Мокін Ігор Сергійович. Правове життя українського суспільства за доби становлення національної державності (1917 - 1921 рр.)

Краткое описание

Мокін Ігор Сергійович. Правове життя українського суспільства за доби становлення національної державності (1917 - 1921 рр.).- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.01, Міжнар. гуманітар. ун-т. - Одеса, 2015.- 200 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

МОКІН Ігор Сергійович

УДК 340.15(477)«1917/21»

ПРАВОВЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЗА ДОБИ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1917–1921 рр.)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Аракелян Мінас Рамзесович,
кандидат юридичних наук, професор

Одеса – 2015
ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ
11

1.1. Стан наукової розробки теми 11
1.2. Понятійно-категорійний апарат дослідження 20
Висновки до розділу 1 41

РОЗДІЛ 2. ЛЕГІТИМНІСТЬ ВЛАДИ ЯК ЧИННИК ПРАВОВОГО ЖИТТЯ УКРАЇНИ В 1917–1921 РОКАХ
44

2.1. Правонаступність Тимчасового уряду та «революційна законність» місцевих органів влади
44
2.2. Легітимність органів української влади 1917–1921 рр. 58
Висновки до розділу 2 74

РОЗДІЛ 3. ПОЗИТИВНА СТОРОНА ПРАВОВОГО ЖИТТЯ УКРАЇНИ У 1917–1921 РР.
80

3.1. Конституційні акти України 1917–1921 рр. як основа правової системи
80
3.2. Нормативна основа правового життя України у 1917–1921 рр. 95
3.3. Реалізація права в умовах зміни державних режимів у 1917–1921 рр.
113
Висновки до розділу 3 125

РОЗДІЛ 4. НЕГАТИВНІ ПРОЯВИ ПРАВОВОГО ЖИТТЯ УКРАЇНИ У 1917–1921 рр.
128

4.1. Особливості правопорушуваності за умов колізії державних режимів Тимчасового уряду та Української Центральної Ради (лютий-жовтень 1917 рр.)

128
4.2. Терор як чинник руйнації права та державності на теренах України (1918–1921 рр.).
141
4.3. Особливості правопорушуваності в умовах зміни державних режимів в Україні (березень 1918 – березень 1921 рр.).
153
Висновки до розділу 4 167

