ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 3
Вступ 4
Розділ 1. Поняття права на життя, його зміст і загальна характеристика
12
1.1. Особисті немайнові відносини як об’єкт цивільно-правового регулювання
12
1.2. Суб’єкт права на життя 17
1.3. Поняття та зміст права людини на життя 31
1.4. Місце права на життя серед інших особистих немайнових прав
54
Висновки 72
Розділ 2. Цивільно-правові аспекти здійснення права людини на життя
73
2.1. Цивільно-правові аспекти здійснення права людини на життя власною поведінкою
73
2.2. Право вимагати від інших суб’єктів поведінки, спрямованої на забезпечення права на життя
119
Висновки 131
Розділ 3. Цивільно-правові гарантії здійснення права людини на життя
136
3.1. Цивільно-правові гарантії, покликані сформувати сприятливі умови для реалізації людиною права на життя
139
3.2. Правові норми, спрямовані на захист права людини на життя
156

Висновки 177
Висновки 180
Список використаних джерел і літератури 185

ВСТУП

Ст. 3 Конституції України визнає життя людини однією з найвищих соціальних цінностей Української держави. Цим ознаменовано остаточний відхід від загальноприйнятої у радянському суспільстві недооцінки особистих немайнових прав фізичної особи та скеровано суспільний розвиток на всебічне забезпечення прав і свобод людини. Тому цілком логічним та послідовним є проголошення у ст. 27 Конституції України права людини на її найбільшу цінність – на життя.
Право людини на життя є широким та багатоаспектним поняттям. Це право стає дороговказом розвитку певних інститутів різних галузей права у напрямку його забезпечення. Безперечними видаються такі галузеві аспекти права людини на життя як конституційні, кримінальні, адміністративні. Однак чи не найважливішими з них є цивільно-правові аспекти цього особистого немайнового права: його поняття, зміст, межі, гарантії, способи захисту, їх специфіка, тощо.
Актуальність теми. Норма ст. 27 Конституції України стала першою в історії держави, яка проголосила право кожної людини на життя на законодавчому рівні. Хоча право людини на життя в радянській юридичній літературі не заперечувалось, відсутність наукових досліджень, практики правового регулювання та, відповідно, застосування вказаного права призводить до потенційних труднощів у забезпеченні права людини на життя на сучасному етапі.
Зміст права людини на життя, передбачений Конституцією України, розширено і конкретизовано у ст. 281 Цивільного кодексу України. Однак норми цієї статті не містять визначення права людини на життя, залишають спірними ряд правомочностей його носія та не вирішують питання меж права людини на життя, зокрема, часових.
Актуальність дослідження саме цивільно-правових аспектів права на життя зумовлюється відходом від традиційних поглядів на особисті немайнові права як такі, що можуть лише охоронятись цивільним правом, але не регулюватись ним, а також на особисті немайнові відносини, не пов’язані із майновими, як такі, що можуть виступати предметом цивільного права лише як виняток у випадках, прямо передбачених законом.
Існує численний каталог досліджень права людини на життя в рамках кримінального права, зокрема, таких його аспектів як смертна кара, злочини проти особи, необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця тощо; ведуться дослідження права на життя з позицій конституційного права. У низці публікацій висвітлювались деякі цивільно-правові аспекти права людини на життя. Проте на монографічному рівні у вітчизняній літературі ці проблеми є малодослідженими.
Проблемі права людини на життя (в цілому чи окремих його аспектів) присвячені праці багатьох вчених, які є представниками різних галузевих юридичних наук, соціології, політології, медицини. Так, у радянський період, а пізніше в Україні та Російській Федерації вагомий внесок у дослідження цієї проблеми зробили такі вчені як: Н. Ардашева, М. Амосов, М. Антонович, Є. Г. Афанасьєв, Д.В. Боброва, М.І. Бондарук, С. Бородін, А.І. Брусіловський, В. Валко, З.С. Гладун, В. Глушков, І.І. Горелік, К. Гориславський, Н.В. Кальченко, М.І. Ковальов, Л.О. Красавчікова, М.С. Малеїн, М.М. Малеїна, Б.В. Марков, М.І. Матузов, О. Пунда, П.М. Рабінович, З.В. Ромовська, В. Селіванов, Ю.Д. Сергеєв, Р.О. Стефанчук, В.М. Танаєв, Є.А. Флейшиц, В.М. Чхиквадзе, Я.М. Шевченко, К.Б. Ярошенко та багато інших.
Значна кількість праць з цієї тематики висвітлювалась й у працях таких дослідників з “дальнього” зарубіжжя, як: V. Aggelen, P. Dijk, R. Dvorkin, H. Fenwick, G.J.H Hoof, D. Horan, D. Humphry, K. E. Irwin, J. Kevorkian, D. Mall, B.G. Ramcharan, M. Rhonheimer, C. E. Rice, T. Slipko, B. Steinbock, C. Wellman, A. Wickett тощо.
Велика кількість праць зарубіжних вчених пояснюється насамперед тим, що у відповідних державах норми щодо права людини на життя були об’єктом дослідження впродовж кількох століть та містяться у численних правових джерелах, багато з яких є всесвітньо визнаними пам’ятками суспільного розвитку.
Відсутністю комплексних чи цивільно-правових монографічних досліджень цієї проблеми в Україні та іншими наведеними обставинами власне і зумовлюється актуальність дослідження права людини на життя.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі тематики, по якій спеціалізується кафедра цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка та відповідає загальній темі науково-дослідницької роботи кафедри “Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство”, затвердженій наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 01.07.2002 року №11/74. Базові положення цього дослідження були покладені в основу робочої програми та методичного забезпечення з дисципліни “Міжнародно-правовий захист прав людини”, яка викладається у Львівській комерційній академії.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування цивільно-правового змісту поняття права людини на життя та особливостей правового регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням цього права.
Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити такі завдання:
- з’ясувати місце суб’єктивного права людини на життя серед інших її особистих немайнових прав, а також співвідношення цього права з деякими суміжними особистими немайновими правами (зокрема, правом на безпечне для життя і здоров’я довкілля, правом на охорону здоров’я і медичну допомогу, правом на повагу до гідності людини);
- проаналізувати існуючу правову регламентацію права людини на життя у міжнародно-правовій та національно-юридичній практиці (нормотворчій, нормозастосувальній та нормотлумачній), виявити деякі правові проблеми, які виникають у цій регламентації, віднайти та обґрунтувати шляхи їх розв’язання;
- уточнити поняттєво-термінологічний апарат, необхідний для здійснення даного дослідження, зокрема, сформулювати (запропонувати уточнення) дефініцій таких понять як право людини на життя, медико-біологічний експеримент, самопожертва, піддання життя ризику тощо;
- з’ясувати зміст поняття суб’єктивного права людини на життя та цивільно-правовий зміст цього поняття;
- виявити особливості правового регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням права людини на життя;
- сформулювати пропозиції та рекомендації по вдосконаленню діючого законодавства щодо права людини на життя і практики його застосування в Україні.
