ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ : ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ТЕРРИТОРИАЛЬНЫМ РАЗВИТИЕМ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

МАМОНОВА Валентина Василівна

УДК 35.075.5+352.07

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

25.00.04 місцеве самоврядування

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора наук
з державного управління

Науковий консультант:
ОДІНЦОВА Галина Сергіївна,
доктор економічних наук, професор

КИЇВ 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

4

ВСТУП

6

РОЗДІЛ 1
Місцеве самоврядування в територіальній
організації влади в Україні: виникнення, становлення, тенденції

21

1.1. Узагальнення динаміки наукової думки щодо формування категорійно-понятійного апарату управління територіальним розвитком

21

1.2. Особливості місцевого самоврядування як компонента територіальної організації влади в Україні

43

1.3. Побудова територіального управління в європейських країнах

69

Висновки до першого розділу

82

Розділ 2
закономірності та відносини в
управлінні територіальним розвитком

85

2.1. Методологія управління територіальним розвитком: сутність, зміст, складові

85

2.2. Закони, закономірності та принципи здійснення управлінських процесів місцевого самоврядування

98

2.3. Відносини органів місцевого самоврядування і органів державної влади в контексті територіального реформування

120

Висновки до другого розділу

138

Розділ 3
Трансформація функціональної діяльності
органів місцевого самоврядування

140

3.1. Планування як вид діяльності та управлінського впливу на
територіальний розвиток

140

3.2. Концептуальні засади створення національної системи планування розвитку територій

153

3.3. Модифікована модель стратегічного планування розвитку територіальних громад

169

3.4. Методи і процедури регуляторної діяльності органів місцевого самоврядування

195

Висновки до третього розділу

218

Розділ 4
Соціологічна діагностика компонентів методології
управління територіальним розвитком

221

4.1. Емпірична верифікація суспільних відносин у системі управління територією

221

4.2. Експертна та фокус-групова оцінки реалізації регуляторної політики на місцевому рівні

250

Висновки до четвертого розділу

268

Розділ 5
Ресурсне забезпечення РОЗВИТКУ
місцевого самоврядування

270

5.1. Підвищення ефективності управління комунальною власністю територіальної громади

270

5.2. Інтерактивна модель побудови бюджетного механізму

288

5.3. Механізми саморозвитку та оцінки системи управління територією

315

Висновки до п’ятого розділу

335

висновки

337

Список використаних джерел

344

Додатки

378

Вступ

Актуальність теми. Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, вибраний нею стратегічний курс на європейську інтеграцію зумовлюють необхідність суттєво підвищити ефективність управління суспільними справами, а також створити дієвий інститут управління розвитком адміністративно-територіальних одиниць. Нині ця місія покладається на Верховну Раду України, Президента України та Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади та під­порядковані їм територіальні органи, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації. Крім того, до вирішення проблем місцевого значення все більше залучаються підприємницькі структури і громадські організації. Проте наукове обґрунтування повноважень і розподілу функцій між керуючими органами, їх організаційними структурами, методів, форм та інструментарію управління є недостатнім.
Процеси кардинальної політичної, економічної та соціальної трансфор­мації, що відбуваються в Україні, актуалізували проблеми управління тери­торіальним розвитком. Водночас на прийняття управлінських рішень впли­вають глобалізація, мегатенденції сучасного світу, які знаменують його перехід до інформаційного суспільства, встановлення довгострокових цілей, вико­ристання новітніх технологій (у тому числі в публічному управлінні), поши­рення децентралізації, здійснення демократії співучасті в процесах управлін­ської діяльності.
З огляду на це дослідження теоретичних засад управління територіальним розвитком набуває важливого значення з позицій сучасного розуміння осо­бливостей функціонування інституту місцевого самоврядування в тери­торіальній організації влади в Україні, динаміки її становлення в умовах демократизації суспільства, спрямованості на задоволення потреб громадян.

