СПІВВІДНОШЕННЯ ПУБЛІЧНОГО ТА ПРИВАТНОГО ІНТЕРЕСІВ У АСПЕКТІ ПРИМУСОВОГО ВІДЧУЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ, ЗУМОВЛЕНОГО СУСПІЛЬНОЮ НЕОБХІДНІСТЮ (КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КЛИМЕНКО Оксана Михайлівна

УДК 342.739 : 342.76 (477)

СПІВВІДНОШЕННЯ ПУБЛІЧНОГО ТА ПРИВАТНОГО ІНТЕРЕСІВ
У АСПЕКТІ ПРИМУСОВОГО ВІДЧУЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ
ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ,
ЗУМОВЛЕНОГО СУСПІЛЬНОЮ НЕОБХІДНІСТЮ
(КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант
КОПИЛЕНКО Олександр Любимович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................... 5

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРИМУСОВОГО
ВІДЧУЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ, ЗУМОВЛЕНОГО СУСПІЛЬНОЮ НЕОБХІДНІСТЮ
1.1. Право приватної власності в системі конституційного ладу ........... 19
1.2. Конституційно-правовий зміст примусового відчуження
об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною
необхідністю ........................................................................................

59
1.3. Конституційно-правова характеристика правовідносин
примусового відчуження об’єктів права приватної
власності в суспільних інтересах .......................................................

80
1.4. Види примусового відчуження об’єктів права приватної
власності, зумовленого суспільною необхідністю ………………...
94
1.5. Парадигма конституційного регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах ……………………………………………………………...

129
Висновки до Розділу 1 ......................................................................... 147

РОЗДІЛ 2
МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРИМУСОВОГО ВІДЧУЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА
ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ В СУСПІЛЬНИХ ІНТЕРЕСАХ
2.1. Питання примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю,
в актах міжнародного права ………………………………………..

151
2.2. Практика Європейського суду з прав людини стосовно
примусового відчуження об’єктів права приватної
власності в суспільних інтересах .......................................................

177

2.3. Європейський досвід конституційного регулювання
примусового відчуження об’єктів права приватної
власності в суспільних інтересах …………………………………...

202
2.4. Зарубіжний досвід застосування націоналізації:
конституційно-правовий аспект .........................................................
219
Висновки до Розділу 2 ........................................................................ 235

РОЗДІЛ 3
ПИТАННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ МОДЕЛІ ПРИМУСОВОГО ВІДЧУЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ, ЗУМОВЛЕНОГО СУСПІЛЬНОЮ НЕОБХІДНІСТЮ
3.1. Державна політика в Україні стосовно примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах ............
241
3.2. Конституційні основи примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю …….
267
3.3. Законодавче забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю ……..………………………………………………….

278
3.4. Проблеми законопроектної роботи і перспективи розвитку законодавства з питань примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах ………..……………..

305
Висновки до Розділу 3 ......................................................................... 328

РОЗДІЛ 4
ІНСТИТУЦІЙНО-КОНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИМУСОВОГО ВІДЧУЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ, ЗУМОВЛЕНОГО СУСПІЛЬНОЮ НЕОБХІДНІСТЮ
4.1. Парламент України в інституційно-конституційній системі забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю ………..………

334
4.2. Повноваження Президента України щодо примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю ………………………..………………….

343

4.3. Органи виконавчої влади в інституційно-конституційній системі забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю ……………..…

356
4.4. Судові органи в інституційно-конституційній системі забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю …..…………….

367
4.5. Повноваження прокуратури, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю ..………………………………………….

381
Висновки до Розділу 4 ......................................................................... 389

ВИСНОВКИ ............................................................................................... 392
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................... 407

