ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ

Краткое описание

З м і с т

Вступ
Розділ 1. Формування засад визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій
1.1. Становлення підходів до визнання цивільно-правового статусу релігійних організацій у римському праві
1.2.Трансформація засад визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій в Україні
Висновок до першого розділу
Розділ 2. Поняття та ознаки релігійної організації як юридичної
особи
2.1. Поняття та види релігійних організацій
2.2. Ознаки релігійної організації як юридичної особи
2.3. Створення та припинення релігійних
організацій
Висновки до другого розділу
Розділ 3. Основна та допоміжна діяльність релігійних організацій
3.1. Поняття релігійної діяльності, її основні форми
3.2. Благодійна діяльність релігійних організацій
3.3.Освітня діяльність релігійних організацій
Висновок до третього розділу
Висновки
Список використаних джерел

В с т у п
Актуальність теми. Офіційне проголошення стратегічного шляху розвитку України як демократично орієнтованої соціальної та правової держави поставило перед правовою наукою низку важливих завдань, пов’язаних з практичною реалізацією ряду конституційних положень. Права i свободи людини, їх гарантії визначають зміст та спрямованість дiяльностi держави. Конституційно закріплене право громадян на свободу світогляду і віросповідання, проголошене у ст. 35 Конституції України, потребує створення правових механізмів його реалізації.
Останнім часом вплив церкви, релігійних норм і цінностей на життя суспільства у постсоціалістичних державах помітно посилився. Це пояснюється певною мірою істотними змінами умов життєдіяльності і підходом до релігії як до фактору духовного відродження народів. Природно, це зумовлює і підвищення інтересу науковців до питань визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій.
Аналіз міжнародного законодавства і практики закріплює та дозволяє виокремити два основних види статусу Церкви та релігійних організацій у відповідності до конституційних норм у державі: 1) Державна Церква та релігія, закріплення її привілейованого становища порівняно з релігійними організаціями інших віросповідань; 2) Режим відокремлення Церкви (релігійних організацій) від держави і школи від Церкви (релігійних організацій).
В Україні Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа від Церкви і релігійних організацій. Релігійні організації є учасниками цивільних правовідносин. Більшість із них набуває статусу суб’єкта права через визнання за ними прав юридичної особи, а з ускладненням суспільних взаємозв’язків їх значення постійно зростає, оскільки вони, як правило, представляють групові, а не індивідуальні інтереси. Значення релігійної організації як юридичної особи полягає в тому, що вона є формою існування у вигляді колективного суб’єкта права.
Незважаючи на прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», багато питань, пов’язаних з діяльністю Церкви та релігійних організацій, залишилося не визначеними, зокрема її цивільно-пра- вовий статус, порядок та підстави її створення, реєстрації, здійснення нею основної діяльності та діяльності, яка не відповідає основній меті Церкви.
Законодавча концепція надання Церкві та релігійним організаціям статусу юридичної особи формувалася в умовах панування державної власності, адміністративно-командних методів розподілу матеріальних благ, домінування державних інтересів над приватними і тому не відповідає вимогам сьогодення.
Релігійні організації є лише окремими організаційно-правовими формами юридичних осіб. Тому сама ця категорія як первинна, базова, має бути належним чином оформлена законодавчо, оскільки для цього недостатньо правки тексту закону з точки зору поліпшення його термінології. Передусім є необхідним аналіз потреб, що задовольняються Церквою та релігійною організацією як юридичними особами для забезпечення їх здійснення правовими засобами моделювання закону. Лише у цьому випадку правове вираження явища буде відповідати його соціальній сутності.
Тому основні напрямки дослідження цивільно-правового статусу Церкви та релігійної організації та особливості надання їм статусу юридичної особи вбачаються у виявленні реальних соціальних відносин, що знаходять своє вираження у цій правовій категорії.
Проблема надання Церкві та релігійним організаціям статусу юридичної особи виникла не тільки в Україні. У квітні 2002 р. Парламентська Асамблея ради Європи закликала постсоціалістичні країни «гарантувати всім церквам, релігійним асоціаціям, центрам та організаціям статус юридичної особи».
Таким чином, актуальність дослідження зумовлюється необхідністю аналізу цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій в умовах формування ринкової економіки, громадянського суспільства, правової держави.
Відсутність системного комплексного наукового дослідження цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій, стан законодавчого визначення та регулювання цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій зумовили необхідність та доцільність здійснення цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямків наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2001 – 2005 роки «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101U0001195). Тема дисертації безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми «Традиції приватного права України».
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є визначення та аналіз цивільно-правового статусу Церкви та релігійної організації. При розкритті цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій необхідно з’ясувати їх призначення в суспільстві та місце в системі суб’єктів права, ознаки Церкви та релігійної організації, особливості створення та державної реєстрації і припинення діяльності релігійних організацій, розглянути види діяльності Церкви та релігійних організацій.
Цілями дослідження було:
проаналізувати основні етапи розвитку і становлення законодавчої бази України з питань цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій;простежити співвідношення понять «Церква» та «релігійні організації» з урахуванням особливостей створення та припинення їх діяльності як юридичних осіб; систематизувати і надати комплексний аналіз діяльності Церкви та релігійних організацій як діяльності, пов’язаної з основною метою, так і діяльності, яка не відповідає основній меті діяльності Церкви та релігійних організацій.
Відповідно до поставленої мети зроблено спробу вирішити такі задачі:
– проаналізувати основні історичні етапи еволюції цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій з огляду на процес розвитку і реформування цивільного і цивільно-процесуального законодавства України;
– систематизувати положення законодавства щодо цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій з метою надання визначення понять «Церква» та «релігійні організації» за цивільним правом України та визначення їх правового статусу;
– проаналізувати співвідношення понять «Церква» та «релігійні організації»;
– здійснити класифікацію видів релігійних організацій ;
– проаналізувати ознаки релігійної організації як юридичної особи;
– систематизувати підстави виникнення та припинення діяльності релігійної організації з урахуванням їх особливостей;
– розкрити зміст права Церкви та релігійної організації, враховуючи специфіку їх основної діяльності, та його обґрунтування через призму цивільного законодавства України та церковних правил;
– проаналізувати можливість та наслідки зайняття Церквою та релігійними організаціями доброчинною, освітньою та господарською діяльністю та, враховуючи зроблені висновки, розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення цивільного, та цивільно-процесуального законодавства та законодавства, які регламентують діяльність комітетів у справах релігії та практики їхнього застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу створення та діяльності Церкви та релігійних організацій в період історичного формування та сучасного розвитку.
