ТИПОЛОГІЯ РЕЧЕНЬ ІЗ ПРЕДИКАТАМИ ПАРТИТИВНОГО ВІДНОШЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

Ситар Ганна Василівна

УДК 81’367=161.2

ТИПОЛОГІЯ РЕЧЕНЬ ІЗ ПРЕДИКАТАМИ ПАРТИТИВНОГО ВІДНОШЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Загнітко А.П.,
доктор філологічних наук,
професор

Донецьк 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ..

4

ВСТУП ...............................................................

5

РОЗДІЛ 1. ПАРТИТИВНИЙ ПРЕДИКАТ ЯК РІЗНОВИД ПРЕДИКАТА ВІДНОШЕННЯ

13

1.1. Релятивність у системі семантичних предикатів української мови..

13

1.2. Основні підходи до кваліфікації предикатів партитивного відношення у сучасному мовознавстві.....................................................

30

1.3. Структура та ієрархія предикатів відношення частини і цілого........

34

1.3.1. Дієслівні предикати партитивного відношення............................

34

1.3.1.1. Дієслова складу................................................................

35

1.3.1.2. Дієслова членування.........................................................

36

1.3.1.3. Дієслова об’єднання.........................................................

37

1.3.2. Предикатні сполуки зв’язка + партитивний іменник”................

39

1.3.2.1. Предикатні іменники на позначення частини................

39

1.3.2.2. Предикатні іменники на позначення цілого...................

42

1.3.3. Предикатні сполуки зв’язка + партитивний дієприкметник”....

44

1.3.4. Предикатні сполуки зв’язка + прикметник зі значенням відношення частини і цілого”....................................................................

45

1.4. Конверсивність предикатів відношення частини і цілого.........

49

Висновки до розділу .................................................

55

РОЗДІЛ 2. ДІЄСЛІВНІ РЕЧЕННЯ З ПРЕДИКАТАМИ ВІДНОШЕННЯ
ЧАСТИНИ І ЦІЛОГО

58

2.1. Дієслівні речення зі значенням ціле і його частини”.......................

58

2.1.1. Реченнєвотвірний потенціал предиката складатися”................

61

2.1.2. Речення з предикатами включати”, обіймати”, охоплювати”..................................................................................................

72

2.1.3. Речення з предикатами містити”, вміщувати”

83

2.1.4. Речення з дієслівними предикатами членування .....

92

2.1.5. Дієслівні речення з предикатами об’єднання................................

103

2.2. Дієслівні речення зі значенням частини (частина) і ціле”...............

114

2.2.1. Реченнєвотвірний потенціал предиката входити”......................

114

2.2.2. Реченнєвотвірний потенціал предикатів відноситися”, належати”.....................................................................................................

125

2.2.3. Речення з предикатами міститися”, вміщуватися”.

135

2.2.4. Реченнєвотвірний потенціал предикатів об’єднання.......

136

Висновки до розділу .................................................

144

РОЗДІЛ 3. СУБСТАНТИВНІ РЕЧЕННЯ З ПРЕДИКАТАМИ ПАРТИТИВНОГО ВІДНОШЕННЯ

147

3.1. Субстантивні речення зі значенням частина і ціле” ................

150

3.1.1. Власне партитивні речення

152

3.1.2. Речення включення..

156

3.1.3. Кількісно-партитивні речення.....

159

3.1.4. Характеризаційно-партитивні речення......................

162

3.1.5. Характеризаційно-класифікаційні речення ......

164

3.1.6. Дефініційно-партитивні речення................................

165

3.1.7. Дефініційно-класифікаційні речення ................

169

3.2. Субстантивні речення зі значенням ціле і його частини”................

171

3.2.1. Власне холо-партитивні речення....................................................

172

3.2.2. Холо-характеризаційні речення .............................

174

3.2.3. Холо-дефініційні речення ..................................

176

Висновки до розділу ................................................

184

ВИСНОВКИ.....................................................

186

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.........................................

190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................

212

ДОДАТКИ........................................................................................................