ВИСНОВКИ 171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179

ВСТУП

Актуальність теми. Українське суспільство, його державність та правова система зараз перебувають у стані переходу від посттоталітаризму до демократії з конкурентною економікою, розвинутими інститутами громадянського суспільства, правовладдям як фундаментальним принципом організації держави та правового життя суспільства. Діалектичне розуміння природи та перспектив розвитку транзитивного суспільства полягає у виявленні історичних, зокрема історико-правових передумов сучасних суспільних процесів. Так, проблематику правового життя сучасного суспільства неможливо повною мірою осягнути і зрозуміти без вивчення історії правового життя українського суспільства у попередні транзитивні періоди. Чи не найважливішим серед них є період, який по суті став першим етапом формування національної державності України – доби становлення національної державності 1917–1921 рр. Зазначимо паралелі його з сучасним етапом історії України, коли триває боротьба за збереження національної державності, зокрема, зараз так само має місце є величезний вплив зовнішньополітичного фактору розвитку, у тому числі – необхідність протидії іноземній агресії.
Хоча державні та правові інститути доби становлення національної державності 1917–1921 рр. не раз ставали предметом дослідження українських та зарубіжних істориків та правознавців (П.П. Гай-Нижник, І.М. Заріцька, Н.В. Єфремова, О.Л. Копиленко, О.М. Мироненко, Т.О. Подковенко, Б.Й. Тищик, О.В. Тимощук, Д.Б. Яневський), як правило, їхні дослідження стосувалися нормативної, але не діяльнісної сторони правового життя. У зв’язку з цим картина становлення національної державності 1917–1921 рр. є односторонньою, а причини поразки боротьби українців за власну державність та самостійне визначення напрямів свого розвитку не виявлено повною мірою. Зазначене зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення закономірностей та особливостей правового життя українського суспільства за доби становлення національної державності 1917–1921 рр. Реалізація поставленої мети спрямовується на розв’язання таких задач:
оцінити стан наукової розробки теми;
охарактеризувати правове життя як категорію історико-правової науки;
оцінити рівень легітимності національних органів державної влади в Україні та їх відповідність задачам формування сталої основи правового життя;
виявити роль терору різної політичної спрямованості як особливого чинника руйнації права на теренах України.
охарактеризувати нормативну основу правового життя України у 1917–1921 рр.;
виявити особливості реалізації права в умовах зміни та суперечності правових режимів, які існували на території України у 1917–1921 рр.;
з’ясувати особливості правопорушуваності за умов зміни правових режимів в Україні у 1917–1921 рр.
Об’єктом дослідження є правове життя українського суспільства в його історичному вимірі.
Предметом дослідження є правове життя українського суспільства за доби становлення національної державності 1917–1921 рр.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів і принципів. Зокрема, застосовано методологічні положенні соціології революції П. Сорокіна (підрозділ 1.3), теорії легітимності влади М. Вебера (підрозділи 1.3, 2.2), теорії національно-державного будівництва М. Гроха щодо формування національної державності через національний рух (фаза «А»), автономію (фаза «В») до незалежної держави (фаза «С») (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 3.1), теорії соціального виключення Ф. Паркіна (підрозділи 2.2, 3.1).
За допомогою діалектичного методу, який використано в усіх розділах роботи, розкрито статику та динаміку правового життя за доби становлення національної державності 1917-1921 рр. (підрозділи 3.2., 3.3., 4.4), при цьому останнє пізнається у процесі розвитку, а також у тісному взаємозв’язку з різноманітними явищами людського буття, правової дійсності і правової реальності.
Принцип історизму та історико-правовий метод уможливили формування системи досліджених у роботі історико-правових фактів (підрозділи 2.1, 3.3, 4.1, 4.2, 4.3).
Системний підхід та його видозміна – синергетичний підхід дали можливість розглянути нормативну основу правового життя (підрозділи 3.1, 3.2), а також сукупність фактів реалізації права та правопорушень як нестійку стохастичну систему з елементами хаосу та впорядкування (підрозділи 3.3, 4.1, 4.3).
Методологія порівняльно-історичного аналізу та порівняльного правознавства, зокрема, синхронний та діахронний аналіз, макро- та мікрорівні порівняння, стала вагомим методом дослідження еволюції і трансформації правових режимів за доби становлення національної державності 1917–1921 рр. (розділи 2, 3).
Теоретичну базу дисертації склали дослідження з історії та теорії держави і права С.С. Алексєєва, О.М. Атоян, П.П. Гай-Нижника, В.Ф. Верстюка, Г.О. Герасименка, В.М. Єрмолаєва, І.М. Заріцької, Н.В. Єфремової, О.Л. Копиленка, О.В. Малька, М.Г. Матузова, О.М. Мироненка, Ю.М. Оборотова, Ю.В. Павленка, Т.О. Подковенко, О.П. Реєнта, О.І. Салтовського, В.Ф. Солдатенка, Р.Я. Пирога, Ю.І. Терещенка, І.Я. Терлюка, Б.Й. Тищика, О.В. Тимощука, В.П. Федюка, В.О. Шиянова, О. Юрченка, Д.Б. Яневського, М. М. Яцишина, О.Н. Ярмиша та ін.
Нормативну та емпіричну основу роботи становлять правові акти органів державної влади та окупаційних режимів у період 1917–1921 рр., інші історико-правові документи, спогади, щоденники, листування, політичних діячів (зокрема, В. Андрієвського, В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Дорошенка, О. Гольденвейзера, П. Скоропадського, П. Скрипчинського, М. Могілянського, П. Христюка та ін.), преса (зокрема «Нова Рада», «Народня Воля», «Робітнича газета», «Вестник Временного правительства», «Киевская мысль», «Киевлянин», «Свободный Союз», «Вісник Ради Народних Міністрів», «Державний Вісник» та ін.), політико-програмні документи. Значна частина історико-правових документів усе ще не опублікована, тому було використано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського а також Державного архіву РФ (ГАРФ – рос.), Російського державного архіву соціально-політичної історії (РГАСПИ – рос.), Російського державного воєнно-історичного архів (РГВИА – рос.), які засвідчують особливості правового життя України у 1917–1921 рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше виявлено закономірності та особливості правового життя українського суспільства під час одного з найскладніших і найзмістовніших періодів його історії – а саме в період становлення національної державності 1917–1921 р., що конкретизовано у таких положеннях:
уперше:
з позицій історико-правової науки надано визначення правового життя як динамічного зрізу історично-конкретного соціального життя, що виражається в джерелах права та передбаченій ними правовій поведінці, правових актах та правових відносинах суб’єктів права і характеризується структурованістю з наростанням випадковостей та елементів хаосу у точках соціальної біфуркації;
