ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП ...................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ................................................................................ 10
1.1. Становлення та розвиток інституту виконання покарань ............................ 10
1.2. Зарубіжний досвід нормативного забезпечення організації виконання покарань пенітенціарними установами та можливості його використання в Україні................................................................................................................ 31
1.3. Сучасний стан організації діяльності установ виконання покарань .......... 43
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 .................................................................................. 66

РОЗДІЛ 2 НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ................................ 71
2.1. Поняття та елементи правового статусу установ виконання покарань ......71
2.2. Особливості управління установами виконання покарань .......................... 90
2.3. Кадрове забезпечення установ виконання покарань .................................. 108
2.4. Поняття і правові засади взаємодії під час виконання покарань ............... 130
2.5. Удосконалення правового регулювання діяльності установ виконання покарань .................................................................................................................. 147
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ................................................................................ 160

ВИСНОВКИ .......................................................................................................... 166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................... 172

ВСТУП
Актуальність теми. Становлення правової держави в Україні вимагає реального утвердження принципу верховенства права, зміцнення законності та правопорядку в країні, забезпечення прав і свобод громадян. Вирішення цього завдання, з одного боку, потребує посилення правоохоронної функції держави, активізації боротьби з різними правопорушеннями, з іншого - перебудови кримінально-виконавчої системи, яка повинна відповідати міжнародним стандартам і служити адаптації ув’язненого до нормальних умов життя. Необхідно констатувати, що сьогодні в науковій юридичній літературі основна увага приділяється лише окремим напрямкам діяльності установ виконання покарань. Підчас дослідження їх діяльності набагато більше уваги приділялося кримінальним та кримінологічним аспектам попередження рецидивної злочинності, забезпеченню виконання конкретних видів кримінальних покарань, характеристиці статусу осіб, які відбувають покарання та ін., а про організацію та особливості управління установами виконання покарань мова здебільшого не йшлася.
Таким чином, необхідність приведення вітчизняної кримінально-виконавчої системи до міжнародних стандартів, недоліки правового регулювання діяльності установ виконання покарань, проблеми в організації їх діяльності, недосконалість взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськістю щодо контролю за поведінкою засуджених, їх ресоціалізацією та адаптацією до нормальних умов життя і обумовлюють актуальність та важливість комплексного наукового дослідження широкого кола питань, пов’язаних з організаційно-правовими засадами діяльності установ виконання покарань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.п.1.1 та 1.2 Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років, затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п.1.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року, а також п.п.1.2, 1.4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 роки.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної діяльності установ виконання покарань визначити сутність та значення її організаційно-правових засад, а також надати пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
- дослідити особливості становлення та розвитку інституту виконання покарань;
- проаналізувати зарубіжний досвід нормативного забезпечення організації виконання покарань пенітенціарними установами, виробити конкретні пропозиції щодо можливості його використання в Україні;
- надати загальну характеристику сучасному стану організації діяльності установ виконання покарань;
- дослідити особливості правового регулювання діяльності установ виконання покарань;
- охарактеризувати правовий статус установ виконання покарань;
- проаналізувати цілі, завдання, функції, права, обов’язки та відповідальність установ виконання покарань та їх працівників;
- дослідити особливості управління установами виконання покарань;
- охарактеризувати кадрове забезпечення установ виконання покарань;
- визначити поняття і правові засади взаємодії під час виконання кримінальних покарань;
- на підставі виконання цих завдань виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності установ виконання покарань.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у сфері організації діяльності установ виконання покарань.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади, нормативні основи та сучасний стан організації діяльності установ виконання покарань.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5), виокремлено окремі складові правового статусу органів та установ виконання покарань (підрозділ 2.1). Для аналізу становлення та розвиток інституту виконання покарань, сучасного стану організації діяльності установ виконання покарань використовувався метод єдності логічного та історичного‚ методи аналізу та синтезу (підрозділи 1.1, 1.3). Методи системно-структурний, логіко-семантичний та структурно-функціональний застосовувалися для дослідження цілей, завдань, функцій, прав, обов’язків та відповідальності установ виконання покарань, з’ясування особливості управління установами виконання покарань (підрозділи 2.1, 2.2). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження зарубіжного досвіду управління пенітенціарними установами (підрозділ 1.2). Структурно-логічний та порівняльно-правовий метод використано для аналізу правового регулювання діяльності установ виконання покарань, характеристики правових засад взаємодії органів та установ кримінально-виконавчої системи з іншими суб’єктами виконання покарань (підрозділ 2.4). Методи класифікації‚ групування‚ структурно-логічний застосовувалися для дослідження особливостей кадрового забезпечення кримінально-виконавчої системи України (підрозділ 2.3). За допомогою статистичного методу і документального аналізу визначено негативні аспекти діяльності установ виконання покарань (підрозділ 2.5).