СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ГЕОГРАФІЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПАСТУШОЇ ЛЕКСИКИ ГУЦУЛЬСЬКОГО ГОВОРУ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. І.КРИПЯКЕВИЧА

На правах рукопису

УДК 811.161.2’282.2’373(043)

ЯСТРЕМСЬКА ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ТА ГЕОГРАФІЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПАСТУШОЇ ЛЕКСИКИ ГУЦУЛЬСЬКОГО ГОВОРУ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Гриценко Павло Юхимович,
доктор філологічних наук,
професор

Львів 2002

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень ............................................................... 4
Вступ .................................................................................................... 5
Розділ 1. Лексика пастухування як об’єкт діалектологічного дослідження ......................................................................................................... 10
1.1. Лексика як предмет діалектології .................................................. 10
1.2. Стан дослідження лексики гуцульського говору ......................... 15
1.3. Лексика пастухування: лексикологічне, лексикографічне та лінгвогеографічне її опрацювання ................................................. 18
1.4. Пастуша лексика як цілість ............................................................ 21
Розділ 2. Структурна організація пастушої лексики гуцульського говору ......................................................................................................... 24
2.1. Назви тварин .................................................................................. 24
2.2. Назви стад тварин .......................................................................... 36
2.3. Пастуші агентиви ........................................................................... 42
2.4. Назви пастушого одягу й атрибутів ............................................. 73
2.5.Назви, пов’язані з обліком і господарськими розрахунками ...... 75
2.6. Назви посуду ........................................................................ 79
2.7. Назви місця ..................................................................................... 87
2.8. Назви продуктів тваринництва ..................................................... 112
2.9. Назви хвороб тварин ........................................................... 124
2.10. Назви пастуших обрядів і звичаїв...................................... 133
2.11. Назви часових понять......................................................... 143
2.12. Назви сигнальних інструментів ................................................... 146
2.13. Назви, пов’язані з міченням овець .................................... 151
Розділ 3. Ареальна характеристика лексики пастухування ....................... 156
3.1. Просторова варіативність лексики пастухування
гуцульського говору ..................................................................... 156
3.2. Лексика пастухування гуцульського говору
в загальнокарпатському контексті ................................................ 160
3.3. Загальноукраїнський контекст пастушої лексики
Гуцульщини ................................................................................... 163
Висновки ....................................................................................................... 166
Список використаних джерел ...................................................................... 173
Література ..................................................................................................... 180
Список назв обстежених населених пунктів і їх скорочень .............. 201
Додатки ................................................................................................ 205
Додаток А. Таблиці....................................................................................... 205
Додаток Б. Схеми.......................................................................................... 226
Додаток В. Лінгвістичні картосхеми............................................................ 231
Додаток Д. Індекс аналізованих назв........................................................... 249
Додаток Е. Тексти ......................................................................................... 265

перелік УмовнИХ скороченЬ

алб. албанське
б.м.з. без місця запису
бойк. бойківське
гр. грецьке
гуц. гуцульське
двн. давньоверхньонімецьке
див. дивись
діал. діалектне
дієсл. дієслово
ДО диференційна ознака
закарп. закарпатське
заст. застаріле
ін. інше
к. карта
кк. карти
ком. коментар
к.укр. карпатоукраїнське
лемк. лемківське
літ. літературне
ЛСГ лексикосемантична група
мн. множина
МО мотиваційна ознака
молд. молдавське
напр. наприклад
НМ некартографовані матеріали
н.п. населений пункт
одн. однина
н.пп. населені пункти
покут. покутське
пол. польське
поліс. поліське
пор. порівняй
псл. праслов’янське
рум. румунське
слов. слов’янське
слц. словацьке
СМ семантична мікрогрупа
СП семантична підгрупа
СР семантичний ряд
срб. сербське
ср.наддніпр. середньонаддніпрянське
ст. старо...
степ. степове
табл. таблиця
татар. татарське
ТГЛ тематична група лексики
тс. те саме (значення)
тур. турецьке
уг. угорське
уйг. уйгурське
укр. українське
хрв. хорватське
чес.чеське

ВСТУП

Дослідження лексики народних говорів актуальне з огляду вивчення словникового складу мови в цілому та можливості пізнання культури й історії народу. Відсутність Словника українських говорів, Лексичного атласу української мови спонукає до нових польових досліджень різних діалектних зон, до обстежень говірок за програмами та до вивчення діалектного слова на підставі діалектних текстів. Стосовно тематичних груп лексики, пов’язаних із традиційною матеріальною й духовною культурою, актуальним залишається осмислення мовних явищ у парадигмі номен культура”.
Пастухування як традиційне заняття верховинців і феномен культури добре збереглося до сьогодні, однак важко сподіватися на його збереження в умовах динаміки матеріальної й соціокультурної сфер. Усвідомлення можливих незворотних утрат інформації про традиційну пастушу культуру стало поштовхом у виборі об’єкта дослідження саме в гуцульському говорі як одному з найархаїчніших в українській мові. Докладне знайомство з гуцульською пастушою культурою під час експедицій, з’ясування стану дослідження номінації цієї культури переконали в тому, що в дотеперішніх діалектологічних дослідженнях назви на позначення денотатів гуцульського (і ширше — карпатоукраїнського) відгінного пастухування представлені недостатньо. Автори й не ставили за мету системно відтворити цю лексику, а тому подавали аналіз окремих лексем чи фрагментів системи (див.: роботи Г.Клепикової [9498, 102105], Й.Дзендзелівського [63, 67, 68], Й.Пуя [169173] та ін.).
