СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА ТЕКСТІВ УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯНЬ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Остроушко Оксана Андріївна

УДК: 811.161.2+81’367.2: 81’42

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА
ТЕКСТІВ УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯНЬ

Спеціальність: 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
професор
Явір Валентина Василівна

Кривий Ріг 2002

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ТЕКСТ І ЙОГО СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА
ЯК ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ
ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ............................................15
1.1. Проблема дефініції тексту................................................................15
1.1.1. Основні підходи до тлумачення поняття тексту..................15
1.1.2. Форми існування тексту.........................................................18
1.1.3. Розмежування понять текст” і дискурс”............................21
1.1.4. Текст як елемент комунікативного процесу,
мовна й мовленнєва одиниця.................................................24
1.1.5. Основні текстові категорії......................................................28
1.2. Семантико-синтаксична організація тексту...................................31
1.2.1. Мінімальний обсяг тексту......................................................31
1.2.2. Діалектична єдність семантичної
й формально-синтаксичної структур тексту.........................34
РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАГМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
МОВЛЕННЄВОГО ЖАНРУ УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯНЬ.....45
2.1. Аспекти дослідження композиційно-структурної
організації замовлянь та її зумовленості
екстралінгвістичними чинниками...................................................45
2.2. Вплив функціонально-прагматичних особливостей
замовлянь на мовленнєве оформлення текстів...............................50
2.2.1. Текстова реалізація магічної функції
і практичного призначення замовлянь..................................50
2.2.2. Мовленнєвий вияв світоглядних засад
українських замовлянь............................................................66
РОЗДІЛ 3. ТИПОЛОГІЯ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИХ СТРУКТУР
ТЕКСТІВ УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯНЬ.....................................76
3.1. Зачин і закріпка як елементи текстового обрамлення...................76
3.2. Поділ текстів замовлянь на однофразові й кількафразові
та проблеми їх розмежування..........................................................83
3.3. Комунікативно-семантичні типи
однофразових текстів українських замовлянь...............................90
3.3.1. Замовляння-спонукання.........................................................90
3.3.2. Замовляння-бажання...............................................................98
3.3.3. Замовляння-розповіді...........................................................100
3.3.4. Паралелістичні замовляння
як структурно-семантичний різновид
замовлянь-бажань і замовлянь-спонукань..........................108
3.4. Кількафразові тексти українських замовлянь..............................116
3.4.1. Кількафразові тексти замовлянь
з функціонально рівноправними компонентами................116
3.4.2. Кількафразові тексти замовлянь
з функціонально нерівноправними компонентами............122
3.4.2.1. Замовляння-діалоги...............................................122
3.4.2.2. Діалогізовані замовляння......................................128
3.4.2.3. Епічно-спонукальні замовляння...........................133
3.4.2.4. Епічні замовляння..................................................138
3.4.3. Складні структури текстів українських замовлянь...........144
3.5. Звертання в текстовій структурі українських замовлянь............154
ВИСНОВКИ.........................................................................................................175
СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............181
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................................182

ВСТУП

Сучасна лінгвістика характеризується значними теоретико-методологічними зрушеннями [141], що корелює із загальнокультурними тенденціями розвитку суспільства й науки зокрема. Сучасний етап соціального розвитку соціологи називають постмодерністю, або добою постсучасності. Основними його ознаками визнаються: кінець беззастережної віри в наукову раціональність і загальну теорію прогресу; зміна емпіричних теорій репрезентації та істини; визнання рівноправності різних способів пізнання людиною світу; надання більшого значення ірраціональному, вільним асоціаціям знаків та іміджів, плюралістичності думок, толерантності до іншої точки зору [81; 156, 601-605; 191, 198; 114, 187]. Знання розглядається як культурний артефакт, а це означає, що ніщо не може бути пізнаним поза культурним оточенням, немає культурно нейтральних фактів.
У науці змінюється тип теоретичності, смисл об’єктивності, істотно трансформується розуміння предмета дослідження, суб’єкта наукової діяльності, характер взаємодії суб’єкта й предмета [114, 211], формуються проміжні наукові дисципліни, як-от: психолінгвістика, етнопсихолінгвістика, когнітивна лінгвістика, теорія комунікації. Зростає увага до фундаментальних філософських проблем, а також до тих галузей людських знань, які раніше вважалися ірраціональними, ненауковими, плодом людської уяви й фантазії. Йдеться передусім про релігію [114], при цьому по-новому розглядається мова релігії [28; 29; 117; 124; 55]. У світлі постмодерністських тенденцій переосмислюються феномени міфології [51] й магії, зокрема вербальної [140]. Згадані дослідження виконані в межах філософії та фольклористики, власне лінгвістичний аналіз функціонування мови у сферах релігії й магії ще не проводився.
У галузі лінгвістики дослідники відзначають певною мірою зміну самого об’єкта мовознавчих наукових розвідок: у результаті так званого лінгвістичного повороту” змінилося розуміння природи мови. Мова почала осмислюватися як універсальний контекст, основа будь-якого розуміння й знання” [162, 191], як процес породження тексту, процес виявлення, матеріалізації інформації, змісту свідомості; мова універсальний виразник духовної культури світу [155, 40; 116, 12; 71, 3; 7; 205; 100].
Змінюється провідний підхід до аналізу мовних явищ, що описується через зіставлення двох лінгвістичних традицій: системоцентризму й антропоцентризму [45, 64; 3; 228, 9-12], сигноцентризму (кібероцентризму) й енергеального антропоцентризму [16, 12], структурального й функціонального [228, 71-72], етичного й емічного підходів [228, 79-80], системо-структурного принципу й принципу актуалізму [155, 40]. Хоча дослідники підкреслюють, що ці підходи не заперечують один одного, а є взаємодоповнюваними [3, 25; 22, 22; 96, 228], чим виявляють фундаментальний принцип додатковості [230, 404; 168, 9].
