ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «ІНТЕРЕС» У КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

АНДРУШКО ІРИНА ПЕТРІВНА

УДК 342

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «ІНТЕРЕС» У КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ

12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Зайчук Олег Володимирович -
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

Київ – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КАТЕГОРІЇ «ІНТЕРЕС»
У КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ
1.1. Категорія «інтерес» у конституційному праві: поняття, зміст,
сутнісні ознаки 10
1.2. Внутрішня структура категорії «інтерес» у конституційному праві 28
1.3. Співвідношення категорії «інтерес» зі спорідненими
категоріями конституційного права 49
Висновки до розділу 1 67
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ІНТЕРЕСІВ У
КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
2.1. Класифікація та систематизація інтересів у конституційному праві 71
2.2. Характеристика основних видів інтересів у
конституційному праві України 101
Висновки до розділу 2 124
РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛЕГІТИМНИХ
ІНТЕРЕСІВ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
3.1. Поняття механізму реалізації інтересів у конституційному праві 127
3.2. Механізми реалізації інтересів суб’єктів конституційного права
у правотворчій діяльності 141
3.3. Правозастосовні механізми реалізації інтересів у конституційному праві 152
Висновки до розділу 3 172
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 177

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток Української державності є досить складним політико-правовим процесом та несе на собі відбиток інтересів різного роду суб’єктів суспільних відносин. Саме інтереси є одним з визначальних чинників у прийнятті органами державної влади та органами місцевого самоврядування нормативно-правових актів. У парадигмі як зарубіжного, так і вітчизняного конституціоналізму категорія «інтерес» є мірилом, яке дозволяє знайти раціональні та демократичні форми організації публічної влади у державі, які б відповідали викликам сьогодення. За допомогою цієї категорії правова і політична думка вийшла на такі значущі для сучасної науки конституційного права поняття як «правова держава», «права людини», «громадянське суспільство» тощо.
Вперше на проблематику категорії «інтерес» у вітчизняній юриспруденції звернув увагу український вчений В. Сіренко, який у низці робіт, зокрема монографіях «Інтереси – влада – управління» та «Інтереси і влада», здійснив наукові розвідки цієї категорії, що правда з загальнотеоретичних та політологічних позицій. У конституційно-правовій площині дослідження категорії «інтерес» отримало свій розвиток у роботах українського науковця В. Нестеровича, найбільш значущою серед яких є його монографія «Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України». В. Нестерович розглядав інтерес насамперед в аспекті впливу громадськості з використанням лобістського інструментарію на прийняття нормативно-правових актів органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Загалом дослідження категорії «інтерес» знайшло своє відображення у роботах таких зарубіжних та вітчизняних вчених як С. Алексєєв, А. Бентлі, Ф. Богатирьов, М. Васильєва, О. Вінник, Р. Даль, В. Дубінін, А. Екімов, А. Здравомислов, М. Зяблюк, Г. Іванець, Р. Ієрінг, В. Крусс, А. Курбатов, А. Малько, B. Hepсесянц, С. Перегудов, Д. Сарторі, І. Сікора, В. Субочев, Ю. Тихомиров, К. Тот’єв, А. Хапінов, О. Чепис, Г. Шершеневич тощо.
Разом з тим, у вище вказаних наукових працях вчених категорія «інтерес» здебільшого висвітлюється у площині загальної теорії держави та права чи у рамках політологічного підходу. Тому наукові праці, в яких би був проведений ґрунтовний, комплексний теоретико-методологічний аналіз особливостей застосування категорії «інтерес» у конституційному праві, наразі у вітчизняній науці конституційного права відсутні, що свідчить про актуальність і перспективність обраної для дисертаційного дослідження теми.
Зважаючи на те, що належне вивчення особливостей застосування категорії «інтерес» у конституційному праві можливе за умови її розгляду у рамках базових конституційно-правових інститутів, авторці значну допомогу надали наукові праці відомих українських вчених-конституціоналістів та правознавців – Ю. Барабаша, Ю. Бисаги, О. Зайчука, М. Козюбри, А. Колодія, О. Марцеляка, О.Копиленка, М. Орзіха, М. Савчина, Ю. Тодики, О. Фрицького, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, О. Ющика та інших.
Нормативну й емпіричну основу дисертації складають закони, підзаконні акти, рішення Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини, а також проекти Законів України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до наукової програми Інституту законодавства Верховної Ради України “Конституціоналізм у державо- та правотворенні України: стан, проблеми та перспективи” (державний реєстраційний № 0111U002227).
Мета й завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у комплексному теоретико-правовому аналізі особливостей застосування категорії «інтерес» у конституційному праві та вироблені рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України.
Конкретизуючи мету, визначаються наступні основні наукові завдання:
 дослідити та уточнити категорію «інтерес» у конституційному праві через розкриття її поняття, змісту та сутнісних ознак;
 висвітлити з конституційно-правових позицій теоретичні засади щодо внутрішньої структури категорії «інтерес»;
 розглянути співвідношення категорії «інтерес» зі спорідненими категоріями конституційного права;
 дослідити та визначити класифікацію та систематизацію інтересів у конституційному праві;
 охарактеризувати основні види інтересів у конституційному праві України;
 визначити поняття механізму реалізації інтересів у конституційному праві;
 розкрити механізми реалізації інтересів суб’єктів конституційного права у правотворчій діяльності;
 проаналізувати правозастосовні механізми реалізації інтересів у конституційному праві.
