ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА В УКРАЇНІ: ВСТУП, ПРОСУВАННЯ, ПРИПИНЕННЯ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП 3

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ТА ЇЇ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ 12
1.1. Поняття, зміст та принципи військової служби 12
1.2. Військово-службові відносин та їх суб’єкти 29
1.3. Загальна характеристика законодавства про військову службу 59
Висновок до розділу. 71

РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ПОВЯЗАНИХ З ВІЙСЬКОВОЮ СЛУЖБОЮ (ВСТУПОМ, ПРОСУВАННЯМ, ПРИПИНЕННЯМ) 74
2.1 Адміністративно-правове регулювання вступу на військову службу 74
2.2 Особливості умов просування по військовій службі..................................108
2.3 Адміністратвино-правове регулювання припинення військової
служби...........................................................................................................................162
Висновок до розділу. 178

ВИСНОВКИ: 182

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА: 195

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах демократизації суспільних відносин та соціально-економічних перетворень, вдосконалення організації і діяльності державних інститутів набувають актуальності дослідження різних аспектів військової служби в Україні, як особливого виду державної служби. Мова йде, насамперед, про зміст військової служби в частині визначення її завдань, функцій і принципів. Важливим є вироблення пропозицій та рекомендацій для суб’єктів права законодавчої ініціативи стосовно визначення місця військової служби у державному механізмі загалом та у державній службі зокрема.
Подоланню недоліків, які мають місце в діяльності виконавчої сфери держави має сприяти проведення повноцінної адміністративної реформи, без здійснення якої неможливе системне та результативне проведення воєнної реформи. Зазначене вимагає постійного пошуку та запровадження нових методів і механізмів, спрямованих на розв’язання проблем правового врегулювання функціонування військової служби як специфічного державного інституту.
Нагальною також є потреба істотного вдосконалення правового врегулювання суспільних відносин, пов’язаних із вступом громадян на військову службу, їх просуванням по службі та припиненням військово-службових відносин.
Актуальною залишається необхідність чіткого визначення та законодавчого закріплення правового статусу військовослужбовця. Свого розв’язання потребує також ряд існуючих проблемних питань щодо вдосконалення правового регулювання просування військовослужбовців по військовій службі; дотримання прав і свобод військовослужбовців; практичної реалізації встановлених для них державою гарантій тощо.
Вирішення цих проблем є важливою складовою загального процесу вирішення завдань щодо побудови правової, демократичної, соціальної держави та впровадження в різні сфери життєдіяльності суспільства принципу верховенства права.
Таким чином, актуальність обраної теми дисертаційного дослідження обумовлюється необхідністю поглиблення концептуальних державно-правових засад функціонування військової служби в Україні, розгляду теоретичних і прикладних проблем військово-службових правовідносин, здійснення комплексного аналізу чинного законодавства України у воєнній сфері, а також формулювання й обґрунтування відповідних наукових висновків та практичних пропозицій і рекомендацій.
За роки незалежності в Україні було опубліковано ряд наукових праць з питань проблем військово-службових відносин, військового управління, правового статусу та юридичної відповідальності військовослужбовців України (М.В. Макухіна[141], В.О. Паламарчук, А.Л. Панікян, В.В. Чумак[306], В.О. Шамрай[307] та ін.). Однак комплексні дослідження правового регулювання вступу на військову службу, просування по військовій службі та її припинення в Україні досі відсутні.
У роботі над обраною темою використовувалися праці вчених з проблем теорії держави і права, представників науки конституційного права, адміністративно-правової, державно-управлінської, військової та інших наук, зокрема: В.Б. Авер’янова[2;3;4], С.С. Алексєєва[11], О.Ф. Андрійко[14], Н.В. Артамонова[18; 19], Г.В. Атаманчука[22], В.Г. Афанасєва В.Г.[23], Е.А. Афоніна[24], Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка[29], Н.В. Вітрука[41], З.С. Гладуна[50], В.В. Говорухи[51], І.П. Голосніченка[54], О.М. Гончаренка, Є.В. Додіна[75], В.В.Зуя, С.В. Ківалова[101], В.Л. Коваленка[103], Л.В. Коваля[104], В.К. Колпакова, В.Г. Короткіна[118], Є.Я. Кравця, О.Д. Крупчана[126], Е.М. Лисицина, М.Н Марченка[147], Ю.І. Мігачова, В.П. Нагребельного, Н.Р. Нижник[162], А.Ф. Ноздрачова[164], О.В. Петришина [180;181], В.Ф. Погорілка, А.О. Селіванова[271], В.М. Селіванова[270], В.Ф. Сіренка [272], Ю.М. Старілова, М.М. Тищенка[289], В.Є. Чиркина[305], Ю.С. Шемшученка [309] та інших.
Крім того, в роботі використані праці, присвячені окремим аспектам організації та правового регулювання військової служби у колишньому СРСР (Д.М. Артамонов, М.В. Артамонов, Х.М. Ахметшин, М.І. Кузнєцов, І.Ф. Побєжимов, П.І. Романов, Д.В. Смирнов, А.А. Тер-Акопов та ін.), а також відповідні зарубіжні дослідження і правові джерела.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у безпосередньому зв’язку з темами наукових досліджень відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. Зокрема, дисертація пов’язана з плановою темою “Проблеми правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні (№ державної реєстрації 0102U001602). В питаннях, що стосуються правового регулювання проходження військової служби, дисертація виконана в межах заходів щодо вдосконалення правового регулювання функціонування воєнної сфери, передбачених Державною програмою розвитку законодавства України до 2002 року, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1999 року № 976-XIV, а також указами Президента України від 7 квітня 2001 року № 239 “Про Концепцію переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року” та від 6 грудня 2001 року № 1195/2001 “Про заходи щодо дальшого зміцнення обороноздатності держави”.
Мета дисертаційної роботи полягає в з’ясуванні сучасного стану правового регулювання вступу громадян на військову службу, просування по службі та припинення військово-службових відносин; формуванні та обґрунтуванні конкретних висновків та пропозицій щодо удосконалення правового регулювання військово-службових відносин.