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини Конституцією України визначено головним обов’язком держави, що має здійснюватися як стосовно прав і свобод окремої особи, так і щодо колективних прав членів суспільства та його інтересів у цілому. Таке завдання зумовлює потребу у вирішенні питання щодо співвідношення публічного і приватного інтересів та їхньої збалансованості у праві. Особливо гострою є ця проблема у випадках, коли суспільна необхідність вимагає задоволення загальносуспільних (публічних) інтересів за рахунок певних обмежень конституційних прав окремої особи.
Так, закріпивши гарантії права приватної власності, Основний Закон України водночас передбачив можливість примусового відчуження об’єктів такого права з мотивів суспільної необхідності, що зумовлює завдання досягнення при цьому балансу публічних і приватних інтересів. Його вирішення потребує розробки конституційно-правових механізмів узгодження зазначених інтересів, що є неможливим без належного наукового забезпечення, формуванню якого і присвячена ця робота.
Наукове значення теми полягає також в її комплексному характері. Окреслена наукова проблема охоплює ряд питань, котрі в конституційному праві є недостатньо дослідженими. Так, наукова розробка теми зумовлює вивчення проблеми збалансованого врахування в Основному Законі інтересів людини, суспільства та держави; обґрунтування співвідношення загальних суспільних цінностей конституційного розвитку та приватних інтересів людини; правового аналізу допустимості державного втручання в умовах конституційного ладу у сферу прав і свобод людини та громадянина, зокрема у формі припинення конституційного права приватної власності. Розгляд цих питань має істотне значення для опрацювання теми, є актуальним для науки конституційного права в цілому і потребує проведення комплексного науково-теоретичного дослідження. Його важливим напрямом має бути аналіз конституційно-правових аспектів права приватної власності, зокрема, його місця в системі конституційного ладу та конституційної цінності щодо втілення й органічного поєднання загальних і приватних інтересів. Цей напрям дослідження надає широкі можливості для наукового пізнання, адже власність є тим унікальним фундаментом, на основі якого вибудовуються складні системи особистого розвитку окремого індивідуума та корпоративно-інтеграційного розвитку суспільства. Розв’язання проблеми забезпечення балансу приватних і публічних інтересів, пов’язаної з примусовим припиненням конституційного права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, потребує насамперед конституційно-правового обґрунтування.
Праця є актуальною також з огляду на те, що в Україні відсутні загальнотеоретичні та галузеві правові дослідження інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю. Комплексних правових досліджень новітніх тенденцій розвитку в умовах конституційного ладу цього правового інституту також немає.
Водночас реалії життя, зокрема, проблеми, пов’язані зі світовою фінансово-економічною кризою, свідчать про затребуваність таких досліджень. Передусім існує нагальна потреба у теоретичному обґрунтуванні з урахуванням міжнародних стандартів та існуючого зарубіжного досвіду оптимально прийнятної для сучасної держави моделі конституційно-правового регулювання інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю.
Таким чином, актуальність теми дослідження диктується її спрямованістю на розв’язання актуальної проблеми конституційного права, що має науково-теоретичне і практичне значення.
Науково-теоретичну базу дослідження склали праці вітчизняних і зарубіжних учених різного періоду. Найбільший вплив на розробку загальнотеоретичних і конституційно-правових засад теми справили праці відомих українських вчених: В. І. Борденюка, В. Н. Денисова, В. С. Журавського, О. В. Зайчука, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, О. Л. Копиленка, Н. Р. Малишевої, Н. А. Мяловицької, Н. М. Оніщенко, В. Ф. Погорілка, С. П. Погребняка, О. В. Пушкіної, Д. М. Притики, П. М. Рабіновича, А. О. Селіванова, В. М. Селіванова, В. Ф. Сіренка, О. Ф. Скакун, І. Д. Сліденка, Є. А. Тихонової, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка й ін.
Водночас комплексний аналіз проблеми зумовив вивчення наукових джерел різних галузей права, а також інших галузей знань. Так, для розробки питань адміністративного права та державного управління в рамках теми, зокрема, були використані роботи В. Б. Авер’янова, В. В. Галунька, Я. В. Лазура, В. П. Нагребельного, Н. Р. Нижник, О. П. Орлюк С. Г. Стеценка, В. В. Тертички, М. В. Чечетова, В. В. Цвєткова. Науковим підґрунтям для вивчення цивільно-правових аспектів проблеми стали доробки знаних вітчизняних цивілістів: О. В. Дзери, А. С. Довгерта, В. І. Кисіля, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика, Є. О. Мічуріна, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, С. Я. Фурси, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко. Господарсько-правові й економічні аспекти теми досліджувалися з урахуванням наукових праць О. М. Вінник, В. К. Мамутова, В. І. Ляшенка, Ю. В. Макогона та ін.
Окремо слід відзначити вчених, роботи яких за своєю проблематикою дотичні до теми даного дослідження, проте спрямовані на розв’язання інших проблем правової науки: О. М. Вінник «Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах» (2004 р.); Є. О. Мічурін «Обмеження майнових прав фізичних осіб (цивільно-правовий аспект)» (2009 р.).
Емпіричну основу дослідження склали Конституція України, інші акти конституційного, цивільного, земельного, господарського законодавства України, міжнародні договори України, рішення Конституційного Суду України, узагальнення судової практики, а також міжнародно-правові документи та нормативно-правові акти зарубіжних держав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану роботи Інституту законодавства Верховної Ради України та є складовою його комплексної наукової теми «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації в рамках розвитку теорії конституційних обмежень прав і свобод людини та громадянина є формування теоретичних основ щодо конституційних обмежень у суспільних інтересах права приватної власності на засадах оптимального співвідношення (балансу) публічних і приватних інтересів; обґрунтування моделі конституційного регулювання інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю; розробка доктринальних підходів і науково-обґрунтованих рекомендацій стосовно розвитку цього інституту в праві України та вдосконалення національного законодавства з цих питань.
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:
– з’ясувати суть правової проблеми, пов’язаної із застосуванням державою конституційних обмежень права приватної власності у формі його примусового припинення, зумовленого суспільною необхідністю;
– визначити природу, конституційно-правовий зміст і види примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю;
– розробити модель конституційного регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, на засадах забезпечення справедливого співвідношення (балансу) публічних і приватних інтересів;
– виявити особливості становлення й розвитку в міжнародному праві підходів щодо правового регулювання питань примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю;
– узагальнити практику та з’ясувати загальні підходи Європейського суду з прав людини щодо розв’язання справ, пов’язаних із проблемами обмеження державою права приватної власності в суспільних інтересах;
– проаналізувати зарубіжний досвід застосування примусового відчуження приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, та його конституційно-правового регулювання;
– дослідити стан, проблеми і перспективи розвитку в Україні конституційно-правового регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю;