256

ВСТУП

Сучасні дослідження із синтаксису відзначаються посиленою увагою до речення як багаторівневої одиниці загалом та до його семантичної організації, яка ґрунтується на категорії валентності предиката, зокрема. Вивчення семантичного рівня речення ставить завданням виявити синтаксичні одиниці, об’єднані типовим значенням, описати семантичні і структурні особливості виділених моделей речення. За умови, що певну ситуацію позамовної дійсності відображають різні типи речень, постає необхідність розмежування ядерних і периферійних структур, визначення додаткових значень, що ускладнюють основне.
Актуальність проблеми. Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлено декількома чинниками, передусім, невизначеністю статусу предиката відношення у системі семантичних предикатів, відсутністю праць, присвячених розгляду лексико-семантичного поля відношення у зв’язку з організацією речення, а, отже, потребою вивчення реченнєвотвірних можливостей релятивних предикатів, які порівняно з відповідними властивостями предикатів дії, якості, стану досі залишалися поза увагою мовознавців. Оскільки спектр релятивних значень є досить ємним, для дослідження було обрано один із восьми типів предиката відношення партитивний предикат.
Категорія частини і цілого становить одну із фундаментальних філософських категорій, що відображають загальні властивості матерії, втілює одну із визначних особливостей мислення людини і водночас загальні напрями процесу пізнання від частини до цілого й навпаки. Виняткова важливість і глобальність відношень частин і цілого неодноразово підкреслювались у працях вітчизняних і зарубіжних філософів, робилися спроби з’ясувати місце цієї категорії у загальній системі філософських категорій, простежити закономірності співвідношення цілого і його складників, установити типи цілого і відповідні різновиди частин і под. (див.: [1; 2; 4; 7; 16; 27; 63; 70; 79; 95; 123; 185; 221; 244; 250])[1]. У лінгвістичному ж плані категорія частини і цілого є чи не найменш вивченою. Незважаючи на численні аспекти взаємозв’язку цілого і частин у мові, мовознавці тривалий час були схильні ігнорувати цей аспект” [246: 301].
У світовій практиці відомо кілька спроб дослідження партитивності. При цьому йшлося переважно про партитив як специфічний відмінок, який функціонує у фінно-угорських мовах [12; 103: 220; 121: 55; 256 та ін.], або про виокремлення так званого родового часткового” у слов’янських і германських мовах [82: 206-208; 167; 169; 249; 253; 254 та ін.].
У другій половині XX ст. з’явилася низка праць, присвячених питанню про лексичні способи репрезентації частини у російській та англійській мовах [67; 71; 120; 163] і мовне вираження цілого (сукупностей різного типу, слів із значенням невизначено великої кількості і под.) [23; 80; 81; 129; 165; 239].
Аналіз предикатних одиниць на позначення відношення частин і цілого є важливим і перспективним у плані простеження закономірностей концептуалізації навколишнього світу у свідомості мовців. Окремі аспекти партитивності на рівні речення, зокрема реченнєвопороджувальні можливості дієслівних предикатів відношення частини і цілого, були об’єктом вивчення на матеріалі англійської і російської мов (праці Т.С.Маркарової, С.В.Кисельової, Н.Л.Кириченко, О.А.Свиридової). Проте виходячи із специфіки української національно-мовної картини світу, а також того факту, що кожна мова має свій особливий інвентар мовних засобів для вираження відповідної семантики, постає необхідність комплексного дослідження партитивних речень в українській мові.
Теоретичним підґрунтям для побудови типології речень з предикатами відношення частин і цілого стали:
1. Ідея про тісний зв’язок граматики і лексики [18; 92; 94; 247 та ін.], яка передбачає врахування взаємозумовленості суттєвих характеристик моделі речення і її лексичного наповнення.
2. Концепція багаторівневості речення, яка панує у сучасному вітчизняному і зарубіжному мовознавстві (праці Ф.Данеша, В.А.Бєлошапкової, І.Р.Вихованця, М.В.Всеволодової, Р.Гжегоржикової, А.П.Загнітка, С.О.Важніка та ін.). В україністиці утвердився підхід, за яким виділяється чотири рівні аналізу синтаксичних одиниць: власне-семантичний, семантико-синтаксичний, формально-граматичний і комунікативний [52; 85; 86; 88; 90 та ін.]. Водночас у силу тісної взаємодії цих аспектів у працях лінгвістів спостерігається прагнення їх поєднати, що має забезпечити всебічне вивчення речення-висловлення.
3. Предикатно-аргуметний підхід до семантичної структури речення. На сьогодні у науці сформувалося кілька поглядів на семантику речення: формально-синтаксичний (Н.Н.Арват, В.В.Бабайцева, Г.В.Валімова, С.І.Кокорина, Н.Ю.Шведова, Т.В.Шмельова), денотативний (Т.Б.Алісова, Ван Янчжен, М.В.Всеволодова, Г.Г.Сильницький, І.П.Сусов), логічний (Н.Д.Арутюнова, Є.Н.Ширяєв) та ін.