Об’єктом дослідження є суб’єктивне право людини на життя як особисте немайнове право.
Предметом дослідження виступають цивільно-правові положення та закономірності регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням права людини на життя.
Методологічні основи дослідження. Ними є філософські, загальнонаукові і спеціально-юридичні методи. Діалектичний метод пізнання використовувався протягом усього процесу дисертаційного дослідження і дозволив проаналізувати тенденції розвитку суб’єктивного права людини на життя. Методи аналізу і синтезу використовувались у зв’язку із формулюванням понять права людини на життя, самопожертви, піддання життя ризику, еутаназії. Системно-структурний метод дозволив виявити місце права людини на життя серед інших особистих немайнових прав. У роботі використовувались, зокрема, й такі методи, як історико-правовий (при дослідженні генезису правової регламентації в Україні права людини на життя), формально-юридичний та метод тлумачення права (при аналізі змісту актів цивільного законодавства щодо забезпечення права людини на життя та практики їх реалізації), порівняльно-правовий (при порівнянні правових актів України та інших держав, а також міжнародно-правових актів) тощо.
Безпосередньою змістовно-методологічною основою даного дослідження слугувала сформульована науковим керівником концепція права людини на життя та його цивільно-правових аспектів.
Джерела дослідження. У дисертації використовується законодавство України, інших держав, міжнародно-правові акти, а також матеріали судової практики України, США, Великобританії та ряду країн Європи.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим у вітчизняному правознавстві монографічним дисертаційним дослідженням проблем цивільно-правового регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням права людини на життя.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях, що виносяться на захист:
- уточнено поняття а) права людини на життя; б) права людини на піддання життя ризику; в) еутаназії;
- сформульовано поняття “самопожертва”;
- визначено місце права людини на життя серед інших особистих немайнових прав людини;
- окреслено зміст права людини на життя, зокрема, обґрунтовано положення, що зміст права людини на життя складається з таких можливостей, як реалізація цього права власною поведінкою управненої особи, реалізація права на життя завдяки поведінці (активній чи пасивній) інших суб’єктів, спрямованій на забезпечення чи захист права на життя, а також можливість звернення до державних чи інших органів за захистом свого порушеного права;
- обґрунтовано положення, що цивільно-правовий зміст права людини на життя охоплює: а) право на відмову від життя активною поведінкою людини (самопожертву); б) право на піддання свого життя ризику; г) право на участь у медичному, науковому та іншому досліді чи експерименті; д) право надати інструкції на випадок такої хвороби чи перебування у такому стані, коли людина буде не здатна висловити свою волю щодо підтримання свого життя; е) право на захист свого життя та життя інших людей від протиправних посягань;
- обґрунтовано доцільність легалізації еутаназії;
- встановлено, що самозахист права людини на життя є правомірним не залежно від обраного засобу, за умови дотримання загальних засад захисту цивільних прав;
- запропоновано рекомендації щодо оптимізації законодавчого забезпечення в Україні права людини на життя: а) запропоновано доповнити ст. ст. 1161, 1162 ЦК України, окресливши коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у випадку смерті рятівника; б)запропоновано доповнити ст. 1164 ЦК України, надавши право особі, чиє життя перебуває під загрозою, самостійно усунути цю загрозу за рахунок зобов’язаної сторони; в) пропонується уточнити ч. 1 ст. 15 ЦК України таким чином: “Кожна особа має право на захист свого цивільного права, а у випадках, передбачених законом, - права іншої особи, у разі його порушення, невизнання або оспорювання”; г) пропонується привести норми Закону України “Про міліцію” щодо переліку випадків правомірного застосування зброї працівниками правоохоронних органів у відповідність із нормами Конвенції про захист прав людини та основних свобод; а також пропозиції щодо удосконалення практики судів при вирішенні спорів, пов’язаних з відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди у зв’язку із заподіянням смерті.
Формулювання цих положень є особистим внеском здобувача у дослідження зазначеної проблеми.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації положення можуть бути враховані законодавчими та іншими нормотворчими органами України при удосконаленні нормативно-юридичних засобів забезпечення права людини на життя. Вони можуть бути корисними для судових та інших правозастосовних органів держави, адвокатів, громадських правозахисних організацій та окремих громадян у процесі реалізації та захисту права на життя.
Крім того, матеріали дисертаційного дослідження можуть застосовуватись при викладанні в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких курсів як “Конституційне право”, “Захист прав людини”, “Цивільне право”, “Міжнародне право”.
Апробація результатів дослідження. Положення дисертації висвітлювались у доповідях та повідомленнях здобувача на п'яти наукових конференціях, зокрема VIII регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 13-14 лютого 2002 р.); науково-практичній конференції для молодих вчених "Становлення і розвиток правової системи України" (м. Київ, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 21 березня 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Динаміка наукових досліджень" (м. Дніпропетровськ, 28 жовтня 2002 р.); міжнародній науковій конференції “Український зовнішньополітичний інтерес (політичні, економічні та правові механізми реалізації)” (м. Львів, 10-11 жовтня 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Україна наукова' 2003" (м. Дніпропетровськ, 16-20 червня 2003 р.).
Базові положення дисертації транслювались радіостанцією “Незалежність” в циклі передач “Права людини” у квітні – травні 2004 р..
Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. Основні положення дисертації відображено в одинадцяти публікаціях дисертанта (з них чотири – у фахових виданнях):
1. Соловйов А. В. До питання про зміст права людини на життя // Права людини і Україна: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України.- Серія 1.- Випуск 2.- Львів: "Світ", 1999.- С. 35-42.
2. Соловйов А. Деякі юридичні проблеми штучного переривання вагітності в аспекті права людини на життя // Вісник Львівського університету.- Випуск 36: Серія юридична.- Львів, 2001.- С. 21-25.
