Духневич Андрій Вікторович Організаційно-правове забез­печення реалізації угод Світової організації торгівлі у сільсько­му господарстві України

Краткое описание

Духневич Андрій Вікторович, завідувач кафедри цивільно- правових дисциплін Східноєвропейського національного уні­верситету імені Лесі Українки: «Організаційно-правове забез­печення реалізації угод Світової організації торгівлі у сільсько­му господарстві України» (12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право). Спецрада Д 26.001.52 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ДУХНЕВИЧ АНДРІЙ ВІКТОРОВИЧ
УДК 349.42(477):339.52СОТ
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
УГОД СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ У СІЛЬСЬКОМУ
ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ
12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право;
природоресурсне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Носік Володимир Васильович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України
КИЇВ–2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ...............................................................5
ВСТУП.....................................................................................................................6
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ, ТЕОРЕТИЧНІ Й ЗАКОНОДАВЧІ
ОСНОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ УГОД СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ
В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ...........................................24
1.1. Методологічні основи реалізації угод Світової організації торгівлі
в сільському господарстві України......................................................24
1.2. Законодавче забезпечення реалізації Угоди про сільське
господарство та інших багатосторонніх угод СОТ у правовому
регулюванні аграрних відносин в Україні ..........................................46
1.3. Гносеологія юридичної природи Угоди про сільське господарство
та інших багатосторонніх угод СОТ у системі аграрного
законодавства України..........................................................................57
1.4. Теоретичні основи реалізації Угоди про сільське господарство
та інших багатосторонніх угод СОТ у правовому регулюванні
аграрних відносин в Україні.................................................................69
Висновки до розділу 1 ..................................................................................90
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РЕАЛІЗАЦІЇ УГОД СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ У СФЕРІ
ДОСТУПУ ДО РИНКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРІВ
В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ В СОТ..................................................94
2.1. Аграрно-правова природа доступу до ринків сільськогосподарських
товарів у контексті Угоди про сільське господарство та інших
багатосторонніх угод СОТ....................................................................94
2.2. Організаційно-правове забезпечення доступу до внутрішніх ринків
сільськогосподарських товарів в Україні..........................................109
3
2.3. Організаційно-правове забезпечення доступу до зовнішніх ринків
сільськогосподарських товарів держав-членів СОТ........................135
2.4. Організаційно-правові питання реалізації Угоди про застосування
санітарних і фітосанітарних заходів у забезпеченні доступу
сільськогосподарських товарів до ринків України
та держав-членів СОТ .........................................................................163
Висновки до розділу 2 ................................................................................201
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РЕАЛІЗАЦІЇ УГОД СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ
У СФЕРІ ВНУТРІШНЬОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГО
ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ.......................................................................205
3.1. Аграрно-правова природа внутрішньої підтримки сільського
господарства в контексті Угоди про сільське господарство
та інших багатосторонніх угод СОТ..................................................205
3.2. Організаційно-правове забезпечення внутрішньої підтримки
сільського господарства в галузі рослинництва в Україні..............225
3.3. Організаційно-правове забезпечення внутрішньої підтримки
сільського господарства в галузі тваринництва в Україні ..............244
Висновки до розділу 3 ................................................................................263
РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
УГОД СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ
ТА ІНТЕРЕСІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ТОВАРОВИРОБНИКІВ УКРАЇНИ В СОТ.................................................266
4.1. Організаційно-правове забезпечення реалізації угод Світової
організації торгівлі у сфері захисту прав та інтересесів
сільськогосподарських товаровиробників України в інституційнофункціональній системі СОТ .............................................................266
4
4.2. Організаційно-правові проблеми захисту прав та інтересів
сільськогосподарських товаровиробників із питань реалізацій Угоди
про сільське господарство в СОТ та інших багатосторонніх
угод СОТ за участю України ...............................................................280
Висновки до розділу 4.................................................................................308
ВИСНОВКИ .......................................................................................................311
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................327
5
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АПК Агропромисловий комплекс
ГАТТ-1947 Генеральна угода з тарифів і торгівлі від 30 жовтня 1947 р.
ГАТТ-1994 Генеральна угода з тарифів і торгівлі від 15 квітня 1994 р.
(уключає ГАТТ-1947)
ГМО Генетично модифіковані організми
ГС Гармонізована система опису та кодування товарів
Звіт Звіт робочої групи з розгляду заявки України про вступ
до СОТ
ЗВТ Зона вільної торгівлі
ЄС Європейський Союз
Мінагрополітики Міністерство аграрної політики та продовольства України
Мінекономрозвитку Міністерство економічного розвитку і торгівлі
ОЕСР Організація економічного співробітництва і розвитку
ООН Організація Об’єднаних Націй
МВФ Міжнародний валютний фонд
СВП Сукупний вимір підтримки
СОТ Світова організація торгівлі
Угода про СОТ Угода про заснування СОТ від 15 квітня 1994 р.
УКТ ЗЕД Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної
діяльності
ТБТ Угода про технічні бар’єри в торгівлі 1994 р.
СФЗ Угода про застосування санітарних та фітосанітарних
заходів
ФАО Продовольча та сільськогосподарська організація ООН
ЮНКТАД Конференція ООН із торгівлі та розвитку
6
ВСТУП
Актуальність теми. В умовах світових інтеграційних економічних,
правових, суспільних процесів участь держав у створенні й діяльності
міжнародних організацій потрібно розглядати як детерміновану об’єктивними
та суб’єктивними чинниками закономірність забезпечення сталого розвитку
суспільства, оскільки це дає змогу країнам-учасницям на взаємоузгоджених
методологічних, політичних, державно-правових, фінансових, інституційних
й інших засадах задовольняти як власні для кожної з них, так і спільні для
всіх потреби та інтереси економічного, екологічного, соціального, державноправового й іншого характеру.
Започаткований у 1993 р. процес підготовки до вступу України до СОТ
завершився прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про
ратифікацію Протоколу про вступ до Світової організації торгівлі» від
10.04.2008 р., відповідно до якого наша держава приєдналася до Угоди про
заснування Світової організації торгівлі від 15.04.1994 р. й набула
повноправного членства в цій міжнародній організації з 16.05.2008 р. Це
означає приєднання України до багатосторонніх угод із торгівлі товарами як
Додатків до вказаної вище Угоди, серед яких особливого значення набуває
Угода про сільське господарство СОТ.
Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність інтересу до проблематики
організаційно-правового забезпечення й правового регулювання аграрних
відносин у зв’язку зі вступом України до СОТ, набуттям нею асоційованого
членства в ЄС та участю суб’єктів аграрного підприємства в торгівлі
сільськогосподарськими товарами в межах Зони вільної торгівлі з державамичленами ЄС і СОТ.
Основні положення сучасних наукових теорій правового регулювання
аграрних відносин та органічно поєднаних із ними інших суспільних відносини
та можливі шляхи й способи реалізації доктринальних висновків і
рекомендацій викладено в працях вітчизняних учених у галузі аграрного,
7
земельного, екологічного права, а саме: В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, Н. О. Багай,
А. Л. Бейкуна, А. Г. Бобкової, С. І. Бугери, М. Я. Ващишин, Ю. О. Вовка,
О. В. Гафурової, А. П. Гетьмана, С. Ф. Домбровського, В. М. Єрмоленка,
В. П.Жушмана, П. Д. Індиченка, І. І. Каракаша, Т. О.Коваленко, В. В. Костицького,
М. В. Краснової, П. Ф. Кулинича, С. І. Марченко, А. М. Мірошниченка,
Н. Р. Малишевої, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, З. А. Павловича, О. О. Погрібного,
О. А. Поліводського, В. К. Попова, Т. П. Проценко, І. П. Сафонова, В. І. Семчика,
І. О. Середи, В. Д. Сидор, В. А. Сонюка, А. М. Статівки, В. М. Стретовича,
Н. І. Титової, В. Ю. Уркевича, В. І. Федоровича, В. С. Шелестова,
Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. В. Янчука, В. З. Янчука та ін.
