МОВЛЕННЄВА СТРУКТУРА ОБРАЗУ АВТОРА У ТВОРЧОСТІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Краткое описание

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

На правах рукопису

Криштанович Оксана Василівна

УДК 811.161.2’38

МОВЛЕННЄВА СТРУКТУРА ОБРАЗУ АВТОРА
У ТВОРЧОСТІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Бабич Надія Денисівна,
кандидат філологічних наук, професор

Чернівці 2006

ЗМІСТ

ВСТУП..

6

РОЗДІЛ 1. Категорія образу автора в історії дослідження мови художнього твору.........................

10

1.1.Природа художнього мовомислення та його дослідження.......

10

1.2.Образ автора як категоріальна об’єднувальна одиниця тексту..............

19

1.3. Структура категорії образу автора.......

33

Висновки до Розділу 1.

36

РОЗДІЛ 2. Ментальність образу автора як стилеутворювальний чинник творчості Юрія Федьковича.

40

2.1. Розвиток теорії ментальності образу автора....

40

2.2. Ментальні витоки створення мовного образу автора..........................................................................
2.3. Психофізіологічна мотивація художнього мовомислення творчості Юрія Федьковича...........
2.4. Суспільні та родинні умови формування мовного світогляду Юрія Федьковича...................

44

63

82

Висновки до Розділу 2..

93

РОЗДІЛ 3. Мовностилістичні особливості образу автора у творчості Юрія Федьковича.......

96

3.1. Діалектні риси ідіостилю Юрія Федьковича...........

97

3.2. Народнопісенність мовостилю Юрія Федьковича..

109

3.3. Словесні засоби вираження образу рідного краю...

121

3.4. Мовні засоби декларації релігійного світогляду Юрія Федьковича....

131

Висновки до Розділу 3..

143

РОЗДІЛ 4. Мовленнєві прийоми організації тексту як складові образу автора у творчості Юрія Федьковича...

146

4.1. Образ автора образ оповідача

146

4.2. Засоби суб’єктивізації художнього мовлення....

167

Висновки до Розділу 4..

188

ВИСНОВКИ.....

191

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ...

