Спиридонова Кіра Олександрівна Теорія і практика формування міжнародних спільнот безпеки (на прикладі ОБСЄ) : Спиридонова Кира Александровна Теория и практика формирования международных сообществ безопасности (на примере ОБСЕ) Spiridonova Kira Oleksandrivna Theory and Practice of Formation of International Security Communities (on the Example of the OSCE)

Краткое описание

Спиридонова Кіра Олександрівна, аташе Департамен­ту секретаріату Міністра МЗС України: «Теорія і практика формування міжнародних спільнот безпеки (на прикладі ОБСЄ)» (23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку). Спецрада Д 26.001.29 у Київсько­му національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
СПИРИДОНОВА Кіра Олександрівна
УДК 327.7
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СПІЛЬНОТ БЕЗПЕКИ
(НА ПРИКЛАДІ ОБСЄ)
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Науковий керівник:
Манжола Володимир Андрійович,
доктор історичних наук,
професор
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………………….3
ВСТУП…………………………………………………………………………………..5
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
МІЖНАРОДНИХ СПІЛЬНОТ БЕЗПЕКИ…………………………………………...12
1.1. Форми та виміри міжнародного співробітництва в галузі безпеки..……12
1.2. Теоретичні основи концепції безпекових спільнот….……………..…….27
1.3. Стан наукового дослідження теми і джерельно-документальна база
дослідження……………………………………………………………..…..39
Висновки до розділу…………………………………………………………..…..50
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СПІЛЬНОТИ БЕЗПЕКИ НА ПРОСТОРІ
ОБСЄ…………………………………………………………………………………...53
2.1. Еволюція розвитку спільноти безпеки в рамках ОБСЄ……………….…53
2.2. Взаємозв’язок процесу формування безпекової спільноти зі створенням
спільних цінностей, норм та ідентичності в рамках ОБСЄ……………...73
2.3. Основні риси безпекової спільноти в ОБСЄ як форми забезпечення
регіональної безпеки………………………………………………………..88
Висновки до розділу……………………………………………………………..102
РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ДОВІРИ ТА ВИРІШЕННЯ
КОНФЛІКТІВ В РАМКАХ ОБСЄ………………………………………………..…107
3.1. Засоби підвищення рівня військової транспарентності ……………..…107
3.2. Спільноти безпеки у вирішенні регіональних конфліктів ..…………....130
3.3. Незалежні інститути та механізми діяльності ОБСЄ у людському
вимірі……………………………………………………………………….148
Висновки до розділу……………………………………………………………...161
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ……………………….…172
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….212
3
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АРФ – Регіональний форум АСЕАН
АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії
БДІПЛ ОБСЄ – Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ
ВКНМ ОБСЄ – Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин
ГЗА – Гельсінській заключний акт
ДАУ – Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ
України
ДГ ОБСЄ – Діючий голова ОБСЄ
ДЗЗСЄ – Договір про звичайні збройні сили в Європі
ДНЯЗ – Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
ЄАВТ – Європейська асоціація вільної торгівлі
ЄЕС – Європейське економічне співтовариство
ЄС – Європейський Союз
ЗЗД – заходи зі зміцнення довіри
ЗЗДБ – заходи зі зміцнення довіри та безпеки
ЗМІ – засоби масової інформації
ЗС – збройні сили
КНР – Китайська Народна Республіка
МВ – міжнародні відносини
МГ ОБСЄ – Мінська група ОБСЄ
МЕРКОСУР – Спільний ринок держав Південної Америки
ММПЛУ – Міжнародна моніторингова місія ООН з прав людини в Україні
НАТО – Організація Північноатлантичного договору
НАФТА – Північноамериканська зона вільної торгівлі
НБСЄ – Нарада з безпеки та співробітництва в Європі
НУО – неурядові організації
ОБСЄ – Організація з безпеки та співробітництва в Європі
ОВД – Організація Варшавського договору
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ОПМ – операції з підтримання миру
4
ПА ОБСЄ – Парламентська асамблея ОБСЄ
ПАР – Південно-Африканська Республіка
ПЗМ – Партнерство заради миру
ПЗМІ ОБСЄ – Представник ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації
ПКМ – Південно-Китайське море
ПР ОБСЄ – Постійна рада ОБСЄ
ПСА – Південно-Східна Азія
РБ ООН – Рада безпеки ООН
РЕАКТ – команди швидкої експертної допомоги та співробітництва ОБСЄ
РЕВ – Рада економічної взаємодопомоги