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії держави і права, розробки фахівців у галузі кримінального та кримінально-виконавчого права, кримінології, адміністративного права та теорії управління – С.С.Алексєєва, В.Б.Авер’янова, О.М.Бандурки, О.В.Беца, О.Г.Гамалій, І.П.Голосніченка, О.М.Джужи, О.Ф.Долженкова, М.В.Салтевського, В.М.Синьова, Р.А.Калюжного, О.М.Клюєва, А.Т.Комзюка, Я.Ю.Кондратьєва, М.В.Костицького, В.В.Кощинця, В.І.Кривуши, В.А.Левочкіна, Н.П.Матюхіної, О.П.Рябченко, О.Ф.Скакун, М.І.Немченка, О.І.Остапенка, В.П.Пєткова, Г.О.Радова, В.П.Севостьянова, І.С.Сергеєва, В.М.Трубникова, С.Я.Фаренюка, О.Г.Фролової, В.К.Шкарупи, І.В.Штанька, О.Н.Ярмиша, І.П.Яцини та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють діяльність органів та установ виконання покарань. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та архівні матеріали із зазначених питань.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень організаційно-правових проблем діяльності установ виконання покарань. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем, зокрема:
- обґрунтовано, що органи та установи виконання покарань є суб’єктами не лише кримінально-виконавчих правовідносин, а водночас виступають і як суб’єкти адміністративно-правових відносин, де центральне місце займають питання управління ними, визначення їх організаційної та функціональної структури, управління організаційно-штатною, матеріально-технічною, фінансовою та іншими видами діяльності;
- дістало подальшого розвитку з’ясування особливостей становлення інституту виконання покарань, у зв’язку з чим історію розвитку інституту виконання покарань поділено на такі періоди: допенітенціарний (І половина XII - перша пол. XVIII ст.); філантропічний (II половина XVIII ст. - перша пол. XIX ст.); період державної політичної підтримки (II половина XIX ст. - поч. XX ст.); період „застою” та початку реформування кримінально-виконавчої системи (40 роки ХХ ст. – по теперішній час);
- подальший розвиток одержав аналіз зарубіжного досвіду управління пенітенціарними установами, під час якого зроблено висновок, що вміння вітчизняних правоохоронців вчасно аналізувати, узагальнювати та запроваджувати зарубіжний досвід пенітенціарної діяльності надасть змогу приблизитись до виконання основного завдання – перевиховання осіб, які відбувають покарання, більш інтенсивніше залучати широкі верстви населення до ресоціалізації цієї категорії осіб;
- продовжено дослідження сучасного стану організації діяльності органів та установ виконання покарань, а саме їх організаційно-штатної та функціональної структури;
- вперше запропоновано на законодавчому рівні закріпити таку систему органів та установ виконання покарань: Державний департамент України з питань виконання покарань та його територіальні органи управління на місцях, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні колонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони;
- в новому аспекті визначено правовий статус установ виконання покарань до елементів якого вперше у сукупності віднесено: мету, завдання, функції, обов’язки, права, відповідальність та адміністративні процедури їх діяльності;
- подальший розвиток одержав аналіз цілей, завдань, функцій, прав, обов’язків та відповідальності органів та установ кримінально-виконавчої системи у зв’язку з чим запропоновано ряд змін та доповнень до нормативно-правових актів із зазначених питань;
- подальший розвиток одержав аналіз управління установами виконання покарань яке визначено як заснований на законі і підзаконних актах цілеспрямований, у межах компетенції вплив суб’єкта управління на об’єкт управління з метою вирішення кримінально-виконавчих завдань;
- в новому аспекті охарактеризовано кадрове забезпечення кримінально-виконавчої системи України до елементів якого віднесено: професійний добір (відбір); початкову підготовку; адаптацію; наставництво; стажування; професійну підготовку; виховну і соціальну роботу; психологічне забезпечення персоналу;
- дістав подальшого розвитку аналіз правових засад взаємодії суб’єктів, які прямо чи опосередковано приймають участь у виконанні кримінальних покарань, і яких сьогодні нараховується більше двадцяти (як державних, так і громадських), у зв’язку з чим вперше обґрунтована необхідність розроблення та прийняття підзаконного нормативного акту з питань взаємодії органів та установ виконання покарань з державними та громадськими органами у сфері забезпечення виконання кримінальних покарань; запропоновано структуру цього нормативно-правового акту;
- сформульовано ряд конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових та організаційних засад діяльності установ виконання покарань.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблемних питань діяльності установ виконання покарань;
– у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до нормативних актів, які регулюють діяльність установ виконання покарань, зокрема, до Кримінально-виконавчого кодексу України, Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань та цілої низки інших підзаконних нормативно-правових актів в досліджуваній сфері;
– у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність органів та установ кримінально-виконавчої системи;
– у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть використовуватись під час проведення занять із спецкурсів „Управління діяльністю органів та установ виконання покарань”.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях: „Впровадження новітнього законодавства та нових форм роботи в практичну діяльність правоохоронних органів” (Харків, 2003) та „Захист соціальних та економічних прав людини: Міжнародні стандарти та законодавство України” (Київ, 2004 р.), а також на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри управління в органах внутрішніх справ та кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-правових засад діяльності установ виконання покарань.
До основних результатів, одержаних внаслідок проведеного дослідження, віднесено:
з теоретичних питань:
1. Систему установ виконання покарань визначено як закріплену нормативно-правовими актами сукупність державних органів та установ спеціально створених для виконання кримінальних покарань, які мають єдину загальну мету та завдання, а також єдиний організаційно-координуючий орган управління.