проаналізовано рівень легальності та здійснено типологію легітимності влади державних утворень доби становлення національної державності 1917–1921 рр. з висновком, що повною мірою легальним і відносно легітимним був тільки Тимчасовий уряд, відносно легітимними були два національних державних режими: Українська Держава та Західноукраїнська народна республіка;
доведено, що нормативна основа правового життя України у 1917–1921 рр. носила вкрай суперечливий, колізійний характер, зумовлений зіткненням принципово відмінних, почасти протилежних правових цінностей та одночасною дією правових норм, які мали різне походження та підтримувались протиборчими політичними силами;
охарактеризовано особливості позитивної сторони правового життя, зокрема правотворчості та правореалізації у 1917–1921 рр., які полягали у бурхливій законотворчій діяльності усіх державних режимів; акцентуванні уваги у законотворенні на конституційному та земельному законодавстві; недостатній комунікації між владними агентами та громадянами та слабкій правовій поінформованості громадян і звідси – у неможливості правильної орієнтації; мінливому правовому регулюванні; розмиванні меж між правом і неправом;
з’ясовано особливості правопорушуваності у 1917–1921 рр., що полягали у зростанні насильницької та корисливо-насильницької злочинності, масовості злочинних посягань, зокрема на власність, єврейських погромах, факторами чого виступали: руйнування нормативної основи правового життя та перманентна криза правоохоронної системи усіх державних режимів, безладна демобілізація в умовах виходу з Першої світової війни, наявність великої кількості зброї у населення, пияцтво;
удосконалено:
розуміння ролі червоного терору як обґрунтованого більшовицькою ідеологією матеріального фактору руйнації права та правопорядку на теренах України;
історико-правове розуміння наступництва держави як переходу прав та обов’язків від колишньої держави до новоутвореної, зокрема, виявлено елементи правонаступництва Російської імперії державними режимами, що діяли на території України за доби становлення національної державності 1917–1921 рр.;
набули подальшого розвитку:
підходи до розуміння «правового життя» як загальнотеоретичної правової категорії, зокрема, зроблено висновок про малопродуктивність та невідповідність логіці включення до категорії «правове життя» усіх правових явищ та процесів, а також категорій «правова система» та «правопорядок»;
ідеї щодо розбудови української державності в екстремальних умовах війни та окупаційного режиму, які було реалізовано Українською державою Павла Скоропадського.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані у: науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя подальшого вивчення категорій «правове життя» і «правова дійсність»; політичній сфері – при формуванні концепцій розбудови держави, суспільства та засад зовнішньої і внутрішньої політики; правотворчості – у діяльності правотворчих органів під час розробки нормативних актів; навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників із курсів «Теорія держави і права», «Проблеми теорії держави і права», «Політологія» та при викладанні відповідних навчальних дисциплін; виховній сфері – при формуванні правової культури суспільства.
Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях кафедри історії держави і права Національного університету «Одеська юридична академія» та на: Міжнародній науково-практичній конференції «ІХ Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 2013), Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (Одеса, 2013, 2014), Міжнародній науковій конференції «Розвиток науки та розвиток держави» (Донецьк, 2013), Міжнародній науково-практичній конференції «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (Донецьк, 2014), Міжнародній науково-практичній конференції «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (Одеса, 2014), Міжнародній науково-практичній конференції «Реформування національного та міжнародного права: перспективи та пріоритети» (Одеса, січня 2014), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми людини, держави ті вітчизняної правової системи» (Дніпропетровськ, 2014).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у 15 публікаціях на тему дослідження, 6 з яких – у наукових фахових виданнях з юридичних наук, перелік яких затверджено МОН, 1 у зарубіжному виданні, та 8 інших публікаціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дослідженні розв’язано нове наукове завдання, що полягало у з’ясуванні закономірностей та особливостей правового життя українського суспільства за доби становлення національної державності 1917–1921 рр.
1. Проаналізована наукова література з теорії та історії держави і права дозволила зробити висновок про відносно повну розробленість категорії правового життя в загальнотеоретичній юриспруденції за відсутності визначення її в історії держави і права та фрагментарне висвітлення окремих аспектів правового життя українського суспільства за доби становлення національної державності 1921–1917 рр. у працях вітчизняних та зарубіжних істориків та істориків права. Правове життя визначається сучасною теорією права як форма соціального життя, що виражається переважно в правових актах та правовідносинах, і характеризує специфіку і рівень правового розвитку цього суспільства, ставлення суб’єктів до права та ступінь задоволення їх інтересів.
2. Правове життя як категорія історико-правової науки виступає як динамічний зріз історично-конкретного соціального життя, що виражається в джерелах права та передбаченій ними правовій поведінці, правових актах та правових відносинах суб’єктів права. Його властивості: конкретність та унікальність, оскільки воно відбувається у певному державно-організованому суспільстві, у певному часі і певному просторі, як правило, обмеженому територією певної держави; слабка структурованість, з наростанням випадковостей та елементів хаосу у точках соціальної біфуркації. Особливістю правового життя у точці соціальної біфуркації є розмивання кордонів між правом та неправом, правопорушенням та правомірною поведінкою. Правове життя українського суспільства за доби становлення національної державності 1917–1921 рр. відчувало значний вплив факторів невисокої легальності та згасаючої легітимності державних режимів, що діяли на території України, а також було ускладнено загальноросійським революційним процесом та громадянською війною, яка супроводжувалася агресією обох головних протиборчих російських політичних сил проти України.
2. Легальність державних режимів на території України в період 1917–1921 рр. слід оцінювати з застереженням щодо характеру Лютневої революції та становлення національної державності, які були незаконними соціальними акціями в рамках загальної прихильності праву. Повною мірою легальність була властива тільки Тимчасовому уряду. Легітимність державних режимів, що діяли на території України упродовж цієї доби, відзначалася стрімкими та глибокими змінами з загальною тенденцією до падіння легітимності кожного з них відповідно до здійснення своєї політики.
