Омельчук Ігор Вікторович Плю­ралістичний підхід у філософії та методології наукового піз­нання

Краткое описание

Омельчук Ігор Вікторович, тимчасово не працює: «Плю­ралістичний підхід у філософії та методології наукового піз­нання» (09.00.09 - філософія науки). Спецрада Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевчен­ка

Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
На правах рукопису
Омельчук Ігор Вікторович
УДК 167/168:141
ПЛЮРАЛІСТИЧНИЙ ПІДХІД
У ФІЛОСОФІЇ ТА МЕТОДОЛОГІЇ
НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ
Спеціальність 09.00.09 – філософія науки
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
доктор філософських наук,
професор Марчук М.Г.
Чернівці – 2017
2
ПЛАН
Вступ........................................................................................................................3
Розділ І. Теоретико-методологічні засади
осмислення принципу плюралізму в науці ............................................11
1. 1. Філософські та внутрішньонаукові витоки
проблеми плюралізму в науковому пізнані ................................................11
1. 2. Когнітивно-ціннісний плюралізм у філософії
постмодернізму й прагматизму ...................................................................36
Висновки до І розділу ............................................................................................61
Розділ ІІ. Плюралістичний підхід у сфері знання та
його методологічні можливості ................................................................63
2. 1. Особливості та методологічний потенціал
плюралізму в науковому пізнанні .................................................................63
2. 2. Передумовиактуалізації плюралістичного підходу
в сучасній методології ……...........................................................................99
Висновки до ІІ розділу ........................................................................................128
Розділ ІІІ. Плюралізм у посткласичній філософії та
методології наукового пізнання ........................................................130
3. 1. Плюралізм як одна з характерних рис
постнекласичної наукової раціональності............................................130
3. 2 Перспективи розвитку сучасної філософії науки
з плюралістичного погляду ………..…................................................162
Висновки до ІІІ розділу........................................................................................191
Висновки ............................................................................................................194
Список використаної літератури ..................................................................198
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. За всіх часів розвитку філософської
думки ідея плюралізму турбувала мислителів. Поставши спочатку
принципом осмислення метафізичних проблем, плюралістичний підхід набув
далі поширення в найважливіших сферах людської свідомості – політичній,
економічній, правовій, культурній, в тому числі й у філософії та методології
науки. Інтерес до проблеми плюралізму в останні десятиліття вже сам собою
свідчить про існування предметного підґрунтя для дослідження цього
феномену. Водночас варто зазначити, що широке впровадження в життя
плюралістичного підходу випереджає його теоретичний аналіз.
Попри накопичений досвід осмислення плюралізму не до кінця
з’ясованим залишається його методологічний потенціал у науковому
пізнанні. Чи прийнятний плюралізм як засіб інтерпретації науки? Чи
ефективний він як принцип пізнавальної діяльності? В чому полягає
специфіка та методологічний потенціал плюралізму в науковому пізнанні? Ці
та інші запитання ще й досі залишаються відкритими.
Актуальність обраної теми зумовлена й потребою подолати певні стійкі
стереотипи, які заважають осмислювати проблематику плюралістичного
підходу в контексті нового образу науки та сучасної культури загалом.
Сьогодні плюралізм актуальний у зв’язку з демократизацією суспільства, всієї
соціокультурної сфери. У методологічному плані плюралізм актуалізується
провідними ідеями і концепціями постмодерністської філософії.
Звідси випливає нагальна потреба в переосмисленні поширеного раніше
негативного ставлення до плюралізму. З іншого боку, заслуговує критики й
відверто апологетична тенденція. Тож актуальними стають комплексні
дослідження методологічного потенціалу плюралізму в науковому пізнані.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича. Вона пов’язана з
4
науково-дослідними темами кафедри філософії: «Гуманітарно-наукова
парадигма знання в контексті філософсько-методологічного дискурсу» (номер
державної реєстрації 0110U000284) та «Комунікативні засади постнекласичної
гуманітарної методології» (номер державної реєстрації 0115U002230).
