ПУХАЛЕНКО ВЛАДИСЛАВА ПАВЛІВНА. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУДОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Краткое описание

ПУХАЛЕНКО ВЛАДИСЛАВА ПАВЛІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУДОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
На правах рукопису
ПУХАЛЕНКО Владислава Павлівна
УДК 341.323:347.91/.96(061.1ЄС)
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
СУДОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Лук’янець Валентина
Станіславівна,
кандидат юридичних наук,
доцент
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
Перелік умовних позначень…………………..………………………………..…..3
Вступ…………………………………………..……………………............................4
Розділ 1. Історико-правові аспекти формування судового співробітництва в
цивільних справах у Європейському Союзі…………………………..……………...13
1.1. Доктрина судового співробітництва в цивільних справах у Європейському
Союзі ………………………………………….……………………………………….….13
1.2. Становлення судового співробітництва держав – членів ЄС у сфері
цивільного судочинства …………………………………...……………...……………...39
Висновки до розділу 1……………………………………...……………..………...68
Розділ 2. Організаційно-правові інструменти регулювання судового
співробітництва держав – членів ЄС у цивільних справах …………………..…....71
2.1. Договірний механізм судового співробітництва держав – членів ЄС у
цивільних справах……………………………………………………………………..….71
2.2. Процедури, що регулюють співробітництво держав – членів ЄС у цивільних
справах…………………………………………...…………………...…………………...79
2.3. Організаційні інструменти судового співробітництва держав – членів ЄС у
цивільних справах …………………………………….……………................................112
Висновки до розділу 2……….………………………………...……………..........138
Розділ 3. Зовнішній вимір судового співробітництва в цивільних
справах…………………………………………………………………………………..141
3.1. Передумови розвитку зовнішнього виміру ЄС у сфері судового
співробітництва в цивільних справах ………………………………………………….141
3.2. Правові основи співпраці між ЄС і Україною у сфері судового
співробітництва в цивільних справах …………………………….................................169
3.3. Практичні аспекти надання міжнародної правової допомоги в цивільних
справах за участю українських судів………………………………………………...…187
Висновки до розділу 3……….………...……………...............................................197
Висновки……………………………………………................................................201
Список використаних джерел………………….……………………..................210
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ГК МПрП Гаазька конференція з міжнародного приватного права
ГПКУ Господарський процесуальний кодекс України
ДЄС Договір про Європейський Союз
ДЗЄС Договір про заснування Європейського Співтовариства
ДФЄС Договір про функціонування Європейського Союзу
ЄАВТ Європейська асоціація вільної торгівлі
ЄВП НП Європейський порядок виконання для неоскаржуваних
позовів
ЄЕС Європейське Економічне Співтовариство
ЄК Європейська комісія
ЄМНСП Європейська мережа навчання судових працівників
ЄП Європейський парламент
ЄПО Європейський платіжний ордер
ЄС Європейський Союз (Співтовариство)
ЄСМЦГС Європейська судова мережа в цивільних та господарських
справах
ЄЦЗПС Європейський центр із захисту прав споживача
ПСБП Простір свободи, безпеки та правосуддя
СЗППБ Спільна зовнішня політика та політика безпеки
УНІДРУА Міжнародний інститут з уніфікації приватного права
ХОПЄС Хартія основних прав Європейського Союзу
ЦПКУ Цивільний процесуальний кодекс України
ЮВС Юстиція та внутрішні справи
4
ВСТУП
Актуальність теми. Прискорення темпів глобалізації світової економіки та
підвищення інтенсивності міграції населення у Європі супроводжуються
збільшенням кількості судових справ, пов’язаних зі спорами між фізичними і
юридичними особами різних держав, що виникають у результаті зазначених процесів,
тобто справ за участю «іноземного елемента». У зв’язку з цим гостро постає питання
зближення регулювання процедур судового розгляду цивільних справ
транскордонного змісту, зокрема виникає потреба у створенні нових форм
європейського співробітництва та уніфікації норм цивільно-процесуальних
законодавств держав – членів Європейського Союзу.
У цій сфері Європейський Союз уже має значні досягнення, адже певні питання,
що раніше належали виключно до національного права держав – членів ЄС, наразі
перенесені до компетенції ЄС. Так, з метою спростити цивільний процес, окремі
питання якого можуть виходити за рамки компетенції однієї держави-члена, у ЄС
було вжито цілу низку законодавчих та організаційних заходів у таких питаннях, як:
взаємне визнання та забезпечення виконання в державах-членах іноземних судових
рішень та рішень у позасудових справах; транскордонне вручення судових та
позасудових документів; сумісність норм щодо колізії права та юрисдикції,
застосовуваних у державах-членах; співробітництво у збиранні доказів; дієвий доступ
до правосуддя; усунення перешкод для належного функціонування цивільного
провадження, у разі потреби – через сприяння узгодженості правил цивільного
процесу, чинних у державах-членах; розвиток альтернативних методів розв’язання
спорів; підтримка навчання суддів та судового персоналу.
