ЮРИДИЧНА СОЦІОЛОГІЯ: ПРЕДМЕТ ТА ЇЇ МІСЦЕ В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП 3

РОЗДІЛ I. ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ
ПРЕДМЕТА ЮРИДИЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ 12

1.1. Соціологія права як соціологічна наука 12
1.2. Комплексна природа наукових соціолого-правових досліджень 29
1.3. Юридична соціологія як юридична наука 40
Висновки до першого розділу 60

РОЗДІЛ II. ПРЕДМЕТНА ДИНАМІКА СТРУКТУРИ ЮРИДИЧНОЇ
СОЦІОЛОГІЇ 64

2.1. Об’єкт і предмет юридичної соціології 64
2.2. Взаємозумовленість предмета і методу юридичної соціології 72
2.3. Предметна детермінація функцій юридичної соціології 86
2.4. Предметна специфіка юридичної соціології 100
Висновки до другого розділу 114

РОЗДІЛ III. ЮРИДИЧНА СОЦІОЛОГІЯ В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ
НАУК 118

3.1. Юридична соціологія і загальна теорія права 118
3.2. Юридична соціологія і філософія права 137
3.3. Юридична соціологія і порівняльне правознавство 148
3.4. Юридична соціологія і юридична психологія 160
Висновки до третього розділу 172

ВИСНОВКИ 177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186

ДОДАТКИ 226

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Складний і суперечливий процес моди¬фікації всіх сторін суспільного життя, який нині відбувається в українській дер¬жаві, неминуче викликає потребу теоретичної рефлексії цього процесу з позицій дослідження ролі в ньому інституту права як одного з головних гуманістичних знарядь соціальних перебудов. Самі соціально-економічні відносини в нашій країні детермінують інноваційні цілі та завдання у сфері державно-правового бу¬дівництва, серед яких домінуючими є правова реформа і становлення правової держави. В обґрунтуванні цієї необхідності, а також у розробці теоретичної пла¬тформи правової реформи та правової держави велику роль покликана відігра¬вати юридична наука, до першочергових проблем якої належить, зокрема, відне¬сти необ¬хідність поглибленого аналізу об’єктивних меж правової регламентації суспіль¬них відносин, соціальної зумовленості права, його норм та інститутів, ви¬вчення механізму взаємодії правових та інших соціальних чинників у процесі дії права, дослідження його ефективності та механізму зворотного впливу на суспі¬льні відносини, практичної діяльності правотворчих і правозастосовчих органів. На перший план, отже, висувається широкий соціолого-юридичний підхід до права, який допомагає виявити проблемний характер реалізації правових норм у соціальній практиці, яким властивий існуючий розрив між належним і сущим, дозволяє вивчати інші генетичні та операціональні аспекти права. Тим самим зу¬мовлена актуальність соціолого-юридичних аспектів правової теорії, юридичної соціології як важливого напряму наукових досліджень.
У сучасних умовах методологічні проблеми юридичної соціології об’єктивно набувають усе більшого значення. Їх актуальність зумовлюється не тільки “тісною зв’язкою” з найважливішими, надзвичайно дискусійними в юри¬дичній науці проблемами, але й істотно загострюється у зв’язку з історичною не¬обхідністю здійснення відповідної трансформації правової системи країни, в силу чого вони потребують глибокого теоретичного аналізу. Від наукового ро¬зуміння предмета юридичної соціології неабиякою мірою залежить правильна оцінка її пізнавального та практико-прикладного значення як науки.
Актуальність теми дисертаційного дослідження пов’язана також із відсут¬ністю у вітчизняному правознавстві монографічних праць з наукознавчих пи¬тань юридичної соціології, що стає істотною перешкодою на шляху активізації при¬кладних соціолого-юридичних досліджень. У нашій країні практично немає фа¬хівців з власне юридичної соціології. Як наслідок, не відчувається помітного по¬ступу й у сфері викладання даної науки. Тим часом життя вимагає кардиналь¬ної зміни ситуації з відповідних досліджень і викладання в наукових закладах Укра¬їни юридичної соціології, яка покликана забезпечувати фактологічну та те¬орети¬чну базу правознавства, посилювати його зв’язок з практикою, запобігати відрив права від реальних життєвих тенденцій та явищ, блокувати елемент сва¬вілля в правовому регулюванні, розкривати його соціальну спрямованість (як позитивні, так і негативні наслідки дії тих або інших нормативних актів), спри¬яючи тим розв’язанню довгострокових завдань глибокого і поетапного реформування українського суспільства.
У західному правознавстві значну актуалізацію проблем юридичної соціо¬логії було здійснено насамперед засновником сучасного соціологічного напря¬мку в праві, австрійським юристом Є.Ерліхом, який у своїх працях [199] ) визна¬чав мету і завдання юридичної соціології як вивчення “живого права на¬роду”, джерелом розвитку якого є суспільство. Соціолого-юридичним вивчен¬ням права як фактичного порядку суспільного життя займались і такі широко відомі послі¬довники цієї школи, як Ф.Гек, І.Герман, Ф.Жені, Г.Зінцгеймер, Г.Канторович, Е.Фукс, Е.Юнг та інші. Подальший розвиток ці ідеї отримали в рамках амери¬канської школи юридичної соціології – у працях таких юристів, як К.Ллевеллін, Р.Паунд, П.Сорокін, Д.Френк, О.Холмс та інші. При цьому важ¬ливо згадати і класиків соціологічної думки Е.Дюркгейма і М.Вебера та пред¬ставників інсти-туціоналізму як одного з напрямків розвитку юридичної соціо¬логії, а саме: Л.Дюгі, М.Оріу та інші. Немалий внесок у становлення сучасної юридичної со-ціології зробили дослідження професорів Паризького універси¬тету Ж.Карбоньє, Р.Пенто і М.Гравітц, угорського юриста К.Кульчара, польсь¬кого вченого А.Подгурецького, італійських науковців Р.Тревеса, Л.Фрідмана, В.Ферарі, німе¬цького вченого Н.Лумана, болгарського юриста Н.Неновські, швейцарського со¬ціолога права М.Ребіндера та інших учених-юристів. Саме в їх наукових працях висунута низка оригінальних думок відносно соціальної природи права, генетич¬ного, діяльнісного та структурно-функціона¬льного підходів до права, обґрунто¬вано підхід до дослідження права як динамі¬чного соціально-юридичного явища.
