ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПЕТРОЄ ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА

УДК 351.83/84 : 331.105.6

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ
В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
Трощинський Володимир Павлович,
доктор історичних наук, професор

КИЇВ – 2013

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 5
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1 ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ 21
1.1 Загальні засади методології інституціонального підходу та інституціонального аналізу соціальних систем як об’єктів державного управління 21
1.2 Ключові поняття та концептуальні ідеї соціального діалогу у вітчизняній та зарубіжній інтелектуальній думці: історична ретроспектива 33
1.2.1 Поняття термінологічної системи “соціальний діалог” 33
1.2.2 Історичний контекст концептуалізації ідей соціального діалогу в зарубіжній та вітчизняній науці 49
1.3 Соціальний діалог у сучасних теоретичних інтерпретаціях 66
1.4 Соціальне партнерство та трипартизм як спеціальні теорії соціального діалогу в державному управлінні 76
1.4.1 Теорія соціального партнерства та її вплив на розвиток соціального діалогу 76
1.4.2 Трипартизм як парадигмальна основа соціального діалогу в державному управлінні 87
1.5 Інституціональні засади дослідження змісту і напрямів дисертаційної роботи 96
Висновки до розділу 1 105
РОЗДІЛ 2 ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ 110
2.1 Cоціальний діалог як підсистема державного управління 110
2.2 Предметне поле, рівні та форми соціального діалогу 130
2.3 Функції соціального діалогу в державному управлінні 147
2.4 Соціальний діалог як ресурс соціально-економічного розвитку суспільства 152
2.5 Показники та індикатори резултативності соціального діалогу 157
Висновки до розділу 2 168

РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ 173
3.1 Рекомендації ООН у сфері соціального діалогу 173
3.2 Регуляторні нормативи МОП з питань трипартизму та соціального діалогу 181
3.3 Засадничі стандарти Ради Європи у сфері соціального діалогу 193
3.4 Правове регулювання соціального діалогу в ЄС 197
3.5 Вимоги міжнародних організацій щодо забезпечення соціального діалогу в органах державного управління 211
Висновки до розділу 3 220
РОЗДІЛ 4 ПРАКТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В СИСТЕМІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВРЯДУВАННЯ 225
4.1 Структура тристороннього та двостороннього соціального діалогу: рівень загальноєвропейських інституцій 225
4.1.1 Інституціональна структура європейського тристороннього соціального діалогу 227
4.1.2 Інституціональна структура європейського двостороннього соціального діалогу 234
4.2 Європейський соціальний діалог у сфері державного управління: галузевий рівень 248
4.3 Спільне та особливе у національних моделях соціального діалогу держав-членів ЄС 254
4.4 Еволюція структури та механізмів національної моделі соціального діалогу: приклад Республіки Польщі 260
4.5 Аналіз результативності європейського соціального діалогу 267
4.5.1 Порівняння результативності національних моделей соціального діалогу в європейських країнах 267
4.5.2 Проблеми та суперечності розвитку європейського соціального діалогу в умовах глобальної світової кризи 276
Висновки до розділу 4 284
РОЗДІЛ 5 ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ 289
5.1 Передумови розвитку соціального діалогу в державному управлінні України 289
5.2 Інституціональна структура вітчизняної моделі соціального діалогу 310
5.3 Соціальний діалог в органах державної влади та органах місцевого самоврядування 331
5.4 Розвиток соціального діалогу як інструмента підвищення довіри громадян до органів державної влади 339
5.5 Порівняльний аналіз результативності вітчизняної моделі соціального діалогу на основі європейських критеріїв 347
5.6 Інституціональні засади розвитку соціального діалогу в державному управлінні України 362
Висновки до розділу 5 370
ВИСНОВКИ 373
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 383
ДОДАТКИ 443

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,
СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

АРК – Автономна Республіка Крим.
ВВП – Внутрішній валовий продукт.
ВКСД – Воєводські комісії соціального діалогу.
ВРПС – Всепольська рада профспілок.
ГА ООН – Генеральна Асамблея ООН.
ЕКОСОР – Економічна і Соціальна Рада.
ЄК – Європейська Комісія.
ЄКП – Європейська конфедерація профспілок.
ЄЕС – Європейське економічне співтовариство.
ЄОВС – Європейське об’єднання вугілля і сталі.
ЄЕСК – Європейський економічний і соціальний комітет.
ЄС – Європейський Союз.
ЄЦДП – Європейський центр державних підприємств.
ЄДПНЄА – Єдина делегація профспілок національної та європейської адміністрації.
ЄЄА – Єдиний європейський акт.
ІГК – Індекс глобальної конкурентоспроможності.
ІЛР – Індекс людського розвитку.
ІЄП – Інститут європейських профспілок.
КЗпП – Кодекс законів про працю.
КПР – Конфедерація польських роботодавців.
МКП – Міжнародна конференція праці.
МКСП – Міжнародна конференція статистиків праці.
МОП – Міжнародна організація праці.
МБП – Міжнародне бюро праці.
МЗП – Мінімальна заробітна плата.
НРСП – Національна рада соціального партнерства.
НСПП – Національна служба посередництва і примирення.
НТСЕР – Національна тристороння соціально-економічна рада.
ООН – Організація Об’єднаних Націй.
ОППП – Основоположні принципи і права у сфері праці.
ПАР – Польська асоціація ремісників.
ПКПР – Польська конфедерація приватних роботодавців.
ПОРП – Польська об’єднана робітнича партія.
РЄМР – Рада європейських муніципалітетів і регіонів.
РЄ – Рада Європи.
РПА ЄС – Роботодавці публічної адміністрації Європейського Союзу.
СКПРЄ – Союз конфедерацій промисловців і роботодавців Європи.
ФПУ – Федерація профспілок України.
ФПС – Форум профспілок.

ВСТУП

Актуальність теми. Системи державного управління в су¬часних суспільствах радикально змінилися за останні десятиліття. Глобалізація та швидкий розвиток інформаційних і комунікацій¬них технологій прискорили динаміку соціально-економічного роз¬витку та докорінним чином позначилися на сприйнятті оптималь¬ної структури й методів державного управління – на зміну тради¬ційно ієрархічним, авторитарним і нормативним моделям прихо¬дить нова модель, заснована на демократичних стандартах і механізмах, серед яких чільне місце посідає соціаль¬ний діалог. Сприяючи формуванню спільних підходів та пого¬дженню напрямів і заходів державного управління, соціальний діа¬лог між органами державної влади, органами місцевого вря¬дування, організаціями роботодавців і профспілок є перевіреним інструментом дієвої політики правових демократичних держав, які розвивають національну соціально орієнтовану рин¬кову економіку, спрямовану на реальне забезпечення прав людини та підвищення ефективності соціально-економічних відносин.
В Україні соціальний діалог ще не став дієвою і невід’ємною скла¬довою економічної та політичної систем суспільства. Сформована за роки незалежності інституціональна модель соціального діалогу не забезпечує бажаного соціально-економічного ефекту. Необхідність розвитку соціального діалогу в державно¬му управлінні України актуалізує потребу наукового осмис¬лення його феномену, сутності та ролі в системі державно-управлінських відносин.
У цілому наукові дослідження пробле¬матики соціального діалогу характеризуються певним різновидом підходів і методів його вивчення. Ключова роль у концептуалізації соціального діалогу як інституту сфери праці та соціально-трудових відносин належить експертам Міжнародної організації праці (МОП) – Дж.Баклі [468], Дж.Касале [140], Р.Геррону, К.Ванденабеле [499], А.Ґаілсу [497], Я.Ґардавські [495], О.Ерміді [481], Б.Кауфман [506], С.Лоренс [507], Е.Перін [522], В.Сімпсону [531; 532] та ін. Значущий вплив на розвиток теорії та практи¬ки соціального діалогу в світі справили наукові розвідки європейських учених та ініціативи політиків Європейського Союзу (ЄС). Зокрема, важливі для даного дослідження наукові положення містять праці таких євро¬пейських учених, як Д.Бі [465], С.Бейд [466], Р.Бріш [467], А.Гассел [498], Н.Зігел [530], С.Демке [479], Е.Леонард [508], В.Ретнем [524], Н.Сайгел [528], Р.Стабс [546], Р.Торнбул [559] , М.Фентезі [492], Е.Янкова [500; 501], присвячені розгляду національних особливостей та при¬чин підтримки урядами і соціальними партнерами договірного ре¬гулювання соціально-економічних відносин, аналізу тенденцій роз¬витку соціального діалогу в західних та східних європейських країнах у контексті утвердження цінностей соціальної Європи, ви¬світленню проблеми оцінювання впливу соціального діалогу на процеси розбудови держави загального добробуту.