Інтерес до вивчення правил судового співробітництва в цивільних справах у
Європейському Союзі зумовлений насамперед пріоритетом євроінтеграційного
напряму розвитку України. Законом України від 21 листопада 2002 р. «Про
Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу» та Законом України від 18 березня 2004 р.
«Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу» було чітко передбачено розвиток процесу адаптації
законодавства України до законодавства ЄС з метою його поступового приведення у
5
відповідність до європейських стандартів. Окрім цих законів, ухвалений 18 червня
2007 р. План дій Україна – ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки, ст.ст. 24 та 471
Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його
державами-членами, з іншої сторони, і Порядок денний асоціації Україна – ЄС для
підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію, що наразі є основними
актами співробітництва між нашою державою і Євросоюзом у цій сфері, містять
положення, які можуть слугувати правовою базою для розвитку співпраці між ЄС і
Україною у сфері судового співробітництва в цивільних справах. Проте, попри
наявність правових передумов та договірної бази, суттєвих кроків у напрямі
взаємного спрощення судового процесу за участю «іноземного елемента» в цивільних
та господарських справах на рівні Україна – ЄС поки що зроблено не було.
З огляду на те, що потреба в інтенсифікації такого співробітництва не викликає
сумніву, та на активний розвиток сфери цивільного правосуддя у ЄС дана
дисертаційна робота покликана зробити свій внесок у наукові дослідження механізму,
введеного в дію європейськими законодавцями з питань поліпшення та спрощення
судового співробітництва держав – членів ЄС у цивільних та господарських справах.
Загальнотеоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці
провідних українських та зарубіжних науковців. Проте слід наголосити, що,
незважаючи на значний доробок науковців України в дослідженні окремих питань
права Європейського Союзу, у тому числі – дослідження співробітництва з питань,
які належать до простору свободи, безпеки та правосуддя ЄС, власне судовому
співробітництву в цивільних справах у межах ЄС не було приділено належної уваги.
В українській доктрині європейського права передусім варто відзначити базову
монографію З. М. Макарухи «Правові засади діяльності Європейського Союзу у сфері
забезпечення простору свободи, безпеки та юстиції», де авторка, комплексно
розглядаючи простір свободи, безпеки та правосуддя ЄС, торкнулася й питань
судового співробітництва у цивільних справах. Окремі аспекти, що стосуються цієї
сфери в контексті права ЄС, висвітлено в працях таких відомих українських
науковців, як Ю. В. Білоусов, Д. Г. Глушкова, М. М. Гнатовський, Г. Друзенко, І. О.
Ізарова, О. В. Київець, В. Кіселичник, В. І. Муравйов, Р. А. Петров, Т. В. Сидорук, Г.
А. Фединяк, Г. С. Фединяк. С. Я. Фурса, Р. Ю. Ханик-Посполітак, Л. С. Цірат, Ю. В.
6
Черняк та ін. Під час написання даної дисертаційної роботи автором було взято до
уваги також праці науковців інших держав пострадянського простору, таких як Л. П.
Ануфрієва, С. Ю. Кашкін, В. С. Комаров, С. О. Михайлова, О. Ю. Потьомкіна, Т. В.
Сахнова, Р. Р. Шамсутдінова та ін., і наукові концепції провідних
західноєвропейських учених та юристів-практиків, спрямовані на посилення судового
співробітництва держав – членів ЄС у цивільних та господарських справах, зокрема
С. Баріатті, Н. Бететто, Т. Бьорзел, Ф. Гейєра, К. Х. ван Рі, М. Кремони, Й. Меусена,
О. Моліторісової, Й. Монара, М. Пертегас, С. Пірса, Ф. Покара, Р. Сінової, Й.
Сладіка, М. Сторма, Є. Сторскрабб, Д. Тима, О. Трунка, А. Узелача, М. Фройденталь
та ін.
У зв’язку з тим, що в українській науці відсутні окремі ґрунтовні дослідження,
присвячені сфері власне судового співробітництва в цивільних справах у Євросоюзі,
виникає потреба також у всебічному та комплексному аналізі основ правового
регулювання співпраці Євросоюзу та України у сфері судового співробітництва у
цивільних та господарських справах та оцінці можливих перспектив такої співпраці.
Проте з огляду на динамічний розвиток простору цивільного правосуддя у ЄС дана
дисертаційна робота не претендує на вичерпність дослідження цієї сфери.
Таким чином, неповна та неглибока розробка проблем розвитку співпраці
держав – членів ЄС у сфері судового співробітництва в цивільних та господарських
справах зумовила актуальність вибору автором теми дисертації.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в
межах загальної теми наукового дослідження кафедри міжнародного права
Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (далі –
УДУФМТ) «Актуальні проблеми міжнародного торговельного права» (державний
реєстраційний номер 0111U010550).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є проведення комплексного
дослідження правового регулювання судового співробітництва держав – членів ЄС у
цивільних справах та розробка на цій основі рекомендацій, що сприятимуть
удосконаленню та посиленню співпраці між Україною і Європейським Союзом з
окремих питань надання міжнародної правової допомоги в цивільних та
господарських справах.
