МОВА РАННІХ ТВОРІВ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Краткое описание

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

НАУМЕНКО Людмила Олексіївна

УДК 811. 161. 2`42

МОВА РАННІХ ТВОРІВ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

10.02.01. українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Сологуб Надія Миколаївна

КИЇВ 2003

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ... 4
ВСТУП.... 5

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ПИСЬМЕННИКА 11
1.1.Лінгвістичний аспект дослідження індивідуального стилю письменника... 11
1.2. Мовно-літературний процес в Україні на початку XX століття і творча особистість Володимира Винниченка.. 25
Висновки..... 36

РОЗДІЛ II. ЛЕКСИКА РАННЬОЇ ПРОЗИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА.. 38
2.1. Розмовні стилеми в мові творів В.Винниченка... 38
2.2. Функціонування просторічної лексики.... 53
2.2.1.Лайливі слова....... 61
2.2.2.Прізвиська персонажів..... .. 65
2.2.3.Росіянізми як просторічний компонент характеристики персонажів.... 72
3. Жаргонізми... 84
4. Застаріла лексика... 87
5. Діалектна лексика... 90
6. Суспільно-політична лексика.... 95
7.Функціонування фразеологізмів у ранній прозі Володимира Винниченка..... 98
7.1.Загальномовні фразеологізми.... 98
7.2.Трансформовані фразеологізми 110
8. Колоративи та їх роль у мовотворчості письменника..... 118
Висновки..... 134

РОЗДІЛ III. Тропеїстика як СТРУКТУРНИЙ КОМПОНЕНТ індивідуального стилю письменника... 138
3.1. Епітет у структурі прозового тексту Володимира Винниченка... 138
3.2. Семантико-стилістичні функції метафори...... 155
3.2.1.Семантичний синкретизм...... 168
3.3. Порівняння як компонент тропеїстики.... 171
Висновки..... 178

ВИСНОВКИ. 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.... 209
СЛОВНИК ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКИХ ОБРАЗНИХ УЖИВАНЬ. 210

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

вульг. вульгарне
діал. діалектне
заст. застаріле
зневажл. зневажливе
лайл. лайливе
пор. порівняйте
прост. - просторічне
розм. розмовне
СЕ Словник епітетів української мови
ССУМ Словник синонімів української мови
СУМ Словник української мови
УПП Українські прислів’я та приказки
ФСУМ Фразеологічний словник української мови

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ ДОСЛІДЖЕННЯ

КС Краса і сила (збірка) / Винниченко В.К. К.: Дніпро, 1989.

