ІДІОЛЕКТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА І СУЧАСНІ МОВНІ НОРМИ

Краткое описание

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

СІЧКАР СВІТЛАНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 811.161.81’31

ІДІОЛЕКТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА І СУЧАСНІ МОВНІ НОРМИ

Спеціальність: 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:
доктор філологічних
наук, професор
Жайворонок В.В.

УМАНЬ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ШЕВЧЕНКОВОГО ІДІОЛЕКТУ ...........................................................

10

1.1. Лінгвістична Шевченкіана: стан, перспективи .............................

10

1.2. Ідіолект Т.Шевченка як вияв мовотворчості народу ....................

19

1.3. Ключові ознаки Шевченкового ідіостилю .....................................

26

1.4. Світоглядний словник мови Т.Шевченка як основа його
ідіостилю ........................................................................................

37

1.5. Мова Т.Шевченка в контексті сучасних лексичних норм ............

44

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА КОДИФІКАЦІЇ МОВНИХ ОДИНИЦЬ
ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ Т.ШЕВЧЕНКА ..............................................

53

2.1. Лінгвістична кодифікація лексики Т.Шевченка, релевантної
для літературної мови ...................................................................

53

2.1.1. Лексико-семантичний діапазон мовних одиниць
у Малорусько-німецькому словарі” Є.Желехівського
та С.Недільського ................................................................

57

2.1.2. Кодифіковані мовні одиниці у Словарі
української мови” за редакцією Б.Грінченка ...................

70

2.1.3. Мовні одиниці, вживані Т.Шевченком, що не увійшли
до Словника української мови (в 11-ти томах) ................

87

2.2.Нормативність лексики творів Т.Шевченка з погляду
архаїчності .....................................................................................

97

2.2.1. Архаїзми ..............................................................................

97

2.2.2. Історизми .............................................................................

108

РОЗДІЛ 3. НЕКОДИФІКОВАНІ ОДИНИЦІ МОВОТВОРЧОСТІ
Т.ШЕВЧЕНКА ........................................................................................

140

3.1. Діалектна лексика ............................................................................

140

3.2. Просторіччя ......................................................................................

173

3.2.1. Тематичні групи просторічної лексики
у мовотворчості Т.Шевченка .............................................

173

3.2.2. Способи та типи деривації у сфері просторічної
лексики .................................................................................

206

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ........................................................................

223

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ........................................

228

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЇХНІХ УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ................