Актуальність дослідження пастушої лексики гуцульського говору зумовлена необхідністю зафіксувати номінації денотатів відгінного пастухування, які в останні десятиріччя зникають разом із елементами цієї локальної традиції, системно дослідити пастуші номени в контексті української діалектної мови та карпато-балканських мовно-культурних зв’язків. Важливість комплексного вивчення пастушої лексики спричинена особливим значенням цієї мікросистеми як специфічного замкненого шару загальноукраїнської діалектної лексики.
Дослідження словникового складу народних говорів уже знайшло своє практичне втілення в дослідженні тематичних груп (далі — ТГЛ) — об’єднань лексем на підставі спільності чи близькості означуваних словами предметів і явищ, а також лексико-семантичних груп (далі — ЛСГ) (мікрополів, мікросистем), тобто поєднань лексем за смисловими зв’язками. З’ясування структурної організації лексико-семантичних, і ширше — тематичних груп лексики, вияв чинників об’єднання ТГЛ у цілість вищого розряду, а також виділення ТГЛ як лінгвального цілого, за словами П.Гриценка, є одним із основних завдань дослідження лексики, зокрема діалектної [50, 143]. Дослідження сукупності діалектних явищ не виключає семасіологічного, ареального, етимологічного аналізу окремих лексем.
Зв’язок роботи з науковими планами і програмами. Проблематика дисертації пов’язана з науковими студіями в галузі української діалектної лексикології й етнографії. Дослідження проводиться в межах теми відділу української мови Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України Словник гуцульських говірок”.
Мета дисертації — дослідити склад і структурну організацію пастушої лексики гуцульського говору, з’ясувати шляхи її формування та просторову поведінку, зафіксувати та зберегти для історії цей унікальний пласт лексики.
Завдання дослідження полягало в тому, щоб:
1) змоделювати структурну організацію пастушої лексики гуцульських говірок;
2) дослідити склад, семантичну структуру та географію лексики пастухування;
3) з’ясувати основні принципи мотивації номенів;
4) розкрити шляхи формування складу та семантики пастушої лексики гуцульських говірок;
5) виявити міжмовні і міждіалектні зв’язки та паралелі пастушої лексики.
Об’єктом дослідження є лексика, яка відтворює гуцульське відгінне пастухування в його найрізноманітніших виявах — об’єктному, суб’єктному, акціональному та ін. Добір матеріалу тісно пов’язаний із ідеографічною сферою— сукупністю понять, які репрезентують традиційну пастушу культуру.
Поданий у роботі діалектний матеріал має самодостатню наукову цінність, оскільки зафіксований здебільшого від професійних пастухів на гірських пасовищах. Тому й поширення лексики пастухування відзначається обмеженою острівною” (полонинською) локалізацією. Тобто, пастуші номени більшою чи меншою мірою відомі на всій обстеженій території Гуцульщини, однак активно використовують їх лише представники окремої професійної групи — люди, які беруть участь у відгінному пастухуванні, насамперед пастухи і власники худоби.
Пастуша лексика гуцульських говірок абсорбувала риси різних слов’янських і неслов’янських мов, що, імовірно, відбиває кочовий, особливо в давнину, спосіб життя пастухів. У слов’янських Карпатах тип відгінного пастухування неавтохтонний. Дослідники припускають, що українські мешканці Карпат перейняли знання полонинського пастушого ремесла від мандрівних пастухів під час валаської колонізації (ХІХVІ ст.) [див.: 186, 98; 221, 239241; 103, 2223]. Дослідження номінації елементів гуцульської пастушої культури є передумовою з’ясування специфіки її функціонування в різних локальних традиціях — на сусідніх територіях та у віддалених районах.
Вибір регіону дослідження зумовлений тим, що гуцульські говірки до сьогодні зберігають значну кількість архаїчних рис на всіх мовних рівнях, передусім на лексичному, що відзначено в дослідженнях І.Вагилевича, І.Верхратського, І.Панькевича, І.Зілинського, Б.Кобилянського, Я.Янова, О.Горбача, Я.Ріґера, Я.Закревської, Й.Дзендзелівського, М.Грицака, І.Сабадоша, Я.Вакалюк, М.Бігусяка, Н.Хобзей та ін.
Основні методи дослідження — описовий та лінгвогеографічний; також використано методи моделювання і статистики.
