ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ 20
1.1. Огляд стану порівняльних досліджень органів самоорганізації населення і методика пошуку об’єктів порівняння 20
1.2. Ретроспектива досліджень органів самоорганізації населення 46
1.3. Територіальна самоорганізація населення в Україні і зарубіжних країнах 58
1.4. Органи самоорганізації населення і територіальні мікрогромади: поняття і види 73
Висновки до Розділу 1 110
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ 116
2.1. Виникнення органів самоорганізації населення з громадською природою 116
2.2. Виникнення органів самоорганізації населення з публічною природою 136
2.3. Становлення історичних аналогів органів самоорганізації населення (1937 – 1990) 163
Висновки до Розділу 2 202
РОЗДІЛ 3. НОРМАТИВНО-КОМПАРАТИВИСТСЬКИЙ АНАЛІЗ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ 208
3.1. Нормативні акти державного й міжнародного рівнів, що регламентують створення і діяльність органів самоорганізації населення 208
3.2. Регулювання організації та діяльності органів самоорганізації населення на місцевому рівні 249
3.3. Основні напрямки вдосконалення нормативної регламентації створення і функціонування органів самоорганізації населення в Україні 279
Висновки до Розділу 3 306

РОЗДІЛ 4. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ОРГАНІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ 311
4.1. Органи самоорганізації населення і муніципальне управління 311
4.2. Функції і повноваження органів самоорганізації населення 333
4.3. Розвиток органів самоорганізації населення в умовах реформування місцевого самоврядування в Україні 391
Висновки до Розділу 4 440
ВИСНОВКИ 446
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 456
ДОДАТКИ 540

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах посилення впливу глобалізації та інтеграції на суспільне і державно-правове буття України актуалізуються багатоманітні за природою та призначенням процеси сприйняття світового, європогенного за сутністю, досвіду державотворення, становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні. Ці процеси вирішально впливають на життя країни, сприяють, як слушно зазначив Конституційний Суд України, «розвитку громадського самоврядування, тобто самоорганізації громадян за місцем проживання, роботи, навчання або за іншими ознаками в межах, визначених Конституцією України і законами України» (справа № 1–3/2008 від 10 січня 2008 р.) [606]. Тенденція сприяння самоорганізації населення, також і територіальної, цілком відповідає новітнім європейським стандартам, закріпленим у конституційних документах ЄС. Так, Лісабонський договір 2007 р., який набув чинності 1 грудня 2009 р., наголошує на необхідності «реалізації принципу субсидіарності» і «відкритості функціонування всіх органів ЄС із метою широкого залучення інститутів громадянського суспільства до участі в управлінні» [725].
Актуальність теми дисертації зростає з огляду на те, що розбудова інституту територіальної самоорганізації населення в Україні є одним із напрямків реалізації муніципальної реформи. Зокрема, в Концепції адміністративної реформи запропоновано забезпечити «розвиток ініціативи та самодіяльності населення, створення органів самоорганізації населення» [377].
Органи самоорганізації населення (далі – органи СОН) досліджувалися радянськими державознавцями. Положення і висновки, що містяться в їхніх наукових роботах, можуть служити базою для дослідження цих органів сьогодні. Однак ці праці ґрунтуються на тоталітарному законодавстві і тому є недостатніми для вивчення сучасних органів СОН. Попри увагу вітчизняних учених до органів місцевого самоврядування, досі бракує комплексних досліджень органів СОН. Виняток становлять праці О. В. Батанова, О. Д. Лазор, М. І. Корнієнка, П. М. Любченка, М. П. Орзіх, С. Є. Саханенка та ін.
До системи місцевого самоврядування органи СОН було включено у 1990 р. (у дослідженні надається перевага порівняльно-правовому аналізу сучасного періоду їх існування), але й досі існує багато проблем, пов’язаних із їхнім створенням і функціонуванням. Одна з них полягає у відсутності в законодавстві єдності щодо природи і ролі органів СОН. Аналізуючи чинне законодавство, вчені розглядають органи СОН як такі, що мають публічну (В. В. Кравченко, М. В. Пітцик, О. В. Прієшкіна), громадську (В. І. Брудний, А. С. Крупнік, О. С. Орловський) або змішану, публічно-громадську (Д. В. Кольцова, О. Г. Остапенко) природу. Існування цієї неоднозначності на нормативному рівні зумовлює невизначеність із місцем органів самоорганізації населення у сучасному українському суспільстві, із напрямками їх розвитку. Доктринальне пізнання закономірностей і властивостей створення, розвитку і функціонування органів самоорганізації населення сприятиме оновленню нормативно-правових актів про них, яке доцільно здійснювати після поглиблення теоретико-методологічної бази, з використанням єдиного комплексного підходу, який має ґрунтуватися як на історії та сучасному вітчизняному досвіді, так і на теорії і практиці територіальної самоорганізації населення у зарубіжних країнах.
Зарубіжним аналогам органів самоорганізації населення присвячені праці українських і російських учених І. Є. Кокарєва (публіцистичні огляди функціонування органів СОН у США), О. С. Орловського (статті у фахових виданнях з юридичних наук про відповідний досвід США, Польщі), О. С. Шоміної (дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук, де йдеться про досвід Швеції, Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії). Але, за винятком статей О. С. Орловського, у наведених працях не враховано особливостей національного і зарубіжного конституційного і муніципального права. Отже, у вітчизняній юридичній науці бракує загальнотеоретичних досліджень органів СОН в Україні і в зарубіжних країнах.
Наведене зумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну і практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є частиною загальної проблеми, за якою працювала Одеська національна юридична академія: «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також республіканської програми, за якою працювала кафедра конституційного права Одеської національної юридичної академії «Місцеве самоврядування в умовах формування правової держави» (реєстраційний номер Державного комітету України з питань науки і технологій – 08.06.03/001-93).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний доктринальний порівняльно-правовий аналіз органів СОН в Україні і в зарубіжних країнах, визначення за його підсумками напрямків їх подальшого розвитку в Україні та пріоритетного напрямку і розроблення рекомендацій з удосконалення чинного законодавства (у тому числі концепції здійснення нормативно-правового забезпечення розвитку за кожним напрямком).
Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:
охарактеризувати вплив основних теорій про природу місцевого самоврядування (громадської, державної і громадсько-державної) на органи СОН в Україні і в зарубіжних країнах;
дослідити природу органів СОН, їх місце у суспільстві;
сформулювати визначення органів СОН, виявити їх функції, охарактеризувати повноваження органів СОН;
розробити методику пошуку аналогів органів СОН у зарубіжних країнах;
виявити та систематизувати сучасні напрямки розвитку органів СОН у світі, за кожним напрямком виявити типові держави для більш детального вивчення досвіду створення й функціонування органів СОН та їх нормативно-правової регламентації;
дослідити нормативно-правову регламентацію створення й діяльності органів СОН і за результатами порівняльного дослідження визначити проблеми, що потребують нагального вирішення в Україні (з огляду на наявність вимог до обсягу дисертаційного дослідження розглянуто матеріали міських органів СОН);
дослідити виникнення і становлення міських органів СОН на території України та виявити основні тенденції нормативно-правової регламентації їх створення й функціонування в Україні;
визначити можливі напрямки подальшого розвитку органів СОН в Україні, у тому числі – пріоритетний напрямок;
запропонувати концепцію нормативно-правового регулювання створення й функціонування органів СОН в Україні за кожним із запропонованих напрямків, приділяючи основну увагу тому напрямку, якому надано пріоритет.
Об’єктом дослідження є суспільні процеси територіальної самоорганізації населення, що виникають при створенні й функціонуванні органів СОН у містах.
Предметом дослідження є обґрунтовані порівняльно-правовим аналізом процеси доктринального і нормативно-правового забезпечення створення й діяльності міських органів СОН.
Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів у дисертації, виходячи з принципу єдності предмета і методів дослідження, застосовувалася система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Правові явища аналізувалися з використанням діалектичного підходу, виходячи з принципів історизму, системності дослідження та єдності об’єктивного й суб’єктивного. У дослідженні застосовувалися такі методи: порівняльно-правовий (для характеристики і компаративістського аналізу нормативних актів, які регламентують створення й функціонування органів СОН в Україні й зарубіжних країнах; дослідження процесів самоорганізації супроводжувалося поєднанням цього метода із синергетичним підходом, пп. 1.1, 1.3., 1.4, 3.1.-3.3, 4.1-4.3; у п.2.3 – для дослідження і порівняльного аналізу вітчизняних нормативних актів, які регламентували створення і діяльність органів СОН в Україні в різні історичні періоди); історичний (для розгляду виникнення і розвитку органів СОН у містах, п.п. 1.1., 2.1-2.3.); герменевтичний (для пізнання сутності термінології, яка використовується, п.п. 1.1. - 1.4., 4.2.); аналізу і синтезу (для дослідження громадянського суспільства, добровільного неприбуткового сектора, п.п. 1.1., 3.3, 4.2., 4.3.); індукції і дедукції (для розгляду національного і зарубіжного досвіду з метою визначення місця органів СОН у суспільстві, п.п. 1.1., 4.1.); моделювання й прогнозування (для формулювання пропозицій із вдосконалення чинного законодавства України та для виявлення і систематизації сучасних напрямків розвитку органів СОН, п.п. 3.3., 4.1.-4.3.); статистичний (для дослідження динаміки кількості органів СОН в Україні, п.п. 1.3., 2.2.). Застосування цих та інших методів наукового пізнання гарантувало об’єктивність і достовірність компаративістського дослідження органів СОН в Україні і в зарубіжних країнах і розв’язання поставлених цілей та завдань.
Теоретичною основою дослідження стали концептуальні положення, що містяться в працях вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких: В. Б. Авер’янов, Х. Анхайер, М. О. Баймуратов, Г. В. Барабашев, В. І. Борденюк, Л. В. Бориславський, І. П. Бутко, Л. Р. Біла-Тіунова, Дж. Гартон, А. З. Георгіца, І. П. Голосніченко, М. А. Дамірлі, Є. В. Додін, В. В. Дудченко, Дж. Кендал, А. А. Козловський, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, О. Л. Копиленко, Б. А. Кормич, С. В. Ківалов, Н. М. Крестовська, М. Ліпські, О. В. Марцеляк, Н. Р. Нижник, Ю. М. Оборотов, Р. Патнем, А. В. Портнов, М. О. Пухтинський, О. В. Пушкіна, П. М. Рабінович, Л. Саламон, С. Сміт, Н. О. Соловйова, Б. О. Страшун, В. М. Шаповал, Н. Г. Шукліна, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицький, Ю. О. Фрицький, О. І. Харитонова, А. Є. Чигир, С. В. Шевчук, Ц. А. Ямпольська та ін.
Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять історико-правові джерела вітчизняного і зарубіжного права, міжнародні правові документи, чинне законодавство України, інтерпретаційні акти Конституційного Суду України, практика Верховного Суду України та судів загальної юрисдикції, зарубіжне законодавство та акти прецедентного права, політико-програмні документи, статистичні відомості, матеріали преси та інтернет-ресурсів. Розглянуто досвід більш ніж 40 країн, серед яких колишні республіки СРСР (Естонська Республіка, Республіка Азербайджан, Республіка Бєларусь, Республіка Вірменія, Республіка Молдова, Республіка Казахстан, Республіка Туркменістан, Республіка Узбекистан, Російська Федерація), колишні соціалістичні країни і країни соціалістичної орієнтації (Демократична Республіка Конго, Республіка Ангола, Республіка Македонія, Республіка Польща, Республіка Словенія, Республіка Чорногорія, Словацька Республіка, Федеративна Демократична Республіка Ефіопія), держави із давніми демократичними традиціями (Італійська Республіка, Канада, Королівство Іспанія, США, Республіка Ірландія, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії, Французька Республіка, ФРН, Японія). При проведенні порівняльно-правового дослідження обрані країни було поділено на дві групи в залежності від того, чи належать аналоги органів СОН до муніципальної системи; у кожній групі виявлено типову країну, досвід якої вивчався найбільш докладно. Серед держав, у яких аналоги органів СОН належать до системи місцевого самоврядування, такою країною стала Російська Федерація, серед держав другої групи – Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії (Англія і Уельс).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській юридичній науці монографічним порівняльно-правовим дослідженням органів СОН в Україні й зарубіжних країнах. У результаті здійсненого дослідження вдосконалено доктринальне підґрунтя створення й функціонування органів СОН в Україні, запропоновано основні напрямки їх подальшого розвитку (із визначенням пріоритетного напрямку) та надано пропозиції щодо правової регламентації їх створення й діяльності.
У дисертаційному дослідженні сформульовано нові положення і висновки, до найбільш значущих із яких належать:
уперше:
сформульовано висновок щодо впливу на органи СОН основних теорій про природу місцевого самоврядування (громадської, державної, громадсько-державної);
доведено, що на сучасному етапі практика використання громадсько-державної теорії місцевого самоврядування є настільки неоднаковою, що доцільно розмежовувати громадсько-державну теорію, яка тяжіє до державної теорії місцевого самоврядування, і громадсько-державну теорію, яка тяжіє до громадської теорії місцевого самоврядування;
запропоновано методику пошуку зарубіжних аналогів органів СОН;
обґрунтовано, що зарубіжні країни з метою вивчення досвіду створення й функціонування органів СОН доцільно групувати залежно від того, чи належать ці органи до національних муніципальних систем; на підставі порівняльно-правового аналізу виявлено типову країну кожної групи, досвід якої є найбільш цікавим для України;
виявлено закономірності у здійсненні нормативно-правової регламентації створення й діяльності аналогів органів СОН у зарубіжних країнах;
простежено нормативно-правову регламентацію створення й діяльності міських органів СОН на території України з початку ХХ ст. до теперішнього часу; висвітлено причини й підґрунтя їх появи;
виявлено, що, уперше виникнувши на території України як інститути із громадською природою на початку ХХ ст., міські органи СОН були одержавлені у середині 30-х рр. минулого століття, і тільки з проголошенням незалежності України почали набувати громадських рис;
визначено організаційно-правові форми територіальної самоорганізації населення в Україні у порівнянні із зарубіжними країнами;
доведено, що на сучасному етапі в Україні існують органи СОН як із громадською, так і з публічною природою; кількість останніх є більшою. Обґрунтовано, що це зумовлено змістом нормативно-правових актів, які регламентують порядок створення й функціонування органів СОН;
запропоновано два основні напрямки подальшого розвитку органів СОН в Україні у межах муніципальної реформи: перший напрямок передбачає їх виключення із системи місцевого самоврядування (доведено ефективність для України саме цього підходу), а другий – залишення органів СОН у цій системі;
сформульовано (за матеріалами компаративістського дослідження) пропозиції для нагального перегляду актів, що регламентують створення й діяльність органів СОН в Україні;
представлено концепцію нормативно-правової регламентації створення й функціонування органів СОН в Україні у разі їх виключення із системи місцевого самоврядування, для заміни притаманних їм нині публічних рис на громадські;
сформульовано концепцію нормативно-правової регламентації створення й функціонування органів СОН в Україні у разі їх подальшого розвитку як елемента системи місцевого самоврядування, для заміни притаманних їм нині громадських рис на публічні;
по-новому:
сформульовано перелік функцій органів СОН;
обґрунтовано, що перші міські органи СОН України виникли не в середині 30-х рр. минулого століття за ініціативи радянської влади (О. Орловський, А. Цукерман та ін.), а в 1917 р., коли на більшій частині території сучасної України її ще не було встановлено, за ініціативи мешканців будинків. Вони мали громадську природу до 30-х рр. минулого століття, коли поява значної чисельності громадських утворень привернула до органів СОН увагу уряду, що спричинило їх одержавлення;
наведено підтвердження того, що нормативно-правова регламентація створення й діяльності органів СОН в УРСР здійснювалася фрагментарно, найчастіше місцевими радами міст, до 1949 р., коли на республіканському рівні було врегульовано створення й діяльність деяких їхніх видів (з 1975 р. – всіх видів органів СОН);
удосконалено:
визначення поняття «органи самоорганізації населення»; на підставі порівняльно-правового дослідження органів СОН в Україні й зарубіжних країнах наведено нові підстави для класифікації цих органів та уточнено існуючі класифікації;
визначення поняття «територіальна мікрогромада»; на підставі порівняльно-правового дослідження органів СОН в Україні й зарубіжних країнах запропоновано підстави для класифікації територіальних мікрогромад;
визначення предмета відання органів СОН в Україні;
визначення переліку власних повноважень, які надаються органам СОН при їх створенні й у процесі їх функціонування (на підставі порівняльно-правового дослідження органів СОН в Україні й зарубіжних країнах);
угрупування нормативно-правових актів, які регламентують створення й діяльність органів СОН в Україні;
наукові погляди на розвиток органів СОН у незалежній Україні і на зміни у їх правовому становищі протягом 1990 – 2009 рр.;
набули подальшого розвитку ідеї та положення:
про територіальну самоорганізацію населення у світі;
про громадську теорію місцевого самоврядування; змодельовано риси органів СОН при її використанні;
про громадянське суспільство і його складову – третій (добровільний неприбутковий) сектор суспільства;
про доктринальне забезпечення процесу делегування органам СОН деяких повноважень місцевих рад в Україні (за підсумками компаративістського дослідження органів СОН в Україні й зарубіжних країнах);
про вдосконалення нормативно-правової регламентації створення й діяльності органів СОН в Україні (з використанням засобів порівняльно-правового аналізу органів СОН в Україні й зарубіжних країнах);
про національний історичний і сучасний зарубіжний досвід співпраці органів СОН з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інститутами добровільного неприбуткового сектора з метою більш ефективної реалізації власних повноважень (на підставі порівняльно-правового дослідження органів СОН в Україні й зарубіжних країнах).