Об’єкт дослідження – політико-правові відносини, що виникають у ході застосування категорії «інтерес» у конституційному праві.
Предмет дослідження – особливості застосування категорії «інтерес» у конституційному праві.
Методи дослідження. Проблема аналізу особливостей застосування категорії «інтерес» у конституційному праві об’ємна і багатогранна, носить міжгалузевий характер та у своєму вивченні передбачає застосування цілого ряду методів. Зокрема, метод діалектичної логіки був використаний для визначення поняття, змісту та сутнісних ознак категорії «інтерес» у конституційному праві. За допомогою логіко-семантичного методу висвітлено з конституційно-правових позицій теоретичні засади щодо внутрішньої структури категорії «інтерес». Ретроспективний метод застосовувався для дослідження генезису наукової думки щодо вивчення проблематики особливостей застосування категорії «інтерес» у конституційному праві. Формально-логічний метод – для розкриття співвідношення категорії «інтерес» зі спорідненими категоріями конституційного права та їх узгодження між собою; системно-функціональний – для дослідження та встановлення класифікації та систематизації інтересів у конституційному праві. Використання порівняльно-правового методу дало змогу охарактеризувати основні види інтересів у конституційному праві України. Метод тлумачення норм дозволив розкрити механізми реалізації інтересів суб’єктів конституційного права у правотворчій діяльності та проаналізувати правозастосовні механізми реалізації інтересів у конституційному праві.
Застосування цих та інших методів у комплексі дало змогу виявити сталі закономірності й тенденції при дослідженні особливостей застосування категорії «інтерес» у конституційному праві, а також виробити практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного національного законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням особливостей застосування категорії «інтерес» у конституційному праві, в якому сформульовано низку наступних теоретико-правових положень, понять, висновків та практичних рекомендацій щодо порушеної проблематики:
вперше:
 сформульовано сутнісні ознаки категорії «інтерес» у конституційному праві. Такими визначено: 1) значущість та пріоритетність інтересів; 2) основоположне джерело для реалізації інтересів – Конституція України; 3) універсальний правовий характер інтересів; 4) особливе коло суб’єктів інтересів; 5) особливе коло об’єктів, на які направлені інтереси; 6) підвищена юридична гарантованість інтересів;
 обґрунтовано, що встановлення ієрархії суспільно значущих інтересів здійснюється законодавцем шляхом зважування важливості інтересу та розміщення конституційно-правової норми, яка його охороняє у сфері певного правового режиму. Відповідно інтереси конкретного суб’єкта завжди складають певну ієрархію з точки зору як держави, так і суспільства. Тому значення будь-якого інтересу у конституційному праві завжди потрібно розглядати у взаємозв’язку з іншими інтересами;
 запропоновано, що інтереси у конституційному праві України є сукупністю взаємопов’язаних та взаємодіючих між собою елементів, які утворюють єдину ієрархічну трьохрівневу систему. Перший рівень інтересів у конституційному праві складають найбільш значущі інтереси у суспільстві та державі. Другий рівень – це колективні інтереси, реалізація яких можлива лише за умови якщо вони здійснюються групою осіб, тобто декількома особами, які поєднанні спільними інтересами. Третій рівень – це інтереси, реалізація яких може бути здійсненна особою самостійно без об’єднання з іншими суб’єктами однорідних інтересів;
удосконалено:
 внутрішню структуру категорії «інтерес» у конституційному праві, яку формують дві складові – це об’єктивна його сторона, яка опосередкована публічним інтересом та суб’єктивна сторона, яка опосередкована приватними інтересами. Категорія «інтерес» у конституційному праві втілюється у чотирьох формах: 1) суб’єктивний інтерес; 2) об’єктивний інтерес; 3) суб’єктивно-об’єктивний інтерес; 4) об’єктивно-суб’єктивний інтерес;
 висновок, що особливість змісту інтересу у конституційному праві, на відміну від суб’єктивного права, полягає у тому, що межі інтересу чітко не сформульовані у конкретних конституційно-правових нормах, а лише випливають з сукупності конституційно-правових норм, діючих конституційних принципів та конституційно-правових дефініцій. Інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, на відміну від суб’єктивного права, без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки;
дістало подальшого розвитку:
 обґрунтування, що в основі подолання суперечностей інтересів всіх суб’єктів повинен лежати основоположний принцип – держава в особі органів державної влади повинна прагнути до того, щоб дотримання інтересів суспільства і держави (публічних інтересів) було вигідне кожному носію приватного інтересу. Закріплення у конституційному праві інтересів, які не відповідають об’єктивним інтересам суспільства, спричиняє порушення балансу інтересів та посилює антагонізм між державою та суспільством;
 положення про те, що під механізмом реалізації інтересів у конституційному праві слід розуміти сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою нормативно-правових передумов, організаційно-правових засобів та загальносоціальних чинників, які створюють належні юридичні і фактичні можливості суб’єктам конституційного права для втілення ними у життя їхніх прагнень, з метою задоволення власних потреб і вигод.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки дисертації можуть стати теоретико-методологічним підґрунтям наукового вирішення проблем, які пов’язані з особливостями застосування категорії «інтерес» у конституційному праві. Вони можуть бути враховані під час нормопроектної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також при підготовці навчальних посібників і підручників з конституційного права України, конституційного процесу України, конституційного права зарубіжних країн, теорії держави і права, політології та у процесі викладання даних навчальних дисциплін і спецкурсів.
