Підгрушна Олена Григорівна Від­творення англійського гумору в українському художньому пере­кладі

Краткое описание

Підгрушна Олена Григорівна, асистент кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київ­ського національного університету імені Тараса Шевченка: «Від­творення англійського гумору в українському художньому пере­кладі» (10.02.16 - перекладознавство). Спецрада Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ПІДГРУШНА ОЛЕНА ГРИГОРІВНА
УДК 81’255.4:821.111-7
ВІДТВОРЕННЯ АНГЛІЙСЬКОГО ГУМОРУ
В УКРАЇНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ
Спеціальність 10.02.16 – перекладознавство
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
РАДЧУК
ВІТАЛІЙ ДМИТРОВИЧ
кандидат філологічних наук, доцент
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
Вступ ................................................................................................................................ 4
Розділ 1. Специфіка англійського гумору в перекладацькому ракурсі........... 13
1.1. Природа та визначальні риси гумору як проблема перекладу ..................... 14
1.1.1. Універсальні характеристики гумору як естетичного явища............... 14
1.1.2. Особливості англійського та українського гумору ............................... 19
1.2. Загальні підходи до проблеми перекладу гумору.......................................... 33
1.2.1. Взаємозв’язок мови і культури як фактор неперекладності гумору ... 33
1.2.2. Межі застосування концепції функціонально-естетичної рівнодії при
відтворенні гумору.............................................................................................. 41
1.2.3. Відтворення гумору в художньому творі ............................................... 48
1.3. Перекладач як посередник у процесі тлумачення гумору............................ 55
Висновки з розділу 1..................................................................................................... 59
Розділ 2. Особливості відтворення ситуативного гумору (на матеріалі
перекладів повісті Дж. К. Джерома «Троє у човні, як не рахувати собаки»).. 64
2.1. Відтворення мовних особливостей ситуативного гумору ............................ 67
2.1.1. Відтворення специфічних рис ситуативного гумору ............................ 67
2.1.2. Відтворення каламбуру як компоненту ситуативного гумору............. 81
2.2. Відтворення ситуативного гумору з етнокультурним компонентом .......... 89
Висновки з розділу 2................................................................................................... 106
Розділ 3. Особливості відтворення мовного гумору (на матеріалі українського
перекладу роману Т. Пратчета «Правда»)........................................................... 110
3.1. Відтворення гумористичних алюзій ............................................................. 111
3.2. Відтворення гри слів....................................................................................... 126
3.3. Відтворення промовистих імен та назв......................................................... 138
Висновки з розділу 3................................................................................................... 146
Розділ 4. Відтворення гумору на межі двох культур: здобутки і втрати (на
матеріалі українського перекладу роману М. Левицької «Коротка історія
тракторів по-українськи») ...................................................................................... 150
3
4.1. Переклад гумору, що базується на стереотипах англійської культури..... 153
4.2. Відтворення англо-української мішаної мови ............................................. 163
4.3. Відображення гумористичної образності в перекладі ................................ 175
Висновки з розділу 4................................................................................................... 184
Загальні висновки..................................................................................................... 188
Список використаних джерел................................................................................. 194
4
ВСТУП
Гумор важко передавати іншою мовою – це відомий факт. Поза межами
спільноти, в якій гумор створено, він стикається з двома основними бар’єрами, які
обмежують реалізацію його сміхової функції: з відмінністю мов та з відмінністю
культур. Переклад гумору – це спроба перетнути і тим зруйнувати ці майже
нездоланні бар’єри, та наслідок далеко не завжди відповідає меті такого завдання,
а іноді буває і зовсім несподіваним. Ефект від перекладу твору, з якого сміються у
середовищі, де постав оригінал, взагалі важко спрогнозувати. Тривалий час у
теорії гумор вважали неперекладним, проте це не розхолоджувало практику, а
часто навпаки – додавало їй завзяття. Хоч би яким твердим горішком був гумор,
він завжди вабив своєю складністю перекладачів, які безнастанно шукали
адекватних рішень, дерзновенно йдучи на нелегке випробування своїх творчих
сил та опірності матеріалу.