На першій стадії революції Тимчасовий уряд Росії намагався, з одного боку, дотримуватися принципу правонаступності, але при цьому було порушено принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а, з іншого, відбувалося розмивання суверенітету центральної влади та автономізація національних регіонів Росії. Саме тоді Україна отримала статус автономної одиниці в складі Росії, тобто, за схемою М. Гроха, дісталася фази «В» національного будівництва. У цей період легітимність Тимчасового уряду поступово зникала, але саме в той час революційні квазіпредставницькі соціалістичні інституції України ще не набули легітимності серед населення.
Друга стадія Російської революції характеризувалася встановленням більшовицької диктатури, знищенням регулярної держави, класовим терором та соціальним виключенням. Одночасно відбувся розпад Росії на нові незалежні держави, і в цей період Україна досягла фази «С» (за М. Грохом), тобто суверенної національної держави. Через більшовицьку загрозу відбулося значне зростання легітимності державних органів влади УНР, проте ця легітимність дуже стрімко впала через соціалістичні перетворення, зокрема скасування приватної власності на землю та сегрегацію населення за національно-персональною автономією, тобто застосування соціального виключення. Різниця між соціалістичним урядом УНР та більшовиками полягала лише в тому, що соціалісти УНР не проводили політику терору.
Повернення до норми (за П. Сорокіним), тобто контрреволюція та реставрація в Україні проводилися зовнішніми силами, а саме німецькою та австро-угорською окупаційною владою (1918 р.), польською та російською білогвардійською окупаційною владою (1919–1920 рр.), які у різний спосіб намагалися відновити правопорядок колишньої Російської держави. Відмінності між ними полягали в тому, що Українська Держава під час німецької та австро-угорської окупації зберігала значну частину суверенітету, мала власний апарат та закони, тоді як у 1919–1920 рр. х боротьба за Україну відбувалася між зовнішніми силами, які не ставили завдання збереження суверенітету України.
3. Українська Держава стала апогеєм державотворчого процесу за доби Національно-визвольних змагань завдяки відновленню усталеної держави, верховенства закону, реформуванню системи права та правосуддя, захисту прав людини (хоча здебільшого вибіркового), й зокрема, приватної власності, скасуванню принципу соціального виключення, боротьбі з проявами злочинності та тероризму, в тому числі міжнародного (з боку радянської Росії).
Українська Держава втратила суверенітет лише через агресію більшовиків та державну зраду соціалістів Директорії, які пішли на угоду з радянським урядом Росії, підтримавши радянську модель державного будівництва, засновану на соціальному виключенні (фаза «D» за М. Грохом, коли національна держава замінюється класовою – «державою трудящих»).
Протилежна правова традиція Австро-Угорщини зумовила більш сприятливі умови для будівництва національної держави під час розпаду імперії, внаслідок чого провідники ЗУНР відразу створили легітимну владу та ефективну армію, але не змогла відстояти свою незалежність через зраду соціалістів УНР та підтримку Речі Посполитої Польської з боку країн Антанти.
4. Нормативна основа правового життя українського суспільства за доби становлення національної державності 1917–1921 рр. мала ґрунтуватися на конституційних актах, які створювали практично усі державні режими, що перебували на той час при владі. Утім, фундаментальні функції конституційного законодавства – установча, ідеологічна та стабілізуюча – фактично не спрацювали внаслідок надзвичайно складних політичних умов та короткого строку дії. Нереалізація мінливого конституційного законодавства стала одним з факторів дестабілізації правового життя України.
Система права України за усіх державних режимів має бути оцінена як розбалансована, оскільки вона поєднувала створені у різні періоди джерела права різних законотворчих суб’єктів (Російської імперії, Тимчасового уряду, національних урядів, окупаційної влади). Часта зміна правових режимів та одночасна дія різних правових режимів у різних регіонах однієї країни призвела до деформації правової системи та втрати нею конституюючих її властивостей стабільності, структурно-функціональної впорядкованості та надійності.
Упродовж досліджуваного періоду декілька разів змінювалися конституційний лад, правовий статус особистості, система правоохоронних та судових органів, що створило непевність та непередбачуваність у правовому регулюванні і, відповідно, дезорієнтувало суб’єктів права у плануванні своїх правових вчинків.
Найбільш динамічно і кардинально змінювалося земельне законодавство, зокрема, форми власності на землю, аж до соціалізації землі та скасування приватної власності на землю, що, поряд з іншими чинниками, зумовило велику кількість посягань на землю та права власників землі.
5. Правомірна поведінка населення України доби становлення національної державності 1917–1921 рр. значною мірою відтворювала характеристики системи права цього періоду. Констатується підвищення політичної та правової активності громадян, зокрема, це участь у виборах, боротьба за свої економічні та соціальні права: страйки, протидія спекуляції товарами першої необхідності та спротив неправовим діям влади, особливо у земельному питанні. Зокрема, саме спротив великих та середніх землевласників вирішив долю Земельного закону УЦР.
Прикладом ефективної правореалізації стало виконання законодавства Української Держави у сфері культури: створення Української Академії наук, відкриття нових та відновлення роботи існуючих вищих та середніх навчальних закладів, українізація освіти.
У приватних сферах правового життя громадяни користувалися звичними для них правовими нормами, утім, ефективність їх реалізації залежала від часто змінюваних соціальних та політичних обставин. Так, регулярна система правових відносин в Українській Державі змінилася на хаотичну у 1919–1921 рр. Зокрема, грошові відносини через повну руйнацію фінансової системи поступилися місцем договорам міни, через руйнацію судової системи знизилася практика звернення до суду для вирішення правових спорів і, як наслідок, зросла практика самоправства.
