НЕСТОР Віталій Романович. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ ТА ЛИТОВСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

НЕСТОР Віталій Романович. Назва дисертаційної роботи: "КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ ТА ЛИТОВСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
НЕСТОР Віталій Романович
УДК 342.56 (73)
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ ТА
ЛИТОВСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ
(ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)
Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право
Дисертація
на здобуття наукового
ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
МЯЛОВИЦЬКА Ніна Анатоліївна,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП .......................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Правове регулювання становлення конституційного
правосуддя в Україні та Литовській Республіці
1.1 Поняття, загальна характеристика та доктринальні підходи до
визначення конституційного правосуддя в Україні та Литовській
Республіці ...................................................................................................... 12
1.2 Генезис розвитку конституційного правосуддя в Україні та
Литовській Республіці .................................................................................. 34
Висновки до Розділу 1 ................................................................................. 54
РОЗДІЛ 2. Компетенційні та процедурні аспекти конституційного
правосуддя в Україні та Литовській Республіці
2.1 Повноваження конституційних судів в Україні та Литовській
Республіці ...................................................................................................... 56
2.2 Організаційно-правові форми діяльності конституційних судів в
Україні та Литовській Республіці ............................................................... 72
2.3 Акти конституційних судів України та Литовської Республіки ........ 94
Висновки до Розділу 2 .................................................................................. 116
РОЗДІЛ 3. Сучасні проблеми, перспективи та напрями
вдосконалення конституційного правосуддя в Україні
3.1 Сучасні проблеми конституційного правосуддя в Україні ................ 120
3.2 Перспективи та напрямки вдосконалення конституційного
правосуддя в Україні .................................................................................... 153
Висновки до Розділу 3 .................................................................................. 162
ВИСНОВКИ ................................................................................................. 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 175
3
ВСТУП
Актуальність теми. Основним завданням конституційного
правосуддя, яке стало невід’ємним інститутом сучасної демократичної та
правової держави, є забезпечення верховенства та правової охорони
конституції, вирішення конституційно-правових конфліктів, припинення дії
неконституційних актів. Ефективна дія конституційного правосуддя має
важливе значення для загального процесу забезпечення непорушності прав і
свобод людини та громадянина, функціонування держави на
загальнодемократичних конституційних засадах. Успішне виконання
органами конституційного правосуддя своїх обов’язків та функцій залежить
від створених державою належних умов для їх діяльності, реального стану їх
незалежності. Практика конституційного правосуддя свідчить, що для
суспільства в цілому найважливішими є рішення, правові позиції з яких
можуть бути використані для захисту фундаментальних цінностей держави,
основоположних прав і свобод людини і громадянина. Однак для конкретної
особи найбільшу вагу матиме рішення, що допоможе захистити її особисте
право, відновити справедливість, вирішити конкретну справу. Таке рішення
не обов’язково впливатиме на загальну правову ситуацію в країні, воно може
стосуватися конкретного питання та обмеженого кола осіб.
Для правового дослідження, пов’язаного з вивченням досвіду
зарубіжних країн з певної правової проблематики, завжди є актуальним
питання щодо критеріїв вибору держав, які стануть предметом дослідження.
Як правило, у дослідженнях, присвячених порівняльно-правовому аналізу
вітчизняного конституційного правосуддя та конституційного правосуддя
інших держав, вибір держав, досвід яких був предметом дослідження,
визначався з огляду на належність їх до тієї ж моделі конституційного
правосуддя, що й вітчизняне.
Враховуючи євроінтеграційні процеси, що нині відбуваються в Україні,
4
пріоритетним є вивчення досвіду правового регулювання відповідних сфер
суспільних відносин країн Європейського Союзу. При цьому на
першочергову увагу заслуговує досвід тих держав, у яких конституційне
правосуддя апробовано у часі, реалізується стабільно й ефективно. Корисним
з цієї точки зору може стати досвід Литовської Республіки (далі – Литви) –
держави, в якій інститут конституційного правосуддя за своїм механізмом та
принципами здійснення найбільш схожий з українським.