У дореволюційний період соціолого-юридичним аспектам права присвя-чу¬вались праці таких відомих вітчизняних і російських юристів того часу, як Ж.Гурвич, М.В.Духовський, Б.О.Кістяківський, М.М.Ковалевський, М.М.Коркунов, П.І.Новгородцев та інші. Серед них варто особливо відзначити теоретичні праці С.А.Муромцева [87, 430] ), де право трактується як дію¬чий правопоря¬док, який необхідно досліджувати емпірично, як досвідний факт у вза¬ємодії з іншими соціальними явищами. Традиції соціолого-юридичного під¬ходу до права істотно вплинули на становлення і розвиток радянського право¬знавства аж до середини 30-х років XX століття. Проте праці радянських теоре¬тиків (Є.Б.Пашуканіс, І.П.Разумовський, М.А.Рейснер, П.І.Стучка) з певних іде¬ологіч¬них причин при¬свячувались перш за все теоретико-прикладному присто¬суванню розробок вище¬названих дореволюційних юристів.
У радянський період, насамперед у 70-80 роки минулого століття, соціо-лого-юридичному підходу до вивчення правових явищ приділялася значна увага у працях таких відомих теоретиків права, як С.В.Боботов, Г.А.Злобін, В.П.Кази¬мирчук, Д.А.Керимов, В.А.Козлов, В.М.Кудрявцев, Д.І.Луковська, В.П.Марчук, О.С.Пашков, С.Л.Сєргєвнін, Л.І.Спиридонов, Ю.А.Суслов, В.В.Тіщенко, Л.С.Явич та інші. Саме їх зусиллями наприкінці 80-х років юридична соціологія сформувалась як напрям наукових досліджень, як певний елемент структури всієї юридичної науки. Саме ними були написані досить змістовні праці, які ви¬світлювали коло фундаментальних загальнотеоретичних і методологічних про¬блем юридичної соціології. Водночас у літературі неодноразово вказува¬лося на явно недостатню розробку концептуальних засад юридичної соціології, на те, що процес її розвитку все ще не вийшов за рамки авторських і націона¬льно-геогра¬фічних розробок.
Сучасний образ юридичної соціології формується з ідей, висновків і мір-ку¬вань прийдешнього покоління вчених: В.А.Бачініна, В.А.Глазиріна, Ю.І.Гревцова, В.В.Касьянова, В.В.Лапаєвої, В.М.Нечипуренко, В.М.Сирих, М.Я.Соколова та інших.
Помітну роль у розвитку вітчизняного правознавства в цьому плані віді-грають теоретичні праці П.Д.Біленчука, К.К.Жоля, Л.І.Казміренко, А.А.Козлов¬ського, М.І.Козюбри, А.М.Колодія, В.О.Коновалової, В.В.Копєйчикова, М.В.Костицького, О.Є.Манохи, В.С.Медведєва, А.С.Надточія, Л.В.Петрової, В.М.Синьова, С.А.Тарарухіна, Б.Ф.Чміля, Г.О.Юхновця, С.І.Яковенка, які можна вважати початком не тільки відродження інтересу до юридичної соціології, але й спробою накреслити деякі методологічні орієнтири розвитку цієї науки.
Сьогодні виникла необхідність чергових кроків у напрямку розроблення теорії юридичної соціології, зокрема створення узагальнюючої попередні здобу¬тки на¬уковців праці, в якій була б простежена цілісність фундаментальної струк¬тури даної сфери знань про право в його соціальному виразі, генезисі, в кон¬тексті його соціальних зв’язків. Отже, нагально постала потреба в науковому до¬слі¬дженні загальнотеоретичних проблем юридичної соціології, насамперед її пред¬мета і місця в системі юридичних наук. Недостатня розробка окреслених про¬блем, наявність суперечливих концептуальних підходів до їх розв’язання, не¬об¬хідність їх переосмислення під кутом зору нових світових і вітчизняних реалій і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена:
а) необхідністю використання потенційних теоретико-практичних можли¬востей юридичної соціології в умовах формування в Україні ринкових відносин і становлення правової держави;
б) необхідністю використання в дослідженні природи права нагромадже-них у сучасній юридичній науці результатів, які істотно дозволять по¬глибити уявлення про право як соціально детерміноване і соціально діюче явище, про його генезис і соціальний “вихід”, чинники, які впливають на функ¬ціонування і розвиток правової матерії;
в) відсутністю комплексних досліджень у вітчизняній літературі з проблем предметного статусу юридичної соціології як науки та її місця в системі інших юридичних наук;
г) необхідністю запровадження та підвищення теоретичного рівня викла-дання на юридичних факультетах юридичної соціології як такої, що формує у студентів уявлення про право як динамічний соціально-юридичний феномен.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ційне дослідження відповідає підготовленій Інститутом законодавства Верхов-ної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки [172] ). Проблематика дисертаційного дослідження відповідає також науковій темі на 2001-2005 роки “Теоретичні засади становлення правової держави в Україні” (номер державної реєстрації 0102U005306), яка розробляється кафед¬рою теорії та історії держави і права юридичного факультету Чернівецького на¬ціонального університету імені Юрія Федьковича, де і підготовлено рукопис.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі новітніх досягнень теоретико-правової науки, ре¬зультатів соціолого-юридичних досліджень обґрунтувати самостійність юриди¬чної соціології як правової науки та визначити її місце в системі правознавства.
Згідно з поставленою метою в дисертаційному дослідженні вирішуються такі завдання:
- висвітлити основні концептуальні підходи до визначення предмета юри¬дичної соціології;
- розкрити співвідношення об’єкта і предмета юридичної соціології;
- дослідити специфіку взаємозумовленості предмета і методу в юридичній соціології;
- визначити предметну детермінацію функцій юридичної соціології;
- на основі проведеного комплексного аналізу фундаментальної структури юридичної соціології як правової науки сформулювати визначення її предмета;
- з метою уточнення предметної специфіки юридичної соціології з’ясувати її співвідношення з іншими правовими науками – із загальною теорією права, фі¬лософією права, порівняльним правознавством та юридичною психоло¬гією.
Об’єктом дослідження є процеси становлення різноманітних наукових форм дослідження механізмів соціальної детермінації та функціонування права.
Предметом дослідження є концептуальна природа та предметна специ-фіка юридичної соціології як самостійної правової науки, головним із завдань якої є дослідження внутрішньої соціодинаміки права, виявлення її відмінності від ін¬ших сучасних напрямів соціально-правового пізнання, уточнення особли¬востей її структури та місця в системі юридичних наук.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи стали, по-перше, основні принципи дослідження філософського рівня методоло¬гії, такі, як єдність історичного і логічного, конкретного та абстрактного, одини¬чного і загального, теоретичного та емпіричного, формального і змістовного. По-друге, в роботі широко використані загальнонаукові методи дослідження, такі, як системний і структурно-функціональний підходи, закони і методи логіч¬ного ана¬лізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняння та протиставлення, ана¬логії та інші. По-третє, серед послугованих спеціально-юридичних методів необ¬хідно від¬значити порівняльно-правовий та формально-догматичний. Ви¬користання вказа¬них методів і принципів дослідження значно допома¬гало в систематизації наяв¬ного фактичного і теоретичного матеріалу, що дозво¬лило отримати позитивні ре-зультати, необхідні для досягнення поставленої в роботі мети.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дане дисер¬таційне дослідження є першим у вітчизняному правознавстві комплексним мо¬нографічним дослідженням таких наукознавчих питань юридичної соціології, як її об’єкт, предмет, метод, функції та місце в системі юридичних наук.
