ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГАРАНТУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ : ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ГАРАНТИЙ МЕСТНОГО САМОУПРАВЛЕНИЯ В УКРАИНЕ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ДРОБОТ Ігор Олександрович

УДК 35.07:001.891:82-991(477)

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГАРАНТУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

25.00.04 – місцеве самоврядування

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
СУШИНСЬКИЙ Олександр Іванович
доктор наук з державного управління, професор

Київ – 2010
ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ, ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ
19
1.1. Основні концепції гарантування місцевого самоврядування 20
1.2. Нормативно-правові аспекти гарантування місцевого самоврядування: світовий досвід
53
1.3. Проблемні аспекти науки та практики гарантування місцевого самоврядування
72
Висновки до розділу 1 84
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ ГАРАНТУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
88
2.1. Конституційно-правові засади гарантування місцевого самоврядування в Україні
90
2.2. Громадівський аспект гарантування сучасного вітчизняного місцевого самоврядування
110
2.3. Цілепокладання у місцевому самоврядуванні – основа його об’єктивного гарантування
135
2.4. Концепція гарантування місцевого самоврядування в Україні 148
Висновки до розділу 2 176
РОЗДІЛ 3. РЕСУРСИ ФОРМУВАННЯ НЕОБХІДНОЇ УМОВИ ГАРАНТУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
181
3.1. Розвиток правового ресурсу місцевого самоврядування 182
3.2. Формування фінансово-матеріальної основи місцевого самоврядування
216
3.3. Інституціювання місцевого самоврядування 239
3.4. Професіоналізація служби в органах місцевого самоврядування 260
Висновки до розділу 3
280
РОЗДІЛ 4. РОЗВИТОК ГРОМАДІВСЬКОЇ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК ДОСТАТНЬОЇ УМОВИ ЙОГО ГАРАНТУВАННЯ
284
4.1. Сутнісні ознаки громадівської основи місцевого самоврядування 285
4.2. Формування ініціативи населення у контексті здійснення місцевого самоврядування 293
4.3. Розвиток самоорганізуючих основ місцевого самоврядування 309
4.4. Суспільна самодіяльність населення у контексті гарантування місцевого самоврядування 322
Висновки до розділу 4 334
ВИСНОВКИ 337
ДОДАТКИ 349
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 363

ВСТУП

Актуальність теми. Демократичні перетворення в українському суспільстві, прагнення до побудови незалежної, правової, соціальної держави, вибір стратегічного курсу на європейську інтеграцію вимагає нових підходів у регулюванні суспільними процесами. Особлива роль у цьому належить місцевому самоврядуванню. В Україні докладаються значні зусилля для його організації і впровадження у політичну систему суспільства, ефективного функціонування у державно-владних відносинах. Воно визнається і гарантується Конституцією України, законами та підзаконними актами. Однак функціонування вітчизняного місцевого самоврядування, форми, методи, стиль здійснення не відповідають європейським стандартам організації життєдіяльності на місцевому рівні, вимогам з децентралізації державного управління, засадам формування демократичного ладу у суспільстві. У новітній період розвитку українського суспільства воно не набуло належної вагомості в упорядкуванні суспільними процесами, не стало рушійною силою у суспільних перетвореннях.
Здійснення місцевим самоврядуванням своєї суспільної місії можливе за умови злагодженої взаємодії з державою та її владними інститутами. Втім неврегульованість відносин між органами місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, недостатній рівень їх професійності, інші суб’єктивні та об’єктивні чинники спричинили на місцевому рівні виникнення компетенційних спорів, корпоративних інтересів, протистояння у боротьбі за владу, корупційні дії з обох боків, які деформують місцеве самоврядування як цілісне явище.
З огляду на це, й у контексті оголошених в Україні політичної та адміністративно-територіальної реформ набувають вагомості дослідження теоретичних засад гарантування вітчизняного місцевого самоврядування, особливо з позиції розуміння потреби у ньому як формі співіснування населення, як сучасного засобу децентралізації державного управління, як функції громадянського суспільства у формуванні демократичного ладу в державі.
У сучасній суспільній науці дослідженню державно-владних відносин, їх об’єктів та суб’єктів, зокрема місцевого самоврядування, приділяється багато уваги. Свідченням цьому є праці В. Б. Авер’янова [1; 170], Г. В. Атаманчука [13; 14], Г. В. Барабашева [23; 24; 25; 348], В. Д. Бакуменка [21; 163], C. О. Білої [35], Н. Н. Ємельянова [124], Н. Н. Єфремової [139, с. 248-272], В. І. Карпець [139, с. 146-158], О. Є. Кутафіна [203], Л. Є. Лаптєвої [139, с. 273-294], Л. С. Мамут [139, с. 3-8, 295-299], О. В. Мартишіна [139, с. 125-145], Н. Р. Нижник [84; 85], О. Ю. Оболенського [245], Ю. Л. Панейка [264], С. М. Серьогіна [322], В. І. Фадєєва [203], В. М. Шаповала [369; 370; 371] Є. С. Шугріна [378], В. А. Ясюнаса [385] та ін.
Дослідженню виникнення місцевого самоврядування у зарубіжних країнах, його конституційним та організаційно-правовим аспектам присвячені праці І. А. Алебастрової [7], Д. Гарнера [60], В. Г. Графського [139, с. 190-222], С. Л. Зарецької [135], Л. Д. Капранової [135], Г. Є. Клеченова [158], А. І. Ковлер [139, с. 9-80, 180-189], Н. Ю. Козлової [139, с. 81-103, 159-179 ], І. Козюри [168], К. Кронваля [227], Й. Мені [395], В. Н. Моргачева [236], М. А. Муталліба [396], О. А. Омельченко [139, с. 104-124-, 223-247], Л. П. Павлової [260], М. А. Плешанова [271, 272], К. Рибердаля [227], В. П. Сєрєбрєнікова [321], Б. А Страшуна [174], В. А. Туманова [228, 348, 359], С. Хеггрута [227], Е. М. Харлоффа [361], А. І. Черкасова [366; 367], В. Шамберга [252] та ін.
З проголошенням незалежності України національна наука державотворення набула інтенсивного розвитку. Упродовж останніх років державному управлінню та місцевому самоврядуванню присвячено значну кількість наукових досліджень. Вагомий доробок у розробці тематики проблем місцевого самоврядування належить вітчизняним вченим, а саме
Б. П. Андресюку [9; 352], О. В. Батанову [28; 29; 30], П. Д. Біленчуку [36],
В. І. Борденюку [38; 39; 40; 41], В. М. Вакуленку [49; 50, 251], Т. Д. Гошко [72], О. С. Ігнатенку [143], В. М. Кампо [149; 150; 151], В. Ю Керецману [154], О. П. Кириленко [155; 156], В. М. Князєву [86; 162; 163], А. А. Коваленку [165; 166], М. І. Корнієнку [182; 183; 184; 185], В. І. Кравченку [189; 190],
В. В. Кравченку [36; 191; 193], В. С. Куйбіді [201], О. Ю. Лебединській [209], Ю. П. Лебединському [210], П. М. Любченку [217; 218], В. В. Мамоновій [223], П. І. Надолішньому [242], В. М. Олуйку [248; 249], М. Ф. Орзіху [253; 254; 255], В. Ф. Погорілку [182; 241], М. І. Пітцику [191; 278],
М. О. Пухтинському [302; 303], С. Є. Саханенку [317; 318], О. І. Сушинському [336; 337; 338], О. Ф. Фрицькому [241; 360], В. М. Шаповалу [372; 373],
Ю. П. Шарову [374] та ін.