3. Соловйов А. До питання співвідношення понять права людини на життя та права на охорону здоров’я і медичну допомогу // Підприємництво, господарство і право.- 2002.- №10.- С. 38-40.
4. Соловйов А. Деякі аспекти "права людини на смерть" // Підприємництво, господарство і право.- 2003.- №4.- С. 71-74.
5. Кузнєцов Д., Максимик М., Соловйов А. Громадянські права в Україні.- Випуск 1.- Львів: Міжрегіональна економіко-правова академія, 1998.- 39 с.
6. Городецький Н., Кінаш О., Соловйов А. Громадянські права в Україні: процедура судового захисту.- Випуск 2.- Львів: Міжрегіональна економіко-правова академія, 1998.- 19 с.
7. Соловйов А. Співвідношення понять права людини на життя та права на повагу до гідності // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2002 р. – Львів, 2002.- С. 223-225.
8. Соловйов А.В. Деякі цивілістичні аспекти реалізації права людини на життя особистою поведінкою уповноваженого суб’єкта // Становлення і розвиток правової системи України: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. 21 березня 2002 р. – К., 2002. – С. 95-98.
9. Соловйов А.В. Право людини на піддання свого життя професійному ризику // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень”. Т. 4. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. 42-44.
10. Соловйов А.В. Деякі аспекти права людини на захист свого життя та життя інших людей від протиправних посягань // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Україна наукова ‘2003”. Т. 2. Право – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 58-61.
11. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004 р. – 976 с. (глава 21 у співавторстві з Ромовською З.В.).

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Конституція України у ст. 27 вперше в історії українського законодавства проголосила право кожної людини на життя. За своїм змістом норми ст. 27 Конституції України відповідають ратифікованим Україною міжнародним угодам з прав людини, що в значній мірі сприяє однаковому розумінню змісту права на життя, його забезпеченню і захисту.
2. Під життям людини пропонується розглядати її фізичне існування. Право людини на життя – це закріплена міжнародно-правовими актами та нормами внутрішнього законодавства можливість певної поведінки людини, спрямованої на забезпечення недоторканності свого життя та свободи розпорядження ним.
2. Право людини на життя основним, і невід’ємним правом. Воно має свій специфічний зміст, який не збігається зі змістом інших прав людини, покликаних на охорону людського життя.
3. Зміст права людини на життя не охоплює тих можливостей, які забезпечують певний якісний рівень існування людини, або які прямо не впливають на її фізичне життя. З цієї підстави до змісту права людини на життя не належать можливості, пов’язані із проведенням операцій штучного переривання вагітності, кастрації, стерилізації, зміною (корекцією) статевої належності, штучним заплідненням, імплантацією ембріона, наданням своїх клітин для клонування, трансплантацією органів і тканин тощо.
4. При визначенні змісту права людини на життя та його відмежуванні від інших особистих немайнових прав слід виходити з таких положень:
а) можливості, які складають зміст права на життя, повинні розглядатись не абстрактно, а лише у зв’язку з конкретним суб’єктом - носієм цього права;
б) наявність безпосереднього зв’язку між можливостями, які складають зміст права на життя, з життям людини;
в) право людини на життя є самостійним суб’єктивним правом людини, наділеним своїм специфічним змістом, яке, однак, не посідає більш вагомого місця в системі суб’єктивних прав людини, ніж право на охорону здоров’я і медичну допомогу, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля тощо.
6. Зміст права людини на життя складають такі три групи можливостей:
1) право вчиняти власні дії, які безпосередньо впливатимуть на фізичне життя його носія. До цієї групи можливостей суб’єкта права на життя слід, зокрема, віднести право на розпорядження своїм життям; право піддавати своє життя ризику; право людини на самозахист життя тощо;
2) право вимагати від інших суб’єктів вчинення певних дій, спрямованих на забезпечення чи захист права на життя або утримання від їх вчинення. Сюди належить право вимагати від інших осіб утримуватись від протиправного позбавлення життя людини; право вимагати від інших осіб створення умов для зниження ризику для життя; право очікувати захисту свого життя з боку інших осіб; право на проведення (не проведення) активної еутаназії;
3) право звертатись за захистом права на життя до державних чи інших уповноважених органів та організацій, у тому числі міжнародних; можливість одержання належної юридичної охорони права на життя, його відповідного правового регулювання.
7. Здійснення права людини на життя власними діями охоплює можливості вчинити самопожертву в загальносуспільних інтересах чи інтересах інших людей, розпорядитись своїм життям шляхом надання інструкцій на випадок такої хвороби або перебування особи у такому стані, коли вона буде неспроможною висловити свою волю; припинити своє життя шляхом пасивної поведінки, зокрема, відмови від лікування чи прийняття їжі; піддати себе ризику медичного, наукового та іншого досліду; виконувати роботу, пов’язану з ризиком для життя людини на підставі цивільно-правових угод; право людини на самозахист життя тощо.
4. Пропонується введення в науковий обіг терміну “самопожертва”, під яким слід розуміти поведінку людини, спрямовану на досягнення загальнодержавної, суспільної чи іншої високої, з точки зору загальносуспільної моралі, мети, яка завідомо для людини може призвести до неминучого заподіяння їй смерті, при відсутності, на думку людини, іншої реальної можливості досягнення поставленої мети за певних умов не залежно від її фактичного досягнення.
5. З права на життя випливає можливість людини приймати рішення з питань надання медичної допомоги. Будь-яке медичне втручання може здійснюватись лише за згодою пацієнта. При наданні медичної допомоги хворому, який неспроможний висловити свою згоду на медичне втручання чи відмовитись від нього, пропонується виходити з презумпції надання такої згоди.
6. Людина вправі самостійно приймати рішення стосовно піддання свого життя істотному ризику. На державу покладається обов’язок знизити можливий ризик для життя. Особа вправі залучити людину на підставі цивільно-правових договорів для виконання роботи, пов’язаної з ризиком для життя, лише у тих випадках, коли досягнення поставленої мети неможливо досягнути іншим чином. Залучення людини до виконання роботи, пов’язаної з ризиком для її життя, також повинно відповідати ряду вимог, які, хоч прямо і не передбачені законодавством, проте відповідають вимогам чинних міжнародних документів, ратифікованих Україною, зокрема, Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, у світлі рішень Європейського суду та Європейської комісії з прав людини, якими на держав-учасниць покладається обов’язок вживати позитивних заходів для захисту життя людини. Пропонується врегулювати відносини, які виникають з приводу виконання людиною роботи, пов’язаної з ризиком для життя, спеціальним законом, який би повною мірою враховував специфіку цієї форми реалізації людиною свого права на життя.