Соціальний діалог як наукова категорія виник і розвинувся з теорії соціального партнерства, дослідження якого у вітчизняній науковій думці актуалізувалися з упровадженням ринкових реформ. Об’єктивну потребу теоретичного о᬴рунтування ідеї соціального партнерства зумовило утворення в 1993 р. Національної ради соціального партнерства. Важливий внесок у розробку теорії соціального партнерства на початковому етапі його становлення зробили безпосередні його учасники – представники проф¬спілок, організацій підприємців, а також владних структур та ок¬ремих політичних партій О.Мірошниченко [214; 215], Г.Осовий [256], О.Стоян, А.Рибак [388] та ін. Значний вплив на розвиток теорії соціального партнерства справили також праці вітчизняних науковців у галузі істо¬рії – А.Садовенка [366], економіки – А.Колота [151], С.Українця [432] та ін.
Сучасний розвиток вітчизняної науки свідчить, що з сере¬дини 90-х років тема соціального діалогу стала предметом фунда¬ментальних розробок українських учених різних галузей знань, що вказує на міжгалузевий і різносторонній характер досліджува¬ного предмета. Розробці проблематики діалогу в сучасній вітчизняній філософії присвячені праці Л.Владиченко [36; 37], Н.Гринчишин [59; 60], О.Котовської [167], Л.Озадовської [244; 245] та ін. Політологічний аналіз становлення, функціонування та розвитку соціального діалогу в контексті взаємодії громадян¬ського суспільства і держави зробили вітчизняні вчені Н. Громадська [64; 65], В.Давиденко [69; 70; 68], Т.Лященко [193], О.Москаленко [217], Д.Неліпа [233], В.Цвих [445–447] та ін. Соціологічний контекст соціального діалогу найбільш повно представлений працями таких вітчизняних учених, як А.Андрющенко, І.Дубровський [6; 101; 102], Н.Балабанова, В.Жуков, В.Пилипенко [14], В.Варениця [33; 33] та ін. В останні роки проблематика соціального діалогу набуває все більшої актуальності серед вітчизняних науковців у галузі державного управління, на окрему увагу серед яких заслуговують праці Н.Діденко [86], В.Жукова, В.Скуратівського [123], О.Крутій [171; 173; 172; 174] та ін.
Теоретичною базою дослідження проблеми інституціоналізації соціального діалогу слугують засадничі положення теорії державного управління, обґрунтовані у працях В.Авер’янова [81], Г.Атаманчука [10], В.Баку¬менка [13], М.Білинської [23; 22], В.Бодрова [24], В.Вакуленка [87], К.Ващенка [392], Р.Войтович [38], В. Воротіна[42; 43; 87], В.Голубь [56], Л.Гонюкової [57], І.Грицяка [61; 62], Н. Грицяк [63], C.Дзюбика [58], І.Дробота [99], О.Іваницької [132], О.Ігнатенкa [220; 358], Л.Жаліло [22; 118; ], М.Логунової [77], В.Князєва [144; 160], Ю.Ковбасюка [146], Ю.Лебединського [358], В.Малиновського [201], В.Мамонової [87; 358], А.Мерзляк [207], О.Мордвінова [216], П.Надо¬ліш¬ного [219], І.Надольного [440], Н.Нижник [234; 236], М.Пірен [301], Г.Райта [349], В.Ребкала [77], І.Розпутенка [115], М.Рудакевич [360], М.Орлатого [87; 358], Г.Ситника [375], С.Телешуна [411], В.Тертички [77; 407], В.Удовиченка [430] та ін.
Авторський підхід до дослідження соціального діалогу як соціального об’єкта в системі державного управління сформувався під впливом наукових праць вітчизняних учених, фундаторів теорії державного управління у сферах соціальної та гуманітарної політики В.Трощинського [415–421; 435], В.Скуратівського [122; 376; 377; 435], П.Ситника [76; 415; 432], Е.Лібанової [192], В.Гошовської [58], С.Калашнікової [136], Д.Карамишева [137], І.Лопушинського [188], В.Лугового [160;190], В.Майбороди [160], С.Майбороди [220; 407], О.Малиновської [196; 198; 199; 197], А.Попка [309], Я.Радиша [137; 348], Т.Сенюшкіної [372; 373; 407], І.Солоненка [119], П.Петровського [257], Н.Протасової [345], Н.Ярош [76; 435] та ін.
Емпіричне підгрунтя інституціонального аналізу соціальних систем як об’єктів державного управління складають положення класичної теорії інституціоналізму [39; 47; 103; 105]: раннього (старого) – Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, Т.Веблен, Дж.Коммонс, Дж.Гобсон, А.Берлі, Г.Мінз, Р.Тагвелла та ін., традиційного (ортодоксального) – Дж.Ходжсон, Е.Скрепанті, У.Семюелс, Дж.Стенфілд та ін., нового (неоінституціоналізму) – Р.Коуз, О.Вільямсон А.Алчіан, Р.Коуз, Г.Демсен, Дж.Б’юкенен, Д.Мюллєр, М.Олсон, Д.Норт, Р.Фогель, Дж.Уолліс та ін.
Важливе значення для розробки інституціональних проблем соціального діалогу в державному управлінні мають праці сучасних вітчизняних та російських учених В.Вольчека [40], Т.Гайдай [47], В.Геєця [50], А.Гриценка [226], В.Дементьєва [74; 75], Є.Капогузова [130], В.Липова [182], С.Лєвіна, І.Лєвіної, І.Малого, Т.Меркулової [226], В.Небрат [232], Р.Нурєєва [239], Г.Пилипенко [300], Н.Супрун [405], В.Тамбовцева [409], В.Н.Тарасевича [410], Ю.Ущаповського [437], Г.Филюк [440] та ін.
Відзначаючи наявні досягнення та дедалі зростаючий інтерес до заявленої у роботі проблематики серед вітчизняних науковців різних галузей знань, слід все ж підкреслити, що дослідження соціального діалогу в державному управлінні на сьогодні ще не набули належного розвитку. Бракує комплексного підходу до виявлення та розв’язання проблем інституціоналізації дієвої системи соціального діалогу в державному управлінні, що зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України (далі – Національна академія) в рамках науково-дослідних робіт комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002827), зокрема за темами: “Державна політика в соціогуманітарній сфері суспільства” (ДР № 0103U006822), “Цілі та механізми реалізації державної політики в соціогуманітарній сфері України” (ДР № 0106U004374), “Організаційно-правові засади регіональної політики в соціогуманітарній сфері” (ДР № 0107U005892), “Соціальне самопочуття населення України: регіональні виміри”
(ДР № 0108U002015), “Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітарній сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного управління” (ДР № 0109U003004), “Інструменти та механізми вирішення суперечностей розвитку соціогуманітарної сфери” (ДР № 0110U002467), “Теоретико-методологічні засади реформування соціальної сфери в Україні” (ДР № 0112U002457), де автором обґрунтовані цілі, завдання, принципи, механізми державного управління у сфері розвитку соціального діалогу.
Мета дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад державної політики з інституціоналізації дієвої системи соціального діалогу в державному управлінні як необхідної умови легітимації управлінських рішень, демократизації стандартів та процедур державного управління, створення сприятливих умов для нарощування соціального потенціалу суспільства та покращення умов для соціального розвитку, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.
Досягнення мети зумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу таких завдань:
– розробити концептуальні засади дослідження соціального діалогу в державному управлінні, що ґрунтуються на методології інституціонального підходу;
– обґрунтувати теоретико-методологічні засади категоріального апарату діалогової проблематики, виявити сутнісні характеристики ключових понять (“діалог”, “соціальний діалог” та ін.), дати авторське визначення поняття “соціальний діалог у державному управлінні”;
– відтворити історичний контекст еволюції діалогових ідей, виявити їх вплив на становлення та розвиток сучасної концепції соціального діалогу в державному управлінні;
– здійснити теоретичний аналіз інституціональної системи соціального діалогу в державному управлінні;
– проаналізувати міжнародно-правові документи та систематизувати міжнародні стандарти державної політики з розвитку соціального діалогу в державному управлінні;
– узагальнити спеціальні міжнародні стандарти галузевого соціального діалогу в органах державного управління, з’ясувати особливості розвитку галузевого соціального діалогу в органах державного управління;
– здійснити еволюційний аналіз механізмів інституціоналізації соціального діалогу в системі європейського врядування, науково обґрунтувати інституціональну структуру системи європейського соціального діалогу;
– виявити інституціональні особливості та типологізувати національні моделі соціального діалогу європейських країн;
– обґрунтувати інституціональні фактори розвитку соціального діалогу та ідентифікувати інституціональну структуру вітчизняної системи соціального діалогу в державному управлінні;
– розробити методику оцінювання результативності національних моделей соціального діалогу як чинника формування та реалізації соціально-економічної політики, здійснити емпіричну апробацію методики шляхом кореляційного аналізу показників результативності соціального діалогу європейських країн;
– здійснити порівняльний аналіз показників результативності національних моделей соціального діалогу країн ЄС та вітчизняної моделі, оцінити стан та виявити проблеми розвитку системи соціального діалогу в Україні;
– визначити концептуальні засади державної політики щодо інституціоналізації дієвої системи соціального діалогу в державному управлінні України.