На захист виносяться такі положення, в яких знайшла свій відбиток нау-кова новизна підходу до аналізу предмета дослідження:
1. Юридична соціологія історично і методологічно виникла із загальної те¬орії права, в рамках якої тривалий час розвивалась як науковий напрям дослі¬дження, поява якого була зумовлена широким впровадженням соціологічних ме¬тодів у юридичну науку і практику.
2. На відміну від соціології права, об’єктом якої є суспільство як ціле, а право є тільки окремим його елементом, об’єктом юридичної соціології є право як ціле, як самодостатній нормативний феномен у його взаємозв’язках і взаємо¬дії з іншими соціальними чинниками.
3. Предметом юридичної соціології є специфічні закономірності мікросо-ці¬огенезу правових норм, соціодинаміка їх функціонування та безпосередні нас¬лідки соціальної дії, як необхідна умова оптимізації правового регулювання.
4. Гносеологічним обґрунтуванням специфіки методу юридичної соціоло¬гії є соціолого-юридичний підхід до права як внутрішньої соціодинаміки його стру¬ктурних елементів.
5. Юридична соціологія є самостійною правовою наукою, на відміну від соціології права, яка є окремою галуззю загальної соціології.
6. Порівняння юридичної соціології із загальною теорією права, філосо-фією права, порівняльним правознавством та юридичною психологією дозволяє уточнити специфіку її предмета та охарактеризувати її як загальнотеоретичну правову науку.
Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у мож¬ливості їх використання для:
а) коригування орієнтирів науково-дослідної діяльності, пов’язаної з об-ґрунтуванням пріоритетів розвитку правової політики і науки;
б) удосконалення функціональної діяльності законодавчих органів і соці-а¬льної ефективності правозастосовчої практики;
в) подальших наукових розробок теоретичних проблем юридичної соціо¬ло¬гії, підвищення її концептуального рівня;
г) навчально-методичних цілей у процесі підготовки фахівців-правознав-ців – при викладанні курсів ”Юридична соціологія”, “Загальна теорія права”, “Філо¬софія права”, а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посі¬бників.
Деякі положення дисертації використані здобувачем при проведенні лек-ційних і семінарських занять з окремих тем “Філософії права” на юридичному та філософському факультетах Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були покладені в основу доповідей, зроблених автором на міжна-ро¬дній науково-практичній конференції “Сутність, цілі і засоби права” (4-5 тра¬вня 2001 року, м. Чернівці); всеукраїнській науково-практичній конференції “Охо¬рона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (25-26 травня 2001року, м. Одеса); всеросійській науково-теоретичній конференції “Філософія права та питання формування сучасної державно-правової ідеології” (24-25 жов¬тня 2001 року, м. Ростов-на-Дону); міжнародній науково-практичній конферен¬ції студентів і аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослід¬ників” (29-30 листопада 2001 року, м. Київ).
Положення дисертації також неодноразово доповідалися на теоретичних семінарах викладачів юридичного факультету, розглядалися на засіданнях кафе¬дри теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, обговорювалися на міжкафедральному теоретичному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Наукові результати дисертації викладені автором в опубліко¬ваних матеріалах вищезазначених конференцій та у п’ятьох статтях у журналах і збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених Ви¬щою атестаційною комісією України.
Структура дисертації. Дисертація склада¬ється зі вступу, трьох розділів, перший з яких містить три підрозділи, другий і третій – по чотири підрозділи, висновків, списку ви¬користаних джерел та одного додатка. Обсяг основного те¬ксту дисертації – 185 сторінок. Список використаних джерел (576 найменувань) займає 41 сторінку, додаток – 3 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В умовах сучасних радикальних соціально-економічних, державно-право-вих, духовних перетворень, спрямованих на утвердження в Україні ідей та цін-ностей прав і свобод людини і громадянина, формування громадянського суспі-льства та правової держави, особливого теоретичного і практичного значення набуває юри¬дична соціологія. Сама ж історична необхідність здійс¬нення відповідної трансфор¬мації правової системи країни детермінує інтенсифі¬кацію процесів пред¬метного са¬мовизначення, концептуального розвитку юриди¬чної соціології, від яких значною мірою залежить оцінка її пізнавального зна¬чення. Наслідком проведеного в дисер¬тації даного роду теоретичного дослі¬дження є такі результати:
1. Юридична соціологія історично і методологічно виникла із загальної теорії права, в рамках якої тривалий час розвивалась як науковий напрям дослі¬джень, по¬ява якого була зумовлена широким впровадженням у правову науку і практику со¬ціологічних методів. Увага акцентувалася на соціолого-юридичних аспектах пі¬знання загальних закономірностей права. В результаті спеціалізації та диференціа¬ції наукового знання почався неминучий процес оформлення юриди¬чної соціології в науку зі своїм предметом і методом і, як наслідок, вона виокре¬милась зі своєї мета¬основи – теорії права. Після цього настав етап її інституціо¬нального розгор¬тання, самовизначення, концептуального розвитку як окремої юридичної науки, який три¬ває й сьогодні.
2. На відміну від соціології права, об’єктом якої є суспільство як ціле, а право тут постає тільки окремим його елементом, об’єктом юридичної соціології є право як ціле, перш за все як самодостатній нормативний феномен, право у взає¬мозв’язках і взаємодії з іншими об’єктами (матеріальними та духовними в їх соціа¬льно-правовому вимірі), на які воно впливає і які чинять вплив на нього. Гносеоло¬гічною засадою відповідних досліджень є соціолого-юридичний підхід до права, згідно з принципами якого право досліджується: по-перше, як особливий соціально-юридичний феномен; по-друге, в динаміці, як процес постійного вза¬ємопереходу від генезису до соціальної дії; по-третє, в широкому контексті структурних і функ¬ціональних зв’язків з соціальними чинниками, які, з одного боку, безпосередньо де¬термінують розвиток права, з іншого, зазнають на собі його впливу; по-четверте, в динаміці всіх проявів окремих елементів правової дійсності; по-п’яте, як складна структура правовідносин.