Зроблені названими вище науковцями висновки щодо методологічних,
теоретичних, законодавчих основ механізму правового регулювання аграрних,
земельних, природоресурсних, екологічних відносин у сфері сільського
господарства й соціального розвитку села складають основу для подальшого
дослідження актуальних правових питань стосовно розробки концептуальних
підходів і юридичних конструкцій до стратегії розбудови системи аграрного
законодавства та правового механізму регулювання аграрних відносин в
умовах участі України в СОТ і набуття асоційованого, а згодом і повноправного
членства в Європейському Союзі.
Водночас, зважаючи на сучасні світові інтеграційні процеси, у науці
аграрного права розпочато дослідження окремих аспектів організаційноправового забезпечення й правового регулювання аграрних відносин у
зв’язку зі вступом України до СОТ, набуттям нею асоційованого членства в
ЄС та участю суб’єктів аграрного підприємства в торгівлі сільськогосподарськими
товарами в межах Зони вільної торгівлі з державами-членами ЄС і СОТ.
У цьому зв’язку варто назвати дисертаційне дослідження Л. І. Полюхович
щодо організаційно-правових питань виробництва, переробки та реалізації
сільськогосподарської продукції в контексті вимог СОТ, у якому зроблено
спробу розкрити правові засади регулювання суспільних відносин у сфері
сільського господарства крізь призму аналізу норм і вимог права СОТ у
8
частині правових засад виробництва, переробки й реалізації продукції
рослинного та тваринного походження.
Враховуючи те, що держави-члени ЄС є одночасно членами СОТ,
інтерес викликає також праця А. Й. Богдана щодо правового забезпечення
виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в контексті вимог
законодавства ЄС, у якій на основі порівняльно-правового аналізу аграрного
законодавства України й сільськогосподарського законодавства ЄС розкрито
особливості адаптації українського законодавства до права ЄС у частині
правового регулювання відносин у сфері виробництва зерна, молока та
молочної продукції, м’яса й м’ясопродуктів і на цій основі зроблено наукові
висновки та рекомендації щодо розвитку аграрного законодавства в умовах
участі України в ЄС.
Серед досліджень вітчизняних учених у сфері аграрного права України
окремі аспекти державно-правового регулювання аграрних відносин в
умовах світових інтеграційних процесів висвітлено в наукових публікаціях
С. І. Бугери, О. В. Гафурової, В. М. Єрмоленка, Т. В. Курман, С. І. Марченко,
В. В. Носіка, Л. О. Панькової, А. М. Статівки, Я. О. Самсонової та інших вчених.
При цьому в більшості праць вчені аналізують систему, структуру, зміст
аграрного законодавства, особливості правового регулювання відносин в
окремих галузях сільськогосподарського виробництва, наголошуючи на
необхідності врахування вимог СОТ, не розкриваючи при цьому юридичної
природи Угоди про сільське господарство та інших багатосторонніх угод
СОТ у системі аграрного законодавства, особливостей застосування їхніх
норм і вимог у сфері доступу до ринків сільськогосподарської продукції,
подолання колізій між аграрними законами й угодами СОТ із питань
сільського господарства, організаційно-правового забезпечення механізму
захисту вітчизнаних сільськогосподарських товаровиробників в умовах
прозорості та вільного імпорту сільськогосподарських товарів в Україну,
стимулювання експортного потенціалу українського сільського господарства
за принципами й вимогами СОТ, здійснення контролю за сільськогосподарськими
товарами тощо.
9
Отже, значна частина проблемних питань цієї складної та багатогранної
теми потребує докладнішого вивчення, оскільки залишаються малодослідженими
або ж не дослідженими актуальні для України теоретичні й практичні
проблеми реалізації Угоди про сільське господарство СОТ та інших
багатосторонніх угод цієї міжнародної організації як частини національного
законодавства в системі аграрного законодавства щодо державної аграрної
політики в умовах участі України в СОТ, визначення місця й ролі органів
державної влади в забезпеченні втілення в життя норм і вимог названих вище
угод СОТ у механізмі правового регулювання аграрних відносин, що виникають,
змінюються й припиняються у сфері доступу до ринку сільськогосподарських
товарів, внутрішньодержавної підтримки вітчизняного сільськогосподарського
товаровиробника, здійснення санітарного та фітосанітарного контролю
сільськогосподарської продукції й товарів, забезпеченні продовольчої безпеки,
особливостей захисту прав сільськогосподарських товаровиробників і
національних інтересів держави в межах СОТ тощо.
Оскільки Угода про сільське господарство та інші багатостронні угоди
СОТ належать до міжнародних договорів, норми яких охоплюють широке
коло складних питань реформування світового сільського господарства,
дослідження правових проблем реалізації цих угод у системі аграрного
законодавства й права України потребує також використання наукових
здобутків вчених у сфері міжнародного права, економіки, аграрної науки.
Тому розгляд включениих до змісту цієї роботи питань проведено також із
використанням праць таких українських учених, як В. Г. Андрійчук, О. М. Азаров,
С. І. Дем’яненко, С. М. Кваша, І. В. Кобута, О. М. Могильний, Л. В. Молдован,
О. О. Мережко, М. І. Неліп, А. О. Олефір, С. Г. Осика, Т. О. Осташко,
В. Т. Пятницький, І. М. Свідерська, Т. М Циганкова та ін., а також таких
зарубіжних науковців, зокрема С. Аланок, Дж. Кейнс, Ж. Б. Сей, Л. Штріве,
Ш. фон Крамон Таубадель, Л. Хоффманн, М. Трейсі та ін. У дисертаційних і
монографічних роботах, наукових публікаціях учених висвітлено методологічні
основи участі України в СОТ і можливі позитивні й негативні економічні та
10
соціальні наслідки вступу до цієї організації, правові, економічні проблеми
міжнародної торгівлі сільськогосподарськими товарами, підстави й порядок
розгляду міжнародних торговельних суперечок у діяльності СОТ, здійснення
державного регулювання відносин у сфері внутрішньої підтримки сільського
господарства тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження здійснено відповідно до державної бюджетної науково-дослідної
роботи за темою «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і
практичний аспекти», яку виконано на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми 11 БФ042-01,
номер державної реєстрації 01016U006631).
Мета й завдання дисертаційного дослідження. З огляду на об’єктивні
й суб’єктивні чинники вступу та членства України в СОТ, а також наявні
проблеми законодавчого й доктринального характеру, мета наукового
пошуку полягає в тому, аби визначити та розкрити методологічні, теоретичні,
законодавчі основи й інституційно-функціональну структуру сучасної
концепції державної аграрної політики та розвитку аграрного законодавства
щодо організаційно-правового забезпечення реалізації Угоди про сільське
господарство СОТ й інших багатосторонніх угод як частини національного
аграрного законодавства в механізмі правового регулювання аграрних
відносин у сфері виробництва сільськогосподарської продукції та торгівлі
сільськогосподарськими товарами на внутрішньому й зовнішньому аграрних
ринках держав-членів СОТ в умовах глобалізації світових економічних,
екологічних, соціальних, державно-правових явищ, створення умов для
забезпечення сталого соціального розвитку сільських територій.