Об’єкт дослідження – система державного управління у сфері соціально-трудових та соціально-економічних відносин.
Предмет дослідження – механізми інституціоналізації соціального діалогу в державному управлінні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає інституціональний підхід, представлений комплексом всезагальних, загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, метод всезагального наукового знання і категоріальний метод використано при здійсненні аналізу термінологічного ряду дослідженої проблеми, виявленні сутності соціального діалогу в державному управлінні, обґрунтуванні сенсу інституціоналізації соціального діалогу в системі державно-управлінських відносин, глибинних аспектів концепції соціального діалогу в державному управлінні. Методи історичного аналізу є базовими у дослідженні ідей соціального діалогу, накопичених у політичній, правовій, соціальній, економічній інтелектуальній думці за період від давніх (класичних) мислителів до вітчизняних і зарубіжних учених сучасності. Еволюційний підхід є ключовим у розкритті процесів становлення нормативно-правових та організаційно-функціональних підсистем інституту соціального діалогу на міжнародному, міжнаціональному та національному рівнях. Емпіричний метод застосовано для збору інформації про досліджуваний предмет та виокремлення наукових фактів, що в сукупності складають науковий опис соціального діалогу в державному управлінні. Метод математичного моделювання з використанням комп’ютерної програми статистичної обробки SPSS застосовано для обчислення коефіцієнтів кореляційних зв’язків між показниками соціального й економічного розвитку європейських країн та показниками, що характеризують існуючі в цих країнах національні моделі соціального діалогу, та обґрунтування на їх основі чинників ефективної моделі соціального діалогу в державному управлінні. Гносеологічні методи сприяли виявленню та фіксації процесів і станів формальної структури соціального діалогу в державному управлінні, визначенню показників для вимірювання елементів системи соціального діалогу, обґрунтуванню індикаторів внутрішньої (системи соціального діалогу) та зовнішньої (впливу системи соціального діалогу на суспільство) результативності національних моделей соціального діалогу. Системний підхід, системний аналіз та синтез використано з метою вивчення інституціональної структури соціального діалогу, для проведення аналізу особливостей взаємовідносин між сторонами соціального діалогу, для визначення зовнішніх і внутрішніх чинників результативності соціального діалогу в державному управлінні, при узагальненні висновків до окремих розділів та загальних висновків за результатами дисертаційного дослідження.
Інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові документи України з питань розвитку соціального діалогу, соціально-трудових та соціально-економічних відносин, аналітичні матеріали Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України [161; 315–344], пра¬вові, інформаційні та аналітичні публікації ООН [123; 209; 211; 212], Міжнародної організації праці [151; 503], Ради Європи [116; 403], Європейського Союзу [88; 92; 117] та інші міжнародні, на¬ціональні загальні й спеціальні законодавчі та нормативно-пра¬вові документи, матеріали науково-практичних конференцій і круглих столів, у яких знайшли відображення різні аспекти проб¬леми впровадження соціального діалогу в систему державного управління.
Емпіричним підґрунтям аналізу ситуації у сфері соціально¬го діалогу є дані Звіту ООН з людського розвитку [93], Доповіді Всесвітнього економічного форуму з індексу глобальної конкурентоспроможності [95], Інституту європейських профспілок (ІЄП) [514], Міністерства соціальної політики України [213; 398], Державної служби статистики України [98], Національної тристоронньої соціально-економічної ради [219], експертні оцінки фахівців Національного інституту стратегічних досліджень [172; 460], результати наукових досліджень ДУ “Інституту економіки і прогнозування НАН України” [50; 85], Інституту соціології НАН України [54; 299], Центру Разумкова [390] та інших науково-дослідних і експертних організацій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі обґрунтовано теоретико-методологічні засади державної політики з інституціоналізації дієвої системи соціального діалогу в державному управлінні як необхідної умови легітимації управлінських рішень, демократизації стандартів та процедур державного управління, створення сприятливих умов для нарощування потенціалу соціального розвитку, забезпечення конкуренто¬спроможності національної економіки. Найвагомішими теоретичними та практичними результатами, що становлять наукову новизну дослідження, є такі:
уперше:
– розроблено концептуальні засади дослідження соціального діалогу в державному управлінні, що ґрунтуються на інституціональному підході як методологічній основі аналізу соціального діалогу як складної соціальної системи та застосуванні спеціальних теорій, передусім соціального партнерства і трипартизму, як чинників інституціоналізації соціального діалогу в цілісному комплексі демократичних стандартів і механізмів державного управління;
– уведено в науковий обіг та запропоновано авторське визначення поняття “соціальний діалог у державному управлінні” як системи взаємопов’язаних та взаємозалежних цілей, завдань, функцій, принципів, форм, форматів і механізмів узгодження інтересів між працівниками, роботодавцями, державою та іншими заінтересованими групами для прийняття і реалізації легітимних рішень уряду й соціальних партнерів (працівників, роботодавців) щодо розв’язання завдань у сфері соціально-трудових та соціально-економічних відносин на міжнародному, міжнаціональному, національному, галузевому, регіональному, місцевому рівні й на рівні підприємства з метою забезпечення збалансованого соціального та економічного розвитку суспільства;
– науково обґрунтовано інституціональну структуру європейського соціального діалогу як складної багаторівневої системи, що втілює собою демократичні стандарти європейського врядування з такими основними елементами: соціальний діалог на рівні європейських інституцій (європейський тристоронній міжгалузевий соціальний діалог, європейський двосторонній соціальний діалог) та європейський соціальний діалог національного рівня;
– розроблено методику оцінювання результативності національних моделей соціального діалогу, що полягає в аналізі суб’єктивних – внутрішніх показників соціального діалогу (рівень прийняття рішень у системі соціального діалогу – національний, галузевий, галузевий і локальний, локальний; питома вага профспілок; охоплення колективними договорами) та об’єктивних – зовнішніх маркерів соціального (показники й основні індикатори Індексу людського розвитку ООН) та економічного (показники й субіндикатори Індексу глобальної конкурентоспроможності) розвитку з подальшим виявленням характеру кореляційних зв’язків між цими показниками, що дало змогу встановити найбільшу спроможність діалогової моделі, заснованої на поєднанні галузевого та локального соціального діалогу;
удосконалено:
 теоретичні підходи до аналізу інституціональної системи соціального діалогу в державному управлінні на основі виокремлення змістової, компонентної, функціональної структури;
 типологізацію національних моделей соціального діалогу європейських країн за критерієм рівневої структури: 1) міжгалузевий соціальний діалог національного рівня; 2) галузевий соціальний діалог; 3) галузевий та локальний соціальний діалог; 4) локальний соціальний діалог;
 аргументацію особливостей розвитку галузевого соціального діалогу в органах державного управління на основі узагальнення спеціальних міжнародних стандартів (насамперед стандартів МОП) галузевого соціального діалогу в органах державного управління, уточнення структури його суб’єктів, виявлення тенденцій до зближення стандартів соціального діалогу в органах державного управління зі стандартами соціального діалогу в приватному секторі;
 концептуальні засади державної політики щодо інституціоналізації дієвої системи соціального діалогу в державному управлінні України на 2013-2020 роки (розвиток вітчизняної (загальнонаціональної) системи соціального діалогу; розвиток галузевого соціального діалогу в органах державного управління; розбудова неформальних інститутів вітчизняної системи соціального діалогу);
набули подальшого розвитку:
 термінологічна система досліджуваної проблеми шляхом уточнення сутнісних характеристик ключових понять “діалог”, “соціальний діалог”, “соціальне партнерство”, “трипартизм” та обґрунтування характеру співвідношень між ними;
 оцінювання класичних (солідар¬ності, соціальної гармонії, заперечення класової боротьби, спів¬праці між працею і капіталом, мирного врегулювання конфліктів, суспільного догово¬ру) і сучасних (виробничої демократії, соціального ринкового господарства, трипартизму, соціального партнерства, інформаційного суспільства) діалогових ідей у контексті їх впливу на становлення та розвиток концепції соціального діалогу в державному управлінні;
 систематизація міжнародних стандартів (трипартизму; захисту прав людини і основних свобод; свободи асоціації та права на організацію; організації і ведення колективних переговорів; консультацій і співробітництва між державною владою та організаціями працівників і роботодавців та ін.) державної політики з розвитку соціального діалогу в державному управлінні;
 обґрунтування механізмів (нормативно-правових, договірних, програмно-цільових, організаційно-функціональних, інформаційних) інституціоналізації соціального діалогу в системі європейського врядування;
 теоретичне узагальнення інституціональних факторів (об’єктивні політичні, економічні, соціальні передумови; нормативно-правові та організаційно-функціональні механізми; результати соціального діалогу) та ідентифікація інституціональної структури вітчизняної системи соціального діалогу в державному управлінні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що систематизовані міжнародні стандарти державної політики у сфері розвитку соціального діалогу, розкриті механізми та узагальнені практики інституціоналізації соціального діалогу наднаціонального (в системі інституцій ЄС) та національного рівнів у сфері європейського врядування створюють наукове підґрунтя для оптимізації вітчизняної моделі соціального діалогу. Практичну цінність становить запропонована методика оцінювання результативності національних моделей соціального діалогу.
