ФІЛОСОФСЬКО–ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЛЕГІТИМАЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП. ………………………................................…………………………... 3

РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ТЕОРЕТИЧНОГО КОНТЕКСТУ ДИСЕРТАЦІЙНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ ……………………………………………………………….. 11
1.1 Формальне обмеження поля дослідження …………….……………... 11
1.2 Змістовне обмеження поля дослідження ……………….…………… 23

РОЗДІЛ 2 ПОШУК СУСПІЛЬНОГО ІДЕАЛУ В НОВОЄВРОПЕЙСЬКИХ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯХ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО ЛАДУ …....…………..…..... 32
2.1. Філософські витоки легітимації справедливої держави
Нового часу …….……………………………………………… ………….... 32
2.2. Демократія як легітимаційний принцип …………………...…….….… 47
2.3. Лібералістичні та індивідуалістичні концепти державного
ладу ………………………………………………………………….……..... 57
2.4. Формування концепції правової держави …………………….….… 69
2.5. Концепція «соціалістичної правової держави» ………….……..…… 81

РОЗДІЛ 3. СТУПЕНІ ЛЕГІТИМАЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ …………..….… 95
3.1. Легітимація права і правопорядку ………………………..…….….... 97
3.2. Громадянське суспільство і основи вільного співіснування. ……..... 112
3.3. Поняття правової держави та її легітимаційні принципи .....….…. 137

ВИСНОВКИ ….................……………………………………….....…….…… 156
Список використаних джерел ……………………….......………….……. 164
Вступ.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю тео-ретичного обґрунтування справедливого суспільного ладу і відповідних йому права й держави, як невід’ємних інституційних чинників соціально-розвиненої людської спільноти.
Сучасний етап історії України, який характеризується інтенсивним руйнуванням соціальних інституцій тоталітарної доби та активними пошуками нових форм суспільного життя, зміною соціальних парадигм та ідеалів, розбудовою нових державноправових інституцій демократичного ґатунку, вимагає нових методологічних і тематичних досліджень в галузі суспільних наук, які враховували б саме правові аспекти суспільних змін і соціального буття.
Філософія права продовж багатьох сторіч ґрунтовно досліджувала соціальнополітичні та державноправові аспекти найголовніших (граничних) проблем суспільного життя, результатом чого стала значна кількість філософськоправових концептуалізацій, що поряд з критичними оцінками існуючих соціальних норм, цінностей та інституцій, здійснювали аналіз нормативних засад нових, більш справедливих основ державноправового і політичного ладу суспільства.
Однією з таких концептуалізацій в фундаментальній традиції філософії права була ідея правової держави (Rechtsstaat) як такого державноправового ладу, де діяльність владних інстанцій обмежується суворо визначеними правовими рамками. Концепт правової держави не залишився умоглядною ідеєю, а набув втілення в конкретних соціальних та державноправових інституціях. Країни, в яких верховенство права поважається державою і громадянами, справедливо оцінюються в світі як найгуманніші та найрозвинутіші держави сучасності.
Основний закон України – Конституція проголошує нашу країну “демократичною соціальною правовою державою”, що передбачає, окрім значних інституціональних змін ще й серйозного теоретичного обґрунтування цієї ідеї, наукових і філософських дискусій про основні засади правової держави, а також пошук якомога точнішої дефініції самого поняття. Саме новизна його, як для суспільної свідомості, так і для суспільних наук, породжує або надто спрощений погляд (правова держава  “закономірний етап” еволюції держави), або однобічну трактування поняття в окремих науках (політологія, соціологія, теорія держави і права).
Тому важливо, і в цьому полягає сутність дисертаційного дослідження, не тільки прояснити ідейні витоки самого концепту, але проаналізувати основний зміст поняття саме з позицій філософії права: сформулювати в смисловому відношенні точну дефініцію, виокремити суттєві ознаки та нормативні принципи правової держави, котрі визначають її легітимність.
В німецькій філософсько-правовій традиції концепт правової держави формувався під впливом філософії права І. Канта, чия трактування права утвердила автономію особи та підірвала підвалини патерналізму абсолютистської держави. “Справедливий громадянський лад” концептуалізувався Кантом на апріорних принципах: свободи, рівності та самостійності людини й громадянина. Автор поняття “правова держава” Карл Велькер розумів його як форму держави, що змінює на певному історичному етапі “деспотію” і “теократію”. Подальшого розвитку концепція правової держави набула в творах В.фон Моля, В.фон Гумбольдта, Фр. Шталя Р. Гнайста, Г. Майера. Класичним визна-ченням даного поняття вважається дане Л.фон Штайном: “правова держава  це управління, що спирається на конституцію і контролюється судом”.
Історія західноєвропейської політично-правової та філософської думки репрезентована значною кількістю праць (К.Шмідт, Е.В Бьокен-форде, Дж. Буханан, П. Козловскі, Р. Ноцік та інших ), в яких розглядається тема становлення правової держави та пов’язаних з нею проблем. В Україні перші публікації про правову державу почали з’являтись лише в 1990-х роках. Тривалий ідеологічний диктат класово-партійного підходу як в філософії, так і в правових науках зумовив відкидання в процесі теоретичного дослідження державного ладу самого поняття “правова держава”, трактування його як ідеологічного терміну, яким “буржуазна наука” намагається замаскувати буржуазну інституцію “класового гноблення”.
Трагічний досвід злочинної діяльності держави проти людяності (нацистського та сталінського режимів) стимулював нові пошуки в теорії правової держави: вона проголошувалась дієвою альтернативою тоталітаризму (А. Бруннер), досліджувались соціальноекономічні умови її можливості (Б. Тьоніс, Ф.фон Гаєк). В сучасній філософії центральною проблемою  обґрунтуванням принципів правової держави,  безпосередньо займається дискурсивна теорія права (Ю. Габермас), а також такі видатні філософи сучасності як О. Гьоффе та Дж. Роулз.
Вітчизняні доробки в теорії правової держави починаються ще в дожовтневий період в працях П. Новгородцева, С. Гессена, Б. Кістя-ківського та інших філософів права, котрі розглядали цю проблему з лібералістичних позицій.
Відновлення теоретичного інтересу до правової держави стало можливим тільки після 1988 року, коли керівництво КПРС проголосило курс на демократизацію суспільства та підпорядкуванню діяльності державної влади праву. Концепцію “соціалістичної правової держави” розвивали Алєксєєв С.С, Батурін Ю.М., Гаврілов О.А., Гаджієв К.С., Грязін І.В., Лівшиц Р.З, Лукашова Е.А., Манохін В.М., Нерсесянц В.С. та інші, хоча ця теорія в більшості своїх положень суперечила засадам марксистського вчення про державу і право.