– визначити інституційно-конституційну систему забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, дослідити проблеми її ефективності та взаємодії її складових;
– на підставі вироблених наукових підходів і теоретично обґрунтованих положень запропонувати шляхи вдосконалення національного законодавства з питань примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають із приводу застосування в інтересах суспільства конституційних обмежень основних прав і свобод людини, забезпечення справедливого співвідношення при цьому публічних і приватних інтересів.
Предметом дослідження є теоретичні основи конституційно-правового регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, на засадах оптимального співвідношення (балансу) публічних і приватних інтересів; наукові підходи щодо розвитку цього правового інституту в умовах конституційного ладу; шляхи його розвитку в праві України.
Методи дослідження. З метою всебічного й об’єктивного аналізу предмета дослідження, досягнення поставлених завдань під час розробки теми використано загальнонаукові, філософські та спеціально-правові методи наукового пізнання.
Загальнонаукові й філософські методи почасти застосовувалися комбіновано, зокрема, у процесі дослідження ґенези філософської та наукової думки про суть правових явищ «свобода» і «власність», їхнього розвитку у взаємозалежності; парадигмальному підході щодо обґрунтування наукової моделі конституційного регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю. Діалектичний метод покладено в основу аналізу проблем співвідношення публічних і приватних інтересів у праві, застосування обмежень прав і свобод людини в умовах соціальної та правової держави. У поєднанні з історичним методом його також використано для дослідження процесу становлення й розвитку інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, що дозволило виявити конституційно-правову природу цього інституту; з’ясування закономірностей циклічності економічних криз в умовах ринкової економіки та застосування державою на певних етапах економічного циклу націоналізації як засобу стабілізації й оптимізації економіки тощо.
Системно-структурний метод забезпечив методологічну основу всієї роботи та використовувався для вирішення більшості завдань дослідження, оскільки конституційно-правовий аналіз примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, здійснювався у проекції забезпечення оптимального співвідношення (балансу) публічних і приватних інтересів. Цей метод використано для дослідження структури правовідносин примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах, юридичних складів, що виступають підставами для їх виникнення, зміни або припинення, правової кваліфікації та класифікації видів такого відчуження, аналізу інституційно-конституційної системи забезпечення таких заходів і взаємодії її елементів.
Серед спеціальних методів правової науки інструментарій автора склали: порівняльно-правовий метод, що дозволив виявити міжнародні підходи, європейську традицію та сучасні тенденції розвитку конституційно-правового регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах; конструктивно-критичний і формально-юридичний методи сприяли дослідженню судової практики, правових конструкцій зарубіжного та національного законодавства стосовно конституційно-правового регулювання таких відносин, що дало можливість виявити проблеми та визначити шляхи розвитку законодавства України з цих питань; метод правового моделювання допоміг обґрунтувати авторську модель конституційного регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, виробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у цій сфері.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням правових проблем забезпечення оптимального співвідношення публічних і приватних інтересів у випадках примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю. В аспекті проблематики теми обґрунтовуються доктринальні підходи й теоретичні положення, що слугують у розвиток таких нових напрямів науки конституційного права України, як: теорія конституційних обмежень прав і свобод людини та громадянина, конституційна економіка. Наукова новизна дослідження полягає у науково обґрунтованих висновках і пропозиціях, а також у парадигмальному підході автора до конституційно-правового регулювання інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю.
Основні положення наукової новизни конкретизуються у висновках, в яких:
вперше:
обґрунтовується авторська наукова концепція конституційно-правового забезпечення справедливого співвідношення (балансу) приватних і публічних інтересів у разі зумовленого суспільною необхідністю примусового відчуження об’єктів права приватної власності, що полягає у: 1) виборі загальних наукових підходів до вирішення правової проблеми конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина; 2) визначенні системи конституційно-правових принципів допустимості в умовах конституційного ладу державного втручання у сферу прав і свобод людини, зокрема, у крайній формі, що передбачає припинення певного конституційного права (права приватної власності); 3) вироблені на їх основі юридико-кваліфікаційних критеріїв такого втручання, які в механізмі практичної реалізації відповідних заходів сприятимуть установленню балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких вони спрямовані, та приватними інтересами особи, стосовно якої вони застосовуються;
сформульовано висновок про те, що інститут примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, є конституційно-правовим, що обґрунтовано: 1) предметом правового регулювання, яким є найважливіші суспільні відносини політичного та соціально-економічного характеру, що належать до системи конституційного ладу; 2) особливим характером цілей і принципів правового регулювання зазначених суспільних відносин та його методу правового регулювання, в якому домінує елемент імперативності; 3) специфічним суб’єктним складом правовідносин; 4) своєрідністю змісту правовідносин, конструкція яких ґрунтується на правовій пропорційності прав, обов’язків та інтересів суб’єктів; 2) конституційно-правовою природою його норм;
аргументовано, що конституційний принцип «власність зобов’язує» у системному зв’язку з конституційними положеннями щодо примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, слід тлумачити як зобов’язання приватного власника щодо участі своїм майном у загальносуспільних справах, коли вона є необхідною;
запропоновано модель конституційного регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах як систему науково обґрунтованих взаємопов’язаних конституційно-правових принципів, що виступають орієнтирами, індикаторами та інструментами досягнення балансу між публічними (суспільними) та приватними інтересами у разі такого відчуження. До її основних елементів включено принципи: 1) обґрунтованості конституційними цілями; 2) суспільної необхідності; 3) законності; 4) винятковості; 5) пропорційності;
визначено кваліфікаційні складові принципу пропорційності примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, що забезпечують досягнення балансу між публічними та приватними інтересами: 1) допустимість втручання – визначає доцільність і домірність такого обмеження права приватної власності відповідно до суспільної необхідності; 2) справедливість відшкодування – передбачає негайність, адекватність, ефективність компенсації за примусово відчужене майно; 3) ефективність правових форм і засобів збереження правового статусу приватного власника, забезпечення і захисту його прав та інтересів у зв’язку з таким відчуженням;