Питання гарантування місцевого самоврядування, прямо чи опосередковано, досліджують вітчизняні вчені М. О. Баймуратов [18; 19; 20], О. В. Батанов [28], В. М. Бесчастний [34], О. М. Бориславська [42], А. О. Гошко [70; 71], В. А. Григор’єв [19; 75], Ю. В. Делія [79; 80; 81], В. М. Кампо [150], О. О. Карлов [153], А. А. Коваленко [165], В. С. Куйбіда [201], О. Д. Лазор [207], П. М. Любченко [217], Ю. Л. Панейко [264], В. Г. Пархоменко [267], С. Є. Саханенко [317], О. І. Сушинський [336], І. С. Щебетун [379].
Водночас незважаючи на активні наукові пошуки у зазначених напрямах науки державного управління, комплексне наукове дослідження гарантування місцевого самоврядування не здійснено. Зокрема, потребують уточнення причинно-наслідкові чинники його “громадівського” начала, упорядкування цілей суспільної місії, забезпечення ресурсами, об’єктивізації парадигми здійснення в контексті самоорганізаційної основи, оцінки компетенційно-повноважної складової у відносинах з місцевими органами виконавчої влади, формулювання основних категорій понятійного апарату щодо його гарантування, що у комплексі дозволить розв’язати наукову проблему теоретико-методологічного обґрунтування інституційних та функціональних засад гарантування самодостатньої системи місцевого самоврядування, її функціонування всупереч негативному впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, існування незалежно від зміни політичної, ідеологічної, економічної чи будь-якої іншої кон’юнктури.
Тому об’єктивні умови розвитку сучасного суспільства, зростання ролі у ньому місцевого самоврядування, неоднозначність трактування його сутності,, відсутність обґрунтованої парадигми здійснення, необ’єктивність у визначенні цілей, протиріччя у відносинах з місцевими органами виконавчої влади, недосконалість механізму ресурсного забезпечення процесу формування умов функціонування, недостатній рівень розвитку громадянського суспільства зумовлюють необхідність у подальшій розробці теоретичних і методологічних засад його гарантування.
Зазначене зумовило актуальність цього дослідження, що вплинуло на вибір його мети, формування завдань і гіпотези.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось згідно з планом комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”. Проблематика роботи відповідає напрямам науково-дослідних робіт Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і пов’язана з темами, що досліджувались кафедрою державного управління та місцевого самоврядування: “Механізми підвищення ефективності державного управління в регіоні” (ДР № 0100V002070), в межах якої автором як одним із виконавців обґрунтовано роль власності у якості ресурсу гарантування місцевого самоврядування; “Організаційно-економічні та правові механізми забезпечення сталого розвитку територіальної громади” (ДР № 0107U001595), в межах якої автором як одним із виконавців розроблена концепція гарантування місцевого самоврядування в Україні. А також теми “Механізми професіоналізації органів місцевого самоврядування в контексті забезпечення сталого розвитку територіальної громади (ДР № 0108U001506), де автор як відповідальний виконавець обґрунтував концепцію професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування.
Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка інституційних та функціональних засад гарантування місцевого самоврядування в Україні. Для досягнення зазначеної мети потрібно вирішити такі завдання:
- вивчити досвід регламентування місцевого самоврядування і виявити теоретико-методологічні та прикладні проблеми його гарантування в Україні;
- уточнити первинні сутнісні, інституційні, функціональні ознаки самоврядування і визначити основні засади та суб’єкти його гарантування;
­ розробити науково-прикладні підходи щодо застосування у гарантуванні сучасного місцевого самоврядування об’єктивних філософських положень про існування явища;
­ обґрунтувати концепцію гарантування місцевого самоврядування;
­ проаналізувати стан правового ресурсу та фінансово-матеріальної основи місцевого самоврядування і виробити напрями їх розвитку у формуванні необхідної умови його гарантування;
­ дослідити інституційні та професіонально-компетенційні чинники організації та здійснення місцевого самоврядування і розробити заходи з підвищення їх впливу на гарантування місцевого самоврядування;
­ описати саморганізуючу основу самоврядування, встановити її місце та визначити роль у гарантуванні вітчизняного місцевого самоврядування;
­ розкрити сутність ініціативи та суспільної самодіяльності громади як засобів здійснення місцевого самоврядування і обґрунтувати шляхи їх розвитку у формуванні достатньої умови його гарантування.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що ініціатива, самоорганізація та суспільна самодіяльність громади є основою гарантування місцевого самоврядування в Україні.
Об’єктом дослідження є розвиток та гарантування місцевого самоврядування в Україні.
Предмет дослідження – інституційні та функціональні гарантії місцевого самоврядування.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальнонаукові прийоми досліджень, підходи і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської та споріднених із нею наук. У роботі використано: історіографічний метод – у вивченні літературних джерел, еволюції проблем гарантування місцевого самоврядування; метод критичного аналізу наукової і методичної літератури – для виявлення стану наукової розробки теми гарантування місцевого самоврядування; порівняння – для узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду конституційно-правового гарантування місцевого самоврядування; ретроспективний – для вивчення становлення і розвитку вітчизняного місцевого самоврядування в контексті конституційно-правового гарантування; історичний – для дослідження передумов та причинно-наслідкових чинників, що визначають первинну сутність самоврядних форм врегулювання суспільних відносин як прототипу сучасного місцевого самоврядування; порівняльного аналізу – для виявлення основних розбіжностей між первинною сутністю і сучасним функціональним наповненням місцевого самоврядування при встановленні основних засад його гарантування; метод класифікації та структурного аналізу – для упорядкування критеріїв цілепокладання у місцевому самоврядуванні при визначенні засад його гарантування; аналізу і синтезу – для пізнання якісних характеристик місцевого самоврядування у розробці методологічного підходу щодо здійснення його гарантування; системного підходу – для обґрунтування концепції гарантування місцевого самоврядування; метод періодизації та структурно-функціонального аналізу – для виявлення стану та обґрунтування напрямів розвитку ресурсів місцевого самоврядування у формуванні умов його гарантування; опитування – для оцінювання рівня професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування; метод дедукції – для дослідження самоорганізуючої основи самоврядування та виявлення ролі її причинно-наслідкових зв’язків у здійсненні децентралізації державного управління; метод індукції – для обґрунтування процесу формування ініціативи населення як складової парадигми здійснення самоврядування, інші спеціальні методи та наукові підходи.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в розв’язанні актуальної наукової проблеми теорії державного управління, а саме у розробці теоретико-методологічних засад гарантування місцевого самоврядування в Україні, спрямованих на формування умов його ефективного функціонування з урахуванням європейських вимог до організації життєдіяльності на місцевому рівні, децентралізації державного управління, формування демократичного ладу у суспільстві.