252

ВСТУП

Розвиток української літературної мови, новий виток якого започаткував Т.Шевченко, категорія об’єктивно історична, однак функціонування літературних норм у суспільстві відбувається при постійній їхній соціальній оцінці (і переоцінці) у складній і неоднозначній взаємодії позамовних і внутрішньомовних факторів, стихійного й свідомого, загального та індивідуального. Кодифікація як результат наукового пізнання закономірностей вияву норми на певному етапі розвитку мови передбачає зібрання нормативних правил уживання слів і форм у всіх стилях літературної мови. Ступінь кодифікації літературної мови неоднаковий у різні періоди її розвитку, особливо тоді, коли бракує загальномовних нормативних граматик і словників. Чим їх більше, чим менше в них суперечностей і чим ширше ними користуються, тим вищим є ступінь нормативності тієї чи тієї мови.
За останні роки лінгвістична шевченкіана збагатилася великими науковими здобутками, проте і досі реалізовано не всі її дослідницькі можливості, оскільки далеко не всі ланки складної і своєрідної мовної організації творчої спадщини Кобзаря дістали свою вичерпну характеристику. Проблеми мовотворчості Т.Шевченка розв’язували багато дослідників на мовному матеріалі різних структурних рівнів (див. праці І.Білодіда, Л.Булаховського, В.Ващенка, Г.Грабовича, Я.Дзири, С.Єрмоленко, В.Жайворонка, Ю.Івакіна, В.Ільїна, Ф.Колесси, М.Коцюбинської, А.Кримського, Л.Масенко, Ф.Медведєва, А.Мойсієнка, П.Плюща, В.Русанівського, Н.Слухай (Молотаєвої), А.Стебельської, П.Тимошенка, Ю.Шевельова та ін.). Усебічне розкриття закономірностей процесів кодифікації, їхня ідентифікація відповідно до сучасного рівня розвитку мови уможливлені конкретними теоретичними передумовами. Різні аспекти теорії регулювання мовної діяльності висвітлено в дослідженнях Н.Бабич, А.Коваль, Л.Мацько, О.Сербенської, О.Тараненка, О.Ткаченка, Н.Шумарової, Г.Яворської, розроблено теорію літературної норми в працях С.Єрмоленко, Л.Москаленка, М.Пилинського, Л.Струганець, розкрито взаємодію української літературної мови і діалектів у дослідженнях К.Германа, Й.Дзендзелівського, Я.Закревської, І.Ковалика, І.Матвіяса, Г.Півторака, А.Поповського, М.Сюська. Вивченню генези кодифікації сприяють праці С.Бевзенка, М.Жовтобрюха, Л.Коць-Григорчук, П.Лизанця, Н.Непийводи, В.Німчука, М.Павлюка, Л.Полюги. Разом з тим маємо цілий ряд авторитетних нормативних (у тому числі й академічних) словників і граматик української мови, що підтримують і стимулюють цілеспрямований процес її розвитку на різних етапах.
Некодифіковані лексичні одиниці в нормативних граматиках і словниках кваліфікуються по-різному - як діалектні, просторічні, розмовні, жаргонні тощо. Тим самим норми літературної мови допускають їхнє літературне вживання, однак лише з огляду на той чи той функціональний стиль і те чи те експресивне навантаження. Тому в літературній мові лексичні варіанти стилістично часто лише умовно диференціюються з огляду на опозиції: книжний/розмовний або нейтральний/розмовно-експресивний. У плані стилістики мови проблема кодифікації мовних одиниць є досить складною. Вона охоплює як нормативні, так і ненормативні елементи. Якщо некодифіковані мовні одиниці розглядати як одне з джерел мовленнєвих інновацій, які потім проникають і в мовну систему, то динаміку некодифікованих елементів слід пов’язувати передусім зі спонтанним саморозвитком живого мовлення, активним впливом на нього інших мовних стилів. За певних умов периферійні мовні явища поступово модифікуються (під пером майстра слова, під впливом його популярності тощо), в результаті чого ті чи інші мовні одиниці, зокрема художньо модифіковані діалектизми, просторічні та застарілі слова з яскравим емоційним забарвленням, поповнюють систему виражально-зображальних засобів літературної мови, передусім її художнього стилю. При цьому в кодифікаційних лексикографічних працях вони супроводжуються відповідним стилістичним маркуванням на противагу немаркованим загальновживаним нейтральним одиницям загальнонародної мови.
Піклуючись про розвиток нової української літературної мови, Т.Шевченко дбав і про відповідне її стилістичне збагачення. Тому належне місце в його ідіостилі займає функціонально увиразнена архаїчна, історична, діалектна та просторічна лексика. Переймаючи й творчо трансформуючи стиль народної мови, Т.Шевченко на диво тонкий і точний в уживанні того чи того слова. Основне тло Шевченкового мовостилю, за В.Чапленком, це ті риси його мови, що їх він виніс зі свого соціального середовища (селянського, на той час майже єдиного власне українського мовного буття), мови без будь-якого чужомовного „фальшу” (явище історично-відносне, але на той час для української мови найтиповіше) плюс додане від себе. Сутність Шевченкового мовостилю навряд чи вдається кому точно визначити, але його легко відчуває і пізнає кожен, хто достатньо знає українську мову. Це те своєрідно шевченківське, що його ніколи не сплутаєш із будь-яким іншим українським мовостилем. Не остання роль у розбудові мовотворчості Кобзаря належить лексичним одиницям, які прийнято кваліфікувати як стилістично обмежені.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подальшого комплексного вивчення індивідуально-авторського стилю Т.