7. Людина може реалізувати своє право на життя шляхом участі у науковому, медичному та іншому досліді. Пропонується перелік умов правомірності проведення медичного експерименту на хворих особах та здорових добровольцях.
8. Відстоюється думка про доцільність легалізації еутаназії. Враховуючи право людини на відмову від лікування, пасивна еутаназія, в принципі, не суперечить законодавству України.
9. Частина 2 ст. 281 ЦК України звужує зміст права людини на життя, передбачений у ч. 3 ст. 27 Конституції України, якою право людини на самозахист не обмежене будь-якими засобами. Тому ч. 2 ст. 281 ЦК України слід привести у відповідність до Конституції України. Водночас, реалізація права на самозахист буде правомірною лише за умов дотримання загальних засад захисту цивільних прав, передбачених у ст. ст. 13, 19 ЦК України.
10. Питання можливості людини вимагати охорони та захисту права людини на життя нерозривно пов’язане із гарантіями цього права. Цивільно - правові гарантії посідають вагоме місце в системі юридичних гарантій права людини на життя.
11. Цивільно-правові гарантії права людини на життя умовно поділяються на такі групи:
а) правові норми, які формують сприятливі умови для реалізації права людини на життя. Ці норми розміщені у численних нормативно-правових актах, спрямованих на формування матеріального благополуччя, безпечного для життя людини природного та техногенного середовища, безпеки життєдіяльності людини у повсякденному житті та побуті, підтримання та рятування життя людини у випадку хвороби, а також збереження життя у надзвичайних ситуаціях;
б) правові норми, які усувають перешкоди в реалізації права людини на життя;
в) правові норми, які безпосередньо врегульовують права та обов’язки учасників суспільних відносин щодо реалізації права людини на життя та встановлюють межі його реалізації;
г) правові норми, які спрямовані на захист права людини на життя, встановлюють цивільно-правову відповідальність за його порушення.
12. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, оскільки згідно зі ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Однак, відшкодування шкоди державою здебільшого ставиться в залежність від передбачення відповідних коштів в Державному бюджеті України. Виходячи зі змісту ст. 3 Конституції України ці видатки Державного бюджету повинні передбачатись у першу чергу.
13. Пропонується переглянути перелік випадків можливості правомірного застосування зброї працівниками правоохоронних органів, передбачених Законом України “Про міліцію”, оскільки норма ч. 2 ст. 281 ЦК України, у відповідності до ст. 22 Конституції України, передбачає повну заборону позбавлення людини життя. В світлі цієї норми та норми ст. 2 Конвенції про захист прав людини та основних свобод застосування зброї у випадках, що виходять за межі самозахисту (в розумінні ст. 27 Конституції України), необхідної оборони чи крайньої необхідності не повинно допускатись.
Держава повинна вживати усіх необхідних позитивних заходів, спрямованих на охорону людського життя, а також впровадження у суспільну свідомість та практику діяльності державних органів ідеї найвищої соціальної цінності права людини на життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Азиатско-Тихоокеанская Декларация человеческих прав индивидов и народов // Советское государство и право. - 1998.- № 7. - С.111-113.
2. Актуальные проблемы суицидологии: Труды Московского научно-исследовательского ин-та психиатрии.- Т. 82. - М.,1978.- 236 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2т.-М.: Юрид. лит., 1981.-Т.1- 359 с.; 1982. - Т.2 -359 с.
4. Алстон Ф. Імператив прав людини // Кур’єр ЮНЕСКО.-1995.-грудень.-С.23-25.
5. Амосов Н. Спорное и бесспорное // Литературная газета.- 1968.- 21 февраля.
6. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій у схемах.- К.: Вентурі, 1996. –207 с.
7. Андрейцев В. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення // Право України.- 2001.- №4.- С. 8-13.
8. Антенатальная охрана плода (Вопросы невынашивания беременности и нарушений репродуктивной функции). -Иваново, 1974. – 123 с.
9. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини.- К.: "КМ Academia", 2000. – 261 с.
10. Антонюк 3., Маринович М. Щодо питання прав людини в Україні // Право України.-1995.-№2.-С. 44-46.
11. Ардашева Н. Понятие эксперимента в медицине и защита прав человека // Государство и право.- 1995.- №12.- С. 102 -107.
12. Арендар А. Деякі філософські аспекти права на життя і смертної кари // Право України.-1995.-.№5-6.-С.47-49 .
13. Афанасьева Е.Г. У истоков человеческой жизни: правовые аспекты.- М., 1994. – 36 с.
14. Abortion, Euthanasia, and the Need to Build a New "Culture of Life" // 12 Notre Dame J.L. Ethics & Pub. Pol'y.- Р. 527.
15. Бахтин С.В. О классификации прав человека, провозглашенных в международных соглашениях // Правоведение.- 1991.- № 2. – С. 27-32.
16. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина.- К.: Наукова думка, 2000.- 304 с.
17. Боднар Н. Людину може народити… мавпа? // Експрес.- 2001.- 6-13 грудня.- С. 21.
18. Боднарук М.І. Правові проблеми медичних експериментів з дослідами на людині // Науковий вісник Чернівецького університету. - 1996.- №4-5.- С. 342-347.
19. Бодяжина В.І. Акушерство.- К.: Вища школа, 1973.- С. 61.
20. Бойл К. Право на життя в практиці Європейського суду з прав людини // Адвокат.- 2001.- № 1-2.- С. 49-57.
21. Боровська І. Право фізичних осіб на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля // Право України. – 2004. - №9. – С. 58-60.
22. Бородин С., Глушков В. Уголовно-правовые проблемы эвтаназии // Советская юстиция.- 1992.- №9-10.- С. 34.
23. Бродин С. В., Михлин А. С. Мотивы и причины самоубийств // Актуальные проблемы суицидологии: Труды Моск. НИИ Психиатрии.-М.,1988.-Т.82.-С.32.
24. Бронин С. Я. Майданек на дому // Совершенно секретно.-1997.-№ 2.
25. Брусиловский А. И. Жизнь до рождения.- М.: 3нание, 1991.-223 с.
26. Бутон К. Медицинская этика: жить или умереть // Америка.- 1992.- №5 (426).- С. 4.
27. Brugger Winfriend. The Image of the Person in the Human Rights Concept // Human Rights Quarterly.-1996.- Vol.18, № 3.- P. 594-612.