Варто зауважити, що у вітчизняній конституційно-правовій науці
відсутні комплексні наукові порівняльно-правові дослідження з питань
конституційного правосуддя в Україні та Литві. Існує нагальна потреба у
спеціальному науковому дослідженні, базуючись на якому можна було б
систематизувати обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення
конституційного правосуддя в Україні.
Усе наведене вище обґрунтовує актуальність та своєчасність теми
дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до державної бюджетної
науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України:
теоретичний і практичний аспекти» (№ 11 БФ 042-01; номер державної
реєстрації 0111U008337), яка розроблювалася на юридичному факультеті
Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня
2011 року по 31 грудня 2015 року.
Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол від 22 січня 2013 року № 3).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний
порівняльно-правовий аналіз місця та ролі конституційного правосуддя в
Україні та Литовській Республіці, з’ясування сучасного стану й основних
тенденцій розвитку інституту конституційного правосуддя в Україні та
5
Литовській Республіці.
Мета дослідження обумовлює його задачі, які можна сформулювати
наступним чином:
– проаналізувати поняття, загальну характеристику та доктринальні
підходи до визначення конституційного правосуддя в Україні та Литовській
Республіці;
– дослідити генезис розвитку конституційного правосуддя в Україні та
Литовській Республіці;
– встановити особливості компетенційних і процедурних аспектів
конституційного правосуддя в Україні та Литовській Республіці;
– здійснити порівняльний аналіз повноважень Конституційного Суду
України та Конституційного Суду Литовської Республіки;
– дослідити організаційно-правові форми діяльності конституційних
судів в Україні та Литовській Республіці;
– з’ясувати проблемні питання про акти конституційних судів в Україні
та Литовській Республіці;
– визначити сучасні проблеми конституційного правосуддя в Україні;
– на основі проведених досліджень запропонувати шляхи
вдосконалення правового регулювання організації та діяльності
Конституційного Суду України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері
організації й діяльності органів конституційного правосуддя.
Предметом дослідження є порівняльно-правовий аналіз організації та
функціонування конституційного правосуддя в Україні та Литовській
Республіці.
Методи дослідження. З урахуванням окресленої мети і задач,
об’єкта та предмета дисертаційної роботи основу методології дослідження
становлять сукупність загальнонаукових та спеціально-наукових методів
дослідження. Загальнонауковий діалектичний метод використано на всіх
6
етапах дисертаційного дослідження, що дало можливість з’ясувати суть
конституційного правосуддя в Україні та Литовській Республіці,
визначити характерні особливості цих органів та їх компетенції
(підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Метод системно-структурного аналізу
використано з метою дослідити складові елементи і їх взаємодію у
структурі конституційно-правового статусу конституційних судів в
Україні та Литовській Республіці і визначити їх місце й роль у механізмі
державної влади (підрозділи 2.1, 2.2). Історичний метод сприяв здійсненню
наукового аналізу історичного аспекту становлення й розвитку
законодавства у сфері конституційного правосуддя в Україні та Литовській
Республіці (підрозділи 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод застосовано
під час проведення порівняльно-правового аналізу конституційного
правосуддя в Україні та Литовській Республіці, особливостей
конституційної практики його закріплення та реалізації у Литовській
Республіці (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Аналітичний метод використано
під час аналізу чинного законодавства України на предмет закріплення у
ньому механізму здійснення конституційного правосуддя та
формулювання рекомендацій щодо його вдосконалення (підрозділ 3.2).
