ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОКЛИЧНИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

Кам’янець-Подільський державний університет

На правах рукопису

Навчук Галина Василівна

УДК 811.161.2’801.561.6

Формально-синтаксичні та функціонально-семантичні особливості окличних речень у сучасній українській мові

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, доцент
Шинкарук Василь Дмитрович

Кам’янець-Подільський 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. СТАТУС ОКЛИЧНИХ РЕЧЕНЬ У СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ..................................................................................................9
1.1. Місце емоційної функції серед інших функцій мови................................9
1.2. Категорія емотивності у лінгвістичному аспекті......................................13
1.3. Проблема відображення емоцій у мові......................................................15
1.4. Категорія окличності у комунікативному аспекті....................................20
1.5. Еволюція поглядів на статус окличних речень.........................................26
1.5.1. Проблема класифікації окличних речень..........................................32
1.5.2. Окличне речення з погляду теорії мовленнєвих актів.....................36
1.6. Аспекти вивчення окличних речень...........................................................40
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНОЇ СТРУКТУРИ ОКЛИЧНИХ РЕЧЕНЬ.............................................................................48
2.1. Лексико-граматичні маркери окличних речень........................................48
2.1.1. Частки як сегментні засоби оформлення окличних речень............48
2.1.2. Займенниково-прислівникові слова як сегментні засоби оформлення окличних речень............................................................55
2.1.3. Вигуки як сегментні засоби оформлення окличних речень............57
2.1.4. Звертання як сегментний засіб оформлення окличних речень.......66
2.1.5. Інтонація як супрасегментний засіб оформлення окличних речень...................................................................................................69
2.1.6. Повтор як супрасегментний засіб оформлення окличних речень...................................................................................................76
2.1.7. Порядок слів як супрасегментний засіб оформлення окличних речень...................................................................................................80
2.2. Окличні речення з заміщеними синтаксичними позиціями.....................82
2.2.1. Структурні типи біфункціональних окличних речень....................82
2.2.2. Структурні типи власне-окличних речень......................................103
2.3. Окличні речення з незаміщеними синтаксичними позиціями...............115
РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ОКЛИЧНИХ РЕЧЕНЬ.............................................................................129
3.1. Компоненти семантичного змісту окличних речень..............................129
3.2. Функціонально-семантичні особливості морфологічних, словотворчих
і синтаксичних засобів вираження експресії в окличних реченнях.....139
3.2.1. Морфологічні засоби вираження емоційної експресії...................139
3.2.2. Словотворчі засоби вираження емоційної експресії.....................142
3.2.3. Синтаксичні засоби вираження емоційної експресії.....................144
3.3. Типи окличних речень за виконуваною функцією.................................145
3.4. Різновиди окличних мовленнєвих актів...................................................154
3.4.1. Експресиви.........................................................................................154
3.4.2. Директиви-експресиви......................................................................159
3.4.3. Комісиви-експресиви........................................................................163
3.4.4. Репрезентативи-експресиви.............................................................164
3.5. Закономірності внутрішньотекстової організації окличних речень......170
ВИСНОВКИ................................................................................................................176
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ..........................................................................................180
СПИСОК ДЖЕРЕЛ...................................................................................................203

ВСТУП

Сучасний етап розвитку української граматики характеризується тенденцією до багатоаспектного розгляду семантико-синтаксичних одиниць, намаганням систематизувати їх на нових концептуальних чи методологічних засадах, переглянути й уточнити деякі наукові поняття, що сформувалися впродовж кількох десятиліть.
Абсолютно новим етапом у розвитку сучасної української граматики став поглиблений функціональний підхід до тлумачення мовних явищ у поєднанні з антропоцентризмом лінгвістичних студій. Дослідників уже не задовольняють суто граматичні інтерпретації конструкцій мови; на перший план виступає зацікавлення механізмами їх витворення в тісному зв’язку із з’ясуванням активної ролі у процесі мовної комунікації її учасників адресанта, тобто творця певного тексту, і адресата, якому текст призначений для сприйняття. Цей підхід дозволяє по-іншому розглянути окремі фрагменти граматичного ладу мови, зокрема питання про статус окличних речень у синтаксичній системі мови, з нових методологічних позицій трактувати їх комунікативне призначення та функції.