Вирішення поставленої наукової проблеми в дисертаційному дослідженні представлено сукупністю нових методологічних та теоретичних положень, висновків і рекомендацій, наукова новизна яких полягає, зокрема, в тому, що:
уперше:
­ запропоновано авторське тлумачення поняття “гарантування”, яке щодо самоврядування розглядається як комплекс заходів держави і суспільства (громади) зі створення відповідних умов для його виникнення/організації, становлення та розвитку, що в сутнісному і понятійному аспектах є значно місткіше від обумовлених чинним законодавством понять “визнання” і “захист” місцевого самоврядування з боку держави, а в методологічному – розширює чисельність чинників гарантування, чим максимізує об’єктивізацію дослідження;
­ розглянуто місцеве самоврядування у контексті єдності двох його якостей – як “системного суспільного явища” і як “організаційно структурованого інституту”, що дає змогу диференціювати процес визначення суб’єктів та ресурсів формування умов гарантування місцевого самоврядування відповідно до причинно-наслідкових чинників його виникнення, цілей та засобів здійснення;
­ запропоновано методологічний підхід у здійсненні гарантування місцевого самоврядування, в основу якого покладено філософське положення “необхідних і достатніх умов” існування явища, згідно з яким у проекції на місцеве самоврядування під необхідною умовою розглядається “державна”, а під достатньою – “громадівська” складова його гарантування, що дає змогу упорядкувати заходи суб’єктів гарантування відповідно до структурно-логічної схеми процесу гарантування місцевого самоврядування;
­ сформульовано дефініції категорійно-понятійного апарату теорії державного управління і введено у науковий обіг трансформовані щодо гарантування місцевого самоврядування поняття, а саме: місцеве самоврядування як “системне суспільне явище” розглядається як об’єднана метою організації своєї життєдіяльності спільність людей, де формою слугує самоорганізація, а засобами урегулювання суспільних відносин – ініціатива та суспільна самодіяльність населення; місцеве самоврядування як “організаційно структурований інститут” – інструмент урегулювання суспільних відносин – законодавчо обумовлені та організаційно сформовані органи місцевого самоврядування; “необхідна умова гарантування” – нормативно-правові заходи держави щодо організації, визнання і захисту місцевого самоврядування; “достатня умова гарантування” – організаційно-правові заходи територіальної громади щодо організації своєї життєдіяльності; “ресурси гарантування” – матеріальні та нематеріальні засоби, можливості держави і громади, здатні прямо чи опосередковано формувати відповідні умови для здійснення місцевого самоврядування. Урахування сутності цих понять надає процесу організації гарантування місцевого самоврядування об’єктивної структурованості;
­ обґрунтовано концепцію гарантування місцевого самоврядування, в основу якої покладено об’єктивізацію первинної сутності самоврядування, визначення цілей його функціонування, встановлення суб’єктів та вибір ресурсів для забезпечення умов його здійснення, що дозволяє змоделювати самодостатню систему місцевого самоврядування, здатну раціонально організовувати життєдіяльність, ефективно децентралізувати державне управління, формувати демократичні передумови побудови соціальної держави незалежно від зміни політичної, ідеологічної чи економічної кон’юнктури.
удосконалено:
­ тлумачення поняття “самоврядування” з позиції потреби соціуму в організації власними силами своєї життєдіяльності та самоорганізаційної форми його здійснення, що дозволяє ідентифікувати місцеве самоврядування у контексті його первинної сутності й сформувати об’єктивні умови для функціонування;
­ критерії побудови механізму цілепокладання за “джерелами цілей” (потреби, інтереси, проблеми населення), що дозволяє виявити співвідношення між самоорганізуючою та управлінською складовими місцевого самоврядування у формалізації парадигми його здійснення і встановити об’єктивну відповідність між цілями і ресурсами гарантування;
­ поняття громадівської основи гарантування місцевого самоврядування в контексті парадигми здійснення самоврядних форм організації життєдіяльності на місцевому рівні, яка полягає у формуванні ініціативи, розвитку самоорганізації, реалізації суспільної самодіяльності населення і спричиняє формування суспільної потреби у місцевому самоврядуванні сучасного українського суспільства.
набули подальшого розвитку:
­ розуміння щодо реалізації фінансово-матеріальної основи, правового, інституційного, людського, ресурсів в контексті формування умов гарантування місцевого самоврядування за певною пріоритетною послідовністю, зокрема фінансово-матеріальна основа: 1) дотримання законності у процесі бюджетування; 2) упровадження програмно-цільового методу формування місцевих бюджетів; 3) ефективне управління, користування та розпоряджання комунальною власністю; 4) створення власної фінансової інфраструктури територіальної громади – муніципального банку; правове забезпечення: 1) власність територіальної громади; 2) територіальна основа громади; 3) стійкість системи місцевого самоврядування; людський ресурс: 1) професійна компетентність; 2) усвідомлення посадовою особою своєї місії у здійсненні місцевого самоврядування;
­ поняття “ініціатива”, “самоорганізація”, “суспільна самодіяльність” населення у парадигмі здійснення місцевого самоврядування, що дає змогу, зокрема через розвиток підприємницької ініціативи, розкрити процес формування соціальної основи самоврядування – середнього класу, через розвиток складових (самозародження, самозбереження, саморозвитку) явища самоорганізації розкрити: а) виникнення самоврядування як “системного суспільного явища”; б) функціонування його як “організаційно структурованого інституту”; в) розвиток системи місцевого самоврядування до стану самодостатності. І через реалізацію суспільної самодіяльності населення створити конкурентне середовище у сфері надання муніципальних послуг;
­ обґрунтування реалізації власності як “ресурсу гарантування” місцевого самоврядування, сенс якої полягає у єдності двох напрямів її розвитку: 1) власність – ресурс гарантування місцевого самоврядування як системного суспільного явища; 2) власність – ресурс гарантування місцевого самоврядування як організаційно структурованого інституту, що, з одного боку, убезпечує зародження підприємництва та виникнення середнього класу як суб’єкта формування розвинутого громадянського суспільства – “сприятливого середовища” для функціонування місцевого самоврядування, а з іншого – спричиняє ефективне володіння, користування і розпоряджання комунальною власністю – колективного засобу впливу територіальної громади на організацію життєдіяльності та децентралізації державного управління на місцевому рівні;
обґрунтування потреби у: 1) запровадженні інституту виконавчих органів обласних і районних рад; 2) відміні конституційної норми щодо можливості поєднання мандату представницьких органів місцевого самоврядування з керівними посадами місцевих органів виконавчої влади; 3) створенні неурядового органу (асоціації) зі статусом суб’єкта законодавчої ініціативи задля протидії втручанню місцевих органів виконавчої влади у діяльність органів місцевого самоврядування.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дослідженні зроблені наукові обґрунтування практичних рекомендацій за певними напрямами розвитку місцевого самоврядування, які в комплексі дозволяють розв’язати методологічну проблему гарантування місцевого самоврядування. Це робить їх придатними для застосування у практиці державного будівництва та місцевого самоврядування сучасної України, зокрема для подолання існуючих протиріч між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у питаннях організації життєдіяльності на місцевому рівні, децентралізації державного управління, деконцентрації виконавчої влади, формування демократичного ладу суспільства.
Основні результати дисертаційного дослідження використані Секретаріатом Президента України у підготовці Концепції розвитку Автономної республіки Крим та м. Севастополя, а також актів Глави держави, спрямованих на вдосконалення механізмів взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади (Акт про впровадження дисертаційного дослідження № 44-02/16 від 14.09.07 р.), Управлінням регіональної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України як теоретична база для підготовки Концептуальних засад удосконалення організації влади на місцевому та регіональному рівнях (довідка про впровадження № 39-32/06 від 13.09.06 р.), Закарпатською обласною радою як теоретична основа при підготовці програми розвитку та удосконалення взаємозв’язків між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з організації життєдіяльності на місцевому рівні та децентралізації державного управління в області (довідка № 01-17/277 від 25.04.07 р.), Одеською обласною радою при підготовці програми розвитку місцевого самоврядування в Одеській області зокрема, у питаннях організації, функціонування та розвитку органів самоорганізації населення (довідка № Р-27-1035 від 30.08.06 р.), Львівською міською радою при підготовці спеціальної місцевої програми сприяння розвитку місцевого самоврядування зокрема, при розробці положення про реєстрацію органів самоорганізації населення та про делегування міською радою частини власних повноважень у здійснюванні громадського контролю у сфері благоустрою, охорони навколишнього середовища та забудови (довідка № 136/01 від 30.08.06 р.), Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради як теоретична основа при підготовці програми ефективного управління комунальною власністю територіальної громади м. Тернополя (довідка № 18-05/51 від 19.02.07 р.), Асоціацією дослідників державного управління при створенні Статуту територіальної громади м. Одеси. Зокрема, у розділі “Гарантії міського самоврядування” знайшли своє втілення теоретичні напрацювання та практичні рекомендації щодо застосування ресурсів гарантування місцевого самоврядування (довідка № 17 від 30.08.06 р.), Проблемною лабораторією дистанційного навчання НТУ “Харківський політехнічний інститут” у навчальній програмі “Основи професійної підготовки державних службовців” у дистанційному курсі для самостійного навчання (http://dl.kpi.kharkov.ua/pru/pu02/default.asp/ukr) державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, а також усіх хто цікавиться питаннями розвитку регіонів (довідка № 2-09/06 від 04.09.06 р.), Львівським регіональним інститутом державного управління НАДУ при Президентові України у підготовці фахівців з державного управління. Зокрема, у курсах: “Теорія та історія державного управління”, що читається за програмою “Магістр державного управління”, “Механізми державного управління”, що передбачено навчальним планом підготовки аспірантів інституту, а також – у регіональній, обласній і міській програмах підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування (довідка № 239/09 від 03.04.08 р.).