Українські дослідники-правознавці також внесли теоретичний вклад в розробку проблематики правової держави в загальному контексті проблематики філософії права, особливо Бандура О.О., Білас І., Колодій А.М., Костицький М.В., Копейчиков В.В., Ларіонова В.К., Мацюк А.Р., Петрова Л.В., Рабінович П.М., Римаренко Ю.І., Скрип-нюк О.В., Ходаківський М.В., Шемшученко Ю.С. та інші. Варто відзначити і дисертації, присвячені теоретико-історичному дослідженню правової держави (Тимашева В.І.) та її конституційних основ в контексті новітнього українського досвіду (Заєць А.П.).
Однак більшість досліджень правової держави орієнтуються на юридичні аспекти проблеми, а специфіка юридичного світогляду зумовлює орієнтацію на позитивне право і наявні державно-правові інституції та не завжди прояснює їх підґрунтя, в тому числі критерії їх легітимності. Це зумовлює необхідність філософського дослідження, яке покликане узагальнити філософсько-правові рефлексії щодо справедливого державного ладу та концептуалізувати їх як принципи правової держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в межах науково-дослідної теми Центру гуманітарної освіти НАН України “Цілісність і динаміка культури”. Дисертація узгоджується із проголошеним Конституцією України курсом на побудову демократичної, соціальної правової держави, формування гуманного громадянського суспільства і дієвої правової системи.
Мета та задачі дослідження. Метою здійсненого дослідження є обгрунтування основних нормативних принципів, котрі легітимують державно-правовий лад, в якому державна влада суттєво обмежена правом та контролюється суспільством задля забезпечення свободи індивіда та захисту прав людини і громадянина.
Ця мета досягається при вирішенні таких завдань:
1. Розглянути духовні та правові теоретичні витоки головних моделей легітимації Нового часу в західноєвропейському контексті філософсько-правового дискурсу про справедливий державний лад.
2. Проаналізувати співвідношення концепту правової держави та теорій демократії, індивідуалістських і лібералістичних вчень. Внаслідок чого прояснюється взаємовплив вищевказаних теорій та фундаментальні основи їх синтезу в філософсько-правовій сфері, а також взаємодія їх принципових положень в діючому праві та в інституалізації основ правової держави.
3. Довести принципову взаємозалежність правової держави та громадянського суспільства: де суспільство здатне і прагне контролювати нормативні основи справедливого державно-правового порядку, а держава володіє монополією на соціальний примус, проте обмежена основними законами.
4. Обґрунтувати філософсько-правову основу теоретичної легітимації правової держави, тобто визначити основні нормативні принципи, які конституюють праволімітовану державну владу в її відношенні до суспільства та прав і свобод людини.
Об’єктом дослідження є поняття правової держави.
Предмет дослідження – теоретичні легітимації, які обґрунтовують державно-правовий лад суспільства, а також трансцедентальні принципи, котрі легітимують правову державу і ставлять її в залежність від громадянського суспільства.
Методи дослідження. Для досягнення мети та розв’язання завдань автор використовує методологію критичної філософії права, засновником якої був І.Кант. Це означає аргументативно-понятійний аналіз засад права і держави в перспективі універсальної (деонтологічної) етики. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки рекомендації спираються на результати досліджень вітчизняних учених і вчених зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційному дослідженні обґрунтовуються універсальні принципи правової держави як справедливого державно-правового ладу. Особливість авторського підходу полягає в тому, що в дисертації, з одного боку, пропонується нове бачення поняття правової держави як теоретичного концепта, що синтезував в собі фундаментальні положення новоєвропейської філософсько-правової думки (теорії демократії, лібералістичних та індивідуалістських вчень, традиції природного права); з іншого боку пропонується власне авторський варіант теоретичної легітимації правової держави засобами критичної філософії права, що значно розширює конкретно-історичні та політико-правові межі її інституалізації.
Розкрито, що суспільний ідеал Нового часу було сформовано в теоретичному моральноправовому дискурсі на терені Західної Європи, започаткованого дискусіями про легітимний державно-правовий лад між прибічниками церковної та світської влади в суспільстві.
Вперше одержано таке наукове положення, згідно якому концепт правової держави набув універсальних ознак в ситуації принциповоможливого змагання різних легітимаційних теорій (демо-кратичної, ліберально-індивідуалістичної, соціалістичної та інших). Переваги отримали теорії, котрі раціонально обґрунтовували тип держави, обмеженої морально-правовими принципами, котрі не підлягають перегляду з боку державних органів влади.
Обґрунтовано, що теоретична легітимація правової держави має бути здійснена поступенево: спочатку доведенню підлягає необхідність соціального примусу; потім обґрунтовуються переваги правової регуляції суспільних відносин державою; і тільки тоді визначаються нормативні принципи діяльності держави, обмеженої правом та контрольованої суспільством.
Розкрито положення, згідно якому інституалізація негативної свободи індивіда в громадянському суспільстві створює реальні умови для формування вільного волевиявлення громадян (насамперед, в політично-правовій сфері), тільки такий тип суспільства може контролювати нормативні основи справедливого державно-правового порядку, тобто правової держави.
Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає в використанні положень та висновків в учбовому процесі при розробці відповідних лекційних і семінарських спецкурсів з філософсько-правових тем в межах загального курсу з філософії для аспірантів НАН України.
Теоретичні положення, оцінки та висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, використовуються для подальшої науковотеоретичної розробки проблеми оцінки інституцій правової держави в аналізі гуманітарної експертизи соціально-політичних та державно-правових процесів, що відбуваються в Україні.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри філософії та кафедри філософії науки та культурології Центру гуманітарної освіти НАН України та міжкафедральних семінарах кафедр філософії, теорії держави і права, історії держави і права, кримінального процесу, кримінології та юридичної соціології, юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України.
В рамках Міжнародної літньої філософської школи “Філософія права для відкритого суспільства” (Київ, 1999) зроблено доповідь та захищено науковий реферат на тему ”До визначення поняття легітимації в філософії права”. Положення дисертації знайшли відображення в доповіді на науково-практичній конференції “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (Київ, 2000р.).
Публікації. Результати досліджень опубліковані в 4 наукових статтях, з них – 3 в фахових наукових журналах та збірках наукових праць.
Структура дисертації визначається змістом наукової проблеми і спрямована на аналіз і обґрунтування запропонованих автором теоретичних положень. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на десять параграфів, висновків. Обсяг основного тексту дисертації – 163 сторінки. Список використаних джерел - 260 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми обґрунтування основних нормативних принципів, котрі легітимують правову державу. Філософсько-правовий аналіз зосереджено на обґрунтуванні державно-правового ладу, за якого державна влада суттєво обмежена правом та контролюється суспільством задля забезпечення свободи індивіда та захисту прав людини і громадянина.