Стан наукової розробки проблеми. Питання державного управління та місцевого самоврядування стали об’єктом уваги багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, які досліджують державно-управлінську діяльність і функціонування інституту місцевого самоврядування, наукові та практичні проблеми регіональної політики й управління місцевою економікою і фінансами. Але більшість із них вивчає лише окремі аспекти державного управління, регіональної економіки, регіонального управління, розміщення продуктивних сил, місцевого самоврядування.
Теоретичні проблеми державного управління, його функції, методи і механізми їх реалізації, співвідношення централізації та децентралізації, державної політики і державного управління, відносин між владою та сус­пільством, застосування системного підходу в державному управлінні досліджували такі зарубіжні і вітчизняні вчені, як В. Б. Авер’янов [65; 70; 106], Г.В. Атаманчук [8], В.Г. Афанасьєв [9], О. Л. Валевський [29], Б. Гурне [58], Р. Л. Давидов [60], В.М. Князєв [12; 71; 101], О.Ю. Лебединська [105; 136; 137], Ю.П. Лебединський [138], М.Д. Лесечко [3; 140; 339], В.М. Мартиненко [180], П.І. Надолішній [197], Н.Р. Нижник [66; 67; 201; 202], О.Ю. Оболенський [69], Г.С. Одінцова [68; 205; 206; 320], І.В. Пахомов [220], Г. Райт [265], С.М. Серьогін [70; 293], Ю.П. Сурмін [12; 310], О.І. Сушинський [311], В.В. Тертичка [321], В.В. Токовенко [325], В.В. Цвєтков [272; 338], А.Л. Чемерис [3; 339], Ю.О. Чернецький [340], В.Є. Чиркин [342], Ф.І. Шамхалов [346] та ін.
При цьому окремо місце у розвідках займають теорія і практика прийняття управлінських рішень (В.Д. Бакуменко [13], А.О. Дєгтяр [61], В.М. Колпаков [108] та ін.), питання адміністративно-територіального устрою України, його реформування в новітніх умовах (А.П. Голіков [42-44], Н.В. Голубєва [46], В. Музика-Заколотний [194], С.Є. Саханенко [289], С.О. Телешун [314; 316], П.М. Ткачук [323; 324], П.О. Черномаз [341] та ін.).
Наслідки дослідження історії українського державотворення та права, еволюції місцевого самоврядування, організаційних форм його функціонування на різних етапах розвитку Україні висвітлюють у своїх роботах С.І. Грабовський [52], І.А. Грицяк [54], М.С. Грушевський [55], А.О. Гурбик [57], О.Л. Копиленко [121], О.О. Яцунська [359] та ін.
Багатоманітні питання регіонального розвитку, проблеми визначення пріоритетів державної регіональної політики, перш за все, економічної, опрацьовують у наукових працях З.С. Варналій [271], Б.М. Данилишин [199], М.І. Долішній [75], Л.М. Зайцева [88; 270], В.Ю. Керецман [98], В.М. Лексін [139], В.К. Мамутов [344], А.С. Маршалова [181], О.М. Невелєв [198; 199], В.І. Пила [223; 224], В.А. Поповкін [230], М.Д. Прокопенко [344], С.А. Романюк [281], В.К. Симоненко [295], Д.М. Стеченко [303], В.В. Тарнавський [312], О.Г. Топчієв [327], М.Г. Чумаченко [343], О.І. Шаблій [345], А.М. Швецов [139], Р.І. Шніпер [348], В.В. Юрчишин [356] та ін.
Різні аспекти функціонування системи місцевого самоврядування в Україні, зокрема його правові засади, вдосконалення законодавства про місцеве самоврядування, ефективність міського управління та окремі механізми його реалізації, є об’єктом уваги таких науковців, як Р. Агранофф [2], В.М. Бабаєв [10; 11], Ю.П. Битяк [16], В.І. Борденюк [21], В.М. Кампо [95], В.В. Кравченко [128], В.С. Куйбіда [132; 133], О.Я. Лазор [135], В.Г. Пархоменко [217], М.І. Пітцик [128], М.О. Пухтинський [264], А.Ф. Ткачук [22; 192; 287] та багато інших. Проблеми місцевих фінансів, особливості процесу формування бюджетів територіальних громад та їх об’єднань, роль у ньому міжбюджетних трансфертів, механізм їх визначення досліджують О.Д. Василик [32], О.П. Кириленко [99], Л.М. Коваль [103], В.І. Кравченко [126; 127], М.І. Кульчицький [134], К.В. Павлюк [211; 212], Ю.В. Пасічник [219], І.В. Розпутенко [100; 278], І.Я. Романків [280], С.В. Слухай [297] та ін.
Значний внесок у розвиток методів управління територіальним розвитком, зокрема стратегічного планування, зробили такі зарубіжні й вітчизняні вчені та фахівці в цій галузі, як Д. Блейклі [19; 363], О.В. Бойко-Бойчук [20], Д. Брайсон [364], Р.Л. Брусак [77], В.М. Вакуленко [27; 28], Д. Вудмензі [39], А. Газарян [40], Г.О. Дробенко [77], С.С. Максименко [279], В.І. Нудельман [203], В.Я. Прошко [218], Ю.І. Свірський [77], Ю.П. Шаров [28; 347] та інші дослідники.
Однак незважаючи на активні наукові пошуки у згаданих напрямах науки державного управління, комплексне дослідження теоретичних підвалин управління територіальним розвитком не здійснено. Водночас ще не до кінця вирішено проблеми обґрунтування методології, на якій базується управлінська діяльність органів місцевого самоврядування, формулювання важливих категорій його понятійного апарату. Потребує також уточнення визначення сутності територіальної соціально-економічної системи, її складу, структури, функцій і зв’язку із зовнішнім середовищем, відносин, які формуються між її елементами, що мотивує вибір моделі управління, конкретних методів її реалізації, здатних забезпечити результативність місцевого самоврядування.