Предметом дослідження є система нормативних актів сучасного цивільного та цивільно-процесуального законодавства України, а також Стародавнього Риму, Російської імперії, УРСР та сучасного законодавства країн ближнього та дальнього зарубіжжя, що регулювали та регулюють цивільно-правовий статус Церкви та релігійних організацій. У ході дослідження аналізується також судова практика стосовно цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій з урахуванням їх діяльності.
Методи дослідження. У процесі дослідження застосовано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналіз, синтез, індукція, дедукція) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). За допомогою діалектичного методу досліджували розвиток вчення про Церкву та релігійні організації як юридичні особи, їх функції на різних стадіях суспільного розвитку. Ця категорія розглядається у взаємозв’язку з історичними умовами, в яких вона формувалася. Застосування системного методу дозволило визначити цивільно-правовий статус Церкви та релігійних організацій як юридичних осіб, їх співвідношення з іншими правовими категоріями, зокрема організаційно-правовими формами. Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні положення про Церкву та релігійні організації, судова практика. Висновки, одержані за допомогою методів індукції та дедукції під час аналізу правового статусу Церкви та релігійних організацій як юридичних осіб, поширювалися на всі види та, навпаки, загальні результати використовувалися для пояснення природи окремих видів. За допомогою порівняльно-правового методу досліджувалося законодавство щодо Церкви та релігійних організацій в різних правових системах, порівнювалося з національним законодавством, що дозволило сформулювати пропозиції щодо запозичення окремих норм у вітчизняну правову систему. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм. Усі названі та деякі інші методи використовувалися для здійснення повного і всебічного аналізу державно-правової практики, юридичних норм, ознак досліджуваного правового явища. Саме цивілісти першими звернули увагу на необхідність дослідження цієї категорії.
Науково-теоретичною базою дослідження є наукові роботи вчених цивілістів, теоретиків, соціологів, теологів: О.А.ºАмбросімова, Г.Ю.ºАфонова, С.Н.ºБратуся, М.Ю.ºВаряса, І.І.ºВласовського, П.І.ºГараджи, В.П.ºГрибанова, Д.В.ºДождьова, Г.О.ºДрузенка, В.І.ºЄленського, Н.В.ºКозлової, І.М.ºКучеренко, Д.К.ºСтраховського, М.С.ºСуворова, С.А.ºТокарєва, Є.О.ºХаритонова, В.О.ºЦипіна, І.М.ºЯблокова, Л.В.ºЯрмола та ін.
Питання дослідження статусу релігійних організацій привертали увагу багатьох учених. Але їх перш за все цікавило питання взаємовідносин держави і релігійних організацій в Україні та інших країнах, а також перспективи їх розвитку. Слід зазначити факт відсутності вітчизняних монографічних досліджень з питань цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій за роки незалежності як на теренах України, так і в країнах ближнього зарубіжжя.
Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавства деяких зарубіжних країн. У ході дослідження опрацьовувалася також монографічна та навчальна література, у тому числі іноземна, використовувалися постанови Пленуму Верховного Суду України, судова практика.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на рівні дисертаційного дослідження здійснено спробу самостійного та комплексного наукового аналізу цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій як юридичних осіб, правових та практичних проблем, пов’язаних із визначенням їх цивільно-правового статусу за чинним законодавством України.
Найістотніші результати дослідження, які являють собою внесок у розробку означеної проблеми, полягають у такому:
уперше:
– визначено тенденції трансформації засад цивільно-правового статусу релігійних організацій в Україні, які полягають у тому, що цивільно-правовий статус релігійних організацій змінювався в залежності від історичних та політичних впливів та від ставлення держави до них. Релігійним організаціям за різних історичних періодів були притаманні риси юридичних осіб як приватного, так і публічного права;
– надано юридичне визначення понять «Церква» та «релігійні організації» як учасників цивільних відносин, в результаті чого можна зробити висновок, що Церква і релігійні організації є самостійними суб’єктами цивільного права, які не повинні ототожнюватися між собою;
– під Церквою запропоновано розглядати структуроване релігійне об’єднання з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципові з регламентацією відносин всередині нього, а також з релігійними чи світськими організаціями;
– під релігійними організаціями запропоновано розглядати систему різновидів організаційно оформлених релігійних об’єднань, що мають управлінські та виконавчі органи, чітку структуру, яка забезпечується змістом релігійної парадигми і культу;
– запропоновано авторську класифікацію типів та видів релігійних організацій, згідно з якою типами релігійних організацій є секта, деномінація, харизматичний культ, а видами – релігійне об’єднання, релігійна група, монастирі, братства, духовні навчальні заклади;
– здійснюється розмежування між релігійною та нерелігійною діяльністю. При цьому увага акцентується на тому, що релігійна діяльність регламентується нормами церковного права та внутрішніми актами релігійних організацій, тоді як на нерелігійну діяльність у галузі цивільних відносин поширюються норми цивільного законодавства;
– вноситься пропозиція стосовно чіткого розмежування між професійною релігійною та непрофесійною релігійною освітою та необхідності визначення ознак релігійної освіти і внесення змін до Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
набули подальшого розвитку та аргументації:
– висновок про те, що релігійні організації фактично наділено ознаками юридичної особи, а саме: організаційною єдністю, наявністю відокремленого майна, самостійною майновою відповідальністю та виступом у цивільному обігові від свого імені;
– положення про необхідність зменшення кількості членів релігійної організації, необхідних для реєстрації та отримання релігійною організацією статусу юридичної особи;
– ідея, відповідно до якої Церква як суб’єкт цивільних правовідносин не потребує державної реєстрації на підставі норм міжнародного законодавства;
– положення про те, що відмова від подвійної реєстрації релігійних організацій передбачає у подальшому отримання висновку релігійної експертизи, який має вважатися однією з умов для внесення релігійної організації до Єдиного державного реєстру;
– теза про необхідність прийняття положення «Про обов’язкову державну етнографічну та релігієзнавчу експертизу» та затвердження переліку осіб, які мають право на її проведення. Перелік осіб, які можуть бути експертами, не повинен обмежуватися представниками тих чи інших релігійних конфесій, а має включати в себе спеціалістів: істориків, юристів, психологів та лікарів;
– теза стосовно заборони діяльності Церкви та релігійних організацій та їх ліквідації, враховуючи, що ліквідувати та заборонити можливо лише діяльність релігійних організацій. Натомість Церква як самостійний суб’єкт права не перестає існувати навіть у разі відсутності своїх прихильників;
– висновок, що благодійна діяльність релігійних організацій потребує належного законодавчого врегулювання, у тому числі й у галузі цивільного права.
