1984. 159с.
18. АрполенкоГ.П., ЗабєлінаВ.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1982. 131с.
19. АрутюноваН.Д. О взаимодействии номинативного и коммуникативного аспектов предложения // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Тезисы докладов. Л.: Наука, 1971. С.4-6.
20. АрутюноваН.Д. О номинативном аспекте предложения // Вопросы языкознания. 1971. №6. С.63-73.
21. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М., 1976. 383с.
22. АрутюноваН.Д. Семантическое согласование слов и интерпретация предложения // Грамматические описания славянских языков. Концепции и методы. М., 1974. С.158-171.
23. АстаховаЛ.И. Предложение и его членение: прагматика, семантика, синтаксис. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. 160с.
24. БабайцеваВ.В., МаксимовЛ.Ю. Современный русский язык: В трёх частях. М.: Просвещение, 1987. Ч.ІІІ. 71с.
25. БабайцеваВ.В. Русский язык: Синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение, 1979. 270с.
26. БаландінаН.Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство. 1992. №2. С.60-65.
27. БаллиШ. Общая лингвистика и вопросы французского языка М.,1955. 416с.
28. БаранникД.Х. Два рівні граматичної структури речення // Мовознавство. 1993. №6. С.13-19.
29. БархударовЛ.С., КолшанскийВ.Г. К проблеме структуры сложного предложения // Сб. статей по языкознанию. М., 1958. 52с.
30. БархударовЛ.С. О поверхностной и глубинной структуре предложения // Вопросы языкознания. 1973. №3. С.50-61.
31. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 253с.
32. БевзенкоС.П. Структура складного речення в українській мові.: Навч. пос. / КДПІ ім. О.М.Горького. К., 1987. 79с.
33. БелошапковаВ.А. К понятию типа сложного предложения // Вестник Московского университета. Серия Х. Филология, 1970. №1. С.33-38.
34. БелошапковаВ.А. Синтаксис простого и сложного предложения: Лекции. / Под. ред. В.А.Белошапковой. М., 1973. 52с.
35. БелошапковаВ.А. Сложное предложение в современном русском языке. М.: Просвещение, 1967. 160с.
36. БелошапковаВ.А. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977 248с.
37. БенвенистЕ. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
38. БлумфильдЛ. Язык / Пер. с англ. Е.С.Кубряковой и В.П.Мурат. Под. ред. и предисл. М.М.Гухман. М.: Прогресс, 1968. 607с.
39. БогомоловаА.В. Уступительные конструкции с союзом хотя (хоть) в современном русском литературном языке.: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. Л., 1955. 19с.
40. БогдановВ.В. О конститутивной единице смысла предложения // Предложение и текст в семантическом аспекте. Калинин, 1978. С.6-18.
41. Бодуен де КуртенеИ.А. Избранные труды по общему языкознанию в 2-х томах. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.1. 382с.
42. Бодуен де КуртенеИ.А. Избранные труды по общему языкознанию в 2-х томах. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.2. 388с.
43. БогородицкийВ.О. Общий курс русской грамматики. М., изд. 5-е, 1953. 376с.
44. БондарО.І. Морфологічні засоби вираження таксису в українській мові // Мовознавство. 1991. №6. С.51-55.
45. БондаркоА.В. К проблематике функционально-семантических категорий (глагольный вид и аспектуальность в русском языке) // Вопросы языкознания. 1967. №2. С.18-31.
46. БондаркоА.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208с.
47. БудаговР.А. Писатели о языке и язык писателей. М., 1984. 143с.
48. БузаровВ.В. Изучение диалогической коммуникации основные задачи коммуникативной грамматики // Вестник МГУ. Серия 9. Филология. 2002. №1. С.148-152.
49. БуслаевФ.И. Историческая грамматика русского языка: Синтаксис. М., Учпедгиз,1959. 623с.
50. БуслаевФ.И. Опыт исторической грамматики русского языка. Ч.ІІ. М.,1858. 623с
51. ВалимоваГ.В. О соотношении семантической и формальной структуры предложения // Семантическая структура предложения. Ростов - на Дону: Изд-во Ростовского ун-та. 1978. С.20-29.
52. ВардульИ.Ф. К обоснованию актуального синтаксиса // Сб. Язык и мышление ”. М., 1967. С.115-122.
53. ВардульИ.Ф. О двух синтаксических уровнях языка // Исследования по японскому языку. М.: Наука, 1967. С.5-20.
54. ВардульИ.Ф. Основные понятия актуального синтаксиса // Исследования по японскому языку. М.: Наука, 1967. С.20-31.