Виходячи з поставленої мети, основну увагу дисертант зосередив на вирішенні таких основних завдань:
розкритті правової характеристики військової служби та основних рис військово-службових правовідносин; визначенні місця військової служби в системі державної служби України;
аналізі нормативно-правових актів, що регулюють питання організації та функціонування військової служби, та виробленні конкретних пропозицій щодо систематизації та вдосконалення законодавства у воєнній сфері;
розкритті підстав, умов та особливостей виникнення правовідносин між громадянином та державою, пов’язаних зі вступом на військову службу, а також з припиненням військової служби;
визначенні особливостей механізму просування військовослужбовця по службі та напрацюванні пропозицій щодо вдосконалення правового його регулювання.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини між державою і громадянином, що виникають, змінюються та припиняються у зв’язку зі вступом громадян на військову службу, просуванням їх по службі та припиненням військово-службових відносин.
Предметом дослідження є система нормативно-правових приписів, якими регулюються відносини щодо вступу громадян на військову службу, просування по службі та її припинення.
Методи дисертаційного дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність загальнотеоретичних принципів та сучасних засобів і методів наукового пізнання. В процесі дослідження застосовувались діалектичний підхід до розгляду досліджуваних проблем, а також: історичний – при аналізі становлення законодавства про військову службу в Україні; логічний – при тлумаченні норм права; системний – при дослідженні нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини, пов’язані зі вступом на військову службу, просуванням по службі та її припиненням; формально-юридичний – при аналізі норм чинного законодавства; порівняльно-правовий – при аналізі сучасної практики нормативного регулювання військово-службових відносин в Україні та в деяких інших державах.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є одним із перших комплексних монографічних досліджень, присвячених теоретичним і практичним проблемам правового регулювання вступу громадян на військову службу, їх просування по військовій службі та її припинення, визначенню особливостей функціонування цього правового інституту. Дисертантом на концептуальному рівні запропоновано шляхи вдосконалення правового регулювання військово-службових відносин у процесі реформування в Україні військових формувань.
Новизну дисертаційного дослідження відображають його наступні основні результати:
1. Сформульовано й обґрунтовано авторське визначення поняття “військова служба”, згідно з яким військова служба розглядається як особливого виду державна служба, яку проходять громадяни України за призовом та за контрактом (добровільно) у військових формуваннях, утворених відповідно до закону, і яка полягає у виконанні завдань та здійсненні функцій держави щодо захисту її суверенітету й територіальної цілісності.
2. Вперше проведено класифікацію військово-службових відносин та запропоновано авторське їх визначення, згідно з яким вони є адміністративно-правовими відносинами, які у відповідності до правової норми та наявності певних юридичних фактів складаються між наділеними конкретними правами і обов’язками їх суб’єктами, якими є держава в особі уповноважених органів та громадяни України, і які пов’язані з організацією та функціонуванням військової служби.
3. Зроблено висновок про недосконалість чинного законодавства в частині юридичної відповідальності військовослужбовців та наявність в ньому конкретних невідповідностей, колізій та прогалин; обґрунтована доцільність прийняття Дисциплінарного кодексу військовослужбовців України, в якому мають бути визначені діяння, які є адміністративними правопорушеннями.
4. Обґрунтовано потребу в окремих доктринальних чинниках щодо вдосконалення правового врегулювання функціонування військової служби та військово-службових відносин. Запропоновано науково обґрунтовану схему функціонування системи правових актів у воєнній сфері, спрямованих на врегулювання суспільних правовідносин, пов’язаних з військовою службою: Конституція – Закон про основи національної безпеки – закони у воєнній сфері – міжнародні угоди у воєнній сфері – Воєнна доктрина – Стратегія національної безпеки – державні програми у воєнній сфері – підзаконні нормативно-правові акти (включаючи відомчі).
5. Вперше розкрито особливості правового регулювання умов вступу громадян на військову службу та їх відмінності від правового регулювання умов вступу громадян на державну (цивільну) службу; зроблено висновок про адміністративно-правову природу військового контракту, який є адміністративно-правовим договором особливого характеру і являє собою вироблений за узгодженим волевиявленням сторін акт, який встановлює (змінює, припиняє) взаємні права та обов’язки сторін.
6. Дістали подальший розвиток теоретичні обґрунтування щодо необхідності дотримання у військових формуваннях України існуючих юридичних критеріїв, які забезпечують просування військовослужбовця по службі за його особистими якостями, професіоналізмом, компетентністю, бажанням, умінням тощо; зроблено висновок, що основною процедурою, за допомогою якої передбачалося б справедливе вирішення зазначеного, має стати конкурс з відбором претендентів на посаду методом проведення іспитів, тестів.
7. Вироблено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання процесу призначення військовослужбовця на посаду та присвоєння йому військового звання, проведення атестації та формування резерву кадрів нормами закону; аргументується доцільність збереження такого виду військової служби, як кадрова служба офіцерського складу.
8. Визначено критерії розмежування понять “військова посадова особа” та “військова службова особа”, запропоновано авторські їх визначення: військова посадова особа – це військовослужбовець, наділений законодавством державно-владними повноваженнями щодо підлеглих йому військовослужбовців, можливістю вчиняти юридично значимі дії та видавати адміністративні акти; військова службова особа – це військовослужбовець, який здійснює у встановленому законом порядку спеціальні повноваження стосовно юридичних чи фізичних осіб, незалежно від їх службової підпорядкованості, і правомочний вчиняти щодо них заходи юридичного примусу.