28. Byrn R. Compulsory Lifesaving Treatment for the Competent Adult // Horan D., Mall D. Death, Dying and Euthanasia.- Frederick, 1980.- Р. 708-834.
29. Валько В. Право на життя // Юридичний вісник України. - 1997.- №13.- 27 березня-2 квітня.
30. Васютин В. Дроздов О. Смертний гріх во ім’я милосердя? // Поступ.- 2002.- №59.
31. Вергелес Т. Евтаназія -бути чи не бути? // Діло.-1997.-1-3 квітня.
32. Вергелес Т. Страждання людини поки що полегшують лише у Львові // Діло.-1997.-№ 25(547).-квітень.
33. Виленская Е.В., Дидоренко Э.А., Розовский Б.Г. Правовая охрана человека в окружающей среде.- Луганск, 1999.- 284 с.
34. Вільдхабер Л. Місце Європейського Суду з прав людини у європейському конституційному контексті // Вісник Конституційного Суду України. - 2000.- №1.- С. 56-59.
35. Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993-2002 р.р.). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПН України. Серія ІІ. Коментарі прав і законодавства. Вип. 3 / Редкол. П.М. Рабінович та ін. - Х.: Консум, 2003. - 463 с.
36. Wellman C. A Theory of Rights. Persons under Law & Morals.- Rowman & Allanheid Publishers, 1985.- 658 р.
37. When the State Kills... The Death Penalty v. Human Rights.-London: International Amnesty Publication, 1989.- 421 p.
38. Whitty Noel. The Mind, the Body, and Reproductive Health Information // Human Rights Quarterly.-1996.- Vol.18, № 1.- P.224-242.
39. Ганшин В. Дюймовочка по имени Сяо Цзяньцюань // Известия.- 1985.- 4 февраля.
40. Гладун З.С. Законодавство України про охорону здоров’я: поняття, зміст, проблеми і перспективи // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000.- №7.- С. 8-16.
41. Гладун 3.С. Право людини на життя і проблеми його юридичного забезпечення в Україні // Український часопис прав людини. - 1995.-№ 1.-С.47-54.
42. Гладун 3.С. Правове становище громадянина в галузі охорони здоров'я // Право України.-1994.-№ 10.-С.34-37.
43. Гладун 3.С. Соціально-філософські засади права людини на життя і право на смерть //Права людини в Україні.-К.-X.,1994.- Вип. 9.- С. 21-35.
44. Гладун О. Загальний огляд правовідносин в галузі охорони здоров’я // Актуальні проблеми правознавства (науковий збірник ЮІ ТАНГ).- Випуск 3.- Тернопіль, 2001.- С. 182-185.
45. Глушков В.А. Уголовно-правовые аспекты пересадки органов // Советское государство и право.- 1983.- №11.- С. 68-73.
46. Гончарук О. Гірка статистика // Діло.-1997.-1-3 квітня.
47. Горелик И.И. Правовые аспекты трансплантации органов и тканей // Советское государство и право.- 1968.- №9.- С.88- 93.
48. Гориславський К. Гарантії права людини на самозахист життя та здоров’я // Право України.- 2001.- №12.- С. 35-38.
49. Городецький Н., Кінаш О., Соловйов А. Громадянські права в Україні: процедура судового захисту.- Випуск 2.- Львів: Міжрегіональна економіко-правова академія, 1998.- 19 с.
50. Гражданский кодекс Российской Федерации от 30.11.1994 года // Российская газета.- 1994.- 08 декабря.
51. Гражданский кодекс Российской Федерации. С постатейным приложением материалов практики Конституционного Суда Российской Федерации, Верховного Суда Российской Федерации, Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации / Сост. Д.В. Мурзин. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2004. – 1024с.
52. Гражданско-правовая охрана интересов личности.- М., 1969.- С.58.
53. Грицкевич С. Екологічні права в системі конституційних прав людини і громадянина. // Право України. - 2001.- № 8.- С. 54-55.
54. Грищук В. Еутаназія: Pro et contra // Гармонізація законодавства України з правом Європейського союзу. – Львів, 2003. – С. 113-122.
55. Гулиев В.Е., Рудинский Ф.М. Социалистическая демократия и личные права.- М., 1984.- 190 с.
56. Гусев А.С., Сергеев Ю.П. Анатомия.- М.: Медицина, 1970.- С. 402.
57. Horan D., Mall D. Death, Dying and Euthanasia.- Frederick, 1980.- 834 р.
58. Давиденко Е. Живий?! Ану, доведи! // Юридичний вісник України. - 2004. - №14. - С. 13.
59. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка.- 1989.- Т. 1: А-З. - 699 с.
60. Денисов А.И. Общая система социалистической демократии.- М., 1975.- 284 с.
61. Долгий О., Задояний М. Щодо дослідження проблеми професійного ризику працівників підрозділів податкової міліції // Право України. - 2002.- №3.- С. 129-135.
62. Домбровська О. Зміст конституційного права на життя людини та громадянина // Право України. - 2002.- №5.- С. 37-38.
63. Донцов С.Е., Маринина М.Я Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. - М.: Юрид. лит., 1986. – 159 с.
64. Дргонец Я., Холендер П. Современная медицина и право.- М.: Юрид. лит., 1991.- 335 с.
65. Dijk P., van, Hoof G.J.H., van. Theory and Practice of the European Convention on Human Rights.- Deventer-Boston, 1990.- P.134-169.
66. Duncan S. Law’s Sexual Discipline : Visibility, Violence, and Consent // Journal of Law and Society.-1995.- Vol.22, № 3.- P.326-353.
67. Евтаназія // Древнегреческо-Русский словарь: В 2т. / Под ред. Соболевского. - М.: Госиздат иностранных и национальных словарей, 1958.-Т.1.- С. 690.
68. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг.- К., 1953.- С.70.
69. Європейська конвенція з прав людини / Пер. з англ., Є.М.Вишневського - К.: УПФ, 1995. – 38 с.
70. Эрделевский А.М. Критерии и метод оценки размера компенсации морального вреда // Государство и право.- 1997.- №4.- С. 5-12.
71. Erickson v. Dilgard. // Misc. 2d 27, 252 N.Y.S. 2d, 1962. - Vol. 44. – Р. 705.
72. Життя людей - неоціненне // Урядовий кур’єр. - 2002.- 1 березня.
73. Загальна Декларація прав людини / Міжнародні документи ООН з питань прав людини. - К.: УПФ, 1995. – 12 с.
74. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права.- Х.: Консум, 1996.- С. 106.
75. Законодавство України про охорону здоров’я: Збірник нормативних актів. - К.: КНТ, 2004. - 208 с.
76. Захаров Є.Ю. Право на життя: проблема смертної кари // Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського бюро захисту прав людини.- Вип. 9.- 1994.- С.9.
77. Заяць Н. Держава та охорона здоров’я // Право України.- 2000.- №10.- С. 21.
78. Зейц А. Возмещение морального вреда по советскому праву // Еженедельник советской юстиции.- 1927.- №47.- С. 1465.
79. Zansbery P. O Sprawah Ostateczyh.- Warszawa, 1967.- P. 86.
80. Иванюшкин А.Я., Дубова Е.А. Эвтаназия: проблема, суждения, поиск альтернативы // Вестник Академии медицинских наук СССР.- 1984.- №6.- С. 71-75.
81. Иоффе О.С. Личные неимущественные права в системе советского гражданского права // Государство и право.- 1996.- №7.- С.51-56.
82. Ісакович. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини // Український часопис прав людини.-1995.-№1.-С.23-28.
83. Искусственный аборт : Докл. науч. группы ВОЗ.-М.: Медицина,1980.-75с.
84. In re Yetter // Pa. D. & C. 2d. – 1973.- Vol. 62. – Р. 619.
85. Irwin K.E. Prospects for Justice: the Procedural Aspect of the Right to Life Under the European Convention on Human Rights and Its Applications to Investigations of Northern Ireland's Bloody Sunday // Fordham Int'l L.J. – 1998. - № 22. -1832 р.
86. Калитеевский П. Ф. Не врач, а убийца // Совершенно секретно.-1997.-№2.-С.15.
87. Кальченко Н.В. Право человека и гражданина на жизнь и его гарантии в Российской Федерации: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Екатеринбург, 1995.-11 с.
88. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.- К., 2000.- 337 с.
89. Клименко Я. Відшкодування моральної шкоди у кримінальному процесі // Право України. – 2000. - № 6. – С. 65-68.
90. Кобецька Н.Р. Екологічні права громадян України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / К., 1998.- 16 с.
91. Ковалев М.И. Право на жизнь и право на смерть // Государство и право.- 1992.- №7.- С. 68 - 75.
92. Коган В.Л. Правовые аспекты охраны здоровья // НТР, здоровье, здравоохранение.- М., 1984.- С. 187.
93. Кодекс законів про працю України. – Ужгород: Інформаційно-видавниче агентство „ІВА”, 2000. – 689 с.
94. Кодекс про шлюб та сім’ю України // Право України. – 1994. - №7-8. – С. 1- 34.
95. Кокіна В. Не принижувати людську гідність // Урядовий кур’єр. - 2001.- 21 грудня.
96. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. Посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 332 с.
97. Коментар до Конституції України / Ін-т законодавства Верховної Ради України; Редкол.: В.Ф. Опришко / Голова Л.Є. Горьовий. – К., 1996.- 375 с.
98. Коментар до Конституції України /Інститут законодавства Верховної Ради України 2-ге видання, виправлене та доповнене.- К., 1998.- 412 с.
99. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 04.04.1997 року [Електронний ресурс] // Законодательство Украины. – Электронные данные. – К., 2004. - №6. – 1 электрон. опт. диск.
100. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок / Міжнародні документи ООН з питань прав людини. – К.: УПФ, 1995. – 20 с.
101. Конвенція про права дитини / Міжнародні документи ООН з питань прав людини. - К.: УПФ, 1995. – 31 с.
102. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека // Дипломатический вестник. - 1995. - №7. – С. 30-37.
103. Кони А.Ф. К материалам о врачебной тайне // Врачебное дело.- 1928.- №6.- С. 10.
104. Кони А.Ф. Самоубийство в законе и жизни / Под общ. ред. А.М. Винавера, М.Н. Гернета и А.Н. Трайнина.- М.: Право и жизнь, 1923.- 26 с.
105. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка.- К., 1999.- 733.
106. Конституція (Основний Закон) України: Текст із змінами і доповненнями станом на 20 квітня 1993 р. - Львів, 1993. – 47 с.
107. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
108. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов та ін. - Х.: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 806 с.
109. Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства про права та свободи людини і громадянина: Навч. Посіб. / М.І. Хавронюк.- К., 1999.- 543 с.
110. Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посіб. / М.І. Хавронюк.- К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 384 с.
111. Корчевна Л.О. Компенсація моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав, у цивільному праві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Х., 1998.- 16 с.
112. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.- К., 2002.- 479 с.
113. Красавчикова Л.О. Право на жизнь // Вестник Гуманитарного университета.- Серия "Право".- 1996.- №1.- С. 25-32.
114. Крэнстон М. Права человека. Документы о правах человека.- Paris, 1975.- C. 43-45.
115. Кримінальний кодекс України // ВВР України. – 2001. - №25-26. – Ст. 131.
116. Кузнєцов Д., Максимик М., Соловйов А. Громадянські права в Україні.- Випуск 1.- Львів: Міжрегіональна економіко-правова академія, 1998.- 39 с.
117. Klapc J. Pravo na zivotnec prostredie a pravo zivotnego prostredia.- Bratislava, 1985.- S. 268.
118. Clark A. Abortion and the Pied Piper of Compromise // New York University Law Review.-1993.- Vol. 68, № 2.- P.265-330.
119. Conor G. The Politics of Abortions // Journal of Law and Society.- 1992.- Vol. 19, № 4.- P.441-454.
120. Kreimer S. The Law of Choice and Choice of Law : Abortion, the Right to Travel, and Extraterritorial Regulation in American Federalism // New York University Law Review.-1992.- Vol.67, № 3.- P.451-520.
121. Левит А. Бросившись спасать тонущего мальчика, одессит Алексей Тищенко сломал себе позвонок и стал инвалидом // Факты. - 2004. – 10 июня. – С. 6.
122. Лов’як О. Відшкодування майнової шкоди заподіяної в стані професійного ризику // Право України. - 2002.- №10.- С. 75-77.
123. Lebacqz K. Engelhardt T. Suicide. In: Horan D., Mall D. Death, Dying and Euthanasia.- Frederick, 1980.- Р. 690.
124. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР.- М., 1981.- 215 с.
125. Малеин Н. С., Малеина М. Н. Закон и охрана здоровья граждан.- М.: "Знание", 1986.- 62 с.