Антропоцентризм передбачає погляд на мову зсередини”, з позиції носія мови [74, 180], повноправним компонентом мовознавчого аналізу визнається знання мови, мовна компетенція й лінгвістична інтуїція дослідника, що значною мірою визначає й методику лінгвістичного аналізу, й наукову картину мови, яка створюється лінгвістом у своїх роботах [102, 13-14; 228, 9-10, 12].
Сучасним лінгвістичним дослідженням властивий динамічний, діяльнісний підхід до мови з обов’язковим урахуванням змісту, умов і цілеспрямованості протікання процесів мовлення. Говорити значить тепер не тільки обмінюватися інформацією, а перш за все здійснювати мовленнєвий акт, впливати на слухача, володіти... комунікативною ситуацією, через мовний вплив змінювати систему переконань слухача й навіть його поведінку” [167, 186]. Функціональний підхід передбачає зосередження на структурі мовлення (мовленнєвого акту) і способах спілкування, мова досліджується у зв’язку з виконуваною нею соціальною функцією. На думку О.Мельничука, головним у дослідженні специфіки мови як процесу діяльності має стати висвітлення ролі різних структурних компонентів у формуванні висловлень і ширших за обсягом мовних виявів відповідно до комунікативних завдань у різних типах ситуацій мовлення” [116, 16]. Г.Золотова також підкреслює актуальність досліджень зв’язку мови й дійсності, виявлення комунікативно-смислового призначення мовних конструкцій та їх зв’язку з об’єктивним світом і характером мислення людини [76, 3-25]. Це спонукає сучасних лінгвістів до дослідження мовленнєвої діяльності, реального дискурсу, прагматичного виміру мови [173]. Активно розробляються проблеми тексту як результату й безпосереднього використання мови з певною метою в тих чи інших ситуаціях.
Зазначені тенденції в лінгвістиці тексту конкретизуються як перехід від вивчення текстової інтегрованої структури до аналізу тексту як комунікативної системи, детермінованої такими її складовими, як особистість мовця (автора), адресат, екстралінгвістичні характеристики ситуації тощо [173, 106; 163, 5; 164, 53; 135, 14]. На першому етапі розвитку лінгвістики тексту (60-70-і роки ХХ ст.) в центрі уваги дослідників перебували питання текстової структури й граматики, формальних і семантичних засобів зв’язності (В.Дресслер, О.Москальська, Г.Солганик, Є.Реферовська) [133, 11-137; 66; 125; 166; 187]. Починаючи з середини 70-х років, текст почав розглядатися як комунікативний твір, складне лінгвосеміотичне утворення, що інтегрує в собі образ позатекстової дійсності, комунікативну дію. Науковці розв’язують питання цілісності тексту, контексту, фонових та енциклопедичних знань, логічної будови тексту, його психологічної інтерпретації тощо (К.Гаузенблаз, Т. ван Дейк, І.Гальперін, Т.Ніколаєва, Г.Золотова, О.Леонтьєв, Г.Дрідзе, М.Бахтін) [133, 57-78, 259-336; 60; 61; 64; 47; 128; 76; 103, 168-172; 67; 19, 473-500].
Дослідники акцентують увагу на різних підходах до вивчення тексту. Так, на думку Є.Сидорова, основним принципом сучасних досліджень тексту має стати комунікативний принцип: текст слід розглядати як складне мовленнєве утворення, яке всебічно зумовлюється своїм об’єктивним призначенням і функціонуванням в акті мовленнєвої комунікації [179, 426]. О.Селіванова стверджує, що текст як комплексне явище потребує саме комплексного міждисциплінарного аналізу із залученням даних із літературознавства, філософії, психології, соціології, етнології тощо та лінгвістики в цілому” [173, 109].
Т.Радзієвська вважає за необхідне розрізняти два рівні аналізу тексту культурно-лінгвістичний, який передбачає аналіз тексту як елемента культурно-семіотичного простору, та соціолінгвістичний, за якого текст постає як елемент конкретного соціального простору [163, 7]. Т.Лук’янова виокремлює підходи до вивчення тексту з позицій лінгвістики тексту, що має дати опис глибинної й поверхневої текстових структур, та інтерпретації тексту, яка має на меті встановлення кореляції між комунікативним задумом автора й формою та змістом тексту [110].
Уявлення про текст як організований багатомірний семантичний простір, як вважає Т.Ніколаєва, ставить перед дослідниками завдання декодувати загальний, але неявно вербально виражений смисл тексту, зробити експліцитним і те знання, про яке не говорять і не думають [128]. За Р.Бартом, структурний аналіз націлений не на істинний смисл тексту, а на його багатоманітність” [17, 412]: тексту властива множинність, оскільки кожен мовний знак, кожне слово, крім більш або менш стійкого предметного значення, має багато плинних, змінних ідеологічних смислів, яких воно набуває в процесі свого використання. Досліджуються при такому підході не стільки можливі смисли тексту, скільки ті форми, знаки, коди, які ці смисли створюють [17, 425]. Текст вияляється утворенням, яке постійно змінюється, щоразу по-новому постає перед споживачем [191, 201].
Кожен із зазначених підходів, на наш погляд, має корелювати із завданнями дослідження, оскільки дозволяє зосередити увагу на тому чи іншому аспекті тексту, виявити й дослідити його різні ознаки.
Незважаючи на значний доробок науковців у визначенні сутнісних, категоріальних ознак тексту, в описі різних текстових типів, у розв’язанні теоретико-методологічних проблем, багато питань залишаються дискусійними. Так, немає єдності щодо використовуваного термінологічного апарату, це стосується й самого поняття тексту. Залишаються неописаними численні текстові типи (мовленнєві жанри), зокрема ті, що забезпечують комунікацію у сфері магічно-релігійного буття людей.
Актуальність теми дослідження. Дисертаційна робота стосується однієї з актуальних проблем сучасної лінгвістики тексту, а саме вивчення тексту як комунікативної одиниці засобу передачі різнопланової інформації, засобу впливу на людину, регулювання її поведінки. Важливим у цьому плані стає визначення комунікативно-прагматичних властивостей текстів різних мовленнєвих жанрів, взаємозв’язку екстралінгвістичних і власне мовних чинників у процесі їх створення й побутування.