Таким чином, сучасні глобальні тенденції щодо децентралізації терито­ріального управління, посилення ролі місцевого самоврядування, відсутність теоретичного обґрунтування його методології, невизначеність категорійного апарату, недостатнє врахування загальнонаукових орієнтирів і дотримання вимог законів управління в процесі прийняття рішень щодо територіального розвитку, надмірна централізація бюджетного процесу і, нарешті, обмеженість ресурсів органів державної влади та місцевого самоврядування в умовах ринкової економіки приводять до необхідності подальшої розробки теоре­тичних і методологічних засад управління територіальним розвитком.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У ди­сертації наведено результати наукових досліджень автора, отриманих у процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління і місцеве самоврядування”. Проблематика роботи відповідає напрямам науково-дослід­них робіт Харківського регіонального інституту державного управління Націо­нальної академії державного управління при Президентові України і пов’язана з темами, що досліджуються кафедрою регіонального управління та місцевого самоврядування: Розробка організаційно-економічного механізму перетво­рення регіонального управління в Україні” (державний реєстраційний номер 0101U001232), Підвищення ефективності функціонування місцевих органів влади та управління” (державний реєстраційний номер 0102U001593), науковим керівником яких була автор, кафедрою державного управління та менеджменту Розробка методики підвищення ефективності діяльності місцевих державних адміністрацій” (державний реєстраційний номер 0103U000842), виконавцем якої була автор; Створення функціонально-техно­логічної моделі діяльності виконавчих органів міської влади та формування системи підготовки, навчання та підвищення кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування, підприємців та фахівців різного освітньо-кваліфікаційного рівня” в межах реалізації Програми підвищення ефективності місцевого самоврядування на основі інтелектуального потенціалу Харкова, що виконувалась за результатами Всеукраїнського конкурсу проектів та програм роз­витку місцевого самоврядування (термін: 1 червня 31 жовтня 2004 р.), відпо­відальним виконавцем якої була автор.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є теоретичне обґрунтування методологічних засад управління територіальним розвитком у контексті сучасних імперативів, розробка на цій основі концепції створення нової національної системи планування розвитку територій, нових підходів щодо організаційно-фінансового забезпечення місцевого самоврядування, пов’язаних з управлінням територіальною соціально-економічною системою.
Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
систематизувати теоретико-методологічні та прикладні проблеми тери­торіальної організації влади в Україні;
виявити особливості місцевого самоврядування в управлінні тери­то­ріальним розвитком та обґрунтувати співвідношення між органами дер­жавного управління та органами місцевого самоврядування за рівнями управ­лінської вертикалі;
визначити логіку формування та обґрунтувати зміст методології управління розвитком території, розкрити закони, закономірності та принципи управління територіальним розвитком;
здійснити порівняльний аналіз існуючих варіантів реформування адміністративно-територіального устрою країни та аргументувати доцільність впровадження його модернізованої моделі;
запропонувати основні шляхи трансформації функцій управління розвитком територіальної соціально-економічної системи, розробити підходи щодо вдосконалення організаційних механізмів їх реалізації;
оцінити стан суспільних відносин у системі управління територіальним розвитком та виявити специфічні риси їх оновлення;
проаналізувати існуюче ресурсне забезпечення місцевого само­врядування та розробити пропозиції щодо підвищення ефективності управління комунальною власністю територіальних громад, вдосконалення бюджетного механізму, подальшого розвитку управлінської системи;
обґрунтувати підхід до оцінювання результативності діяльності органів місцевого самоврядування з управління територіальним розвитком.
Об’єктом дослідження є процес управління територіальним розвитком.
Предмет дослідження теоретико-методологічні засади формування управління територіальним розвитком в умовах посилення ролі місцевого самоврядування.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що успішність розвитку територіальної соціально-економічної системи і, як наслідок, підвищення рівня добробуту населення залежать від ефективності управлінських рішень органів державного управління та органів місцевого самоврядування, основою яких є теоретично обґрунтована методологія, реалізована в технологічних схемах організаційного процесу (планування, регулювання), децентралізація його ресурсного забезпечення, використання органами управління можливостей щодо саморозвитку.
Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисерта­ційної роботи становлять фундаментальні положення теорії державного управління, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань тери­торіального розвитку та державної політики щодо його забезпечення, наукові принципи і засоби наукового пізнання, які гарантують достовірність результатів, досягнення поставленої мети. У дисертації застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема абстрагування, узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, системного, аналізу та ін.
За допомогою аналітичного методу здійснено відбір наукової інформації за темою дисертації, із застосуванням методу єдності історичного й логічного досліджено основні етапи становлення територіальної організації влади в Україні, у процесі аналізу системи управління територіальним розвитком використано структурно-функціональні методи побудови систем та метод ситуаційних факторів. Порівняльний аналіз дав змогу узагальнити європейські підходи до територіального управління та розглянути існуючі моделі адміністративно-територіального реформування України. Компара­тивний та логіко-семантичний методи застосовувалися під час дослідження понятійного апарату управління територіальним розвитком, а методи статистичного аналізу та балансових розрахунків ­ в процесі аналізу його фінансово-економічних основ. Особливості характеристик території як соціально-економічної системи було виявлено із застосуванням системного підходу, що дало змогу дослідити її цілісність, взаємозв’язок і взаємодію елементів. Для аналізу законодавчих актів та інших нормативних документів використовувався системно-аналітичний метод. Запропоновані моделі та механізми удосконалення управління територіальним розвитком розроблялися за допомогою структурно-функціо­нального аналізу та декомпозиції. Для вирішення окремих наукових завдань використовувались також проблемно-орієнтований, діагностичний, програмно-цільовий методи та методи експертних і фокус-групових оцінок.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в комплексі вони вирішують важливу наукову проблему формування цілісної методології управління розвитком територіальної соціально-економічної системи та підвищення ефективності місцевого самоврядування в сучасних умовах. Зокрема, у дисертації:
уперше:
запропоновано методологію управління територіальним розвитком, відмітною рисою якої є синтезування логічних компонентів, а саме: теоре­тичного (закони, закономірності, принципи, категорії), функціонального (функ­ції, завдання, форми, методи, механізми), ресурсного (інституціональне, політичне, кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення), оціноч­ного (критерії, індикатори, моніторинг, оцінка, коригування дій);
установлено ознаки територіальної соціально-економічної системи (динамічність, відкритість, суперечливість, чутливість, багатовекторність інтересів та складність комунікативних зв’язків між учасниками місцевого розвитку), урахування яких у процесі формування управління територією дає змогу підвищити зацікавленість учасників у постановці та досягненні спільних цілей;
розроблено концептуальні засади створення національної системи планування розвитку територій, яка забезпечує перехід від перерозподілу ресурсів з метою послаблення диференціації регіонів до стимулювання територіального розвитку з акцентуванням уваги на їх власному потенціалі;
обґрунтовано підхід до побудови моделі децентралізації фінансового забезпечення управління територіальним розвитком, який відрізняється від існуючого тим, що базується на принципах самостійності, самодостатності, самодіяльності та самобутності територій. Це дає можливість збалансувати функції органів місцевого самоврядування та ресурси щодо їх реалізації для усунення диспропорцій між рівнями життя територіальних громад і спільнот;
визначено сукупність способів і заходів з виявлення і використання резервів активізації можливостей управлінської системи відносно постійного оновлення, що становлять механізм її саморозвитку, застосування якого суттєво впливає на підвищення ефективності управління, що забезпечує політико-сталий розвиток територіальної соціально-економічної системи;
удосконалено:
модель оновлення суспільних відносин у системі управління тери­торіальним розвитком з визначенням головних факторів, що впливають на їх формування: спільної мети, відчуття єдності інтересів, соціальної активності громади, відкритості влади, громадської відповідальності представників бізнесу, що дає змогу визначити раціональні варіанти партнерства та отримати найкращі результати стосовно місцевого розвитку;
підходи до визначення співвідношення державного управління та місцевого самоврядування між рівнями територіального управління (національ­ний вищий і центральний, регіональний, місцевий) та розподілу повноважень між їх органами за домінантами (децентралізація влади, субсидіарність компе­тен­ції, адекватність завдань і ресурсів, корпоративність управління), що сприя­ти­ме дієздатності місцевого самоврядування та підвищенню результативності управління в усіх адміністративно-терито­ріаль­них утвореннях;
нормативно-правове забезпечення управління комунальною власністю територіальної громади на основі застосування системного підходу до його формування (концепція місцевої політики, стратегія управління комунальною власністю, пакет нормативно-правових актів з регулювання відносин кому­нальної власності, плани конкретних дій, програми, проекти щодо їх реалізації), яке відрізняється структурованістю, взаємопов’язаністю складових елементів, встановленням примусовості логічної послідовності дій, підпо­рядкованістю всієї його організації певній меті, визначеній у концепції місцевої політики;
класифікацію адміністративних послуг дозвільного характеру, які надаються місцевою владою суб’єктам господарювання, що підвищує моти­вацію доцільності застосування тих чи інших дозволів, конкретизує методи управлінського впливу на процедури їх отримання за принципом організаційної єдності;
дістали подальшого розвитку:
категорійний апарат теорії державного управління в галузі місцевого самоврядування у контексті використання та уточнення дефініцій, які застосовуються науковцями та фахівцями, а саме: територія як об’єкт управління” є багатофункціональною соціально-економічною системою, що має просторове розташування та відносну відокремленість від зовнішнього середовища; регіон” як адміністративно-територіальна одиниця субна­ціо­нального рівня, утворена в законодавчому порядку; територіальний розвиток” як синтезоване поняття, структурними компонентами якого є політичний, економічний, соціальний, екологічний розвиток; управління територіальним розвитком” як діяльність суб’єктів територіальної соціально-економічної системи та їх управлінський вплив; територіальна спільнота” члени громад і жителі поселенських утворень, що входять до складу району або регіону, об’єднані спільними інтересами;
систематизація територіальних громад (за критеріями чисельності населення, характеру його місця проживання або складу, виду діяльності, ознак благоустрою території, ступеня розвиненості її соціальної інфраструктури), класифікація адміністративно-територіальних одиниць та диференціація міст за шкалою чисельності жителів;
організаційні механізми реалізації управлінських функцій на регіональному та місцевому рівнях, зокрема стратегічного планування та регуляторної політики держави, залучення громадськості до участі в управлінні територіальним розвитком;