Провідні лінгвісти різних мовознавчих шкіл і напрямів здійснили чимало глибоких та різноаспектних студій елементів мовної структури, що виражають окличність, висловили цікаві спостереження про особливості окличних речень, їх семантики і формально-граматичного вираження, чим заклали підвалини для нового функціонального інтерпретування. Так, у працях Д.М.Овсянико-Куликовського, О.М.Пєшковського, В.А.Богородицького, Л.А.Булаховського окличні речення розглядаються як самостійний тип конструкцій поряд із розповідними, питальними й спонукальними. О.О.Шахматов, Є.М.Галкіна-Федорук, А.С.Богуславський, Б.М.Кулик, І.Р.Вихованець, М.У.Каранська та інші вважають, що окличні речення є варіантами основних функціональних типів речень розповідних, питальних, спонукальних і відрізняються від них лише характером висловленого змісту, тобто особливою емфатичною інтонацією. Т.А.Кільдібекова, Н.Г.Озерова, І.П.Распопов виділяють, крім варіантних виявів комунікативних типів, особливу групу власне-окличних речень. Тож цілком очевидно, що в лінгвістиці ще й досі існує чимало проблем, пов’язаних із з’ясуванням синтаксичної природи окличних конструкцій та їх класифікації. Більше того, комплексного дослідження, в якому було б реалізовано новий підхід до кваліфікації окличних речень, чи ґрунтовного опису їх функціонування у системі синтаксичних одиниць в українському мовознавстві немає.
Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена недостатнім дослідженням й суперечливим трактуванням категорії окличності в лінгвістичній традиції, потребою наукового перегляду її з позиції новітньої граматичної теорії, що дасть змогу встановити межі та потенціал окличних речень на тлі синтаксичної системи сучасної української мови.
Особливо актуальним є багатоаспектний аналіз окличних конструкцій у взаємозв’язку їхніх формально-синтаксичних і функціонально-семантичних реалізацій, оскільки своєрідність цих одиниць виявляється на комунікативно-прагматичному рівні, де диференціюючу роль, окрім інтонації, відіграє комунікативна настанова, що корелює з функцією.
У контексті багатоаспектного аналізу окличних речень актуальності набуло й питання про сутність та обсяг категорії емотивності, з якою тісно пов’язана окличність, зокрема питання про вираження емоцій у мові, що постає передусім як проблема засобів реалізації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з комплексною науковою темою кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету та з плановою темою „Граматика сучасної української мови” відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України. Тему дисертації затверджено на засіданні Наукової координаційної ради „Українська мова” (протокол №9 від 16 квітня 2002 року).
Метою дисертаційної праці є комплексне дослідження окличних речень на формально-синтаксичному та семантико-синтаксичному рівнях.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) вмотивувати місце емоційної функції серед інших функцій мови;
2) з’ясувати категорію емотивності у лінгвістичному аспекті;
3) уточнити сутність та обсяг поняття „окличність”;
4) систематизувати витлумачення окличних речень, наявні у сучасному теоретичному синтаксисі;
5) з’ясувати зміст і граматичний статус окличних речень;
6) розмежувати окличні речення у плані змісту й у плані вираження;
7) охарактеризувати структурні й формальні особливості окличних речень;
8) обґрунтувати засоби (актуалізатори) експліцитного й імпліцитного вираження емоційної експресії в окличних реченнях;
9) вмотивувати взаємозв’язок морфологічних, словотворчих та синтаксичних виразників емоційної експресії в окличних реченнях;
10) проаналізувати окличні речення у плані теорії мовленнєвих актів;
11) дослідити співвіднесеність окличних речень із контекстом, ситуацією.
Об’єктом дослідження у дисертації є окличні речення сучасної української мови в сукупності своїх різноманітних виявів, які характеризуються чітко вираженою емоційною й експресивною специфікою, своєрідною формально-синтаксичною будовою.
Предметом дослідження є комплекс мовних засобів, що використовуються в українській мові для реалізації окличності.
Методи дослідження. Багатоаспектний характер окличних речень визначає необхідність їх різнобічного аналізу з погляду структури, семантики, особливостей функціонування у тексті. У дисертації використано описовий, зіставний і структурний методи, метод функціонального аналізу граматичних елементів та опозицій, трансформаційний контекстологічний аналіз, що охоплює застосування прийомів спостереження, порівняння, частково статистичного опрацювання матеріалу.
Джерела фактичного матеріалу. Матеріалом дослідження послужили окличні речення, дібрані з текстів різних функціональних стилів сучасної української мови: з художніх, публіцистичних та науково-популярних, з фольклору й усного розмовного мовлення, а також використано матеріали із лексичної картотеки Інституту української мови НАН України (понад 4000 конструкцій).