Ядром соціолого-юридичного підходу, який, по суті, будучи синтезом най¬більш фундаментальних характеристик методу юридичної соціології, задає, визна¬чає принципові рамки адекватного застосування певних елементів методу в соціо¬лого-юридичному дослідженні, є відповідна концепція праворозуміння. Соціолого-юридичний підхід до права є гносеологічною засадою юридичної со¬ціології. Вод¬ночас відповідних йому концепцій праворозуміння – багато (конце¬пція “живого права” Є.Ерліха, концепція “соціального права” Ж.Гурвича, лібер¬тарно-юридична концепція тощо). Проте незважаючи на існуючий в юридичній соціології плюралізм поглядів на право, множинність концепцій соціолого-юри¬дичного праворозуміння, принциповим моментом тут є згода в тому, що ви¬вченню підлягають правогенети¬чні і правореалізаційні процеси, “живе”, діюче право як таке, право в його реаліза¬ції. Генетичний аспект, як і динамічний по¬гляд на право, є невід’ємною частиною соціолого-юридичного праворозуміння.
3. Метод юридичної соціології має подвійну природу: з одного боку, він є специфічним виразом соціолого-правової теорії, з іншого боку, практичним за-со¬бом реалізації теорії в правопізнанні. Його пізнавальні можливості задані ев-ристич¬ним, творчим потенціалом певної концепції соціолого-юридичного пра-ворозуміння, що лежить в основі юридичної соціології та відповідає предметній сфері останньої. Специфіка методу виражена в специфіці предмета юридичної соціології. Відносно методу юридичної соціології соціолого-юридичний підхід є його виразом у вигляді принципових категорій, базисних уявлень і дослідних рамок, і в цьому значенні може розумітися як редуційована репрезентативність методу, нормуюча предметну оріє¬нтацію юридичної соціології.
Концепція соціолого-юридичного праворозуміння концентровано виражає свою сутність у специфічному формулювання методу. Саме вона й утворює кон¬цеп¬туальний стрижень методу юридичної соціології, виражає його внутрішній зміст. Характерні, відмінні ж властивості різних концепцій юридичної соціології зумов¬лені зрештою специфікою певної концепції соціолого-юридичного право¬ро¬зуміння, що лежить в їх основі. Тобто переакцентування і динаміка наукової пара¬дигми юридичної соціології є наслідком зміни фундаментальних уявлень про право.
Одночасно з основним, специфічним методом пізнання, тобто концепцією праворозуміння в дії, юридична соціологія використовує також і загальнонау-кові методи та методи інших наук, насамперед соціологічні методи, як пізнава-льні за¬соби і компоненти самого методу юридичної соціології, як способи і при-йоми саме соціолого-юридичного пізнання. Ефективність застосування цих ме-тодів залежить від належної інтеграції їх в поняттєву систему теорії юридичної соціології, від кон¬кретизації, юридизації їх теоретико-гносеологічного потенці-алу під особливим ку¬том погляду її предмета, відповідної концепції праворозу-міння.
4. У предметі юридичної соціології достатньо внутрішньої впорядковано-сті для того, щоб класифікувати проблематику її предметної сфери на дві групи про¬блем. Першу групу становлять проблеми правогенезису, в межах якої роз-глядається питання виникнення правових норм. Увага акцентується на контролі за процесом створення норм. Другу групу – проблеми соціальної дії права, в ра¬мках якої мова переважно йде про їх реалізацію. Увага зосереджується на конт¬ролі за якістю вже створених норм. У першому випадку дослідження здійсню¬ються з метою ство¬рення, формулювання оптимальних, соціально адекватних формальновизначених норм права, в другому – з метою підвищення ефективно¬сті вже діючих норм.
У функціональному плані група проблем соціальної дії права неминуче пере¬плітається з групою проблем правогенезису. В структурному ж плані зара-хування того чи іншого соціально-правового явища лише до сфери правогене-зису або тільки до сфери соціальної дії права – умовне. Більшість явищ включа-ються в динаміку правового розвитку і на рівні правоутворення, і на рівні дії, функціонування права, але і в тому, і в іншому випадку, кожне з них набуває до¬сить специфічних власти¬востей.
Отже, предметом юридичної соціології є специфічні закономірності мік-ро¬соціогенезу правових норм, соціодинаміка їх функціонування та безпосередні нас¬лідки соціальної дії, як необхідна умова оптимізації правового регулювання. Гно¬сео-методологічною основою дослідження даних закономірностей є соціо-лого-юридичний підхід до права як внутрішньої соціодинаміки його структур-них елеме¬нтів.
5. Функції юридичної соціології зумовлюються особливостями предмета цієї науки. Специфіка останнього детермінує зміст функцій, в яких проявля-ються, роз¬криваються та уточнюються сутність, призначення і роль юридичної соціології. Вони є закономірним наслідком необхідності вивчення права як ди-намічної сис¬теми, дослідження процесу постійного взаємопереходу від генезису права до його безпосередніх соціальних наслідків. У найбільш загальному вигляді функції юри¬дич¬ної соціології доцільно скласифікувати на дві основні: теоретико-пі¬знавальну та прак¬тико-прикладну.
Теоретико-пізнавальна або наукова функція юридичної соціології зумов-лю¬ється концептуальною природою даної науки. Ця функція зводиться до нако-пи¬чення, пояснення і вдосконалення соціолого-юридичного знання, розробки концеп¬цій, теорій і категорій даної науки на основі дослідження права як особ-ливого ди¬намічного соціально-юридичного феномену з точки зору його генезису та безпосе¬редньої соціальної дії. Теоретико-пізнавальна функція конкретизу¬ється: по-перше, в здатності юридичної соціології описувати (дескриптивна фу¬нкція); по-друге, пояс¬нювати (пояснювальна функція) соціально-правові явища, процеси, події та факти, на основі виявлених закономірностей; по-третє, давати обґрунтовані прогнози (про¬гностична функція). Оціночно-аналітична спрямова¬ність юридичної соціології про-являється в критичній функції.
Разом з тим юридична соціологія не є галуззю лише чистого наукового, тео¬ретичного знання. Вона має і практико-прикладне значення – розроб¬ляє про¬позиції та рекомендації відносно правової політики держави. На основі прогностич¬них до¬сліджень допомагає визначити ті сфери суспільних відносин, які потребують юри¬дичної регламентації. Практична (прикладна) функція оріє-нтує на соціолого-юри¬дичне обґрунтування правових новел. При цьому особли¬вого значення набуває пе¬редбачення (прогностична функція) наслідків право¬вого регулювання тих чи ін¬ших суспільних відносин. Крім того, юридична соці¬ологія виконує методологічну фун¬кцію: теоретично скеровує дослідника при роботі з емпіричним матеріалом, водно¬час формулює вимоги до емпіричного аналізу правової реальності.
Розмежування функцій юридичної соціології не слід абсолютизувати. Між ними існує зв’язок, предметна взаємозумовленість і взаємопроникнення. Лиш узяті разом, комплексно, в своїй єдності вони дають повне уявлення про призна¬чення юридичної соціології.