Шевченка як джерела для характеристики складного і суперечливого процесу мовної еволюції, що дасть можливість провести лінгвістичні студії як в аспекті діахронії, так і виявити статус лексики творчого дискурсу Т.Шевченка на синхронному зрізі в українській літературній мові кінця ХІХ ст. - ХХ ст. На наш погляд, на прикладі численних мовних фактів з Шевченкового ідіолекту може бути продуктивним висвітлення ролі мовотворчості поета у процесі нормалізації лексико-семантичної системи української мови через з’ясування місця і функціонального призначення застарілої та історичної лексики, діалектизмів та просторічних елементів у його мові з огляду на сучасні мовні норми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження тісно пов’язаний з комплексною науковою темою Проблеми прескриптивної лінгвістики”, над якою працює кафедра української філології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Теоретичною основою дисертації є праці з лінгвостилістики та лінгвопоетики, зокрема роботи з лінгвістичної шевченкіани, а також наукові дослідження з лексикології, діалектології, граматики.
З огляду на актуальність, вагомість та недостатнє теоретичне опрацювання проблем кодифікації в науковій літературі, ставимо за мету: спираючись на здобутки лінгвістичної шевченкіани, проаналізувати теоретичний і практичний аспекти кодифікації лексичних одиниць творчої спадщини Т.Шевченка у нормативних словниках української мови різного часу, визначити місце Шевченкової лексики в цілому та статус стилістично обмежених мовних одиниць, у лексичній системі сучасної української мови.
Для реалізації цієї мети ставимо для розв’язання такі дослідницькі завдання:
· з`ясувати стан різноаспектного вивчення мови творів поета з акцентом на його індивідуальну мовотворчість;
· проаналізувати соціолінгвістичні закономірності, на яких базується мовна практика поета;
· визначити лексико-семантичний діапазон кодифікованих мовних одиниць, релевантних для літературної мови, у світлі нормативних словників української мови різного часу;
· дослідити нормативність лексики Т.Шевченка з погляду архаїчності;
· виявити й описати особливості діалектизмів у мові Т.Шевченка;
· здійснити класифікацію Шевченкової просторічної лексики за лексико-семантичними групами, з’ясувати спільні і відмінні риси її словотвору порівняно з відповідними лексичними одиницями сучасної літературної мови.
Об’єкт дослідження: мовотворчість Т.Шевченка у світлі кодифікаційних норм сучасної української літературної мови.
Предмет дослідження: теоретичний і практичний аспекти кодифікації мовних (лексичних) одиниць Шевченкової творчої спадщини у світлі нормативних словників української мови різного часу.
Гіпотеза: на конкретних мовних фактах довести, що саме мовотворчість Т.Шевченка заклала основи лексичного складу нової української літературної мови.
Джерельною базою роботи послужили: поетична спадщина Т.Шевченка, його щоденник, епістолярія за такими виданнями: ПЗТ у 10 тт. (1949-1958); ПЗТ у 12 тт. (1-5 тт.)(1989-2003); Словник мови Шевченка у 2-х тт.(1964); Конкорданція поетичних творів Т.Шевченка у 4-х тт.(2001); Малорусько-німецький словар” Є.Желехівського та С.Недільського (1886); Словник української мови” П.Білецького-Носенка (1966); Словарь української мови” за редакцією Б.Грінченка (1907-1909); Словник української мови в 11-ти тт.(1970-1980); Український орфографічний словник (2002); Етимологічний словник української мови: 1-4 тт. (1982-2003); Історичний словник української мови” Є.Тимченка (1930-1932); Словник української мови” Д.Яворницького (1920); Словник староукраїнської мови (XІV-XV ст.) (1978); Словник української мови (XVI перша половина XVIІ ст.) (1994-2002); Знадоби до словаря южноруського” І.Верхратського (1877); Словник бойківських говірок” М. Онишкевича (1984); Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини” В.Чабаненка (1992); Матеріали до словника буковинських говірок (1971); Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся” П.Лисенка (1961); Словник західнополіських говірок” Г.Аркушина (2000); Граматико-стилістичний словник Шевченкової мови” І.Огієнка (1961); Українські приказки, прислів’я і таке інше” М.Номиса (1864) та ін.
Матеріал дослідження повний лексичний склад Словника мови Шевченка в 2-х тт.” (10116 лексем) з огляду на його вживання в авторських контекстах і відтворення в словниках української мови різного часу.
Методологічною основою роботи є положення про взаємозв’язок і взаємозумовленість мовних явищ на принципах історизму, усвідомлення процесів індивідуалізації мови як засобу художньої творчості, а також наукові концепції мовленнєвої особистості, індивідуальної мовотворчості, ролі мовця у становленні літературної мови. Розгляд матеріалу здійснюється з позиції системного підходу, який реалізується через аналіз кодифікованих та некодифікованих мовних одиниць на тлі ідіостилю поета, в результаті чого виявляємо певні характерологічні ознаки. Основний метод аналізу описовий, як допоміжні використано функціональний, зіставно-типологічний, статистичний.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше опрацьовано мовні явища ідіостилю Т.Шевченка в контексті кодифікаційних норм сучасної української літературної мови і визначено співвідношення Шевченкової лексики, що стала основою нормативного лексичного складу сучасної літературної мови, з авторськими мовними одиницями, не зафіксованими нормативними словниками або такими, що рекомендуються ними як функціонально обмежені. З цією метою на широкому текстовому матеріалі простежується функціонування архаїзмів, історизмів, діалектизмів та просторічних мовних одиниць, з’ясовується їхня структура, способи та типи деривації, лінгвостилістичні особливості, а також їхнє місце в словниках нормативного типу.