Розглядаючи семантичну будову речення, спираємося на концептуальні засади предикатно-аргументного підходу, представники якого (В.А.Бєлошапкова, В.В.Богданов, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко та ін.) прагнуть врахувати як логічну основу значення речення, так і мовні способи його вираження” [29], що зумовлює напрям аналізу від змісту до форми. При цьому семантико-синтаксична організація речення кваліфікується як результат взаємодії семантики предиката й аргументів, які заповнюють його валентні позиції.
4. Уявлення про предикат як центральний елемент структури речення. Під предикатом розуміємо визначальний компонент будови речення, що позначає ознаку, яка приписується предмету думки і передбачає кількість компонентів у реченні та їх семантичні ролі [13; 28; 51; 52; 90; 255 та ін.]. Такий підхід ґрунтується на концептуальних положеннях французького дослідника Л.Теньєра, який запропонував ідею валентного потенціалу дієслова як провідний принцип синтаксичних досліджень [218]. У вітчизняному мовознавстві він репрезентований фундаментальними працями І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка, Т.Є.Масицької, які опрацьовують ідеї валентної граматики на матеріалі української мови [52; 83; 84; 90; 142].
5. Учення про модель речення, яке активно розробляється у сучасному синтаксисі [54; 56; 93; 94; 133; 136; 150; 178; 190; 231 та ін.]. Під моделлю речення розуміємо структуру (конфігурацію) пов’язаних відношеннями предикації синтаксем, що включає до свого складу значущі факультативні компоненти і має певне типове значення” [56: 234].
В історії мовознавства відомі класифікації речень за різними критеріями: співвідношенням із судженням, будовою, модальністю, членованістю, повнотою, комунікативною настановою мовця, експресією, типом ускладнення і под., що мають незаперечну цінність для розвитку синтаксичної думки і вже стали хрестоматійними [6; 9; 73; 89; 202 та ін.]. Проте для дослідження семантико-синтаксичних особливостей речень певного типу найбільш вдалим є поняття моделі речення[2], оскільки його застосування передбачає комплексний розгляд семантики речення: визначення структури події, встановлення аспекту репрезентації ситуації, що виявляється у визначенні предикатного і непредикатних компонентів речення, з’ясування їх морфологічної форми та лексичного вираження [136].
Пропонований аналіз речень здійснюється з опорою на поняття типової ситуації (типової семантики), обов’язкових / необов’язкових її компонентів, типового значення речення, структурної схеми, системи парадигм речення (синтаксичного поля речення).
Типова ситуація це змістовий інваріант, який відображає сукупність позамовних станів речей певного типу [56: 121 і далі]. Обов’язковими є семантичні ролі, які беруть участь у формуванні ситуації, факультативні компоненти ситуації безпосередньо не впливають на її структуру.
Типове значення моделі речення пов’язане із можливістю різних ракурсів подання тієї самої ситуації. Це значення певної формальної структури з урахуванням лексичних розрядів, які формують цю структуру слів” [56: 270] (див. також [76; 93; 94; 180]).
Для синтаксичної характеристики речення суттєвою є також граматична інформація, яку дослідники отримують у результаті аналізу формальної будови речення, що втілилося у введенні у науковий обіг поняття структурної схеми речення (праці В.А.Бєлошапкової, Г.О.Золотової, С.І.Кокориної, Н.Ю.Шведової та ін.). Структурна схема становить певний зразок, абстраговану від конкретних мовленнєвих реалізацій модель, яка складається з мінімуму компонентів, необхідних для створення речення” [90: 290]. При визначенні структурної схеми речення спираємося на широкий підхід, за яким до структурної схеми включаються не тільки показники предикативності (передусім відмінювані дієслова, інфінітиви, поєднання зв’язки із іменниками у н.в або о.в.), але й елементи речення, які забезпечують його смислову завершеність [25; 26].
Вивчення реченнєвопороджувальних можливостей предикатів передбачає, крім встановлення базових моделей речень, також з’ясування їхніх реалізацій у мовленні. У зв’язку з цим вимагає розгляду питання про парадигму речення. Одним із перших ідею застосування поняття парадигми у синтаксисі висловив Є.О.Сєдєльников [187]. Концепція парадигми речення набула розвитку у працях багатьох українських і зарубіжних мовознавців [5; 52; 145; 176; 177; 203; 204], також спираємося на праці, присвячені окремим різновидам видозміни речення: модифікаціям авторизації [131], описовим конструкціям [119; 257], трансформаційним перетворенням речення [182], дериваційній [72], комунікативній [157; 55], актуалізаційній [181] парадигмам.
У нашому дослідженні дотримуємось широкого підходу до кваліфікації парадигми, розглядаючи у її межах не тільки видозміни, пов’язані з морфологічною парадигмою граматичного ядра речення, але й модифікації, викликані введенням додаткових елементів різного типу, міжсхемні перетворення і под. Під системою парадигм речення (синтаксичним полем речення) услід за Г.О.Золотовою і М.В.Всеволодовою розуміємо різноманітні граматичні, структурно-семантичні і комунікативно-експресивні перетворення вихідної моделі речення [56: 215-216; 94: 205].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є частиною науково-дослідних тем Комунікативно-прагматичні процеси в українській граматиці” (0100U005087) й Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (0100U001962) кафедри української мови Донецького національного університету. Тему дослідження погоджено з напрямами роботи наукової ради Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 3 від 14.02.2001 р.).