Запропоновані у дисертації теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути використані для подальшого наукового дослідження окремих аспектів проблеми гарантування місцевого самоврядування зокрема, в аспекті формування теоретико-методологічної бази територіальної організації влади, організаційно-правових засад формування відносин між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, удосконалення нормативно-правової бази розвитку територіального, інституційного, фінансово-матеріального, людського, морально-психологічного ресурсів гарантування, розвитку органів самоорганізації населення, формування ініціативи, самоорганізації, та суспільної самодіяльності населення – соціальної основи гарантування місцевого самоврядування. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі підготовки фахівців для місцевого самоврядування, територіального та державного управління. Матеріали дисертації можуть застосовуватись при читанні курсів “Місцеве самоврядування”, “Територіальна організація влади”, “Організація діяльності органів місцевого самоврядування”, “Теорія та історія державного управління”, “Організаційно-правові засади державного управління”, “Державна служба: теорія та організація” у магістерській програмі з підготовки фахівців з державного управління та в інших курсах муніципально-врядувального спрямування.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею і містить особисто отримані автором нові результати у галузі науки державного управління, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних та організаційно-практичних засад гарантування вітчизняного місцевого самоврядування і пріоритетних напрямів його удосконалення в сучасних умовах. Усі результати одержані безпосередньо здобувачем і знайшли своє відображення в опублікованих ним роботах. У процесі одержання нових наукових результатів не використовувались ідеї або розробки інших дослідників (Смаровайла М. С., Стаднюка В. В., Шуляра І. В.), з якими опубліковано 5 робіт у співавторстві.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались на міжнародних, національних та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах, зокрема: науково-практичній конференції “Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія методологія та практика” (Львів, січень 2003 р); науково-практичній конференції з міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (Львів, січень 2004 р.); науково-практичній конференції “Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (Одеса, листопад 2004 р.); науково-практичній конференції з міжнародною участю “Внутрішня політика держави: сутність, принципи, методологія” (Львів, січень 2005 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування” (Одеса, жовтень 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (Львів, січень 2006 р.); науковому семінарі кафедри державного управління та місцевого самоврядування ЛРІДУ НАДУ за результатами дисертаційного дослідження докторанта Дробота І.О. “Гарантування місцевого самоврядування: теоретико-методологічний аспект” (Львів, травень 2006 р.); науково-практичній конференції з міжнародною участю “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, травень 2006 р); міжнародній науково-практичній конференції “Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика” (Львів, березень 2007 р.), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування” (Львів, квітень 2008 р.).
Результати апробацій були схвалені, та оприлюднені на наукових конференціях тексти наукових доповідей рекомендовані до опублікування.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 46 наукових та науково-методичних праць. Основні наукові результати дослідження висвітлені у двох монографіях (1 одноосібна та 1 колективна), 20 статтях у наукових фахових виданнях України, статтях в інших наукових виданнях, тезах доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. Серед публікацій, які додатково відображають наукові результати дисертації, – два навчальні посібники (у співавторстві), курс лекцій (у співавторстві), методичні вказівки до вивчення навчальної дисципліни. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації –
44,45 друкованого аркуша.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 400 с., з них 348 сторінок (16,97 друк. арк.) основного тексту. Робота містить один рисунок, вісім таблиць, два додатки на 13 сторінках. Список використаних джерел складається з 399 найменувань на 38 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішена актуальна наукова проблема теорії державного управління, яка полягає в розробці теоретико-методологічних засад гарантування місцевого самоврядування в Україні, що спрямовані на формування умов його ефективного функціонування з урахуванням тенденцій розвитку європейських вимог до організації життєдіяльності на місцевому рівні, децентралізації державного управління, формування демократичного ладу у суспільстві. На основі проведених досліджень запропоновано концепцію гарантування місцевого самоврядування в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу. Підсумки дослідження дають змогу визначити основні напрями подальшого розвитку місцевого самоврядування в контексті його гарантування, а також зробити такі висновки.
1. Проведений аналіз наукових праць з питань виникнення, становлення та розвитку місцевого самоврядування вказує на те, що проблема гарантування місцевого самоврядування ще не стала на сьогодні предметом спеціального, системного, розгалуженого наукового дослідження. Праці окремих авторів торкаються лише певних конкретних питань цієї тематики. Дослідження у цьому напрямі ще не набули системності, є переважно фрагментарними і націлені швидше на усунення наслідків, аніж причин їх виникнення. Практично нема досліджень, присвячених теоретико-методологічним аспектам проблеми. Недостатньо дискутуються питання причинно-наслідкових чинників виникнення самоврядування, їх корелювання з його сучасними сутнісними характеристиками, цілепокладання у місцевому самоврядуванні, відповідності ресурсів його здійснення з цілями суспільної місії. Усе це дає підставу для висновку, що стан наукового опрацювання означеної проблеми не можна вважати задовільним, а сама проблема потребує дослідження.
Встановлено, що в умовах сучасного державотворення визнане і гарантоване Конституцією та законодавством України місцеве самоврядування не реалізувало повною мірою своїх функціональних можливостей з організації життєдіяльності на місцевому рівні, не виконує визначальної ролі у процесі децентралізації державного управління, не стало рушійною силою демократичних перетворень та упорядкування суспільних процесів. Має місце втручання з боку місцевих органів виконавчої влади у роботу органів місцевого самоврядування.
Теоретичні обґрунтування вказують на те, що найефективнішим захистом місцевого самоврядування є створення адекватних його сутності умов життєздатності, тобто приведення у відповідність функціонального наповнення сучасного місцевого самоврядування до його первинної сутності.
З огляду на сформульовані у дисертації основні поняття категорійного апарату “гарантування” місцевого самоврядування розглядається як комплекс політичних, нормативних, адміністративних, організаційно-правових, соціальних заходів держави і суспільства (громади) зі створення відповідних умов для його виникнення/організації, становлення і розвитку, що в сутнісному і понятійному аспектах є значно місткішим від обумовлених чинним законодавством понять ”визнання“ і ”захист“ місцевого самоврядування з боку держави, а в методологічному – розширює чисельність чинників гарантування і максимізує об’єктивізацію дослідження.
2. Уточнено первинну сутність самоврядування, яка полягає у природному праві людей облаштовувати свою життєдіяльність, опираючись на власну ініціативу, самоорганізацію та суспільну самодіяльність.
З огляду на це основними засадами, на основі яких у дисертації формується концепція гарантування місцевого самоврядування, визначені: конституційно-правове регламентування, яке обумовлює створення необхідних умов організації місцевого самоврядування та його взаємодію з іншими складовими політичної системи суспільства; громадівська основа самоврядування як виразник потреби громади у самоорганізаційній формі співіснування; цілепокладання як об’єктивна основа ресурсозабезпечення життєздатності місцевого самоврядування; ресурси місцевого самоврядування як засоби формування необхідних та достатніх умов його гарантування. Доведено, що сукупність означених засад у їх певній структурно-логічній взаємодії дають змогу формувати об’єктивну основу гарантування місцевого самоврядування в Україні.