Висновки та рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства можуть бути використані в законотворчій діяльності та у правозастосовчій практиці.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у його спрямованості на усунення прогалин у законодавстві і науці цивільного права. Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути застосовані в навчальному процесі, при викладанні навчальних дисциплін «Цивільне та сімейне право України», «Порівняльне цивільне право» та ін. Незважаючи на дискусійний характер окремих положень дисертації, вони можуть стати підґрунтям для подальших наукових досліджень.
Апробацiя результатiв дисертацiї. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, де проведено її обговорення. Положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли втілення в лекціях і семінарських заняттях в Одеській національній юридичній академії.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на: звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (22 – 23 квітня 2004 р., м. Одеса); звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (22 – 23 квітня 2005 р., м. Одеса ); конференції «Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем» (17 березня 2006 р., м. Одеса); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його правового регулювання» ( 18 – 19 листопада 2005 р., м. Одеса); у Тезах доповідей Міжнародної наук.- метод. конфер. «Римське право і сучасність» (19 – 20 травня 2006 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції «Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії» ( 3 вересня, 2006
р., м. Одеса); Міжнародній конференції «Наука и религия в духовном возрождении общества» ( 25 – 27 листопада 2006 р., м. Одеса ); Міжнародній науково-практичній конференції «Другі Прибузькі читання» (24 – 25 листопада 2006 р., м. Миколаїв).
Публiкацiї. Основні теоретичні та практичні результати роботи знайшли відображення автором у 6 статтях, 5 з яких опубліковані у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, а також у тезах виступів на наукових конференціях.

Список литературы

Висновки
У дисертаційному дослідженні зроблено теоретичне узагальнення і вироблені нові наукові підходи до вирішення завдань суть яких зводиться до комплексного дослідження цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій на основі яких досліджено проблеми, які пов’язані з особливостями формування статусу юридичної особи для Церкви та релігійної організації, визначення понять Церква та релігійна організація та характеристика їх видів, та визначивши основні напрямки діяльності, більш ґрунтовно проаналізовані, культова, благодійницька та освітня, і запропоновано шляхи вдосконалення вітчизняного законодавства з метою належного нормативного визначення та врегулювання цивільно-правового статусу релігійних організацій, їх типів та діяльності в Україні.
На основі проведеного дослідження авторкою зроблені наступні загальні висновки:
1.Правова модель юридичних осіб, які діють в релігійній сфері, вперше з’явилася в римському праві, причому суттєвий вплив на процес формування організаційно-правових форм сучасних релігійних організацій здійснювали колегії жерців. На перших етапах становлення їх можна характеризувати як культові общини. Перетворення культової общини в релігійну організацію відбувається тоді, коли в її структурі з’являється прошарок служителів культу з закріпленим соціальним статусом, розроблене єдине віровчення, яке носить нормативний характер, відбувається виконання певних соціальних функцій, як по відношенню до членів цієї організації, так і до більш широких соціальних утворень, і держави. Формування інституту Церкви в християнстві в повній мірі відображає загальні закономірності інституціоналізації культових систем. Церква як суспільний інститут оформлюється в Римській імперії в 2-5 ст. нової ери. В Римі Церкви, богоугодні заклади, монастирі були наділені правоздатністю, яка відокремлювалась від правоздатності фізичних осіб, які входили до її складу, було розроблено засоби реалізації штучної дієздатності. Церковним установам надавалась модель інституту. Церква стала виступати як автономний нормотворчий інститут в суспільстві.
2. На теренах Російської імперії однозначно визначити процес формування цивільно-правового статусу релігійних організацій досить важко. Так як починаючи від язичництва і до Жовтневої революції цивільно-правовий статус Церкви змінювався в залежності від суспільно-історичної формації. В цей період існувала державна релігія, з врахуванням цього моменту і визначався статус Церкви в державі. Після Жовтневої Революції змінюється ставлення до Церкви як інституції, яка тривалий час ототожнювалася з державною владою і була наділена певним колом повноважень.
–Православна Церква декретом 1918 року «Про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви» була відокремлена від держави ,але при цьому не отримала прав приватного релігійного товариства;
– гетьманський період в житті православної Церкви був надзвичайно плідний і повчальний. Аналізуючи вказаний період можемо визначити, що Православна Церква була наділена статусом юридичної особи публічного права;
– в 30-ті роки Церква та релігійні організації не користувалися правами юридичної особи, обмежувалися майже в усіх видах діяльності, включаючи культову.
– незважаючи на визначну роль Церкви під час Великої Вітчизняної війни, цивільно-правовий статус не змінюється. Церква отримує відносні умови для свого існування через адміністративні розпорядження влади. Радою Народних Комісарів прийнята секретна постанова, якою надавалося право виконавчим органам релігійних організацій «право обмеженої юридичної особи».
– Прийнятий указ Президії Верховної Ради СРСР, яким скасовувалося формулювання «Постанови» 1929 року «релігійні об’єднання і групи віруючих не користуються правом юридичної особи». Але не декларувалося і присвоєння релігійним об’єднанням такого права.
– Конституція СРСР 1977 року ніяких змін стосовно статусу релігійних спільнот не вносила.
Закон Про свободу совісті і релігійні організації від 1 жовтня 1990 року, затвердив за окремими приходами, церковними установами, в тому числі і Патріархією – права юридичної особи. У релігійних з’являється право мати на праві власності нерухомість, захищати свої інтереси в судовому порядку, релігійні організації отримали змогу брати участь в суспільному житті і використовувати засоби масової інформації. Держава визнає право релігійної організації на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам.
3. З аналізу нормативних документів про Церкву та релігійні організації можна зробити загальний висновок, що відповідно до цивільного законодавства України доречно запровадити таке родові поняття як Церква та релігійні організації, а саме: «Церква –це самостійне структуроване релігійне об’єднання наділене статусом юридичної особи з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципі з регламентацією відносин всередині нього, а також з релігійними чи світськими організаціями »; «Релігійні організації – це система різновидів організаційно оформлених релігійних об’єднань, що мають управлінські й виконавчі органи, чітку структуру, яка забезпечується змістом релігійної парадигми і культу».
4. На підставі проведеного дослідження також можна зробити висновок про те, що типами релігійних організацій є секта, деномінація та харизматичний культ. Видами релігійних організацій у відповідності до Закону вважаємо релігійне об’єднання, релігійну групу, монастирі, братства.
5. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про свободу віросповідання та релігійні організації», релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійній організації як юридичній особі притаманні наступні ознаки: організаційна єдність, майнова відокремленість, самостійна майнова відповідальність, та виступ в цивільному обігу від свого імені. Церква не наділена рисами які б характеризували її як юридичну особу. Для Церкви характерні організаційна єдність, майнова відокремленість, а от відносно самостійної майнової відповідальності та виступу у цивільному обороті від свого імені виникають проблеми, так як приходи наділені статусом юридичної особи і виступають від свого імені, а не від імені Церкви .