9. Запропоновано формалізувати наступні підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби: припинення перебування у громадянстві України, набуття подвійного громадянства або громадянства іншої держави; прийняття на військову службу з порушенням встановленого порядку, якими можуть бути факти прийняття на військову службу осіб, що перебувають між собою в близькій спорідненості чи свояцтві, якщо їх служба пов’язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому; подання особою неправдивих або приховування певних відомостей про себе чи своїх родичів, наявність яких перешкоджають укладенню контракту з цією особою (перебування на посаді, пов’язаної з допуском до державних секретів чи до матеріальних цінностей).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у подальшому науковому опрацюванні загальнотеоретичних питань, пов’язаних з вирішенням правових проблем функціонування військової служби в Україні. Фактичний матеріал, що міститься в дисертації, її основні оцінки і висновки дозволяють більш детально і об’єктивно оцінити ситуацію, яка склалася у воєнній сфері, виявити причинно-наслідкові зв’язки існуючих негативних явищ, визначити ефективність правових заходів щодо їх усунення, вдосконалення чинного військового законодавства.
Дисертація може мати практичне значення для навчального процесу, зокрема при викладанні спецкурсів “Державна служба в Україні”, “Національна безпека України” “Військове право” тощо, а також при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, довідкової літератури із зазначених дисциплін.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Висновки і положення дисертації обговорювались на засіданні відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях та повідомленнях автора на таких конференціях, “круглих столах” і семінарах (у тому числі, міжнародних): “Розвиток цивільного та демократичного контролю над збройними силами. Розробка концепції національної безпеки”, 20 березня 2001 р., Київ (Матеріали міжнародних “круглих столів” на підтримку воєнної реформи в Україні. Парламентське видавництво. К., 2002., С. 28-37); “Соціальні, економічні та правові наслідки воєнної реформи. Роль парламенту в опрацюванні результатів оборонної реформи”, 8 травня 2001 р., Київ (тези не публікувалися); “Підвищення якості реформування Збройних Сил України: проблеми та напрямки діяльності”, 20 вересня 2002 р., Київ (Наука і оборона. -Вип.1 -К.,2003. -С. 21-26); “Демократичний контроль над збройними силами”, 17 грудня 2002 р., Київ (тези передані до президії конференції); “Проблеми правового визначення основ національної безпеки”, 19 грудня 2002 р., Київ (тези використані в закритій публікації); “Майбутнє співробітництва в галузі безпеки”, 23-27 червня 2003 р., м. Гарміш-Партенкірхен, Німеччина (тези передані до президії конференції); “Реформа сфери безпеки в Україні: проблеми та пріоритети”, 18 листопада 2003 р., Київ(тези використані в закритій публікації).
Крім того, дисертантом як працівником секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони здійснено супровід законодавчих актів, самостійно або у складі робочих груп внесено пропозиції до низки законопроектів, зокрема: “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про правовий режим воєнного стану”, “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”, “Про державну таємницю”, “Про основи національної безпеки України”, “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, “Про контррозвідувальну діяльність”, "Про боротьбу з тероризмом", “Про Державну прикордонну службу України” та ін.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 10 індивідуальних публікаціях автора (шість з них опубліковані у фахових наукових журналах і виданнях).
Структура дисертаційного дослідження визначається її метою і завданнями. Робота складається із вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 222 сторінки, в т.ч. список джерел – 28 сторінок (313 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проголошуючи державний суверенітет України Верховна Рада Української РСР виразила прагнення Українського народу створити демократичне суспільство, побудувати правову державу. Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України, зокрема, згідно із ст. 1 Українська держава проголошується суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою.
Поряд із становленням Української держави здійснювалося і становлення її системи безпеки, насамперед її невід’ємної складової, одного із важливих правових інститутів держави – військової служби. У перші роки незалежності перед Україною постало надскладне завдання – на уламках колись великого, грізного і цільного структурного утворення, якими були військові формування колишнього СРСР, створити нову, дієздатну і сильну структуру, здатну як захистити незалежність і територіальну цілісність молодої держави, так і дати рішучу відсіч можливим зазіханням на національну безпеку та національні інтереси українського суспільства. Як показав час, попри всі об’єктивні і суб’єктивні труднощі, Український народ успішно справився з зазначеною проблемою і зумів створити цілком боєздатний воєнний організм держави. Збройні Сили України та інші військові формування держави є найпершою умовою її незалежності та безпеки. Проте, стверджувати, що вдалося вирішити всі проблемні питання, пов’язані з організацією та правовим регулюванням функціонування інституту військової служби в Україні, поки що не можна. Проведений аналіз свідчить, що наразі системі нормативно-правового регулювання організації і функціонування військової служби в Україні притаманні недостатній рівень систематизації; наявність численних прогалин та неврегульованість багатьох аспектів проходження громадянами військової служби; наявність великої кількості підзаконних нормативних актів, насамперед відомчих, якими регулюються суспільні відносини, що пов’язані з організацією та функціонуванням військової служби. За таких умов адміністративно-правове врегулювання вступу громадян на військову службу, просування по ній та припинення військово-службових відносин – це об’єктивно зумовлений процес створення механізмів реалізації наступних завдань:
- створення дієвої системи законодавства про військову службу, яка має бути систематизована та здатна сприяти чіткому виконанню військовими формуваннями завдань забезпечення безпеки держави та українського суспільства;
- врахування міжнародної теорії і практики у вирішенні питання правового забезпечення реформування та функціонування Воєнної організації держави;
- реалізація продекларованого керівництвом держави розвитку військового законодавства України у напряму гармонізації з міжнародними, насамперед європейськими нормами та стандартами, що сприятиме дотриманню у військових формуваннях прав та основних свобод людини, а також реалізації наданих державою військовослужбовцям соціальних і правових гарантій;
- проведення систематизації нормативно-правових актів у воєнній сфері та здійснення кодифікації окремих з них, насамперед у частині врегулювання питання проходження громадянами військової служби, а також визначення дисциплінарних проступків та встановлення відповідальності за них. На думку автора цьому сприятиме розробка і прийняття Дисциплінарного кодексу військовослужбовців України.