РЄ – Рада Європи
РЄАП – Рада Євроатлантичного партнерства
РКБ – регіональний комплекс безпеки
РМЗС – Рада міністрів закордонних справ
РПС – Рада Північноатлантичного співробітництва
РСМД – Російська рада у міжнародних справах (Российский совет по
международным делам)
РФ – Російська Федерація
СБА – спільнота безпеки АСЕАН
СКГ – Спільна консультативна група
СНД – Співдружність незалежність держав
СММ ОБСЄ – Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні
СРСР – Співдружність радянських соціалістичних республік
США – Сполучені Штати Америки
ТМВ – теорія міжнародних відносин
УВКБ ООН – Управління Верховного комісара ООН у справах біженців
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
ФСБ – Форум ОБСЄ з питань співробітництва в галузі безпеки
ЦПК – Центр з попередження конфліктів ОБСЄ
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В кінці ХХ – на початку ХХІ ст. високий
ступінь взаємопов’язаності безпеки усіх європейських держав призвів до ситуації,
коли єдина система колективної безпеки, що залишилася на теренах Європи і
після завершення холодної війни – НАТО – виявилася не в змозі вирішити
конфлікти, що розпалилися поза її формальними межами у державах колишнього
соціалістичного табору, оскільки це завдання потребувало зусиль усіх
зацікавлених гравців: західноєвропейських, східноєвропейських,
центральноазійських та американських держав, які виступають важливими
чинниками європейської безпеки. Тогочасна НБСЄ була єдиним міжнародним
майданчиком, учасниками якого виступали усі держави континенту, де не було
прив’язок до приналежності держав до певної політичної орієнтації і, відповідно,
обмежень на участь у загальних процесах визначення пріоритетів європейського
порядку денного. Ухвалення Паризької хартії для нової Європи у цьому зв’язку
поклало початок новому етапу загальноєвропейського процесу, який поставив
демократичні цінності на перше місце у питаннях розвитку новостворених держав
на європейському континенті. Наголоси на нерозривності питань безпеки з
повагою прав людини, демократії та верховенства права на початку 1990-х рр.
почали набувати практичного змісту, а не суто декларативного характеру.
Проголошене в Астані у 2010 р. на саміті глав держав та урядів ОБСЄ
прагнення побудови вільної, демократичної, спільної та неподільної
євроатлантичної й євразійської спільноти безпеки на просторі від Ванкувера до
Владивостока виявилося доволі амбіційним і суперечливим проектом. З одного
боку, такий крок став спробою відновити довіру до самої Організації, яка
перетворилася виключно на майданчик для обговорення загальних безпекових
питань, де після Стамбульського саміту 1999 р. рішення припинили носити якийнебудь суттєвий характер, а з іншого – як перспективний спосіб забезпечення
європейської безпеки на основі теорії міжнародних безпекових спільнот, згідно з
якою основами для співробітництва виступають, передусім, взаємна довіра,
ідентичність та спільні норми й цінності.
6
Саме ці складові формування та функціонування безпекових спільнот і наразі
залишаються основними постулатами створення в рамках інших регіональних
організацій світу відповідних політичних утворень, що були б здатні забезпечити
регіональну безпеку за участю різних за своєю силою акторів та необхідності
боротьби з різного роду загрозами. Дослідження цього типу соціально-політичних
утворень та особливостей їхнього становлення, серед іншого, в рамках ОБСЄ, яка
прагне «віднайти» себе в умовах кризи європейського порядку, на нашу думку,
потребує більшої уваги в сучасних умовах розвитку системи міжнародних
відносин.
Для України актуальність дослідження зумовлена тим, що на даному етапі,
коли наша держава не є членом жодного військово-політичного союзу, який би
надавав дієві гарантії забезпечення національної безпеки на міжнародному рівні,
таке забезпечення відбувається лише у двосторонньому форматі та в рамках
міжнародних універсальних організацій. Особлива роль при цьому повинна бути
надана ОБСЄ, оскільки вона є єдиною регіональною безпековою організацією, в
якій Україна є повноправною учасницею. Саме цей унікальний статус
загальноєвропейського проекту також забезпечив ОБСЄ провідну роль у
міжнародних зусиллях з врегулювання кризи в та навколо України 2014-2017 рр.