досліджено ґенезу інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, та встановлено, що: 1) його формування почалося прийняттям французької Декларації прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р., в якій уперше положення про примусове відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах були сформульовані у формі обмежень прав і свобод людини; 2) його становлення пов’язано з розвитком міжнародного права у другій половині ХХ ст., який відбувався під впливом розпаду колоніальної системи, формування нового міжнародного правопорядку на засадах суверенної рівності держав, вироблення міжнародно-правових основ і гарантій забезпечення прав і свобод людини;
з’ясовано, що рішеннями Європейського суду з прав людини вироблено міжнародний стандарт допустимості обмежень державою права приватної власності у формі примусового відчуження, що ґрунтується на визнанні позитивного обов’язку держави стосовно забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства і необхідністю захисту права приватної власності як основного права людини, який включає такі принципи, як: винятковість; відповідність цілям демократичного суспільства; законність; недискримінація; пропорційність; судовий захист;
установлено, що рішення Європейського суду з прав людини, що стосуються питань примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, можуть (приміром, у випадках масових порушень) набувати ознак акту конституційного впливу, згідно з яким, на відміну від рішень, прийнятих у рамках індивідуальних скарг, державі рекомендується вдатися до необхідних правових, адміністративних заходів щодо належного забезпечення основних (конституційних) прав і свобод людини відповідно до конвенційних зобов’язань. Цей аспект практики Суду визначено як спосіб забезпечення імплементації міжнародних стандартів захисту прав і свобод людини у національні правові системи;
встановлено ознаки загальної європейської традиції конституційно-правового регулювання цього інституту на підставі дослідження конституційних актів європейських держав щодо закріплення положень про примусове відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах;
аргументовано необхідність визначення інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, об’єктом державної політики в аспекті розвитку законодавства з цих питань у конституційному форматі допустимості державного втручання в автономію приватного власника та забезпечення балансу приватних і публічних інтересів;
здійснено юридичну класифікацію видів примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, за критерієм суспільної необхідності, що може проявлятися в необхідності забезпечення суспільних потреб або крайній суспільній необхідності;
удосконалено:
теоретичні підходи до розуміння ряду правових категорій стосовно примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, згідно з якими, зокрема:
– поняття «суспільна необхідність» є самостійним правовим явищем, що вписується в контекст суспільних інтересів у значенні конституційних цінностей і виступає самодостатнім і вичерпним критерієм для визначення конституційних меж допустимості примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, та включає такі параметри: загальносуспільне значення мети, що зумовлює суспільну необхідність; нагальність суспільної необхідності застосування таких заходів; незамінність об’єкта, що відчужується, для досягнення такої мети;
– принцип «законність» пропонується розглядати в аспекті вимог: визначеності законом мети заходів щодо обмеження конституційного права приватної власності, що відповідає конституційним цілям; встановлення законом таких заходів (їх змісту, обсягу); визначення законом підстав і форм діяльності владних суб’єктів, порядку здійснення таких заходів; доступності, точності, правової певності (передбачуваності) та обов’язковості закону;
– принцип «непорушність права приватної власності» в структурі правовідносин щодо зумовленого суспільною необхідністю примусового відчуження об’єктів цього права опосередковує, з одного боку, негативний конституційний обов’язок держави щодо невтручання в автономію прав приватного власника, а з іншого, – її позитивний обов’язок забезпечити гарантії права приватної власності як конституційної цінності;
наукову аргументацію щодо ролі судових органів у механізмі здійснення державної влади, зокрема визначено їх особливе місце в інституційно-конституційній системі забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю: з одного боку, суди, здійснюючи судову легалізацію відповідних заходів, включені до механізму такого відчуження, з іншого – забезпечують реалізацію конституційних гарантій охорони та захисту прав власника;
правові підходи стосовно обсягу конституційних гарантій судового захисту основних прав і свобод людини. Обґрунтовано, що такі конституційні гарантії не можуть бути звужені, та обстоюється позиція щодо доцільності забезпечення стадії касаційного оскарження для категорії справ, що пов’язані з питаннями примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю;
дістали подальшого розвитку:
правова категорія «конституційний лад», яка визначена як конституційна модель державно-суспільного устрою, що включає: 1) систему конституційних принципів (засад, презумпцій), що виступають основою конституційного правопорядку й орієнтирами його цивілізаційного розвитку та характеризуються ціннісно-орієнтаційними властивостями; 2) конституційний правопорядок, установлений Конституцією, як певний стан суспільних відносин; 3) засадничий інституційно-правовий формат організації суспільно-державного укладу, що проявляється в установленні правових інститутів суспільного та політичного життя, орієнтирів і напрямів їх розвитку. Визначено місце права власності в системі конституційного ладу;
теоретичне узагальнення наукових теорій власності й обґрунтування відповідності соціальної концепції власності сучасним відносинам власності;
теорія юридичних фактів у частині обґрунтування значення теоретичного моделювання структури складних юридичних складів для цілей правового регулювання правовідносин, підставою виникнення, зміни або припинення яких вони виступають;
правова кваліфікація націоналізації як інструменту економічної політики, що має важливе значення для державного регулювання ринкової економіки, особливо в найбільш складні, кризові періоди її розвитку;
правові позиції щодо розвитку в Україні такого нового наукового напряму сучасної науки як конституційна економіка, а саме: в рамках науки конституційного права, зокрема в аспекті вивчення форм взаємодії конституційного права та економіки, впливу економічних криз на державу та конституційних криз на економіку;
наукове обґрунтування ефективності державної системи за умови узгодженості дій державних органів та чіткого розмежування їхніх повноважень.
Практичне значення результатів дисертації полягає в тому, що одержані автором теоретичні новації, висновки та пропозиції мають значення для науково-дослідної діяльності, зокрема для проведення подальших наукових досліджень із проблем розвитку теорії права і держави, науки конституційного, адміністративного, цивільного, господарського права, а також будуть корисні для досліджень у суміжних галузях знань, зокрема таких, як державне управління, економічні науки.
Сформульовані в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані у правотворчій діяльності, зокрема для підготовки законопроектів із питань примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю. Ряд висновків, підготовлених у вигляді пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у цій сфері, доведено до рівня практичних рекомендацій.