Об’єктом дослідження є речення із предикатами відношення частини і цілого в сучасній українській мові.
Предметом дослідження є моделі речень із предикатами партитивного відношення в сучасній українській мові.
Мета дисертаційної роботи полягає у встановленні семантико-синтаксичної типології речень із предикатами партитивного відношення. Для досягнення поставленої мети розв’язано такі завдання:
1) обґрунтовано доцільність виділення окремого класу релятивних предикатів;
2) з’ясовано семантичні ознаки і валентний потенціал предиката відношення частини і цілого;
3) виділено й охарактеризовано типи предикатів партитивного відношення;
4) простежено особливості конверсивності у межах партитивних предикатів;
5) установлено типові моделі дієслівних і субстантивних речень як найбільш частотних конструкцій із предикатами партитивного відношення;
6) визначено морфологічні варіанти вираження обов’язкових компонентів речення і лексико-семантичні групи слів, які заповнюють їх позиції;
7) виявлено факультативні поширювачі для кожної моделі речень;
8) окреслено регулярні видозміни основних моделей речень із партитивними предикатами.
Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні різних методів та прийомів, що зумовлено метою і конкретними завданнями. Аналіз речень із партитивними предикатами проведено із застосуванням методів: описового (у синхронному зрізі), компонентного, валентно-дистрибутивного і трансформаційного аналізу, що є на сьогодні важливими для лінгвістичної теорії і розробляються на основі досягнень структурно-семантичного методу загалом.
Матеріалом для дослідження стали 5000 речень із предикатами партитивного відношення, вибрані із творів українських письменників XIX-ХXст., з преси останніх п’яти років, а також із наукових й офіційно-ділових текстів.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше в українському мовознавстві з’ясовано реченнєвотвірні можливості предикатів партитивного відношення, обґрунтовано розмежування ядерних, напівпериферійних і периферійних компонентів у їх межах, запропоновано виділення основних моделей речень з урахуванням морфологічної належності предикатного компонента, денотативного статусу імен у ліво- і правобічній позиціях, часових параметрів, узагальненості / конкретності відношення, об’єктивності / суб’єктивності його кваліфікації мовцем, встановлено систему парадигм речень з предикатами досліджуваного типу.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що вона становить комплексний аналіз відношення частини і цілого на рівні речення, у результаті якого з’ясовано типове значення і структурну схему моделей речень із предикатами партитивного відношення, простежено закономірності їх мовленнєвої реалізації, виявлено напрями ускладнення іншими значеннями, що є подальшим кроком у розробці питань семантичного синтаксису.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані для подальшого вивчення загальнотеоретичних проблем синтаксису, зокрема для опрацювання типології речень, дослідження структури речень з іншими типами предикатів, укладання словників різних типів та створення нових спецкурсів і спецсемінарів із лексикології і синтаксису. Ряд положень дослідження знайде застосування при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт, при укладанні посібників з української мови як іноземної.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження типів речень з предикатами партитивного відношення отримані особисто здобувачем.
Апробація дисертації. Основні результати роботи були викладені на Хміжнародній конференції з функціональної лінгвістики Функціонування російської та української мов в епоху глобалізації” (Ялта, 2003); міжнародній конференції Дослідження слов’янських мов і літератур у вищій школі: досягнення і перспективи” (Москва, 2003); Всеукраїнській науковій конференції Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, 2002); Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми категорійної граматики” (Переяслав-Хмельницький, 2002); Всеукраїнській науковій конференції „Граматичні читання (ІІ)” (Донецьк, 2002); Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов” (Вінниця, 2003).
Публікації. Зміст дисертації висвітлено у восьми публікаціях, з яких шість наукові статті, надруковані у фахових виданнях, дві тези міжнародних конференцій.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел, одинадцяти додатків. Повна кількість сторінок складає 303, основний текст дисертації охоплює 189 сторінок, додатки займають 48 сторінок. Список використаної літератури нараховує 258 позицій.