Теоретичне значення дисертації. Дисертація становить внесок у подальше вивчення мовотворчості Т.Шевченка, її ролі в становленні нової української літературної мови, зокрема в плані лексичного співвідношення за шкалою кодифіковані/некодифіковані мовні одиниці. Це, в свою чергу, сприятиме дослідженню загальних процесів формування лексичного складу літературної мови, становлення її норм та принципів кодифікації стильових варіантів.
Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсів історії та стилістики української літературної мови, лінгвістичного аналізу тексту, для підготовки спецкурсів з ідіостилістики, у лексикографічній практиці.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації було апробовано на Всеукраїнській науково-практичній конференції Лінгвогеографія Черкащини” (Умань, 2000), V Міжнародній конференції Пам’ятки писемності східнослов’янськими мовами ХІ-ХVІІІ ст.” (Київ, 2000), Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 2002), а також на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (Умань, 1998-2003). Матеріали та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедр української мови та української філології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено у 7 опублікованих авторських працях, серед них 5 статей включено у фахові збірники наукових праць, рекомендовані ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (316 позицій), джерел (53 позиції), а також додатка-словопокажчика. Повний обсяг дисертації 416 сторінок. Додатки оформлені окремим томом і займають 160 сторінок.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Багатий лексикон Т.Шевченка складає основу словникового складу сучасної української літературної мови. Статусні характеристики лексики творчого дискурсу митця відбивають етапи нормування лексико-семантичної системи у різні періоди історичного розвитку нової української літературної мови. З огляду на це відзначаємо вирішальний вплив мовотворчості Т.Шевченка не тільки на процеси розвитку літературної мови, але й на кодифікацію її норм як офіційне визнання уніфікованості мовних явищ у нормативних лексикографічних працях, оскільки численні посилання на творчість Т.Шевченка та ілюстрації з його текстів служать однією з підстав для кодифікації лексичних норм у словниках різного часу.
2. Авторитет ідіолекту Т.Шевченка вже у ХІХ ст. зумовлює лексикографічну інтерпретацію його поетичних текстів. Дослідження на матеріалі „Малорусько-німецкого словаря” Є.Желехівського та С.Недільського, „Словаря української мови” за редакцією Б.Грінченка, Словника української мови в 11-ти томах та Словника мови Шевченка” в 2-х томах дає змогу встановити не лише діапазон лексико-семантичного відображення предметного світу у творах Т.Шевченка, але й кількісні та якісні характеристики його лексики, релевантної з погляду кодифікаторів сучасної літературної норми. Саме на прикладі мовотворчості Т.Шевченка яскраво простежується стабільність і мобільність окремих ділянок української лексико-семантичної системи. З тисячі слів, що фіксуються Є.Желехівським з посиланнями на Т.Шевченка, в сучасний український літературний лексикон увійшли 83% (що засвідчується СУМом). Серед них 13% слів, які мають незначні відмінності у написанні, що зумовлюється неусталеністю правопису на той час. Частину таких слів реєструє у своєму Словнику Б.Грінченко (35%). З 1853 слів, що експлікуються Шевченковими рядками у Словнику Грінченка, до сучасного українського літературного лексикону увійшло 97%. Серед лексем, що належать до ненормативних, фіксуємо в основному церковнослов’янізми та слова орфографічно модифіковані.
3. Лексика, що залишилася поза межами загальномовного словника літературної мови, кількісно порівняно невелика (1390 слів). Серед них значну частину складають власні назви та похідні від них утворення ( 445 слів, або 32% усієї некодифікованої лексики). Більшість лексем, що сприймаються сьогодні як росіянізми, належать до лексики староукраїнської мови, що підтверджують Словник староукраїнської мови та Словник української мови ХІV-ХV ст. Орфографічні модифікації ряду слів зумовлені впливом діалектного оточення та традицій староукраїнської мови. Такі слова становлять 3.3% від зазначеної вище цифри. Слов’янізмів нараховуємо 129 лексем, або 9.2% від загальної кількості некодифікованої лексики. В ідіолекті Т.Шевченка засвідчено також багато не зафіксованих загальномовним словником похідних утворень від нині нормативних лексем літературної мови (52% усієї некодифікованої лексики).