Для досягнення мети в науковій роботі поставлено та виконано такі
основні завдання:
 розкрити методологічні засади організаційно-правового забезпечення
реалізації Угод Світової організації торгівлі в системі аграрного законодавства
й права в умовах членства України в СОТ;
11
 проаналізувати еволюцію аграрного законодавства України до вступу
України в СОТ, а також після його набуття та визначити основні етапи,
тенденції й сучасний стан аграрного законодавства в частині організаційноправового забезпечення реалізації Угод СОТ у правовому регулюванні
аграрних відносин;
 визначити юридичну природу Угоди про сільське господарство СОТ
й інших багатосторонніх угод у системі та структурі національного аграрного
законодавства;
 висвітлити особливості правових форм, способів реалізації Угоди про
сільське господарство СОТ у механізмі правового регулювання аграрних
відносин;
 проаналізувати систему, функції органів державної влади у виконанні
заходів, спрямованих на гармонізацію аграрного законодавства з нормами
Угоди про сільське господарство та інших багатосторонніх угод СОТ, а
також виконання взятих Україною зобов’язань у цій сфері;
 розкрити інституційно-функціональне забезпечення реалізації Угод
СОТ у сільському господарстві в організаційній структурі цієї організації;
 визначити аграрно-правову природу доступу до ринку
сільськогосподарських товарів відповідно до Угоди про сільське господарство й
інших багатосторонніх угод СОТ;
 проаналізувати організаційно-правові питання доступу іноземних
сільськогосподарських товарів з інших держав-членів СОТ до аграрних ринків в
Україні, а також організаційно-правові проблеми доступу до ринку вітчизняних
сільськогосподарських товарів з України на аграрні ринки країн-членів СОТ;
 визначити юридичну природу внутрішньодержавної підтримки
сільського господарства як аграрно-правової категорії в контексті закріплених в
Угоді про сільське господарство СОТ принципів, правил, обмежень, заборон
щодо виробництва сільськогосподарської продукції рослинного й тваринного
походження та її реалізації на аграрних ринках;
12
 розкрити стан, тенденції організаційно-правового забезпечення виконання
санітарних і фітосанітарних правил у сфері виробництва сільськогосподарської
продукції, безпечності та якості харчових продуктів, продовольчої безпеки в
контексті Угоди СОТ «Про застосування санітарних і фітосанітарних заходів»;
 проаналізувати організаційно-правове забезпечення розгляду суперечок
як одного зі способів захисту прав національних сільськогосподарських
товаровиробників та інтересів України в структурі СОТ на основі практики
врегулювання суперечок у СОТ за участю України;
 розробити й сформулювати висновки та рекомендації щодо
вдосконалення системи, структури, змісту аграрного законодавства й
організаційно-правовго механізму забезпечення реалізації Угод СОТ у
сільському господарстві України.
Виконання окреслених завдань дало змогу досягти вказаних у висновках
цієї роботи наукових результатів як таких, що вперше сформульовані в сучасній
науці аграрного права або ж удосконалюють наявні правові теорії, наукові ідеї,
погляди, юридичні моделі щодо системи й структури українського аграрного
законодавства та аграрного права в умовах глобалізації.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері сільського господарства
й соціального розвитку села, які потребують державно-правового регулювання
в умовах членства України в СОТ.
Предмет дослідження – система, структура й зміст національного аграрного,
земельного, господарського, цивільного та іншого законодавства, Конституція
України, Угода про сільське господарство й інші багатосторонні угоди СОТ, а
також Додатки до них про взяті Україною зобов’язання перед членами СОТ,
міжнародні та європейські нормативно-правові акти, закони й інші нормативні
документи, судова практика, нотифікації до СОТ, узагальнення практити з
огляду на торговельну політику України в СОТ, інші інформаційні джерела з
проблем і питань організаційно-правового забезпечення реалізації Угоди про
сільське господарство та інших багатосторонніх угод у системі аграрного
законодавства, й у правовому регулюванні аграрних відносин.
13
Методи дослідження зумовлені темою дисертації, метою та завданнями
роботи. На всіх стадіях дослідження використовували діалектичний метод, який
дав змогу проаналізувати тенденції, правові явища в їх взаємозв’язку та
взаємозумовленості (для з’ясування аграрно-правової сутності складових частин
Угоди про сільське господарство СОТ і її місця в системі аграрного права);
структурно-системний метод (для характеристики інституційно-функціонального
забезпечення реалізації угод СОТ у сільському господарстві України та аналізі
системи й структури аграрного законодавства та права України-члена СОТ);
порівняльно-правовий метод уможливив розгляд організаційно-правових проблем
реалізації Угод СОТ в Україні й інших державах-членах СОТ; аналітикосинтетичний метод (для аналізу значної кількості наукових і нормативних
джерел, установлення їх особливостей та значення в регламентуванні відносин
у сфері забезпечення реалізації угод СОТ у сільському господарстві України);
формально-логічний метод дав підставу сформулювати й удосконалити наявні
дефініції таких понять і категорій, як «сільськогосподарська продукція»,
«система права СОТ», «аграрна політика», «санітарний захід», «торгівля
сільськогосподарською продукцією», «інституційно-функціональне забезпечення»,
«організаційно-правове забезпечення», «доступ до ринку», «внутрішня підтримка».
На окремих етапах наукового пошуку застосовували формально-юридичний
метод (для аналізу нормативно-правових актів, які регулюють відносини в цій
сфері); статистичний (для використання статистичних даних в обгрунтуванні
окремих висновків і рекомендацій дисертації); метод наукової абстракції – для
моделювання оптимальних правових засобів реалізації угод СОТ з урахуванням
сучасних світових, економічних, соціальних, державно-правових явищ). У
роботі застосовано такі загальні філософські категорії й способи формальної
логіки, як поняття, визначення, доказ, судження, аналіз, синтез, порівняння,
узагальнення тощо.
Емпіричну основу дослідження склали законодавство України з питань
державного регулювання аграрних відносин, правового регулювання виробництва,
переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, державної підтримки
14
сільського господарства та соціальної сфери села; джерела права й правозастосовна
практика; міжнародно-правові норми у сфері регулювання сільського господарства,
матеріали правозастосовної практики Органу з розгляду суперечок СОТ, а
також інформаційні матеріали статистичних, довідкових, періодичних видань,
праці зарубіжних і вітчизняних учених, електронні ресурси.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є
першим у вітчизняній аграрно-правовій науці комплексним монографічним
дослідженням методологічних, теоретичних, законодавчих основ і практичних
проблем організаційно-правового забезпечення реалізації угод Світової
організації торгівлі в сільському господарстві України, у якому сформульовано
наукові висновки й зроблено рекомендації, спрямовані на розвиток системи та
структури аграрного права, удосконалення аграрного законодавства, механізму
правового регулювання аграрних відносин в умовах членства України в СОТ.
Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується
положеннями, висновками й пропозиціями, які винесено на захист:
Уперше:
1) обґрунтовано теоретичний висновок про те, що в умовах членства
України в СОТ сучасна концепція державно-правового регулювання аграрних
відносин повинна ґрунтуватися на сформульованих у доктринах земельного,
аграрного, екологічного права методологічних засадах здійснення права
власності на сільськогосподарські землі, лісові та водні ресурси, майно й інші
об’єкти, господарського їх використання в сільському господарстві в ринкових
умовах з урахуванням закріплених в Угоді про сільське господарство та інших
багатосторонніх угодах СОТ принципів реформування світового сільського
господарства, а саме: а) створення справедливої й ринково-орієнтованої
системи торгівлі сільськогосподарською продукцією; б) забезпечення суттєвого
поступового зменшення підтримки та захисту сільського господарства для
виправлення й уникнення обмежень і спотворень на світових ринках
сільськогосподарської продукції; в) забезпечення виконання взятих Україною
зобов’язань у таких галузях, як доступ до ринку, внутрішня підтримка
15
вітчизняного товаровиробника, експортна конкуренція, виконання Угоди з
санітарних і фітосанітарних заходів із метою підвищення рівня життя,
забезпечення повної зайнятості та постійного зростання реального доходу й
ефективного попиту, забезпечення продовольчої безпеки, охорони навколишнього
природного середовища, а також розширення виробництва товарів та послуг і
торгівлі ними з урахуванням оптимального використання світових ресурсів
відповідно до цілей сталого розвитку;
2) доведено, що членство України в СОТ потрібно розглядати в сучасній
теорії аграрного права крізь призму врегульованих нормами Конституції
України багатосторонніх угод СОТ, законів та інших нормативних актів
внутрішньодержавних суспільних і зовнішніх міждержавних відносин, що
виникають, змінюються й припиняються у зв’язку з приєднанням до Угоди про
заснування СОТ, інших багатосторонніх угод цієї організації, виконання взятих
Україною зобов’язань із гармонізації та імплементації аграрного законодавства
до принципів, норм і положень Угоди про сільське господарство, інших
багатосторонніх угод СОТ у таких галузях, як доступ до ринку, внутрішня
підтримка вітчизняного товаровиробника, експортна конкуренція, виконання
Угоди із санітарних та фітосанітарних заходів, а також захисту прав
сільськогосподарських товаровиробників та держави в органах державної
влади та місцевого самоврядування України, а також в організаційній
структурі СОТ;
3) розкрито поняття, форми, способи форми, зміст реалізації Угоди про
сільське господарство й інших багатосторонніх угод СОТ, внаслідок чого
стверджується, що вступ України до СОТ та виконання взятих державою
зобов’язань передбачає виконання комплексу організаційно-правових заходів
не лише з гармонізації, а й адаптації, імплементації, трансформації Угод СОТ
для забезпечення уніфікації правового регулювання суспільних відносин у
сфері доступу до ринку, внутрішньодержавної підтримки, експортної конкуренції,
застосування санітарних і фітосанітарних заходів, забезпечення продовольчої
безпеки, охорони навколишнього природного середовища й тому можуть бути
16
покладені в основу систематизації аграрного законодавства за допомогою його
інкорпорації з наступною кодифікацією;
4) розкрито юридичну природу Угоди про сільське господарство СОТ та
інших багатосторонніх угод, які за своїм змістом, структурою, юридичною
силою, функціональним призначенням мають подвійний правовий статус у
системі українського аграрного законодавства, а саме: як міжнародно-правові
угоди, які водночас є також частиною національного законодавства й тому
підлягають застосуванню нарівні з іншими законами та нормативними актами, а
в разі виникнення колізії з національними законами мають пріоритет над
останніми в застосуванні. Тому розширення сфери дії цієї Угоди на
внутрішньодержавні аграрні відносини безпосередньо впливає на систему,
структуру й зміст аграрного законодавства, його кількісні і якісні характеристики, а
також на усталені в теорії аграрного права концептуальні підходи до
систематизації аграрного законодавства, його адаптації до законодавства ЄС;
5) сформульовано визначення поняття «доступ до ринку» та розкрито його
сутність у контексті предмету аграрного права в широкому розумінні як
врегульовані нормами Конституції України Угоди про сільське господарство
СОТ й інших багатосторонніх угод СОТ, законів та підзаконних нормативних
актів суспільні відносини у сфері виробництва сільськогосподарської продукції
й торгівлі такими товарами на внутрішньому та зовнішньому ринках відповідно
до визнаних у міжнародному праві й закріплених у чинному законодавстві
України принципів міжнародної торгівлі та способів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності;
6) сформульовано визначення поняття «внутрішня державна підтримка
сільського господарства» й розкрито її зміст як аграрно-правової категорії,
під якою потрібно розуміти врегульовану нормами Конституції України,
Угоди про сільське господарство СОТ та інших багатосторонніх угод СОТ,
законів і підзаконних нормативних актів організаційно-правову діяльність
органів державної влади, територіальних громад, спрямовану на виконання
взятих Україною зобов’язань щодо зменшення державної підтримки
17
сільськогосподарських товаровиробників, а також на створення правових,
фінансових, економічних, інвестиційних й інших умов, які дають змогу
сільськогосподарським товаровиробникам виготовляти сільськогосподарську
продукцію й реалізовувати на ринку конкурентні сільськогосподарські товари,
гарантувати продовольчу безпеку, збереження довкілля, сталий розвиток села;
7) запропоновано перелік основних напрямів внутрішньої державної
підтримки сільського господарства серед заходів «зеленої скриньки» в Україні,
які доцільно закріпити законодавчо та врегулювати організаційно-правовий
механізм їх реалізації (державна фінансова допомога сільськогосподарському
підприємству на модернізацію виробництва або зміну спеціалізації господарства;
виплати за програмами охорони навколишнього середовища; запобігання
розповсюдженню збудників інфекційних хвороб тварин; підтримка
протиепізоотичних заходів; регіональні програми надання допомоги; селекція у
тваринництві; інформаційне забезпечення, ветеринарні й фітосанітарні заходи,
контроль безпеки продуктів харчування; наукові розробки та дослідження;
забезпечення тваринництва кормами; підготовка й перепідготовка кадрів);
8) відзначено, що, відповідно до угод про сільське господарство СОТ та
Угоди про санітарні і фітоснатарні заходи, основними напрямами застосування
санітарних заходів в Україні є адаптація норм, стандартів, правил у галузі
ветеринарної медицини; гармонізація нормативних вимог з виконання заходів
щодо здоров’я тварин; посилення санітарного контролю, що гарантує високий
рівень якості та безпечності продуктів тваринництва; гармонізація національних
стандартів виробництва продукції тваринництва до правил і практики СОТ;
гармонізація системи сертифікації сільськогосподарської продукції в Україні та
норм, що регламентують санітарний, ветеринарний та фітосанітарний контроль,
із міжнародними стандартами й вимогами; упровадження на сільськогосподарських
підприємствах міжнародних систем забезпечення безпеки харчових продуктів і
продовольчої сировини;
9) науково аргументовано потребу розширення кола прав приватних осіб і
можливості їх участі у вирішенні суперечок СОТ як позитивну та невідворотну
18
тенденцію в розвитку цієї міжнародної організації за допомогою створення
комплексної процедури й правил подання фізичними та юридичними особами
заяв на предмет доцільності ініціювання Україною суперечок у рамках СОТ,
ключовими елементами якої виступатимуть оцінка рівня шкоди для держави,
установлення доцільності ініціювання суперечки крізь призму економічних і
політичних наслідків для країни, розроблення проекту скарги;
10) запропоновано в системі українського аграрного права виокремити в
правові інститути сукупність правових норм, функціональне призначення яких
спрямоване на регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються й
припиняються у зв’язку зі здійсненням права на доступ до аграрних ринків
держав-членів СОТ, на організаційно-правове забезпечення внутрішньодержавної
підтримки сільського господарства відповідно до Угоди про сільське господарство
СОТ та інших багатосторонніх угод, продовольчої безпеки, захист порушених
прав сільськогосподарських товаровиробників і законних інтересів держави в
організаційній структурі СОТ.
Удосконалено положення щодо:
 обґрунтування позиції про те, що гармонізація аграрного законодавства є
одним із ключових напрямів його трансформації відповідно до нових економічних,
соціальних, екологічних та інших умов життєдіяльності суспільства в частині
прийняття й узгодження з Угодою про сільське господарство та іншими
багатосторонніми угодами СОТ законів і підзаконних актів із питань регулювання
торгівлі сільськогосподарськими товарами;
 переліку функцій органів СОТ у частині виокремлення таких, як сприяння
виконанню, адмініструванню та реалізації положень і досягненню цілей Угоди
про заснування Світової організації торгівлі та Додатків до неї, а також
забезпечення виконання, адміністрування й реалізації торговельних угод з
обмеженим колом учасників; забезпечення форуму для проведення переговорів
між її учасниками стосовно їхніх торговельних відносин із питань, які регулюються
угодами; урегулювання суперечок між членами СОТ; періодичний огляд
торговельної політики держав-членів організації; співпраця з Міжнародним
19
валютним фондом і Міжнародним банком реконструкції та розвитку і його
філіалами; тлумачення Угоди про заснування СОТ та багатосторонніх угод,
уключаючи й коментування проектів законів і правил загального застосування
держави-члена СОТ; нотифікації; інформаційна; звільнення від зобов’язань
країни-члена СОТ.