[1] У квадратних дужках робимо посилання на наукову літературу, у круглих на джерело, звідки почерпнуто приклад.

[2] Термінологічні сполуки модель речення” і тип речення” вживаємо як синонімічні.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Предикат партитивного відношення як різновид релятивного предиката характеризується такими диференційними ознаками: наявністю холо-партитивної семи, багатовалентністю, відсутністю чіткої локалізованості у часі, тривалістю, відсутністю внутрішньої межі, нефазовістю, статичністю.
2. Основними виразниками семантики партитивності в українській мові є дієслівні предикати: включати, входити, містити, охоплювати, складатися і под. Ці дієслова утворюють окрему лексико-семантичну групу, домінантою якої є лексема складатися. У межах лексико-семантичної групи дієслів відношення частини і цілого розмежовуємо три семантичні підгрупи: дієслова складу, спільною семою яких є ‘бути складеним з чого-небудь’, дієслова членування із диференційною семою ‘поділ об’єкта на частини’ і дієслова об’єднання, які мають сему ‘об’єднання частин у ціле’. Відношення частин і цілого передають також іменники холо-партитивної семантики у поєднанні із зв’язками, значно рідше у ролі предикатів можуть виступати прикметники та дієприкметники.
3. Предикати партитивного відношення становлять ієрархічно організовану структуру, яка складається з центру, напівпериферії і периферії.
4. Незалежно від напряму відношення дієслова складу передбачають наявність обов’язкових позицій партитива і комплексива. Валентний потенціал предикатів членування зумовлює наявність у структурі речень позиції підстави членування, яка у конкретному висловленні може набувати формального вираження або залишатися не заповненою. За умови експлікації компонента на позначення підстави поділу позиція партитива іноді може набувати статусу необов’язкової. Предикати об’єднання, крім валентно прогнозованих ролей частини, цілого і підстави об’єднання, можуть відкривати факультативну позицію на позначення способу об’єднання за умови, що відношення об’єднання стосується неістот. Специфічною ознакою дієслівних речень об’єднання є можливість незаповнення позиції цілого. Типовими факультативними поширювачами дієслівних речень із холо-партитивною семантикою виступають атрибутивні і кількісні компоненти, детермінанти причини, умови, мети, сукупності, а також обставинно-атрибутивні детермінантні поширювачі.
5. Серед дієслівних речень із холо-партитивною семантикою виділяємо три моделі за референтністю / нереферентністю, об’єктивністю / суб’єктивністю, часовими параметрами, узагальненістю / конкретністю. До речень першої моделі належать нереферентні висловлення, що передають об’єктивне, позачасове, постійне відношення частини і цілого, яке існує між класами реалій; другу модель формують речення, які становлять суб’єктивну інтерпретацію мовцем певної реалії як частини або цілого (денотативно співвіднесені висловлення з абстрактною лексикою у право- і лівобічних позиціях, які позначають ситуацію постійного партитивного відношення, пов’язану з уявленнями мовця про структурування певних предметів або явищ позамовного світу, що не завжди відповідають об’єктивному стану речей, або сферою особистого досвіду мовця; до третьої моделі зараховуємо конкретно-ситуативні висловлення референтні висловлення, які позначають ситуацію холо-партитивного відношення між окремими реаліями. Суб’єктивна кваліфікація відношення (М2) виявилася не характерною для речень із предикатом входити і предикатами об’єднання.
6. Лексичне наповнення позицій партитива і комплексива у межах дієслівних речень практично не має обмежень, що зумовлено універсальністю відношення частин і цілого. Водночас виявлено особливості щодо сполучуваності окремих предикатів. Найширші можливості у сполучуваності має дієслово складатися як домінанта ЛСГ дієслів відношення частин і цілого, до нього наближаються входити, належати, відноситися, предикати об’єднання і членування; дієслова містити, вміщувати, міститися, вміщуватися спеціалізуються на конкретній лексиці на позначення хімічних елементів, їхніх сполук, речовин; включати, охоплювати у типових випадках передбачають поєднання із абстрактними назвами дій, процесів.
7. Виділені у роботі моделі характеризуються стилістичною маркованістю. Встановлено, що нереферентні узагальнено-партитивні речення (М1) і референтні конкретно-ситуативні речення (М3) функціонують переважно у науковому та офіційно-діловому стилях, а референтні висловлення, які становлять суб’єктивну інтерпретацію мовцем певної реалії як частини або цілого (М2) реалізуються у художньому і публіцистичному стилях (зрідка у науково-популярних текстах).
8. Факультативні компоненти не беруть участі у формуванні типової ситуації, проте вони є важливими для значення конкретного висловлення. У мовленні факультативні компоненти можуть набувати статусу обов’язкових і приводити до розмивання холо-партитивної семантики, її видозміни й ускладнень квалітативним і квантитативним значеннями, унаслідок чого у межах субстантивних речень формуються суміщені” моделі. Субстантивні партитивні предикати продукують сім моделей речень: власне партитивні, власне класифікаційні, кількісно-партитивні, характеризаційно-партитивні, характеризаційно-класифікаційні, дефініційно-партитивні і дефініційно-класифікаційні речення. Власне партитивні і власне класифікаційні моделі виявилися нечастотними у силу їх малоінформативності. Інші моделі є прикладами суміщених” моделей. Ситуація характеристики цілого щодо його складників у свідомості мовців набуває менше інтерпретацій, ніж той стан речей, за якого певна реалія об’єктивної дійсності кваліфікується як частина цілого. Серед речень, які передають напрям відношення від цілого до частини, виділяємо три моделі: власне холо-партитивні, холо-характеризаційні речення і речення визначення.