Актуальність теми визначається також загальним посиленням інтересу до магії як культурного феномена, до магічної практики різних народів, зокрема й до магії вербальної. Це вимагає осмислення специфіки функціонування мови в цій сфері народного життя. У зв’язку з цим актуальним видається аналіз замовлянь як текстів, призначених виконувати функцію магічного впливу на довкілля. Аналіз наявних визначень замовлянь як фольклорного жанру [202, 236; 193, 92; 93, 68; 27, 43; 105, 278; 98, 84; 38, 4; 4, 94-103; 78, 190-193] свідчить, що існує низка слів на позначення подібних магічних текстів замовляння, заклинання, заговори, приговори, наговори, замови, закляття та ін. і що спроби дослідників розмежувати вказані поняття не мали успіху. Визначальною рисою замовлянь вважається магічність як приписувана цим текстам народною свідомістю здатність надприродним чином впливати на людину, навколишнє середовище й надприродні істоти. Антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ, який передбачає їх розгляд з позицій мовця, носія мови, робить, на наш погляд, некоректним застосування поняття надприродного” до опису й характеристики замовлянь, оскільки це поняття окреслилося в людській культурі набагато пізніше за формування жанру замовлянь [68, 204-206]. Тому в подальшому викладі ми послуговуватимемося терміном замовляння” на позначення досліджуваних магічних текстів, які, за народними уявленнями, призначені впливати на хід подій з метою змінити його в бажаному напрямку. Саме віра у всемогутність сказаного, в обов’язковість здійснення бажаного, в основі чого своєрідне сприйняття мови, вирізняє замовляння серед інших мовленнєвих жанрів. Замовляння розглядаємо як тексти, що функціонують у сакральній сфері буття народу й людини, виявляють різні аспекти реалізації магічної функції мови, репрезентують своєрідну картину світу, є продуктом особливої світоглядної системи.
Дослідження ґрунтується на антропоцентричному функціональному міждисциплінарному підході до комплексного аналізу текстів українських замовлянь, який передбачає вивчення цих текстів у тісному зв’язку їх структурних, семантичних, функціональних, комунікативно-прагматичних властивостей із залученням даних інших гуманітарних наук (фольклористики, філософії, релігієзнавства, українознавства, культурології).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках реалізації наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”. Проблематика дослідження координується з науковою темою кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету Проблеми функціонування мовних одиниць і граматичних категорій у різних стилях української мови”.
Метою дисертаційної роботи є визначення й опис основних типів семантико-синтаксичної структури текстів українських замовлянь, доведення зумовленості функціонування цих структур та їх варіантів магічною функцією, практичним призначенням текстів, рядом світоглядних чинників.
Досягнення мети передбачає розв’язання таких конкретних дослідницьких завдань:
1) з’ясувати обсяг поняття тексту й семантико-синтаксичної структури тексту, розглянути текст як комунікативний, мовний і мовленнєвий феномен;
2) описати визначальні комунікативно-прагматичні властивості мовленнєвого жанру замовлянь;
3) виявити особливості реалізації магічної функції мови в текстах українських замовлянь;
4) подати класифікацію й характеристику основних типів і варіантів семантико-синтаксичної структури текстів українських замовлянь;
5) довести зумовленість семантики, структури й мовних особливостей текстів українських замовлянь їх функціонально-магічною спрямованістю і світоглядними чинниками.
Теоретико-методологічні засади. В основу дослідження покладено тезу про тісний зв’язок мови й мислення, мови й культури. Ці твердження вперше були обґрунтовані у філософії мови В.Гумбольдта та О.Потебні. Так, В.Гумбольдт зазначав: мова є орган, що утворює думку” [57, 75]. О.Потебня підкреслював: дух без мови неможливий” [158, 52], слово є засіб не виражати вже готову думку, а створювати її” [158, 156]. Ці тези знайшли свій подальший розвиток у некласичній парадигмі філософії мови, у межах якої мова розглядається як творча процесуальність, яка визначає духовне буття індивіда й фактично збігається з ним [156, 1013]: за Е.Бенвеністом, можливість мислення взагалі невіддільна від мовної здатності... мислити значить оперувати знаками мови” [20, 114]. У постмодерністському розумінні суб’єкт мислиться лише лінгвістично: саме його породження й існування передбачається й підтримується мовленням, дискурсом; мовний досвід є тотальним; мова є універсальним контекстом існування людини (Г.Гадамер, М.Хайдеггер, Л.Вітгенштейн, Р.Барт, Ж.Лакан) [80, 355; 31, 33; 156, 420, 884-885, 1013-1017; 161, 230]. Мова й мислення нерозривно пов’язані, мова є передумовою й засобом пізнання світу, вона передумова суспільної свідомості, семантичний фундамент останньої, універсальна оболонка її різних форм [117, 36].
Мова як складна система спеціальних знаків і правил їх поєднання існує лише в абстракції, є завжди чимось потенційним. Наявним є дискурс, текст, тобто різні варіанти реалізації мови. На цьому аспекті акцентував увагу ще В.Гумбольдт, стверджуючи, що мова є не продукт діяльності (Ergon), а діяльність (Energeia)... мова полягає в акті її породження” [57, 70]. Одна й та ж мовна система в різних ситуаціях свого використання конструює й репрезентує різні картини світу: мова як всезагальний код являє собою систему взаємопов’язаних субкодів [231, 197]. Мова є складовою частиною культури, але в межах культури вона функціонує як її підструктура, фундамент і універсальний засіб [230, 379]. Мову можемо розглядати як систему втілення культурних цінностей [134, 31; 150].