7
Для досягнення поставленої мети в дисертації визначено необхідність вирішити
такі основні завдання:
 проаналізувати сучасні теоретичні підходи до сутності судового
співробітництва в цивільних справах у контексті права ЄС та сформулювати
авторське ставлення щодо змісту цього терміна;
 розглянути генезис судового співробітництва в цивільних справах у
Євросоюзі та виокремити його етапи;
 визначити основні правові інструменти судового співробітництва держав –
членів ЄС у цивільних справах;
 розкрити сутність та особливості створених у Євросоюзі організаційних
інструментів, спрямованих на прискорення судового співробітництва між
державами-членами;
 проаналізувати практичну ефективність правових та організаційних
інструментів регулювання судового співробітництва держав – членів ЄС у цивільних
справах;
 розглянути розвиток зовнішнього виміру судового співробітництва у
цивільних справах;
 охарактеризувати правові основи та перспективи співробітництва між
Україною і ЄС та його державами-членами в цивільних справах;
 розробити пропозиції стосовно вдосконалення судового співробітництва між
Україною і ЄС у цивільних справах.
Об’єктом дослідження є правовий порядок Європейського Союзу в контексті
закріплення в ньому правових основ судового співробітництва держав – членів ЄС у
цивільних та господарських справах.
Предметом дослідження є положення установчих договорів та правових актів
інститутів Європейського Союзу, що регулюють судове співробітництво в цивільних
та господарських справах, співпрацю ЄС з третіми країнами та міжнародними
організаціями в цій сфері та закордонна і вітчизняна доктрина міжнародного права, в
якій проаналізовано окремі аспекти цивільного правосуддя в ЄС.
Методи дослідження. Методологічною основою наукового дослідження є
сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних методів наукового
8
пізнання. Системний підхід був використаний як основа методологічної конструкції
всієї дисертаційної роботи. Метод аналізу застосовувався при дослідженні наукових
праць з міжнародного права зарубіжних та українських учених. За допомогою
діалектичного методу поглиблено понятійний апарат, з’ясовано сутність та
особливості інструментів судового співробітництва держав – членів ЄС у цивільних
справах (підрозд. 1.1, 2.2, 2.3). Метод правової герменевтики та формальноюридичний метод сприяли аналізові змісту судового співробітництва в цивільних
справах у контексті права ЄС (підрозд. 1.1). Історико-правовий метод
використовувався з метою дослідження еволюції сфери судового співробітництва в
цивільних справах у Євросоюзі та розуміння етапів його становлення (підрозд. 1.2,
2.1). За допомогою методу системно-структурного аналізу розглянуто склад та
сутність існуючих інструментів у сфері судового співробітництва в цивільних справах
у Євросоюзі (підрозд. 2.2, 2.3). Застосування логіко-юридичного методу дало
можливість на підставі здійсненого дослідження виявити недоліки в нормативноправовому регулюванні створених у ЄС інструментів, спрямованих на спрощення
судового співробітництва держав-членів (підрозд. 2.2, 2.3; розд. 3). При дослідженні
зарубіжного та вітчизняного законодавства використовувався порівняльно-правовий
метод (підрозд. 3.3). Теоретико-прогностичний метод дав можливість виробити
пропозиції щодо підвищення ефективності судового співробітництва у цивільних
справах між Україною і ЄС (підрозд. 3.2, 3.3). Метод узагальнення застосовано в
процесі формулювання висновків до розділів та загальних висновків.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає
в тому, що дана робота є першим у вітчизняній правовій науці монографічним
дослідженням судового співробітництва в цивільних та господарських справах у
Європейському Союзі.
На основі здійсненого дослідження сформульовано низку висновків та
пропозицій, що характеризуються науковою новизною:
уперше:
 сформульовано авторське визначення терміна «судове співробітництво в
цивільних справах» у контексті права ЄС, під яким слід розуміти сукупність правових
та організаційних форм спільної діяльності держав – членів ЄС щодо врегулювання
9
розгляду цивільних та господарських справ транскордонного змісту, спрямованих на
полегшення доступу до правосуддя на всій території ЄС шляхом усунення перешкод,
які виникають через невідповідність між різними правовими й адміністративними
системами держав-членів;
 запропоновано періодизацію процесу судового співробітництва в цивільних
справах у межах Європейського Союзу, яку автором поділено на такі етапи: перший
етап (1958–1997 рр.) – період від набрання чинності Римським договором про
заснування Європейського Економічного Співтовариства до підписання
Амстердамського договору; другий етап (1997–2009 рр.) – період між підписанням
Амстердамського договору до набрання чинності Лісабонським договором; третій
етап (2009 р. – до н. д.) – постлісабонський період;
 визначено, що судове співробітництво в цивільних справах у ЄС здійснюється
у правовій та організаційній формах;
 сформульовано авторське визначення Європейської судової мережі в
цивільних та господарських справах, під якою слід розуміти низку органів та
практиків, що складають децентралізовану структуру, метою діяльності якої є
спрощення та прискорення співробітництва між судовими органами держав-членів.