Віддаючи належне теоретичній і практичній значущості попереднього
наукового доробку в сфері вивчення феномену безпекових спільнот, слід
зазначити, що проблема висвітлення спільнот безпеки як однієї з форм
забезпечення регіональної безпеки не одержала повномасштабного осмислення в
науці про міжнародні відносини. Тому актуальність даної дисертаційної роботи
визначається необхідністю комплексного вивчення міжнародної безпекової
спільноти як соціального та політичного конструкту, що виконує завдання з
попередження конфліктів та боротьби з загрозами на регіональному рівні;
виокремленням основних чинників та механізмів становлення ОБСЄ, як таких, що
притаманні усім спільнотам безпеки на різних етапах їхнього розвитку; а також
виявленням існуючих закономірностей функціонування останніх.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове
дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського
7
національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного
розвитку світових процесів глобалізації» (затвердженої протоколом Вченої ради
Університету № 13 від 20 червня 2011 року) в контексті наукової теми Інституту
міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка № 0111U007054 «Україна у міжнародних інтеграційних процесах»
(зокрема, її підрозділу 1 «Україна в сучасних політичних та безпекових
процесах»).
Мета і завдання дослідження. Теоретичне значення, об’єктивно зростаюча
практична потреба дослідження та стан вивчення проблеми визначили наступну
мету дисертаційної роботи: розглянути на прикладі ОБСЄ сутність міжнародних
безпекових спільнот як комплексного політико-соціального феномену
забезпечення регіональної безпеки.
Реалізація поставленої мети обумовила необхідність вирішення таких
завдань дослідження:
1) виділити основні форми забезпечення безпеки в регіональних системах
міжнародних відносин;
2) визначити основні загальнонаукові засади аналізу концепту безпекових
спільнот як форми забезпечення регіональної безпеки;
3) розглянути еволюцію становлення ОБСЄ як безпекової спільноти;
4) визначити особливості формування безпекової спільноти в рамках ОБСЄ,
зокрема, роль спільних стандартів, норм, цінностей та ідентичності у
процесі становлення євразійської та євроатлантичної спільноти безпеки;
5) виокремити основні механізми підвищення військової транспарентності та
формування довіри через призму безпекової діяльності ОБСЄ на
сучасному етапі;
6) охарактеризувати роль спільнот безпеки у вирішенні регіональних
конфліктів.
Об’єктом дослідження є європейська регіональна безпека.
Предметом дослідження є концептуально-теоретичний і практичний виміри
формування регіональної спільноти безпеки в рамках ОБСЄ.
8
Хронологічні рамки дослідження переважно охоплюють період
постбіполярності, оскільки на думку автора, саме після завершення холодної
війни почало відбуватися становлення НБСЄ/ОБСЄ як безпекової спільноти на
європейському просторі. Разом з тим, при висвітленні окремих особливостей
розвитку організації як багатостороннього інституту автор виходив за окреслені
хронологічні межі, що дозволило пояснити особливу роль загальноєвропейського
процесу у забезпеченні європейської безпеки.
Методи дослідження. Багатоаспектність феномену безпекових спільнот, а
також інших форм забезпечення регіональної безпеки, зумовили своєрідний
методологічний плюралізм даного дослідження, адже воно проведене із
застосуванням сукупності як загальнонаукових, так і спеціальних політологічних
методів аналізу.
Зважаючи на те, що в основу методології роботи покладено
конструктивістський підхід міжнародної політичної науки, найбільш широко
використовуються описовий і пояснювальний методи, а також історичний і
порівняльний аналіз динаміки формування й подальшого розвитку феномену
безпекових спільнот. Дані методи, зокрема, дали можливість проаналізувати
еволюцію становлення ОБСЄ з ad hoc конференції до безпекової спільноти на
стадії свого розвитку, а також окреслити основні цілі та пріоритети безпекової
діяльності ОБСЄ на просторі своєї відповідальності.
Окрема увага приділяється процесам сек’юритизації та десек’юритизації
загроз в регіоні та особливій ролі ідентичності, спільних цінностей, традицій і
норм, що є притаманним конструктивістській школі теорії міжнародних відносин.
У цьому ж контексті, виходячи з предмету дослідження, в якості методології
безпосередньо використана теорія спільнот безпеки, зокрема, у контексті розгляду
чинників формування, особливостей та основних функцій міжнародних
безпекових спільнот як окремого типу політичних утворень.