Важливою є концепція мовних ігор” Л.Вітгенштейна, яка акцентує на плюральності й рівноправності різних дискурсивних практик [165, 467-468; 53, 125-134; 44, 584-586; 156, 126-127, 879-890, 1023-1025; 161, 228]. Не шукайте смисл, шукайте використання” [41, 186] цією тезою Л.Вітгенштейн підкреслює залежність значення слова й мовного виразу від контексту, від культурної, соціальної, історичної ситуації їх використання. Кожна культурна система формує свій дискурсивний простір, який має свої правила осмисленості висловлень, обґрунтованості аргументації, критерії раціональності й істинності. Бажаним, точніше, єдино прийнятним стає іманентний аналіз мовних і культурних фактів, тобто розгляд у межах тієї ж смислової сфери [85, 55; 29, 20; 108, 23, 35, 38]. Науку, релігію й магію, таким чином, можемо представити як своєрідні культурно-комунікативні системи, автономні й рівноправні.
Важливим є розгляд міфологічного світосприйняття як вихідного пункту, початку формування й подальшого розвитку усієї людської культури й мови зокрема [71, 12-13; 117, 36; 107, 197; 108, 25; 39, 45-46]. За словами О.Потебні, міфічне мислення на певному ступені розвитку єдино можливе, необхідне, розумне” [158, 260], воно лежить в основі всіх найдавніших форм художньої словесної творчості [117, 86]. Однією з найважливіших рис міфологічного світогляду є не конвенційне сприйняття словесного знака: слово є думка, слово істина й правда, мудрість, поезія. Слово є сама річ...Слова... позначають сутність явищ” [158, 158].
Об’єктом дослідження стали тексти українських замовлянь, які на сьогодні ще недостатньо описані в межах мовознавчих дисциплін.
Предметом дослідження є семантико-синтаксична структура текстів українських замовлянь.
Матеріалом дисертаційної роботи послужили фольклорні записи українських замовлянь Х1Х-ХХ ст. Основні джерела найновіші збірники українських замовлянь, упорядковані М.Москаленком [УЗ], О.Таланчук [УЧ], В.Фісуном [СМ], Т.Полковенко, В.Фісуном [ВМ]. Усього проаналізовано 1066 текстів українських замовлянь.
Методи дослідження. Специфіка об’єкта дослідження, мета роботи зумовили використання як основних описового методу та методу контекстологічного аналізу. Частково використано прийоми дистрибутивного, трансформаційного й компонентного аналізу. Крім того, застосовувалися класифікаційний та кількісно-статистичний методи.
Наукова новизна роботи. Дисертація є першою спробою визначити й описати типологію семантико-синтаксичних структур текстів українських замовлянь з позицій антропоцентричного функціонального підходу до дослідження тексту. Тексти українських замовлянь розглянуто в єдності їх семантичних, структурних, функціональних, комунікативно-прагматичних властивостей. Вперше в українському мовознавстві розглянуто магічну функцію мови як використання мови в особливій сакральній сфері буття народу, на прикладі українських замовлянь показано аспекти реалізації цієї мовної функції. Також поглиблено уявлення щодо зумовленості структурно-семантичних, мовленнєвих особливостей текстів українських замовлянь екстралінгвістичними чинниками, передусім особливостями світогляду мовців.
Теоретичне й практичне значення роботи. Аналіз семантико-синтаксичної структури текстів українських замовлянь дав змогу глибше пізнати своєрідність системної організації цих текстів і виявити зумовленість визначальних рис їх структури функціонально-прагматичними й світоглядними чинниками, що сприяє поглибленню уявлень щодо комунікативно-прагматичних властивостей заговірних текстів, призначених виконувати функцію магічного впливу на людину й довкілля. Це розширює емпіричну базу лінгвістики тексту й має значення для теорії мовленнєвих жанрів у плані дослідження залежності типової жанрової структурної організації текстів від ряду екстралінгвістичних чинників. Результати й висновки дисертаційної роботи також збагачують загальну теорію тексту, теорію комунікативного синтаксису, доповнюють вчення про функції мови. Результати дослідження можуть бути використані в лекційних і практичних курсах з лінгвістики тексту, лінгвістичного аналізу тексту, вступу до мовознавства, загального мовознавства, спецкурсах і спецсемінарах лінгвістично-народознавчого характеру.
Особистий внесок здобувача. Спостереження й обґрунтовані результати дослідження, виконаного автором самостійно, доповнюють відомості про текст як комунікативний і культурний феномен. У дисертації охарактеризовано визначальні комунікативно-прагматичні й структурно-семантичні особливості текстів українських замовлянь з позицій антропоцентричного функціонального міждисциплінарного підходу до аналізу мовних явищ. Праць, написаних у співавторстві, немає.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету. Наукові доповіді з теми дослідження виголошувалися на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Криворізького державного педагогічного університету (1998, 1999, 2002 рр.), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 19-20 жовтня 2001 року), на Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 23-24 травня 2002 року).
Публікації. Результати дослідження відображено в шести публікаціях, три з яких уміщено у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку умовних позначень використаних джерел, списку використаної літератури, що нараховує 231 позицію. Загальний обсяг дисертації 201 сторінка, з яких 180 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Текст складне семантичне, структуроване за певними зразками й правилами мовне утворення, яке характеризується інформативністю, зв’язністю, цілісністю, відносною завершеністю й спрямоване на виконання певного комунікативного завдання.
Текст є основним мовним засобом комунікації, без якої неможлива соціальна взаємодія людей. Комунікативна ситуація створення/сприйняття тексту визначає його обсяг (мінімальний обсяг тексту одне висловлення, співвідносне з реченням будь-якої структури) і форму вияву (усний/писемний). Як певна схема-зразок побудови цілісного зв’язного висловлювання текст є мовною одиницею. Результатом реалізації такої схеми в процесі мовленнєвої діяльності людини є конкретний текст як одиниця мовлення. Сам унікальний і неповторний процес створення/сприйняття тексту у визначених умовах конкретним мовцем і адресатом це дискурс. Текст-схема і текст-висловлювання, текст-висловлювання і дискурс співвідносяться як інваріант/варіант.
2. Будь-який текст є різноплановим семантичним утворенням, з одного боку, і лінійною послідовністю мовних одиниць, з іншого. Семантико-синтаксична структура тексту це діалектична єдність інформативно-комунікативного і формально-синтаксичного планів його побудови.