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці
вчених України, зокрема, О. П. Васильченко, А. З. Георгіци,
В. О. Гергелійника, О. В. Городецького, М. М. Гультая, Г. В. Задорожньої,
О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, О. Л. Копиленка, М. В. Костицького, А. Р. Крусян,
Б. В. Малишева, О. В. Марцеляка, В. Ф. Мелащенка, О. М. Мироненка,
Н. В. Мішиної, Н. А. Мяловицької, О. Г. Мурашина, В. Ф. Погорілка,
П. М. Рабіновича, М. Д. Савенка, О. В. Совгирі, П. Б. Стецюка, В. Я. Тація,
М. В. Тесленко, В. П. Тихого, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького,
Ю. О. Фрицького, Є. В. Черняк, В. М. Шаповала, С. В. Шевчука,
Ю. С. Шемшученка та інших, а також російських вчених: С. В. Боботова,
М. В. Вітрука, С. О. Єгорова, А. О. Мішина, В. Є. Чиркіна. Фундаментальною
7
базою для дослідження стали праці вчених Литовської Республіки:
А. Абрамавічюса, Т. Бірмонтієне, Ю. Жилиса, Д. Жалімас, Е. Куриса,
В. Павилоніса та інших.
Нормативну базу дослідження становлять Конституції, закони України
та Литовської Республіки, регламенти конституційних судів України та
Литви, а також інші нормативно-правові акти, що врегульовують
конституційне правосуддя в Україні та Литовській Республіці.
Емпіричною базою дослідження є рішення і висновки Конституційного
Суду України, постанови та рішення Конституційного Суду Литовської
Республіки, офіційні статистичні дані, а також інформація мережі Інтернет,
що зачіпає різні аспекти досліджуваної проблематики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є одним із перших, комплексних порівняльно-правових
досліджень, в якому системно розглянуто теоретичні та практичні аспекти
конституційного правосуддя в Україні та Литовській Республіці. Здійснене
дослідження дало змогу обґрунтувати та сформулювати низку наукових
положень і практичних пропозицій, що виносяться на захист:
вперше:
– здійснено класифікацію етапів становлення й розвитку
конституційного правосуддя в Україні та Литовській Республіці.
Встановлено, що українське та литовське законодавство, що регулює
забезпечення правової охорони Основного Закону держави вперше було
сформульовано у 1529 році. Період 1919–1977 років як в Україні, так і
Литовській Республіці характеризується тоталітарним комунобільшовицьким державним режимом, що був заснований для побудови
класичної комуністичної держави шляхом диктатури, яка в свою чергу,
супроводжувались неналежним виконанням норм Конституції, порушеннями
прав людини. Період 1978–1990 років характеризується правлінням, що було
направлене на демократизацію економічних, політичних, правових та інших
8
соціальних відносин у суспільстві за допомогою старого політико-правового
механізму. Період розвитку конституційного правосуддя з 1991 по 2016 роки
являє собою форму і практику демократичного управління державою, що
заснована на політичній самоорганізації народу та діє у відповідності з
європейськими стандартами, конституцією, законами і міжнародними
договорами;
– запропоновано змінити порядок призначення суддів, збільшити
вимоги щодо репутації та ділових якостей суддів Конституційного Суду
України. Судді Конституційного Суду України повинні призначатися лише
на один дев’ятирічний термін з ротацією однієї їх третини через кожні три
роки. Призначення суддів має відбуватися з урахуванням того, що суддя
Конституційного Суду України виконує свої обов’язки до тих пір, поки
новопризначений суддя не вступить на посаду. Призначення суддів має
відбуватися завчасно, з урахуванням фактору, що порядок призначення
суддів конституційних судів є питанням великого політичного та
конституційного значення;
– задля повноцінного та ефективного розв’язання поставлених завдань
Секретаріатом Конституційного Суду України, а також для підготовки
управлінням правової експертизи документів нормотворчого характеру
пропонується Секретаріат Конституційного Суду України наділити
повноваженнями щодо аналізу рішень Європейського суду з прав людини,
Європейського суду справедливості та інших міжнародних судів, а також
резюме та оглядом рішень конституційних судів інших держав;
