КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ОСОБИ НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

КОЗИР Олександр Володимирович

УДК 342.737

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ОСОБИ НА
НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА

Спеціальність 12.00.02. – конституційне право;
муніципальне право

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Коломієць Юрій Миколайович
кандидат юридичних наук, доцент

Харків – 2010
З М І С Т

ВСТУП………………………………….………………………………………....3

РОЗДІЛ 1. ПРАВО НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА
ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗАСАД ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ:
ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ…………………….……………..…11

1.1. Історико-правові аспекти розвитку конституційного права
особи на недоторканність житла…….........................................................11

1.2. Поняття та ознаки конституційного права особи на
недоторканність житла…………………………..…………………….......35

1.3. Світовий досвід правової регламентації
права особи на недоторканність житла……………..……………………59

Висновки до розділу 1………………………………...……………...........75

РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА У КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ…...79

2.1. Зміст та елементи конституційного права особи на
недоторканність житла.................................................................................79

2.2. Обмеження конституційного права особи на
недоторканність житла ……........................................................................90

2.3. Гарантії реалізації конституційного права особи на
недоторканність житла…………………………………….......................116

2.4. Особливості забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права особи на недоторканність житла в Україні…..141

Висновки до розділу 2………………………...………………………….167

ВИСНОВКИ……………………………………………...……………..............171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….…..…………….180