Контактні пункти Європейської судової мережі в цивільних та господарських справах
– це створені в кожній державі – члені ЄС органи (один або декілька), призначені для
надання консультацій та поширення інформації стосовно інструментів судового
співробітництва в цивільних та господарських справах у межах Євросоюзу;
удосконалено:
- понятійний апарат судового співробітництва в цивільних справах у
Європейському Союзі шляхом визначення низки понять та розуміння терміна «судове
співробітництво в цивільних справах» за первинним та вторинним правом ЄС, що
охоплює як цивільні, так і господарські справи;
- розуміння діяльності Європейської мережі навчання судових працівників як
сукупності методів та засобів професійної підготовки судових працівників, що мають
справу, серед іншого, з питаннями юрисдикції, визнання та приведення у виконання
судових рішень у цивільних та господарських справах та іншими інструментами,
розробленими у Євросоюзі в межах простору цивільного правосуддя;
10
- обґрунтування практичної можливості посилення діалогу між Україною і ЄС у
напрямі підписання міжнародного договору про правову допомогу в цивільних та
господарських справах;
набули подальшого розвитку:
- висновок про те, що основні правові та організаційні інструменти судового
співробітництва ЄС, які діють у державах-членах, наразі реалізуються недостатньо
ефективно;
- дослідження компетенції ЄС та його держав-членів щодо зовнішнього виміру
судового співробітництва в цивільних справах;
- аналіз правових основ зовнішнього виміру Євросоюзу у сфері судового
співробітництва в цивільних справах;
- шляхи поглиблення судового співробітництва в цивільних та господарських
справах між Україною і державами – членами ЄС;
сформульовано пропозиції стосовно внесення доповнень: до Господарського
процесуального кодексу України – положень, які передбачали б процедуру визнання
та звернення до виконання рішення іноземного суду в господарських справах; до
Цивільного процесуального кодексу України – визначення терміна «судове рішення
іноземного суду» та пропозиції щодо прийняття актуального узагальнення практики
розгляду судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів у
цивільних та господарських справах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані
в процесі дослідження теоретичні положення, пропозиції та висновки сприятимуть
більш комплексному розумінню структури і змісту цієї порівняно нової сфери, яка й
досі розвивається у Євросоюзі, і можуть бути використані в процесі подальших
наукових досліджень судового співробітництва в цивільних та господарських справах.
У сфері правотворчості дана дисертаційна робота може бути використана для
ухвалення нових нормативних актів, розробки змін та доповнень до текстів
міжнародних договорів України про правову допомогу і вдосконалення двосторонніх
та багатосторонніх інструментів співпраці України і ЄС у сфері судового
співробітництва в цивільних справах. У правозастосовній діяльності – для
вдосконалення роботи судів України як суб’єктів надання міжнародної правової
11
допомоги в цивільних справах. У навчальному процесі матеріали даної дисертації
доцільно використовувати у викладанні загальних та спеціальних курсів у вищих
навчальних закладах («Право Європейського Союзу», «Міжнародне приватне право»)
і при розробці підручників, навчальних посібників та інших методичних матеріалів.
Апробація результатів дослідження. Положення та висновки дисертації
обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Українського державного
університету фінансів та міжнародної торгівлі. Результати дослідження, викладені в
дисертації, було оприлюднено на: III Міжнародній науковій студентській конференції
факультету правознавства та міжнародних відносин УДУФМТ «Права людини:
історія і сучасність» (м. Київ, 14 грудня 2010 р.,); Міжнародній науково-практичній
конференції «Національні інтереси та проблеми правової системи України» (м. Одеса,
12–13 березня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія та
практика сучасного права: вектори розвитку» (м. Київ, 16–17 березня 2011 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції «Перші зимові юридичні читання» (м.
Кіровоград, 18–19 березня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції
«Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (м.
Харків, 25–26 березня 2011 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції
«Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги
сьогодення» (м. Запоріжжя, 31 березня 2011 р.); XIV Міжнародній науковопрактичній конференції УДУФМТ «Формування парадигми багатосторонніх
економічних відносин в межах ініціатив Східного партнерства (економіка, фінанси і
право)» (м. Київ, 27 травня 2011 р.); XII Міжнародній науково-практичній
конференції молодих науковців «Сучасні моделі, концепції і стратегії інноваційного
розвитку країн світу та України: економіка, фінанси, право, системний аналіз» (м.