ВСТУП

Володимир Винниченко письменник, політик, громадський діяч визначна постать в історії суспільного і культурного життя України. У мовно-літературний процес увійшов як новатор. Він порвав традиції з українським побутовим етнографізмом й створив складнішу художню модель світу, яка ввібрала в себе просторово-часові координати, уособлюючи своєрідну формулу переходу української літератури до нової естетичної якості” [168, с.10-11]. Володимир Винниченко першим утвердив в українській літературі неореалізм, який на початку ХХ ст. зближувався з модернізмом.
Тривалий час цей письменник і його творчість були під забороною в Україні, його ім’я замовчувалося або пов’язувалося з іменами ворогів народу”, українських буржуазних націоналістів”, і лише зараз він повертається в нашу національну свідомість і мовно-літературний процес. Автор, художня спадщина якого на багато років була захована у сумнозвісні спецфонди бібліотек і популярної хіба що в українській діаспорі. Унаслідок цього його твори не друкували в материковій Україні і не використовували як ілюстративний матеріал у радянських словниках: У своєму корпусі літературних джерел СУМ частково віддзеркалив ті хвилі реабілітації, які час від часу прокочувалися через спадщину українського письменства. Що вже говорити про письменників-еміґрантів, як от: Б.Лепкий, Б.-І.Антонич, У.Самчук, Є.Маланюк, В.Винниченко, О.Ольжич, Т.Осьмачка” [45, с.18].
У наш час спостерігається посилений інтерес до особистості Володимира Винниченка, творчість якого ознаменувала новий напрям розвитку української літератури, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, письменник, якого було грубо, безжально викинуто з пантеону національної культури, книги якого було вилучено з бібліотек, а на ім’я накладено ідеологічне табу, так характеризує Володимира Винниченка М.Г. Жулинський” [89, с.128].
Повернення до літературної творчості доробку цього письменника означає й повернення його мовотворчості в лінгвістичний обіг. Тому своєрідним явищем українського мовно-літературного процесу на початку XX ст. стала саме рання проза Володимира Винниченка, що відзначалася великим соціальним звучанням, новизною, у якій письменник відобразив живу мовну стихію своєї доби.
Визначну роль у літературі кінця ХІХ поч. ХХ ст. відігравав малий жанр. Сучасники Володимира Винниченка критики і письменники одні раніше, інші пізніше, погоджуючись і, водночас, протестуючи, констатували цей факт впливом моди, що прийшла із Заходу. Форма невеликих оповідань нині у великій моді, писав Н.К. Михайловський сама форма покликана, очевидно, замінити собою старий роман цілком законна” [152, с.60]. У російській літературі така заміна відбулася ще у 80-і роки. Цю своєрідну форму малого жанру першими ввели в моду французькі белетристи нової формації. Порівняно із письменниками фольклорно-етнографічного реалізму, Володимир Винниченко створює новаторські за змістом і формою оповідання, що виявляють екзистенційний характер, й сміливо піднімає нові соціальні, філософські та психологічні проблеми, викликані вимогами часу, доби.
Мова ранніх творів Володимира Винниченка близька до загальнонародної з її лексичним розмаїттям. Живі ритми розмовної мови в його оповіданнях часто виступають атрибутом сільського життя, реалій сільського побуту. Водночас поняття українська мова” письменник виміряв не лише мовою селян, а й мовою різних суспільних прошарків мовою робітників, інтелігенції, військових та інших верств населення.
Про ранню творчість видатного митця, зокрема, на мовні особливості ранніх творів письменника, першими звернули увагу Іван Франко та Леся Українка. Є також багато інших відгуків видатних його сучасників І.Нечуя-Левицького, М.Коцюбинського, С.Єфремова, М.Вороного, В.Чапленка та ін.
В основному дослідники звернули увагу на розхристаний стиль і грубувату, нечисту мову” (М.Вороний), на те, що мова його творів поплямована великоруськими словами” (І.Нечуй-Левицький). В оповідання молодого письменника увірвалися різні суспільні верстви і заговорили вони так, як говорили у реальному житті. Зокрема, у ранній прозі Володимира Винниченка представлені селяни з їх складними проблемами того часу, робітники, інтелігенція (гімназисти, студенти, художники) тощо. Все це накладало відбиток на мову його творів, її розмаїтість. Показує письменник і орієнтацію певних верств тогочасного суспільства на російську мову, що виявилося у мовленні певних персонажів.
Монографічно рання проза письменника у мовному аспекті не досліджувалася. Є кандидатська дисертація Г.П. Лукаш Ономастикон прозових творів В. Винниченка” (1997) [140]. Присвячені окремим проблемам статті В.М. Русанівського [196], Л.І. Шевченко [276], Н.Г. Сидяченко [205], Н.П. Плющ [176], Л. П. Дідківської [73], О.В. Болюх [23] та ін.