9. Аналогічно до дієслівних партитивних конструкцій, з-поміж субстантивних речень диференціюємо три типи за денотативною співвіднесеністю / неспіввіднесеністю, об’єктивністю / суб’єктивністю, часовими параметрами, узагальненістю / конкретністю. При цьому простежується корелятивність цих типів із виділеними моделями: речення-дефініції завжди стосуються класу об’єктів (перший тип), кількісно-партитивні речення є конкретно-ситуативними (третій тип), суб’єктивні речення другого типу репрезентовані як власне партитивними, власне класифікаційними, так і характеризаційними висловленнями.
10. Синтаксичне поле речень із предикатами партитивного відношення охоплює синтаксичну й актуалізаційну парадигми. Типовими для партитивних речень виявилися граматичні модифікації, які зумовлені часовими параметрами існування реалій, пов’язаних холо-партитивним відношенням, або самого відношення, та гіпотетичністю, нереальністю відношення. З-поміж структурно-семантичних перетворень вихідного речення регулярними є модальні, авторизовані, заперечні і питальні модифікації. Неповнота парадигми холо-партитивних речень зумовлюється особливостями їх семантики, зокрема тим фактом, що відношення частин і цілого усвідомлюється мовцями як нефазове, тобто таке, що існує у певний момент дійсності загалом. Поодинокі видозміни реченнєвої структури, викликані введенням фазових дієслів, передають значення постійності існування відношення. Нечастотність комунікативних перетворень, пов’язаних із порушенням прямого порядку слів, відсутність емоційно-експресивних модифікацій пояснюються функціонуванням речень аналізованої семантики переважно у науковому й офіційно-діловому стилях. З-поміж інтерпретаційних видозмін регулярними є описові, конверсивні і трансформаційні перетворення вихідної структури.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамова Н.Т. Диалектика части и целого // Структура и формы материи. М.: Наука, 1967. С. 72-93.
2. Аверьянов А.Н. Система: философская категоря и реальность. М.: Мысль, 1976. 188 с.
3. Авилова Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова. М.: Наука, 1976. 328 с.
4. Агошкина Е.В., Ахлибинский Б.В. Эволюция понятия системы // Вопросы философии. 1998. № 7. С. 170-178.
5. Адамец П. К вопросу о синтаксической парадигматике // Языкознание в Чехословакии: Сб. ст., 1956-1974 / Под ред. А.Г.Широковой. М.: Прогресс, 1978. С. 209-215.
6. Адмони В.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 232-291.
7. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. 2-ое изд., перераб. и дополн. М.: Проспект, 1997. 568 с.
8. Алиева М.П. Типы объектных отношений и средства их выражения в современном русском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Ташкент, 1989. 22 с.
9. Алисова Т.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопросы языкознания. 1970. № 2. С. 91-98.
10. Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка. Семантическая и грамматическая структура простого предложения. М.: Наука, 1971. 255с.
11. Алисова Т.Б. К вопросу о так называемых стативных” предикатах // Всесоюзная научная конференция по теоретическим вопросам языкознания. М., 1974.
12. Алхониеми А. Отложительный падеж мордовских языков и партитив финского языка с точки зрения квантитативности // Сущность, развитие и функции языка. М.: Наука, 1987. С. 95-102.
13. Андерш Й.Ф. Типологiя простих дiєслiвних речень у чеськiй мовi в зiставленнi з українською. К.: Наукова думка, 1987. 192 с.
14. Апресян Ю.Д. Избранные труды. Т. І: Лексическая семантика. М.: Школа "Языки русской культуры", Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 1995. 472 с.; Т. ІІ: Интегральное описание языка и системная лексикография. М.: Школа "Языки русской культуры", Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 1995. 767 с.
15. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в русском языке. К.: Вища школа, 1984. 159 с.
16. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т.1: Метафизика. М.: Мысль, 1976. 550с.
17. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Минск: Литература, 1998. 1392 с.
18. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
19. Арутюнова Н.Д., Ширяев Е.Н. Русское предложение. Бытийный тип: структура и значение. М.: Русский язык, 1983. 198 с.
20. Бабайцева В.В. Предложение как многоаспектная единица языка и речи // Русский язык в школе. 1984. № 3. С. 78-82
21. Барамыгина И.Б. Семантика и синтаксис предикатов состояния, отношения и оценки: Автореф. дисс. канд. филол. наук. СПб., 1996. 20 с.
22. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
23. Беловольская Л.А. Категория недискретного количества и ее грамматический статус. Таганрог: ТРТУ, 1999. 179 с.
24. Белошапкова В.А. Минимальные структурные схемы русского предложения // Русский язык за рубежом. 1978. № 5. С.5560.
25. Белошапкова В.А. Расширенные структурные схемы простого предложения // Русский язык за рубежом. 1979. № 5. С.3844.
26. Белошапкова В.А. Синтаксис // Современный русский язык / Под ред. В.А.Белошапковой. М.: Высшая школа, 1981. С. 363401.
27. Блауберг И.В., Юдин Б.Г. Понятие целостности и его роль в научном познании. М., 1972.
28. Богданов В.В. Семантикосинтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 206 с.
29. Богданов В.В. О перспективах изучения семантики предложения // Синтаксическая семантика и прагматика. Калинин: КДУ, 1982. С.22-38.