В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Протягом усіх років незалежності визначальним вектором державної політики України було й залишається забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності. Розбудова ефективного механізму забезпечення декларованих прав і свобод передбачає формування нових поглядів на взаємовідносини особи, суспільства і держави, у тому числі „доместикацію” („одомашнення”) багатьох сфер життєдіяльності людини й забезпечення недоторканності житла як місця, де зосереджено її особисте і сімейне життя. Проте й досі вітчизняна політико-правова практика відчуває гостру нестачу належної наукової бази в галузі прав людини.
Одним з найменш досліджених у вітчизняній конституційно-правовій науці залишається право особи на недоторканність житла. Ті ж розробки у даній сфері, що мали місце за радянських часів, не відповідають вимогам сьогодення з урахуванням революційних змін, що відбулися протягом останніх двадцяти років у суспільній свідомості, політико-правовій теорії та практиці. Останнім часом у вітчизняній юриспруденції з’явилася низка робіт, в яких прямо чи опосередковано досліджено теоретико-правові (Г.П. Мазур), цивільно-правові (Н.О. Горобець, М.В. Скаржинський, Р.О. Стефанчук) чи кримінально-процесуальні (В.С. Бондар, В.О. Маляров, Е.Є Манівлець) аспекти забезпечення недоторканності житла. Однак конституційно-правові дослідження права на недоторканність житла досі не проводилися.
Означені обставини обумовлюють потребу в поглибленому дослідженні юридичної природи, змісту, гарантій, критеріїв припустимості та форм обмеження права на недоторканність житла в Україні. Особливої актуальності ця тематика має для оптимізації судової практики та правоохоронної діяльності, оскільки саме суди та правоохоронні органи найбільш часто виступають в якості суб’єктів публічної влади, які безпосередньо захищають чи, навпаки, обмежують право особи на недоторканність житла.
Теоретичну основу для проведення дисертаційного дослідження склали праці відомих українських вчених-юристів: М.О. Баймуратова, М.М. Воронова, А.М. Колодія, В.В. Кравченка, П.М. Любченка, Є.О. Мічуріна, О.В. Марцеляка, О.Ю. Олійника, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабиновича, О.Ф. Скакун, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького та ін. Також використовувалися праці російських дослідників: Е.А. Вологіної, А.П. Горшеньова, В. Є. Гулієва, О.Є. Кутафіна, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, Ф.М. Рудинського, П.Ю. Тюріна, І. Є. Фарбера та ін. Нормативну основу дослідження склали міжнародно-правові акти та національне законодавство України і провідних зарубіжних країн, що закріплюють і гарантують право на недоторканність житла як одне з основних особистих (громадянських) прав людини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р. Зміст дослідження відповідає пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затвердженим наказом МВС України від 05.07.2004 № 755.
Мета і завдання дослідження. Метою є створення цілісної концепції конституційного права особи на недоторканність житла, обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення його конституційно-правової регламентації, а також заповнення прогалин, що мають місце в конституційно-правовій теорії з цієї проблематики.
Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:
- дослідити еволюцію конституційного права особи на недоторканність житла;
- з’ясувати поняття та зміст конституційного права особи на недоторканність житла;
- здійснити класифікацію конституційного права особи на недоторканність житла за різними підставами;
- з’ясувати міжнародно-правові стандарти щодо конституційного права особи на недоторканність житла;
- здійснити порівняльно-правовий аналіз конституційного регулювання права на недоторканність житла в зарубіжних країнах;
- сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання досліджуваного права особи в Україні;
- виокремити принципи обмеження конституційного права особи на недоторканність житла;
- дослідити систему гарантій конституційного права особи на недоторканність житла та розкрити значення її елементів;
- проаналізувати роль і місце органів внутрішніх справ у загальному механізмі забезпечення конституційного права особи на недоторканність житла в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі закріплення та реалізації конституційного права особи на недоторканність житла.
Предметом дослідження є право на недоторканність житла як основне (конституційне) право особи .
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичний підхід, що передбачає з’ясування сутності та змісту конституційного права особи на недоторканність житла як явища реальної дійсності в його динаміці, постійному розвиткові та взаємозв’язку з іншими елементами основ правового статусу особи.
Крім того, в роботі комплексно використовувалася низка загальнонаукових та спеціальних методів. Зокрема, за допомогою історико-правового методу досліджувався генезис правового регулювання різноманітних фрагментів конституційного права особи на недоторканність житла та особливості окремих етапів його становлення. Формально-логічний і формально-догматичний методи були використані для формування термінологічної бази дослідження, зокрема для формулювання таких понять, як „житло”, „конституційне право особи на недоторканність житла” тощо. Системно-структурний метод дав змогу розглянути місце конституційного права особи на недоторканність житла в системі прав людини, його взаємодію з іншими правами, які складають конституційний статус особи. Метод моделювання використовувався для визначення перспектив та розробки пропозицій щодо вдосконалення та розвитку конституційного права особи на недоторканність житла. Порівняльно-правовий метод дозволив співставити вітчизняний досвід регулювання конституційного права особи на недоторканність житла з правовим регулюванням цього питання у конституціях зарубіжних країн. Герменевтичний метод був використаний для з’ясування змісту норм конституцій і законів, що регулюють конституційне право особи на недоторканність житла. У роботі над усіма структурними підрозділами дисертації широко використовувалися такі логічні прийоми, як аналіз і синтез, визначення і класифікація.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем конституційно-правового регулювання права особи на недоторканність житла, в якому сформульована авторська концепція даного конституційного права особи.
Новими науковими результатами даного дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, є:
вперше:
- сформульовано авторське визначення конституційного права особи на недоторканність житла як закріпленої конституцією та нормами міжнародного права, гарантованої державою можливості особи шляхом вільного волевиявлення приймати рішення про допуск сторонніх осіб до свого житла;
- здійснено періодизацію процесів формування та розвитку права особи на недоторканність житла; у її межах виокремлено п’ять етапів, що різняться між собою за змістом та історичними рамками: давньосхідний (XX ст. до н.е. – V ст. до н.е.), античний (V ст. до н.е. – VІ ст. н.е.), середньовічний (VI ст. – сер. XVII ст.), період Нового часу (сер. ХVІІ – поч. ХХ ст.), новітній (від закінчення Першої світової війни до сьогодення);