4. Хронологічно маркована лексика як важливий складник мовотворчості Т.Шевченка формувалася переважно на основі власне українських лексичних ресурсів. Серед досліджуваних лексем є чимало термінів, пов’язаних з певними реаліями, назви яких є іншомовними за походженням, але давно вже семантично трансформувалися на українському мовному ґрунті і не сприймаються сьогодні як запозичення. Проведений аналіз хронологічно маркованої лексики, наявної в ідіолекті Т.Шевченка, дає підстави для членування її за тематичними групами. У межах кожної з них існують менші, тісно пов’язані між собою підгрупи. Деякі досліджувані одиниці є водночас членами не однієї, а кількох лексико-семантичних парадигм. На прикладі хронологічно маркованої лексики, вжитої Т.Шевченком, можна простежити відкритість лексико-семантичної системи літературної мови для дії протилежних процесів: поповнення кількісного і збагачення якісного складу, з одного боку, виходу номенів за межі літературної мови, з другого. Архаїзми та історизми, слова, що завжди перебувають на периферії лексико-семантичної системи і позначаються у нормативному словнику (зокрема СУМі) обмежувальними стилістичними ремарками, вже через два-три десятиліття визнаються ненормативними і не фіксуються найновішими кодифікаційними реєстрами. Всього в творах Т.Шевченка зафіксовано 315 архаїзмів та 1249 історизмів (засвідчені та ремарковані в СУМі), що складає відповідно 3,1% та 12,3% від усього лексикону поета. Найновішими кодифікаційними реєстрами визначаються ненормативними і не фіксуються 24% архаїзмів та 12% історизмів. Т.Шевченко уживав хронологічно марковану лексику як у художніх творах (поетичних і прозорих), так і в епістолярії, щоденнику. Серед проаналізованих архаїзмів це співвідношення складає 52% 48%. Щодо історизмів, то найбільший відсоток 87% зафіксовано саме в художніх текстах.
5. Взаємодію двох лексико-семантичних систем мови діалектної і літературної демонструють як нормативні загальномовні словники, так і діалектні лексикографічні праці. Діалектизми, які зустрічаємо в творчій спадщині Т.Шевченка, якщо й потрапляють до лексичного складу української літературної мови, то здебільшого перебувають на периферії її лексико-семантичної системи. На матеріалі реєстрів лексикографічних праць встановлюємо (відповідно до градуйованої шкали) критерії освоєння діалектизмів у літературній мові. Нульовим потенціалом характеризуються фонетичні та граматичні діалектизми I групи. До діалектизмів з середнім потенціалом належать власне лексичні діалектизми I групи. Вони зафіксовані в Словнику української мови та Українському орфографічному словнику. Найвищим потенціалом характеризуються діалектизми ІІ та III групи. Тим самим до лексико-семантичної системи української літературної мови ввійшли діалектизми, різні за своєю вживаністю (як у мові взагалі, так і в авторському мовленні) та мірою освоєння в літературній мові. Творчість Т.Шевченка не перевантажена діалектними включеннями. Автор уводить діалектизми, не порушуючи природного словопорядку, вони органічно входять у мовну тканину твору, увиразнюючи його стилістичні характеристики. Усього виявлено 253 одиниці (з них у художніх творах - 220), що складає 2,5% усього Шевченкового лексикону.
6. Значна частина просторіч, зафіксованих у творчості Т.Шевченка, з часом набуває статусу літературних мовних одиниць. Частина з них позначена в СУМі різними обмежувальними ремарками. Проте багато таких одиниць з огляду на відсутність прямих відповідників у літературній мові, нині, як нам здається, можуть кваліфікуватися як нормативні. Кількісний склад просторічної лексики становить 620 лексем, що складає 6,1% усієї української лексичної спадщини поета. Зіставивши проаналізовані групи Шевченкової просторічної лексики з різними кодифікаційними реєстрами, зазначимо, що Словник Грінченка послідовно вводить 82% усієї проаналізованої лексики, 1,2% лексем реєструє з ремаркою бранное слово”, 35% подає з посиланням на мовотворчість Т.Шевченка. Сучасні лексикографічні праці реєструють ці лексеми з певною стилістичною диференціацією. Зокрема Словник української мови (в 11-ти томах) зафіксував 98,3% проаналізованих нами просторічних лексем, серед яких за стильовою належністю виділяє: розмовних 18%, книжних 0,4%, діалектних 2,6%; за емоційно-експресивним забарвленням виділяє: зменшено-пестливих 6%, пестливих 3,4%, зневажливих 6%, фамільярних 1,2%, лайливих 5%, вульгарних 1,2%; за активністю вживання: застарілих 6%, історичних 0,8%, рідковживаних 2,8%. З посиланням на мовотворчість Т.Шевченка зазначений Словник подає 43% всіх названих лексем. У Словнику мови Шевченка стилістична диференціація просторічної лексики представлена в основному за емоційно-експресивною шкалою: іронічні 2,1%, пестливі 6%, зменшено-пестливі 3,5%, зневажливі 3,1%, фамільярні 5,1%, лайливі 7,7%, вульгарні - 2,4%. При цьому просторічну лексику зафіксовано в усіх жанрах, що характеризують творчу діяльність поета. У поетичних і прозових текстах вона становить 19% від загальної кількості проаналізованих просторіч.