Тому одним із актуальних питань сучасної української лінгвостилістики є вивчення творчості тих письменників, що були штучно вилучені з українського мовно-літературного процесу. Таким письменником є Володимир Винниченко.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю схарактеризувати мовну особистість письменника представника українського прозового модернізму Володимира Винниченка за його ранньою прозою, дати об’єктивне обґрунтування неадекватно оцінюваній мовностилістичній манері митця, виявити мовні особливості його індивідуального стилю, поглибити уявлення про творчу особистість, як представника екзистенційного спрямування. Проблеми дослідження вбачаємо і в тому, що важливим в історії України був сам період мовно-літературного розвитку, в який працював Володимир Винниченко (революційна ситуація у зв’язку з подіями 1905-1907 років і певне послаблення царських обмежень щодо української мови на сході України, зокрема вихід словника української мови за редакцією Бориса Грінченка тощо). Це знайшло відображення в ранній прозі письменника з її орієнтацією на розмовну мову і словник епохи. Мова його творів помітний внесок у розвиток української літературної мови, у формування її художньо-образної системи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв’язок з науковим напрямом відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України вивчення мови письменників, які репрезентують художній стиль української літературної мови ХХ ст.
Мета дисертаційного дослідження - осмислити специфіку мови ранніх творів Володимира Винниченка, особливості його стилю в контексті мови української художньої літератури, дослідити вплив екстралінгвальних чинників епохи, закономірних мовних процесів на формування творчої особистості письменника; здійснити функціонально-стилістичний аналіз мови ранніх творів Володимира Винниченка, виявити особливості його індивідуального стилю.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1.Висвітлити теоретичні засади лінгвістичного аналізу художнього тексту в аспекті моделювання авторської художньо-мовної картини світу;
2.Дати коротку характеристику епохи кінця ХІХ поч. ХХ ст. та мовно-літературного процесу, на тлі якого формувалася творча особистість письменника.
3.Дослідити лексику творів Володимира Винниченка.
4.Визначити специфіку використання фразеологічних одиниць.
5.Виявити особливості колористики ранньої прози письменника.
6.Проаналізувати стилістичні функції тропів як естетичного компонента художніх творів.
7.Укласти словник індивідуально-авторських образних уживань.
Об’єктом дослідження є увесь мовний простір ранньої прози Володимира Винниченка в її жанрових різновидах.
Предметом дослідження мова ранніх творів Володимира Винниченка, в аспекті поєднання в ній традиційного й нового, творчого використання мовних одиниць загальнонародної мови, їхня семантика та структура.
Матеріалом дослідження є рання проза Володимира Винниченка, написана в першому десятилітті ХХ ст. (1902 1910 рр.). Це оповідання, які в 1927 р. увійшли до 23-томника видавництва Рух” і обіймають 8 томів; збірка Краса і сила” (1989 р.), до якої увійшли кращі повісті та оповідання з останнього за часом радянським виданням (К., Рух”, 1931 р., Т. 1-YIII), оформленим сучасними правописними нормами. На основі цих видань складено картотеку, яка нараховує 5470 мовних одиниць.
Для лексико-семантичного аналізу залучено Словник української мови: В 11 т. (1971 1980 рр.), Російсько-український словник : В 3 т. (1983 1985 рр.), Словник синонімів української мови у 2-х томах (1999 2000 рр.), Словник епітетів української мови (1998 р.).
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовано метод лексико-семантичного поля, метод функціонально-стилістичного аналізу, метод естетичного спостереження над словом у художньому тексті та лінгвістичний прийом декодування тексту.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше в україністиці досліджено мову ранніх творів Володимира Винниченка, спираючись на два підходи до лінгвостилістичного аналізу мовотворчості письменника: історію української літературної мови і мову художньої літератури, зокрема на основі інтерпретації естетичної функції мови та декодування тексту. По-новому інтерпретовано естетичну функцію тропеїстики його прозових творів. Для аналізу використано тексти творів, штучно вилучених у свій час із мовно-літературного процесу.
Мова ранньої прози Володимира Винниченка викликає науковий інтерес й тим, що крім орієнтації на загальнонародну мову, у ній представлена мова різних верств суспільства того часу. Цьому сприяли тогочасні суспільні умови, особистий життєвий досвід і різноманітність тематики творів цього письменника.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні принципів аналізу художнього тексту в аспекті виявлення різних стильових домінант, які відбивають особливості моделювання світу, світогляду письменника, у розширенні знань про український мовно-літературний процес, в обґрунтуванні понять індивідуальна свідомість”, індивідуальний стиль”, ідіостиль”, художньо-мовна картина світу”.
Особистий внесок дослідника полягає в тому, що дисертаційна робота є першою спробою дослідження стилістичних домінант мовного портрета відомого представника українського прозового модернізму Володимира Винниченка.
Практична цінність дисертації полягає в можливості використати її результати у викладанні історії та стилістики української літературної мови, лінгвістики тексту, у читанні спецкурсів із стилістики художньої мови та лінгвістики тексту. Словник індивідуально-авторських образних уживань”, доданий до дисертації, прислужитиметься для створення словника мови українських письменників.
Апробація. Основні положення дисертації та результати спостереження було викладено на науково-практичній конференції Українська мова державна мова України” (Київ, 1999); на науковій конференції Володимир Винниченко: прозаїк, драматург, громадський діяч” (Київ, 2000); Дев’ятій Всеукраїнській ономастичній конференції Ретроспекція і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.
Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено в 6 публікаціях.