– виокремлено три основні міжнародно-правові стандарти конституційного права особи на недоторканність житла: а) визнання даного права за кожним індивідом незалежно від наявності громадянства чи будь-яких інших соціальних ознак; б) недопущення свавільних чи незаконних посягань на дане право з боку держави; в) забезпечення законодавчого захисту даного права від свавільних чи незаконних посягань;
– обґрунтовано тезу про те, що поняття житла як об’єкта конституційного права на недоторканність житла є значно ширшим за обсягом від аналогічного поняття у цивільному чи житловому праві, оскільки охоплює не тільки приміщення житлового фонду, але й інші приміщення, призначені для постійного чи тимчасового проживання (каюти, купе, автотрейлери тощо), а також пов’язані з ними споруди (балкони, веранди, галереї та ін.);
- сформульовано авторське бачення змісту конституційного права особи на недоторканність житла як сукупності чотирьох елементів (правомочностей особи): а) визначати для третіх осіб режим доступу до житла та перебування у ньому, в т.ч. охороняти житло від незаконних проникнень та створювати засоби, призначені для усунення випадків проникнення до житла без його згоди; б) вимагати від третіх осіб додержуватися недоторканності свого житла; в) у разі порушення недоторканності свого житла звертатися за захистом до держави в особі судових і правоохоронних органів; г) вільно користуватися своїм житлом, самостійно обирати модель власної поведінки у ньому;
- виокремлено три підходи до закріплення права на недоторканність житла, що використовуються в сучасних конституціях: а) широке закріплення (ФРН, Японія, Україна); б) вузьке закріплення (Аргентина, КНР, Росія); в) відсутність закріплення в конституції (Австралія, Франція);
- виокремлено два способи закріплення права на недоторканність житла у сучасних конституціях: автономний (КНР, Польща, Росія), коли це право закріплюється окремо від інших, у т.ч. суміжних, прав, та інтегративний, коли це право закріплюється разом з іншими, як правило суміжними, правами (ПАР, США);
удосконалено:
- розуміння юридичної природи права на недоторканність житла; з’ясовано, що йому притаманні наступні ознаки: а) основоположний (конституційний) характер; б) приналежність до категорії особистих (громадянських) прав; в) міжнародно-правове визнання і закріплення; г) приналежність до прав „першого покоління”; д) індивідуальний характер; е) визнання за кожною людиною, котра проживає в житлі на законних підставах; є) відносність (можливість обмеження з підстав та у спосіб, що передбачені законом);
- поняття житла як об’єкта конституційного права на недоторканність житла; сформульовано авторське визначення житла, як приміщення, призначеного та придатного для проживання в ньому людей та нерозривно пов’язані з ним споруди, що визначають його придатність для проживання;
- конституційні приписи щодо права на недоторканність житла; запропоновано авторську редакцію ст. 30 Конституції України;
дістало подальшого розвитку:
- розуміння обсягу права на недоторканність житла; встановлено, що це право передбачає перебування особи у житлі на законних підставах, а тому не може розраховувати на захист з боку закону особа, яка незаконно розташувала намет чи протиправно вселилася в житло;
- вчення про зміст конституційного права на недоторканність житла; встановлено, що його складають чотири елементи (правомочності особи): а) визначати для третіх осіб режим доступу до житла та перебування у ньому, в т.ч. охороняти житло від незаконних проникнень та створювати засоби, призначені для усунення випадків проникнення до житла без його згоди; б) вимагати від третіх осіб додержуватися недоторканності свого житла; в) у разі порушення його конституційного права на недоторканність житла звертатися за захистом до держави в особі судових і правоохоронних органів; г) вільно користуватися своїм житлом, самостійно обирати модель своєї поведінки у власному житлі;
- уявлення про принципи обмеження права на недоторканність житла; виходячи с положень відповідних міжнародно-правових документів та національного законодавства, виокремлено п’ять основних принципів обмеження даного права: а) законність, б) конкретність, в) обґрунтованість, г) збалансованість, д) недопустимість свавільних обмежень;
- дослідження системи гарантій конституційного права особи на недоторканність житла; організаційно-правові (інституційні) гарантії даного права особи розподілено на президентські, парламентські, судові та правоохоронні;
- дослідження діяльності органів внутрішніх справ України щодо забезпечення конституційного права особи на недоторканність житла.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:
- у процесі викладання в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких навчальних дисциплін, як «Конституційне право України», «Конституційне (державне) право зарубіжних країн», «Конституційні права, свободи та обов’язки»,
- у науково-дослідних цілях – для подальшої розробки теорії засад правового статусу особи;
- у правотворчій роботі – як теоретичний матеріал при розробці та прийнятті законів України, що визначають конституційно-правові засади права особи на недоторканність житла;
- у правозастосуванні – для оптимізації форм і методів діяльності суб’єктів гарантування конституційного права на недоторканність житла;
- у правовиховній роботі серед населення – для підвищення правової культури посадових осіб виконавчої влади та громадян України, формування у них демократичного світогляду.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи доповідалися на: IІІ міжнародній науково-практичній конференції "Від громадянського суспільства – до правової держави" (м. Харків, 24 квітня 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Національні та міжнародні механізми захисту прав людини” (м. Харків, 19-20 вересня 2008 р.); науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених" (м. Харків, 23 травня 2009 р.); V міжнародній науковій конференції "Від громадянського суспільства – до правової держави" (м. Харків, 26-27 лютого 2010 р.); VIII звітній науково-практичній конференції Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС (м. Кіровоград, 19 травня 2010 р.); науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених" (м. Харків, 5 червня 2010 р.). Основні результати дослідження також обговорювалися на теоретичних семінарах, міжкафедральних «круглих столах» і засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях, а також шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Конституційне право особи на недоторканність житла – це закріплена конституцією та нормами міжнародного права, гарантована державою можливість особи здійснювати вільне волевиявлення при прийнятті рішення про допуск сторонніх осіб до свого житла (приміщення, призначеного та придатного для проживання в ньому людей та нерозривно пов’язаних з ним споруд, що визначають його придатність для проживання людей).