2. Правовий статус установ виконання покарань визначено як передбачену у нормативно-правових актах систему їх цілей, завдань, функцій, обов’язків, прав та відповідальності, а також адміністративні процедури їх діяльності.
3. Управління установами виконання покарань визначено як заснований на законі і підзаконних актах цілеспрямований, у межах компетенції вплив суб’єкта управління на об’єкт управління з метою вирішення кримінально-виконавчих завдань.
4. До основних компонентів управлінської системи установ виконання покарань належать: суб’єкт управління, тобто джерело управлінського впливу, той, хто управляє, виконує функції керівництва і впливає на об’єкт з метою приведення його у бажаний стан; 2) об’єкт управління, тобто те, на що спрямовано управлінський вплив суб’єкта, що функціонує під цим впливом; 3) управлінський вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об’єкт і досягаються реальні зміни у ньому; 4) зворотні зв’язки, тобто інформація для суб’єкта щодо результативності управлінського впливу та змін в об’єкті.
5. Взаємодію в сфері кримінально-виконавчої діяльності визначено як такий стан взаємозв’язків між суб’єктами спільної діяльності, при якому вони справляють взаємний вплив один на одного та на відповідну сферу правовідносин з метою ефективного виконання як загальних так і спеціальних завдань щодо забезпечення виконання кримінальних покарань.
6. Правове регулювання діяльності кримінально-виконавчих установ визначено як нормативно-організаційний вплив суб’єктів нормотворчого процесу щодо врегулювання та впорядкування засобами юридичної техніки суспільних відносин, які виникають з приводу визначення цілей, принципів, завдань та функцій установ виконання покарань, їх оптимальної організаційної структури з метою їх впорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб.
з організаційних питань:
1. Державне фінансування як самостійний засіб забезпечення всіх потреб кримінально-виконавчої системи на даному етапі не може задовольнити і покрити всі необхідні витрати на розвиток і налагодження умов відповідного утримання спецконтингенту і нормальної роботи установ виконання покарань. На нашу думку, виходом із такого становища є створення недержавної системи виконання покарань. У таких закладах засуджені будуть самостійно оплачувати своє перебування або це будуть робити за них інші особи. При цьому їм забезпечуватимуться прийнятні умови існування: чисті, вентильовані камери, медичне обслуговування, якісне харчування та інші природні для людини речі, що як слід, позитивно відобразиться на їх поведінці, як під час позбавлення волі, так і після звільнення. Більш того, така організація недержавної системи виконання покарань дозволить зменшити навантаження на державний бюджет, збільшити зайнятість населення.
2. До основних напрямків підвищення ефективності управління установами виконання покарань віднесено: удосконалення правової основи управління; розширення самостійності в роботі низових ланок установ виконання покарань; розширення громадського контролю; постійне вдосконалення форм та методів управління; удосконалення роботи з персоналом установ виконання покарань; підвищення ефективності навчання персоналу шляхом удосконалення матеріально-технічної бази навчальних закладів.
3. Обґрунтовано, що реформування системи виконання покарань повинно здійснюватись за такими напрямками: створення якісно нової законодавчої та підзаконної нормативної бази з використанням досвіду зарубіжних країн; зміна показників діяльності установ виконання покарань, так званих „критеріїв ефективності діяльності”; висвітлення в засобах масової інформації основних напрямів діяльності установ виконання покарань (запровадження на усіх рівнях кримінально-виконавчої діяльності функції „паблік рілейшнз”); розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази установ виконання покарання, створення належних умов тримання засуджених; впровадження нових форм і методів соціально-психологічної роботи із засудженими; розробка і впровадження нових методів і засобів карально-виховного впливу на засуджених і соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі; підготовка та залучення до роботи в установах кримінально-виконавчої системи висококваліфікованих фахівців; підвищення якості наукових досліджень в сфері кримінально-виконавчої діяльності.
з удосконалення правового регулювання діяльності установ виконання покарань:
1. У ст.11 чинного КВК України доцільно закріпити таку систему органів та установ виконання покарань: Державний департамент України з питань виконання покарань та його територіальні органи управління на місцях, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні колонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони.
2. В окремій статті (пункті) Кримінально-виконавчого кодексу України чи Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України” повинна бути закріплена мета діяльності установ виконання покарань, а саме „виправлення та перевиховування засуджених у дусі чесного ставлення до праці, дотримання норм моралі, точного виконання законів та інших нормативних установлень, їх ресоціалізація, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими”. Ця загальна мета повинна бути доповнена спеціальною метою, залежно від напрямку діяльності конкретних видів установ виконання покарань.