Дана дисертаційна робота проведена з врахуванням результатів наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних фахівців з військових проблем, теорії держави і права, адміністративного права, конституційного та інших галузей права, національного законодавства у воєнній сфері, дає можливість зробити ряд теоретичних висновків, внести пропозиції та практичні рекомендації щодо удосконалення українського законодавства у воєнній сфері:
1. Вперше розкрито особливості правового регулювання умов вступу громадянин на військову службу. Зазначене здійснюється лише за відповідних умов, які встановлені чинним законодавством, за фактичних обставин, що мають юридичне значення і при наявності яких можуть виникнути військово-службові відносини. Це – окремий етап, пов’язаний з військовою службою. Він не відноситься до етапу проходження військової служби, оскільки його дія закінчується моментом вступу особи на військову службу.
На відміну від цивільної державної служби, вступ на військову службу здійснюється двома шляхами: призову та укладенням контракту, кожному з яких притаманні певні особливості, насамперед обмеження за статевою ознакою. Для призову характерні імперативність і відсутність добровільності. Виникнення військово-службових відносин між державою і громадянами, які вступають на військову службу за призовом, залежить від настання певних юридичних фактів, одні з яких можуть бути викликані подією, інші – дією як громадянина, так і держави.
2. З’ясування змісту контракту про проходження військової служби дозволило виявити ознаки які є спільними з іншими видами трудових та цивільно-правових угод, так і виділити його особливості. Так, спільними з трудовим договором є наступні ознаки: предмет угоди, яким є процес праці (проходження служби); наявність адміністративних відносин влади між суб’єктами угод; державне соціальне страхування працівників (військовослужбовців). Як цивільно-правовій та трудовій угодам, військовому контракту притаманна добровільність його укладення та рівність сторін (лише на стадії його укладення). При укладенні контракту воля громадянина має бути вільно спрямована на вступ на військову службу, а військовий орган, погоджуючись з його волевиявленням, закріплює ці обставини у контракті. Саме в такому договірному порядку узгоджується волевиявлення сторін, здійснюється реалізація конституційного принципу вибору виду діяльності і професії, відбувається акт вільного розпорядження громадянином своєю здатністю до праці.
Відмінностями військового контракту від трудових угод і його характерними особливостями, на думку дисертанта, є: відсутність свободи договору та диспозиційності; різний предмет угоди порівняно з цивільно-правовою угодою; обмежене, визначене законодавством коло сторін; незмінність закладених у типову форму військового контракту імперативних норм; різна законодавча база.
Аналіз зазначених вище угод, а також змістовні ознаки військового контракту, дає змогу зробити висновок про його адміністративно-правову природу. Він є різновидом адміністративно-правового договору, тобто являє собою вироблений за узгодженим волевиявленням сторін акт, який встановлює (змінює, припиняє) взаємні права та обов’язки. Оскільки в процесі дії адміністративно-правового договору передбачається рівність його сторін, а для військового контракту ця рівність притаманна сторонам лише на етапі його укладення, то військовий контракт можна віднести до адміністративно-правового договору особливого виду.
3. Успішна реалізація Концепції переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року, затвердженої Указом Президента України від 7 квітня 2001 р. № 239, та Державної програми переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 348, на думку автора, можлива за умови: розробки відповідної нормативно-правової бази та відповідних кваліфікаційних вимог щодо проходження військової служби за контрактом; установлення освітніх критеріїв, згідно з якими здійснюватиметься добір кандидатів; перегляду нормативно-правових актів, що регламентують порядок проведення військово-лікарської експертизи та медичного огляду у Збройних Силах; розробки методики оцінки рівня розумового та фізичного розвитку кандидатів для зарахування на військову службу тощо.
4. Дослідження процесу просування військовослужбовців по службі, як найбільшого за часом етапу проходження ними військової служби, дозволило зробити висновок, що зазначене здійснюється шляхом призначення військовослужбовців, як правило, на більш високу військову посаду. Одним із видів підвищення по службі є присвоєння військовослужбовцям військових звань. Просування військовослужбовців по службі – це ключовий момент проходження військової служби. Характерною ознакою просування по військовій службі (військово-службової кар’єри) є динамічність, мобільність, відсутність застою. До необхідних умов просування по службі можна віднести: вакантну посаду; необхідну професійну освіту; спеціалізацію; досвід служби; знання законодавства; необхідну вислугу у військовому званні та попередній посаді, а також така нову умову, як проходження конкурсу.
Загальними принципами просування по службі військовослужбовця є те, що в умовах належної організації військової служби воно, насамперед, має залежати від сумлінного і професійного ставлення військовослужбовця до своїх службових обов’язків, кваліфікації, від ідейної зрілості й особистих якостей, незалежно від світогляду і особистих уподобань. Головним принципом вирішення питання просування по службі є те, що державний інтерес до оптимального заміщення посад військовослужбовцем повинен мати пріоритет перед особистим інтересом військовослужбовця, який прагне зробити військово-службову кар’єру.
Важливе місце у процесі формування професійно підготовленого, насамперед офіцерського корпусу, збереження та зростання його інтелектуального потенціалу у військових частинах належить резерву кадрів та атестації військовослужбовців. Вбачається доцільним та ефективним запровадження такого важливого елементу просування по військовій службі, як конкурс. Конкурсні засади могли б забезпечити просування військовослужбовця по службі за ознаками здібностей і кваліфікації та рівня професіоналізму, які є найкращою організаційно-правовою формою заміщення посад. У свою чергу, конкурс має передбачати відбір претендентів на посаду методом іспитів, випробувань, вправ, тестів для виявлення рівня професійних знань або методом конкуренції документів про рівень професійної кваліфікації кандидата.
5. В процесі просування по службі і призначення на військові посади військовослужбовець може мати статус “військової посадової” та “військової службової” особи. Відсутність їх чіткого визначення, уніфікації цих термінів викликає певні труднощі у правозастосовній практиці.
Здійснений у цьому дисертаційному дослідженні аналіз дає підстави констатувати, що термін “військова службова особа” визначається характером службової діяльності військовослужбовця. На основі цього зроблено висновок, що військова службова особа – це військовослужбовець, який здійснює у встановленому законом порядку спеціальні повноваження стосовно юридичних чи фізичних осіб, незалежно від їх службової підпорядкованості, і правомочний вчиняти щодо них заходи юридичного примусу.