Практичне значення мають проведені за участю автора заходи з налагодження соціального діалогу наукової спільноти Національної академії з представниками центральних органів виконавчої влади, профспілками та роботодавцями: відеоконференція “Роль науки і галузевої освіти “Державне управління” у розвитку соціального діалогу в Україні” (2010), “Національна профспілкова доповідь Президенту України В.Ф.Януковичу” (2010) та ін. Матеріали та результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Національної академії при викладанні дисциплін “Соціальний діалог і соціальне партнерство в державному управлінні” та “Соціальний діалог як інститут управління суспільним розвитком”.
Окремі положення та результати дисертаційного дослідження використані
у діяльності міжнародних організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських та проектних організацій, зокрема: Україн¬ським національним комітетом Міжнародної торгової палати (довідка від 27 квітня
2010 року № 242), Федерацією професійних спілок України (довідка від 13 травня 2010 року № 51/01-24/1058), Ірпінською міською радою (довідка від 14 травня 2010 року № 01-14/2060), Проектом “Діалог на ринку праці – Україна” Шведського агентства з міжнародного розвитку (довідка від 21 травня 2010 року), Всеукраїнським центром професійної реабілітації інвалідів Міністерства праці та соціальної політики (довідка від 25 травня 2010 року № 352), Представництвом ООН в Україні (довідка від 1 жовтня 2010 року), Проектом “Соціальний діалог як інструмент корпоративної політики підприємств України” Інституту лідерства, інновацій та розвитку (ІЛІР) і Посольства Королівства Нідерландів (довідка ІЛІР від 21 вересня 2011 року), упроваджені Українською асоціацією з розвитку менеджменту та бізнес-освіти (акт від 19 грудня 2012 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Усі подані в дисертації наукові результати і висновки, у тому числі ті, що характеризують наукову новизну, отримані і сформульовані автором особисто. У працях, опублікованих у співавторстві [5–6; 13], дисертантові належать: теоретичний аналіз підходів до інтерпретації сутності демографічної політики, висновки [5]; теоретичний аналіз підходів до оцінювання соціальних систем, розробка алгоритму оцінювання соціальної політики, висновки [6]; аналіз проблем розвитку та обґрунтування напрямів державної політики з удосконалення національної моделі соціального діалогу [13].
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались і обговорювались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та інших заходах, зокрема: на круглому столі “Ефективна модель соціального діалогу – вирішальний фактор розбудови громадянського суспільства: сучасний стан, проблеми та перспективи законодавчого та інституціонального забезпечення” (Київ, 2005), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007), міждисциплінарній науково-практичній конференції “Технології інтелектуальної діяльності” (Київ, 2009), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009), всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції “Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіонів України” (Дніпропетровськ, 2009), Х Міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2010), відеоконференції (Київ – Дніпропетровськ – Львів – Одеса – Харків) “Роль науки і галузевої освіти “Державне управління” у розвитку соціального діалогу в Україні” (Київ, 2010), щорічній науково-практичній конференції за міжнародною участю “Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики” (Київ, 2011), Всеукраїнській Меморіальній науковій конференції “Наукова спадщина професора Злупка С.М. у світлі формування сучасної парадигми економічної науки в Україні” (Львів, 2011), міжнародному економічному форумі “Наукова спадщина Йозефа Алоїза Шумпетера і сучасність: погляд із минулого в майбутнє” (Чернівці, 2011), всеукраїнській науково-практичній конференції за міжнародною участю “Стратегія державної кадрової політики – основа модернізації країни” (Київ, 2012).
Публікації. Результати дослідження за темою дисертації опубліковано у
2 одноосібних монографіях, одному одноосібному навчальному посібнику, одному параграфі колективної монографії, розділах в одному колективному підручнику та
6 колективних навчальних посібниках, 23 одноосібних та 2 у співавторстві статтях у наукових журналах та збірниках наукових праць. У фахових журналах із державного управління опубліковано 21 статтю.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 480 сторінок, з них 382 сторінки основного тексту. Дисертація містить 20 рисунків, 32 таблиці та 10 додатків. Список використаних джерел складається з 567 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено узагальнення й запропоновано нове вирішення проблеми обґрунтування теоретико-методологічних засад державної політики з інституціоналізації дієвої системи соціального діалогу в державному управлінні як необхідної умови легітимації управлінських рішень, демократизації стандартів та процедур державного управління, створення сприятливих умов для нарощування соціального потенціалу суспільства та покращення умов для соціального розвитку, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Одержані дослідницькі результати дають підстави для таких висновків.
1. На основі аналізу історичних та сучасних, загальних та спеціальних діалогових ідей, існуючих методів і підходів до вивчення соціального діалогу в зарубіжній та вітчизняній науці розроблено концептуальні засади дослідження, що ґрунтуються на методології інституціонального підходу до аналізу соціального діалогу як складної соціальної системи та застосуванні спеціальних теорій, передусім теорії соціального партнерства і трипартизму, як чинників інституціоналізації соціального діалогу в цілісному комплексі демократичних стандартів і механізмів державного управління. Застосування інституціонального підходу уможливило виокремлення та аналіз інституціональних факторів (сукупності фундаментальних історичних передумов, нормативно-правових, організаційно-функціональних механізмів), відстеження інституціональних формальних і неформальних, кількісних і якісних сутнісних змін та перетворень у сфері соціально-трудових та соціально-економічних відносин, які визначають рамкові умови функціонування та розвитку соціального діалогу як підсистеми державного управління.
2. Обґрунтовано, що теоретико-методологічні засади інтерпретації поняття “діалог” як центрального в категоріальному апараті діалогової проблематики оформилися у класичній філософській думці (у Сократа – метод знаходження істинного знання, у Платона – своєрідний космос, будова світу, що розуміється як цілісний, упорядкований, організований відповідно до визначеного законом всесвіт; у Г.Сковороди – процес пошуку істини рівноправними учасниками; у В.Соловйова – найпростіша форма яскраво висвітлити питання; у М.Бубера – ставлення людей одне до одного; у Е.Левінаса – універсальна умова людського буття; у М.Бахтіна – майже універсальне явище, що пронизує відносини і прояви людського життя, все, що має сенс і значення) та набули розвитку в сучасній науці (окрема сфера суспільного та індивідуального життя; складна, наповнена різноманітним змістом, специ¬фічна форма людської взаємодії; інструмент пізнання світу; форма співіснування людей, соціальних спільнот; метод вивчення та погодження інтересів сторін; технологія прийняття рішень тощо).
Виявлено принципові для розуміння сутності діалогу характерні ознаки: рівноправність учасників; суб’єкт-суб’єктний харак¬тер діалогу; наявність мети; спрямованість на пошук істини; народження нового сенсу в позиціях учасників діало¬гу; досягнення взаєморозуміння шляхом обміну сутнісними по¬няттями; прагнення раціональної взаємодії у сфері комунікативної і практичної діяльності; вимірюваність результа¬ту діалогу.