6. Релігійні організації повинні без перешкод звертатися за отриманням статусу юридичної особи, виконуючи тільки ті вимоги, які передбаченні чинним законодавством. В зв’язку з цим виникає необхідність зменшення кількості членів релігійної організації необхідних для реєстрації та отримання релігійною організацією статусу юридичної особи, так як не кількість послідовників, а саме мета створення релігійної організації – для сповідання віри обумовлює специфічний характер цивільної правосуб’єктності релігійної організації.
7. З аналізу міжнародно-нормативних актів про визначення цивільно-правового статусу Церкви можна зробити наступний висновок : «Церква, яка належить до будь-якого віросповідання, повинна користуватися захистом, який відповідає її меті та завданням, для яких вона призначена, якщо Церква була створена у відповідності до законів своєї релігії, то вона вправі здійснювати такі ж законі дії, як і звичайні юридичні особи; тобто вона не повинна надавати документ, який визначає, що вона отримала статус юридичної особи у відповідності з формальностями, які передбаченні законом».
8. Проаналізувавши нормативні акти відносно особливостей реєстрації релігійних організацій пропонується не тільки ліквідувати існуючу правову колізію між Законами, але й вирішити проблему подвійної реєстрації, запропонувавши внести зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб–підприємців».
9.На підставі проведеного дослідження також можна зробити висновок про те, що за змістом чинного законодавства визначення релігійного характеру релігійних організацій проводиться на підставі засновницьких документів, що є недостатнім. В зв’язку з цим вважаємо за необхідне розробити проект Закону «Про державну релігієзнавчу та етнографічну експертизу», відповідно до якого реєстрація релігійних організацій повинна відбуватися на підставі висновку про «історію виникнення, форми та методи діяльності, відносини між керівництвом та членами релігійної організації до загальнолюдських цінностей».
10. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не допускає ліквідації релігійних організацій на підставі формальних ознак і наводить вичерпний перелік. Церкву як фактично існуючий самостійний суб’єкт права неможливо ліквідувати або заборонити її діяльність, враховуючи, те що вона не перестає існувати навіть у випадку відсутності своїх послідовників.
11. Проаналізувавши норми чинного законодавства стосовно діяльності релігійних організацій, ми прийшли до наступного висновку: для релігійних організацій основною є релігійна (культова) діяльність. Ця діяльність носить досить специфічний характер і відповідно Церква та релігійні організації мають визначену специфіку своїх прав які пов’язані із сповідуванням та поширенням віри.
12. На основі теоретичного аналізу особливостей благодійної діяльності, ми прийшли до наступних висновків: благодійна діяльність релігійних організацій здійснюється з релігійних спонукань і пов’язана з членством в релігійній організації, крім того вона повинна відповідати статуту. Релігійні організації-можуть бути засновниками самостійних благодійних організацій, та мають право проводити благодійну діяльність як самостійно, так і разом з відповідними благодійними організаціями.
13. В результаті дисертаційного дослідження вважаємо, що релігійна освіта є особливим видом освіти, але на неї повинно розповсюджуватися норми законодавства про освіту. Розмежування релігійної освіти на загальну та спеціальну надасть змогу чіткого законодавчого врегулювання загальна релігійна освіта направлена на формування у осіб, які навчаються релігійного світосприйняття, а професійна релігійна освіта здійснюється з метою підготовки служителів і персоналу для подальшого працевлаштування.
Запропоновано внести зміни до таких нормативних актів:
– проект Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»:
а) у ст. 1. Закону «Визначення основних термінів та понять» викласти визначення Церкви та релігійних організацій у такій редакції: «Церква – це самостійне структуроване релігійне об’єднання з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципові з регламентацією відносин всередині нього, а також з релігійними чи світськими організаціями. Релігійні організації – це система різновидів організаційно оформлених релігійних об’єднань, що мають управлінські й виконавчі органи, чітку структуру, яка забезпечується змістом релігійної парадигми і культу». Церква, яка належить до будь-якого віросповідання, повинна користуватися захистом, який відповідає її меті та завданням, для яких її призначено. Якщо Церкву було створено у відповідності до законів її релігії, вона вправі здійснювати такі ж законні дії, як і звичайні юридичні особи, тобто вона не повинна надавати документ, який визначає, що вона отримала статус юридичної особи у відповідності до формальностей, що передбачені законом. У зв’язку з цим надати статусу юридичної особи Церкві, а не окремим приходам, єпархіям і т.д., передбачивши, що Церква здійснює свою діяльність, керуючись своїми статутами, оскільки це не суперечить чинному законодавству;
б) доповнити ст. 4 Закону «Право на свободу совісті та віросповідання»: «правом на отримання релігійної освіти», оскільки освітня діяльність релігійних організацій, яка відповідає основній меті і спрямована на задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру є загальною і регулюється нормами Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;
в) доповнити ст. 15 Закону «Реєстрація статутів (положень) релігійних
організацій»: «Обов’язковою умовою державної реєстрації релігійної організації є надання необхідних матеріалів для проведення релігієзнавчої експертизи. У разі проходження експертизи документи передаються у відділ державної реєстрації фізичних та юридичних осіб».
– Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців»:
Внести зміни до ст. 3 Закону «Сфера дії Закону» передбачивши, що «дія цього Закону не поширюється на державну реєстрацію релігійних організацій, оскільки спеціальним законодавством для них передбачений особливий порядок державної реєстрації».
– Закон України «Про освіту»:
Передбачити в Законі: «факультативне вивчення релігії у державних школах та існування приватних шкіл під патронатом релігійних організацій, прирівняти вчителів релігії до вчителів загальноосвітніх шкіл з метою надання права користуватися вчительськими правами та пільгами, і змоги учнями отримувати дипломи державного зразка».
Визначити статус духовних навчальних закладів і вдосконалити правове регулювання освітньої діяльності, яка ними здійснюється.
– Чинний ЦК України:
Доповнити ЦК України статтею 85-1 «Церква та релігійні організації», яку викласти у такій редакції: «Церква є самостійним суб’єктом цивільних правовідносин та наділена статусом юридичної особи. Релігійні організації – це система різновидів організаційно оформлених релігійних об’єднань, що мають управлінські та виконавчі органи, чітку структуру, яка забезпечується змістом релігійної парадигми і культу. Релігійні організації наділені статусом юридичної особи».

Список використаних джерел :

Нормативні акти:
1.Декларація ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії, чи переконань. Права людини(основні міжнародно-правові документи) :Зб. док. / Упоряд. Ю. К.Качуренко.–К.:Наук. думка,1989.––248 с.