Вирішення цієї наукової проблеми реалізувалась в таких положеннях:
Розглянувши духовні та правові теоретичні витоки головних моделей легітимації Нового часу в західноєвропейському контексті філософсько-правового дискурсу про справедливий державний устрій, ми можемо окреслити наступні висновки:

1) Розкрито підстави різноманітності теоретичних способів легітимації соціального ладу в цілому та державно-правового зокрема: в Західній Європі з часів падіння Римської імперії постали унікальні умови, що контекстуально зумовили синтез античної традиції (особливо рецепції давньогрецької філософії та римського права) з духовним комплексом християнської релігії.
Вплив християнства (католицтва та протестантизму) на способи легітимації держави виявився подвійного характеру:
а) християнська церква (як зацікавлена в ієрархічному соціальному порядку інституція) визнавала, що будь-яка влада є "влада від Бога", тобто виправдовувала (з певними обмеженнями) роль держави на регуляцію суспільного життя і всіляко підтримувала модель легітимації, характерної для символічного універсуму традиційного суспільства (коли існуючі соціальні лад, інституції та вартощі визнаються єдино можливими і правильними, а всі інші - ворожими і зловісними), тобто ідейно виправдовувала наявний державно-правовий лад, не ставлячи під сумнів його справедливість;
б) з іншого боку, християнська теорія піддала есхатологічній релятивізації роль і значення держави (як тимчасової, недосконалої та обмеженої в своїх можливостях інституції) в людському житті - в християнстві моральні чесноти та вартості відділились від громадянських і набули значної соціальної переваги. Ця тенденція поглибилась внаслідок боротьби за свободу совісти в ідейних течіях Реформації. Вперше в історії людства теорія постає як критична інстанція по відношенню до дієвого владного порядку, створюючи передумови для постановки питання про справедливість державно-правового ладу як такого.
Традиційні патерналістські способи легітимації держави, розглянуті нами в параграфі 2.1., котрі обґрунтовували державну владу як частину священного порядку, покора якому не може бути піддана жодному сумніву, поступились місцем новим концептуальним механізмам легітимації держави. І якщо в традиційних суспільствах теоретики легітимації повністю залежали від влади, то в католицькій частині християнського світу, в теоретичній сфері з’явились незалежні теоретичні джерела легітимаційних моделей. Там створились умови для конкуренції в способах обґрунтування державної влади між теологією, філософією та наукою. Хоч результати і наслідки цих змагань найчастіше залежали від самої державної влади, а не від аргументаційної переконливості певної легітимаційної моделі, і носії конкуруючих поглядів переслідувались політичними, карними і теоретичними методами, все ж “програвші” теорії не зникали із філософсько-правового та політичного дискурсу. Сам дискурс завдяки письмовим джерелам і певною мірою спільному культурно-релігійному простору (завдяки латинській мові) невпинно розширявся. З появою книгодрукування розширення стало невідворотнім, а з появою газет теоретичний дискурс легітимації отримав можливості широкого впливу на маси.
Пошук суспільного ідеалу в філософсько-правовому та політичному дискурсі Нового часу став визначальним чинником в зміні способів легітимації. Після тематизації в філософії історії Дж.Віко, Гердера та Г.В.Ф.Гегеля ідея суспільного розвитку отримала загального визнання і широкого розповсюдження в філософії та в науці. Ідея прогресу, захопивши європейську свідомість, стала видаватись чимось природнім, закладеним і в єстві людини, і в основах суспільства, і в структурі універсуму. Ця ідея сприяла не тільки новим інтерпретаціям існуючого соціального порядку як певної стадії розвитку, а й пошуку основ соціального порядку майбутнього. Більш того, існуючий суспільний устрій став нерідко критикуватись з позиції концептуально-обгрунтованого ідеалу майбутнього (так в західно-європейському дискурсі з’явились феномени утопії, анархії, комуністичного проекту устрою суспільства). Відповідно до цього, традиційні способи легітимації (визнання) соціального порядку, і, особливо, держави, поступово втрачали свою теоретичну ефективність і актуальність.

2). Прояснено взаємовплив вищевказаних теорій та фундаментальні основи їх синтезу в філософсько-правовій сфері, а також взаємодія їх принципових положень в праві та в інституалізації основ правової держави на основі філософсько-правового аналізу співвідношення концепту правової держави та теорій демократії, індивідуалістських і лібералістичних вчень,:
Ознакою європейського дискурсу про державу і право став взаємний вплив, котрий справляли одне не одного різні теорії легітимації. Так теорія демократії була змушена пристосовувати принцип народного суверенітету до нормативних основ лібералізму та індивідуалізму, котрі вимагали гарантій прав особи (від можливих зловживань з боку більшості) і гарантій врахування суджень та волі меншостей (в античних демократіях та ранніх демократичних теоріях, таких як в Руссо, подібні гарантії не визнавались). А теорія лібералізму зазнала впливу соціалістських концепцій (що розвивалися під лозунгом соціальної солідарності), визнаши роль держави в формуванні загально-національних систем народної освіти і охорони здоров’я, певному регулюванню ринкових відносин з метою допомоги програючим в конкурентній боротьбі (проти чого категорично заперечував класичний лібералізм). Такий взаємовплив створював фон принциповоі можливості досягнення компромісів і консенсусів спочатку в теоретичній сфері легітимацій, а потім і в політичній практиці. Зрозуміло, що цей взаємовплив не носив якихось ознак ідеально-погоджувального процесу – це завжди було змагання і навіть боротьба філософсько-правових та політичних ідей. Але логіка раціонально обґрунтованої теорії (чим і були в самому загальному розумінні різноманітні моделі легітимації) вимагала пошуків критеріїв перевірки істинності своїх положень, що не обходилось без порівняння своїх ідей з поглядами теоретичних супротивників.

3). Переваги отримали теорії, котрі раціонально обґрунтовували тип держави, обмеженої (праволімітованої) етичними і правовими принципами, що не підлягають перегляду з боку державних органів влади.