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві виконано комплексне дослідження з граматики, в якому на принципово нових засадах розглянуто окличні речення, з’ясовано їх граматичний статус, обґрунтовано принципи їх структурної й функціональної диференціації, системно описано засоби вираження емоційної експресивності з урахуванням сучасних досягнень теорії мовної комунікації; вмотивовано взаємозв’язок морфологічних, словотворчих і синтаксичних виразників емоційної експресії в окличних реченнях.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її висновки та узагальнення збагачують теорію функціонального, семантичного й емоційно-експресивного синтаксису; сприяють утвердженню ідеї про окличне речення як багатоаспектну синтаксичну одиницю. Проведений комплексний аналіз окличних конструкцій дає змогу глибше пізнати своєрідність їхніх інтегральних і диференційних ознак, з’ясувати особливості граматичної семантики, потенційні функціональні й стилістичні можливості в плані національної специфіки.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дисертації та використаний у ній великий фактичний матеріал мають безпосередній вихід у практику викладання синтаксису української мови у середній і вищій школі, а також можуть бути використані для написання підручників, навчальних посібників, у читанні спецкурсів, у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів.
Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні концепції наукового аналізу окличних речень у сучасній українській мові. Усі результати дослідження розроблено самостійно, лише одна наукова публікація написана у співавторстві з науковим керівником. Співавторові належить ідея обґрунтування багатоаспектного підходу до розгляду окличних речень.
Апробація дисертації. Загальну концепцію та результати дослідження обговорено на засіданні кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету. Наукові доповіді з теми дисертації виголошено на Міжнародній науково-практичній конференції „Біблія і культура” (Чернівці, 2000); Всеукраїнських науково-теоретичних граматичних читаннях, присвячених 65-річчю кафедри української мови Донецького національного університету (Донецьк, 2002); Всеукраїнських наукових конференціях „Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, 2002) та „Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах” (Дніпропетровськ, 2003); Наукових читаннях, присвячених 425-річчю від дня народження Мелетія Смотрицького (Кам’янець-Подільський, 2003); 85-ій підсумковій науковій конференції, присвяченій 60-річчю Буковинської державної медичної академії (Чернівці, 2004).
Публікації. Проблематику та основні положення дисертації викладено у 9 друкованих працях, 8 з яких опубліковано у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові.
Структура і зміст дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 295 найменувань, списку використаних джерел (49 одиниць). Повний обсяг роботи 205 сторінок, з яких основний текст становить 179 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Основні положення лінгвістичної теорії емоцій переконують у тому, що емотивна функція мови має право на виділення й визнання її як однієї з провідних функцій. Мовці обмінюються не тільки інтелектуальною інформацією, а й висловлюють своє ставлення до неї. Свідомість людини, яка об’єктивно відображає навколишню дійсність, водночас дає відображеним образам та явищам суб’єктивно-емоційну оцінку, що знаходить вияв в емоційній модальності висловлювання.
Відображення емоційних оцінок дійсності суб’єктами (мовцями) проходить через психічний механізм їх відображення в семантиці слів, словосполучень і мовних структур, що використовуються для вербалізації. Це відображення кодується як семантичними компонентами, що формують емотивність слова, так і синтаксичними структурами, що формують емотивність висловлювання. У процесі мовного опосередкування емоційність як психічне явище трансформується в емотивність, що є мовним явищем.
Окличні речення реалізують емотивну функцію способом експресії, при цьому окличність це засіб вираження емотивності. Окличність репрезентують різні мовні засоби, які відповідно до ярусів мовної системи поділяємо на фонетичні, лексичні, морфологічні й синтаксичні.
Неокличні речення також здатні виражати емоційно-експресивний компонент значення, який, однак, у них забезпечується власне лексичними засобами і не виявляється за межами структурного мінімуму.
Фактично реальна сфера функціонування окличних речень є ширшою, ніж це знаходило висвітлення в традиційній класифікації речень, яка передбачала виділення особливого типу окличних конструкцій поряд із реченнями розповідними, питальними і спонукальними. Поле окличності не позбавлене цільових настанов, тільки мета, закладена в окличних реченнях, має інший характер: у перших типах це розповідь, спонукання, питання чи бажання, а в окличних передача емоційного супроводу. Емоційно-експресивні значення нашаровуються на основну інформацію, закладену в розповідних, питальних, спонукальних і бажальних реченнях у плані змісту, і знаходять реалізацію в окличних реченнях засобами експліцитного вираження. Виникає своєрідний синкретизм значень та структурна біфункціональність, що позначають термінологічно як розповідно-окличні, питально-окличні, спонукально-окличні й бажально-окличні речення.