196

ВСТУП

Категорія образу автора одна з центральних у сучасній лінгвостилістиці. Особливо плідним у сфері її досліджень було останнє десятиріччя минулого століття. На перший план поставлені питання комунікативної стратегії функціонування людської свідомості і сфери духовної культури людини, а отже, і творчості взагалі, яка пов’язана з історичним процесом і свідомістю автора. Завдання мовознавців полягає в тому, щоб показати безпосередній зв’язок у тріаді слово мислення індивідуальність автора. Адже „слово інструмент і генератор мислення відчуття переживання світу, гами його звуків, запахів, барв у їх найдивовижніших переплетіннях. Воно єднає матеріальні й ідеальні енергетичні чинники і є носієм індивідуальної, колективної планетарної та космічної свідомості й чуттєвості” [186, с.6]. Творець втілює себе у художньому творі, виявляючи у мовностилістичному оформленні, структурі тексту своє світобачення, світосприйняття, світовідчуття. Словесна творчість найглибше виявляє тип людини, національну своєрідність, естетичні орієнтири, авторське кредо.
За словами В.Халізєва, „художня творчість віднині усвідомлюється перш за все як втілення „духу автора”..., авторська суб’єктивність незмінно присутня у плодах художньої творчості, хоч і не завжди аналізується і привертає до себе увагу” [206, с.55], тобто художня творчість так чи інакше пов’язана з світоглядом автора.
Вивчення проблеми образу автора почалося ще у 20-х роках ХХст. з праць В.Виноградова і його концепції образу автора як стильового центру окремого художнього твору і творчості письменника в цілому. У працях ученого поняття образу автора стало категоріальною одиницею вивчення мови художньої літератури. Науковий доробок вченого відіграв основну роль як у розвитку теорії образу автора, так і в подальшому вивченні побудови літературного твору.
Літературний твір почали розглядати як витвір мистецтва слова. Саме мовленнєво-стилістичний аспект вивчення було визнано таким, що характеризує специфіку і єдність літературного твору. Вивчаючи лексичний рівень, семантику слова, образну специфіку творчості того чи іншого автора, В.Виноградов дійшов висновку про об’єднувальне начало, стрижень твору образ автора.
Таким чином, автор у В.Виноградова сприймається як художньо-мовна свідомість, яка визначається мовленнєво-стилістичною особливістю побудови тексту, конструкціями соціально-мовних форм, визначених історичною епохою, жанром.
За вченням В.Виноградова, у творі в автора немає свого індивідуального стилю мови, тому що в творі немає його протистояння „іншим”, відмінним поглядам у системі цього твору; всі „інші” це і він, і оповідач „мовне породження автора, і образ оповідача в оповіді це форма літературного артистизму автора. Образ автора вбачається в ньому як образ актора у ним створеному сценічному образі” [39, с.118].
Художній твір являє собою внутрішньо багатопланову композицію мовних засобів, стилістичних особливостей. М.Бахтін зауважив, що В.Виноградов „на великому матеріалі розкриває всю принципову розбіжність і багатостильовість художньої прози і всю складність авторської позиції („образу автора”) в ній...” [15, с.345].
При вивченні мови художнього твору образ автора виступає як одиниця визначення стилю письменника. Ця категорія, з одного боку, є об’єднувальною одиницею всього позатекстового, що зумовлює реалізацію індивідуального стилю письменника, а з другого дає змогу через одиниці комунікативної структури художнього тексту об’єднати всі мовні рівні і виявити функціональне навантаження їхніх одиниць.
Значний внесок у дослідження категорії образу автора здійснив професор Колумбійського університету українець Ю.Шевельов (Шерех), який ґрунтовно розвинув і доповнив теорію образу автора як засобу комплексного дослідження мови художнього твору.
У сучасному українському мовознавстві розгляду та дослідженню категорії образу автора присвячують свої праці М.Крупа, яка поглибила теоретичні засади та застосувала категорію образу автора до вивчення творчої спадщини О.Кобилянської, а також Н.Сологуб (мовний світ у творчості О.Гончара), О.Чехівський (образ автора та індивідуальний стиль).
М.Бахтін зауважував, що мовний образ одного митця може давати переконливу інформацію про формування цілої сфери мовної дійсності (мовлення) художньої, публіцистичної, наукової тощо певного періоду функціонування мови. Якщо цей митець до того ж творив у складний для своєї мови період, то через його ідіостиль можна визначити не лише індивідуальні, а й загальнокультурні та загальномовні тенденції.
Такою особистістю у розвитку української літератури є Юрій Федькович, який вперше на Буковині заговорив до свого народу рідною мовою високого художнього рівня. Винятковість його творчої індивідуальності полягає в тому, що він є, по суті, зачинателем українського письменства на західноукраїнських землях. Юрій Федькович вписав” Буковину в українську і світову літературу. Коли хоронили Федьковича, зазначав Д.Лукіянович, Буковина в культурному відношенні щойно пробуджувалась, а за його плечима вже було двадцять сім років напруженої творчої праці” [119, с.3].