Список литературы

В И С Н О В К И

Мова ранніх творів Володимира Винниченка є своєрідним відображенням епохи початку ХХ ст., тих складних процесів і змін у суспільно-політичному житті, учасником яких він був сам.
Саме рання проза, яка сколихнула багатьох українських письменників того часу, відзначається у доборі та застосуванні різних мовних засобів, різних лексичних і фольклорних елементів, багатством розмовної мови, що знаходить вияв у мовленні соціально різнотипних персонажів ранніх творів В.Винниченка (селян, робітників, студентів, революціонерів, військових, інтелігенції тощо), фразеологізмів, художньо-образної системи оповідань.
Мова його творів становить сплав літературної мови з усіма здобутками загальнонародної мови з її невичерпним багатством. Лексиці, як системі компонентів літературного твору, як основному будівельному матеріалу художньої літератури, належить в цьому особлива роль. На лексичному рівні найпомітнішими ознаками специфічного ідіостилю письменника є використання різних шарів лексики: розмовної, просторічної, діалектної, застарілої, суспільно-політичної та жаргонної лексики.
Новаторство Володимира Винниченка полягає у часово-просторових параметрах: письменникові притаманне постійне наростання динаміки зовнішнього руху і внутрішньої димнаміки психологізму, у застосуванні прийому гри слів.
Принцип системного підходу в контексті дослідження мови художнього твору спирається на естетичну функцію слова та індивідуальну свідомість”. В індивідуальній свідомості закладене чуттєве (образне) та логічне (інтелектуальне) художнє мислення.
Мовна картина світу в індивідуальній авторській свідомості Володимира Винниченка відображає суб’єктивні й об’єктивні чинники його мовотворчості. Зумовлюється це естетичним характером відображення дійсності та антропоцентризмом художньої творчості.
Антропоцентрична модель світу у ранній прозі Володимира Винниченка реалізується, по-перше, як єдине, тематично-об’єктивне спрямування на загальнонародну мову, по-друге, - соціально-типове та індивідуально-авторське сприйняття художньої моделі світу.
Дослідження індивідульного стилю письменника розглядається як синтез суб’єктивного з об’єктивним, що відбувається на рівні уявлень (суто психологічний метод) і на рівні суджень (логічний). Логічний тип відображення характеризується структуральним методом, який має чітку концептуальну структуру. Структуральний метод побудований на внутрішніх і зовнішніх зв’язках об’єкта. Основною структурою в індивідуально-художньому тексті є авторська модель світу.
Індивідуальний стиль письменника розглядається як внутрішньо і зовнішньо структуральна система мовної картини світу. Визначальними ознаками індивідуального стилю Володимира Винниченка, мови його творів є розмовність, емоційна насиченість, діалогічність, природність, ясність викладу.
Розмовна лексика в оповіданнях письменника характерна для відтворення інтонаційного малюнку мови персонажів із різним ступенем експресивності, стилістичним забарвленням неофіційності, зниженості, відображенням мовного колориту епохи початку ХХ ст. Вона представлена в оповіданнях побутовою лексикою, зокрема на позначення реалій сільського життя.
Розмовна мова персонажів у діалогах відбиває різні специфічні комунікативні одиниці, що створюють стилістичний ефект ефект колоквіалізації.
Просторічна лексика у досліджуваних оповіданнях виконує подвійну функцію. Вона вживається у мові персонажів, які володіють або слабо володіють літературними нормами, але свідомо вживають просторічні слова, виражаючи певне ставлення до адресата. По-друге, належністю мовця до певної соціальної чи територіальної групи. Простежено, що експресивність просторічних слів стилістично задана, вона усвідомлюється мовцем як факт навмисного відштовхування від літературних норм, у другому - експресивність виявляється спонтанно і, як правило, не усвідомлюється мовцем. Розмовно-просторічна лексика на позначення іронії, зневаги, презирства, різкого осуду, брутальності активно вживається у лексиконі мовців з некодифікованими літературними нормами. Часто це виявляється в активному вживанні синонімів.
Просторічна лексика в оповіданнях представлена в основному вульгаризмами, лайливими словами та прізвиськами для характеристики парсонажів через їх мову. Прізвиська в оповіданнях виконують естетичну функцію. З одного боку, прізвиська називають суттєву, характерну ознаку персонажа, а з другого показують ставлення автора, інших персонажів до персонажа. У мовностилістичних манерах подається соціально-психологічна система поглядів на людину епохи початку ХХ ст.