Водночас у процесі аналізу виявлено й розглянуто такі різновиди окличних речень, які за своїми структурними й трансформаційними можливостями не в усіх випадках співвідносяться зі структурами неокличних речень. Це, зокрема, вигукові, вокативні речення, структурно незавершені конструкції емоційного характеру, нечленовані побудови тощо.
Основними ознаками окличного речення є: 1) виконання емотивної функції; 2) наявність специфічної інтонації, що в писемній формі мови виражається за допомогою знака оклику; 3) використання спеціальних мовних засобів, що виражають емоції. З огляду на перелічені ознаки, термін „окличні речення” в усталеному значенні не охоплює всього розмаїття явищ, які належать до позначуваної ним групи речень. Тому запропоновано таке його визначення: окличне речення це мовна одиниця, що реалізує емотивну функцію мови і знаходить своє вираження в емфатичній інтонації та у вживанні спеціальних мовних засобів.
На фонетичному рівні засобом передачі емоційної експресії є інтонація, яка відображає складний характер денотативних і модусних відношень, надає мовленню виразних семантичних відтінків.
Морфологічними (словотворчими) засобами вираження емоційності є словоскладання й використання широкого діапазону пестливих і зневажливих суфіксів як засобів експресії.
Лексичні емоційно-експресивні засоби охоплюють групи слів, що мають, крім свого предметно-логічного значення, оцінний компонент, а також вигуки й підсилювальні частки.
Емоційно-експресивні засоби усіх цих рівнів мають чітко виражену позитивну або негативну конотацію.
На синтаксичному рівні емоційна експресивність виражається зміною звичайного порядку слів (інверсією), незакінченістю повідомлення, використанням еліптичних конструкцій, повторів, парцеляції, риторичного питання тощо.
У результаті актуалізації емоційно-експресивних засобів мова набуває емоційності, тобто здатності виражати психічний стан мовця, хоча слід зазначити, що фонетичні, лексичні, словотворчі й граматичні одиниці мають неоднакову потенцію створення мовної емоційної експресії.
Окличні речення різноманітні за своєю структурою й за емоційно-експресивним забарвленням. Вони можуть мати як цілком заміщені, так і незаміщені синтаксичні позиції.
Конструкції із заміщеними синтаксичними позиціями поділяємо на дві групи за виконуваною функцією: 1) біфункціональні речення, що є аналогами розповідних, спонукальних, питальних і бажальних речень; 2) власне-окличні речення, що виконують тільки емотивну функцію.
З-поміж власне-окличних речень із заміщеними синтаксичними позиціями виділяються конструкції, де сама схема їх побудови, незалежно від лексичного наповнення, служить вираженню емоцій. До таких побудов належать парцельовані конструкції, риторичні питання, нечленовані речення.
В окличних реченнях із незаміщеними синтаксичними позиціями деякі вербалізовані компоненти висловлювання відсутні, що дозволяє мовцеві звільнитися від другорядної з його погляду комунікативної мети, за рахунок чого збільшується частка емоційно-експресивного. Такі речення активно функціонують у розмовному мовленні, вживаються у художньому мовленні автора й персонажів, у публіцистиці. До незаміщеності позиції призводить еліпсис, недомовленість, редукція. Незаміщені синтаксичні позиції відзначаються як у простих, так і в складних окличних реченнях.
Окличні речення, в яких план змісту й план вираження асиметричні, набуваючи збільшення („прирощування”) змісту за рахунок емфатичної інтонації, часто ускладнюють декодування закладеної інформації. За таких умов мовець повинен опиратися на пресупозиції.
Добір мовцем необхідних засобів залежить від його емоційного стану, ілокутивних цілей, оскільки за допомогою окличних речень можна досягти експресивної, директивної, комісивної й асертивної ілокутивних цілей.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєв Л.Г. Семантична структура фразеологічних одиниць сучасної української мови // Вісник Харківського університету. 1987. Вип. 310. С. 41-48.
2. Агафонова А.М. Авторизовані звертання та авторизовані кличні комунікати в сучасній українській мові // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Чернівці, 2001. Вип. 107. С. 109-112.