2. Виникнення та розвиток права на недоторканість житла є тривалим процесом, хибним було б стверджувати, що виникненням суб’єктивного права особи на недоторканість житла було його закріплення в нормативному акті. Безперечно цьому передували певні обставини, які формували відповідні традиції, важливу роль відіграло і місце житла в системі суспільних цінностей. Становлення права особи на недоторканність житла в нашій державі безперечно пов'язане з відповідними процесами не лише на території України а й в усьому світі. Історико-правовий розвиток права особи на недоторканність житла в світовій історії відбувався не рівномірно і при більш детальному дослідженні доцільно виділити окремі періоди становлення досліджуваного права;
3. Процес історико-правового розвитку конституційного права особи на недоторканність житла можна розділити на п’ять періодів:
а) давньосхідний (XX ст. до н.е. - V ст. до н.е.) – початок об’єктивації правового захисту житла, його сакралізація та виокремлення з-поміж інших видів майна, встановлення жорстких покарань за посягання на житло;
б) античний (V ст. до н.е. – VІ ст. н.е.) – „приватизація” житла, формування концепції „мій дім – моя фортеця”, доповнення норм щодо захисту житла від посягань на нього з боку третіх осіб нормами, що встановлювали процедури обмеження недоторканності житла;
в) середньовічний (VI ст. – сер. XVII ст.) – розуміння недоторканності житла як елементу недоторканності приватної власності; формування прецедентної судової практики у справах про захист житла від протиправних посягань;
г) період Нового часу (сер. ХVІІ – поч. ХХ ст.) – „суб’єктивація” права на недоторканність житла у межах загальної доктрини суб’єктивних прав; закріплення даного права у конституціях „першого покоління”; зближення права особи на недоторканність житла з немайновими правами, що гарантують недоторканність особи;
д) новітній (від закінчення І Світової війни до сьогодення) – розгортання фундаментальних наукових досліджень, присвячених праву особи на недоторканність житла; міжнародне визнання і закріплення даного права; формування міжнародно-правових стандартів у даній сфері.
4. На території сучасної України право особи на недоторканність житла розвивалось значно повільніше. Вперше конституційне право особи на недоторканність житла в його суб’єктивному сенсі на українських землях отримує закріплення у низці нормативних документів періоду громадянської війни 1918-1921 рр., а конституційне закріплення даного права та його гарантування у галузевому законодавстві відбулося тільки в радянський період. Після проголошення незалежності України розпочався процес поступової адаптації вітчизняного законодавства та політико-правової практики до міжнародно-правових стандартів та сприйняття кращих зарубіжних зразків у сфері забезпечення недоторканності житла.
5. Формування ефективного механізму забезпечення конституційного права на недоторканність житла в Україні ускладнюється наявністю низки невирішених проблем теоретичного і позитивно-правового характеру. Серед них – з’ясування суб’єктно-об’єктного складу, змісту й обсягу даного права, припустимих меж його обмеження, а також формування інституційно-правових гарантій даного права і визначення ефективних заходів юридичної відповідальності за посягання на нього.
6. Житло в аспекті досліджуваного нами конституційного права особи слід відрізняти від того, що розуміється під ним у цивільному чи житловому праві. Об’єктом права на недоторканність житла є приміщення, призначене та придатне для проживання в ньому людей та нерозривно пов’язані з ним споруди, що визначають його придатність для проживання людей. При цьому слід орієнтуватися на більш широку семантику іншомовних аналогів українського слова „житло”, як-то англійське „home” чи французьке „domicile”, а також процентну практику Європейського суду з прав людини.
7. Недоторканність в аспекті предмету нашого дослідження можна визначити як заборону у будь-який спосіб проникати до житла особи без її згоди, крім випадків, передбачених конституцією та законами країни. При цьому має йтися не тільки про фізичне (тілесне), але й про інші види проникнення, у т.ч. за допомогою магнітних та радіохвиль, візуальне спостереження у житлі, прослуховування розмов, що відбуваються у житлі, тощо.
8. Конституційному праву на недоторканність житла притаманні наступні ознаки: а) основоположний (конституційний) характер; б) приналежність до категорії особистих (громадянських) прав; в) міжнародно-правове визнання і закріплення; г) приналежність до прав „першого покоління”; д) індивідуальний характер; е) визнання за кожною людиною, котра проживає в житлі на законних підставах; є) відносність (можливість обмеження з підстав та у спосіб, що передбачені законом).
9. Конституційне право особи на недоторканність житла – це закріплена Конституцією України, нормами міжнародного права, гарантована державою можливість особи, що передбачає вільне волевиявлення особи при прийнятті рішення про допуск сторонніх осіб в своє житло (приміщення, призначене та придатне для проживання в ньому людей та нерозривно пов’язані з ним споруди, що визначають його придатність для проживання людей).
10. Універсальні та регіональні документи в галузі прав людини закріплюють три основні міжнародно-правові стандарти конституційного права особи на недоторканність житла: а) визнання даного права за кожним індивідом незалежно від наявності громадянства чи будь-яких інших соціальних ознак; б) недопущення свавільних чи незаконних посягань на дане право з боку держави; в) забезпечення законодавчого захисту даного права від свавільних чи незаконних посягань.
11. У сучасних конституціях використовуються три основні підходи до закріплення права на недоторканність житла: а) широке закріплення (ФРН, Японія, Україна); б) вузьке закріплення (Аргентина, КНР, Росія); в) відсутність закріплення в конституції (Австралія, Франція). Водночас можна виокремити два способи закріплення права на недоторканність житла у сучасних конституціях: автономний (КНР, Польща, Росія), коли це право закріплюється окремо від інших, у т.ч. суміжних, прав, та інтегративний, коли це право закріплюється разом з іншими, як правило суміжними, правами (ПАР, США).
12. Конституційне право особи на недоторканність житла посідає важливе місце в системі прав індивіда та передбачене більшістю міжнародних правових актів в галузі прав людини. Цей факт дає змогу стверджувати про існування певних міжнародно-правових стандартів стосовно досліджуваного права. Міжнародно-правові стандарти права особи на недоторканність житла містяться в найважливіших міжнародно-правових актах з прав людини та відіграють надзвичайно важливу роль в процесі забезпечення реалізації даного права. До переліку міжнародно-правових стандартів права особи на недоторканність житла необхідно віднести наступні стандарти: визнання права особи на недоторканність житла за кожним індивідом незалежно від наявності громадянства чи будь-яких інших ознак; недопущення державою свавільних чи незаконних посягань стосовно права особи на недоторканність житла; можливість законодавчого захисту від свавільних чи незаконних посягань стосовно права особи на недоторканність житла.