Результати цього дисертаційного дослідження будуть корисні у навчальному процесі, зокрема під час викладання навчальних дисципліни «Конституційне право України», «Міжнародне приватне право», «Цивільне право України», «Господарське право України», а також для підготовки підручників, навчальних посібників із питань, досліджених у роботі.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також були оприлюднені на науково-практичних, у тому числі міжнародних, конференціях і засіданнях «круглих столів», проведених за темами: «Законодавче і регуляторне забезпечення іноземних інвестицій: досвід України та Німеччини» (м. Київ, 18–19 червня 2009 р.), «Україна у стані перманентного вибору: духовно-культурні, соціально-економічні та політико-правові стратегії» (м. Київ, 14 травня 2010 р.), «Планування законодавчої діяльності парламенту» (м. Київ, 22 червня 2010 р.), «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 21 жовтня 2010 р.), «Кодифікація господарського законодавства України: стан, проблеми, перспективи» (м. Київ, 2 листопада 2010 р.), «Інститут президентства в Україні й зарубіжних країнах: сучасні тенденції розвитку» (м. Київ, 25 листопада 2010 р.), «Актуальні проблеми юридичної науки – 2010» (м. Київ, 26 листопада 2010 р.), «Правові проблеми діяльності суб’єктів господарювання в сучасних умовах» (м. Київ, 27 квітня 2011 р.), «20 років незалежності України: здобутки, втрати і стратегії майбутнього» (м. Київ, 19 травня 2011 р.), «Новітні державотворчі процеси в Україні: виклики і перспективи» (м. Київ, 24 червня 2011 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дослідження викладені в самостійно підготовлених автором монографії за темою дисертації та 39 наукових публікаціях, з яких – 24 у фахових наукових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За підсумками комплексного конституційно-правового дослідження проблем оптимального співвідношення (балансу) приватних і публічних інтересів у разі примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, наведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової задачі, що полягає в обгрунтуванні теоретичних основ конституційних обмежень права приватної власності у зв’язку з суспільною необхідністю. У цьому розділі узагальнені у формі висновків результати роботи отримали втілення в таких основних положеннях, що вважаються автором найбільш вагомими, мають науково-теоретичне і практичне значення.
Суть правової проблеми, пов’язаної із застосуванням державою обмежень конституційних прав і свобод людини, зокрема примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, полягає у вирішенні колізії між конституційними цінностями: суспільними інтересами, необхідність забезпечення яких співвідноситься з конституційними цілями розвитку суспільства, та правом приватної власності, непорушність якого гарантується державою.
Конституційно-правовий зміст примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, полягає в пропорційності державного втручання у право приватної власності у формі – його припиненні відповідно до об’єктивно існуючої суспільної необхідності, а також у правових механізмах такого відчуження, що включають засоби відновлення правового статусу приватного власника, щодо якого вони застосовуються, та забезпечення чи захисту його інтересів, що вписуються у контекст конституційних гарантій права приватної власності.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності, зумовлене суспільною необхідністю, становить крайню форму державного втручання щодо обмеження цього права в суспільних інтересах Визначено види (способи) такого примусового відчуження: експропріація, націоналізація, реквізиція та примусовий викуп. Досліджено їхню правову природу та визначено юридико-кваліфікаційні властивості, зокрема у порівняльному аспекті з іншими подібними правовими механізмами примусового відчуження об’єктів права приватної власності, проте відмінними за правовою суттю (як-то, стягнення загальнообов’язкового характеру; примусове вилучення майна приватного власника, що мають індивідуальний характер та юридичну природу санкцій тощо).
Запропоновано теоретичну модель конституційного регулювання примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах як систему науково обґрунтованих взаємопов’язаних конституційно-правових принципів: 1) конституційно обґрунтовані цілі; 2) суспільна необхідність; 3) законність; 4) винятковість; 5) пропорційність. Визначено зміст та юридична кваліфікація цих принципів. Так, юридико-кваліфікаційні властивості принципу винятковості примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах розкрито в ознаках винятковості щодо: обставин суспільної необхідності; факту обмеження прав і свобод людини; державного примусу в сфері автономії приватного власника; властивостей об’єкта відчуження, що виключає дискримінацію власника.
У результаті вивчення історичних аспектів сучасного інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, встановлено, що початок його розвитку пов’язаний із прийняттям французької Декларації прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р., у якій уперше положення про примусове відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах були сформульовані у формі обмежень прав і свобод людини. До цього часу слід вести мову лише про акти верховної влади щодо примусового вилучення майна приватних власників, що у відомому сенсі можна оцінювати лише як історичні передумови для формування такого інституту.
Сучасний інститут примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, належить до новітніх правових інститутів. Процес його становлення пов’язаний із процесами розвитку міжнародного права у другій половині ХХ ст., що відбувалися під впливом формування нового міжнародного правопорядку на засадах суверенної рівності держав, вироблення правових основ і гарантій забезпечення прав і свобод людини. Системне та послідовне закріплення суверенного права держави розпоряджатися природними багатствами і ресурсами на своїй території в міжнародних документах (насамперед у рамках ООН) свідчить про доктринальний підхід, що позначився оформленням його як принципу міжнародного права. Закріплення цього принципу в універсальних міжнародних документах, якими визначено стандарти прав людини, вказує на його визначальне значення в сенсі гарантій щодо забезпечення державою прав і свобод людини. Водночас він виступає передумовою для визначення особливого правового статусу держави в сфері відносин власності та визнання її широкої дискреції щодо втручання у разі суспільної необхідності в автономію приватного власника.
Встановлено, що міжнародні двосторонні інвестиційні договори України з іноземними державами у частині регламентації відносин щодо примусового відчуження іноземних інвестицій (як об’єктів права приватної власності), зумовленого суспільною необхідністю (у формах експропріації, націоналізації), укладені відповідно до міжнародних традицій і практики. З’ясовано, що за сучасною доктриною міжнародного права визнається екстериторіальна сила дії законів про примусове відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах. Правило негайної, адекватної й ефективної компенсації у разі застосування таких заходів є загальновизнаною звичаєвою нормою міжнародного права.
Обґрунтовано думку, що міжнародні стандарти як загальновизнані зразки правомірності дій держави у певних суспільних відносинах у даному разі відіграють роль правових «індикаторів» установлення балансу публічних і приватних інтересів щодо здійснення державою заходів із примусового відчуження об’єктів приватної власності в суспільних інтересах.
З’ясовано, що правила міжнародного права щодо експропріації, націоналізації чи інших аналогічних заходів не поширюються на випадки реквізиції (які пов’язані з надзвичайними обставинами). Розрізняють воєнну реквізицію та реквізицію у мирний час. За міжнародними конвенціями про закони та звичаї війни до заходів із реквізиції може вдатися будь-яка воююча сторона, додержуючись основних принципів: обґрунтованості таких дій крайньою необхідністю, врахування потреб цивільного населення, компенсаційності. Міжнародними правовими актами встановлено заборону реквізиції у мирний час, із застереженням щодо окремих винятків. Для них вироблено єдиний підхід, котрий полягає в установленні зобов’язань держави, на території якої склалися виняткові обставини, у зв’язку з якими було застосовано заходи примусового відчуження, забезпечити власнику у питаннях компенсації відповідний правовий режим (національний або найбільшого сприяння), що відповідає загальним принципам міжнародного права щодо юридичної рівності та недискримінації.