Актуальність теми дисертації зумовлено підвищеним інтересом філології
до багатьох аспектів її проблематики і засвідчено появою останнім часом великої
кількості праць, в яких розкриваються різні аспекти гумору. Попри зацікавленість
темою, переважна більшість вітчизняних і зарубіжних праць, що присвячені
перекладу гумору, зосереджена на дослідженні окремих художніх засобів
створення гумору (Н. Абросимова [1], С. Капкова [57], І. Орлова [110],
І. Столярова [156] та ін.), мовної гри та каламбурів (Д. Вавринюк [18], В.
Виноградов [2121], А. Гарамян [28], Д. Делабастіта [203; 204204; 205], М.
Якименко [186] та ін.), фразеологізмів з гумористичним компонентом (С. Кузьмін
[77] та ін.) чи окремих труднощах при його іншомовному перевираженні (Дж.
Вандаеле [253; 254; 255], Р. Колесник [63; 64], Д. Корал [200], С. Лавіоза [218], Б.
Лопес [224], В. Овсянников [108; 109], Е. Панченко [113; 114], Л. Пономаренко
[125], Д. Рафаельсон-Вест [236], О. Соловей [150], Ц. Хан [211; 212] та ін.). Тим
часом подальшого висвітлення потребує теоретичне осмислення поняття
5
перекладності гумору та практична потреба цілісного вивчення відтворення
гумору в художньому перекладі, окреслення шляхів відтворення специфіки
англійського гумору в українському перекладі. У цій студії переклад гумору
досліджується не лише в аспекті мовних засобів його створення, але і як
ментальний та культурний феномен, який уможливлює порозуміння і взаємодію
народів.
Світ віддавна визнає існування «тонкого англійського гумору», визнаючи
його як специфічну рису, що об’єднує англійський народ. Цьому визнанню сприяє
високий статус англійської культури і глобальне поширення англійської мови.
Проте Англія не утримує монополії на специфіку свого гумору, адже він
зрозумілий у всьому світі, хоча, безумовно, позначений чіткими етнокультурними
рисами. Завдяки перекладу чимало книжок англійських гумористів набули
планетарної популярності. Значна кількість перекладів англійської літератури,
зокрема українською мовою, лише підтверджує той факт, що властиво
англійський гумор долає межі англійської мови, «відривається» від неї і
просочується в інші мови та культури. Значною мірою це відбувається завдяки
таланту та творчості перекладачів, які відтворюють у перекладах такі специфічні
риси гумору, які пов’язані зі структурою мови і специфікою англійської культури.
Проте зрозуміло, що цього не відбулося б і без об’єктивних передумов, тим
більше, що нинішня глобалізація засвідчує динаміку меж перекладності,
взаємодію і поступ культур. І те, й інше потребує в перекладі пильної уваги
дослідника. При цьому, з огляду на множинність сучасних критеріїв оцінки праці
перекладача та вимог до якості перекладу, залишається відкритим дискусійне
питання, що його повсякчас порушують читач та критика: чи передають
українські перекладачі англійський гумор адекватно в усіх його тонкощах. А в
теорії актуальним залишається питання щодо того, що можна вважати адекватним
перекладом іншомовного гумору: якщо це означає насмішити, змусити сміятися
не лише з того самого, але й так само, то як це корелює з тим фактом, що у світі
немає двох людей, хоч би і в межах однієї мовно-культурної спільноти, які б
сміялися однаково.