Практичне значення одержаних результатів. У дисертації на підставі вивчення зарубіжного досвіду запропоновано можливі напрямки розвитку органів СОН з урахуванням основних напрямків розбудови громадянського суспільства й муніципальної реформи в Україні, а також концепцію здійснення нормативно-правової регламентації створення й діяльності цих органів за кожним напрямком.
Основні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані у:
науково-дослідній роботі – для подальшого розроблення проблем місцевого самоврядування, зміцнення громадянського суспільства і локальної демократії, для теоретичного обґрунтування муніципальної реформи у частині наближення до міжнародно-правових муніципальних стандартів;
законотворчій діяльності – для вдосконалення чинного законодавства України, перш за все – Законів «Про органи самоорганізації населення» і «Про місцеве самоврядування в Україні»;
юридичній практиці – працівниками державних органів і органів місцевого самоврядування, які взаємодіють з органами СОН, посадовими особами й активістами органів СОН;
сфері підготовки фахівців із правознавства – при розробленні навчальних програм із конституційного права України, муніципального права України, державного права зарубіжних країн;
правовиховній роботі – для підвищення рівня правової культури населення, депутатів місцевих рад і службовців органів місцевого самоврядування, посадових осіб та активістів органів СОН, пересічних членів територіальних мікрогромад.
Матеріали дисертаційного дослідження впроваджено:
у нормопроектну діяльність при:
підготовці ініційованої дисертантом та наданої до Комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування Верховної Ради України нової редакції Закону України «Про органи самоорганізації населення в Україні» (довідка кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії від 14 грудня 2009 р. № 103);
підготовці ініційованої Всеукраїнською асоціацією сприяння місцевому самоврядуванню нової редакції Закону України «Про органи самоорганізації населення в Україні» (довідка-підтвердження Всеукраїнської асоціації сприяння місцевому самоврядуванню від 14 грудня 2009 р. № 12);
підготовці правової позиції науковців кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії щодо права органу місцевого самоврядування скасовувати свої рішення, прийняті раніше, чи вносити до них зміни – на запит Конституційного Суду України (довідка кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії від 14 грудня 2009 р. № 102);
наданні відзиву на проект Статуту територіальної громади міста Одеси, підготовлений робочою групою за конкурсом щодо визначення переможця – наукової установи з розробки Статуту територіальної громади міста Одеси за дорученням Одеської міської ради (довідка кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії від 14 грудня 2009 р. № 104);
у правозастосовну практику при:
діяльності громадської організації «Лицем до лиця» (довідка громадської організації «Лицем до лиця» від 11 грудня 2009 р. № 32);
діяльності органу самоорганізації населення – комітету мікрорайону «Золотий Берег» (довідка органу СОН – комітету мікрорайону «Золотий Берег» від 7 грудня 2009 р. № 29);
утворенні органу СОН багатоквартирного будинку (м. Одеса, пров. Успенський, голова ініціативної групи Т. М. Кучинська), утворення квартального органу СОН – голова ініціативної групи Т. В. Стоянова (м. Одеса, вул. Скворцова), утворення сільського органу СОН – голова ініціативної групи В. В. Седяшева (с. Фонтанка – 2 Одеської області). Ці органи СОН перебувають у процесі утворення;
діяльності органу самоорганізації населення – комітету мікрорайону «Жеваховський» (довідка органу СОН – комітету мікрорайону «Жеваховський» від 11 грудня 2009 р. № 10/12);
у навчальний процес при:
викладанні навчальних дисциплін «Муніципальне право України», «Конституційне право України», «Державне право зарубіжних країн», «Основи правознавства України», «Теорія держави і права» і при підготовці навчально-методичних матеріалів із зазначених курсів;
викладанні англомовних спецкурсів «Порівняльне муніципальне право», «Сучасні концепції у конституційному праві: країни родини загального права», «Права людини в Україні» і при підготовці навчально-методичних матеріалів із зазначених курсів;
здійсненні керівництва дипломними і магістерськими роботами.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на:
засіданнях кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії, кафедри європейської інтеграції Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, на щотижневих зустрічах аспірантів юридичного факультету Королівського коледжу Лондона Університету Лондона;
методологічному семінарі професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії;
міжнародних і всеукраїнських конференціях, симпозіумах, семінарах, круглих столах і громадських слуханнях, серед яких: І конференція органів самоорганізації населення м. Одеса «Механізми конструктивної взаємодії органів місцевого самоврядування з органами самоорганізації населення» (Одеса, 2005 р.); Всеукраїнський науково-практичний семінар «Місцеві ініціативи як форма локальної демократії» (Одеса, 2005 р.); круглий стіл «Територіальна організація влади в Україні: проблеми наближення до Європейських стандартів» (Одеса, 2005 р.); симпозіум Towards a Global Bio-Policy? The UNESCO Universal Declaration on Bioethics and Human Rights in Perspective (Лондон, 2007 р.); науково-практичний семінар: «Європейський союз: 50 років після Римських угод. Євроінтеграційні перспективи України: нові моделі» (Одеса, 2007 р.); науково-практичний семінар «Зв’язок науки конституційного (державного) права з юридичною практикою в історії одеської школи права» (Одеса, 2007 р.); круглий стіл «Благоустрій міста: проблеми та шляхи вирішення» (Миколаїв, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри» (Одеса, 2008 р.); ІІІ Всеукраїнський круглий стіл «Актуальні проблеми філософії права (юридична герменевтика)» (Одеса, 2008 р.); ІV Всеукраїнська науково-практична конференція «Удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності органів самоорганізації населення» (Одеса, 2008 р.); міжнародна наукова конференція «Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції (пам’яті професора О. В. Сурілова)» (Одеса, 2008 р.); Круглий стіл «Нова Конституція – чому? Як? Коли?» (Одеса, 2008 р.); ІІІ Всеукраїнський круглий стіл «Актуальні проблеми філософії права (юридична герменевтика)» (Одеса, 2008 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (Хмельницький, 2008 р.); ІІІ міжнародний науковий семінар «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (Партеніт, Автономна республіка Крим, 2008 р.); щорічні Всеукраїнські громадські слухання «Політико-правове забезпечення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування» (Одеса, 2009 р.); круглий стіл «Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку» (Харків, 2009 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Проблеми розвитку місцевого самоврядування в аспекті євроінтеграції України» (Харків, 2009 р.);
звітних конференціях науково-викладацького складу Одеської національної юридичної академії, Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України;
тренінгах Програми розвитку ООН (ПРООН) в Азербайджані (Баку, 2008 р.), в Таджикистані (Душанбе, 2009 р.); ІІ міжнародній школі соціального менеджменту та громадянських ініціатив (Друскінінкай, Литва, 2005 р.); тренінгу програми сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні «Інформаційна діяльність органів місцевого самоврядування як основа інформаційної відкритості» (Одеса, 2009 р.), навчальному курсі Американського університету в Парижі «Європейська місцева демократія» (Париж, 2009); на навчальному курсі Центральноєвропейського університету «Викладання правознавства, прав людини і етики» (Будапешт, 2009 р.).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у двох монографіях, двадцяти семи статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у двадцяти дев’яти інших публікаціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дослідженні вирішено наукову проблему теоретичного обґрунтування і розроблення на матеріалах компаративістського дослідження пріоритетного напрямку подальшого розвитку вітчизняних органів СОН і концепції здійснення нормативно-правового забезпечення цього розвитку.