Типові ситуації спілкування зумовили формування мовленнєвих жанрів як типів текстів, традиційно використовуваних для досягнення певної комунікативної мети у визначених умовах. Будь-який текст є варіантним виявом типової жанрової семантико-синтаксичної структури (однієї з типових структур).
3. Текст як складне багатогранне явище потребує комплексного аналізу дослідження в єдності його семантичних, структурних, мовленнєвих особливостей з урахуванням функціонально-комунікативних характеристик. Розгляд текстів як елементів національної культури, культурних артефактів має базуватися на антропоцентричному принципі, який передбачає погляд на текст з позиції мовця, носія культури, аналіз тексту в межах тієї чи іншої світоглядної системи.
4. Замовляння тексти, призначені самим фактом свого виголошення вплинути на хід подій, змінити його в бажаному напрямку. Вони функціонують у сфері сакрального буття народу й людини, репрезентують своєрідну світоглядну систему, особливу картину світу. В основі замовлянь неконвенційне сприйняття словесного знака, який мислиться передусім як знак іконічний та індексальний. Замовляння сприймаються як могутній засіб впливу на довкілля, тому характеризуються усталеністю й стійкістю структури.
5. У своїх граничних витоках замовляння продукт найдавнішого магічного світогляду, визначальними рисами якого є: віра у всеохопний зв’язок усього сущого, емоційно-образне сприйняття світу, одухотворення природи, своєрідні закони мислення. На рівні мовленнєвої організації текстів це виявляється у різноманітних засобах уособлення та персоніфікації, своєрідності семантики окремих слів, синтаксичних конструкцій, текстів у цілому, в особливостях синтагматики слів.
6. Замовляння яскраво виявляють три аспекти реалізації магічної функції мови: номінативний, предикативний, впливовий. Магічна номінація полягає в семантичній ємності, місткості слова, за яким виявляється закріпленою ціла міфологема. Слова денотативно співвідносяться не тільки й не стільки з реальною дійсністю, скільки з модельованою магічною реальністю. Крім того, вони виконують характеризуючу функцію, актуалізуючи своєрідний сигніфікат.
Символічно-образне значення слів у текстах замовлянь виявляється лише в межах контексту, на синтагматичному рівні. Завдяки порушенню звичайної й звичної сполучуваності слова актуалізують магічно-міфологічне значення і таким чином твориться своєрідна картина світу.
Чіткість семантико-синтаксичної організації замовлянь, особливості ситуації їх побутування зумовлюють емоційний вплив цих текстів на людину.
7. Елементами текстового обрамлення замовлянь є зачини й закріпки стійкі словесні формули, основне призначення яких позначити межу між побутовим мовленням і замовлянням, виокремити магічний текст з потоку буденних дій і слів.
8. Основний фонд словесних магічних формул в українській магічній традиції складають однофразові замовляння тексти, співвідносні з висловленням як комунікативною реалізацією речення. Ці конструкції функціонують як цілісні й завершені висловлювання, а також є складовими елементами складніших текстових утворень. Провідними критеріями розмежування одно- та кількафразових замовлянь є семантичний і комунікативно-функціональний.
Серед однофразових заговірних текстів за характером модальності й комунікативно-функціональним призначенням виокремлюються замовляння-спонукання, замовляння-бажання, замовляння-розповіді. Семантико-структурним різновидом перших двох типів є паралелістичні замовляння.
Загальне значення спонукальності в однофразових замовляннях конкретизується як наказ, прохання, пропозиція. Значення наказу виявляють головним чином лікувальні замовляння: висловлення зі звертаннями до хвороби містять вимогу покинути хворого, не чинити шкідливих дій; звертаючись до інших магічних істот, мовець вимагає від них дій, спрямованих на позбавлення від недуги (забрати, вигнати хворобу тощо). Тексти-висловлення переважно господарського призначення зі звертаннями до Бога й святих з проханнями про допомогу, сприяння певному процесу, дії реалізують значення прохання. Значення пропозиції виявляється у формулах обміну, загальна схема побудови яких На тобі (я роблю для тебе), а ти дай мені (зроби те й те, не роби того й того)”.
Предикативні одиниці бажальної модальності функціонують в основному як частини висловлень, співвідносних зі складними реченнями, а також як складові кількафразових текстів. Основні граматичні показники бажальності частки щоб”, нехай”, усталена структура Дай, Боже, щоб...”
Замовляння-розповіді виконують функцію магічної реалізації бажання через показ його як факту минулого або теперішнього. Конструкції нездійсненної умови словесно встановлюють залежність між можливістю шкідливої дії й певною реально нездійсненною умовою.
Паралелістичні замовляння виявляють функцію магічної реалізації бажання через порівняння, зіставлення його з явищем, що виступає ідеальним втіленням бажаного. В основі цих словесних магічних формул принцип магічної аналогії. Найтиповішою формою їх мовного вираження є висловлення, співвідносні зі складнопідрядними займенниково-співвідносними реченнями типу Як..., так щоб...”
9. Кількафразові тексти замовлянь поділяються на групи залежно від особливостей функціонального співвідношення висловлень як їх складових елементів. Першу групу текстів утворюють замовляння, у межах яких висловлення є функціонально рівноправними, автосемантичними. Це максимально варіативні структури, виявляються й фіксуються головним чином на рівні дискурсу.
Другу групу складають кількафразові тексти українських замовлянь, висловлення у складі яких функціонально не рівноправні, представляють кілька типів структур. Замовляння-діалоги є реальним (мовець мовець) або модельованим (мовець магічна істота) діалогом. В їх основі дві схеми побудови: запитання-відповідь”, запитання відповідь побажання”. Основне призначення замовлянь першого типу прокоментувати виконувані дії, вербалізувати мету дій; в основі замовлянь другого типу принцип магічної аналогії.
Діалогізовані замовляння, реалізуючи зазначені вище схеми, своїм обов’язковим структурним компонентом мають розповідне висловлення (кілька висловлень), яке виконує інформативну функцію.