Обґрунтовано висновок про те, що у процесі застосування Європейським судом з прав людини ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вироблено міжнародний стандарт допустимості обмежень державою права приватної власності у формі примусового відчуження, що включає такі принципи, як: винятковість; відповідність цілям демократичного суспільства; законність; недискримінація; пропорційність; судовий захист. Зазначений стандарт ґрунтується на визнанні позитивного обов’язку держави щодо забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства і необхідністю захисту права приватної власності як основного права людини.
За результатами вивчення підходів Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ із питань захисту права власності у світлі застосування державою заходів примусового відчуження приватного майна установлено, що у деяких випадках (приміром, коли має місце масовий характер порушень) його рішення можуть набувати ознак актів конституційного впливу, за якими (на відміну від прийнятих у рамках індивідуальних скарг) висуваються рекомендації державі вдатися до необхідних правових, адміністративних заходів щодо належного забезпечення основних (конституційних) прав і свобод людини відповідно до конвенційних зобов’язань. Цей аспект практики Суду можна характеризувати як спосіб колективного забезпечення імплементації міжнародних стандартів захисту прав і свобод людини у національні правові системи.
На підставі дослідження зразків конституційного закріплення положень про примусове відчуження об’єктів права приватної власності, зумовлене суспільною необхідністю, в конституційних актах європейських держав виявлено ознаки загальної європейської традиції щодо конституційно-правового регулювання цього інституту. Початком і джерелом формування цієї традиції є французька Декларація прав людини і громадянина. Основні підходи, що сформувалися згідно з цією традицією, полягають у такому. Правовою метою конституційного регулювання цього інституту є не стільки встановлення можливості відчуження майна для загальних цілей, скільки захист законних прав добросовісного власника від свавільного одержавлення й експропріації його майна. При цьому закріплюється принцип соціальної функції права приватної власності як вихідний щодо організації та правового регулювання системи відносин власності. Саме з ним більшість конституційних законів пов’язують можливість встановлення обмежень прав приватного власника, якщо це викликано суспільною необхідністю. Конституційне оформлення інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, полягає переважно в закріплені як обов’язкових для демократичних держав загальних умов (засад, принципів) такого примусового відчуження: проведення його виключно в суспільних інтересах, на підставі закону та в порядку, визначеному законом, обов’язковості виплати належної компенсації власнику, гарантіях судового розгляду спору.
На підставі вивчення досвіду європейських країн щодо застосування заходів націоналізації під час економічних криз ХХ–ХХІ ст. (при цьому виділено кілька їх етапів: «велика депресія» 1929–1932 рр., період повоєнної реконструкції 1945–1955 років, індустріальні реформи 1969–1980 рр., перша хвиля фінансових криз 90-х рр., глобальна фінансова криза 2008–2009 рр.), встановлено, що держава у кризові періоди переводила під свій контроль підприємства чи галузі, що мали значення для економіки, з метою їх оптимізації та наступного перепродажу через приватизаційні механізми за сприятливих ринкових умов. В умовах ринкової економіки такі заходи слід оцінювати як цивілізований спосіб відчуження (у формі викупу) державою в обмежених випадках майна у приватного власника з метою стабілізації, відновлення, пожвавлення економіки в цілому, окремих її секторів чи галузей виробництва на певному етапі економічного циклу.
Аргументовано, що питання правового регулювання та застосування примусового відчуження об’єктів права приватної власності в інтересах суспільства, роль і значення цих інструментів для цілей національної економічної системи в умовах конституційного ладу становлять предмет конституційної економіки. Конституційна економіка є новим науковим напрямом сучасної науки та має розглядатися як напрям науки конституційного права, зокрема в аспекті вивчення форм взаємодії конституційного права та економіки, впливу економічних криз на державу та конституційних криз на економіку. З погляду конституційної економіки націоналізація має розглядатися як засіб інституційних перетворень економічної системи в умовах конституційного ладу. В сучасних умовах вона може бути проведена виключно для цілей забезпечення суспільних інтересів із міркувань національної безпеки та відповідно до закону. Економічна доцільність застосування таких заходів, крім принципу пропорційності, повинна визначатися з урахуванням їхньої функціональної ефективності як інструмента інституційно-галузевих перетворень, тобто з точки зору оцінки системно-галузевого значення або впливу на розвиток певного сектору економіки.
На підставі комплексного дослідження проблем законодавчого забезпечення в Україні інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, аргументовано думку про необхідність визначення цього інституту об’єктом державної політики в аспекті розвитку законодавства з цих питань у конституційному форматі допустимості державного втручання в автономію приватного власника та забезпечення балансу приватних і публічних інтересів.
Конституційний формат цієї політики визначають конституційно обґрунтовані цілі, що в умовах суспільної необхідності потребують виконання певних завдань, на конституційному рівні які забезпечуються, з одного боку, відповідним обов’язком держави, з другого – узгодженим із ним загальним обов’язком усіх і кожного в аспекті участі в справах Українського народу, загальносуспільних справах. До таких конституційних цілей, що можуть виступати обґрунтуванням допустимості застосування заходів примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, віднесено: захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ч. 1 ст. 17); забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (ст. 16); збереження культурної спадщини та культурних цінностей народу (ч. 5 ст. 54, ст. 66).
Державна політика з питань примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, є напрямом державної політики щодо визначення умов, меж і форм державного втручання у право приватної власності у разі суспільної необхідності та становить законодавчо оформлену систему правових та організаційно-економічних заходів, здійснення яких на засадах забезпечення балансу приватних і публічних інтересів спрямовується на виконання певних завдань загальносуспільного значення, зумовлених суспільною необхідністю.
Встановлено, що положення Конституції України загалом системно закріплюють принципи, що забезпечують розвиток конституційної моделі примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, її стабільність та правовий баланс приватних і публічних інтересів. Водночас деякі конституційні положення потребують удосконалення насамперед із метою посилення конституційних гарантій права приватної власності у разі такого відчуження.