За сукупними ознаками здійснюваних військовослужбовцями державно-владних, організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських, контрольно-наглядових та слідчих обов’язків, а також вчинення юридично значимих дій чи видання адміністративних актів, пропонується визначення військової посадової особи як військовослужбовця, що наділений законодавством державно-владними повноваженнями щодо підлеглих йому військовослужбовців, можливістю вчиняти юридично значимі дії та видавати адміністративні акти.”
Таким чином, термін “військова посадова особа” охоплює більш обмежене коло військовослужбовців порівняно з терміном “військова службова особа”. Це означає, що “військова посадова особа” одночасно є “військовою службовою особою” і навпаки – “військова службова особа” не завжди є “військовою посадовою особою”. Законодавче закріплення цих дефініцій надасть можливість усунути підміну цих понять у законодавстві, унормує правильне їх застосування на практиці.
6. У дослідженні військова служба розглядається як відповідна система зв’язків і відносин, пов’язаних з діяльністю щодо виконання повноважень державних органів з метою вирішення завдань у сфері національної безпеки держави. У правовому відношенні військова служба являє собою систему правових норм, що регламентують військово-службові відносини, тобто права, обов’язки, обмеження, заборони та відповідальність військовослужбовців, проходження ними військової служби, порядок виникнення та припинення військово-службових правовідносин. До цієї системи входять правові норми, що складають, насамперед, частину галузі адміністративного права, а також конституційного, міжнародного, цивільного, фінансового та інших галузей права.
Зазначається, що військовій службі притаманні основні ознаки державної служби. Однак в силу свого специфічного призначення; наявних принципів функціонування; характеру вимог до кандидатів для вступу на військову службу; правового регулювання започаткування військово-службових відносин, проходження військової служби та її припинення; встановлених для військовослужбовців повноважень, обов’язків, відповідальності, обмежень і заборон вона має певні відмінності та особливості порівняно з іншими видами державної служби, що дають підстави називати її особливим видом державної служби. Відмінність військової служби від інших видів державної служби полягає також в об’єкті управлінських відносин та в управлінні ними. Ним є суспільні відносини, що складаються, змінюються і припиняються між громадянами в процесі забезпечення оптимальних організаційних умов їх спільної діяльності в період проходження ними військової служби і які спрямовані на забезпечення національної безпеки, насамперед у воєнній сфері, а цивільної та спеціалізованої – спрямовані на забезпечення спільної діяльності громадян в політичній, економічній та інших сферах.
На підставі проведеного дослідження пропонується визначення військової служби як особливого виду державної служби, яку проходять громадяни України за призовом та добровільно (за контрактом) у військових формуваннях, утворених відповідно до закону, і яка полягає у виконанні завдань та здійсненні функцій держави щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
Автором запропонована найбільш оптимальна, на його думку, класифікація функцій та завдань військової служби: поділ завдань на зовнішні і внутрішні в залежності від спрямування загроз національній безпеці, а функцій – на внутрішні і зовнішні в залежності від їхньої спрямованості.
Основні принципи військової служби закріплені в Конституції України і конкретизовані в законах України на інших нормативно-правових актах. Військова служба ґрунтується на більшості основних принципів цивільної державної служби, визначених Законом України “Про державну службу”. На підставі їх класифікацій, виділені наступні принципи, які є специфічними і притаманні лише військовій службі: дотримання військової дисципліни; єдиноначальність; колегіальне вироблення рішень; проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва; комплектування на основі загального військового обов’язку і за контрактом; позапартійність; здійснення демократичного цивільного контролю тощо.
7. З категорією військової служби, зазначає дисертант, взаємопов’язане поняття військово-службових правовідносин, які являють собою адміністративно-правові відносини і пов’язані з організацією та функціонуванням військової служби. Вони є конкретним різновидом адміністративно-правових відносин, які у відповідності до вимог правової норми започатковуються, розвиваються і припиняються між їхніми учасниками при наявності певних юридичних фактів. Військово-службові правовідносини складаються з таких основних елементів: суб’єкти, об’єкти та юридичні факти. Учасники цих відносин – держава та її громадяни – є носіями визначених військовим законодавством конкретних прав і обов’язків. Об’єктом згаданих правовідносин є поведінка їх учасників (дії або утримання від дій), пов’язана зі здійсненням захисту Вітчизни від зовнішніх і внутрішніх загроз. До юридичних фактів, які є підставою для виникнення, зміни та припинення військово-службових правовідносин, можна віднести дії та події. Це – особливі, владні адміністративно-правові відносини, пов’язані з виконанням державних посадових обов’язків і функцій. Одним з головних принципів військово-службових відносин є принцип єдиноначальності. На підставі проведеного дослідження пропонується визначення військово-службових відносин як адміністративно-правових відносин, які у відповідності до правової норми та наявності певних юридичних фактів складаються між наділеними конкретними правами і обов’язками їх суб’єктами, якими є держава в особі її військових органів та громадяни України і які пов’язані з організацією та функціонуванням військової служби.
8. З’ясування правових основ військової служби, на думку автора, дозволяє зробити висновок, що основоположним для загальнотеоретичного розуміння військової служби є поняття військовослужбовця як суб’єкта військово-службових правовідносин, оскільки воно відображає найістотніші фундаментальні закономірності функціонування цього правового інституту та логічно визначає понятійний апарат військової служби, зміст та взаємозв’язок її понять і категорій. Правовий статус військовослужбовця характеризується наступними ознаками: як державна особа, він наділений відповідними повноваженнями і здійснює державні функції; можливістю мати особливі, владні, організаційно-розпорядчі повноваження; наявністю суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, пов’язаних зі здійсненням службових функцій; наявністю статусу особливого суб’єкта кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності.