Ступінь наукової розробленості проблеми. Аналіз відповідних
досліджень і публікацій виявив своєрідну тенденцію, відповідно до якої
поняттям «плюралізм» оперують досить вільно, вважаючи його зміст чимось
самоочевидним. І лише в сучасному філософському дискурсі розпочалося
ґрунтовне та всеохопне його дослідження.
Першим, хто свідомо застосував поняття «плюралізм», були німецькі
мислителі К. Вольф і І. Кант, хоча відомо, що плюралістична проблематика
постала значно раніше. Дослідження проблематики, пов’язаної з питаннями
виникнення та становлення концепції плюралізму, знаходимо у працях
Л. Апфел, Р. Ауді, М. Баґграміан, М. Вольф, І. Берліна, П. Гайденко,
І. Гаріна, А. Гусейнова, В. Джеймса, Л. Жмудя, А. Інґрам, Дж. Кекеса,
В. Огороднікова, Х. Ортеги-і-Гасета, О. Погорєлова, Л. Столовича,
В. Татаркевича, А. Шестакової, П. Шишкоєдова, В. Шкоди та ін.
Наприкінці ХХ та на початку ХХІ століття у зв’язку з деідеологізацією
та лібералізацією суспільної свідомості помітно зріс інтерес до проблеми
плюралізму, зокрема в науковому пізнанні. Змінюється напрям теоретикометодологічних досліджень цього феномену, про що свідчить широке
висвітлення цієї теми в новітній спеціальній літературі (В. Аршинов,
В. Біблер, Д. Данін, В. Канке, І. Касавін, А. Кезін, О. Мамчур, Л. Мікешина,
В. Лекторський, О. Огурцов, Т. Ойзерман, З. Сокулер, Л. Столович,
П. Тищенко, С. Федорин, Л. Червоная, І. Чернікова, І. Шишков та багато
інших). Окремо варто відзначити спеціальний випуск альманаху
«Філософський плюралізм» (2005 р.), автори якого (Д. Анкін, О. Бакеєва,
О. Гілязова, Т. Зарубіна, С. Кралін, В. Плотніков, О. Ускова, Ю. Чуркіна та
ін.) досліджують плюралістичність самої філософії та намагаються осягнути
філософський смисл плюралізму в контексті різних форм культури.
5
У західноєвропейській та американській традиції філософування
проблема плюралізму повсякчас хвилювала дослідників найрізноманітніших
напрямів і течій. Фундаментальними дослідженнями плюралізму в галузі
філософії та методології наукового пізнання можна вважати розвідки
Г. Альберта, В. Вельша, Ю. Габермаса, І. Гасана, В. Джеймса, Н. Картрайт,
Н. Кертж, В. Кнорпа, Т. Куна, І. Лакатоса, Г. Ленка, Ж.-Ф. Ліотара, А. Наеса,
Г. Ніколіс, К. Попера, І. Пригожина, Н. Решера, Р. Рорті, Д. Стампа,
С. Тулміна, Р. Фейнмана, П. Феєрабенда, Дж. Холтона, Г. Шпінера та ін.
Помітним явищем стала колективна праця співробітників центру
філософських досліджень науки штату Міннесота (США) «Науковий
плюралізм» (2006 р.). С. Келлерт, Г. Лонгіно, К. Вотерс, Р. Гір, А. Річардсон,
Естер-Міріам Сент та ін. досліджують різноманітні аспекти плюралістичного
підходу в науковому пізнанні. Йдеться про місце та значення плюралізму в
економічних дослідженнях, математиці, квантовій динаміці,
міждисциплінарних підходах, тлумаченні гено-центричної біології тощо.
В українській науковій літературі простежується дефіцит спеціальних і
системних досліджень потенціалу плюралізму в філософсько-методологічному
та науковому пізнанні. Після монографії В. Шкоди «Виправдання різноманіття:
принцип поліморфізму в методології науки», виданої на початку 90-х років ХХ
століття, тема плюралізму в науковому пізнанні так і не стала предметом
комплексного аналізу в межах філософії науки. Втім, не можна не відзначити
низку розвідок, у яких визначення плюралізму зумовлене конкретними
методологічними завданнями. Доречно згадати дослідження А. Абдули,
Т. Білоус, П. Бублика, І. Владленової, І. Добронравової, В. Загороднюка,
М. Марчука, О. Погорєлова, Н. Поліщук, Б. Починка, І. Починок, О. Ратнікової,
Р. Рошкульця, Л. Сидоренко, В. Чуйка, Л. Шашкової та ін.