Джерельною основою дисертації стали експедиційні діалектні матеріали, передусім тексти-описи матеріальної й духовної культури гуцульських пастухів, і відповіді на запитання, зібрані у 19972000 рр. польовим методом на гуцульських полонинах і в селах. Пастушу лексику зібрано за спеціально укладеною програмою (690 питань), яка побудована за тематичним принципом. Питальник покриває всі десиґнати, пов’язані з відгінним пастухуванням, і відтворює пастушу культуру цього регіону. Більшість матеріалів зафіксовано на магнітофонну плівку від пастухів, які упродовж багатьох років займаються пастухуванням (записи зберігаються у фонотеці відділу української мови Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України). У зв’язку зі збереженням на Гуцульщині традиції відгінного полонинського скотарства, співвідношення між пунктами село” полонина” не однопланове, тому назви пастушого побуту, які засвідчено на одній полонині, можуть стосуватися багатьох (410) населених пунктів або й цілого мікрорегіону. До дослідження залучено матеріали картотек Словника гуцульських говірок” і Словника українських говірок Закарпатської обл.” М.Грицака. Використано рукописні й опубліковані діалектологічні праці, зокрема короткий словник Гуцульські говірки”, словники Й.Огоновського, Й.Ґрегоровича, М.Мосори, В.Коржинського, В.Гнатюка, О.Горбача, регіональні лінгвогеографічні джерела (A Lexical Atlas of the Hutsul Dialectsof the Ukrainian Language” Я.Ріґера, Лінгвістичний атлас українських говорів Закарпатської обл. УРСР” Й.Дзендзелівського, Карпатский диалектологический атлас”, Общекарпатский диалектоло- гический атлас”, Обшеславянский лингвистический атлас”, Atlas gwar bojkowskich” за редакцією Я.Ріґера), загальномовні та регіональні атласи й словники, історичні словники: Словник староукраїнської мови XIVXV ст.”, Словник української мови XVI I пол. XVII ст.”, Історичний словник українського язика” за редакцією Є.Тимченка та картотеки цих словників; етнографічні матеріали С.Витвицького, В.Шухевича, Й.Шнайдера, В.Гнатюка, А.Онищука, О.Кольберга, Я.Подоляка, М.Мандибури, М.Тиводара. Для аналізу матеріалу залучено свідчення етимологічних словників. Картотека назв цієї ТГЛ нараховує понад 1000 одиниць. Класифікацію лексики здійснено за лексико-семантичним принципом.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в науковий обіг вперше введено лексику відгінного пастухування гуцульського говору як структурно зорганізовану цілість, подано монографічний опис семантики, мотивації, географії цих лексем, наведено історичні й етимологічні довідки для більшості аналізованих назв.
Теоретичне значення дослідження: з’ясувати структурну організацію тематичної групи лексики пастухування як сегмента лексичної системи гуцульського говору, вивчити особливості функціонування пастуших номенів, виявити системні зв’язки, способи номінації та мотивації окремих лексем.
Практична цінність роботи полягає в розширенні емпіричної бази сучасної української лексикології і лексикографії, запровадженні в науковий обіг інформації для розв’язання проблем генези гуцульського говору, дослідженні карпато-балканських зв’язків. Матеріали можуть бути використані при укладанні регіональних і загальномовних діалектних словників, Лексичного атласу української мови, Етнолінгвістичного атласу Карпат, а також у дидактиці вищої школи.
Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження обговорено на засіданнях відділу діалектології Інституту української мови НАН України та відділу української мови Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України. Основні положення й результати роботи викладено в доповідях на Міжнародних наукових конференціях і семінарах (Львів, 1998, 2000, 2001; Влодава, 2001), Міжнародних славістичних колоквіумах (Львів, 1999, 2001) та Всеукраїнських діалектологічних семінарах (Житомир, 2000; Луганськ, 2001), на засіданні мовознавчої секції НТШ (Львів, 2002).

Різні аспекти досліджуваної проблеми опубліковано в п’яти статтях.

Список литературы

Висновки

1) Тематична група пастушої лексики гуцульських говірок утворює складну та розгалужену номінаційну систему, основа організації якої — опозиції структурних елементів за диференційними ознаками. Складові елементи ТГЛ — лексико-семантичні групи (ЛСГ), у межах яких окреслено дрібніші семантичні підгрупи (СП), семантичні мікрогрупи (СМ), семантичні ряди (СР). Характерна ознака лексики пастухування — центральні ЛСГ назв тварин і агентів (див.: схему Б.2; ЛСГ — 1[1], 3); ЛСГ, які прилягають до центру (2, 7, 8) або віддалені від нього (4, 5, 6, 9, 10, 11, 12).
2)Вивчення лексико-семантичних парадигм зумовлює виділення системних зв’язків, зокрема синонімічних, антонімічних і гіпонімічних. У межах окремих ЛСГ домінують різні типи парадигматичних відношень. Зокрема структура ЛСГ назв тварин, стад тварин, агентів, господарських розрахунків, місця, продуктів тваринництва визначається родо-видовими зв’язками в межах СП (при наявності родової назви); назв посуду, хвороб, дзвінків, міток (на вухах овець) об’єднані гіперонімом у межах ЛСГ. У парадигмі назв часових понять спостерігаються видо-видові відношення (родова назва відсутня, однак номінації пов’язані поняттям ‘час випасання’).
ЛСГ пастушої лексики та пов’язані з ними денотати утворюють своєрідну організовану цілість, що передбачає чітку підпорядкованість номінацій на підставі гіпонімічних відношень. Семантична ієрархія найменувань, розгалуження ТГЛ (ТГЛ >ЛСГ > СП > МГ > СР), поділ понять на родові й видові відбувається за специфічними семантичними ознаками.
Аналізованій ТГЛ властива лексична варіантність. Синонімічні відношення пронизують усі ЛСГ пастуших назв гуцульського говору (крім назв часових понять). На позначення поняття ‘дзвінок, який вішають на шию худобі’ засвідчено 14 лексем, ‘отара овець’ 11, ‘сироватки’ 10, ‘мастит вимені’ 10, ‘велика рогата худоба (ВРХ)’ - 9, ‘пастух ВРХ’ - 8, ‘вертіж (хвороба овець)’ 8, ‘хвороба ратиць’ 7, ‘пастуша палиця (переважно із загнутим кінцем)’ 7, ‘посуд для зберігання молокопродуктів’ 7, ‘стадо ВРХ’ 6, ‘високогірне пасовище’ 4, ‘місце відпочинку худоби’ 4, та ін. Відзначено синонімічні назви, що утворюють структурний тип ‘іменник’ ‘складна назва’ (|л’ітна ко|либа л’і|тука, б|ринVа |в’існа |в’існ’анка, поло|нинс’ка в’ів|ц’а поло|нинка).