Поряд із тим, що правова можливість застосування заходів примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, передбачена у низці законодавчих актів України, зокрема, у кодексах – ЦК (статті 321, 346, 350–353), ЗК (статті 143, 147), ГК (статті 10, 397), законах «Про оборону України» (ст. 17), «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст. 6), «Про правовий режим воєнного стану» (ст. 23), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (ст. 10), «Про захист іноземних інвестицій на Україні» (ст. 3), «Про інвестиційну діяльність» (ст. 19) та ін., їх загальний аналіз засвідчує неналежний стан чинного законодавства щодо правового регулювання цих питань. Виявлено такі недоліки, як: невідповідність окремих положень законів нормам Конституції України, безсистемність законодавчого регулювання, наявність у ньому колізій і прогалин, підзаконний рівень правового регулювання питань, що потребують регулювання законом.
Аргументовано, що проблеми законодавчого регулювання у цій сфері зумовлені відсутністю концепції розвитку в Україні інституту примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, недостатньою науково-теоретичною розробкою цього інституту в національному праві, насамперед у форматі аналізу конституційного ладу.
Науково обґрунтовується слушність загальної концепції Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» щодо судового оформлення примусового відчуження з обов’язковим дотриманням вимоги попереднього застосування досудової процедури вирішення питання. Загальну ідею цієї концепції пропонується взяти за основу щодо опрацювання інших законодавчих механізмів примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю. Визначено недоліки Закону, що зумовлюють потребу в його вдосконаленні. Серед найбільш істотних визначено ті, що стосуються гарантій прав та інтересів приватного власника, майно якого відчужується. Пропонуються варіанти вдосконалення Закону, зокрема щодо визначення правового становища приватного власника (його прав і обов’язків) у таких правовідносинах, що є важливою умовою правової визначеності та забезпечення правової рівноваги суб’єктів у цих правовідносинах.
Стан законотворчої роботи з розробки проектів законодавчих актів із питань примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, свідчить про тенденцію розвитку законодавства у цій сфері, а також слугує обґрунтуванням щодо визначення перспектив його розвитку. Аргументовано, що зареєстровані нині у Верховній Раді України законопроекти «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (реєстр. № 7378 від 18 листопада 2010 р.), «Про повернення майна базових галузей національної економіки, що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб, у власність держави (націоналізацію)» (реєстр. № 8147 від 22 лютого 2011 р.) потребують концептуального та юридико-технічного доопрацювання, з приводу чого висловлені відповідні авторські пропозиції.
Науково обґрунтовано та практично доведено доцільність прийняття спеціальних законів із питань націоналізації та реквізиції. В основу законотворчої роботи за цими напрямами пропонується покласти концепцію розмежування випадків суспільної необхідності, обґрунтованих конституційними цілями, за критеріями забезпечення суспільно-необхідних потреб і крайньої суспільної необхідності. Так, у випадках суспільної необхідності щодо забезпечення суспільних або певних державних потреб ступінь загальносуспільного значення останніх обґрунтовує правомірність заходів відчуження конкретно визначеного і необхідного для таких цілей приватного майна. Суспільна необхідність обґрунтовується винятковою потребою щодо реалізації державних програм, проектів загальносуспільного розвитку, проведення важливих економічних реформ, що вимагають здійснення інституційних перетворень в економіці, підвищення обороноздатності держави, розбудови виробничої, соціальної інфраструктури, забезпечення екологічної безпеки тощо. Такі заходи в системі правових засобів державного управління мають розглядатися як постійно діючі та чітко унормовані правові механізми. Їх юридико-кваліфікаційною властивістю є судовий порядок легалізації. У випадках крайньої суспільної необхідності, що зумовлена надзвичайними обставинами, вимагаються невідкладні заходи реагування, зокрема, мобілізація всіх або певних майнових ресурсів, у тому числі приватної власності. Тимчасово-винятковий характер цих заходів зумовлює адміністративний порядок їх запровадження.
Встановлено, що врегульований на рівні окремих законів механізм розподілу повноважень між суб’єктами інституційно-конституційної системи забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, потребує приведення його у відповідність до Конституції України. За основу такого розподілу пропонується визначити розмежування установчих функцій парламенту та Президента стосовно прийняття певних рішень, що реалізуються в механізмі оголошення, введення та визначення спеціального правового режиму на території України чи її окремих місцевостях, та організаційно-координаційних функцій уряду у цій сфері.
Особливістю участі органів виконавчої влади в правовідносинах щодо примусового відчуження об’єктів права приватної власності в суспільних інтересах визначено багаторівневість, що проявляється участю органів виконавчої влади різних рівнів (у тому числі місцевих), які уособлюють носія суспільних інтересів.
Установлено, що залежно від змісту і характеру суспільного інтересу, на забезпечення якого спрямовуються заходи примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, участь органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в таких правовідносинах може мати ознаки самостійної участі або державного представництва. Водночас обґрунтовується положення, що в конституційно-правовому сенсі повноваження органів управління Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо запровадження заходів примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, є делегованими державними повноваженнями.
Визначено особливе місце судових органів у інституційно-конституційній системі забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю: з одного боку, вони включені до механізму такого відчуження, забезпечуючи судову легалізацію таких заходів, з другого – суди забезпечують конституційні гарантії охорони та захисту прав власника.
Науково аргументовано позицію, що важливі суспільні інтереси, визнані конституційно обґрунтованими для цілей легалізації втручання держави у сферу прав і свобод людини, зокрема автономію приватного власника, можуть бути самостійним об’єктом охорони та захисту в суді.
Доведено, що принцип пропорційності стосовно обмежень конституційних прав і свобод людини, зокрема щодо примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, повинен втілюватися також у конституційно гарантованих формах судового захисту (забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду) щодо такого права. Обґрунтовано позицію, що такі конституційні гарантії стосовно захисту основних прав і свобод людини не можуть бути звужені. На підставі цього положення визначено доцільність запровадження стадії касаційного оскарження для категорії справ, що пов’язані з питаннями примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю.
Вітчизняна модель прокурорського представництва інтересів приватних осіб або держави в суді визначена важливою складовою інституційно-конституційної системи забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, оскільки концентрує в собі ефективні правові форми представництва інтересів однієї зі сторін на засадах забезпечення оптимального процесуального співвідношення щодо участі сторін у процесі.
Ефективність інституційно-конституційної системи забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зумовленого суспільною необхідністю, полягає в узгодженості дій органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за чіткого розмежування їх повноважень відповідно до конституційної компетенції. Встановлено, що правове регулювання цих питань на рівні спеціальних законодавчих актів потребує вдосконалення. З цією метою сформульовано ряд законодавчих пропозицій.