Впровадження у практику результатів дисертації було здійснено шляхом направлення пропозицій щодо.
Апробація результатів роботи. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Результати дисертації були оприлюдненні на наступних конференціях: III Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 6 жовтня 2011 року, тези опубліковано); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Правовий захист людини та громадянина в Україні» (м. Київ, 24 листопада 2011 року, тези опубліковано), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Конституція України в сучасній правові доктрині та національному державотворчому процесі (Львів, 3 червня 2011 року, тези опубліковані), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів» (Запоріжжя, 28 квітня 2010 року, тези опубліковані), міжнародній науково-практичній конференції «Правові проблеми зміцнення української державності» (Одеса, 19-20 листопада 2010 року, тези опубліковані) .

Публікації. Результати дисертації знайшли своє відображення у 10 наукових публікаціях, з яких 4 у фахових наукових виданнях з юридичних наук.
Структура дисертації визначена предметом і логікою дослідження та складається з вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (207 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 197 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють сформулювати наступні основні висновки:
1. Інтерес є однією з основоположних категорій у конституційному праві. Під цією категорією у конституційному праві слід розуміти прагнення різних суб’єктів, обумовлене власними потребами і вигодами, задоволення яких безпосередньо передбачено або випливає з положень Конституції і законів України, та характеризуються значущістю й пріоритетністю, основоположним джерелом для реалізації, універсальним правовим характером, особливим колом суб’єктів і об’єктів, на які вони направлені, та підвищеною юридичною гарантованістю.
2. Приватний інтерес у конституційному праві – це інтерес конкретних осіб і соціальних груп, який охороняється державою. Пріоритет у питаннях реалізації приватного інтересу у конституційному праві залежить від волі приватних осіб, їхніх об’єднань та організацій, які не є владними суб’єктами, не перебувають у відносинах влади та підпорядкування одне до одного, рівноправно і вільно встановлюють права та обов’язки у конституційно-правових відносинах, що виникають з їхньої ініціативи. Норми приватного права спрямовані на захист приватних інтересів від будь-якого свавільного втручання, зокрема й держави, вони мають диспозитивний характер, а конституційно-правове регулювання здійснюється на засадах координації, юридичної рівності та автономності.
3. При прийнятті конституційно-правової норми, завжди мається на увазі охорона певних інтересів. Інтерес, відображений у праві загалом, та конституційному зокрема, набуває характеру об’єкту правової охорони. Тому закріплення інтересів у конституційному праві є здійсненням впливу на процес виявлення і визначення суспільно значущих інтересів, які набудуть загальнообов’язкового характеру. Установлення у конституційному праві ієрархії інтересів, зокрема визначення засад формування публічного інтересу, є установленням шкали інтересів – обов’язкової для галузевого законодавства України.
4. У науці конституційного права варто відмежувати категорію «інтерес» від таких споріднених з нею категорій як «потреба», «благо», «мета» та «суб’єктивне право», які близькі за змістом, але є різними за значенням. Категорія «потреба» кореспондується з життєдіяльністю людини як члена суспільства. Конституція України вживає поняття «інтерес» та «потреба» як самостійні категорії. За цього інтерес є усвідомленою необхідністю та способом задоволення потреби. Благом є не сам інтерес, а те на що він направлений. Благо – це об’єкт інтересу. За цього інтерес є специфічним прагненням до чого-небудь, прагнення особи до задоволення своїх потреб, прагнення для отримання того чи іншого блага. Мета обумовлюється потребами та інтересами, являючись важливим ланцюгом у їх реалізації, фіксує бажане для суб’єкта майбутнє та у багато чому визначає характер заходів, які необхідні для його досягнення. Мета є перспективно-пролонгованим інтересом – інтересом, що перенесений та мислено здійсненний у майбутньому. Інтерес є передумовою і метою суб’єктивного права.
5. У конституційному праві між різними видами інтересів існує складний діалектичний взаємозв’язок, який не може бути відображений простим формальним логічним взаємозв’язком. Він знаходить свій вияв у протиріччі інтересів різних та однакових видів. За цього протиріччя однакових інтересів, саме у силу їх однаковості, знаходяться у прямій залежності від ступеня дистанціювання того чи іншого носія інтересів у конституційному праві. Тут вирішальну роль відіграє вже не стільки природа інтересу, скільки матеріальні, правові, організаційні, соціальні та інші умови, за яких діють носії інтересу у конституційному праві.