6
Цілком природно, що у процесі переходу гумору з однієї мови в іншу певні
його відтінки, властиві культурі-донору, втрачаються, при цьому гумор набуває
вже інших, притаманних культурі-сприймачу нюансів. Вивчаючи феномен
перекладу гумору, дослідник неминуче натикається на складну проблему
перекладності і потребує (а також і відчуває певний брак) теоретичних
напрацювань у цій важливій ділянці перекладознавства. Ставлення багатьох
дослідників до певних аспектів гумору як до «неперекладних», а разом з тим і
широка популярність гумористичних художніх творів та визнання їх фактами
мистецтва, зокрема в перекладах, спонукають апелювати до практики перекладу
як до критерію істини, до аналізу способів перекладу гумору як розгорнених у
тексті концептуалізованих систем творчої праці. Само собою, в теорії перекладу
проблема меж перекладності гумору розв’язна лише з огляду на ступінь
практичного її розв’язання, а тому в методиці перекладу особливої ваги набуває
вивчення конкретного застосування арсеналу способів передачі гумору іншою
мовою.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, темами, планами. Роботу
виконано в рамках комплексної наукової теми кафедри теорії та практики
перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Мови та літератури народів світу: взаємодія
та самобутність» (номер державної реєстрації: №11 БФ044-01), затвердженої
Міністерством освіти і науки України.
Метою дисертації є визначення способів відтворення англійського гумору
українською мовою та окреслення меж перекладності гумористичного
наповнення художнього твору.
Для досягнення цієї мети передбачається розв’язати такі завдання:
– дослідити сутність і механізм гумору, з’ясувавши його характерні риси,
насамперед ті, які релевантні для перекладознавства;
– порівняти національну специфіку англійського та українського гумору і
з’ясувати причини нерозуміння та кривотлумачення гумору;
7
– систематизувати й оцінити запропоновані перекладачами способів
відтворення гумору в художньому творі;
– встановити причини, які ставлять англійський гумор в українській
спільноті на межу неперекладності;
– окреслити втрати, які виникають у процесі відтворення гумору в
художньому творі;
– дослідити межі об’єктивних можливостей розуміння специфіки
англійського гумору українцями, ступінь його переходу в українську мову та
культуру через переклад;
– оцінити роль особистості перекладача при відтворенні гумору.
Предметом дослідження є способи відтворення в українському перекладі
специфічних рис англійського гумору.
Об’єктом дослідження виступають англомовні гумористичні тексти та їх
українські переклади як комплексний мовний, етнокультурний та когнітивний
феномен.
Методологічною основою дисертації є основоположні теоретичні засади
та здобутки української перекладознавчої школи, представленої іменами М.
Зерова, Р. Зорівчак, В. Карабана, Т. Кияка, С. Ковганюка, Л. Коломієць, В.
Коптілова, І. Корунця, Г. Кочура, О. Кундзіча, М. Лановик, Т. Некряч, М.
Новикової, В. Радчука, М. Рильського, М. Стріхи, О. Фінкеля, І. Франка, О.
Чередниченка, Л. Черноватого та багатьох інших науковців, серед яких і молода
хвиля ХХІ століття.
Дослідження ґрунтується на філософських положеннях про взаємозв'язок і
взаємовплив мови і культури народу, зокрема на здобутках таких учених як
Б. Ворф, В. фон Гумбольдт, О. Потебня, Е. Сепір та ін. Дисертація спирається й на
надбання перекладознавців з-поза меж України, таких як С. Баснет,
В. Виноградов, С. Влахов, В. Комісаров, Ю. Левін, І. Лівий, Ю. Найда, П.
Ньюмарк, А. Попович, Дж. Кетфорд, А. Федоров, С. Флорін, Г. Фермеер, К.
Чуковський, О. Швейцер та ін, зокрема на погляди науковців на проблему
неперекладності. Для дослідження перекладу гумору широко використовувались і
8
результати досліджень вітчизняних та зарубіжних дослідників у сферах
лінгвокультурології, літературознавства, мовознавства, перекладознавства, які
розкривають різні аспекти досліджуваного явища: його природу, психологію та
функції (А. Бергсон, Ю. Борєв, Б. Дземідок, І. Кант, А. Карасик, А. Карасьов, А.
Лук, В. Пропп, Б. Шопенгауер та ін.), механізми породження (С. Аттардо, А.