Росіянізми письменник використовує із певною стилістичною метою, для окреслення мовного колориту епохи, в якій живе персонаж чи для характеристики персонажа (національна свідомість, освіта, соціальний статус тощо). Для характеристики мови малоосвічених персонажів він вживає квазіросіянізми. Письменник свідомо вдавався до росіянізмів, щоб показати, що вони були поширеними у тогочасному житті.
Діалектна лексика відбиває мовні особливості південно-східного регіону України на позначення певних реалій ареальної мовної картини світу. Застарілу лексику письменник використовує для відтворення подій минулого. Жаргонізми є засобом авторської мовної характеристики персонажів. Найбільш вживаним є тюремне і солдатське арго. Суспільно-політична лексика представлена, в основному, розмовними словами, етнонімами та національно-політичною лексикою.
Основою мовотворчості письменника є використання загальномовної та індивідуально-авторської фразеології. Відбір ФО та вміле використання закладених у них виражальних можливостей є одним із визначних складників індивідуального стилю письменника. Мотивуючою основою активного вживання ФО є їхня набута в художньому мовленні додаткова семантична насиченість, подвійна експресивність, образність, оцінність.
Аналіз досліджуваного фразеологічного матеріалу дозволяє виділити два способи використання ФО в оповіданнях письменника: 1) загальномовні ФО, які вживаються у традиційній формі та значенні; 2) трансформовані (видозмінені) фразеологічні одиниці, що відбивають індивідуально- авторську манеру письма. ФО можуть змінювати свою структуру залежно від контекстуальних умов.
Надзвичайно багатогранним і змістовним зособом слугують кольороназви, своєрідне вживання яких емоційно та естетично вмотивоване. Письменник зображує епоху, часові орієнтири, добирає відповідні фарби. Кольористичні епітети будуються на суміщенні номінативного значення та текстоцентричних відтінків, метафоричному перенесенні, передають різномовний психічний стан суб’єкта поетичної картини світу і виявляють національно-мовний характер. Кольороназви виявляють становлення ідіостилю, розширення форм авторського зображення, творення думки і образу. У поєднанні кольорів виражається індивідуальна манера письменника у створенні художнього образу. Основу образної системи оповідань письменник вбачає саме у можливостях сприйняття світу через призму колірного слуху”, кольорового сприйняття.
Домінування колірних номінацій у Винниченка-модерніста на початку ХХ ст. практикувалося силою такого художнього слова, яке спроможне передати надчуттєву семантичність, воно звернене до конкретної реальності і до основ екзистенціалізму.
Тропи у Володимира Винниченка художньо виразні. Вони національно озвучені, мають фольклорні елементи і відображаються у поєднанні описів зовнішності та психологічної характеристики персонажів. Смислова структура художньо-образного слова ускладнюється. У ній поєднуються художня спрямованість твору в цілому та авторська творча індивідуальність зокрема, яка виявляється у вмілому поєднанні асоціативно-точних метафоричних слів та епітетних означень.
Прикметною ознакою ідіостилю Володимира Винниченка є парадоксальність його епітетних образів. Найбільш активними в оповіданнях є антропоморфні та синкретичні метафори. Всі ці слова, як і багато інших, відбивають особливості середовища, в якому живуть і діють персонажі. У змалюванні пейзажів письменник передає настрій, з яким сприймає наколишнє життя, природу рідного краю. Це свідчить про вираження певного естетичного аспекту, естетичного погляду індивідуальної свідомості.
Порівняння у досліджуваних оповіданнях побудовані на асоціативних паралелях, які створюють настроєве тло оповіді.
Таким чином, Володимир Винниченко у ранній прозі, вміло користуючись усіма виражальними засобами художньо-мовної картини світу, її стилістичним багатством, обґрунтовано залучає властиві тільки йому мовностилістичні засоби для оформлення власного художньо-образного мислення. Лексична багатогранність, стилістична глибина і об’ємність мовностилістичних засобів Володимира Винниченка характеризують оригінальність його індивідуального стилю на фоні загальномовного процесу формування стильових різновидів української літературної мови початку ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов С.Р. Герменевтический анализ текта / Герменевтика: история и теория метода (краткий очерк). - Майкоп, изд-во АГУ, 2001. 318 с.
2. Аверинцев С.С., Андреев М.Л., Гаспаров М.Л. и др. Категории поэтики в смене литературных эпох // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы их художественного сознания. М.: Прогресс, 1994. 534 с.
3. Аристотель. Поэтика // Сочинения в 4 т. М.: Прогресс, 1983. Т.4. 672 с.
4. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования). М.: Просвещение, 1990. 300 с.
5. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. С. 65-84.