6. Юридична соціологія тісно пов’язана з філософією права, порівняльним правознавством, юридичною психологією та загальною теорією права. Сутність її зв’язків з даними науками виявляється в тому, що вони історично і методоло¬гічно виникли із загальної теорії права; базуються на єдиних теоретико-методо¬логічних підвалинах правознавства; є рівноправними загальнотеоретичними юридичними науками; фундаментальні положення, які розробляються в їх рам¬ках, мають нау¬ково-пізнавальне значення для всіх галузей юридичної науки, для правознавства в цілому; діють в одній і тій же сфері – правовій; не обмежуються рамками чисто но¬рмативного розгляду права; водночас сприяють оновлюванню законодавства та усуненню постійно виникаючих у ньому суперечностей; праг¬нуть по суті досягти однієї і тієї ж мети – оптимізації правового регулювання.
Проте незважаючи на спорідненість юридичної соціології з названими за-га¬льнотеоретичними правовими науками, вона не розчиняється в них. Між ними існує взаємозв’язок, але й зберігаються принципові відмінності.
Так, на відміну від юридичної соціології, загальна теорія права займається виявленням і вивченням основних загальних закономірностей виникнення, роз¬ви¬тку і функціонування права. Інакше кажучи, юридична соціологія відбиває струк¬туру і динаміку загальної теорії права в соціолого-юридичному аспекті, під кутом зору соціолого-юридичного підходу до права. Крім того, для юридичної соціології більше, ніж для загальної теорії права, характерне прагнення перекласти отримані результати досліджень на мову конкретних практичних ре¬комендацій.
Якщо юридична соціологія вивчає право як соціально детерміноване і безпо¬середньо соціально діюче, функціонуюче явище і процес, то філософія права пов’язана із закономірностями вивчення сутнісної природи права як дина¬мічної єд¬ності його онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і логічних за¬сад. Філософія права, на відміну від юридичної соціології, досліджує право в фі¬лософському, цін¬нісно-смисловому аспекті, акцентуючи увагу на закономірнос¬тях взаємодії зазначе¬них засад. Її передусім цікавить не те, що є право, а те, яким воно повинно бути.
Порівняльне правознавство виявляє і вивчає закономірності виникнення і розвитку різних правових систем, встановлює загальне і особливе, подібне і про¬ти¬лежне в них, їх взаємовплив та тенденції розвитку, на відміну від юридичної соціо¬логії, яка досліджує соціогенезис і соціальний “вихід” права, чинники, які вплива¬ють на функціонування і розвиток правової матерії. Крім того, юридична соціоло¬гія, звертаючись до іноземного права, не переслідує порівняльно-право¬вої мети.
Юридична психологія вивчає право як особливий психолого-юридичний фе¬номен. Центр ваги в пізнанні переноситься на особу як суб’єкт діяльності. І якщо юридична соціологія відбиває структуру і динаміку загальної теорії права в соціо¬лого-юридичному аспекті, то юридична психологія – в психолого-юриди¬чному ас¬пекті.
Отже, відмінність призначення і ролі розглянутих наук у пізнанні права вияв¬ляється у площині предметної і методологічної специфіки, природи отриму¬ваних знань, концептуальної орієнтації та наукових пріоритетів. Взаємодія ж юридичної соціології з іншими юридичними науками, зокрема галузевими, сприяє їх взаємо¬збагаченню, значно розширює сам діапазон наукових дослі¬джень.
7. Соціологія права, на відміну від юридичної соціології як специфічної пра¬вової науки, є окремою галуззю загальної соціології, вона зародилася в над-рах соці¬ологічної науки і до цього часу розвивається під її визначальним впли-вом. Безпосе¬реднім об’єктом соціології є соціальні явища (міжсуб’єктні та ін-терсуб’єктні явища, які об’єднують людей як учасників суспільного життя) різ-ного рівня і типу. Її ціка¬вить насамперед фундаментальна структура різноманіт-них соціальних явищ і про¬цесів, що складають у своїй сукупності нинішнє сус-пільне життя. Інакше кажучи, головним об’єктом соціології права, як і будь-якої з численних галузей загальної соціології, є соціальна система, а саме сучасне су¬спільство (соціетальне угрупу¬вання) як основа всього соціального. Вона харак¬теризується насамперед зовніш¬ньою орієнтацією – акцентує увагу на суспільс¬тві, на соціальних феноменах. Право же досліджується на рівні субоб’єкта, роз¬глядається тільки як окремий компонент соціальної системи, який сприяє вижи¬ванню та адаптації суспільства як системи, пізнається в єдності його функціона¬льних і дисфункціональних проявів у громадсь¬кому житті. Соціологія права ви¬вчає право на макрорівні – як соціальний інститут, як вузловий пункт ціннісно-нормативної структури суспільства, з’ясовує його мі-сце, роль і функції в суспі¬льстві, визначає соціальне призначення права як складової частини соціуму в контексті його соціальних зв’язків (зв’язків між особистістю, культурою і соціу¬мом у цілому), досліджує комплексні процеси трансформації юридичних форм у соціальну поведінку на всіх рівнях, абсолютизує акціоністські, поведінкові аспе¬кти права, тобто акцент робиться на вивченні права не безпосеред¬ньо, а опосе¬редковано, крізь призму його зв’язків із суспільством.
Концепція розуміння суспільства є базисною категорією соціології права, має вирішальне значення в плані визначення її предмета і методу. Предметом соціології права як окремої галузі загальної соціології є соціальні закономірності функціону¬вання та зміни права, механізми взаємодії суспільства та його соціа¬льної підсис¬теми – права, форми виявлення, шляхи та механізми їх реалізації в поведінці і дія¬льності особистості, соціальних груп і всього суспільства, як не¬обхідна умова за¬безпечення цілісності соціуму як такого.
Отже, принципова відмінність юридичної соціології від соціології права по¬лягає в тому, що:
1. Соціологія права є окремою галуззю загальної соціології, юридична со¬ціо¬логія – специфічною юридичною наукою.
2. Соціологія права зародилася в надрах загальної соціологія, юридична соці¬ологія – історично і методологічно виникла із загальної теорії права.
3. Головним об’єктом соціології права є соціальна система, а саме сучасне су¬спільство. Право ж розглядається тільки як окремий компонент, інститут соці-альної системи. Правова сфера вивчається як одна з соціальних підсистем крізь призму взаємовідносин особистостей, соціальних груп і суспільства загалом. Об’єктом же юридичної соціології є право як ціле, перш за все як самодостатній нормативний феномен об’єктивного світу, право у взаємозв’язках і взаємодії з іншими об’єктами (матеріальними та духовними), на які воно впливає і які чи-нять на нього вплив.
4. Вирішальне значення для соціології права в плані визначення предмета і методу має відповідна концепція розуміння суспільства в цілому, для юридич-ної соціології – концепція соціолого-юридичного праворозуміння.
5. Соціологія права використовує свій методологічний інструментарій для розв’язання загальносоціальних проблем, юридична соціологія – для розв’язання суто юридичних проблем.