До основних результатів здійсненого наукового дослідження належать такі висновки.
1. На сучасному етапі в Україні бракує комплексних досліджень органів СОН. Робіт радянських учених недостатньо з огляду на те, що за часів СРСР органи СОН привертали увагу дослідників не протягом свого існування, а періодично (у 30-х рр. минулого століття, у 60-70-х рр. минулого століття), і вивчалися як один із видів органів громадської самодіяльності, а не органів місцевого самоврядування, якими вони є нині. Однак праці Ц. А. Ямпольської, А. І. Лук’янова і Б. М. Лазарева, Ю. М. Козлова, І. П. Бутка, М. І. Корнієнка створили підґрунтя для сучасних досліджень органів СОН Д. В. Кольцової, А. С. Крупніка, О. С. Орловського, О. Г. Остапенко. Що ж до провідних фахівців із питань місцевого самоврядування в Україні, то вони вкрай рідко приділяють увагу вивченню органів СОН. Це зумовлює актуальність дисертаційного дослідження.
За умов недостатності історичного і сучасного вітчизняного досвіду для вирішення поточних проблем органів СОН в умовах становлення громадянського суспільства і триваючої муніципальної реформи, нагальним є звернення до практики зарубіжних країн. Ступінь актуальності дисертаційного дослідження підвищується тому, що вітчизняних компаративістських досліджень органів СОН в Україні й у зарубіжних країнах майже не існує, за винятком двох статей О. С. Орловського, у яких він наводить порівняльно-правовий аналіз органів СОН в Україні, США і РП.
2. Здійснення компаративістських досліджень органів СОН в Україні і у зарубіжних країнах утруднюється мовним бар’єром і складністю виявлення іноземних аналогів цих органів. Для їхнього пошуку доцільно використовувати таку методику:
вивчити муніципальну систему країни – у певних державах, переважно пострадянських, органи СОН належать до неї; вони мають публічну природу;
якщо аналоги органів СОН не знайдено, продовжувати їх пошук серед інститутів добровільного неприбуткового (третього) сектора суспільства. У більшості зарубіжних країн органи СОН функціонують у цьому секторі; вони мають громадську природу.
3. На підставі вивчення досвіду зарубіжних країн виявлено, що, незважаючи на те, чи належать органи СОН до муніципальної системи, існує зв'язок між їх місцем у суспільстві і тим, яка теорія про природу місцевого самоврядування переважає у державі.
Громадська теорія нині не застосовується; використання державної теорії місцевого самоврядування завжди супроводжується включенням органів СОН до муніципальної системи. Що ж до громадсько-державної теорії, то при проведенні порівняльно-правового дослідження виявлено, що її доцільно поділяти на таку, що тяжіє до громадської теорії місцевого самоврядування, і таку, що тяжіє до державної теорії місцевого самоврядування. У країнах, які використовують громадсько-державну теорію, що тяжіє до державної теорії місцевого самоврядування, органи СОН належать до муніципальної системи. У країнах, які використовують громадсько-державну теорію, що тяжіє до громадської теорії місцевого самоврядування, органи СОН є інститутом громадянського суспільства, точніше – добровільного неприбуткового (третього) сектора.
4. Добровільний неприбутковий (третій) сектор, у сукупності з родинним сектором, формує громадянське суспільство. Основними ознаками інститутів третього сектора, до якого в деяких державах належать органи СОН, є: організаційна єдність; приватна природа; заснування інституту з метою іншою, ніж отримання прибутку; заснування інституту без тиску з боку органів публічної влади та їх посадових осіб та його існування завдяки добровільній фінансовій і трудовій підтримці населення; самостійне керування своїми справами.
5. У процесі пошуку об’єктів для проведення порівняльно-правового дослідження органів СОН виявлено, що в зарубіжних країнах органи СОН мають або виключно громадську, або виключно публічну природу (якщо вони належать до муніципальної системи). Нині в Україні існують як органи СОН із громадською, так і з публічною природою, хоча кількість останніх є значно більшою. При порівняльно-правовому аналізі не виявлено держав, у яких би водночас існували органи СОН і з публічною, і з громадською природою, як в Україні. Наявність у національній системі місцевого самоврядування органів СОН як із громадською, так і з публічною природою значно гальмує процес подальшого розвитку й удосконалення цієї системи, а також розбудову громадянського суспільства.
Розгляд переваг та вад органів СОН із публічною та з громадською природою, а також результати компаративістського дослідження надають підстави стверджувати про більшу прийнятність для сучасної України органів СОН із громадською природою.
6. На сучасному етапі в Україні органи СОН – це представницькі органи, що захищають соціальні, економічні, культурні та ін. інтереси місцевого характеру членів територіальної мікрогромади. Вони створюються внаслідок територіальної самоорганізації населення.
7. Органи СОН у містах – це будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайону або району в місті (в останньому випадку територія їх діяльності не повинна збігатися з територією діяльності відповідної місцевої ради). Порівняльно-правове дослідження органів СОН в Україні і в зарубіжних країнах надає підстави класифікувати ці органи залежно від способу їх легалізації та залежно від наявності або відсутності в них повноважень, делегованих відповідною місцевою радою.
8. Територіальна мікрогромада – це жителі частини населеного пункту, між якими сформувалися відносно стійкі прямі соціальні зв’язки. Термін «територіальна мікрогромада» запропоновано за підсумками компаративістського аналізу органів СОН в Україні і в зарубіжних країнах.
Для реформування органів СОН доцільно враховувати класифікації територіальних мікрогромад за підставами, які запропоновано за підсумками вивчення зарубіжного досвіду: за кількістю їх членів, які мають право голосу на місцевих виборах; за типом населеного пункту, у якому вони існують (сільський або міський); залежно від того, чи було реалізовано членами територіальної мікрогромади право на самоорганізацію населення за місцем проживання.
9. Вивчення національного історичного досвіду створення й функціонування органів СОН свідчить про те, що перші органи СОН у містах (домові комітети) виникли у 1917 р. з ініціативи населення і мали громадську природу. Метою їх утворення був захист власної безпеки і майна членів відповідних територіальних мікрогромад. Згодом державні органи почали покладати на ці органи СОН облік пожильців, видачу довідок, приписку осіб за певною адресою, перевірку дозволу на прибуття до міста, виконання деяких інших повноважень.