– розкрито організаційно-правовий механізм реалізації
конституційними судами України і Литовської Республіки своїх функцій та
повноважень у порівняльно-правовому аспекті. На цій основі, зокрема,
встановлено, що одним із важливих аспектів конституційного правосуддя
Литовської Республіки, який може бути запозичений Україною, є більш
детальне врегулювання правових основ його діяльності в Основному Законі;
9
удосконалено:
– визначення поняття «правосуддя», під яким необхідно розуміти
діяльність компетентного суду, що здійснюється від імені держави і за
встановленою законом процедурою, змістом якої є розгляд і вирішення
конфліктів або правових питань, які виникають у процесі реалізації норм
конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного та інших
галузей права;
– визначення поняття «конституційне правосуддя», відповідно до якого
воно являє собою діяльність суду конституційної юрисдикції, що
здійснюється в установленому законом порядку, змістом та суттю якої є
розгляд і вирішення питань щодо конституційного контролю, офіційного
тлумачення Конституції і законів, правової охорони Конституції,
забезпечення дотримання принципу поділу влади і захисту конституційних
прав і свобод людини і громадянина;
– складові та структурні елементи розвитку конституційного
правосуддя в Україні та Литовській Республіці, відповідно до якого було
хронологічно проаналізовано етапи становлення правового регулювання
конституційного правосуддя;
– теоретичні положення стосовно того, що конституційні суди в
Україні та Литовській Республіці являють собою органи судової влади, що
знаходяться в одній системі з органами законодавчої та виконавчої влади;
– правову позицію щодо того, що конституційні суди в Україні та
Литовській Республіці діють поряд із главою держави, парламентом та
Урядом, однак за певними ознаками стоять вище цих органів, оскільки вони
можуть визнати неконституційними і акти президента, і парламенту, і уряду
в Україні та Литовській Республіці;
дістали подальшого розвитку:
– обґрунтування щодо доцільності запровадження в Україні інституту
конституційної скарги, що дозволило б усунути проблеми, які виникають
10
через відсутність повноцінного наступного конституційного контролю у
системі законодавства України. Водночас, стверджується, що запровадження
цього інституту можливо лише після деполітизації судової системи взагалі та
системи конституційного правосуддя зокрема;
– пропозиції щодо закріплення в Конституції України тексту присяги
та порядку її складення суддею Конституційного Суду України, що
унормовані в статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Це можна здійснити за аналогією зі статтею 79 Конституції України, якою
встановлений текст присяги народного депутата;
– бачення щодо доцільності затвердження Регламенту Конституційного
Суду України законом, що відповідатиме конституційним положенням;
– пропозиції щодо закріплення в Конституції України вимог до
кандидата на посаду судді Конституційного Суду України та підстав
припинення його повноважень. Зокрема, закріплення в Конституції України
положення про те, що суддею Конституційного Суду України може бути
лише особа, яка має бездоганну репутацію.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в
роботі положення, висновки та пропозиції можуть бути використані:
– в науково-дослідній сфері – для подальших загальнотеоретичних
наукових досліджень у сфері здійснення конституційного правосуддя;
– у правотворчій сфері – при вдосконаленні чинного конституційного
законодавства;
– у правозастосовній діяльності – для забезпечення оптимізації форм і
методів діяльності Конституційного Суду України;
– у навчально-методичній роботі – при підготовці відповідних розділів
підручників, навчальних посібників з конституційного права України та
конституційного права зарубіжних країн, порівняльного правознавства, при
вивченні конституційного права Литовської Республіки, а також при
викладанні предметів «Конституційне право», «Конституційне право
11
зарубіжних країн», спецкурсів «Конституційна реформа», «Сучасні проблеми
конституційного права», «Конституційна юрисдикція».