6. Кількість інтересів у конституційному праві, які потребують у їх законодавчому закріпленні та безпосередній, конкретизованій охороні, значно ширше конституційно-правових норм, які складають законодавчу основу регулювання конституційно-правових відносин. Це пов’язано з тим, що право є більш статичним, ніж суспільні відносини, які воно регулює. Конституційне право досить часто не встигає за динамікою як упорядкування соціальних зв’язків, так і опосередкуванні різного роду інтересів. Тому цілком зрозуміло, що законодавець доволі часто не встигає законодавчо оформити нові соціальні можливості та інтереси, які щойно тільки з’явилися. За такої ситуації й існує безліч інтересів, які варто репрезентувати перед правотворчими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, з метою їх визнання у суб’єктивному та об’єктивному праві.
7. Законні інтереси – це правова категорія, яка знайшла своє відображення у конституційному законодавстві України. Зі змісту нормативно-правових положень витікає, що законні інтереси є своєрідним ступенем опосередкування прагнень фізичних та юридичних осіб, які не суперечать чинному законодавству України. Маючи легітимний характер, законні інтереси так чи інакше опираються на діяльність компетентних органів державної влади, насамперед у частині їх конституційно-правової охорони та гарантування з боку держави. Законні інтереси є опосередкована конституційно-правовими засобами та механізмами можливість, що належить у рівній мірі кожній правосуб’єктній особі для задоволення своїх потреб, утім яка не закріплена у суб’єктивних правах.
8. Законні інтереси у науці конституційного права слід поділити на дві великі групи. Перша – це законні інтереси, реалізація яких урегульована конституційно-правовими нормами. Реалізація цієї групи інтересів досягається за допомогою наданих об’єктивним правом правових засобів, зокрема, завдяки конституційним нормам об’єктивного права й суб’єктивних прав, свобод та обов’язків, що виникають на їх основі. Друга група – це законні інтереси, які мають юридичне значення, утім прямо не опосередковані конституційно-правовими нормами. Специфіка реалізації цієї групи інтересів полягає у тому, що їх зміст втілюється не стільки у конкретних правових приписах, скільки у загальних принципах права.
9. Механізм реалізації інтересів у конституційному праві – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою нормативно-правових передумов, організаційно-правових засобів та загальносоціальних чинників, які створюють належні юридичні і фактичні можливості суб’єктам конституційного права для втілення ними у життя їхніх прагнень, з метою задоволення власних потреб і вигод.
10. У конституційному праві механізм реалізації інтересів є похідним від механізму реалізації суб’єктивних прав і свобод людини та громадянина. Однак такий механізм менш гарантований порівняно з механізмом реалізації суб’єктивних прав і свобод людини та громадянина не тільки у результаті об’єктивної необхідності дотримати баланс конституційно-правових відносин на користь доцільності, а не прагнень кожного, але й у результаті суб’єктивних упущень у ході правотворчої та правозастосовної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тому специфіка механізму реалізації інтересу у конституційному праві полягає у тому, що він здійснюється у доказовій формі, коли для втілення останніх у реальне життя суб’єкту конституційно-правових відносин необхідно зробити низку наступних дій. По-перше, обґрунтувати правомірність та законність своїх інтересів та вимог, які відповідно з ними висуваються. По-друге, зуміти знайти захист, який здатний виходити з боку компетентних органів у випадку визнання ними значущості та правомірності вимог, які порушуються носієм цих інтересів, та зуміти скористатися таким захистом.
11. Правозастосовні механізми реалізації інтересів у конституційному праві є досить багатогранним видом діяльності та можуть здійснюватися у різний спосіб. Варто виокремити наступні види правозастосовних механізмів реалізації інтересів у конституційному праві: 1) направлення звернень до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою захисту інтересів суб’єктів конституційного права; 2) захист інтересів суб’єктів конституційного права під час здійснення парламентського контролю; 3) захист та представництво інтересів суб’єктів конституційного права у правозастосовній діяльності Президента України, а також створених ним консультативних, дорадчих та допоміжних органах і службах; 4) реалізація інтересів суб’єктів конституційного права у правозастосовній діяльності Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади; 5) судовий захист інтересів суб’єктів конституційного права; 6) захист та представництво інтересів суб’єктів конституційного права органами прокуратури; 7) реалізація інтересів суб’єктів конституційного права у правозастосовній діяльності органів місцевого самоврядування.
12. Основні теоретичні висновки, отримані в результаті дослідження особливостей застосування категорії «інтерес» у конституційному праві, дозволяють зробити низку практичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України:
 прийняти закон України «Про лобіювання» з метою створення організаційно-правових засад впливу громадськості на прийняття нормативно-правових актів органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
 прийняти закон України «Про громадські організації» з метою оптимізації задоволення і захисту політичних, економічних, соціальних, культурних та інших суспільних інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Правові акти:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Конституційний Договір між Верховною Радою та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст. 133.
3. Загальна декларація прав людини: прийнята та проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року № 217 А (ІІІ) // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 3. – С. 69-74.
4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року: ратифікована Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР разом з першим протоколом та протоколами № 2, 4, 7 та 11 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року: ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 грудня 1973 року № 2148-VІІІ (з двома факультативними протоколами) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 53-76.
6. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
7. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
8. Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 року № 474-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.
9. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
10. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
11. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 10. – Ст. 446.
12. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 року № 2782-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
13. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України від 1 липня 2010 року № 2411-VI // Офіційний вісник України. – 2010. – № 55. – Ст. 1840.
14. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
15. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 44. – Ст. 1764.
16. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
17. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
18. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 7 жовтня 2010 року № 2591-VІ // Офіційний вісник України. – 2010. – № 79. – Ст. 2792.
19. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст. 134.
20. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року № 586-ХІV за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
21. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року № 28097-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
22. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
23. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року № 2460-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
24. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 року № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
25. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2365-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
26. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23 вересня 1997 року № 539/97-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
27. Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим: Закон України від 2 березня 2000 року № 1524-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21. – Ст. 158.
28. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
29. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
30. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 237.
31. Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 року № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 24. – Ст. 137.
32. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI // Офіційний вісник України. – 2010. – № 12. – Ст. 565.
33. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року № 2229-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
34. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 175.
35. Про статус депутатів місцевих рад: Закон України від 11 липня 2002 року № 93-ІV за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
36. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 року № 2790-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
37. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ // Офіційний вісник України. – 2010. – № 55/1. – Ст. 1900.
38. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
39. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
40. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
41. Про Положення про Адміністрацію Президента України: Указ Президента України від 2 квітня 2010 № 504/2010 // Офіційний вісник Президента України. – 2010. – № 13. – Ст. 468.
42. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 84. – Ст. 2945.
43. Про лобіювання: Концепція проекту Закону України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 2. – С. 9-12.
44. Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі за конституційним зверненням Барабаша О.Л. щодо офіційного тлумачення ч. 5 ст. 94 та ст. 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) // Вісник Конституційного Суду України. – 1997. – № 2. – С. 27-30.
45. Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) // Офіційний вісник України. – 1999. – № 15. – Ст. 35.
46. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) // Офіційний вісник України. – 2004. – № 45. – Ст. 2975.
47. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) // Офіційний вісник України. – 2004. – № 50. – Ст. 3288.
48. Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України //
49. Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2004. – № 11. – С. 20-28.
Наукові й довідкові джерела українською та російською мовами:
50. Айзикович А.С. Важная социологическая проблема / А.С. Айзикович // Вопросы философии. – 1965. – № 11. – С. 163-172.
51. Александров Д. В. Категорія «інтерес» як об'єкт протосоціологічної та соціологічної рефлексії: автореф.дис ... канд. соціол. наук: 22.00.01 / Александров Д.В.; Інститут соціології НАН України. – К., 2009. – 16 с.
52. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2 т. – Т. 2 / С.С. Алексеев. – М.: «Юридическая литература», 1982. – 360 с.
53. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно-правовий аспект: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Ю.Г. Барабаш; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 35 с.
54. Бернацкий В.О. Интересы и их роль в обществе: Учебное пособие / В.О. Бернацкий; Омский политехн. ин-т. – Омск: ОмПИ, 1990. – 36 c.
55. Бинецкий А.Э. Лоббизм в современном мире / А.Э. Бинецкий. – М.: ТЭИС, 2004. – 247 с.
56. Блинников Л.В. Великие философы: Учебный словарь-справочник. 2-е изд., перераб. и допол / Л.В. Блинников. – М.: Изд. корпорация «Логос», 1998. – 432 с.
57. Богатырев Ф.О. Интерес в гражданском праве / Ф.О. Богатырев // Журнал российского права. – 2002. – № 2. – С. 33-43.
58. Бутченко Т.І. Сутність державного інтересу / Т.І. Бутченко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.Г. Воронкова. – Вип. 35. – Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2008. – С.35-45.
59. Васильева М. И. Публичные интересы в экологическом праве / М. И. Васильева. – М.: Изд-во МГУ, 2003. – 424 с.
60. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво Юридична думка», 2007. – 992 с.
61. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – С. 494.
62. Вильсонъ В. Государственный строй Соединенныхъ Штатовъ / Вудро Вильсонъ; [перевод съ 20-го изданія подъ ред. П.П. Гронскаго и Ф.И. Корсакова съ предисловіемъ проф. М.М. Ковалевскаго]. – С-пб., 1909. – 284 с.
63. Вінник О. М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.04 / О.М. Вінник; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2004. – 32 с.
64. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н. В. Витрук. – М.: Просвещение, 1979. – 217 с.
65. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. – Том 1: Часть общая / Ю.С. Гамбаров. – С.-Петербург: Типография М. М. Стасюлевича, 1911. – 780 с.
66. Гегель Г. Энциклопедия философских наук / Г. Гегель. – Том 3. Философия духа. – М.: Мысль, 1977. – 471 с.
67. Гегель. Философия права. Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимов, В.С. Нерсесянц – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
68. Гельвеций К.А. Сочинения: в 3–х т. – Т. 2. / К.А. Гельвеций – М.: Мысль, 1974. – 603 с.
69. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики / Аурел Зіновійович Георгіца. – Чернівці: «Рута», 1998. – 484 с.