 визначення поняття «торгові суперечки СОТ» як розбіжності, які виникають
між членами СОТ у зв’язку з порушенням або недодержанням принципів, норм
та вимог Угод СОТ і взятих зобов’язань щодо доступу сільськогосподарських
товарів на ринки держав-членів СОТ, здійснення експортно-імпортних операцій
із сільськогосподарськими товарами, надання внутрішньодержавної допомоги
сільському господарству, застосування заходів санітарного, фітосанітарного
контролю до безпечності та якості сільськогосподарської продукції, її
проходження через митні процедури й державний контроль;
 визначення кола фактичних підстав для суперечок на основі дослідження
огляду як винесених рішень, так і поданих скарг у межах процедури
врегулювання суперечок СОТ у частині невиправданих заходів стосовно вимог
до якості товарів, що імпортуються; завищення податкових або акцизних зборів
на імпортну продукцію, порівняно з аналогічною вітчизняною; уведення
кількісних обмежень на імпорт; перевищення ступеня можливого субсидування
й розміри встановлення відповідного компенсаційного мита; необґрунтовані
захисні заходи для імпорту; уведення заборон увезення продукції тваринництва,
виробленої з використанням гормональних препаратів; карантинні обмеження
імпорту.
Отримали подальший розвиток:
положення щодо доцільності в розробленні Стратегії державної підтримки
сільського господарства за допомогою визначення програм, які підлягають
розробленню та повинні бути схвалені на рівні Кабінету Міністрів України з
метою забезпечення реалізації юридичної моделі державної підтримки, яка
передбачена в Угоді про сільське господарство СОТ в Україні з урахуванням
Угоди з Європейським Союзом щодо Зони вільної торгівлі;
20
положення щодо необхідності розгляду закріплених в Угоді про санітарні
й фітосанітарні заходи СОТ і в інших законах України фітосанітарних заходів
як обов’язкових до виконання вимог та процедур, установлених для захисту
сільськогосподарської продукції й сировини рослинного походження від
ризиків, що виникають у зв’язку з проникненням, закріпленням або
розповсюдженням шкідливих організмів, захворювань, переносників хвороб
або хвороботворних організмів, у тому числі в разі їх перенесення або
розповсюдження рослинами, із продукцією, вантажами, матеріалами,
транспортними засобами, із наявністю забруднювальних речовин, токсинів,
шкі

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження методологічних, теоретичних і практичних
правових проблем реалізації Угоди про сільське господарство СОТ в Україні
свідчить, що вступ нашої держави до СОТ як одна з умов підписання Угоди
про асоціацію України з Європейським Союзом та участь вітчизняних
товаровиробників у торгівлі сільськогосподарськими товарами в межах
Закону внутрішньої торгівлі з країнами-членами Європейського Співтовариства
не може не впливати на світоглядні позиції в науці й суспільстві щодо
позитивних і негативних наслідків набуття членства в цій міжнародній
організації, які були предметом наукових дискусій представників політичної,
економічної, аграрної, правової наук як до, так і після вступу України до СОТ.
Як засвідчив проведений у квітні 2016 р. в рамках СОТ перший огляд
торговельної політики Української держави як члена СОТ, у 1993 і у 2008 рр.
вона обрала правильний вектор свого економічного, соціального й державноправового розвитку. На основі аналізу наявних наукових, інформаційних,
статистичних та інших джерел можна стверджувати, що з моменту вступу
України в СОТ розпочинається нова історична епоха економічного, соціального
розвитку на методологічних засадах функціонування ринкової економіки,
розбудови держави й права, здійснення прав і свобод відповідно до міжнародноправових принципів, норм, стандартів забезпечення сталого розвитку суспільства.
Тому членство України в СОТ зобов’язує органи державної влади
гармонізувати національне аграрне законодавство до норм, правил, імперативів,
закріплених в Угоді про заснування СОТ та інших багатосторонніх угодах
цієї міжнародної організації, а також виконувати взяті зобов’язання на нових
концептуальних засадах, які визнаються державами-членами СОТ, закріплені
в багатосторонніх угодах і спрямовані на реформування світового сільського
господарства та торгівлю сільськогосподарськими товарами створенням
інституційно-правових й інших умов для оптимальної взаємодії протекціонізму
та лібералізму в забезпеченні доступу до внутрішніх і зовнішніх аграрних
312
ринків, внутрішньої підтримки вітчизняного виробника первинної
сільськогосподарської продукції й торгівлі сільськогосподарськими товарами,
соціального розвитку села, продовольчої безпеки, оптимізації структури
сільськогосподарських угідь, створення сприятливих умов для зайнятості,
збереження довкілля.
З огляду на об’єктивні та суб’єктивні передумови вступу України до
СОТ і взяті нею обов’язки й зобов’язання щодо реалізації Угоди про сільське
господарство, можна визначити деякі тенденції у формуванні аграрного
законодавства до й після вступу в СОТ.
Перша тенденція охоплює період із 1994 до травння 2008 р. Суть її
зводиться до того, що система аграрного законодавства будувалася на
утверджених стереотипах у суспільній свідомості щодо протекціонізму
власного виробництва й недопущення імпортних сільськогосподарських
товарів на внутрішній ринок, бюджетної підтримки виробництва
сільськогосподарської продукції, державного регулювання цін на ринку
сільськогосподарської продукції та товарів, збереження державних
сільськогосподарських підприємств, державної підтримки за рахунок
бюджету особистих підсобних і селянських господарств тощо.
Друга тенденція проявляється в тому, що, за наслідками засідань робочої
групи, перед українською делегацією ставилися завдання, аби Україна
зобов’язувалася проводити трансформацію, а в деяких випадках – і гармонізацію
за допомогою імплементації норм чинного законодавства відповідно до норм
і вимог Угоди про сільське господарство та інших багатосторонніх Угод або
ще до вступу в СОТ брала на себе зобов’язання розробити й прийняти нові
закони для врегулювання аграрних відносин на ринкових засадах.
Після набуття Україною членства в СОТ упродовж 2008-2010 рр.
активізувалася робота органів державної влади щодо гармонізації аграрного
законодавства до норм і вимог Угоди про сільське господарство й інших
багатосторонніх Угод СОТ. Прийняті та узгоджені з Угодою про сільське
господарство СОТ закони й підзаконні акти з питань регулювання торгівлі
313
сільськогосподарськими товарами, а також аграрних відносин підтверджують
той факт, що гармонізація аграрного законодавства – один із ключових
напрямів його трансформації відповідно до нових економічних, соціальних,
екологічних та інших умов життєдіяльності суспільства.
Водночас сьогодні ще рано стверджувати, що українське аграрне
законодавство повністю приведено у відповідність до вимог і правил СОТ,
оскільки процес трансформації аграрного законодавства продовжується у
зв’язку з узятими Україною-членом СОТ зобов’язаннями на наступні роки, а
також з огляду на підписані Угоду про асоціацію між Україною та Європейським
Союзом від 16.09.2014 р. й Угоду про поглиблену та всеосяжну зону вільної
торгівлі (ЗВТ) між Україною і Європейським Союзом від 27.06. 2014 р.
Науково-теоретичний аналіз юридичної природи Угоди про сільське
господарство та поєднаних із нею інших багатосторонніх угод свідчать, що
за походженням ця Угода є нормативно-правовим документом, який
складено й оформлено під час заснування міжнародної організації – СОТ –
державами, які стали членами цього об’єднання та домовилися закласти
основу для початку реформування торгівлі в галузі сільського господарства з
метою створення справедливої та ринково-орієнтованої системи торгівлі й
вирішення узгоджень між державами, виконання завдань як у сфері
міжнародної торгівлі, так і в неторговій сфері (щодо продовольчої безпеки,
збереження навколишнього середовища, зайнятості, соціального розвитку тощо).