3. Необхідним є нормативне визначення загальних завдань, прав та обов’язків установ виконання покарань у Кримінально-виконавчому кодексі чи у Законі України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”. На нашу думку, до загальних завдань установ виконання покарань доцільно віднести такі, як: забезпечення порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених; забезпечення захисту прав та законних інтересів засуджених, виконання ними обов’язків; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. До загальних обов’язків установ виконання покарань, які повинні бути відображені у Кримінально-виконавчому кодексі України або Законі України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України” доцільно віднести: 1) забезпечення передбачених нормативно-правовими актами прав, свобод та інтересів засуджених; 2) забезпечення безпеки засуджених; 3) ведення обліку засуджених; 4) роз’яснення порядку і умов відбування покарання; 5) організація трудового і побутового влаштування засуджених; 6) забезпечення додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; 7) здійснення нагляду та контролю за порядком відбування покарання; 8) проведення виховної роботи; 9) проведення оперативно-розшукових та профілактичних заходів серед засуджених; 10) виявлення причин та умов правопорушень; 11) розгляд звернень засуджених; 12) організація навчання засуджених; 13) медичне забезпечення засуджених; 14) контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил; 15) здійснення роботи щодо підготовки засуджених до звільнення. До загальних прав віднести такі: контроль за поведінкою засуджених; проведення індивідуально-профілактичної роботи, оперативно-розшукових заходів; ведення персонального обліку засуджених; здійснювати привід засуджених; проводити огляди та обшуки засуджених та їх приміщень; застосовувати встановлені законом заходи заохочення і стягнення; проводити перевірки наявності засуджених; залучати засуджених до суспільно корисної праці; змінювати умови утримання засуджених у межах однієї установи; поміщувати засуджених у штрафні та дисциплінарні ізолятори і карцери; встановлювати розпорядок дня.
4. Вважаємо необхідним до завдань Державного департаменту України з питань виконання покарань, які містяться в п.3 Положення про нього віднести і такі, як: узагальнення зарубіжного досвіду кримінально-виконавчої діяльності; організація культурно-масової, просвітньої і соціальної роботи з персоналом установ виконання покарань; організація інформаційно-аналітичної та методичної роботи, поточного та перспективного планування, впровадження в діяльність підлеглих підрозділів кримінально-виконавчої системи сучасної організації праці та управління; організація роботи зі зміцнення дисципліни та законності в діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, дотримання прав і законних інтересів громадян, забезпечення повного, об’єктивного та всебічного дослідження обставин надзвичайних подій; організація та координація взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськістю в сфері виконання покарань.
5. Приймаючи до уваги відсутність комплексного нормативно-правового акту в сфері взаємодії установ виконання покарань з державними органами та громадськими організаціями, вважаємо необхідним розроблення та прийняття Інструкції Державного департаменту України з питань виконання покарань за назвою „Організаційно-правові засади взаємодії установ виконання покарань з державними та громадськими органами в сфері забезпечення виконання кримінальних покарань”. В Інструкції необхідно визначити: поняття взаємодії в сфері кримінально-виконавчої діяльності; принципи, мету та завдання взаємодії; напрямки та форми взаємодії; правовий статус суб’єктів взаємодії, органи управління взаємодією (координуючі органи) за напрямками кримінально-виконавчої діяльності; права та обов’язки суб’єктів підчас взаємодії; контроль, нагляд та відповідальність за неналежну взаємодію.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США [Перекл. з англ.]. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
3. Философский энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА М, 1997. - 576 с.
4. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
5. Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної України. – 2004. – № 3-4. – Ст.21 (з відповідними змінами та доповненнями).
6. Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України: Закон України від 2 березня 2000 р. // Відомості Верховної України. – 2000. – № 20. – Ст.151.
7. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23 червня 2005 р. // Відомості Верховної України. – 2005. – № 34. – Ст.254.
8. Трубников В.М., Чучилін М.І. Поняття прогресивної системи в кримінально-виконавчих установах України // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. - № 20. - С.46-52.
9. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / О.М.Джужа, В.О.Корчинський, СЯ.Фаренюк, В.Б.Василець; За заг. ред. О.М.Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 304с.
10. Европейские пенитенциарные Правила: Рекомендация №R (87) 3: Утверждена Комитетом министров 12 февраля 1987 г. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ: Українсько-Американське Бюро захисту прав людини, 1996. - С. 169-215.
11. Основні принципи поводження з в’язнями: Прийнято резолюцією 45/111 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 р. // Док. ООН А/RES/45/111 // Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини. - Київ-Харків: Укра¬їнсько-Американське Бюро захисту прав людини, 1994. - Вип.7. - С. 84-86.
12. Степанюк А. Виконання покарання як (субстанція діяльності органів та установ виконання покарань // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 4. – С.131-139.
13. Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України (911-1917). – К., 1998 - Т. 1. - Ч. 1. – 416с.
14. Фойницкий С.В. Учение о наказание в связи с тюрьмоведением. СПб.: Обществ. польза, 1889. – 237с.
15. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. СПб. Тип. Е.Евдокимова, 1902. – 280с.
16. Мокринский С.П. Наказание, его цели и предложения. - М.: Тип. В.Киршбаума, 1902. – 342с.
17. Познышев С.В. Очерки тюрьмоведения. - М.: Тип. «Правда», 1915. – 129с.
18. Российское законодательство Х-ХХ вв. / Отв. ред. Е.И.Индова. - М.: Юрид.лит, 1982. - Т.1. – 214с.
19. Российское законодательство Х - ХХ вв. / Под ред. - Л.А.Окунькова - М.: Юрид.лит, 1985. Т.2. – 304с.
20. Лисин А.Г., Петренко Н.И., Яковлева Е.И. Тюремная система Российского государства в ХVIII- нач. XX в. - М.: Юрид.лит, 1996. – 324с.