Болдирєва, В. Раскін, Дж. Салз, Т. Шульц та ін.), національну специфіку гумору
загалом та англійського гумору зокрема (Р. Александер, Б. Блейк, Е. Ізер, А.
Карасик, В. Карасик, М. Кулинич, Д. Нільсен, Г. Почепцов, В. Самохіна, К. Фокс),
мовні засоби його реалізації (Д. Вавринюк, В. Овсянников, М. Паніна, О. Шонь
та ін.), підходи до аналізу та перекладу гумористичних текстів (Н. Абросимова, С.
Аттардо, П. Забалбеско, Г. Рітчі та ін.).
Методику дослідження продиктовано сукупністю його завдань і
комплексна в міру складності кожного завдання. В роботі застосовано аналітичні
методи лінгвостилістики, зокрема зіставної для аналізу текстів та їх перекладів як
цілісних, комплексних систем, мовні структури яких взаємопов’язані та
співвідносяться із позамовними категоріями; структуралістські методи семіотики
і поетики для встановлення значень мовних явищ у рамках художнього твору з
урахуванням позамовної реальності; естетичні, літературознавчі та герменевтичні
знаряддя пояснення, в тім числі описові, генезисні (історико-біографічні) та
рецептивістські (декодування «від читача»), аналіз компонентний (сегментний),
трансформаційний (перевираження), функціональний, контекстуальний (у
вузькому і широкому розумінні) та перекладацький з метою виявлення та
зіставлення досліджуваних мовних явищ у текстах оригіналу й перекладу,
визначення перекладацьких способів та методів їх відтворення з урахуванням
мовних та позамовних чинників, що впливають на процес перекладу.
Матеріалом для дослідження послужили такі твори: повість Джерома
К. Джерома «Троє в одному човні (як не рахувати собаки)» (Jerome K. Jerome
«Three Men in a Boat (To Say Nothing of the Dog)») та чотири його переклади
українською мовою – В. Прокопчука, Ю. Лісняка, О. Якушика та О.
Негребецького; роман Марини Левицької «Коротка історія тракторів
9
українською» (Marina Lewycka «A Short History of Tractors in Ukrainian») та його
переклад українською мовою О. Негребецького; роман Тері Пратчета «Правда»
(Terry Pratchett «The Truth») та його переклад українською мовою О. Михельсона;
а також деякі інші гумористичні твори англомовних авторів та їх переклади. Із
загального обсягу опрацьованого матеріалу (4620 с.) було вибрано й
проаналізовано епізоди з чіткою орієнтацією авторів на сміховий ефект. Причому,
тексти розглядаються в дослідженні і як закінчені цілісні художні структури, і як
знакові посередники між автором та читачем.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському
перекладознавстві відтворення специфіки англійського гумору в українському
перекладі досліджено з погляду його перекладності як динамічного параметра
стосунків між культурами; систематизовано межі перекладності гумору в
художньому творі та чинники, що впливають на рухомість цих меж; виокремлено
індивідуальні творчі шляхи та загальні тенденції відтворення гумору в
художньому творі; продемонстровано об’єктивні та суб’єктивні причини втрат
гумору в перекладі художнього твору.
На захист виносяться такі положення:
1. Гумор в художній літературі – це свідомо створена автором
неоднозначність, успішне розуміння якої іномовним читачем залежить не лише
від формального лексико-граматичного перевираження гумору, а й від
перенесення образів за допомогою слова у свідомість читача і надання читачеві
можливості відповідно ці образи тлумачити.
2. Опірність гумору в художньому творі перекладові зумовлено як
розбіжністю власне мовних структур, так і тісним зв’язком гумору зі сміховою та
загальною культурою народу, часовою дистанцією та естетичною природою
явища, яка виводить переклад за межі комунікативного завдання і розкриває
складну взаємодію етнічних цінностей.
3. Проблема перекладності гумору полягає не стільки в принциповій
неможливості його перекладу взагалі, скільки в неможливості відтворити
10
ідентичний оригіналові вплив на читача, сміхова культура якого сформована в
інакшому середовищі.