Громадську природу одразу після своєї появи мали й інші види органів СОН (вуличні, квартальні та ін. комітети), які з’явилися у 1933 р. в місті Горлівка для покращання ситуації з благоустроєм побуту. Їхнім прообразом стали домові комітети і такі, що з’явилися у період непу, житлово-орендні кооперативи, які охоплювали кілька будинків.
Значні успіхи органів СОН у містах у благоустрою побуту і в інших сферах зумовили їх подальший розвиток під пильним контролем і під керівництвом державних органів; виникнувши як громадські організації, вони поступово перетворювалися на інститути з публічною природою. Однак радянські вчені розглядали органи СОН як різновид органів громадської самодіяльності.
10. До 1933 р. нормативно-правова регламентація створення й діяльності органів СОН у містах на території сучасної України була відсутня.
Починаючи з 1933 р. нормативно-правове регулювання їх створення й функціонування у деяких містах почало здійснюватися за допомогою актів місцевих рад, переважно обласних та міських, або актів їхніх виконавчих комітетів. Для ефективної нормативно-правової регламентації створення й діяльності органів СОН було недостатньо цих поодиноких актів місцевих органів, які, виходячи з власного досвіду взаємодії з органами СОН, установлювали порядок призначення або обрання їх членів, організації їх роботи, керівництва нею тощо. Така різноманітність зумовлювала наявність неоднакових підходів до питань створення, реєстрації, компетенції тощо органів СОН.
Нормативно-правова регламентація створення й діяльності органів СОН державними органами й органами суб’єктів федерації була поки що відсутня. В їхніх актах, як і раніше, констатувався лише факт існування цих органів.
11. З 1949 р. в УРСР почали з’являтися республіканські акти, які регламентували порядок утворення, функціонування, правовий статус окремих видів органів СОН. Однак створення, діяльність тощо всіх без винятку видів органів СОН було врегульовано у 1975 р., з прийняттям Положення «Про громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні, дільничні, домові комітети в Українській РСР». Цей акт, із змінами і доповненнями, внесеними у 1985 р., регулював порядок їх утворення і функціонування до набуття чинності Законом «Про органи самоорганізації населення» у 2001 р.
Органи СОН було включено до муніципальної системи у 1990 р. Законом «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Отже, минуло майже 10 років між включенням органів СОН до системи місцевого самоврядування і принциповим переглядом законодавства про них у 2001 р.
12. Із моменту включення органів СОН до системи місцевого самоврядування в Україні не вироблено єдиного послідовного підходу до нормативно-правової регламентації створення й діяльності органів СОН. Це призвело до того, що нині в країні існують органи СОН як із громадською, так і з публічною природою. На неї впливає передусім те, від кого виходила ініціатива їхнього створення, ким і на яких умовах вони фінансуються та наскільки їх члени є незалежними від органів публічної влади та їх посадових осіб.
13. За підсумками порівняльно-правового дослідження визначено, що в країнах, які використовують державну або громадсько-державну теорію місцевого самоврядування, яка тяжіє до державної, нормативно-правова регламентація створення й функціонування органів СОН здійснюється переважно на місцевому рівні з урахуванням поодиноких норм центральних органів державної влади. Незважаючи на те, що ця регламентація відбувається на місцевому рівні, вона є подібною в усіх містах, адже відповідні місцеві органи не мають незалежності, коли йдеться про її здійснення.
У країнах, де реалізовано громадсько-державну теорію місцевого самоврядування, яка тяжіє до громадської, нормативно-правова регламентація створення й діяльності органів СОН здійснюється переважно на державному рівні. Оскільки ці органи не належать до системи місцевого самоврядування, часто (але не завжди) існує центральний орган виконавчої влади, який здійснює функції державного регулятора щодо них. На місцевому рівні нормативно-правова регламентація має факультативний характер і полягає переважно у створенні додаткових сприятливих умов для існування і розвитку органів СОН.
14. Компаративістський аналіз свідчить про відсутність в Україні єдиного виваженого підходу до нормативно-правової регламентації створення й діяльності органів СОН, поки що вона є детальною і на державному, і на місцевому рівні. Часто локальні норми вступають у протиріччя із державними, що значно утруднює розвиток органів СОН.
Виходячи із цього, в Україні доцільно запровадити єдиний підхід до здійснення нормативно-правової регламентації створення й функціонування органів СОН. Але це навряд чи можливо без визначення і послідовного дотримання теорії місцевого самоврядування, яка переважатиме у державі. Адже саме з урахуванням її положень буде продовжено муніципальну реформу в частині визначення місця органів СОН у суспільстві – чи вони залишаться елементами системи місцевого самоврядування, чи будуть виключені з неї.
15. Порівняльно-правове дослідження надало підстави узагальнити, що до функцій органів СОН – елементів системи місцевого самоврядування належать функція розвитку територіальної мікрогромади, правозахисна функція і функція надання послуг. Органам СОН, які не належать до муніципальної системи, притаманна також функція надання ресурсів іншим інститутам добровільного неприбуткового сектора та координації їхніх дій.
При здійсненні компаративістського аналізу узагальнено, що підхід до визначення переліку повноважень органів СОН залежить від того, чи є вони елементом муніципальної системи. Якщо органи СОН належать до системи місцевого самоврядування, перелік їх повноважень закріплено у нормативно-правових актах. Вони діють за принципом «заборонено все, що не дозволено законом». Якщо органи СОН до муніципальної системи не включено, вони самі обирають, які повноваження виконуватимуть, керуючись потребами членів територіальної мікрогромади і чинним законодавством. У цьому випадку вони функціонують за принципом «дозволено все, що не заборонено законом».
16. В Україні Закон «Про органи самоорганізації населення» містить вичерпний перелік власних повноважень, серед яких органи СОН можуть обрати для себе ті, які будуть виконувати. Порушуючи його вимоги, деякі міські ради покладають додаткові повноваження на всі органи СОН. Законом передбачено можливість делегування органам СОН повноважень місцевих рад, але на практиці воно поки що не відбувалося.
Можливості прямого запозичення зарубіжного досвіду для вирішення проблем із делегуванням органам СОН повноважень місцевих рад є обмеженим. При проведенні порівняльно-правового дослідження виявлено: таке делегування передбачено в законодавстві лише поодиноких держав, у яких органи СОН належать до системи місцевого самоврядування. Для розширення можливостей використання зарубіжного досвіду при вдосконаленні делегування повноважень органам СОН місцевими радами, у процесі порівняльно-правового дослідження було встановлено, що у країнах, де органи СОН не включаються до муніципальної системи, найбільш близьким аналогом делегування є укладання контрактів з органами публічної влади для виконання робіт і надання послуг.
17. На підставі проведеного компаративістського дослідження органів СОН в Україні і в зарубіжних країнах сформульовано пропозиції, які можуть стати в нагоді при визначенні напрямку реформування місця органів СОН у сучасному суспільстві, при створенні концепції здійснення нормативно-правового регулювання створення й діяльності цих органів і при внесенні змін і доповнень до нормативно-правових актів, які регламентують створення й функціонування органів СОН в Україні і потребують негайного перегляду.
Вибір напрямку подальшого розвитку органів СОН вимагає певного часу й узгодження з триваючою муніципальною реформою. Але яке б рішення не було прийнято, є питання, вирішення яких є необхідним нині. Вони стосуються спрощення порядку утворення органів СОН та їх легалізації; обрання членів органів СОН і визначення їх правового становища; правової природи актів органів СОН; зміцнення матеріальних і фінансових основ їх функціонування.