Правовий статус (становище) військовослужбовця, що є складовою військово-службових правовідносин, складається із загального та власне військово-службового статусу. Останній по суті і визначає правове становище військовослужбовця, його права, обов’язки та відповідальність. Згаданий статус є однією з важливих політико-юридичних категорій, яка невід’ємно пов’язана з соціальною структурою суспільства, рівнем демократії, станом законності в державі. Правовий статус військовослужбовця залежить від: умов проходження служби; суспільно-політичної чи державно-правової ситуації в державі; перебування у складі підрозділів Збройних Сил України на території інших держав.
Особливість правового статусу військовослужбовця полягає в тому, що даний статус безпосередньо пов’язаний з відповідними правовими обмеженнями і заборонами, які, у свою чергу, збалансовуються державними гарантіями, пільгами і компенсаціями. Актуальним для військової служби лишається питання реальної деполітизації військовослужбовців. Вирішення цього питання можливе двома шляхами: у запровадженні конституційної норми щодо обмеження військовослужбовців у пасивному виборчому праві, тобто, праві бути обраним до органів влади, або ж запровадження законодавчої норми щодо звільнення військовослужбовця з військової служби у зв’язку із здійсненням ним політичної діяльності.
На основі вивчення правозастосовної практики в даній праці обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до частини першої статті 17 Закону України “Про Збройні Сили України” стосовно обмеження перебування військовослужбовців у профспілках шляхом призупинення їхнього членства в них на період проходження військової служби. Це тим самим усуне колізію з нормами статті 36 і 37 Конституції України і відповідатиме міжнародній практиці.
З метою вирішення проблеми щодо визначення діянь, які є дисциплінарними правопорушеннями, що відповідатиме положенням пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, запропонована й обґрунтована необхідність прийняття Дисциплінарного кодексу військовослужбовців, в якому доцільно визначити правопорушення, що стосуються питань проходження військової служби.
9. Порівняльний і формально-юридичний аналіз системи правових джерел військової служби, під якими розуміються здійснювані органами державної влади України встановлення правових норм і документальні форми їх вираження, тобто нормативно-правові акти, дає авторові підстави стверджувати, що вони складають основу функціонування військової служби, і за юридичною значимістю та походженням мають різний статус та ієрархічний рівень.
В Україні в цілому створена законодавча база регулювання суспільних відносин у воєнній сфері. Однак аналіз процесу її становлення та функціонування вказує на наявність таких недоліків цієї бази, як: непослідовність ухвалення необхідних нормативно-правових актів; їхня внутрішня недосконалість та неконкретність; утворення правових колізій; не в повній мірі відпрацьовані нормативно-правові акти і статутні документи щодо участі підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях.
Сучасні загрози світовому співтовариству вимагають нових підходів до розв’язання проблем національної безпеки. У зв’язку з цим існує потреба в напрацюванні нових доктринальних чинників та вдосконаленні правового регулювання діяльності військових формувань, уточнення та врегулювання військово-службових відносин, які змінюватимуться в залежності від виконання уточнених завдань.
У відповідності до міжнародного досвіду пропонується, в залежності від важливості та за функціональною сферою, наступна схема системи правових актів у воєнній сфері, спрямованих на врегулювання суспільних правовідносин, пов’язаних з військовою службою: Конституція – Закон про основи національної безпеки – закони у воєнній сфері – міжнародні угоди у воєнній сфері – Воєнна доктрина – Стратегія національної безпеки – державні програми у воєнній сфері – підзаконні нормативно-правові акти (включаючи відомчі).
Крім того, у зв’язку із запровадженням в Україні механізму переходу на військову службу за контрактом вбачається необхідним врегулювання певних питань у воєнній сфері, які нині регулюються переважно нормами підзаконних актів, нормами закону. Це стосується, зокрема, питання визначення статусу військовослужбовця нормами закону “Про правовий статус військовослужбовця”, а також врегулювання процесу просування його по службі та військово-службових відносин на цьому етапі нормами закону шляхом прийняття закону “Про військову службу в Україні”. Це відповідало б положенням Конституції України в частині виключного регулювання законом засад праці, якою і є військова служба.
10. Для забезпечення якісного виконання військовослужбовцями своїх службових обов’язків законодавець визначив систему правових гарантій їх службової діяльності, тобто закріплених у законодавстві засобів та способів забезпечення реалізації й захисту прав і свобод військовослужбовців. Вони являють собою правові положення, які характеризують соціально-правову сторону статусу військовослужбовця і пов’язані із застосуванням правових норм. Виражаються вони в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб та самих військовослужбовців.
Держава покликана гарантувати необхідні соціально-економічні умови, щоб військовослужбовець міг успішно виконувати свої функціональні обов’язки. Проте держава не завжди і не повною мірою дотримується своїх конституційних зобов’язань щодо створення належних умов для просування по військовій службі. Постійно виникає диспропорція у грошовому і майновому забезпеченні військовослужбовців різних військових формувань, а також їхнього пенсійного забезпечення. Чинна система соціальних пільг не забезпечує надання допомоги в необхідному обсязі. Це викликає серед військовослужбовців невдоволення, розчарування у виборі професії серед молодих офіцерів, негативно відбивається на загальному стані боєготовності військ та належному виконанні військовослужбовцями службових обов’язків, а також в цілому понижує стан забезпечення національної безпеки держави.
Дисертантом аргументується необхідність перегляду правових норм законодавства в частині надання державою відповідних видів соціальних гарантій і, насамперед в частині справедливого вирішення питання забезпечення пенсіями звільнених з військової служби громадян, що, у свою чергу, пов’язане із загальною потребою проведення воєнної реформи. З метою усунення існуючих сьогодні диспропорцій як у фінансовому (грошовому), так і пенсійному забезпеченні військовослужбовців, які викликали гостру соціальну напругу в середовищі як військовослужбовців, так і пенсіонерів, пропонується внести до законів, що регулюють згадані питання, відповідні зміни.