Крім того, в ході дослідження було застосовано низку методів сучасної
політичної науки, використовуваних під час вивчення основних проблем
міжнародних систем і глобального розвитку. Зокрема, функціональний аналіз
дозволив продемонструвати високий ступінь взаємозалежності безпеки окремих
9
держав та суспільств у межах Європейського континенту, що безпосередньо
уможливило визначення меж та механізмів впливу ОБСЄ на євразійську та
євроатлантичну безпеку. За допомогою використання компаративістського
методу було проведено паралелі між основними постулатами конструктивізму та
позитивістських шкіл міжнародних відносин у контексті визначення факторів
становлення та функцій безпекової спільноти на просторі ОБСЄ, а також
визначено потенційний вплив спільнот безпеки на інші регіональні об’єднання на
прикладі ОБСЄ.
Структурний аналіз конструкту міжнародних спільнот безпеки дозволив
виділити в досліджуваному явищі провідні системоутворюючі чинники,
систематизувати та узагальнити отримані результати. На основі використання
методу case study було представлено наочну можливість вирішення безпековими
спільнотами регіональних конфліктів, що забезпечило проведення аналізу
окремих теоретичних положень роботи в емпіричному ключі.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є
комплексним дослідженням ОБСЄ як інституту формування міжнародної
безпекової спільноти, адже на основі проведеного аналізу теоретичного та
емпіричного матеріалу автором:
Уперше:
1) виділено етапи становлення ОБСЄ як міжнародної спільноти безпеки;
2) визначено особливості розвитку безпекової спільноти в рамках ОБСЄ, яка, за
визначенням дисертанта, наразі перебуває «у перехідному періоді» від
безпекового режиму до спільноти безпеки .
Удосконалено:
3) положення конструктивістської концепції щодо визначення функцій
міжнародних безпекових спільнот;
4) теоретичне осмислення нормотворчих функцій та факторів довіри й спільної
ідентичності як ключових елементів конструювання безпекових спільнот.
Набуло подальшого розвитку:
10
5) розуміння міжвимірного та кооперативного підходу до сприйняття безпеки в
ОБСЄ не лише як теоретичного концепту, але й як якісної характеристики
усього європейського комплексу безпеки;
6) дослідження плюралістичних безпекових спільнот через призму їхнього
інклюзивного характеру, що забезпечує більш широку соціалізацію акторів та
зміну таким чином їхньої поведінки на міжнародній арені;
7) положення про унікальність третього виміру діяльності ОБСЄ, який має
найбільший трансформаційний потенціал, змінюючи суспільства не лише
ззовні, але й з середини.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретична
значимість проведеного дослідження визначається тим, що отримані в ході
дисертаційного аналізу висновки і результати можуть розширити проблемне поле
системних досліджень політико-соціальних процесів становлення міжнародних
спільнот безпеки та, зокрема, ОБСЄ. Узагальнення, запропоновані в
дисертаційній роботі, можуть бути використані в якості додаткового теоретичного
базису при побудові концептуальних конструктів безпекових спільнот як форми
забезпечення безпеки на регіональному рівні, вдосконаленні понятійного апарату
концепції та методології дослідження, а також для якісного дослідження розвитку
ОБСЄ з самого початку її утворення. Окремі теоретичні положення роботи
можуть бути застосовані в ході інших політологічних досліджень, включені до
опорних матеріалів при підготовці навчальних посібників, наукових робіт,
нормативних та спеціальних курсів політологічного спрямування у вищих
навчальних закладах, зокрема: «Міжнародна та європейська безпека»,
«Міжнародні відносини та світова політика», «Регіоналізм та регіональні системи
безпеки», «Сучасні тенденції світової політики», «Міжнародні системи та
глобальний розвиток», «Сучасні європейські політичні теорії», «Міжнародні
конфлікти», «Національна безпека України», «Зовнішня політика України» тощо.
Із практичної точки зору, вагомою може вважатися розробка
концептуального апарату вивчення безпекових спільнот, на основі якого можуть
проводитися емпіричні дослідження цього феномену та моніторинг його змін на
прикладах інших регіональних об’єднань. Крім того, визначений концептуальний
11
апарат дослідження дозволяє проводити подальше узагальнення емпіричних
даних щодо проблематики становлення безпекових спільнот та їхніх можливостей
виконувати своє найголовніше завдання з унеможливлення появи війн в
міжнародних відносинах та вирішення існуючих конфліктів, на основі чого може
бути суттєво збагачено теоретичне визначення та подальше практичне
спрямування зовнішньої політики Української Держави на напрямі забезпечення
регіональної безпеки та по відношенню до ОБСЄ зокрема.