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації
доповідалися на науково-практичних конференціях: «Актуальні питання
державотворення в Україні очима молодих вчених» (м. Київ, 19–20 квітня
2007 року); «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 24–
25 квітня 2008 року); «Актуальні наукові питання» (м. Горлівка, 12–
13 грудня 2013 року); «Правові реформи в Україні: реалії та сьогодення»
(м. Харків, 17–18 травня 2015 року); «Актуальні питання державотворення в
Україні» (м. Київ, 22 травня 2015 року).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного
дослідження висвітлено в одинадцяти наукових публікаціях, п’ять з яких
опубліковано у фахових виданнях із юридичних дисциплін (у тому числі
одна – у науковому виданні, проіндексованому в міжнародних
наукометричних базах), а шість – у тезах доповідей на науково-практичних
конференціях.
Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена метою
предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які
містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний
обсяг дисертації становить 199 сторінок, із них 24 сторінки – список
використаних джерел (211 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі проведеного дослідження можемо зробити наступні основні
висновки:
1. Призначення конституційного правосуддя зумовлено його метою і
завданнями, що належать до виключного відання єдиного органу
конституційної юрисдикції. У цьому знаходить прояв загальна тенденція
посилення ролі судової влади в суспільстві, коли в механізмі держави
закладений конституційний принцип поділу влади і судова прерогатива
відіграє вирішальну роль у виконанні й дотриманні всіма суб’єктами права
Конституції і законів.
Конституційне правосуддя змістовно визначається конституційною
юрисдикцією, яка характеризує повноважність єдиного органу –
Конституційного суду певної держави. За роки свого становлення та
розвитку конституційне правосуддя в країнах Європи набуло авторитетного
значення для суспільства, всієї публічної влади та забезпечення прав і свобод
людини і громадянина.
Юрисдикцію конституційного суду в загальних рисах можна
сформулювати як надане Конституцією право єдиному органу
конституційного правосуддя, наділеному винятковими повноваженнями
встановлювати конституційність актів та дій центральних органів влади,
досліджувати через виявлення змісту конституційних норм, положень,
конституційно-правових явищ (здійснювати тлумачення) та забезпечувати
охорону Конституції, вирішуючи спірні правовідносини, які виникають у
практичній діяльності суб’єктів права.
2. Конституційні суди в Україні та Литовській Республіці являють
собою органи державної влади, що знаходяться в одній системі з органами
законодавчої та виконавчої гілок влади. Конституційні суди в Україні та
Литовській Республіці функціонують саме як суди і є судами, що здійснюють
168
судовий контроль шляхом здійснення конституційного судочинства як
самостійного виду судочинства.
3. Під поняттям «правосуддя» необхідно розуміти діяльність
компетентного суду, що здійснюється від імені держави і за встановленою
законом процедурою, змістом якої є розгляд і вирішення конфліктів або
правових питань, які виникають у процесі реалізації норм конституційного,
цивільного, кримінального, адміністративного та інших галузей права.
Конституційне правосуддя являє собою діяльність суду конституційної
юрисдикції, що здійснюється в установленому процесуальним законом
порядку, змістом та суттю якої є розгляд і вирішення питань щодо
конституційного контролю, офіційного тлумачення Конституції і законів
України, правової охорони Конституції України, забезпечення дотримання
принципу поділу влади і захисту конституційних прав і свобод людини і
громадянина.
4. Будучи судом та одночасно одними із вищих органів державної
влади, конституційні суди діють поряд із Главою держави, Парламентом та
Урядом і за певними ознаками стоять вище цих органів, оскільки вони
можуть визнати неконституційними акти Президента, і Парламенту, і Уряду
в Україні та Литовській Республіці.
5. Розвиток конституційного правосуддя як одного з найважливіших
інститутів сучасної конституційної держави має свою тривалу передісторію.
Конституційне правосуддя в Україні та Литовській Республіці засноване на
конституційно-правових положеннях Литовсько-Руської держави. Вони були
закріплені в Статутах, кодифікованих нормативно-правових актах,
викладених у редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які по сучасній класифікації
складалися з норм, що відносяться до джерел конституційного, цивільного,
кримінального та воєнного законодавства.