Антонімічні відношення переважають у ЛСГ назв обрядів (х’ід поло|нинс’киĭ сх’ід поло|нинс’киĭ; |м’іш’ін’е роз|луч’ін’е; ма|ла м’і|ра ве|лика м’і|ра), ЛСГ назв часових понять (весно|вишче л’і|товишче осе|новишче), ЛСГ назв тварин (ку|цан’а фос|тан’а; кел’у|хан’а плос|кан’а; поло|нинка до|мар’ка), ЛСГ назв місця (л’і|тука зи|мука тощо).
3) Найпродуктивніші способи номінації пастуших понять у досліджених говірках— морфологічний (здебільшого суфіксація) (59%), запозичення з інших мов (19%), менш продуктивні — аналітична (13%) та вторинна номінація внаслідок метафоризації та метонімізації (9%).
Серед чужомовних запозичень найбільшу групу складають східнороманізми (44%), які здебільшого перенесено разом із реалією, зокрема бербе|ниц’а ‘посудина для зберігання та перевезення молокопродуктів’ (рум. bărbînţă, berbinţă), браĭ ‘пристрій для розбивання бриндзи’ (рум. brái(u)), ст|рунґа ‘загін для доїння овець’ (рум. strúngă,), б|ринV’а ‘солений овечий сир’ (рум. brăză, молд. брынзы), |(в)урда ‘сир, одержаний унаслідок переварювання сироватки’ (рум. úrdă ‘солодкий овечий сир’, молд. урдэ ‘тс’), ґ(к)л’еґ ‘шлунок теляти або ягняти для підквашування молока’ (рум. chiag (*cl’ag)) тощо. Менший відсоток становлять номени, запозичені з інших слов’янських і неслов’янських мов, зокрема угорської (16%), тюркських (12%), німецької (11%), польської (9%), латинської (6%), словацької (2%).
Більшість пастуших найменувань — монолексеми. Аналітичні назви представлені субстантивними (старшиĭ в’іўч’ер’, боў|гар’ в’ід |йалового) і дієслівними словосполученнями (до|й’ін’:а на |м’іру, в’іби|ран’:а |р’еду).
Репертуар найменувань свідчить про формальне варіювання гуцульських говірок, зокрема на фонематичному рівні, акцентуаційному, словотвірному, граматичному (див.: короткі висновки в кінці аналізу кожної ЛСГ).
4) До складу пастушої лексики входять здебільшого моносемічні лексеми (64%), які засвідчені на позначення вузькоспеціалізованих понять. Частина номенів полісемічна, напр., ко|ш’ера (репрезентує 9 значень), пас|тух (7), ва|кар’ (6), ко|либа (6), |бу(н)V (6), симб|рил’а (5), |йел’іўка (4), с|тадо (4), |путина, ґе|лета (4), |жентиц’а (4), фу|раж (3), мо|телиц’а (3).
Зафіксовано номінації, які належать до різних ЛСГ, зокрема внаслідок перенесення значення (напр., бо|теĭ ‘отара овець’ (2) > бо|теĭ ‘пастух овець’ (3), гурт ‘отара овець’ (2) > гурт ‘оплата пастухові’ (5), |м’іш’ен’і ‘отара овець’ (2) > |м’іш’ен’і ‘вихід на полонину’ (10)) чи паралельного утворення назв від однієї основи (к’ін’ > к’і|н:ик ‘приміщення для коней’ (7), к’і|н:ик ‘дзвоник для коней’ (12), бара|нар’ > бара|нарка ‘жінка-пастух’ (3), бара|нарка ‘приміщення для худоби’ (7), |л’іто > л’і|товишче ‘отара овець’ (2), л’і|товишче ‘час випасання худоби’ (11).
5) Пастуші номени зафіксовано в українських писемних пам’ятках різного періоду, починаючи з ХІ ст. (пастух, пастир). Багато представлена аналізована лексика в пам’ятках української мови ХVІХVІІІ ст.: у ділових документах (Торгівля на Україні. ХІV середина ХVІІ ст.: Волинь і Наддніпрянщина”; документи Львівського Ставропігійського братства (кінець ХVІсередина ХVІІст.)), у пам’ятках конфесійної літератури (Казання святого Кирила...” З.Стефана (Вільна, 1596); Учительне євангеліє. З території Бойківщини, кінець ХVІ ст.”) та наукової (лексикони Є.Славинецького, А.Корецького-Сатановського, П. Беринди). У них виявлено лексеми: баран, гурт, черга, череда, овчарь, чабан, бондарь, кошара, хл’ів, телятник, стадник, козарь, свинарь, бесаги, пастушчина, куча, салаш, руно, бриндза, х(в)ороба, слабость, горячка, простр’іл, колокол. Реєстр війська Запорозького” 1649 року фіксує у власних назвах велику кількість пастуших агентивів, наприклад, Миско Пастушко, Иван Овчаръ, Маронко Вовчаръ, Иванъ Чабанъ, Гринко Баранъныкъ, Грыцко Ватагъ, Федор Телятныкъ, Пилипъ Стадникъ Марко Козаръ, які в ХVІІ ст., очевидно, називали людину за родом діяльності.