Для теорії демократії такими правовими принципами стали: принцип народного суверенітету як обмежуючий можливі зловживання та монополізацію державної влади урядом. «Урядування народу, – зазначає Дж.Н.Мур, – кероване народом й існуюче для народу – це один з п’яти найбільш значущих принципів верховенства права (the rule of law)[26, с.14]. В теорії лібералізму принцип поділу гілок влади слугує двом фундаментальним завданням: по-перше захищає громадянина від посягань з боку цих самих державних інституцій (обмежуючи коло повноважень), котрі за самим своїм призначенням покликані права й свободи громадян захищати; по-друге ставить всі види публічної влади в безпосереднє підпорядкування конституції й відповідним підзаконним актам, причому це підпорядкування вимагає контролю з боку інших гілок влади і з боку громадської думки (основний голос якої - вільна преса - отримала назву “четвертої влади”) – що означає не що інше як обмеження влади держави щодо суспільства та окремих громадян.
Такими ж обмеженнями є, по своїй суті, і всі інші принципи правової держави, які детально визначаються в параграфі 3.3. Тому й поняття Rechtsstaat подібне англійському “rule of law” й американському “limited government”, бо всі разом вони конститують новий тип держави, в якій первинної важливості набувають правові процедури, що експлікують й конкретизують певні трансцедентальні принципи (ідея свободи людини, рівності та самостійності громадянина, невід’ємних прав особи та інші), які затверджуються в якості не підлягаючих перегляду нормативних передумов.

4). Ці передумови в теоретико-легітимаційному плані мають принциповий характер процедурних і субстанційних настанов - вони задають загального напрямку нормам (законам і указам) й конкретним відправленням права. Саме ці нормативні передумови і є основою правової держави, максимально звужуючи можливості зловживань влади і владою, ставлять її в певні межі - праволімітують, а в разі відповідності діяльності держави цим основоположенням - легітимують її.
Ось що мається на увазі , коли йдеться про “панування права” - те, що влада діє в рамках процедурних і нормативних передумов, котрі вона сама не вповноважена змінити. Всі діючі закони і державно-правові інституції визначаються цими передумовами інакше вони втрачають легітимний характер.
Концепт правової держави, ставши загальним для теоретичних легітимацій державно-правового устрою в німецькій філософії права, став одним з багатьох суспільним ідеалом Нового часу, що раціонально обгрунтовував такий тип держави, влада якої обмежена правом і контролюється судом. В той же час цей концепт мав такі характеристики, котрі дозволяли бачити в ньому певні універсальні ознаки, властиві не окремій (Німеччині чи Англії), а багатьом країнам сучасності:
• підвищена роль права в регуляції життя суспільства,
• тенденції до праволімітації державної влади (особливо діяльності виконавчої влади), система судочинства на основі парадигми “Все, що не заборонено законом, дозволено”,
• експлікація та конкретизація загальних принципів, котрі стають нормативними передумовами дійсно справедливого правопорядку і підлягають позитивуванню в чинному законодавстві.
Історію інституалізації основ правової держави, на жаль, не можна потрактувати як лінійний процес розвитку, як ряд успіхів в справі встановлення дійсно справедливого суспільного устрою. Цей концепт використовувався і для ідеологічного виправдання відверто злочинних політичних режимів (“правова держава німецької нації” націонал-соціалістів, “італійська правова держава” фашистів ), що давало привід критиці всього концепту як такого, що слугує наданню державному примусу респектабельно - справедливого вигляду.
Теоретичний концепт правової держави зазнавав впливу лібералістичних та індивідуалістських вчень, а також теорії демократії, не обійшлося і без впливу соціалістичних концептів суспільного устрою, що породжувало нові види аргументації і такі поняття як “демократична правова держава”, “соціальна правова держава” і навіть “соціалістична правова держава”, тому питання теоретичного обгрунтування і практичної інституалізації залишається все ще принципово відкритим.
5). Правова держава не потребує традиційної легітимації (виправдання існуючого ладу) та буль-яких міфологізацій на кшалт "віковічної демократичності" певного народу тощо, оскільки існують загальновідомі принципи, котрі визначають її легітимність. Її концепція постала як постановка проблеми теоретичного обгрунтування справедливого державно-правового ладу, котрий мав бути відповідним моральним засадам особи та захищати свободи та права людини і громадянина.
Основні принципи та інституційні основи правової держави розроблялись філософами та теоретиками права, як такі, що підлягають раціональному усвідомленню, обговоренню та перевірці і в теорії, і в соціальній практиці. Їх успішна інституалізація, впровадження в практику законотворчості, в діяльність всіх державних органів та суспільне життя в демократичних країнах свідчить про їх фундаментальне значення та достовірність.
6). Правова держава не ставить завдання ідеологічної легітимації, тобто нав'язування державою ідеологічних обґрунтувань необхідності та виправданості існуючого ладу з метою отримання масової лояльності.

7). Легітимність правової держави забезпечується тільки в громадянському суспільстві, яке в змозі праволімітувати державні інституції і поставити їх діяльність під контроль громадськості, а також запобігати будь-яким спробам держави узурпувати владу.

8). Наше визначення громадянського суспільства – це суспільство, в якому свобода індивідів має позастатусний характер та інституалізована в праві, приватній власності, ринковій економіці, визнається автономія моральних і релігійних переконань особи (також віротерпимості); не-політичні інституції (сім’я, освіта, економіка) не зазнають утисків з боку держави, а навпаки, визначають цілі та функції держави, обмежуючи її правом.

9) Наше визначення правової держави - це держава, чия діяльність спрямована на втілення права і обмежена правопорядком, який гарантує права особи в основному законі – конституції. Природні права людини стають основними правами (позитивуються), а державно-правовий порядок підкоряється нормативним засадам – принципам (що не підлягають перегляду), які праволімітують державу та легітимують її : - принцип народного суверенітету; - принцип представництва; -принцип гарантування основних прав в конституції; - принцип правочинності влади; - принцип захисту громадських асоціацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Агешин Ю.А. Политика, право, мораль. – М.:Юрид. лит., 1982. – 160с.
2. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Изд-во Норма, 1998. – 336с.
3. Алексеев С.С. Основы теории государства и права. – М.: Юрид. лит., 1971.- 406с.
4. Алексеев С.С. Правовое государство – судьба социализма. – М. Юрид. лит., 1988. – 175с.
5. Алексеева Т.А. Полезна ли философия политике? // Общественные науки и современность. – 1991. – № 2. –
6. Алексеева Т.А. Личность и политика в переходной период: проблема легитимности власти // Вопросы философии. – 1998. – №7. – с.58-65.
7. Андрущенко В.П. Україна і цивілізованний світ: проблеми пошуку оптимальної моделі соцальної організації // Генеза.– 1994. – №1. –
8. Апель К.О. Етноетика та макроетика: протирiччя чи доповняльнiсть // Полiтична думка. – 1994. – №4. – с.85-92.
9. Арендт Г. Становище людини. – Львів: “Літопис”, 1999. – 254с.