М.Крупа переконана, що створити цілісний образ письменника допомагають листи, щоденники, художні тексти, написані рідною і нерідною мовами, інші джерела, де автор писаним словом представляє особу. Тому, як правило, цілісний образ письменника реконструюється, коли його творчість є актом завершеним” [107, с.49].
Літературна спадщина Юрія Федьковича велика й багатогранна. Вона складається із сотень різних за змістом і формою поетичних, прозових та драматичних творів, публіцистичних праць, листів.
Актуальність теми полягає в тому, що цілісного і комплексного аналізу мови усієї творчої та епістолярної спадщини Юрія Федьковича ще немає; не виписані джерела формування цієї непересічної мовної особистості, критерії відбору ним ресурсів цих джерел задля утвердження функціональної потужності української мови в різних сферах бездержавного суспільного життя тогочасної Західної України.
Специфіку стилю Юрія Федьковича розглядали лише літературознавці. Мовознавці торкалися цієї проблеми принагідно, досліджуючи окремі питання його словесної творчості. Комплексний аналіз творчості Юрія Федьковича дасть змогу показати розвиток художнього мовомислення як загальноукраїнського цілісного історичного мовного процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича у межах планової наукової теми „Теорія і практика українського мовлення в історичному й сучасному освітленні”, номер державної реєстрації 0102U006598. Тему дисертаційної роботи затвердила Вчена Рада Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича, протокол№2 від 26 квітня 1999 року.
Мета дослідження розкрити мовленнєву структуру образу автора як стрижневу одиницю ідіостилю Ю.Федьковича, довести специфіку цього самобутнього стилю у контексті загальноукраїнських тенденцій утвердження багатоаспектного функціонального потенціалу української літературної мови.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1. Проаналізувати та систематизувати теоретичні засади категорії образу автора.
2. Розглянути чинники та джерела формування Юрія Федьковича як мовленнєвої особистості.
3. З’ясувати національну специфіку образу автора у творчості Соловія Буковини.
4. Дослідити лексико-стилістичний аспект образу автора у творчості Ю.Федьковича.
5. Проаналізувати прийоми мовленнєвої організації тексту з погляду категорії образу автора у творчості письменника.
Матеріалом для дослідження стали художні твори Юрія Федьковича (поезії, прозові твори, драматургія) та його епістолярій.
Джерелами дослідження були перші повні видання творів Юрія Федьковича, а саме: Писання Осипа Юрія Федьковича: У 4-х т. Т.1. Поезії / З першодр. і автогр. зібрав, упорядкував і пояснення додав І.Франко [Передмова І.Франка]. І повне і крит. вид. Львів, 1902; Писання Осипа Юрія Федьковича: У 4-х т. Т.2. Повісті і оповідання / З першодр. і автогр. зібрав, упорядкував і пояснив О.Колесса [Передм. О.Колесси]. І повне і крит. вид. Львів, 1902; Писання Осипа Юрія Федьковича: У 4-х т. Т.3.4.1. „Б”. Драматичні твори / З автогр. вид. О.Колесса [Передм. О.Колесси]. Іповне і крит. вид. Львів, 1938; Писання Осипа Юрія Федьковича: У 4-х т. Т.4. Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / З першодр. і автогр. зібрав, упорядкував і пояснив Д-р Осип Маковей [Передм. О.Маковея] І повне. і крит. вид. Львів, 1911. Ці видання одностайно визнані істориками літератури як найповніші і такі, що презентують мову саме Юрія Федьковича, а не його численних наступних редакторів.
Отже, об’єктом дослідження є категорія образу автора у художній спадщині та епістолярії Юрія Федьковича.
Предметом дослідження є структура образу автора та його формування у творчості Ю.Федьковича.
Методи дослідження. У роботі застосовано описовий метод дослідження, методи лінгвістичного спостереження, класифікації та систематизації, застосування яких полягає в тому, що мовні явища розбиваються на окремі групи на основі подібних ознак, виявлених через їх зіставлення та узагальнення. У дослідженні також використовувались метод семантико-стилістичного аналізу, який допомагає розкрити смислову й стилістичну своєрідність мовних засобів та закономірності їх використання і метод структурно-функціонального аналізу, спорадично статистичний метод.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі на широкому фактичному матеріалі вперше проаналізовано мовленнєву структуру образу автора у творчості Ю.Федьковича, з’ясовано специфіку лексико-стилістичної та композиційно-мовленнєвої структури його поетичних, прозових, драматичних та епістолярних текстів.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що практично на цілинному мовному і літературному матеріалі у зіставленні з суб’єктивним епістолярним мовленням поглиблені окремі аспекти теорії образу автора і з’ясована роль образу автора у мовленнєвій структурі текстів творів зачинателя впровадження нової української літературної мови на Буковині 2 пол. ХІХ ст. у різні сфери мовленнєвої практики.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання теоретичних положень та опрацьованого матеріалу в практиці викладання у вищій школі курсів історії української літературної мови, зокрема, лінгвістичного аналізу художнього тексту, стилістики, створення спецкурсів з цих дисциплін, а також для поглибленого вивчення творчості Ю.Федьковича в курсі української літератури.