13. Переважна більшість сучасних держав, з метою підвищення рівня гарантованості вказаного права закріплює його в своїх конституціях. Формулювання норм права, які закріплюють право особи в основних законах зарубіжних держав досить різноманітні та змінюються в залежності від національних традицій, менталітету населення, впливу релігії тощо. Найяскравішою ознакою закріплення права особи на недоторканність житла в конституціях зарубіжних держав є обсяг та зміст конкретної норми статті конституції, яка закріплює його. На нашу думку класифікуючи способи закріплення досліджуваного права за цією ознакою доцільно виділити наступні види: широке закріплення в конституції; вузьке закріплення в конституції; відсутність закріплення в конституції.
14. Закріплення права особи на недоторканність житла в Конституції України має певні особливості. По-перше, спосіб закріплення викладений в статті відповідає міжнародно-правовим стандартам права особи на недоторканність житла. Право визнається за всіма особами, про що свідчить використання словосполучення "кожному гарантується". Другий та третій міжнародно-правові стандарти втілено за допомогою закріплення випадків обмеження та обов’язкової участі судової гілки влади у процедурі вирішення доцільності подібного обмеження (окрім невідкладних випадків передбачених законом). По-друге, законодавцем використовується широкий спосіб закріплення в залежності від об’єму закріплення та інтегрований в залежності від окремості закріплення. Широкий спосіб закріплення в даному випадку проявляється завдяки закріпленню випадків обмеження та гарантії, якою є участь суду у прийнятті рішень щодо обмеження права особи на недоторканність житла. Якщо, висновок щодо використання широкого способу закріплення зробити достатньо легко, то висновок щодо інтегрованого способу закріплення не є очевидним.
15. Доцільно внести зміни до статті 30 Конституції України, виклавши її в такій редакції:
„Кожному гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла особи без її дозволу, проведення в ньому огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та здоров'я людей, майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні тяжкого злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла особи без її дозволу, проведення в ньому огляду і обшуку”.
16. Зміст конституційного права на недоторканність житла складають чотири елементи (правомочності): 1) можливість особи визначати для третіх осіб режим доступу до житла та перебування у ньому, в т.ч. охороняти житло від незаконних проникнень та створювати засоби, призначені для усунення випадків проникнення до житла без його згоди; 2) можливість особи вимагати від третіх осіб додержуватися недоторканності свого житла; 3) можливість особи у разі порушення його конституційного права на недоторканність житла звертатися за захистом до держави в особі судових і правоохоронних органів; 4) можливість особи вільно користуватися своїм житлом, самостійно обирати модель своєї поведінки у власному житлі.
17. Можливість певної поведінки уповноваженої сторони правовідносин (право на власні дії) забезпечується власними активними діями уповноваженої сторони, а також обов’язками зобов’язаної сторони; держава забезпечує це право відповідною нормативно-правовою базою. У свою чергу, можливість уповноваженої сторони правовідносин вимагати належної поведінки від зобов’язаної сторони (право на чужі дії) стосовно права на недоторканість житла має певні особливості. Зокрема, зобов’язаними особами в даному випадку виступають всі без винятку особи, крім тих, що проживають у житлі на законних підставах. Тобто всі без винятку особи мають отримати дозвіл особи на входження до житла, окрім випадків, передбачених в законодавстві. Такими випадками вважаються ситуації, в яких подібне проникнення виправдане необхідністю врятування життя чи здоров’я як суб’єкта права, так і інших осіб, а також забезпеченням законних інтересів інших членів суспільства. Дії будь-яких осіб у таких випадках є фактично обмеженням права особи на недоторканність житла.
18. Обмеження конституційного права особи на недоторканність житла – це визначене законом звуження можливості реалізовувати досліджуване право, яке створює умови для задоволення інтересів контрагента (в широкому сенсі слова) і суспільних інтересів. Серед принципів обмеження конституційного права особи на недоторканність житла можна виокремити: законність, конкретність, обґрунтованість, збалансованість, недопустимість свавільних обмежень.
19. Законне обмеження конституційного права особи на недоторканність житла можливе: а) при порушенні кримінальної справи, проведенні досудового слідства ( проведення виїмки, обшуку, накладення арешту, огляді, слідчому експерименті); б) при розшуку злочинця "по гарячим слідам" та проведенні оперативно-розшукової діяльності; в) при невідкладних небезпечних надзвичайних ситуаціях: наданні першої допомоги, ліквідації осередків епідемічної небезпеки, при усуненні екстрених комунальних проблем; г). при пожежі, паводку чи іншому стихійному лихові з метою врятування життя та здоров'я людей.
20. Незаконне обмеження (порушення) конституційного права особи на недоторканність житла має місце в таких випадках: а) у ситуаціях, які не містять достатніх правових та законних підстав, наприклад, при обшуку без відповідного рішення суду; б) при вчиненні злочинів: крадіжок, грабежів, розбоїв, незаконного встановлення прослуховуючих пристроїв та пристроїв спостереження тощо; в) у разі вчинення проступків (наприклад, зайва цікавість сусідів); г) при усуненні незначних, поточних комунальних несправностей, які не вимагають термінового втручання; д) при прийнятті різноманітних рішень службовцями житлово-комунальних підприємств у зв'язку із заборгованістю за послуги вищевказаних організацій, які інколи мають характер самоуправства; е) у разі незаконного позбавлення житла або іншого порушення права на житло.
21. Гарантії конституційного права особи на недоторканність житла – це умови і засоби, що забезпечують можливість користуватися конституційним правом особи на недоторканність житла, встановленими конституцією і іншими законам. Характерною ознакою системи гарантій права особи на недоторканність житла є її відкритість, тобто можливість включення до неї нових винайдених засобів забезпечення відповідного права особи. Включення нових гарантій до кола вже існуючих може відбуватися шляхом закріплення у законодавстві України, тобто після доведення їх важливості перед законодавчим органом та надання їм відповідної юридичної форми.
22. Прийнятним для характеристики загальних і спеціальних гарантій забезпечення права особи на недоторканність житла є також висловлений в юридичній літературі поділ системи конституційно-правових гарантій крім загальних і спеціальних на нормативно-правові та організаційно-правові (інституційні) гарантії, процесуальні. На наш погляд, цей вид гарантій стосовно недоторканності житла слід було б в подальшому характеризувати як поділ конституційно-правових гарантій на дві групи в залежності від їх нормативно-правового характеру і організаційно-правового (інституційного) характеру.