21. Тюрмы и госпитали в России. Наблюдения У.Кокса / Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України (911-1917). – К., 1998 - Т. 1. - Ч. 1. – 416с.
22. О планах для строєнія тюремных замков в Губернских городах / Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України (911-1917). – К., 1998. - Т. 1. - Ч. 1. – 416с.
23. Сергиевский Н.Д. Наказание в русском праве ХVII в. СПб., 1887. – 315с.
24. Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. – Т.5. Законодательство периода расцвета абсолютизма / Отв. ред. Е.И.Индова. – М.: Юрид. лит., 1987. – 527 с.
25. Детков М.Г. Исполнение наказания в дореволюционной России: организационно-правовые аспекты становления и развития системы исполнения наказания в виде лишения свободы: Учебное пособие. - М.: Прогресс, 1990. – 176с.
26. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 148, арк. 8.
27. Свод Законов Российской империи. В 16 т. - Т. 2. - Ч. 2. – 349с.
28. Тимощук О.В. З історії державного будівництва Тюремна реформа гетьмана П.Скоропадського // Право України. - 2000. - № 3. – С.114-122.
29. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф. 1074, оп. 1, спр. 22, арк. 7.
30. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 139, арк. 1-2.
31. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф. 164, оп. 1, спр. 174, арк. 1-2.
32. Немченко М.І., Гамалій О.Г. Основи управління органами виконання покарань. Частина І: Збірник лекцій. - К.: РВВ КІВС, 2000. – 100с.
33. Греченко В.А., Ярмиш О.Н. Україна у добу „раннього” тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст.): Монографія. - Харків: Вид-во НУВС, 2001. – 276с.
34. Трубников В.М. Кримінально-виконавче право України. – Харків: Право, 2001. – 375с.
35. Зелена О.В. Імплементація європейських пенітенціарних правил у кримінально-виконавче законодавство України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. Спеціальний випуск: збірник наукових праць молодих вчених, курсантів, студентів, магістрів, ад’юнктів. – Київ.: КІВС, 2002. – С.28-32.
36. Theory of Punishment by Grupp. Bloomington, London, 1973. P. 5-9.
37. В тюрьмах Германии // Преступление и наказание. - 1997. - № 5. - С. 33-36.
38. Система виконання покарань в Україні: проблеми та перспективи гуманізації. Учбово-методичний посібник. - К.: ПП „Арарат-Центр”, 2000. – 140с.
39. Концепція „Основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи в Україні”: Схвалена постановою Кабінету Міністрів України № 88 від 11 липня 1991 року // ЗПУ України. - 1991. - № 5. – Ст. 148.
40. Оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань у 2005 році // Інформаційний бюлетень № 6. – Київ.: Державний Департамент України з питань виконання покарань. – 2005. – 135с.
41. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций - М.: Юрид. лит., 1997. - 400с.
42. Коваль Л.В. Адміністративне право України. - К.: Основи, 1994. - 154с.
43. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник.— К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. -702с.
44. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480с.
45. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. Авер’янова В.Б. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М.Корецького, 1999. – 266с.
46. Про внесення змін у деякі законодавчі акти України в зв’язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань: Закон України від 11 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 4. - Ст. 35.
47. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань затвердженої: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України від 19 грудня 2003 № 270/1560.
48. Правила тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань: Затверджені Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 року № 192.
49. Інструкція про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань: Затверджена Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17 квітня 1999 року № 24.
50. Про організацію діяльності загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації: Постанова Кабінету Міністрів України № 89 від 13 жовтня 1993 року // ЗП України. - 1994. - № 3. - Ст. 57.
51. Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 31 липня 1998 року № 827/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 16. – Ст. 589.
52. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Харків: Право, 1997.– 368с.
53. Криминология и административная юрисдикция милиции: Учеб. Пособие для вузов / Под ред. проф. В.П. Лозбякова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 205 с.
54. Социологический энциклопедический словарь / Ред. координатор Г.В.Осипов; Ин-т соц.-полит. исслед. Рос АН, Ин-т социологии Рос. АН. – М.: Инфра М – Норма, 1998. – 486с.
55. Большой юридический словарь / Авт. сост.: Додонов В.Н. и др.; Под ред. А.Я.Сухарева и др. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 790с.
56. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Статус працівників органів внутрішніх справ України як державних службовців: Наук. - практ. посібник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 188с.
57. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 200с.
58. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Введение в социологию: Учеб.-метод. пособие. – К.: МАУП, 1996. – 124 с.
59. Філософський словник (За ред. В.І. Шинкарука. – К.: Головна редколегія УРЕ, 1973. – 560 с.
60. Вебер М. Избранные произведения. Перев. с нем. (Сост. общей ред. и послесловия Ю.Н. Давыдова) // М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
61. Політичний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів / Упорядники В.П.Горбатенко, А.Г.Саприкін / За ред. Ю.М.Шемчушенка, В.Д.Бабкіна. - К.: Генеза, 1997. – 642с.
62. Словник іноземних слів / За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С.Мельничука. – К.: Наук. думка, 1974. – 565с.