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота є самостійною
науковою розробкою автора. Всі положення та висновки дослідження розроблено
безпосередньо дисертантом. Публікації за темою дисертаційної роботи
підготовлено автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного
дослідження були апробовані у доповідях на наукових конференціях Інституту
міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях.
Публікації. Результати дослідження відображені у 6 наукових публікаціях
загальним обсягом 4,4 д.а., з яких 5 наукових праць розміщені у фахових
виданнях та збірниках наукових праць, затверджених Міністерством освіти і
науки України (3,9 д.а.), та 1 – в іноземному науковому виданні.
Структура роботи. Структурно дослідження складається зі списку умовних
скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (379
найменувань) та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, із
яких 171 сторінка складає основну частину роботи, 40 сторінок – список джерел і
літератури, 1 сторінка – додаток.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Концептуальним стрижнем дисертаційного дослідження виступає ідея
формування в рамках ОБСЄ міжнародної безпекової спільноти як комплексного
політико-соціального феномену, місце якого в європейській системі міжнародних
відносин повноформатно розкривається у відповідних напрацюваннях науки про
міжнародні відносини та практиці діяльності самої Організації. Проведений
аналіз таких напрацювань і практики дозволив автору зробити наступні висновки:
1. Міжнародне безпекове співробітництво протягом останніх десятиліть
перетворюється зі звичайного способу захисту держави від потенційних чи
реальних загроз її безпеці на більш широкий феномен, що знаходить своє
вираження у становленні нових форм забезпечення регіональної безпеки.
Ступінь зацікавленості держав у вирішенні спільних проблем та боротьбі з
загрозами безпеці, що набувають транскордонного характеру, баланс сил та баланс
загроз, готовність до прийняття норм та правил поведінки у своїх зовнішніх
зносинах, наявність спільних цінностей та традицій, історії взаємовідносин,
близькість ідентичностей виступають основними факторами, які впливають на
вибір формату ведення державами безпекового співробітництва з іншими
суб’єктами міжнародних відносин.
Безпекове співробітництво, яке здійснюється в різних географічних
масштабах – на глобальному, регіональному чи двосторонньому рівні –
виражається у таких формах, як дво- та багатосторонні союзи й альянси, безпекові
режими та спільноти безпеки. Враховуючи особливу роль соціологічних аспектів,
які є визначальними для становлення і розвитку цих форм співробітництва в
галузі безпеки, автор прийшов до висновку щодо пріоритетності застосування
постулатів соціального конструктивізму, з поєднанням окремих підходів
неореалістичної парадигми міжнародних відносин і критичних теорій. Серед
іншого, розглядаючи можливість створення і наявності умов для співробітництва
в анархічному міжнародному середовищі з точки зору структурного та оборонного
реалізму, значна увага автором приділялася процесам сек’юритизації та
десек’юритизації загроз в регіоні та особливій ролі традицій, спільного
165
історичного минулого та ідентичності, що є притаманним конструктивістській
школі теорії міжнародних відносин.
2. Концепція спільнот безпеки як окремий напрям досліджень сучасних
міжнародних відносин була сформована протягом другої половини ХХ – поч. ХХІ
ст. в рамках конструктивістської школи міжнародних відносин, передусім, під
значним впливом ідей автора комунікаційної інтеграційної теорії К.Дойча.
Запропоновані К.Дойчем ідеї дослідження міжнародних політичних
об’єднань під кутом конструктивістських постулатів важливості сприйняття
самого себе та ролі відчуття спільноти у міжнародному співробітництві, спільних
цінностей та взаємної передбачуваності привернули неабияку увагу
міжнародників, що поступово призвело до формування окремої теорії спільнот
безпеки. Із появою робіт представників Копенгагенської школи у 1990-х рр., ця
теорія отримала увагу і в практичній площині – все більше існуючих політичних
об’єднань доходять висновку про важливість соціальних складових у забезпеченні
успішності політичного проекту, наголошуючи на необхідності побудови
спільноти безпеки для вирішення безпекових питань регіону. Таке
співробітництво у кінцевому результаті сприяє формуванню спільних базових
цінностей та швидкому й адекватному реагуванню на зміни у відносинах за
рахунок лояльності один до одного і наявності почуття спільності; що в свою
чергу стає запорукою забезпечення безпеки учасників такого роду об’єднання.