6. Національно-визвольні змагання 1917–1921 рр., як і будь-яка інша революція, були відзначені девіаціями у свідомості та поведінці людей, значно мірою зумовленими трансформацією у системі соціальних цінностей. На першій стадії революції, що проходила на фоні Першої світової війни значно зросла характерна для воєнного часу злочинність: дезертирство, мародерство, непокора наказам, грабежі і насильства над цивільним населенням у прифронтовій смузі, створення незаконних збройних формувань. У зв’язку з неефективністю дій центральної влади та початком розпаду імперії виникла специфічна злочинність у вигляді створення не передбачених законодавством органів влади, самоуправства органів влади і непокори вищим органам влади. Невирішеність земельного питання за наявності великої кількості зброї у населення зумовили те, що типовими злочинами стали самочинні захвати приватної власності, зокрема земельної. Відсутність чітких меж між правом та неправом, властива кожній революції призводила до легкого переміщення правопорушника до лав прибічників революції і навпаки, що продемонструвала історія формування з дезертирів полку імені Богдана Хмельницького. Протидія злочинності була вкрай неефективною. Справи полуботківців та богданівців яскраво характеризують таку особливість правового життя революційної доби як неспроможність урегулювання поведінки людей за допомогою скасованої правової системи та одночасно слабку спроможність підтримання правопорядку шляхом застосування нових норм та інститутів.
7. Терор як найжорстокіша форма державного примусу властивий усім протиборчим таборам у будь-якій революції. Червоний терор став не просто жорстоким методом управління, а фактором руйнації права та державності України. Доведено, що перше його застосування було здійснено саме на території України у ході наступу військ радянської Росії на Київ у січні 1918 р., тобто задовго до офіційного оголошення червоного терору (5 вересня 1918 р.). Усі повернення радянської влади в Україну в 1919–1920 рр. так само характеризувалися новими хвилями червоного терору. Терор супроводжувався не тільки позасудовими смертними карами, але ще масовими тортурами, ґвалтуваннями, безглуздими знущаннями над особистістю. Саме тоді в Київській губернії було створено перші табори смерті. Усього у 1918–1920 рр. червоний терор, здійснюваний армією, надзвичайними та позасудовими каральними органами позбавив життя більше 400 тис. українців, як правило, еліту суспільства: священиків, офіцерів, вчителів, лікарів, інженерів, професорів, землевласників, заможних селян-хліборобів, фахових робітників.
Одночасно більшовики використовували проти України чинник місцевого сепаратизму, наприклад, штучне створення на теренах України квазідержав (Одеська Радянська республіка, Донецько-Криворізька Радянська республіка, Радянська республіка Тавриди) задля дезінтеграції України, причому одночасно проголошуючи ці квазідержави частинами «Української Радянської Федерації» та «Радянськими республіками Півдня Росії».
8. Часткові успіхи у протидії злочинності слід пов’язати тільки з судовою та правоохоронною системою Української держави, підтриманою, але водночас і обмеженою окупаційною німецькою та австро-угорською юстицією, до компетенції якої входило переслідування та покарання осіб, які вчинили тяжкі злочини проти особистості і приватної власності.
З виходом країни з війни зникли воєнні злочини, натомість на перший план вийшли вбивства, грабежі, насильства, крадіжки та незаконні захоплення землі. Виведення більшовицьких військ з території України не припинило, а лише змінило форми агресії, а саме: здійснювалися воєнні набіги, захоплення заручників, терористичні акти всередині держави, підтримка, зокрема фінансова, створення та діяльності незаконних збройних формувань тощо.
Падіння Української Держави призвело до зростання злочинності, яку не могла подолати Директорія УНР, та нової хвилі червоного терору. Одним з примітних проявів сплеску злочинності стали єврейські погроми. Сотні містечок і єврейських кварталів у містах були зруйновані, півмільйона євреїв залишилося бездомними. Усі державні режими, що діяли на території України, намагалися хоча би формально протидіяти погромним акціям своїх прибічників, утім реальність була такою, що жоден з них, за винятком уряду П. Скоропадського, не зміг ефективно ним протистояти.
Спроби зупинити хвилю червоного терору в 1919–1920 рр. і повернути суспільство до законності та правопорятунку здійснювали польська та білогвардійська окупаційні влади, але, намагаючись діяти в рамках законності, вони зазнали поразки.
9. Дослідження правового життя українського суспільства за доби становлення національної державності 1917–1921 рр. дозволяє сформулювати окремі рекомендації для сьогодення. Перш за все, це аргумент на користь проведення реформ навіть в умовах воєнного часу та соціально-економічної кризи. Прикладом таких позитивних перетворень була Українська Держава, в якій було відновлено право приватної власності, реформовано правоохоронну систему забезпечено незалежність суду, підвищувався культурний рівень населення, підтримувалась наука, здійснювалася децентралізація державної влади шляхом відновлення діяльності органів місцевого самоврядування та розширення їх повноважень. Метою гетьмана Скоропадського була невоєнна перемога над більшовизмом шляхом створення ефективної держави з заможним цивілізованим суспільством. Варта наслідування європейська орієнтація, відмітна в діяльності Української Держави та ЗУНР, фундаментом якою стало визнання прав людини, і насамперед гарантія держави захисту приватної власності, зокрема і на землю.
Також Національно-визвольні змагання 1917–1921 рр. демонструють негативні уроки для сьогодення: це соціалістичні експерименти УНР, відсутність чіткої державницької позиції у політичної еліти, поразки у створенні власної армії, подоланні розколу суспільства та протидії злочинності. Як позитивні, так і негативні уроки мають бути засвоєні, переосмислені та перетворені у чітку стратегію, щоб уникнути їх повторення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 1918 год на Украине / сост., науч. ред., предисловие и комментарии С.В. Волкова. – М. : ЗАО Центрполиграф, 2001. – 414 с.
2. Алексеев С. С. Общая теория права : курс в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. л-ра, 1982. – Т. 2 – 360 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права: учеб. / С. С. Алексеев. – 2-е изд., доп. – М. : ТК Велби, Проспект, 2008. – 576 с.
4. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
5. Андрієвський В. З минулого (1917-ий рік на Полтавщині) / В. Андрієвський. – Берлін, 1921. – Ч. 1. – 157 с.
6. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о Гражданской войне : в 4-х т. / В.А. Антонов-Овсеенко. – М.-Л. : Госиздат : Отдел военной литературы, 1928. – Т. 2. – 298 с.
7. Атоян О. М. Селянська правосвідомість в історико-правовій реальності 1917–1921 років (на прикладі повстанського руху на чолі з Нестором Махном) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора юрид. наук : 12.00.01 – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / О. М.Атоян. – Луганськ, 2007. – 42 с.
8. Атоян О. М. Автономізм і федералізм: потреба в інтеграції демократичних традицій / О.М. Атоян // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2010. – № 2. – С. 52–57.