Мета дисертаційного дослідження полягає в осмисленні світоглядних,
епістемних і методологічних засад плюралізму, його евристичного
потенціалу, реалізованих і нереалізованих можливостей у контексті
проблематики сучасної філософії науки.
6
Відповідно до мети поставлено такі дослідницькі завдання:
– розкрити суть і витоки проблеми плюралізму як світоглядного та
методологічного принципу в історико-філософській традиції та її роль у
становленні предметної сфери філософії науки;
– виявити когнітивно-ціннісні передумови актуальності
плюралістичного підходу в контексті теоретико-методологічного дискурсу
постмодерністської та прагматистської філософської думки;
– з’ясувати особливості становлення принципу плюралізму в контексті
розвитку філософії та методології наукового пізнання, різні погляди на
проблему та способи їх обґрунтування;
– дослідити передумови актуалізації когнітивного потенціалу
плюралістичного підходу в методології наукового пізнання, пов’язані з
новітніми тенденціями теоретичного мислення;
– проаналізувати плюралістичні настанови крізь призму становлення
некласичного типу раціональності, тісно пов’язаної з особливостями
постнекласичної науки і методології;
– виявити перспективи розвитку новітньої філософії науки з
урахуванням евристичного потенціалу плюралізму, що значно розширює
горизонт її предметної та методологічної сфери.
Об’єктом дисертаційного дослідження є плюралізм як складний,
багатовимірний світоглядний і методологічний феномен.
Предмет дослідження – потенціал плюралістичного підходу в
науковому пізнанні та методологічні засади його актуалізації.
Методи дослідження. Тема дисертації передбачає комплексний
характер обраної методології. Крім загальнонаукових методів аналізу і
синтезу, абстрагування, ідеалізації, узагальнення, конкретизації,
використовується метод раціональної реконструкції, що дозволяє виявити
логіку становлення, функціювання та перспективи подальшого розвитку
плюралізму в філософії та методології наукового пізнання. За допомогою
компаративістського методу виявлено спільні та відмінні характеристики
7
окремих методологічних підходів у процесі концептуалізації множинності та
різноманіття. У досліджені класичної науки та місця плюралізму в ній
застосовано метод доведення від супротивного. Синергетичний підхід
використано як засіб виявлення закономірностей самоорганізації та
саморозвитку складних систем, до якого віднесено наукове пізнання.
Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційному
дослідженні здійснено спробу обґрунтування методологічної концепції
плюралізму, що відіграє важливу роль у когнітивних і методологічних
практиках новітньої філософії науки.
Зміст концепції конкретизується у таких твердженнях, які претендують
на наукову новизну і виносяться на захист:
– виявлено низку притаманних плюралістичному підходові
концептуальних модусів, серед яких: суб’єктивність, якісне різноманіття,
критичний діалог (толерантність), свобода, гносеологічна скромність, які
відтворюють специфіку та методологічний потенціал плюралізму в
науковому пізнанні;
– з опорою на концепцією В. Стьопіна, виокремлено моделі плюралізації
наукового знання відповідно до типів наукової раціональності (класика,
некласика та постнекласика). На відміну від негативного ставлення класичної
науки до поняття множинності, некласична раціональність актуалізує
плюралізм описів об’єкта пізнання, чому сприяв сформований Н. Бором
принцип додатковості, а на постнекласичній стадії розвитку науки
відбувається послаблення методологічного ригоризму та формування
плюралістичного підходу.