10. Аристотель. Сочинения : В 4т. – М.: Мысль, 1984. – Т.4. – 830с.
11. Бакунин М.А. Государственность и анархия // Бакунин М. Философия. Социология. Политика. – М., 1989. – ст.291-526.
12. Баллестрем К. Апории теории тоталитаризма // Вопросы философии. – 1992. №5. –
13. Батурин Ю.М., Лившиц Р.З. Социалистическое правовое государства: От идеи – к осуществлению (политико-правовой взгляд). – М.: Наука, 1989. –256с.
14. Бергер П. Капиталистическая революция. 50 тезисов о процветании, ра-венстве и свободе. – М.:Прогресс, 1994. – 320с.
15. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М.: Прогресс 1995. -
16. Берк Е. Права людини // Лібералізм: Антологія. – К.: Смолоскип, 1998. –с.281-285.
17. Берлін І. Чотири есе про свободу. – К.: Основи, 1994. – 272с.
18. Библер В. О гражданском обществе и общественном договоре // Через тернии. Сб. ст. – М., 1990. – с.336- 361.
19. Білас І. Право, суспільство, держава: від тоталітаризму до демократії. // Розбудова держави. – 1994. – №3. – с.36-42.
20. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права. – К.: Аттіка, 1999. – 204с.
21. Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозв’язок та результа-тивність. // Право України. – 1997. – №12. – с.75-78.
22. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов XIX-XXcт. // Вопросы философии. – 1991. – №8. –
23. Веллмер А. Модели свободы в современном мире // Социологос: Пер. с англ., нем., франц. – М.:Прогресс, 1991. – с.39-50.
24. Вебер М. Избранные произведения. – М.:Республика, 1990. – 754с.
25. Вехи. Из глубины. Сост. и подгот. тексты А.А.Яковлев – М. 1991. – 608с.
26. Верховенство права. / Ред. Куликов А. – М.: Прогресс, 1992. – 213с.
27. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М., 1985. – 175с.
28. Вольтер. Трактат о веротерпимости // Вольтер. Сочинения : В 3т. – СПб., 1909. – Т.1. – 255с.
29. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. – К.: ВіРА ІНСАЙТ, 2000. – 375с.
30. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права. – М. Юрид. лит., 1949. – 418с.
31. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. – Львів: Літопис, 2000. – 318с.
32. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. – К.:Наукова думка, 1990. – 207с.
33. Гаврилов О.А. Концепция правового государства и стратегия право-творчества // Теория права: новые идеи. Вып. 1. – М., 1991 – с.62–74.
34. Гаджиев К. Гражданское общество и правовое государство // Мировая экономика и международные отношения. – 1991. – №9. – с.5-18.
35. Гаджиев К.С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философии. – 1991. – №7. –
36. Гаджиев К.С. Эпоха демократии? // Вопросы философии. – 1996. – №9. – с. 3-23.
37. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность. – М.: Прогресс, 1991. –
38. Гегель Г.В.Ф. Философия права – М.: Мысль, 1990. – 524с.
39. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники. – М.: Ad Marginem, 1995. – 224с.
40. Гергей Е. История папства. – М.: Республика, 1996. – 463с.
41. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества – М.: Наука, 1977. – 603с.
42. Гоббс Т. Сочинения : В 2т. М.:Мысль, 1991. – Т.2.
43. Головаха Е.И., Бекешкина И.Е., Небоженко В.С. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии. – К.: Наукова думка, 1992. – 126с.
44. Грав Ж. Осуществим ли анархический идеал? – М.,1917 – 30с.
45. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення. / В.Ф.Сіренко, В.І.Тимошенко, Т.І.Ковальчук та ін. – К.:Логос, 1997. – 124с.
46. Громадянське суспільство і правова держава, проблеми становлення. Зб. наук. Праць. / Є.М. Моісеєв (ред.) НАВСУ – К., 1997. – 78с.
47. Гроциус Г. О праве войны и мира. Кн. 1–3. – М.:Ладомир, 1994. – 868с.
48. Грязин И. Правовое государство // Новый мир. – 1988. - №8. – с.266–271.
49. Гумбольдт В. фон. Идеи к опыту, определяющему границы деятельности государства // Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры. – М., 1985. – с.25-141.
50. Дарендорф Р. Дорога к свободе. // Вопросы философии. – 1990. – № 9. –
51. Дворкін Р. Серйозний погляд на права. – К.: Основи, 2000. – 519с.
52. Демчук П. Державна ідеологія та ідеологічна робота держави // Розбудова держави. – 1994. – №3. – с.13–18.
53. Дробницкий О.Г., Желтова В.П. Философия и правосознание // Философия и ценностные формы сознания. – М., 1978. –
54. Друкер П. Доба соціальних трансформацій // Сучасність. - 1996. – с.38-57.
55. Еллинек Г. Общее учение о государстве. – Спб.: Общественная польза, 1903. – 523с.
56. Еллинек Г. Право меньшинства. – М. 1905.
57. Енциклопедія політичної думки. / Ред.Д.Міллер / – К.: Дух і Літера, 2000. – 472с.
58. Ермоленко А. Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. – К.1994.
59. Євдокимов В. Розвиток ідей правової держави в умовах тоталітаризму та переходу суспільства до демократії. // Право України. – 1997. №7. – с.3–5.
60. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – 488с.
61. Желтова В.П. Философия и буржуазное правосознание. – М.: Наука, 1977. – 104с.
62. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480с.
63. Забигайло В. К. Право и общество. Новые проблемы и методы буржуазного правоведения. – К.: Наукова думка, 1981. – 215с.
64. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське видавництво, 1999 – 247с.
65. Зандкюлер Х.Й. Демократия,всеобщность права и реальный плюрализм // Вопросы философии. 1999. – №2. – с.35–50.
66. Зиммель Г. Как возможно общество? // Зиммель Г. Избранное. – М., 1996. Т.2. – с.510-525.
67. Зиновьев А.А. О бюрократизме в советском обществе // Квинтэссенция. – М. 1991. – с.
68. Ильин М.В., Мельвиль А.Ю. Власть. // Политические исследования. – М., 1997. – №6. – с.146-164.
69. Исторические типы государства и права. Текст лекций. Отв. ред. Алексеев С.С. – Свердловск, 1986. – 60с.
70. История буржуазного конституционализма XVII-XVIIIст. /Отв. ред. Нерсесянц В. С. / – М.: Наука, 1983. –296с.
71. История политических и правовых учений. Древний мир. – М.: Наука, 1985. –349с.
72. История политических и правовых учений. Средние века и Возрождение. – М.: Наука, 1986. – 349с.