Особистий внесок здобувача. Систематизація й аналіз матеріалу, висновки, зроблені за результатами цього аналізу, здійснені дисертантом одноосібно.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження частинами і повністю обговорювалося на засіданнях кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету іменіЮрія Федьковича. Основні положення та результати дисертації були викладені у доповідях на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: „Педагогічні ідеї С.Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти і виховання” (Чернівці, 1999 р.); „Біблія і світова культура” (Чернівці, 2000 р.); „Актуальні проблеми літературознавства” (Дніпропетровськ, 2002 р.); Науково-теоретична конференція молодих учених” (Київ, 2003 р.); Актуальні проблеми сучасної лексикології та граматики слов’янських мов” (Вінниця, 2003 р.); „Християнство і література: Проблема взаємодії у загальнокультурному контексті” (Херсон, 2004 р.); „Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004 р.); „Збереження регіональної самобутності Гуцульщини в сучасних умовах: стан, проблеми та перспективи” (Путила, 2004 р.); „Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури” (Чернівці, 2004 р.).
Публікації. Зміст дисертаційного дослідження розкрито у 10 публікаціях, з них 9 статей у виданнях, що входять до переліку ВАК України, 1 у матеріалах всеукраїнської наукової конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження мовленнєвої структури образу автора у творчості Юрія Федьковича дозволяє зробити такі висновки та узагальнення.
1. Творчість Юрія Федьковича є самобутньою й оригінальною. Юрій Федькович першим на Буковині почав писати твори українською мовою про народ і для народу, заговоривши до буковинців їх рідною мовою .
Знання Ю.Федьковичем тогочасної української мови, гуцульських та буковинських говірок, уміле поєднання елементів літературної мови і діалектизмів, правильне розуміння шляхів розвитку єдиної української літературної мови усе це дає підстави високо оцінити роль письменника у розвитку української літературної мови взагалі й на території Буковини у другій половині ХІХ століття.
Передові погляди Ю.Федьковича на літературу, суспільство, розвиток нації та особистості, оригінальність концепції світу і його художнє бачення зумовили індивідуально неповторний характер авторських прийомів пізнання і відтворення дійсності у слові.
2. Мовленнєва структура образу автора у творчості Юрія Федьковича зумовлена позатекстовими чинниками формування мовної свідомості автора, а саме: родинним вихованням, суспільно-історичними умовами, ментальністю, психофізіологічними особливостями індивідуума.
Народившись і провівши свої дитячі роки у мальовничому гірському селі Сторонець-Путилів, виховуючись в україномовному середовищі серед гуцулів, Ю.Федькович через усе своє життя проніс любов до рідного народу, оскільки був органічно пов’язаний із ним побутом, способом мислення, думками і прагненнями. Саме мова села, де виріс письменник, звичаї гуцульського народу, краса рідного краю мали вирішальний вплив на формування мовної свідомості Ю.Федьковича. У подальшому допомогли навернути його до живого слова молоді галичани, що тоді проживали на Буковині.
Письменник поза суспільно-історичною епохою неможливий, він не тільки відображає її у своїй творчості, виказуючи ставлення до оточуючого суспільного світу, а й викриває негаразди, прагнучи до удосконалення життя, тобто впливає на розвиток суспільства. Одночасно суспільно-історичні умови формують естетичні, світоглядні принципи письменника. У ХІХ ст., коли жив і працював Юрій Федькович, Буковина входила до Австрійської (з 1868 року Австро-Угорської) імперії і перебувала на колоніальному становищі. Реальна влада на Буковині належала австрійцям та німцям. Населення Буковини опинилося під пресом імперської політики, визначальним принципом якої було поділяй і володарюй”. Здійснюючи імперську політику стосовно Буковини, австрійський уряд поставив на привілейоване, протекціоністське становище румунів, зігнорувавши національні інтереси і права українців. Панівною на Буковині в той час була німецька культура й відповідна громадсько-культурна атмосфера. Розмовною мовою чиновників та інтелігенції була мова німецька.
У краї, який перебував під владою чужої держави, про розвиток літератури, освіти рідною руською” мовою, зрозуміло, не могло бути й мови. Уперше українську мову на Буковині дозволили вивчати у 1852 році в Чернівецькій гімназії. Зрозуміло, що і про українське письменство на Буковині в таких умовах говорити не доводилося.
Авторитет Федьковичевого слова був високий не тільки завдяки майстерності письменника, а ще й тому, що позбавлений права на власну історію, національну самосвідомість український народ, зокрема населення Буковини та Галичини, сприймав твори Ю.Федьковича не лише як красне письменство, а й як фактор розвитку культурно-історичного національного життя, пробудження самосвідомості нації.