За своїм змістом, структурою, юридичною силою, функціональним
призначенням Угода про сільське господарство СОТ відзначається подвійним
правовим статусом у системі українського аграрного законодавства, а саме:
як міжнародно-правова угода, як частина національного законодавства, яка
підлягає застосуванню нарівні з іншими законами та нормативними актами, а
в разі виникнення колізії з національними законами має пріоритет над
останнім у застосуванні. Тому розширення сфери дії цієї Угоди на
внутрішньодержавні аграрні відносини безпосередньо впливає на систему,
структуру й зміст аграрного законодавства, його кількісні та якісні
314
характеристики, а також на усталені в теорії аграрного права концептуальні
підходи до систематизації аграрного законодавства, його адаптації до
законодавства ЄС. У цьому зв’язку очевидно, що здійснювана в Україні
гармонізація аграрного законодавства з вимогами СОТ, а також його адаптація до
законодавства ЄС повинні бути спрямовані на уніфікацію правового
регулювання суспільних відносин у сфері доступу до ринку, внутрішньодержавної
підтримки, експортної конкуренції, застосування санітарних і фітосанітарних
заходів, забезпечення продовольчої безпеки, охорони навколишнього
середовища й тому можуть бути покладені в основу систематизації аграрного
законодавства за допомогою його інкорпорації з наступною кодифікацією.
У сучасній теорії аграрного права питання щодо поняття, суб’єктів,
форм, способів, інституційно-функціонального забезпечення реалізації Угоди
про сільське господарство СОТ у механізмі правового регулювання аграрних
відносин не стали предметом комплексного наукового пошуку. Водночас норми
чинного аграрного законодавства часто-густо залишаються не узгодженими з
вимогами Угоди про сільське господарство й іншими угодами СОТ, не
застосовуються органами державної влади до регулювання аграрних відносин,
до захисту національних інтересів у суперечках з іншими членами СОТ щодо
доступу сільськогосподарських товарів на ринки інших учасників СОТ, а також
врегулювання виробничих аграрних відносин, соціального розвитку села,
захисту суб’єктивних прав сільськогосподарських товаровиробників у судах тощо.
У теоретичному плані приведення норм національного законодавства у
відповідність із ратифікованими міжнародно-правовими угодами в галузевих
правових доктринах, уключаючи й аграрне право, ученими пропонується
розглядати крізь призму таких форм реалізації міжнародно-правових
договорів у системі українського законодавства, як імплементація, адаптація,
гармонізація, рецепція, оптимізація, уніфікація, конвергенція, трансформація,
інкорпорація, систематизація тощо. Причому родовим поняттям серед
названих форм реалізації міжнародних договорів більшість науковців визнають
гармонізацію.
315
Водночас науковий аналіз норм Угоди про сільське господарство
свідчить, що за наявності в цьому міжнародно-правовому документі різних за
структурою, змістом, техніко-юридичною побудовою, викладом змісту й
іншими особливостями норм, які регулюють правила поведінки членів СОТ
та інших суб’єктів аграрних правовідносин, реалізація правових норм цієї й
інших угод СОТ не може обмежуватися лише гармонізацією як основною
формою втілення в життя таких норм у механізмі правового регулювання
аграрних відносин.
Дотримання та виконання міжнародних договорів – форми реалізації
норм цих документів у відносинах з іншими учасниками таких угод.
Водночас визнання міжнародних угод частиною національного законодавства
означає, що в межах території України ті з них, які ратифіковані законом,
реалізуються так само, як і інші закони в тій чи іншій сфері суспільних
відносин, якщо інше не передбачено цими угодами або законами України.
У теоретичному плані застосування норм таких міжнародних угод у
системі аграрного законодавства України можна розглядати крізь призму
організаційно-правової діяльності уповноважених органів державної влади,
спрямованої на забезпечення дотримання й виконання міжнародних договорів за
допомогою імплементації міжнародно-правових норм у систему, структуру,
зміст національного законодавства з обов’язковим додержанням конституційних
імперативів щодо верховенства права, законності, соціальної справедливості
та інших основоположних засад правового регулювання суспільних відносин.
За своїм функціональним призначенням імплементація передбачає
наповнення системи, структури й змісту національного законодавства
нормами міжнародної угоди для забезпечення оптимальної взаємодії та
співвідношення норм цих угод із конституційними засадами, а також іншими
законодавчими актами, аби запобігти появі таких негативних явищ, як колізії,
прогалини й інші юридичні дефекти в правовому регулюванні аграрних
відносин. Це означає, що коли вживається термін «імплементація», то
йдеться про забезпечення взаємодії та співвідношення норм міжнародних
316
договорів із Конституцією України й іншими законами та підзаконними
актами щодо регулювання суспільних відносин у тій чи іншій сфері.
Кінцевою метою імплементації міжнародних договорів у систему аграрного
законодавства повинно бути створення інституційних, правових, процесуальних
та інших умов для забезпечення поступового переходу від диференційованого
аграрного законодавства до його уніфікації в системно-структурному й
змістовому значеннях.
Із правового погляду уніфікацію трактують розглядати як процес
створення системи єдиних норм права за допомогою приведення їх у
відповідність між собою з метою усунення розбіжностей між ними, забезпечення
стабільності в механізмі правового регулювання подібних чи близьких
суспільних відносин. Уніфікація аграрного законодавства – одна із важливих
ознак, яка розкриває його особливості в системі національного законодавства
України.
Аналіз змісту угод про сільське господарство СОТ свідчить, що створені
відповідно до Угоди про заснування СОТ інституції наділені функціями й
повноваженнями з розгляду питань, які безпосередньо стосуються імплементації
нормативних вимог СОТ і взятих Україною зобов’язань у систему аграрного
та іншого законодавства. Водночас на національному рівні вирішувати
питання про обрання того чи іншого способу імплементації міжнародних
договорів у національне законодавство повинні органи державної влади, які,
за Конституцією України, Законом України «Про міжнародні договори»,
наділені функціями й повноваженнями забезпечувати втілення в життя норм і
принципів таких міжнародних угод як частини національного законодавства
України.
В умовах участі України в СОТ та її інтеграції в Європейський простір
держава повинна спрямувати організаційно-правові заходи на активізацію
взаємодії органів державної влади й місцевого самоврядування та приватного
сектору саме в аграрній сфері. У межах виконання Угоди про асоціацію між
Україною та ЄС, орієнтації на європейські цінності у створенні нової системи
317
управління аграрним і сільським розвитком вітчизняна аграрна політика
повинна переорієнтуватися на стратегічні суспільні цілі з чітко визначеними
пріоритетами. Здійснювана в Україні гармонізація аграрного законодавства з
вимогами СОТ, а також його адаптація до законодавства Європейського
Союзу спрямовані на уніфікацію правового регулювання суспільних відносин у
сфері доступу до ринку, внутрішньодержавної підтримки, експортної
конкуренції, застосування санітарних і фітосанітарних заходів, забезпечення
продовольчої безпеки, охорони навколишнього середовища й тому можуть
бути покладені в основу систематизації аграрного законодавства за допомогою
його інкорпорації з наступною кодифікацією.
Відповідно до Конституції України та інших законів, органи державної
влади повинні забезпечувати реалізацію Угоди про сільське господарство
СОТ й інших багатосторонніх угод СОТ як частини національного законодавства,
а також виконання взятих Україною зобов’язань щодо гармонізації аграрного
законодавства до норм і правил СОТ. При цьому організаційно-правова
діяльність органів державної влади повинна бути спрямована на забезпечення
реалізації Угоди про сільське господарство СОТ й інших багатосторонніх
угод за допомогою додержання, виконання та застосування нормативних
принципів, правил, вимог цієї міжнародної угоди як частини національного
аграрного законодавства й одного з джерел аграрного права України.
Водночас виконання заходів із гармонізації та імплементації норм про сільське
господарство СОТ зумовлює необхідність узгодження дій між різними
органами державної влади, які б запобігали дублюванню функцій і повноважень
різних органів та були спрямовані на забезпечення інтересів України в СОТ.
У цьому зв’язку вважаємо за доцільне, замість департаменту Міністерства
економічного розвитку та торгівлі України з питань взаємодії із СОТ,
створити самостійну державну агенцію як центральний орган виконавчої
влади, який би забезпечував співробітництво із СОТ, гармонізацію
національного законодавства, захист законних прав й інтересів України в
системі СОТ.