Пропозиції щодо вдосконалення законодавства України
Науково обґрунтовано та сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін до Конституції та інших законодавчих актів України, з яких найбільш важливими є такі.
До Конституції України:
у частині п’ятій статті 41:
- слова «з мотивів» замінити словами «у разі» за контекстом;
- слова «їх вартості» замінити словами «збитків власнику»;
- закріпити юридичну конструкцію «примусове відчуження об’єктів права приватної власності в державну чи комунальну власність»;
- передбачити можливість встановлення часткового обмеження права приватної власності (наприклад, тимчасового вилучення майна);
частину другу статті 57 викласти у новій редакції: «Закони, що визначають права і свободи людини і громадянина, обов’язки громадянина, а також інші нормативно-правові акти, прийняті на забезпечення реалізації таких прав, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом»;
перше речення частини другої статті 64 викласти у новій редакції: «В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження щодо прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, крім випадків, передбачених Конституцією України»;
до частини першої статті 157 внести доповнення, якими встановити неможливість внесення змін до Конституції України щодо скасування чи звуження гарантій прав і свобод людини.
Статтю 346 Цивільного кодексу України доповнити положенням, яким закріпити вичерпний перелік випадків примусового відчуження об’єктів права приватної власності.
Назву та положення частини першої статті 151 Земельного кодексу України привести у відповідність з її фактичним змістом, беручи до уваги, що нею встановлено порядок погодження місця розташування об’єкта, під розміщення якого здійснюється викуп земельної ділянки для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності.
З урахуванням визначених у частині третій статті 151 ЗК України повноважень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, міських, селищних, сільських рад щодо погодження питань викупу земельних ділянок відповідних змін потребують закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні».
У Законі України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»:
положення частини п’ятої статті 10 доповнити вимогами щодо включення до обсягу інформації, яка міститься у письмовому повідомленні власнику: зазначення суб’єкта викупу; обґрунтування необхідності викупу конкретного об’єкта права приватної власності (що відповідає дотриманню принципу винятковості та випливає з частини п’ятої статті 41 Конституції України); зазначення суб’єкта грошової оцінки вартості об’єкта викупу;
доцільно розширити обсяг прав власника, зокрема, передбачити і конкретизувати його права щодо: одержання інформації з питань викупу (примусового відчуження) об’єктів його права власності в суспільних інтересах (обмеження можуть стосуватися лише інформації, яка не підлягає розголошенню та захищена законом); ознайомлення з матеріалами експертної грошової оцінки об’єктів викупу (примусового відчуження); вибору суб’єкта оціночної діяльності для визначення вартості нерухомого майна; вимоги надання іншого нерухомого майна на заміну того, що підлягає викупу (примусовому відчуженню); вимоги повернення майна у разі якщо відпала суспільна потреба, для якої його було викуплено (примусово відчужено);
необхідно окремою статтею, в узагальненій формі визначити обов’язки власника у таких правовідносинах, адже в тексті поточно згадується лише про деякі (частина четверта статті 12, частина третя статті 13), проте відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону вони мають бути зазначені у письмовому повідомленні власнику про викуп;
положення частини другої статті 13 Закону, якою визначено витрати власника, що не підлягають відшкодуванню, доцільно перемістити до статті 5, що регулює питання визначення викупної ціни.
У частині другій статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» другу частину першого речення після сполучника «або» викласти так: «примусово відчужені у будь-який інший, тотожний за наслідками спосіб».
Положення пункту 5 частини першої статті 32 Закону України «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» у частині визначення Ради міністрів Автономної Республіки Крим суб’єктом оголошення режиму надзвичайного стану слід привести у відповідність з Конституцією України, згідно з якою такі повноваження віднесені до компетенції Президента України (пункт 21 частини першої статті 106).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Теория государства и права / М. И. Абдулаев. – СПб. : Питер, 2003. – 397 с.
2. Авер’янов В. Б. Демократична спрямованість реформування адміністративного права України / В. Б. Авер’янов // Демократичні засади державного управління та адміністративне право : монографія / [кол. авт. : Шемшученко Ю. С., Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф., Кресіна І. О., Нагребельний В. П. та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Видавництво «Юридична думка», 2010. – 496 с.
3. Авер’янов В. Б. Управлінські категорії в адміністративно-процесуальному законодавстві : проблеми тлумачення і використання / В. Б. Авер’янов // Правова держава. – Вип. 20. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – 600 с. – С. 203–212.
4. Аврамова О. Є. Позбавлення суб’єктивного права на житло : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / О. Є. Аврамова. – Х., 2008. – 16 с.
5. Автономов А. С. Правовая онтология политики. К построению системы категорий / А. С. Автономов. – М. : Инфограф, 1999. – 384 с.
6. Адміністративний Кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки від 12 жовтня 1927 р. : зб. узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1927 рік. Офіційне видання Народного Комісаріату юстиції. – Х. : Юридичне видавництво НКЮ, 1927. – 12403 с. (Архівні ресурси Бібліотеки Верховної Ради України).
7. Аксюк И. В. Изъятие недвижимости как основание принудительного прекращения права собственности / И. В. Аксюк // Право и экономика. – 2006. – № 7. – С. 38–44.
8. Акуленко В. І. Політико-правові проблеми повернення культурних цінностей між державами СНД / В. І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства. – Вип. 15. – К. : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2009. – 334 c. – С. 5–17.
9. Алейников Б. Н. Социальное государство и собственность / Б. Н. Алейников // Государство и право. – 2008. – № 1. – С. 5–13.
10. Алексеев С. С. Избранное. – М. : Статут, 2003. – 480 с.
11. Алексеев С. С. Право собственности. Проблемы теории / С. С. Алексеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Норма, 2007. – 240 с.
12. Алексеев С. С. Право : азбука – теория – философия : Опыт комплексного исследования. – М. : Статут, 1999. – 712 [72] с.
13. Алексі Р. Існування прав людини / Р. Алексі // Право України. – 2011. – № 8. – С. 121–130.
14. Аль Обейди Салех Мехди. Вопросы национализации в современном международном праве : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 / Аль Обейди Салех Мехди. – М., 1979. – 22 с.
15. Андреева Г. Н. О влияниии теорий собственности на ее конституционное регулирование / Г. Н. Андреева // Журнал российского права. – 2008. – № 10. – С. 124–131.
16. Андреева Г. Н. Принудительное отчуждение имущества для государственных нужд в Российской Федерации как публично-правовой институт: Некоторые теоретико-методологические аспекты правового регулирования / Г. Н. Андреева // Конституционное и муниципальное право. – 2007. – № 13. – С. 2–8.
17. Анненков К. Система русского гражданского права. Т. 1: Введение и общая часть / К. Анненков. – С.-Петербугръ, 1899. – 601, [118] с.
18. Анохин М. Г. Политические аспекты проблемы: «Приватизация-национализация» [Электронный ресурс] / М. Г. Анохин, Д. О. Матвеенков, З. Х. Нигматулин // Портал о государственном отношении к бизнес-собственности. Проект «Национализация.РУ» – Режим доступа : http://www.nazionalizator.ru/politicheskie_aspekty_pr
19. Анпілогов О. В. Правове регулювання участі прокурора в адміністративному судочинстві щодо захисту прав та свобод громадянина : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Анпілогов. – К., 2008. – 20 с.
20. Антикризова політика в світі та Україні: порівняльна оцінка заходів та економічних ефектів : Аналітична доповідь : Версія для обговорення від 24 грудня 2009 року / Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. – К., 2009. – 39 с.
21. Ануфриева Л. П. Международное частное право : в 3-х т. – М. : Изд. «БЕК», 2000.
Т. 2 : Особенная часть. – 656 с.
22. Арбузкин А. М. Конституционное право зарубежных стран / А. М. Арбузкин. – М. : Юристъ, 2004. – 666 с.
23. Афанасьєва Е. Н. Правовая природа реквизиции / Е. Н. Афанасьєва // Вестник Томського университета. – 2009. – № 324. – С. 221–222.
24. Баймуратов М. А. Имплементация норм международного права и роль Конституционного Суда Украины в толковании международных договоров / М. А. Баймуратов // Михайло Баймуратов: право як буття вченого : зб. наук. праць до 55-річчя проф. М О. Баймуратова / [Упор. та відп. ред. Ю. О. Волошин]. – К. : Логос, 2009. – 840 с.
25. Баландіна В. Г. Юридичні факти в податковому праві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 / В. Г. Баландіна. – К., 2009. – 19 с.
26. Баранюк А. З. Позбавлення права приватної власності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. З. Баранюк. – Львів, 2007. – 14 с.
27. Баренбойм П. Д. Конституционная экономика: проблемы теории и практики / Баренбойм П.Д., Гаджиев Г.А., Лафитский В.И. // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. – 2005. – № 2. – С. 3.
28. Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні: проблеми теорії та практики : монографія / О. В. Батанов ; [відп. ред. М. О. Баймуратов]. – К. : Вид. «Юридична думка», 2010. – 656 с.
29. Безсмертна Н. В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.03 / Н. В. Безсмертна. – К., 2001. – 19 с.
30. Белов В. А. Национализация в российском гражданском праве: история и современность / В. А. Белов // Законодательство. – 1999. – № 12. – С. 17.
31. Бернгефтъ Ф. Гражданское право Германии / Ф. Бернгефтъ, И. Колеръ // под ред. В. М. Нечаева ; [перев. с немец. Б. М. Брамсона, С. О. Добрина, Е. Е. Карасова и В. В. Нечаева]. – С.-Петерб. : Сенатская типография, 1910. – 407 с.
32. Бесштанько А. В. Конституционно-правовые основы частной собственности в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : 12.00.02 / А. В. Безштанько. – Екатеринбург, 2002. – 22 с.
33. Бирюков Б. М. Приватизация и деприватизация жилья: Вопросы правового регулирования / Б. М. Бирюков. – М. : Ось–89, 2004. – 208 с.
34. Бисага Ю. М. Актуальні проблеми правового аналізу змісту Конституції України / Ю. М. Бисага, Д. М. Бєлов // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 1 (87). – С. 10–21.
35. Боброва Н. А. Конституционный строй и конституционализм в России : монографія / Н. А. Боброва. – М., 2003. – 264 с.
36. Богданова Н. А. Категория «конституционализм» в науке конституционного права / Н. А. Богданова // Российский конституционализм: проблемы и решения (материалы международной конференции). – М., 1999. – 264, [135–140] с.
37. Боголюбов С. А. Формирование государственной экологической политики / С. А. Боголюбов // Держава і право у світлі сучасної юридичної думки : зб. наук. праць. – К. : Вид. «Юридична думка», 2010. – 456 с. – С. 347–358.
38. Богуславський М. М. Международное частное право / М. М. Богуславский. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 1999. –408 с.
39. Богушевич А. В. Условия недействительности договора купли-продажи, заключаемого в процессе приватизации государственного имущества / А. В. Богушевич // Вестник ТИСБИ. – 2003. – № 2 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1218452
40. Бойцова Л. В. Восстановление прав бывших собственников национализированного имущества: на примере Польши и Венгрии / Л. В. Бойцова // Правоведение. – 1994. – № 2. – С. 59–66.
41. Большой юридический словарь / [под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских]. – М. : ИНФРА-М, 1997. – 790 с.
42. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії : монографія / В. І. Борденюк. – К. : Парламентське вид-во, 2007.