73. История политических и правовых учений. XVII-XVIIIв.в. Отв. ред. Нерсе-сянц В. С. – М.: Наука, 1989. – 446с.
74. Карбонье Ж. Юридическая социология. – М.: Прогресс, 1986. – 351с.
75. .
76. Кант И. Метафизика нравов в двух частях // Сочинения: В 6 т. – М.: Мысль, 1966. – Т. 4. Ч.2. – с.107-438.
77. Кант И. О поговорке “Может быть, это и верно в теории, но не годится для практики” // Сочинения: В 6 т. – М.: Мысль, 1966. – Т. 4. Ч.2. – с.59-106.
78. Кант И. Основы метафизики нравственности // Сочинения: В 6 т. – М.,1966. – Т. 4. Ч.1. – с.219-310.
79. Касторіадіс К. Демократія як процедура і як режим // Політика та етика. – К.: Український філософський фонд, 1999.
80. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М.:Юрид. лит., 1991. – 160с.
81. КеримовД. А. Философские основания политико-правовых исследований. – М.:Мысль, 1986. – 330с.
82. КеримовД. А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472с.
83. Кленнер Г. От права природы к философии права. – М.:Прогресс, 1988. – 302с.
84. Кізіма В.В. Метастратегія соціально-політичного життя України (від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності // Політологічні читання. – 1994. – №2. –
85. Кістяківський Б.А. Держава і особистість. // Кістяківський Б. Вибране. – К.:Абрис, 1996 – с.237-274.
86. Кистяковский Б.А. Государство правовое и социалистическое // Вопросы философии. – 1990. – № 6. – с.141-159.
87. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. – М.: М.и С.Сабашниковых, 1916.
88. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. – М.: Респуб-лика, 1998. – 368с.
89. Козюбра М.І., Бурлай Є.В., Бобровник С.В., Теорія держави і права: деякі актуальні завдання. // Правова держава: Респ. міжвід.зб.наук.праць. Вип.1 – К., 1992 – с.12-18.
90. Колодій А., Копейчиков В., Цвік М. Народовладдя як основа представ-ницької демократії // Українське право. – 1995. – №1. –
91. Консерватизм. Антологія. – К.: Смолоскип, 1998.
92. Копейчиков В.В., Бородин В.В. Роль правовой культуры в формировании социалистического правового государства // Советское государство и право. – М., 1990. – №2. – с.28-34.
93. Костицький М.В. Методологія пізнання української історико-правової дійсності // Проблеми формування суверенної правової української держави. Вісник Львівського університету. Серія юридична. Вип.30 – Львів:”Світ”, 1993 – с.3-7.
94. Костицький М.В. Політико-правова доктрина як основа побудови українсь-кої держави і права. // Проблеми державотворення в Україні. Вісник Львів-ського університету. Серія юридична. Вип.31 – Львів: «Світ», 1994 – с.3-6.
95. Крадин Н.Н. Предмет и задачи политической антропологии // Политические исследования – 1997. №5. – с.146-157.
96. Кропоткин П.А. Государство и его роль в истории. – М.,1917. – 90с.
97. Кропоткин П. А. Узаконенная месть, именуемая правосудием. – М., 1906.
98. Кропоткин П. А. Этика. / Общ. ред. Ю.В.Гридчина. – М.:Политиздат,Я 1991. –493с.
99. Кудрявцев В. Н. Конституция развитого социализма. 2-е изд. – М.:Полит-издат, 1979. – 272с.
100. Кудрявцев В. Н. Какое государство мы строим. – М. :Политиздат, 1991. – 96с.
101. Кудрявцев В. Н. Социальные деформации: причины, механизмы и пути преодоления. / Ин-т гос-ва и права – М., 1992. – 134с.
102. Кудрявцев В.Н., Лукашева Е.А. На пути к социалистическому правовому государству. // Пульс реформ. Юристы и политологи размышляют. – М.:Прогресс, 1989. – с.11-29.
103. Кузьминов Я., Сухомлинова О. Гражданское общество: экономические и политические факторы становления // Общественные науки. – 1990. – № 5.
104. Куць О. Права людини і права нації як політологічна проблема // Розбудова держави. – 1994. - №6. – с.34-56.
105. Кэмпбелл Д. Свобода и сообщество // Вопросы философии. – 1992. – №12. –
106. Лекторский В.А. Рациональность, критицизм и принципы либерализма // Вопросы философии. – 1995. - №10. – с.27-37.
107. Ленин В.И. Сочинения: В 50т. – М.,1965-1970.
108. Лившиц Р.З. Государство и право в современном обществе // Теория права: новые идеи. Выпуск 1. – М., 1991. – с.4-28.
109. Лившиц Р.З. Современная теория права. – М., 1992. - 92с.
110. Локк Дж. Два трактата о правлении // Локк Дж. Сочинения : В 3т. – М.: Мысль, 1988. – Т.3. – 668с.
111. Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. – М.: Прогресс, 1991. – 412с.
112. Лукич Р. Методология права / Пер. с серб.-хорв. – М., 1981.
113. Люббе Г. В ногу со временем. // Вопросы философии. – №4. – 1994. –
114. Люббе Г. Технические и социальные изменения как проблема ориентации //Философия техники ФРГ. – М., 1989.
115. Макиавелли. Избранные очинения. – М.:Худож. лит., 1982 – 503с.
116. Максимов С. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Монография. – Харьков: Право,2002. – 328с.
117. Мамут Л.С. Этатизм и анархизм как типы политического сознания. – М.: Наука,1989. – 256с.
118. Манов Г.Н. Правовое государство и глобальные проблемы современ-ности. // Гражданское общество и правовое государство. – М., 1991 – с.10-19.
119. Манохин В.М. Правовое государство и проблема управления по усмотрению // Советское государство и право. – М.1990. – №1. – с23-30.
120. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения: В 50т. – М.,1955-1981.
121. Материалы XIX Всесоюзной конференции КПСС. – М., 1988. – 155с.
122. Медушевский А.И. Демократия и тирания в новое и новейшее время // Вопросы философии. – 1993. – №10. – с..
123. Менгер А. Новое учение о государстве. – Спб. 1905.
124. Мень А. Религия, культ личности и секулярное государство. // На пути к свободе совести. – М.: Прогресс, 1989. – с.88-111.
125. Мертон Р.К. Социальная структура и аномия // Социология и преступ-ность. – М., 1966.
126. Міщенко М.Д. Ідеологія, соціальна міфологія та трансформаційні процеси в українському суспільстві. – К., 1998. – 100с.
127. Мид Дж. Психология пунитивного правосудия // Американская социо-логия: Тексты. – М., 1994. – с.237-260.