Список литературы

Висновки

Проведене дослідження проблем територіальної організації влади в Україні підтверджує вихідну гіпотезу про необхідність упровадження теоретично обґрунтованої методології, нової парадигми планування територіального розвитку, децентралізації фінансового забезпечення управління та максимального вико­ристання органами управління можливостей саморозвитку. Головні його резу­льтати свідчать про досягнення мети і реалізацію поставлених завдань, дають змогу сформулювати висновки та рекомендації, які мають теоретичне, науково-прикладне і практичне значення та в комплексі вирішують важливу наукову проблему щодо формування цілісної методології управління розвитком сучасної територіальної соціально-економічної системи.
1. Докладний аналіз наукових праць, присвячених проблемі управління територіальним розвитком, показав, що ця сфера ще не була предметом комп­лексного дослідження. В окремих роботах фахівців розглядаються різні аспекти теорії державного управління, функціонування системи місцевого самовря­дування, проте стан наукової розробки проблеми формування методологічних засад управління територіальним розвитком є недостатнім, тому гостро відчувається потреба у всебічному дослідженні даної тематики.
2. Управління територіальним розвитком як єдина система має базуватись на синтезованих компонентах методології науки державного управління та мето­дичного забезпечення місцевого самоврядування. За таких умов методо­логія визначається як сукупність науково обґрунтованих положень відносно сфери управління територією, що є визначальним у забезпеченні ефективності управлінського процесу. Вона має містити складові, що об’єднуються за такими ознаками: належністю до теоретичних засад закони, закономірності, прин­ципи, категорійний апарат; функціональною спрямованістю функції та завдан­ня; практичним призначенням форми, методи, механізми та їх інструментарій; ресурсною природою політичне, інституціональне, органі­заційне, фінансове, кадрове, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення; оціночним характером критерії, індикатори, моніторинг та оцінка за його результатами.
У діяльності органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, пов’язаної з прийняттям рішень щодо територіального розвитку, слід враховувати особливості застосування методологічних орієнтирів, загальнонаукових і специфічних законів управління: загального взаємо­зв’язку та взаємодії, безперервного руху, зміни, оновлення, переходу кількісних змін у якісні, боротьби” протилежностей; тотожності, суперечності, виключ­ності третього, достатнього обґрунтування; єдності системи управління, пропорційності суб’єкта і об’єкта, поєднання централізації та децентралізації, співвідношення рівнів розвитку керуючої та керованої підсистем. Базові принципи управління територіальним розвитком доцільно доповнити поло­женнями щодо корпоративності та іннова­тивності як домінантами сучасних глобалізаційних процесів.
3. Управління територіальним розвитком з огляду на зміст основних понять категорійного апарату, які сформульовані в дисертації, являє собою систему впливів на функціонування різних територіальних ланок однієї країни: регіону, району, міста, села. Це зумовлює необхідність урахування при формуванні управління територіальною соціально-економічною системою її специфічних особливостей (динамічність, відкритість, суперечливість, чутливість, багатовекторність інтересів та складність комунікативних зв’язків між учасниками місцевого розвитку), що дає змогу підвищити зацікавленість у визначенні і досягненні спільних цілей розвитку.
4. Оновлення відносин між численними елементами системи управління територіальним розвитком має відбуватись за моделлю суб’єкт « суб’єкт, об’єкт « об’єкт, суб’єкт « об’єкт” з визначенням основних її властивостей (спільна мета, відчуття єдності інтересів, суспільна активність громади, відкритість влади, соціальна відповідальність представників бізнесу), що дає змогу отримати синергетичний ефект в управлінні територіальним розвитком. Воно базується на теоретичних положеннях щодо ідентифікації суспільних відносин, яка дає можливість з’ясувати їх природу, причини появи, виявити закономірності та універсальні зв’язки детермінації, що вони зумовлюють, аргументувати вибрані форми управлінської діяльності, скласти науковий прогноз майбутнього розвитку.
5. Організація влади має ґрунтуватись на системі адміністративно-територіального устрою; розподілі повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організаційно-функціональній розмаїтості; наявності відповідної правової, матеріальної та фінансової бази діяльності та ін. З огляду на недосконалість існуючого адміністративно-територіального устрою, роздрібненість і низьку дієздатність територіальних громад, нечіткість розподілу повноважень між державою і територією, фактичну централізацію бюджетної системи постала потреба у реформуванні адміністративно-територіального устрою країни, укрупненні територіальних громад, у зв’язку з чим доцільно запроваджувати модернізований підхід щодо адміністративних перетворень на регіональному і місцевому рівнях, що базується на класифікації адміністративно-територіальних одиниць та територіальних громад за певними критеріями, систематизації органів управління територіальними громадами і спільнотами.
6. Розподіл повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рівнями управління національним, регіональ­ним, місцевим доцільно здійснювати за такими домінантами, як децентралізація влади, субсидіарність компетенції, адекватність завдань і ресурсів, корпоративність управління, що сприятиме забезпеченню дієздатного місцевого самоврядування та підвищенню результативності управління у всіх ланках адміністративно-територіального устрою. Це положення ґрунтується на кано­нах теорії регіоналізму, принципах Європейської хартії місцевого самовря­дування, сучасних тенденціях до посилення ролі місцевого самоврядування, розширення його самостійності та підвищення відповідальності за вирішення питань з розвитку територій, узагальненні підходів до територіального управління в країнах-членах ЄС.
7. Вирішення проблем, пов’язаних з управлінням територіальним розвитком, передбачає трансформацію планування територій, яке має базуватись, крім загальноприйнятих, на таких додаткових, принципах: пріоритетності, компетен­тності, спадкоємності. Доцільно створити національну систему планування розвитку територій, яка охоплює всі рівні управління в державі: визначення державних пріоритетів на національному рівні, уточнення їх на регіональному з подальшою деталізацією на місцевому рівні, тобто на конкретних територіях, має мотиваційний механізм вжиття вищим органом виконавчої влади і органом місцевого самоврядування регіону спільних заходів з реалізації стратегії регіонального розвитку, що є передумовою поступового здійснення переходу від централізованого перерозподілу ресурсів з метою послаблення диференціації регіонів до стимулювання територіального розвитку з акцентуванням уваги на власному потенціалі територіальної соціально-економічної системи.