Епічно-спонукальні замовляння складаються з розповідної й спонукальної частин. Смисловим центром тексту виступає не-перше спонукальне або бажальне висловлення (паралелістична конструкція). Текст може поширюватися й ускладнюватися за рахунок збільшення кількості елементів тієї чи іншої частини, які між собою функціонально еквівалентні.
Із функціонально відмінних розповідних висловлень складаються тексти епічних замовлянь: перша частина повідомляє про магічну ситуацію (інформативна функція), друга констатує бажане як факт (функція магічної реалізації бажання).
У замовляннях складної структури висловлення поєднуються за двома зазначеними вище принципами. Як правило, на рівні дискурсу функціонують тексти, кожна із структурно-смислових частин яких є цілісним, відносно завершеним висловлюванням. Ці функціонально рівноправні частини, об’єднані єдністю комунікативної мети, є варіантами мовленнєвої реалізації тієї чи іншої базової кількафразової структури. Більшість українських заговірних текстів складної структури становлять лікувальні замовляння, побудовані за загальною схемою повідомлення формули вигнання хвороби”. Типовим є ускладнення текстів за рахунок поєднання різних формул, їх повтору, а також ускладнення висловлень сурядними рядами однорідних членів речення.
10. Особливим елементом семантико-синтаксичної структури українських замовлянь є звертання. Вони основний мовний засіб уособлення й персоніфікації; виконують характеризуючу функцію завдяки різним способам синтаксичного поширення; виступають мовним засобом організації тексту, оскільки співвідносяться, як правило, з усіма висловленнями тексту.
11. Тексти замовлянь виявляють специфічну сферу функціонування мови сферу сакрального буття народу й людини. Замовляння репрезентують своєрідну світоглядну систему, представляють особливу мовну картину світу. Вони є одним із засобів реалізації магічної функції мови. Дослідження цих текстів дає змогу глибше пізнати унікальність і своєрідність мови як засобу комунікації й регуляції діяльності, поведінки людей. Вивчення семантико-синтаксичної структури заговірних текстів розширює наші уявлення про текст як особливий комунікативний, мовний, мовленнєвий феномен, дозволяє простежити залежність мовної організації тексту від комунікативно-прагматичних чинників.
Результати дослідження можуть бути використані в подальшій розробці лінгвістичної теорії тексту, при розв’язанні загальнотеоретичної проблеми функцій мови, зокрема при з’ясуванні сутності, сфер і засобів вияву магічної функції мови.

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Болтарович Болтарович З.Є. Народна медицина українців / Відп. ред. Р.Ф.Кирчів. К.: Наук. думка, 1990. 232 с.
ВМ Вербальна магія українців / Вст. сл. Л.Дунаєвська; авт. передм. О.Павлов; упоряд. та прим. Т.Полковенко, В.Фісун. К.: Бібліотека українця, 1998. 98 с.
Воропай Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2-х т. Т. 1. К.: МВП Оберіг”, 1991. 450 с.
Воропай-2 Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2-х т. Т. 2. К.: МВП Оберіг”, 1991. 447 с.
Дмитренко Дмитренко М. Народні повір’я. К., 1994. 67 с.
ЛіС журнал Людина і світ”
Онищенко інформант Онищенко Катерина Демидівна, 1917 р.н., с. Мала Олександрівна Великоолександрівського району Херсонської області
СМ Словесна магія українців / Упоряд., авт. передм. В.Фісун. К.: Бібліотека українця, 1998. 102 с.
УЗ Українські замовляння / Упоряд. М.Н.Москаленко; Авт. передм. М.О.Новикова. К.: Дніпро, 1993. 308 с.
Україна журнал Україна”
Українці Українці: народні вірування, повір’я, демонологія / Упоряд., прим. та біограф. нариси А.П.Пономарьова, Т.В.Косміної, О.О.Боряк; Вст. ст. А.П.Пономарьова; Іл.. В.І.Гордієнка. К.: Либідь, 1991. 640 с.
УЧ Українські чари: 2-ге вид., стереотип. / Упоряд. О.М.Таланчук. К.: Либідь, 1994. 96 с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка (К вопросу о предмете социолингвистики). Л.: Наука Ленингр. отдел., 1975. 276 с.
2. Алдер Г. Технология НЛП. СПб: Питер, 2001. 224 с.
3. Алпатов В.М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходах к языку // Вопр. языкознания. 1993. №3. С. 15-26.
4. Аникин В.П., Круглов Ю.Г. Русское народное поэтическое творчество 2-е изд., дораб. Л.: Просвещение Ленингр. отдел., 1987. С. 75-105.
5. Аникин В.П. Русский фольклор: Учеб. пособие. М.: Высш. шк., 1987. 286 с.
6. Анисимова Е.Е. Коммуникативно-прагматические нормы // Филол. науки. 1988. №6. С. 64-69.
7. Антипов Г.А. и др. Текст как явление культуры / Г.А.Антипов, О.А.Донских, И.Ю.Марковина, Ю.А.Сорокин. Новосибирск: Наука Сибирское отдел., 1989. 197 с.
8. Антонюк В.Г. Замовляння в мовноінтонаційній системі української народної поезії та побутовому вжитку: Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1994. 24 с.
9. Аркушин Г. Гикавко-брикавко, йди до води...” // Берегиня. 1999. №3. С. 25-29.
10. Артеменко Е.Б. Фольклорная формульность и вариативность в аспекте текстообразования // Язык русского фольклора. Межвуз. сб. научн. тр. / Отв. ред. З.К.Тарланов. Петрозаводск, 1985. С. 4-12.
11. Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. М.: Наука, 1982. 192 с.
12. Астахова А.А. Заговорное искусство на реке Пинеге // Крестьянское искусство СССР. Искусство Севера. Л.: Academia, 1928. Т. П. С. 33-76.
13. Астахова А.А. Художественный образ и мировоззренческий элемент в заговорах. М.: Наука, 1964. 11 с.
14. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифологическими сказаниями других родственных народов: В 3 т. М.: Современный писатель, 1995.