30. Богданов В.В. Структурная схема и семантика предложения // Исследования по семантике: Семантические аспекты синтаксиса. Уфа: Изд-во Башк. ун-та, 1985. С. 18-26.
31. Божко Н.М. Семантика имен артефактов в современном русском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Краснодар, 1993. 23 с.
32. Бондарко А.В. Семантика предела // Вопросы языкознания. 1986. №1. С.14-25.
33. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики: Языковая интерпретация идеи времени. СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1999. 260 с.
34. Боркун М.Н., Тхор Н.М. Именной предикат: типология и функциональные характеристики элементов // Коммуникативный аспект языка: процессы и единицы. Л., 1991. С. 3-15.
35. Боровикова Н.А. Особенности семантической структуры лексико-семантической группы глаголов разделения // Семантические классы русских глаголов. Свердловск: УрГУ, 1982. С. 66-70.
36. Брицын В.М. Структурно-семантические разновидности предложений модели N1 N1 в русском языке // Исследования лексической и грамматической семантики современного русского языка. Симферополь, 1983. С. 112-121.
37. Булыгина Т.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов. М.: Наука, 1982. С.7-85.
38. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Пространственно-временная локализация как суперкатегория предложения // Вопросы языкознания. 1989. № 3. С.51-61.
39. Важнік С.А. Дыстрыбуцыйныя ўласцівасці дзеяслоўнага прэдыката ў беларускай і польскай мовах: Аўтарэферат дыс. ... канд. філал. навук. Мінск, 2002. 23 с.
40. Важнік С.А. Тыпы рэферэнцыі актантаў пры дзеяслоўным прэдыкаце // Молодые филологи Беларуси-96: Сб. статей. Минск: Изд. ООО Краси­ко-принт”, 1997. С.17-26.
41. Важнік Сяргей. Вопыт супастаўляльнага аналызу дыстрыбуцыйных ўласцівасцей беларускых і польскых дзеяслоўных прэдыкатаў // Acta Albaruthenica. 2003. № 3. С. 104-110.
42. Валимова Г.В. О соотношнии семантической и формальной структуры предложения // Семантической структура предложения. Ростов: Изд-во Рост. ун-та, 1978. С. 20-29.
43. Ван Янчжен. Предложение: содержание, форма и парадигмы (на материале предложений с глаголами эмоционального состояния и отношения). Пекин, Шанхай, Чонгжоу, Сиань, 1996. 292 с.
44. Ван Валин Р., Фоли У. Референциально-ролевая грамматика // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.11. М.: Прогресс, 1982. С. 376-410.
45. Варшавская А.И. Смысловые отношения в структуре языка (на материале современного английского языка). Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1984. 135 с.
46. Васильев Л.М. Современная семантика. М.: Высшая школа, 1990. 176 с.
47. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440 с.
48. Величко А.В. Структуры предложений с глаголами речи, выражающие прямое и обратное направление отношения // Синтаксис простого и сложного предложения. Лекции / Под. ред. В.А.Белошапковой. М.: МГУ, 1973. С. 5-16.
49. Вербенко И.Ю. Семантико-синтаксическая организация типов простых предложений в научном стиле русского языка (на материале научно-технических текстов): Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1987. 15 с.
50. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 220 с.
51. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 224 с.
52. Вихованець I.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
53. Войшвилло Е.К. Понятие. М.: Изд-во МГУ, 1989. 239 с.
54. Вопросы коммуникативно-функционального описания синтаксического строя русского языка / Под ред. М.В.Всеволодовой, С.А.Шуваловой. М.: Изд-во МГУ, 1989. 183 с.
55. Всеволодова М.В., Дементьева М.В. Проблемы синтаксической парадигматики: коммуникативная парадигма предложений (на материале двусоставных глагольных предложений, включающих имя локума). М.: ПРЕСС, 1997. 176 с.
56. Всеволодова М.В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса: Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка: Учебник. М.: Изд-во МГУ, 2000. 502 с.
57. Всеволодова М.В., Го Шуфень. Классы моделей русского простого предложения и их типовых значений. Модели русских предложений со статальными предикатами и их речевые реализации (в зеркале китайского языка). М.: (АЦФИ), 1999. 169 с.
58. Гайсина Р.М. Сема релятивности и ее роль в системе языка // Семантика и структура предложения: Лексическая и синтаксическая семантика. Уфа.: Изд-во Башк. ун-та, 1978. С.21-27.
59. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке. Саратов, 1981. 196 с.
60. Гайсина Р.М. Категория отношения в языке: аспекты рассмотрения // Исследование по семантике: Семантика языка и речи. Уфа.: Изд-во Башк. ун-та, 1991. С.7-14.
61. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1973. С. 349-372.
62. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1986. 220 с.
63. Гегель Г.-В.-Ф. Наука логики: В 3-х т. Т.2: Учение о сущности. М.: Мысль, 1971. С.150-170.
64. Гегель Г.-В.-Ф. Энциклопедия философских наук: В 3-х т. М., 1970-1973.
65. Гинзбург Е.Л., Крейдлин Г.Е. Родо-видовые отношения в языке (таксономические операторы) // Научно-техническая информация. Серия2. 1982. № 8. С. 24-31.
66. Гинзбург Е.Л., Крейдлин Г.Е. Родо-видовые отношения в языке (лексические и семантические варианты видовых операторов) // Научно-техническая информация. Серия 2. 1982. № 10. С. 27-31.
67. Глобина Л.В. Лексико-семантическое поле партитивной лексики в современном русском языке: Дисс. канд. филол. наук: 10.02.01 / Воронежский гос. ун-т. Воронеж, 1995. 205 с.
68. Голицына Т.И. Служебные (связочные) глаголы русского языка и их полнозначные соответствия: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Воронеж, 1983. 21 с.