Визначено суб’єкти гарантування місцевого самоврядування. Доведено, що повноцінне гарантування місцевого самоврядування можливе за умови, що гарантами його виступатиме не тільки держава зі своєю законотворчою, наглядовою, захисною функціями, а й суб’єкт місцевого самоврядування – громада зі своїм правом на місцеве самоврядування і, найголовніше, з потребою у цьому самоврядуванні. Відсутність з боку громади такої потреби унеможливлює намагання держави не тільки гарантувати місцеве самоврядування, а й здійснювати його. Показано, що організація життєдіяльності, децентралізація державного управління, формування демократичного ладу у країні будуть неефективними, допоки для здійснення місцевого самоврядування не буде залучена його громадівська складова – ініціатива, самоорганізація та суспільна самодіяльність населення.
3. Установлено, що процес гарантування набуває реальних ознак і переходить із декларативної форми у конструктивну за умови відповідності засобів гарантування цілям місцевого самоврядування. У дослідженні за основу об’єктивного визначення ресурсів взято цілепокладання, яке у місцевому самоврядуванні, як і у будь-якому системному суспільному явищі, є передумовою його гарантування. Критеріями побудови механізму цілепокладання вибрано джерела цілей (потреби, інтереси, проблеми громади), політичний аспект місцевого самоврядування як системного суспільного явища та упорядкування цілей за ієрархічною ознакою. Доведено, що в основі цілепокладання містяться засади, які відображають причинно-наслідкову залежність виникнення та існування самого об’єкта дослідження – місцевого самоврядування. Йдеться про його самоорганізуючу і управлінську складові, причинно-наслідкову залежність їх виникнення, які від їх співвідношення і взаємодії визначають місію місцевого самоврядування, характер його здійснення, а отже, дозволяють оптимізувати процес ресурсозабезпечення місцевого самоврядування відповідно до його цілей.
4. Запропоновано методологічні підходи щодо трактування самоврядування і здійснення його гарантування. Зокрема, у дисертації самоврядування розглядається у єдності його двох якостей: 1) як “системне суспільне явище” – форма співіснування людей – де спонукою її виникнення є потреба населення в організації власними силами своєї життєдіяльності; 2) як “організаційно структурований інститут” – засіб урегулювання суспільних відносин – який є похідною від форми співіснування людей, наділений певними організаційними, адміністративними та розпорядчими функціями. Таке трактування місцевого самоврядування, методологічно диференціює процес визначення ресурсів та суб’єктів його гарантування.
Щодо здійснення гарантування місцевого самоврядування запропоновано методологічний підхід, в основу якого покладено філософське положення “необхідних і достатніх” умов існування явища. Згідно з цим положенням під необхідною умовою гарантування розглядається “державна” складова – організація місцевого самоврядування як “організаційно структурованого інституту” у вигляді органів місцевого самоврядування, а під достатньою – “громадівська” – виникнення його як “системного суспільного явища”, як форми співіснування населення. Це означає, що ефективним самоврядування може бути лише за умови одночасного виконання необхідної і достатньої умов гарантування. Поєднання цих підходів покладені в основу концепції гарантування місцевого самоврядування.
5. Проаналізовано взаємодію місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в контексті його гарантування. Показано, що в організації життєдіяльності на місцевому рівні з боку місцевих органів виконавчої влади відбувається втручання у роботу органів місцевого самоврядування і дестабілізація їх роботи. Встановлено, що чинником, який спроможний гарантувати місцевому самоврядуванню паритетність в організації життєдіяльності і протистояти “феномену влади” місцевих органів виконавчої влади є власність. Доведено, що за дієвістю, феноменальністю і переконливістю впливу на людину власність поступається тільки державній владі. Запропоновано розвивати власність у єдності двох напрямів: 1) власність – ресурс гарантування місцевого самоврядування як системного суспільного явища; 2) власність – ресурс гарантування місцевого самоврядування як організаційно структурованого інституту, що, з одного боку, убезпечує формування розвинутого громадянського суспільства – “сприятливого середовища” для функціонування місцевого самоврядування, а з іншого – спричиняє ефективне володіння, користування і розпоряджання комунальною власністю – колективного засобу впливу територіальної громади на організацію своєї життєдіяльності.
6. Розроблено концепцію гарантування місцевого самоврядування в Україні. Вона ґрунтується на логічній взаємозалежності основних засад гарантування, які у своїй структурованій взаємодії формують умови його існування. Йдеться про розвиток місцевого самоврядування у контексті запропонованих методологічних підходів, згідно з якими воно розглядається як “системне суспільне явище” та “організаційно структурований інститут” і розвивається у контексті філософського положення “необхідних і достатніх” умов існування явища, де під необхідною умовою гарантування виступає “державна” складова, яка, використовуючи свої ресурси (фінансово-матеріальну основу, правовий, інституційний, людський, морально-психологічний тощо), формує управлінську субстанцію місцевого самоврядування – “організаційно структурований інститут” у вигляді органів місцевого самоврядування, а під достатньою – “громадівська” складова, яка через ініціативу, самоорганізацію та суспільну самодіяльність населення створює таку форму співіснування – “системне суспільне явище”, мотиваційним чинником виникнення якої є потреба в облаштуванні своєї життєдіяльності власними силами. Одночасне виконання необхідної і достатньої умов гарантування забезпечує місцевому самоврядуванню виконання своєї суспільної місії повністю.
Покладена в основу концепції гарантування об’єктивізація причинно-наслідкових чинників розвитку самоврядування, обґрунтування цілей його функціонування, визначення суб’єктів та вибір ресурсів для формування умов його здійснення складають у сукупності структурно-логічну схему побудови моделі системи місцевого самоврядування, здатної на місцевому рівні раціонально організовувати життєдіяльність, ефективно децентралізувати державне управління, формувати демократичні передумови соціальної держави незалежно від зміни політичної, ідеологічної чи економічної кон’юнктури.
7. Проаналізовано стан правового ресурсу місцевого самоврядування в аспекті формування необхідної умови його гарантування. Досліджено правове забезпечення місцевого самоврядування як складову правового ресурсу. місцевого самоврядування. Встановлено, що безсистемне напрацювання нормативно-правової бази місцевого самоврядування зумовило низький рівень його правового забезпечення. Запропоновано розвиток правового забезпечення здійснювати у такій пріоритетній послідовності: 1) власність як соціальна категорія, яка у самоврядуванні є засобом впливу на об’єкти самоврядування і за своєю суттю може виконувати ті ж функції, що й влада у державному управлінні; 2) територіальна основа первинного суб’єкта самоврядування – громади, яка окреслює межі поширення врядувальної компетенції його органів; 3) стійкість системи місцевого самоврядування як умова її організаційної достатності. Доведено, що розвиток правового забезпечення за означеною пріоритетністю дозволить сформувати об’єктивно-логічну правову основу у забезпеченні необхідних і достатніх умов організації, становлення і розвитку місцевого самоврядування.