128. Милль Дж.Ст. О свободе – СПб., 1906.
129. Мольнау К. Суеверия юридического мировоззрения // Критика бур-жуазных политико-правовых концепций. – М. 1977.
130. Монтескье Ш. Избранные произведения. – М.:Госполитиздат, 1955. – 798с.
131. Муратов П. Борьба за избирательные права в Англии. – М., 1906 – 202с.
132. Нагих С.И. Происхождение властных структур предгосударственного общества в свете исследований политической антропологии // Вестник Моск. ун-та. Серия 11. Право. – 1999. – №2. – с.105-114.
133. Нерсесянц В.С. Наш путь к праву: от социализма к цивилизму. – М., 1992.
134. Нерсесянц В.С. Право и закон. – М.:Наука, 1983. – 366с.
135. Нерсесянц В.С. Правовое государство: история и современность // Вопросы философии. – 1989. – №2. –
136. Нерсесянц В.С. Пути развития советского государства и права: история и перспективы. // Пульс реформ. Юристы и политологи размышляют. – М.:Прогресс, 1989. – с.30-47.
137. Нерсесянц В.С. Философия права Гегеля : история и современность // Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990.
138. Никонов К.М., Никольский Ю.С. Свобода личности при социализме. – М.:Высшая школа, 1984. – 95с.
139. Нова Конституція України. Текст основного закону. Огляд і коментарі В.Ф. Погорілко, - К., 1996.
140. Новгородцев П. И. Кризис современного правосознания. – М., 1909.
141. Новгородцев П. И. Лекции по истории философии права. – М., 1914.
142. Новгородцев П.И. Об общественном идеале. – М. 1991.
143. Новгородцев П. И. Очерки по истории философии права. – М. 1919.
144. Новгородцев П. И. О праве на существование. – М., 1883.
145. Новые направления в социологической теории. Общ. ред. Осипова Г.В – М. 1978. –391с.
146. Нозік Р. Розподільна справедливість // Сучасна політична філософія: Антологія. – К.: Основи, 1998. – с.239-276.
147. Орлова О.В. Разнообразие общественно-политической активности – закономерность становления гражданского общества // Гражданское общество и правовое государство. – М., 1991. – с.66-76.
148. Пахоленко Н.Б. От авторитаризма к демократии: возможно ли использо-вание в СССР опыта демократизации других стран? // Гражданское общество и правовое государство. – М., 1991. – с.95-118.
149. Пейн Т. Права людини //
150. Перегудов С. Гражданское общество в политическом измерении // Миро-вая экономика и международные отношения – 1995. – №12.
151. Петражицкий Л. И. Теория государства и права в связи с теорией нравственности. В 2т. Спб. 1909-1910.
152. Платон Собрание сочинений в 4т. – М.,1993-1994.
153. Покровский И.А. История Римского права – Пг.,1918.
154. Попович М.В. Від національної філософії – до національної держави // Розбудова держави. – 1992. - №1. – с.39-43.
155. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – К.:Основи, 1994. – т.1. – 444с.
156. Потульницький В.А. Нариси з теорії укранської політології (1819-1991).– К.: Либідь, 1993. – 319с.
157. Права людини. Міжнародні договори України. – К.: Юрінформ, 1992 – 200с.
158. Права человека: Основные международные документы. –М.: Междун. отнош., 1989. – 160с.
159. Права человека в истории человечества и в современном мире. – М.: ИГПАН, 1989.
160. Права человека : Проблемы и перспективы. – М. 1990.
161. Правова держава: Респ. міжвід.зб.наук.праць. Вип.1. – К.,1992.
162. Правова держава: Респ. міжвід.зб.наук.праць. Вип.6. – К.,1995.
163. Правова держава: Респ. міжвід.зб.наук.праць. Вип.7. – К.,1996.
164. Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. / ред. Панов М.І./ – Харків, 1995 – 365с.
165. Правовое государство в России: замысел и реальность (к десятилетию перестройки): Круглый стол юристов, 19 апреля 1995. – М., 1995 – 95с.
166. Правовое государство, личность, законность / В.С.Нерсесянц, Г.В.Мальцев, Е.А.Лукашова и др. Росс. правовая академия – М.,1997 – 178с.
167. Рабінович П.М. Сучасні концепції правової держави (методологічний аспект) // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. /ред.Панов М.І./ – Харків, 1995 – с.5-6.
168. Рабінович П.М., Шмельова Г.Г., Луць Л.А. Загальна теорія держави і права. – К., 1993 – 96с.
169. Рiкер П. Навколо полiтики – К.: "Дух i лiтера" 1995 – с.
170. Рикер П. Герменевтика. Этика. Политика. – М. 1995.
171. Рижко В.А. Концепція як форма наукового знання. - К.: Наукова думка, 1995. – 212с.
172. Риль В.Г. Гражданское общество. – СПб. 1883.
173. Ролз Дж. Політичний лібералізм. – К.: Основи, 2000. – 382с.
174. Роулз Дж. Теория справедливости. – Новосибирск, 1995. –
175. Руссо Ж.–Ж. Трактаты. – М.: Наука, 1969.
176. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. – К.:Тандем, 1996. – 192с.
177. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К.: Тандем, 1996. – 240с.
178. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр./ – К.: Основи, 1998. – 669с.
179. Савельєв В.Ф. Початки і зміст ідеї правової держави // Громадянське суспільство і правова держава: проблема становлення. – К., 1997. – с.24-36.
180. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: Ін т держави і права, 2000. – 600с.
181. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української Конституції. – К.: Знання, 1993.
182. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов – М.: Наука, 1993. – 573с.
183. Соколов А. Кант і сучасність. Концепція правової держави у дзеркалі порівняльного правознавства. // Політологічні читання. – 1995. – №1. –
184. Соловьев Э.Ю. Правовой нигилизм и гуманистический смысл права // //Квинтэссенция: Философский альманах. – М., 1990. – с.
185. Соловьев Э.Ю. Кант: знание, вера, нравственность // Соловьев Э.Ю. Прошлое толкует нас. – М.: Политиздат, 1991. –
186. Соловьев Э. Ю. Взаимодополнительность морали и права у Канта. – М. 1992.
187. Соловьев Э.Ю. Теория “общественного договора” и кантовское моральное обоснование права // Философия Канта и современность. – М.: Мысль, 1974.
188. Соловьев Э.Ю. Права человека: предостережение и надежды. // Власть. – М.1999. – №1. – c.44-55
189. Сорокин П.А. Человек. Цивилизиция. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 543с.
190. Социалистическое правовое государство: концепция и пути реализации. – М.: Юридическая лит-ра, 1990. –320с.