7. Семантика просторічної лексики, як правило, пов’язана із характеристикою людини, її рис, вдачі, характеру, а також характеризує ставлення людини до реалій довкілля. Дослідження ідіолекту Т.Шевченка дозволяє констатувати, що єдність двох форм функціонування мови зумовлює активне проникнення просторічних дериватів у писемну форму літературної мови, що значною мірою сприяє їхній кодифікації. Матеріал дослідження цілком підтверджує тісні зв’язки просторіччя і кодифікованої літературної мови, що виявляється у спільності граматичних категорій, розрядів, словотворчих моделей, які засвідчують типові загальномовні засоби їхнього словотворення.
8. У контексті кодифікаційних норм сучасної української літературної мови визначаємо співвідношення Шевченкової лексики, що стала основою нормативного лексичного складу сучасної літературної мови, з авторськими мовними одиницями, не зафіксованими нормативними словниками або такими, що рекомендуються ними як функціонально обмежені. Шевченкова лексика, не включена до СУМу, становить 14% усього лексикону творів Т.Шевченка. На конкретних мовних фактах доведено, що 9% названої лексики може бути включеною до загальномовного словника на правах літературної. На основі дослідження сучасних кодифікаційних реєстрів з огляду на Шевченків лексикон нами встановлено, що нині не фіксуються словниками (отже, вважаються ненормативними): 0,8% архаїзмів, 1,5% історизмів, 2% діалектизмів, 2,2% просторічної лексики, що складає лише 6,5% усього лексикону поета. Тому з упевненістю можна стверджувати: саме мовотворчість Т.Шевченка заклала основи лексичної системи сучасної української літературної мови, оскільки нормативна Шевченкова лексика налічує 9458 слів, що становить 7% від загального лексичного складу літературної мови, зафіксованого СУМом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальные проблеми культуры речи. М.: Наука, 1970. 406с.
2. Андрусів С. Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця // Сучасність. 1995. №7-8. С.147-152.
3. Антонович Д. Естетичне виховання Шевченка // Дзвін. 1914. №2. С.151-158.
4. Арват Н. Структура повести Т.Г.Шевченко Наймичка” // Дослідження творчості Т.Г.Шевченка: Темат. зб. наук. праць. К.: НМК ВО, 1992. С.12-20.
5. Балей С. З психології творчості Шевченка. Л., 1916. 91с.
6. Банфи А. Философия искусства. М.: Искусство, 1989. 383с.
7. Барнет В. Языковая норма в социальной коммуникации // Проблема нормы в славянских литературных языках в синхронном и диахронном аспектах / Под ред. Ф.П.Филина и А.И.Горшкова. М.: Наука, 1976. С.47-69.
8. Безпалько О.П. Із спостережень над синтаксисом Кобзаря” // УМЛШ. 1964. №4. С.29-32.
9. Белей Л. Українська літературно-художня антропонімія кінця ХVІІІ-ХХ ст. : Дис... д-ра філол. наук. Ужгород, 1996. 393 c.
10. Белецкий А.В. В мастерской художника слова. М.: Высшая школа, 1989. 159с.
11. Бесага Р.В. Нестандартизовані елементи в українській літературній мові: Дис канд. філол. наук: 10.02.01. Ужгород, 1996. 241с.
12. Бєляєва Л.В., Мислович Н.М. Т.Г.Шевченко. Бібліограф. покажчик: 1965-1988. К., 1989. 402с.
13. Білецький Л. Народність чи національність у творах Т.Шевченка. Каміянець на Поділлю, 1920. 45 с.
14. Білодід І.К. Крилате слово Шевченка // Джерела мовної майстерності Т.Г.Шевченка. К.:Вид-во АН УРСР, 1964. С.3-20.
15. Білодід І.К. Т.Г.Шевченко в історії української літературної мови. К.: Наук. думка, 1964. 134с.
16. Біографія Т.Шевченка за спогадами сучасників. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 438с.
17. Блик О.П. Реалізація фонетичних варіантів слів у поезії Т.Г.Шевченка// Дослідження творчості Т.Г.Шевченка. Темат. зб. наук. праць. К.: НМК ВО, 1992. С.20-29.
18. Богдан С. Епістолярні звертання як вияв індивідуальної мовної картини світу // Актуальні проблеми металінгвістики: Наук. зб. К.: Брама, 1999. С.292-295.
19. Бойко В.З., Гімельфарб Г.М. Т.Г.Шевченко: Бібліограф. про життя і творчість: 1839-1959: В 2т. К.: Видавництво АН УРСР, 1963. Т.1. 403с.; Т.2. 598с.
20. Большаков Л. Літа невольничі. К.: Дніпро, 1971. 428 с.
21. Булаховський Л.А. Історичний коментарій до української літературної мови // Булаховський Л.А. Вибр. праці: У 5т. К.: Наук. думка, 1977. Т.2. С.217-570.
22. Булаховський Л.А. Мовні засоби інтимізації в поезії Т.Шевченка // Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5т. К.: Наук. думка, 1977. Т.2. С.573-594.
23. Булаховський Л.А. Питання походження української мови // Булаховський Л.А. Вибр. праці: У 5т. К.: Наук. думка, 1977. Т.2. С.9-216.
24. Бурячок А.А. Іменниковий словотвір старокнижної лексики в українській літературній мові (кін. XVIII перш. пол. XIX ст.) // Мовознавство. 1974. №5. С.66-75.
25. Бурячок А.А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 150с.
26. Бурячок А.А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. 246с.
27. Ващенко В.С. Мова Т.Г.Шевченка. Х., 1963. 251с.
28. Ващенко В.С. Народно-образні слова у поезіях Т.Г.Шевченка // Мовознавство 1985. №2. С.33-37.
29. Ващенко В.С. Про Шевченкове словотворення // Мовознавство 1979. №4. С.32-37.
30. Ващенко В.С. Художнє значення прикладкових словосполучень у Шевченковій мові // УМЛШ. 1964. №1. С.30-35.
31. Венєвцева Л.В. До питання про принципи подання власних назв у словнику мови письменника // Вісник ХДУ. №284: Т.Г.Шевченко. Питання мовознавства і літературознавства. Х., 1986. С.64-71.
32. Винник В.О. Назви одиниць виміру і ваги в українській мові. К.: Наук. думка, 1966. 151с.