3. Агафонова А.М. Авторизація як компонент семантичної структури номінативних речень // Проблемні питання синтаксису: Зб. наук. праць. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 34-38.
4. Адмони В.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 232-291.
5. Акимова Г.Н. Развитие конструкций экспрессивного синтаксиса в русском языке // Вопросы языкознания. 1981. № 6. С. 109-120.
6. Александрова О.В. Проблемы экспрессивного синтаксиса: на материале английского языка. М.: Высшая школа, 1984. 211 с.
7. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 366 с.
8. Арнольд В.И., Берлиоз С.Б. Эмоциональные значения особый компонент смысловой структуры слова (фразеологической единицы) // Вопросы описания лексико-стилистической системы языка: Сб. тез. докл. М., 1971. С. 64-87.
9. Арнольд В.И. Импликация как прием построения текста и предмет филологического изучения // Вопросы языкознания. 1982. № 4. С. 83-91.
10. Арнольд В.И., Петренко Т.Ф. Экспрессивность высказывания // Синтаксис предложения и текста: Сб. науч. трудов. Пятигорск, 1989. С. 166-181.
11. Арполенко Г.П. Структурні типи інфінітивних речень // Українська мова і література в школі. 1977. № 3. С. 43-51.
12. Артюшов И.В. К вопросу о соотношении прерванных и неполных предложений // Предложение как многоаспектная единица языка: Межвуз. сб. науч. трудов. Москва, 1984. С. 54-65.
13. Арутюнова Н.Д. Об объекте общей оценки // Вопросы языкознания. 1985. №3. С. 13-24.
14. Арутюнова Н.Д. Понятия пресуппозиции в лингвистике // Известия АН СССР. Серия литература и языки. 1973. Т. 32. № 1. С. 84-89.
15. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
16. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 339 с.
17. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М., 1999. 896 с.
18. Аспекты семантических исследований / Отв. ред. Арутюнова Н.Д., Уфимцева А.А. М.: Наука, 1980. 356 с.
19. Бабайцева В.В. Эмоционально-оценочные предложения в современном русском языке // Русский язык в школе. 1958. № 2. С. 16-23.
20. Бабайцева В.В. Предложение как многоаспектная единица синтаксиса // Русский язык в школе. 1984. № 3. С. 78-83.
21. Бабенко Л.Г. Лексические средства обозначения эмоций в русском языке. Свердловск, 1989. 151 с.
22. Багмут А.Й. Інтонаційна будова простого розповідного речення у слов’янських мовах . К.: Наукова думка, 1970. 173 с.
23. Багмут А.Й. Семантика і інтонація в українській мові. К.: Наукова думка, 1991. 165 с.
24. Багмут А.Й., Борисик І.В., Олійник Г.П. Інтонація спонтанного мовлення. К.: Наукова думка, 1985. 217 с.
25. Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонація як засіб мовної комунікації. К.: Наукова думка, 1980. 243 с.
26. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. 416 с.
27. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. 394 с.
28. Батурська Л.А. Про лексико-синтаксичні та інтонаційні особливості імпліцитних заперечних конструкцій // Мовознавство. 1975. № 6. С. 48-52.
29. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
30. Бейкер А. Пресуппозиция и типы предложений // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 406-418.
31. Бережан Л.В. Інфінітивні спонукальні речення // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Івано-Франківськ, 1997. Вип. 2. С. 127-134.
32. Бережан Л.В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський університет ім. В.Стефаника. Івано-Франківськ, 1997. 17 с.
33. Бережан Л.В. Еліптичні спонукальні речення: Конспект лекцій зі спецкурсу. Чернівці: Рута, 1999. 24 с.
34. Білодід О.І. Граматична концепція О.О.Потебні. К.: Вища школа, 1977. 303 с.
35. Блик О.П. Співвідносність часток о, ой та однозвучних вигуків // Українське мовознавство: Респ. міжвідом. наук. зб. 1977. Вип. 5. С. 18-29.
36. Богатько В.В. Еліптичні речення як різновид неповних структур // Наукові записки. Серія: Філологія. Вінниця, 2003. С. 11-14.
37. Богдан М.М. Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними // Українська мова і література в школі. 1981. № 7. С. 41-48.
38. Богданович А.В. Вопрос о классификациях предложений в связи с грамматическим разбором // Русский язык в школе. 1974. № 4. С. 52-55.
39. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. Изд. 5-е, перераб. М. Л., 1935. 256 с.
40. Богуславский А.С. О коммуникативных типах предложений // Филологические науки. 1964. № 4. С. 144-151.
41. Борисюк І.В. Інтонація і культура мовлення // Українська мова і література в школі. 1978. № 1. С. 32-38.
42. Борисюк І.В. Форми і функції інтонації українського спонтанного мовлення. К.: Наукова думка, 1990. 203 с.
43. Брахнов В.М. Про інтонацію як мовний формальний засіб: інтонація як мовний засіб вираження думки. К., 1975. С. 39-59.
44. Брицын В.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. К.: Наукова думка, 1990. 320 с.
45. Булаховский Л.А. Введения в языковедение. М., 1953. 178 с.
46. Валігура Г. Ілокутивні дієслова та перформативні висловлювання в українській мові // Українське мовознавство: Респ. міжвідом. наук. зб. К.: Вища школа, 1985. Вип. 13. С. 14-24.
47. Валимова Г.В. Функциональные типы предложений в современном русском языке. Ростов-на-Дону: Изд-во РГУ. 331 с.
48. Ванников Ю.В. Безглагольные повелительные конструкции в русском языке. М., 1962. 28 с.
49. Ванников Ю.В., Котляр Т.Р. Вопросы строения предложения. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1960. 63 с.
50. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика: Учебное пособие для вузов. М.: Высшая школа, 1990. 176 с.
51. Васильев Л.М., Телия В.Н., Матвеева Т.В. Лексическая экспрессивность в языке: Учебное пособие. Свердловск, 1986. 136 с.
52. Вежбицкая А. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Наука, 1978. Вып. 8. С. 232-248.
53. Вежбицкая А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 251-275.
54. Виноградов В.В. Понятие синтагмы в синтаксисе русского языка // Вопросы синтаксиса русского языка. М., 1950. С. 249-251.
55. Виноградов В.В. Некоторые вопросы изучения синтаксиса простого предложения // Вопросы языкознания. 1954. № 1. С. 3-29.
56. Виноградов В.В. О взаимодействии лексико-семантических уровней с грамматическими в структуре языка // Мысли о современном русском языке. М., 1969. С. 5-24.
57. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных слов в русском языке // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 53-88.
58. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наукова думка, 1980. 286 с.
59. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
60. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 224 с.
61. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
62. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 220 с.
63. Вінтонів М.О. Функціонально-граматичні та комунікативні вияви парцельованих та приєднувальних конструкцій // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 11, Ч. 1. Донецьк: ДонНУ, 2003. С. 124-129.
64. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Едиториал УРСР, 2002. Изд. 2-е, доп. 280 с.
65. Вольф Е.М. Эмоциональные состояния и их представление в языке // Логический анализ языка: проблемы интенсиональных и прагматических контактов. М.: Наука, 1989. 286 с.
66. Вульфсон Т.Е. Эмоционально-оценочная лексика и контекст // Русский язык в школе 1991. № 4. С. 33-38.
67. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сборник статей по языкознанию. М.: Изд-во Московского ун-та, 1958. С. 103-124.
68. Галкина-Федорук Е.М. Современный русский язык. М., 1964. Ч. 2. 413 с.
69. Герасимчук К. Коли ще звірі говорили... і птахи. А як? // Дивослово. 1996. № 4. С. 46-49.
70. Грамматика русского языка. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1952. Т. 1. 720 с.
71. Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. М.: Наука, 1970. 768 с.
72. Грицютенко І.Є. Про взаємини семантичної і синтаксичної мікросистем української мови // Вісник Львівського університету. Серія: Філологія. 1966. Вып. 4. С. 64-68.
73. Гуйванюк Н.В., Кардаш О.В., Кульбабська О.В. Синтаксис сучасної української мови: Схеми і таблиці: Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів університетів. Вид. 3-є, перероб. і доп. Чернівці: Рута, 2003. 160 с.
74. Девкин В.Д. Псевдоэкспрессия // Общие и частные проблемы функциональных систем. М.: Наука, 1966. С. 69-77.
75. Демський М.Т. Синтаксичні функції фразем // Українська мова і література в школі. 1986. № 11. С. 70-72.
76. Дзюбак Н.М. Структурно-комунікативні ознаки неповноти речення: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. К., 1999. 20 с.
77. Димитрова С. Актуализация предложения и его зависимость от степени осведомленности адресата // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1985. С. 535-546.