318
З огляду на те, що правову основу СОТ складають не лише Угода про
СОТ, ГААТ-1994, а й Угода про сільське господарство, Угода про
застосування санітарних і фітосанітраних заходів, Угода про технічні бар’ри
в торгівлі та інші багатосторонні угоди, норми яких спрямовані на
регулювання міжнародної й внутрішньої торгівлі сільськогосподарськими
товарами, а також на виконання інших завдань цієї міжнародної організації,
можна стверджувати, що складовою частиною системи права СОТ повинно
бути сільськогосподарське право як окремий правовий інститут, який
охоплює не лише нормативні принципи та правила й вимоги СОТ, а й
інституційні елементи цієї організації, які повинні забезпечувати досягнення
цілей і завдань цієї організації, а також виконання державами-членами СОТ
узятих зобов’язань.
Дослідивши аграрно-правову природу закріпленого в Угоді про сільське
господарство СОТ поняття «доступ до ринку», можна зробити висновок про
те, що в Угоді про сільське господарство СОТ поняття доступу до ринку, з
погляду права, потрібно трактувати в широкому й вузькому значеннях.
Зокрема, у широкому розумінні його можна визначити як врегульовані
нормами Угоди про сільське господарство СОТ, а також Конституцією й
законами України суспільні відносини, які виникають між сільськогосподарськими
товаровиробниками та іншими суб’єктами у сфері виробництва
сільськогосподарської продукції й торгівлі сільськогосподарськими товарами
на внутрішньому та зовнішньому ринках відповідно до визнаних у
міжнародному праві й закріплених у чинному законодавстві України принципів
міжнародної торгівлі та способів державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності.
У вузькому значенні доступ до ринку можна розглядати крізь призму
здійснення суб’єктивного права як законодавчо забезпечену міру можливої
поведінки суб’єктів щодо торгівлі сільськогосподарськими товарами на
внутрішньому й зовнішніх ринках. У контексті ст. 4 Угоди про сільське
господарство СОТ доступ до ринку як юридичну категорію потрібно
319
розглядати крізь призму взятих Україною зобов’язань щодо доступу до
ринку, які зазначені в розкладах, причому в цьому випадку йдеться про
доступ до ринку як міжнародно-правової категорії, де суб’єктом виступає
насамперед держава, яка, будучи членом СОТ, узяла на себе відповідні
зобов’язання стосовно поступок у доступі до ринку сільськогосподарських
товарів і послуг.
Одна з організаційно-правових форми здійснення права на доступ до
аграрних ринків держав-членів СОТ – імпорт сільськогосподарських товарів,
зміст якого складають закріплені в нормах чинного аграрного й іншого
законодавства права та обов’язків сільськогосподарських товаровиробників,
а також органів державної влади щодо виконання, додержання, застосування
норм Угоди про сільське господарство як частини національного аграрного
законодавства у сфері тарифного й нетарифного регулювання імпорту
сільськогосподарських товарів, застосування спеціальних захисних заходів
щодо імпорту таких товарів, захисту від субсидованого імпорту, здійснення
контролю за обсягом і якістю імпортованих сільськогосподарських товарів на
засадах оптимального поєднання протекціонізму національного товаровиробника
й лібералізації міжнародної торгівлі, забезпечення конкурентоспроможності
вітчизняних сільськогосподарських товарів, продовольчої безпеки, збереження
довкілля з урахуванням передбачених законом обмежень, заборон щодо
торгівлі сільськогосподарськими товарами з метою забезпечення сталого
економічного та соціального розвитку українського суспільства.
Правову основу забезпечення реалізації права на доступ до ринку у
формі імпорту сільськогосподарських товарів складають Конституція
України, Угода про сільське господарство СОТ як частина національного
законодавства та чинні закони, які визначають загальні основи імпорту
товарів в Україну, й спеціальні законодавчі та підзаконні акти, норми яких
визначають особливості правового регулювання імпорту сільськогосподарських
товарів в Україну. У системному виразі сукупність правових норм, які
320
регулюють особливості імпорту сільськогосподарської продукції, можна
розглядати як окремий підінститут аграрного права більш широкого правового
інституту цієї галузі права, яким може бути доступ до ринку. Порівняльний
аналіз норм Угоди про сільське господарство з чинними законами з питань
імпорту сільськогосподарської продукції дає підставу стверджувати, що
назріла потреба розробити нові законодавчі акти, які б розвивали закріплені в
Угоді правила щодо імпорту сільськогосподарських товарів на аграрних
ринках України як члена СОТ.
Право доступу до ринку сільськогосподарських товарів у рамках СОТ
передбачає, насамперед, створення правових та інших умов для українських
сільськогосподарських товаровиробників й інших суб’єктів господарювання
вільно, без особливих перешкод мати можливість експортувати сільськогосподарські
товари на ринки інших держав-членів СОТ на принципах вільної торгівлі
товарами, закріплених в Угоді про Створення СОТ, у багатосторонніх угодах, а
також в Угоді з Європейським Союзом про Зону вільної торгівлі: найбільшого
сприяння й недискримінації; національного режиму; захисту національної
промисловості; створення стійкої основи торгівлі; сприяння справедливій
конкуренції; заборони кількісних обмежень імпорту-експорту тощо.
Право доступу до ринку держав-членів СОТ у формі експорту
українських сільськогосподарських товарів потрібно розглядати крізь призму
закріплених у нормах Конституції України, Угоді про сільське господарство
СОТ й інших багатосторонніх угодах, у законах й підзаконних нормативних
актах принципів, правил, обмежень, заборон, способів щодо продажу
визначених в Угоді про сільське господарство СОТ сільськогосподарських
товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з вивезенням
цих товарів через митний кордон України, уключаючи їх реекспорт.
Порівняльний аналіз норм Угоди про сільське господарство з чинними
законами з питань експорту сільськогосподарської продукції дає підставу
стверджувати, що назріла потреба розробити нові законодавчі акти, які б
321
розвивали закріплені в Угоді правила щодо експорту сільськогосподарських
товарів на аграрних ринках держав-членів СОТ, оскільки закріплені в законі
вимоги щодо об’єктів, суб’єктів експорту сільськогосподарських товарів,
організаційно-правового механізму здійснення експортних операцій із
сільськогосподарськими товарами не повністю узгоджуються з нормами й
вимогами Угод СОТ щодо торгівлі сільськогосподарськими товарами на
внутрішньому та зовнішньому аграрних ринках держав-членів СОТ.
Дослідивши юридичну природу внутрішньої підтримки вітчизняних
сільськогосподарських товаровиробників і села в контексті норм і положень
Угоди про сільське господарство СОТ, із погляду теорії аграрного права
внутрішню державну підтримку сільського господарства можна визначити як
врегульовану нормами названої Угоди та іншими багатосторонніми Угодами
цієї організації, нормами Конституції України й іншими законами та
нормативними актами організаційно-правову діяльність органів державної
влади, територіальних громад, яка спрямована на виконання взятих Україною
зобов’язань щодо зменшення державної підтримки сільськогосподарських
товаровиробників, а також на створення правових, фінансових, економічних,
інвестиційних й інших умов, які дають змогу сільськогосподарським
товаровиробникам виготовляти сільськогосподарську продукцію та реалізовувати
на ринку конкурентні сільськогосподарські товари, гарантувати продовольчу
безпеку, збереження довкілля, сталий розвиток села.
Відповідно до Угоди про сільське господарство СОТ, у чинному
законодавстві України потрібно закріпити основні принципи державної
підтримки й розробити Стратегію державної підтримки сільського
господарства, у якій визначити програми, які повинні бути розроблені,
схвалені на рівні Кабінету Міністрів України, щоб забезпечити реалізацію
юридичної моделі державної підтримки, яка передбачена в Угоді про
сільське господарство СОТ в Україні з урахуванням Угоди з Європейським
Союзом щодо Зони вільної торгівлі. Також доцільно розробити й прийняти
322
новий закон щодо стимулювання розвитку сільського господарства та
внтурішньої державної підтримки сільського господарства й соціальної
сфери села.