4. Перекладність англійського гумору в художній літературі можна
визначити як динамічну категорію на рухомість меж якої впливають: місце
реалізації гумору в творі; зв’язок гумористичного висловлювання з сюжетом
твору; зв’язок змістового компоненту гумору з його контекстом; багатство засобів
вираження гумору; наявність та насиченість гумору етнокультурними
компонентами.
5. Функцію гумору в художній літературі підпорядковано певній художній
меті, яка визначає прагматичні характеристики твору в цілому. У перекладі
гумору в художньому творі перекладацькою домінантою є відтворення перебігу
гумористичної тональності всього твору як цілого, а не окремих його елементів.
6. При відтворенні гумору у площині англо-українського перекладу
простежується тяжіння до посилення його експресивності для забезпечення
прийняття українською культурою та настанова на передачу розважальної функції
гумору.
7. Часткові втрати при перекладі гумору в художньому творі виникають
через низку об’єктивних (розбіжності у мовних структурах, сміхових культурах,
смислотворчих контекстах тощо) та суб’єктивних (особистість перекладача)
причин. Найбільше втрат у перекладі англійського гумору українською мовою
виникає при відтворенні ситуацій, в яких реалізація гумору залежить від фонових
знань читача.
Теоретична цінність дослідження полягає у збагаченні перекладознавчих
студій, зокрема комплексним перекладознавчим підходом до поняття гумору як
до складної когнітивної категорії з урахуванням не лише мовних, а й позамовних
чинників, які впливають на його сприйняття. Аналіз перекладацьких способів
передачі гумору може збагатити теорію художнього перекладу новими обріями
розуміння такого фундаментального поняття, як перекладність. Жанровостилістичні виміри перекладів у дисертації на предмет відповідності їх
11
першотворам складають раціональну основу для випрацювання як позиції
науковця, так і творчого кредо майстра.
Практична цінність отриманих результатів визначається тим, що вони
можуть прислужитися на лекційних та семінарських заняттях з практики
перекладу, жанрових теорій перекладу, у спецкурсах із художнього перекладу та
редагування. Готові зразки поглибленого аналізу тумористичних творів та
критичні спостереження над відтворенням гумору, з’ясування підходів до
розв’язання складних перекладацьких завдань можуть стати в пригоді
перекладачам-практикам у їхніх творчих пошуках.
Перспективи дослідження вбачаються у можливості залучення до
розгляду інших гумористичних творів, самобутніх сміхових культур і пар мов. Це
дослідження має спонукати до глибшого теоретичного висвітлення
фундаментальної проблеми перекладності та її меж, зокрема на матеріалі
українських перекладів англійських гумористів, з акцентом на мистецтві
тлумачення самобутнього гумору для іномовного середовища, на складнощах
перебігу взаємодії культур, на ролі індивідуального перекладацького сприйняття і
на стані критики перекладу в галузі міжкультурних взаємин.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи були
представлені та доповідались на таких наукових конференціях: Міжнародна
конференція «Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних
філологічних студій» (м. Київ, 2013), ХXІI Міжнародній науковій конференції
«Мова і культура» ім. Сергія Бураго (м. Київ, 2013), Всеукраїнська конференція
«Етнознакові функції культури: мова, література, фольклор» (м. Київ, 2013),
Третя міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми сучасної науки в 21
столітті» (м. Махачкала, Росія, 2013 р.), «Наукові роботи, практика, розробки,
інновації 2013 року» (м. Закопане, Польща, 2013 р.), Міжнародна конференція
«Філологічна наука в інформаційному суспільстві» (м. Київ, 2014), ХXІIІ
Міжнародна наукова конференція «Мова і культура» ім. Сергія Бураго (м. Київ,
2014), Міжнародна наукова конференція «Сучасна філологія: парадигми,
напрямки, проблеми» (м. Київ, 2014), Науково-професійна конференція
12
«Філологія та мовознавство у цифровому суспільстві» (м. Будапешт, Угорщина,
2015 р.).