23. В залежності від свого призначення зазначені конституційно-правові гарантії нормативного характеру стосовно права особи на недоторканність житла можна поділити на такі три основні види: конституційні норми-принципи, конституційно-правові обов'язки та норми, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення законодавства в цій сфері суспільних відносин. В ряді випадків до цієї групи гарантій можливо ще додати деякі процесуальні гарантії (норми).
24. Організаційно-правові (інституційні) гарантії права особи на недоторканність житла залежно від того, якими суб’єктами влади вони здійснюються, поділяються на президентські, парламентські, судові, правоохоронні. Враховуючи статус і засіб створення органів, організаційно-правові гарантії можна поділяти на державні і недержавні. До державних належать органи-гаранти загальної та спеціальної компетенції, які створюються в державі: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура, органи внутрішніх справ та інші правоохоронні органи. Серед недержавних інституцій можна виділити різноманітні громадські організації, діяльність яких спрямована на захист прав людини в Україні.
25. У системі органів та посадових осіб, до компетенції яких належить утвердження, забезпечення і захист прав і свобод людини та громадянина вагоме місце посідають правоохоронні органи, до яких належать і органи внутрішніх справ. Забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права особи на недоторканність житла полягає у здійсненні правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист недоторканності житла від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для реалізації цього права.
26. Змістом діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення конституційного права особи на недоторканність житла є сукупність однорідних, конкретних дій їхніх співробітників, що пов’язані зі створенням сприятливих умов для використання кожною особою благ індивідуальної економічної свободи, усунення негативних факторів, які створюють труднощі щодо реалізації цього права, а також забезпеченням умов для його здійснення. В залежності від спрямованості тих заходів, що використовуються органами внутрішніх справ для забезпечення конституційного права особи на недоторканність житла, їх можна об’єднати в шість груп: запобіжні, контрольно-наглядові, оперативно-розшукові, заходи припинення, юрисдикційні, заходи стягнення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонович М. Еволюція поняття прав людини / М. Антонович // Право України. – 2005. – № 12. – С. 16-20.
2. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: учебник для вузов / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. – М. : ИНФРА-М, 2001. – 499 с.
3. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: учебник для вузов / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. – М. : ИНФРА-М, 1996. – 512 с.
4. Бандурка А. М. Административный процесс: учебник для высших учебных заведений / А. М. Бандурка, Н. М. Тищенко. – К. : Літера ЛТД, 2001. – 336 с.
5. Бедняков Д. И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений / Д. И. Бедняков. – М. : Юрид. лит-ра, 1991. – 208 с.
6. Белозеров Ю. Н. Производство следственных действий / Ю. Н. Белозеров, В. В. Рябоконь. – М. : Юрид. лит-ра, 1990. – 144 с.
7. Біленчук П. Д. Основи криміналістичної тактики: курс лекцій / П. Д. Біленчук, А. П. Гель. – Вінниця : Вінницька філія МАУП, 2001. – 112 с.
8. Большая советская энциклопедия. В 30 т. Т.2 / под общ. ред. А. М. Прохорова. – М. : Сов. энциклопедия, 1970. – 632 с.
9. Бондарь И. В. Тайна частной жизни и право граждан на неприкосновенность жилища: технико-юридические аспекты формулирования / И. В. Бондарь // Проблемы юридической техники : cб. статей / [под ред. В.М. Баранова]. – Н. Новгород : Нижегород. юрид. ин-т МВД РФ, 2000. – С. 495-501.
10. Боняк В.О. Конституційне право на освіту та його забезпечення в Україні : дис… канд. юрид. наук : 12.00.02 / Валентина Олексіївна Боняк. – К., 2005. – 205 с.
11. Бурлак О. В. Поняття міжнародного стандарту в міжнародному праві прав людини / О. В. Бурлак // Держава і право. – 2006. – № 33. – С. 509-515.
12. Буткевич В. Г. Міжнародне право: Основні галузі / В. Г. Буткевич, С. А. Войтович. – К. : Либідь, 2004. – 814 с.
13. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. С. Шемшученка, – К. : Юрид. думка, 2007. – 992 с.
14. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. / Л. Д. Воеводин. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 300 с.
15. Воеводин Л. Д. Пределы осуществления прав и свобод человека и гражданина Российской Федерации / Л. Д. Воеводин // Права человека в условиях становления гражданского общества: матер. междунар. науч. конф. (Курск, 15-16 мая 1997 г.). – Курск, 1997. – С. 8-11.
16. Вологина Э. А. Конституционное право советских граждан на неприкосновенность жилища : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Эйда Алексеевна Вологина. – Москва, 1980. – 158 с.
17. Галунько В. В. Державна служба охорони при МВС України: нові можливості / В. В. Галунько // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 2. – С. 182-185.
18. Гегель Г. В. Ф. Философия права : пер. с нем. / ред. и сост. Д. А. Каримов, В. С. Нерсесянц. – М. : Мысль, 1990. – 528 с.
19. Гессен В. Законопроект о неприкосновенности личности, внесенный министерством внутренних дел во вторую государственную думу / В. Гессен // Еженедельная юридическая газета "Право". – 1907. – № 51. – С. 3291-3360.
20. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование) / Л. И. Глухарева. – М. : Юристъ, 2003. – 304 с.
21. Головистикова А. Н. Права человека: учебник / А.Н. Головистикова, Л. Ю. Грудцына. – М. : Эксмо, 2008. – 448с.
22. Горбаль В. М. Права людини: поняття, сутність та структура / В. М. Горбаль // Вісник Харків. нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – № 13. – С. 27-31.
23. Горобець Н. О. Щодо питання термінологічного визначення категорії „право на недоторканність житла” у праві України / Н. О. Горобець // Вісник Харків. нац. ун-ту внутр. справ. – 2005. – № 1. – С. 19-24.
24. Горшенев А. П. Личные конституционные права советских граждан: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 "Конституционное право; муниципальное право" / А.П. Горшенев. – Саратов, 1972 г. – 25 c.
25. Горшенев А. П. Теоретические вопросы личных конституционных прав советских граждан / А.П. Горшенев. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1971. – 176 с.
26. Гробе Б. М. Городское жилье: обозрение / Б.М. Гробе. – М. : Юрид. л-ра. – 1968. – 148 с.
27. Грошевий Ю. М. Органи судової влади в Україні / Ю. М. Грошевий, І. Є. Марочкін. – К. : ІнЮре, 1997. – 20 с.
28. Гулиев В. Е. Социалистическая демократия и личные права / В. Е. Гулиев, Ф. М. Рудинский. – М. : Юрид. лит., 1984. – 194 с.
29. Гуренко М. М. Зародження та становлення ідеї прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці: монографія / М. М. Гуренко. – К. : НАВСУ, 2000. – 167 с.
30. Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина: монографія / М. М. Гуренко. – К. : НАВСУ, 2001. – 218 с.
31. Гусейнов Л. Г. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. юрид. наук : спец. 12.00.11 "Міжнародне право" / Л. Г. Гусейнов. – К., 2000. – 21с.