78. Дмитрук В.І. Особливості використання фразеологічних одиниць із квантативним значенням (на матеріалі словника-довідника „Фразеологія перекладів Миколи Лукаша”) // Наукові записки. Вип. 53. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2004. С. 49-56.
79. Добрунова О.В. Влияние эмоционального фактора на синтаксическое оформление высказывания // Сборник научных трудов. Москва, 1988. Вып. 313. 144 с.
80. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. М., 1978. 210 с.
81. Долгова О.В. Синтаксис как наука о построении речи. М., 1980. 171 с.
82. Долинин К.А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. № 6. С. 37-48.
83. Дорошенко С. До питання про семантико-структурну класифікацію безсполучникових складних речень // Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конґресу україністів (3; 1996; Харків). Харків: Око, 1996. С. 186-188.
84. Дорошенко С.І. Безсполучникові складні речення зіставно-протиставного значення // Українське мовознавство: Респ. міжвідом. наук. зб. К.: Вища школа, 1979. С. 14-24.
85. Дудик П.С. Звертання-речення в сучасній українській літературній мові // Українська мова і література в школі. 1971. №5. С.37-43.
86. Дудик П.С. Синтаксично нерозкладні речення, що виражають емоції // Українська мова і література в школі. 1972. № 11. С. 32-38.
87. Дудик П.С. Слова-речення Так, Ні та їх синоніми // Українська мова і література в школі. 1972. № 4. С. 25-32.
88. Єрмоленко С.Я. Семантичний аспект дослідження синтаксису і проблеми стилістики // Мовознавство. 1981. № 1. С. 16-25.
89. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища школа, 1972. 402 с.
90. Загнітко А.П. Рівнева структура речення і граматичні категорії // Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конґресу україністів (3; 1996; Харків). Харків: Око, 1996. С. 189-191.
91. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
92. Зайцева Л.Я. К вопросу о взаимосвязи экспрессивных композитов с семантикой текста // Функционирования языковых единиц в тексте. Воронеж, 1985. С. 39-47.
93. Заоборна М. Асиметрія форми і змісту в системі складнопідрядних порівняльних речень // Проблемні питання синтаксису: Зб. наук. праць. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 30-33.
94. Звегинцев В.А. История языкознания ХІХХХ вв. в очерках и извлечениях. М., 1965. Ч. 2. 496 с.
95. Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка. М., 1998. 524 с.
96. Иванчикова Е.А. Лексический повтор как экспрессивный прием синтаксического распространения // Мысли о современном русском языке. М.: Наука, 1967. С. 96-146.
97. Иванчикова Е.А. Парцелляция, ее коммуникативно-экспрессивные и синтаксические функции / Морфология и синтаксис современного русского литературного языка. М., 1968. С. 285-286.
98. Интонация. К.: Вища школа, 1978. 240 с.
99. Інтонація мовлення / Відп. ред. Л.А.Близниченко. К.: Наукова думка, 1968. 203 с.
100. Інтонаційна організація мовлення. К.: Наукова думка, 1972. 182 с.
101. Інтонація як мовний засіб вираження думки. К.: Наукова думка, 1975. 174 с.
102. Іжакевич Г.П. Стилістична класифікація фразеологізмів // Українська мова і література в школі. 1971. № 10. С. 13-21.
103. Кабан Р. Функціонально-граматичні класи фразеологізмів з компонентами-омонімами // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Чернівці, 2001. Вип. 107. С. 70-73.
104. Калинина А.А. Риторический вопрос среди разных типов предложений // Русский язык в школе. 1986. № 1. С. 97-102.
105. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навч. посібник. К.: Либідь, 1995. 312 с.
106. Кендюшенко А.Г. Про семантичну структуру речень з предикативними прислівниками // Мовознавство. 1990. № 4. С. 50-54.
107. Кильдибекова Т.А. Восклицательные предложения в современном русском языке: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 660 / Башкирський государственный университет им. 40-летия Октября. Уфа, 1969. 19 с.
108. Кильдибекова Т.А. О характере взаимодействия эмоционального с интелектуальным в некоторых типах восклицательных предложений // Синтаксис и интонация. Уфа, 1973. Вып. 2. С. 27-32.
109. Киселёва Л.А. Вопросы теории речевого воздействия. Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. 159 с.
110. Кобзар Л.Г. Інтонація і зміст вигукових висловлень // Культура слова: Респ. міжвідом. зб. К., 1986. Вип. 31. С. 48-52.