Київ, 23 березня 2012 р.); XV Міжнародній науково-практичній конференції
«Інтеграційні процеси та пріоритетні орієнтири розвитку економіки України:
економіка, фінанси, право (м. Київ, 27 квітня 2012 р.); Міжнародній науковопрактичній конференції для студентів, аспірантів та молодих учених
«Международное право и законодательство Российской Федерации» (м. Москва, 15–
16 червня 2012 р.); Науково-практичній конференції «Концепції, стратегії та
напрямки розвитку Української держави: економіка, фінанси, право» (м. Київ, 28
12
вересня 2012 р.); XIII Міжнародній науково-практичній конференції молодих
науковців «Глобальні тенденції світового господарства та їх вплив на соціальноекономічний розвиток України» (м. Київ, 5 квітня 2013 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження
викладено дисертантом у шести статтях, опублікованих у наукових (зокрема –
електронних) фахових виданнях України, три з яких – у виданнях України,
включених до міжнародних наукометричних баз, та 11 доповідях на науковопрактичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних
позначень, вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків (до
кожного розділу і загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних
джерел. Загальний обсяг дисертації становить 254 сторінки, із них 45 сторінок
становить список використаних джерел, що налічує 423 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведений дисертантом аналіз правового регулювання судового
співробітництва в цивільних справах у межах простору свободи, безпеки та
правосуддя Європейського Союзу дав підстави сформулювати основні концептуальні
положення:
1. Розвиток транскордонних зв’язків між країнами спричинив істотні зміни у
сфері судового співробітництва в цивільних справах ЄС. З огляду на кількість
інститутів міжнародного цивільного процесу, що регулюються актами ЄС (визнання
та виконання судових рішень, транскордонне вручення судових та позасудових
документів, збирання доказів, правова допомога, медіація та ін.), на наш погляд,
можна стверджувати, що наразі, по суті, відбувається початок формування нової
галузі права Євросоюзу – цивільно-процесуальної. Сфера цивільного правосуддя у
ЄС поки що не має єдиного кодифікованого законодавчого акта, а її регулювання
здійснюється на основі норм низки регламентів, директив та рішень органів
Євросоюзу щодо заходів, передбачених у ст. 81 ДФЄС стосовно розвитку судового
співробітництва в цивільних справах транскордонного змісту.
2. У контексті права Євросоюзу судове співробітництво в цивільних справах –
це сукупність правових та організаційних форм спільної діяльності держав – членів
ЄС щодо врегулювання розгляду цивільних та господарських справ транскордонного
змісту, спрямованих на полегшення доступу до правосуддя на всій території ЄС
шляхом усунення перешкод, які виникають через невідповідність між різними
правовими та адміністративними системами держав-членів. Незважаючи на те, що в
первинному праві ЄС мова йде лише про співробітництво в цивільних справах, ця
сфера співпраці охоплює як цивільні, так і господарські справи. Основна мета такого
співробітництва – спрощення життя осіб, які стикаються з транскордонними
судовими процесами, та забезпечення ефективного доступу до правосуддя.
3. Розглядаючи переклад терміна justice, використаного в конструкції area of
freedom, security and justice, дисертант робить висновок, що варіант «юстиція»,
найчастіше використовуваний в україномовних наукових та законодавчих джерелах,
202
не відображає суті, закладеної законодавцями Євросоюзу, адже поняття «юстиція» є
ширшим від поняття, яке використовують в актах ЄС. У зв’язку з тим, що сфера
justice ґрунтується саме на співробітництві судових органів держав-членів, дисертант
обстоює думку, що найбільш відповідним перекладом українською мовою є поняття
«правосуддя».
4. Становлення судового співробітництва в цивільних справах у межах ЄС – це
тривалий процес, що у своєму історичному розвитку пройшов три основні етапи:
перший етап (1958–1997 рр.) – період від набрання чинності Римським договором про
заснування Європейського Економічного Співтовариства до підписання
Амстердамського договору; другий (1997–2009 рр.) – період між підписанням
Амстердамського договору і набранням чинності Лісабонським договором; третій
(2009 р. – до н. д.) – постлісабонський період. Перший етап характеризується
міжурядовим співробітництвом держав – членів ЄС, що ґрунтується на укладанні
конвенцій. Другий – включенням сфери судового співробітництва в цивільних
справах до компетенції Європейського Співтовариства. Водночас, використовуючи
ст. 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства (колишня ст. 220
Римського договору), держави-члени мали можливість регулювати на міжурядовому
рівні ухвалення заходів, спрямованих на спрощення формальностей, що регулюють
взаємне визнання і виконання судових та арбітражних рішень. Третій етап
характеризується збільшенням переліку заходів для розвитку судового
співробітництва в цивільних справах, поширенням юрисдикції Суду ЄС на питання,
визначені ст. 81 ДФЄС, та скасуванням ст. 293 ДЗЄС, у зв’язку з чим компетенція
щодо вжиття заходів у сфері судового співробітництва в цивільних справах повністю
перейшла до органів Європейського Союзу.