32. Гусейнов Л. Г. Международная ответственность государств за нарушения прав человека / Л. Г. Гусейнов. – Баку: Huquq edebiyyati. - 1998. – 188 с.
33. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4 т. - Т. 1. / В. И. Даль. – М. : Рипол-классик, 2002. – 752 с.
34. Демиденко В. О. Роль міліції в утвердженні та забезпеченні прав і свобод людини / В. О. Демиденко // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 1. – С. 137-146.
35. Денисов В. Міжнародна система захисту прав людини – новий етап розвитку / В. Денисов, В. Євінтов // Права людини в Україні. Щорічник 1994. – К. : Право, 1996. – С. 16–21.
36. Дознание и предварительное следствие (в вопросах и ответах): практическое пособие. – М. : Науч.-исслед. и редакц.-издат. отдел ВШ МООП РСФСР, 1965. – 148 с.
37. Долженков О. Ф. Оперативно-розшукова діяльність як правоохоронна функція кримінальної міліції / О. Ф. Долженков, А. Ф. Думко, І. П. Козаченко. – Одеса : НД РВВ ОІВС, 2000. – 133 с.
38. Егоров Н. Д. Личные неимущественные права и их защита / Н. Д. Егоров // Проблемы совершенствования законодательства о защите субъективных гражданских прав : сб. науч. тр. / [отв. ред. В. В. Бугаев]. – Ярославль : Ярослав, гос. ун-т, 1988. – С. 25-32.
39. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 "Конституційне право; муніципальне право" / Т.М. Заворотченко. – К., 2002. – 19 с.
40. Загальна декларація прав людини прийнята 10 грудня 1948 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=995_015
41. Заєць Н. Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини / Н. Заєць // Право України. – 1999. – № 9. – С. 26-29.
42. Закон Украины о прокуратуре: научно-практический комментарий / Д. М. Бакаев, Ю. М. Грошевой, В.В. Долежан [и др.]. – Х. : Рита, 1993. – 176 с.
43. Зарицкий А.В. Гарантии прав личности при реализации юридической ответственности (вопросы теории и практики): автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 "Теория и история права и государства; история правовых учений" / А.В. Зарицкий. – Волгоград, 1999. – 21 с.
44. История политических и правовых учений: учебник для вузов / под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – 2-е изд., стереотип. – М. : Изд. гр. НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 736 с.
45. Івершко Л. А. Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в Україні та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ: дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Л. А. Івершко. – К., 2006. – 241 с.
46. Каирская декларация о правах человека в исламе принятая 5 августа 1990г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_882
47. Капицын В. М. Права человека и механизмы их защиты: учебное пособие / В. М. Капицын. – М. : Юркнига, 2003. – 288 с.
48. Килкзли У. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод: Прецеденти и комментарии / У. Килкзли, Е.А. Чефранова. М. : Юрид. л-ра, 2001. – 487 с.
49. Ківалов С. В. Парламентський контроль в Україні: законопроектні обґрунтування / С. В. Ківалов // Матер. міжнар. наук.-практ. конф. «Парламентаризм в Україні: теорія і практика». – К. : Ін-т зак-ства Верх. Ради України, 2001. – С. 411-417.
50. Клюков Е. М. Мера процесуального принуждения / Е. М. Клюков. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1974. – 112 с.
51. Коваль Л. В. Адміністративне право: курс лекцій / Л. В. Коваль. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
52. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
53. Козырьков В. П. Идея дома в структуре современного экологического сознания / В. П. Козырьков // Проблема рациональности в науке и культуре. Вып. 2. – Н. Новгород, 2000. – С. 59-71.
54. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні: навч. посіб / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
55. Колодій А. М. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: підручник. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Правова єдність, 2008. – 350 с.
56. Коломієць Ю. М. Права і свободи особи в українській ліберально-правовій думці другої половини ХІХ – початку ХХ століття / Ю. М. Коломієць, Т. В. Коломієць // Вісник Харків. нац. ун-ту внутр. справ. – 2005. – № 30. – С. 301-307.
57. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / под ред. А. М. Рекунова, А. К. Орлова. – М. : Юрид. лит-ра, 1981. – 536 с.
58. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Страсбург, 4 листопада 1950 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004&p= 1247732612695757
59. Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини, прийнята 7 липня 1995 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_070&p=12477326 12695757
60. Конституции буржуазных государств Европы / под ред. Г. С. Гуревича. – М. : Изд-во иностр. лит., 1957. – 1142 с.
61. Конституция Российской Федерации: проблемный комментарий / отв. ред. В.А. Четвернин. – М. : Центр конституционных исследований Московского общественного научного фонда, 1997. – 702 с.
62. Конституційне право України : підручник / за заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Наукова думка, 1999. – 733 с.
63. Конституційні акти України 1917-1920 р.р. : Невідомі конституції України / відп. ред. Ю. Д. Прилюк. – К. : Філософська і соціальна думка, 1992. – 269 с.
64. Конституції зарубіжних країн: навчальний посібник / за заг. ред. В. О. Серьогіна. – Х. : ФІНН, 2009. – 664 с.
65. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність / відп. ред. Ю. С. Шемшученко. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 400 с.
66. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
67. Конституція України: науково-практичний коментар / В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін [та ін.]; ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю.М. Грошевий [та ін.]. – К. : Ін Юре, 2003. – 808 с.
68. Котляр И. И. Права человека : учебное пособие / И. И. Котляр. – Изд. 2-е. – Мн. : Тесей, 2005. – 288 с.
69. Кравченко В. В. Конституційне право України: навч. посібник / В. В. Кравченко. – Вид. 6-те, виправл. та доп. – К. : Атіка, 2007. – 592 с.
70. Кравченко В. В. Конституційне право України: навчальний посібник / В. В. Кравченко. – К. : Атіка, 2000. – 320 с.
71. Кравченко Ю. Ф. Свобода як принцип демократичної правової держави: Монографія / Ю.Ф. Кравченко. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 406 с.
72. Красавчикова Л. О. Личная жизнь граждан под охраной закона / Л. О. Красавчикова. – М. : Юрид. лит., 1983. – 160 с.
73. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131
74. Кримінально-процесуальний кодекс, затв. постановою ЦВК УРСР від 20 липня 1927 р. (Офіц. текст зі змін. і доп. на 1 листопада 1949 р. з постатейними матер. і додатком). – К. : Держ. вид-во політ. літератури УРСР, 1950. – 148 с.
75. Кутафин О. Е. Неприкосновенность в конституционном праве Российской Федерации / О. Е. Кутафин. – М. : Юристь, 2004. – 407с.
76. Леви А. А. Обыск: Справочник следователя / А. А. Леви, А. И. Михайлов. – М. : Юрид. лит-ра, 1983. – 96 с.
77. Лепешкин А. И. Курс советского государственного права. В 2х т., Т. 1 / А. И. Лепешкин. – М. : Госюриздат, 1961. – 559 с.