У результаті етимологічного аналізу обґрунтовано доцільність широкого та вузького розуміння поняття “соціальний діалог”. З’ясовано, що сутнісні характеристики соціального діалогу в широкому розумінні виявляються у діалозі, що відбувається в усіх сферах суспільства як підсистемах соціальної системи (економічний діалог, політичний діалог, культурний діалог – діалог культур та, власне, соціальний діалог). Сутність соціального діалогу у вузькому значенні полягає у його розумінні як особливої форми контактів, дій та взаємодій, що виникають у системі міжособистісних та соціально-групових (соціально-демографічних, соціально-трудових, соціально-класових, сімейно-шлюбних, територіально-поселенських) відносин.
Уведено в науковий обіг поняття “соціальний діалог у державному управлінні”, запропоновано його авторську інтерпретацію як системи взаємопов’язаних та взаємозалежних цілей, завдань, функцій, принципів, форм, форматів і механізмів узгодження інтересів між працівниками, роботодавцями, державою та іншими заінтересованими групами, що є основою прийняття та реалізації легітимних рішень уряду і соціальних партнерів (працівників, роботодавців) щодо розв’язання завдань у сфері соціально-трудових та соціально-економічних відносин на міжнародному, міжнаціональному, національному, галузевому, регіональному, місцевому рівні й на рівні підприємства з метою забезпечення збалансованого соціального та економічного розвитку суспільства.
3. На основі історичного аналізу відтворено еволюцію діалогових ідей. Виявлено, що концепція соціального діалогу в державному управлінні ґрунтується на ідеях “солідарності”, “соціальної гармонії”, “заперечення класової боротьби”, “співпраці між працею і капіталом”, “мирного урегулювання конфліктів”, “асоціаційної форми організації суспільства”, “суспільного договору”, “виробничої демократії”, “соціального партнерства”, “соціального ринкового господарства”, на принципах “природного права”, “свободи”, “справедливості”, “рівності”, опрацьованих у наукових дослідженнях різних шкіл, що, на противагу ідеї класової боротьби, у своїй єдності утверджують напрям еволюційного розвитку суспільства. Концепція соціального діалогу, що першочергово виникла у сфері праці та соціально-трудових відносин, сьогодні набуває всезростаючого важливого соціального, економічного, політичного і культурного значення у всьому світі. Вирішальний вплив на формування концепції соціального діалогу в державному управлінні справили теорії соціального партнерства та трипартизму.
4. Здійснено теоретичний аналіз інституціональної системи соціального діалогу в державному управлінні на основі виокремлення компонентної (сторони і суб’єкти соціально-трудових та соціально-економічних відносин, рівнева структура суб’єктів соціального діалогу, яка вирішальним чином впливає на форми взаємодії між ними як форми соціального діалогу та на предмет соціального діалогу), змістової (цілі, цінності, завдання, пріоритети, принципи) та функціональної (функції сторін, суб’єктів, організацій різних рівнів, форм соціального діалогу у сфері праці, соціально-трудових та соціально-економічних відносин) структури. Кожен з елементів підсистеми має лише йому властиві “діалогічні” особливості: займає певне місце, має своє призначення, виконує специфічні функції та своєрідно позначається на змісті й резуль¬татах функціонування як окремої підсистеми, так і системи со¬ціального діалогу в цілому.
5. Проаналізовано міжнародно-правові документи ООН (конвенції, статути (хартії), протоколи та декларації), МОП (конвенції, рекомендації, резолюції, декларації), РЄ (конвенція, хартії), ЄС (договори, регламенти, директиви, рішення, рекомен¬дації та інші акти), систематизовано міжнародні стандарти державної політики з розвитку соціального діалогу. З’ясовано, що визначальними в системі стандартизації соціального діалогу є принципові положення Загальної декларації прав людини, Пакту про соціальні, економічні і культурні права та Пакту про громадянські і політичні права ООН щодо прав у сфері праці, свободи об’єднання та колективних переговорів. Універсальне значення та вирішальний вплив для інституціоналізації соціального діалогу в державному управлінні мають стандарти МОП, які, головним чином, ґрунтуються на принципах трипартизму та механізмах соціального діалогу. Більшість конвенцій і рекомендацій МОП, які ратифіковані та є складовою законодавства, забезпечують їх реалізацію на національному рівні. Значущими для розвитку соціального діалогу є норми і стандарти демократичного врядування РЄ (Конвенція про захист прав людини та основних свобод і Європейська соціальна хартія (переглянута)) та ЄС (Договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі, Договір про створення Європейського економічного співтовариства, Рішення ЄК про започаткування двостороннього соціального діалогу (Валь Дюшес), Угода про соціальну політику, Соціальний протокол до Маастрихтського договору, Договір про ЄС та Договір про функціонування ЄС, інші правові та декларативні документи ЄС, соціальних партнерів ЄС та країн-членів).
6. Узагальнено спеціальні міжнародні стандарти галузевого соціального діалогу в органах державного управління, зокрема стандарти МОП (Конвенції
№ 78, № 97, № 151). З’ясовано, що особливості розвитку галузевого соціального діалогу в цій сфері обумовлені системою соціально-трудових відносин та полягають у розриві між законодавчо встановленими правами для працівників державних і приватних підприємств, обмеженні прав працівників органів державного управління, насамперед збройних сил, поліції, на свободу асоціації та захист права на об’єднання, на організацію, на ведення колективних переговорів та права на страйк. Встановлено існування значних розбіжностей в умовах реалізації права державних службовців організовувати професійні спілки, брати участь у встановленні умов праці між країнами, що розвиваються, та розвиненими країнами. З’ясовано, що властивими для розвинених країн є тенденції до зближення стандартів соціального діалогу в державному та приватному секторі, до зняття в органах державного управління багатьох обмежень соціального діалогу, які існували раніше.
7. Здійснено еволюційний аналіз правових, договірних, організаційно-функціональних, програмно-цільових механізмів інституціоналізації соціального діалогу в системі європейського врядування. Науково обґрунтовано інституціональну структуру європейського соціального діалогу як складної багаторівневої системи, що забезпечує демократичні стандарти європейського врядування, основними елементами якої є: на рівні європейських інституцій – наднаціональний – європейський тристоронній міжгалузевий соціальний діалог та двосторонній (автономний) міжгалузевий, галузевий, локальний соціальний діалог; на національному рівні – європейський соціальний національний діалог. Тристоронній соціальний діалог на європейському рівні забезпечують Тристоронні Соціальні Зустрічі на вищому рівні для розвитку і зайнятості та міжгалузеві консультаційні комітети ЄС. Тристоронні Соціальні Зустрічі для розвитку і зайнятості на вищому рівні відбуваються на технічному й політичному рівнях і мають своїм призначенням гарантувати ефективну участь соціальних партнерів у здійсненні економічної і соціальної політики ЄС. Систему європейського двостороннього соціального діалогу складають діалог, який відбувається за консультативної підтримки й участі Європейської Комісії, та автономний діалог соціальних партнерів. Структурними елементами європейського двостороннього соціального діалогу є міжгалузевий соціальний діалог, галузевий соціальний діалог і соціальний діалог на рівні компаній. Інституціональною основою європейського міжгалузевого двостороннього соціального діалогу є Комітет соціального діалогу. Форум для європейського галузевого діалогу створює мережа із 41 галузевого комітету. Організацію соціального діалогу в галузі державного управління в ЄС забезпечують два комітети – Комітет соціального діалогу центральної адміністрації та Комітет соціального діалогу регіональної і місцевої влади. Соціальний діалог на рівні компаній організаційно представлений європейськими соціальними трудовими радами.
8. Виявлено, що зміст національного соціального діалогу в країнах-членах ЄС виріз¬няється значними особливостями, продиктовани¬ми потребами економічного та соціального розвитку цих країн: якщо соціально-правове становище соціальних партнерів у країнах Західної Європи засноване на традиції, тобто соціальний діа¬лог є визнаним елементом національних культур, то у Східній і Цент¬ральній Європі соціальний діалог розвивається, беручи за зразок моделі, розроблені в країнах Західної Європи. Типологізовано чотири основні моделі соціального діалогу європейських країн за рівневою структурою – країни в яких:
1) переважає національний міжгалузевий соціальний діалог; 2) головна роль відведена галузевому соціальному діалогу; 3) соціально-економічні відносини між соціальними партнерами регулюються на галузевому рівні та на рівні підприємства; 4) переважна роль відведена соціальному діалогу на локальному рівні. Досліджено трансформаційний шлях національної моделі соціального діалогу Польщі та реформи, які були запроваджені нею в результаті європейської інтеграції.