При цьому основна увага як теоретиками, так і практиками, приділяється
ідентичності та спільним цінностям як вихідним для подальшого розвитку дво- та
багатосторонніх відносин в рамках політичного об’єднання та формування
довгострокових стратегічних інтересів учасників у підтримці самого існування та
функціонування безпекової спільноти незалежно від стадії її розвитку.
3. Ухвалення Паризької хартії для нової Європи поклало початок новому
етапу загальноєвропейського процесу і поставило демократичні цінності на перше
місце у питаннях розвитку новостворених держав на європейському континенті.
Поглиблення взаємозалежності безпеки держав, розуміння необхідності
колективної боротьби з внутрішніми конфліктами, та практичні
загальноєвропейські спільні зусилля з вирішення загроз засвідчили еволюцію
166
європейського комплексу безпеки та його поступовий перехід до форми
регіональної безпекової спільноти в рамках ОБСЄ.
На шляху до побудови такої спільноти ОБСЄ пройшла крізь різні етапи
розвитку, серед яких, враховуючи теоретичні положення концепції безпекових
спільнот, автор виділив наступні:
1) 1973-1990 рр. – «нульова» фаза, яка розпочалася із початком
переговорів у загальноєвропейському форматі і завершилася із припиненням
холодної війни і проголошенням нової ери демократії, миру та єдності.
Характеризується закладанням основи для подальшого функціонування ОБСЄ –
передусім, практики мирного співробітництва між ворогуючими державами на
основі єдиних принципів, закріплених в Гельсінському заключному акті 1975 р.
2) 1990-1994 рр. – «народження» безпекової спільноти. Створення
постійно діючих інститутів і органів ОБСЄ, визнання пріоритетності й важливості
закріплення демократичних цінностей в якості нормативної структури діяльності
Організації, а також всередині самих держав-учасниць.
3) З 1994 р. – і до сьогодні – закріплення ОБСЄ на початковій стадії
розвитку безпекової спільноти та її поступовий перехід до плюралістичної
спільноти, що розвивається. Це виражається у започаткуванні нових інституцій та
поглибленні каналів комунікації між державами на різних рівнях, що сприяє
закріпленню взаємної довіри і майбутньому формуванню єдиної ідентичності.
При цьому у рамках даного етапу автор виділяє ще декілька додаткових фаз
розвитку спільноти, які не змінювали якісно Організацію, але мали переламні
періоди, формально ставлячи нову середньострокову мету її функціонування:
- 1994-2010 рр. – становлення ОБСЄ як регіональної організації у розумінні
Розділу VIII Статуту ООН, інституціоналізація та формування зовнішньої
ідентичності ОБСЄ у сприйнятті її позарегіональними акторами (на противагу
єдиній самоідентифікації, не сформованій і досі), яке завершилося офіційним
проголошенням прагнення побудови безпекової спільноти;
- 2010-2014 рр. – стагнація діяльності ОБСЄ;
- З 2014 р. – криза європейської безпеки, яка розпочалася разом із конфліктом
в та довкола України. Автор доходить висновку, що у разі провалу відновлення
167
консенсусу та довіри між учасниками спільноти, українсько-російський конфлікт
може стати точкою неповернення для ОБСЄ, регіональної системи міжнародних
відносин та постбіполярного світового устрою в цілому.
4. Головним надбанням сорокарічної практики міждержавної взаємодії в
рамках ОБСЄ є закріплення як на теоретичному, так і на практичному рівні,
примату нового концептуального розуміння безпеки – «всеохоплюючої» (яка
поєднує класичну безпекову проблематику з економічними, довкільними,
культурними та гуманітарними питаннями), «неподільної» (безпека однієї
держави тісно взаємозалежить з безпекою інших держав) та «кооперативної»
(безпека, заснована на довірі та співробітництві, мирному вирішенні суперечок та
роботі взаємопосилюючих багатосторонніх інституцій).