126. Малеин Н.С. О врачебной тайне // Советское государство и право.- 1981.- №8.- С. 79-86.
127. Малеин Н.С. О моральном вреде // Государство и право.- 1993.- №3.- С. 32-40.
128. Малеин Н.С. Охрана прав личности советским законодательством.- М.: Наука, 1985.- 168 с.
129. Малеин Н.С. Право на медицинский эксперимент // Советское государство и право.- 1975.- №11.- С. 35-41.
130. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан.- М.: Знание, 1991.- 126 с.
131. Малеина М. Н. О праве на жизнь // Советское государство и право.- 1992. -№2.-С.50-59.
132. Малеина М. Н. Право индивида на телесную (физическую) неприкосновенность // Государство и право.- 1993.- № 4.- С. 97-106.
133. Малек П. Морально-правовые аспекты клинического эксперимента. Медицинская этика и деонтология.- М.: Медицина, 1983. – 128 с.
134. Малиновский А. Имеет ли человек право на смерть? // Российская юстиция. - 2002. - №8. - С. 54-55.
135. Малько А.В. Политико-правовые проблемы смертной казни // Политология для юристов.- М, 1999.- С. 696-714.
136. Матузов Н.И. Право на жизнь как политическая проблема. // Политология для юристов.- М., 1999.- С. 661-696.
137. Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів / Упоряд. і наук. ред. Н. Б. Болотіна. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. - 410 с.
138. Международная амнистия сообщает: СССР: Перспективы отмены смертной казни // Советская юстиция.- 1992.- №2.- С. 7-9.
139. Методологія приватного права: Зб. Наук. праць / Редкол. О.Д. Крупчан та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 479 с.
140. Міжнародна конвенція з прав людини у сфері медицини / Пер. З англ.. Є.М. Вишневського. – К.: УПФ, 1995. – 14 с.
141. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права / Міжнародні документи ООН з питань прав людини. - К.: УПФ, 1995. – 37 с.
142. Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права / Міжнародні документи ООН з питань прав людини. - К.: УПФ, 1995. – 16 с.
143. Митрополит Андрій Шептицький про самовбивство // Мета.-1997.- № 11.
144. Мишина Т. М., Самохина Т. В. Социально-психологическое исследование родительских семей суицидентов / Социально - психологические исследования в психоневрологии.-М.,1980.-Т.93.-С.105-109.
145. Москаленко В.Ф. Нормативно-правовва база - основа діяльності медичних установ та закладів. // Бюллетень законодавства і юридичної практики України.- 2000.- №7.- С. 3-7.
146. McGovern C. Death Most Unnecessary // Citizen.- 2000.- August.- P. 16.
147. Meyer D.W. The Human Body and the Law.- 2nd Ed.- Edinburgh: Edinburgh University Press, 1990.- 548 р.
148. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
149. Неговский В. Этика оживления // Неделя.- 1975.- №25.
150. Нохрина М.Л. Гражданско-правовое регулирование личных неимущественных отношений, не связанных с имущественными. - СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 327 с.
151. Name // Weekly-Press.- 2002. - 03.06.- P. 1.
152. Newman M.E. Active Euthanasia in the Netherlands. - Amsterdam, 1997.- P.126.
153. New World Translation of the Holy Scriptures.- New York : Whatchtower Bible and Tract Society of New York, Inc., 1984.-1586 p.
154. О запрещении абортов, увеличении материальной помощи роженицам, установлении государственной помощи многосемейным, расширении сети родильных домов, детских яслей и детских садов, усилении уголовного наказания за неплатеж алиментов и о некоторых изменениях в законодательстве о разводах: Постановление ЦИК и СНК СССР от 27.06.1936 года // СЗ.-1936.-№ 34.-Ст.309.
155. Об искусственном прерывании беременности: Постановление Народного комиссариата здравоохранения и Народного комиссариата юстиции РСФСР от 16.11.1920 года // СУ.-1920.-№ 90.- Ст.471.
156. Об отмене запрещения абортов: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 23.11.1955 года //Ведомости Верховного Совета СССР.-1955.-№ 22.
157. О кладбищах и похоронах: Декрет Совета Народных Комиссаров от 07.12.1918 года // Известия ВЦИК Советов.-1918.-11 декабря (№271).
158. Олійник А.Ю. Деякі питання забезпечення органами внутрішніх справ недоторканості особи / Проблеми правознавства.- К., 1991.- С. 12-15.
159. Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту недоторканість: поняття та характерні риси // Право України.- 2000.- №12.- С. 33-36.
160. Он и она: смена ролей // Литературная газета.- 1986.- 15 октября.
161. О предмете советского гражданского права (к итогам дискуссии)// Советское государство и право, 1955.- №5.- С.60-78.
162. Орович Я. Женщина вь правь.-С.-Петербургь,1895.-317 с.
163. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 року //ВВР України. - 1993. - № 4. - Ст. 19.
164. Основи конституційного права України / За ред. В.В. Копєйчикова.- К.: Юрінком Інтер, 1998.-288 с.
165. Панченко О. “Смертних” статей у проекті КК вже нема // Закон і бізнес.- 1997.- 5 березня.
166. Пелещук А. П., Передерій В. Г. Філософські основи медичної етики та деонтології // Лікарська справа.-1994.-№3-4.-С.3-7.
167. Петрова Н. Проблема захисту прав дитини // Право України.-1994.- № 10.-С.33.
168. Погляд в iсторiю//Вiрую.-1997.-№4 (81).- лютий.
169. Погорілко В.Ф., Головченок В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - 52 с.
170. Положення про підрядні контракти у будівництві від 15.12.1993 року // Финансовая консультація. – 2001. – 03 червня.
171. Понарин В.Я. Защита имущественных прав личности в уголовном процессе России.- Воронеж, 1994.- 234 с.
172. Постанова Кабінету Міністрів України № 807 від 11.07.2001 року // Урядовий кур’єр. - 2001.- 18 липня.
173. Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип.9.-К.- X., 1994.-72 с.
174. Право людини на життя: європейський підхід та національний досвід // Адвокат.- 2001.- №1-2.- С.48-49.
175. Про аварійно-рятувальні служби: Закон України від 14.12.1999 року // ВВР України. - 2000. - № 4. - Ст. 25.
176. Про архітектурну діяльність: Закон України від 20.05.1999 року // ВВР України. - 1999. - № 31. - Ст. 246.
177. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20.03.2003 // ВВР України. - 2003. - № 25. - Ст.180.
178. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 08.02.1995 року // ВВР України. - 1995. - № 12. - Ст. 81.
179. Про встановлення відзнаки Президента України - ордена "За мужність": Указ Президента України від 21.08.1996 року // Урядовий кур'єр. - 1995. - № 67. – 06 травня.
180. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.1993 року // ВВР України. - 1994. - №11. - Ст. 50.
181. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23.09.1997 року // ВВР України. - 1998. - №50. - Ст. 302.
182. Про державну підтримку розвитку транспорту та шляхів сполучення загального користування: Постанова Кабінету Міністрів України № 109 від 22.02.1994 року // Урядовий кур'єр. - 1994. - №35-36. - 03 березня.
183. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23.12.1993 року // ВВР України. - 1994. - №11. - Ст. 51.
184. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 року // ВВР України. - 1994. - № 27. - Ст. 218.
185. Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25.03.1992 року // ВВР України. - 1992. - № 27. - Ст. 385.
186. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення: Закон України від 12.12.1991 року // ВВР України. - 1992. - №11. - Ст. 152.
187. Про заснування відзнаки Президента України "Орден Богдана Хмельницького": Указ Президента України від 03.05.1995 року // Урядовий кур'єр. - 1995.- №67. – 06 травня.
188. Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві: Постанова Пленуму Верховного Суду України №10 від 18.06.1999 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 - 2002./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - С. 31 - 35.
189. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 - 2002./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - С. 9 - 15.
190. Про затвердження Інструкції про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду: Наказ МОЗ України №31 від 19.02.1996 року // Зібрання постанов Уряду України. - 1996. - № 9. - Ст. 151.
191. Про затвердження Інструкції про застосування методу хірургічної стерилізації чоловіків: Наказ МОЗ України № 190-399 від 10.08.1994 року / Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. – С. 283.
192. Про затвердження Інструкції про порядок проведення операції штучного переривання вагітності ранніх строків методом вакуум - аспірації: Наказ МОЗ України № 111 від 28.06.1994 року // Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - № 4. - Ст. 75.
193. Про затвердження інструкцій про порядок проведення операції штучного переривання вагітності та про порядок проведення операції штучного переривання вагітності ранніх строків методом вакуум – аспірації: Наказ МОЗ України від 28.06.1994 року // Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - № 4. - Ст. 75.
194. Про затвердження Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку: Наказ МОЗ України № 226 від 25.09.2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. - № 42. – Ст. 1804.
195. Про затвердження Наказу про надання медичної допомоги особам, що потребують зміни (корекції) статевої належності: Наказ МОЗ України №279/1304 від 10.06.1996 року / Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. - С. 287 - 288.
196. Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України №382 від 28.12.1991 року: [Електронний ресурс] // Законодательство Украины. – Электронные данные. – К., 2004. - №6. – 1 электрон. опт. диск (CD ROM).
197. Про затвердження Положення про відзнаку Президента України - медаль "За військову службу Україні": Указ Президента України від 05.10.1996 року // Урядовий кур'єр. - 1996. - №201-202. – 24 жовтня.
198. Про затвердження Положення про дозвільну систему: Постанова Кабінету Міністрів України №576 від 12.10.1992 року: [Електронний ресурс] // Законодательство Украины. – Электронные данные. – К., 2004. - №6. – 1 электрон. опт. диск (CD ROM).
199. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 „Фінансові інвестиції”: Наказ Міністерства фінансів України №559 від 30.11.2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. - №21. – Ст. 870.
200. Про затвердження Порядку обстеження осіб які потребують зміни (корекції) статевої належності: Наказ МОЗ України № 57 від 15.03.1996 року / Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. - С. 293 - 296.
201. Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків: Постанова Кабінету міністрів України № 472 від 23.06.1993 року // Урядовий кур’єр. - 1993.- 15 липня. - № 105 – 106.
202. Про затвердження Статуту Морської аварійно-рятувальної служби та її фінансування: Наказ Міністерства транспорту України №748 від 31.10.2001 року // Транспорт України - нормативне регулювання. - 2001. - 21 листопада.
203. Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання: Закон України від 14.01.1998 року // ВВР України. - 1998. - №22. - С. 139.
204. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 року // ВВР УРСР. - 1991. - № 30. - Ст. 379.
205. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України від 15.02.1995 року // ВВР України. - 1995. - № 10. - Ст. 62.
206. Про зону надзвичайної екологічної ситуації: Закон України від 13.07.2000 року // ВВР України. - 2000. - № 42. - Ст. 348.
207. Про лікарські засоби: Закон України від 04.04.1996 року // ВВР України. – 1996. - № 22. – Ст. 86.
208. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 року// Голос України. – 2004. -03 серпня.
209. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 року // ВВР України. – 1991. - № 4. - Ст. 20.
210. Про об’єкти підвищеної небезпеки: Закон України від 18.01.2001 року // ВВР України. - 2001. - № 15. - Ст. 73.
211. Про оголошення окремих районів Закарпатської області зоною надзвичайної екологічної ситуації: Указ Президента України від 09.03.2001 року // Урядовий кур'єр. - 2001. - № 45. – 14 березня.
212. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 року // ВВР України. - 1992. - № 22. - Ст. 303.
213. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16.10.1992 року // ВВР України. - 1992. - № 50. – Ст. 678.
214. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 року // ВВР України. - 2001.- №30.- Ст. 142.
215. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 року // ВВР України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.
216. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 року // ВВР України. - 1992. - № 49. - Ст. 668.
217. Про питну воду та питне водопостачання: Закон України від 10.01.2002 року // ВВР України. - 2002. - № 16. - Ст. 112.
218. Про пожежну безпеку: Закон України від 17.12.1993 року // ВВР України. - 1994. - № 5. - Ст. 21.
219. Про планування і забудову територій: Закон України від 20.04.2000 року // ВВР України. - 2000. - № 31. - Ст. 250.
220. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994 року // ВВР України. - 1995. - № 1. - Ст.1.
221. Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.11.1993 року // Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - № 4. - Ст. 75.
222. Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.1997 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 - 2002./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - С. 19 - 23.
223. Про поширення чинності пункту 3 Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів Служби безпеки України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю: Постанова Верховної Ради України від 07.05.1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- №28.- Ст. 138.
224. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.03.1992 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 - 2002./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - С. 110 - 128.
225. Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 - 2002./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - С. 101 - 109.
226. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07.1997 року // ВВР України. – 1997. - № 40. -