6) Проблема мотивації діалектних явищ пов’язана з вибором мотиваційних ознак, мотиву номінації, що є основою називання предметів і явищ дійсності. Аналізовані номени утворено за такими МО:
— дія (усі ЛСГ, крім 11);
— тварина, яка випасається (ЛСГ 2, 3, 7, 8, 9, 12);
— інша тварина (8, 9);
— стадо (1, 3, 5);
— агент (5, 7);
— посуд (3);
— локус (1, 3, 9, 10);
— продукт тваринництва (вовна) та вироби з нього (1);
— продукт тваринництва (молокопродукти) (6, 10);
— обряд (3);
— час (1, 3, 5, 6, 7, 8, 10, 11);
— матеріал (4, 6, 8, 12);
— ранг (3);
— частина живого організму (1, 3, 9);
— орган (9);
— ознака (1, 2, 4, 7, 9, 13);
— вік (1, 3);
— кількість (1, 2, 6, 8, 10);
— якість (1, 8);
— форма (1, 12, 13);
— страва (6);
— приправа (7);
— паразит (9);
— вигук (1).
Виявлено типові моделі мотивації пастуших назв гуцульського говору: агент’ > ‘плата’ (бара|нар’шчина ‘плата пастухові баранів’, йан|чаршчина ‘плата пастухові ягнят’), ‘посуд’ > ‘агент’ (бербени|чар’ ‘той, хто робить беребениці’), ‘локус’ > ‘тварина’ (поло|нинка ‘вівця, яку випасають на полонині’, до|мар’ка ‘вівця, яку випасають не на полонині (в селі)), ‘локус’ > ‘агент’ (поло|нин:ик ‘полонинський пастух’), ‘обряд’ > ‘агент’ (м’і|р’ак ‘той, хто міряє молоко на мірі”)), ‘час’ > ‘стадо’ (вес|новишче ‘отара овець, яка випасається навесні’, л’і|товишче ‘отара овець, яка випасається влітку’), ‘час’> ‘агент’ (вес|нар’ ‘вівчар, який випасає навесні’), ‘час’ > ‘плата’ (зи|м’іўшчина ‘оплата пастухові за догляд за вівцями взимку’), ‘час’ > ‘посуд’ (весн’а|ник ‘казан, який використовують для варіння молока навесні’, |л’ітн’аник ‘казан, який використовують для варіння молока влітку’), ‘продукти тваринництва та вироби з них’ > ‘тварина’ (бун|дан’а (від |бунда ‘кожух з овечої шерсті’)), ‘якісна характеристика продуктів тваринництва’ > ‘тварина’ (шти|ман’а ‘вівця з тонкою вовною (від штим ‘тонка вовна’) тощо.
Характерна риса пастушої лексики наскрізна мотивація назв однієї ЛСГ назвами іншої ЛСГ, наприклад, назви тварин мотивують назви стад, агентів, місця, продуктів тваринництва (вовни), дзвінків; назви місця назви тварин, агентів, хвороб, обрядів; назви стад назви тварин, агентів, назви, пов’язані з господарськими розрахунками тощо.
7) Правомірне виділення двох типів мотивації внутрішньої та зовнішньої, коли назви однієї ЛСГ чи ТГЛ є джерелом мотивації назв іншої групи*. Оскільки питання про відношення ЛСГ і ТГЛ залишається до сьогодні актуальним, інколи деякі об’єднання лексем можна кваліфікувати як окрему ТГЛ чи ЛСГ у межах іншої ТГЛ, напр., назви тварин, місця, агентів тощо. Свідченням семантичної різноманітності загальноукраїнської діалектної номінативної системи та складності її структурної організації є міжгрупова інтерференція, тобто запозичення з інших лексичних шарів і тематичних груп. так, пастуші номени мотивовані назвами таких ТГЛ:
— тваринницької: назви тварин, стад, пастухів;
— географічної: полонина, грунь;
— музичної: трем|б’іта, фло|йера, |ґаĭда; назви дзвінків;
— друкарської: ш|темпел’, пе|чатло;
— соціально-економічної: (за)п|лата, згода, фу|раж;
— соціально-побутової (назви одягу й аксесуарів): назви одягу пастухів, сумок, палиць;
— виробничо-побутової: назви посуду;
— лісорубської: |каĭман, за|в’ідц’а, ва|ґаш, ра|ґаш, ко|либа.
— будівельної: назви приміщень і їх частин;
— медичної: ветеринар, ветл’ікар; назви хвороб;
— міфологічної: бай’іл|ник, при|м’іўник, неп|ростиĭ, земл’е|ниĭ бог;
— календарно-обрядової: назви обрядів;
— анатомічної: |вовна, |руно;
— назв їжі: назви молокопродуктів.