5. Аналізуючи інструменти, створені в ЄС у цій сфері, можна стверджувати, що
судове співробітництво в цивільних справах у Союзі здійснюється у правовій та
організаційній формах. До правової форми дисертант відносить ухвалені регламенти,
директиви та рішення щодо заходів, передбачених у п. 2 ст. 81 ДФЄС, та інші акти,
спрямовані на поліпшення функціонування цивільного провадження у ЄС, такі як
плани дій та програми. До організаційної – діяльність Європейської судової мережі в
203
цивільних та господарських справах і Європейської мережі навчання судових
працівників, розвиток електронних засобів співпраці, інші заходи, спрямовані на
поліпшення співпраці між судовими органами держав-членів та посилення
інформування як судових працівників, так і громадян ЄС та юристів про заходи, що
діють у цій сфері.
6. Розглядаючи основні правові інструменти судового співробітництва держав –
членів ЄС у цивільних справах (Регламент №44/2001 про юрисдикцію, визнання і
виконання рішень у цивільних та господарських справах і новий Регламент
№1215/2012; Регламент №805/2004 про створення Європейського виконавчого
провадження для неоскаржуваних позовів; Регламент №1896/2006, що засновує
Європейський платіжний ордер; Регламент №861/2007 про заснування Європейської
процедури врегулювання спорів з невеликою ціною позову; Регламент №1393/2007
про передачу судових і позасудових документів у цивільних та господарських
справах; Регламент №1206/2001 про співпрацю між судами держав-членів щодо
збирання доказів у цивільних та господарських справах), слід відзначити тенденцію
до зменшення використання традиційних засобів співпраці, притаманних
міжнародному цивільному процесу. У цьому процесі майже не задіяні дипломатичні
канали, максимально спрощується, а в деяких випадках узагалі скасовується
процедура екзекватури, і при цьому робиться акцент на прямих зв’язках між
судовими установами держав-членів, зокрема – за допомогою використання
стандартних форм та інструкцій, що доступні для судів в електронному вигляді.
7. Європейська судова мережа в цивільних та господарських справах – це низка
органів та практиків, що складають децентралізовану структуру, метою діяльності
якої є спрощення та прискорення співпраці між судовими органами держав-членів.
Саме поняття «Мережа» є абстрактним терміном, що не передбачає наявності
окремого головного органу, а просто позначає під єдиним заголовком контактні
пункти, призначені державами-членами, магістрів зв’язку, інші органи, чиє членство
в Мережі держави-члени вважають корисним, та професійні асоціації, які
представляють юристів-практиків, що беруть участь у застосуванні інструментів
міжнародного співробітництва і цивільного судочинства. Контактні пункти
204
Європейської судової мережі в цивільних та господарських справах – це створені в
кожній державі – члені ЄС органи (один або декілька), призначені для надання
консультацій та поширення інформації стосовно інструментів судового
співробітництва в цивільних та господарських справах у межах Євросоюзу. Питання
структури та організації роботи контактних пунктів залишено на розсуд державчленів.
8. У зв’язку з недостатнім поширенням інформації про діяльність Мережі та
низьким рівнем знань суддів та юристів щодо застосування розроблених у ЄС
інструментів судового співробітництва в цивільних та господарських справах
можливості, надані ухваленими актами ЄС, на практиці реалізуються не повною
мірою.
9. Глобалізація сучасного світу створює нові складнощі для судових систем, що
вимагають нових підходів до впорядкування судового розгляду в разі, якщо він
виходить за межі кордонів однієї держави. У результаті цього процесу в ЄС
складається ситуація, за якої попит на доступ до правосуддя збільшується, а
відповідно зростає і робоче навантаження судів держав, що призводить до
необхідності постійної адаптації засобів та методів роботи з метою підтримки якості
правосуддя. За розглянутими в дисертаційній роботі даними, 76% суддів заявили, що
кількість справ, пов’язаних із правом Союзу, з роками збільшується, причому
кількість транскордонних цивільних та господарських справ зросла на 52–55%. Тому
нині вкрай важливим є впровадження в роботу судових органів держав інформаційнокомунікаційних технологій, що підвищує продуктивність та якість правосуддя,
сприяючи спрощенню судових процедур шляхом спрощення доступу до правосуддя і
зниження процесуальних строків та матеріальних витрат. Розглядаючи електронні
засоби судового співробітництва, що наразі впроваджуються в ЄС під загальною
назвою «електронна юстиція», слід констатувати, що цей напрям розвивається
достатньо активно. Створено засновані на Інтернеті інструменти як для інформування
та надання допомоги громадськості (такі як Європейський портал електронної
юстиції та Європейський судовий Атлас у цивільних справах), так і для зв’язку між
судовими органами держав-членів (такі як внутрішня Інтранет-мережа ЄСМЦГС
205
CIRCA). Проте потрібна подальша модернізація технічного обладнання судів держав
– членів ЄС з метою впровадження використання відеоконференцій, телеконференцій
та інших засобів телекомунікацій для проведення усних слухань і збирання доказів у
транскордонних цивільних та господарських справах. Цей процес ускладнюється
насамперед обмеженими фінансовими ресурсами, однак сподіваємося, що в
майбутньому сучасним технологіям буде надано перевагу порівняно з традиційними
методами комунікації.