9. Атоян О. Н. Категория «историко-правовая реальность» в пространстве семантических метаморфоз / О.Н. Атоян // Поняття, терміни і категорії історико-правової науки : матер. ХХІ Міжнар. історико-правової конф., 23–26 квітня 2009 р., м. Миколаїв. – Миколаїв, 2010. – С. 12–23.
10. Бабічева О. С. Анархізм та повстанський рух в Центральній та Південно-Східній Україні в період національно-демократичної революції (1917–1921 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук : спец. 07.00.01 – «Історія України» / О. С. Бабічева. – Дніпропетровськ, 2010. – 22 с.
11. Басара-Тиліщак Г. ІІІ Універсал і питання про владу в українській провінції наприкінці 1917 року / Г. Басара-Тиліщак // Студії з історії Української революції 1917–1921 років: на пошану Р.Я. Пирога: сбірник наукових праць / Гол. редкол. В.Ф. Верстюк. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2011. – С. 102–108.
12. Белаш А. В. Дороги Нестора Махно / А.В. Белаш, В.Ф. Белаш. – К. : Товариство «Знання» України, 1993. – 347 с.
13. Бойко В. Визнання міськими думами влади УЦР у листопаді – грудні 1917 р. / В. Бойко // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. / відпов. ред. В.Ф. Верстюк. – К., 2002. – С. 103–108.
14. Бойко О. Д. Зміна урядів та урядової політики Директорії УНР у 1919 р. / О.Д. Бойко // Український історичний журнал. – 2009. – № 6(489). – С. 35–47.
15. Бондаренко Д. Я. Взаимоотношения Временного правительства и Украинской Центральной Рады / Д.Я. Бондаренко. – О. : ОИВД, 2004. – 189 с.
16. Бондаренко Д. Військовий потенціал монархічної контрреволюції у 1918 році: Королівство Фінляндія, Українська Держава, Всевелике Військо Донське / Д. Бондаренко // Воєнна історія. – 2011. – № 6. – С. 44–52.
17. Бондаренко Д. Я. Переговоры Временного правительства и Украинской Центральной Рады весной и летом 1917 года / Д.Я. Бондаренко, Н.Н. Крестовская // Отечественная история. – 2002. – № 2. – С. 85–96.
18. Бондаренко Д. Я. Украина в Брест-Литовских переговорах: историко-юридический аспект / Д.Я. Бондаренко // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2009. – Вип. 48. – С. 218–224.
19. Бондаренко Д. Я. Українська Держава і Всевелике Військо Донське: контрреволюція і армія. Порівняльний аналіз / Д.Я. Бондаренко // Слов’янський вісник : зб. наук. праць. – Сер: «Історичні науки». – 2012. – Вип. 13. – С. 27–29.
20. Бош Е. Год борьбы / Е. Б. Бош; под науч. ред. П. Л. Варгатюка. – 2-е изд. – К. : Политиздат Украины, 1990. – 447 с. – (Б-ка ист.-рев. мемуаров).
21. Бьюкенен Дж. Мемуары дипломата / Дж. Бьюкенен ; пер. с англ. – 2-е изд. – М. : Международные отношения, 1991. –344 с. – (Россия в мемуарах дипломатов).
22. Васьковський Р. Листопадове повстання 1918 р.: «петлюрівська авантюра» чи «національна революція»? // Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року. – Київ, 1998. – С. 62–65.
23. Вебер М. Политика как призвание и профессия / Макс Вебер // Вебер М. Избранные сочинения. – М. : Прогресс, 1990. – С. 644–707.
24. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914–1923 рр. : у 2-х т. / В. Верига. – Л., 1998. – Т. 1. – 524 с.
25. Верстюк В. Діячі Української Української Центральної Ради : бібліографічний довідник / В. Верстюк, Т. Осташко Т. – К., 1998. – 254 с.
26. Верстюк В. Українська Центральна Рада та її Універсали: Третій та Четвертий / В. Верстюк // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. / відпов. ред. В.Ф. Верстюк. – К., 2002. – С. 3–14.
27. Верстюк В. Ф. Склад і структура Української Центральної Ради / В.Ф. Верстюк // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років. – К. : Інститут історії України НАН України, 2009. – Вип. 4. – С. 5–30.
28. Верстюк В. Ф. Український національно-визвольний рух (березень – листопад 1917 р.) / В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. – 2003. – № 3. – С. 63–81.
29. Верт Н. История Советского государства.1900–1991 / Николя Верт : пер. с франц. – М. : Инфра-М; Весь Мир, 1998. – 544 с.
30. Верховцева І. Г. Земський проект Української Центральної Ради : сутність, умови реалізації, результати / І.Г. Верховцева // Матеріали І Міжнар. наук. конф. (Одеса, 18–19 листопада 2005 р.). – О., 2005. – С. 126–131.
31. Винниченко В. Відродження нації / Володимир Винниченко. – К. : Наук. думка, 1990. – Ч. І. – 348 с.; Ч. ІІ. – 330 с.
32. Вишнівський О. Повстанський рух і отаманія / О. Вишнівський. – Детройт, 1973. – 109 c.
33. Вісник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918.
34. Власть и реформы. От самодержавной к советской России / отв. ред. Б.В. Ананьич. – СПб. : «Дмитрий Буланин», 1996. – 801 с.
35. Вовк Ю. Організація військових судів у період гетьманату / Ю. Вовк // Вісник Львівського університету. – Сер. «Юридична». – 2000. – № 35. – С. 101–104.
36. Волошко О. О. Особливості реалізації тимчасового земельного закону Української Центральної Ради / О.О. Волошко // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 1. – С. 222–238.
37. Гай-Нижник П. Конституційний процес в Україні за Української Центральної Ради: від автономії до державності (червень 1917 – січень 1918 рр.) // Київська старовина. – 2011. – № 6(402). – С. 42–60.
38. Гай-Нижник П. Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) / Павло Гай-Нижник. – К., 2004. – 430 с.
39. Гай-Нижник П. П. Головна квартира Ясновельможного Гетьмана всієї України (Штаб Гетьмана та особи біля гетьмана) / П. Гай-Нижник // Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії. – К. : Вид-во імені Олени Теліги, 2008. – С. 85–104.
40. Гай-Нижник П. П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917–1920 рр.) / П.П. Гай-Нижник. – К. : «ЩеКо», 2010. – 304 с.
41. Герасименко Г. А. Народ и власть (1917 год) / Г. А. Герасименко. – М. : Воскресенье, 1995. – 288 с.
42. Герасименко Г. А. Трансформация власти в России в 1917 г. / Г. А. Герасименко // Отечественная история. – 1997. – № 1. – С. 63–64.
43. Головин Н. Н. Военные усилия России в Мировой войне / Н.Н. Головин. – Жуковский ; Москва: Кучково поле, 2001. – 440 с.
44. Головин Н. Н. Российская контрреволюция в 1917-1918 гг. 1937. Ч. II. Кн. 4. / Н.Н. Головин. – Приложение к «Иллюстрированной России». – 1937. – 87 с.
45. Голубко В. Армія Української народної республіки 1917–1918 рр. Утворення та боротьба за державу / В. Голубко. – Л. : Кальварія, 1997. – 275 с.
46. Государственный архив Российской Федерации (далее – ГАРФ). – Ф. 130: Совет Народных Комиссаров. Оп. 2. Д. 1114. Д. 489. Д. 494. Д. 499. Д. 501.
47. Государственный архив Российской Федерации. Ф. Р-5834 : Военно-исторический и статистический комитет при русском политическом совещании в Париже. Оп. 1.
48. ГАРФ. Ф. 1779. Канцелярия Временного правительства. Оп. 1. Д. 170 // Государственный архив Российской Федерации: Виртуальная выставка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusarchives.ru/statehood/07-28-rossia-respublika.shtml
49. ГАРФ. Ф. 1800. Департамент общих дел МВД Временного правительства. Оп. 1. Д. 38.
50. ГАРФ. Ф. Р-5881. Коллекция отдельных документов и мемуаров белоэмигрантов. Оп. 1. Д. 583.584; Оп. 2. Д. 347.