78. Липачова Л. М. Зміст конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського суду з прав людини / Л. М. Липачова // Вісник Луганського ін-ту внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України. – 2002. – Вип. 1. – С. 133–142.
79. Лупинская П. А. Решения в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и форма / П. А. Лупинская. – М. : Юрид. лит-ра, 1976. – 209 с.
80. Лучин В. О. Конституционные институты / В. О. Лучин // Современный конституционализм (по матер. советско-британского симпозиума). – М., 1990. – С. 32-37.
81. Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности : пер. с фр. / Ф. Люшер. – М. : Прогресс-Универс, 1993. – 414 с.
82. Макиавелли Н. Избр. соч. / Н. Макиавелли. – М. : Худ. лит-ра, 1982. – 503 с.
83. Маклаков В. В. Эволюция конституционных прав и свобод в странах Западной Европы: Специализированная информация по общеакадемической программе "Человек, наука, общество: комплексное исследование" / В. В. Маклаков. – М. : Институт научной информации по обществ. наукам АН СССР, 1991. – 65 с.
84. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность / Н. С. Малеин. – М. : Юрид. лит-ра, 1985. – 192 с.
85. Малеина М. Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита / М. Н. Малеина. – М. : МЗ Пресс, 2000. – 244 с.
86. Мармазов В. Про теологічне (цільове) тлумачення Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. / В. Мармазов // Право України. – 2004. – №1. – С. 26-29.
87. Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права / Н. И. Матузов. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1972. – 292 с.
88. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Н. И. Матузов. – Саратов: Из-во Сарат. у-та. – 1987. – 293 с.
89. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права прийнятий 16 грудня 1966 року [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної ради України. – режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg =995_043
90. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. – К. : Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 40 с.
91. Мічурін Є. О. Поняття житла та його ознаки / Є. О. Мічурін // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2002. – №1. – С. 227-230.
92. Мічурін Є. О. Цивільний договір як один із засобів реалізації права на житло: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд.. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Євген Олександрович Мічурін / Університет внутрішніх справ. – Харків, 2000. – 16 с.
93. Мутагиров Д. З. Права и свободы человека : теория и практика : учебное пособие / Д. З. Мутагиров. – М. : Университетская книга, Логос, 2006. – 544 с.
94. Мюллерсон Р. А. Права человека: идеи, нормы, реальность / Р. А. Мюллерсон. – М. : Юрид. лит-ра, 1991. – 160 c.
95. Науково-практичний коментар до Закону України “Про міліцію” / Я. Ю. Кондратьєв, І. П. Голосніченко (ред.). – К. : Українська академія внутрішніх справ, 1996. – 144 с.
96. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / за ред. В.М. Коссака. – К. : Істина, 2004. – 976 с.
97. Научно-практический комментарий к Основам уголовного судопроизводства Союза ССР и Союзных республик (от 25 декабря 1958 г.) / под ред. В.А. Болдырева. – М. : Госуд. изд-во юрид. лит-ры, 1961. – 366 с.
98. Негодченко О. В. Характеристика методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини / О. В. Негодченко // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ. – Львів, 2003. – Вип. 1. – С. 261-268.
99. Новоселов В. И. Содержание понятия неприкосновенности жилища / В. И. Новоселов // Проблемы конституционного права. Конституционные вопросы общественно-политического строя. – Саратов, 1986. – С.69
100. О судебной практике по делам о преступлениях против личной собственности : постановление Пленума Верховного Суда СССР от 5 сентября 1986 г. № 11 // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1986. – № 6. – С. 36-42.
101. Об утверждении Уголовно-процессуального кодекса Украинской ССР: Закон Украинской ССР от 28 декабря 1960 года // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1961. – №2. – Ст. 15
102. Ожегов С. И. Словарь русского языка / С. И. Ожегов. – М. : Мысль, 1988. – 748 с.
103. Олійник А. Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні : монографія / А. Ю. Олійник. – К. : Алерта, КНТ, Центр навчальної літератури. – 2008. – 472 с.
104. Олійник А. Ю. Ліберальні та колективістські концепції свободи та недоторканності людини в Німеччині / А. Ю. Олійник, В. В. Свистунов // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – 2004. – Вип. 25. – С. 74 -79.
105. Олійник А. Ю. Механізм, форми, методи та особливості забезпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і громадянина: Лекція / А. Ю. Олійник. – К . : Національна академія внутрішніх справ України, 1997. – 32 с.
106. Организация деятельности органов внутренних дел по предупреждению преступлений: учебник / под ред. В. Д. Малкова, А. Ф. Токарева. – М. : Академия управления МВД России, 2000. – 322 с.
107. Основы права / под ред. В. В. Лазарева. – М. : Юрист, 1998. – 448 с.
108. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – М. : Юридическая литература, 1965. – 31 с.
109. Ответственность личности перед обществом и ограничение прав и свобод человека, предусмотренные в статье 29 Всеобщей декларации прав человека. Вклад в дело свободы личности в рамках закона : Исследование, подготовленное Эрикой-Ирен А. Дасс, специальным докладчиком Подкомиссии по предотвращению дискриминации и защите меньшинств. – Нью-Йорк : ООН, 1983. – 254 с.
110. Петрухин И. Л. Личная жизнь: пределы вмешательства / И. Л. Петрухин. – Москва: Юридическая литература, 1989. -192 с.
111. Петрухин И. Л. Прокурорский надзор и судебный контроль за следствием / И. Л. Петрухин // Российская юстиция. – 1998. – №9. – С. 12-13
112. Пешков М. А. Закон и полицейская практика производства ареста и обыска в уголовном процессе США (доктрина "достаточное основание") / М. А. Пешков // Российский следователь. – 1999. - №4. – С. 52-56
113. Платонов С. В. Искусство управленческой деятельности / С. В. Платонов , В. И. Третьяк, В. В. Черкасов. – Киев: Либра, 1996. – 416 с.
114. Погорілко В. Ф. Нова Конституція України. Текст Основного Закону. Огляд і коментар / В. Ф. Погорілко. – К. : Наук. думка, 1996. – 133 с.
115. Погорілко В. Ф. Права і свободи людини і громадянина в Україні / В. Ф. Погорілко, В. В. Головченко, М. І. Сірий. – К. : Ін Юре, 1997. – 520 с
116. Погорілко В. Ф. Юридична відповідальність за порушення конституційного законодавства України / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко // Часопис Київського університету права. – 2001. – № 1. – С. 30–38
117. Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України: постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615 // Зібрання Постанов Уряду України. – 1994. – № 2. – Ст. 31.
118. Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України: наказ МВС України від 20 жовтня 2003 року № 1212 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 47. – Ст. 2451.
119. Постанова по організації служби міліції охорони: наказ МВС України від 14 листопада 1992 р. № 743. – К., 1992. – 136 с.
120. Права людини в Україні – 2007. Доповідь правозахисних організацій / за ред. Є. З