6. Артемьева Е.Ю. Психология субьективной семантики. М.: Наука, 1999. 350 с.
7. Ахманова О.С. Очерки общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
8. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1986. 608 с.
9. Бабенко Л.Г., Васильев И.Е, Казарин Ю.В. Лингвистический анализ художественного текста. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2000. 534 с.
10. Бабій І.М. Семантика, структура та стилістичні функції назв кольорів у сучасній ураїнській мові (на матеріалі малої прози В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового). Автореф. дисканд. філол. наук: 10.02.01. К., 1997. 20 с.
11. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Иностр. литература, 1961. 394 с.
12. Баранник Д. Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. 2001. № 3. С. 40 - 47.
13. Баранникова Л.И. Просторечие и литературная разговорная речь // Язык и общество. Саратов, 1977. 216 с.
14. Бахтин М. Формы времени и хронотопа времени. Очерки по исторической поэтике // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худ. литература, 1975. 504 с.
15. Белей Л.О. Як промовляють” імена літературних персонажів: про мовні засоби української літературно-художньої антропонімії // Мовознавство. 2002. № 1. С. 23 31.
16. Белозерова Н.Н. Декодирование смысла текста // Знак. Слово. Текст: Семиотические аспекты языковых единиц разных уровней: Коллективная монография. Тюмень: Изд-во Тюменского гос. ун-та, 2001. С. 133 149.
17. Бесага Р. Способи та типи деривації у сфері просторічних дієслів // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. 2002. Вип. 6. С. 3 5.
18. Бессарабова М. Антропологічний вимір традиції в духовній культурі (на матеріалі творчості В.Винниченка) // Традиція і сучасне в українській культурі: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича. Харків: НТУ ХПІ”, 2002. С. 105 106.
19. Бибик С.П. Естетичні модифікації народнорозмовності в ідіостилі Григора Тютюнника. Автореф. дис канд. філол. наук: 10. 02. 01.- К., 1994. 25 с.
20. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, 1989. 156 с.
21. Блэк М. Метафора // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С.154-186.
22. Болотнова Н.С. Коммуникативные универсалии и их лексическое воплощение в художественном тексте // Филологические науки. 1992. № 4. С. 75 87.
23. Болюх О.В. Мовна майстерність В.Винниченка у зображенні внутрішнього світу героїв // Культура слова. 1993. Вип. 44. С. 20 24.
24. Большой энциклопедический словарь. 2-е изд., перераб. и доп. / Гл. ред. А.М.Прохоров. М., СПб.: Большая Рос. энциклопедия, Норинт, 1997. 1456 с.
25. Брайко О.В. Поетика прози Володимира Винниченка 1900-1910-х років. Автореф. дис канд. філол. наук: 10. 02. 03. К., 2002. 18 с.
26. Братусь М.Ф. Функції епітетів у зовнішній характеристиці персонажів Івана Багряного // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. Наукові студіїї. К.: ВЦ Київський університет”, 2000. С. 8590.
27. Брутян Г.А. Язык и картина мира // Философские науки. 1973. № 1. С. 108-111.
28. Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М.: Высшая школа, 1967. 376 с.
29. Булаховський Л.А. Вибрані праці в п’яти томах. К.: Наук. думка, 1975. Т.1. 495 с.
30. Буряк В.Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. 390 с.
31. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Прогресс, 1981. 623 с.
32. Бутакова Л.О. Проблемы структурирования когнитивной реализации авторского сознания в тексте // Язык. Человек. Картина мира (Под ред. М.П.Одинцовой). Омск: Омский государственный университетт, 2000. Ч.1. С. 51- 54.
33. Вакуров В.М. Основы стилистики фразеологических единиц. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. 175 с.
34. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В.Т. Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1428 с.
35. Веселовский А. Н. Из истории эпитета // Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. С. 59 75.
36. Взаємодія художніх і публіцистичних стилів української мови // Пилинський М.М., Дзюбишина-Мельник Н.Я., Ленець К.В. та ін. К.: Наук. думка, 1990. 216 с.
37. Винниченко В.К. Не у всьому чесні з собою: Виривки з непосланого листа до ЦК РКП / публікація О.Романчука // Дзвін. 1991. № 3. С. 91 95.
38. Винниченко В.К. Одвертий лист В.Винниченка до М. Горького: [Щодо негативного ставлення російського письменника до української мови] // Слово і час. 1990. № 6. С. 33 40.
39. Винниченко В.К. Щоденник. 19111920 рр. Ред. і вступ. стаття, примітки Г. Костюка. Едмонтон: Н.Й.: КІУС, 1980. Т.1. 499 с.
40. Винниченко В.К. Щоденники 1928-1931 рр. // Слово і час. 2000. № 8. С. 76-85.
41. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 654 с.
42. Виноградов В.В. Проблемы литературных языков и закономерностей их образования и развития. М.: Наука, 1967. 134 с.
43. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. -254 с.
44. Винокур Г.О. Об изучении языка литературных произведений // Филологические исследования: Лингвистика и поэтика. М.: Высшая школа, 1991. 448 с.
45. Вихованець І., Непокутий А., Ткаченко О. Про новий тлумачний словник української мови // Мовознавство: Доп. та повідомл. IУ Міжнар. конгр. україністів / Відп. ред. В.Німчук. К.: Пульсари, 2002. С. 17 21.
46. Вихованець І.Р. Таїна слова. К.: Рад. школа, 1990. 288 с.
47. Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336с.
48. Военный энциклопедический словарь. М.: Воениздат, 1986. 863 с.
49. Володимир Винниченко, Грицько Григоренко: Штрихи до портретів: Навч. посібник / О.Гнідан, Л.Дем’янівська /. К.: 1995. 244 с.
50. Вороний М.В. Винниченко. Твори. Кн. 4 // Літературно-науковий вісник. 1912. Т. XII. С. 140 158.
51. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте / Отв. Ред. В.Н.Телия. М.: Прогресс, 1988. С. 3 28.
52. Гамзюк М.В. Емотивний компонент значення у процесі створення фразеологічних одиниць. К.: КДЛУ, 2000. 256 с.
53. Гермайзе О. Рання творчість В.Винниченка // Винниченко В. Вибрані твори. - К., 1927. С. 1 LХХ ІІІ.
54. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко: Життя. Діяльність. Творчість. К.: Четверта хвиля”, 1996. 256 с.
55. Горбач О. Арго українських вояків // НЗУВУ. Мюнхен, 1963 Ч. 7. С. 138 173.
56. Григорьев В.П. Грамматика идиостиля. М.: Наука, 1983. 225 с.
57. Гриценко П.Ю. Діалектологія / Українська мова: Енциклопедія. К.: Укр. енциклопедія, 2000. С. 138 139.
58. Грінченко Б. Тяжким шляхом. К., 1907. С.150.
59. Грунина Л.П. О методике комплексного описания идиостиля // Художественный текст и языковая личность: проблемы изучения и обучения / Под общей ред. проф. Н.С. Болотновой. Томск: Изд-во Томского гос. пед. ун-та, 2001. С. 92 94.
60. Грушевський М. З життя (Нова пря” про українсько-руську книжну мову) // Літературно-науковий вісник. 1899. - Т. 6. Кн. 5. - С. 85 92.
61. Грушевський О. З сучасної української літератури. Начерки і характеристики. К.: 1921. Ч.1. 356 с.
62. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
63. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. 297 с.
64. Гунчак Т. Україна: перша половина XX ст.: Нариси політичної історії. К.: Либідь, 1993. 287 с.
65. Гусар Струк Д. Винниченкова моральна лабораторія // Сучасність. 1980. - Ч. 7 8. С. 94 95.
66. Гутов А.М. Художественно стилевые традиции адыгского эпоса. Нальчик: Изд. Центр Эль-фа”, 2000. 215 с.
67. Ґадамер Г.Ґ. Істина і метод. К.: Юніверс”, 2000. Т. 1. 704 с.;
68. Ґадамер Г. Ґ. Істина і метод. К.: Юніверс”, 2000. Т. 2. 480 с.
69. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика / Вибрані твори /. Пер. з нім. К.: Юніверс”, 2001. 288 с.
70. Грибова Л.О. Яскравий сірий колір // Культура слова. 1981. Вип. 20. С. 57- 42.
71. Демченко В.М. Мовна ситуація на півдні України. Автореф. дисканд. філол. наук: 10. 02. 01. Дніпропетровськ, 1996. 16 с.
72. Дзеркало: Драматична поема Лесі Українки Оргія” і роман Володимира Винниченка Хочу!” / Упорядник В.Панченко.- К.: Факт, 2002. 320 с.
73. Дідківська Л. Ієрархія асоціативних рядів у малій прозі Володимира Винниченка // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський університет”, 2001. С. 317 322.
74. Донецких Л.И. Реализация эстетических возможностей имен прилагательных в тексте художественных прозведений. Кишинев: Штиинца, 1980. 160с.
75. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта”, 1991. 295 с.
76. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М.: Учпедгиз, 1961. 251с.
77. Єрмоленко С.Я. До розуміння стилю як моделі світу // Вісник КІ Слов’янський ун-т”. К., 2000. № 8. С. 113 119.
78. Єрмоленко С.Я. Культура української мови // Мова. Людина. Суспільство. К.: Наук. думка, 1977. С.103 -110.
79. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с.
80. Єрмоленко С.Я. Просторова і часова глибина літературної норми / Літературна мова в теорії і практиці // Дивослово. 1999. - № 4. С. 61-62.
81. Єрмоленко С.Я. Розмовна лексика // Українська мова: Енциклопедія. К.: Укр. енциклопедія, 2000. С. 521 522.
82. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук.думка, 1987. 246 с.
83. Єфремов С. О. В поисках новой красоты // Киевская старина. 1902. Т. Х ХII. С. 40-45.
84. Єфремов С.О. Вибране: Ст. Наук. розвідки. Моногр. / Упоряд., передм. та прим. Е.Соловей. К.: Наук. думка, 2002. 760 с.
85. Єфремов С. Історія українського письменства. Київ Лейпціг, 1919. Т. 2. 495 с.
86. Жайворонок В.В. Національна мова та ідіолект // Мовознавство. 1998. № 6. С. 27-34.
87. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В.В. Німчук, В.М. Русанівський, І.П. Чепіга та ін. К.: Наук. думка, 1989. 284 с.