Вперше:
– розкрито конструктивну роль плюралізму в сучасній філософії науки
та перспективи застосування плюралістичного підходу в новітньому науковометодологічному дискурсі; виявлено зв’язок плюралізму з феноменом
толерантності; обґрунтовано думку, що ступінь усвідомлення концепції
толерантності прямо пропорційно залежить від глибини розуміння сутності
8
плюралізму, що евристичний потенціал плюралістичного підходу
ґрунтується на толерантній відповідальній взаємокритиці, що узгоджується з
позицією пізнавальної скромності;
– у результаті дослідження когнітивно-ціннісного потенціалу
плюралізму в контексті філософії постмодернізму встановлено, що поряд із
суто негативними інтерпретаціями постмодерністського плюралізму,
зведеного до когнітивної байдужості, методологічної безпринципності та
радикальної релятивізації, існують переконання, згідно з якими плюралізм
виражає методологічну відкритість, а в соціально-культурному значенні –
відповідну міру демократичності й толерантності суспільства;
– дослідивши концепцію плюралізму В. Джеймса, яку можна назвати
поміркованим плюралізмом, встановлено, що творчий доробок
американського філософа зіграв надзвичайно важливу роль в історії генези
концепції плюралізму. Показано, що ідеї прагматистської філософії
В. Джеймса корелюють із новітніми інтерпретаціями методологічної
програми плюралістичного підходу в межах філософії науки.
Уточнено:
– твердження, що поступовому прийняттю науковим співтовариством
плюралістичного підходу можуть перешкоджати тенденції до уподібнення
змісту цієї методологічної програми з еклектизмом і релятивізм, у результаті
чого нівелюється його евристично-методологічний потенціал, натомість
ефективний спосіб осягнення специфіки плюралізму передбачає виявлення
його відмінності від інших підходів, кожен з яких пропонує специфічну
пояснювальну схему та своєрідні засоби операціоналізації;
– думку, що формування сучасної наукової картину світу відбувається
поряд з актуалізацією плюралістичного підходу, враховуючи те, що
постнекласика реалізує тенденцію до послаблення методологічного
ригоризму, а збагачення пізнавального досвіду науки ідеями додатковості,
діалогу, толерантності, альтернативності, коеволюції суттєво розширює
горизонт наукового знання.
9
Набуло подальшого розвитку:
– тлумачення місця та ролі плюралізму в гносеології та методології
науки, що виражене в словосполученні «плюралізм щодо наук»
(англ. pluralism about the sciences), запропоноване С. Келлертом, Г. Лонгіно,
К. Вотерсом, які розрізняють, з одного боку, явище множинності в науках
(англ. plurality in the sciences), тобто наявність різноманіття підходів,
множинність репрезентативних або класифікаційних схем, пояснювальних
стратегій, моделей і теорій, дослідницьких програм і парадигм, а з іншого
боку – плюралізм щодо наук як позитивну оцінку такого стану справ, коли
множинність відображає незбориму властивість наукового пошуку й
становить, радше, її перевагу. О. Огурцов також припускає одночасне
існування конкуруючих теорій, «картин світу», дослідницьких програм,
суперництво різних методологічних програм, взаємна критика і конкуренція
яких сприяє прогресу наукового знання.
Теоретична і практична значимість отриманих результатів.
Дослідження розширює проблемне поле сучасної філософії та методології
науки. Отримані результати висвітлюють неактуалізований, прихований досі
пласт ідей в історії філософської та наукової думки, що відкриває нові
горизонти для дослідження цієї проблематики.
Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що матеріали
дисертації, теоретичні твердження та висновки можуть бути використані при
підготовці навчально-методичних посібників, а також у викладанні
нормативних філософських дисциплін і спеціальних курсів, які пов’язані з
філософією та методологією науки, епістемологією, ціннісними аспектами
наукового знання тощо.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні тези і
висновки були оприлюднені та обговорювалися на теоретичних семінарах і
засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича. Їх апробовано також на міжнародних і
всеукраїнських наукових конференціях: «Дні науки філософського
10
факультету – 2012» (Київ, 2012); «Імперативи творчості та гармонії в
проектуванні людиномірних систем» (Мінськ, 2012); «Дні науки
філософського факультету – 2013» (Київ, 2013); «Гуманітарно-наукове
знання: розмаїття парадигми» (Чернівці, 2013); «Гуманізм. Людина.