33. Віняр Г.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові (на матеріалі усного і писемного мовлення 80-х поч. 90-х років ХХ ст.): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01. Дніпропетровськ, 1992. 24с.
34. Высоцкий С.С. Звук речи в контексте // Диалектические исследования по русскому языку. М.: Наука, 1977. С.24-38.
35. Гайдученко Г.М. Семантико-стилістична характеристика хронологічно маркованої лексики (на матеріалі української історичної прози другої половини XX століття): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Нац. педаг. ун-т ім. М. П. Драгоманова. К., 1999. 19с.
36. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т.3: Философия духа. М.: Мысль, 1977. 471с.
37. Глуховцева К.Д. Говіркові явища в епістолярії Т.Г.Шевченка // Матеріали ХХІ наук. Шевч. конф. Луганськ: Світлиця, 1994. С.135-138.
38. Горбачевич К.С. Изменение норм русского литературного языка. Л.: Просвещение, 1971. 270с.
39. Горецький П.Й. Історія української лексикографії. К., 1963. 242с.
40. Грабович Г. Між словом і схемою (у пошуках Шевченкового тексту) // Сучасність. 1993. №11. С.105-127; №12. С.145-153.
41. Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Т.Шевченка. К.: Часопис „Критика”, 1998. 206с.
42. Грабовський П. Зібр. творів: У 3 т. Т.3. К., 1960. 416 с.
43. Граудина Л.К. Теоретический й методологический аспекты нормализа­ции языка (Грамматика и варианты): Автореф. дис... д-ра филол. наук. М., 1980 48с.
44. Гриценко П.Ю. Ареальне варіювання лексики. 268с.
45. Гриценко П.Ю. Моделювання системи діалектної лексики. К.: Наук. думка, 1984. 227с.
46. Грінченко Б. Шевченків Кобзар” на селі. К., 1906. 28с.
47. Губаржевський І. Про лексику творів Шевченка // Мовознавство. 1940. №15-16. С.149-186.
48. Денисов П.Н. Единицы словаря // Национальная специфика языка и ее отражение в нормативном словаре: Сб. ст. / Отв. ред. Ю.Н. Караулов. М.: Наука, 1988. С.48-52.
49. Денисов П.Н. Лексика русского языка и принципы её описания. М.: Русский язык, 1980. 253с.
50. Деркач А.Г. Функції слов’янізмів у лексиці Шевченка // Т.Г.Шевченко: Зб. статей до 125-ліття з дня народження. К., 1939. С.397-431.
51. Дзира Я. До питання про джерела архаїзмів у мові творів Т.Шевченка // УМЛШ. 1961. №5. С.30-37.
52. Дзира Я. Козацький правопис поета // Літ. Україна. 1994. 10 березня. С.3.
53. Добржанська Л.І. Крилаті Шевченкові вирази // УМЛШ. 1961. №1. С.37-44.
54. Доманицький В.Критичний дослід над текстом „Кобзаря” // Киевская старина. 1906. Т.XCIV. С.17-44.
55. Дорошенко К.П. Із спостережень над лексикою творів Т.Г.Шевченка // Мовознавство. 1940. №15-16. С.199-203.
56. Драгоманов М. Шевченко, українофіли і соціалізм // Літературно-публіцистичні праці. У 2-х т. К., 1970. Т. 2. С. 7-123.
57. Дядищева-Росовецька Ю.Б. Слово в поетичних контекстах Тараса Шевченка: усно-традиційні витоки: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01. К., 2000. 16с.
58. Ефимов А.И. Язык сатиры Салтыкова-Щедрина. М., 1953. 496 с.
59. Єрмоленко С. Динаміка літературних норм // Nаjnоwsze dzіеjе jęzукów słowiańsкісh. Українська мова / Red. nauk. S. Jеrmо1еnkо. Ороlе: Un-t Ороlskі, 1999. S.221-227.
60. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431с.
61. Єрмоленко С. Національна свідомість і виховання української мовної особистості // Мовознавство. Харків, 1996. С.224-229.
62. Єрмоленко С.Я. Аспекти дослідження літературної мови // Мова і культура нації: Тези доповідей регіональної науково-практичної конференції. Львів, 1990. С.4-5.
63. Єрмоленко С.Я. Неокраяне крило слова // Мовознавство. 1989. №2. С.11-18.
64. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 247с.
65. Жайворонок В.В. Історизми в творах Т.Г.Шевченка // Зб.праць ХХХІ наук.Шевч.конф. Луганськ: Світлиця, 1994. С.137-140.
66. Жайворонок В.В. Лінгвостилістична основа поетики Т.Г.Шевченка // Мовознавство. 1994. №2-3. С.3-13.
67. Жайворонок В.В. Мова і духовний розвиток народу // Мовознавство. 1991. №3. С.22-30.
68. Жайворонок В.В. Національна мова та ідіолект // Мовознавство. 1998. №6. С.27-35.
69. Жанри і стилі в історії української літературної мови. К.: Наук. думка, 1989. 281с.
70. Желехівський Є. Лист до М.Бучинського від 30 червня 1869р. // ЦНБЛ. Ф. „БУЧ. 62”. Тека №2.
71. Желехівський Є. Лист до М.Драгоманова від 17 жовтня 1872р. // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2т. К., 1970. Т.2. С.152-288.
72. Жилко Ф.Т. Середньонаддніпрянські говори (деякі їх особливості і територія поширення) // Середньонаддніпрянські говори: Зб.статей. К.: Вид-во АН УРСР, 1960. С.5-21.
73. Жлуктенко Ю.О. Мова етнічної групи в світлі теорії мовної варіатив­ності // Мовознавство. 1988. №1. С.3-10.
74. Жовтобрюх М.А. Давні традиції в новій українській літературній мові // Мовознавство. 1970. №2. С.27-41.
75. Жовтобрюх М.А. Деякі особливості вокалізму поетичної мови Т.Г.Шевченка // Праці ОДУ, 1962. Вип.15. С.44-61.
76. Жовтобрюх М.А. Деякі особливості консонантизму поетичної мови Т.Г.Шевченка // Мовознавство. 1962. Т.17. С.53-57.
77. Жовтобрюх М.А. Норма в літературному побутовому мовленні // Республіканська наукова конференція, присвячена вивченню українського усного літературного побутового мовлення: Тези доповідей. К.: Рад. школа, 1968. С.79-83.