Юрій Федькович виступає палким патріотом рідного краю, до безтями закоханим у своє славне Підгір’є”, але це не стає на заваді реального сприйняття дійсності, прагнення до об’єднання всіх українських руських” земель. Письменник відчуває силу слова, використовує цю силу, створює самобутні мовні образи рідного краю. Ідіостиль автора пов’язаний із душевним станом, світобаченням.
На формування образу автора у творчості Юрія Федьковича великий вплив мали українські (гуцульські) ментальні риси: чуттєвість, волелюбність, фаталістичне сприйняття світу, релігійність, любов до рідної землі, особливе шанобливе ставлення до матері.
Усе життя Ю.Федьковича було пов’язане із релігією. Вона органічно увійшла у свідомість письменника, впливала на його світогляд. За Божим віровченням будував своє життя письменник, навчав у своїх творах через Божі заповіді правдивості, доброти, щирості, любові до рідної землі.
Складним і суперечливим був життєвий і творчий шлях Ю.Федьковича, сповненим сумнівів, розчарувань, і це позначилося на його творчості, на мовному осмисленні дійсності. Душевною теплотою, любов’ю сповнені твори Ю.Федьковича. Письменник використовує лексеми у зменшено-пестливих формах. Психологізму досягає у контекстах за допомогою контрасту. Сумом і жалем оповита більшість творів Ю.Федьковича, що зумовлено життєвими реаліями долі письменника.
3. Ми розглядаємо образ автора як соціально й історично детермінований. Автор живе в певну епоху, і в його творчості так чи інакше відбиваються суспільні конфлікти, погляди, певні національні та мистецькі традиції. Спираючись на досвід своїх попередників, письменник творчо засвоює прийоми своїх учителів, творчо трансформує їх у нові естетичні цінності, відбирає те, що властиве лише йому, збагачує своїм особистим світовідчуттям, а тому й привносить у літературу оригінальність, самобутність, яка знаходить вияв на мовному, структурному, жанровому рівнях.
4. Мову творів Ю.Федьковича відзначає широке використання локальних компонентів, які відбивають основні риси галицько-буковинської групи говірок південно-західного наріччя. Архаїзми, розмовна діалектна лексика наявні як у мові автора, так і в мові персонажів, виконують важливі стилістичні функції, що полягають у відтворенні етнографічно-побутових картин та передачі духу тогочасної доби. Використання діалектизмів та сталих мовних зворотів, народнопісенних елементів характеризує образ Ю.Федьковича як носія глибоких знань про людську поведінку та психологію, про естетичні цінності, які він привносить у свою творчість і які трансформує у ній.
Народність мови Ю.Федьковича полягає в освоєнні всіх тих джерел, що живили духовний світ українського народу, фольклорних народнопісенних традицій, вірувань.
Образ автора у творчості Юрія Федьковича виступає емоційно-проникливим, чуттєвим, таким, що болісно сприймає дійсність, шукає істину життя.
Ономатворчість як прикмета ідіостилю визначається ступенем навантаження номінаційного поля в художньому тексті і є важливою ознакою авторського письма Ю.Федьковича. Поряд з онімами Підгір’є, Буковина та іншими власними назвами рідного краю письменник активно послуговується і назвою Україна або ж Вкраїна, Русь. Ю.Федькович змальовує рідну землю тільки у світлих радісних тонах.
5. Образ автора й образ оповідача у творчості Ю.Федьковича не тотожні, навіть якщо є багато автобіографічного у тексті. У прозових творах є три групи оповідачів: без імені, з іменем, які є безпосередніми учасниками подій, та два твори, у яких автор називає оповідача своїм іменем та прізвищем, що ідентифікує образ оповідача й автора.
Юрій Федькович як автор виступає в образах різних оповідачів, кожного разу набуваючи певних характерологічних рис, які виражаються у способі оповіді, мовностилістичному оформленні, в ідейній спрямованості. Відповідно до того, якого оповідача вибирає автор, з якого середовища і соціального стану, він добирає мову й стиль викладу. Мовлення оповідачів багате і лексично, й образно, насичене порівняннями, метафорами.
Оповідач у Юрія Федьковича не є просто передавачем певної інформації він в окремих творах є сам дійовою особою.
Будуючи оповідь від першої особи, автор отримує можливість показати внутрішньо-смисловий потенціал розповіді, об’єктивно висловлюватись про події, адже оповідач здебільшого говорить про те, що сам бачив, чув, був свідком або учасником. Такий прийом викликає у читача довіру, інтимізує оповідь.
З листів образ письменника виступає сентиментальним, меланхолійним, але душевним, простим і щирим.
Проведений аналіз творчості Ю.Федьковича дає нам підстави стверджувати, що образ автора є основою художнього твору, який перебуває в ідейній, композиційно-структурній і мовленнєвій єдності. Образ автора співвідноситься зі свідомістю героїв, оповідачів, яка вибудовується жанром, пов’язується тематикою, проблематикою та стилем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