10. Отримуючи від ЄС операційні гранти для здійснення своїх проектів,
Європейська мережа навчання судових працівників, діючи як міжнародна
неприбуткова асоціація, наразі є головною платформою підготовки та обміну судових
працівників у Євросоюзі. ЄМНСП: координує співпрацю між національними
судовими навчальними закладами; публікує онлайн-каталог короткострокових курсів
з різних галузей права, підготовлених у країнах ЄС; організовує підготовку
інструкторів та рекомендацій для загальних навчальних програм; здійснює обмін між
суддями і прокурорами. У межах навчання з тематики цивільного правосуддя
розроблено відповідні курси з Європейського виконавчого провадження для
неоскаржуваних позовів, Європейського платіжного ордера, Регламенту №1215/2012
та інших інструментів судового співробітництва в цивільних та господарських
справах, що діють у межах Євросоюзу. Проте аналіз наведених у дисертаційній
роботі статистичних даних стосовно рівня знань суддів щодо того, коли
безпосередньо слід застосовувати норми права ЄС, і кількості транскордонних
цивільних та господарських справ з очевидністю показує недостатню ефективність
роботи ЄМНСП. Причиною цього є акцентування заходів на децентралізованому
регулюванні національними органами судового навчання та відсутність
обов’язкового для судових органів держав – членів ЄС європейського стандарту
навчання.
11. Реагуючи на глобалізаційні процеси, Євросоюз почав розвивати зовнішній
напрям судового співробітництва в цивільних та господарських справах,
співпрацюючи з третіми країнами та міжнародними організаціями. У цій сфері
використовується ухвалення внутрішніх робочих документів ЄС – нот (повідомлень),
206
які представляють інформацію про стан співпраці, огляд нормативно-правової бази та
окреслюють загальні межі для стратегії розвитку зовнішнього виміру і предметом
яких є аспекти судового співробітництва в цивільних справах. Так, залежно від
партнера ЄС, у межах зовнішнього виміру судового співробітництва в цивільних
справах виокремлюють співробітництво з міжнародними організаціями і двостороннє
(багатостороннє) співробітництво з окремими державами. Загалом, співробітництво
відбувається шляхом проведення міжнародних переговорів, укладання двосторонніх
угод та обміну передовим досвідом. Проте наразі співпраця шляхом підписання
договорів з третіми країнами розвивається досить повільно. Поки єдиним укладеним
Євросоюзом міжнародним договором, що поширив принцип визнання та виконання
судових рішень у цивільних та господарських справах на території третіх країн, є
Луганська конвенція про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у
цивільних та господарських справах. Співпраця з міжнародними організаціями
переважно сконцентрована на роботі, виконуваній у межах Гаазької конференції з
міжнародного приватного права. Євросоюз співпрацює і з іншими міжнародними
форумами, такими як Рада Європи, УНІДРУА, ЮНСІТРАЛ та Європейська асоціація
вільної торгівлі. Хоча зауважимо, що в даний час суттєвих змін та посилення
розвитку зовнішнього виміру ЄС у сфері судового співробітництва в цивільних
справах не відбувається, адже для Союзу це не є пріоритетом.
12. Відсутність чітко прописаних положень щодо поділу між ЄС і його
державами-членами виключної зовнішньої компетенції у сфері судового
співробітництва в цивільних справах є перепоною для розвитку двостороннього
договірного врегулювання відносин окремих держав – членів ЄС із третіми країнами
щодо надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах. Тому, якщо ЄС
не ухвалить регламенту стосовно визначення порядку для переговорів й укладання
між державою-членом або групою держав-членів і третьою країною чи країнами угод
про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних та
господарських справах (тобто угод, що повністю або частково входять до сфери
застосування Регламенту №1215/2012), який встановив би процедуру перевірки
Комісією впливу на законодавство ЄС, що може виникнути у зв’язку з укладенням
207
зазначеної угоди, та дав би змогу державі-члену відкрити офіційні переговори з
третьою країною щодо такої угоди (зокрема у сферах, де Союз не виявив наміру
здійснювати свою зовнішню компетенцію щодо укладення відповідного договору),
імовірно, що всі майбутні угоди в цій сфері укладатимуться виключно Європейським
Союзом.