2.Конвенція про захист прав людини і основних свобод. Права людини (основні міжнародно-правові документи) : Зб. док. / Упоряд. Ю.К.Качуренко. –К.: Наук. думка, 1989. – 248 с.
3.Конвенція про свободу асоціацій і захист права на організацію.//Права людини(основні міжнародно-правові документи):Зб. док./ Упоряд.
Ю.К. Качуренко .–К.: Наук.думка,1989. –248 с.
4.Конституція України .Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.\\ Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30. – Ст.141
5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. //Голос України.-2003.-№45–46. –12 березня 2003 р. ; №47–48. –13 березня 2003 р.
6. Про свободу совісті та релігійні організації : Закон України від 23 квітня 1991р.//Відомості Верховної Ради УРСР. –1991. –№ 25.
7.Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців» :Закон України від 25.03.2005// Відомості Верховної Ради України . –-2005. –№ 7250
8.Про альтернативну (невійськову )службу: Закон України від 12 грудня 1991 р. //Відомості Верховної Ради України. –1992. –№15. –Ст.188
9.Про освіту : Закон України від 23 травня 1999 р.// Відомості Верховної Ради України. –1991. –№34. –Ст.451.
10.Про вищу освіту :Закон України від 17 січня 2002 р.// Відомості Верховної Ради України. –2002. –№20. –Ст.134.
11. Про об’єднання громадян: Закон України// Відомості Верховної Ради України. –1992. –№34. –Ст.504.
12. Про затвердження змін до переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями» Наказ МОН України //Відомості Верховної Ради України №363 від 16.02.2005
13. Положення про релігійні об’єднання в Українській РСР. Затв. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1.10.1976р.//Відомості Верховної Ради УРСР. –1976. –№46.;
14.Про свободу совісті і релігійні організації. Закон Республіки Вірменія/ ВВСМ.9С–0333– 1
15.Про свободу віросповідань і релігійних організаціях. :Закон Республіки Білорусь/Відомості Верховного Совєта Бедарусь 31 жовтня 2002 Р. №137–3 ;
16.Гражданский кодекс Российской Федерации . Часть 1 СЗ РФ.1995.№21. –С.1930;
17. Порядок проведения государственной религиоведческой экспертизы. Утвержден Постановлением Правительства Российской Федерации от 3.06.1998 года № 565 // Собрание законодательства.1998.№23.Ст.2560;
18.Проект Закону України від 22.12.2000»Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації» (представлений народним депутатом України В.С.Журавським) // http:// oracle2.rada.gov.ua;
19.Проект Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 25.03.2002 р.№8-869/13 р.№1281
20.Проект Закону України « Про непідприємницькі організації»від 14.05.2002/ http://www.rada.kiev. Ua/ zakon/PR1
21.Адміністративний кодекс УРСР //від 12 жовтня 1927 р. СУ УРСР ,1927, 363-65,ст.240
Спеціальна література:
22. Аграновская Е В. Правовая культура и обеспечение прав личности. М. , 1988. –187 с.
23. Акимов А.Ю. Статус субъекта права (Теоретические вопросы) // Гос. и право. –2003. – №4.–С.3–5
24.Амбросимова Е.А. Законодательство о благотворительных организациях. Российская история и зарубежный опыт// Закон. – 2003. –С.3–7
25.Аннерс Э.История европейского права. М. , 1996. –563 с.
26.Антокольская М.В.Семейное право: Учебник-М.: Юристъ, 1996.– 366 с.
27.Бабій М. Свобода совісті : православна, католицька, протестантська та ісламські моделі//Релігійна свобода: свобода совісті і національні ідентичність – світовий досвід та українські проблеми. Науковий щорічник. –К.,2002–208 с.
28. Бабинов Ю.А. Государственно-церковные отношения в СССР: история и современность. Симферополь, –1998 . –154 с.
29.Бакунин А.В. Отношение большевиков к Церкви в первые годы советской власти// Исторические чтения. Челябинск, 1996. №2. – С.101–107
30.Беляев И.Д. История русского законодательства./СПб.: Лань, 1999. – 309 с.
31.Бережний Я. Державно-церковні відносини та свобода совісті у СРСР та УРСР: історичний аспект./Вісник прокуратури . –2002. –№5.-С.27–30
32.Благотворение-потребность обоюдная //Закон . –2003. – С.7–9
33. Большая Советская энциклопедия /гл. редактор О.Ю.Шмидт/ в 65 тт. Государственно–словарно энциклопедическое издательство «Советская энциклопедия» Москва ОГИЗ РСФСР .–Т.60,1934 . – С.1654
34.Борщевич В.Українське військове духовенство//Волинський православний вісник №1(2)Луцьк, 1998. – С.3
35.Брак у всех да будет честен…( О долге и обязанностях православных супругов). –М.: Образ, 2005. – С.128
36. Братусь С.Н. К проблеме юридического лица в советском гражданском праве//Проблемы социалистического права.1938.Сб.3. – С.21
37. Братусь С.Н. Некоторые вопросы учения о субъектах права//Советское государство и права .1949. №11. – С.37–41
38.Братусь С.Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав. //Советское государство и право.1949.– №8
39. Братусь С.Н.Субъекты гражданского права. М., 1950.– 408 с.
40.Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве.М.,1947. –Вып.12. – 362 с.
41.Булгаков С.В. Настольная книга для священно-церковно-служителей. Издательский отдел Московського патриархата. –М. –,1993. –1256 с.
42.Васильева О.Ю. Русская Православная Церковь в 1927–1943 годах// Вопросы истории. –1994. –№4. – С.45–47
43. Варьяс М.Ю. Церковное право как корпоративная правовая система: Опыт теоретико-правового исследования//Правоведение. –1995. –№6. – С.32–37
44.Варьяс М.Ю. Краткий курс церковного права. –М.: МЗ Пресс.–2001.–128с.
45. Введение христианства на Руси. – М. : 1987.– 110 с.
46. Введенский А.И.Церковь и революция. –П.Г.:1922. – 47с.
47.Веселага Н.В.До проблеми викладання курсу «Християнської етики « в освітніх закладах Одеського регіону.// Материалы научно– практической светско– церковной конференции «О месте и роли религиозных организаций в возрождении региона «Одесса. 6 декабря 2001.-Одесса «Астропринт 2002–С.48.
49.Вісник Державного Секретаріату Військових справ. – 1919. –24 с.
50.Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР.М.,1985. –289 с.
51. В Екатеринбурге прошёл семинар врачей психиатров, посвященный деятельности религиозных культов.//Православная газета №23–24 (79) ,1997.
52.Власовський І. Нарис історії Української православної церкви: У 4 т.,5 кн. – репр. Відтворення вид.1957 р. –К.: Либідь,1998 . –345 с.