8) Зіставляючи сучасний матеріал із найменуваннями, які засвідчують давні регіональні джерела (етнографічні і лексикографічні), можемо зробити такі висновки. Більшість назв активно функціонує в сучасних гуцульських говірках, часто з незначними змінами плану вираження (|Vурга > |U’урга) чи плану змісту (розширення чи звуження семантики |вакар ‘пастух корів’ > ‘наглядач чабанів’; ват|рак ‘людина, яка доглядала за ватрою’ > ‘помічник пастуха; бриндзороба’, |токма ‘угода, домовленість’ > ‘угода, між пастухом і депутатом’, шкам ‘відходи вовни при тканні’ > ‘тонка вовна’). Проте наявні й такі, які мовці вважають рідко фіксованими чи застарілими (п’іўтора в’іўц’і, п’іўтора корови ‘корова, вівця з малям’; колода, стропа, колей ‘стадо овець, ягнят’; погар, бутей ‘пастух’, мазанка ‘сорочка пастухів’ (застаріла й сама реалія), ґаĭда ‘пастуша свирель’, дат ‘плата пастухові’, п’івтор’івка ‘більша бербениця’, фоєники ‘хлів’, оґая ‘стая на полонині’, ‘місце випасання корів’, порняля ‘місце вечірнього випасаня овець’, цуркотало ‘дзвоник на шию худобі’).
9) Репертуар пастушої лексики гуцульських говірок підтверджує багатство, спеціалізованість і різноманітність її складу. Найширше вона представлена у Верховинському, Косівському районах Івано-Франківської області і Рахівському районі Закарпатської області, у гірських зонах Гуцульщини, де поширене й саме явище гірського пастухування.
10) ТГЛ складають як специфічні діалектні утворення, характерні для гуцульських говірок, так і лексеми, які мають аналоги та безпосередні паралелі в інших говірках і мовах карпатського регіону, а також у інших українських діалектах. Аналіз матеріалу та картографування дозволили виділити діалектні зони, зокрема північно-центральну, середньо-центральну, південно-центральну, західну, східну та південно-східну (див.: картосхему В.1.), які характеризуються низкою специфічних ознак на рівні лексики.
11) Дослідження підтверджує доконечність вивчення лексики в контексті системи, що забезпечує можливість вияву різного поняттєвого простору, окреслення семантики лексем, а відтак — глибше та переконливіше зображення шляху її розвитку. Багатий репертуарний план, розгалуженість найменувань, наявність різних видів системних зв’язків підтверджують правомірність виділення пастушої лексики в окрему тематичну групу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Аркуш. — Аркушин Г. Словник західнополіських говірок: У 2 т. Луцьк: Вежа, 2000.
АУМ — Атлас української мови: У 3 т. Т.ІІ.: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі К.: Наук. думка, 1988. 520с.
БРС — Бернштейн С.Б. Болгарско-русский словарь. М.: Советская энциклопедия, 1966. 768с.
Ващ. — Ващенко В.С. Словник полтавських говорів. Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1966. Вип.1. 107с.
Верхр.І — Верхратський І. Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів. Ч.І. Говори з наголосом движимим. Львів, 1899. 276с.; Ч.ІІ. Говори з наголосом сталим. Львів, 1901. 280с.
Верхр.ІІ — Верхратський І. Про говір галицких лемків// Зб. філол. секції НТШ. Львів, 1912. С. 2386.
ВРС — Венгерско-русский словарь / Под. ред. В.В.Рудаша. М.: ОГИЗ, 1946. 384с.
Гк — Калєндар гуцулский на рік 1935; 1937; 1939. Накладом т-ва приятелів Гуцульщини.
Гнатюк — Гнатюк В. Словарець// Етнографічний збірник. Львів: Видання етнографічної комісії НТШ. 1910. Т.26. С.331342.
Гол. — Головацкий Я.Ф. Материалы для словаря малорусского наречия / Дзендзелівський Й.О., Гануздель З. Словник української мови Я.Ф. Головацького// Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Пряшів, 1982. Т.10. С.311612.
Горбач І — Горбач О. Південнобуковинська гуцульська говірка й діялектний словник с.Бродина, повіту Радівці// Горбач О. Зібрання статей. VIII. Мюнхен, 1997. С.123275.
Горбач ІІ — Горбач О. Південнолемківська говірка й діялектний словник с. Красний Брід бл. Меджилаборець (Пряшівщина)// Горбач О. Зібрання статей. V. Діялектологія. Мюнхен, 1993. С.524658.
Горбач ІІІ — Горбач О. Марамороська говірка й діялектний словник с.Поляни над р.Русковою (Румунія)// Горбач О. Зібрання статей. V. Діялектологія. Мюнхен, 1993. С.176323.
Горбач ІV — Горбач О. Південна буковинсько-покутська говірка с.Милешовець бл. Радовець// Горбач О. Зібрання статей. V. Діялектологія. Мюнхен, 1993. С.324373.
Грицак — Грицак М.А. Матеріали до вівчарської лексики с. Росішка Рахівського р-ну Закарпатської області / Рукопис. Зберігається в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (Львів). 302с.
ГС — Гуцульські говірки. Короткий словник Відп.ред. Я.В.Закревська. Львів, 1997. 232с.
Дзендз. — Дзендзелівський Й.О. Словник специфічної лексики говірок Нижнього Подністров’я// Лексикографічний бюлетень Вип.VІ. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. С.3654.
ЭССЯ — Этимологический словарь славянских языков/ Под ред. О.Н.Трубачева. Вып.I XVI. М.: Наука, 19741990.
ЕСУМ — Етимологічний словник української мови: В 5 т. Т.13. К.: Наук. думка, 19821989.
Жеґуц — Жеґуц І., Піпаш Ю. Словник гуцульського говору в Закарпатті. Мюнхен, 2001. 180с.