6. Основною метою соціології права є підтримання соціального порядку вза¬галі, злагодженості суспільного організму, юридичної соціології – оптиміза-ція пра¬вового регулювання.
Отже, враховуючи, що свідоме і творче застосування всього теоретико-ме¬то¬дологічного арсеналу юридичної соціології допомагає пізнавати об’єктивну норма¬тивну структуру суспільного життя і механізми його нормативної саморе¬гуляції, виявляти правову природу фактичних соціальних норм, які потребують законодав¬чого закріплення, передбачати прорахунки та уникати їх в юридичній сфері діяль¬ності, сприяючи тим, зокрема, підвищенню обґрунтованості правових норм та їх ефективності, виникає нагальна потреба в розширенні соці¬олого-юридичних до¬слі¬джень. Сучасна юридична соціологія може і повинна зробити свій внесок у розв’язання кардинальних завдань новітньої правової на¬уки та практики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Характеристика джерела Найменування джерела
Монографії (один, два або три автори) 1. Алексеев Н.Н. Основы философии права. – СПб.: Издательство «Лань», 1999. – 256 с.
2. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 187 с.
3. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
4. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
5. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1997. – 336 с.
6. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Общ. ред. и предисл. П.С. Гуревича. – М.: Изд. группа «Прогресс» - «Политика», 1992. – 608 с.
7. Артемов Г.П. Политическая социология. Курс лекций. – СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 2000. – 256 с.
8. Батурин Ю.М. Проблемы компьютерного права. – М.: Юридическая литература, 1991. – 271 с.
9. Бачинин В.А. Основы социологии права и преступности. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – 308 с.
10. Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник. – Львів: „Новий Світ-2000”, К.: „Каравела”, 2002. – 376 с.
11. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Наука, 1978. – 311 с.
12. Боботов С.В. Буржуазная социология права. – М.: Юридическая литература, 1978. – 224 с.
13. Бурдяк В.І. Становлення і розвиток соціологічних концепцій права: Навч. посібник / ЧНУ ім. Ю. Федьковича. – Чернівці: Рута, 2001. – 84 с.
14. Бурлай Е.В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе / АН УССР. Ин-т государства и права. – К.: Наукова думка, 1987. – 90 с.
15. Варчук В.В. Социология права. – М.: Союз, 1997. – 124 с.
16. Васильев В.Л. Юридическая психология. – 3-е изд. – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 624 с.
17. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.
18. Вейнгольд Ю.Ю. Право как социологическая категория. – Фрунзе: Киргизский государственный университет, 1962. – 317 с.
19. Вермеш М. Основные проблемы криминологии. – М.: Прогресс, 1978. – 272 с.
20. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права. – М.: Госюриздат, 1949. – 419 с.
21. Гаврилов О.А. Математические методы и модели в социально-правовом исследовании. – М.: Наука, 1980. – 184 с.
22. Гаврилов О.А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование: Монография / Ин-т государства и права РАН. – М., 1993. – 128 с.
23. Гарник О.В. Вступ до філософії права: Навч. посібник / Дніпропетровський держ. ун-т. – Д.: ДДУ, 1999. – 100 с.
24. Герцензон А.А. Уголовное право и социология. – М.: Юридическая литература, 1970. – 286 с.
25. Гойман В.И. Действие права: (Методологический анализ) / Акад. МВД РФ. – М., 1992. – 181 с.
26. Головкин Р.Б. Право в системе нормативного регулирования современного российского общества / Владим. гос. пед. ун-т. – Владимир, 1999. – 124 с.
27. Голофаст В.Б. Методологический анализ в социальном исследовании. – Л.: Наука, 1981. – 159 с.
28. Гревцов Ю.И. Очерки теории и социологии права: Учебное пособие / С.-Петерб. ин-т внешнеэкон. связей, экономики и права, О-во “Знание” России. С.-Петерб. орг. – СПб.: Знание, 1996. – 264 с.
29. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права / ЛГУ им. А.А. Жданова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. – 128 с.
30. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: ЛГУ, 1981. – 83 с.
31. Гревцов Ю.И. Социология права. Курс лекций. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 312 с.
32. Гредескул Н.А. К учению об осуществлении права. Интеллектуальный процесс, требующийся для осуществления права. Социально-юридическое исследование. – Харьков, 1900. – 235 с.
33. Гредескул Н.А. Социологическое изучение права. – Харьков, 1900. – 178 с.
34. Гречин А.С. Социология правового сознания: Учебное пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 256 с.
35. Ельмеев В.Я. Социологический метод: теория, онтология, логика. – СПб.: ТООТК «Петрополис», 1995. – 144 с.
36. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: Учебник для вузов. – М.: Юристъ, 1996. – 631 с.
37. Жеругов Р.Т. Теория государства и права: Учебное пособие для вузов. – М.: Эль-Фа, 1995. – 247 с.
38. Жоль К.К. Философия и социология права: Учебное пособие. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
39. Забигайло В.К. Право и общество: Новые проблемы и методы буржуазного правоведения. – Киев: Наукова думка, 1981. – 215 с.
40. Забігайло В.К. Криза буржуазної правової ідеології. – К.: Політвидав, 1981. – 48 с.
41. Завадская Л.Н. Механизм реализации права / РАН. Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1992. – 288 с.
42. Зорькин В.Д. Муромцев. – М.: Юридическая литература, 1980. – 127 с.
43. Зорькин В.Д. Позитивистская теория права в России. – М.: МГУ, 1978. – 270 с.
44. Зыков П.Г. Кризис современной буржуазной социологии права. – М.: Росвузиздат, 1963. – 32 с.
45. Зыков П.Г. О социальной природе права. Соотношение норм права и норм профсоюзных организаций. – М.: Профиздат, 1976. – 191 с.
46. Иваненко О.Ф. Американская «социологическая юриспруденция». Критический очерк на соискание учёной степени канд. юрид. наук. – М., 1963. – 17 с.
47. Иваненко О.Ф. Правовая идеология американской буржуазии. Краткий критический очерк. – Казань: Издательство Казанского университета, 1966. – 131 с.
48. Иванов В.Н. Социология сегодня: Опыт и проблемы социологических исследований. – М.: Наука, 1989. – 173 с.
49. Ильин В.В. Теория познания. Эпистемология. – М.: Издательство МГУ, 1994. – 136 с.
50. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения. – М.: Юридическая литература, 1965. – 204 с.
51. Казмер М.Э. Социологическое направление в русской дореволюционной правовой мысли. – Рига: Издательство «Зинатне», 1983. – 130 с.
52. Каленский В.Г. Государство как объект социологического анализа (очерк истории и методологии исследования). – М.: Юридическая литература, 1977. – 182 с.
53. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта, 2000. – 560 с.
54. Керимов Д.А. Общая теория государства и права. Предмет. Структура. Функции. – М.: Юридическая литература, 1977. – 133 с.