53.Гаевая Н.П. Советское законодательство о свободе совести / Отв. ред. И.А.Тимченко, АН УССР ,Ин–т государства и права –-Киев: Наукова думка, 1988. – 298 с.
54.Генкин Д.М. Юридические лица в советском гражданском праве.// Проблемы социалистического права.1939, №1.
55.Гидулянов П.В. Отделение церкви от государства. Систематизированный сборник действующего в СССР законодательства.М.1989. –348 с.
56.Голофаев В.Содержание и структура фирменных наименований субъектов предпринимательства// Хозяйство и право.2000.-№4. – С.43–47
57.Гражданский кодекс Украины: Комментарий . – Т.1. –Х.:ООО «Одиссей», 2003. –832 с.
58. Гражданский кодекс Советских республик. Текст и практический комментарий/ под ред. А.Малицкого. –Х., 1927–265 с.
59.Гражданское право / Под ред. Толстого Ю.К. и Сергеева А.П. –СПб.,1996. –632 с.
60.Гражданское право. Том.1. Учебник./под ред. А.П. Сергеева,
Ю.К. Толстого. –М.:ООО «ТК Велби», 2002. –773 с.
61.Гражданское право России : курс лекций /под ред. О.Н.Садикова. –М.,1996.Ч.1.– 430 с.
62.Гражданское право/Под ред.Е.А.Суханова.М.,1994. Т. 1. – 267 с.
63. Гражданское право /Под.ред.З.И.Цибуленко.М.,-1999.–186 с.
64.Гражданское право в вопросах и ответах /под ред. Е.О. Харитонова.–Х.:ООО «Одиссей»–2001. –243 с.
65.Гражданское право: Учебник/ Под. ред. С.П.Гришаева. – М.:Юристъ, 1998. – 485 с.
66. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс»,2002 . – 239 с.
67.Грибанов В.П. Юридические лица.М.,1961– 281 с.
68.Григоренко А.Ю. «Разноликая магия», –М. – «Советская Россия»,–1987. –С.67
69. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права /Под редакцией и с предисловием В.А. Томсилова. М. Издательство «Зерцало»,2003. –456 с.
70.Гунько С. Гуманитарная помощь: кое-что о правилах таможенного оформления //Мир денег. –март–апрель 2000 г. –С.13–14
71.Гуревич П.С. Современный гуманитарный словарь– справочник. –М.: Олимп; ООО « Фирма» Издательство АСТ,1999. –523 с.
72.Дернбургъ Генрихъ профессорь Берлинского Университета Пандекты. Томъ 1.Общая часть. Перевод Г.фонъ Рекенберга под руководствомъ и редакцией П.Соколовскаго профессора Московскаго Университета. Москва Университетская типография, Страстной бульвар,1906 – 1009 с.
73.Довгерт А.С. Поняття та класифікація юридичних осіб у новому цивільному кодексі України//Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Одеса. –2004. –Вип.23. –С.3–10
74.Дождьов Д.В. Римское частное право. Учебник для юридических вузов и факультетов.–К. // Под общей редакцией академика РАН, професора В.С. Нерсесянца. –М.: Издательство „Норма”,2000. – 380 с.
75.Дормидонтов Г.Ф. Система римского права (Заслуж. проф. Импера– торского Казанского Университета). Общая часть.–Казань,1910. –231 с.
76. Друзенко Г. Статус юридичної особи для церкви: мрія чи реальність? //Юридичний журнал . –2003. –№10(16). – С.57– 61
77.Дьюрем К. Свобода релігії або переконань: закони, що впливають на структуризацію релігійних громад.//Людина і світ. –2001. –№9. –С.17–21
78.Духовні школи в Україні: загальний огляд //Людина і світ, квітень 2001. –С.12–14
79.Єленський В.Нешкідливий закон десять років тому, 23 квітня 1991 р., Верховна Рада України прийняла закон «Про свободу совісті та релігійні організації»/Дзеркало тижня. – 2001.–№9. –С.1.
80.Єленський В.Є. Релігія після комунізму. Релігійно-соціальні зміни в процесі трансформацій центрально-і східноєвропейських суспільств: фокус на Україні –-К.:НПУ Імені М.П.Драгоманова, 2002.– 420 с.
81. Ельяшевич В. Юридическое лицо, его происхождение и функции в римском частном праве. СПБ, 1910. –112 с.
82.Загальна теорія держави і права: Нав. посіб. / Колодій А.М., Копейчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін. –К.: Юрінком, 1997. –583 с.
83.Ермак И. Браславец А. Теологическое образование в Украине : пришел ли праздник на богословскую улицу?/ Зеркало недели №38(413) суббота, 5–11 октября 2002 г. – С.5
84.Законъ Божій (для семьи и школы) составилъ Протоирей Серафимъ Слободской Издание четвертое. США. Репринтное издание. –1987 г. –723 с.
85.Закович М. Про духовність і освіту //Людина і світ, вересень 2001, – С.7–9
86.Закупень Т.В. Государственная регистрация юридических лиц и индивидуальных предпринимателей: научно-практическое пособие. –М. :Норма, 2001. –117 с.
87.Зелинский Ф.Ф. Римская империя .–Изд-во «Алетея». – Санк–Петербург. –2000. –231 с.
88.Зеньковский С. Русское старообрядчество . –М.: Церков,1995. – 129 с.
89.Зом Р. Церковный строй в первые века христианства. Пер.А.Петровского и П.Флоренского. –М.,1906 – С.19
90.Зубар В.М. Поняття юридичної особи у римському праві /Римське право і сучасність: Тези доповідей міжнародної науково–методичної конференції (19-20 травня 2006 р.)м. Одеса //Одеська національна юридична академія;Хмельницький університет управління та права/ укл. Гончаренко В.О. , Еннан Р.Є. – Одеса: Фенікс, – 2006. – С.26–29
91.Зубов А.Б. История религий. Книга первая. Доисторические и неисторические религии. Курс лекций. –М.: Планета детей, 1997. –564 с.
92.Зыкова И.В. Правовое регулирование государственной регистрации юридических лиц: современное состояние и перспективы развития//Адвокат №1, 2004. – С.21–23
93. З досвіду експертиз релігійних організацій, які звинувачуються у деструктивному впливі на психічне здоров’я // Людина і світ, листопад –грудень, 2002. –С.67–69
94.Зустріч капеланів /Львівська газета від 2 червня 2006 року №97. – С.3
95.Иллюстрированная история религий в 2–х тт., Т.2 –Издательство Спасо–Преображенского Валаамского монастыря, 1992. –988 с.
96.Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве. О сущности правосознания. Собрание сочинений. В 10 т. Т.4/Сост. и коммент. Ю. Т. Лисицы. – М. : Русская книга, 1994. – 465 с.