Жел. — Желехівський Є., Недільський С. Малоруско-нїмецкий словар. Т. III. Львів, 18851886.
ЗА — Записи автора.
К. — Коржинський В. Малый словарець ужываныхъ слôв гуцульскихъ зôбраныхъ въ Жабю Слупійці. 18941896/ Рукопис. Зберігається в НБ ім.В. Стефаника НАН України у Львові, ф.1 (НТШ), спр. 530.
Кайндль — Кайндль Р.Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. Чернівці: Молодий буковинець, 2000. 208 с.
Кухар. — Кухаренко Я. Вівці и чабани в Черноморії// Основа. 1862. №5 (травень). С.2939.
КГ — Картотека Словника говірок Закарпатської обл.” М.А.Грицака / Зберігається в Інституті української мови НАН України (Київ).
КДА — Бернштейн С.Б. и др. Карпатский диалектологический атлас. М.: Изд-во АН СССР, 1987. 271с.
КІС — Картотека Словника української мови XVI I пол. XVII ст.” / Зберігається в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (Львів).
Кміт — Кміт Ю. Словник бойківського говору// Літопис Бойківщини. Т.ІІІ XІ. Самбір, 19341939.
Корз. — Корзонюк М.М. Матеріали до словника західно-волинських говірок// Українська діалектна лексика. К.: Наук. думка, 1987. С. 62267.
КСГГ — Картотека Словника гуцульських говірок”/ Зберігається в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (Львів).
КТ — Картотека Історичного словника українського язика” Є.Тимченка/ Зберігається в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (Львів).
ЛАЗО — Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських говорів Закарпатської обл. УРСР. Ч.13. Ужгород, 19581993.
Лисенко — Лисенко П.С. Словник поліських говорів. К.: Наук. думка, 1972. 260с.
М. — Мосора М. Словар гуцульський зібраний Михайлом Мосорою 18851896/ Рукопис. Зберігається в архіві І. Франка у Києві. №3/100.
МВ — Матеріали до словника говірок Закарпатської обл., зібрані Вакалюк Я.Ю./ Рукопис. Зберігається в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (Львів).
Мельн. — Мельничук О.С. Словник специфічної лексики говірки с.Писарівки Кодимського р-ну Одеської обл.// Лексикографічнй бюлетень. Вип. ІІ. К.: Вид-во АН УРСР, 1952. С. 6798.
ММАГ — Матеріали зібрані за Квестіонаром для збирання матеріалу для мовного атласу Галичини // Studia nad dialektologią ukraińską i polską (z materialów B.Katedry języków ruskich UJ) / Oprac. M.Karaś. Kraków-Warszawa: PWN, 1975. 245 s.
Москал. — Москаленко А.А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області. Одеса: Одеський держ. пед. ін-ту імені К.Д.Ушинського, 1958. 78с.
МСБГ — Матеріали до словника буковинських говірок. Вип. I VI. Чернівці, 1971 1979.
Никон. — Никончук М.В. Матеріали до лексичного атласу української мови: Правобережне Полісся. К.: Наук. думка, 1979. 314с.
Огон. — Огоновський Й. Слова з Гуцульщини зібрав Й.Огоновський// Правда. Львів, 1879. Вип.1 (січень). С.5256.
ОКДА — Общекарпатский диалектологический атлас. Вып. I / Отв. ред. Р.Я.Удлер. Кишинев, 1989. 196с.; Вып. ІV / Отв. ред. Я.В.Закревская. Львов, 1993. 182с.
ОЛА — Общеславянский лингвистический атлас. Вып. 2.: Животноводство. Варшава, 2000.
Онишк. — Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. Ч.12. Київ: Наук. думка, 1984.
Он-к. З нар.ж.г. — Онищук А. З народного життя Гуцулів// Матеріали до української етнольогії. Львів, 1912. Т.16. С. 90 158.
Он-к. Нк. — Онищук А. Народний календар у Зеленици Надвірнянського повіту (на Гуцульщині)// Матеріали до української етнольогії. Львів, 1912. Т.15. С.161.
Он-к. Ост-ки — Онищук А. Останки первісної культури у Гуцулів// Матеріали до української етнольогії. Львів, 1912. Т.15. С.159177.
Р. — Реєстр Війська Запорозького 1649 року: Транслітерація тексту / Підгот. до друку Тодійчук О.В., Осташ Р.І. та ін. К.: Наук. думка, 1995. 589с.
CБГ — Словарь української мови За ред. Б.Грінченка. Т.14. К., 19071909.
Свенц. — Свенцицкій И.С. Слова уживаныи въ косовскомъ и коломыйскомъ повzтахъ: Собрано въ Космачz и Лючz въ 1897// Временникъ Ставропигійского института. Львів, 1899. С. 138140.
СД — Славянские древности: Этнолингвистический словарь/ Под ред. Н.И.Толстого: В 5 т. Т. 12. М.: Международные отношения, 19951999.
Сисько — Сизько А.Т. Словник діалектної лексики говірок сіл південносхідної Полтавщини. Дніпропетровськ, 1990. 100с.
СІС — Словник іншомовних слів/ За ред. О.С.Мельничука. К.: УРЕ, 1974. 775с.
СЛТ — Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360с.
СлУМ — Словник української мови XVI I пол. XVII ст. Вип. ІVІІ. Львів: Вид-во Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 19942000.
Ср. — Срезневський И.И. Материалы для словаря древнерусского язика. Т.13. СПб, 18931903.