11. Припинення військово-службових відносин є комплексним поняттям, оскільки охоплює всі випадки припинення зазначених правовідносин. Під правовими підставами їх припинення розуміються конкретні події і дії (юридичні факти), згідно з якими чинне законодавство пов’язує припинення цих правовідносин. Дії можуть бути правомірними і неправомірними, виникати у відповідності до закону, за ініціативи сторін правовідносин. Всі вони закріплені у чинному законодавстві, що забезпечує військовослужбовцям захист від можливого свавілля командирів.
З метою вдосконалення законодавства у воєнній сфері, що також відповідатиме інтересам забезпечення національної безпеки, в дисертації запропоновано формалізувати підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби. Такими підставами можуть бути:
- припинення перебування у громадянстві України та набуття подвійного громадянства або громадянства іншої держави;
- прийняття на військову службу з порушеннями встановленого порядку, якими можуть бути факти прийняття на військову службу осіб, які перебувають між собою в близькій спорідненості чи свояцтві, якщо їх служба пов’язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому;
- подання особою неправдивих або приховання певних відомостей про себе чи своїх родичів, наявність яких перешкоджають укладенню контракту з цією особою (перебування на посаді, пов’язаній з допуском до державних секретів чи до матеріальних цінностей), тощо.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВРУ. - 1996.- № 30.- Ст. 141.
2. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. -К.: ІнЮре, 1997. -48с.
3. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. -К.: Наукова думка, 1990. -148с.
4. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект). -К.: Наукова думка, 1985. -146с.
5. Авраменко О. Про що мовчить воєнна доктрина України: Міжнародне співробітництво Збройних Сил України як нормативно-правова проблема // Людина і політика. - 2003. - № 2(26). - С.118-124.
6. Адміністративна реформа в Україні: чи вдасться розірвати замкнене коло? // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 5.- С. 2-44.
7. Адміністративна реформа в Україні: погляд експертів // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 5.- С. 44-53.
8. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. -О.: Юридична література, 2002. -311с.
9. Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. -Дн.: ДФ УАДУ, 2001. -276с.
10. Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. -Х.: ХФ УАДУ, 2002. -248с.
11. Алексеев С.С. Государство и право: Начальный курс. -М.: Юридическая литература, 1994. -192с.
12. Андресюк Б. Професійна армія потребує належного фінансування // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 35-36.
13. Андресюк Б. Утримання нинішньої чисельності Збройних Сил вимагає значно менших коштів, ніж їх скорочення // Наша газета +. 2001. -7 грудня.
14. Андрийко О.Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. -К.: Наукова думка, 1994. -114 с.
15. Антоненко О. Нові виклики оборонній дипломатії // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 7.- С. 34-40.
16. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. -К.: Наукова думка, 1993. -164с.
17. Армія Франції // Військо України. -1996. -№ 9-12. -С.24-29.
18. Артамонов Н.В. Правовой статус военнослужащих в СССР//Сов. гос-во и право. - 1983. - №5;
19. Артамонов Н.В., Орлов Г.В. Правовой статус советских военнослужащих и его обеспечение // Сов. государство и право. -1990. -№ 11.
20. Арцибасов И.Н., Жданов Ю.Н. Правовая основа военной доктрины государства // Военная мысль. -1992. -№ 12. -С.2-7.
21. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М.: Юридическая литература, 1997. - 400с.
22. Атаманчук Г.В. Сущность государственной службы: история, теория, закон, практика. -М.:РАГС, 2002. -266с.
23. Афанасьев В.Г. Системность и общество. - М.: “Политиздат”, 1980.- 368 с.
24. Афонін Е.А. Становлення Збройних Сил України: Соціальні та соціально-психологічні проблеми // Нац. АН України. Ін-т соціології. -К., 1994. -303c.
25. Бадрак В. Блеск и нищета Украинского войска // 2000. -08.12.2000 г. -С.17,19.
26. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник.- М.: БЕК, 1993.- 301с.
27. Бахрах Д.Н. Важные вопросы науки административного права // Государство и право. -1993. -№2. -С.37 - 45.
28. Бережинський В. Гармонізація відносин між військовими і суспільством // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 11.- С. 59-60.
29. Битяк Ю.П. Административное право Украины: Учебник.- Х: Право, 2003. - 576с.
30. Битяк Ю.П. Державна служба в СРСР і розвиток її демократичних основ: Навчальний посібник. -К.: УМК ВО, 1990.-66с.
31. Биченко А., Пашков М. Професійна армія в Україні: думки та оцінки населення // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 29-35.
32. Биченко А., Поляков Л. Цивільний контроль над військовими в контексті парламентських виборів // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 1.- С. 50-55.
33. Буткетс Х. Армия: призыв или контракт// Красная звезда. -1992.- 18 февраля.
34. Ван Бладел Й. Добровільні армії у Східній Європі: збройні сили назустріч суспільству // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 70-73.
35. Ван Тондер Д. Досвід Південно-Африканської Республіки з професіоналізації армії // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 55-57.
36. Варга Д., Нагі Л. Зв’язки України з НАТО: погляд з Угорщини // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 8.- С. 48-52.
37. Вачаєв О. Французькі офіцери займаються в більш як 50 цивільних навчальних закладах // Народна армія. - 2000. -31 травня.
38. Websters Ninth New Collegiate Dictionary. Springfield, MA.-Merriam Webster.- 1983. -P.762.
39. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. Авер’янова В.Б. - К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. - 668с.
40. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Учебное пособие. -М. -ЮНИТИ, 1998. -383с.
41. Военное право. Учебник для военно-учебных заведений Вооруженных Сил Российской Федерации // Под ред. акад. Кузнецова Н.И. - М.: Военный университет МО РФ - Всеармейский издательский центр гуманитарной учебной литературы, 1996. - 318с.
42. Воєнна реформа в Україні: старт чи черговий фальстарт? // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 1.- С. 2-16.
43. Военная доктрина Российской Федерации // Ядерное распространение.- Москва: Московский Центр Карнеги, 2000. -№ 35.- С.88-104.