Особистість» (Дрогобич, 2014); «Знання. Освіта. Освіченість» (Вінниця,
2014); «Гуманітарно-наукове знання: дисциплінарні матриці» (Чернівці,
2015); «Дні науки філософського факультету – 2015» (Київ, 2015);
«Світоглядно-ціннісне самовизначення людини. Толерантність: соціальносмислові варіації та євроінтеграційний контекст» (Чернівці, 2015); «Людина
– соціум – історія: складності сучасних взаємин» (Львів, 2016).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 15
наукових публікаціях автора, в тому числі в п’яти статтях у фахових
виданнях, одній статті в іноземному виданні, десяти тезах доповідей на
науково-практичних конференціях.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох
розділів, шести підрозділів, висновків і списку використаної літератури.
Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінок, з яких основний текст
дисертації – 197 сторінки, список використаних джерел включає 256
найменування на 26 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В результаті здійсненого дослідження, як підсумок розв’язку
поставлених завдань і мети, можна виокремити такі висновки:
1. Поняття “плюралізм” виникло у XVIII сторіччі у творчості К. Вольфа
та І. Канта, які використовували його в контексті протиставляння егоїзмові. В
античній філософії питання плюралізму, за відсутності спеціального поняття,
розгорталося в контексті проблеми єдності та різноманіття. Розкрито зміст
понять “плюралізм філософських учень”, “плюралізм філософії”,
“філософський плюралізм” як ще один важливий аспект у дослідженні витоків
плюралізму, згідно з яким філософія існує як різноманіття конкуруючих і
взаємодоповнюючих творчих систем, динаміку яких успішно описує
плюралізм. Ідея плюралізму релевантна щодо наукового знання, хоча в науці,
на відмінно від філософії, в якій плюралізм постає в силу її природи,
плюралізм виникає вимушено і зумисне, як “природна” реакція на
багатогранність і складність досліджуваного нею об’єкта і як результат
процесу становлення наукового знання, зміни, розвитку його ідеалів,
принципів, критеріїв, норм і т. ін. Різноманіття наукових дисциплін,
відсутність єдиної, остаточної теорії, моделі, концепції в межах окремої
дисципліни, тлумачення процесу еволюції науки через зміну її історичних
стандартів та ідеалів не одразу відображатиме появу плюралізму.
Плюралістичний підхід розкриває ідею множинності та різноманіття
властивими саме йому засобами, що своєю чергою відрізняє його від, скажімо,
таких підходів як монізм, релятивізм, еклектика тощо. Кожна з перелічених
стратегій володіє характерним саме для неї методологічним потенціалом.
2. Концепція плюралізму В. Джеймса, яку можна назвати поміркованою,
зіграла надзвичайно важливу роль в історії становлення цього підходу,
будучи пов’язаною з його новітніми інтерпретаціями, зокрема й
постмодерністськими. З одного боку, теоретики постмодернізму трактують
плюралізм як явище безперечно позитивне, що виражає саму динаміку життя
195
та відповідну міру демократичності й толерантності суспільства, з іншого –
наділяють негативними якостями, вбачаючи у ньому синонім байдужості,
безпринципності, радикальної релятивізації тощо. Незважаючи на
різноманіття можливих підходів, плюралізм у різних його виявах – характерна
риса постмодерністського дискурсу. Понад те, від того, як ми розумітимемо
плюралізм і властиву йому програму інтерпретації множинності та
різноманіття залежить рівень усвідомлення постмодернізму. Поряд із
неприйняттям ідей постмодернізму існують інші погляди, згідно з якими
множинність не тільки не елімінується, а набуває конструктивного характеру.
3. Оскільки плюралізм як філософське поняття ще недостатньо
визначений, то теоретико-методологічний потенціал плюралізму в науковому
пізнанні залишається не артикульованим. Одна з причин такого стану –
негативне ставлення до нього представників радянської філософії.
Проаналізовано різноманіття тлумачень і специфіка використання поняття
“плюралізм” у філософсько-методологічному дискурсі. Виникаючи як
принцип осмислення метафізичних проблем, плюралізм набуває поширення в
інших сферах людської свідомості. Це рівень емпіричного опису плюралізму.