Підтримується думка, що в Україні можна виділити декілька періодів, в
яких відбувалося зародження і розвиток конституційного правосуддя, а саме:
169
перший період – «Національного відродження» (початок ХІХ ст. – 1914 р.);
другий період – «Державного відродження» (1917–1923 рр.); третій період –
«Сучасний» (починаючи з 1990 р. – до сьогодні).
Таким чином конституційне правосуддя було врегульовано в актах і
правових традиціях, які в подальшому знайшли своє відображення в
Конституції Пилипа Орлика 1710 року, а також в актах українських урядів
періоду національно-визвольної боротьби 1917–1920 років.
Період 1919–1977 років як в Україні так і Литовській Республіці
характеризується тоталітарним комуно-більшовицьким державним режимом,
що був заснований для побудови класичної комуністичної держави шляхом
диктатури, яка в свою чергу, супроводжувались неналежним виконанням
норм Конституції, внутрішніми збройними переворотам соціальними
протестами, порушеннями прав і свобод людини і громадянина;
Період 1978–1990 років характеризується правлінням, що було
направлене на демократизацію економічних, політичних, правових та інших
соціальних відносин у суспільстві за допомогою старого політико-правового
механізму, який не зміг забезпечити позитивний результат державного
будівництва і соціально економічного розвитку.
Період розвитку конституційного правосуддя з 1991 по 2015 роки являє
собою форму і практику демократичного управління державою, що
заснована на політичній самоорганізації народу, діючого у відповідності з
європейськими стандартами вимоги до конституції законів, міжнародних
договорів.
6. Одним із важливих аспектів конституційного правосуддя
Литовської Республіки, який може бути запозичений Україною, є більш
детальне врегулювання правових основ його діяльності в Основному Законі.
Зокрема, на нашу думку, Основним Законом України мають бути
врегульовані питання складення присяги суддею Конституційного Суду
України, вимоги несумісності діяльності судді Конституційного Суду з
170
іншими видами діяльності, підстави припинення повноважень судді
Конституційного Суду України, а також вимоги щодо репутації та ділових
якостей суддів Конституційного Суду України. Дані положення безумовно
зменшать політичний вплив на діяльність суддів Конституційного Суду
України.
7. Діяльність конституційних судів як і діяльність будь-якого іншого
державного органу пов’язана із прийняттям ними відповідних актів, які
виступають як кінцевий результат цієї діяльності. Безумовно, що правова
природа актів конституційних судів обумовлюється їх місцем в системі
органів державної влади, а також особливостями правового регулювання їх
статусу. У свою чергу юридична природа актів, що приймаються
конституційними судами, обумовлює їх місце в системі стримувань і
противаг та в державному механізмі в цілому.
Відповідно до Конституції України існує два види актів
Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції
Української держави: рішення та висновки.
У Литовській Республіці існує трьохкомпонентна система актів
Конституційного Суду, згідно з якою рішення по суті справи приймаються у
формі постанови, рішення в окремих випадках, чітко встановлених у рамках
статті 73 Закону «Про Конституційний Суд Литовської Республіки» – у
формі висновків, а процедурні рішення – так і називають рішеннями.
Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для
набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів
державної влади. Обов’язок виконання рішення Конституційного Суду
України є вимогою Конституції України.
Стверджується, що рішення Конституційного Суду не має класичних
ознак нормативно-правового акту, тому його не можна вважати таким.
Обов’язкова реєстрація рішень Конституційного Суду у єдиному реєстрі
171
нормативних актів та їх офіційне опублікування ще не є достатньою
підставою для визнання їх нормативно-правовими актами.
На наше переконання, потребує свого вирішення питання про те, яка
все ж роль окремої думки судді Конституційного Суду, адже нині за
приписами статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд України»
окрема думка судді, який підписав рішення чи висновок Конституційного
Суду України, викладається суддею Конституційного Суду України у
письмовій формі і додається до рішення чи висновку Конституційного Суду
України. Проте практика показує, що такі окремі думки мають значення хібащо для правничої науки і жодним чином не мають якого-небудь
регулятивного змісту. Окрема думка лише показує відмінну позицію
відповідного судді Конституційного Суду.