44. Волкогонов Д. А. Воинская этика. - М.: Знание, 1980. - 64 с.
45. Воловик В. Про галузеву належність правовідносин, пов’язаних з застосуванням праці мілітаризованих державних службовців // Право України. -1996.- № 2.- С.96-98.
46. Воробьев Э., Любошиц Е., Хрусталев Е., Цымбал В. Варианты перехода российской армии на профессиональную основу // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 65-68.
47. Гавриленко А. Нужна ли Украине новая Военная доктрина? // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 1.- С. 40-48.
48. Гаврилюк Г.І. Концепція української армії і пошук шляхів її створення: ідеї і реальність // Харк.ун-т, Вісник. -Х., 1994. -№ 381. -С.102-113.
49. Гарнет Ш. Виклики регіональної безпеки для України // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 7.- С. 16-21.
50. Гладун З.С. Адміністративне право України: Опорні конспекти лекцій. -Т.: Економічна думка, 2001. -152с.
51. Говоруха В.В. Державне управління цивільно-військовими відносинами в Україні: теоретичні засади та механізми: Дис… канд. наук з держ. управління: 25.00.03. - Х., 2001. - 124 с.
52. Говэн Г. Воинская повинность или добровольцы // Московские новости. -1990. 21 января.
53. Годен к строевой, но остается гражданином: (Армия Бундесвера,ФРГ) // Неделя. -1991. -№ 44.
54. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). -К.:МАУП, 1999. -50с.
55. Гончаренко Л.А. Профессионализация воинской деятельности в современном обществе (социально-философский анализ): Дис… канд. филос. наук: 09.00.03. Х., 1998. -180 с.
56. Гончаренко О.М., Лисицин Е.М. Стратегія національної безпеки України та військова реформа // Наука і оборона.- К.: Техніка, 2000.- № 4.- С.35-38.
57. Гончаров С. Професионализация армии: мифы и реальность // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 51-55.
58. Горбулін В.П.. Діяльність РНБОУ з реалізації Концепції національної безпеки держави // Наука і оборона.- К.: Техніка, 1998.- № 3.- С.3-6.
59. Гречанинов В. В Украине подлинно демократический контроль над военными ведомствами только зарождается // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 11.- С. 68-70.
60. Гриненко О.І., Дєнєжкін М.М. Проблеми формування цивільно-військових відносин в Україні // Наука і оборона. - К.: Техніка, 2002.- № 2.- С.36-41.
61. Гриненко О. Перехід до професійної армії потребує реформування системи підготовки резерву // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 45.
62. Гриценко А. Чи може Українська армія виконувати внутрішні функції? // Національна безпека і оборона. - № 1. - 2000. - С.48-52.
63. Гриценко А., Поляков Л., Сунгуровський М. Воєнна реформа в Україні: опитування експертів // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 2.- С. 31-39.
64. Гриценко А. Проблеми воєнної політики в програмах політичних партій // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 1.- С. 8-23.
65. Гриценко А., Поляков Л., Сунгуровский Н. Гражданский контроль над силовыми структурами – требование времени //Зеркало недели. -2000. -4 ноября.
66. Грищенко М.В. Розбудова національних збройних сил та проблеми розброєння в Україні // Міжнародні зв’язки України: Наукові пошуки і знахідки. -К.,1993. -Вип.4. -С. 69-85.
67. Дван Р. Спільна європейська політика безпеки і оборони: запобігання та врегулювання криз // Національна безпека і оборона. - 2001.- № 9.- С. 42-45.
68. Дейч Дж. Нові виклики потребують нових підходів до розв’язання проблем національної безпеки // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 7.- С. 40-42.
69. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер’янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998.- 432 с.
70. Державний контроль у сфері виконавчої влади України / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького / За заг. ред. Авер’янова В.Б. -К., 2000. - 58с.
71. Деркач А. “Всенародна армія” є фікцією // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 36.
72. Деш М. Хто охороняє охоронців? // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 7.- С. 53-55.
73. Дмитриев И. Военных поставят под контроль // Независимая газета. -1998. -9 октября.
74. До питання про розробку воєнної доктрини України / С. Пирожков, В.Ковальський, М.Кононов та ін. // Політол. читання: Укр. щоквартальник. -К.,1993. -№ 4. -С.30-56.
75. Додин Е.В. Доказательства в административном процессе. -М.: Юридическая литература, 1973. -200с.
76. Доннеллі К. Демократичний цивільний контроль над воєнною сферою: зміст і актуальність для України // Національна безпека і оборона. - 2000.- № 11.- С. 3-5.
77. Доннеллі К. Реальність реформ // НАТО ревю. -К.: осінь 2001.- С.30-33.
78. Доннеллі К. Нове обличчя європейських збройних сил у XXI столітті // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 5.- С. 59-64.
79. Доннеллі К., Грін Дж. Головні принципи сучасного військового будівництва в контексті реформування сфери безпеки і оборони в Україні // Національна безпека і оборона. - 2003.- № 7.- С. 54-61.
80. Dr. Theodor H. Winkler. The Reform and Democratic Control of the Security Sector and International Order // Geneva Centre for the Democratic Control of Armed Forces.- Switzerland.- Geneva.- October 2002.- Р.7.
81. Joint Force Quarterly. // Institute for National Strategic Studies, National Defense University. - Washington, D.C.- Spring 1997.- P.100.
82. Жданов І. Воєнна сфера в передвиборчих програмах партій і блоків // Національна безпека і оборона. - 2002.- № 1.- С. 24-27.
83. Забалуева М.Ф. Административная ответственность должностных лиц аппарата государственного управления: Автореф. Дис. … канд. юрид. наук.-М.,1987.-26с.
84. Зайцев А., Чудновский Н., Юшков С. О проекте концепции военно-правовой реформы в Вооруженных силах Российской Федерации // Государство и право. -1996. -№ 1. -С.23-31.
85. Заходи щодо реалізації Стратегії реформування системи державної служби в Укр