97. Иннокентий (Павлов), игумен. Правовой статус церковной собственности согласно церковной традиции и канонам Русской Православной Церкви //Вопросы экономики 1994. – №9. –С.101.
98.История Древнего Рима / сост. К. В. Паневич/ Полигон АСТ. –Санкт –Петербург.- МСМХСІХ. –1998. –777 с.
99.История государства и права зарубежных стран. Часть 1.Учебник для вузов/под ред. проф. Крашенниковой, проф.О.А. Жидкова. –М.–Издательство Норма, 1996. –789 с.
100.История правовых и политических учений: Учебник // Под ред. О.Э Лейста. – М. Юридическая литература 1997. – 817 с.
101.История Русской Церкви: в 11 т. //т.9.–М.: Издательство Спасо–Преображенского Валаамского монастыря, 1994. –783 с.
102.История религий// Под. ред. А.Е. Чайковского, Н.А. Капочкина, М.С.Кудрявцева. Нижний Новгород 2001г. – 657 с.
103.Історія релігії в Україні: Навчальний посібник /А.М.Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін.; за ред.. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. –К.: Т–во «Знання»,КОО,1999. – 735 с.
104.Калинин В.Н. Имущества и права религиозных организаций // Недвижимость и инвестиции. Правовое регулирование . –№1 (18).–2004. –
105.Капустянський М. Похід українських армій на Київ–Одесу в 1919 р. – Мюнхен, 1946. – Кн. 2. –127 с.
106.Карташев А.В. История Русской Церкви.Т.1.-М.:Изд–во Эксмо, 2006.–848 с.
107.Карташев А.В. История Русской Церкви.Т.2.-М.:Изд–во Эксмо, 2006.–
816 с.
108. Катунин Ю.А.Психологические и идеологические аспекты борьбы с религией в Крыму в 1929-1930 годах.//Ученные записки Таврического национального университета. Том 13 (52), №1 . –2002. – С.67–71
109. Кашкин С. Конституция для Европы: принципиально новый етап развития конституционализма // Вестник Европы, 2004. –№12.–С.34–37
110. Кислицын И.М. Российский закон о свободе вероисповеданий. Пермь, 1993.–76 с.
111. Козлова Н.В. Правосубъектность юридического лица. –М.: Статут,2005. – 476 с.
112. Колодний А. Взаємодія Церкви і політики в реаліях України періоду виборчого процесу 2004 року //Церква і політика: від президентських виборів 2004 року до парламентських виборів 2006 року. Матеріали круглого столу 17–18 лютого 2005 року.//Упорядники А. Колодний та Л. Пилипович. –К., –2005. –С.33–37
113.Красножен М.Е. Основы церковного права.М.1992.– 156 с.
114. Кривенко Ю.В Правосуб’єктність релігійних організацій: формування та розвиток в римському праві // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса: ПП «Фенікс», 2006. – Вип. 28. – С. 389-393.
115.Кривенко Ю.В. Щодо співвідношення понять «церква» та «релігійна організація» // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права № 2 (18), 2006. – С.130-133.
116.Кривенко Ю.В. Релігійні організації як суб’єкти приватного права України // Актуальні проблеми держави і права. – 2006. – Вип. 25. – С.º225-229.
117.Кривенко Ю.В. Правосубъектность непредпринимательских обществ // Актуальні проблеми держави і права, 2006. – Вип. 28. – С. 218-223.
118.Кривенко Ю.В. До статусу юридичної особи релігійних організацій в Україні (1917 – 1921 рр.) // Актуальні проблеми держави і права. – 2006. – Вип. 31. – С. 120-123.
119.Кукушкин Ю.С. Чистяков О.И. Очерки истории Советской Конституции. М., Политиздат 1987. – 132 с.
120. Кульбич В. Майдан довів, що ми – єдині.// Церква і політика : від президентських виборів 2004 року до парламентських 2006 року. Матеріали Круглого столу 17-18 лютого 2005 року //Упорядники А.Колодний та Л.Филипович.–К.,2005. –С.77–81
121.Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–39 рр. ):К., Видавничий дім «Альтернативи»,1999. – 389 с.
122.Куницын И.А. Свобода совести и традиция //Независимая газета от 17.07.,2002. –С.2
123.Кураев А. Православие и право. Церковь в советском государстве. М., 1997– 128 с.
124.Куроедов В.А. Религия и церковь в советском обществе. М.:Политиздат, 1984. – 234 с.
125.Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: монографія .-К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,2004. –327 с.
126.Лаба В. Заслужена роль польового духівництва // Українська Галицька Армія. Матеріали по історії. –Т. і. –Вінніпег,1958.– 298 с.
127. Лаба В. Українські польові духівники наших днів // о. Лебедович І. Польові духівники Української Галицької Армії. - Вінніпег, 1963. –230 с.
128. Лаврик Г. Церковні та релігійні організації як суб’єкти цивільно-правових відносин у радянській Україні доби НЕПу / Підприємництво господарство і право .–2004. –№4 –С.54–58
129.Лапин Е.Судебно-религиоведческая экспертиза//Российская юстиция. 2001. –№5. –С.61
130. Лебедович І. Полеві духівники Української Галицької Армії. - Вінніпег, 1963. –124 с.
131. Лебедев А.П. Эпоха гонения на христиан и утверждение християнства в греко- римском мире при Константине Великом.М.,1994. –348 с.
132. Лозко Г. Возрождение украинского язычества // Сварог, 2004.–№9.–С.19–21
133. Мала енциклопедія етнодержавознавства . –К.,1996.–1178 с.
134.Малый энциклопедический словарь: в 4 т. Т.3/репринтное воспроизведение издание Брокгауза-Ефрона–М.: Терра, –1997– 674 с.
135.Мартынюк Э.И. О преподавании теологии и христианской этики. \\Материалы научно–практической светско-церковной конференции «О месте и роль религиозных организаций в возрождении региона» Одесса. 6 декабря 2001.–Одесса «Астропринт» 2002.-С.72
136. Марченко М.Н. Теория государства и права. Учебно-методическое пособие. М.,2001. –164 с.
137. Машкин Н.А.История Древнего Рима.- М.Политиздат. – 1956. –264 с.
138. Мировая культура Древний Рим. – М.:Олма-Пресс,2000. – 278 с.
139.Мирошникова Е.М. Конституционно-правовой механизм государственно-церковных отношений в ФРГ //Мировой опыт государственно – церковных отношений. М.,1998. – 168 с.
140.Мифы народов мира.Энциклопедия в 2-х тт./Гл. ред. Токарев С.А./ –М.: Рос .Энциклопедия, – 1994. –568 с.