69. Гомас О.М. Варіантність і синонімія в словосполученні й реченні: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Національний пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова. К., 1999. 184 с.
70. Гончаренко В.В. О логике познания объекта как целого (Материалы к лекции). К.: Вища школа, 1975. 25 с.
71. Горбунова О.В. Сопоставительный анализ имен партитивного значения в английском и русском языках: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Л., 1984. 17 с.
72. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
73. Грепль М. К сущности типов предложений в славянских языках // Вопросы языкознания. 1967. № 5. С. 60-68.
74. Гречко В.К. Функционально-семантическая характеристика элементарного предложения в немецких научно-технических текстах: Автореф. дисс. докт. филол. наук. Л., 1986. 31 с.
75. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
76. Девятова Н.М. Синонимия синтаксических конструкций с именным и глагольным предикатом: Дисс. канд. филол. наук. М., 1993. 234 с.
77. Дзюбишина Н.Я. Роль автосемантичних і синсемантичних дієслів у реченні // Організація тексту (граматика і стилістика). К.: Наукова думка, 1979. С. 5-13.
78. Дизенко Н.Д. Существительные с количественным значением в современном русском языке (семантика и синтаксическое функционирование): Автореф. дисс. канд. филол. наук. М., 1986. 16 с.
79. Длугач Т.Б. Проблемы целого и части // Вопросы философии. 1965. №7. С. 173-175.
80. Дмитрук В.І. Квантитативні слова в сучасній українській мові: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. Володимира Винниченка. Кіровоград, 1998. 199 с.
81. Домрачева І.Р. Функціонально-семантична категорія сукупності: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Донецький держ. ун-т. Донецьк, 1999. 199с.
82. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностр. л-ры, 1958. 404с.
83. Загнiтко А.П. Дiєслiвнi категорiї в синтагматицi i парадигматицi. К., 1990. 132 с.
84. Загнiтко А.П. Структура та iєрархiя валентних значень дiєслова. К.: НМК ВО, 1990. 64 с.
85. Загнiтко А.П. Сучасна українська лiтературна мова. Синтаксис словосполучення i простого речення. Донецьк: Вид-во ДонДУ, 1993. 177 с.
86. Загнітко А.П. Рівнева структура речення і граматичні категорії // ІІІ Міжнародний конгрес україністів: Мовознавство: Матеріали. Харків: Око, 1996. С.189-192.
87. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія: Монографія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 437 с.
88. Загнітко А.П. Український синтаксис: науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс: У 2-х ч. Ч. 1. К.: ІЗМН, 1996. 202с.
89. Загнітко А. Сучасна українська синтаксична класиологія // Наукові записки Вінницького держпедуніверситету. 2000. Вип.2. С.9-14.
90. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
91. Зимина Л.С. Биноминативные предложения, выражающие отношения включения, и их коммуникативные разновидности // Вопросы коммуникативно-функционального описания синтаксического строя русского языка / Под ред. М.В.Всеволодовой, С.А.Шуваловой. М.: Изд-во МГУ, 1989. С. 71-79.
92. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 352 с.
93. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
94. Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка / Под ред. Г.А.Золотовой. М.: Изд-во Моск. ун-та, Ин-та русского языка РАН, 1998. 528 с.
95. Зуєв Ю.Й., Музиченко В.Ф. Категорії "частина", "ціле" та процедура розчленування // Філософські проблеми сучасного природознавства. Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 21. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1970. С. 119-123.
96. Іваницька Н.Б. Функціонально-семантичні параметри абсолютивних дієслів української мови: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. К., 2000. 20 с.
97. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища школа, 1986. 168 с.
98. Іваницька Н.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення // Мовознавство. 2001. №3. С. 97-103.
99. Иванова В.И. План содержания предложения-высказывания: Автореф. дисс. ... докт. филол. наук. СПб., 1998. 32 с.
100. Карпухина Г.К. Конструкции с абсолютным предикатом в современном французском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Московский ин-т иностранных языков им. Мориса Тореза. М., 1987. 23 с.
101. Категории Одно и множество”. К.: Наукова думка, 1992. 234 с.
102. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
103. Керт Г.М. Саамский язык // Основы финно-угорского языкознания. М.: Наука, 1975. С. 203-247.
104. Кибрик А.Е. Очерки по общим и прикладным вопросам языкознания. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. 337с.
105. Киклевич А.К. Содержательные аспекты систематизации множественных актантов // Веснік БДУ. 1989. № 1. С. 40-50.
106. Кильдибекова Т.А. Глаголы действия в современном русском языке: Опыт функционально-семантического анализа. Саратов, 1985. 160 с.
107. Кириченко Н.А. Предикат "часть целое" и языковые способы выражения // Лингвистические проблемы моделирования речевой деятельности. М., 1976. Вып. 3. С. 45-55.
108. Киселева С.В. Предикаты партитивной семантики в современном английском языке: Дисс. канд. филол. наук: 10.02.04 / Российский гос. пед. ун-т им. А.И.Герцена. СПб., 2000. 193 с.
109. Клеопатрова Л.Ф. Лексико-семантическая группа глаголов разъединения в современном русском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Воронеж, 1981. 24 с.
110. Клеопатрова Л.Ф. Некоторые аспекты сопоставления семантически близких групп слов (глаголы с компонентом разделить” и глаголы с компонентом отделить” // Семантические классы русских глаголов. Свердловск: УрГУ, 1982. С. 41-46.
111. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 332