55. ВасиленкоИ.А. История разработки сложного предожения в советский период // Русский язык в школе. 1967. №3. С.9-24.
56. ВасиленкоЛ.И. Структурно-семантическая роль модальных слов в тексте. Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. 10.02.01 русский язык. Минск, 1985. 22с.
57. ВасильеваН.М. Структура сложного предложения. М., 1967. 299с.
58. ВиноградовВ.В. Из истории изучения русского синтаксиса. М.: МГУ, 1958. 400с.
59. ВиноградовВ.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Вопросы грамматического строя. М.: Изд-во АН СССР, 1955. С.389-445.
60. ВиноградовВ.В. О языке художественной литературы. М., 1959. 616с.
61. ВиноградовВ.В. Проблема авторства и теория стилей. М., 1961.
62. ВиноградовВ.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1981. 320с.
63. ВиноградовВ.В. Сложносочинённые предложения в современном русском языке // Вопросы синтаксиса современного русского языка. М., 1950. С.355-397.
64. ВитгенштейнЛ. Логико-философский трактат. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 133с.
65. ВыготскийЛ.С. Собрание сочинений. В 6-ти томах. Т.1. Вопросы теории и истории психологии. М.: Педагогика, 1982. 488с.
66. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368с.
67. ВихованецьІ.Р. Модальність // Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 2000. С. 553-555.
68. ВихованецьІ.Р. Навколо проблем предикативності, предикації і предикатності // Українська мова. 2002. №1. С. 25-31.
69. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222 с.
70. ВихованецьІ.Р. Предикативність // Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 2000. С. 482-483.
71. ВихованецьІ.Р. Предикатність як реченнєва семантико-синтаксична надкатегорія // Південний архів: Зб. наук. праць. Херсон: Айлант, 2002. Вип.ХІV. С. 256-258.
72. ВихованецьІ.Р. та ін. Семантико-синтаксична структура речення (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський). К.: Наукова думка, 1983. 219 с.
73. ВихованецьІ.Р. Складнопідрядне речення // Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 2000. С. 557.
74. ВихованецьІ.Р. Складнопідрядне речення на тлі семантико-синтаксичної валентності // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 2. Донецьк: ДонДУ, 1996. С. 27-31.
75. ВихованецьІ.Р. Складнопідрядне чи не складнопідрядне речення? // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 2. Донецьк: ДонДУ, 1996. С. 14-17.
76. ВихованецьІ.Р. Таксис // Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 2000. С. 626.
77. ВихованецьІ.Р. Темпоральність // Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 2000. С. 628-629.
78. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / За ред. І.Р.Вихованця. К.: Пульсари”, 2004. 400 с.
79. ВолодинаГ.И. Семантика высказываний, включающих компонент с союзом чтобы (взгляд на проблему с позиций идеографической грамматики) // Вестник МГУ. Серия 9. Филология. 2002. №4. С. 79-90.
80. ВолынецТ.Н. Причастие в идиостиле писателя. / Межвузовский сборник научных трудов: Стереотипность и творчество в тексте. Пермь, 2001. С. 300-303.
81. Вопросы синтаксиса сложного предложения: [Сб. статей]. Иркутск: Иркут. ГПИ, 1981. 139 с.
82. ВостоковА.Х. Русская граматика: Изд. 2-е. СПб., 1835. 408 с.
83. ГавриловаГ.Ф. Сложносочинённое предложение в русском языке и текст // Русский языке в школе. 1998. №2. С. 9-12.
84. ГавриловаГ.Ф. Усложнённые сложные предложения в русском языке. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1979. 228 с.
85. ГакВ.Г. К проблеме соотношения языка и действительности // Вопросы языкознания. 1972. №5. С. 10-15.
86. ГакВ.Г. О категориях модуса предложения // Предложение и текст в семантическом аспекте. Калинин, 1978. С. 19-26.
87. ГакВ.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической структуры высказывания // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С. 12-14.
88. ГерманК. Структурно-семантичний аналіз складнопідрядних речень сучасної української літературної мови: Автореф. дис. канд. філол. наук. Чернівці, 1973. 54 с.
89. ГловинскаяМ.Я. Семантика, прагматика и стилистика видо-временных форм // Грамматические исследования. Функционально-стилистический аспект. М., 1989. С. 89-95.
90. ГлушковаГ.М. Структура категорії сурядності // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Донецьк: ДонДУ, 1994. Вип. 1. С. 64-67.
91. ГлушковаГ.М. Структурно-семантичні типи сурядності: Дис. канд. ... філол. наук: 10.02.01 українська мова / Донецький держ. ун-т Донецьк, 1998. 184 с.
92.