Публікації. Зміст дисертації відбито у 7 одноосібних публікаціях. Усі 7
вийшли друком у фахових виданнях, затверджених ДАК України.
Структура роботи. Мета і завдання дисертації обумовили її структуру, яка
складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків та списку
використаних джерел. У першому розділі висвітлюються теоретичні передумови
та засади, релевантні для подальшого аналізу перекладу гумору. Другий розділ
присвячений розгляду способів відтворення ситуативного гумору на матеріалі
твору Дж. К. Джерома «Троє у човні (як не рахувати собаки)». У третьому розділі
досліджено способи відтворення мовного гумору на прикладі роману Т. Пратчета
«Правда» та його українського перекладу. Четвертий розділ присвячено аналізу
відтворення гумору на межі української та англійської культур на матеріалі
роману М. Левицької «Коротка історія тракторів по-українськи» та його
українського перекладу. Загальний обсяг дисертації налічує 223 сторінку, із них
190 сторінок основного тексту. Список літератури складає 301 джерело

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У цьому дослідженні ми вивчали переклад гумору не лише з позицій
визначених мовних засобів створення, а насамперед як ментальний та культурний
феномен, який уможливлює міжкультурну комунікацію.
1. Основним елементом механізму породження гумору є внутрішня
несумісність, яка базується на поєднанні в рамках одного контексту розбіжних
понять, уявлень, образів. Джерелом гумору може бути як двозначність, що
спричинена грою з мовними знаками, так і така, що йде від гри з думкою. На
відміну від звичайного мовлення, де виклад думок логічний і передбачає
поєднання співвідносних образів, гумор ґрунтується на свідомо створеній
неоднозначності і розрядці суперечності. Успішне розуміння гумору сприймачем
залежить не так від буквальної ідентифікації форм вираження, як від надання
можливості відповідно тлумачити думки та образи.
2. На переклад гумору прямий вплив справляє двоїста природа явища, яка
проявляється в тому, що гумор притаманний усьому людству, але при цьому має
самобутні національні характеристики. Принципова відмінність між українським
та англійським гумором полягає у ролі, яку гумор виконує в рамках означених
спільнот, і в нетотожних (а надто в плані дисперсії) способах вираження:
недомовки, прихованість, іронічність традиційні в англійців, а відкритість,
щирість, відвертість – в українців. Етнічно обумовлена і тематика гумору, і
специфічні засоби його вираження, на які англійська мова утримує монополію, не
віддаючи перекладові. Ці факти є причинами, що призводять до часткового чи
повного нерозуміння англійського гумору представниками інших культур.
3. Творча практика не підтверджує радикального песимізму щодо здатності
гумору долати етномовний бар’єр. Труднощі перекладу чужомовного гумору
лежать, головним чином, у функціональній площині і полягають не в принциповій
опірності самобутніх засобів художності іншій мові, а в неможливості досягти
189
ідентичного оригіналові впливу на читача, світ якого сформовано у відмінній
сміховій традиції.
4. Перекладність англійського гумору в рамках художнього твору є
динамічною категорією. На рухомість межі перекладності впливають: місце
реалізації гумору в творі; зв’язок гумористичного висловлювання з сюжетом
твору; зв’язок змістового компоненту гумору з його контекстом; багатство
лінгвостилістичної палітри (засобів вираження) у мові перекладу (перекладача);
наявність етнокультурних компонентів у гуморі і насиченість гумору ними.
У перекладі гумору в художньому творі перекладацькою домінантою є
відтворення перебігу в нюансах гумористичної тональності всього твору як
цілого, а не окремих його елементів.
5. Ступінь перекладності гумору залежить не так від його мовних
особливостей, як від тісного зв’язку з культурою народу, здатною продукувати
розмаїття специфічних рис, у тім числі художніх, естетична природа яких
виводить переклад за межі комунікативного завдання і розкриває складну
взаємодію етнічних цінностей. Надто це очевидно з огляду на те, що функція
гумору аж ніяк не одностороння – він має викликати не просто сміх заради сміху,
а сміх з певних, конкретних причин, він підпорядкований певній меті, зокрема
художній, яка визначає і прагматичні характеристики кожного окремого
гумористичного прийому та твору в цілому.