Розглянуто фінансово-матеріальну основу місцевого самоврядування у контексті ресурсу формування необхідних умов його гарантування. Вивчено і узагальнено вітчизняний досвід її формування. Встановлено, що недосконалість механізмів розвитку базових ресурсів фінансово-матеріальної основи, підміна законності при формуванні місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин на політичну доцільність, неефективне управління, користування та розпоряджання майном територіальної громади є тими головними причинами, що гальмують процес формування фінансово-матеріальної автономії місцевого самоврядування в Україні. Обґрунтовано заходи щодо підвищення ефективності процесу формування фінансово-матеріальної основи, які пропонується реалізувати у такій пріоритетній послідовності: 1) дотримання вищими органами державної влади законності у процесі бюджетування, оскільки будь-які маніпулювання статтями Бюджету України у питаннях формування міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів шкодять його життєздатності в цілому; 2) у напрямі ефективного управління процесом бюджетування упроваджувати, розвивати і дотримувати основні положення програмно-цільового методу формування місцевих бюджетів; 3) у напрямі наповнення фінансово-матеріальної основи організувати ефективне управління, користування та розпоряджання комунальною власністю, яке здійснювати насамперед через: а) пооб’єктний облік нерухомого майна; б) оцінювання та реєстрацію окремих об’єктів і майнових прав на них; в) удосконалення механізму оренди; г) функціонування ринку нерухомості; д) створення власної фінансової інфраструктури територіальної громади – муніципального банку. Доведено, що реалізація зазначених заходів формує основу самодостатньої системи місцевого самоврядування спроможної не тільки самотужки організовувати життєдіяльність на місцевому рівні, а й реалізувати інші складові своєї суспільної місії – децентралізацію державного управління та формування демократичних засад суспільного розвитку.
8. Установлено, що в Україні місцевим самоврядуванням опікується велика кількість органів державної влади, які своєю інституційною політикою зумовили на місцевому рівні виникнення тріумвірату органів (місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади) з однаковими цілями, завданнями та функціями щодо організації життєдіяльності. Взаємодія цих органів на практиці породжує протистояння між ними, стимулює появу корпоративних інтересів, зловживання владою, корупційні дії тощо, фактично нейтралізує потенційні можливості місцевого самоврядування.
Узагальнюючи світовий досвід регламентування місцевого управління, розроблено заходи з інституціювання місцевого самоврядування в Україні, які рекомендовано здійснювати за такими напрямами: 1) щодо уникнення компетенційних спорів – замінити практику делегування функцій держави органам місцевого самоврядування на їх надання у законодавчому порядку; 2) у децентралізації державного управління запровадити інститут виконавчих органів обласних і районних рад; 3) відмінити конституційну норму щодо можливості поєднання мандату представницьких органів місцевого самоврядування з керівними посадами місцевих органів виконавчої влади; 4) задля унеможливлення виникнення корпоративних інтересів створити неурядовий орган (асоціацію) протидії втручанню місцевих органів виконавчої влади у діяльність органів місцевого самоврядування і надати йому статусу суб’єкта законодавчої ініціативи.
Розглянуто професіоналізацію служби в органах місцевого самоврядування як гарантуючий чинник формування необхідних умов його гарантування. Показано, що професія службовця органів місцевого самоврядування за своєю соціальною цінністю, мірою відповідальності її носія перед громадою та суспільством належить до особливого виду занять людини, а за суспільною вагомістю прирівнюється до місіонерської діяльності. Встановлено, що реалізацією найвищого ступеня цієї професії, а отже, мірою гарантування здійснення самоврядування є рівень професійності посадової особи.
Професіоналізація посадових осіб та службовців місцевого самоврядування розглядається у контексті необхідної і достатньої умови гарантування, де під необхідною умовою розуміється забезпечення обов’язкових знань, вмінь та навиків працівника, а під достатньою – правильне усвідомлення своєї місії слуги громади, а не адміністратора у врегулюванні суспільних відносин, що, власне, довершує становлення службовця-професіонала. У якості носія та універсального засобу формування і усвідомлення службовцем своєї місії, її сенсу і мети визначено інститут присяги, який розглядається як морально-психологічний ресурс його гарантування. Розроблено модель професійно-компетентного працівника органів місцевого самоврядуванн, у якій поєднується професійна компетентність як міра професіоналізації посадової особи і усвідомлення своєї місії надавача послуг у процесі здійснення місцевого самоврядування. Запропоновано заходи з підвищення ефективності використання інституту присяги у процесі професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування.
9. Досліджено самоорганізацію населення як складову громадівської основи місцевого самоврядування. Встановлено, що самоорганізація своїми процесами (самозародження, самозбереження, саморозвитку) формує громадівську основу самоврядування з її засобами здійснення – ініціативою та суспільною самодіяльністю людей, що підтверджує гіпотезу дослідження про існування достатньої умови гарантування місцевого самоврядування. Показано, що процеси самозародження формують потребу у такій формі співіснування громадян, яка дозволяє об’єднання індивідуального і колективного начал людини для протистояння силам природи і виживання; процеси самозбереження структурують в утвореному системному суспільному явищі організаційно структурований інститут їх регулювання; процеси саморозвитку формують самодостатню систему самоврядування, яка, поєднуючи індивідуальне та колективне начало, їх суперечність та боротьбу протилежностей між ними, здатна до поступального руху, до саморозвитку.
Визначено системоутворюючий чинник самоорганізації населення. Доведено, що таким чинником є рівень добробуту народу, який, даючи поштовх до освіти, стимулює формування самосвідомості, моральності, духовності, позитивно впливає на культурний розвиток громадян, чим прискорює розвиток процесів самоорганізації. Запропоновано розвиток самоорганізуючої основи самоврядування здійснювати у напрямах: 1) розвитку системоутворюючого чинника самоорганізації – добробуту населення; 2) удосконалення взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськими інституціями. Розроблено заходи з реалізації зазначених напрямів розвитку самоорганізації населення.
10. Уточнено сутність ініціативи громадян у контексті ресурсу формування достатньої умови гарантування місцевого самоврядування. Запропоновано розглядати ініціативу населення як рушійну силу трансформування особистих інтересів в інтереси громади щодо організації життєдіяльності, відстоювання і захисту своїх прав та інтересів у контексті реалізації соціально-економічних, побутових, культурних інтересів усієї громади. На основі соціологічних досліджень показано, що гарантоване право громадян на ініціативу в Україні не реалізовується. Доведено, що у пострадянському українському суспільстві потрібно не стільки захищати саме право на ініціативу, скільки формувати її заново. Йдеться про те, як подолати байдужість до інтересів громади і розбудити у населення ініціативу скористатися наданим державою правом облаштовувати своє життя на місцевому рівні. Розроблено заходи з прискорення формування ініціативи населення як ресурсу гарантування місцевого самоврядування, які рекомендується здійснювати через розвиток малого та середнього бізнесу, приватної власності, вторинного ринку цінних паперів, ринку землі як стимулів зародження соціальної основи місцевого самоврядування – середнього класу – активної складової громадянського суспільства.
Розглянуто сутність суспільної самодіяльності населення як складової громадівської основи місцевого самоврядування, як засобу формування достатньої умови його гарантування. Теоретично обгрунтовано, що суспільна самодіяльність у місцевому самоврядуванні є однією із засадничих складових його здійснення, яка відображає не лише самостійну управлінську дію суб’єкта самоврядування, а й виражає суспільну волю його об’єктів, відображає їх реагування на управлінські дії суб’єктів управління на місцевому рівні і через дотримання демократичних цінностей та принципів, творчої енергії та відповідальності громадян надає місцевому самоврядуванню ознак форми реалізації прав і свобод людини та громадянина. Запропоновано розвиток суспільної самодіяльності населення здійснювати через сферу послуг, у якій право на часткове виробництва та надання комунальних послуг передати приватним підприємцям. Дотримання чесної конкуренції між приватними і колективними надавачами послуг зумовлює у системі місцевого самоврядування раціональне використання ресурсів, налагоджує горизонтальні і вертикальні об’єктні та суб’єктні зв’язки у самій системі та зовнішні зв’язки з системою державного управління, трансформуючи їх із прямих у взаємні зв’язки, формує у населення відчуття причетності до вирішення питань місцевого значення, впевненість у власних силах, переконаність у дієвості колективних управлінських рішень, а отже, виконує головну роль у формуванні суспільної самодіяльності як чинника гарантування місцевого самоврядування у здійсненні децентралізації державного управління на місцевому рівні та побудови демократичного ладу в країні.