Інший рівень – теоретичний. У сфері філософії та методології науки
“множинність” репрезентується низкою відмінних, інколи конкуруючих
підходів, кожен з яких пропонує специфічну пояснювальну схему та своєрідні
засоби операціоналізації. Звідси випливає, що, по-перше, плюралізм не слід
ототожнювати з простим різноманіттям або множинністю, по-друге, його
варто відрізняти, скажімо, від таких підходів як монізм, релятивізм, еклектика.
4. У процесі становлення некласичної раціональності актуалізується
поняття “множинності” описів об’єкта пізнання, в той час як у класичній науці
воно перебувало поза увагою наукового співтовариства. Ідеали класичної
науки, реалізовані в ньютонівській механіці, не залишали місця для категорій
множинності, складності, суб’єктивності, діалогу, свободи. Пріоритет
надавався категоріям єдності, одиничності, інваріантності, універсальності
тощо. Зміна типу раціональності пов’язана з формуванням нової картини світу
196
– квантово-релятивістської. Усвідомленню нових пізнавальних викликів
значною мірою сприяв сформульований Н. Бором принцип додатковості.
Звертаючись до змісту цього принципу як потенційно багатого смислами
проблемного поля, ми отримуємо можливість застосовувати його евристичний
потенціал у сфері гуманітарних наук. На підставі аналізу передумов
становлення некласичної раціональності показано, що витончена
аргументація, притаманна принципу додатковості, сприяла включенню в
процес наукового пізнання понять “множинність”, “складність”, “альтернативність”, “діалогічність”, іманентних плюралістичному підходові.
5. Формування сучасної наукової картину світу відбувається паралельно
з процесом актуалізації плюралістичного підходу, який, розширюючи та
поглиблюючи уявлення про вихідні принципи і передумови пізнавальної
діяльності, сприяє утвердженню категорій множинності, різноманіття,
відмінності тощо. Становлення постнекласичної раціональності дозволяє
пояснити плюралістичні засади наукового знання, що сприяє формуванню
некласичної епістемології. Методологічний потенціал плюралістичного
підходу реалізується на ґрунті численних теоретичних концепцій представників найрізноманітніших напрямів сучасної філософської думки. Чільне
місце плюралізм посідає в системі філософського знання критичного
раціоналізму й постпозитивізму, набуваючи парадигмального значення та
спростовуючи абсолютизм засадових постулатів класичної методології, що
сприяло формуванню постнекласичної наукової раціональності.
Плюралістичну картину світу передбачає один із провідних наукових
напрямів сьогодення – синергетика. Його послідовники окреслюють сучасну
наукову картину світу як плюралістичну та вбачають за категоріями
різноманіття та множинності позитивний зміст.
6. Плюралізм пов’язаний з новими темами у філософії науки: реалізм –
антиреалізм, фундаменталізм – антифундаменталізм, редукіонізм –
антиредукціонізм, деуніфікація науки, сучасні натуралістичні переконання в
західній філософії, соціологія науки тощо, що дозволяє побачити перспективи
197
плюралістичного підходу в сучасному науковому дискурсі. Показано, що в
межах новітньої філософії науки плюралізм не просто визнається нормою
становлення нового наукового знання, а передбачає створення цілісної
філософської теорії, в межах якої осмислюються ключові особливості та
атрибути плюралістичного підходу. Ступінь усвідомлення концепції
толерантності прямо пропорційно залежатиме від глибини розуміння ідеї
плюралізму. Плідно практикуватиметься вона тоді, коли буде усвідомлена, поперше, в анти-релятивістському значенні, тобто у відмові від байдужості,
консервації, зневажливого ставлення, по-друге, на основі плюралістичних
позицій у формі відкритого, відповідального, критичного діалогу (В. Лекторський). Водночас важливо підкреслити, що евристичний потенціал
плюралістичного підходу ґрунтується на толерантній відповідальній
взаємокритиці, що узгоджується з позицією пізнавальної скромності.