18. Вивчений у процесі порівняльно-правового дослідження досвід зарубіжних країн свідчить про наявність двох сучасних підходів до визначення місця органів СОН у суспільстві. Вони розглядаються як органи місцевого самоврядування у країнах, які використовують державну або громадсько-державну теорію місцевого самоврядування, яка тяжіє до державної теорії. Якщо в процесі здійснення муніципальної реформи в Україні буде обрано такий шлях, органи СОН залишаться в муніципальній системі, а кількість їх громадських рис буде послідовно зменшуватися. У разі подальшого розвитку органів СОН за таким напрямком доцільним вбачається ще більше наближення їх до інших органів місцевого самоврядування, особливо тих, що також мають представницький характер. Найбільший інтерес являтиме практика функціонування міських рад.
Другий напрямок реформування положення органів СОН в українському суспільстві стане органічною частиною муніципальної реформи у випадку послідовної реалізації громадсько-державної теорії місцевого самоврядування, яка тяжіє до громадської теорії. Цей напрямок передбачає виключення органів СОН із муніципальної системи і наближення органів СОН до інших інститутів добровільного неприбуткового сектора. Вони є різноманітними, тому що утворюються і внаслідок самоорганізації за інтересами, і внаслідок територіальної самоорганізації населення. При обранні цього напрямку реформування в нагоді стане досвід створення й функціонування тих інститутів, які, як і органи СОН, створено внаслідок територіальної самоорганізації населення. Крім того, на органи СОН доцільно поширити дію законодавства про громадські організації (із певними зауваженнями). Ці пропозиції враховано в авторському законопроекті «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про органи самоорганізації населення», який розміщено у додатках до дисертації.
19. Розгляд переваг і вад кожного з підходів на матеріалах порівняльно-правового дослідження свідчить про доцільність обрання Україною напрямку реформування, що передбачає виключення органів СОН із системи місцевого самоврядування. Таке рішення повною мірою відповідатиме демократичним процесам у державі і поступовій євроінтеграції, яка передбачає, серед іншого, наближення до європейських стандартів локальної демократії, побудови громадянського суспільства та муніципальних стандартів. У разі прийняття рішення про виключення органів СОН із системи місцевого самоврядування, доцільним буде зосередження нормативно-правової регламентації їх діяльності на державному рівні із можливістю впровадження на місцевому рівні факультативних пільг і заохочень.
Наявність двох напрямків реформування органів СОН в Україні і вибір найбільш оптимального з них може служити підґрунтям для наукових дискусій, а перспективи подальших досліджень вбачаються у більш детальному розробленні пропозицій, спрямованих на реалізацію того з напрямків реформування положення органів СОН у суспільстві, який буде обрано.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні / В. Б. Авер’янов. – К. : Ін Юре, 1997. – 48 с.
2. Авер’янов В. Б. Проблеми забезпечення верховенства права у сфері виконавчої влади / В. Б. Авер’янов // Українське право. – 2006. – № 1. – С. 267–276.
3. Александер Дж. С. Парадокси громадянського суспільства / Дж. С. Александер // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – № 1. – С. 27–41.
4. Алексеев О. Б. Остов России [Електронний ресурс] / О. Б. Алексеев, О. И. Генисаретский, П. Г. Щедровицкий. – Режим доступу : http://locgov.mpsf.org/bible_attachments/html/cd2/IZD_TXT/index.htm
5. Алексеева–Бескина Т. Искусственная середа обитания и парадоксы феномена города / Т. Алексеева–Бескина // Муниципальная власть. – 2005. – № 4. – С. 80–85.
6. Алексеева–Бескина Т. Мы делаем город, город делает нас / Т. Алексеева–Бескина // Муниципальная власть. – 2004. – № 6. – С. 106–111.
7. Алексеенко Н. Всюду глаз и воздействие активистов / Н. Алексеенко // Советы депутатов трудящихся. – 1961. – № 5. – С. 37–41.
8. Алмазов (Малевич) С. Л. Настольный справочник домоуправлений / С. Л. Алмазов (Малевич), Б. Б. Веселовский. – М. : Изд–во Московского управления недвижимым имуществом (МУНИ), 1926. – 322 с.
9. Амелькин В. Депутат и самодеятельные организации населения / В. Амелькин // Советы депутатов трудящихся. – 1961. – № 11. – С. 91–93.
10. Антипин Г. А. Уличные комитеты в городе и на селе / Г. А. Антипин, В. Н. Михалкевич. – М. : Московский рабочий, 1960. – 39 с.
11. Антонов В. Об’единение жилищно – арендных кооперативов в союзы / В. Антонов // Жилищно–арендная кооперация (Сборник статей, практических указаний и официальных материалов). – М. : Изд–во «Вопросы труда», 1925. – С. 102–105.
12. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран. Учебное пособие / К. В. Арановский. – М. : Издательская группа «ФОРУМ» – «ИНФРА – М», 1999. – 488 с.
13. Асоціація органів самоорганізації населення міста Вінниці вважає недоцільним утримання районних у місті рад [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.myvin.com.ua/ua/news/news_vin/stuff/92.html
14. Аюпов А. Перемены в Керчи / А. Аюпов // Власть Советов. – 1936. – № 10. – С. 9–12.
15. Баймуратов М. А. Конституционно–проектная регламентация местного самоуправления и территориальных коллективов / М. А. Баймуратов // Юридический вестник. – 1996. – № 1. – С. 95–100.
16. Балобанов А. Е. Местные сообщества в местном самоуправлении как образовательная задача [Електронний ресурс] / А. Е. Балобанов. – Режим доступу : http://locgov.mpsf.org/bible_attachments/html/cd2/IZD_TXT/izd22/main.html
17. Барабашев Г. В. Главное звено самоуправления / Г. В. Барабашев // Советы народных депутатов. – 1986. – № 1. – С. 9–17.
18. Барабашев Г. В. Советское строительство: Учебник / Г. В. Барабашев, К. Ф. Шеремет. – М. : Юридическая литература, 1988. – 560 с.
19. Баранова К. К. Бюджетный федерализм и местное самоуправление в Германии / К. К. Баранова. – М. : Финпресс, 2000. – 240 с.
20. Басин Ю. Г. Некоторые вопросы развития советского жилищного права в период строительства коммунизма / Ю. Г. Басин // Советское государство и право. – 1962. – № 10. – С. 111–116.
21. Батанов О. В. Конституційно–правовий статус територіальних громад в Україні: Монографія. За заг. ред. В. Ф. Погорілка / О. В. Батанов. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 512 с.
22. Батанов О. В. Органи самоорганізації населення. Як вони бачаться в Києві / О. В. Батанов // Віче. – 2002. – № 10. – С. 5–12.
23. Батанов О. В. Територіальна громада – первинний суб’єкт муніципальної влади в Україні: поняття і ознаки / О. В. Батанов // Вісник Центральної виборчої комісії України. – 2008. – № 2. – С. 51–57.
24. Бездушный Н. Исполком направляет силы общественников / Н. Бездушный // Советы депутатов трудящихся. – 1964. – № 10. – С. 70–76.
25. Белокуров О. В. Территориальное общественное самоуправление в системе местного самоуправления [Електронний ресурс] / О. В. Белокуров. – Режим доступу : http://locgov.mpsf.org/bible_attachments/html/cd2/IZD_TXT/mun3/4.htm
26. Белянкин М. Городское хозяйство УССР на пороге 1932 г. / М. Белянкин // За социалистическую реконструкцию городов (СОРЕГОР). – 1932. – № 1. – С. 70–71, 74.
27. Бельтюков И. Благоустройству городов и сел Украины – ударные темпы / И. Бельтюков // Власть Советов. – 1935. – № 13. – С. 15–16.
28. Бельтюков І. Г. Успіхи і завдання рад у благоустрою міст радянської України / І. Г. Бельтюков // Радянська Україна. – 1935. – № 7. – С. 39–45.
29. Бершеда Р. В. Участие общественности в деятельности Советов (по материалам Украинской СССР) / Р. В. Бершеда // ХХІІІ съезд КПСС и вопросы государственного строительства. – М. : Мысль, 1968. – С. 189–197.