Одним із напрямів законодавчого забезпечення розвитку рослинництва є
державна підтримка сільського господарства, яка повинна бути спрямована
на створення сприятливих умов для виробництва конкурентної на внутрішньому
й зовнішніх ринках сільськогосподарської продукції та товарів, харчових
продуктів рослинного походження відповідно до вимог СОТ. Проведений
аналіз норм чинного аграрного законодавства з питань виробництва й
реалізації зерна та продуктів його переробки, цукру, олійних і технічних
культур, сільськогосподарської продукції з ГМО, органічної сільськогосподарської
продукції свідчить, що прийняті до й після вступу в СОТ закони в цілому
можна вважати такими, які відтворюють основні засади Угоди про сільське
господарство СОТ й інших багатосторонніх угод цієї організації. Водночас в
Україні недостатньо врегульованим видається організаційно-правовий механізм
розробки та реалізації державних програм із підтримки сільського
господарства за тими напрямами, які передбачені в Угоді СОТ.
Науковий аналіз національної нормативно-правової бази з питань
розвитку тваринництва свідчить, що в Україні є достатня кількість законів у
системі аграрного законодавства держави, норми яких регулюють відносини
у сфері тваринництва. Законодавче забезпечення сільськогосподарської
діяльності у цій сфері характеризується, з одного боку, наявністю законів, які
по-перше, приведені у відповідність до вимог СОТ; по-друге – залишається
значна кількість нормативних актів, що потребують узгодження з нормами й
стандартами СОТ. Відповідно до Угоди про сільське господарство СОТ, до
основних напрямів державної підтримки, які можуть використовуватися як
заходи «зеленої скриньки» в Україні, доцільно віднести державну фінансову
допомогу сільськогосподарському підприємству на модернізацію виробництва
323
або зміну спеціалізації господарства; виплати за програмами охорони
навколишнього середовища; запобігання розповсюдженню збудників інфекційних
хвороб тварин; підтримку протиепізоотичних заходів; регіональні програми
надання допомоги; селекцію у тваринництві; інформаційне забезпечення;
ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;
наукові розробки й дослідження; забезпечення тваринництва кормами;
підготовку та перепідготовку кадрів.
Правове забезпечення доступу до ринку сільськогосподарських товарів
рослинного й тваринного походження передбачає виконання взятих Україною
зобов’язань із гармонізації законодавства у сфері застосування санітарних і
фітосанітарних заходів у сфері сільського господарства, забезпечення якості
й безпечності харчових продуктів, збереження довкілля. Тому реалізація
Угоди про сільське господарство СОТ як частини національного аграрного
законодавства також передбачає виконання Україною нормативних вимог
Угоди про санітарні й фітосанітарні заходи СОТ, яку також потрібно
розглядати як частину національного аграрного законодавства, норми якої
повинні застосовуватися так само, як і прийняті закони з питань санітарного
та фітосанітарного контролю у сфері сільського господарства й торгівлі
сільськогосподарською продукцією на внутрішньому та зовнішньому
аграрних ринках держав-членів СОТ.
Аналіз сучасного стану аграрного законодавства в частині забезпечення
виконання санітарних, ветеринарних, фітосанітарних вимог у сфері виробництва,
переробки й реалізації сільськогосподарської продукції свідчить, що Україна
поступово гармонізує національне законодавство щодо додержання СФЗ у
сільському господарстві з урахуванням вимог законодавства Європейського
Союзу відповідно до Угод про асоціацію України з ЄС та про Зону вільної
торгівлі, уніфікацію принципів, правил, норм, стандартів, регламентів щодо
безпечності та якості сільськогосподарської продукції, харчових продуктів,
безпечного довкілля.
324
Чинне законодавство України, яке регулює якість і безпечність
сільськогосподарської продукції тваринного та рослинного походження, має
комплексний характер, оскільки організаційно-правовий механізм забезпечення
якості, екологічної чистоти й безпечності сільськогосподарської продукції
регулюється не лише актами аграрного, земельного та екологічного законодавства,
але й нормативно-правовими актами різних галузей права.
У контексті реалізації Угоди про сільське господарство й СФЗ СОТ у
системі аграрного законодавства України санітарні та фітосанітарні заходи
потрібно розглядати як правові положення, закріплені в цих Угодах, а також
у законах, постановах, правилах, інструкціях і процедурах, включаючи
ветеринарні, карантинні та санітарно-епідеміологічні вимоги до кінцевого
продукту, до процесу виробництва й обробки продукції, процедури інспектування
та сертифікації, спрямовані на захист життя й здоров’я людей, тварин і рослин.
Порівняльний аналіз чинного національного санітарного, фітосанітарного
законодавства з угодами СОТ про сільське господарство та СФЗ свідчить, що
основними напрямами застосування санітарних заходів в Україні є адаптація
норм, стандартів, правил галузі ветеринарної медицини; гармонізація
нормативних вимог із виконання заходів щодо здоров’я тварин; посилення
санітарного контролю, що гарантує високий рівень якості та безпечності
продуктів тваринництва; гармонізація національних стандартів виробництва
продукції тваринництва до правил і практики СОТ; гармонізація системи
сертифікації сільськогосподарської продукції в Україні та норм, що
регламентують санітарний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, із
міжнародними стандартами й вимогами; упровадження на сільськогосподарських
підприємствах міжнародних систем забезпечення безпеки харчових продуктів та
продовольчої сировини.
Закріплені в Угоді про СФЗ СОТ і в інших Законах України фітосанітарні
заходи потрібно розглядати як обов’язкові до виконання вимоги й процедури,
що встановлюються задля захисту сільськогосподарської продукції та
325
сировини рослинного походження від ризиків, що виникають у зв’язку з
проникненням, закріпленням або розповсюдженням шкідливих організмів,
захворювань, переносників хвороб або хвороботворних організмів, у тому
числі в разі їх перенесення або розповсюдження рослинами, із продукцією,
вантажами, матеріалами, транспортними засобами, із наявністю забруднювальних
речовин, токсинів, шкідників, бур’янів.
Одним із перспективних напрямів правового застосування фітосанітарних
заходів в Україні є забезпечення якості, конкурентоспроможності та екологічної
безпеки сільськогосподарської продукції рослинництва за допомогою розвитку
органічного землеробства, посилення державного контролю за використанням
пестицидів й агрохімікатів, обмеження використання генетично модифікованих
організмів, державної підтримки виробництва екологічно чистої та безпечної
сільськогосподарської продукції, гармонізації національних стандартів якості
продукції рослинництва з міжнародними вимогами.
Дослідження організаційно-правових проблем захисту прав та інтересів
сільськогосподарських товаровиробників у системі СОТ засвідчує, що з
моменту набуття членства в цій міжнародній організації Україна лише
набуває досвіду в захисті національних товаровиробників у СОТ, створюючи
для цього організаційно-правову основу для збору необхідної інформації про
порушення прав сільськогосподарських товаровиробників, вирішення
торгових суперечок в інституційній структурі СОТ.
Щодо аграрного права, поняття «торгові суперечки СОТ» можна
визначити як розбіжності, які виникають між членами СОТ у зв’язку із
порушенням або недодержанням принципів, норм і вимог Угод СОТ та взятих
зобов’язань щодо доступу сільськогосподарських товарів на ринки держав –
членів СОТ, здійснення експортно-імпортних операцій із сільськогосподарськими
товарами, надання внутрішньодержавної допомоги сільському господарству,
застосування заходів санітарного, фітосанітарного контролю до безпечності
326
та якості сільськогосподарської продукції, проходження її через митні
процедури та державний контроль.
Для підвищення ефективності захисту прав і законних інтересів
сільськогосподарських товаровиробників вважаємо за доцільне розширити
коло суб’єктів, які мають право брати участь у розгляді торгових суперечок
за участю України. Зокрема, ними повинні бути сільськогосподарські
товаровиробники, які реалізовують сільськогосподарські товари на аграрних
ринках держав-членів СОТ.