Список використаної літератури

1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. 832 с.
2. Абгар-Солтан. Осип-Юрій руський народний поет на Буковині // Юрій Федькович в розвідках і матеріалах / Упоряд. і прим. Г.І.Гуменюк та ін. К.: Держлітвидав України, 1958. С. 135.
3. Альтман Л.А. Психофизиологический анализ поэтического вдохновения. М.: Форум, 1994. 48 с.
4. Антонич Б.-І. Національне мистецтво: Спроба ідеалістичної системи мистецтва // Україна. Наука і культура. К., 1990. Вип. 24. С. 230-239.
5. Арват Н. О лингвистическом изучении структуры художественного текста // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 106. Слов’янська філологія. Чернівці: Рута, 2001. С. 101-106.
6. Арнаудов М. Психология литературного творчества / Перев. с болг. Д.Николаева. М.: Прогресс, 1970. 654 с.
7. Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике. М.: Высш. шк., 1991. 139 с.
8. Архитипические структуры художественного сознания: Сборник статей. Вып.2 Екатеринбург: Изд. Урал. ун-та, 2001. 132 с.
9. Бабенко Л.Г. Лингвостилистический анализ художественного текста. Екатеринбург: Изд. Уральского ун-та, 2000. 534 с.
10. Бабич Н.Д. Фразеологія прози Ю.Федьковича і загальнонародний фразеологічний фонд // Українська республіканська наук. конф., присвячена 150-річчю з дня народження видатного письменника-демократа і громадського діяча Юрія Федьковича, Чернівці, 18-20 жовтня 1984 р.: Тези доповідей. Чернівці, 1984. С. 162-163.
11. Бабич Н. Менталітет як складова національної культури // Мова і культура нації: Науковий збірник. Тернопіль, 2001. С. 14-20.
12. Бабич Н. Не все, що віддаляється у часі, маліє // Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури: Наук. вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Вип. 274-275. Чернівці: Рута, 2005. С. 54-59.
13. Басин Є. Двуликий Янус” (О природе творческой личности). М.: Магистр, 1996. 171 с.
14. Бахтин М.М. Проблема поэтики Достоевского. М.: Сов. Россия, 1979. 318 с.
15. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444с.
16. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С. 9-91.
17. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища шк., 1985. 455 с.
18. Белянин В.П. Введение в психолингвистику. М.: ЧеРО, 2001. 128 с.
19. Берёзин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. М.: Просвещение, 1979. 416 с.
20. Берёзин Ф.М. История лингвистических учений. М.: Высш. шк., 1984. 319 с.
21. Бикова Г.П. Індивідуальний стиль В.Самійленка (Мовний аспект): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01. К., 1998. 21 с.
22. Білецький А.О. Про мову і мовознавство. К.: АртЕк, 1996. 223 с.
23. Білодід І.К. Мова творів О.Довженка (Збірник Зачарована Десна”). К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 95 с.
24. Білодід І.К. Людина і її мова. Вибрані праці: У 3-х т. К.: Наук. думка, 1986. Т. 1. С. 403-446.
25. Білоус П. Індивідуальний стиль письменника // Українська мова та література. 2002. №44. С. 3-7.
26. Богдан С. Стереотипи мовної поведінки Юрія Федьковича в епістолярних текстах // Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури: Наук. вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Вип. 274-275. Чернівці: Рута, 2005. С. 455-462.
27. Бодуен де Куртене И.А. Избранные работы по общему языкознанию. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 391 с.
28. Болотнова С.С. Филологический анализ текста. Ч.1. Томск: Изд-во Томского гос. ун-та, 2001. 129 с.
29. Большакова А. Теории автора в современном литературоведении // Известия АН. Серия: Литература и язык. М., 1998. Т. 57. №5. С. 15-24.
30. Бонецкая Н. Образ автора” как эстетическая категория // Контекст, 1985: Литературно-теоретические исследования. М., 1986. С. 241-269.
31. Бонецкая Н. Проблемы методологии анализа образа автора // Методология анализа литературного произведения. М., 1988. С. 60-85.
32. Будагов Р.Я. Писатели о языке и язык писателей. М.: МГУ, 1984. 280с.
33. Будівський П.О. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі (Проблема історичної та художньої правди). К.: Бланк-Сервіс, 1999. 495 с.
34. Вертій О.І. Відображення народних етичних поглядів у художній прозі Юрія Федьковича // Народна творчість та етнографія. 1984. № 4. С.23-29.
35. Выготский Л.С. Мышление и речь // Выготский Л.С. Сочинения: В 6-и т. М.: Педагогика, 1982. Т.2. С. 5-362.
36. Виноградов В.В. Наука о языке художественной литературы и её задачи. М.: Высшая шк., 1959. 655 с.
37. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Гос. изд-во литературы, 1961. 615 с.
38. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 253 с.
39. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая шк., 1971. 239 с.