Таке сприйняття безпеки стало запорукою активної нормотворчої діяльності
НБСЄ/ОБСЄ та накопичення значної кількості політичних зобов’язань держав
одна перед одною та перед своїми суспільствами. Саме спільні норми, які
поступово перетворилися на уніфіковані та загальновизнані мирні принципи
співробітництва та цінності Організації, на думку дисертанта, є основою для
реалізації ідеї формування безпекової спільноти. Нормотворча та
нормопоширювальна діяльність у цьому контексті, яка є доволі ефективною в
окремих секторах співробітництва першого та третього вимірів, повинна
закріпитися, передусім, на національному рівні та стати частиною політичної
культури усіх держав, які входять до цього об’єднання. Таке закріплення у
практичному вимірі відбувається шляхом активної соціалізації держав та
залученням держав на різних рівнях – від індивідуального до рівня політичних
еліт – до діяльності ОБСЄ як цілого. Перетворення норм та принципів діяльності
Організації на цінності, а також досягнення їх взаємного виконання усіма
державами-учасницями трансформують конститутивні норми всього регіону, що
проявляється надалі у впливі ОБСЄ на інші регіональні об’єднання. Відповідно, ці
процеси стають передумовами формування єдиної ідентичності, єдиних інтересів
та передбачуваної поведінки, де держави стають «агентами» когнітивного регіону,
що розвивається в рамках загальноєвропейського комплексу безпеки.
Водночас, окремі характерні риси, які притаманні ОБСЄ, у тому числі, і як
168
безпековому режиму, дозволили автору дійти висновку про те, що плюралістичні
безпекові спільноти, які не досягли стадії сталого розвитку, можуть водночас
існувати у вигляді деформованого безпекового режиму. Запорукою еволюції
режиму у такому випадку та переходу безпекової спільноти до сталої стадії свого
розвитку дисертант визначає досягнення високого рівня взаємної довіри між
учасниками спільноти.
5. Співробітництво в галузі «традиційної» безпеки – військово-політичному
вимірі, який в рамках ОБСЄ переважно концентрується на контролі над
звичайними озброєннями та розробці військових ЗЗДБ, - має на меті підвищення
рівня транспарентності та закріплення довіри між учасниками, які є ключовими
факторами для руху у напрямі формування безпекової спільноти на просторі від
Ванкувера до Владивостока. У цьому зв’язку неготовність держав іти на обмін
військовою інформацією в галузях контролю над звичайними збройними силами
або ж виконання ЗЗДБ є показником відсутності такої довіри. Проблематичними
чинниками для регіону ОБСЄ з огляду на це залишаються держави-сторони
конфліктів – як заморожених (на кшталт Вірменії та Азербайджану / Грузії і Росії),
так і тих, що знаходяться у стадії ескалації (Україна / Росія).
Глобальний та міжвимірний підхід до сприйняття безпеки водночас виступає
і перевагою, і недоліком функціонування ОБСЄ. З одного боку, він дозволяє
охопити широке коло завдань та напрямів діяльності, які на перший погляд, не
вписуються у формат міждержавної взаємодії – контроль над озброєннями,
боротьба з транснаціональними загрозами, поліцейська діяльність, контроль за
кордонами – і доволі часто витупають предметом двосторонніх, а не
багатосторонніх домовленостей. З іншого боку, найголовніший недолік такого
універсального підходу полягає в тому, що на практиці це виливається у
відсутність чіткого бачення шляхів боротьби з загрозами та частковість вирішення
проблем. Наприклад, питання, пов’язані з реформуванням безпекового сектору
країн, що розвиваються (у тому числі, постконфліктне відновлення на просторі
ОБСЄ), не мають загального підходу в Організації.
У цьому контексті автор доходить висновку, що проблематика першого
виміру діяльності ОБСЄ – яка на сучасному етапі стоїть на перетині військових та
169
оборонних питань з питаннями державного будівництва – у перспективі може
бути поглиблена не лише за рахунок оновлення проблематики контролю над
озброєннями та ВД, але й шляхом більш детальної розробки єдиного напряму
реформування сектору безпеки чи інших аналогічних напрямів. Перевагами
такого кроку стане більша єдність та однонаправленість розроблення й
імплементації програм з допомоги державам у відповідних галузях, оскільки
з’явиться кінцева мета – будуть встановлені довгострокові пріоритети
співробітництва держав у певній сфері та більш чітко визначені перспективи
подальшого розвитку. Сама практика діяльності Організації протягом останніх
років показує, що тісне переплетіння питань поліцейської і правоохоронної
діяльності, реформування сектору оборони та роззброєння, і навіть реінтеграції,
потребують вироблення єдиної стратегії для постконфліктних держав.
З іншого боку, такий крок посилить синергію міжінституційної взаємодії в
рамках самої ОБСЄ, адже доволі часто незалежність інститутів призводить до
ситуації, коли забюрократизованість погодження та започаткування проектів
загальмовує процес їхнього впровадження, або ж навіть до дублювання функцій.