55. Керимов Д.А. Основы философии права. – М., 1992. – 191 с.
56. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М.: Изд-е М. и С. Сабашниковых, 1916. – 704 с.
57. Кистяковский Б.А. Философия и социология права. – СПб.: Изд-во Русского Христианского института, 1998. – 800 с.
58. Кнапп В. О возможности использования кибернетических методов в праве. – М.: Прогресс, 1965. – 288 с.
59. Козлов В.А. Проблемы предмета и методологии общей теории права. – Л.: ЛГУ, 1989. – 120 с.
60. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
61. Кон И.С. Позитивизм в социологии. – Ленинград: Издательство ЛГУ, 1964. – 207 с.
62. Коновалова В.О. Правова психологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. – Х.: Основа, 1996. – 184 с.
63. Коркунов Н.М. Общее учение о праве. – СПб., 1884. – 218 с.
64. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – Киев: Выща школа, 1990. – 259 с.
65. Кравченко А.И. Социология: Общий курс: Учебное пособие для вузов. – М.: ПЕРСЭ; Логос, 2000. – 640 с.
66. Ксенофонтов В.Н. Социология права: учебное пособие / Изд-е 2-е. – М.: Р-Центр, 1998. – 159 с.
67. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: Норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
68. Кузнецов Э.В. Философия права в России. – М.: Юридическая литература, 1989. – 208 с.
69. Куприц Н.Я. Ковалевский. – М.: Юридическая литература, 1978. – 120 с.
70. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1982. – 144 с.
71. Лазебный Л.И. Политическое сознание: социально-философский анализ. – М., 1999. – 203 с.
72. Лапаева В.В. Законодатель и общество / Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Верховном Совете Рос. Федерации. – М., 1992. – 280 с.
73. Лапаева В.В. Конкретно-социологические исследования в праве. – М.: Юридическая литература, 1987. – 144 с.
74. Лапаева В.В. Социология права / Под ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРАМ), 2000. – 304 с.
75. Леванский В.А. Моделирование в социально-правовых исследованиях. – М.: Наука, 1986. – 157 с.
76. Лившиц Р.З. Теория права: Учебник для студентов юридических вузов. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 210 с.
77. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юридическая литература, 1973. – 344 с.
78. Лукашевич В.К. Научный метод: структура, обоснование, развитие. – М.: Прогресс, 1991. – 326 с.
79. Лукич Р. Методология права. – М.: Прогресс, 1981. – 304 с.
80. Луковская Д.И. Социологическое направление во французской теории права. – Л.: ЛГУ, 1972. – 128 с.
81. Мальцев Г.В. Понимание права. Подходы и проблемы. – М.: Прометей, 1999. – 419 с.
82. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть. Учебник для юридических вузов. – М.: Издательство «Зерцало», 2001. – 560 с.
83. Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник для студентов вузов, обучающихся по направлению и спец. "Юриспруденция". – М.: Юридическая литература, 1996. – 431с.
84. Марчук В.П. «Свободное право» в буржуазной юриспруденции. Критика концепций Е. Эрлиха. – К.: Вища школа, 1977. – 167 с.
85. Марчук В.П. Соціологічні теорії права в Німеччині. Історія і сучасність. – Чернівці: ЧДУ, 1998 – 127 с.
86. Мостовая И.М. Юридическая психология. – 2-е изд., доп. – К.: ВИРА-Р, 1999. – 119 с.
87. Муромцев С.А. Определение и основное разделение права. – М., 1879. – 314 с.
88. Назаренко Г.В. Теория государства и права: Учебное пособие. – М.: Издательство «Ось-89», 1999. – 176 с.
89. Наумова Н.Ф. Социологические и психологические аспекты целена¬правленного поведения. – М.: Наука, 1988. – 200 с.
90. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права (Предмет, система и функции науки). – К.: Вища школа, 1971 – 160 с.
91. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРАМ), 2000. – 552 с.
92. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. ­ М.: Знание, 1986. ­ 64 с.
93. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРАМ, 1997. – 652 с.
94. Нерсесянц В.С. Философия права Гегеля. – М.: Юристъ, 1998. – 352 с.
95. Новик Ю.И. Психологические проблемы правового регулирования. – Минск: Университетское, 1989. – 136 с.
96. Овсянников В.Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 133 с.
97. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психологии права) / Отв. ред. С.А. Раджабов. – Душанбе: Дошин, 1983. – 256 с.
98. Пахман С.В. О современном движении науки права. – СПб., 1882. – 216 с.
99. Пацурківський П.С. Сучасні проблеми правопізнання. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 340 с.
100. Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства. – М.: Наука, 1980. – 271 с.
101. Пашуканис Е.Б. Общая теория права и марксизм. – М.: Красная печать, 1925. – 160 с.
102. Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права: Учебное пособие. – Самара: Издательство «Самарский университет», 1995. – 120 с.
103. Петражицкий Л.І. О мотивахъ человеческихъ поступковъ въ особенности объ этическихъ мотивахъ и ихъ разновидностяхъ. – С.-Петербургъ: Типографія Э.Л. Пороховщиковой, 1904. – 75 с.
104. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – Серия «Мир культуры, истории и философии». – СПб.: Издательство «Лань», 2000. – 608 с.
105. Петрова Л.В. Нариси з філософії права: Навч. посібник / Нац. юрид. акад. України. – Х., 1995. – 260 с.
106. Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права: філософсько-правовий дискурс / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х.: Право, 1998. – 416 с.
107. Пирсон К. Грамматика науки. – СПб., 1911. – 257 с.
108. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. – К.: Каравела, 1999. – 248.
109. Плотниекс А.А. Пётр Стучка и истоки советской правовой мысли. 1917-1925. – Рига: Зинотне, 1970. – 265 с.
110. Плотниекс А.А. Становление и развитие марксистско-ленинской общей теории права в СССР. 1917-1936 г.г. – Рига: Зинотне, 1978. – 295 с.
111. Поляков А.В. Общая теория права. Курс лекций. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 642 с.
112. Попов С.И. Критика современной буржуазной социологии. Изд. 2-е, доработ. и расшир. – М.: Мысль, 1970. – 111 с.
113. Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. 2-ге вид. – К.: Тандем, 1998. – 272 с.
114. Посконин В.В. Правопонимание Толкотта Парсонса: Монография / Удм. гос. ун-т. – Ижевск: Изд-во Удм. ун-та, 1995. – 143 с.
115. Протасов В.Н. Что и как регулирует право: Учебное пособие. – М.: Юрист, 1995. – 95 с.
116. Пяткина С.А. Русская буржуазная правовая идеология. – М., 1980. – 186 с.
117. Разумовский И.П. Проблемы марксистской теории права. – М.: Изд-во Коммунистической академии, 1925. – 136 с.
118. Резник Ю.М. Введение в социальную теорию. Социальная эпистемология. Пособие. – М.: Институт востоковедения РАН, 1999. – 327 с.