88. Житецький П. Вибрані праці. Філологія (АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні). К.: Наук. думка, 1987. 327 с.
89. Жулинський М.Г. Володимир Винниченко / Із забуття - в безсмертя: (сторінки призабутої спадщини). К.: Дніпро, 1990. 447 с.
90. Жулинський М.Г. Голгофа українця Володимира Винниченка // Дніпро. 1992. № 23. С. 98104.
91. Зеленько А.С. З історіїї лінгвістичних вчень. Луганськ: Альмаматер, 2002. 226 с.
92. Зеров М. Від Куліша до Винниченка: Нариси з новітнього українського письменства. К.: Культура, 1928. 192 с.
93. Золян С.Т. К проблеме описания поэтического идиолекта: на материале поэзии Л.Мартынова // Известия АН СССР: Серия: лит. и яз. 1986. № 2. С. 3 54.
94. Информационные модели в лингвистике: Сб. статей. Омск: Изд-во Омск. гос. ун., 2001. 128 с.
95. Іваннікова Л. Сонце // Українські символи (за ред. М.К. Дмитренка). К.: Редакція часопису Народознавство”, 1994. С. 73 105.
96. Історія української мови: Хрестоматія. Навчальний посібник для студ. філол. фак. вищ. навч. закладів / С.Я. Єрмоленко, А.К. Мойсієнко (упор.). К.: Либідь, 1996. 288 с.
97. Калашник В.С. Мова художньої прози Гната Хоткевича як елемент ідіолекту письменника // Традиції і сучасне в українській культурі: Тези доповідей Міжнародної наукової практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича. Харків: НТУ ХПІ”, 2002. С.133 134.
98. Каменская О.Л. Три семантики слова // Язык и модель мира. М.: МГЛУ, 1999. Вып. 416. С. 39-48.
99. Каменская Л.О. Языковая личность и семантика слова // Социокультурное варьерирование в языке. Сб. науч. тр. М.: МГЛУ, 2001. С. 3-14.
100.Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Вища школа, 1978. 374 с.
101.Коваль А.П. Спочатку було слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с.
102.Ковалёва Н.А. Авторское фразообразование и коммуникативная стратегия текста в письмах А.П. Чехова: Монография. Астрахань: Из-во Астраханского гос. пед. ун-та, 2000. 247 с.
103.Кожевникова Н.А. Словоупотребление в русской поэзии начала XX века. М.: Наука, 1986. 253 с.
104.Кожина М.Н. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1993. 224 с.
105.Колокольцева Т.Н. Специфические коммуникативные единицы диалектической речи. Монография. Волгоград: Изд-во Волгоградского гос. ун-та, 2001. 260 с.
106.Кондильяк Э. Трактат об ощущениях // Сочинения: в 3 Т. М.: Наука, 1982. Т. 2. С.195 367.
107.Кононенко П.П. Свою Україну любіть”. К.: Твім інтер, 1996. 224 с.
108.Кончіц І. Володимир Винниченко // Українська хата, 1910. № 3. С.169-177.
109.Коробчинська Л.А. Лексика розмовної мови // Питання мовної культури. - 1968. - № 2. С. 3 -14.
110.Коробчинська Л.А. Исследования по грамматике и лексикологии: Республиканский межведомственный сборник. К.: Наук. думка, 1966.С.58-64.
111.Коробчинська Л. А. Розмовна і просторічна лексика української мови та її ремаркування в словниках // Лексикографічний бюллетень. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. Вип. ІХ. С.41-54.
112.Костюк Г.О. У світі ідей та образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми. 1930-1980. Мюнхен, 1983. 535 с.
113.Коць Т. Мовні смаки і сучасні тенденції у загальнолітературній нормі // Культура слова. 1998. Вип. 51. С. 44-52.
114.Критенко А.П. Семантична структура назв кольорів в українській мові // Славістичний збірник (український комітет славістів). К.: Наук. думка, 1963. С.97-111.
115.Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. М.: Наука, 1997. 315 с.
116.Кузьмина Н.А. К основниям реконструкции индивидуальной поэтической картины мира // Язык. Человек. Картина мира. Лингвоантропологические и философские очерки / Под. ред. М.П. Одинцовой. Омск.: Омск. гос. ун-т. 2000. ч. 1. С. 119 131.
117.Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. К., 1923. 118 с.
118.Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А. Булаховського. К.: Рад. школа, 1951. Т. 1. 519 с.
119.Кухаренко В.А. Лингвистическое исследование английской разговорной речи. Одесса, 1987. 173 с.
120.Кучеренко Л.І., Назаренко І. Кольоративи як стилістична категорія в мовотворчості В.Винниченка // Вісник Запорізького державного університету. Зб. наук. праць.: Філологічні науки. ЗДУ, 2001. № 1. С. 52-55.
121.Лазебник Ю.С. Поезія як модель світу / Лінгвістичний аспект. АДД, 1996. 47с.
122.Лазебник Ю.С., Ярмак В.И. Поэзия XX века: слово, текст, мир (АН Украины, Институт языковедения им. А.А. Потебни). К.: Наук. думка, 1992. 144 с.
123.Лебон Г. Вожаки толпы и способы их убеждения // Психология толп. М.: Институт психологии РАН. Изд-во КСП +”, 1998. 416 с.
124.Левченко С.П. Просторічний різновид розмовної лексики у сучасних російських і українських словниках. У кн.: Українське усне літературне мовлення. К.: Наук. ду