Людський вимір діяльності ОБСЄ з точки зору створення та поширення
спільних цінностей, норм, традицій, правил та єдиної транснаціональної
ідентичності – а відповідно, і подальшого формування безпекової спільноти –
виконує ті ж функції формування довіри. У той же час, за своєю
трансформаційною сутністю він є набагато глибшим, тісно пов’язуючи права
людини з інституційними та політичними системами держав. Учасниці ОБСЄ
погоджуються через взяті у цій галузі на себе зобов’язання з тим, що
плюралістична демократія – і відповідно, спільнота безпеки, – повинна бути
заснована на верховенстві права як на єдиній системі управління, яка може
ефективно гарантувати безпеку громадян шляхом дотримання прав та свобод.
Характерною рисою людського виміру ОБСЄ є також те, що питання
дотримання прав людини та забезпечення плюралістичної демократії не
вважається виключно внутрішньою справою держави. Держави є відповідальними
за свою політику у цій галузі не лише перед своїми громадянами, а й перед
іншими державами-учасницями ОБСЄ, - що є ще одним свідченням того, що
170
ОБСЄ виступає не тільки спільнотою цінностей, але й «спільнотою
відповідальності».
6. Наявність внутрішніх і міжнародних конфліктів у регіоні відповідальності
ОБСЄ піднімає питання можливості здійснювати Організацією ефективний
контроль над кризовими ситуаціями між державами-учасницями. Ще на початку
1990-х рр. балканські події чітко довели, що для виконання функцій безпекової
спільноти Організація потребує ефективних засобів превентивної дипломатії та
постконфліктного відновлення. У цьому контексті на окрему увагу заслуговує
активізація діяльності ОБСЄ на напрямі дослідження цих аспектів конфліктного
циклу, що вилилося у практичне запровадження нових ініціатив на кшталт РЕАКТ
– створення команд швидкого надання експертної допомоги та забезпечення
співробітництва.
Найбільш показовим конфліктом, врегулюванням якого займається ОБСЄ на
сучасному етапі, є криза в та довкола України, спричинена агресією Російської
Федерації проти України. Саме тому автор сконцентрував свою увагу на
інструментарії ОБСЄ, використаному державами-учасницями, з метою стабілізації
та врегулювання ситуації в країні, оскільки саме він найбільш комплексно
дозволив поглянути на всі недоліки та можливості діяльності Організації у
зазначеній галузі в цілому.
Протягом трьох років перебування українсько-російського конфлікту на стадії
ескалації, були задіяні такі інструменти ОБСЄ як: направлення додаткових
польових місій, військові інспекції згідно Віденського документу, ad hoc місії з
оцінки ситуації в сфері прав людини, здійснення спостереження за
загальнонаціональними та місцевими виборами, медиаційне сприяння діалогу
національної єдності / надання добрих послуг, активна посередницька діяльність
Діючого головування в Тристоронній контактній групі тощо.
Автор дійшов висновку, що у випадку російсько-українського конфлікту
2014-2017 рр. ОБСЄ показала себе як доволі активного гравця, який прагне і може
виступати основною платформою і для ведення переговорів з врегулювання
конфлікту, і для імплементації вже досягнутих домовленостей. Швидкість
реагування на кризу показала ефективність і доцільність попередніх досліджень
171
конфліктного циклу в рамках ОБСЄ. У свою чергу, міжвимірний підхід до
вирішення кризи сприяє більш системному підходу до розроблення політики
реагування на конфлікти в майбутньому, адже досвід, який Організація набуває
наразі, може стати основою для її виходу на якісно новий рівень (особливо у разі
започаткування нових польових операцій, які по суті будуть займатися
миротворчою діяльністю – певною мірою, навіть СММ вже виконує такі функції)
– повномасштабне представлення собою регіональної безпекової організації у
розумінні Розділу VIII Статуту ООН.
Інклюзивний і кооперативний характер функціонування ОБСЄ (та участі у
ній держав) також має свої переваги в тому, що дозволяє посадити за стіл
переговорів у разі конфліктної ситуації акторів різної політичної ваги на рівних
умовах, де кожна з 57 сторін має право голосу, адже в сучасному глобалізованому
світі, особливо в Європі, інтереси, цілі та безпека якої в цілому тісно залежить від
стану забезпечення безпеки в будь-якій з держав, боротися з загрозами та
вирішувати кризові ситуації без залучення зусиль кожного практично неможливо.