11. Розроблені і запропоновані у дисертації методологічні підходи доповнюють систему державних гарантій і створюють певну технологію гарантування необхідних та достатніх умов формування самодостатньої системи місцевого самоврядування. Отримані наукові результати можуть бути використані у практиці державного будівництва як науково-методологічні засоби реорганізації місцевого самоврядування. Більшість теоретичних і методологічних положень дисертації ґрунтується на громадівських засадах здійснення самоврядування, що відповідає стратегії на інтеграцію до Європейського співтовариства і завданням адміністративної та політичної реформ в Україні.
Подальші дослідження за тематикою гарантування мають здійснюватися у площині вдосконалення політичних, організаційних, правових ресурсів, реформування бюджетних відносин, відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед громадою та державою. Їх проведення вимагає пошуку нових шляхів та методологічних підходів у науково-теоретичному обґрунтуванні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні / В. Б. Авер'янов. – К. : Ін Юре, 1997. – 48 с.
2. Австрийская республика. Конституция и законодательные акты : [пер. с нем.]. – М. : Прогресс, 1985. – 430 с.
3. Австрийская Республика. Федеральный конституционный закон от
10 нояб. 1920 г. – М. : Прогресс, 1989. – 448 с.
4. Агеева Е. А. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект) / Е. А. Агеева. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1990. – 144 с.
5. Адміністративна реформа в Україні: міфи і реалії : матеріали “круглого столу”, 14 лют. 2000 р., Київ, Україна / Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К.: [б.в.], 2000. – 72 с.
6. Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 4-5 груд. 1997 р. / Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України ; [відп. ред. В. І. Луговий] ; наук.ред.-упоряд. П. С. Назимко. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 351 с.
7. Алебастрова И. А. Муниципальные системы в странах Восточной Европы: конституционные аспекты / И. А. Алебастрова. – М., 1994. – 362 с.
8. Алимурзаев Г. Местное самоуправление и местные финансы: мо¬дель “муниципальной общины” / Г. Алимурзаев // Рос. экон. журн. – 1998. – № 5. – С. 28-32.
9. Андресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи / Б. П. Андресюк. – К. : Стилос, 2001. – 222 с.
10. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф. – М., 1989. – 519 с.
11. Аринин А. Н. Гражданское общество и правовое государство /
А. Н. Аринин // Общественные науки и современность. – 2000. – № 6. –
С. 48–60.
12. Артим І. Формування цілей місцевими органами виконавчої влади /
І. Артим // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. / за заг. ред. А. О. Чемериса. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2003. – № 4. – С. 287–295.
13. Атаманчук Г. В. Энциклопедия управленческих знаний. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы) / Г. В. Атаманчук. – М.: [б.и.], 2000. – 302 с.
14. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. – М. : Юрид. лит., 1997. – 400 с.
15. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание и управление /
В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1981. – 432 с.
16. Бабич П. Контроль за діяльністю органів місцевого самовряду¬вання: за і проти / П. Бабич. // Командор. – 1997. – № 2. – С. 12–13.
17. Бабкін В. Д. Від правової до соціально-правової держави / В. Д. Бабкін // Правова держава : щоріч. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: [б.в.], 2001. – Вип. 12. – С. 273–280.
18. Баймуратов М. А. Роль территориальных громад в обеспечении населения минимальными государственными стандарта¬ми / М. А. Баймуратов, В. С. Коссей // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. – Одеса: [б.и.], 1997. – Вип. 1-2. – С. 79–81.
19. Баймуратов М. О. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення і розвитку в Україні : [монографія] / М. О. Баймуратов, В. А. Григор’єв. – Одеса : Юрид. л-ра, 2003. – 248 с.
20. Баймуратов М. Територіальний статус територіальної громади в Україні: теоретичні та практичні проблеми в Україні / М. А. Баймуратов // Муніципальний рух: новий етап розвитку : матеріали VІІ Всеукр. муніципальних слухань “Муніципальний рух в Україні – 10 років розвитку”
(6 – 8 верес. 2001 р., м. Бердянськ) / [за ред. М. Пухтинського]. – К. : Логос, 2002. – С. 368–374.
21. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики : [монографія] / В. Д. Бакуменко. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.
22. Балабушевич Т. А. Територіальні межі правобережних козацьких полків (друга половина XVI – початок XVIII ст.) / Т. А. Балабушевич // Проблеми історичної географії України : зб. наук. пр. / АН УРСР Ін-т історії Украї¬ни ; редкол. : Ф. П. Шевченко (від. ред.) та ін. – К. : Наук. думка, 1991. – С. 18–24.
23. Барабашев Г. В. Муниципальные органы современного капиталистического государства (США, Великобритания) / Г. В. Барабашев. – М. : Изд-во МГУ, 1971. – 280 с.
24. Барабашев Г. В. Советы народных депутатов на этапе совершенствования социализма / Г. В. Барабашев. – М. : Юрид. лит., 1987. – 365 с.
25. Барабашев Г. В. Местное самоуправление – трудное дитя России. Местное самоуправление / Г. В. Барабашев. – М. : Изд-во МГУ, 1996. – 360 с.
26. Баран С. Новий самоуправний закон / С. Баран. – Львів : Діло,
1933. – 72 с.
27. Барков В. Матеріально-фінансове забезпечення місцевого самоврядування як питання політики / В. Барков, Н. Прозорова // Вісн.
УАДУ. – 2003. – № 1. – С. 294–300.
28. Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні : [монографія] / О. В. Батанов ; за заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Ін Юре, 2003. – 512 с.
29. Батанов О. Статут територіальної громади – основний нормативний акт місцевого самоврядування / О. Батанов // Право України. – 2004. – № 7. –
С. 30–34.
30. Батанов О. В. Конституційні засади місцевого самоврядування в
Україні / О. В. Батанов // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / [відп. ред. В. Ф. Погорілко]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; А.С.К., 2003. – 657 с.
31. Безсмертний Р. Самоврядування: Конституційна модель і про¬блеми повноцінного функціонування / Р. Безсмертний // Віче. – 1997. – № 11. –
С. 45–46.
32. Безсмертний Р. Шлях пошуків і компромісів / Р. Безсмертний // Вісн. Програми сприяння парламентові України. – 1998. – № 4 (35). – С. 31–33.
33. Белолипецкий В. Л. Профессионализм и профессиональная культура в системе государственной службы / В. Л. Белолипецкий // Политико-административная элита и государственная служба в системе властных отношений : сб. ст. – Ростовн/Д: [б.и.], 1996. – С. 62–68.
34. Бесчастний В. М. Місцеве самоврядування в Україні: проблеми та перспективи : [монографія] / [В. М. Бесчастний, Ю. В. Делія,
В. А. Устименко]. – Донецьк : Донец. юрид. ін-т при Донец. нац. ун-ті, 2005. – 272 с.
35. Біла С. Структурна політика в системі державного регулювання трансформаційної економіки : [монографія] / С. Біла. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 408 с.
36. Біленчук П. Д. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право) : [навч. посіб.] / П. Д. Біленчук, В. В. Кравченко, М. В. Підмогильний. – К. : Атіка, 2000. – 304 с.
37. Большая Советская Энциклопедия : в 30 т. / [гл. ред. А. М. Прохоров]. – 3-е изд. – М. : Сов. Энцикл., 1970. – Т. 20. : Плата – Проб. – 1975. – 608 с.