141.Модели церковно-государственных отношений стран западной Европы и США: Сб . научных трудов ин–та философии НАН Украины. –К.,1996.– С.78–81
142.Морозова Л.А. Равенство и конкордат. Мировой опыт соглашений между государствами //НГ–Религии.1997.–№8.–С.4–5
143.Марков С. О праве церкви изменять церковные постановления, обряды и обычаи, существа веры не касающиеся.–М..,1901. – 47 с..
144.Муромцев С.А. Избранные труди по римському и гражданскому праву–М.: АО „Центр ЮрИнфоР”,2004.- 685 с.
145.Мусин А. Положение Церкви при Константине Великом // Кириллица , вып. 7 (17)2000 –С.4
146.Мчедлов М. Приоритет традиции или права ?//Религия и право,2003 №2
147.Никольский Н. Церковная реформа Петра 1.Сборник Три века. т.3. – М. 1912.– 315 с.
148.Новая философская энциклопедия/ в 4 томах . Москва.»Мысль»2001. –768 с.
149 .Новицкий И.Б. Основы римского частного права–М.,1972. – 256 с.
150. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /Відп. ред. С. С.Яценко. –К.: А.С.К.,2002. – 934 с.
151.Обращение Святейшего Патриарха Московского и Всея Руси Алексия !!К клиру и приходским советам храмов г.Москвы на Епархиальном собрании 23 декабря 1998 г.//Московский церковный вестник.1998.29 дек. –С.1
152. Овчинникова Ю.С. Религиозные организации как юридические лица.//Субъекты гражданского права под. ред. проф. Т. Е. Абовой . –Институт государства и права Российской академии наук Центр цивилистических исследований. –Москва,2000. – С.116
153.Одинцов М.И. Государство и церковь (история взаимоотношений.1917–1938 гг.)М., –1991. –546 с.
154.Одинцов М.И. Государство и религиозные организации в СССР накануне и в годы Великой Отечественной войны 1941-1945гг. –М. 1995.–144 с.
155.Одинцов М.И. Русская Православная Церков в 80-х годах ХХ столетия (общая оценка состояния, организационная структура, социально– политическая деятельность).М. –1989. – 222 с.
156.Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под. ред. Н.Ю.Шведовой.-23-е изд., испр. – М.:рус.яз.,1990. –915 с.
157.Отечественное законодательство 11-20 веков: Пособие для семинаров. Часть 2 (20 в) //Под ред. проф. О. И. Чистякова. –М.:Юристъ,2000.-348 с.
158.Павлов А.С.Курс церковного права. Сергиев Посад. –1902. –256 с.
159. Павлюк П.Християнин і суспільство. \\Материалы научно–практической светско-церковной конференции « О месте и роль религиозных организаций в возрождении региона Одесса. 6 декабря 2001».–Одесса,«Астропринт» 2002.-С.46
160.Памятники римского права: Законы ХП таблиць. Институции Гая. Дигести Юстиниана.– М.: Зерцало, 1997.- 564 с.
161.Паньков А.І., Барладяну–Бирладник В. Релігія і Боги Давньої Русі –України: Монографія. -Одеса: Юридична література,2005. –456 с.
162.Перевезій В. У заручниках –церква /Дзеркало тижня.–2004.–№7.–С.17
163.Перов Ив. О важности и необходимости обряда в деле религии // Миссионерское Обозрение ,-1976, – сент. –окт.,2– я кн. – С.68
164.Піддубна В. Щодо спеціальної правоздатності релігійних організацій //Право України ,2004, №.7.-С.112–115
165.Подопригора А.А. Основы римського гражданского права.: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов.–К.:Вентури,1994–234 с.
166.Подопригора Р. Религиозные объединения как субъекты гражданского права: история, современность и зарубежный опыт// Юрист №4(58) 2006.-С.21–24
167.Подопригора Р.А. Гражданско-правовой статус религиозных организаций//Правоведение. –1992. –№3.-С.56–59
168.Покровский И.А История римского права. СПБ .1998.– 527с.
169.Поликарпов В.И.История религии: Лекции и хрестоматия. – М.: Экспертное бюро, гардарика,1997.– С.310
170. Полное собрание законодательства Российской Империи.1830 г.– 978 с.
171. Полный Православный богословский энциклопедический словарь, Т. ІІ, СПб., 1992.–1240 с.
172 . Попова М.А.Фрейдизм и религия. –М.:Наука,1985 г. – 145 с.
173. Поспеловский Д. Православная Церковь в истории Руси, России и СССР.//М.,1996. –388 с.
174.Поспеловский Д. На пути к соборности //Континент .-2004.-№121–С.19
175.Попсуєнко Л.О. Деякі питання визначення правового статусу християнської церкви за римським імператорським законодавством /Римське право і сучасність: тези доповідей міжнародної науково–методичної конференції (19–20 травня 2006) м. Одеса //Одеська національна юридична академія;Хмельницький університет управління та права/ Укл. Гончаренко В.О. ,Енант Р.Є. –Одеса: Фенікс, 2005.- С.75–77
176.Популярна юридична енциклопедія //кол. авт.: В.К. Гіжевський,
В.В. Головченко, В.С.Ковальський (кер) та ін. – К.:Юрінком Інтер, 2002.-1286 с.
177. Православ’я в Україні.К.,1999. – 218 с.
178. Похлебкин В.В. Великая война и несостоявшийся мир 1941–1942–1944. – Москва, 1997. – С.149
179.Правда о религии в России. М.,1942. – 56 с.
180 . Прот. Нефедов Г. Таинство и обряды Православной Церкви. Паломник. –М. –1999. – С.129
181. Пространный христианский катихизис. М. 1911. – 23 с.
182. Релігієзнавство: Навч. посібник /Під редакцією С.А.Бублика. –К.,1998 – 496 с.
183. Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти. У 2 т. –Т.1. –Львів: Свічадо, 2000.– 428 с.
184. Релігійна свобода і права людини: Правничі аспекти. У 2 т. –Т.2. –Львів: Свічадо,2001. – 375 с.
185. Релігії світу: пер. З франц. /П.Балта, Ж.Боттеро, К.Шадефо та ін.; –К.: Махаон–Україна, 2005. – 342 с.
186. Религиозные традиции мира в 2–х тт.Т.1. /пер. с англ.–М. :Крон–Пресс, 1996. – 664 с.
187. Релігія і влада : церква в контексті побудови громадянського суспільства в Україні: Збірник матеріалів до засідання круглого столу представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні; Укр. центр економічних і політичних досліджень.-К.,1999. – 442 с.
188 . Ренан Э. Христианская церковь.–М.Интербук–Астра,1991.– 278 с.
189. Римское частное право. //под ред. П