6. Виокремлюючи індивідуальні творчі стратегії перекладачів гумору,
можна визначити і певні загальні тенденції. Задля відтворення загальної
тональності англійського гумору в художньому творі перекладачі подекуди
тяжіють до посилення його експресивності, щоб забезпечити його прийняття
українською культурою. У відтворенні мовного гумору спостерігається схожість
певних прийомів навіть у цілком розбіжних стратегіях. Серед них привертають
увагу такі: 1) Збереження форми мовної гри в перекладі. При цьому нерідко
відбувається зміна смислового або функціонального наповнення. 2) Заміна мовної
гри на троп або стилістичну фігуру з гумористичним значенням. 3) Вилучення
мовної гри з подальшою її компенсацією в рамках одного текстового простору. 4)
190
Вилучення мовної гри з додаванням коментаря. 5) Виключення мовної гри з
тексту твору. У відтворенні гумору з етнокультурним компонентом,
спостерігаємо такі шляхи: 1) передача гумористичного елементу без змін; 2)
передача гумористичного елементу без змін з додаванням коментаря, який має на
меті створити потрібний образ у свідомості читачів-українців; 3) зміна культурнозумовленого образу на інший, знайомий читачеві-українцеві.
7. Часткові втрати при перекладі гумору в художньому творі неминучі через
низку об’єктивних та суб’єктивних причин. До об’єктивних належать різниця у
мовних структурах оригіналу та перекладу, розбіжності вихідної та цільової
сміхових культур, відмінності смислотворчих контекстів оригіналу і перекладу
тощо. Суб’єктивні причини пов’язано з особистістю перекладача, який може не
сприймати гумор через брак почуття гумору, недостатню компетенцію в мові та
культурі оригіналу чи свідоме рішення випустити гумор. Певна річ, такий поділ
умовний, бо не тільки індивідуальність тлумача, але й етнокультуру, яка його
виплекала і мовою якої він промовляє до свого читача як її (а не лише автора)
речник, тобто і самого читача як уособлення соціуму з певними естетичними
потребами та ресурсами для сприйняття можна вважати суб’єктом перекладу.
8. Найбільше втрат у перекладі англійського гумору українською мовою
виникає при відтворенні ситуацій, побудованих на реаліях, етнічних стереотипах
та асоціаціях. Труднощі полягають у тому, що реалізація гумору залежить від
фонових знань читача. Перекладачі широко використовують пояснювальні
вставки в тексті перекладу та перекладацький коментар у примітках з метою
поповнити фонові знання читача. Однак, такий спосіб значно знижує
гумористичний ефект, або й призводить до повної втрати гумору.
9. Особистість перекладача має прямий вплив на якість гумору в перекладі.
Перекладач сприймає гумор як представник культури-сприймача і пропускає його
через особисте почуття гумору. Саме від його тлумачення залежить те, чи буде
відтворено гумор і як саме. На стратегію перекладацьких рішень при відтворенні
гумору впливають не лише особистісні якості, а й часові рамки та суспільноісторичні умови, в яких відбувався процес перекладу. Про це свідчить
191
порівняльний аналіз чотирьох перекладів повісті Дж. К. Джерома «Троє у човні,
як не рахувати собаки», який наочно демонструє, що якість першого та двох
сучасних перекладів помітно нижча від перекладу Ю. Лісняка, який належав до
когорти перекладачів-шістдесятників, мав виплекане кредо митця та випробувані
досвідом фахові навички. Усвідомлення важливості місії перекладача спонукало
Ю. Лісняка бережно й ґрунтовно підходити до тексту оригіналу та виважувати
кожну його деталь. Сучасні ж переклади поставлені на комерційні рейки, що й
призводить до зниження якості та нівеляції однієї з основних функції перекладу –
бути стимулом розвитку національної мови. Прямий вплив на ступінь переходу
гумору з англійської культури в українську має і часова віддаленість першотвору.