30. Біла-Тіунова Л. Р. Публічна служба як адміністративно-правова категорія / Л. Р. Біла-Тіунова // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – О. : Юрид. л–ра, 2009. – Т. 8. – С. 142–154.
31. Бобович Р. Самоуправление начинается с подъезда / Р. Бобович // Муниципальная власть. – 2002. – № 3 – 4. – С. 75–77.
32. Бобровников Н. И. Развитие советской демократии и новые формы участия трудящихся в работе Советов / Н. И. Бобровников // Советское государство и право. – 1960. – № 10. – С. 41–51.
33. Богословська І. План розвитку країни. Скорочена версія для індивідуального та колективного усвідомлення / І. Богословська, І. Дідковський, О. Чалий. – К. : Вид. компанія «Воля», 2005. – 204 с.
34. Большевистская забота о рабочем жилище! // Правда. – 1933. – 31 октября. – С. 1.
35. Борденюк В. I. Деякі проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування у містах з районним поділом / В. I. Борденюк // Право України. – 2001. – № 2. – С. 53–57.
36. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно–правові основи співвідношення та взаємодії: Монографія / В. І. Борденюк. – К. : Парламентське вид–во, 2007. – 576 с.
37. Борденюк В. І. Співвідношення місцевого самоврядування та державного управління: конституційно–правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юр. наук: спец. 12. 00. 02 «Конституційне право; муніципальне право» / В. І. Борденюк. – К., 2009. – 40 с.
38. Бориславський Л. В. Загальні засади конституційного ладу: принцип народовладдя та форми його здійснення / Л. В. Бориславський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 207–212.
39. Бощенко Г. Роль органов самоорганизации населения в осуществлении общественного контроля в сфере жилищно–комунального хозяйства / Г. Бощенко // Сборник материалов Третьей всеукраинской научно–практической конференции по вопросам самоорганизации населения «Качественные жилищно–коммунальные услуги – общее дело власти и громады». Одесса, 17 – 18 сентября 2007 года. / Под редакцией В. И. Брудного, А. С. Крупника, А. С. Орловского. – Одесса: ХОББИТ – ПЛЮС, 2007. – С. 86–87.
40. Брудний В. І. Моніторинг діяльності органів місцевого самоврядування щодо створення умов для розвитку громадських організацій та органів самоорганізації населення. Аналітичний звіт за підсумками виконання проекту “Вплив місцевої влади на розвиток третього сектору» / В. І. Брудний, А. С. Крупник, О. С. Орловський. – Одеса: ХОББІТ ПЛЮС, 2008. – 152 с.
41. Брудный В. И. Методика отбора органов самоорганизации населения для делегирования им Одесским городским советом части собственных полномочий, финансов и имущества / В. И. Брудный, А. С. Крупник, А. С. Орловский. – Одесса: Хоббит, 2005. – 40 с.
42. Брук А. Массовые организации городских советов (в порядке обсуждения) / А. Брук // Советское строительство. – 1937. – № 6. – С. 68–72.
43. Булгаков В. Домашние хозяйки / В. Булгаков // Власть Советов. – 1936. – № 20. – С. 22–24.
44. Бусыгина И. М. Регионы Германии / И. М. Бусыгина. – М: РОССПЭН, 2000. – 352 с.
45. Бутко И. Ф. Местные Советы и общественные комитеты / И. Ф. Бутко, Н. И. Корниенко // Советское государство и право. – 1976. – № 11. – С. 111–116.
46. В Івано-Франківську визначать кращий будинковий комітет, кращий територіальний комітет та краще ОСББ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zik.com.ua/ua/news/2009/03/11/172797
47. В районных Советах Москвы // Советы депутатов трудящихся. – 1961. – № 1. – С. 79.
48. Валевский Н. Конкурс – соревнование городов / Н. Валевский // Власть Советов. – 1934. – № 11–12. – С. 28–29.
49. Валевский Н. Поход за культурный город / Н. Валевский // Социалистический город. – 1934. – № 3. – С. 5–8.
50. Валевский Н. Соревнование советов по благоустройству городов / Н. Валевский // Власть Советов. – 1935. – № 11. – С. 23.
51. Валевский Н. Уличные комитеты / Н. Валевский // Власть Советов. – 1935. – № 24. – С. 23–24.
52. Валевский Н. Уличные комитеты в борьбе за благоустройство / Н. Валевский // Социалистический город. – 1935. – № 4. – С. 3–5.
53. Валюзин А. Уличные комитеты / А. Валюзин // Советы депутатов трудящихся. – 1958. – № 5. – С. 98–100.
54. Варичева Е. Г. Формирование коммуналистских связей по месту жительства. Экскурс в недалекое прошлое / Е. Г. Варичева // Формирование системы коммуналистских связей граждан по месту жительства как одного из механизмов социальной и правовой защиты в условиях переходного кризисного общества. Сб. ст. / Глав. ред. Голубович И. В. – Одесса: Друк, 2000. – С. 43–50.
55. Васильев В. Привлечение масс к работе советского аппарата / В. Васильев, Ю. Тихомиров // Советы депутатов трудящихся. – 1961. – № 6. – С. 27–39.
56. Вегер З. Квартальні комісії у боротьбі за доброустрій міста / З. Вегер // Радянська Україна. – 1934. – № 11. – С. 59–60.
57. Вегер З. Квартальные комиссии в борьбе за благоустройство / З. Вегер // Власть Советов. – 1935. – № 6. – С. 27.
58. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Б. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
59. Власенко С. Жилищное и коммунальное строительство / С. Власенко // Советское строительство. – 1936. – № 6. – С. 27–35.
60. Волвенко П. В. Діяльність Конституційного Суду України щодо тлумачення Конституції України: теоретичний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / П. В. Волвенко. — К., 2006. – 24 с.
61. Волков М. О ходе конкурсов – соревнований советов 1935 г. по УССР / М. Волков, Б. Боренц // Советское строительство. – 1935. – № 11. – С. 69–78.
62. Волотова М. Активные помошники Советов / М. Волотова // Советы депутатов трудящихся. – 1961. – № 1. – С. 87–88.
63. Всесвітня Декларація місцевого самоврядування // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
64. Габричидзе Б. Н. О формах руководства местных Советов самодеятельными организациями трудящихся / Б. Н. Габричидзе // Советское государство и право. – 1962. – № 11. – С. 126–130.
65. Габричидзе Б. Н. Уличные (квартальные) комитеты / Б. Н. Габричидзе, А. К. Конев. – М. : Изд–во «Юридическая литература», 1965. – 71 с.
66. Гаєвська В. О. Система управління проектами реформування і розвитку житлово-будівельних кооперативів та об'єднань співвласників багатоквартирних будинків : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук : спец. 05. 13. 22 «Управління проектами та розвиток виробництва» / В. О. Гаєвська. – Х., 2006. – 22 с.
67. Газукина П. Уличные комитеты – организаторы культуры и благоустройства / П. Газукина // Власть Советов. – 1934. – № 21. – С. 28–30.
68. Гайдуков Д. Конкурсы все еще развертываются медленно / Д. Гайдуков // Власть Советов. – 1934. – № 14. – С. 15–18.
69. Георгіца А. З. Конституційні принципи: проблеми теорії та їх втілення в Основних законах сучасних держав / А. З. Георгіца // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. – 2000. – № 75. – С. 69–73.
70. Георгіца А. З. Міжнародне публічне право. Загальна частина / А. З. Георгіца. – Чернівці: Рута, 1995. – 232 с.
71. Герус Л. Реконструкция городского хозяйства / Л. Герус // Городской совет. Сборник статей. – М. : Изд–во «Власть Советов» при Президиуме ВЦИК, 1935. – С. 27–60.
72. Говоренкова Т. «Pro» et «contra» / Т. Говоренкова, Д. Савин, А. Чуев // Муниципальная власть. – 2002. – № 1. – С. 67–71.