8. Слід враховувати, що саме динамічна зміна зовнішнього середовища стає об’єктивною причиною переходу до стратегічного планування, яке дає можливість учасникам цього процесу чітко уявити собі його майбутній стан і, відповідно, варіанти адаптації територіальної системи до нього. Тому, розробляючи стратегію, варто застосовувати стратифікацію полі­ти­ко-еколого-соціально-економічного простору території як певне її розшарування, що дасть змогу виявити специфіку конкретної території стосовно таких складових, як природний потенціал; науково-технічний потенціал; трудовий потенціал; фінансовий потенціал; інформаційний потенціал; економічний розвиток; розвиток інфраструктури; соціальний розвиток; політичний розвиток. При цьому розроблена стратегія має не лише характеризувати основний шлях розвитку територіальної соціально-економічної системи, а й давати змогу модифікувати його, враховуючи непередбачені зміни зовнішніх умов і стан внутрішніх ресурсів.
Залучення населення до участі в управлінні територіальним розвитком, зокрема у стратегічному плануванні, має бути впорядкованим, здійснюватись з використанням організаційного механізму, який передбачає варіативні заходи за власним вибором громадянина.
9. Регуляторну діяльність органів місцевого самоврядування з управління територіальним розвитком рекомендується реалізовувати за механізмом, побудованим на основі чинного законодавства та узагальнення практики її здійснення в регіонах України. Це дасть можливість узгодити регуляторні впливи, відкинути неефективні, забезпечити прозорість і відкритість влади, обґрунтованість регуляторних актів, стабілізувати правове поле господарської діяльності в територіальних системах, залучити широке коло громадськості та представників підприємництва до управління місцевими справами.
10. Регулювання процесів надання місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування адміністративних послуг дозвільного характеру має базуватись на гармонійному їх впорядкуванні за суб’єктами та сферами. Здійснена класифікація адміністративних послуг дозвільного харак­теру дає можливість аргументувати доцільність застосування тих чи інших дозволів, конкретизувати методи управлінського впливу на процедури їх видачі із спрощенням останніх за принципом організаційної єдності, встановити чіткі процесуальні нормативи і правила.
11. Варто запроваджувати системний підхід до управління комунальною власністю територіальної громади як матеріальної бази місцевого само­врядування, який реалізується шляхом створення цілісної системи управління комунальною власністю територіальної громади, що включає організаційні структури управління та сукупність об’єктів комунальної власності, інфор­маційну інфраструктуру, комплекс методів управління, а також певну під­систему регулювання як звід затверджених правил та встановлених норм. Ця підсистема регулювання має складатися із таких елементів, як: концепція місцевої політики у сфері комунальної власності; стратегія управління комунальною власністю; пакет нормативно-правових актів з регулювання відносин комунальної власності; плани конкретних дій, програми, проекти щодо їх реалізації. Це підвищує ефективність управління комунальною власністю, стимулює пошук його нових форм і методів, гарантує здійсненність замислів.
12. Модель децентралізації фінансового забезпечення управління територіальним розвитком має базуватись на принципах самостійності, самодостатності, самодіяльності та самобутності територій, що дає можливість збалансувати функції органів місцевого самоврядування та ресурси щодо їх реалізації, ліквідувати існуючі утриманські настрої, породжені чинним механізмом міжбюджетних трансфертів, підвищити значення місцевих податків і зборів у доходах відповідних бюджетів, забезпечити стабільність та пе­редбачуваність бюджетних вимірів, створити мережу комунальних фінансово-кредитних установ, підвищити дієздатність територіальних громад і спільнот.
13. Довгострокова програма вдосконалення можливостей системи управління територіальним розвитком щодо перманентного оновлення має передбачити її саморозвиток, для реалізації якого призначений механізм, що складається з двох блоків заходів теоретичного, який охоплює впровадження теоретичних і прикладних досягнень в управління територіальним розвитком, а саме використання методології управління територіальною соціально-економічною системою, забезпечення доктринальної єдності його нормативно-правової бази, створення дослідницько-аналітичних центрів, та практичного, дії якого спрямовані на застосування організаційно-технологічних новацій в управління територією, зокрема на стандартизацію управлінських послуг згідно з міжнародним стандартом ISO 9001:2000, використання організаційного плюралізму, залучення громадських ініціатив, інформатизацію управлінських процесів, інтерактивне навчання службовців, моніторинг діяльності. Це суттєво впливає на підвищення ефективності управління територіальним розвитком, що, в свою чергу, приводить до зростання ресурсного потенціалу території, забезпечення її сталого розвитку.
14. Необхідно оцінювати ступінь взаємодії суб’єктів і об’єктів територіальної системи управління та її вплив на результати управлінської діяльності за допомогою подвійної системи індикаторів, загальних і специфічних для певних векторів: влада « громада, влада « бізнес, влада « влада. Застосування такого підходу до оцінки як досить важливої складової методології управління територіальним розвитком дасть змогу схарактеризувати діяльність керуючої підсистеми, дістати уявлення про реакцію об’єктів на певні управлінські впливи, стимулювати місцеві органи влади та управління до наукового обґрунтування процесу прийняття рішень щодо управління територіальним розвитком.
15. Одержані результати проведеного дослідження дають можливість визначити основні заходи щодо їх втілення в практику місцевого самоврядування, які б сприяли підвищенню ефективності управлінських рішень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку територій та зростання добробуту населення, а саме опанування методологією управління територіальним розвитком, що має підвищити наукову обґрунтованість моделі управління, яка вибирається; гармонізація нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу на місцевому рівні та управління комунальною власністю, систематизація та узгодження регуляторних актів; підвищення зацікавленості учасників місцевого розвитку у визначенні та досягненні спільних цілей; забезпечення системності у застосуванні стратегічного планування; налагодження функціонування дозвільної системи за принципом організаційної єдності; системи оцінки діяльності органів місцевого самоврядування шляхом застосування запропонованих підходів та індикаторів тощо.
Подальші дослідження у даному напрямі науки державного управління мають здійснюватися з урахуванням одержаних результатів та сформульованих висновків щодо вдосконалення управління територіальним розвитком.