119. Романов В.В. Юридическая психология: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – 488 с.
120. Рузавин Г.И. Методология научного исследования: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 317 с.
121. Саидов А.Х. Введение в сравнительное правоведение. – М.: Наука, 1998. – 143 с.
122. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник / Под ред. В.А. Туманова. – М.: Юристъ, 2000. – 448 с.
123. Спиридонов Л.И. Социальное развитие и право. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1973. – 208 с.
124. Спиридонов Л.И. Социология уголовного права. – М.: Юридическая литература, 1986. – 240 с.
125. Степанян В.В. Теоретические проблемы правообразования в социалистическом обществе. – Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 1986. – 183 с.
126. Стучка П.И. Избранные произведения по марксистско-ленинской теории права. – Рига: Латгосиздат, 1964. – 748 с.
127. Суслов Ю.А. Конкретные исследования и развитие социологии права. – Л.: ЛГУ, 1983. – 143 с.
128. Сырых В.М. Метод правовой науки: (Основные элементы, структура). – М.: Юридическая литература, 1980. – 176 с.
129. Сырых В.М. Теория государства и права. – М.: Былина, 1998. – 512 с.
130. Таллер Р.И. Право как социальное явление: (Методологический аспект) / Куйбышев. авиац. ин-т им. акад. С.П. Королёва. – Куйбышев, 1984. – 180 с.
131. Тилле А.А. Социалистическое сравнительное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 207 с.
132. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М.: Издательство НОРМА, 1996. – 432 с.
133. Тихонравов Ю.В. Основы философии права: Учебное пособие. – М.: Вестник, 1997. – 608 с.
134. Тощенко Ж.Т. Социология. Общий курс. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Прометей: Юрайт-М, 2001. – 511 с.
135. Трошкина В.П. Социологическая концепция Огюста Конта. – М.: Издательство МГУ, 1984. – 72 с.
136. Туманов В.А. Буржуазная правовая идеология. К критике учений о праве. – М.: Наука, 1971. – 384 с.
137. Халфина Р.О. Право как средство социального управления. – М.: Наука, 1988. – 255 с.
138. Четвернин В.А. Понятие права и государства. Введение в курс теории права и государства. – М.: Дело, 1997. – 120 с.
139. Четвернин В.А. Современные концепции естественного права. – М.: Наука, 1988. – 140 с.
140. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебник. – М.: Новый юрист, 1998. – 448 с.
141. Шаповал М. Загальна соціологія. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – 368 с.
142. Шахназаров Г.Х. Социалистическая судьба человечества. – М.: Политиздат, 1978. – 462 с.
143. Шереги Ф.Э. Социология права: прикладные исследования. – СПб.: Алетейя, 2002. – 447 с.
144. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) / Е.А. Суханов (авт. вступ. ст.). – М.: СПАРК, 1995. – 556 с.
145. Шиханцов Г.Г. Юридическая психология. Учебник. – М.: Зерцало, 1998. – 352 с.
146. Щегорцов В.А. Социология правосознания. – М.: Мысль, 1981. – 174 с.
147. Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1976. – 288 с.
148. Явич Л.С. Право и общественные отношения. – М.: Юридическая литература, 1971. – 152 с.
149. Явич Л.С. Сущность права. Социально-философское понимание генезиса, развития и функционирования юридической формы общественных отношений. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1985. – 207 с.
150. Ядов В.А. Социологические исследования: методология, программа, методы. – М.: Наука, 1987. – 245 с.
151. Яковлев А.М. Теоретические проблемы социологии права. – М., 1970. – 11 с.
152. Емельянов Г.А., Москалев Г.В. Юридическая социология: Учебный материал. – Екатеринбург, 1995. – 238 с.
153. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
154. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Критика современных буржуазных теорий права. – Л.: Издательство ЛГУ, 1961. – 56 с.
155. Касьянов В.В., Нечипуренко В.Н. Социология права. – Ростов н/Д.: Феникс, 2001. – 480 с.
156. Козлов В.А., Суслов Ю.А. Конкретно-социологические исследования в области права. – Л.: ЛГУ, 1981. – 111 с.
157. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права: Учебник для юрид. фак. и ин-тов. – М.: Юристь, 1995. – 297 с.
158. Курганов С.И., Кравченко А.И. Социология для юристов: Учебное пособие для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1999. – 225 с.
159. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Издательство «Спартак», 1998. – 448 с.
160. Лысков Б.Д., Курбатова Т.Н. Основы юридической психологии: Учебное пособие / Под ред. А.А. Крылова. – Ленинград: Ленинградский университет, 1986. – 56 с.
161. Миллер В.О., Штейнберг В.О. Социология права в СССР сегодня. – Рига: Латвийский государственный университет, 1964. – 127 с.
162. Олексик Х.М., Максименко О.М. Юридична психологія: Навч.-метод. посіб. / Ужгородський держ. ін-т інформатики, економіки і права. Кафедра теорії та історії держави і права. – Ужгород, 2000. – 108 с.
163. Посконин В.В., Посконина О.В. Т.Парсонс и Н.Луман: два подхода в правопонимании: Монография / Удм. гос. ун-т. – Ижевск: Изд-во Удм. ун-та, 1998. – 343 с.
164. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології: Навч. посібник для вузів. – К.: Наукова думка, 1995. – 224 с.
165. Спиридонов Л.И., Ошеров М.С. Общественное мнение и право. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1985. – 192 с.
166. Тилле А.А., Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. Изд. 2-е, доп. и испр. – М.: Высшая школа, 1978. – 199 с.
167. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. – 640 с.
168. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник / За ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
169. Грязнов Б.С., Дынин Б.С., Никитин Е.П. Теория и её объект. – М.: Наука, 1973. – 248 с.
П’ять та більше авторів 170. Актуальные проблемы теории права: Курс лекций / Гузнов А.Г., Колесников Е.В., Костырев В.И. и др.; Под ред. Толкачева К.Б., Хабибулина А.Г.; М-во внутр. дел Рос. Федерации. Уфим. высш. шк. – Уфа, 1995. – 257 с.
171. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.
172. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 122 с.
173. Личность и уважение к закону. Социологический аспект / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, В.П. Казимирчук. – М.: Наука, 1979. – 285 с.
174. Методологія та методика соціологічних досліджень у праві / Уклад.: В.Д. Воднік, Ю.І. Золотарьова, Г.П. Клімова та ін. – Конспект лекцій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – 94 с.
175. О структуре марксистской социологической теории. Материалы дискуссии / Ред. кол.: П.А. Рачков и др. – М.: Издательство Московского университета, 1970. – 92 с.
176. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
177. Общая теория права и государства: Учебник для юридических вузов / Под ред. Лазарева В.В. – М.: Юристъ, 1994. – 359 с.
178. Обща