15. Баденкова В.М., Брильова Н.А. Із спостережень над мовою і стилем лікувальних замовлянь Миколаївщини // Мова та стиль українського фольклору: Зб. наук. праць. К.: ІЗМН, 1996. С. 11-17.
16. Бардіна Н.В. Енергеально-конфігуративне моделювання мови: до розв’язання проблеми антропоцентричного методу лінгвістичних досліджень: Автореф. дис. д-ра філол. наук. К., 1999. 89 с.
17. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
18. Барташэвіч Г.А. Магічнае слова. Вопыт даследавання светапаглядная і мастацкая асновы замоў. Мінск: Высш. шк., 1990.
19. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи / Сост. С.Бочаров и В.Кожинов. М.: Худож. лит., 1986. 543 с.
20. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
21. Береговская Э.М. Стилистическая грамматика однофразового текста // Филол. науки 2000. №1. С. 90-100.
22. Березин Ф.М. О парадигмах в истории языкознания ХХ века // Лингвистические исследования в конце ХХ века: Сб. обзоров / Редкол.: Березин Ф.М., отв. ред. и др. М., 2000. С. 9-25.
23. Берковець В. Мовні особливості українських народних замовлянь // УМЛ. 1998. №8. С. 10.
24. Бессмертная Н.В. К вопросу о типологии текста // Лингвистика текста и обучение иностранным языкам. Сб. научн. ст. К.: Вища шк., 1978. С. 48-55.
25. Бисималиева М.К. О понятиях «текст» и «дискурс» // Филол. науки. 1999. №2. С. 78-85.
26. Блок А.А. Поэзия заговоров и заклинаний // Блок А.А. О литературе / Вст. ст. Д.Максимова; Сост. и коммент. Т.Бедниковой. 2-е изд., доп. М.: Худож. лит., 1989. С. 48-75.
27. Богатырев П.Г. Заговоры // Русское народное творчество / Богатырев П.Г. и др. М.: Высш. шк., 1966. С. 43-52.
28. Богачевська І.В. Філософський аналіз мови релігії в контексті вчення О.О.Потебні: Автореф. дис... канд. філос. наук. К., 1998. 19 с.
29. Богачевская И.В. Язык религии в контексте национального самосознания. К.: УЦКД, 1999. 180 с.
30. Бубнова Г.И., Гарбовский Н.К. Письменная и устная коммуникация: Синтаксис и просодия. М.: Изд-во МГУ, 1991. 272 с.
31. Бугров В., Руденко О. Проблема співвідношення мови і розуміння (на прикладі концепцій Л.Вітгенштейна та Х.-Г.Гадамера) // Мова і культура. Філософія мови і культури: Наукове видання. Вип. 1 Т. 1. К., 2000. С. 28-33.
32. Бурнос Е. Воплощение социальных ролей в коммуникативных речевых жанрах // Мова і культура. Культурологічний компонент мови: Наукове видання. К., 2000. С. 48-51.
33. Буслаев Ф.И. О сродстве одного русского заклятия с немецким, относящимся к эпохе языческой // Исторические очерки русской народной словесности и искусства. СПб, 1861.
34. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста: Философские проблемы. К.: Наук. думка, 1988. 240 с.
35. Вербальна магія українців / Вст. сл. Л.Дунаєвська; авт. передм. О.Павлов; упоряд. та прим. Т.Полковенко, В.Фісун. К.: Бібліотека українця, 1998. 98 с.
36. Веселовский А.Н. Заметки и сомнения в сравнительном изучении средневекового эпоса // Журнал Министерства народного просвещения. 1868. Ч. Х1.
37. Ветухов А. Заговоры, заклинания, обереги и другие виды народного врачевания, основанные на вере в силу слова (Из истории мысли) // Русский филологический вестник, издаваемый под редакцией профессора А.И.Смирнова. Варшава, 1901-1907.
38. Ви, зорі-зориці Українська народна магічна поезія: (Замовляння) / Упоряд. М.Г.Василенка, Т.М.Шевчук; Передм. М.Г.Василенка. К.: Молодь, 1991. 336 с.
39. Вільчинський Ю.М. О.Потебня як філософ. Львів: ЛДУ, 1995. 128 с.
40. Виноградова Л.Н. Заклинательные формулы в календарной поэзии славян и их обрядовые истоки // Славянский и балканский фольклор. Генезис. Архаика. Традиции. М.: Наука, 1978. С. 7-26.
41. Витгенштейн Л. Философские работы. Часть 1. М.: Изд-во Гнозис”, 1994. 612 с.
42. Власова З.И. К изучению поэтики устных заговоров // Русский фольклор. Русская народная проза. Т. 13. Л.: Наука, 1972. С. 194-201.
43. Власова О.Ф. Основные закономерности членения древних текстов (на материале религиозно-публицистических текстов древне- и среднеанглийских периодов) // Текст как важнейшая единица коммуникации (в диахронии и синхронии). К.: КГПИИЯ, 1984. С. 11-16.
44. Волков Ю.Г., Нечипуренко В.Н., Самыгин С.И. Социология: история и современность. Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. 672 с.
45. Воркачев С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // Филол. науки. 2000. ­­­ №1. С. 64-72.
46. Вороновська Л. Вербалізація етнічних архетипів у релігійному житті українців // Християнство й українська мова: Матеріали наук. конф., Київ, 5-6 жовтня 2000 р. Львів: Вид-во Льв. Богослов. Акад., 2000. С. 165-171.
47. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
48. Гийому Ж., Мальдидье Д. О новых приемах интерпретации, или проблема смысла с точки зрения анализа дискурса // Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса: Пер. с фр. и португ. / Общ. ред. и вст. ст. П.Серио; предисл. Ю.С.Степанова. М.: ОАО ИГ Прогресс”, 1999. С.124-136.
49. Гиндин С.И. Что такое текст и лингвистика текста // Аспекты изучения текста: Сб. науч. тр. М., 1981. С. 25-32.
50. Гончаров Б.П. Звуковая организация восточнославянских заговоров // Русская литература. 1987. №3 С. 112-124.