9. Обґрунтовано інституціональні фактори (політичні, економічні, соціальні передумови; нормативно-правові та організаційно-функціональні механізми; результати соціального діалогу) розвитку соціального діалогу в Україні. Встановлено, що процеси інституціоналізації вітчизняної системи соціального діалогу об’єктивно спричинені трансформацією суспільних відносин, переходом та розбудовою ринкової економіки, орієнтацією на виконання фундаментальних міжнародних стандартів у цій сфері. Результати інституціональної (нормативно-правової та організаційно-функціональної) ідентифікації засвідчують, що за роки незалежності соціальний діалог здобув значне політичне визнання та офіційне оформлення. Нормативно-правові засади соціального діалогу складають Конституція України, Кодекс законів про працю, закони України “Про колективні договори і угоди”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та ін. Процес законодавчого забезпечення у цій сфері відзначається позитивними тенденціями в останні роки: у 2010-2012 роках прийнято рамковий Закон України “Про соціальний діалог в Україні”, у новій редакції прийнято закони України “Про громадські об’єднання”, “Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності”, “Про зайнятість населення”. Цими актами, зокрема, визначено засади внутрішньої політики України у сфері формування та розбудови інституту соціального діалогу, порядок забезпечення права працівників і роботодавців на об’єднання й участь у прийнятті та реалізації управлінських рішень у сфері соціально-трудових та соціально-економічних відносин. Організаційно-функціональна структура вітчизняної системи соціального діалогу в Україні представлена інститутами національного, галузевого, територіального та локального рівнів, діючими на тристоронній або двосторонній основі. Функціонування існуючої системи соціального діалогу забезпечує мережа органів соціального діалогу: Національна тристороння соціально-економічна рада, Українсь¬кий координаційний комітет сприяння зайнятості населення, Національна служба посередництва і примирення. Аналогічні інституції на три¬сторонній основі утворено в усіх областях, АР Крим і містах Києві та Севастополі. В Україні на тристоронній основі здійснюється також управління фондами загально¬обов’язкового державного соціального страхування.
10. Розроблено методику оцінювання результативності національних систем соціального діалогу як чинника формування та реалізації соціально-економічної політики, яка включає аналіз суб’єктивних – внутрішніх (рівень прийняття рішень у системі соціального діалогу – національний; галузевий; галузевий і локальний; локальний; питома вага профспілок; охоплення колективними договорами) та об’єктивних – зовнішніх (соціального та економічного розвитку) показників соціального діалогу. Здійснено емпіричну апробацію методики шляхом кореляційного аналізу показників соціального діалогу європейських країн (країн ЄС та Норвегії), досліджено кореляційні зв’язки, які засвідчують: 1) вищі рівні соціального діалогу (національний, галузевий) є гарантією кращих умов для людського розвитку: особливо це стосується таких параметрів, як тривалість життя та величина ВВП на душу населення; 2) вища питома вага профспілок забезпечує не тільки покращення соціальних стандартів у сфері праці, умов для людського розвитку, але й виступає рушієм економічного розвитку країни в системі глобальної конкурентоспроможності; 3) вищий рівень охоплення працівників колективними договорами забезпечує кращі результати людського розвитку в цілому та збільшення трива¬ло¬сті життя населення зокрема; 4) найбільшим є позитивний вплив показників пито¬мої ваги профспілок і охоплення колективними договорами на конкурентні пере¬ваги країн, що перебувають на першому та третьому етапах економічного розвитку (за Портером); 5) найвищі показники соціального та економічного розвитку в їх гармонійному поєднанні забезпечують національні системи соціального діалогу країн, у яких добре розвинені галузевий соціальний діалог та соціальний діалог на рівні підприємства.
11. Порівняльний аналіз показників результативності національних моделей соціального діалогу країн ЄС з ідентичними показниками України засвідчує достатньо високий ступінь розвитку внутрішньої структури вітчизняної моделі соціального діалогу (питома вага профспілок складає ~ 50%; рівень охоплення працівників колективними договорами – 80,4%). Водночас порівняльний аналіз показників соціального діалогу європейських країн та України щодо їх впливу на державно-управлінські рішення у сфері соціального та економічного розвитку віддзеркалює низьку результативність вітчизняної моделі соціального діалогу – Україна значно поступається країнам ЄС за соціальними стандартами, рівнем людського розвитку та рівнем життя населення. Суттєвим є також відставання України за рівнем конкурентоспроможності національної економіки, що в сукупності, засвідчує необхідність та невідкладність завдання удосконалення системи соціального діалогу в державному управлінні України.
Аргументовано, що причини низької результативності вітчизняної системи соціального діалогу зумовлені низкою проблем: відсутні традиції, звичаї ведення соціального діалогу в умовах демократії та ринкової економіки; громіздка організаційна структура існуючої системи; високий рівень централізації соціального діалогу; нерозвиненість галузевого та локального соціального діалогу; недосконале законодавство у сфері соціально-трудових та соціально-економічних відносин; неналежне виконання державою своєї ролі й функцій з розвитку соціального діалогу; несистемність і фрагментарність розвитку інститутів соціального діалогу, зосереджу¬ність на розбудові формальних інститутів (нормативно-правових, організаційно-функціональних); недостатня увага з боку держави до проблем розвитку нефор¬мальних інститутів – неформальних норм, правил, цінностей, традицій, культу¬ри соціального діалогу; слабкість сторін, суб’єктів, організацій соціального діалогу та ін.
12. Визначено концептуальні засади, конкретизовано найважливіші завдання державної політики на 2013-2020 роки щодо інституціоналізації дієвої системи соціального діалогу в державному управлінні України:
І. Розвиток вітчизняної (загальнонаціональної) системи соціального діалогу:
 удосконалення правового забезпечення соціального діалогу у сфері соціально-трудових і соціально-економічних відносин;
 розробка Національної Програми розвитку соціального діалогу на 2013-2020 роки;
 розвиток мережі органів соціального діалогу національного, галузевого, територіального та локального рівнів;
 активне залучення соціальних партнерів до прийняття і реалізації владних рішень на національному, галузевому та територіальному рівнях;
 розвиток культури соціального діалогу, в тому числі шляхом запровадження спеціальної освіти та підготовки фахівців соціального діалогу.
ІІ. Розвиток галузевого соціального діалогу в органах державного управління:
 створення ресурсного центру інформаційних, статистичних, аналітичних, наукових матеріалів з питань соціального діалогу органів державної влади;
 вироблення правил представництва соціальних партнерів органів державної влади;
 створення галузевих, територіальних та національного об’єднання роботодавців органів дер¬жавної влади;
 створення галузевого консультативно-дорадчого комітету (со¬ціально-економічної ради) для забезпечення соціального діалогу органів державної влади;
 організація системи навчання представників працівників і роботодавців органів державної влади з питань ведення соціаль¬ного діалогу;
 вивчення, популяризація з метою подальшого впровадження кращого вітчизняного й міжнародного досвіду ведення соціального діалогу в органах державної влади;
 залучення до соціального діалогу представників експертних (науково-дослідних) та громадських організацій;
 вироблення інструментарію оцінювання стану виконання спільних рішень;
 розроблення механізму контролю і відповідальності за вико¬нання взятих сторонами соціального діалогу в органах державної влади зобов’язань.
ІІІ. Розбудова неформальних інститутів вітчизняної системи соціального діалогу:
 розвиток інфраструктури соціального діалогу – створення мережі центрів розвитку соціального діалогу;
 всебічне висвітлення, популяризація, поширення діалогової культури в різних верствах українського суспільства, утвердження цінностей духу соціального діалогу в системі суспільних відносин;
 опанування ідей, цінностей, принципів соціального діалогу політичними діячами, державними службовцями, лідерами громадських рухів, керівниками проф¬спілок і громадських організацій, представниками роботодавців від бізнесу та державного сектору;
 забезпечення випереджувального розвитку наукових досліджень з проблем теорії і методології соціального діалогу та впровадження їх результатів у практику державного управління у сфері соціально-трудових та соціально-економічних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аберкомби Н. Социологический словарь : пер. с англ. / Н. Аберкомби, С. Хилл, Б. С. Тернер ; под ред. С. А. Ерофеева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ЗАО “Изд-во “Экономика”, 2004. – 620 с.
2. Агапова В. В. Производственная демократия: сущность, формы, национальные особенности / В. В. Агапова, О. Б. Андреева. – Режим доступа : kstu.edu.ru/science/vestnik/20/doc/3-6.doc. – Название с экрана.