13. Попри наявність правових основ для співпраці України і ЄС, зокрема ст. 471
Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його
державами-членами, з іншої сторони, де містяться зобов’язання Сторін забезпечити
фізичним та юридичним особам недискримінаційний доступ власних фізичних і
юридичних осіб до своїх компетентних судів та адміністративних органів для захисту
їхніх особистих і майнових прав, судове співробітництво в цивільних справах між
Євросоюзом і Україною відбувається переважно в межах Гаазької конференції з
міжнародного приватного права, а на двосторонньому договірному рівні відсутнє
регулювання взаємних зобов’язань щодо визнання та виконання судових рішень між
Україною і 18 державами – членами ЄС. Тому в разі неможливості застосування
однієї з Гаазьких конвенцій, ратифікованих і Україною, і відповідною державою –
членом ЄС, до судового рішення, яке слід визнати або виконати на території іншої
держави, наразі єдиним виходом у відносинах з цими державами – членами ЄС є
посилання на принцип взаємності.
14. З можливих шляхів розвитку судового співробітництва в цивільних і
господарських справах між Україною і державами – членами ЄС (а саме: 1)
укладання міжнародного договору про правову допомогу з ЄС або її окремими
державами-членами; 2) продовження використання принципу взаємного визнання,
визначеного ст. 390 Цивільного процесуального кодексу України та відповідними
нормами національного законодавства держав – членів ЄС; 3) приєднання України до
Луганської конвенції) дисертант обстоює необхідність посилення діалогу між
Україною і ЄС у напрямі підписання міжнародного договору про правову допомогу.
Адже: 1) перспектива підписання договорів про правову допомогу з окремими
державами – членами ЄС є маловірогідною у зв’язку з тим, що процедура надання
державам – членам ЄС повноважень укладати міжнародні договори з питань, що
208
врегульовані Регламентом №1215/2012 про юрисдикцію, визнання та виконання
судових рішень у цивільних та господарських справах, чітко не визначена; 2)
продовження використання наявних норм як українського, так і внутрішнього
законодавства держав-членів є складною процедурою для сторін транскордонних
справ; 3) приєднання України до Луганської конвенції видається доволі сумнівним у
зв’язку з тим, що ця Конвенція встановлює єдину уніфіковану систему визнання та
виконання судових рішень між ЄС і третіми країнами, що є Договірними Сторонами
цієї Конвенції (і, відповідно, більш високі вимоги до судової системи держави, яка
виявить бажання приєднатися до неї), і до того ж, для приєднання до Конвенції нової
держави, крім згоди на це ЄС, додатково вимагається ще й згода Ісландії, Норвегії та
Швейцарії.
15. Основною передумовою посилення співробітництва Євросоюзу з Україною у
сфері цивільного правосуддя є поліпшення функціонування судової системи України
та забезпечення довіри з боку судових систем держав-членів. Адже, досліджуючи
процес співробітництва у сфері цивільного правосуддя в ЄС, дисертант визначив, що
саме наявність взаємної довіри між судовими органами держав-членів є наріжним
елементом розширення співпраці держав – членів ЄС, а отже можна зробити
висновок, що при розгляді питань про ступінь співпраці з третіми країнами в цій
сфері держави – члени ЄС вимагатимуть наявності такої довіри. Задля формування
довіри до нашої судової системи Україна потребує стратегічного підходу до судової
реформи, вдосконалення системи боротьби з корупцією та підвищення рівня
професійної підготовки українських суддів.
16. Розглядаючи практику виконання судами положень міжнародних договорів
України про правову допомогу в цивільних та господарських справах, можна
побачити, що саме непрофесійна робота судів є найбільш істотним недоліком, що
стає перепоною для якісного та своєчасного судового співробітництва в цій сфері з
іншими державами. І враховуючи, що ефективність забезпечення права на
справедливий судовий розгляд (передбаченого ст. 6 Європейської конвенції з прав
людини) передусім залежить саме від роботи місцевих судів, дуже важливо
активізувати в Україні вжиття заходів щодо вдосконалення їх діяльності. Зокрема,
209
необхідно запозичити досвід Європейського Союзу з використання електронних
технологій і запровадження єдиного стандарту навчання для суддів та судових
працівників з питань надання міжнародної правової допомоги. Крім того, дисертант
обстоює необхідність внесення до Господарського процесуального кодексу України
положень, що передбачали б процедуру визнання та звернення до виконання рішення
іноземного суду в господарських справах. Для цілей визнання та виконання
іноземних судових рішень, які можуть бути визнані та виконані на території України,
конче потрібно доповнити розд. VIII Цивільного процесуального кодексу України
чітким визначенням терміна «судове рішення іноземного суду». Таку конкретизацію
доцільно було б використовувати й у відповідних двосторонніх міжнародних
договорах України про правову допомогу в цивільних справах. Також, аби
забезпечити однаковий розгляд судами України клопотань про визнання та виконання
рішень іноземних судів у цивільних справах, потрібне актуальне узагальнення
практики розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних
судів у цивільних та господарських справах.