8. Під час внесення змін до Конституції України з метою підкреслення
важливості Конституційного Суду України в системі державних органів та в
механізмі стримувань і противаг, необхідно розмістити норми, що
регулюють його діяльність одразу після норм, які регулюють діяльність
Президента України, Уряду України та Верховної Ради України і перед
нормами, що регулюють діяльність судів загальної юрисдикції.
9. Формування складу конституційних судів – це важливий і
відповідальний етап здійснення конституційного правосуддя, що забезпечує
якість правосуддя, організацію подальшої діяльності органів правосуддя,
вплив останнього на думку громадськості.
Враховуючи досвід Литовської Республіки, судді Конституційного
Суду України повинні призначатися лише на один дев’ятирічний термін з
ротацією однієї їх третини через кожні три роки, що забезпечить стабільну
роботу Конституційного Суду України, однак цього не буде достатньо у
зв’язку зі станом здоров’я чи смертю судді.
172
Призначення суддів має відбуватися з урахуванням того, що суддя
Конституційного Суду України виконує свої обов’язки до тих пір, поки його
наступник не вступить на посаду.
Призначення суддів має відбуватися завчасно, з урахуванням фактору,
що порядок призначення суддів конституційних судів є питанням великого
політичного та конституційного значення і є передумовою для безперервної
та стабільної роботи конституційних судів в Україні та Литовській
Республіці.
10. Проведений в роботі аналіз українського законодавства та
законодавства Литовської Республіки вказує на те, що доцільним є
позбавлення З’їзду суддів права призначати суддів Конституційного Суду
України та надати таке право Верховному Суду України, а також зменшення
кількості суддів Конституційного Суду України з 18 до 9 осіб. Вважаємо за
недоцільним запропоноване законопроектом «Про внесення змін до
Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України та
суддів)» спрощення притягнення суддів до відповідальності. Також
необхідним є запозичення в українське законодавство нових повноважень
Конституційного Суду України щодо вирішення питання стосовно
порушення законів про вибори в ході проведення виборів Президента або
народних депутатів України та відповідності Конституції конкретних дій
народних депутатів України.
11. Пропонуємо викласти перелік суб’єктів, що можуть звертатись до
Конституційного Суду України за зразком відповідної норми законодавства
Литовської Республіки в наступній редакції:
«Право подати клопотання до Конституційного Суду щодо
конституційності правового акта закріплено за:
- Кабінетом Міністрів України, Президентом України – по справах, що
стосуються відповідності Конституції України чинних міжнародних
договорів, або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради
173
України для надання згоди на їх обов’язковість;
- Верховною Радою України – щодо додержання конституційної
процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента
України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та
151 Конституції України, відповідності проекту закону про внесення змін до
Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України та
порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції
України або законів України;
- Президентом України, не менш як 45 народними депутатами України
(підпис депутата не відкликається), Верховним Судом України,
Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим щодо конституційності законів та інших
правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів
Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим.
Суб’єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків
Конституційним Судом України щодо офіційного тлумачення Конституції та
законів України, є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та
юридичні особи».
12. В результаті проведеного аналізу було з’ясовано, що запровадження
законодавчого положення про неостаточність рішень та висновків
Конституційного Суду України лише зменшить його значення в системі
органів державної влади та погіршить існуючу ситуацію щодо виконання
рішень Конституційного Суду України. Щодо запровадження в українське
законодавство інституту конституційної скарги, то вважаємо, що це можливо
лише після деполітизації судової системи та системи конституційного
правосуддя, зокрема. Досвід Литовської Республіки показує, що не
дивлячись на членство в Європейському Союзі та значно більші успіхи в
сфері організації судової системи, вона досі не має у своєму законодавстві
174
положень про конституційну скаргу та можливість перегляду рішень
Конституційного Суду.