3. Акофф Р. Л. Трансформация в продвижении систем / Р. Л. Акофф ; пер. Н. Мироновой. – Режим доступу : http://spkurdyumov.narod.ru/Ako.htm. – Назва з екрана.
4. Акт проголошення незалежності України : Постанова Верхов¬ної Ради України від 24 серп. 1991 р. № 1427-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
5. Алексейчук В. В. Механізми державного управління приватним партнерством : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 “Механізми державного управління” / Алексейчук Віталій Володимирович ; Класич. приват. ун-т. – Запоріжжя, 2009. – 19 с.
6. Андрущенко А. І. Система соціального партнерства як інститут регулювання трудових відносин в Україні / А. І. Андрущенко, І. М. Дубровський. – Х. : Вид-во “Реал”, 2004. – 175 с.
7. Андрущенко В. Організоване суспільство / В. Андрущенко. – К. : Ін-т вищ. освіти АПН України, 2006. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ books/2006/06vaos/07.htm. – Назва з екрана.
8. Аристотель. Политика. Сочинения : в 4 т. / Аристотель ; пер. с древнегреч. Н. В. Брагинской и др. ; Акад. наук СССР. – М. : Мысль, 1984. – Т. 4 – 644 с.
9. Арсентьєва О. С. Щодо співвідношення понять “соціальний діа¬лог” і “соціальне партнерство” в умовах реформування трудо¬вого права України / О. С. Арсентьєва // Актуальні питання теорії та права : зб. наук. пр. – 2009. – № 15. – С. 219–228.
10. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. – М. : Юрид. лит., 1997. – 400 c.
11. Афонін Е. А. Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід / Е. А. Афонін, О. М. Бандурка, А. Ю. Мартинов / Українське товариство сприяння соціальним інноваціям, Українська технологічна академія. – Х. : Вид-во “Титул”, 2008. – 504 с.
12. Базилевич В. Д. Історія економічних учень / В. Д. Базилевич, Н. І. Гражевська, Т. В. Гайдай та ін. – К. : Знання, 2004. – 1300 c.
13. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики : монорафія / В. Д. Бакуменко. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.
14. Балабанова Н. В. Социальный диалог. Социальное партнерство. Социальное государство / Н. В. Балабанова, В. И. Жуков, В. Е. Пилипенко. – К. : Акад. труда и соц. отношений ФПУ, 2002. – 189 с.
15. Балтачеєва Н. А. Вплив економічної кризи на рівень доходів населення України / Н. А. Балтачеєва // Вісн. Хмельниц. нац. ун-ту : Екон. науки. – 2010. – № 2. – Т. 3. – С. 129–133.
16. Батищев Г. С. Особенности культуры глубинного общения / Г. С. Батищев // Вопр. филос. – 1995. – № 3. – С. 109–129.
17. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин ; сост. С. Г. Бочаров ; текст подгот. Г. С. Бернштейн и Л. В. Дерюгина ; примеч. С. С. Аверинцева и С. Г. Бочарова. – М. : Искусство, 1979. – 424 с.
18. Беззубко Л. В. Российская и украинская модели социального партнерства / Л. В. Беззубко, Е. В. Нехода // Вестн. Томск. гос. ун-та : Экономика. – 2011. – № 1 (13). – С. 9–19.
19. Берви-Флеровский В. В. Положение рабочего класса в России : избр. экон. произв. : в 2 т. / В. В. Берви-Флеровский ; вступит. ст. Г. Подорова. – М. : Соцэкгиз, 1958. – Т. 1. : Положение рабо¬чего класса в России. – 618 с.
20. Бергер П. Социальное конструирование реальности : трактат по социол. знания / П. Бергер, Т. Лукман ; пер. Е. Руткевич. – М. : Медиум, 1995. – 323 с.
21. Бир С. Мозг фирмы / С. Бир. – М. : Радио и связь, 1993. – 416 с.
22. Білинська М. Економічний розвиток і державна політика // Державна політика та економіка охорони здоров’я в Україні : практикум / М. Білинська, В. Григорович, Л. Жаліло та ін. ; за ред. І. Розпутенка та І. Солоненка. – Вип. 11. – К. : Вид-во “К. І. С. ”, 2002. – 213 с.
23. Білинська М. М. Державне управління галузевими стандартами в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні : монографія / М. М. Білинська. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – 246 с.
24. Бодров В. Г. Державне регулювання економіки та економічна політика : навч. посіб. / В. Г. Бодров, О. М. Сафронова, Н. І. Балдич. – К. : “Академвидав”, 2010. – 520 с.
25. Бонвичини Р. Социальное партнерство и трудовые отношения в Европе. Приемлемы ли для России европейские модели ? / Р. Бонвичини ; пер. с англ. М. Крупнина. – М. : Изд-во “Права человека”, 2004. – 185 с.
26. Борисов А. Б. Большой Экономический словарь / А. Б. Борисов. – М. : Книж. мир, 1999. – 895 с.
27. Бубер М. Я и Ти / М. Бубер // Квинтэссенция : филос. альм. 1991 г. – М. : Политиздат, 1992. – С. 294–370.
28. Булгаковъ С. Философия хозяйства / С. Булгаковъ. – М. : [б. и. ], 1912. – Ч. 1 : Мирь как хозяйство. – 321 с.
29. Бунге Х. Н. Очерки политико-экономической литературы / Х. Н. Бунге. – СПб., 1895. – 465 с.
30. Бурковський П. Довіра громадян до органів влади та базових соціальних інститутів / П. Бурковський, С. Черненко // Ана¬літичні записки щодо проблем і подій суспільного розвитку. – 2008. – Квіт. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/Monitor/april08/6.htm
31. Бурковський П. Ставлення громадян до ринкових перетворень в Україні / П. Бурковський, С. Кисельов. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/ Monitor/august08/03.htm. – Назва з екрана.
32. Варениця В. А . Становлення нової моделі соціального діалогу в сучасній Україні: соціологічний аналіз : автореф. дис. ... канд. соціол. наук : спец. 22.00.04 “Спеціальні та галузеві соціології” / Варениця Володимир Антонович ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. , 2009. – 22 с.
33. Варениця В. А. Соціальний діалог: громадянське суспільство та демократія співучасті / В. А. Варениця. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua /portal/soc_gum /pib/2009_2/PB-2/PB-2_37.pdf. – Назва з екрана.
34. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями : Конвенция ООН от 21 марта 1986 г. – Режим доступа : http://www.un.org /ru/documents/decl_ conv/conventions/law_treaties.shtml. – Название с экрана.
35. Висновки про тристоронні консультації на національному рівні з економічної та соціальної політики : міжнар. конф. праці, 1996 р. – Режим доступу : www.ilo.org. – Назва з екрана.
36. Владиченко Л. Д. Демаркація поняття діалогу / Л. Д. Владиченко // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. “Простір гуманітар¬ної комунікації” / Ін-т філософ. освіти і науки Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. – Секція “Філософія”. – Режим доступу : http://iifpo.pp.net.ua/index/0–24. – Назва з екрана.
37. Владиченко Л. Д. Філософські та релігійні аспекти проблеми діалогу: компаративний аналіз творчості Мартіна Бубера та Ми¬хайла Бахтіна : автореф. дис. ... канд. філос. наук : спец. 09.00.11 “Релігієзнавство” / Владиченко Лариса Дмитрівна ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. , 2007. – 18 с.
38. Войтович Р. В. Вплив глобалізації на систему державного управління: теоретико-методологічний аналіз : монографія / Р. В. Войтович ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К. , 2007. – 679 с.
39. Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність / С. О. Войтович. – К. : Інститут соціології Н АН України, 1998. – 120 c.
40. Вольчик В. В. Институционализм: торжество междисциплинарности / В. В. Вольчик // Журнал институциональных исследований. – 2009. – Том 1. – №1. – C. 73–78.
41. Вольчик В. В. Таинственный пазл теории институциональных измерений / В. В. Вольчик // Наукові праці Донецького національного технічного університету : Серія : економічна. – 2013. – № 1 (43). – С. 5–11.
42. Воротін В. Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних трансформацій : монографія / В. Є. Воротін. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 392 с.
43. Воротін В. Є. Модифікація механізму державного управління соціально-економічним розвитком регіонів України / В. Є. Воротін. – Режим доступу : http://old. niss. gov. ua/book/StrPryor/St_pr14_15/1. Pdf. – Назва з екрана.