51. Государственный строй России накануне крушения : сборник законодательных актов / сост. О.И. Чистяков, Г.И. Кутьина. – М. : Изд-во Московск. ун-та, 1995 . – 208 с.
52. Гредескул Н. А. К учению об осуществлении права. Интеллектуальный процесс, требующийся для осуществления права / H.A. Гредескул. – Харьков : Тип. Адольфа Дарре, 1900. – 235 с.
53. Грицкевич А. П. Борьба за Украину. 1917–1921 / А.П. Грицкевич. – Мн. : Современная школа, 2011. – 528 с.
54. Грозовський І. М. Проблемні аспекти легітимності Української Держави гетьмана Павла Скоропадського / І.М. Грозовський, А.М. Єгоров // Держава та регіони. – Сер. : «Право». – 2009. – № 1. – С. 5–9.
55. Грушевський М. С. Спомини / М. С. Грушевський // Київ. – 1989. – № 10. – С. 122–158; №11. – С. 113–155.
56. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть / М. Грушевський. – К. : Т-во «Знання України», 1991. – 240 с.
57. Гуль Р. Киевская эпопея (ноябрь – декабрь 1918 г.) / Роман Гуль // Архив Русской революции. – Т. 2. – М. : Терра; Политиздат, 1991. – С. 59–86.
58. Гунчак Т. Україна: перша половина XX столiття. Нариси полiтичної історії / Тарас Гунчак. – К. : Либiдь, 1993. – 288 с.
59. Гурко В. Война и революция в России. Мемуары командующего Западным фронтом. 1914–1917 / Василий Гурко. – М. : Центрполиграф, 2007. – 400 с.
60. Державний Архів Служби безпеки України. – Спр. 729.
61. Державний вісник. – 1918. – Травень-вересень.
62. Дещинський Л. Є. Брестський мир в історії становлення української державності / Л.Є. Дещинський // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Сер. : «Держава та армія». – 2001. – № 431. – С. 3–8.
63. Дещинський Л. Є. Міжнародні відносини України : історія і сучасність / Л.Є. Дещинський, А.В. Панюк. – Л. : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2001. – 424 с.
64. Дзейко Ж. О. Правовий статус вищих органів державної влади Української Народної Республіки (1917–1920 р. р.): автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Ж.О. Дзейко – К., 1996. – 21 с.
65. Директивы командования фронтов Красной Армии.1917–1922 : в 4-х т. – М. : Воениздат, 1974. – Т. 2 (март 1919 г. – апрель 1920 г.) – 768 с
66. Дойков Ю. Красный террор. Россия. Украина. 1917–1924 / Юрий Дойков. – Архангельск, 2008. – 680 с.
67. Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 : у 2 т. / Д. Дорошенко. – Ужгород : Свобода, 1932. – Т. 1: Доба Української Центральної Ради. – 437 с.; Т. 2 : Українська Гетьманська Держава 1918 року. – 423 с.
68. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914–1920) / Д Дорошенко. – Мюнхен : Українське Видавництво, 1969. – 543 с.
69. Дорошенко Д. И. Война и революция на Украине (Из воспоминаний) / Д.И. Дорошенко // Историк и современник. – Берлин, 1923. – Вып. 4. – С. 178–209.
70. Доценко В. О. Єврейський погромний рух в Україні в 1917–1920 рр. / В.О. Доценко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2014. – Вип. XXXVIII. – С. 100–103.
71. Єрмолаєв В. М. Про законодавчу діяльність Української Центральної Ради / В.М. Єрмолаєв // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 1. – С. 177–182.
72. Єрмолаєв В. Українська Центральна Рада: процедурні питання у здійсненні повноважень вищого представницького органу державної влади. / В. Єрмолаєв // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 3. – С. 74–80.
73. Єфремова Н. В. Розвиток конституційного законодавства в Україні (1917-1920) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Н.В. Єфремова. – Одеса, 2002. – 20 с.
74. Єфремова Н. В. Суд і судочинство в Українській Народній Республіці, Українській державі, Західноукраїнській Народній Республіці (1917–1920 рр.) : монограф. / Н.В. Єфремова, Б.Й. Тищик, В.Т. Марчук. – О. : Фенікс, 2007. – 280 с.
75. Загальна теорія держави та права / за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришин. – Х. : Право, 2009. – 584 с.
76. Зайцов А. А. 1918 год: очерки истории Русской гражданской войны / А. А. Зайцов. – М. : Кучково поле, 2006. – 368 с.
77. Заріцька І. М. Земельне законодавство Української держави П. Скоропадського / І. М. Заріцька // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 10. – С. 87–91.
78. Заріцька І. М. Земельне законодавство Української Центральної Ради / І.М. Заріцька // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. праць. – 2005. – Вип. 27. – С. 151–157.
79. Заріцька І. М. Історичний досвід розвитку земельного законодавства в Україні (1917–1921 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / І. М. Заріцька. – К., 2009. – 20 с.
80. Затонский В. А. Правовая активность как способ правовой жизни и обьект правовой политики: позитив и негатив / В.А. Затонский // Правовая политика и правовая жизнь. – 2005. – № 2. – С. 30–42.
81. Захарчук А.С. Державотворчі пошуки в Україні періоду Української Центральної Ради: політико-правовий аспект / А. С. Захарчук. – Суми : ВАТ «СОД», вид-во «Козацький вал», 2003. – 215 с.
82. Західно-Українська народна республіка 1918–1923. Документи і матеріали. – Т.2 : Державотворчі й адміністративно-організаційні процеси. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. – 712 с.
83. Зварич Р. Національна держава в контексті глобалізації / Р. Зварич // Юридична Україна. – 2009. – № 2. – С. 8–11.
84. Землянська В. Про судове законодавство гетьмана Скоропадського / В. Землянська // Вісник Львівського університету. – Сер. : «Юридична». – 2000. – Вип. 35. – С. 95–100.
85. Землянська В. В. Кримінально-процесуальне законодавство Української Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец.12.00.01. –«Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / В.В. Землянська. – Х., 2002. – 27 с.
86. Знаменский О. Н. Июльский кризис 1917 года / О. Н. Знаменский. – М.; Л. : Наука, 1964. – 272 с.
87. Игнатьев А. В. От «личной дипломатии» к «политике интересов». Первая мировая война: за и против / А.В. Игнатьев // Россия: государственные приоритеты и национальные интересы. – М., 2000. – С. 159–208.
88. Иеринг Р. Борьба за право / Рудольф Иеринг. – СПб. : тип. Прокоповича, 1907. – 87 с.
89. Ильин И. А. О сущности правосознания / И.А. Ильин. – М. : Рарогь, 1993. – 235 с.
90. Іванова А. Ю. Законодавчий процес і законодавча техніка у період Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / А.Ю. Іванова. – К., 2005. – 20 с.
91. Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. – Ф. 260. – Спр. 758.
92. Історія України: нове бачення : у 2-х т. / під ред. В.А. Смолія. – Т. 2. – К. : Україна, 1996. – 494 с.
93. Історія українського права / [за ред. О. Шевченко]. – К. : Олан, 2007. – 478 с.
94. Калакура Я. Образ гетьманату в новітній історіографії / Я.С. Калакура // Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії. – К., 2008. – С.69–77.
95. Канев С. Н. Октябрьская революция и крах анархизма / С.Н. Канев. – М. : Просвещение, 1984. – 415 с.
96. Канев С. Н. Революция и анархизм: из истории борьбы революционных демократов и большевиков против анархизма (1840–1917 гг.) / С.Н. Канев. – М. : Просвещение, 1987. – 327 с.
97. Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році: короткий воєнно-історичний огляд / М. Капустянський. – Мюнхен, 1946. – Кн. 2, Ч. ІІІ. – 200 с.
98. Карр Э. История Советской России. Большевистская революция. 1917–1923. Кн. 1 и 2 / Эдвард Карр ; пер. с англ. – М. : Прогресс, 1990. – 768 с.
99. Керсновский А. А. История Русской армии : в 4 т. / А.А. Керсновский. – М. : Голос, 1994. – Т. 4. – 368 с.
100. Киевская мысль [ежедневная газета]. – 1918. – Март-июль.
101. Кистяковский Б. А. Социальные науки и право: Очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Б.А. Кистяковский. – М. : М. и С. Сабашниковы, 1916. – 708 с.
102. Кистяковский Б. А. Философия и социология права / Б.А. Кистяковский. – СПб. : Изд-во РХГИ, 1998. – 800 с.
103. Кіндюк Б. В. Історія лісового законодавства (часи визвольних змагань та період НЕП, 1917–1929 рр.) : монограф. / Б. В. Кіндюк. – О. : Фенікс, 2011. – 168 с.
104. Кісілюк Е. Кримінальне законодавство доби Гетьманату / Е. Кісілюк // Держава і право. – 2001. – Вип. 13. – С. 418–425.
105. Конституційні акти України 1917–1920. Невідомі конституції України / упорядники Д. Яневський, В. Крюков. – К. : Вид-во «Філософська і соціологічна думка», 1992. – 272 с.
106. Копиленко О. З досвіду законотворчості УНР та Української Держави / О. Копиленко, М. Копиленко // Право України. – 1995. – № 5–6. – С. 52–55.
107. Копиленко О. Л. «Сто днiв» Центральної Ради / О. Л. Копиленко. – К. : Україна, 1992. – 204 с.
108. Копиленко О. Л. Держава і право України. 1917–1920. / О.Л. Копиленко, М.Л. Копиленко. – К. : Либідь, 1997. – 217 с.
109. Костів К. Конституційні акти відновленої української держави 1917–1919 років і їхня політично-державна якість / Кость Костів. – Торонто, 1964. – 186 с.
110. Коцур А. Українська державність: історія та сучасність / А.П. Коцур. – Чернівці : Золоті литаври, 2000. – 350 с.
111. Кривцова І. С. Динаміка змісту деяких понятійно-термінологічних конструкцій історико-правової науки в контексті синергетики / І.С. Кривцова // Актуальнi проблеми держави i права : зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2009. – Вип. 48. – С. 39–45.
112. Круцик Р. Народна війна. 1917–1932 / Роман Круцик. – К. : Українська видавнича спілка, 2011. – 248 с.
113. Кудлай О. Б. Законотворча діяльність народного міністерства судових справ Української Центральної Ради / О.Б. Кудлай. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2002. – 72 с.
114. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология / В.Н. Кудрявцев. – М. : Наука,1982. – 287 с.
115. Кульчар К. Основы социологии права / К. Кульчар. – М. : Прогресс, 1981. – 256 с.
116. Курас І. Українська революція: новітній стан історіографічної розробки проблеми та актуальні завдання дослідження / І. Курас, В. Солдатенко // Наукові Записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – Вип. 7. – 1997. – С. 4–21.
117. Куціпак О. В. Правова політика як засіб організації правового життя / О.В. Куціпак // Держава і право. Юрид. і політ. науки : зб. наук. пр. – 2011. – Вип. 51. – С. 100–105.
118. Куціпак О. В. Правове життя та правова активність: співвідношення понять / О. В. Куціпак // Держава і право. – 2010. – Вип. 47. – С. 734–738.
119. Куціпак О. В. Правове життя як самостійна юридична категорія / О.В. Куціпак // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 3. – С. 64–68.
120. Куціпак О. В. Становлення категорії «правове життя» через призму категорії «правова система» / О.В. Куціпак // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 4. – С. 62–65.
121. Лисяк-Рудницький I. Правопорядок i революцiя / Іван Лисяк-Рудницький // Лисяк-Рудницький I. Історичні есе. – К. : Основи,1994. – С. 319–330.
122. Литвин А. Красный и белый террор в России 1917–1922 [Електронний ресурс] / А. Литвин. – Казань, 2004. // Большая онлайн библиотека. – Режим доступу: http://www.e-reading.club/chapter.php/1004379/3/Litvin_Aleksey_-_Krasnyy_i_belyy_terror_v_Rossii._1918-1922_gg..html#n_119
123. Лозовий В.С. Правосвідомість українського селянства та його суспільно-правове становище в період Директорії УНР / В.С. Лозовий // Проблеми історії України ХIХ-початку ХХст. : зб. наук. праць. – К., 2011. – Вип.XVIII : Приурочений Великій реформі 1861 року. – С. 277-285.
124. Макаренко Т. П. Єврейські погроми в добу української революції / Т.П. Макаренко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2013. – Вип. XXXV. – С. 116–119.
125. Макарчук А. В. Правовий режим і юридичні наслідки перебування військових сил держав Четверного союзу на території України у 1918 році : автореф. дис.. ….на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / А.В. Макарчук. – К., 2013. – 20 с.
126. Малахов В. С. Национализм как политическая ідеологія / В.С. Малахов. – М. : КДУ, 2005. – 320 с.
127. Малько А. В. Категория «правовая жизнь»: проблема становления / А.В. Малько // Государство и право. – 2001. – № 5. – С. 5–13.
128. Малько А. В. Правовая жизнь / А.В. Малько // Общественные науки и современность. – 1999. – № 6. – С. 65–75.
129. Марисюк К. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань часів відновлення української державності 1917–1920 рр. / К. Марисюк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2012. – Вип. 56. – С. 117–121.
130. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Н.И. Матузов. – Саратов : Изд-во Саратовск. ун-та, 1987. – 293 с.
131. Матузов Н. И. Правовая система и правовая жизнь: теоретико-методологический аспект/ Н.И. Матузов // Ленинградский юридический журнал. – 2004. – №1. – С. 7–19.
132. Мельгунов С. П. Красный террор в России 1918–1923 / С.П. Мельгунов. – М. : СП "PUICO", 1990. – 210 c.
133. Милюков П. Н. История второй Русской революции / П.Н. Милюков. – София : Рос.-болгар. изд-во, 1921. – Т. 1. – 860 с.
134. Милюков П. Н. Воспоминания (1859–1917) : [в 2 т.] / П.Н. Милюков ; [сост. и авт. вступ. ст. М.Г. Вандалковская, коммент. Шаханова А. Н.]. – М. : Современник, 1990. – Т. 2: [1907–1917]. – 1990. – 445, [1] с.
135. Мироненко О. М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917–1920 р. р. Теоретико-методологічний аспект / О.М. Мироненко – К. : б.в., 2002. – 260 с.
136. Мироненко О.М. Історія Конституціі України / О.М. Мироненко. – К. : Ін Юре, 1997. – 60 с.
137. Мироненко О. М. Світоч української державності. Політико-правовий аналіз діяльності Української Центральної Ради / О.М. Мироненко; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Академія правових наук України. – К. : б. в., 1995. – 327 с.
138. Михайлов А. Е. Правовая жизнь современной России: проблемы теории и практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 – «Теория и история права и государства; история правовых учений» / А.Е. Михайлов. – Саратов, 2004. – 30 c.
139. Михайловский И. В. Очерки философии права / И. В. Михайловский. – Томск : Изд-во книжного магазина В.М. Посохина, 1914. – Т. 1. – 604 c.
140. Михутина И. Украинский Брестский мир. Путь