111. Коломієць Л.І. З життя фразем // Мовознавство. 1973. № 5. С. 71-74.
112. Колшанский Г.В. О природе контекста // Вопросы языкознания. 1959. № 4. С. 47-54.
113. Колшанский Г.В. Коммуникативная грамматика и лингвистическая интерпретация категорий субъекта и предиката // Известия АН СССР. Серия литература и языки. М.,1979. Т. 38. № 4. С. 318-322.
114. Колшанский Г.В. Проблемы коммуникативной лингвистики // Вопросы языкознания. 1994. № 5. С. 51-62.
115. Кононенко В.І. Фразеологія російської та української мов у зіставно-типологічному аспекті // Мовознавство. 1987. № 6. С. 3-11.
116. Корновенко Л.В. Звертання у прагмалінгвістичному аспекті (на матеріалі сучасної російської мови): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02 / Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова. К., 2001. 21 с.
117. Коцюба З.Г. Експресивність номінативних речень як перекладознавча проблема (на матеріалі англійської та української мов): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.16 / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. К., 2001. 21 с.
118. Крюк В.Г. К проблеме синтаксической семантики (Семантическая интерпретация „глубинных” и „поверхностных” структур) // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 77-85.
119. Кузь Г.Т. Вигукові фразеологізми української мови: етнолінгвістичний та функціональний аспекти: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський університет ім. В.Стефаника. Івано-Франківськ, 2000. 19 с.
120. Кузь Г.Т. Вигукові фразеологізми як засіб вербальної магії // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Чернівці, 2001. Вип. 106. С. 206-210.
121. Кузьмичова В.К. Інтонація важливий елемент культури мовлення // Питання мовної культури. Вип. 1. 1967. С. 42-48.
122. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Радянська школа, 1965. Част. 2: Синтаксис. 283 с.
123. Курило О. Від спонукальних вигуків походить... (Лексико-семантичні групи відімперативних утворень // Урок української. 2000. № 3. С. 29-31.
124. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис / За ред. Л.А.Булаховського. К.: Радянська школа, 1951. Т. 2. С. 406.
125. Кучеренко І.К. Об’єкт і предмет синтаксису // Українське мовознавство: Міжвідом. наук. зб. 1973. Вип. 1. С. 28-34.
126. Кучеренко Т. До проблеми трансформації фразеологізмів // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Чернівці: Рута, 1996. Вип. 9. С. 143-147.
127. Лапина О.В. Идиомы и экспрессивная функция языка // Человеческий фактор в языке. Языковые механизмы экспрессивности. М., 1991. С. 136-157.
128. Лекант П.А. Коннотации высказывания // Проблемы семантики предложения. Выраженный и невыраженный смысл: Тезисы конференции / Красноярский ГПИ. Красноярский государственный университет. Научный совет Красноярского крайкома КПСС. Институт русского языка АН СССР. Красноярск, 1986. С. 71-72.
129. Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. К.: Вища школа, 1983. 264 с.
130. Леонтьев А.А. Внутренняя речь и процессы грамматического порождения высказывания // Вопросы порождения речи и обучения языку. М.: Изд-во МГУ, 1967.
131. Леонтьев А.А. Слово в речевой деятельности. Некоторые проблемы общей теории речевой деятельности. М.: Наука, 1965. 245 с.
132. Леонтьев А.А. Языкознание и психология. М.: Наука, 1966. 80 с.
133. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. М., 1969. 214 с.
134. Леонтьев А.А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. М.: Наука, 1969. 308 с.
135. Леонтьев А.А. Общие сведения об ассоциациях и ассоциативных нормах // Словарь ассоциативных норм русского языка. М.: Изд-во МГУ, 1971. С. 5-17.
136. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. М.: Изд-во МГУ, 1971. 40 с.
137. Лисиченко Л.А., Загребельна Л.С. Лексична конотація і її роль у структурі синонімічної групи // Українське мовознавство: Респ. міжвідом. наук. зб. К.: Вища школа, 1985. Вип. 13. С. 25-32.
138. Лисоченко Л.В. Высказывания с имплицитной семантикой. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского университета, 1992. 160 с.
139. Лисоченко Л.В. Высказывания с имплицитной импликативной семантикой в дискурсе (речевой, логический и прагматический аспекты): Автореф. дисс. ... доктора филол. наук. Краснодар, 1993. 44 с.
140. Литовченко В.