40. Виноградов В.В. Избранные труды о языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 358 с.
41. Виноградов В.В. Избранные труды. Язык и стиль русских писателей. От Карамзина до Гоголя. М.: Наука, 1990. 388 с.
42. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Гос. уч.-пед. изд-во МП РСФСР, 1959. 492 с.
43. Винокур Т.Г. Воспроизведение особенностей разговорной речи в художественном тексте (к построению типологии приема) // Принципы функционирования языка в его речевых разновидностях: Межвузовский сборник научных трудов. Пермь, 1986. С. 31-46.
44. Винокур Г.О. О языке художественной литературы / Сост. Т.Г.Винокур. М.: Высш. шк., 1991. 448 с.
45. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
46. Воробьева О.П. Реализация фактора адресата в художественном тексте в аспекте лингвокультурной традиции // Филологические науки. 1992. №1. С. 59-66.
47. В’язовський Г.А. Творче мислення письменника. К.: Дніпро, 1982. 333с.
48. Гадамер Г.Г. Істина і метод: основи філософської герменевтики / Пер. з нім. М.: Прогрес, 1988. 699 с.
49. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 138 с.
50. Горшков А.И. Русская стилистика. М.: Астрель, АСТ, 2001. 367 с.
51. Горюк Г. Психолінгвістичний образ в епістолярії Юрія Федьковича // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 23. Слов’янська філологія. Чернівці: Рута, 2000. С. 184-192.
52. Грабченко М.Б. Художественное творчество, действительность, человек. 3-е изд. М.: Сов. писатель, 1982. 416 с.
53. Григорьев В.П. Грамматика идиостиля. Владимир Хлебников. М.: Наука, 1979. 224 с.
54. Грифцев Б.А. Психология писателя. М.: Худ. литература, 1988. 426 с.
55. Гуйванюк Н., Руснак Ю. Лінгвальна природа епітетів (на матеріалі Думок і співанок” Ю.Федьковича) // Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури: Наук. вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Вип. 274-275. Чернівці: Рута, 2005. С. 364-369.
56. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
57. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 450 с.
58. Дідицький Б. Слово до іздателя // Федькович Ю. Поезії. Львів, 1862. Ч.І. С. ІІІ-ХVІ.
59. Доманицький В. Про Буковину та життя буковинських українців. К., 1910. Перевидана: Чернівці: Зелена Буковина, 2004. 75 с.
60. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х т. К.: Наук. думка, 1970. Т.1. С. 309-348.
61. Дуб К.С., Шевченко О.М. Своєрідність форми оповіді у прозі Ю.Федьковича Побратими”, Сафат Зінич”, Три як рідні брати” // Українське літературознавство. Зб. 43. Львів, 1984. С. 107-114.
62. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
63. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 243 с.
64. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Стилістика і культура мови. К.: Довіра, 1999. 431 с.
65. Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 176 с.
66. Жоль К.К. Язык как практическое сознание (философский анализ). К.: Выща шк., 1990. 238 с.
67. Загнітко А.П. Естетика мови поетичних творів Василя Махна. Тернопіль, 2001. 46 с.
68. Зарубина Н.Д. Текст: лингвистический и методический аспекты. М.: Русский язык, 1981. 112 с.
69. Заклинський Р. Чи можна Федьковича Коссованом звати?: [Слово в обороні правди] // Зоря. 1895. Ч.3. С. 25.
70. Зеленько А.С. Історія лінгвістичних вчень. Луганськ: Альма-Матер, 2002. 226 с.
71. Зеров М. Осип-Юрій Федькович та його повісті // Зеров М. Українське письменство. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2003. С. 578-595.
72. Кайндль Р.Ф. Гуцули. Чернівці: Молодий буковинець, 2000. 208 с.
73. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 262 с.
74. Киселівський К. Українське мовознавство в останній добі. Рим, 1973. 193 с.
75. Кичигин В.П. Словесно-художественные формы выражения авторского сознания (некоторые теоретические и исторические аспекты). К.: Наук. думка, 1985. 25 с.
76. Кіс Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). Львів: Літопис, 2002. 302 с.
77. Кобилянський А. Slowo na slowo do redaktora Slowa”. Cernivci, 1861. 21 с.
78. Ковалець Л. Історична трагедія Юрія Федьковича Хмельницький”: спроба реабілітації твору // Буковинський журнал. 2004. №2. С. 212-225.
79. Ковалець Л. Сторінками життя і творчості Юрія Федьковича. Чернівці: Рута, 2005. 166 с.
80. Ковалець Л. Вірші, писані серцем. Любовна лірика Юрія Федьковича в контексті його життєвих і творчих шукань // Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури: Наук. вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Вип. 274-275. Чернівці: Рута, 2005. С. 70-74.
81. Ковалив В.П. Языковые выразительные средства русской художественной прозы. К.: Выща шк., 1981. 183 с.