Список використаних джерел

1. Аванпроект економічного районування України / В.А. Поповкін, А.П. Калитенко, В.О. Розинка та ін. Препринт. К.: Нац. ін-т стратег. досліджень, 1994. 39 с.
2. Агранофф Р., Браун Т., Ткачук Р. Розбудова місцевих рад в Україні. К.: Програма сприяння парламентові України, 1998. 122 с.
3. Адміністративні послуги місцевих органів державної виконавчої влади: Моногр. / А.О. Чемерис, М.Д. Лесечко, А.В. Ліпенцев та ін. / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. 152 с.
4. Анализ нечисловой информации в социологических исследованиях; Под ред. В.Г. Андреенкова, А.И. Орлова, Ю.Н. Толстовой. М.: Наука, 1985. 220 с.
5. Андреев И.Д. Проблемы логики и методологии познания. М.: Наука, 1972. 320с.
6. Анисимов О.С. Методология: функции, сущность, становление (диалектика и связь времен). М.: ЛМА, 1996. 380 с.
7. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. М.: Экономика, 1989. 519 с.
8. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997. 400 с.
9. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. М.: Политиздат, 1981. 432 с.
10. Бабаєв В. Державне управління та місцеве самоврядування у сучасному мегаполісі: проблема розподілу компетенції // Упр. сучасн. містом. 2005. № 1-2/1-6 (17-18). С. 241-243.
11. Бабаєв В.М. Управління міським господарством: теоретичні та прикладні аспекти: [Моногр.]. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр”, 2004. 204 с.
12. Бакуменко В., Князєв В., Сурмін Ю. Методологія державного управління: проблеми становлення та подальшого розвитку // Вісн. УАДУ. 2003. № 2. С. 11-27.
13. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: [Моногр.]. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
14. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2002. 216 с.
15. Без’язичний В.Ф., Мамонова В.В. Формування стратегії соціально-економічного розвитку регіону / Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. Х.: УАДУ ХФ, 2000. № 1 (6). С. 108-117.
16. Битяк Ю.П. Головні напрями удосконалення законодавства про місцеве самоврядування // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ Магістр”, 2002. № 2 (13): У 2-х ч. Ч. ІІ. С. 211-214.
17. Біг з перешкодами, або що заважає підприємцям працювати: регуляторні бар’єри та підсумки регіональних фокус-груп-2004. К.: Проект БІЗПРО, 2005. 14 с.
18. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): Навч. посіб. К.: Вид-во Атiка”, 2000. 287 с.
19. Блейклі Д. Едвард. Планування місцевого економічного розвитку. Теорія і практика. Львів: Літопис, 2003. 412 с.
20. Бойко-Бойчук О. Стратегії розвитку міст України. К.: Пульсари, 2002. 156 с.
21. Борденюк В. Співвідношення органів державної влади та органів місцевого самоврядування: організаційно-управлінський аспект // Вісн. УАДУ. 2001. № 4. С. 312-320.
22. Бугай С., Лендьел М., Кіш Є., Ілько І., Ткачук А., Варцаба А., Зелюк В. Агентства регіонального розвитку в Україні: Становлення та перспективи / Київ. центр Ін-ту Схід-Захід. 2-е вид. К.: Вид-во Міленіум”, 2003. 302 с.
23. Бюджетний кодекс України // ВВР. 2001. № 37-38. Ст. 189.
24. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання зведеного та державного бюджету України за 2004 рік (за оперативними даними Державного казначейства України) / Проект реформи місцевих бюджетів в Україні, RTI Intrnational. К., 2005. 135 с.
25. Бюджетні слухання: Метод. рек. щодо орг. та проведення бюдж. слухань в органах місцевого самоврядування України / Кол. авт.: В.І. Кравченко (кер.) та ін. К.: НДФІ, 2000. 120 с.
26. Бюлетень актів органів місцевого самоврядування міста Харкова. 2000. № 3. С. 30-37.
27. Вакуленко В. Методологічні аспекти стратегічного планування економічного розвитку великого міста // Управління сучасним містом. 2002. № 10-12 (8). С. 7-13.
28. Вакуленко В.М., Мамонова В.В., Шаров Ю.П. Стратегічне планування на місцевому та регіональному рівнях: Навч. посіб. Ужгород: Патент, 2004. 198с.
29. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження: Моногр. К.: Нац. ін.-т страт. досл., ТОВ ВКФ Сатсанга”, 2001. 240 с.
30. Варда Я., Клосовскі В. Острови надій: розробка стратегій локального розвитку. Івано-Франківськ: Вид-во Нова Зоря”, 2003. 312 с.
31. Василенко М., Горячук В., Мальгота О., Стригун В. Регіональний розвиток: взаємодія органів влади з інноваційними структурами // Управління сучасним містом. 2003. № 7-9 (11). С. 41-51.
32. Василик О.Д. Державні фінанси України. К.: Вища школа, 1997. 383 c.
33. Введение в философию: Учеб. для вузов: У 2 ч. / И.Т.Фролов, Э.А. Араб-оглы, Г.С. Арефьева и др. М.: Политиздат, 1989. Ч. 2. 639 с.
34. Веймер Девід Л., Вайнінг Ейден Р. Аналіз політики: Концепції і практика / Пер. з англ. І. Дзюб, А. Олійник; Наук. ред. О. Кілієвич. К.: Основи, 1998. 654 с.
35. Ветров Г.В. Индикаторы социально-экономического развития муниципальных образований. Фонд Институт экономики города”. М., 2001. 67 с.
36. Винярски Б., Шнипер Р.И., Новоселов А.С. Воспроизводственный аспект планового управления региональными системами. Новосибирск: ИЭиОПП СО РАН, 1989. 51 с.
37. Виханский О.С. Стратегическое управление. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Гардарика, 1998. 292 с.
38. Всесвітня Декларація про місцеве самоврядування // Місцеве самоврядування, 1997. С. 95-97.
39. Вудмензі Д. Бачення бажаного майбутнього міста громадою: залучення громадян до участі у стратегічному плануванні // Аспекти самоврядування. 2000. № 2. C. 21-37.
40. Газарян А. Методологические основы стратегического планирования. Бишкек: ОФЦИР, 2003. 72 с.
41. Гаращук В. Управлінські послуги новий інститут чи нова помилка? // Вісн. АПрН України. 2001. № 3. С. 111.
42. Голиков А.П., Черномаз П.А. Историко-географический очерк административно-территориального устройства и экономического районирования Украины // Регионы Украины: поиск стратегии оптимального развития. Х.: ХГУ, 1994. С. 193-203.
43. Голиков А.П., Эпштейн В.М., Черномаз П.А. Многомерная классификация административно-территориальных единиц Украины как метод ее районирования // Регионы Украины: поиск стратегии оптимального развития. Х.: ХГУ, 1994. С. 204-215.
44. Голіков А.П., Черномаз П.О., Казакова Н.А. Словник-довідник суспільно-географічних термінів. Х., 2000. 48 с.
45. Голікова Т.В. Напрями та перспективи адміністративної реформи в Україні / Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи); за ред. акад. В.М. Гейця. К.: Логос , 1999. С. 363-426.
46. Голубева Н. Становление территориальной автономии в Украине // Юрид. вісн. Одеської нац-ної юридичної акад. 2002. № 2. С. 107-113.
47. Горленко І.О. Економічні райони України: Навч. посіб. / Укр. фін.-екон. ін.-т. К.: УФЕІ, 1999. 205 с.
48. Горячек І. Стратегічне планування як функція менеджменту // Економіка Фінанси Право. 2000. № 2. C. 16-20.
49. Господарський кодекс України. К.: ТОВ Редакція газети Закон і Бізнес”, 2003. 194 с.
50. Гошко А. О. ССК (система соціального контролю) діяльності органів місцевого самоврядування. К., 1999. 215 с.
51. Гошко А. Стратегія і тактика планування діяльності органів місцевого самоврядування: Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 179 с.
52. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. К.: Ґенеза, 1995. 579 с.
53. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: Учебник. М.: Гос. ун-т Высшая школа экономики”, 2001. 420 с.