38. Борденюк В. Децентралізація державної влади і місцевого самоврядування: поняття, суть та форми (види) / В. Борденюк // Право України. – 2005. – № 1. – С. 21–25.
39. Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і громадянського суспільства в Україні / В. Борденюк // Право України. – 2001. – № 12. – С. 24–27.
40. Борденюк В. Концептуальні основи співвідношення функцій місцевого самоврядування та його органів з функціями держави / В. Борденюк // Право України. – 2003. – № 11. – С. 17–23.
41. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування /
В. Борденюк // Право України. – 2005. – № 6. – С. 16–21.
42. Бориславська О. М. Місцеве самоврядування в Україні: теорія та практика реалізації конституційно-правових засад : [монографія] / О. М. Бориславська. – Львів : ПАІС, 2005. – 208 с.
43. Брэбан Г. Французское административное право / Г. Брэбан. – М. : Прогресс, 1988. – 488 с.
44. Брянцева Т. Проблема середньовічних міст Польщі у сучасній польській історіографії / Т. Брянцева // Пробл. слов’янознавства. – 1980. – Вип. 22. –
С. 138–145.
45. Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в Україні / С. А. Буковинський // Фінанси України. – 2001. – № 5. – С. 12–16.
46. Буряк О. Битва міста з бюджетом / О. Буряк // Медіа-поліс. – 1998. –
№ 3. – С. 18–24.
47. Бутко І. Децентралізація по-французьки / І. Бутко // Місц. та регіон. самоврядування України. – 1994. – № 1-2 (6-7). – С. 88–94.
48. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України
№ 2542-III вiд 21 черв. 2001 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/ aws/main.cgi?nreg=2542-14
49. Вакуленко В. М. Стратегічне планування на місцевому та регіональному рівнях : [навч. посіб.] / В. М. Вакуленко, В. В. Мамонова, Ю. П. Шаров – Ужгород : Патент, 2004. – 198 с.
50. Вакуленко В. Методологічні аспекти стратегічного планування економічного розвитку великого міста / В. Вакуленко // Упр. сучас. містом. – 2002. – № 10-12 (8). – С. 7–13.
51. Вебер М. Избранные произведения: пер. с нем. / Вебер М. [сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давидова]. – М. : Прогресс, 1990. – 804 с.
52. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
53. Верник О. До питання співвідношення державної влади і влади самоврядної територіальної спільності / О. Верник // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність : матеріали наук.-практ. конф., 22-23 лис¬топ. 1996 р. – К.: [б.в.], 1997. – С. 332–337.
54. Виноградов В. А. Органы местного управления в зарубежных странах: сравнительное исследование / В. А. Виноградов. – М.: [б.и.], 1994. – 90 с.
55. Відейко М. Трипільська цивілізація / М. Відейко. – К. : Академперіо-дика, 2002. – 304 с.
56. Войтович Р. Культура та стиль діяльності державно-управлінського персоналу в перехідний період / Р. Войтович // Віс. УАДУ. – 1999. – № 1. –
С. 194–202.
57. Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність / С. О. Войтович. – К.: [б.в.], 1998. – 424 с.
58. Ганущак Ю. Бюджетне законодавство: капітальний ремонт /
Ю. Ганущак // Дзеркало тижня. – 2006. – 5 серп. – № 30. – С. 7.
59. Гарбер Е. И. Методы диагностики профессиональных способностей / Е. И. Гарбер // Прикладные проблемы психологии личности : сб. ст. – Саратов: [б.и.], 1985. – С. 65–68.
60. Гарнер Д. Великобритания. Центральное и местное управление: пер. с англ. / Д. Гарнер. – М. : Прогресс, 1984. – 368 с.
61. Гвишиани Д. М. Организация и управление / Д. М. Гвишиани. – 2-е изд., доп. – М. : Наука, 1972. – 536 с.
62. Глухачов Є. Ф. Формування якісного складу обласних та районних рад / Є. Ф. Глухачов // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Харків : Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. – № 2 (16). – Ч. 1. – С.197–202.
63. Головач О. Відкритість і прозорість діяльності органів місцевого самоврядування в сфері бюджету як інструмент підвищення якості місцевої бюджетної політики / О. Головач // Актуальні проблеми державного управління : наук. зб. – Одеса : ОРІДУ НАДУ. – 2006. – № 3 (27). –
С. 227−233.
64. Головченко В. Конституційні принципи місцевого самоврядування /
В. Головченко, О. Корпань // Право України. – 1998. – № 3. – С. 14–17.
65. Гончаренко М. “Бюджет завдань” як інструмент управління місцевими фінансами: досвід Польщі / М. Гончаренко // Вісник НАДУ. – 2005. – № 5. – С. 241–246.
66. Господарський Кодекс України : Закон України № 436-IV вiд 16 січ. 2003 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg= 436-15
67. Государственная служба в зарубежных странах : сб. обзоров законодательства / [Н. М. Касаткина, В. И. Лафитский, А. Ф. Ноздрачев
и др.]. – М. : ИНИОН РАН, 1996. – 166 с.
68. Государственная служба основных капиталистических стран /
[И. И. Завратнов, С. Б. Четвериков, Н. С. Крылова и др.]. – М. : Наука, 1976. – 292 с.
69. Государственное право буржуазных и освободившихся стран / [отв. ред. И. П. Ильинский, Л. М. Энтин]. – М. : Междунар. отношения, 1988. – 479 с.
70. Гошко А. О. Оцінка діяльності місцевих органів самоврядування /
А. О. Гошко. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 380 с.
71. Гошко А. О. Формування моделі цільового місцевого самоврядування в Україні : [монографія] / А. О. Гошко. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 172 с.
72. Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (ХІV – початок ХVІІ ст.) / Т. Д. Гошко. – Львів : Афіша, 2002. – 255 с.
73. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / С. Грабовський, С. Ставрояні, Л. Шкляр. – К.: [б.в.], 1995. – 607 с.
74. Граждан В. Д. Управление деятельностью и проблема самоорганизации / В. Д. Граждан // Синергетика и социальное управление. – М. : Изд-во “РАГС”, 1998. – С. 38–47.
75. Григорьев В. А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика : [монографія] / В. А. Григорьев. – К. : Истина, 2005. – 424 с.
76. Грушевский М. С. Очерки истории украинского народа / М. С. Грушевский. – К.: [б.и.], 1990. – 546 с.
77. Гурбик А. Вічеві традиції й самоуправління міст середньовічної України / А. Гурбик // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність) : тези міжнар. наук.-практ. конф.
(7 – 9 квіт. 1993 р., Рівне). – Рівне: [б.в.], 1993. – С. 98–101.
78. Декларація Верховної Ради УРСР про державний суверенітет України
№ 55-XII вiд 16.07.1990 р. : – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-12
79. Делія Ю. В. Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні: проблеми теорії та практики : монографія / Ю. В. Делія. – Донецьк : НД та РВВДЮІ МВС, 2004. – 280 с.
80. Делія Ю. Делеговані повноваження: немає підконтрольності без відповідальності / Ю. Делія // Право України. – 1999. – № 4. – С. 25–29.
81. Делія Ю. Юридична відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування / Ю. В. Делія // Право України. – 2003. – № 10. –
С. 29–33.
82. Державна та комунальна власність в Україні : зб. нормат. актів. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 448 с.
83. Державне регулювання економіки / [І. Михасюк, А. Мельник,
М. Крупка, З. Залога] ; за ред. І. Р. Михасюка. – К. : Атака ; Ельга-Н, 2000. – 592 с.
84. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади : навч. посіб. / [Н. Р. Нижник, С. Д. Дубенко, В. І. Мельниченко та ін.] ; за заг. ред. Н. Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 164 с.
85. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація / [відп. ред. Н. Р. Нижник]. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 448 с.
86. Державне управління: філософські, світо