78. Жовтобрюх М.А. Про один аспект культури української мови // Мовознавство. 1967. №3. С.53-60.
79. Журавльова Н.М. Народнопоетична лексика в творчості Т.Г.Шевченка // УМЛШ. 1986. №3. С.33-36.
80. Журба Н.І. Із спостережень над мовою „Кобзаря” // УМЛШ. 1993. №9. С.22-27.
81. Забужко О. Деміфологізація історії // СіЧ. 1990. №3. С.36-40.
82. Забужко О. Не дуріте дітей ваших... або Як читати Шевченка // УМЛШ. 1992. №3-4. С.14-19.
83. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 144с.
84. Задеснянський Р. Апостол української національної революції. Т.: Вид-во Українська критична думка”, 1969. 394с.
85. Зайцева Т.В. Із студій над мовою Шевченкового „Кобзаря” // Наук. записки АН УРСР. К., 1940. С.78-112.
86. Зайцева Т.В. Стилістичне і граматичне значення пропуску та повторення присудків у поезіях Т.Г.Шевченка // Мовознавство. 1947. Т.III-IV. С.56-78.
87. Зарицький М.С. Стилістика сучасної української мови: Навчальний посібник. К.: Парламентське вид-во, 2001. 156с.
88. Зорівчак Р.П. Фразеологія письменника як проблема перекладу // Мовознавство. 1975. №5. С.75-82.
89. Ицкович В.А. Норма и ее кодификация // Актуальные проблемы культуры речи. М., 1970. С.9-39.
90. Ицкович В.А. Языковая норма и проблема кодификации современного русского языка: Автореф. дис... д-ра филол. наук. М., 1981. 44с.
91. Ицкович В.А. Языковая норма. М.: Просвещение, 1968. 93с.
92. Ільїн В.С. Курс історії української літературної мови. Вип.V: Мова творів Т.Г.Шевченка. К.: Рад.школа, 1957. 70с.
93. Ільїн В.С. Мова Т.Г.Шевченка і розвиток сучасної української літературної мови // Полтавсько-київський діалект основа української національної мови. К., 1954. С.195-216.
94. Ільїн В.С. Оформлення присудка в українських поезіях Т.Г.Шевченка // Дослідження синтаксису української мови. К.: Видавництво АН УРСР, 1958. С.26-76.
95. Їжакевич Г.П. Із спостережень над мовою і стилем російських повістей Т.Г.Шевченка // Мовознавство. 1962. Т.17. С.35-48.
96. Караванський С. Секрети української мови: Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лекси­ки. К.: УКСП „Кобза”, 1994. 152с.
97. Караулов Ю. Н. Руський язык и языковая личность / Отв. ред. Д.Н.Шмелев. М.: Наука, 1987. 264с.
98. Караулов Ю.Н. Лингвистическое конструирование и тезаурус литературного языка. М.: Наука, 1981. 367с.
99. Караулов Ю.Н. Русский язык и личность. М.: Наука, 1987. 264с.
100. Клименко О. З творчої лабораторії Шевченка. Ритміко-інтонаційні зміни // Зб. праць ХХVІІ наук. Шевч. конф. К., 1989. С.149-150.
101. Клименко О. Смислове і стильове значення синонімічних повторів та близькозначних слів і виразів у поезії Т.Шевченка // Зб. праць ХІІ наук. Шевч. конф. К.: Наук. думка, 1964. С.178-189.
102. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: Сучасна інтерпретація: Посібник для вчителя. К.: Освіта, 1998. 240с.
103. Кобилянський Б.В. До морфологічної характеристики мови Т.Г.Шевченка як літературної норми // УМЛШ. 1964. №3. С.47-53.
104. Кобилянський Б.В. До характеристики лексики поетичних творів Т.Шевченка // Наук. зап. ЛПІ. Львів, 1955. Вип. 1. С.50-96.
105. Кобилянський Б.В. Роль церковнослов’янізнів у „Кобзарі” Т.Г.Шевченка // УМЛШ. 1961. №5. С.23-30.
106. Коваль А.П. Деякі особливості стилістичного використання однорідних членів речення у поезіях Т.Шевченка // Дослідження творчості Т.Г.Шевченка. К., 1964. С.134-140.
107. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К., 1987. 352с.
108. Коготкова Т.С. Литературный язык и диалекты // Актуальные проблемы культуры речи. М.: Наука, 1970. С.104-152.
109. Колесникова Є.Г. Стилістико-семантичне навантаження слова „мати” в поетичних творах Т.Г.Шевченка // Матеріали ХХХІ наук. Шевч. конф. Луганськ: Світлиця, 1994. С.48-152.
110. Колесса Ф. Студії над поетичною творчістю Шевченка // Колесса Ф. Фольклористичні праці. К.: Наук. думка, 1970. С.172-319.
111. Коломієць Л.І. Дієслівно-іменні сполуки в поетичних творах Т.Г.Шевченка // Джерела мовної майстерності Т.Г.Шевченка. К.: Вид-во АН УРСР, 1964. С.130-138.
112. Коломієць Л.І. Синтаксичне функціонування дієприслівників і дієприслівникових конструкцій в українських поезіях Т.Г.Шевченка // Праці ОДУ, 1962. Вип.15. С.27-39.
113. Коломієць М.П. Семантико-стилістичні функції фразеологічних синонімів у поезіях Т.Г.Шевченка // Мовознавство. 1992. №2. С.33-38.
114. Комаринець Т.І. Шевченкова народна творчість. К., 1963. 231с.
115. Коробчинська Л.А. Лексика розмовної мови // Питання мовної культури. К.: Наук.думка, 1968. Вип. 2. С.3-14.
116. Коробчинська Л.А. Розмовна і просторічна лексика української мови та її ремаркування в словниках // Лексикографічний бюллетень. К., 1963. Вип. 9. С.41-45.
117. Коропенко І.В. Технічна термінолексика в творах Т.Г.Шевченка // Дослідження творчості Т.Г.Шевченка: Темат. зб. наук. праць. К.: НМК ВО, 1992. С.86-90.
118. Косів М. Віч-на-віч з „Кобзарем” // Жовтень. 1988. №3. С.100-114.
119. Костомаров М.І. Спогади про двох малярів // Спогади про Тараса Шевченка. К., 1958. С.447-453.
120. Коць Т.А. Мовні смаки і сучасні тенденції у загальнолітературній нормі (на матеріалі газет 90-х років) // Культура слова. Вип. 51. К.: Наук. думка, 1998. С.44-52.
121. Коць Т.А.