44. Врегулювання проблемних питань працевлаштування та захисту прав інвалідів у сфері праці : практ. посіб. / за заг. ред. В.М.Д’яченка та М.Л.Авраменка. – К. : “Ун-т Україна”, ВЦПРІ, 2007. – 156 с.
45. Гавриленко І. М. Соціальний розвиток / І. М. Гавриленко, П. В. Мельник, М. П. Недюха. – Ірпінь : Акад. ДПС України, 2001. – С. 277–278.
46. Гаєвський Б. А. Культура державного управління: організаційний аспект : монографія / Б. А. Гаєвський, В. А. Ребкало. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 144 с.
47. Гайдай Т. В. Парадигма інституціоналізму: методологічний контекст : монографія / Т. В. Гайдай. – К. ВПЦ Київський ун-т, 2008. – 296с.
48. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Т. Ганслі ; пер. з англ. О. Перепадя. – К. : Основи, 1995. – 237 с.
49. Гарнага К. П. Діалогічне підгрунтя досократівської філософії / К. П. Гарнага. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua /portal/Soc_Gum/Vchu/ №154/ №154p076-082.pdf. – Назва з екрана.
50. Геец В. М. Общество, государство, экономика: единство и противоречия / В. М. Геец. – М. : Ин-т экономики РАН, 2012. – 66 с.
51. Генеральная Ассамблея Организации Обьединенных Наций. – Режим доступа : http://www.un.org/ru/ga/. – Название с экрана.
52. Глосарій із трудового права та соціально-трудових відносин (з посиланням на досвід Європейського Союзу) : наук. вид. МОП / пер. з англ. С. М. Тімачов ; за заг. ред. Д. Арріго, Д. Касале ; наук. ред. укр. вид. С. Г. Приходько. – К. : Видавн. дім “Стилос”, 2006. – 431 с.
53. Глухачов Є. Ф. Задоволення соціальних потреб населення як умова підвищення його довіри до влади / Є. Ф. Глухачов, Т. М. Хомуленко, С. М. Клімова, Ю. В. Падафет, А. І. Андрющенко ; заг. ред. Є. Ф. Глухачова. – Х. : Видавництво ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. – 182 с.
54. Головаха Е. Постсоветская деинституционализация и становление новых социальных институтов в украинском обществе / Е. Головаха, Н. Панина. – Режим доступа : http://www.i–soc.com.ua/journal/N4_2001r.pdf. – Название с экрана.
55. Головаха Є. Українське суспільство 1992–2008: соціологічний моніторинг / Є. Головаха, Н. Паніна. – К. : [б. в. ], 2008. – 85 с.
56. Голубь В. В. Соціальна модернізація в контексті реформ перехідних суспільств / В. В. Голубь. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2011-1/doc/1/08.pdf. – Назва з екрана.
57. Гонюкова Л. В. Політичні партії як інститут державної політики та управління : теоретико-методологічний аналіз : монографія / Л. В. Гонюкова ; за наук. ред. Л. Є. Шкляра [електронний ресурс]. – К. : НАДУ, 2009. – 392 с.
58. Гошовська В. А. Роль і місце держави в розбудові трипартизму й соціального діалогу: світовий досвід та Україна : навч. посіб. / В. А. Гошовська, Л. І. Ільчук ; за заг. ред. В. А. Гошовської ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Ін-т підвищ. кваліфікації керів. кадрів. – К. : НАДУ, 2010. – 112 с.
59. Гринчишин Н. Діалог як визначальний принцип етики Е. Левінаса / Надія Гринчишин. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vpnu /filos_ psihol/2008_11/12.pdf. – Назва з екрана.
60. Гринчишин Н. І. Принцип діалогу як світоглядна парадигма мо¬рально-ціннісних орієнтацій та самовдосконалення людини / Н. І. Гринчишин // Аксіологічні аспекти трансформації сучас¬ного українського суспільства : матеріали Всеукр. наук.- практ. конф. – Івано-Франківськ : [б. в. ], 2007. – С. 162–164.
61. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу : навч. посібник / І. А. Грицяк. – К. : “К. І. С”, 2006. – 300 с.
62. Грицяк І. А. Управління в Європейському Союзі: теоретичні засади : монографія / І. А. Грицяк. . – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – 238 с.
63. Грицяк Н. В. Формування гендерної політики в Україні: проблеми теорії, методології, практики : монографія / Н. В. Грицяк. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – 384 с.
64. Громадська Н. А. Соціальний діалог та трипартизм: тенденції та перспективи розвитку / Н. А. Громадська. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua /portal/Soc_Gum/Npchdu/Politology/2006_41/41-14.pdf. – Назва з екрана.
65. Громадська Н. А. Соціальний діалог як інструмент впроваджен¬ня державної соціальної політики : автореф. дис. ... канд. політ. наук : спец. 23.00.02 “Політичні інститути та процеси” / Гро¬мадська Наталя Анатоліївна ; Миколаїв. держ. гуманіт. ун-т ім. Петра Могили. – М. , 2008. – 19 с.
66. Груба Г. І. Інституціональний механізм формування національ¬ної інноваційної системи України / Г. І. Груба. – Режим доступу : http://www.dy. nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=37. – Назва з екрана.
67. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество : пер. с англ. / Дж. Гэлбрейт. – М. : ООО “Изд-во “АСТ” : ООО “Транзиткнига” ; СПб. : Terra Fantastica, 2004. – 602 с.
68. Давиденко В. В. Соціальний діалог в контексті взаємодії грома¬дянського суспільства і держави : автореф. дис. ... д-ра політ. наук. : спец. 23.00.02 “Політичні інститути та процеси” / Давиденко Віталій Володимирович ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л. , 2008. – 35 с.
69. Давиденко В. Імперативи формування і розвитку інституту со¬ціального діалогу / В. Давиденко // Політ. менеджмент. – 2005. – № 6 (15). – С. 89–102.
70. Давиденко В. Соціальний діалог: проблеми досягнення стан¬дартів Євросоюзу / В. Давиденко // Політ. менеджмент. – 2006. – № 2 (17). – С. 67–77.
71. Давидюк О. О. Соціальна безпека: проблеми теоретичного ана¬лізу та побудови показників / О. О. Давидюк. – Режим доступу : cpsr.org.ua/index. php.option...id. – Назва з екрана.
72. Даль Р. А. Введение в экономическую демократию / Р. А. Даль. – М. : [б. и. ], 1991. – 124 с.
73. Декларация относительно целей и задач Международной организации труда : Филадельфия : 10 мая 1944 г. – Режим доступа : http://zakon1.rada.gov.ua /laws/show/993_328. – Название с экрана.
74. Дементьев В. В. Институциональная теория в Украине: направления исследований, особенности, перспективы / В. В. Дементьев // Научные труды ДонНТУ : Серия : экономическая. – Выпуск 103-1. – Донецьк, ДонНТУ, 2006. – С. 17 – 31.
75. Дементьев В. В. Экономика как система власти : монографія / В. В. Дементьев. – Донецк : Изд-во “Каштан”, 2003. – 404 с.
76. Державна політика в соціогумантарній сфері : підруч. / авт. кол. В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, П. К. Ситник та ін. ; за заг. ред. В. А. Скуратівського, В. П. Трощинського. – К. : НАДУ, 2010. – 284 с.
77. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні : навч. посіб. / кол. авт. : О. Л. Валевський, В. А. Ребкало, М. М. Логунова та ін. ; за заг. ред. В. А. Ребкала, В. В. Тертички. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 232 с.
78. Державна служба в цифрах / Нац. агентство України з питань держ. служби. – Режим доступу : http://www.nads.gov.ua/control/uk/publishext/article?art_id =363964&cat_id=363852&base_id=247084. – Назва з екрана.
79. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація : монографія / кол. авт. ; відпов. ред. проф. Н. Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ при Президентові України, 1997. – 448 с.
80. Державне управління : навч. пос. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко; за ред. А. Ф. Мельник. – К. : Знання-прес, 2004. – 343 с.
81. Державне управління: основи теорії, історія і практика : навч. посіб. / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній, М. М. Іжа, Г. І. Арабаджи ; за заг. ред. П. І. Надолішнього, В. Д. Бакуменка. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. – 394 с.
82. Десять років назад в Україні був прийнятий закон про органі¬зації роботодавців. – Режим доступу : http://ua.fru.org.ua/10-rokiv-nazad-v-ukraini-buv-prijnyatij-zakon-pro-organizacii-robotodavciv/. – Назва з екрана.
83. Детермінанти