70. Глезерман Г.Е. Интерес как социологическая категория / Г. Е. Глезерман // Вопросы философии.– 1966.– № 10.– С. 15–26.
71. Гнатюк М.Д. Правозастосування та його місце в процесі реалізації права: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Гнатюк М.Д.; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2007. – 19 с.
72. Головаха Є. Українське суспільство 1992-2008: Соціологічний моніторинг / Є. Головаха, Н. Паніна; Інститут соціології НАН України. – Київ, 2008. – 85 с.
73. Губин Е.П. Обеспечение интересов в гражданско-правовых обязательствах: дисс. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Губин Е.П. – М., 1980. – 198 с.
74. Гукасян Р.Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве / Р.Е. Гукасян. – Саратов: Приволжское книжное изд-во, 1970. – 187 с.
75. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В. 4 т. Т.4 / В.И. Даль. – М.: ТЕРРА – Кн. клуб, 1998. – 683 с.
76. Даль Р. О демократии / Р. Даль. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 208 с.
77. Дубінін В. В. Роль інтересу народу в становленні та розвитку політичної системи суспільства: [монографія] / В. Дубінін. – Краматорськ: ДДМА, 2006. – 260 с.
78. Эбзеев Б.С. Человек, народ, государство в конституционном строе Российской Федерации / Б.С. Эбзеев. – Юридическая литература, 2005. – 574 с.
79. Экимов А.И. Интересы и право в социалистическом обществе / А.И. Экомов. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 134 с.
80. Єдиний реєстр громадських формувань // Офіційний сайт Міністерства юстиції України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/unitarylist
81. Єзеров А.А. Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / А.А. Єзеров; Одеська національна юридична академія. – О., 2007. – 18 с.
82. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Т.В. Заворотченко; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2002. – 19 с.
83. Законотворчість: контрольні функції парламенту / Заг. ред. і упоряд. Д. Ковриженка, Е. Рахімкулова; Програма сприяння парламенту України. – К.: Вид-во «Заповіт», 2006. – 108 с.
84. Здравомыслов А.Г. Проблема интереса в социологической теории / А. Здравомыслов. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1964. – 384 c.
85. Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности / А. Здравомыслов. – М.: Политиздат, 1986. – 223 с.
86. Зяблюк Н.Г. Политический плюрализм: контуры американской модели // США-Канада: Экономика. Политика. Культура, 1999. – № 5. – С. 3-18.
87. Зяблюк Н.Г. Общественный интерес в контексте американской плюралистической демократии // США-Канада: Экономика. Политика. Культура, 2002. – № 12. – С. 3-19.
88. Иванец Г.И. Право как нормативное выражение согласованных интересов: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 2001. – 30 с.
89. Иеринг Р. Интерес и право / Р. Иеринг; Пер.: А. Борзенко. – Ярославль: Тип. Губ. зем. управы, 1880. – 300 с.
90. Иеринг Р. Цель в праве / Р. Иеринг; Пер. с нем. – Спб., 1881. – Т. 1. – 412 с.
91. Кельман Л.М. Соціально-політичні фактори впливу на правозастосовну діяльність: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Л.М. Кельман; Київський національний ун-т внутрішніх справ. – К., 2007. – 20 с.
92. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. – К.: Абрис, 2000. – 414 с.
93. Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв / Микола Козюбра // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 83-96.
94. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): автореф. дис. на здобуття наукового ступеня док. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави та права; історія політичних та правових учень»; 12.00.02 «Конституційне право» / А.М. Колодій. – К., 1999. – 36 с.
95. Коляса О.Я. Політичний інтерес як спосіб раціоналізації суспільних відносин: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.01 / Коляса О.Я.; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2008. – 20 с.
96. Коментар до Конституції України. – Друге видання, випр. й допв. / В.Ф. Опришко (гол. ред. кол.); Інститут законодавства Верхової Ради України. – К., 1998. – 412 с.
97. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Общая часть: Учебник для вузов / Рук авт. колл. и отв. ред. Б.А. Страшун. – 4-е изд., обновл., и дораб. – М.: Норма, 2005. – 896 с.
98. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права / Н.М. Коркунов. – Издание 3-е. – СПб.: Н: К. Мартынов, 1894. – 325 с.
99. Коростей В. Проблеми правотворчості в Україні / В. Коростей // Право України. – 2004. – № 3. – С. 121-124.
100. Костицький В. Право як цілісність / В. Костицький // Право України. – 2002. – № 2. – С. 8-10.
101. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник / В.В. Кравченко. – Вид. 4-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2007. – 568 с.
102. Краткий словарь иностранных слов / Сост. С.М. Локшина. – 6-е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 1978. – 360 с.
103. Крусс В.И. Теория конституционного правопользования / В.И. Крусс. – М.: Норма, 2007. – 752 с.
104. Кряжков А.В. Публичный интерес: понятие, виды и защита / А.В. Кряжнов // Государство и право. – 1999. – № 10. – С. 91-99.
105. Курбатов А.Я. Сочетание частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности / А. Я. Курбатов. – М.: Центр ЮрИнфор, 2001. – 212 с.
106. Левицька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / М.Б. Левицька; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2002. – 17 с.