73. Говоренкова Т. Жилкомхоз времен нэпа / Т. Говоренкова, Д. Савин // Муниципальная власть. – 2001. – № 5. – С. 106–111.
74. Говорова Ф. І. Підсумки першого року стаханівського руху у міському будівництві / Ф. І. Говорова // Социалистический город. – 1936. – № 9. – С. 4–7.
75. Голосніченко І. П. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник. / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора І. П. Голосніченка / І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський, Н. І. Золотарьова. – К. : ГАН, 2005. – 232 с.
76. Голубовский М. Секции и комиссии советов (в порядке обсуждения) / М. Голубовский // Советское строительство. – 1937. – С. 47–54.
77. Гольдштейн Н. О соревновании советов в 1935 году / Н. Гольдштейн // Советское строительство. – 1936. – № 3. – С. 48–55.
78. Гольсмит И. Квартирный вопрос / И. Гольдсмит. – «Знание», 1872. – С. 232–254. Цит. за: Святловский В. В. Жилищный вопрос с экономической точки зрения: в 6 выпусках / В. В. Святловский. – СПБ: Типография Министерства Путей Сообщения, 1902– .– Вып. IV: Жилищный вопрос в России (Очерк жилищных условий). – 1902. – С. ХІV.
79. Горелик. Пути побед / Горелик, Дмитриевский, Левитан // Известия. – 1933. – 14 октября. – С. 3.
80. Городская среда. Технология развития: настольная книга / [В. Л. Глазычев, М. М. Егоров, Т. В. Ильина и др.] – М. : Изд–во Ладья, 1995. – 240 c.
81. Горохов В. Советы и санитарное благоустройство городов / В. Горохов // Власть Советов. – 1933. – № 18. – С. 29–30.
82. Господарський кодекс України вiд 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
83. Государственное право Германии : в 2 т. / [сокращенный перевод немецкого семитомного издания; отв. ред. : Топорнин Б. Н.] – М. : Изд–во ИГиП РАН, 1994 – .–
84. Григориу А. А. Роль местных публичных органов в процессе управления государственными делами в Молдове [Електронний ресурс] / А. А. Григориу. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e–book/apdu/2009–2/doc/3/02.pdf
85. Гриценко Е. В. Местное самоуправление и государство в условиях федерализма (сравнительно–правовое исследование на примере Германии и России) : дис. ... доктора юрид. наук : 12. 00. 02 / Гриценко Елена Владимировна. – С.–Пб., 2002. – 446 c.
86. Гришкин Ю. Где начинается «тихая революция»? / Ю. Гришкин // Муниципальная власть. – 2001. – № 2. – С. 20–22.
87. Грунт З. А. Коммунитаризм и изменение в системе ценностей американского общества / З. А. Грунт // Рабочий класс и мир. – 1989. – № 5. – С. 146–158.
88. Дамирли М. А. О. Сравнительно–правовая наука в Украине: теоретико–методологические традиции (ХІХ – начало ХХ века): Научно–учебное издание / М. А. О. Дамирли. – Одесса: Фенкс, 2007. – 96 с.
89. Демиденко Н. О гласности в работе Совета / Н. Демиденко // Советы депутатов трудящихся. – 1957. – № 1. – С. 58–60.
90. Деятельность органов территориального общественного самоуправления (информация Ассоциации муниципалитетов Кыргызской республики) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.citykr.kg/kant.php
91. Диканский М. Г. Квартирный вопрос и социальные опыты его решения / М. Г. Диканский. – М. : Типография А. П. Поплавского, 1912. – 252 с.
92. Дмитревский В. В поход за хоршую жизнь / В. Дмитревский // Известия. – 1933. – 14 октября. – С. 3.
93. Дмитриев Н. Г. В помощь домовым комитетам / Н. Г. Дмитриев. – М. : Изд–во Министерства коммунального хозяйства РСФСР, 1963. – 80 с.
94. До всіх повстанців та партизанів України: Звернення Всеукраїнського Революційного Комітету, оголошене 10 січня 1920 р. // Збірник Узаконень та Роспоряджень Всеукраїнського Революційного Комітету. – Частина 1 (26–го грудня 1919 – 10–го лютого 1920 року). – Ст. 2.
95. Договор одиннадцати городов // Правда. – 1934. – 13 октября. – С. 1, 3.
96. Додін Є. В. Організація профілактики адміністративних проступків / Є. В. Додін // Сборник научных трудов. Антология юридической мысли. Додин Е. В. : в 4 т. / Е. В. Додин. – Одеса: Полиграф, 2007–. – Т. ІІ. – 2007.– С. 255–262.
97. Доклад В. В. Святловского 2–му Московскому Гигиеническому Обществу 20 янв. 1895 г. «Постановка квартирного вопроса на Западе и новейшие по нему исследования» // Святловский В. В. Жилищный вопрос с экономической точки зрения : в 6 выпусках / В. В. Святловский. – СПБ: Типография Министерства Путей Сообщения, 1902– .– Вып. V: Жилищный вопрос в России (Приложение: уставы, доклады, программы, библиографический указатель и пр.). – 1902. – С. 123–182.
98. Дудченко В. В. Герменевтика права як проблема (методологічний аспект) // Актуальні проблеми політики. – 2003. – Вип. 17. – Ст. 42–50.
98. Дяків Т. Положення про створення органів самоорганізації населення» влада пристосовує під «Самопоміч» [Електронний ресурс] / Т. Дяків. – Режим доступу : http://zik.com.ua/ua/news/2006/09/18/49579
99. Енгельс Ф. До житлового питання // Маркс К. Твори : у 21 т. / К. Маркс, Ф. Енгельс. – К. : Державне вид–во політичної літератури України, 1964–. – Т. 18. – 1964. – С. 199–274.
100. Енгельс Ф. Становище робітничого класу в Англії // Маркс К. Твори : у 26 т. / К. Маркс, Ф. Енгельс. – К. : Державне вид–во політичної літератури України, 1958–. – Т. 2. – 1958. – С. 221–494.
101. Енукидзе А. С. XVII Съезд ВКП(б) и задачи перестройки работы советов / А. С. Енукидзе // Большевик. – 1934. – № 7. – С. 7–20.
102. Європейська Хартія місцевого самоврядування [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=994_036
103. Європейська Хартія регіональної демократії: Науково–практичний коментар / автори – укладачі: Т. М. Безверхнюк, та ін.; Асоціація дослідників держ. управління. – Одеса: ХОББИТ ПЛЮС, 2008. – 186 с.
104. Желтухова Н. А. Обеспечение права граждан на территориальное общественное самоуправление судебными органами конституционного (уставного) контроля в Российской Федерации / Н. А. Желтухова // Судебная реформа в современной России: Материалы Всероссийской научной конференции студентов и аспирантов (2 – 3 декабря 2004 года). Научное издание. Издание осуществлено в авторской редакции. Ред. коллегия: Власенко Н. А., Слободянюк И. П., Каллистратова Р. Ф., Петухов Н. А., Пипко В. Б. – Москва: Изд–во Российской академии правосудия, 2005. – С. 31–32.
105. Жилищное законодательство СССР и УССР. – К: Государственное изд–во литературы по строительству и архитектуре УССР, 1957. – 240 с.
106. Жилищный закон от 1 ноября 1921 г. // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче–Крестьянского Правительства Украины. – 1921. – № 22. – Ст. 641.
107. Жилищный кодекс Российской Федерации от 29 декабря 2004 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://wbase.duma.gov.ru
108. Житловий кодекс УРСР від 30 червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – № 28 (додаток). – Ст. 573.
109. З досвіду роботу Орджонікідзевської районної адміністрації міської ради щодо розвитку системи органів самоорганізації населення району у місті. – Маріуполь: Маріупольська міська рада, відділ організаційної роботи, 2004. – 76 с.
110. Зайцев П. О конкурсах – соревнованиях советов / П. Зайцев // Советское строительство. – 1935. – № 5. – С. 74–80.
111. Зайцев