191. Социалистическое правовое государство. Проблемы и суждения. – М.: Ин-т гос-ва и права АН СССР, 1989. – 200с.
192. Спекторский Е. Очерки по философии общественных наук. – Варшава, 1907. – 246с.
193. Спенсер Г. Типы обществ. // Социологические исследования. – 1991. – №2.
194. Степин В.С., Толстых В.И. Демократия и судьбы цивилизации // Вопросы философии. – 1996. – №10. –
195. Стодольник Л. Метаморфозы идеи правового государства. // Критика современной буржуазной теории права. – Будапешт-М., 1969.
196. Струве П. Patriotika. Политика. Культура. – Спб., 1911.
197. Тард Г. Социальные законы. Личное творчество среди законов природы и общества. – Спб., 1906.
198. Тейлор Ч. Непорозуміння: дебати між лібералами та комунітаристами // Сучасна політична філософія: Антологія: пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – с.544-575.
199. Теория права: новые идеи. Выпуск 1. – М., 1991. –184с.
200. Тимашева В.І. Правова держава (теоретико-історичне дослідження) – К.1994.
201. Токвиль А. Демократия в Америке. – М.: Прогресс, 1994. – 554с.
202. Тоталитаризм: исторический опыт Восточной Европы. – М. 1995.
203. Трубецкой Н.С. Об идее-правительнице идеократического государства // Трубецкой Н.С. История. Культура. Язык. – М.: Изд. группа «Прогресс», 1995. – с.438-444.
204. Туманов В.А. Гегель и современная буржуазная философия права // Философия права и современность. – М.: Наука, 1977. – с.29-44.
205. Українська державність в ХХ сторіччі: Історико-політологічний аналіз. – К.: Політична думка, 1996. – 448с.
206. Фабрициус Ф. Права человека и европейская политика. – М., 1995.
207. Филатов В.В. Многопартийная система как предпосылка формирования гражданского общества и правового государства // Гражданское общество и правовое государство. – М., 1991. – с.38-48.
208. Фихте И.Г. Востребование от государей Европы свободы мысли, которую они до сих пор подавляли // Фихте И.Г. Сочинения. Работы 1792-1801 гг. – М.: “Ладомир”, 1995. – с.
209. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М.:Политиздат, 1994. – 449с.
210. Фуллер Л.Л. Анатомія права. – К.: Сфера, 1999. – 144с.
211. Фуллер Л.Л. Мораль права. – К.: Сфера, 1999. – 232с.
212. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. – М., 1995.
213. Хайек Ф. А. фон. Дорога к рабству // Вопросы философии. – 1990. – №10. – с.113-151
214. Хайек Ф. А. фон. Дорога к рабству // Вопросы философии. – 1990. – №11. – с.100-140..
215. Хайек Ф. А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. – М.: Новости, 1992. – 302с.
216. Хантингтон С. Будущее демократического процесса: от экспансии к консолидации // Мировая экономика и международные отношения. – 1995. №6. – с.86-94.
217. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Политические исследо-вания. – М., 1994. – №1. – с.42-50.
218. Холмс Л. Социальная история России: 1917-1941. – Ростов. 1994.
219. Хорос В. Гражданское общество: общие подходы. // Мировая экономика и международные отношения. – 1995. – №11. –
220. Хеффе О. Плюрализм и толерантность. // Философские науки. – 1991. – №12. – с.16-28.
221. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства. – М., 1994. – 320с.
222. Цион И. Ф. Как установить в России правовой государственный строй? – Париж–Лейпциг, 1905.
223. Цицерон. Диалоги. – М.:Наука, 1974. – 246с.
224. Чалікова В. Ліберали, ліберальне, лібералізм. // Сучасність. – 1993. – №11. – с.52-66.
225. Черниловский З.М. Правовое государство: на перекрестке мнений // Пра-во и власть. – М.: Прогресс 1990. – с.41-64.
226. Четвернин В.А. Концепция советского правового государства. // Право и власть. – М.: Прогресс 1990. – с.113-145.
227. Чистое учение о праве Ганса Кельзена. М:ИНИОН, 1987. Вып. 1-2. –195с.
228. Чижевський Д. Нариси з iсторiї фiлософiї на Украiнi. – К., 1992. – 230с.
229. Чичерин Б. Н. История политических учений. – М. 1868. – Т. 1.
230. Чичерин Б. Н. Собственность и государство. Часть вторая. – М.: Тип. Брискорн, 1883. – 459с.
231. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. – К.: Основи, 1993. – 142с.
232. Шелер М. Формализм в этике и материальная этика ценностей. – М.1994.
233. Шемшученко Ю.С. Наукові засади формування правової держави в Україні. // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. /ред.Панов М.І./ – Харків, 1995 – с.3-4.
234. Шемшученко Ю.С. Україна: проблеми формування правової держави. // Правова держава: Респ. міжвід.зб.наук.праць. Вип.1 – К., 1992 – с.6-12.
235. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. – М. 1912. – Т. 1 Философия права.
236. Шинкарук В.І. Громадянське суспільство, держава, ідеологія // Розбудова держави. – 1992. № – с.53-56.
237. Шкода В.В. Вступ до правової філософії.– Харків: Фоліо, 1997. – 223с.
238. Шморгун О.О. Чому недостатньо ефективна наша державна влада? // Розбудова держави. – 1992. № 3 – с.44-51.
239. Штирнер М. Единственный и его собственность – Харьков, 1996.
240. Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія. – К.: Основи, 1995. – 528с.
241. Шюц А. Формирование понятия и теории в общественных науках // Американская социологическая мысль. Тексты. – М: МГУ,1994 – с.481-496.
242. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян. – К., 1994 – 112с.
243. Эволюция современного буржуазного государства и права. (отв. ред. Забигайло В. К. ) – К., 1991. – 284с.
244. Юм Д. Сочинения. В 3 т. - М.1991.
245. Яковлев А.М. Конституционный строй: социальный и правовой аспекты // Вопросы философии. – 1995. – №10. – с.3-14.

246. Gneist R. Der Rechtsstaat und die Werwaltungsgerichte in Deutschland. – 3 Auflage – Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1966. – 332S.
247. Gumplowicz L. Die Gesellschaft als Natur. – Wien, 1986. – 365S.
248. Habermas J. Faktizität und Geltung. Beiträge zur Diskurstheorie des Rechts und des demokratischen Rechtstaats. F.am M.: Suhrkamp, 1994. – 704S.
249. Habermas J. Erlaeuterungen zur Diskursethik. F.am M.: Suhrkamp, 1992. – 227S.
250. Jonas H. Rechte, Recht und Ethik: Wie erwidern sie auf das A