54. Грицяк І. Місцеве самоврядування в Україні в історії та сучасності // Вісник УАДУ. 1996. № 1. С. 53-67.
55. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. К., 1990. 534 с.
56. Гудожник Г.С., Елисеева В.С. Глобальные проблемы в истории человечества. М.: Знание, 1989. 64 с.
57. Гурбик А.О. Сільська громада в Україні XIV-XVIII ст.: еволюція основних соціально-територіальних форм // Укр. історич. журнал. 1997. № 5. С. 52-66.
58. Гурне Б. Державне управління / Пер. з фр. В. Шовкуна. К.: Основи, 1993. 165 с.
59. Гушта О. В. Шляхи зміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування // Фінанси України. 2000. № 2. С. 69-74.
60. Давидов Р.К. Політико-правові засади децентралізації влади і розвитку місцевого самоврядування в Україні // Вісн. УАДУ. 1996. № 1. С. 90-101.
61. Дєгтяр А.О. Державно-управлінські рішення: інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення. Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр”, 2004. 224 с.
62. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию // Сборник международных конвенций в области охраны окружающей среды. Львов: Экоправо, 1999.
63. Декларація щодо регіоналізму в Європі // Асамблея Європейських регіонів. 1996. Базель, 4 грудня. 10 с.
64. Державне управління: Словн.-довід. / Укл. В.Д. Бакуменко, Д.О. Безносенко, І.М. Варзар, В.М. Князєв та ін.; Заг. ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 228 с.
65. Державне управління в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. К.: Вид-во ТОВ Соми”, 1999. 266 с.
66. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч. посіб. / Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 164 c.
67. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Моногр. / Кол. авт.; Відп. ред. Н.Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 1997. 448с.
68. Державне управління і менеджмент: Навч. посіб. у табл. і схемах / Кол. авт.; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Г.С. Одінцової. Х.: ХарРІ УАДУ, 2002. 492 с.
69. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Моногр. / Кол. авт.; За заг. ред. проф. О.Ю. Оболенського. Хмельницький: Поділля, 1999. 570 с.
70. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. К.: Юринком Інтер, 1998. 432 с.
71. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Моногр. / Кол. авт.; За ред. д-ра філос.н., професора В.М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ. Міленіум, 2003. 320 с.
72. Дзiсь Г. Роль регiонiв у становленнi нацiональної економiки України // Економiка України. 1999. № 10. C. 19-28.
73. Дзюндзюк В.Б. Ефективність діяльності публічних організацій. Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр”, 2003. 236 с.
74. Довідник представницьких органів місцевого самоврядування / За заг. ред. С.О. Сивоконя. http://www.gki.com.ua/ua/activity/cartography
75. Долiшнiй М. Актуальнi проблеми формування регiональної полiтики в Українi // Регiональна економiка. 1999. № 3. C. 7-18.
76. Долечек В. Правове регулювання та організація системи надання управлінських послуг // Управління сучасним містом. 2004. № 7-9 (15). С. 124-130.
77. Дробенко Г., Брусак Р., Свірський Ю. Стратегічне планування розвитку територіальних громад. Львів: Вид-во СПОЛОМ”, 2001. 118 с.
78. Дубровський М.В. Місцеве самоврядування і громадськість: проблема органічного зв’язку // Адміністративне реформування територіальних органів влади: Матеріали науково-практичної конференції. Х., 2002. С. 7-59.
79. Дудкін В., Петров Ю. Индикативное планирование механизм координации деятельности государственных и негосударственных субъектов управления экономикой // Рос. экон. журн. 1998. № 6. С. 38-58.
80. Духненко В., Коваленко В., Дуброва О. Потенциалы и риски // Эксперт. 2005-2006. № 49 (52). С. 72-76.
81. Егоров А.Н. Город как соціально-экономический объект. Донецк: ИЭП, 2001. 134 с.
82. Економічна енциклопедія: У трьох томах / Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. К.: ВЦ Академія”, 2001. Т. 2. 848 с.
83. Епифанов А.А. Экономические основы регионизации управления в новых условиях хозяйствования. Х.: Основа, 1993. 76 с.
84. Ефективність державного управління / Ю. Бажал, О. Кілієвич, О. Мертенс та ін.; За заг. ред. І. Розпутенка. К.: Вид-во К.І.С.”, 2002. 402 с.
85. Європейська хартія місцевого самоврядування / Рада Європи. Відділ видань і документів. № 92-971-0804-8. Страсбург. 1990. Травень.
86. Європейська хартія місцевого самоврядування та розвиток місцевої і регіональної демократії в Україні: Науково-практичний посібник / Упоряд. О.В. Бейко, А.К. Гук, В.М. Князєв / За ред. М.О. Пухтинського, В.В. Толкованова. К.: Крамар, 2003. 396 с.
87. Європейські принципи державного управління / Пер. з англ. О.Ю. Куленкової. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 52 с.
88. Зайцева Л.М. Региональная система управления (организационно-методологический аспект). Донецк: ИЭП НАНУ, 1997. 336 с.
89. Заставний Ф.Д. Прогнозування розвитку промислових комплексів в УРСР. К.: Знання, 1980. 48 с.
90. Заходи щодо реалізації Концепції державної регіональної політики. Затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. № 437-р. // Управління сучасним містом. 2001. № 10-12 (4). С. 155-164.
91. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз. К.: Основи, 1996. 420 с.
92. Изард У. Методы регионального анализа: введение в науку о регионах. М.: Прогресс, 1996. 659 с.
93. Изард У. Некоторые исследования в области регионального развития и сотрудничества и некоторые вопросы региональной науки, не имеющие ответов // Региональное развитие и сотрудничество. 1998. Вып. 1-2. С. 61.
94. Кавеев К.А. Эффективность государственного управления: некоторые подходы к определению содержания // Система государственной власти и управления в России: история, традиции и современность: Мат-лы ежегодного Междун. научн. форума / Под общ. ред. В.А. Шамахова. СПб.: Изд-во СЗАГС; Изд-во Образование Культура”, 2003. С. 140-145.
95. Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні / НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Кoрецького. К. : Ін Юре, 1997. 36 с.
96. Каценелинбойген А.И. Методические проблемы управления сложными системами // Проблемы методологии системного исследования. М.: Мысль, 1970.
97. Качан Є.П. Міжгалузеві комплекси України: проблеми розвитку і розміщення. Тернопіль: Екон. думка, 1999. 215 с.
98. Керецман В.Ю. Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти: Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 188 с.
99. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України: історія, теорія, практика. К.: НІОС, 2000. 384 с.
100. Кілієвич О., Розпутенко І., Романюк О., Юрчишин В. Сучасна економічна теорія і державні фінанси // Зб. наук. праць УАДУ при Президентові України. К.: Видавництво УАДУ, 1999. С. 309-313.
101. Князєв В., Бакуменко В. Філософсько-методологічні засади державно-управлінських рішень // Вісн. УАДУ. 2000. № 2. С. 341-358.
102. Коваленко В. В ожидании второй волны // Эксперт. 2005-2006. № 49 (52). С. 80-82.
103. Коваль Л.М. Проблеми формування місцевих бюджетів та аналіз їх виконання // Фінанси України. 1999. № 5. С. 126-130.
104. Козаченко Г.В., Воронкова А.Е., Коренев Е.Н. Основи корпоративного управління: Навч. посіб. Луганськ: Вид-во СНУ, 2001. 480 с.
105. Козюра І., Лебединська О., Наврузов Ю. Регіональне управління і місцеве самоврядування // Упр. сучасн.