107. Ленгер Я.І. Реформування правової системи як засіб підвищення її ефективності: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Я.І. Ленгер. – К., 2007. – 210 с.
108. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. – М.: Политиздат, 1977. – 304 с.
109. Лісничук О.В. Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / О.В. Лісничук. – К., 2000. – 20 с.
110. Личенко О.І. Категоріальний аналіз поняття законних інтересів громадян у сфері власності / О.І. Личенко // Митна справа. – 2011. – № 1. – С. 145-148.
111. Локк Дж. Избранные философские произведения: у 2-х томах / Джон Локк. – М.: Мысль, 1960. – Т. 2. – 532 с.
112. Мадісон В. Взаємодія колективного й індивідуального інтересів як методологічна проблема філософії приватного права // Право України. – 1999. – № 1. – С. 31-36.
113. Малеин Н. С. Охраняемый законом интерес / Н. С. Малеин // Советское государство и право. – 1980. – № 1. – С. 33-51.
114. Малько А. В. Субъективное право и законный интерес / А. В. Малько // Правоведение. – 1998. – № 4. – С. 62-71.
115. Малько А. В. Законные интересы как правовая категория / А. В. Малько, В. В. Субочев. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 359 с.
116. Мальцев Г. В. Социалистическое право и свобода личности (теоретические вопросы) / Г. В. Мальцев. – М.: Наука, 1968. – 143 с.
117. Марченко М. Н. Право субъективное / М. Н. Марченко // Конституционное право: Энциклопедический словарь. – М.:ВНИИПИ, 2000. – 1210 с.
118. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана: світовий досвід та українська модель: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02] / О.В. Марцеляк; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2004. – 35 с.
119. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Н. И. Матузов. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 294 с.
120. Медвідь А.Б. Конституційно-правовий статус тимчасових комісій Верховної Ради України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / А.Б. Медвідь; Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К., 2008. – 16 с.
121. Мельничук О.Ф. Публічний та приватний інтерес у контексті забезпечення права людини на освіту / О.Ф. Мельничук // Публічне Право. – 2011. – № 1. – С. 116-121.
122. Мижуевъ П.Г. Парламентаризмъ и представительная форма правленія въ главныхъ странахъ современной Европы / П.Г. Мижуевъ. – Сп-б.: «Русская скоропечатня», 1906. – 168 с.
123. Милль Дж. Представительное правление / Дж. Стюарт Милль. – С.-Пб., 1897. – 192 с.
124. Мирошниченко Ю.Р. Організаційно-правові засади підготовки та прийняття державно-політичних рішень / Ю.Р. Мирошниченко. – Х.: Фактор, 2004. – 224 с.
125. Михайлов С.В. Категория интереса в российском гражданском праве / С.В. Михайлов. – M.: «Статут», 2002. – 205 с.
126. Муромцев С.А. Определение и основное разделение права / С.А. Муромцев. – М.: Просвещение, 1879. – 240 с.
127. Нерсесянц В.С. Философия права. Уч. для вузов / В.С. Нерсесянц. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 652 с.
128. Нестерович В.Ф. Категорія «інтерес» у правотворчості: загальнотеоретичні аспекти / В.Ф. Нестерович // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 1. – С. 73-78.
129. Нестерович В.Ф. Лобіювання як форма представництва групових інтересів перед правотворчими органами держави / В.Ф. Нестерович // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. Ідея права і держава. Спецвипуск № 3. У 4-х частинах. – Луганськ, 2007. – Ч. 4. – С. 146-156.
130. Нестерович В.Ф. Лобіювання в органах судової влади США як феномен американського конституціоналізму / В.Ф. Нестерович // Судова практика. – 2010. – № 9-10. – С. 26-35.
131. Нестерович В.Ф. Конституційно-правові засади здійснення впливу громадськості на прийняття нормативно-правових актів в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2011. – № 3. – С. 32-41.
132. Нестерович В.Ф. Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України: Монографія / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка / В.Ф. Нестерович. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 752 с.
133. Нестерович В.Ф. Збірник задач з конституційного права України: Навчальний посібник / В.Ф. Нестерович. – Київ: Видавництво «Ліра-К», 2011. – 320 с.
134. Новохацький В. Тенденції забезпечення громадянського інтересу / В. Новохацький // Політичний менеджмент. – 2004. – № 6. – С. 64-78.
135. Нормотворча діяльність Президента України та її нормопроектне забезпечення : монографія / О.В. Скрипнюк, В.Л. Федоренко, Ю.Г. Барабаш, Я.О. Берназюк та ін. ; передм. Ю.В. Ковбасюка ; за ред. О.В. Скрипнюка і В.Л. Федоренка. – К. : НАДУ, 2011. – 344 с.
136. Оніщенко О.В. Конституція України як основне джерело конституційного права України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / О.В.Оніщенко; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. – 19 с.
137. Оніщук М. В. Унормування інституту лобіювання в Україні - важливий захід щодо подолання корупції / М. В. Оніщук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 2. – С.5-8.
138. Основи демократії: Навч. посібник для студентів ВНЗ. За заг. Ред. А. Колодій. – К. Вид-во «Ай-Бі» 2002. – 684 с.
139. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР / Патюлин В.А. – М.: Наука, 1974. – 246 с.
140. Перегудов С.П. Организованные интересы и государство: смена парадигм / С.П. Перегудов // Полис. – 1994. – № 2. – С. 76-87.
141. Перегудов С.П. Корпорации, общество, государство: Эволюция отношений / С.П. Перегудов. – М.: Наука, 2003. – 352 с.
142. Перегудов С.П., Лапина Н.Ю., Семененко И.С. Группы интересов и российское государство / С.П. Перегудов, Н.Ю. Лапина, И.С. Семененко; [Институт МЭМО РАН]. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 352 с.
143. Петришин О. Верховенство права в системі правового регулювання суспільних відносин / О. Петришин // Право України. – 2010. – № 3. – С. 24-35.
144. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. проф. В.Л. Федоренка. – 3-е вид., перероб. і доопр.; передмова проф. В.В. Коваленка. – К.: КНТ, Видавництво Ліра-К, 2011. – 532 с.
145. Права человека: Итоги века, тенденции, перспективы / [Бринчук М. М., Васильева М. И., Васильева Т. А. и др.]; рук. авт. кол. и отв. ред. Е. А. Лукашева. – М.: Норма, 2002. – 448 с.
146. Прієшкіна О.В. Конституційний лад України: актуальні питання становлення, інституціоналізації та розвитку: Монографія / О. В. Прієшкіна. – О.: Фенікс, 2008. – 277 с.
147. Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. – М.: Педагогика-Пресс, 1996. – 440 с.
148. Рождественский А.А. Теория субъективных публичных прав: Критико-систематическое исследование. – Часть 1: Основные вопросы теории субъективных публичных прав / А.А. Рождественский – Москва: Печатня А. И. Снегиревой, 1913. – 290 с.
149. Росоляк О.Б. Конституційно-правові засади бюджетної політики сучасної України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Росоляк О.Б.; Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К., 2010. – 20 с.
150. Руденко М.М. Організаційно-правові аспекти представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в адміністративному суді: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 / М.М. Руденко; НАПУ. – К., 2009. – 21 с.
151. Руденко В.Н. Прямая демократия: модели правления, конституционно-правовые институты / В.Н. Руденко. – Екатеринбург: УРО РАН, 2003. – 476 с.
152. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактаты / Пер. с фр. – М.: «КАНОН-пресс», «Кучково поле», 1998. – 416 с.
153. Сабикенов С.Н. Об объективном характере интереса в праве / С. Н. Сабикенов // Советское государство и право. – 1981.– № 6.– С. 34–41.
154. Савчин М.В. Конституціоналізм та природа конституції: Монографія / М.В. Савчин. – Ужгород: Поліфцентр «Ліра», 2009. – 372 с.
155. Сарторі Д. Порівняльна конституційна інженерія: дослідження структур, мотивів і результатів / Д. Сарторі; [пер. з 2-го англ. вид]. – К.: АртЕк, 2001. – 211с.
156. Селіванов В. Приватно-правові засади розвитку вітчизняної юридичної науки / В.Селіванов // Право України. – 2001. – № 3. – С. 21-32.
157. Сікора І.В. Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу / І.В. Сікора. – К.: Охорона праці, 2000. – 126 с.
158. Симон В. Всесилие союзов предпринимателей. Союзы в экономической и политической системе ФРГ / В. Симон; Пер. с нем. Ю.И. Юданова. – М.: Прогресс, 1979. – 280 с.
159. Сиренко В. Ф. Интересы в системе основных институтов советского государственного управления / В. Ф. Сиренко. – К.: Наук. думка, 1982. – 214 с.
160. Сиренко В. Ф. Интересы – власть – управление / В. Ф. Сиренко. – К. : Наук. думка, 1991. – 327 с.
161. Сиренко В.Ф. Интересы и власть / В.Ф. Сиренко. – К.: Оріяни, 2006. – 536 с.
162. Сивак Т.В. Багатозначність категорії «інтерес» у державному управлінні / Т.В. Сивак // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології. Збірник наукових праць. – 2011. – №1 (4). – С. 85-91.
163. Симон В. Всесилие союзов предпринимателей. Союзы в экономической и политической системе ФРГ / В. Симон [пер. с нем. Ю.И. Юданова]. – М.: Прогресс, 1979. – 280 с.
164. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник / О.Ф. Скакун. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
165. Сліденко І. Проблеми співвідношення юридичної і фактичної Конституції України з позицій світового виміру / І. Сліденко // Конституція і конституціоналізм: вибіркові проблеми. – К.: Купріянова, 2007. – С. 9-32.
166. Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституційне право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 632 с.
167. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): Монографія / Відп. ред. Я. М. Шевченко / Р. О. Стефанчук. – К: КНТ, 2008. – 626 с.
168. Субочев В.В. Законные интересы / В.В. Субочев; под ред. А. Малько. – М.: Норма, 2008. – 496 с.
169. Сухонос В.В. Прокуратура в механізмі української держави: проблеми теорії та практики: автореф. дис... д-ра юрид