82. Ковалик І.І., Мацько Л.І., Плющ М.Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. К.: Вища шк., 1984. 119 с.
83. Коган А.Б. Світогляд. Талант. Художня творчість // Т-во Знання” УРСР. Література і мистецтво. Серія ІV. №4. К., 1981. 48 с.
84. Кодак М. Системогенеза авторської свідомості: теорія і проблеми історії літератури // Слово і час. 2001. №5. С. 8-15.
85. Кожевникова Н.А. О соотношении речи автора и персонажа // Языковые процессы современной русской литературы. М.: Наука, 1971. С. 97-63.
86. Кожина М.Н. Стилистика русского языка // Изд. 2-е, перераб. и доп. М.: Просвещение, 1983. 223 с.
87. Кожина М.Н. Речеведческий аспект теории языка // Stylistika. №VІ. Opole, 1998. C. 5-31.
88. Кононенко В. Мова. Культура. Стиль. Київ Івано-Франківськ: Плай, 2002. 460 с.
89. Коржупова А.П. Юрій Федькович: Літературний портрет. К.: Держлітвидав України, 1963. 108 с.
90. Корман Б.О. Изучение текста художественного произведения. М.: Наука, 1972. 205 с.
91. Корман Б.О. Целостность литературного произведения и экспериментальный словарь литературоведческих терминов // Содержательность форм художественной литературы. Куйбышев, 1990. С. 16-31.
92. Кохан Ю.І. Функціонування фразеологічних одиниць на позначення емоційно-психічного стану як вияв особливості ідіостилю письменника (на матеріалі прози Олеся Гончара та Павла Загребельного) // Вісник Харк. ун-ту. №20. Філологія. Вип. 33. Харків, 2001. С. 188-192.
93. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. Деякі приципи літературного аналізу художньої мови. К.: Наук. думка, 1965. 319 с.
94. Кочерган М. Мовознавство на сучасному етапі // Мовознавство. 2003. №5. С. 24-29.
95. Кравченко М.В. Мова і стиль творів Бориса Грінченка: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01. К., 2001. 20 с.
96. Криштанович О.В. Релігія і світогляд Юрія Федьковича // Біблія і культура: Зб. наук. статей / За ред. А.Є.Нямцу. Вип.2. Чернівці: Рута, 2000. С. 36-39.
97. Криштанович О.В. Юрій Федькович фольклорист // Українська мова та література. 2001. Ч. 12 (220). С. 21.
98. Криштанович О.В. Формування мовної особистості Юрія Федьковича // Актуальні проблеми літературознавства: Зб. наук. праць. Т. 12. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2002. С. 25-31.
99. Криштанович О.В. Мовностилістичні особливості образу автора у поезії Юрія Федьковича // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. ХХI. Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. С. 174-177.
100. Криштанович О.В. Категорія образу автора в дослідженні мови художнього твору // Наукові записки. Серія: Філологія. Вип. 6. Вінниця: Вид-во Вінницького держ. пед. ун-ту, 2003. С. 424-428.
101. Криштанович О.В. Національність образу автора через релігійне світосприйняття (на матеріалі мови творів Ю.Федьковича) // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. ХХVI. Херсон: Вид-во ХДУ, 2004. С. 118-122.
102. Криштанович О.В. Концепт ”рідний край” у творчості Ю.Федьковича // Вісник Львівського університету. Серія Філологічна. Вип. 34. Ч.1. Львів: Вид-во Львівського університету, 2004. С. 398-405.
103. Криштанович О.В. Роль особистого чинника у висвітленні образу автора (творчість Ю.Федьковича) // Літературознавчі обрії: Праці молодих учених України. Вип.5. К., 2004. С. 37-42.
104. Криштанович О.В. Образ автора у драмі Ю.Федьковича Хмельницький” // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. ХХХ. Херсон: Вид-во ХДУ, 2005. С. 76-80.
105. Крупа М. Критерії відбору художньої словесності для лінгвоаналізу // Теорія і практика лінгвістичного аналізу художнього тексту. Тернопіль: Лілея, 1997. С. 6-25.
106. Крупа М.П. Мовленнєва структура образу автора у творчості Ольги Кобилянської. К.: Рідна мова, 1998. 139 с.
107. Крупа М.П. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. 416 с.
108. Кубрякова Е.С. Человеческий фактор в языке: язык и порождение речи. М.: Н.У., 1991. 239 с.
109. Кузь Г. Вигукові фразеологізми як джерело етнокультурної інформації (на матеріалі прозових, драматичних творів та епістолярію Ю.Федьковича) // Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури: Наук. вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Вип. 274-275. Чернівці: Рута, 2005. С. 307-311.
110. Кульбабська О. Текст, контекст і підтекст // Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури: Наук. вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Вип. 274-275. Чернівці: Рута, 2005. С. 340-345.
111. Кульчицький О. Риси характерології українського народу // Енциклопедія українознавства. Загальна частина: Перевид. в Україні. Репринтне відтворення видання 1949 р. К., 1995. С. 708-718.
112. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1988. 189 с.