ССУМ — Словник староукраїнської мови XIVXV ст. Ч. 12. К.: Наук. думка. 19771978.
СУМ — Словник української мови: В 11 т. Т.IXI. К.: Наук. думка, 19701980.
Тимч. — Історичний словник українського язика/ За ред. Є.Тимченка. Харків; К.: ВУАН, 19301932. Т.1. Вип. 12.
УМ — Українська мова. Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 2000. 752с.
УХСС — Менац А., Коваль А.П. Українсько-хорватський або сербський словник. Загреб: СНЛ, 1979. 687с.
Фасмер — Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Т.I-IV Пер. с нем. и доп. О.Н.Трубачева. М.: Прогресс, 19641973.
Чабан. — Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини: В 4т. Запоріжжя, 1992.
ЧУС — Чесько-український словник: У 2 т. Гол. ред. В.М.Руса- нівський. К.: Наук. думка, 1988.
Ш. — Шухевич В. Гуцульщина. Ч.IV. Львів, 18991908.
AGB — Rieger J. Atlas gwar bojkowskich. Т.17. Wrocław Warszawa Krakόw Gdańsk: Wyd. PAN, 19811986.
AJDŁ — Atlas językowy dawnej Łemkowszczyzny. Z.IVIII. Łódź, 1958. 1964.
Brückner — Brückner A. Słownik etymologiczny języka polkiego. Kraków, 1957. 806s.
Brzezina — Brzezina M. Stylizacja huculska. Kraków, 1992. 286 s.
ESJP — Bańkowski A. Etymologiczny słownik języka polkiego. T.I. Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2000. 873s.
Gr. — Gregorowicz J. Słownik wyrazów huculskich// Pamiętnik Towarzystwa Tatrańskiego. Kraków, 1880.T.5. S.2635.
HPR — Benešić J. Hrvatsko-poljski rječnik. Zagreb: NZH, 1949. 1314s.
Janów — Janów J. Słowniczek huculski sprzed stulecia// Sprawozdania Towarzystwa Naukowego we Lwowe. - Lwów, 1936. R.16. S.257266.
Kolb. — Kolberg O. Ruś Karpacka. Cz. 1: Dzieła wszystkie. T.54. Wrocław Poznań: Polskie Two Ludoznawcze, 1970. 339s.
Machek — Machek V. Etymologický słovník jazyka českého a slovenského. Praha, 1957. 628s.
LAНD — A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language/ Compiled by J.Rieger. Warszawa: Semper, 1996. 390s.
RS — Glosar dialekctal Ucrainean din comuna Rona de Sus (Maramures) / Întocmít I.Rebuşapcă. Unsversitatea din Bucureşti, 1977. 32s.
Rudn. — Rudnyc’kyj J. An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language. V. I. P. 110. Winnipeg, 1962 1972; v.II (P.111). Ottawa, 1982.
Schn. — Schnajder J. Z kraju Hucułów. Słowniczek. Lud. Lwów, 1901. T. 7, Z. 4. S. 6573; 169176; 259272.
SGP — Karłowicz J. Słownik gwar polskich. T.16. Kraków, 19001911.
SJP — Słownik języka polskiego. T. I III. Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 1996.
SJPD — Słownik języka polskiego. T. 19./ Pod red. W. Doroszewkiego. Warszawa, 1958 1969.
SŁ — Rieger J. Słownictwo i nazewnictwo Łemkowske. Warszawa: Semper, 1995. 253s.
SSJ — Slownik slovenskeho jazyka. T.15/ Vedecky redaktor dr. S.Peciar. Bratislawa, 19591965.
SW — Słownik języka polskiego. N.18/ Pod red. J.Karłowicza, A.Kryńskiego i Niedzwiedskiego. Warszawa, 1900 1927.
SWJP — Słownik współczesnego języka polskiego. Warszawa: Wilga, 1996. 1393s.
UČS — A.Kurimský, R.Śiśkova, N.Savický. Ukrajinsko-český slovnik. T.12. Praha: Academia, 1994 1996.
VSRS — Vel’ký slovensko-ruský slovnik. T. 16. Bratislava: Veda, 1979. 1995.
Witw. — Witwicki S. Rys historyczny o Hucułach. Lwów, 1863. 134s.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бевзенко С.П. Стан вивчення карпатських говорів і завдання дальшого розгортання наукового дослідження їх // Доповіді та повідомлення Ужгородської міжвузівської конференції. №3. Серія філологічна. Ужгород, 1958. С. 310.
2. Бернштейн С.Б., Клепикова Г.П. Лингвогеографическое изучение карпатской (=карпатобалканской) зоны и проблема диахронической интерпретации балканизмов // ОЛА. Материалы и исследования. 19851987. М.: Наука. 1989. С. 129147.
3. Бернштейн С.Б. Интерференция языков карпатского ареала // Балканские исследования. Проблемы истории и культуры. М.: Наука, 1976. С. 202209.
4. Бернштейн С.Б. Карпатский диалектологический атлас // Вопр. языкознания. 1963. №4. С. 7284.
5. Бернштейн. С.Б. Лингвистические аспекты карпатистики // ОКДА. Лингвистические и этнолингвистические аспекты. Кишинев: Штиинца, 1976. С. 510.
6. Бернштейн С.Б. Проблемы интерференции языков карпато-дунайского ареала в свете данных сравнительной диалектологии // Славянское языкознание. VІІ Междун. съезд славистов. Варшава, август 1973. &