63. Философский словарь. / Под ред. И.Т. Фролова – 6-е изд., переработанное и дополненное. – М.: Политиздат, 1991. – 560с.
64. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
65. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эбзеева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. – 640с.
66. Государственная служба: теория и организация. Курс лекций. / Под общ. ред. Охотского Е.В., Игнатова В.Г. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 640 с.
67. Битяк Ю.П. Державна служба та розвиток її демократичних основ. – Харків: Укр. Юрид. Академія, 1990. – 74 с.
68. Петришин О.В. Статус службової особи: природа, структура, спеціалізація. - К.: УНКВО, 1990. - 76 с.
69. Манохин В.М. Советская государственная служба. - М.: Юрид. лит., 1966. - 196с.
70. Сергиенко Л.А. Правовая регламентация управленческого труда. - М.: Наука, 1984. – 42с.
71. Воробъев В.О. Особенности государственной службы в СССР // Советское государство и право. - 1984. - № 5. – С. 23- 29.
72. Шульга В.М. Курс административного права и процесса. - М.: Юринформ, 1998. - 798 с.
73. Общая теория государства и права / Отв. Ред. М.Н.Марченко. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2000. – 416 с.
74. Пискотин М.И. Функции социалистического государства и аппарат управления // Советское государство и право. – 1973. – № 10. – С. 7-9.
75. Словарь иностранных слов / Сост. И.М. Суслова. - М.: Книга, 1987. - 711 с.
76. Пронина В.С. Конституционный статус органов межотраслевого управления. – М.: Юрид. лит, 1981. – 158 с.
77. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М.: Юрид. лит, 1988. – 320с.
78. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Госюриздат, 1962. – 213 с.
79. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид. лит., 1975. – 239 с.
80. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации – М.: Юрид. лит., 1976. – 198 с.
81. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. - М.: Юрид. лит-ра, 1972. – 331с.
82. Старилов Ю.Н. Служебное право: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 681с.
83. Малиновський В.Я. Державне управління: навчальний посібник. – Луцьк: „Вежа”, 2000. – 558 с.
84. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. - К.: Наукова думка, 1979. – 235с.
85. Козлов Ю.М. Органы государственного управления. - М.: Госюриздат, 1960. - 325 с.
86. Мамутов В.К. Компетенция государственных органов в решении хозяйственных споров. - М.: Юрид. лит., 1964. – 234 с.
87. Григорян Л.А. Советы - органы власти и народного самоуправления. - М.: Юрид. лит., 1965. – 87с.
88. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
89. Фарбер И.Е. Свобода и права человека в советском государстве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1974. – 187с.
90. Толстой Ю.К. К теории провоотношения. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1959. – 87с.
91. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид.лит., 1982. – Т.2. – 359 с.
92. Горшенев В.М. Структура правового статуса гражданина в свете Конституции СССР 1977г. // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977г. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – С. 51-58.
93. Козлов Ю.М. Предмет советского административного права. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1967. – 160с.
94. Ответственность в управлении / И.Л. Бачило, П.Г. Щекочихин, С.В. Катрич и др.; Отв. ред.: А.Е. Лунев, Б.М. Лазарев. – М.: Наука, 1985. – 304с.
95. Тихомиров Ю.А. Управление делами общества: Субъекты и объекты управления в социалистическом обществе. – М.: Мысль, 1984. – 223с.
96. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид.лит., 1971. – 240 с.
97. Витрук М.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Юрид.лит., 1979. – 229с.
98. Файоль А. Общее и промышленное управление: Пер. с фр. – М.: Журн. “Контроллинг”, 1992. – 112 с.
99. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 14. – Ст. 170.
100. Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України від 14 жовтня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 411.
101. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 20. - Ст. 82.
102. Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушен-ня законодавства про ветеринарну медицину: Закон України від 5 грудня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 7. – Ст. 58.
103. Про електроенергетику: Закон України від 16 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 1. – Ст. 1.
104. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Наказ Державного Департаменту України з питань виконання покарань № 275 від 25 грудня 2003 року.
105. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 // Вісник державної служби України. - 1998. - № 3. - С. 7- 16.
106. Кнорринг В.И. Искусство управления: Учебник. - М.: Издательство БЕК, 1997. - 288с.
107. Козлов Ю.М., Фролов Е.С. Научная организация управления и право. - М.: Изд-во Московского университета, 1986. – 245с.
108. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За заг. ред. О.М.Бандурки. Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. – 304с.
109. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: Актуальні проблеми реформування. / За заг. ред. В.Б. Авер’янова, І.Б. Коліушко. – К., 1999. – 52с.
110. Потеряхин А.Л. Психология управления. Основы межличностного общения. – К.: Вира-Р, 1999. – 384с.
111. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права. – К.: Атіка, 1999. – 208с.
112. Опрышко В.Ф. Народнохозяйственный комплекс: управление и право. - К.: Политиздат Украины, 1983. – 167с.
113. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
114. Советское административное право. Методы и формы государственного управления. - М.: Юрид. лит., 1977. - 336с.
115. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. - М.: Наука, 1978. – 435с.
116. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М.: Политиздат, 1968. – 412с.
117. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520с.
118. Дейнеко О.А. Проблемы эффективности работы управленческих органов. – М.: Наука, 1973. – 355с.
119. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. – М.: Наука, 1974. – 346с.
120. Щекин Г.В. Теория социального управления. – К.: МАУП, 1996. – 408 с.
121. Сиренко В.Ф. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. – К.: Наук. думка, 1993. – 165 с.
122. Бризгалов В.Н.., Коломієць В.Т. Наукове управління виправно-трудовими установами. - К.: Вища школа, 1971. - 212с.
123. Артамонов В.П. Управление органами, исполняющими наказание. - М.: Изд-во МГУ, 1986. – 129с.
124. Анисимов В.М. Управление органами, исполняющими наказание. - М.: Прогресс, 1989. – 231с.
125. Туманов Г.А. Органы, исполняющие наказание, как система, их специфика и проблемы управления // Управление органами, исполняющими наказание. - М.: МВШМ, 1983. – С.34-38
126. Аксенов А.А. Теоретические основы управления органами, исполняющими наказание. - М.: Политиздат, 1986. – 159с.
127. Манохин В.М. Правовое государство и проблема управления по усмотрению // Советское государство и право. – 1990. – № 1. – С. 23-30.
128. Попов Л.Л., Шергин А.П. Управление. Гражданин. Ответственность (сущность, применение и эффективность административных взысканий). – Л.: „Наука”, 1975. – 250с.
129. Ремнев В. Социалистическая законность в государственном управлении. – М.: Наука, 1979. – 301с.
130. Ильченко В.С. Теория научного управления. – М.: Юрид. лит, 1980. – 231с.
131. Туманов Г.А. Организация управления в сфере охраны общественного порядка. - М.: Наука, 1972. – 177с.
132. Теория управления в сфере правоохранительной деятельности / Под ред. док-ра.юрид. наук, проф. В.Д. Малкова. – М.:Академия МВД СССР, 1990. – 321с.
133. Омаров А.М. Руководитель: размышления о стиле управления. – М.: Прогресс, 1984. – 118 с.
134. Охотський Є. Російська Академія державної служби-навчально-методичний, науковий центр підготовки персоналу управління державою // Вісник УАДУ при президентові України. – 1998. - № 3. – С.38-47.
135. Домінік Ру, Даніель Сульє. Управління /Перклали з французької Г. Мусієнко, І. Реслер. – К.: Основа, 1995. – 443с.
136. Державне управління і менеджмент: Навчальний посібник у таблицях і схемах / За заг. ред. Г.С. Одінцової. – Х.: Основа, 2002. – 424с.
137. Петров Г.И. Основы советского социалистического управления. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 415с.
138. Шадрин И.П. Подготовка и принятие управленческого решения. – Якутск: ЯИЄМ, 1970. – 232 с.
139. Тихомиров Ю.А. Управленческое решение. – М.: Юрид.лит., 1970. – 287с.
140. Романов А.П. Взаимодействие в процессе управления. – М.: Юрид.лит., 1979. – 129с.
141. Юзьков Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. – К.: Наукова думка, 1983. – 155с.
142. Джеймс Мак-Манус. Роль персоналу у забезпеченні прав людини у в’язниці // Аспект: інформаційний бюлетень. – 2003. - № 2(10). – С.5-9.
143. Новая концепция пенитенциарной системы: Материалы международного семинара руководящих работников уголовно-исполнительной системы / Под ред. И.В.Штанько, В.А.Левочкина - Киев: РИО КИВД, 1995. - С.58-69.
144. Синьов В.М. Підготовка спеціалістів для пенітенціарної системи // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 1996. - № 1. – С.17-24.
145. Крушельницька О.В. Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посібник. - К.: „Кондор”. - 2003. - 296 с.
146. Яцуба В.Г. Кадрове забезпечення державного управління (організаційно-правовий аспект): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 – К., 1999. – 226с.
147. Управление персоналом: Энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Кибанова. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 453 с.
148. Туманов Г.А. Кадры в системе управления в органах внутренних дел. - М.: Академия МВД СССР, 1974. – 142с.
149. Словник іншомовних слів / Під ред. А.Г.Спіркіна, І.А.Акчуріна, Р.С.Карпинської. - М.: Російська мова, 1982. - 608с.
150. Гербер Р., Юнг. Г. Кадри в системі соціального управління. - М.: Прогресс, 1970. – 184с.
151. Матюхіна Н.П. Управління персоналом органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: Дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2002. – 446с.
152. Bratton J. and Gold J. Human Resource Management. Theory and Practice. – 1st ed. - London, 1994. – 342 p.
153. Community Care / Edited by J.Bornat, J. Jonhnson, C. Pereira, D. Pilgrim, F. Williams. – London: The Open University, 1997. – 351 p.
154. Schein, Edgar (1988). «Organizational Socialization and the Profession of Management», Cambridge: Sloan Management Review, Fall, 1988. - pp. 53-64.
155. Управление и проблема кадров / Под ред. Г.Х.Попова, Г.А.Джавадова. - М.: Зкономика, 1972. - 176с.
156. Ожегов С.І. Словник російської мови. - М.: Російська мова. 1975. - 848с.
157. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991р. № 114 // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К., 1993. – 583с.
158. Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 29. - Ст. 399.
159. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375 (зі змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2004 року).
160. Словник української мови: У 12 т. / Під ред. І.К.Білодіда. - К.: Наукова думка, 1975. Т.7. – 754с.
161. Словник української мови: У 12 т. / Під ред. І.К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1975. Т.8. – 845с.
162. Словник української мови: У 12 т. / Під ред. І.К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1975. Т.10. – 789с.
163. Толковый словарь живого великорусского языка / Под ред. В.И.Даля. – Т. 4. – СПб., 1882.
164. Ноздрачев А.Ф. Государственная служба. Учебник.- М.: Статут, 1999.-591с.
165. Манохин В.М. Служба и служащий в Российской Федерации: правовое регулирование. - М.: Юрист, 1997. - 296с.
166. Атаманчук Г.В. Методологические предпосылки концепции государственной службы РФ. В кн.: Государственная служба РФ: первые шаги и перспективы. - М.: Статус, 1997.- С.3-45.
167. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52. - Ст. 490.
168. Платонов К.К. Проблемы способностей. - М.: Мысль, 1972. - 371с.
169. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я. Кибанова. - М.: ИНФРА – М., 1997. - 512с.
170. Астемиров З.А. Основы разработки профессиональной модели специалистов для исправительно-трудовых учреждений // Проблемы подготовки кадров в ВУЗах МВД СССР. - Рязань, 1972. – С.12-17.
171. Клімов М.В. Обґрунтування цілей та змісту підготовки фахівців для пенітенціарної системи // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 1998. - № 3. – С.110-120.
172. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
173. Управленческие процедуры / Отв. ред. В.М. Лазарев. - М.: Наука, 1988. – 271с.
174. Маркелов Т.Л. Взаимосвязь органов прокуратуры с общественностью в борьбе с правонарушениями // Проблемы участия общественности в борьбе с преступностью. - М.: МЮИ, 1978. - С.100-142.
175. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под ред проф. В.Н.Бурлакова, проф., академика В.П.Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России,1998. - 370с.
176. Кригер В.И. Взаимодействие органов прокуратуры с общественными организациями в предупреждении преступлений и иных правонарушений // Взаимодействие органов прокуратуры с Советами народных депутатов, иными государственными органами, общественными организациями и трудовыми коллективами в предупреждении преступлений: Сб. статей. - М., 1983. - С.67-92.
177. Социология: Учебное пособие / Общ. ред. Э.В. Тадевосяна. – М.: Знание, 1995. – 270с.
178. Философский энциклопедический словарь / За ред. П.Н. Федосеева, С.М. Ковалева. - М.: Советская энциклопедия, 1980. – 672с.
179. Філософія: Навчальний посібник /Заг. ред. І.Ф. Недольного.- К.: Вікор, 1997. - 584с.
180. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А.М. Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 350с.
181. Кощинець В.В. Використання спеціальних психологічних знань судом при розгляді кримінальних справ про злочини проти життя, здоров’я та гідності особи: Дис. ... канд. юрид. наук. – 19.00.06. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, 2003. – 208 с.
182. Макаренко Є.І. Судові та правоохоронні органи України. - Д.: Академія митної служби України, 2000. - 194 с.
183. Бандурка О.М., Трубников В.М. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній. – Х.: Вид-во Нац ун-ту внутр справ, 2003. – 260 с.
184. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. – К.: Атіна, 2000. – 258с.
185. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П. Гель, Г.С. Семаков, Д.П. Цвігну. – К.: МАУП, 2000. – 240с.
186. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
187. Положення про Головне управління з питань діяльності військових формувань та правоохоронних органів Адміністрації Президента України: Указ Президента України від 4 грудня 2001 року № 1184 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – Ст. 1588.
188. Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах: Розпорядження Президента України від 26 березня 2002 р. № 53/2002-р // Офіційний вісник України. – 2002. – № 9. – Ст. 156.
189. Глієвий А.А. Фактори, що впливають на стан і ефективність взаємодії оперативних підрозділів кримінальної міліції та органів виконання покарання // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. - № 18. – С.67-73.
190. Аксенов А.А. Проблемы государственного управления в уголовно-исполнительной системе России. (Состояние и перспективы организационно-правовой аспект). Рязань, 1996. – С.128-134.
191. Бандурка А.М., Горбачев А.В. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ. – К.: РИО МВД Украины, 1994. – 160с.
192. Смирнов М.П. Оперативно-розыскная деятельность криминальной (уголовной) полиции зарубежных стран. – М., 1995. – 59с.
193. Порядок взаємодії органів і установ виконання покарань з територіальними органами внутрішніх справ щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації: Затверджений Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України та Міністерство праці та соціальної політики України від 12 грудня 2003 року № 250/1562/342.
194. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 10 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 34. – Ст.347.
195. Курилев С.В. Основы теории доказательств в советском уголовном правосудии: Монография. – Минск: Изд-во БГУ,1979. – 295с.
196. Маленин Н.С. Правовые принципы, нормы и судебная практика // Государство и право. – 1996. - № 6. – С.11-15.
197. Мычко Н.И. Прокуратура Украины: роль и место в системе государственной власти. – Донецк: Донеччина, 1999. – 255с.
198. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
199. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. –