51. Гриценко О.А. Своя мудрість”: Національні міфології та громадянська релігія” в Україні. К.: УЦКД, 1998. 184 с.
52. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т. 1 / Упоряд. В.В.Яременко; Авт. передм. П.П.Кононенко; Прим. Л.Ф.Дунаєвської. К.: Либідь, 1993. 392 с.
53. Грязнов А.Ф. Эволюция философских взглядов Л.Витгенштейна. Критический анализ. М.: Изд-во МГУ, 1985. 172 с.
54. Губко О. Народна магія з погляду психолога // Берегиня. 1993-1994. Ч.2-3. С. 124-128.
55. Гудима І.П. Молитва як елемент релігійного культу і явище культури: Автореф. дис... канд. філос. наук. К., 1996. 20 с.
56. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
57. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
58. Гунчик І. Навська дочка” (До вияснення назви архаїчного фольклорного образу західнополіського замовляння) // Берегиня. 2000. №3. С. 30-36.
59. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк, 1997. 296с.
60. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. / Сост. В.В.Петрова; Под ред. В.И.Герасимова; Вступ. ст. Ю.Н.Караулова и В.В.Петрова. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
61. Dijk van T.A. Text and Context. Exploration in the Semantics and Pragmatics of Discource. Amsterdam, 1976.
62. Дементьев В.В. Изучение речевых жанров: обзор работ в современной русистике // Вопр. языкознания. 1997. № 1. С. 109-121.
63. Деррида Ж. Письмо японскому другу // Вопр. философии. 1992. №4. С. 53-57.
64. Discource and communication, ed. by T. van Dijk, B. N.Y., 1985.
65. Дмитриева С.И. Слово и обряд в мезенских заговорах // Обряды и обрядовый фольклор / Отв. ред. В.К.Соколова. М.: Наука, 1982. С. 36-49.
66. Dressler W.U. Introduction to textlinguistics. L. N.Y. Longman, 1981.
67. Дридзе Т.М. Социально-психологические аспекты порождения и интерпретации текстов в деятельности речевого общения // Аспекты изучения текста. Сб. науч. тр. М., 1981. С. 129-136.
68. Дюркгейм Е. Элементарные формы религиозной жизни // Мистика. Религия. Наука. Классики мирового религиеведения. Антология / Пер. с англ., нем., фр. Сост. и общ. ред. А.Н.Красникова. М.: Канон+, 1998. С. 174-231.
69. Этнолингвистика текста. Семиотика малых форм фольклора: Тезисы и предварительные материалы к симпозиуму / Ред. кол. Вяч.Вс.Иванов, В.П.Нерознак, Т.Н.Свешникова, Н.И.Толстой, В.Н.Топоров. М., 1988. Ч. 1. 204 с.
70. Елеонская Е. К изучению заговора и колдовства в России. В. 1. М., 1917. 69 с.
71. Жадько Ю., Жадько В. Мова як поліфункціональне духовне явище. Наукове видання. Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 1998. 86 с.
72. Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 2: Навч. посібник. К.: ІЗМН, 1996. 240 с.
73. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
74. Задорожний Б.М. Проблеми загального та германського мовознавства. Зб. праць. Львів: ЛНУ, 2000. 250 с.
75. Зелинский Ф.Ю. О заговорах (история развития заговора и главные его формальные черты) // Сб. Харьковского истор.-филол. общества. Харьков, 1897. Т. 10. С. 1-58.
76. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
77. Иващенко П.С. Следы языческих верований в южно-русских шептаниях (по неизданным материалам) // Труды Третьего археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 г. К., 1878. Т. 1. С. 313-326.
78. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Історико-релігійна монографія. 2-ге вид. К.: АТ Обереги”, 1994. С. 187-196.
79. Ильенко Е.Л. Композиционно-смысловая структура текстов английских политических памфлетов ХУШ в. // Текст и его категориальные признаки: Сб. науч. тр. К.: КГПИИЯ, 1989. С. 68-75.
80. Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: INTRADA, 2001. 384 с.
81. Ільюшина Е. Постмодернізм // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №4-5. С. 249-251.
82. Каменская О.Л. Текст и коммуникация: Уч. пособие. М.: Высш. шк., 1990. 152 с.
83. Кассирер Э. Эссе о человеке // Мистика. Религия. Наука. Классики мирового религиеведения. Антология. / Пер. с англ., нем., фр. Сост. и общ. ред. А.Н.Красникова. М.: Канон+, 1998. С. 380-430.
84. Кацнельсон С.Д. Общее и типологическое языкознание / Отв. ред. А.В.Десницкая. Л.: Наука Ленингр. отдел., 1986. 298 с.
85. Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. М.: Мысль, 1989. 285 [1] с.
86. Киселева Л.А. Вопросы теории речевого воздействия. Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. 160 с.
87. Клобуков Е.В. Семантика падежных форм в современном русском литературном языке: (Введение в методику позиционного анализа). М.: Изд-во МГУ, 1986. 117 [2] с.
88. Ковалик І.І., Мацько Л.І., Плющ М.Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. К.: Вища шк., 1984. 120 с.
89. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 176 с.
90. Колшанский Г.В. От предложения к тексту // Сущность, развитие и функции языка / Отв. ред. акад. Г.В.Степанов. М.: Наука, 1987. С. 37-43.
91. Косериу Е. Современное положение в лингвистике // Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка. 1977. Том 36. №6. С. 514-521.
92. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. К.: ВЦ Академія”, 1999. 288 с.
93. Кравцов Н.И., Лазутин С.Г. Русское устное народное творчество. М.: Высш. шк., 1977. С. 68-73.
94. Крушевский Н. Заговоры, как вид русской народной поэзии // Варшавские университетские известия. 1876. №3. С. 3-69.
95. Крылова О.А., Матвеева Т.Ф. Отдельное предложение-высказывание и связный текст: коммуникативный аспект // Филол. науки. 1990. №1. С. 60-70.
96. Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ века (опыт парадигмального анализа) // Язык и наука конца ХХ века. М., 1995. С. 144-238.
97. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. Ч. 1. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1961. 172 с.
98.