Явища, які піддавались критичній оцінці за допомогою гумору, втрачають свою
актуальність, що й зумовлює неможливість адекватної передачі їх в цільову
культуру. Гумор же, який тяжіє до обігравання універсальних явищ, таких як
загальнолюдські цінності й норми, може бути адекватно відтвореним при
перекладі.
10. Існує межа переходу англійського гумору в українську культуру.
Англійський гумор опирається перекладу в тих випадках, коли об’єктом його
критичної оцінки стають цінності української культури та коли розбіжним є
сприйняття культурами певних універсалій. Цю тезу підтверджує аналіз
перекладу О. Негребецьким роману М. Левицької «Коротка історія тракторів поукраїнськи». Авторка виходить із стереотипного бачення України та українців
через призму англійської культури. І гумор у романі орієнтовано передусім на
представників англійської культури, які поділяють з авторкою ці стереотипи.
Перекладач опиняється в тій ситуації, в якій не в змозі забезпечити рівноцінний
вплив на читача-українця. Коментарі тут лише можуть пояснити, чому читачам
оригіналу смішно, а читачам перекладу – ні, тобто чому зникає гумор у перекладі.
Зміна ж образів задля компенсації (врівноваження сили) сміхового ефекту
можлива тут лише за рахунок перекручення (спотворення) змісту твору.
Англійський гумор М. Левицької, по-об’єктивістському перенесений у текст
192
перекладу без змін, іноді не просто не смішить українського читача, а що
характерно, може викликати в нім обурення чи гнів.
11. Гумор у перекладі може набувати нових, відмінних від оригіналу рис і
викликати в українського читача відмінні асоціації від тих, що гумор викликав у
читача оригінального твору. Це може відбуватися з причин як об’єктивних – через
розбіжність сміхових культур та етнокодів, так і суб’єктивних – через смакові
уподобання перекладача тощо. Відмінні асоціації (та інший гумористичний ефект
або його зникнення взагалі) є наслідком невмотивованої зміни образів та
непродуманих перекладацьких коментарів. Таку особливість можна простежити
практично в усіх аналізованих перекладах, де вона багатолика і проступає більш
чи менш виразно, а найяскравіше – у перекладі роману Т. Пратчета «Правда», що
його здійснив О. Михельсон. Загальна стратегія одомашнення твору, введення в
його текст близьких українцям реалій та образів призводить до переорієнтації
змістових акцентів і, відповідно, до зміни гумору.
12. Українські перекладачі здебільшого надають перевагу відтворенню
розважальної функції гумору, тобто прагнуть за будь-яку ціну і в міру свого
таланту викликати у читача сміх, нерідко нехтуючи при цьому авторськими
художніми намірами та обріями очікування, тоді як зазвичай у резонансному
художньому творі за означеною функцією стоїть набагато глибша – окреслити
суспільні болі і привернути до них увагу, тим самим і стимулювати до пошуку
способів їх полегшення та виправлення людських вад, які їх спричиняють.
Розважальність перекладів стимулює і масовий погляд на гумористичну
літературу як виключно веселу, яка має сміхом відволікати від серйозних проблем
у житті. Як наслідок, українські читачі отримують неповноцінний текст твору,
позбавлений істотних нюансів свого змісту, передусім ідейного.
Проблема відтворення національно самобутнього гумору цікава вже тим,
що це – драма суперечностей. Тим самим це дослідження окреслює і перспективи
для майбутніх досліджень, які можуть включати ширше висвітлення невичерпної
проблеми меж перекладності, нові осяяння у вивченні мистецтва тлумачення
літератури, гумористичної зокрема, пошук нових обріїв у взаємодії культур
193
шляхом перекладу, належне суспільне поцінування перекладацької праці,
насамперед з боку критики, глибше розуміння творчої природи перекладацького
покликання і розкриття місії перекладача у сучасному світі.